Методи оцінки кредитного ризику в діяльності фінансових установ державної форми власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема

Методи оцінки кредитного ризику в діяльності фінансових установ державної форми власності



Зміст

Вступ

1. Теоретичні положення щодо управління ризиками банку

1.1 Сучасний стан банківської системи в Україні

1.2 Економічна суть та методи управління ризиками у банківській діяльності

1.3 Сутність та способи розрахунку ризиків

2. Оцінка стану управління ризиками в ВАТ "Ощадбанк"

2.1 Фінансово-економічна характеристика банку

2.2 Оцінка фінансових показників діяльності ВАТ "Ощадбанк"

2.3 Аналіз процесу управління ризиками банку

3. Шляхи покращення управління ризиками банку

3.1. Проблеми управління ризиками та шляхи їх розв'язання

3.2. Пропозиції щодо ефективного управління ризиками

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Банківська система держави, як і інші сфери економічної діяльності України, перебувають в умовах, які суттєво відрізняються від умов у переважній більшості розвинутих країн своєю складністю. Це зумовлено дією різноманітних факторів: затяжною економічною кризою, незавершеністю нормативно-правової бази, відсутністю стабільних господарських зв'язків, що в свою чергу лише покращує грунт для загострення ризиків.

Поняття банку органічно пов'язане з поняттям ризику, бо банки виконують функцію перерозподілу ризиків фінансового ринку.

Раціональна, а головне ефективна організація управління ризиками є першочерговим завданням для будь-якого керівника банку, бо це необхідно для створення нормальних умов його діяльності та стійкості у разі форс-мажорних обставин. Тому дана тема є актуальною для розгляду.

Банки є одним із головних інструментів здійснення реформ, однією з найважливіших структур ринкової економіки. Стан економіки негативно позначається на розвитку банків України. Щоб вчасно, оперативно, по нагоді здійснювати кредитування економіки держави банки повинні мати у своєму розпорядженні кошти.

Останнім часом банки усе гостріше відчувають проблему управління кредитним ризиком. Вона ще більш актуальна для вітчизняної банківської системи, рівень простроченої позичкової заборгованості в якій протягом останніх 5-7 років мав стійку тенденцію до зростання.

Становлення в Україні сучасної банківської справи і банківської системи висуває на перше місце проблеми, які пов`язані з ризиковістю кредитних операцій банку, з достатністю власних коштів для формування резервної бази під забезпечення кредитних операцій.

У зв'язку з цим дослідження питань оцінки та аналізу кредитного ризику в діяльності банку набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об'єктом дослідження в курсовій роботі виступає відкрите акціонерне товариство "Ощадбанк". На мою думку, даний банк є гарним прикладом для розгляду, тому що він займає лідируючі позиції серед державних банків України, витримав фінансову кризу і продовжує свою діяльність досить ефективно.

Предметом дослідження є ризики, які можуть виникати в діяльності банку та особливості їх зниження.

Метою написання даної курсової роботи виступає розкриття особливостей управління ризиками у банківській діяльності на прикладі ВАТ "Ощадбанк", визначення основних методів управління ризиками, їх ефективне використання, перспектив їх застосування на інших банках України, що дасть змогу їм, на прикладі даного банку, підвищити ефективність своєї діяльності.

Завданнями даної курсової роботи є: вивчення теоретичних та організаційний основ діяльності банку, визначення ризиковості його діяльності, а також знаходження шляхів її оптимізації на майбутнє.



1. Теоретичні положення щодо управління ризиками банку

1.1. Сучасний стан банківської системи в Україні

Банківська система України як незалежної держави є дворівневою. До першого рівня належить Національний банк України, що являє собою "банк банків", а до другого - сукупність комерційних банків. Процес створення сучасної банківської системи, яка відповідала б умовам ринкової економіки, в Україні ще триває і триватиме не один рік. Це пов'язано з тим, що в українській економіці ще не відбулася необхідна перебудова, вона не стала по-справжньому ринковою. Незважаючи на це, вже зараз можна стверджувати, що основи банківської системи ринкового типу в Україні побудовані.

Національний банк виконує майже всі функції, притаманні центральному банку ринкової держави. Він застосовує такі ринкові інструменти грошово-кредитного регулювання, як обов'язкове резервування коштів банків, кредитну політику і політику рефінансування банків, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку тощо.

Розбудова банківського сектору України носить комплексний та системний характер і потребує взаємодії зусиль всіх учасників процесу - банків, Національного банку України, органів законодавчої та виконавчої гілок влади. Національний банк України виступає із ініціативою переходу до якісно нових, більш цілеспрямованих підходів до розбудови такої банківської системи, яка буде стимулювати розвиток економіки, викликатиме довіру населення та найголовніше буде конкурентоспроможною на зовнішніх ринках [10,11,5].

Як свідчить міжнародний досвід, важливою передумовою ефективного регулювання грошово-кредитного ринку є координація фіскальної та монетарної політики. Одним із її проявів є підтримка урядом центрального банку у забезпеченні цінової стабільності, в тому числі шляхом створення передумов для ефективного регулювання грошово-кредитного ринку шляхом нівелювання негативного впливу на цей процес боргової та бюджетної політики. Недостатня узгодженість урядової та монетарної політики суттєво знижує ефективність дій центрального банку як регулятора грошово-кредитного ринку і зводить їх фактично до кількісного регулювання через усунення негативного впливу чинників ліквідності, насамперед непередбачуваного руху коштів на рахунках уряду в центральному банку [4].

Окремої уваги потребує довіра громадян до банківської системи як чинник зміни обсягу готівки поза банками та ліквідності банківської системи. У жовтні 2011 року штучно спровоковане посилення недовіри до фінансового стану окремих банків, а також девальваційні очікування негативно позначилися на довірі громадян до вітчизняної банківської системи. Внаслідок було вилучено 2.7% депозитів на суму 9.21 млрд. грн.

Серед внутрішніх (неавтономних) чинників впливу НБУ на ліквідність банківської системи, поряд із валютними інтервенціями, слід виокремити обов'язкові резервні вимоги. Мета цього рішення -- стимулювання позитивних зрушень у структурі активно-пасивних операцій банків, поступове обмеження економічними методами обсягів залучення коштів за кордоном і посилення привабливості проведення операцій банків у національній валюті. У підсумку зріс попит на ліквідність банків для формування обов'язкових резервних вимог, що дало змогу зменшити надлишкову вільну ліквідність банківської системи.

