Размещено на http://allbest.ru

Размещено на http://allbest.ru

Вступ

бухгалтерський облік баланс фармацевтичний

Неможливо в наш час уявити будь яке або підприємство без ведення бухгалтерського обліку, а тим більше аптечний заклад, від діяльності якого залежить життя і здоров'я людей.

Бухгалтерський облік - це система реєстрації, відображення та систематизації фактів діяльності підприємства за певними принципами з метою надання інформації для управління та об'єктивної фінансової звітності конкретним користувачам.

Бухгалтерський облік є універсальним. Універсальність полягає в можливості його застосування на підприємствах різних правових форм, сфер і масштабів діяльності, у здатності до одночасного виконання різних функцій і широкомасштабних завдань, а також ведення його за різними організаційними формами і технологіями.

Ефективне управління сучасним підприємством немислимо без використання інформації про його господарської діяльності, яка виступає як основа процесів планування, підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень, а також контролю їх виконання.

Формування та надання такої інформації є головним завданням управлінського обліку.

Під управлінським обліком розуміється ідентифікація, вимір, накопичення, аналіз, підготовка, інтерпретація та подання фінансової і виробничої інформації, необхідної управлінському апарату для виконання його функцій.

Ключовим об'єктом управлінського обліку є витрати - спожиті, витрачені або втрачені ресурси. Інформація про витрати найбільш затребувана, з точки зору управління підприємством, оскільки всі основні процеси його виробничо-господарської діяльності: постачання, виробництво, збут - безпосередньо пов'язані з витрачанням трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Відповідно до потреб управління дана інформація деталізується і класифікується за видами витрат, місцями їх виникнення, носіями витрат (видами продукції, робіт чи послуг що надаються підприємством), а також за напрямками обліку в залежності від управлінських завдань.

Метою будь-якої класифікації витрат в управлінському обліку має бути надання допомоги у прийнятті правильних, раціонально обґрунтованих рішень.

Класифікація необхідна для обчислення собівартості готової, незакінченої і забракованої продукції, окремих видів, груп, одиниць виробів і замовлень, для аналізу окупності різних видів готових виробів, для визначення економічної ефективності заходів, що проводяться з розширення виробництва, освоєння нових технологій, видів продукції, ринків і каналів збуту. Крім того вона служить інструментом виявлення відхилень фактичних показників від планових, застосовується при встановленні цін на продукцію, що випускається і плановану до випуску продукцію, при прогнозуванні та розробці стратегії і тактики досягнення цілей підприємства.

Таким чином, вивчення витрат і їх класифікації має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення, що і зумовило вибір теми даної курсової роботи, об'єктом дослідження якої є витрати аптечного підприємства.

Розділ 1. Поняття бухгалтерського обліку на підприємстві

1.1 Сутність та основні завдання бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік являє собою упорядковану систему збору, реєстрації та узагальнення інформації в грошовому вираженні про майно, зобов'язання організації та їх рух шляхом суцільного, безперервного і документального обліку всіх господарських операцій. У даному визначенні відображені: основні етапи облікового процесу (спочатку будь обліковий об'єкт спостерігається, потім вимірюється, здійснюється його реєстрація, подальша обробка облікової інформації для її передачі користувачам); основні відмінності бухгалтерського обліку від інших видів - статистичного та оперативного.

Ці відмінності наступні. Предмет бухгалтерського обліку обмежується рамками господарюючого суб'єкта. Він вужчий, на відміну від статистичного, що вивчає, крім господарської діяльності, інші сторони суспільного життя, але ширший, ніж оперативний облік, що враховує тільки окремі сторони господарської діяльності організацій. У бухгалтерському обліку відображається вся інформація про майно, зобов'язання та господарські операції організації, і тому він повинен бути суцільним і безперервним, що необов'язково в статистиці і оперативному обліку. У бухгалтерському обліку його об'єкти обов'язково відображаються у вартісній оцінці, також необов'язковою в інших видах обліку.

Основними завданнями бухгалтерського обліку є:

· Формування повної і достовірної інформації про діяльність організації та її майновий стан, необхідної внутрішнім користувачам бухгалтерської звітності - керівникам, засновникам, учасникам і власникам майна організації, а також зовнішнім - інвесторам, кредиторам і іншим користувачам бухгалтерської звітності;

· забезпечення інформацією, необхідною внутрішнім і зовнішнім користувачам бухгалтерської звітності для контролю за дотриманням законодавства України при здійсненні організацією господарських операцій та їх доцільністю, наявністю і рухом майна і зобов'язань, використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів відповідно до затверджених норм, нормативами і кошторисами;

· запобігання негативних результатів господарської діяльності організації і виявлення внутрішньогосподарських резервів забезпечення її фінансової стійкості.

1.2 Предмет, принципи та вимоги до бухгалтерського обліку

Для кожної науки основоположним питанням є вчення про предмет. Якщо цього немає, немає і науки; в таких випадках це може бути навчальна дисципліна. Бухгалтерський облік - наука історична, предмет і метод якій на кожному етапі розвитку суспільства удосконалювалися.

Разом з тим абсолютного визначення предмета бухгалтерського обліку не існує і в даний час: визначень предмета бухгалтерського обліку в різних літературних джерелах налічується близько 10; метод бухгалтерського обліку більшістю авторів трактується як спосіб, порядок дослідження чогось у певному порядку за певними правилами.

Предметом бухгалтерського обліку, узагальнюючи наукові напрацювання і власні дослідження, є кошти господарства та господарські процеси. Кошти господарства групуються за видами і розміщенню, вони складають його матеріальну основу. Це активи, капітал та зобов'язання господарства.

Для успішного використання показників обліку в управлінні, вони повинні відповідати певним вимогам:

· визначеність, точність, об'єктивність;

· повнота, ясність і доступність;

· економічність і раціональність

Своєчасність обліку має особливе значення для прийняття управлінських рішень в динамічних ринкових умовах. Своєчасність обліку забезпечується раціональною організацією облікового процесу, максимальним використанням сучасної обчислювальної техніки.

