Перші теорії інвестицій були сформовані ще в середині ХVІ - ХVІІ ст. Насамперед це соціально-економічна теорія торгових інвестицій - меркантилізм, предметом дослідження якого була сфера обігу, середовище "породження грошей грошима", тобто зростання обсягів капіталу.

Прибічникам теорії "мануфактурних" інвестицій пізнього меркантилізму властиве перебільшення ролі грошей, у яких вони вбачали чи не єдину умову розвитку виробництва [3].

Критикуючи ідеї меркантилізму, французький економіст, представник класичного підходу П. де Буагільбер (1646 - 1714 рр.), основним джерелом інвестицій вважав доходи від виробництва, а не від зовнішньої торгівлі.

Всупереч меркантилістам, які вважали гроші єдиним видом багатства і синонімом капіталу, П. Буагільдер поширював свої погляди на сферу міжнародних відносин, указуючи, що вільний рух товарів між країнами підпорядковується таким самим законам ціноутворення, що й усередині країни.

Не менш цікаві погляди французького фізіократа другої половини XVІІІ ст.Ф. Кене (1694 - 1774 рр.), які розвивають ідеї попередників, зокрема ідеї П. де Буагільбера.Ф. Кене автор ідеї "природного порядку", теорій чистого продукту і продуктивної праці.

Аналізуючи процеси творення та реалізації продукту, Ф. Кене формулює поняття інвестицій як початкових авансів, або капітальних вкладень. Капітал у Ф. Кене - це не гроші, а те, що купується за гроші, тобто засоби виробництва. Інвестиції - це необхідні для виробництва витрати, які визначають вартість товарів.

Представлені у грошовому вираженні інвестиції поділяються на основний і оборотний капітал і відшкодовуються ціні товару [4].

Багато тогочасних французьких економістів сповідувало фізіократичні ідеї, однак жоден із них не розглядав інвестування як основний продуктивний чинник. Лише в працях Ж. Тюрго (1727 - 1781 рр.) одне з провідних місць займає проблема "капіталу". На відміну від Ф. Кене, який розглядає капітал і інвестиції у натуральній формі, Ж. Тюрго визначає його як "нагромаджу вартість" [5].

Подальший розвиток теоретичних поглядів на причини прирощення капіталу тісно пов'язаний з працями А. Сміта (1723 - 1790 рр.). У книзі "Дослідження про природу та причину багатства народів" (1784 р.).А. Сміт розглядає капітал як фактор виробництва і вводить поняття основного та оборотного капіталів та перераховує блага, з яких формується той та інший капітал.

Це були перші спроби А. Сміта говорити про інвестування, однак не вводячи при тому самого цього терміна. На його думку, капітал, що є в надлишку, повинен залишатися в країні, а не вивозитись за її межі. А сам капітал розглядає, як блага, від якого людина очікує отримати дохід (за рахунок покращення землі, купівлі корисних машин та обладнання, або інших подібних засобів виробництва, що забезпечують дохід, прибуток без переходу від одного власника до іншого без і подальшого обороту) [6].

Запропоновані класичні доктрини набули розвитку в працях "економістів нової хвилі" Ж.-Б. Сея, Т. Мальтуса, Н. Сеніора, Ф. Бастіа, Дж. Мілля та інших, які висвітлювали проблеми відповідного етапу розвитку суспільства. У перелічених теоріях: відстоювались ідеї природного порядку (вільної дії ринкових сил та конкуренції), часткового втручання держави для підтримки виробництв, які забезпечують абсолютні переваги країни, тобто є конкурентоспроможними і перспективними; переважно виступали проти будь-якої обмежувальної, патерналістської та протекціоністської діяльності держави; було встановлено залежність руху інвестицій від розмірів прибутків та ставки процента, надано капіталу статусу головної рушійної сили економічного розвитку та започатковано його поділ на "природний" і "людський" капітали тощо.

Другий етап започаткований розробкою низки інвестиційних теорій. Особливе місце серед сучасних економічних теорій, які описують інвестиційні процеси як важливу складову частину економічної політики, безперечно, належить Дж. Кейнсу, котрий на уроках Великої депресії розробив теорію зайнятості, процента і грошей, яка дає можливість кількісно порівнювати такі важливі складові економічної діяльності, як заощадження чи інвестиційна діяльність, рівень зайнятості й норма процента.

Поступальний розвиток економічної науки вніс у положення економічної теорії Дж. Кейнса численні уточнення щодо методики аналізу інвестиційних чинників, які сприяють розвитку економічних процесів [7].

На його думку, сума заощаджень становить сукупний результат діяльності багатьох окремих споживачів, а величина інвестицій - це сукупний результат діяльності індивідуальних підприємців. Такі дві величини, повинні бути рівними між собою, оскільки кожна з них дорівнює збільшенню доходу над споживанням.

Інвестиції Дж. Кейнс розглядав із двох боків. З одного боку, він розглядав їх як приріст вартості капітального майна, тобто як реалізовані попит і пропозицію: "нові інвестиції означають купівлю капітального майна за рахунок доходу", "інвестиції включають всякий приріст цінності капітального майна незалежно від того, складається останнє з основного, оборотного чи ліквідного капіталу". З іншого - це величина акумульованого доходу, тобто потенційний інвестиційний попит. Окрім того, Дж. Кейнс трактував інвестиції як "поточний приріст капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного періоду" та "частину доходу за даний період, яка не була використана на споживання" [8].

На думку Дж. Кейнса, рівність заощаджень інвестиціям має статичне спрямування, вона існує лише в масштабах суспільства, а самі поняття "заощадження" та "інвестиції" відображають різні аспекти відтворення і визначаються багатьма факторами. Дж. Кейнс виходив із того, що суспільство психологічно зі збільшенням сукупного реального прибутку збільшує сукупний попит, але не такою мірою, якою зростає прибуток. Це означає, що приріст споживання менший, ніж приріст доходу, тобто частка заощаджень у доході зростає.

Щодо інвестицій, то вони не є функцією доходу - вони самі є фактором формування доходу, але, на відміну від заощаджень, залежать від ставки процента. Тому інвестиції і заощадження не обов'язково повинні дорівнювати одне одному.