Крім посилення ролі обов'язкових резервних вимог у регулюванні грошово-кредитного ринку, Національний банк України вжив низку інших заходів, покликаних усунути зростання ризиків ліквідності, зумовлені погіршенням структури активно-пасивних операцій банків. Так, з метою підтримки банками достатнього рівня регулятивного капіталу для покриття валютного ризику ліквідності було внесено зміни до Інструкції "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні", які стосувалися розрахунку нормативу адекватності регулятивного капіталу / платоспроможності (Н2) у частині зважування довгострокових активних операцій, здійснених із перевищенням строків розміщення над строками залучення коштів, на коефіцієнт ризику 50% і врахування валютного ризику, вимірюваного сукупною сумою відкрито валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами [12].

Стрімке зростання обсягів кредитування, неадекватне наявній внутрішній ресурсній базі банків, та часті звернення банків за підтримкою ліквідності до Національного банку України зумовили необхідність вжиття такого заходу, як застосування відмови в підтримці ліквідності банків за всіма інструментами рефінансування у разі наявності постійної незбалансованості між термінами та обсягами залучених і розміщених коштів. Крім того, зростання ролі зовнішніх залучень у ресурсній базі банків, зокрема іноземних запозичень, зумовлює збільшення залежності банків від зовнішніх фінансових інститутів і шоків на світових ринках капіталів та нарощує системні ризики, які створюють загрозу фінансовій стійкості банківської системи України.

Однією з причин того, що банки в Україні відчувають гривневий дефіцит ліквідності, є їх політика, орієнтована в умовах девальваційних очікувань на накопичення та притримання конвертованої іноземної валюти. При цьому вони надмірно покладаються на підтримку їх ліквідності НБУ через інструменти рефінансування [5-7].

1.2 Економічна суть та методи управління ризиками у банківській діяльності

Ризиком у банківській діяльності зокрема є дії суб'єкта господарювання за непрозорих, невизначених обставин. Уникнути економічного ризику неможливо, адже він залежить від об'єктивних, притаманних економіці конфліктних ситуацій, відсутності необхідного інформаційного забезпечення, що спричиняє недостатню обґрунтованість прогнозних рішень керівництва банку у виборі клієнтів із метою надання кредитів, придбання й реалізації цінних паперів, маркетингових послуг, рівня інфляції, вибору ринку капіталів, недооцінки можливостей конкурентів тощо. Ризик є вартісним виразом імовірної події, яка може призвести до збитків, тобто до відхилення фактичних показників від передбачуваних. Отримання прогнозованого прибутку можливе лише тоді, коли ризик врахований на стадії прийняття рішень щодо виконання певної програми та заздалегідь передбачені заходи для підстрахування ризику [10].

На рівні теорії проблема ризику почала розроблятися у рамках класичних ідей Мілля і Сеніора. Вони визначали в структурі прибутку підприємця відсоток ризику як частку на вкладений капітал, заробітну плату капіталіста і плату за ризик як відшкодування можливих збитків, що пов'язані з підприємницькою діяльністю. Подальшого розвитку теорія ризиків набула у неокласиків. У їх розумінні ризик -- підприємницька заслуга, не розглядається як імовірність втрат [22].

У цілому банківська сфера характеризується вищою ризиковістю порівняно з іншими видами діяльності. Банки мають багато партнерів, клієнтів, позичальників, фінансовий стан котрих безпосередньо впливає на їхнє становище. Діяльність банку дуже різноманітна і включає операції залучення коштів, випуск та купівлю цінних паперів, видачу кредитів, факторинг, лізинг, забезпечення клієнтів готівкою тощо. Здійснення кожної банківської операції пов'язане з можливістю реалізації кількох ризиків. Через те, що банк одночасно здійснює і активні, і пасивні операції, виникають додаткові ризики, такі як ризик незбалансованої ліквідності, ризик розриву тощо. Це спонукає до пошуку особливих підходів до обмеження їх впливу, які одержали назву "управління активами і пасивами банку". Діяльність операційних підрозділів, обов'язковість застосування високотехнологічних інформаційних та телекомунікаційних систем, необхідність постійного контролю, реалізація функцій маркетингової служби супроводжуються рядом функціональних банківських ризиків, яких можуть уникнути інші суб'єкти підприємницької діяльності. Нарешті, саме банківська система в більшості країн світу підлягає жорсткому регулюванню з боку держави та спеціальних органів нагляду. Банк наражається на ряд зовнішніх щодо нього ризиків, причому деякі з них, такі як ризик невідповідності умовам державного регулювання, мають першочергове значення в діяльності банку [11].

За своєю природою банківська справа передбачає необхідність проведення операцій, пов'язаних з різного роду ризиками. Органи банківського нагляду повинні розуміти характер цих ризиків і стежити за тим, щоб банки адекватно їх оцінювали і вміли ними управляти. До внутрішніх належать ризики, що виникають безпосередньо у зв'язку з діяльністю конкретного банку. Чим ширше коло клієнтів, партнерів, зв'язків банку, банківських операцій, послуг, тим більше внутрішніх ризиків супроводжуватиме його роботу. Внутрішні ризики необхідно виявляти, оцінювати, мінімізувати та постійно контролювати. Завдання менеджменту полягає в управлінні внутрішніми банківськими ризиками за допомогою відповідних методів.

До основних ризиків, з якими стикаються банки, належать такі:



Рис. 1.1 Класифікація ризиків

До зовнішніх належать ризики, безпосередньо не пов'язані з діяльністю банку. На їх рівень впливає безліч факторів: політичні, економічні, соціальні, страхові, макроекономічні, природні (стихійні лиха) тощо.

Внутрішні ризики виникають у результаті діяльності самого банку і залежать від операцій, які він проводить. Відповідно вони пов'язані з:

1) активами банку (кредитні, валютні, ринкові, розрахункові, лізингові, факторингові, касові, інвестиційні ризики тощо);

2) зобов'язаннями банку (ризики за вкладами та іншими депозитними операціями, за міжбанківськими кредитами, отриманими кредитами);

3) якістю управління банком власними активами і пасивами (процентний ризик, ризик незбалансованої ліквідності, неплатоспроможності, ризик структури капіталу, недостатності капіталу);

4) ризиком реалізації фінансових послуг.

Вивчаючи ризики, пов'язані з якістю управління активами і зобов'язаннями, слід особливо уважно аналізувати процентний ризик, тобто небезпеку втрат унаслідок перевищення сплачених процентних ставок над отриманими. Підвищення процентних ставок спричинить падіння курсів цінних паперів із твердими процентами, а відтак і знецінення банківського портфеля, завдасть курсових збитків. Крім того, різниця між процентними доходами і витратами становить основу банківського прибутку. Різка зміна ставок у різних сегментах ринку може негативно позначитися на прибутковості операцій банку.