Точність і об'єктивність забезпечує практичне значення обліку для оперативного економічно обґрунтованого керівництва, а також для використання його інвесторами, банками, діловими партнерами, податковими, фінансовими, статистичними та іншими органами.

Чинним законодавством про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні встановлено що за надання свідомо неправильних звітних показників, приховування доходів, що підлягають оподаткуванню, керівник підприємства притягується до відповідальності.

Вимога повноти означає, що облік має охоплювати всі сторони господарської діяльності, забезпечуючи необхідну інформацію для контролю та оперативного управління.

Вимога економічності і раціональності обліку означає, що при достатній повноті та своєчасності облік має здійснюватися при мінімальних витратах.

Поряд з вимогами до бухгалтерського обліку, не менш важливими є і принципи організації та ведення обліку. Серед них виділяють:

· Автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа, яке відокремлене від власника, тому зобов'язання власника, його приватне майно не відображається у фінансовій звітності;

· Безперервність діяльності - оцінка активів та зобов'язань підприємства проводиться на основі припущення, що підприємство буде працювати і далі;

· Періодичність - розподіл діяльності підприємства на звітні періоди з метою складання фінансової звітності;

· Історична собівартість - пріоритет оцінки активів виходячи з витрат на їх придбання і виробництво;

· Нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів;

· Повне відображення - фінансова звітність повинна містити інформацію, яка може впливати на рішення, що приймаються на її основі;

· Послідовність - передбачає постійне використання підприємством обраної облікової політики;

· Передбачливість - методи оцінки, використовувані в обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

· Превалювання змісту над формою - операції підприємства повинні враховуватися по суті, а не тільки відповідно до юридичної форми;

· Єдиний грошовий вимірник - узагальнення всього обліку має вестися в єдиній грошовій одиниці.

1.3 Складові (елементи) методу бухгалтерського обліку

Метод бухгалтерського обліку - це система засобів, яка забезпечує суцільне, безперервне і взаємопов'язане відображення об'єктів бухгалтерського обліку з метою збереження майна, контролю за раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів та управління підприємством. Однак система засобів в нормативно-правових актах, підручниках і навчальних посібниках майже не розглядається, що негативно впливає на реалізацію методу бухгалтерського обліку. Тому дуже важливим є визначення методичних засобів бухгалтерського обліку, мета яких полягає у сприянні працівникам обліку реалізації їх контрольних функцій.

Методичні засоби бухгалтерського обліку різноманітні, однак найчастіше застосовуються наступні: аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, аналогія, моделювання, зустрічна перевірка документів, логічне осмислення операцій, спосіб зворотного рахунку, сигнальне документування, спосіб спеціальних розрахунків, експертиза документів, експертиза товарно-матеріальних цінностей, балансовий метод, статистичні методи, дублювання, інвентаризація, обстеження, спостереження, контрольні заміри виконаних робіт.

Отримання інформації про фінансово-господарської діяльності підприємства вимагає не тільки її об'єктивності та реальності, але в повноти, глибини розкриття, доцільності, раціональності та ефективності господарських операцій, що досягається завдяки складовим (елементам) методу бухгалтерського обліку, а саме:

· документації;

· інвентаризації;

· рахунках бухгалтерського обліку;

· подвійному запису;

· оцінці;

· калькуляції;

· балансу;

· звітності ..

1.4 Документація

Документація відіграє неоціненну роль в інформаційному процесі. Відбувається цей термін від слова "документ" - письмове свідчення про факт звершення господарської операції. Сукупність первинних документів складає документацію, яка є тим важливим ознакою, що відрізняє бухгалтерський облік від інших видів господарського обліку. Відмова від документації та перехід до безпаперової технології накопичення та обробки інформації - ідея прекрасна (свого часу піднята академіком НАН України В. Глушковим), проте у нас на Україні на підприємствах, в установах і організаціях умови для цього досі не створені. Особливо це стосується отримання та обробки даних про наявність та рух товарно-матеріальних цінностей, основних засобів, грошових коштів, розрахунків з постачальниками, покупцями, підрядниками.

Від якості складання та оформлення документів значною мірою залежить повнота і достовірність показників бухгалтерського обліку. Тому до документів ставляться вимоги: своєчасність складання, достовірність показників, правильність оформлення.

Існують кілька класифікацій документів: за призначенням, залежно від порядку відображення господарських операцій, за способом охоплення господарських операцій, за місцем складання.

За призначенням документи поділяються на: розпорядчі, виправдувальні (виконавчі), бухгалтерського оформлення і комбіновані.

Розпорядчими називають документи, що містять розпорядження (наказ) на здійснення господарської операції. До них відносяться чеки на отримання грошових коштів у банку, платіжні доручення банку на перерахування грошових коштів, довіреності на отримання матеріальних цінностей та ін. Проте розпорядчі документи не підтверджують факту здійснення господарських операцій, а тому не служать обґрунтуванням для відображення їх в обліку.

Виконавчими (виправдувальними) називають документи, що підтверджують факт здійснення господарської операція (тобто містять відомості про її виконання), а тому служать обґрунтуванням для облікових записів. До них відносяться виписки банку з поточного або іншого рахунка підприємства про зарахування або списання грошових коштів, акти, квитанції, авансові звіти та ін.

Документи бухгалтерського оформлення складаються самими ро6ітниками бухгалтерії на підставі відповідних виправдувальних документів або даних поточного обліку для технічної підготовки облікових записів. До таких документів належать меморіальні ордери, бухгалтерські довідки, розрахунки (наприклад, відомості нарахування амортизації і зносу основних засобів, розподілу непрямих витрат, звітні калькуляції та ін.). Документи бухгалтерського оформлення самостійного значення не мають, вони не відображають безпосередньо господарської операції, їх призначення полягає в технічній підготовці облікових записів.

