Особлива роль в управлінні кредитними ризиками належить кредитній політиці комерційного банку. На думку ряду економістів, зокрема Н.Л. Маренкова, основні важелі управління кредитним ризиком лежать у сфері внутрішньої політики банку.

Кредитна політика - документ, що встановлює основні принципи кредитування, пріоритети і найбільш істотні правила (стандарти і норми), що регулюють кредитний процес, і повинні забезпечити формування якісного і прибуткового кредитного портфеля. Під кредитною політикою комерційного банку розуміється сукупність заходів, спрямованих на створення умов для ефективного розміщення притягнутих банком від клієнтів і вкладників коштів у кредити і метою яких є забезпечення стабільного зростання прибутку банку. Кожний банк розробляє власну кредитну політику, в якій враховуються економічні, політичні, географічні, організаційно-правові й інші фактори, що впливають на його діяльність. На думку експертів Всесвітнього банку, кредитна політика «створює основу всього процесу управління кредитами».

У кредитній політиці формулюється загальна мета і визначаються шляхи її досягнення. Метою кредитної політики банку є створення високоякісних активів, що забезпечують постійний плановий рівень прибутковості; вкладання кредитних коштів в економічно перспективні, рентабельні проекти; розробка й активне впровадження нових кредитних технологій, кредитних продуктів і послуг; зміцнення і підвищення конкурентоспроможності на ринку; підвищення якості наданих послуг. Основними завданнями кредитної політики банку с: забезпечення високоприбуткового розміщення коштів банку у гривні і іноземній валюті; постійний контроль над структурою кредитного портфеля і їх якісним складом; надання надійних і рентабельних кредитів; мінімізація і диверсифікованість кредитних ризиків.

Оскільки кредитна політика є одним з найважливіших стратегічних документів, прямо пов'язаних з управлінням кредитними ризиками, остільки до нього повинна бути привернута найпильніша увага з боку керівництва банку і працівників, що безпосередньо знаходяться в орбіті дії кредитних ризиків. Як відзначає Єдгар Морсман, документи з кредитної політики мають практично всі банки. Однак часом кредитна політика служить лише для того, щоб «відмагатися» від вимог органів банківського нагляду, а не для того, щоб виразити розуміння ситуації і перспектив розвитку радою і менеджментом. У цьому випадку кредитна політика - марний папір, а не відображення реального ринкового місця банку. Така політика не працює.

Кредитна політика банку з точки зору ризиків передбачає існування більш тісного зв'язку кредитного ризику з іншими видами ризиків (особливо фінансових), формування системи внутрішніх кредитних рейтингів, удосконалення регламентів і процедур (у тому числі централізації прийняття рішень), установлення лімітів (портфельних, концентрації галузевих, максимального розміру на одного позичальника, можливого терміну кредитування тощо), моніторингу операцій, прийняття своєчасних рішень, системи роботи з проблемними активами.

На основі аналітичного аналізу передбачуваних кредитних ризиків і річної стратегії розвитку складаються плани діяльності банку, встановлюються кількісні ліміти ризику по основних бізнес - процесах або продуктах. Політики і процедури по виконанню стратегії управління кредитними ризиками припускають вироблення загальної «Політики управління ризиками» і створення «Положення про моніторинг кредитних ризиків». Положення містить у собі такі розділи: система розподілу повноважень, відповідальність за дотримання лімітів ризику, система внутрішнього контролю, внутрішній і зовнішній аудит.

Крім законодавчої бази організаційно-адміністративне управління кредитними ризиками охоплює власну інструктивну і нормативну документацію, у тому числі Положення про моніторинг кредитних ризиків; кредитну політику банку; клієнтську політику банку; правила внутрішнього контролю; Положення про порядок оцінки кредитних ризиків і формування резерву на можливі втрати; Положення про планування й оцінку діяльності банку; Положення про інформаційну безпеку; Положення про атестації працівників банку; Порядок розробки технології і впровадження нових операцій та ін.

Перший базовий етап методології управління кредитними ризиками має на меті окрім вищезгаданого вибір одного з трьох можливих варіантів стратегій: запобігання, прийняття й ігнорування, прийняття і управління.