Аби зменшити ризик, деякі банки вводять до процентної ставки за розміщеними коштами ризикову процентну ставку (договірну надбавку) або розмір страхового процента (коли позичку страхує сам банк). В умовах інфляції аналізують реальні і номінальні проценти. Щоб уникнути процентного ризику, активніше надають кошти на тривалі строки, а для рефінансування залучають кошти на короткий термін [7, 9].

1.3 Сутність та способи розрахунку ризиків

У зв'язку зі специфікою банків особливе місце в системі банківських ризиків посідає кредитний ризик, пов'язаний з кредитною діяльністю банків.

Кредитний ризик -- імовірність неповернення позичальником отриманого кредиту та процентів за користування позикою в результаті фінансових ускладнень, фінансового краху чи шахрайства.

Фактична оцінка кредитного ризику у фінансовому виразі визначається впливом кредитного ризику на фінансовий результат.

Ризик втрати основних сум кредитів Р1кр, непокритих страховими резервами, визначається як різниця між розрахунковою сумою резервів (РСР) та фактичною сумою резервів (ФСР), виходячи зі структури класифікованих кредитів:

Р1кр = РСР - ФСР (1.1)

Ризик втрати процентних доходів Р2кр розраховується як сума прострочених нарахованих доходів.

Загальний абсолютний кредитний ризик:

Р1 = Р1кр + Р2кр. (1.2)

Мета управління кредитним ризиком полягає в забезпеченні мінімального рівня ризику при заданому рівні дохідності кредитного портфеля. Основними елементами управління кредитним ризиком є:

1) лімітування та нормування обсягів кредитних вкладень;

2) формування ефективної цінової політики;

3) формування страхових резервів по кредитних ризиках.

Лімітування обсягів кредитних операцій обмежує концентрацію кредитного портфеля в розрізі окремих позичальників, груп позичальників, бізнесів, галузей, секторів економіки і регіонів [8].

Ліміт у розрізі окремого позичальника визначає максимальну суму та умови надання кредиту. Розрахунок ліміту проводиться на основі аналізу кредитоспроможності позичальника (фінансових показників діяльності, бізнес-плану тощо). Розмір ліміту коригується залежно від поточного фінансового стану боржника і прогнозної оцінки його майбутнього фінансового стану. До основних лімітів та нормативів належать:

Максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8):

(1.3)

де Зс -- сукупна заборгованість за позичками, міжбанківськими кредитами та врахованими векселями одного позичальника та 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих стосовно цього позичальника, К -- капітал банку.

Нормативне значення Н8 не повинно перевищувати 25%.

Норматив "великих" кредитних ризиків (Н9) установлюється як співвідношення сукупного розміру великих кредитних ризиків та капіталу банку:

(1.4)

де Ск -- сукупний розмір "великих" кредитів, наданих банком з урахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку.

Максимальне значення нормативу Н9 не повинно перевищувати 8-кратного розміру капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10):

(1.5)

де РкI -- сукупний розмір наданих банком позик (у тому числі іміжбанківських), поручительств, урахованих векселів та 100% суми позабалансових зобов'язань щодо одного інсайдера банку.

Максимальне значення Н10 не повинно перевищувати 5%.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н11):

(1.6)

де Рк -- сукупний розмір наданих банком позик (у тому числі іміжбанківських), поручительств, урахованих векселів та 100% суми позабалансових зобов'язань щодо одного інсайдера банку.

Максимальне значення Н11 не повинно перевищувати 40%.

Норматив максимального розміру наданих міжбанківських позик (Н12):

(1.7)

де МБн -- загальна сума наданих банком міжбанківських позик.

Максимальне значення нормативу Н12 не повинно перевищувати 200%.

Норматив максимального розміру отриманих міжбанківських позик (Н13):

(1.8)

де МБ0 -- загальна сума отриманих банком міжбанківських позик,

ЦК -- сума залучених централізованих коштів.

Максимальне значення нормативу Н13 не повинно перевищувати 300%.

Кожний банк, перш ніж здійснювати операції, пов'язані з валютним ризиком, повинен ознайомитися з усією складністю сфери управління ним та його аналізу та зрозуміти її. Особливе значення має створення відповідних систем оцінки валютного ризику.

Валютний ризик -- це ризик потенційних збитків від зміни валютних курсів. Розрізняють операційний, трансляційний та економічний валютні ризики. На жаль, в економічній літературі не існує загальновизнаних визначень цих типів ризиків, особливо стосовно економічного валютного ризику.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку визначається як відношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

Н = Вп / К · 100% (1.9)

де Н -- норматив ризику загальної відкритої валютної позиції банку;

Вп -- загальна відкрита валютна позиція банку за балансовим та позабалансовими активами та зобов'язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті;

К -- регулятивний капітал банку.

Валютному ризику притаманні певні особливості: він не існує для операцій, які проводяться в національній валюті, рівень валютного ризику розраховується лише для строкових операцій, рівень валютного ризику розраховується як для активів, так і для зобов'язань банку, для активів валютний ризик коригується на кредитний, а для зобов'язань -- на ризик ліквідності.

Формулу для розрахунку валютного ризику під час проведення окремої операції можна подати в такому вигляді:

R = (100 - R1) · (C + P / 360 · (NiCI) (1.10)

де R -- валютний ризик;

R1 -- рівень кредитного ризику для активів та ризику ліквідності для пасивів;

P -- процентна ставка за операцією;

Nі -- кількість днів в i-му періоді нарахування процентів;

C -- відхилення можливого курсу від існуючого на дату закінчення операції;

CI -- відхилення ймовірного курсу від існуючого на дату перерахування процентів за операціями.

Процентний ризик для банку виступає як особливий об'єкт аналізу й управління, оскільки чистий процентний дохід банку (отже, і прибуток банку) залежить саме від ефективності управління ризиком [3].

Для визначення загального розміру банківських ризиків необхідно всі внутрішні ризики скоригувати на зовнішні:

(1.11)

де Н -- ступінь допустимих загальних ризиків банку;

Рі -- ризики банку за і-ми операціями, або зважені за ступенем ризику активи банку (і = 1, 2, …, n);

Е -- ризики країни;

K -- капітал банку.



2. Оцінка стану управління ризиками в ВАТ "Ощадбанк"

2.1 Фінансово-економічна характеристика банку

Становлення банку розпочалася після проголошення незалежності України. Після прийняття 20 березня 1991 року Закону України "Про банки та банківську діяльність" Ощадний банк України набув спеціального статусу.