У практиці обліку підприємств документи розпорядчі, виконавчі та бухгалтерського оформлення окремо застосовуються рідко. Найбільш часто використовують документи, що поєднують в собі ознаки всіх трьох видів документів. Документи, які за своїм призначенням виконують функції двох і навіть трьох документів (розпорядчих, виконавчих і бухгалтерського оформлення), називаються комбінованими. До них відносяться прибуткові та видаткові касові ордери, вимоги, лімітно-забірні карти, наряди на виконання робіт та ін. Так, видатковий касовий ордер, переданий для використання касиру, виконує функцію розпорядчого документа; після видачі касиром грошових коштів і розписки одержувача на ордері в їх отриманні цей документ стає виправдувальним; нарешті, після вказівки на цьому ордері кореспондуючих рахунків він виконує функцію документа бухгалтерського оформлення.

Використання комбінованих документів сприяє скороченню кількості документів, полегшує їх обробку.

Залежно від порядку відображення господарських операцій документи розрізняють первинні і зведені. Первинні документи складаються в момент здійснення господарської операції (касові ордери), а зведені - на підставі однорідних первинних документів шляхом групування і узагальнення їх показників (звіти касира).

За способом охоплення господарських операцій документи поділяють на разові та накопичувальні. Разові документи використовують для оформлення однієї або декількох операцій, записуваних в документ одночасно. Відразу ж після складання ці документи можуть використовуватися для облікових записів. До них відносяться: грошові чеки, касові ордери, накладні, акти.

Накопичувальні документи використовуються для оформлення однорідних, систематично повторюваних господарських операцій протягом певного періоду - декади, місяця. До таких документів належать, наприклад, лімітно-забірні накопичувальні наряди і ін.

За місцем складання документи поділяються на внутрішні (що складаються на самому підприємстві) і зовнішні (що надходять від інших підприємств і організацій), а за способом складання - на документи, що складаються вручну і за допомогою обчислювальної техніки.

1.5 Інвентаризація

Інвентаризація є формою контролю за збереженням ТМЦ, грошових та інших коштів установи підприємства. Інвентаризації повинні здійснюватися всіма підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями незалежно від форм власності. Відповідальність за організацію інвентаризації покладається на керівника підприємства.

Головними завданнями інвентаризації є

· виявлення фактичної наявності ТМЦ, грошових коштів, цінних паперів, основних фондів та інших цінностей і зіставлення їх кількості з даними обліку;

· виявлення непридатних товарів, малоходових і тих, що не мають попиту;

· виявлення наднормативних запасів;

· перевірка сум грошових коштів у касах і на розрахунковому рахунку, по дебіторській та кредиторській заборгованості;

· перевірка дотримання правил і умов зберігання ТМЦ і грошових коштів;

· перевірка дотримання правил організації матеріальної відповідальності за матеріальні цінності.

Розрізняють інвентаризації планові та позапланові, повні і неповні (вибіркові).

Проведення інвентаризації обов'язково в таких випадках:

· При передачі майна державного підприємства в оренду, його приватизації, перетворенні державного підприємства в акціонерне товариство;

· Перед складанням річної бухгалтерської звітності;

· При зміні матеріально відповідальних осіб;

· При встановленні фактів зловживання, розкрадання або псування цінностей;

· За розпорядженням судово-слідчих органів;

· У випадках пожежі, стихійного лиха;

· В аптеках з колективною матеріальною відповідальністю у випадках заміни керівника бригади, вибуття з колективу більш, ніж половини його членів, а також на письмову вимогу хоча б одного з членів бригади;

· При передачі підприємства або його структурних підрозділів до складу інших підприємств або органів управління - на дату передачі;

· При отриманні відмови постачальника задовольнити претензію на недогрузку окремих товарно-матеріальних цінностей;

· У разі ліквідації підприємства.

Інвентаризація має своїх суб'єктів у системі бухгалтерського обліку.

 Для проведення інвентаризації на підприємствах створюється постійно діюча інвентаризаційна комісія у складі керівників відділів, головного бухгалтера і очолюється керівником підприємства або його заступником.

Якщо інвентаризації підлягає великий обсяг роботи, то призначаються робочі інвентаризаційні комісії.

З приводу інвентаризації видається наказ по установі з зазначенням складу комісії, цілі інвентаризації, часу її проведення. Наказ вручається членам робочої комісії, а голові - ще й контрольний пломбір.

1.6 Рахунки бухгалтерського обліку

Рахунки бухгалтерського обліку призначені для систематизованого накопичення інформації про стан і рух активів, капіталу і зобов'язань, відображення господарських процесів, пов'язаних з використанням основних засобів, робочої сили, виробничих запасів, включаючи їх заготівлю, формуванням витрат, фінансових результатів та ін. Поява рахунків має свою історію, яка багата на різноманітні перетворення, зміни форм і методів обліку, його еволюційні процеси. Існують класифікації рахунків, правила відображення операцій на дебеті і кредиті, на активних і пасивних рахунках, правила визначення оборотів на рахунках та виведення сальдо, способи виправлення помилок в поточному бухгалтерському обліку.

Кожен рахунок має дві сторони: ліву - дебет, праву - кредит. Дебет і кредит - ці чисто технічні терміни, призначені для визначення сторін рахунків. Їх не можна змішувати з поняттями «надійшло», «вибуло», оскільки поділ рахунків на активні, пасивні та активно-пасивні вимагає своїх правил визначення сальдо на початок і кінець звітного періоду. Спроба в 60-х роках минулого століття замінити дебет в кредит відповідно знаками «+» і «-» - викликала обурення у досвідчених науковців і практиків за поверховість поглядів і порушення порядку записів і виведення сальдо на активних і пасивних рахунках. Адже боки активних і пасивних рахунків повинні відображати не тільки господарські операції, але і виражати економічну сутність всіх змін, які відбулися і систематизовано зафіксовані на відповідних синтетичних рахунках бухгалтерського обліку.

