Ризики у банківській діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Теоретичні засади ризиків у банківській діяльності

1.1 Економічна суть та класифікація ризиків

1.2 Види банківських ризиків

2. Аналіз, оцінка, контроль та облік економічних ризиків

2.1 Вимірювання ризиків

2.2 Проблеми банківських ризиків: аналіз, оцінка, мінімізація та управління

2.2.1 Управління банківськими ризиками

2.2.2 Управління кредитними ризиками

2.2.3 Валютний ризик при кредитуванні

2.2.4 Ризик у зовнішньоекономічній діяльності

2.2.5 Управління ринковим, процентним, операційним, функціональним та іншими ризиками

2.3 Облік економічних ризиків

2.3.1 Облік спеціального резерву під можливі втрати банків за кредитними операціями

2.3.2 Облік резервів під можливі втрати від дебіторської заборгованості

3. Методи управління економічними ризиками та шляхи їх вдосконалення

3.1 Шляхи вдосконалення методів управління банківськими ризиками

3.1.1 Страхування кредитних ризиків та відповідальності позичальника за непогашення кредиту

3.1.2 Ринок ф'ючерсних контрактів

3.2 Фінансова криза та забезпечення стабільної діяльності банківської системи України

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Перехід до ринкової економіки поставив перед кожним суб`єктом підприємницької діяльності перелік нових завдань, з яких найголовнішими є оцінка та оптимізація ризику. Поява ризику спричинена специфікою та особливостями ринкового механізму, а також визначеною вільною діяльністю, яка надається кожному суб`єкту ринкової економіки. Суб`єктивні та об`єктивні фактори ринкового механізму, що функціонують в будь-якій діяльності, швидко та суттєво знаходять відгук в банківській сфері та здійснюють прямий або посередній вплив на клієнтів банку.

Особливо відчутні зміни нормативно-правових актів, оскільки часткові, неспрогнозовані та необґрунтовані трансформації основних правових принципів та норм (маються на увазі норми та принципи системи оподаткування, системи кредитування та ін.), можуть призвести до катастрофічного рівня ризику не тільки для окремих суб`єктів, але й для держави в цілому.

Необхідно звернути увагу на те, що така ситуація характерна для банківської діяльності в Україні, починаючи з 1992 р. В таких умовах традиційні методи та способи оцінки та оптимізації ризику, які базуються на достатньо довгому терміні в практично незмінному середовищі на статистичному аналізі банківської діяльності, не спрацьовують:

* по-перше, внаслідок неповноти, неточності та невизначеності вихідної інформації для оцінки ризику конкретних операцій;

* по-друге, внаслідок неможливості отримання однорідної статистичної вибірки для прогнозування можливих наслідків операцій, що плануються.

Перехід економіки України до ринкових відносин, приватизація державної власності, розрив економічних зв`язків, що склалися, породили певне коло проблем для суб`єктів ринку, у тому числі і в галузі банківської діяльності, оскільки банки - один із головних інструментів здійснення економічних реформ, одна з найважливіших структур ринкової економіки.

Тотально планова економіка, що існувала на терені України протягом десятиліть, принципово виключала існування у господарському житті невизначеності та пов'язаного з нею ризику. Розбудова ринкової економіки призвела до «відновлення» фактору ризику та, відповідно, до виникнення пов'язаних з його існуванням проблем.

Високий рівень невизначеності економічної діяльності проявився в підвищенні фінансових ризиків в банківській сфері, оскільки в Україні склалася, на відміну від деяких європейських країн, система універсальних банків з широким спектром виконуваних операцій.

Високий рівень фінансових ризиків у банківській діяльності призвів до характерних змін у кредитно-інвестиційному портфелі банків: останнім часом спостерігається стабільно переважна частка серед загального обсягу наданих короткострокових кредитів (тобто найменш ризикованих). Причини, які викликали названі вище наслідки діяльності банківської системи, можна поділити на три групи:

1. Загострення кризи в економіці й передусім у сфері виробництва;

2. Відсутність виробленої стратегії і тактики роботи в ринкових умовах;

3. Недосконалість грошово-кредитної політики НБУ щодо комерційних банків.

Регулювання державою в особі НБУ рівня ризику ліквідності у банківській сфері дещо стабілізувало ситуацію в цій галузі, але практика свідчить, що використання лише законодавчо встановлених нормативів ліквідності не забезпечує достатньої гарантії збереження безпечного рівня ліквідності.

Так, більшість з банків, що знаходяться в процесі ліквідації та ті, що вже ліквідовані, до останнього моменту виглядали «нормальними» за офіційними показниками ліквідності.

Досить високим залишається рівень процентної складової фінансового ризику в діяльності банків, оскільки на сьогоднішній день жоден з існуючих видів цінних паперів, що знаходяться у біржовому та позабіржовому обігу в межах України, не можна визнати повноцінним.

Проста екстраполяція практики стабілізації та мінімізації фінансових ризиків, яка пропонується країнами з розвинутою ринковою економікою, в специфічних умовах сучасної України далеко не завжди дає бажані результати. Відчувається недосконалість законодавчої бази, відсутність достатньою мірою розвинутої ринкової інфраструктури, традицій та звичаїв підприємництва.

Зміни, що відбуваються в економіці України, припускають істотні зміни у взаєминах між комерційними банками й суб'єктами господарювання. Висока ризикованість банківської діяльності головним чином пов'язана з умовами й результатами діяльності його клієнтів. Аналіз структури активів банківської системи України свідчить про те, що більше третини з них доводиться на кредитний портфель. Кредитні операції банку є ведучими серед інших як по прибутковості, так і по масштабності розміщення коштів. Саме кредитні операції комерційних банків є основним джерелом формування його прибутковості.

У нинішніх умовах господарювання, українські комерційні банки змушені працювати в надзвичайних обставинах. Вони опинилися в центрі багатьох суперечливих, кризових і важко прогнозованих процесів, що відбуваються в економіці, політику й соціальній сфері. Криза неплатежів підвищує ризик не повернення позички клієнтом банку, тому в цей час важливо визначати прибутковість активних операцій комерційних банків.