31 грудня 1991 року Ощадбанк зареєстровано як самостійну банківську установу в Національному банку України - "Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України".

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 1999 р. на виконання розпорядження Президента України від 20 травня 1999 р. Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України перетворено у відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (скорочена назва - Ощадбанк).

На сьогодні Ощадбанк - єдиний серед українських банків, який має закріплену законом державну гарантію збереження вкладів громадян та їх видачі за першою вимогою. [16]

Маючи статус державного банку, ВАТ "Ощадбанк" прагне бути уособленням стабільності, впевненості та динамічного розвитку, національним надбанням держави та символом її респектабельності. Банк у своїй діяльності керується Конституцією і Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", "Про господарські товариства", іншими законами України, нормативно-правовими актами Національного банку України та Статутом банку [16, 18].

Розуміючи соціальну важливість присутності саме державного банку в найвіддаленіших куточках країни та його роль у реалізації державних програм, банк зосереджує свої зусилля на створенні сприятливих умов для обслуговування всіх верст населення, забезпеченні соціальних та компенсаційних виплат громадянам, наданні повного спектру банківських та інших операцій. Зважаючи на соціальну спрямованість, банк націлений на збереження широкої присутності в усіх регіонах України. Оскільки банк -- це установа, яка працює в основному із залученими коштами, то, як правило, їх частка в пасивах банку становить не менше 80%. Значення менше цієї величини означає більш високу фінансову стійкість банку, проте негативно характеризує його ділову активність. Для більш детальної характеристики банку проведемо наступні розрахунки. Спочатку проаналізуємо доходи банку, які наведені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 Загальна оцінка структури і динаміки доходів

Напрямки доходів	2010 рік	2012 рік	Відхилення
	Сума, тис.грн.	Питома вага, %	Сума, тис. грн.	Питома вага, %	Абсолютне	Відносне
Процентний дохід	2591804	69,67	7680095	84,05	5088291	296,32
Комісійний дохід	855801	23,00	1088714	11,91	232913	127,22
Торговельний дохід	196938	5,29	337702	3,70	140764	171,48
Інший дохід	75631	2,03	30992	0,34	-44639	40,98
Разом доходів	3720174	100	9137503	100	5417329	245,62
У тому числі:
процентні	2591804	69,67	7680095	84,05	5088291	296,32
непроцентні	1128370	30,33	1457408	15,95	329038	129,16

Дані табл.2.1 свідчать про те, що загальні доходи банку на протязі досліджуваного періоду збільшилися на 5417329 тис. грн, або на 145,62%. Зростання відбулося за рахунок підвищення процентних доходів на 196,32% (5088291 тис. грн.), а за рахунок непроцентних-- на 29,16% (329038тис. грн.). Загальне збільшення доходів супроводжувалося зростанням усіх його складових, за винятком інших доходів, частка яких зменшилася з 2,03% до 0,34%. Першу сходинку посідають процентні доходи, в основі яких є надходження плати за наданими кредитами, розміщеними депозитами та за цінними паперами, питома вага яких збільшилася з 69,67 до 84,05 %, що безумовно є позитивним. У звітному періоді зросли комісійні доходи на 232913тис. грн, але їх частка у структурі сукупного доходу звітного періоду зменшилася до 11,91%, тобто на 11,09 процентного пункту. Відбулося також збільшення доходу від торговельних операцій на 140764 тис. грн, або на 71,48%, що свідчить про активну діяльність ВАТ "Ощадбанку" на ринку валютних ресурсів та цінних паперів. Отже, не зважаючи на незначні негативні зміни, можна зробити висновок, що загальна оцінка доходів банку позитивна. Аналогічно загальному аналізу доходів банку здійснюється аналіз рівня витрат за окремими операціями за період, що аналізується. У звітності банків групування витрат за окремими напрямами збігається з розглянутим вище групуванням доходів. Розрахунки проведемо в табл. 2.2.

Таблиця 2.2 Структура і динаміка витрат

Напрямки витрат	2010 рік	2012 рік	Відхилення
	Сума, тис. грн.	Питома вага, %	Сума, тис. грн.	Питома вага, %	Абсолютне	Відносне
Процентні витрати	1082036	33,08	3513402	41,85	2431366	324,70
Комісійні витрати	141226	4,32	184758	2,20	43532	130,82
Торговельні витрати	419343	12,82	2668020	31,78	2248677	в 6 раз
Інші операційні та адміністративні витрати	1628415	49,78	2029728	24,18	401313	124,64
Разом витрат	3271020	100	8395908	100	5124888	256,68
У тому числі:
процентні	1082036	33,08	3513402	41,85	2431366	324,70
непроцентні	2188984	66,92	4882506	58,15	2693522	223,05

З проведених розрахунків у таблиці 2.2 можна констатувати, що загальні витрати банку у 2010 році порівняно з 2012 роком підвищилися на 5124888 тис. грн., або на 156,68 %, що є негативним. Вирішальний вплив здійснило зростання суми непроцентних витрат на 2693522 тис. грн., або на 123,05 % в той час як процентні витрати збільшилися на 2431366 тис. грн., або на 224,7 %, тобто темп росту процентних витрат банку дещо вищий. Постатейний аналіз витрат показав, що у періоді, який аналізується, значними темпами зростають торгівельні витрати, збільшуючись на 2248677 тис. грн., або в 6 раз, що негативно позначається на торгівельних доходах. У структурі витрат торгівельні витрати також істотно підвищуються до 31,78%, тобто на 18,96 пункти. У 2012 році зросли і комісійні витрати на 43532 тис. грн., хоча у структурі витрат вони зменшилися з 4,32 до 2,2 %. Щодо процентних витрат, то їх частка в загальній сумі витрат дещо збільшилась з 33,08 до 41,85 %. В цілому можна зробити висновок, що темпи росту витрат є вищими ніж доходів, і це негативно позначається на фінансових результатах діяльності ВАТ "Ощадбанку". Для більш детального аналізу розрахуємо вплив зміни сукупних витрат та сукупних доходів на зміну прибутку. Розрахунки наведені в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Вплив факторів на зміну прибутку

Сукупний дохід, тис.грн.	Сукупні витрати, тис. грн.	Прибуток, тис. грн.	Зміна прибутку
2010 рік	2012 рік	2010 рік	2012 рік	2010 рік	2012 рік	всього	За рахунок зміни
							Сукупного доходу	Сукупних витрат
3720174	9137503	3271020	8395908	449154	741595	292441	5417329	-5124888

Виходячи з даних таблиці 2.3 спостерігаємо підвищення суми прибутку на 292441 тис. грн. у 2010 році порівняно з 2012 роком. При цьому вирішальний вплив здійснило зростання суми сукупного доходу на 5417329 тис. грн., що в свою чергу збільшує прибуток. За рахунок росту сукупних витрат прибуток зменшується на 5124888 тис. грн. Отже можна зробити висновок, що позитивний вплив на зміну прибутку здійснює збільшення сукупного доходу, темп росту якого вищий за темп росту витрат. Динаміка, склад і структура пасивів та їх оцінка за період, що аналізується, досліджується за допомогою таблиці 2.4.