Активними називаються рахунки, призначені для обліку майна організації (рахунки «Каса», «Розрахунковий рахунок», «Основні засоби» та ін.). Пасивні - це рахунки для обліку зобов'язань організації (джерела формування майна організації; рахунки «Статутний капітал», «Додатковий капітал» та ін.).

Запис на рахунках починають з вказівки початкового залишку (або початкового сальдо) майна або джерел його формування. При цьому в активних рахунках початковий залишок відображається за дебетом рахунка, а в пасивних - по кредиту.

Потім на рахунках відображають всі операції, що викликають зміни початкових залишків. Суми, що збільшують початковий залишок, записують на стороні залишку, а суми, що зменшують початковий залишок - на протилежній стороні. Отже, в активних рахунках збільшення відображатиметься за дебетом рахунка, а зменшення - за кредитом; в пасивних, навпаки, збільшення - за кредитом рахунка, а зменшення - за дебетом. Якщо скласти суми всіх операцій, записаних на сторонах рахунку, то виходять обороти рахунку. Підсумкова сума, записана за дебетом рахунка, називається дебетовим оборотом, а за кредитом рахунка - кредитовим. При підрахунку оборотів початковий залишок не враховується.

Кінцевий залишок (кінцеве сальдо) за рахунком визначають, додаючи до початкового залишку оборот тієї ж сторони рахунку і вичитуючи з отриманого результату оборот протилежного боку. Кінцевий залишок записують на тій же стороні, де початковий залишок. Отже, кінцеве сальдо в активних рахунках визначають:

Кінцеве сальдо = початкове сальдо + оборот дебетовий - оборот кредитовий.

Визначення кінцевого сальдо в пасивних рахунках:

Кінцеве сальдо = початкове сальдо + оборот кредитовий - оборот дебетовий.

Крім рахунків для обліку майна організації (активних) і джерел його формування (пасивних) у бухгалтерському обліку існують рахунки, на яких відображаються одночасно і майно організації, і джерела його формування - активно-пасивні. Прикладом такого рахунку є рахунок «Фінансовий результат», де сальдо може бути як дебетове, так і кредитове залежно від результату діяльності підприємства (прибуток або збиток). У практиці обліку активно-пасивні рахунки мають обмежене застосування.

1.7 Подвійний запис

Подвійний запис має свою велику історію. На момент його виникнення це був свого роду крок революційних перетворень у процесах накопичення та передачі облікової інформації для управління.

Сутність подвійного запису полягає в тому, що кожна господарська операція записується двічі - за дебетом одного рахунку і кредиту другого, що забезпечує рівність підсумків по дебету і кредиту. Відсутність такої рівності свідчить про помилки, які обов'язково необхідно ліквідувати. Текст, який вказує найменування дебетуємого і кредитуємого рахунків на суму відображеної господарської операції, називається бухгалтерською проводкою. Скласти бухгалтерську проводку - значить вказати, на яку сторону яких рахунків потрібно записати суму операції.

Бухгалтерські проводки бувають простими і складними, що залежить від кількості кореспондуючих рахунків. При простій проводці операції здійснюються лише за двома рахунками, з яких один дебетується, а другий кредитується на однакову суму. При складній проводці операції здійснюються більше ніж з двома кореспондуючими рахунками, з яких один дебетується на загальну суму, а інші кредитуються на часткові суми, або навпаки.

Для правильного відображення операцій на рахунках бухгалтерського обліку необхідно з'ясувати чотири таких питання:

1) яких рахунків стосується дана операція;

2) які це рахунки - активні або пасивні;

3) які зміни (збільшення, зменшення) викликає ця операція на кожному рахунку;

4) куди записувати цю операцію - за дебетом і кредитом.

Значення подвійного запису полягає в тому, що він забезпечує в оборотному балансі тотожність трьох пар підсумків: сальдо на початок по дебету і кредиту, оборот за звітний період по дебету і кредиту, сальдо на кінець звітного періоду по дебету і кредиту.

Подвійний запис перетворилася на принцип, правило бухгалтерського обліку, недотримання якого призводить до знищення його як системи, до хаосу в інформаційному забезпеченні.

1.8 Оцінка і калькуляція

Оцінка - невід'ємна складова організації в ведення бухгалтерського обліку майна і зобов'язань. Це не просто елемент методу бухгалтерського обліку, а його діюча контролююча функція фінансового стану підприємства. В основу оцінки кожної статті балансу покладена ціна, формування якої визначається самим підприємством. Хоча в сучасних умовах в Україні превалюючою ціною є договірна, підприємство має можливість впливати на формування цін, оцінку активів і пасивів, а також організаційно закріплювати їх у своїй обліковій політиці.

Основні засоби, необоротні активи оцінюються за залишковою і первісною вартістю.

Калькуляція - похідна процесу калькулювання. Це документ, складений на основі розрахунків нормативів і бухгалтерських даних. Слід розрізняти калькуляцію нормативну (планову) і фактичну. Остання ґрунтується виключно на даних бухгалтерського обліку і свідчить про величину фактичних витрат на виготовлення відповідного виду продукту (робіт, послуг).

Калькуляції передує калькулювання, тобто визначення фактичної собівартості продукту (робіт, послуг). Процес калькулювання - це прогноз майбутніх витрат і вигод, тому ніколи не можна починати виробництво продукту (робіт, послуг), якщо не з'ясовано, скільки це буде коштувати.

1.9 Баланс

Баланс - найважливіший документ звітності, який містить найбільше інформації для управління. Баланс потрібно вміти читати не в прямому розумінні цього слова, а по суті якісних показників. Всі статті в балансі представлені на початок і кінець звітного періоду, що дозволяє кожному користувачеві осмислювати абсолютні показники в динаміці.