Не можна оминути погляди К. Маркса (1818 - 1883 рр.), інвестиційна теорія якого викладена ним найбільш ґрунтовно в його основній праці "Капітал", за змістом є соціально орієнтованою.

К. Маркс розглядає інвестиції як функцію від прибутку, але, хоча він і впевнений в існуванні конфлікту між заробітною платою і прибутком, проте вважає що інвестиції не пов'язані із заробітною платою, не залежать від її розмірів: "Норма нагромадження є вільна і незалежна змінна; ставка заробітної плати, навпаки, залежна змінна." [9].

Модель інвестиційного процесу К. Маркса включає категорію інноваційної діяльності, яку він передбачив задовго до того, як вона стала справді актуальною. Він робить висновок, що інновації є чинником, який протистоїть тиску ринку на виробника, засобом, що сприяє дії основного мотиву інвестування. Крім того, інновації, на його думку, нівелюють дію законів спадної продуктивності факторів, вирішують проблему обмеженості ресурсів [10].

У 20 - 30-х рр. ХХ ст. у межах неокласичної теорії формуються теорії монополії та закономірностей міжнародної інвестиційної діяльності, в яких розглядаються нові тенденції конкурентної боротьби за умов монополізації ринків. Вчені Й. Шумпетер (1883 - 1950 рр.), Дж. Робінсон (1903 - 1983 рр.) та Е. Чемберлін (1899 - 1967 рр.), по новому представили чинники стимулювання інвестиційних процесів, а саме доводили, що монополізація економіки не перешкоджає інвестуванню і не звужує обсяги інвестиційної бази за рахунок цінової експансії, а, навпаки, монопольні переваги, тобто здатність монополій акумулювати значні інвестиційні ресурси, зокрема в науково-технічні досягнення, сприяють розширенню інвестиційного потенціалу суспільства.

Ними вмотивовано, що монополії сприяли виникненню інституційних інвесторів та низки інвестиційних фондів, розвитку інвестиційної інфраструктури, що значно покращило інвестиційний клімат та підвищило суспільну ефективність інвестиційної діяльності. Дослідження природи транснаціонального руху капіталу дало їм змогу пояснити поведінку фірм-інвесторів та відхилення в закономірностях міжнародної міграції капіталів.

Вони започаткували засади трьох теорій: монополістичних переваг, інтернаціоналізації та еклектичної [11].

Другий етап характеризується появою теорій, в яких вчені вживали термін "інвестиції", але поглиблене вивчення останніх здійснювалось впродовж третього етапу, на якому проведена ґрунтовна переоцінка попередніх знань про інвестиції та методи їх регулювання.

Третім етапом можна вважати період інстутиціоналізму, де основну увагу приділяли соціальним, етичним, правовим та політичним проблемам.

Основними представниками цього періоду є А. Шпітгоф, Д. Коммонс, М. Портер, Р. Коуз, Д. Б'юкенен. В цей час виникли і набули поширення теорії трансформації, теорії міжнародного руху капіталів. Наголошувалось на необхідності контролю держави за інвестиційними потоками, ефективним засобом регулювання інвестицій вважалось створення транснаціональних корпорацій.

Цікавим є погляд американських економістів, що спеціалізуються на дослідженні проблем макроекономіки, К. Макконела і С. Брю, які вважають, що до інвестицій належать витрати американських ділових фірм, які включають переважно три компоненти:

1) усі кінцеві закупівлі машин, обладнання і верстатів;

2) усе будівництво;

3) зміну запасів [12].

Але цей підхід не позбавлений недоліку, оскільки вказує на досить "вузький" перелік можливих об'єктів інвестування та не зазначає мету здійснення інвестицій.

На початку 90-х рр. ХХ ст. вітчизняні вчені та практики почали ідентифікувати вкладення, що мають довготермінове спрямування, з поняттям "інвестиції". В перших публікаціях Д. Єрмошенка, Д. Таганова, А. Квас із питань інвестування акцентувалася увага на матеріальному та фінансовому характері таких вкладень і, на відміну від практики попередніх десятиліть, наголошувалося на різниці в поняттях "інвестиції" та "капітальні вкладення" [13].

З моменту незалежності України починається нова віха у розвитку підходів щодо трактування поняття "інвестиції". Так, на думку А. Пересади, економічна сутність інвестицій є дещо іншою, ніж сутність капітальних вкладень і є значно ширшою за довготермінове вкладення капіталу в економіку, оскільки інвестиції можуть впроваджуватися в найрізноманітніших формах, а також на відміну від капітальних вкладень, інвестиції здійснюються тільки у високоефективні проекти, результатом яких є прибуток, дохід, дивіденди [14].

Д. Черваньов та Л. Нейкова розглядають інвестиції як "економічну категорію", що відображає відносини, пов'язані з довготерміновим авансуванням грошових, майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в їх основні та оборотні фонди, а також у науково-технічний розвиток, якісне удосконалення виробничої бази та освоєння випуску нових видів продукції від моменту авансування до реального відшкодування і одержання прибутку або соціального ефекту" [15].

Можна погодитись із позицією вищезгаданих авторів, але інвестиції не обмежуються тільки довготерміновим періодом, а й короткотерміновим, оскільки інвестор може бути зацікавлений в швидкому поверненні вкладених інвестиційних ресурсів.

На думку С. Реверчук, "інвестиції" - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також не пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал [16].

Т. Майорова розглядає інвестиції як частину валового внутрішнього продукту, не витрачену в поточному періоді, яка забезпечує приріст капіталу в економіці [17].

На сьогодні найбільш поширеним є тлумачення, викладене в Законі України "Про інвестиційну діяльність" № 1561-XІІ від 18.09.1991 р. з останніми поправками у 2014 р. Відповідно до цього закону, де термін "інвестиції" визначається як "всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності для отримання прибутку або досягнення соціального ефекту" [18].

1.4 Державна база регулювання інвестиційної діяльності в Україні

На сьогодні правова система України включає велику кількість законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в інвестиційній сфері. При цьому основою нормативно-правого регулювання в зазначеній сфері є закони.

Процес формування сучасної нормативно-правової бази, яка покликана регулювати інвестиційні процеси в Україні, розпочався з моменту прийняття Акту проголошення незалежності України.