Поняття прибутковості комерційного банку відображає позитивний сукупний результат діяльності банку у всіх сферах його господарсько-фінансової й комерційної діяльності. За рахунок доходів банку покриваються всі його операційні видатки, включаючи адміністративно-управлінські, формується прибуток банку, розмір якої визначає рівень дивідендів, збільшення власних коштів і розвиток пасивних і активних операцій.

Прибутковість банку є результатом оптимальної структури його балансу як у частині активів, так і пасивів, цільової спрямованості в діяльності банківського персоналу в цьому напрямку. Іншими важливими умовами забезпечення прибутковості банку є раціоналізація структури видатків і доходів, розрахунки процентної маржі й виявлення тенденцій у прибутковості позичкових операцій, планування мінімальної дохідної маржі для прогнозування орієнтовного рівня відсотків по активних і пасивних операціях. Умовою прибутковості банківської діяльності безумовно є підтримка ліквідності, управління банківськими ризиками, їхня мінімізація.

Отже ситуація, що склалася, вимагає якнайскорішого винайдення методик захисту від фінансових ризиків у банківській сфері, які відповідали б вимогам доступності, гнучкості, швидкості та легкості використання і, головне, адаптованості до практики сучасної банківської діяльності на фінансових ринках України. Головним завданням науково обґрунтованого управління ризиковими операціями банку є визначення ступеня допустимості та виправданості того чи іншого ризику і прийняття практичного рішення, спрямованого або на використання ризикових ситуацій або на вироблення системи засобів, що зменшують небезпеку виникнення збитків банку від проведення тієї чи іншої операції.

Метою написання даної дипломної роботи є вивчення, аналіз економічних ризиків та їх впливу на діяльність банків, дослідження методів управління банківськими ризиками. Досліджувана тема знайшла відображення в працях багатьох українських і закордонних економістів, а зокрема А. М. Герасимовича, О. В. Дзюблюка, Г. Г. Ермоленко, А. Л. Лобанова, Р. Шевченко, М. Скоулза, О. И. Лаврушина й ін. Ці економісти в достатньому ступені досліджували особливості й методики аналізу прибутковості операцій банка.

Методологічною й інформаційною базою для написання дипломної роботи є Закони України, Постанови органів виконавчої влади, праці українських і закордонних учених, електронні ресурси.

1. Теоретичні засади ризиків у банківській діяльності

1.1 Економічна суть та класифікація ризиків

Ризик - невід'ємна складова частина людського життя. Він породжується невизначеністю, відсутністю достатньо повної інформації про подію чи явище, та неможливістю прогнозувати розвиток подій. Ризик виникає тоді, коли рішення вибирається з декількох можливих варіантів і немає впевненості, що воно найефективніше.

Можна приймати рішення та запроваджувати дії, направлені на зменшення ризику, але позбутися його неможливо. Ситуації, коли відсутній ризик, в економіці майже не зустрічаються. Більшість ситуацій, яким притаманний ризик, є дуже важко прогнозованими та контрольованими, тому усунути ризик повністю майже неможливо. Це є причиною того, що навіть ідеальні, з першого погляду, рішення приводять до збитків.

Водночас ризик слід розглядати як невід'ємний елемент процесу існування організації на ринку. Фактично, якщо основною метою функціонування організації є максимізація прибутку, то він (прибуток) є винагородою за вдало взятий на себе ризик. Марно було б сподіватися, що отримання більш-менш значних прибутків не пов'язане з серйозним ризиком.

Як вітчизняна, так і зарубіжна література приділяє багато уваги визначенню терміна “ ризик ”. Найчастіше зустрічаються такі визначення ризику:

* вірогідність збитків чи втрат;

* ймовірність невдачі чи втрат , що пов'язано з конкретним напрямком дій;

* ймовірність небажаної події.

Ризик в ділових операціях - це об'єктивно-суб'єктивна економічна категорія , що відбиває ступінь успіху (невдачі) в досягненні цілей з урахуванням впливу контрольованих і неконтрольованих чинників за наявності прямих і зворотних зв'язків.

Проблеми ризику мають розглядатися й ураховуватися як при розроблені стратегії, так і в процесі виконання оперативних завдань. У кожній ситуації, що пов'язана з ризиком, постає питання: що означає доцільний ризик, де межа, що відокремлює доцільний ризик від нерозумного. Визначення такої межі не може бути правильним без розуміння причин виникнення ризику взагалі та його зростання на протязі останнього періоду розвитку людства. Основними причинами є наступні :

1. Останнім часом розвиток суспільства набув дуже великих швидкостей, насамперед через науково технічний прогрес. Була створена потреба у неординарному, швидкому вирішенні питань, що постали перед людством. Принципово нові шляхи розв'язання задач на творчому рівні вимусили застосовувати методи та прийоми, до яких ще ніколи ніхто не удавався. Природно, що на підставі цього з'явився і великий ризик зазнати невдачу. Якщо співставити такі фактори, як необхідність вирішення проблеми швидко, якісно, нетрадиційно, всезростаючу кількість населення і стрімко спадаючу кількість придатних до використання ресурсів, то можна побачити наступну причину ризику.

2. Для того, щоб вижити необхідно надати своїм діям підприємницького забарвлення, тобто: незалежність, нестандартність дій, сміливість, винахідливість, орієнтація на максимально можливий успіх. На сучасному етапі важливість цього питання розуміє все більша кількість людей, тому не дивно, що в їх діях починають з'являтися вищеназвані ознаки, які й породжують наростання рівня ризику взагалі.

3. Середовище діяльності людства все більше набуває ринкового характеру. Це породжує дуже жорстку конкуренцію, при якій природними стають факти чисельних банкрутств.

4. Також дуже важливою є проблема зростання глобального ризику, тобто знищення людства внаслідок власних дій.

Отже ризикованій ситуації притаманні такі основні ознаки :

* наявність невизначеності;

* існування альтернатив і необхідність вибору;

* можливість оцінити наявні альтернативи;

* зацікавлення у результатах вибору.