Баланс містить комплекс взаємопов'язаних показників, аналізуючи які можна дати оцінку фінансовому стану підприємства. Тому, баланс - це система показників, які характеризують стан і розміщення активів, капіталу і зобов'язань на відповідну дату, як правило, на перше число, в грошовій оцінці.

Складання балансу передбачає закриття всіх регістрів, узагальнення даних поточного бухгалтерського обліку, досягнення тотожності синтетичного та аналітичного обліку, тотожності складського і бухгалтерського обліку, особливо достовірності машинограм залишків товарно-матеріальних цінностей за кожною матеріально відповідальною особою на перше число кожного місяця.

Існують кілька класифікацій бухгалтерського балансу:

1) за джерелом складання: інвентарний, книжковий, генеральний;

2) за строком складання: вступний, операційний, річний, узагальнений, розподілений, ліквідаційний;

3) за охопленням даних: простий, складний, зведений;

4) за змістом: сальдовий, оборотний, результативний, порівняльний

Розглянемо баланс за джерелом складання. Інвентарний баланс складається на підставі даних повної інвентаризації. Що практикується при утворенні нового підприємства або при зміні форми власності. Книжкові баланси складаються на основі записів у книгах без підтвердження їх даними інвентаризації. Генеральний баланс складається на основі бухгалтерських записів, які підтверджені інвентаризацією. Генеральний баланс синтезує інвентарний і книжковий.

Що стосується класифікації по джерелу складання, то вступний баланс складають на початок діяльності підприємства. Операційний (періодичний) баланс складається протягом календарного року за звітними періодами (місяць, квартал). Річний відображає стан засобів і капіталу підприємства на початок і кінець року. Узагальнений складається при об'єднанні кількох підприємств в одне. Розподільний складається при розформування підприємства на менші підприємства з правами юридичних осіб. І ліквідаційний - при ліквідації підприємства.

Якщо брати класифікацію за охопленням даних, то простий баланс складають підприємства, які не мають структурних підрозділів з самостійним обліком. Складний - підприємства, що мають відділи, філії, які самостійно ведуть бухгалтерський облік.

Бухгалтерський баланс складається з двох частин: активу і пасиву. Схематично його можна представити так:

Баланс

Актив	Пасив
Склад та розміщення господарських засобів	Сума	Джерела утворення та цільове призначення	Сума

Актив і пасив балансу складаються з окремих статей, кожна з яких відображає величину певного, економічно однорідного виду засобів та їх джерел.

Загальні суми активу і пасиву балансу рівні. Це обов'язкова умова правильності його складання. Рівність підсумків активу і пасиву балансу обумовлено тим, що в обох його частинах відображені у вартісному вимірнику одні й ті ж господарські засоби, тільки згруповані за різними ознаками: в активі - за складом і розміщення, в пасиві - за джерелом утворення і цільовим призначенням.

Кожен вид господарських засобів, розмішених в активі, має відповідне джерело утворення, відбите в пасиві балансу.

Підсумок активу не може бути меншим або більшим підсумку пасиву, оскільки загальна вартість майна підприємства завжди повинна дорівнювати сумі джерел, за рахунок яких воно утворене. На цьому і ґрунтується назва балансу, оскільки термін «Баланс» означає «рівність, рівновага».

Баланс побудований за принципом «баланс - нетто»: основні засоби та нематеріальні активи включаються до підсумку балансу за залишковою вартістю; дебіторська заборгованість за товари та послуги за вирахуванням резерву безнадійних боргів; виробничі запаси, за вирахуванням нестач, уцінок власний капітал - по фактично внесеної сумі (яка знаходиться в обороті підприємства) за вирахуванням неоплаченого, вилученого капіталу та непокритих збитків.

Актив балансу має 3 розділи, пасив 5 розділів.

Розділи активу:

1 - «Необоротні активи»;

2 - «Оборотні активи»;

3- «Витрати майбутніх періодів».

Розділи пасиву:

1- «Власний капітал»;

2- «Забезпечення майбутніх витрат і платежів»;

3- «Довгострокові зобов'язання»;

4- «Поточні зобов'язання»;

5- «Доходи майбутніх періодів».

1.10 Звітність

Звітність - це результат узагальнення даних поточного обліку і надання користувачам різнобічної інформації в обсязі затверджених форм. Вся звітність складається на основі даних бухгалтерського обліку, тому її називають і бухгалтерською, і фінансовою. Звітність складається з балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до звітів.

Звітність складається за відповідний період, тому вона охоплює фінансово-господарську діяльність підприємства тільки за певний період, а коли її склали - дата не має істотного значення.

Принципи звітності:

· автономності підприємства;

· безперервності діяльності;

· періодичності;

· історичної (фактичної) собівартості;

· нарахування та відповідності доходів і витрат;

· повного висвітлення;

· послідовності;

· обачності;

· превалювання змісту над формою;

· єдиного грошового вимірника.

Однак на практиці перераховані принципи застосовуються далеко не все.

Звітність завжди повинна бути реальною, відображати минулі події за певний період, оцінка яких дозволяє визначити стратегію подальшої діяльності підприємства. Для реальності звітності вирішальне значення має інвентаризація всіх статей балансу, який повинен складатися, насамперед, а потім інші форми, відповідні показники яких з'ясовуються і ув'язуються з балансом.

Розділ 2. Витрати підприємства

2.1 Сутність поняття «витрати»

Витрати - це витрати певного періоду часу, документально підтверджені, економічно виправдані (обґрунтовані), повністю перенесли свою вартість на реалізовану за цей період продукцію. Вони відображаються при розрахунку прибутку підприємства в звіті про прибутки і збитки.

Однак для прийняття рішень про доцільність продовження діяльності свого підприємства власники повинні враховувати економічні витрати.