Одним з перших кроків щодо врегулювання відносин у інвестиційній сфері в Україні стало прийняття Верховною Радою України законів України "Про захист іноземних інвестицій на Україні" від 10 вересня 1991 року № 1540a-XІІ та "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 року № 1560-XІІ.

Основне спрямування Закону України "Про інвестиційну діяльність" полягає у забезпеченні рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування економіки України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції. Вказаним нормативно-правовим актом встановлено загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України, визначено загальні положення та порядок здійснення інвестиційної діяльності, державного регулювання інвестиційної діяльності, гарантії прав суб'єктів інвестиційної діяльності, захист інвестицій тощо.

Що стосується Закону України "Про захист іноземних інвестицій на Україні", то вказаний законодавчий акт спрямований на захист інвестицій, прибутків, законних прав та інтересів іноземних інвесторів на території України. Законом визначено правовий режим діяльності іноземних інвесторів та гарантії держави щодо здійснення інвестиційної діяльності на території України.

Особливості режиму іноземного інвестування на території України встановив Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 року № 93/96-ВР. Положення цього Закону врегульовують відносини, зокрема, щодо державних гарантій захисту іноземних інвестицій, державної реєстрації та контролю за здійсненням інвестицій, діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, розгляду спорів тощо.

Також важливе значення має прийнятий 17 лютого 2000 року Закон України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" № 1457-ІІІ, який спрямований на захист конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності, створеними без залучення коштів або майна (майнових чи немайнових прав) іноземного походження, та суб'єктами підприємницької діяльності, створеними за участю іноземного капіталу, забезпечення державного захисту вітчизняного виробника та конституційних прав і свобод громадян України.

Вказаним Законом визначено, що спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції, а також державні гарантії захисту іноземних інвестицій визначені законодавством України, не регулюють питання валютного, митного та податкового законодавства, чинного на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 3 Закону).

Також статтею 5 Закону визначено, що цей Закон поширюється на підприємства з іноземними інвестиціями, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій, їх реєстрації, у тому числі до введення в дію та протягом дії Закону України від 13 березня 1992 року "Про іноземні інвестиції", Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 55-93 "Про режим іноземного інвестування" та Закону України від 19 березня 1996 року "Про режим іноземного інвестування".

Окреме місце в системі інвестиційного законодавства займає прийнятий 15 березня 2001 року Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та інвестиційні фонди)" № 2299-ІІІ, який визначає правові та організаційні основи створення, діяльності та відповідальності суб'єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами, встановлює вимоги до складу, структури та зберігання активів, особливості розміщення та обігу цінних паперів інститутів спільного інвестування, порядок та обсяг розкриття інформації інститутами спільного інвестування з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів тощо.

Також у 2001 році був прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з метою усунення випадків ухилення окремих підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)" від 20 грудня 2001 року № 2899-ІІІ.

До окремої групи можна віднести законодавчі акти, які встановлюють спеціальний правовий режим господарської діяльності у спеціальних (вільних) економічних зонах, регулюють спеціальні правові режими інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та в межах технологічних парків України.

Так, у 1992 році було прийнято Закон України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13 жовтня 1992 року № 2673-XІІ, який визначив порядок створення і ліквідації, механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб'єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами народних депутатів, органами виконавчої влади та іншими органами.

Після затвердження Урядом у 1994 року Концепції створення вільних економічних зон в Україні (постанова Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 року № 167 "Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні") почалися перші спроби реалізації Закону, зокрема, створення вільних економічних зон.

Також до групи законодавчих актів, що врегульовують зазначені відносини, слід віднести закони України "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області" 24 грудня 1998 року № 356-XІV; "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області" 24 грудня 1998 року № 357-XІV; "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області" 15 липня 1999 року № 970-XІV; "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Житомирській області" 3 грудня 1999 року № 1276-XІV; "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова" 11 травня 2000 року № 1714-ІІІ; "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку у Волинській області" 5 квітня 2001 року № 2354-ІІІ; "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Шостки Сумської області" 18 листопада 2003 року № 1251-ІV; "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Чернігівській області" 18 листопада 2003 року № 1250-ІV тощо.

16 липня 1999 року прийнято Закон України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" № 991-XІ, що визначив правові та економічні засади запровадження та функціонування спеціального режиму інноваційної діяльності технологічних парків "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка" (м. Київ), "Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона" (м. Київ), "Інститут монокристалів" (м. Харків), "Вуглемаш" (м. Донецьк), "Інститут технічної теплофізики" (м. Київ), "Київська політехніка" (м. Київ), "Інтелектуальні інформаційні технології" (м. Київ), "Укрінфотех" (м. Київ), "Агро технопарк" (м. Київ), "Еко-Україна" (м. Донецьк), "Наукові і навчальні прилади" (м. Суми), "Текстиль" (м. Херсон), "Ресурси Донбасу" (м. Донецьк), "Український мікробіологічний центр синтезу та новітніх технологій" (УМБІЦЕНТ) (м. Одеса), "Яворів" (Львівська область), "Машинобудівні технології" (м. Дніпропетровськ).

Особливістю вітчизняного інвестиційного законодавства є те, що окремі аспекти в інвестиційній сфері, окрім вищевказаних нормативно-правових актів, регулюються також нормами господарського, податкового, валютного, банківського, фінансового, митного, цивільного й земельного законодавства, правовими актами про приватизацію, підприємництво, інноваційну діяльність, цінні папери та фондовий ринок, концесії тощо.

До такого законодавства слід віднести положення Податкового, Господарського, Цивільного, Земельного кодексів та законів України "Про інноваційну діяльність" від 4 липня 2002 року № 40-ІV; "Про фінансовий лізинг" від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР; "Про концесії" від 16 липня 1999 року № 997-XІV; "Про угоди про розподіл продукції" 14 вересня 1999 року № 1039-XІV; "Про регулювання містобудівної діяльності" 17 лютого 2011 року № 3038-VІ; "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду" 22 грудня 2006 року № 525-V; "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23 лютого 2006 року №3480-ІV; "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР; "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 року № 1576-XІІ; "Про акціонерні товариства" від 17 вересня 2008 року № 514-VІ; "Про холдингові компанії в Україні" від 15 березня 2006 року № 3528-ІV; "Про стимулювання розвитку регіонів" від 8 вересня 2005 року № 2850-ІV; "Про транскордонне співробітництво" 24 червня 2004 року № 1861-ІV тощо.