Фінансовий ризик підкорюється тим самим законам, що й ризик загальноекономічний, але має свою специфіку. Перш за все, потрібно визначитись з тим, яке місце ми відводимо фінансовому ризику серед інших видів економічних ризиків. Сфера фінансової діяльності вже досить давно відокремилась від виробничо-торгівельної і складає самостійний сектор економіки. Ця обставина обумовлює те, що фінансовий ризик існує як самостійний в складі загальноекономічного ризику і заслуговує аналізу саме як такий.

Аналіз фінансових ризиків суб`єктів господарювання -- це цільовий аналіз, що спрямований на ідентифікацію окремих фінансових ризиків та встановлення їх рівня. Під фінансовим ризиком слід розуміти ймовірність непередбачених фінансових втрат (зменшення прибутку, доходів, втрату капіталу тощо) в ситуації невизначеності умов фінансової діяльності суб`єктів господарювання.

Американський науковець Роберт Н. Холт характеризує фінансові ризики як «невизначеність, що пов'язана з можливістю компанії перетворити дохід від виробничої діяльності (дохід перед сплатою процентів і податків) у певний рівень доходів на акцію і в результаті - у відповідний рівень дивідендів на акцію”. Далі Холт робить висновок, що, оскільки, податкові ставки - це константи, які не впливають на брутто-прибуток та дивіденди і не залежать від фінансової діяльності компанії, то фактор, який реально визначає фінансовий ризик - це величина ставки проценту по кредитах. Основна ідея цього визначення та, що під фінансовим ризиком розуміється небезпека того, що у чистий доход (дивіденд) буде перетворена занадто мала частина брутто-прибутку, тобто небезпека зміни грошового потоку.

Таку ж саму ідею, але у більш простій формі, повторюють практично всі визначення. У трактовці І. Т. Балабанова вона спрощена максимально: «Фінансові ризики … пов`язані з ймовірністю втрат будь-яких грошових коштів або їх недоодержанням”. Як вже зазначалося вище, об`єктом фінансового ризику є потік грошових коштів. Поняття потоку включає в себе комплекс втрат і прибутків. Отже, фінансові ризики, як невизначеність у сфері руху грошових коштів, несе в собі потенційну можливість обох «знаків». Це визначає відмітну рису фінансових ризиків - їх спекулятивність. Саме на цьому базується можливість фінансової гри з метою одержання прибутку. Таким чином, фінансовий ризик - це ймовірність зміни грошового потоку при проведенні фінансових операцій внаслідок невизначеності умов таких операцій.

Фінансові ризики являють собою єдину систему ризиків, яка враховує як зовнішні так і внутрішні впливові фактори. У загальному вигляді ця система відображена на схемі 1 (Додаток 1).

До основних видів базових фінансових ризиків належать :

* кредитний ризик (ризик позичальника) у фінансовій діяльності суб`єктів господарювання - виникає при наданні їм комерційного та споживчого кредиту (з відносною часткою умовності до цього виду кредиту може бути віднесено також і звичайний ризик неплатежів за поставлену продукцію, а також ризик неповернення суб`єкту господарювання авансових платежів за неї, тобто тоді, коли кредитні відносини формально не фіксувались) та виражається в можливості втрати банком основної суми боргу та процентів з причини незадовільного фінансового стану позичальника.

* ризик ліквідності (ризик кредитного портфелю) - виникає у випадку зниження ліквідності банку з-за збільшення ризику кредитного портфелю, концентрації кредитних ресурсів в одного позичальника, в одній галузі народного господарства, в одній географічній зоні, з однаковими термінами закінчення зобовязань.

Сопряжені фінансові ризики активних операцій:

* ринковий ризик (галузевий) - має місце у випадку отримання втрат банком або недоодержання доходів, з-за погіршення економічної ситуації в галузі клієнта;

* процентний ризик (народногосподарський) - це можливість отримання банком збитків з-за перевищення процентних ставок, які платить банк по залучених коштах, над ставками по розміщених коштах внаслідок зміни економічної ситуації в країні. Процентний ризик виникає, також, внаслідок зміни кон`юнктури фінансового ринку під впливом державного регулювання, зростання пропозицій вільних грошових ресурсів;

* валютний ризик (транснаціональний) - це можливість отримання прибутків від зміни курсів валют при перерахуванні отриманих доходів в національну валюту. Існує два аспекти валютного ризику: вибір виду валюти і зміна коливання її курсу;

* операційний ризик - виражається у збитках банку, що викликані подовженням строку проведення операції, невивченістю операції, що здійснюється, неналагодженістю системи проведення операції, неправильним оформленням документів, порушенням умов договорів.

Окрім вище перелічених ризиків до фінансових ризиків відносяться також:

* ризик зниження фінансової стійкості - генерується високим коефіцієнтом фінансового лівериджу;

* ризик неплатоспроможності - виникає внаслідок низької ліквідності активів суб`єктів господарювання;

* інвестиційний ризик - пов`язаний з можливим знеціненням інвестиційно-фінансового портфелю, який складається як з власних цінних паперів, так і з придбаних, і поділяється на:

1. Ризик реального інвестування.

2. Ризик фінансового інвестування (“портфельний ризик”).

3. Ризик іноваційного інвестування.

* податковий ризик - дуже поширений і має істотний вплив на результати фінансової діяльності суб`єкта господарювання. Цей вид фінансового ризику має ряд аспектів: ризик введення нових податкових платежів, ризик збільшення ставок діючих податкових платежів, ризик зміни умов і термінів сплати податкових платежів та ризик скасування податкових пільг тощо;

* інфляційний ризик - виникає внаслідок знецінення реальної вартості капіталу, а також очікуваних доходів та прибутків.

Для оцінки саме банківського ризику існує наступна класифікація:

1. Кредитний ризик -- пов`язаний з кредитною діяльністю та обумовлений, по-перше, можливістю виникнення збитків внаслідок невиконання позичальником його фінансових зобов`язань, по-друге, ймовірністю появи втрат (упущеної вигоди) з-за неотримання кредиту потенційним позичальником, який здатен своєчасно виконати свої фінансові зобов`язання.