Економічні витрати включають явні (бухгалтерські) і неявні витрати. Неявні витрати (витрати втрачених можливостей) - це вартість послуг факторів виробництва, які використовуються в процесі виробництва і є власністю підприємства, тобто не є покупними. Це ті доходи, які могли бути отримані з власних ресурсів, якби їх представити за плату, встановлену ринком іншим користувачам. У бухгалтерському обліку, згідно з Положенням з бухгалтерського обліку, витрати підприємства диференціюються на:

· Витрати по звичайних видах діяльності: на придбання сировини, матеріалів, інших товарно-матеріальних запасів (ТМЗ); з переробки ТМЗ для цілей виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, продажу товарів; витрати з оплати праці; соціальні та амортизаційні відрахування.

· Інші витрати, що включають операційні (витрати, пов'язані з наданням активів іншим організаціям у тимчасове користування; пов'язані з участю в статутному капіталі інших організацій; пов'язані з продажем, вибуттям та іншим списанням основних засобів та інших активів, відмінних від грошових коштів, товарів і продукції; пов'язані з оплатою послуг, що надаються кредитними організаціями), позареалізаційні (штрафи, пені, неустойки за порушення умов договору, відшкодування збитків, заподіяних організацією; збитки минулих років, визнані у звітному році; сума дебіторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, інших боргів, не реальних для стягнення; курсова різниця; сума уцінки активів (крім необоротних), інші необоротні) і надзвичайні витрати (пов'язані з надзвичайними обставинами: стихійні лиха, пожежі, аварії і т.д.).

2.2 Класифікація витрат в бухгалтерському обліку

Існує наступна класифікація витрат:

1) за первинними елементами, характеризує поділ собівартості продукції на прості загальноприйняті елементи витрат: матеріальні витрати (вартість сировини, основних матеріалів (за вирахуванням зворотних відходів), комплектуючих виробів і напівфабрикатів, придбаних з боку для виробництва продукції, а також витрати на паливо та енергію всіх видів, придбаних з боку, що витрачаються як на технологічні цілі, так і на обслуговування виробництва); на оплату праці (основну і додаткову, всього персоналу, а також працівників, які не перебувають у штаті підприємства); соціальні відрахування (у процентному відношенні до оплати праці, включають єдиний соціальний податок, соціальне страхування); амортизація; інші витрати (які не можуть бути віднесені до жодного з перерахованих елементів: витрати на відрядження, податки і збори, оплата послуг зв'язку і т.д.).

2) за статтями калькуляції являє собою розподіл їх за виробничим призначенням і місцем виникнення в процесі виробництва і реалізації продукції. Класифікація за калькуляційними статтями витрат служить основою для розробки калькуляції собівартості окремих видів продукції (робіт і послуг), всієї товарної продукції підприємства;

3) за способом віднесення на собівартість продукції виділяються прямі безпосередньо пов'язані з виготовленням конкретних видів продукції і за встановленими нормами відносяться на їх собівартість (сировина, матеріали, паливо, енергія) і непрямі витрати (включаються в собівартість окремих видів продукції побічно (умовно), пропорційно будь-якою ознакою: частину витрат на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські та інші витрати).

4) по функціональної ролі у формуванні собівартості продукції розрізняють основні і накладні витрати. Основні витрати безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення виробів (на сировину, матеріали (основні), технологічні паливо та енергію, основна заробітна плата виробничих робітників). До накладних витрат відносяться витрати, пов'язані зі створенням необхідних умов для функціонування виробництва, з його організацією, управлінням, обслуговуванням. Накладними є загальновиробничі та загальногосподарські витрати.

5) за ступенем залежності від зміни обсягу виробництва витрати діляться на пропорційні та непропорційні. Пропорційні витрати (умовно-змінні) - це витрати, сума яких залежить безпосередньо від зміни обсягу виробництва (заробітна плата виробничих робітників, витрати на сировину, матеріали і т. П.). Непропорційні витрати (умовно-постійні) - це витрати, абсолютна величина яких при зміні обсягу виробництва не змінюється або змінюється незначно (амортизація будівель, паливо для опалення, енергія на освітлення приміщень, заробітна плата управлінського персоналу).

6) за ступенем однорідності витрат: елементні і комплексні. До елементним (однорідним) відносяться витрати, які не можна розчленувати на складові частини (витрати на сировину, основні матеріали, амортизація основних фондів). Комплексними називаються статті витрат, що складаються з декількох однорідних витрат (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські та інші витрати), які можуть бути розкладені на первинні елементи.

7) залежно від часу виникнення і віднесення на собівартість продукції витрати можуть бути поточними (виникають переважно в даному періоді і ставляться на собівартість продукції цього періоду), майбутніх періодів (виробляються на даному відрізку часу, але відносяться на собівартість продукції наступних періодів в певній частці ) і майбутніми (ще не виникли витрати, на які резервуються кошти в кошторисно-нормалізованому порядку (оплата відпусток, сезонні витрати тощо). Цей вид класифікації дозволяє економічно обґрунтувати рівномірний розподіл витрат на виробництво і збут продукції.

8) за раціональності витрат розрізняють продуктивні і непродуктивні витрати. Продуктивними вважаються витрати праці на виробництво продукції встановленої якості при раціональній технології та організації виробництва (плановані витрати). Непродуктивні витрати є наслідком недоліків у технології та організації виробництва (брак продукції, втрати від простоїв та ін.) (Неплановані витрати).

9) витрати, які важливі для управлінського обліку. Релевантні витрати (прийняті в розрахунок) - це витрати, що мають відношення до приймається рішенням, вони повинні покриватися в ціні для того, щоб компанія залишилася на ринку. Нерелевантні витрати (які не приймаються в розрахунок) - це витрати, які необхідно виключити при прийнятті остаточного рішення.