ризик актив пасив банк



Таблиця 2.4 Динаміка, склад і структура пасивів ВАТ "Ощадбанк"

Показник	2010 р.	2011 р.	2012 р.	Загальне відхилення
	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис.г рн.	%
Зобов'язання	42391206	72,99	43540229	72,66	42392804	71,83	1598	100,004
Капітал	15690763	27,01	16386350	27,34	16626329	28,17	935566	105,96
Всього пасивів	58081969	100	59926579	100	59019133	100	937164	101,61

Дані таблиці свідчать, що загальний приріст фінансових ресурсів на 937164 тис. грн. або на 1,61 % є наслідком збільшення капіталу на 935566 тис. грн. або на 5,96 % та збільшення зобов'язань на 1598 тис. грн. або на 0,004 %. Оскільки темп приросту зобов`язань значно менший ніж темп приросту капіталу, це дозволяє зробити висновок, що банк проводить політику, направлену на нарощування власного капіталу, який в подальшому буде використовуватись для підвищення економічного потенціалу.

Рис. 2.1 Динаміка капіталу та зобов`язань ВАТ "Ощадбанк"

Як бачимо з рис.2.1, розмір капіталу банку зберігає стабільну тенденцію росту, а розмір зобов'язань навпаки, то збільшується, то зменшується, тобто не має певної ярко вираженої тенденції.

Динаміка обсягу, складу та структури зобов'язань банку заслуговує на загальну позитивну оцінку і дозволяє зробити висновок, що керівництво ВАТ "Ощадбанк" здійснює активну політику по залученню коштів клієнтів, як найвигідніших джерел фінансових ресурсів.

Фінансовий потенціал банку характеризується розміром та структурою його необоротних активів, що формуються за рахунок готівкових фінансових ресурсів. Обґрунтоване оптимальне розміщення фінансових ресурсів є одним з найважливіших принципів забезпечення фінансової стабільності, платоспроможності і ліквідності банку.

Ділова активність банку характеризується рівнем вкладень ресурсів банку в доходні активи, кредитний портфель, в цінні папери і розкриває як досягнутий рівень, так і можливості банку за досліджуваний період. Підвищення доходних активів в цілому з їх диверсифікацією в кредитний та інвестиційний портфель свідчить про збільшення ділової активності ВАТ "Ощадбанк" і розширення власного місця на фінансовому ринку.

На основі Звіту про прибутки та збитки та розрахунків можна охарактеризувати фінансовий стан ВАТ "Ощадбанк". В досліджуваному періоді відбувається стабільне зростання доходів банку (рис.2.2). Результативним показником діяльності банку є величина одержаного прибутку.

Рис. 2.2 Динаміка доходів, витрат та прибутку ВАТ "Ощадбанк" за період 2012 - 2012 рр.



Станом на 01.01.2013 року прибуток склав 741595 тис. грн., що в порівнянні з попереднім роком менше на 226939 тис. грн. В рейтингу лідируючих банків за показником прибутку займає 4-те місце. Це відбулося, в значній мірі, за рахунок зменшення чистих процентних та комісійних доходів.

Отже, за основними показниками ВАТ "Ощадбанк" входить до першої десятки провідних банків України. За підсумками 2012 року можна впевнено стверджувати, що банк зберіг свої позиції у лідируючий групі банків і має стійкий авторитет надійного та стабільного банку.

Економічні показники роботи банку в 2012 році свідчать про його надійний фінансовий стан та можливість гарантувати своїм клієнтам ефективне збереження та використання їх коштів.

Необхідно відмітити, що як і на протязі досліджуваного періоду (2010-2012 рр.), так і протягом 19 років свого існування ВАТ "Ощадбанк", незважаючи на негативні явища в українській економіці: поглиблення економічної кризи, прискорення темпів інфляції, посилення податкового пресу та інші несприятливі фактори банк отримував за консолідованими показниками позитивний фінансовий результат і виконував всі свої зобов'язання перед клієнтами та партнерами. Це дозволяє ВАТ "Ощадбанк" зберегти свій високий діловий авторитет і ще раз підтвердити репутацію стабільного та надійного банку.

Прибуткова діяльність ВАТ "Ощадбанк" на протязі усього періоду його існування дає можливість постійно проводити заходи по розвитку та зміцненню матеріально-технічної бази, підвищенню рівня комп'ютеризації та інформаційного забезпечення банківських операцій, підготовці та підвищенню кваліфікації персоналу, розширенню мережі філій. Все це дає змогу поліпшувати якість банківських технологій, збільшувати кількість та якість запроваджених послуг, найбільш повно задовольняти інтереси і потреби клієнтів.



2.2 Оцінка фінансових показників діяльності ВАТ "Ощадбанк"

Функціонуючи як суб'єкт підприємницької діяльності кожне підприємство має забезпечувати такий стан своїх фінансових ресурсів за якого воно стабільно зберігало б здатність безпосередньо виконувати свої фінансові зобов'язання перед своїми діловими партнерами, державою, найманими працівниками. Тому банки також мають дотримуватись стабільності, надійності та стійкості у своїй діяльності.

З огляду на важливість ліквідності для фінансової стійкості банку, показники ліквідності віднесено до обов'язкових нормативів регулювання діяльності банків. Банківська ліквідність відіграє життєво важливу роль як у діяльності окремого банку, так і у фінансовій системі держави. Неліквідний банк не може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування клієнтів, його рейтинг знижується, що значно ускладнює запозичення коштів із зовнішніх джерел, банк втрачає потенційний прибуток.