2. Валютний ризик (ризик курсових втрат) - також пов`язаний з інтернаціоналізацією ринку банківських операцій, створенням спільних підприємств та банківських установ, та диверсифікацією їх діяльності. Він являє собою можливість грошових втрат внаслідок коливання валютних курсів. Іншими словами валютний ризик пов`язаний з операціями в іноземній валюті та обумовлений можливістю несприятливої зміни курсу однієї валюти по відношенню до іншої на момент продажу порівняно з моментом купівлі. В свою чергу валютні ризики можна поділити на :

* комерційні;

* конверсійні (готівкові);

* трансляційні (бухгалтерські).

3. Ринковий ризик -- виникає у зв`язку з проведенням банком операцій з цінними паперами та залежить від можливих негативних змін ринкового курсу цінних паперів на момент продажу порівняно з моментом їх купівлі. Цей ризик може виникати внаслідок ряду причин. Серед них необхідно зазначити коливання норми позичкового проценту, зміну прибутковості та фінансової спроможності компаній-емітентів цінних паперів (якщо мова йде про акції), а також інфляційне знецінення грошей. Вплив першого фактору визначається зворотньою залежністю між ринковою вартістю цінних паперів та нормою позичкового проценту (зростання процентних ставок призводить до знецінення цінних паперів). Вплив другого фактору пов`язаний з тими обставинами, що курс акції прямо пропорційно залежить від дивідендів, які виплачуються по ній, розмір яких, в свою чергу, визначається прибутком компанії-емітенту. Інфляційне знецінення грошей викликає зниження реальних доходів по цінних паперах з фіксованим доходом, що призводить до збільшення їх пропозиції на фондовому ринку, та, відповідно, до зниження їх вартості. Необхідно відзначити також, що інфляція може сприяти підвищенню вартості акцій, оскільки, як правило, паралельно зі знеціненням коштів збільшується розмір дивідендів, що призводить до зростання попиту на акції. Необхідно зауважити, що вартість цінних паперів коливається в залежності від пропозиції та попиту на них, які, в свою чергу, можуть визначатися і цілим рядом інших, в тому числі і суб`єктивних факторів.

4. Ризик незбалансованої ліквідності -- можливість непогашення банком своїх фінансових зобов`язань з-за відсутності достатньої кількості готівкових коштів, неможливості продажу активів або мобілізації ресурсів з інших джерел (купівлі на ринку і т. ін.).

5. Системний ризик -- характеризує нестійкість (ненадійність) всієї фінансово-кредитної системи та може бути реалізований у формі системної кризи. Основною сферою існування, розповсюдження та реалізації системного ризику є банківський сектор економіки. Знаходячись в центрі фінансової взаємодії великої кількості економічних суб`єктів, перероблюючи та розповсюджуючи величезні масиви інформації, банківська система найбільш уразлива по відношенню до системного ризику. В той же час вона володіє значними можливостями для розповсюдження ризику. Навіть такі традиційні види банківської діяльності, як кредитно-депозитна та платіжно-розрахункова, надають великі можливості для виникнення та розповсюдження ризиків, не говорячи вже про нові банківські операції -- інвестиції в цінні папери, факторинг, лізинг і т. ін. Попередження системного ризику -- надзвичайно важлива задача, яка в теперішній час стоїть на першому місці перед грошово-кредитною системою України. Починати вирішення цієї проблеми необхідно “знизу”, тобто з кожного окремого банку. Для банку основні види ризику пов`язані зі структурою його портфелю, тобто з набором фінансових активів, в які вкладено ресурси банку. В економічної теорії існує три види портфельних ризиків:

* кредитний;

* ризик ліквідності;

* ризик зміни процентних ставок.

6. Процентний ризик -- зумовлюється необхідністю залучення банком додаткових коштів інших банків та фінансово-кредитних установ та визначається можливістю несприятливої зміни процентних ставок за кредит в певний період.

Ризики, які виникають в банківській діяльності, можна умовно згрупувати в ієрархічну структурну модель, що зображена у схемі 2 (Додаток 1). Запропоновані категорії ризиків є різними по походженню, але надзвичайно взаємопов'язані, так як зміни в одному з ризиків впливають на зміни в інших. В дійсності, банки не функціонують цілком незалежно. Вони діють в динамічному оточенні, в якому умови постійно змінюються. Діяльність як банків, так і клієнтів не є повністю результатом власних можливостей управління, а визначається рядом факторів, які характеризують зовнішні ризики: економічні, політичні (законодавчі), конкурентні.

В міжнародній банківській діяльності не завжди можливо розділити вищеназвані ризики. Якщо банк в своїй діяльності буде враховувати вплив стержневих елементів існуючих ризиків, то це дозволить йому активно застосовувати стратегію управління окремими ризиками.

1.2 Види банківських ризиків

У банківській практиці використовуються такі категорії ризиків:

* кредитний ризик;

* ризик ліквідності;

* ринковий ризик;

* валютний ризик;

* операційно технологічний ризик;

* ризик репутації;

* юридичний ризик;

* стратегічний ризик.

Кредитний ризик є історично першим серед банківських ризиків і за своїм обсягом дуже масивним. Він присутній в усіх видах діяльності банку, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Кредитний ризик виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи концептуальних угод незалежно від того, де відображається операція - на балансі чи поза балансом. Визначення кредитного ризику будується, як правило, за єдиною схемою. Типовим прикладом є визначення І. Т. Балабанова: «Кредитні ризики - небезпека несплати боржником основного боргу і процентів, що належать кредитору». Кредитний ризик історично був пов'язаний з діяльністю спеціалізованих установ (банків, кредитних спілок, фондів, тощо). Абсолютизація цього зв'язку породила визначення на зразок даного Т. Ширинською. Кредитний ризик тлумачиться нею як можливе падіння прибутку банку і навіть втрата частки акціонерного капіталу внаслідок неспроможності боржника погашати і обслуговувати борг, тобто сплачувати відсотки [30; 25]. Кредитний ризик присутній в усіх видах діяльності банку, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи концептуальних угод незалежно від того, де відображається операція - на балансі чи поза балансом.