Державне регулювання в інвестиційній сфері також здійснюється за допомогою значної кількості указів Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України тощо. Серед них можна виділити, наступні: Указ Президента від 10 квітня 2006 року № 300 "Про план першочергових заходів у сфері інвестиційної діяльності"; постанову Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 року № 928 "Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій"; постанову Кабінету Міністрів України від 30 січня 1997 року № 112 "Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора"; постанову Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1801 "Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002 - 2010 роки"; розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 477 "Про схвалення Програми "Інвестиційний імідж України"; розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 року № 447 "Про схвалення Концепції створення індустріальних (промислових) парків" тощо.

Слід звернути увагу, що значну частину вітчизняного законодавства становлять міжнародно-правові акти, учасником яких є Україна: багатосторонні міжнародні угоди, конвенції, які спрямовані як на захист іноземних інвестицій, так і на врегулювання інших питань. До таких документів можна віднести, зокрема, Конвенцію про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами від 18 травня 1965 року (ратифіковано Законом України від 16 березня 2000 року № 1547-ІІІ).

Крім того, в інвестиційній сфері діє велика кількість міжурядових угод про сприяння та взаємний захист інвестицій, які укладаються урядом України із урядами відповідних країн, та якими регулюються основні питання взаємин сторін такого договору в галузі інвестиційної діяльності.

Аналіз стану правового регулювання в інвестиційній сфері Україні свідчить про те, що інвестиційне законодавство потребує подальшого вдосконалення, адже незважаючи на розгалужену систему правових актів, говорити про цілісну і взаємоузгоджену систему законодавства наразі передчасно.

Національне законодавство у сфері регулювання інвестиційної діяльності нестабільне, нормативно-правова база зазнає постійних змін, оскільки в процесі її формування одні нормативно-правові акти приймаються, інші відміняються, або їх положення знаходять своє відображення в інших нормативно-правових актах.

Разом з тим в останні роки все ж слід констатувати певні позитивні зрушення у зазначеній сфері. З метою удосконалення законодавчого врегулювання в останній період було ухвалено цілу низку нормативно-правових актів.

Так, зокрема, 1 липня 2010 року прийнято Закон України "Про державно-приватне партнерство" № 2404-VІ - нормативно-правовий акт, який заклав фундамент для стимулювання розвитку співпраці між державним та приватними секторами з метою підвищення конкурентоздатності економіки країни та залучення інвестицій в її економіку, а також започаткував реформування інвестиційної сфери.

Вказаний Закон є рамковим та покликаний визначити такі основні принципи державно-приватного партнерства як, зокрема:

ь рівність перед законом державних та приватних партнерів під час провадження діяльності в рамках державно-приватного партнерства;

ь заборона будь-якої дискримінації та обмеження прав приватних партнерів, крім випадків, передбачених законом;

ь узгодження інтересів державного та приватного партнерів з метою досягнення взаємної вигоди та реалізації мети діяльності в рамках державно-приватного партнерства;

ь справедливий розподіл ризиків, пов'язаних з виконанням договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства.

Максимальне спрощення для суб'єкта інвестиційної діяльності порядку отримання послуг, пов'язаних із підготовкою та реалізацією інвестиційних проектів, шляхом запровадження принципу "єдиного вікна", покликаний забезпечити Закон України "Про підготовку та реалізацію інвестиційних проектів за принципом "єдиного вікна" від 21 жовтня 2010 року № 2623-VІ, який набрав чинності 1 січня 2012 року.

Вказаним Законом визначаються правові та організаційні засади відносин, пов'язаних з підготовкою та реалізацією інвестиційних проектів за принципом "єдиного вікна" та передбачається, зокрема, покладання на уповноважений орган функцій взаємодії із суб'єктами надання адміністративних та господарських послуг, що, в свою чергу, значно спростить порядок отримання послуг суб'єктом інвестиційної діяльності, необхідних для подальшої реалізації інвестиційного проекту.

22 грудня 2011 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про інвестиційну діяльність" № 4218-V, яким передбачається приведення термінології у відповідність із чинним законодавством, визначення терміну "інвестиційний проект" та змісту складових частин інвестиційного проекту, напрямів, шляхів та заходів державної підтримки і стимулювання інвестиційної діяльності, а також запровадження державної реєстрації інвестиційних проектів/проектних (інвестиційних) пропозицій, які потребують державної підтримки та проведення оцінки їх економічної ефективності.

22 березня 2012 року Верховною Радою України прийнято в цілому проект Закону України "Про індустріальні парки", що визначає правові та організаційні засади створення та функціонування індустріальних парків на території України (реєстр. № 8396 від 15 квітня 2011 року).

На сьогодні в Україні все ще відбувається процес формування нормативно-правової бази в інвестиційній сфері. На розгляді у Верховній Раді України знаходиться низка законопроектів, що спрямовані на удосконалення регулювання відносин в інвестиційній сфері.

Так, 23 серпня 2011 року у Верховній Раді України зареєстрований проект Закону України "Про Фонд гарантування інвестицій на фондовому ринку" (реєстр. № 9069), яким пропонується визначити порядок здійснення компенсаційних виплат інвесторам, які втратили свої кошти та/або цінні папери внаслідок недоступності інвестицій.

22 грудня 2011 року у Верховній Раді України зареєстровано проект Закону України "Про національні проекти" (реєстр. № 9638), метою якого є створення правових засад для розв'язання стратегічних соціально-економічних проблем держави, покращення якості життя громадян, додаткового залучення інвестицій і підтримки розвитку економіки України інноваційним шляхом.

21 лютого 2012 року Верховною Радою України прийнято у першому читанні проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної реєстрації іноземних інвестицій" (реєстр. № 9676 від 11 січня 2012), який розроблений на виконання підпункту 1 пункту 1 плану заходів щодо спрощення процедури провадження іноземними підприємствами та підприємствами з іноземними інвестиціями діяльності в Україні на друге півріччя 2011 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 червня 2011 № 546-р. Метою законопроекту є встановлення чітких норм законодавства щодо здійснення державної реєстрації іноземних інвестицій органами державної реєстрації та її спрощення шляхом збільшення терміну подання інвестором документів для державної реєстрації іноземних інвестицій до 30 календарних днів після їх фактичного внесення, запровадження механізму перереєстрації іноземної інвестиції у разі, якщо інвестор-нерезидент продав або будь-яким чином передав корпоративні права українського підприємства іншій юридичній або фізичній особі - нерезиденту, встановлення порядку анулювання державної реєстрації іноземної інвестиції у випадку вилучення (репатріації) іноземних інвестицій, а також установлення семиденного терміну, протягом якого органами державної реєстрації здійснюється така реєстрація.