Практика управління ліквідністю свідчить, що недостатній її рівень часто стає першою ознакою наявності в банку серйозних фінансових труднощів. За таких умов, як правило, починається відплив клієнтів і закриття рахунків, що, у свою чергу, веде до підвищення потреби в ліквідних засобах і поглиблення кризи ліквідності. Банки змушені шукати джерела поповнення грошових коштів через продаж найбільш ліквідних активів та запозичення на ринку. За таких обставин проведення подібних операцій ускладнюється, адже кредитори неохоче надають позики банку, котрий перебуває на межі банкрутства, вимагаючи додаткового забезпечення і підвищення процентних ставок, а продаж активів може здійснюватися за несприятливих ринкових умов. Фінансові проблеми такого роду мають характер висхідної спіралі в частині їх виникнення та низхідної спіралі в розрізі доступу до джерел фінансування з метою підвищення ліквідності. Отже, підтримання достатнього рівня ліквідності слід визнати пріоритетним завданням банку, тому проаналізуємо ліквідність у табл. 2.5.

Таблиця 2.5 Коефіцієнти банківської ліквідності

Показник	2010 р.	2011 р.	2012 р.	Відхилення 2012 р. до 2010 р.	Нормативне значення
				пп.	%
Коефіцієнт миттєвої ліквідності	0,67	0,53	0,50	-0,17	74,63	Не менше 20%
Коефіцієнт загальної ліквідності зобов'язань банку	1,37	1,38	1,39	0,02	101,46	Не менше 100%
Коефіцієнт відношення високоліквідних до робочих активів	0,31	0,20	0,23	-0,08	74,19	Не менше 20%
Коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов'язань	1,09	1,09	1,11	0,02	101,83	Близько 70-80%
Коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів	0,80	0,95	0,92	0,12	115,00	х
Коефіцієнт генеральної ліквідності зобов'язань	0,47	0,33	0,38	-0,09	80,85	х

Як свідчать дані, наведені в розрахунковій таблиці 2.5, банк забезпечував за аналізований період високий фактичний понаднормативний рівень коефіцієнтів миттєвої ліквідності (відповідно 67% на 1 січня 2011р. і 50% на 1 січня 2013р. за норми НБУ не менше 20%) і загальної ліквідності (відповідно 137% і 139% за норми не менше 100%), і це забезпечувало спроможність банку погашати будь-які зобов'язання і борги перед клієнтами.

Дещо знизилася забезпеченість робочих активів високоліквідними: з 31% на 1 січня 2011 р. до 23% на 1 січня 2013 р., однак дані значення цілком відповідають нормативу НБУ, який складає не менше 20%. Дане зменшення виникло через зростання робочих активів і скорочення високоліквідних. Отже, це зниження -- сигнал про необхідність активізації управлінських заходів, спрямованих на усунення появи ризикового фактора, який також контролюється НБУ.

Про підвищення забезпеченості дохідними активами всіх зобов'язань банку свідчить коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов'язань. За нормативу в межах 70-80% вона зросла з 109% на 1січня 2011 р. до 111% на 1 січня 2013р.

Доповнюючим показником ресурсної ліквідності є коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів. Як видно із табл.2.6, цей показник зріс з 80% на 1 січня 2011р. до 92% на 1 січня 2013 р. Це означає, що ризик ліквідного погашення основного обсягу зобов'язань перед клієнтами банку має зростаючу тенденцію. Отже, видані кредити забезпечені переважаючим обсягом залучених депозитів і банкові не загрожує незбалансована ліквідність. Як показує коефіцієнт генеральної ліквідності, продовжує залишатися середньою спроможність банку погашати зовнішні зобов'язання за залученими і позиченими коштами високоліквідними активами та через продаж нерухомості (майно і незавершені капітальні вкладення). Він дещо скоротився з 47% до 38%, але цей рівень досить добрий. Таким чином, розрахована і розглянута в табл.2.5 система показників ВАТ "Ощадбанку" показала, що він дотримувався в 2010 2012рр. нормативних вимог НБУ щодо ліквідності і забезпечував активами свою здатність погашати будь-які вимоги за своїми зобов'язаннями перед клієнтами, що розмістили свої гроші в цьому банку на поточних, вкладних, депозитних рахунках, а також перед кредиторами по господарській діяльності та акціонерами. Наступною групою показників, які дають можливість оцінити фінансовий стан банку є показники фінансової стійкості, розрахунок яких наведений у таблиці 2.6.

Таблиця 2.6 Оцінка фінансової стійкості ВАТ "Ощадбанк"

Показник	2010 р.	2011 р.	2012 р.	Відхилення 2012 р. до 2010 р.	Нормативне значення
				пп.	%
Коефіцієнт надійності	0,37	0,38	0,39	0,02	105,41	Не менше 5%
Коефіцієнт "фінансового важеля"	1:170	1:165	1:154	-16	90,58	У межах 1:20
Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів	0,27	0,27	0,28	0,01	103,70	Не менше 10%
Коефіцієнт захищеності власного капіталу	0,13	0,13	0,15	0,02	115,38	х
Коефіцієнт захищеності дохідних активів власним капіталом	0,08	0,09	0,10	0,02	125,00	х
Коефіцієнт мультиплікатора капіталу	4,09	4,22	4,15	0,06	101,47	12,0-15,0

З наведених у табл. 2.6 даних видно, що коефіцієнт надійності (співвідношення капіталу банку і залучених коштів за мінімально допустимого значення не менше 5,0%) дещо підвищився, і станом на 01.01.2011р. становив 37,0%, а станом на 01.01.2013р. зріс до 39,0%, що є позитивною тенденцією. Таким чином, банк має високу забезпеченість власним капіталом і, отже, високу надійність, тобто він досяг того рівня, за якого не залежить від стихій у залученні вільних коштів грошового ринку, бо має вдосталь своїх, дешевших, які можна розміщати в кредити господарюючим суб'єктам та в інвестиції.

Дані тієї ж табл.2.6 показують, що коефіцієнт фінансового важеля при максимально допустимому співвідношенні 1:20 становив на 01.01.2011р. 1:170, а на 01.01.2013р. -- 1:154. Це свідчить також і про те, що банк підвищив активність щодо залучення вільних коштів на грошовому ринку, навіть за високого забезпечення власними.

Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів дещо підвищився за аналізований період з 0,27 до 0,28 (або відповідно на 3,7 %) за оптимального значення не менше 10% і підтверджує вище встановлену тенденцію його високої ролі.

Дані табл. 2.6 свідчать і про зростання захищеності власного капіталу зростаючим вкладенням його також у свої власні капіталізовані активи -- основні засоби і нематеріальні активи. Це підтверджується зростанням відповідного коефіцієнта з 0,13 до 0,15 (на 15,38 %).

Також банк значно посилив захист дохідних активів власним капіталом. Так, якщо у 2010р. цей коефіцієнт мав значення 0,08, то вже у 2012 році він зріс до значення 0,10. Це свідчить про те, що розмір власного капіталу за мінусом недохідних активів в базисному році менше покривав дохідних активів, а наприкінці 2012 року покривав більше, на що вплинуло два фактори: позитивно - зростання капіталу на 5,96% і негативно - скорочення недохідних активів на 2,1%.