Під час оцінки кредитного ризику доцільно розділяти індивідуальний та портфельний кредитний ризик. Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий конкретний контрагент банку позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності такого окремого контрагента, тобто його індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за прийнятими зобов'язаннями. Портфельний кредитний ризик проявляється у зменшенні вартості активів банку (іншій, ніж унаслідок зміни ринкової процентної ставки). Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість перед банком за операціями, яким притаманний кредитний ризик (кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо). Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку.

Банківський кредитний ризик розподіляється на активний і пасивний. У межах активного кредитного ризику виділяють такі підвиди:

* ризик, що зумовлений низькою платоспроможністю позичальника, що створює небезпеку того, що кредит був непогашений лише частково;

* ризик, зумовлений недостатньою гарантією позичальника кредиту;

* ризик ліквідності, пов'язаний з ймовірним запізненням погашення кредиту .

Разом з активним існує і пасивний кредитний ризик. Він полягає у невпевненості у поверненні кредиту з боку позичальника. Чіткого розмежування підвидів пасивного кредитного ризику у сучасній спеціальній літературі немає, але більшість авторів погоджується з існуванням двох основних критеріїв, за якими визначається цей ризик, а саме:

* надійність позичальника у вузькому розумінні, тобто готовність платити;

* надійність позичальника у широкому розумінні, тобто спроможність платити.

Абсолютизація активного початку кредитного ризику призвела до того, що у його визначенні зник будь-який натяк на спекулятивну природу цього ризику (як і будь-якого з фінансових).

Отже, кредитний ризик - це небезпека часових та кількісних змін грошового потоку, що виникає при проведенні кредитних операцій як з боку кредитора, так і з боку позичальника. Не можна зводити кредитні ризики до простого дефолту, тобто невчасного виконання платіжних зобов'язань одним з учасників кредитної операції.

З метою аналізу кредити розподіляються за кількома ознаками:

* за типом позичальника (кредити фінансовим установам, промисловим, торгівельним, споживчим підприємствам);

* за метою (для поповнення тимчасової нестачі оборотних коштів, інвестиційні, споживчі);

* за терміном (коротко-, середньо- та довгострокові);

* за графіком погашення (єдиною сумою, рівними частинами, прогресуючими сумами, тощо);

* за типом гарантій, які надаються у забезпечення кредиту (застава майна, фінансові активи, гарантія третьої особи).

Крім наведеної вище класифікації кредитів, яка має прогнозний характер (тобто ступінь ризику може бути визначена у момент надання кредиту або переговорів про його надання), можлива класифікація ризикованості «постфактум». На сьогоднішній день ця класифікація використана в чинному “Положенні про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків», затверджене постановою НБУ від 06.07.00 №279 (із змінами та доповненнями). Згідно з цією Інструкцією, в залежності від оцінки кредитного ризику кредити, надані комерційними банками, поділяються на п`ять груп:

* стандартні;

* під контролем;

* субстандартні;

* сумнівні;

* безнадійні.

В Угорщині аналогічний розподіл був введений ще на початку ринкових реформ з тією різницею, що категорій розподілу було чотири: стандартні, субстандартні, сумнівні та безнадійні [48; 19]. Законодавчого затвердження такого розподілу вимагає підвищений рівень ризикованості, що випливає з особливостей реформування економіки. Він носив тимчасовий характер і мав за мету стабілізувати сферу кредитних відносин. Однак, законодавче запровадження цієї класифікації гальмує розвиток форм захисту і запобігання ризиком, що відрізняються від обов`язкового за Інструкцією створення резервного фонду. Резервування, взагалі, є не дуже ефективним способом зниження ризику, оскільки воно відволікає грошову масу і різко звужує спектр використання інших форм захисту від ризику. Ці форми можуть бути дуже різні: від загальнорозповсюдженої перевірки фінансового стану позичальника до використання коефіцієнтів з метою визначення доцільності надання кредиту.

Небезпека виникнення цього виду ризику існує при проведенні позичкових та інших операцій, які мають відображення в балансі, а також в результаті деяких позабалансових операцій.

Можна виділити такі види кредитного ризику:

* ризик зловживання;

* ризик кредитування (ризик неплатежу по іноземних кредитах та ризик неплатежу по внутрішніх позиках);

* ризик, пов`язаний з інвестиціями в цінні папери.

Зловживання -- найбільш розповсюджена причина безнадійної заборгованості банкам. Мова йде про надання керівництвом та вищими службовцями кредитів родичам, друзям, знайомим, діловим партнерам без необхідного забезпечення та обстеження фінансового стану позичальника. Ризик іноземних кредитів пов`язаний з затримкою платежу по кредитах позичальником з інших країн. Неплатежі по внутрішнім позичкам пов`язані з труднощами обліку всіх факторів, що впливають на платоспроможність позичальника. Головний метод боротьби з неплатежами такого роду -- диверсифікація портфеля банківських позичок, що призводить до розосереджування ризику. Кредитний ризик, пов`язаний з інвестиціями в цінні папери -- це ризик того, що повернення основного боргу та процентів по цінних паперах не буде здійснено в необхідний термін. Банки, як правило, при купівлі цінних паперів приділяють велику увагу аналізу їх якості. Ось чому кредитний ризик не є головною проблемою при здійсненні банківських інвестицій. Управління кредитними ризиками є головним в банківській діяльності. Серед інших операцій комерційного банку найбільш всього підлягають кредитному ризику операції, що пов`язані з наданням кредитів фізичним та юридичним особам.

Міжнародному кредитуванню, крім кредитного ризику, притаманний ризик країни, який виникає через особливості економіки, соціального ладу та політичного устрою країни позичальника. Проте цей ризик повинен завжди враховуватися у кредитній та інвестиційній діяльності (не має значення, у якому секторі - державному чи приватному).

Одним із компонентів ризику країни є трансферний ризик, який виникає тоді, якщо заборгованість позичальника не номінована в національній валюті. Незважаючи на фінансовий стан позичальника валюта заборгованості може просто виявитися недоступною для нього.

