Становлення селекції та насінництва цукрових буряків в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення селекції та насінництва цукрових буряків в Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)

Сучасне реформування сільського господарства вимагає звернення до науки, яка визначає та прискорює його розвиток. Критичне осмислення наукової спадщини - важлива умова поступу аграрного сектору економіки. З огляду на це, доцільним є дослідження процесу становлення вітчизняної селекції, насінництва цукрових буряків та діяльності перших селекційних закладів в Україні, оскільки їхні здобутки донині є актуальними. Історіографія проблеми представлена працями щодо наукової селекції таких учених, як А. Зайкевич [1], С. Богданов [2], П. Сльозкін [3], Е. Заленський [4], Л. Семполовський [5], Ф. Куделька [6], Б. Єнкен [7], В. Морачевський [8] та ін. Метою цієї статті є аналіз становлення селекції та насінництва цукрових буряків в Україні від середини ХІХ - до початку ХХ ст.

Посилення капіталізму в цей час сприяло розвитку буряково-цукрової промисловості в усій Європі, що зумовила також монополія Англії на продаж колоніального цукру з тростини та залежність континенту від цих поставок. До 1830-х рр. буряки для цукроваріння вирощувалися на присадибних ділянках, а насіння отримували в кожному господарстві «домашнім» способом. Лише окремі господарства виписували насіння «сілезького» буряка й інші сорти з Франції та Німеччини, котрі були осередками досліджень у цій сфері. Невдовзі провідне місце у вирощуванні, переробці й навіть експорті цукру посіла Російська імперія. Однак більшість селекційно-насіннєвих підприємств з буряківництва працювала в Західній Європі. Найвідоміши - ми щодо вкладу в селекцію та насінництво цукрових буряків були такі фірми, як Вільморен, Депре, Турнер (Франція); Раббетге і Гізеке (Клейнванцлебен), Діппе і Шрейбер (Німеччина); Воганка і Запотіл (Чехія); Янаш (Польща); Кун (Голландія); Глоструп (Данія); Свалеф (Швеція) [9, 62]. Найвідомішою ж насіннєвою фірмою в Західній Європі була Вільморен, заснована ще 1780 р. Її успішна діяльність пов'язана з Луї Вільмореном, який розробив прямий індивідуально-сімейний спосіб селекції цукрового буряка, замість масового, який існував до середини ХІХ ст., а опублікування його праці - «Записки о создании новой расы свеклы и соображения о наследственности растений» (1856 р.) мало істотне значення для подальшого прогресу у цій галузі [9, 63].

В Російській імперії насінництво та селекція цукрових буряків до середини ХІХ ст. розвивалися повільно. В цей період лише проводили морфологічний відбір рослин з грушоподібною формою кореня і бракували корені кормового і листкового буряка. Однак постійне зростання посівних площ під цукрові буряки та збільшення норм висіву (в 1850-х рр. перейшли з гніздового на рядковий метод посівів цукрового буряку, що збільшило норми висіву з 20-30 фунт. до 2-3 пуд. на дес.) сприяли утворенню в Росії значного внутрішнього ринку з придбання та виробництва насіння цукрових буряків, хоч на нього великий вплив мали закордонні насіннєві фірми. З часом стало зрозуміло, що німецьке та французьке насіння не зовсім придатне для чорноземних і підзолистих ґрунтів Російської імперії, тим більше за недостатньої вологості. Першими це зрозуміли українські і польські цукрозаводчики, які з середини 50-х рр. ХІХ ст. почали активно вивчати питання насінництва та доводити думку про наявність реальних можливостей виробництва власного якісного насіння буряків. Тому селекційно-насіннєві господарства, які виникли на українських землях, створили власні акліматизовані сорти, що склали конкуренцію закордонним.

Так, уже 1850 р. Л. Вальков у маєтку Калинівка Вінницького повіту, Подільської губ. організував одне з перших в Російській імперії насіннєве підприємство з очистки та культивування бурякового насіння. Тоді ж насіння цукрових буряків для продажу почали вирощувати в Смілянському маєтку графа О. Бобринського, насіннєвому господарстві Євстратьєва в Осітняжці Чигиринського повіту, Київської губ., котрі виписували з-за кордону маточне насіння та розмножували його протягом кількох поколінь, використовуючи примітивні прийоми масового відбору [10, 1]. Різниця в цінах на маточне насіння, яке ввозилося, та на фабричне, вирощене в Україні, перевищувала 100-150 разів. Постійне нарощування експортних поставок насіння зумовило потребу будівництва насіннєвих заводів. Перший з них був побудований 1900 р. у Вінниці німецькою фірмою «Раббетке і Гізеке», що засвідчило збереження активності у цій сфері іноземного капіталу [6, 53].

Інтенсифікація розвитку цукрової промисловості в Російській імперії від 1860-х рр. наклала свій відбиток і на зміни в агрокультурі вирощування цукрових буряків. Поміщицькі господарства почали відкидати трипільну і переходити до багатопільної сівозміни. Відомий інженер в галузі цукрової промисловості М. Топ - лигін 1863 р. у Шполі, Київської губ. проводив досліди, порівнюючи головні сорти цукрових буряків того часу В 70-80-х рр. ХІХ ст. у роботах А. Зайкевича [1] і М. Харькевича [11] досліджені питання, пов'язані з покращенням сортів цукрових буряків. В ряді господарств старі сорти замінили новими, покращеними. Тоді ж у Смілянському маєтку графа О. Бобринського проводили відбір цукрових буряків на зниження виступу над рівнем землі та на зменшення вильчастості. Згідно з М. Орловським, в 1886 р. власник маєтку Немерча, Подільської губ. К. Бущинський, директор Стриховецького цукрового заводу М. Лонжинський та інженер-хімік И. Орловський організували насіннєве господарство, з метою «улучшить и приноровить к тяжелым климатическим условиям южной России имеющиеся тогда местные сорта свеклы и хлебных растений» [12, 17]. Як метод селекції на станції застосовували масовий та індивідуальний відбір коренеплодів за питомою вагою.