На сьогодні в Україні існує велика кількість нормативно-правових актів, що регулюють відносини в інвестиційній сфері, та в цілому створено правове підґрунтя для здійснення інвестиційної діяльності.

Кожен з названих законодавчих актів та законопроектів спрямовані на удосконалення регулювання відносин в інвестиційній сфері та мають свій предмет та мету. Така розгалужена система нормативно-правових актів свідчить про те, що держава вживає заходи з метою створення в Україні належних умов здійснення інвестиційної діяльності шляхом закріплення на законодавчому рівні принципів та правил її здійснення.

Разом з тим, незважаючи на цілий ряд проблем, все ж, як свідчить вищевикладене, в останні роки ведеться активна робота щодо врегулювання відносин в інвестиційній сфері, а національне інвестиційне законодавство наближається до стабілізації.

Висновки за розділом №1

Еволюція теоретичних підходів до тлумачення поняття "інвестиції" має досить довгу і складну історію. Періодизація формування системи наукових знань про інвестиції в контексті еволюції економічної теорії показує взаємозв'язок розвитку економічної думки зі зміною поглядів та пріоритетів стосовно інвестицій, що пояснюється розвитком суспільних відносин та удосконаленням економічної теорії загалом.

Аналіз основних підходів показує, що жодна інвестиційна теорія не була вичерпною, вона діяла лише певний період, після чого удосконалювалась та розвивалась, тому процес удосконалення триває й досі.

Що стосується конкретно інвестиційної діяльності такої молодої країни, як Україна, то можна зазначити, що хоча й не великими, але впевненими кроками Україна йде до розвитку цієї віхи. З кожнім роком засновується все більше інвестиційних компаній, які пропонують свої послуги на фінансовому ринку не тільки України, але й вихід на світові ринки.

Розділ 2. Організація обліку фінансових інвестицій, характеристика синтетичного та аналітичного обліків

2.1 Нормативні документи, що регулюють методи обліку фінансових інвестицій та їх задачі

Основним нормативним документом, що визначає поняття та оцінку фінансових інвестицій, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 "Фінансові інвестиції", який затверджено наказом Міністерства фінансів України 17.05.2000 р. за № 284 // 4505.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 "Фінансові інвестиції" визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції та її розкриття у фінансовій звітності.

Норми Положення (стандарту) 12 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних установ).

Згідно із Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 2 "Баланс", фінансові інвестиції - це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

В залежності від того, на який термін підприємство здійснює інвестиції, вони поділяються на довгострокові та короткострокові (поточні).

Довгострокові фінансові інвестиції - це інвестиції на період більше одного року. Такі інвестиції відносяться до необоротних активів, виходячи з того, що вони не можуть бути реалізованими в будь-який момент. До них належать довгострокові фінансові вкладення в боргові цінні папери, акції та інші корпоративні права. Довгострокові інвестиції згідно з П (С) БО 12 поділяються на ті, що обліковуються за методом участі в капіталі, та інші інвестиції. За формою вкладень довгострокові фінансові інвестиції поділяються на пайові та позикові.

Позикові:

- не дають права на участь у капіталі об'єкта інвестування;

- приносять дохід у вигляді відсотків;

- як правило мають визначений строк обігу;

- утримуються інвестором до строку погашення;

- якщо вартість придбання відрізняється від номінальної, різниця має бути амортизована до моменту погашення.

Пайові:

- засвідчують право інвестора на частину в капіталі об'єкта інвестування;

- приносять дохід у вигляді дивідендів;

- не мають встановленого строку обігу;

- вартість між вартістю придбання і номінальною вартістю не амортизується.

Короткострокові (поточні) фінансові інвестиції - це інвестиції на період до одного року. Ці інвестиції відносяться до оборотних активів виходячи з того, що вони можуть бути реалізовані в будь-який момент. Ці інвестиції згідно з П (С) БО 12 поділяють на еквіваленти грошових коштів та інші поточні фінансові інвестиції.

Задачами бухгалтерського обліку фінансових інвестицій є:

1. Відповідно до мети придбання фінансових інвестицій правильно їх класифікувати для подальшого обліку.

2. Юридично правильно сформувати первинні документи з обліку інвестицій, заключати вигідні договору з придбання інвестицій, своєчасно і відповідно до облікової політики робити переоцінку до справедливої вартості.

3. Не втрачати контролю за інвестиціями, які обліковуються за методом участі в капіталі.

4. Своєчасно та достовірно відображати в звітності операції з придбанням, переоцінкою та погашення фінансових інвестицій.

Придбанні (отримані у будь-який інший спосіб) фінансові інвестиції, які не відповідають зазначеним умовам, не можуть бути відображенні в балансі.

2.2 Оцінка фінансових вкладень

Важливу роль при оцінці фінансових інвестицій відіграє принцип обачності, що передбачає застосування у бухгалтерському обліку методів оцінки фінансових інвестицій, які повинні запобігати завищенню оцінки активів.

Є декілька видів оцінки цінних паперів: за номінальною вартістю (вартість, яка зазначена на бланку цінного папера); емісійною вартістю (ціна первинного розміщення цінного папера); курсовою (ринковою) вартістю; ліквідаційною вартістю; викупною вартістю (сума, яку сплачує акціонерне товариство за придбання власних акцій або у разі довгострокового погашення облігацій); балансовою (книжковою) вартістю (вартість майна акціонерного товариства, створеного за рахунок власних джерел, поділена на кількість випущених акцій); обліковою вартістю (вартість, за якою цінні папери обліковуються на балансі підприємства на теперішній час).