Отже, банк за рік поліпшив менеджмент пасивів, підвищивши забезпеченість власними коштами.

Що стосується коефіцієнта мультиплікатора капіталу, який характеризує ступінь покриття активів акціонерним капіталом, то за оптимального співвідношення 12,0--15,0 разів він у 2010 р. становив 4,09, а в 2012р. збільшився до 4,15 раза. Це свідчить, насамперед про те, що на протязі досліджуваного періоду зростає сума активів банку на 937164 тис. грн., а статутний фонд залишається без змін і становить 14211516 тис. грн.

Звідси можна зробити висновок, що фінансова стійкість банку достатньо забезпечена його капіталом і останній може захищати банк від імовірних ризикованих втрат сьогодні і в близькому майбутньому. Для більш детального аналізу фінансового стану розрахуємо показники ділової активності пасивів та активів ВАТ "Ощадбанк". Дані розрахунки наведені в наступній таблиці.

Таблиця 2.7 Оцінка ділової активності пасивів ВАТ "Ощадбанк"

Показник	2010р.	2011р.	2012р.	Темп змін
Коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів	0,73	0,73	0,71	97,26
Коефіцієнт активності залучення міжбанківських кредитів	0,40	0,28	0,26	65,00
Коефіцієнт активності залучення строкових депозитів	0,28	0,40	0,41	146,43
Коефіцієнт активності використання залучених коштів у дохідні активи	0,92	0,91	0,90	97,83
Коефіцієнт активності використання залучених коштів у кредитний портфель	0,45	0,61	0,63	140,00
Коефіцієнт активності використання строкових депозитів у кредитний портфель	0,85	0,92	0,92	108,24

Доцільно насамперед розглянути групу показників, які характеризують рівень ділової активності залучення пасивів і розміщення їх у певні групи активів. Ця група показників служить вимірником рівня ефективності діяльності банку на фінансовому ринку.

У цілому рівень ділової активності щодо залучення ресурсів зі сторони характеризує коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів, який, як свідчать дані табл.2.7, має майже стале значення: у 2010 р. він становив 0,73, а в 2012р.-- 0,71. Рівень даних показників не загрозливий, так як оптимальне значення істотно не відрізняється і складає 0,70. Існуючий рівень даного показника говорить про присутність ефективної стратегії та бажання аналізованого банку розробляти технології та вживати заходи щодо залучення ресурсів клієнтів, бо є масовий позичальник кредитів з ліквідною заставою.

Установлена тенденція підтверджується і високим рівнем показників (коефіцієнтів) активності залучення: міжбанківських кредитів на вказані дати відповідно 0,40 і 0,26 та строкових депозитів -- відповідно 0,28 і 0,41. З іншого боку, банк, з огляду на сьогоднішні можливості кредитопозичальників, не може мати вдосталь кредитних ресурсів, сформованих за рахунок власних коштів.

Проаналізуємо також ділову активність активів ВАТ "Ощадбанк".

Таблиця 2.8 Оцінка ділової активності активів ВАТ "Ощадбанк"

Показник	2012 р.	2011 р.	2012 р.	Темп змін
Коефіцієнт рівня дохідних активів	0,79	0,80	0,79	100,00
Коефіцієнт кредитної активності	0,33	0,44	0,45	136,36
Коефіцієнт загальної інвестиційної активності в цінні папери і пайову участь	0,27	0,15	0,18	66,67
Коефіцієнт (частка) інвестицій у дохідних активах	0,34	0,19	0,23	67,65

Ділова активність активів характеризується рівнем вкладень ресурсів банку в дохідні активи, кредитний портфель, у цінні папери і розкриває як досягнутий рівень, так і можливості банку в даний період. Різке підвищення дохідних активів у цілому, з їх диверсифікацією в кредитний та інвестиційний портфелі, за більшістю показників свідчить про ескалацію ділової активності банку і розширення власного місця на фінансовому ринку.

Дані табл. 2.8 свідчать саме про таку ескалацію, але проведену в попередні роки, в результаті якої рівень дохідних активів, виражений коефіцієнтом, має стабільно високе значення: 0,79 у 2010 р. та 0,79 у 2012 р., а кредитної активності -- різкий ріст з 0,33 до 0,45. Але активність залучення коштів у цінні папери знизилися з 0,27 до 0,18, як і частка інвестицій у дохідних активах -- з 0,34 до 0,23 (або зменшилась на 32,35%), що зумовлено викупом державою облігацій внутрішньої державної позики.

Отже, найбільш зростаюча ділова активність банку проявилася в кредитній політиці. Вона базується на зростанні коефіцієнтів активності використання в кредитний портфель як усіх залучених коштів (з 0,45 до 0,63), так і досить високого рівня їх за строковими депозитами (відповідно 0,85 і 0,92), що видно із даних аналізованої табл. 2.7.

У таблиці 2.9 розрахуємо рентабельність діяльності банку.

Таблиця 2.9 Оцінка рентабельності за чистим прибутком ВАТ "Ощадбанк"

Показник	2010 р.	2011 р.	2012 р.	Темп змін в %
1. Загальний рівень рентабельності, %	12,07	12,52	8,83	73,16
2. Рентабельність активів, %	0,84	1,17	0,77	91,67
3. Рентабельність дохідних активів, %	0,66	1,44	0,98	148,48
4. Рентабельність загального капіталу,%	3,60	4,20	2,80	77,78
5. Рентабельність статутного фонду, %	2,15	4,87	3,24	150,70

З проведених розрахунків можна зробити висновок, що загальний рівень рентабельності за доходом (табл.2.9), показуючи розмір балансового прибутку на 1 грн. доходу (він досягав рівня 12,07 % за 2010 рік і 8,83 % за 2012р.), водночас характеризує, що структура доходів, яка склалася, забезпечує прибутковість діялькості й відображає ефективність наданих послуг і здійснюваних банківських операцій. Проте дана тенденція по зниженню рентабельності не є позитивною.

Рентабельність за чистим прибутком, передусім дохідних активів, яка характеризує рівень окупності ним, за два роки знизилася з 0,84% за результатами 2010 р. до 0,77% за результатами 2012р. Це могло статися і через послаблення кредитної активності, що підтверджується скороченням середньорічної видачі кредитів, і різким зниженням інвестиційної активності в цінні папери, вкладення в які скоротилися.