Процентний ризик дуже часто визначають як спеціальний ризик, притаманний тільки установам, що спеціалізуються на кредитних операціях. Саме таке визначення дає російський фахівець І. Т. Балабанов: «Процентний ризик - небезпека втрат комерційними банками, інвестиційними фондами, селінговими компаніями внаслідок перевищення відсоткових ставок, які плануються ними по заохочених коштах, над ставками по наданих кредитах» [5; 34]. Проте це визначення має суттєві недоліки. По-перше, процентний ризик тут жорстко пов'язаний з кредитною діяльністю, а він розповсюджується на всі фінансові інструменти, на які нараховується процент: акції, облігації, векселі, депозити, кредити, тощо. По-друге, процентний ризик супроводжує діяльність не тільки фінансових установ, а й будь-яких інших учасників фінансового ринку. Отже, процентний ризик можна визначити як мінливість дохідності або цін фінансових активів, що викликана зміною рівня процентних ставок. У складі процентного ризику можна виділити такі прості ризики:

* реінвестиційний ризик полягає у тому, що сплати по цінних паперах будуть реінвестовані при іншій процентній ставці, ніж в момент первинного придбання цінних паперів;

* ризик зміни вартості цінних паперів, тобто коливання ставки проценту безпосередньо впливають на реальну вартість цінних паперів;

* для спеціалізованих фінансових установ існує також ризик розбіжності у термінах погашення або сплати доходу по пасивах та активах з фіксованою процентною ставкою.

Специфічність українського фондового ринку полягає в тому, що він зазнає впливу процесу реформування економічної системи країни. Відповідно до цього перелік цінних паперів українського фондового ринку включає, крім традиційних інструментів (акції, облігації, державні скарбничі зобов'язання, векселі, тощо), і специфічні, такі як приватизаційні майнові сертифікати, житлові чеки, земельні бони, компенсаційні сертифікати. Закріплені у законодавстві обмеження щодо обігу приватизаційних цінних паперів (заборона їх продажу, застави, наслідування, тощо) на практиці фактично ігноруються. Ринок диктує свої закони і фінансові посередники різними шляхами обходять законодавчі обмеження і приватизаційні папери фактично купуються з метою подальшого вкладення в акції приватизованих підприємств. Назріла гостра необхідність коригування законодавчих актів про приватизаційні цінні папери або хоча б скасування обмеження на проведення банками посередницьких операцій з ними. Посилання на дотримання інтересів власників приватизаційних паперів не може служити виправданням заборони роботи банків на приватизаційному фондовому ринку. Чим більшими фінансовими ресурсами володіє посередник, тим більша гарантія дотримання інтересів доручителів.

Ринок процентних цінних паперів в Україні розвивається досить швидко, поетапно освоюючи окремі види фінансових інструментів. Наявно це демонструє ступінь популярності окремих видів фінансових інструментів. Якщо на початку процесу приватизації державної власності найбільшу увагу привертали акції приватизаційних підприємств, то згодом, з відносною стабілізацією економіки, підвищилась популярність державних цінних паперів. Паралельно банки почали активно використовувати депозитні сертифікати як форму залучення коштів, насамперед від населення. До речі, поширеність депозитних сертифікатів у банківській практиці пояснюється недосконалістю законодавства: такий сертифікат не згадується в переліку цінних паперів і, відповідно, таким не вважається.

Банки досить активно впроваджують в обіг банківський вексель (перші спроби були зроблені банком «Інко», «Україна». Так, банк «Україна» випускав фінансовий вексель, який продавався з фіксованою знижкою і погашався за номінальною вартістю, банк «Інко» емітував валютні векселі за тією ж схемою) [4; 184]. Цей фінансовий інструмент привертає до себе увагу через свою багатофункціональність. Він може використовуватись як один із варіантів надання кредиту, як застава, як форма забезпечення кредиту (вексель «депо»), як платіжний засіб. Функція, що найменше притаманна векселю - це залучення коштів, але деякі українські банки йдуть цим шляхом. У даний час найбільш доречним є використання фінансового векселю як платіжного засобу. Це дозволяє якщо не скоротити, то не збільшувати обсяг готівкової маси, що обертається, знімати проблему хронічних неплатежів між підприємствами. Силові спроби держави запровадити вексельну форму розрахунків між суб`єктами господарювання зазнали поразки головним чином через те, що ставки робились на векселі підприємств, а вони не мають достатньої ліквідності через низьку платоспроможність платника (емітента) і відсутність ефективного механізму стягування платежів. Банківський вексель має переваги над векселем підприємства внаслідок високої надійності його оплати. Якщо ж на векселі передбачений аваль надійного банку, він реально є так само ліквідним, як гроші. При наданні кредиту векселем позичальник одержує, фактично, кредитну лінію, оскільки платіж векселем або одержання грошей шляхом його врахування здійснюється за потребою. Процентна ставка по кредитах, наданих векселями, значно нижча за процентну ставку по звичайних кредитах, оскільки для цього не залучаються додаткові ресурси, і, відповідно, не виникає потреби платити за таке залучення. Різниця у процентних ставках по вексельних і звичайних кредитах в практиці, наприклад, російських банків, досягає 30%-70%. Таким чином, використання фінансових векселів реально може поліпшити фінансову атмосферу в економіці України. На жаль, українське законодавство не передбачає податкових пільг при використанні векселів ні для банків, ні, головне, для підприємств. Крім того в економіці присутній ефект інерції, коли все нове викликає протидію.

Поступово формується і ринок вторинних цінних паперів. Фінансові установи починають впроваджувати ф`ючерси та форварди, опціони. Пропорційно запровадженню нових інстументів буде підвищуватися і процентний ризик, який несуть суб`єкти фінансового ринку.

Валютний ризик - один з найбільш досліджених фінансових ризиків в банківській діяльності. Йому завжди приділялась дуже велика увага в літературі з міжнародної економіки. Валютний ризик можна визначити як небезпеку зміни грошового потоку при операціях з іноземною валютою, що пов'язана з невизначеністю руху курсів валют.

Під час проведення банками операцій поточної купівлі та продажу валюти постає проблема правильної оцінки відкритих довгих валютних позицій. В залежності від зміни курсу банк може мати різні результати від реалізації накопиченої валюти, тобто присутні елементи невизначеності. В практичній роботі залишки валюти кожного дня переоцінюються за курсом НБУ. Результати такої переоцінки відображаються за валютним балансом як валютний ризик. Враховуючи це, абсолютно безризиковою буде ситуація, коли кожного дня обсяги купівлі та продажу валюти будуть однакові. Але закрити довгі валютні позиції не завжди вдається. Крім того, проведення валютних операцій практично завжди пов`язане з наявністю певної суми валюти. І ці залишки необхідно враховувати в процесі оцінки ефективності операцій з валютою.

Найбільш поширені методи страхування валютних ризиків:

1. Хеджирування, тобто створення компенсуючої валютної позиції для кожної ризикової угоди. Іншими словами, має місце компенсація одного валютного ризику -- прибутку або витрат, іншим відповідним ризиком.

2. Валютний своп має два різновиди: перший нагадує оформлення паралельних кредитів, коли дві сторони в двох різних країнах надають рівновеликі кредити з однаковими термінами та способами повернення, але виражені в різних валютах; другий варіант -- просто угода між двома банками купити чи продати валюту за ставкою “спот” на узгоджену наперед дату ( в майбутньому) по визначеній ставці. Ризик трансляції (переводу) полягає у можливості зміни курсу валют у період між виникненням заборгованості або зобов'язання і моментом складання балансу, або в період між складанням двох чергових балансів. Це класичний фінансовий ризик, який носить явний фіктивний характер.

Валютний ризик також поділяється на динамічний та статичний. До динамічного відноситься ризик, який випливає з валютних операцій. Статичним вважається ризик, який існує на певний момент часу у зв`язку з балансом активів і пасивів в іноземній валюті, тобто валютну позицію. В рамках валютного ризику виділяють ризик угоди і ризик переводу. Польський дослідник А. Блаєр обговорює ці підвиди в самому визначенні.

Він розуміє валютний ризик як можливість одержання користі або збитків при здійсненні розрахунків, що пов`язані з угодами в галузі зовнішньої торгівлі, або при проведенні валютних операцій. Ризик угоди виникає при укладанні окремих угод з експорту та імпорту. Його суть полягає у тому, що курс валюти може змінитися у період між моментом виникнення заборгованості і моментом остаточного розрахунку за даною угодою. Розрізняють три види такого співвідношення:

1. Закрите становище, коли зобов`язання дорівнюють боргам.

2. Довге становище, коли заборгованість перевищує зобов`язання.

3. Коротке становище, коли заборгованість менша за зобов`язання.

При аналізі конкретного валютного ризику необхідно враховувати весь валютний портфель, що склався на певну дату по валютних курсах на ту ж дату. Початок розробки стратегії захисту від валютних ризиків - це прогнозування зміни валютних курсів. Розробка короткострокових прогнозів, як правило, не дає точних результатів і буває дуже трудомісткою. Довгостроковий прогноз розробляють виходячи з статичних даних за достатньо тривалий період часу (3-5 років). Останнім часом дуже популярною серед теоретиків була концепція паритету купівельної спроможності. Відповідно до цієї концепції на довгострокових часових інтервалах рівноважний обмінний курс будь-яких двох валют прямує до величини, коли конвертація грошових коштів з однієї валюти в іншу не викликає змін у купівельній вартості цих коштів. Матеріальною базою концепції паритету купівельної вартості є процес світової інтеграції, що поглиблюється.

Відповідно до довгострокового прогнозу зміни курсу валют банк може обрати стратегію захисту від коливання валютного курсу. Найпримітивнішою формою захисту від ризику коливання курсу валют є врахування різниці між касовими курсами і обмінними курсами по термінових угодах.

Термінова угода - це контракт між банком та його клієнтом, за яким одна валюта обмінюється на іншу у певний день у майбутньому за курсом, що визначений сьогодні. Різниця між обмінними курсами по касових операціях і обмінними курсами по термінових операціях у будь-який обраний момент часу відбиває існуючу різницю між ринковими нормами проценту по співставних цінних паперах у країнах, що порівнюються. Справа полягає в тому, щоб обрати найвигідніший шлях: здійснити конвертацію або платіж терміново за курсом по касових операціях, або укласти ф`ючерсну угоду про обмін валюти та здійснення платежу у майбутньому.

За тривалий період розвитку міжнародної торгівлі склалася складна система захисту від валютного ризику. В рамках цієї системи виділяють внутрішню та зовнішню техніку. До внутрішньої техніки відносять заходи, що здійснює сам суб`єкт підприємницької діяльності, використовуючи власні можливості і кошти.

До таких заходів належать:

1. Використання вітчизняної валюти при міжнародних розрахунках.

2. Використання револьваційних застережень: внутрішня компенсація.

Зовнішня техніка полягає у страхуванні від негативних наслідків коливання курсу валют за допомогою укладання біржових угод або передачі ризику страховим компаніям.

Внутрішня техніка уникнення валютного ризику має свої переваги: угода може бути укладена та здійснена терміново, оскільки суб`єкт підприємницької діяльності не від кого не залежить. Але тут є і свої недоліки: у разі негативного розвитку подій різко збільшуються витрати на операцію, що погіршує фінансовий стан суб`єкта ризику. Крім того, така техніка передбачає створення резервного фонду, а це вимагає вилучення певної грошової маси з обігу. Виникає потреба створити такі фінансові інструменти, які б могли максимально запобігти ризику коливання курсу валют. Сьогодні преважна більшість операцій на валютному ринку розвинутих країн відбувається шляхом здійснення операцій форвард, ф`ючерс, своп і спот.

Угоди форвард виникли як один із перших фінансових інструментів захисту від валютного ризику. Ідея полягає у купівлі валюти за фіксованим курсом для передачі цих грошей у певний термін у майбутньому. Курс валюти визначається як поточний на момент укладання угоди. В такий спосіб відбувається планування майбутніх платежів, що дозволяє уникнути ризику несподіваних втрат. Проте ризик неплатоспроможності партнера при використанні форварду не знижується. Щоб захиститися від нього, продавець змушений використовувати заклад, банківський депозит або акредитив. А це означає додаткові складнощі і затягування часу укладання угоди.