2.3 Поділ витрат на умовно-змінні і умовно-постійні, прямі та непрямі

По етапах формування витрат в залежності від ступеня готовності продукції до реалізації розрізняють собівартість технологічну, цехову, виробничу і повну (комерційну).

Для економічної оцінки варіантів нової техніки і вибору найбільш ефективного з них насамперед розраховується технологічна собівартість, яка являє собою суму витрат даного цеху, безпосередньо пов'язаних з виконанням технологічних операцій.

Цехова собівартість включає всі витрати цеху на виробництво даного виду продукції, тобто витрати на основні та допоміжні матеріали, паливо, енергію, заробітну плату виробничих робітників, витрати по утриманню та експлуатації обладнання та цехові витрати, пов'язані з управлінням цехом.

Виробнича собівартість - це загальні витрати підприємства (об'єднання) на виробництво даного виду продукції. Вона складається з цехової собівартості і загальногосподарських витрат.

Повна (комерційна) собівартість відбиває витрати на виробництво і збут продукції. Вона включає виробничу собівартість і позавиробничі витрати.

Необхідно розрізняти індивідуальну і середньогалузеву собівартість. В умовах виробництва певного виду продукції на декількох заводах в якості індивідуальної собівартості приймається повна собівартість продукції на кожному окремому заводі-виробнику. Індивідуальна собівартість відбиває рівень організації виробництва, автоматизації та механізації, спеціалізації і концентрації, які неоднакові на різних підприємствах однієї і тієї ж галузі. Середньогалузева собівартість даного виду продукції відображає середній по галузі рівень техніки, організації виробництва, продуктивності праці і прогресивних норм витрат матеріальних ресурсів.

Середньогалузева собівартість визначається як середньозважена величина з індивідуальних собівартостей даного виду продукції, причому за вагу приймається обсяг товарної продукції кожного підприємства.

Собівартість може бути плановою та звітною. Планова собівартість продукції обчислюється на основі прогресивних норм витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, транспортно-заготівельних витрат, технічних норм використання робочого часу, обладнання, суворого режиму економії у витратах з управління та обслуговування виробництва. Звітна собівартість продукції визначається фактичними витратами на виробництво і реалізацію продукції. Фактичні витрати можуть бути нижче або вище планових. Причинами відхилень фактичних витрат від планових можуть бути поліпшення або погіршення рівня використання основних і допоміжних матеріалів, основних фондів, зростання продуктивності праці та ін.

Завдання калькулювання - визначити витрати, які припадають на одиницю їх носія, тобто на одиницю продукції (робіт, послуг), призначеної для реалізації, а також для внутрішнього споживання.

Кінцевим результатом калькулювання є складання калькуляцій. Залежно від цілей калькулювання розрізняють планову, кошторисну і фактичну калькуляції. Всі вони відображають витрати на виробництво і реалізацію одиниці конкретного виду продукції в розрізі калькуляційних статей.

Планова калькуляція складається на плановий період на основі діючих на початок цього періоду норм і кошторисів.

Кошторисна калькуляція розраховується при проектуванні нових виробництв і конструюванні знову освоюваних виробів за відсутності норм витрати.

Фактична (звітна) калькуляція відображає сукупність всіх витрат на виробництво і реалізацію продукції. Вона використовується для контролю над виконанням планових завдань по зниженню собівартості різних видів продукції, а також для аналізу і динаміки собівартості.

Калькулювання дозволяє вивчити собівартість отриманих в процесі виробництва конкретних продуктів.

Для сучасної вітчизняної практики найбільш характерним можна вважати наступний перелік статей калькуляції:

1) сировина та матеріали;

2) паливо і енергія на технологічні цілі;

3) заробітна плата виробничих робітників;

4) нарахування на заробітну плату виробничих робітників;

5) загальновиробничі витрати;

6) загальногосподарські витрати;

7) інші виробничі витрати;

8) комерційні витрати

Статті 1-7 називаються виробничими витратами, так як вони безпосередньо пов'язані з обслуговуванням виробничого процесу. Сума виробничих витрат становить виробничу собівартість. Стаття 8 (комерційні витрати) витрати, пов'язані з реалізацією продукції: витрати на упаковку, рекламу, зберігання, частково транспортні витрати. Сума виробничих і комерційних витрат - це повна собівартість продукції. Розрізняють прямі і непрямі витрати. Прямі витрати відносяться безпосередньо на собівартість конкретного виробу. Згідно з наведеним переліком прямі витрати представлені статтями 1-3, що характерно для більшості виробництв. Непрямі витрати зазвичай пов'язані з виробництвом усієї продукції або кількох її видів і відносяться на собівартість конкретних виробів побічно - за допомогою коефіцієнтів або відсотків. Залежно від специфіки виробництва і прямі, і непрямі витрати можуть сильно відрізнятися.

Розрізняють також умовно-постійні та умовно-змінні витрати. Умовно-постійними називаються витрати, обсяг яких не змінюється або слабо змінюється зі зміною обсягу випуску продукції. Для переважної більшості виробництв такими можна вважати загальновиробничі і загальногосподарські витрати. Умовно-змінними вважають витрати, обсяг яких прямо пропорційно залежить від зміни обсягу випуску продукції. Зазвичай це матеріальні, паливно-енергетичні витрати на технологічні цілі, витрати з оплати праці з нарахуваннями. Конкретний перелік витрат, як ми вже говорили, залежить від специфіки виробництва. Ефект масштабу пов'язаний зі зміною вартості одиниці продукції в залежності від масштабів її виробництва фірмою. Розглядається в довгостроковому періоді. Зниження витрат на одиницю продукції при укрупненні виробництва називається економією на масштабі. Вигляд кривої довгострокових витрат пов'язаний з ефектом масштабу виробництва.