Оцінка фінансових вкладень визначається їх видами:

Ш вкладення до статутного капіталу (купівля паю) іншим підприємством оцінюється в розмірі, встановленому засновницькими та іншими аналогічними документами;

Ш надані позики та грошові кошти, перераховані на депозит у банку, оцінюються у розмірі фактичної вартості грошових коштів;

Ш цінні папери, як правило, оцінюються в розмірі фактичних витрат для інвестора (витрат на купівлю цінних паперів, сплати комісійних винагород посередникам тощо), але, враховуючи специфіку обігу цінних паперів, їх оцінка залежить також від їх видів, терміну обігу та зміни ринкової вартості.

2.3 Оцінка інвестицій при придбанні

Основною оцінкою в організації-інвестора при придбанні фінансових інвестицій та постановці їх на облік є оцінка цінних паперів за фактичною собівартістю (купівельною - ринковою вартістю цінних паперів, включаючи суми фактичних витрат підприємства на вкладення, витрати на сплату комісійних винагород посередникам тощо).

Фактичними витратами на придбання фінансових вкладень можуть бути: суми, що сплачуються згідно з договором продавцю; суми, що сплачуються спеціалізованим підприємствам, іншим підприємствам і особам за інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з придбанням цінних паперів; винагороди, що сплачуються посередницькими організаціями, за участю яких придбанні цінні папери; витрати на сплату відсотків за позиковими коштами, які використовуються на придбання цінних паперів; інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням цінних паперів.

Формування первісної вартості фінансових інвестицій залежить від способу їх придбання.

2.4 Оцінка інвестицій на дату Балансу

При складанні звітності застосовують такі методи оцінки: за справедливою вартістю, за амортизаційною собівартістю і за методом участі в капіталі.

За справедливою вартістю відображаються всі інвестиції, крім інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі. А також інвестиції, справедливу вартість яких достовірно визначити неможливо (з урахуванням зменшення корисності інвестицій).

За амортизаційною собівартістю відображаються інвестиції, не призначені для продажу (друга група), вони включають інвестиції в боргові цінні папери та акції.

Як правило. Інвестиції в боргові цінні папери придбаються з метою одержання доходу у вигляді відсотків і утримуються підприємством до погашення (інвестиції в облігації, векселі), тому такі інвестиції оцінюються за амортизованою собівартістю.

Якщо інвестицію придбано дешевше, то вона придбана з дисконтом, а якщо покупець заплатив суму, що перевищує номінальну вартість інвестицій, то він купив її з премією.

Різниця між собівартістю та вартістю погашення фінансових інвестицій (дисконт або премія при придбанні) амортизується інвестором протягом періоду з дати придбання до дати їх погашення за методом ефективної ставки відсотка. Ефективна ставка відсотка визначається шляхом ділення суми, річного відсотка та дисконту (або різниці річного відсотка та премії) на середню величину вартості інвестиції (або зобов'язання) та вартості погашення.

Метод участі в капіталі - метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі та об'єкта інвестування. Цей метод застосовується для фінансових інвестицій в асоційовані дочірні та спільні підприємства, якщо вони не утримуються виключно для продажу протягом дванадцяти місяців з дати придбання і ведуть діяльність в умовах, які обмежують здатність передавати кошти інвестору протягом періоду, що перевищує дванадцять місяців.

При складанні звіту довгострокові фінансові вкладення в акції та інші корпоративні права оцінюються залежно від частки інвестора в капіталі об'єкта інвестування. Якщо вона становить менше ніж 25 % власного капіталу об'єкта інвестування, фінансові вкладення мають бути відображені в балансі за собівартістю або (у разі вкладення в ринкові цінні папери) за нижчою з двох оцінок - собівартістю або ринковою вартістю.

2.5 Оцінка фінансових інвестицій при вибутті

При вибутті (продажу, обміні) цінних паперів можуть застосовуватись такі методи їх оцінки:

- за вартістю одиниці кожного цінного папера (або одного виду);

- за середньою вартістю;

- за вартістю перших за часом закупівель (метод ФІФО).

Як правило, методи оцінки ФІФО використовуються підприємствами, що є професійними учасниками ринку цінних паперів. Поточні активи не повинні оцінюватись дорожче їхньої чистої вартості реалізації, що дорівнює сумі грошових коштів, які отримають підприємства після їх продажу, мінус витрати, необхідні для їх підготовки до продаж організації самого процесу продажу.

2.6 Первинний облік фінансових інвестицій

При здійснені господарської діяльності виникає необхідність фіксування операцій у відповідних документах, на підставі яких здійснюються записи у бухгалтерському обліку. Тому організація первинного обліку займає одне із перших місць в організації виробничого процесу. В постановці бухгалтерського обліку на підприємстві поділяється увага до організації документообігу, який затверджений доповнення до наказу про обліку політику. Документообіг представляє собою комбінацію та послідовність первинних документів, яка складається для кожного розділу бухгалтерського обліку. Підприємство самостійно визначає форму та необхідні реквізити документу з обов'язковою присутністю обов'язкових реквізитів.

Умовно, весь документообіг з фінансових інвестицій можна поділити:

1. Надходження фінансових інвестицій;

2. Переоцінка фінансових інвестицій;

3. Нарахування та одержання відсотків за інвестиціями;

4. Погашення і реалізація фінансових інвестицій.

Відповідно до цього кожний відділ обліку буде оформлюватися відповідною документацією, яка складається відповідно зміста господарської операції.

При придбанні, перепродажу цінних паперів з каси або поточного рахунку підставою для здійснення записів в бухгалтерському обліку є прибутковий касовий ордер чи виписка банку. Якщо вартість придбаних (перепроданих) цінних паперів (таких як облігації та інші аналогічні цінні папери) вища або нижча від їх номінальної вартості, додатково складається довідка бухгалтерії, в якій зазначається списання або донарахування частини різниці між купівельною та номінальною вартістю (по розрахунку) цінного паперу.

По кожному пакету придбаних цінних паперів в 2-х примірниках складається реєстр, який повинен мати наступні обов'язкові реквізити:

найменування емітенту;

номінальну ціну цінного паперу;

купівельну вартість;

номер, серію тощо;

загальну кількість;

дату купівлі;

дату продажу.