Щодо стратегії запобігання ризику, то в сегменті банківської діяльності, пов'язаної з кредитними ризиками, вона мало актуальна, оскільки дані ризики пронизують більшість фінансових угод банку. Крім того, ризик за своєю природою припускає імовірність настання ризикових подій, що об'єктивно існують незалежно від нашої волі і свідомості. У цьому аспекті недоцільно уникати того, що об'єктивно існує в досліджуваному середовищі. У остаточному підсумку стратегія запобігання кредитного ризику обумовлює припинення самого банківського бізнесу. Для цілей управління кредитними ризиками стратегія запобігання використовується у випадку перевищення вартості реалізації ризикової події над очікуваною вартістю об'єкта, що підданий впливові ризику, за умови відсутності критичної необхідності в даному об'єкті.

Стратегія прийняття й ігнорування застосовується у випадку, якщо втрати на управління ризиковою позицією перевищують вартість реалізації ризикової події, а запобігання є неможливим.

Стратегія прийняття і управління використовується при відсутності можливості застосування стратегій, наведених вище, шляхом використання спеціального інструментарію по управлінню банківськими ризиками. Стратегія прийняття ризику можлива, наприклад, при вкладенні всіх притягнутих ресурсів у ліквідні активи. Однак необхідно мати на увазі, що якщо в короткостроковому плані така стратегія може виявитися затребуваною, то в довгостроковому плані швидше за все доходи від «безризикових» активів навряд чи зможуть покрити видатки на залучення ресурсів і постійні витрати банку, що веде до неефективності його роботи. З іншого боку, в умовах зростаючої нестійкості ринкових показників, і відповідно можливостей одержання великих прибутків і збитків, повне прийняття ризику представляється недоцільним, оскільки підриває стабільність роботи банку і впливає, зокрема, на рівень і сталість його доходів, що об'єктивно знижує довіру наявних і потенційних клієнтів до банку, знижує його конкурентоспроможність.

Перераховані вище стратегії є по своїй суті такими виходячи з того, що рішення про вибір тієї або іншої стратегії відносно конкретної ризикової позиції (їх сукупностям) приймається, як правило, керівництвом банку і диктується реаліями кожного конкретного комерційного банку. Таке рішення повинно бути науково (теоретично) і практично обґрунтованим і прийматися на тривалий термін

Ідентифікація (розпізнавання) кредитного ризику є другим етапом у процесі управління системою кредитних ризиків. Під ідентифікацією кредитного ризику мається на увазі виявлення його специфіки, обумовленою природою й іншими характерними рисами кредитних ризиків, прогнозування можливостей і особливостей реалізації, зміна ризику в часі, ступінь взаємозв'язку з іншими ризиками, фіксація факторів, що впливають на ідентифікуємий кредитний ризик. На даному етапі фіксується ступінь зближення параметрів ризикової позиції з заданими характеристиками, і у результаті цього формується рейтинг досліджуваної ризикової позиції в залежності від убування її подібності з якісними і кількісними параметрами розпізнаваного об'єкта, прийнятими банком. Головна мета етапу ідентифікації (розпізнавання) кредитного ризику - створення умов для третього етапу управління кредитним ризиком, на якому здійснюється безпосередній вибір рішень про керуючий вплив. Очевидно, що етап ідентифікації кредитного ризику дозволяє прогнозувати результати його управління при можливих комбінаціях керуючих факторів, дає в майбутньому можливість проаналізувати і порівняти варіанти управління і відібрати оптимальні з них за визначеними критеріями. Якщо як клас ідентифікації ризикової позиції прийняти цільове і інше майбутнє становище, а як ознаки - фактори, що на неї впливають, то на етапі ідентифікації кредитного ризику може бути сформована кількісна міра причинно-наслідкового зв'язку факторів і станів ризикової позиції Це надає банкові можливість по заданому цільовому стану ризикової позиції одержати інформацію про силу і спрямованість факторів, що сприяють або перешкоджають переходові розпізнаваної ринкової позиції в цей стан, і на цій базі на третьому етапі виробити рішення про керуючий вплив. На етапі ідентифікації кредитного ризику дуже важливо чітко розуміти організаційну структуру банку, визначити основні бізнес процеси.

Таким чином, етап ідентифікації (розпізнавання) кредитних ризиків послідовно проходить через такі стадії:

- аналіз усієї сукупності факторів, здатних впливати в перспективі на відкриту ризикову позицію;

- констатація ключових точок генерації кредитного ризику;

- створення карти ризиків;

- деталізований якісно-кількісний аналіз кредитних ризиків.