Економією на масштабі можуть скористатися компанії будь-якого розміру, збільшивши обсяг своєї операційної діяльності. Найбільш поширеними методами є закупівлі (одержання оптових знижок), менеджмент (використовується спеціалізація менеджерів), фінанси (одержання менш дорогих кредитів), маркетинг (поширення витрат на рекламу для більшого асортименту продукції), використання будь-якого з цих факторів знижує довгострокові середні витрати

Критичний обсяг продажів - це мінімально необхідна підприємству виручка від продажів, що дозволяє в несприятливих умовах попиту на його продукцію (роботи, послуги) забезпечити беззбитковість продажів. Визначення критичного обсягу продажів має практичне значення у випадках, коли рівень цін на продукцію не забезпечує підприємству одержання прибутку від продажів, або коли низький попит на продукцію не дає можливості реалізувати таке її кількість, якого було б достатньо для перевищення виручки над витратами.

Іншими словами, під впливом рівня цін, або величини натурального обсягу продажів, або (як правило) обох названих чинників одночасно виникає небезпека отримання замість прибутку збитку від продажів. Тоді необхідний відповідь на питання: якою має бути мінімальна виручка, що покриває всі змінні і постійні витрати при нульовій прибутку. Відповідь на це питання неоднозначна і залежить від конкретних умов динаміки цін, натурального обсягу продажів, співвідношення змінних і постійних витрат на реалізовану продукцію.

Якщо перераховані фактори призводять до виникнення збитку від продажу, збільшення виручки від продажів до необхідного критичного розміру можливо при диференційованому використанні окремих факторів, реально піддаються зміні в конкретних умовах діяльності підприємства. У більшості випадків при цьому використовуються одночасно і коректування цін, і коректування натурального обсягу продажів.

У загальному вигляді задача полягає в наступному. Показники планового періоду призводять до того, що планована виручка від продажів нижче планованих витрат на реалізовану продукцію. Як змінити параметри плану, щоб виручка дорівнювала витратам? При вирішенні задачі важливо, яким був фінансовий результат від продажів у базисному періоді - прибутком або збитком.

2.4 Шляхи скорочення витрат на підприємстві

До основних шляхах зниження собівартості належать: удосконалення конструктивно-технологічних характеристик виробів машинобудування для зниження їх фондомісткості, матеріаломісткості і трудомісткості; поліпшення використання основних фондів і оборотних коштів; зростання продуктивності праці; вдосконалення організації виробництва і праці.

Вибір шляхів зниження собівартості ґрунтується на класифікації резервів і знанні чинників, що забезпечують умови для зниження окремих видів витрат і собівартості в цілому.

Під резервами зниження собівартості машинобудівної продукції розуміють об'єктивну можливість знизити її на підприємствах (в об'єднаннях), в галузі. Порівняння собівартості продукції з показниками її на передових підприємствах дає уявлення про розміри цих резервів.

Резерви зниження собівартості в машинобудуванні діляться на внутрішньовиробничі, галузеві і народногосподарські.

Внутрішньовиробничі резерви визначаються техніко-економічними та організаційними умовами роботи підприємств. До них відносяться: підвищення продуктивності праці; поліпшення використання обладнання, інструменту; застосування економічних видів сировини, матеріалів, палива, енергії; скорочення норм витрати матеріалів; механізація і автоматизація виробництва; вдосконалення технології та організації виробництва; скорочення витрат на управління та обслуговування.

Народногосподарські та галузеві резерви не пов'язані безпосередньо з умовами виробничої діяльності і залежать від вирішення питань управління виробництвом на рівні галузі і народного господарства в цілому. Галузеві резерви включають: вдосконалення системи управління в галузі; вдосконалення конструкцій машин, підвищення їх технологічності; підвищення рівня спеціалізації, кооперування і комбінування машинобудівного виробництва; підвищення рівня стандартизації та уніфікації виробів. До народногосподарських резервів відносяться: встановлення більш прогресивних народногосподарських пропорцій у структурі промислового виробництва, у розвитку науки і техніки; раціональне розміщення машинобудівних підприємств; зниження вартості транспортування вантажів і скорочення зустрічних перевезень.

Під факторами зниження собівартості машинобудівної продукції розуміють умови, що забезпечують це зниження. Фактори, що дозволяють використовувати резерви, діляться на народногосподарські, галузеві і внутрішньовиробничі.

До народногосподарським та галузевим факторів належать: поліпшення використання природних ресурсів; зміна складу і якості природної сировини; введення в дію і освоєння нових підприємств і виробництв; підготовка і освоєння виробництва на діючих підприємствах; зміна розміщення виробництва.

До внутрішньовиробничих відносяться наступні техніко-економічні фактори:

1) Підвищення технічного рівня виробництва: впровадження нової техніки і технології; механізація і автоматизація виробничих процесів; вдосконалення застосовуваної техніки і технології; поліпшення використання та застосування нових видів сировини і матеріалів; зміна конструкції і технічних характеристик виробів.

2) Поліпшення організації виробництва і праці: вдосконалення управління виробництвом; поліпшення організації виробництва і праці; розвиток спеціалізації виробництва; поліпшення матеріально-технічного постачання і використання матеріальних ресурсів; скорочення транспортних витрат; інші чинники, що підвищують рівень організації виробництва.

3) Зміна обсягу і структури продукції: відносне зменшення умовно-постійних витрат та амортизаційних відрахувань в результаті зростання обсягу виробництва; зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції; підвищення її якості. Основним методом планування собівартості на галузевому рівні є розрахунок собівартості за техніко-економічним чинникам, який виробляється на всіх етапах і стадіях розробки плану (з різним ступенем деталізації).

Розрахунки за техніко-економічним чинникам покликані забезпечити обґрунтованість плану, тому що дозволяють визначити величину і рівень витрат на виробництво в плановому періоді з урахуванням змін в обсязі, структурі і якості продукції, в техніці, організації та розміщенні виробництва та інших умов виробничої діяльності.