Всі цінні папери описуються в Книзі обліку цінних паперів, яка повинна бути зброшурована, скріплена печаткою підприємства та підписами керівника та головного бухгалтера, сторінки пронумеровані. Виправлення в Книгу можуть вноситися лише з дозволу керівника та головного бухгалтера із зазначенням дати виправлень.

Для обліку фінансових інвестицій у бухгалтерському обліку застосовуються: рахунок 14 "довгострокові фінансові інвестиції" та рахунок 35 "поточні фінансові інвестиції". Якщо інвестиція призначена для реалізації в плані операційного циклу чи в плані 12 місяців з дати балансу, така інвестиція є короткостроковою і враховується на рахунку 35 "поточні фінансові інвестиції", а інвестиції більше 12 місяців враховуються на рахунку 14 "довгострокові фінансові інвестиції".

Рахунок 14 "Довгострокові фінансові інвестиції" призначений для узагальнення інформації про наявність і рух довгострокових інвестицій (вкладень) у цінні папери інших підприємств, облігації державних і місцевих позик, статутний капітал інших підприємств, створених на території країни і за кордоном, і має такі субрахунку:

141 "Інвестиції зв'язаним сторонам по методу обліку участі в капіталі"

142 "Інші інвестиції зв'язаним сторонам"

143 "Інвестиції незв'язаним сторонам"

На рахунку 35 "поточні фінансові інвестиції" ведеться облік наявності і руху поточних фінансових інвестицій і еквівалентів грошових коштів, у тому числі депозитних сертифікатів. Рахунок 35 має наступні субрахунку:

351 "Еквіваленти грошових коштів";

352 "Інші поточні фінансові інвестиції";

По дебету рахунків відображається вартість інвестицій, по кредиту - їхнє вибуття (списання) чи зменшення вартості, одержання дивідендів від об'єкта інвестування, якщо облік ведеться по методу участі в капіталі.

2.7 Синтетичний та аналітичний облік цінних паперів

Аналітичний облік здійснюється за видами фінансових інвестицій. Побудова аналітичного обліку залежить від придбання цінних паперів та підприємств, що їх емітували (випустили). При цьому вона повинна забезпечити можливість отримання інформації про фінансові вкладення в об`єкти як на території України, так і за кордоном.

Акції - за акціонерними товариствами та видами акцій із зазначенням номінальної та фактичної (облікової) вартості.

Акції іноземних акціонерних товариств - за акціонерними товариствами та видами акцій в гривнях та в іноземній валюті, в якій вони випущені.

Депозитні сертифікати - в розділі установ банку і строків відшкодування грошових коштів.

Облігації - за строками, видами та емітентами, із забезпеченням можливості одержання даних про фінансові вкладення в країні і за кордоном, а також у національній та іноземній валюті.

Аналітичний облік ощадних сертифікатів ведуть по банкам, які видали сертифікати.

Бухгалтерський облік фінансових інвестицій ведеться в залежності від того, за якими методами обліковуються фінансові інвестиції.

2.8 Облік надходження фінансових інвестицій

Порядок облікових записів щодо надходження фінансових інвестицій визначається виходячи з джерела такого надходження.

Підприємства можуть купувати фінансові інвестиції (цінні папери), одержувати їх як внесок до статутного капіталу, а також в оплату заборгованостей.

Так, оприбуткування фінансових інвестицій, отриманих в результаті внеску засновників (учасників) до статутного капіталу, проводиться в обліку наступним записом на підставі установчого договору.

Облік надходження фінансових інвестицій, що одержані в результаті внесків засновників (учасників):

Оголошення статутного капіталу:

Дебет 46 "Неоплачений капітал"

Кредит 40 "Статутний капітал"

Одержано довгострокові фінансові інвестиції від засновника в якості внеску до статутного капіталу:

Дебет 14 "Довгострокові фінансові інвестиції"

Кредит 46 "Неоплачений капітал"

Сформовано статутний капітал на вартість випущених акцій:

Дебет 46 "Неоплачений капітал"

Кредит 40 "Статутний капітал"

Відображено одержання фінансових інвестицій:

Дебет 14 "Довгострокові фінансові інвестиції"

Кредит 46 "Неоплачений капітал"

Доведено вартість фінансових інвестицій до справедливої вартості переданих акцій:

- якщо вартість фінансових інвестицій більша за номінальну вартість акцій

Дебет 14 "Довгострокові фінансові інвестиції"

Кредит 421 "Емісійний дохід"

- якщо вартість фінансових інвестицій менша за номінальну вартість акцій

Дебет 975 "Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій"

Кредит 14 "Довгострокові фінансові інвестиції"

Облік переоцінки фінансових інвестицій залежить від того, за якою оцінкою обліковуються інвестиції на дату балансу.

Переоцінка інвестицій, облік яких ведеться за справедливою вартістю, відображується наступними записами:

Дт 14 "Довгострокові фінансові інвестиції",

Кт 746 "Інші доходи від звичайної діяльності" - віднесено суму дооцінки до складу інших доходів по інвестиціям;

Дт 975 "Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій",

Кт 14 "Довгострокові фінансові інвестиції" - віднесено різницю між первинною і справедливою вартістю на витрати від іншою діяльності за інвестиціями.

Списання таких витрат на фінансові результати здійснюється за допомогою запису:

Дт 793 "Результат іншої звичайної діяльності",

Кт 975 "Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій"

У разі якщо на дату балансу ринкова вартість перевищує над первісною вартістю або попередньою балансовою, то вона відображується у складі інших доходів і спричинює збільшення вартості інвестицій.

У бухгалтерському обліку ця переоцінка відображується таким чином:

Дт 143 "Інвестиції непов`язаним сторонам",

Кт 746 "Інші доходи від звичайної діяльності".

Списання цих доходів на фінансовий результат здійснюється таким записом:

Дт 746 "Інші доходи від звичайної діяльності",

Кт 793 "Результат іншої звичайної діяльності.

Результат переоцінки фактично свідчить про нарахування нереалізованого прибутку або збитку від операцій з фінансовими інвестиціями, тобто це сума прибутку або збитку, яку б отримав інвестор при реалізації інвестицій на дату балансу.

Фінансові інвестиції, які утримуються підприємством до моменту погашення, відображуються у звітності за амортизованою собівартості відображується наступними проводками.