Рентабельність загального капіталу, як і статутного фонду, характеризує діяльність банку з погляду ефективності управління щодо розміщення активів, тобто їх можливості приносити дохід. Дані табл.2.9 свідчать, що вона за 2010--2012рр. знизилась з 3,6 % до 2,8 %., водночас рентабельність статутного фонду збільшилась з 2,15 % до 3,24 %.

Варто звернути увагу, що випадки різкого зростання цього показника можуть свідчити про наявність операцій з високим рівнем кредитного ризику, різкі зміни в зменшенні можуть відображати високий рівень іммобілізації активів і, як наслідок, ризик втрат оперативного мобільного управління активами. Водночас плавні зміни при виникненні будь-якого тренду (зміни) можуть свідчити про кваліфіковано сформовану структуру активів банку.

У цілому, як свідчать дані табл.2.9, за три роки не відбулося різкої зміни в рівнях показників, що характеризують зниження окупності доходами і чистим прибутком активів, загального капіталу і статутного фонду. Це ознака стабільної роботи банку, навіть в умовах не передбачуваних і незалежних від банку змін на фінансовому ринку України в останні роки. Зазначені показники, у своїй більшості, мають тенденцію до поліпшення, деякі незначно знизилися, що не свідчить про появу тенденції до їх погіршання. Це нормальні періодичні коливання, викликані впливом певних факторів, бо водночас рентабельність активів, капіталу, статутного фонду є досить стабільною.

2.3 Аналіз процесу управління ризиками банку

Управління ризиками банку здійснюється у відповідності до Концепції управління ризиками в системі ВАТ "Ощадбанк", погодженої правлінням банку (постанова від 5 липня 2004 року № 59-1) та затвердженої рішенням Наглядової ради банку (протокол № 1 від 14 липня 2004 року). Концепція управління ризиками стосується банку в цілому та всіх його структурних підрозділів, філій зокрема.

З організаційної точки зору управління ризиками відбувається на всіх рівнях банку (на рівні центрального апарату; на рівні регіональних управлінь; на рівні філій.

З функціональної точки зору процес ризик-менеджменту відбувається на рівні підрозділів, де генеруються ризики, на рівні відокремлених структурних одиниць, що виконують функції нагляду і контролю за ризиками, а також на рівні керівництва банку.

З точки зору структурної організації, банк приймає комбіновану модель управління ризиками, тобто управління відбуватиметься на трьох рівнях:

- загальнобанківський (представлений вищим менеджментом банку, профільними комітетами, департаментом ризиків, а також підрозділами, що виконують функції внутрішнього аудиту, ревізії та контролю);

- середній (представлений керівництвом структурних підрозділів центрального апарату банку, що проводять банківські операції, керівництвом регіональних управлінь і його установ, профільними комітетами регіональних управлінь, регіональними ризик - аналітиками та підрозділами внутрішнього аудиту, ревізії та контролю на рівні регіональних управлінь банку);

- операційний (представлений підрозділами, що безпосередньо проводять банківські операції, та підрозділів, що супроводжують ці операції).

З метою забезпечення ефективної діяльності в частині управління фінансовими ризиками в банку створено департамент ризиків.

Діяльність департаменту спрямована на виявлення, аналіз, оцінку, моніторинг та контроль фінансових ризиків в банку та підтримку прийняття рішень комітету з питань управління активами та пасивами банку, в частині управління ринковими ризиками, та кредитного комітету банку, в частині управління кредитними ризиками.

З метою забезпечення управління ризиками на рівні регіональних управлінь впроваджено комітети з питань управління активами і пасивами регіонів, а також введено посади регіональних ризик-аналітиків.

Таблиця 2.10 Аналіз кредитного портфелю банку

Показники	2010р.	2011р.	2012р.	Відхилення 2012 р. до 2010 р.
				+,-	%
Обсяг кредитного портфелю	34625243	41938217	39733978	5108735	114,75
Питома вага кредитного портфелю в активах банку	0,59	0,65	0,69	0,10	116,95
Співвідношення ВК та КП	0,45	0,39	0,42	-0,03	93,33
Коефіцієнт покриття	41,66	79,83	31,34	10,32	75,23

З наведеної системи показників кредитного портфелю можна зробити ряд висновків. Обсяг кредитного портфелю у 2012р. порівняно з 2010р.підвищився на 5108735 тис. грн., тобто на 14,75 %. Це свідчить про збільшення суми залучених коштів. Щодо питомої ваги кредитного портфелю в активах банку, то вона також зросла на 0,10 пункта, або на 16,95 %. Це позитивно впливає на діяльність банку, тому що дає можливості розширювати свою діяльність. Щодо коефіцієнту покриття, то він за досліджуваний період знизився на 24,77 %, що є негативним для діяльності банку, тому що збільшує ймовірність появи ризиків.

В наступній таблиці наведений стан виконання загальних нормативів кредитного ризику, який є на сьогоднішній день основним видом ризику в ВАТ "Ощадбанк".



Таблиця 2.11 Інформація про стан виконання загальних нормативів кредитного ризику, встановлених НБУ, на кінець дня 31 грудня 2010 року

Норматив	Нормативне значення	Фактичне значення загального нормативу, %
Максимальний розмір кредитного ризику на одного контрагента (Н7)	<=20%	19,11
"Великі" кредитні ризики (Н8)	<=800%	147,83
Максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств наданих одному інсайдеру (Н9)	<=2%	0,08
Максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств наданих інсайдерам (Н10)	<=20%	0,26
Інвестування в цінні папери ок-ремо за кожною установою (Н11)	<=15%	0,05
Загальна сума інвестування (Н12)	<=60%	0,13

З даних таблиці 2.11 можна зробити висновки, що ВАТ "Ощадбанк" має на кінець 2012 року досить високе значення максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента ( 19,11 % ), проте воно поки що не перевищує норму, що, в свою чергу, не є негативним для діяльності банку, а саме для ризиковості даної діяльності. Стосовно "великих" кредитних ризиків, то вони становлять 147,83 %, при нормі не більше 800 %, тобто даний норматив повністю відповідає рекомендованому значенню. Максимальний розмір кредитів наданих одному інсайдеру складає 0,08 %, що на випадок неплатоспроможності позичальника буде не великим ризиком для банку. Так само і максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств наданих інсайдерам складає невелику частку ( 0,26 % ), при нормі не більше 20 %, в загальному кредитному портфелі. Щодо інвестування в цінні папери , то тут банк також дотримується принципу обережності, на що вказує значення даного нормативу ( 0,05 %). І загальна сума інвестування становить 0,13 %.