Для ефективного управління кредитним ризиком, зниження негативного його впливу недостатньо установити причини, фактори і специфіку ймовірних загроз. Об'єктивно необхідна оцінка наслідків настання кредитного ризику з позицій масштабності їхнього впливу ймовірності настання.

Оцінці підлягають кредитні ризики, виявлені на етапі ідентифікації в розрізі таких часових категорій:

- Дані минулих періодів: збирається статистична інформація, що несе в собі дані, що дозволяють зробити оцінку наслідків від настання кредитних ризиків і зробити висновки про статистичний характер подій, пов'язаних із проявами даних ризиків.

- Дійсний момент: збирається інформація, що дозволяє зробити корегування оцінок, побудованих на основі історичних даних з метою їхнього використання в теперішньому часі, оскільки така інформація дає можливість досить чітко врахувати часові зміни в операційному середовищі банку.

- Прогнозування майбутніх позицій: збирається інформація, необхідна для прогнозування, а також інформація, що дозволяє врахувати майбутні зміни, що впливають на характеристики операційного середовища.

Так, керівництво банку повинне визначити для себе, з огляду на рекомендації й інструкції регулюючих органів, мінімальний, прийнятний або високий ризик. Іншими словами, визначитися з таким критерієм категорії «ризик», як ступінь або рівень ризику. Доцільніше вводити не більше 4-5 видів ступеня ризику, щоб не допустити існування важко розрізнюваних одна від одної груп. Найбільш вдалим варіантом, на наш погляд, є ув'язування ступеня ризику з таким фундаментальним показником, як резервний капітал під ризиком. Кожний з показників ступеня ризику визначається як сума відхилення отриманих результатів від очікуваних значень ризикової позиції, співвіднесена з резервним капіталом банку, прийнятим під дану ризикову позицію або їхню сукупність. Доцільно використовувати такі показники рівня ризику:

- мінімальний рівень кредитного ризику (ризикова сума не перевищує резервного капіталу, прийнятого під дану ризикову позицію);

- середній рівень кредитного ризику (ризикова сума не перевищує резервного капіталу, прийнятого під сукупність ризикових позицій);

- високий рівень кредитного ризику (ризикова сума не перевищує резервного капіталу, прийнятого під конкретний ризик (кредитний, валютний тощо));

- критичний рівень кредитного ризику (ризикова сума не перевищує резервного капіталу під ризики);

- катастрофічний рівень кредитного ризику (ризикова сума перевищує резервний капітал під ризики).

За підсумками ідентифікації й оцінки кредитного ризику виникає необхідність альтернативного вибору рішень про керуючи) вплив (тактика управління кредитними ризиками) - четвертого етапу управління кредитними ризиками, на якому практично здійснюється суб'єктивно-об'єктивні атрибутивні властивості ризику за допомогою застосування конкретних методів і інструментів в управлінні кредитними ризиками.

Очевидно, що процес управління кредитним ризиком не завершується ухваленням рішення про відкриття ризикової позиції. Схильність кредитного ризику до змін диктує обов'язковість моніторингу його динаміки для своєчасного управлінського реагування у випадку раптових відхилень значень ризикової позиції від запланованих її величин. Складність такого корегування в тому, що причинно-наслідкові зв'язки між джерелом відхилень значень ризикової позиції і його проявів у формі якихось значних наслідків не завжди очевидні, тому що розподіляються у структурі системи банківських ризиків у вигляді плавних відхилень від лінійних траєкторій своїх характеристик.

У цьому полягає суть і призначення завершального етапу управління кредитним ризиком - контролю. На даному етапі у залежності від реалій банку делегуються повноваження, розподіляється відповідальність між суб'єктами кожного рівня управління, здійснюється моніторинг ризикових позицій, формується система управлінської звітності. Ефективність контролю прямо пропорційно залежить від прозорості структури банку, від високої корпоративної культури і дисципліни. Як показує практика, ефективний ризик-менеджмент можливий тільки в тих банках, де дотримуються сучасних методів управління і націлені на сумлінну конкурентну боротьбу, переваги в якій розраховують одержати за рахунок упровадження сучасних технологій ризик-менеджменту.

Отже, наявність першого й останнього етапу аж ніяк не означає, що процес управління банківськими ризиками закінчується на етапі контролю. Скоріше навпаки, головним принципом управління кредитними ризиками є циклічність даного процесу, де кожний з вищезазначених етапів нерозривно зв'язаний з іншими як функціонально, так і організаційно.

Таким чином, управління системою кредитних ризиків являє собою сукупність елементів, суб'єктів і методів управління, використовуваних відповідно до кредитної політики, що проводиться банком, є однією з найважливіших логічних складових організованого процесу функціонування банку, і тому воно зобов'язано бути інтегроване в даний процес, мати на озброєнні науково обґрунтовану стратегію, тактику й оперативну реалізацію.

3.5 Зарубіжний досвід щодо мінімізації кредитного ризику

При формуванні і вдосконаленні банківської системи України обов'язковою умовою повинно бути використання світового досвіду. Звичайно, банки розвинутих країн працюють в інших економічних умовах, але їх методи роботи можуть бути адаптовані до застосування і в нашій державі.

Кредитування в інших країнах також пов'язане із істотним кредитними ризиками, але він вимірюється дещо в інших масштабах. У світовій практиці майбутнє банку, частка прострочених (понад 90 днів) кредитів якого наближається до 7% від загального обсягу, є досить проблемним. Для надійних банків цей показник становить близько 3%. (41, с. 107).

В світовій банківській практиці велика увага приділяється оцінці і мінімізації кредитного ризику на рівні всього кредитного портфеля. Здійснюється оцінка обсягу, структури та якості кредитного портфеля, а вже потім приймаються заходи, які дозволяють оптимізувати його структуру для зменшення ризику.

Дуже поширений є такий спосіб захисту від кредитного ризику як продаж кредитів. Банк, виходячи з проведеної ним оцінки кредитного портфеля, може продати певну частину наданих кредитів іншим інвесторам. За рахунок цієї операції банк має змогу повернути кошти, що були спрямовані у кредитні вкладення (повністю або частково). Ефект від здійснення таких операцій багатобічний. По-перше, за рахунок продажу активів з низькою прибутковістю звільняються ресурси для фінансування більш прибуткових активів; по-друге, продаж активів уповільнює зростання банківських активів, що допомагає керівництву банку досягти кращого балансу між збільшенням банківського капіталу та ризиком, пов'язаним із кредитуванням; по-третє, таким чином зменшуються відповідні статті балансу банку (ті, що характеризують його діяльність не з кращого боку).

Щодо техніки здійснення продажу кредитів, то банк-продавець у деяких випадках може зберігати за собою права з обслуговування боргу. Кредити продаються за ціною, нижчою за їх номінальну вартість.

Однією із поширених у деяких країнах форм продажу банками своїх кредитних вкладень є так звана секюритизація кредитів. При здійсненні секюритизації банк пропонує для продажу не самі кредити, а цінні папери (фінансові вимоги), які були випущені під ці кредити. Трансформація позик у цінні папери дозволяє банку вивести з балансу частину ризикованих активів. По мірі того як позичальники сплачують ці активи (повертають суму основного боргу та нараховані відсотки), потік доходів спрямовується до власників цінних паперів.

Кількість і обсяги проблемних кредитів можуть бути значно зменшені у разі застосування універсального методу розрахунку обсягу кредиту, що широко застосовується в західній банківській практиці. Зміст його полягає в тому, що видається лише частина загальної величини позички. Інша ж частина (у процентах до визначеного обсягу кредиту) банком не кредитується, а її сума визначається банком на підставі оцінки ризику конкретної операції.

Домінуючою концепцією є теорія диверсифікації банківських ризиків. Сутність її полягає у всебічній диверсифікації операцій банку, в тому числі і кредитних. Сучасні дослідники вважають, що надання кількох великих є значно не безпечнішим, ніж численні дрібні позички. Хоча економісти також відмічають, що при такому методі мінімізації ризику проблема його скорочення розв'язується не за рахунок знищення економічних чинників його появи, а шляхом використання суспільних ресурсів для покриття структурних вад функціонування окремих господарських суб'єктів.

Яскравим проявом процесу диверсифікації кредитного ризику є розвиток у світовій практиці консорціального кредитування.

З іншого боку поширеним є державне регулювання максимального розміру ризику на одного позичальника, що запобігає надмірній орієнтації банку при проведенні ним кредитних та позабалансових операцій на одного великого позичальника.