У 80-90-х рр. ХІХ ст. почали діяти перші українські селекційні станції - Уладівська, Іванівська, Кальникська, Немерчанська, Верхнячська [10, 8]. Це були приватні заклади, що обслуговували потреби окремих бурякових заводів і поміщицьких господарств в буряковому насінні. Втім, саме цим селекційним станціям судилося стати родоначальниками селекції та насінництва, які застосовували системний науковий підхід, впроваджуючи в життя розробки вчених. З 1891 р. в Україні проводилися регулярні досліди для порівняння вітчизняних і іноземних сортів. Незначна різниця в їх якості для більшості сортів, іноземні поставки низькоякісного насіння, за умов жорсткої конкуренції, призвели до того, що з кінця ХІХ ст. майже кожне велике бурякоцукрове господарство мало власну селекційну справу. Наявність же власного посадкового матеріалу зменшувала витрати цукрозаводчиків і залежність від дорогого іноземного насіння.

Керівниками таких дрібних насіннєвих господарств були, зазвичай, хіміки цукрових заводів, які часто не володіли достатніми знаннями щодо біології буряка. В результаті таких тенденцій, якість вітчизняних буряків, порівняно з селекційними сортами кращих іноземних фірм, погіршилася. Тому на початку ХХ ст. українські цукрозаводчики знову збільшили попит на іноземне і краще вітчизняне насіння. Ведення селекційної роботи при цукрових заводах до 1910 р. помітно скоротилося. Одним же з найкращих насіннєвих господарств кінця ХІХ ст. було Уладівське, яке виробляло щорічно 2700 пуд. покращеного насіння. Шпикі - вське господарство вирощувало щорічно 12250 пуд., Смілянське і Шполянське - 21 тис., Майзеля - 11,5 тис. пуд. насіння [2, 242].

Підвищені вимоги до якості насіння призвели до перетворення насіннєвих господарств на селекційно - насіннєві фірми - М. Лонжинського і К. Бущинського в Немерчі (1886 р.); А. Янаша в Данькові (1888 р.); В. Старорипінського в Коробчіївці (1886 р.), які наприкінці 1880-х рр. виробляли до 80 тис. пуд. сортового насіння щорічно. В 90-х рр. ХІХ ст. організовуються Калнинське (1891 р.) і Ільїнецьке (1896 р.) насіннєві господарства [4, 7]. Кращими організаторами селекційно-насіннєвої справи на той момент в Україні були Ф. Куделька, А. Зайкевич, Л. Семполовський, М. Харькевич, Е. Заленський, М. Држевецький та ін. Їх плідна діяльність на селекційній ниві сприяла подальшому розвитку бурякосіяння, сортової справи і цукрової промисловості в країні.

На початку ХХ ст. в Україні були засновані півтора десятка насіннєвих закладів, зокрема досить інтенсивно працювали Немерчанська, Уладівська, Верхнячська, Іванівська, Удичська, Ялтушківська, Великополовецька в Ільїнецькому маєтку селекційні станції, які повністю покривали потреби буряково-цукрових господарств, які вони обслуговували, в насіннєвому матеріалі. Крім того, потрібно згадати Миронівську дослідно-селекційну станцію на Київщині, організація якої була розпочата в 1911 р., на кошти Всеросійського товариства цукрозаводчиків і департаменту землеробства. Її заснуванням завершилося формування мережі дослідних полів названого товариства, організованої під керівництвом С. Франкфурта, й яка охопила найбільші бурякові господарства в Київській, Подільській, Волинській, Полтавській губ. Першим завідуючим Миронівської станції був С. Тулайков. Ці селекційні станції в радянський час стали осередками передової селекції не тільки в союзних, а й світовому масштабах.

В результаті діяльності цих насіннєвих господарств, за підрахунками Е. Заленського, перед 1914 р. в Україні щорічно виробляли біля 450-550 тис. пуд. бурякового насіння. Німецькі фірми, зокрема Раббетге і Гізеке (Клейнванцлебен) та Діппе, використовуючи сприятливі ґрунтово-кліматичні умови й експлуатуючи дешеву робочу силу, виробляли щорічно в Російській імперії 650-750 тис. пуд. і ще 100 тис. ввозили з-за кордону [4, 10]. Перша світова війна внесла досить суттєві зміни у справу вирощування посадкового матеріалу. Ввіз маточного насіння німецьких фірм припинився, але, незважаючи на це, в 1916 р. загальне виробництво бурякового насіння в Росії становило не менше 1,8 млн. пуд. Якщо до цього додати залишки насіння попередніх років, то отримаємо навіть залишок біля 500 тис. пуд. [4, 11].

Таким чином, можна зробити висновок, що зародженню аналітичної та наукової селекції сприяв ряд причин, серед яких - досягнення в напрямі селекції за кордоном, організація науково-дослідної роботи, створення відповідних установ в Російській імперії, зокрема на українських землях. Встановлено, що вагоме значення для вітчизняної селекції цукрових буряків мало створення наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. ряду селекційно-дослідних станцій, де наукова думка почала втілюватись у практику. Наслідком досягнень вітчизняної селекції стала можливість українських насіннєвих господарств експортувати маточне насіння цукрових буряків і цим конкурувати з іноземними фірмами на світовому ринку.