Облік амортизації дисконту (премії)

Віднесено на збільшення вартості інвестицій амортизацію дисконту:

Дт 14 "Довгострокові фінансові інвестиції"

Кт 733 "Інші доходи від фінансових операцій"

Віднесено на зменшення вартості інвестицій амортизацію премії:

Дебет 952 "Інші фінансові витрати"

Кредит 14 "Довгострокові фінансові інвестиції"

Облік нарахування і одержання відсотків за інвестиціями. Відсотки за інвестиціями, що обліковуються за справедливою вартістю та амортизованою собівартістю, відображуються в обліку наступним чином:

Дт 373 "Розрахунки за нарахованими доходами",

Кт 732 "Відсотки одержані" - нараховані відсотки за інвестиціями";

Дт 30 "Каса",

Кт 373 "Розрахунки за нарахованими доходами" - отримано відсотки за інвестиції;

Дт 732 "Відсотки одержані",

792 "Результат фінансових операцій" - включено до фінансових результатів відсотки одержані.

Облік погашення і реалізації фінансових інвестицій. Погашення фінансових інвестицій за номінальною вартістю в обліку відображається

Дт рахунків грошових коштів: Кт рахунку 14 "Довгострокові фінансові інвестиції". Придбання (надходження) поточних фінансових інвестицій відображається в бухгалтерському обліку записом:

1. Придбання в обмін:

- на довгостроковий вексель:

Дт 35 "Поточні фінансові інвестиції"

Кт 162 "Довгострокові векселі одержані"

- на інші необоротні активи:

Дт 35 "Поточні фінансові інвестиції"

Кт 18 "Інші необоротні активи"

2. Одержання фінансової інвестиції як внеску до статутного капіталу:

Дт 35 "Поточні фінансові інвестиції"

Кт 46 "Неоплачений капітал"

Відповідно до вимог П (С) БО 2 в Балансі підприємства наводиться окремо інформація про довгострокові та поточні фінансові інвестиції (Додаток 1).

Показник	Де відображається у звітності
	Звітність	Рядки
Довгострокові фінансові інвестиції	У складі необоротних активів Балансу підприємства	У рядку 040 наводиться інформація про фінансові інвестиції, які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств (дебетове сальдо субрахунку 141)
		У рядку 045 наводиться інформація про інші довгострокові фінансові інвестиції, що обліковуються підприємством (дебетове сальдо субрахунку 142 плюс дебетове сальдо субрахунку 143)
Поточні фінансові інвестиції

Подобные документы

• Облік довгостроковіх фінансовіх інвестицій

  Економічна сутність фінансових інвестицій, методи та оцінка, нормативна база, класифікація. Організація та документування обліку фінансових інвестицій ЗАТ "СК "Каштан". Аналітичний та синтетичний облік інвестицій. Використання інформаційних технологій.
  
  курсовая работа [93,4 K], добавлен 26.02.2008
  

• Облік довгострокових фінансових інвестицій

  Інвестиції - основа розвитку підприємства. Економічна суть обліку та особливості довгострокових фінансових інвестицій. Поняття, види, визначення та оцінка. Синтетичний та аналітичний облік. Відображення операцій інвестицій в бухгалтерському обліку.
  
  курсовая работа [146,1 K], добавлен 04.02.2009
  

• Бухгалтерський облік активів, інвестицій та власного капіталу

  Загальна характеристика концепцій необоротних активів, реальних та фінансових інвестицій. Концепції звіту про власний капітал підприємства, його елементи і методика складання. Принцип собівартості (історичної собівартості). Оцінка активів підприємства.
  
  контрольная работа [57,8 K], добавлен 07.07.2011
  

• Організація бухгалтерського обліку на молочно-переробному підприємстві

  Загальна характеристика підприємства та організація обліку та аудиту на підприємстві. Аналіз фінансового стану. Особливості обліку фінансових інвестицій. Порядок бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості та її відображення у фінансовій звітності.
  
  дипломная работа [386,9 K], добавлен 10.05.2013
  

• Аудиторський звіт та особливості аудиту довгострокових фінансових інвестицій

  Економічна сутність довгострокових фінансових інвестицій, їх види і форми. Нормативно-правова база аудиту та обліку довгострокових зобов’язань підприємства. Документи роботи аудитора. Річна фінансова звітність, методика її складання та показники.
  
  курсовая работа [173,7 K], добавлен 21.12.2015
  

• Організація і шляхи вдосконалення обліку готової продукції рослинництва на прикладі сільськогосподарського ТОВ "Маловисторопське" Лебединського району Сумської області

  Дослідження організації первинного, аналітичного і синтетичного обліку готової продукції рослинництва на прикладі ТОВ "Маловисторопське". Аналіз фінансових результатів, оцінка недоліків і розробка рекомендацій по вдосконаленню обліку готової продукції.
  
  курсовая работа [69,9 K], добавлен 01.10.2011
  

• Організація обліку орендних операцій

  Теоретичні основи обліку орендних операцій, їх організація на прикладі ВАТ "Василівський сирзавод". Організаційно-економічна характеристика досліджуваного підприємства, організація синтетичного і аналітичного обліку, його документування та автоматизація.
  
  курсовая работа [48,4 K], добавлен 23.07.2010
  

• Облік та аналіз фінансових інвестицій комерційного банку

  Сутність та види фінансових інвестицій комерційного банку. Характеристика діяльності ПАТ "Мегабанк"; проведення аналізу динаміки і структури операцій банку з цінними паперами. Ознайомлення із порядком обліку фінансово-інвестиційних операцій банку.
  
  дипломная работа [593,5 K], добавлен 09.11.2013
  

• Облік капітальних інвестицій підприємства

  Економічна сутність капітальних інвестицій, їх класифікація. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про капітальні інвестиції. Аналіз діючої практики обліку капітальних вкладень, сучасні проблеми і напрямки його вдосконалення.
  
  курсовая работа [47,3 K], добавлен 04.12.2011
  

• Аудит фінансових інвестицій

  Розробка загального плану перевірки з вказівкою очікуваних термінів проведення аудиту. Принципи комплексності, безперервності, оптимальності. Організаційно-економічна характеристика підприємства ВАТ "Гатіка". План і програма аудиту фінансових інвестицій.
  
  курсовая работа [39,3 K], добавлен 17.12.2010
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам