Далі в процесі аналізу необхідно вивчити факти списання безнадійних позик за рахунок резерву на покриття втрат від кредитів, з'ясувати підстави для списання та визначити питому вагу списання кредитів у загальному обсязі прострочених позик, частку списаних кредитів у загальному обсязі позик та питому вагу цих кредитів у сумі створеного резерву.

Частка списаних позик показує ефективність роботи банку з безнадійними кредитами і впливає на підвищення якості кредитного портфеля банку, звільняючи його від ризиків, зменшує частку прострочених позик, підвищує надійність повернення страхових кредитів.

Таблиця 2.13 - Аналіз списаних кредитів ВАТ «Кредобанк» з 01.01.2007 по 01.01.2009 року

№ з/п	Показники	Одиниці виміру	Станом на	Відхилення
			01.01.2007	01.01.2008	01.01.2009	01.01.2008-01.01.2007	01.01.2009-01.01.2008
1	2	3	4	5	6	7	8
1	Списані кредити	грн.	465196,50	296960,55	394652,88	-168235,94	97692,32
2	У тому числі за рахунок резерву	грн.	465196,50	296960,55	394652,88	-168235,94	97692,32
3	Питома вага списаних кредитів:
3.1	у загальному обсязі позик	%	4,05	3,46	4,57	-0,59	1,11
3.2	у сумі прострочених і сумнівних до повернення кредитів	%	43,50	32,30	38,70	-11,20	6,40
3.3	у резерві	%	52,45	64,24	56,73	11,79	-7,51

З таблиці 2.13 видно, що банк списує безнадійні позики за рахунок резерву на покриття втрат від кредитних ризиків. Це дало змогу банку списати 4,57% позикової заборгованості, 38,7% усієї простроченої та сумнівної до повернення заборгованості і тим самим підвищити якість свого кредитного портфеля.

За аналізований період обсяг списаних кредитів зменшився на -168235,94 гривень з 01.01.2007 по 01.01.2008 року та збільшився на 97692,32 гривень з 01.01.2008 по 01.01.2009 рік. Це свідчить про погіршення якості кредитного портфеля. Дані таблиці показують, що в аналізованому банку створено достатній резерв на покриття можливих втрат від неповернення кредитів. Сума списаних (збиткових) кредитів була в межах створеного резерву і становила лише 56,73% від його розміру. Зменшення частки списаних кредитів з суми прострочених та сумнівних до повернення кредитів може розцінюватись як поліпшення роботи працівників банку щодо повернення проблемних позик.

Необхідно також проаналізувати залишки заборгованості за поточними позиками за термінами погашення, що залишилися, та визначити частку позик зі строком погашення до одного місяця, від одного до шести місяців, від шести місяців до одного року, понад рік. Метою такого аналізу є визначення строків надання кредитів для коригування політики банку в цьому напрямі.

Таблиця 2.14 - Аналіз залишків кредитної заборгованості за термінами погашення ВАТ «Кредобанк» з 01.01.2007 по 01.01.2009 року

№ з/п	Термін погашення	Одиниці виміру	Станом на
			01.01.2007	01.01.2008	01.01.2009
1	2	3	4	5	6
1	До 1 місяця	грн.	3311743,68	1117006,80	1564230,96
2	Від 1 до 6 місяців	грн.	6094528,30	5499110,40	5358139,20
3	Від 6 місяців до 1 року	грн.	804937,70	730350,60	544456,08
4	Більше 1 року	грн.	1287900,32	1245892,20	1175333,76
5	Загальна вартість кредитного портфеля	грн.	11499110,00	8592360,00	8642160,00
6	Питома вага кредитів до 1 місяця у загальній вартості кредитного портфеля	%	28,80	13,00	18,10
7	Питома вага кредитів від 1 до 6 місяців у загальній вартості кредитного портфеля	%	53,00	64,00	62,00
8	Питома вага кредитів від 6 місяців до 1 року у загальній вартості кредитного портфеля	%	7,00	8,50	6,30
9	Питома вага кредитів більше 1 року у загальній вартості кредитного портфеля	%	11,20	14,50	13,60

Дані таблиці 2.14 свідчать, що найбільша частина кредитної заборгованості має тривалість від одного до шести місяців (62%) і тільки 18,1% кожної заборгованості - тривалістю до одного місяця, більше шести місяців має тільки 6,3% позикових зобов'язань та більше одного року - 13,6% зобов'язань станом на 01.01.2009 рік. Водночас станом на 01.01.2007 рік строкова заборгованість тривалістю до одного місяця становила 28,8%, від одного до шести місяців - 53%, від шести місяців до одного року - 7%, більше одного року - 11,2%. Тобто в аналізованому періоді має місце погіршення показників за рахунок збільшення тривалості поточної заборгованості.

Загальний висновок, який випливає з наведених даних, - це погіршення стану погашених кредитів банку. Питома вага прострочених та пролонгованих кредитів збільшується, середня тривалість поточної заборгованості зростає, збільшилася частка списаних кредитів. Банку слід вести обережнішу політику щодо надання кредитів, проводити активну роботу з контролю за їх поверненням, ретельно оцінювати кредитоспроможність позичальників.

3. Удосконалення управління кредитними ризиками ВАТ «Кредобанк»

3.1 Стратегія управління ризиками банківського споживчого кредитування

До структури кредитного ризику входять, ризик конкретного позичальника та ризик портфеля банку. Кредитний ризик зумовлюють як зовнішні стосовно банку, так і внутрішні чинники Зовнішні пов'язані з імовірністю реалізації кредитного ризику з причини, що не залежить від діяльності персоналу кредитного підрозділу банку - попри сумлінність дій його співробітників, позичальник може не повернути кредит. Внутрішні чинники пов'язані з помилками персоналу, допущеними в ході оформлення кредитної документації, при оцінці кредитоспроможності позичальника, з порушеннями посадових інструкцій і недоліками правил кредитування (див. таблицю 3.1).

Таблиця 3.1 - Чинники кредитного ризику

№ п/п	Вид кредитного ризику	Внутрішні фактори кредитного ризику	Зовнішні фактори кредитного ризику
1	2	3	4
1	Ризик індивідуального позичальника	Помилки персоналу, зумовлені допущеними відхиленнями від посадових інструкцій при здійсненні кредитних операцій; зловживання персоналом; методологічні помилки, що містяться в посадових інструкціях	Відмова позичальника виконати зобов'язання за кредитом внаслідок несумлінності або за браком такої можливості (у результаті погіршення фінансового стану)
2	Ризик портфелю	Нераціональна структура кредитного портфелю, його недостатня диверсифікованість	Досягнення нижчого від запланованого значення показника ефективності кредитного портфелю в наслідок невиконання позичальниками своїх зобов'язань
3	Системні ризики	Методологічні помилки в інструкціях, щодо споживчого кредитування	Відсутність колекторних компаній, які брали б на себе зобов'язання щодо повернення кредиту; кредитних бюро, які реєструють запозиченні та відстежують кредитну історію кожного клієнта; низька ефективність роботи силових органів і судових виконавців

Поділ кредитного ризику на ризик конкретного позичальника і ризик портфеля банку передбачає врахування особливостей кожного виду ризику в процесі управління. Метою управління кредитними ризиками індивідуального позичальника є зниження ймовірності невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитною угодою і мінімізація втрат банку в разі неповернення кредиту. Ціль управління ризиком портфеля банку - підтримання на певних рівнях показників, що характеризують ефективність організації кредитних операцій банку.

Управління кредитними ризиками організована певним чином послідовність дій, розбита на такі етапи:

ь виявлення чинників кредитного ризику;

ь оцінка ступеня кредитного ризику;

ь вибір стратегії (ухвалення рішення про прийняття ризику, відмова від видачі кредиту або застосування способів зниження ризику);

ь вибір способи зниження ризику;

ь контроль зміни ступеня кредитного ризику.

Основне завдання першого етапу управління кредитними ризиками полягає у виявленні причин його виникнення. Зрозуміло, цього недостатньо для прийняття відповідних адекватних дій для зниження негативного впливу ризику. Необхідно оцінити ризики з позиції їх значення як за масштабами впливу, так і за ймовірністю настання.

Оцінювати кредитний ризик конкретного позичальника починають у процесі розгляду кредитної заявки позичальника, у ході моніторингу позичальника, а також у процесі розгляду необхідності й можливості зміни умов кредитування (зміна суми позики, зміна терміну кредитування тощо). Оцінка кредитного ризику індивідуального позичальника залежить від його кредитоспроможності, а саме - визначення ймовірності виконання ним умов кредитної угоди. Кредитоспроможність позичальника оцінюється на підставі наявної в банку інформації про готовність позичальника виконувати зобов'язання, про його спроможність погасити кредит і наявність забезпечення, що дає банку змогу компенсувати втрати у разі невиконання позичальником умов кредитного договору.

При цьому узагальнюючою оцінкою ймовірності реалізації кредитного ризику є рейтинг позичальника (присвоюється за результатами кредитного скорингу), що розглядається як індикатор імовірності дефолту [3]. Виділяють 5 класів позичальників: «А», «Б», «В», «Г», «Д» [2]. Позичальникам класів «А» і «Б» кредити надають, питання видачі кредиту позичальникам класу «В» розглядають у кожному окремому випадку, позичальникам класів «Г» і «Д» кредити не надають. Основні критерії, за якими визначається рейтинг (клас) позичальника при споживчому кредитуванні, див. у таблиці 3.2.

Наступний крок - оцінка кредитного ризику окремого позичальника на предмет його допустимості. Високий кредитний рейтинг позичальника не є достатньою підставою для ухвалення рішення про надання кредиту. У низці випадків банк не має змоги включити в кредитний портфель кредит із невеликим рівнем ризику. Наприклад, у разі перевищення встановлених нормативів - максимального розміру кредиту на одного позичальника або через порушення принципу необхідності диверсифікації кредитного портфеля банку [1]

Або, навпаки, кредит із високим рівнем кредитного ризику може бути включений у портфель, якщо кредити з подібними параметрами вже є у портфелі банку. В такому разі банк буде зацікавлений збільшити їх кількість за умови, що встановить ставки за кредитом на рівні, який компенсує ймовірність їх неповернення.

Таблиця 3.2 - Критерії оцінки кредитоспроможності позичальників при споживчому кредитуванні та ступінь їх важливості

№ п/п	Критерій оцінки позичальника	Ступінь важливості (шкала 1-100, 1 - неважливий, 100 - дуже важливий)	Чи може даний критерій стати «стоп-чинником» (так/ні)
1	2	3	4
1	Рівень доходу позичальника	80-90	Так
2	Вік позичальника	70-80	Ні
3	Освітній рівень (середня, вища, дві вищі освіти чи науковий ступінь)	80	Ні
4	Сфера зайнятості (приватний сектор, держслужба тощо)	70-85	Так
5	Посада (робітник, спеціаліст, менеджер)	80-90	Ні
6	Час роботи на останньому місці роботи	75	Так
7	Час існування підприємства/ організації, де працює позичальник	80-90	Ні
8	Кількість робітників на підприємстві/ організації, де працює позичальник	50-75	Ні
9	Наявність порук і гарантій	55-60	Ні
10	Наявність власності (автомобіль, квартира, дачний будинок тощо)	80-90	Так
11	Сімейний стан (одружений, неодружений, розлучений)	50	НІ
12	Кількість утриманців	70-80	Так
13	Спосіб найму майна	50-60	Ні
14	Місце проживання	80	Так
15	Наявність рахунку в банку та коштів на ньому	85-95	Так
16	Наявність і величина початкового	70	Ні
17	Звернення за кредитом до відділення банку поруч Із місцем проживання	90	Так
18	Наявність полісів добровільного страхування	80	Ні
19	Інформація з бюро кредитних історії	75-90	Так
20	Інше

Оцінка портфельного кредитного ризику здійснюється на основі поділу позичок за ступенем ризику на стандартні (коефіцієнт ризику - \%), під контролем (5%), субстандартні (20%), сумнівні (50%) та безнадійні (коефіцієнт ризику 100%) [2]. Постановою Правління Національного банку України від 19.03.2007 р. №83 внесено зміни до Положення «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» у частині визначення поняття «однорідні споживчі кредити» як кредитів на поточні потреби, наданих позичальнику - фізичній особі, і загальна сума яких за одним чи кількома кредитними договорами (незалежно від наявності забезпечення) не перевищує 20 000 грн. Відповідно до цього банки можуть класифікувати заборгованість за кредитними операціями та на підставі цієї класифікації формувати портфель однорідних споживчих кредитів, а також резерв за даним портфелем. Класифікація заборгованості за кредитами, включеними до портфеля однорідних споживчих кредитів, здійснюється залежно від своєчасності погашення позичальником основного боргу та/або відсотків/комісії за кредитом. За однорідними споживчими кредитами встановлено підвищені коефіцієнти ризику: стандартні - 2%, під контролем - 10%, субстандартні - 40%, сумнівні - 80%, безнадійні - 100%.

Поділ кредитів на групи за ступенем ризику має на меті розрахунок імовірних збитків, обумовлених кредитними ризиками. Для кожного класу (рейтингу) позичальника встановлюється частка непогашених кредитів, яка визначається емпірично за фактичними даними за останній період. Ця процедура дає змогу прогнозувати втрати від непогашених позичок, які можуть вплинути на прибуток та капітал банку. Отримані результати використовуються для розрахунку величини ризикової вартості - підсумкової міри ризику, необхідної для розрахунку розміру економічного капіталу банку як одного з інструментів зниження рівня кредитного ризику. Цей показник можна визначити на основі нерівності Чебишева [5]:

(3.1)

де - очікувані втрати за кредитним портфелем;

- неочікувані втрати за кредитним портфелем;

- поправний коефіцієнт, значення якого залежить від рівня надійності а (наприклад, для ? = 0.95 = 4.47).

Очікувані втрати за кредитним портфелем визначаються на основі показників вірогідних втрат за кожним окремим кредитом, що входить до складу кредитного портфеля:

(3.2)

де - очікувані втрати за і-м кредитом, що дорівнюють добутку величини і-го кредиту на ймовірність дефолту позичальника.

Неочікувані втрати за кредитним портфелем визначаються на основі середньоквадратичних відхилень можливих втрат за кожним окремим кредитом, що входить до складу кредитного портфеля:

(3.3)

(3.4)

де - величина і-го кредиту;

- ймовірність дефолту позичальника;

- коефіцієнт кореляції дефолтів і-го та j-го позичальників, який при споживчому кредитуванні можна вважати таким, що дорівнює 0.

За підсумками кількісної оцінки ризику виникає необхідність вибору одного з трьох можливих варіантів стратегії:

- прийняття ризику,

- запобігання ризику,

- використання інструментів зниження рівня ризику.

Прийняття ризику означає, що банк допускає можливість його прояву. Звісно, вибрати даний варіант стратегії можна лише за умови, що значення ризику перебуває у прийнятній зоні ризику або в області допустимого ризику. За інших умов при неможливості уникнути ризику необхідно використовувати різні інструменти зниження його ступеня.

Інструменти зниження ступеня кредитного ризику, зумовленого зовнішніми чинниками, що застосовуються в банківській практиці, доволі різноманітні. Всі використовувані інструменти можна розділити на дві групи.

Перша - інструменти, що забезпечують зменшення ймовірності реалізації ризику:

ь відмова від надання кредитів із високим ступенем ризику;

ь реалізація в рамках кредитних відносин із позичальником заходів, що забезпечують підвищення ступеня його готовності виконувати зобов'язання за кредитною угодою;

ь підвищення інформованості банку про готовність і можливість позичальника виконувати умови кредитної угоди.

Друга - способи, що забезпечують зниження розміру втрат при прояві кредитного ризику:

ь передача ризику (страхування, хеджування);

ь створення резервів;

ь диверсифікація;

ь використання забезпечення (застава, гарантія, порука);

ь надання дисконтних кредитів.

Вибір одного з варіантів стратегії ризику й наступний вибір способу зниження його рівня (якщо виникає потреба) визначають подальші дії. Однак діяльність з управління кредитними ризиками не закінчується після ухвалення рішення про надання кредиту і його реалізації. Оскільки рівень ризику же змінюватися, потрібно відстежувати його динаміку. Контроль динаміки кредитного ризику необхідний для ухвалення рішення в разі раптового різкого погіршення показників, що характеризують кредитний ризик позичальника в період до настання строку виконання його зобов'язань.

Контроль за кредитними ризиками конкретного позичальника здійснюють протягом усього періоду з моменту укладення договору до моменту погашення кредиту. Це зумовлено можливою зміною умов, на яких надавався конкретний кредит, що може мати певні наслідки для фінансового стану позичальника і його можливості погасити кредит. Для цього відповідальні служби банку повинні враховувати подібні зміни й періодично перевіряти всі кредити, строк погашення яких іще не настав. Проведення перевірок кредитів - необхідна умова для реалізації виваженої програми банківського кредитування.

Нині управління ризиками банківського споживчого кредитування в основному базується на компенсаторних механізмах. Це означає, що в ставку відсотка за кредит закладається премія за кредитний ризик, яка дає змогу покривати втрати внаслідок неповернення позички. Структура ставки відсотка за кредит описується такою формулою.

R = R_b + P + M, (3.5)

де R_b - базова ставка відсотка, яка відображає середньозважену вартість кредитних ресурсів банку;

Р - премія за кредитний ризик банку, яку встановлюють з огляду на частку неповернутих кредитів;

М - процентна маржа банку, яку встановлюють, виходячи з політики дохідності банку.

Враховуючи, що нині ставки вітчизняних банків за споживчими кредитами коливаються в межах 30% річних, середньозважена ставка за депозитами фізичних осіб у національний валюті становить приблизно 14% річних, а мінімально прийнятним значенням процентної маржі вважається 3%, можна зробити висновок: споживче кредитування залишатиметься вигідним Для банків за умови, що частка неповернутих кредитів не перевищуватиме 13%. Інакше банкам доведеться підвищувати відсоткові ставки за споживчими кредитами, що, знову ж таки, може спричинитися до збільшення частки неповернутих кредитів, або зменшувати ставки відсотка за депозитами фізичних осіб, що може негативно вплинути на ліквідність банків.

Отже, оптимальним варіантом для банків буде утримання частки неповернутих споживчих кредитів у прийнятних межах. Цього можна досягти за двох підходів: боротьби з причинами та боротьби з наслідками. Підходом боротьби з причинами передбачається відбір позичальників для надання споживчих кредитів, на основі найпростіших кредитних скорингів, які на сьогодні за даного виду кредитування практично не застосовуються. Підхід боротьби з наслідками передбачає передачу клієнта-боржника колекторській компанії, аби та за винагороду «вибила» гроші, та формування страхових резервів. Колекторами, як правило, працюють психологи або лінгвісти. За декілька бесід із неплатником вони знаходять його вразливе місце. Повертають борги в три етапи:

- спілкування з клієнтом за телефоном і розсилання листів за домашніми і робочими адресами;

- виїзд співробітників компанії, з'ясування причин неповернення боргу;

- звернення до судових і правоохоронних органів.

Практика свідчить, що більшість боржників «здається» вже за два етапи. Колектор тисне в першу чергу психологічно: залякує в рамках закону. Крім того, серйозні колекторські компанії, як правило, мають добрі контакти з судами Вартість комісійних, котрі сплачують колекторським компаніям, залежить від того, наскільки прострочений кредит, який продається колекторським компаніям, яку інформацію банк може надати, - це може бути і 15, і 20, і значно більше відсотків [7].

Стосовно формування страхових резервів слід зазначити, що, наприклад, у країнах Європейського Союзу не практикують встановлення жорстких вимог щодо того, які саме резерви банки зобов'язані створювати під свої проблемні борги за виданими кредитами. Польські банки самі повинні створювати резерви під усі кредити «під загрозою». Нині вони створили резерви, які покривають загалом 64.5% від загальної суми таких кредитів[7]. Подібної практики дотримуються в Іспанії. У кожного банку - своя політика, він самостійно створює спеціальні фонди для покриття простроченої заборгованості. їх обсяг залежить від того, скільки і яких саме кредитів надано клієнтам, чия платоспроможність стала викликати сумніви. Але, скажімо, центральний банк Іспанії не має права заборонити тим чи іншим комерційним банкам надавати нові кредити. Сьогодні, зважаючи на велику загальну заборгованість іспанських сімей, він лише рекомендує комерційним банкам обмежувати нові кредити, щоб загальна заборгованість зростала повільніше. Втім, це лише рекомендації центрального банку, вони не обов'язкові для виконання. У Росії банки також зобов'язані створювати резерви під «проблемну» заборгованість. У банківському нагляді впроваджується так званий принцип «професійної», або «мотивованої» думки, тобто банкір сам повинен оцінювати ризик, який він на себе бере. Якщо банкір за певними ознаками розуміє, що даний кредит - «дуже поганий», він має сам вирішити, чи треба створити під нього 100-відсотковий резерв, адже даний кредит навряд чи повернеться. За невеликих сумнівів банк створить резерв розміром, скажімо, 3%.

3.2 Практичні аспекти організації системи захисту від кредитного ризику ВАТ «Кредобанк»

В даному параграфі розглянемо особливості організації системи захисту від кредитного ризику в ВАТ «Кредобанк».

ВАТ «Кредобанк» контролює наступні параметри кредитного ризику:

- склад портфелів активів та існування концентрацій;

- рівень забезпечення кредитного ризику заставою;

- обсяг умовних зобов`язань банку (гарантій, непокритих і резервних акредитивів, кредитних ліній, обов`язкових та не обов`язкових до надання);

- тенденції щодо зростання обсягів активних операцій, прострочень, негативно класифікованих кредитів і збитків від активних операцій;

- достатність резервів банку під можливі втрати за активними операціями.

Управління кредитними ризиками здійснюють постійно діючі комітети: кредитний комітет та комітет з управління активами та пасивами.

Значення показників ризику, які мають місце у банку відповідають нормам, встановлених НБУ, нижче наведені їх значення:

- максимальний розмір ризику на одного позичальника становить 22,60%, при нормативному значенні не вище ніж 25%;

- норматив «великих» кредитних ризиків, який має значення 254,85%, при нормативному значенні 800%;

- норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, який не повинен перевищити 5%, у банку має значення 4,07%;

- норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, який не має перевищувати 40%, дорівнює у банку 9,33%;

- норматив інвестування в цінні папери має значення 0,07%, при максимальному значенні 15%;

- норматив загальної суми інвестування має значення 20,17%, при допустимому значенні не вище ніж 60%.

Мінімізація кредитних ризиків банком слід проводити за рахунок вивчення кредитоспроможності позичальника, що проводяться на підставі документів бухгалтерської звітності, бізнес-плану, контрактів, на оплату яких направляються позичені кошти, ділових партнерів позичальника, маркетингових досліджень (при необхідності), професійних якостей керівництва підприємства тощо, з метою одержання підтвердження спроможності виконання позичальником взятих на себе зобов'язань перед банком.

Важливим напрямком зниження кредитних ризиків є дбайливий підхід щодо питання забезпечення виконання позичальником взятих на себе кредитних зобов'язань перед банком: банк користується такими формами забезпечення виданих кредитів як застава і поручительство. В якості застави приймається нерухомість, транспортні засоби, майнові права на грошові кошти. Основним забезпечення кредитів ВАТ «Кредобанк» є застава, динаміка якої змінювалась наступним чином: за 2007 рік зменшилась на 29,51%, але протягом наступного 2008 року зросла та станом на 01.01.2009 рік становила 6 740 884,80 грн. Заставлене майно має достатню вартість, щоб повернути наданий кредит та відсотки за користування кредитом, а також покрити всі видатки, пов'язані з процесом реалізації застави.

Керівництво ВАТ «Кредобанк» виважено підходить до оцінки кредитних ризиків, рішення щодо надання кожного кредиту приймалось Кредитним комітетом банку з урахуванням наявної концентрації, кредитної історії конкретного позичальника та його репутації.

Якість кредитного портфелю ВАТ «Кредобанк» за звітний період майже не змінилася: доля стандартної заборгованості станом на 01.01.2008 року збільшилася до 57,1% в порівнянні з 53,4% станом на 01.01.2007 року, та продовжувала зростати протягом 2008 року та на 01.01.2009 року становила 58,5%.

У процесі управління кредитними ризиками особлива увага приділяється взаємозв'язку з операційним ризиком, а саме тому, щоб зростання активів, які генерують кредитний ризик, було плановим і відповідало досвіду та операційним можливостям персоналу. При розширенні обсягів кредитування застосовується жорсткий підхід щодо структури, термінів, рівня зростання та способів розрахунків. Оцінка платоспроможності фірми - потенційного клієнта ВАТ «Кредобанк», постійна проблема, з якою зіштовхуються підрозділи банку, пов'язані з реалізацією його кредитної політики. На основі такої оцінки визначаються умови надання як короткострокового, так і особливо довгострокового кредитів банку.

Прагнучи запобігти укладенню кредитної угоди з потенційно неплатоспроможним клієнтом, банк повинний піддати глибокому аналізу як фактичний фінансовий стан потенційного клієнта, так і перспективи зміни цього стану в умовах динамічного ринку, у якому функціонує клієнт. Такий аналіз являє собою власне кажучи «зовнішній контроллінг» стосовно фірми-клієнта банку.

Застосовувані ВАТ «Кредобанк» методи оцінки платоспроможності позичальника різні, але усі вони містять визначену систему фінансових коефіцієнтів.

На підставі угруповання статей балансу аналізуються такі пропорції, як співвідношення довгострокової заборгованості і власних коштів, співвідношення стабільних власних ресурсів і суми активів, динаміка витрат і збитків у порівнянні з темпами зростання виробництва і т.д. Крім того, показники стану готівки оцінюються з урахуванням рівня розвитку підприємства, його рентабельності і якості, потреби в оборотних коштах. Останнє вивчається на основі показників швидкості обігу залишків сировини і готової продукції на складі, а також термінів розрахунків з постачальниками.

Проблемним для ВАТ «Кредобанк», на сьогодні, також є питання врахування кредитного ризику при обчисленні ставки відсотка по кредиту. Як відомо, ризикованість кредитів, що їх надає будь-яка банківська є різною і тому виникає потреба корегування відсоткової ставки за даними кредитами. Ми пропонуємо для цих потреб використати наступну методику. При напрацюванні даної методики автором було використано базові знання, які були отримані при вивченні курсу теорії ймовірності, що входить у стандартну програму підготовки спеціаліста в Інституті підприємництва та сучасних технологій.

Для викладення даної проблеми слід в першу чергу слід означити певні базові поняття.

Кредитний ризик за конкретною угодою - це ймовірність отримання банком збитків від невиконання позичальником конкретної кредитної угоди (0<p<1).

Зважений кредитний ризик - добуток суми позики (Si), зафіксованої у кредитній угоді та ймовірності невиконання позичальником конкретної кредитної угоди (p).

Кредитний ризик за всім портфелем (D) який складається з n угод - це середньозважена величина ризиків за всіма угодами кредитного портфелю. Його можна виразити за допомогою формули наступним чином:

(3.6)

Де:

- ймовірність невиконання позичальником конкретної кредитної угоди, і = 1,… n.

- сума і-ї позички

(3.7)

Прийнявши ймовірність невиконання позичальником кредитної угоди - р, ймовірність виконання можна визначити як (1 - р). Якщо абстрагуватись від таких цілком реальних витрат банку як заробітна платня робітників кредитного відділу банку, витрати на збір та обробку інформації то відсоток за кредитами (R) повинен компенсувати часову вартість грошей (вільна від ризику ставка r) та ризик неповернення позики (p). Це можна записати у вигляді формули:

(3.8)

Рівняння (10) виражає фундаментальний зв'язок ризику і доходу: відсоткова ставка за позикою збільшується якщо є підстави вважати, що клієнт не погасить кредит.

Для банку винагородою за ризик є премія за ризик непогашення (П) з рівняння (10) одержуємо:

(3.9)

Для проведення розрахунку сукупного кредитного ризику слід згадати основні правила оперування з ймовірностями:

Застосовуючи дані формули, правила операцій з ймовірностями і враховуючи те, що кредитний ризик є результатом взаємодії декількох ризиків можна легко обрахувати ставку відсотка по кредитах з різним рівнем ризикованості.

Проблема полягає лише втому, що дуже важко точно оцінити рівні складових ризиків, тому для цього як правило використовуються вищезгадані експертні методи.

Треба також зазначити, що існує пряма залежність між ризикованістю кредитного портфеля банку та кореляцією окремих кредитних угод. Наприклад, якщо банк додає до вже існуючих кредитів у галузі електроенергетики іще один аналогічний, то він тим самим значно підвищує ризикованість всього портфеля. Виходячи з вищесказаного необхідно врахувати дану компенсацію за портфельний ризик. Математично це виглядає так:

(3.10)

Де:

- відсоток за позикою.

d - показник зміни середньозваженого ризику портфеля .

D₀ - Середньозважений ризик кредитного портфеля без урахування даної позики.

D₁ - Середньозважений ризик кредитного портфеля з урахуванням даної позики.

З наведених формул очевидно, що якщо нова позика збільшує (зменшує) середньозважений ризик кредитного портфеля (D), то премія за кредитний ризик (R - r) за даною угодою має бути збільшена (зменшена) у співвідношенні (1+d).

Наприкінці слід зазначити, що видаючи кредит слід керуватися в першу чергу здоровим глуздом і коли сукупний кредитний ризик, тобто апріорна можливість невиконання позичальником кредитної угоди складає більше 45 - 50%, то мабуть слід відмовити цьому позичальнику і вже не розраховувати ніякі ставки відсотків.

3.3 Концептуальні підходи до управління проблемними кредитами в комерційних банках

ВАТ «Кредобанк» - один із найстаріших комерційних банків України, що був зареєстрований ще Державним банком колишнього СРСР 14 травня 1990 року під назвою «Західноукраїнський Комерційний Банк». Зміна назви на ВАТ «Кредобанк», що відбулася у 2002 році, пов'язана із необхідністю ідентифікації Банку як фінансової установи із стратегічним капіталом польського Kredyt Bank S.A. Тому доречно буде використати досвід вирішення проблеми безнадійної кредитної заборгованості банківською системою Польщі та подати пропозиції щодо розв'язання цієї проблеми у ВАТ «Кредобанк».

Виявивши проблемну заборгованість, банк повинен ужити заходів для своєчасного і повного погашення кредиту. Найкращий із них - розробка спільно з позичальником плану дій щодо відновлення фінансової стійкості підприємства-боржника і подолання вад у його діяльності. Якщо вжиті заходи не дають бажаного ефекту, банку слід вимагати повернення боргу за рішенням судових органів. Крайній захід - порушення питання про оголошення позичальника банкрутом, але це - небажаний шлях як для банку, так і для клієнта.

Системою управління проблемною заборгованістю мають передбачатися такі взаємопов'язані функції: планування, облік, аналіз та прийняття управлінських рішень. Планування провадиться з метою визначення напрямів диверсифікації кредитного портфеля банку за строками, галузями, суб'єктами, діловою репутацією, рівнем ризикованості тощо. Облік надає повну та правдиву інформацію про роботу кредитного відділу у розрізі кожної кредитної угоди. Аналіз дає змогу осмислити й узагальнити інформацію. З'ясовують вплив різних факторів на величину результативних показників; виявляють недоліки, помилки, невикористані можливості, визначають перспективи тощо. Економічний аналіз передує економічним рішенням та діям, обґрунтовує їх і є основою для наукового управління кредитною діяльністю.

Отже, аналіз господарської діяльності комерційного банку щодо управління проблемною заборгованістю - це функція, яка забезпечує виваженість прийнятих рішень.

Зважаючи на актуальність кредитних боргів для українських банків, корисно проаналізувати досвід вирішення проблем безнадійних боргів та управління проблемною заборгованістю у країнах колишнього «соціалістичного табору», які нині досягли цього значного прогресу.

Стосовно досвіду Польщі варто звернути увагу на сам підхід (поступовий, триступеневий) до процесу відновлення банків і повернення боргів.

На першому етапі найважливішим завданням є організація та укомплектування кваліфікованими спеціалістами відділів із вирішення проблеми безнадійних боргів. На цьому етапі доцільно виокремити найтерміновіші борги.

На другому етапі відділи з вирішення проблеми безнадійних боргів повинні зосередитися на виявленні великих боргових проблем та з'ясуванні переваг і недоліків різних шляхів їх вирішення.

На третьому етапі цим відділам необхідно націлитися на розв'язання низки другорядних проблем, пов'язаних із неповерненням боргів.

Наступні завдання, які надають нового поштовху всьому процесові, - це контроль за виконанням дебіторами угод щодо розв'язання проблем повернення боргів та управління кредитним портфелем. Якщо банк придбав контрольний пакет акцій, то для управління ним варто створити департамент кредитно-інвестиційної діяльності.

Польська програма реструктуризації сприяла також деяким позитивним змінам на рівні підприємств. Банки, вимушені дотримуватися вимог закону, «тиснули» на дебіторів. Змога скоротити борг, а також страх продажу боргу чи небезпека стати банкрутом спонукали підприємства вжити активних заходів щодо власної реструктуризації. Спільне проведення реструктуризації підприємств і реабілітації банків прискорило процес приватизації як промислових підприємств, так і банків. Це була «операція для всіх і для кожного», яка привела до зменшення кількості ненадійних позичальників і допомогла отримати кредити особам, котрі у змозі розпорядитися ними ефективніше.

Важливою складовою управління проблемною заборгованістю є проведення перевірок стану банківського кредитного портфеля службами внутрішнього аудиту. Водночас із оцінкою кредитного портфеля аудитори повинні надавати рекомендації щодо удосконалення роботи кредитного підрозділу.

Аудиторська перевірка має дати відповіді на такі запитання:

- який стан кредитних архівів банку, чи вони поновлюються;

- чи регулярно вивчають кредитний портфель керівники і рядові співробітники кредитних підрозділів;

- чи правильно визначено рейтинг клієнта;

- чи узгоджується діяльність кредитного відділу із цілями кредитної політики банку;

- який загальний стан кредитного портфеля;

- чи достатньо резервних фондів банку для покриття збитків за безнадійними кредитами?

Результати перевірки узагальнюють у залі, в якому дається оцінка якості всього кредитного портфеля на час проведення перевірки та загальна характеристика роботи персоналу і керівного складу кредитного відділу.

Оскільки юридичним власником позикових коштів є банк, йому належить право активного впливу на позичальника у разі виникнення нестандартних ситуацій. Так, якщо позичальник не виконує своїх зобов'язань за кредитним договором і ставить під загрозу своєчасне та повне погашення заборгованості й відсотків, також якщо виявлено факти надання неправдивої звітності чи порушень клієнтом правил ведення бухгалтерського обліку, банк має право:

ь призупинити подальше надання кредиту, передбаченого умовами кредитного договору (зазначимо, що цим правом банк може скористатися лише після того, як клієнта було попереджено, але він і! с вжив відповідних заходів щодо ліквідації виявлених недоліків);

ь своїм розпорядженням пред'явити до сплати частину боргу, що залишилася за кредитом (якщо клієнт не зробив чергового внеску на погашення кредиту і нема надії на своєчасні розрахунки із банком)

Намагаючись повернути проблемний кредит, банк повинен діяти швидко, без зволікань, щоб не опинитись у довгій черзі організацій та установ (постачальників, податкової служби, страхових організацій тощо), яким клієнт, теж заборгував. Якщо позичальник не має реальних перспектив розрахуватися найближчим часом, банк залежно від форми забезпечення кредиту у праві застосувати різні способи примусового стягнення боргу та відсотків за ним.

Якщо позика надана під заставу майна, банк може задовольнити свої вимоги за рахунок вартості цього майна у порядку, визначеному договором. Щоправда, забезпечення позики ще не гарантує її повернення. Тому деякі банки застосовують такий нетрадиційний поки що спосіб забезпечення, як передача майна боржника (чи третьої особи) банкові до повернення кредиту і виплати відсотків за ним.

Отримання права власності на майно боржника дає банку багато переваг порівняно з іншими способами забезпечення, передусім - із заставою Адже передбачені законодавством обмеження, численні процедурні формальності щодо застави не дають достатньої впевненості в оперативному та повному задоволенні банком своїх вимог шляхом реалізації заставленого майна. Право ж власності на майно боржника розширює можливості кредитора. Один зі шляхів набуття такого права полягає в укладенні договору про купівлю-продаж майна боржника із зобов'язанням його зворотного викупу за заздалегідь обумовленою ціною та в обумовлені строки. Суть такої угоди полягає в тому, що банк купує у позичальника визначене майно і водночас зобов'язується продати його боржнику через певний строк за певну ціну.

У банківській сфері практикують одночасне укладення таких договорів: кредитного; про купівлю-продаж майна; попереднього договору про зворотний викуп майна. Є й інші законні методи захисту інтересів кредитора. Так, банк може зарахувати виручку від реалізації застави (не перевищуючи суму заборгованості) на позичковий рахунок позичальника, обминаючи його розрахунковий рахунок аж до повного погашення кредитного боргу.

У разі надання позики під гарантію (поруку) банк може за своїм розпорядженням у безспірному порядку стягнути суму боргу з рахунку гаранта.

Якщо забезпеченням позики є страхове свідоцтво (поліс), банк отримує страхове відшкодування віл органів страхування у межах строків, визначених правилами страхування.

Якщо забезпеченням позики є переуступка вимог, банк може пред'явити до сплати вимоги і рахунки позичальника третій особі, а одержані кошти спрямувати на погашення кредиту.

Звичайно, кожен банк розробляє та провадить свою кредитну політику, враховуючи власні поточні та перспективні завдання, а також - економічну кон'юнктуру. Зміст програм контролю за якістю кредитного портфеля залежить від виду банку, його спеціалізації, застосовуваних ним методів оцінки кредитоспроможності Наприклад, банк, який інтенсивно кредитує підприємців галузі, котра потерпає від кризових явиш, має провадити перевірки стану своїх позичальників через кожні 2-3 місяці.

Часто застосовують диференційований підхід: найнадійніші позики перевіряються раз на рік, проблемні - аналізують і контролюють постійно.

Ще один варіант - постійний контроль за великими позиками, і періодичний - за меншими. При контрольній перевірці ще раз аналізують відповідність даної позики цілям кредитної політики банку, кредитоспроможність клієнта. Потому банк повторно присвоює позиці кредитний рейтинг. Класифікація позик за рейтингом допомагає банківській установі контролювати склад кредитного портфеля, з'ясовувати причини погіршення його якості та вживати відповідник заходів.

Серед проблем, які в нових умовах господарювання гостро постали перед комерційними банками, - ризики, пов'язані з наданням підприємствам усіх форм власності довгострокових і короткострокових кредитів.

Частина комерційних банків України збанкрутувала саме через неповернення наданих кредитів. У важкому фінансовому становищі постійно перебуває значна кількість діючих нині банківських установ, до того ж тенденції до поліпшення ситуації не помітно. У цих умовах особливої ваги набуває завдання оптимізації системи надійного захисту банків від негативних наслідків кредитування, розробка механізму діагностики, проектування та планування ризиків банківської системи.

Магістральним напрямом трансформації фінансово-кредитної системи України має стати не нарощування процентних ставок, за рахунок чого можна відшкодовувати збитки заздалегідь відомих неплатників кредитів, а система об'єктивної оцінки ризиків і відповідне прогнозування, проектування та планування фінансової діяльності.

Один зі способів ліквідації проблемної заборгованості - рекапіталізація банків. Цей метод полягає в обміні за схемою «капітал за борги», тобто банки з відома держави трансформують проблемну заборгованість у капіталовкладення, залишаючи за собою управління компанією (контрольний пакет акцій підприємства).

Для проведення рекапіталізації банків важливо зробити достовірний аналіз стану безнадійних та сумнівних боргів у всій банківській системі. Для цього необхідно оцінити накопичення непокритих боргів у зведеному балансі банківської системи.

Ще один необхідний крок - практичні заходи за результатами такого аналізу з мстою реструктуризації балансів банків, які мають переважно безнадійні щодо повернення активи. Тут виникає питання стосовно процедури списання безнадійних боргів.

Держава могла б, нехай із певною знижкою, купити у банків усі кредити, надані державним підприємствам. Щоб пом'якшити вплив такого заходу на фінансове становище країни, платежі можна було б здійснювати у формі казначейських зобов'язань. Після цього державі слід було б списати всі борги чи передати керівництво заборгованістю одному зі своїх підрозділів на зразок Укрспецфіну.

Держава могла б передати право власності на підприємства-боржники їх основним кредиторам як компенсацію за безнадійні борги, які банки пізніше могли б списати. Такий обмін за схемою «капітал за борги» сприяв би зростанню надійності та платоспроможності банків.

Вважаю, що для комплексного вирішення питання проблемної заборгованості необхідно:

ь провести реструктуризацію проблемних боргів;

ь стимулювати створення банківських холдингів, передусім у сфері агропромислового комплексу. Звичайно, аби холдинг мав сенс, для нього необхідно передбачити умови сплати податків за єдиним консолідованим балансом та надати певні пільги зі сплати податків на період становлення. Водночас, щоб запобігти холдинговому монополізму, слід обмежити його частку на певному сегменті ринку чи на ринку в цілому;

ь заборонити зміну відсоткової ставки за довгостроковими кредитами та прив'язувати її до ставки НБУ на момент кожної сплати відсотків;

ь частіше переглядати структуру кредитного портфеля та вести постійну роботу з клієнтами щодо погашення проблемної заборгованості:

ь налагодити постійний моніторинг проблемних клієнтів;

ь частіше укладати замість угоди про заставу угоду про зворотний викуп предмету запропонованої застави, що сприятиме більшій зацікавленості позичальника у погашенні чи недопущенні проблемної заборгованості:

ь дозволити банкам оформляти цей вид заборгованості векселями власної емісії, що знизить залежність банку від наслідків впливу непогашення заборгованості в повному обсязі;

ь практикувати довготермінове кредитування проблемних клієнтів, щоправда під жорстким контролем банку;

ь кредитувати клієнтів певними грантами піл виконання ними вимог банку та за результатами діяльності на ринку і залежно віл потреби позичальника в тій чи іншій кількості кредитних ресурсів.

3.4 Методологія управління кредитними ризиками

У основі успішної банківської діяльності лежить науково обґрунтоване управління кредитними ризиками. Функціонуючи в умовах невизначеності і на маючи достатньої, повномасштабної інформації про контрагентів, комерційні банки змушені приймати на себе кредитні ризики. Як відзначає Є. Дж. Долан, причиною банкрутства банку можуть стати три головні небажані обставини: неповернення позички або утрата вартості інших активів, неліквідність і збитки від основної діяльності. Саме тому методологія управління кредитними ризиками набуває першорядного значення в діяльності банку.

Для втілення поставлених перед собою цілей з успішного розвитку і зміцнення конкурентних позицій будь-який комерційний банк повинний володіти адекватною сучасним реаліям методологією управління банківськими ризиками, у тому числі і кредитними, що забезпечує надійний захист інтересів вкладників і контрагентів банку.

Разом з тим необхідно відзначити, що сучасний стан питання про методологічні основи управління кредитними ризиками характеризується, з одного боку, практичною відсутністю в українській економічній науці скільки-небудь розробленої концепції досліджуваного питання, а з іншого - явною недостатністю досвіду реального результативного використання переваг аргументованої методології управління кредитними ризиками.

Найбільш актуальними невирішеними питаннями у галузі розробки методології керування кредитними ризиками можна вважати: формалізацію принципів функціонування системи кредитних ризиків, фіксацію і ретельне дослідження кожного з етапів даного процесу.

Гарантією результативного управління кредитними ризиками є базування методології даного процесу на чітко вироблених принципах.

Слово «принцип» походить від латинського principium - початок, основа. У принципах узагальнюються усі відомі сучасній науці закони і закономірності, а також емпіричний досвід. У найбільш загальному вигляді принципи управління можна визначити як первісні щодо процесу управління норми, правила і закономірності, що випливають із сутності і рівня розвитку суспільства і його продуктивних сил, дотримання яких (норм, правил і закономірностей) сприяє досягненню поставлених перед суспільством цілей і завдань.

До принципів управління системою кредитних ризиків відносяться:

- цілісність (необхідність розглядати елементи кредитного ризику як сукупну цілісну систему, порушення якої може призвести до змін зв'язків між частинами системи, збоям у механізмі її функціонування);

- цілеспрямованість (припускає постановку конкретних цілей і завдань, яким підпорядкована система кредитних ризиків, і прагнення досягти їх, використовуючи фінансові, матеріальні, інтелектуальні, трудові ресурси);

- гнучкість (мається на увазі здатність і схильність системи до змін у результаті постановки нових завдань, змін у ризиковій, ціновій, кредитній і іншій політиці банку під впливом зовнішніх факторів);

- інтеграція (розуміння, що властивості системи «кредитний ризик» не просто сума властивостей елементів, що входять до неї, а їх інтеграція, що дає приріст нової якості, синергетичний ефект);

- відкритість (заборона на розгляд даної системи як автономна або відособленої, тому що система «кредитний ризик» піддана впливові цілого ряду зовнішніх факторів і, у свою чергу, є підсистемою системи «банківські ризики»);

- ієрархічність (елементи системи повинні мати строгу підпорядкованість)

- структуризація (система «кредитний ризик» повинна мати чітку структуру, основним критерієм якої є єдність стійких взаємозв'язків між її елементами, а також законів даних взаємозв'язків);

- ефективність (система повинне прагнути до максимуму своєї ефективності);

- регламентованість (усі процеси, що протають у системі, повинні бути жорстко регламентовані);

- пріоритетність (чітке розуміння пріоритетів при управлінні кредитним ризиком);

- погодженість (функціонування елементів системи повинне бути узгоджено на рівні їхньої взаємодії і стратегії організації);

- інформованість (процес управління кредитним ризиком повинний супроводжуватися наявністю об'єктивної, достовірної й актуальної інформації);

- контроль і корегування (виконання рішень про управлінський вплив на кредитні ризики повинно постійно піддаватися моніторингу)

Під управлінням ризиком (регулюванням ризику) розуміють заходи, спрямовані на мінімізацію відповідного ризику і перебування оптимального співвідношення прибутковості і ризику, що включає оцінку, прогноз і страхування відповідного ризику.

Управління кредитними ризиками являє собою систему взаємопов'язаних і взаємозалежних методів свідомого, цілеспрямованого впливу, спрямованих на недопущення ймовірного відхилення дійсності від очікуваних результатів (настання ризикової події) або отримання додаткової вигоди (доходу, прибутку) у порівнянні з очікуваним результатом в умовах подолання невизначеності в русі кредитів.

ВАТ «Кредобанк» при управлінні кредитними ризиками необхідно враховувати системний підхід, що базується на загальновизнаних принципах - Generally accepted risk principles (GARP) і розроблений на основі банківської практики за рубежем. GARP - це загальна структура, що включає 89 принципів, за допомогою якої банки можуть управляти і розподіляти свої ризики. Принципи GARP групуються певним чином: стратегія управління ризиками, функції по управлінню ризиками, звітність по вимірюванню ризиків і контроль за ними, операції, системи управління ризиками. Відштовхуючись від класифікації GARP, можна розробляти специфічну для кожного банку карту ризиків, вид і зміст якої будуть визначатися виходячи зі специфіки, масштабів, розвиненості власної інфраструктури, стилю керівництва й інших конкретних особливостей банку. Розроблена класифікація буде представляти частину політики по управлінню кредитними ризиками, прийнятої в банку.

Управління кредитними ризиками з позицій комерційного банку можна представити як процес, що послідовно проходить такі етапи (див. рисунок 3.1):



Рисунок 3.1 - Процес управління кредитними ризиками

- вироблення стратегії управління кредитними ризиками;

- ідентифікація (розпізнавання) ризику;

- оцінка наслідків настання ризиків;

- вибір рішень про управлінський вплив (тактика управління ризиками);

- контроль і корегування управління кредитними ризиками.

Кожний з перерахованих вище етапів виконує визначені завдання і функції, у своїй сукупності формуючи методологію управління кредитними ризиками, стратегічний рівень аналізу. Рішення методологічних (стратегічних) завдань можливе за умови правильно виробленої тактики, що являє собою систему методів управління кредитними ризиками - аналітичний апарат дослідження Застосування методів управління ризиком створює об'єктивні передумови для появи похідних (інструментів), до числа яких можна віднести результати від застосування того або іншого методу. Управління кредитними ризиками у цьому аспекті виступає як сукупність науково обґрунтованої методології, успішно апробованих методів і інструментів мінімізації ризиків (див. рисунок 3.2)

Вироблення стратегії управління кредитними ризиками як перший етап методології виявляється, з одного боку, в організаційно-адміністративному управлінні діяльністю банку, вираженому в стратегічних документах організації, а з іншого - у виборі варіантів стратегії (запобігання, прийняття й ігнорування, прийняття і управління).