З часом угоди форвард розділились на окремі підвиди: ф`ючерси і свопи. Ф`ючерси - це зустрічна угода продажу валюти, яка здійснюється шляхом розрахунку різниці курсів між партнерами, що уклали угоду. Скорочення обсягу платежів - чи не єдина позитивна сторона ф`ючерсу у порівнянні з простим форвардом. Ф`ючерс дещо обмежує дефолт (ризик неплатоспроможності контрагента), оскільки зменшується сума платежу. Форвард і ф`ючерс позбавляють учасників можливості одержати ймовірну вигоду від благоприємної зміни курсу валют у майбутньому.

Угоди своп з`явились на валютному ринку у 80-х роках на базі паралельних кредитів. На відміну від взаємних кредитних угод, своп являє собою єдиний контракт. Крім того, в деяких країнах (наприклад, у Німеччині) на нього не розповсюджується положення про обов`язкове резервування. Виконання контракту своп включає кілька моментів: взаємний обмін грошовими сумами за погодженим валютним курсом; обмін процентними валютними сплатами, що були накопичені за термін контракту на основі погодженої суми капіталу і процентної ставки; зворотній обмін первинних сум при закінченні строку контракту за первинним курсом.

До числа переваг свопу відносяться гнучкість, зниження валютних ризиків і мінімізація втрат, що пов`язані із страхуванням від валютних ризиків.

Таке різноманіття фінансових інструментів (своп, форвард, ф`ючерс та опціон), які дозволяють знизити валютний ризик, випливає з високої вартості страхування.

Приватні страхові компанії взагалі намагаються не брати на себе валютний ризик. Державні страхові агентства теж вважають цей ризик “поганим”. У даний час страхування від валютних ризиків здійснює тільки Французька компанія страхування зовнішньої торгівлі (КОФАСЕ), але тільки по вільноконвертованих валютах і тільки у випадку, коли суб`єкт зовнішньоекономічної діяльності не може здійснити цього самостійно.

Не дивлячись на велику актуальність захисту від валютного ризику в Україні на державному рівні ця проблема почала розглядатися зовсім недавно. Жорстоке валютне регулювання запобігає розвитку самостійних форм захисту від ризику коливання курсу валют.

Важливе значення в процесі регулювання діяльності банків має управління ризиком ліквідності. Ліквідність банку полягає в його можливості своєчасно виконувати свої зобов`язання перед клієнтами та іншими контрагентами.

На Україні ризик ліквідності пов`язаний з тим, що банк може опинитися в ситуації, коли він не в змозі виконати свої зобов`язання в необхідний термін, що і діється останнім часом з багатьма українськими банками. Даний ризик виникає від того, що грошові кошти по активам та пасивам не співпадають по структурі та термінах.

Банку необхідно постійно забезпечувати певний рівень ліквідності, щоб не ставити під сумнів свою платоспроможність. Ризик ліквідності пов`язаний з неможливістю термінової конверсії фінансових активів в платіжні засоби без втрат. Банки розпоряджаються двома джерелами забезпечення ліквідності: внутрішніми та зовнішніми. Внутрішня ліквідність виявляється в певних видах швидкореалізуємих активів, для яких існує стійкий ринок, і які є надійним об`єктом розміщення коштів в очах інвестора. Зовнішня ліквідність може бути забезпечена шляхом придбання банком на ринку таких зобов`язань, які збільшать запас його ліквідних засобів. Вимога ліквідності вступає в певне протиріччя з цільовою функцією максимізації доходу на одиницю активів. Чим вища ліквідність активів, які зберігаються в портфелі банку, тим менший ризик, пов`язаний з ними, однак тим, відповідно, нижча процентна ставка, що сплачується. Мистецтво управління банком полягає в тому, щоб забезпечити найбільшу норму прибутку на капітал, що вкладений в актив, не виходячи при цьому за рамки загальноприйнятих стандартів платоспроможності. Для підтримання необхідного рівня ліквідності банк повинен прогнозувати можливість відтоку вкладів до запитання, а також “ненадійних” термінових вкладів, збільшення попиту на кредит зі сторони клієнтів і т. ін., зміна економічної кон`юнктури і т. ін. Ризик ліквідності може бути розглянутий у вузькому та широкому розумінні. Ризик ліквідності у широкому розумінні - це можливість зміни грошового потоку через незбалансованість активів та пасивів за термінами та рівнем дохідності. Ризик ліквідності у вузькому розумінні полягає у можливості одержання втрат або прибутку при конвертації активів.

Розрізняють три рівні ліквідності активів (пасивів): високий, середній та низький. До першої категорії відносяться касова готівка та прирівняні до неї кошти; до другої - короткострокові цінні папери та матеріальні запаси; до третьої - капітальні вкладення та основні фонди. Довгострокові активи (з терміном обігу більше року) можуть бути віднесені до високоліквідних, якщо швидкість їх реалізації у конкретному випадку менше року. Це стосується, перш за все, гарантованих державних цінних паперів. “Вузький” ризик ліквідності фактично визначається традиційним для вітчизняної статистики показником обороту (швидкості обороту) певного виду активу і складнощів для обчислення та оцінки не викликає. Доречно приділити більшу увагу ризику ліквідності у широкому розумінні. “Широкий” ризик ліквідності тісно пов'язаний з кредитним ризиком. По суті, визначаючи ліквідність у широкому розумінні, ми визначаємо рівень платоспроможності аналізованого об`єкта. Отже, деякою мірою, «широкий» ризик ліквідності вже присутній у кредитному ризику. Але він реально є самостійним фінансовим ризиком, оскільки визначається деякими особливостями. Широкий ризик ліквідності має фіктивний характер, оскільки відбиває гіпотетичний грошовий потік. Однак, фіктивність “широкого” ризику ліквідності не позбавляє від його реальних наслідків, які можуть прийняти форму від відмови у кредиті до банкрутства. Переважна більшість авторів взагалі уникають розгляду питання про вартість ризику ліквідності. Вартість ризику ліквідності визначається сумою втрат внаслідок дисбалансу між активами та пасивами аналізованого об`єкта. Але цю суму досить важко визначити і тим більше важко використати для оцінки ризику ліквідності.