Наприклад, у США обсяг кредитів одному клієнту або групі клієнтів, пов'язаних інвестиційно-засновницькими відносинами, на повинен перевищувати 10% суми власних коштів банку. Кредити, надані банком державним установам, вважаються наданими одному клієнту.

У Німеччині обсяг усіх великих кредитів, кожен з яких дорівнює або перевищує 15% власного капіталу банку, не повинен перевищувати останній більш як у 8 разів. Найбільший з великих кредитів не повинен перевищувати 50% власних коштів банку ().

Велика увага приділялась завжди банками до виробки найефективнішої методики оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника.

В наш час банки розвинутих капіталістичних країн застосовують складну систему великої кількості показників для такої оцінки клієнтів. Ця система диференціюється залежно від характеру позичальника, а також може ґрунтуватись як на сальдових, так і на оборотних показниках звітності клієнтів.

Так ряд американських банків використовують систему оцінки кредитоспроможності, побудовану на чотирьох групах основних показників:

- ліквідності фірми; - оборотності капіталу;

- залучення коштів; - показники прибутковості.

Оцінка кредитоспроможності клієнтів французькими комерційними банками включає 3 блоки:

1) оцінка підприємства і аналіз його балансу, а також іншої звітності;

2) оцінка кредитоспроможності клієнтів на основі методик, прийнятих окремими комерційними банками;

3) використання для оцінки кредитоспроможності даних картотеки Банку Франції.

Особливість, як бачимо, у тому, що у Франції існує спеціальний Центр по визначенню ризиків. Ця служба створена ще у 1946 році і знаходиться під веденням Банку Франції. Центр щомісяця отримує від банків інформацію про надані кредити та їх використання.

Картотека Банку Франції має чотири розділи. В першому підприємства розподіляються на 10 груп залежно від розміру активу балансу. Другий розділ є розділом кредитної котировки: 7 груп з шифром від 0 до 6, за яким підприємство займає свою позицію довіри, судячи з оцінок керівників контрагентів, з якими воно має ділові контакти. Третій розділ передбачає класифікацію підприємств за їх платоспроможністю. Банк Франції фіксує всі випадки неплатежів і залежно від цього ділить клієнтів комерційних банків на три групи, які шифруються цифрами 7, 8, 9 (7-пунктуальні виплати, відсутність труднощів; 8-тимчасові ускладнення, що не підривають платоспроможність; 9 - достатньо ненадійний клієнт). В четвертому розділі відбувається поділ клієнтів на дві групи: векселі і цінні папери яких будуть переобліковані або ні. (21, с. 32)

Ще один метод мінімізації кредитного ризику, який використовується банками та вимагає достовірної інформації про позичальника - це страхування.

В закордонній практиці кредитне страхування вперше набуло розвитку в Європі після першої світової війни. В наш час страхуванням кредитних ризиків в-основному займаються спеціалізовані страхові компанії. Прийняття кредитного ризику головним чином пов'язане з формуванням бази даних про фінансовий стан потенційних клієнтів. Постачальниками такої інформації є банки. Серед страхових компаній, що займаються страхуванням кредитів, широко практикується обмін інформацією.

Існують також спеціалізовані фірми, що надають за відповідну плату необхідну інформацію, в тому числі і конференційного характеру.

Наприклад, в світовій практиці одним з найбільш відомих джерел даних про кредитоспроможність є фірма «Дан енд Бредстріт», яка збирає інформацію про близько 3 млн. фірм США і Канади і надає її за підпискою. Коротка інформація і оцінка кредитоспроможності кожної фірми друкуються у загальнонаціональних та регіональних довідниках. Більш детальна інформація може бути надана у вигляді фінансових звітів, які включають кілька розділів. Як правило, перший розділ містить інформацію загального характеру (назва, сфера економічної діяльності, адреса, форма власності, рейтингові оцінки тощо). В наступному розділі - відомості, отримані від постачальників фірми, відносно акуратності виконання нею платежів та про обсяги отримуваних комерційних кредитів. Третій розділ включає дані про аналіз балансу, обсяги продажів та прибутки / збитки. Четвертий - інформацію банку про середні залишки на депозитах та про платежі по позичках. В останніх розділах описується керівництво даної фірми, рід її діяльності, клієнтура та інше.

Взагалі інфраструктура фінансових ринків розвинутих країн представляється великою кількістю кредитних бюро, спеціальних комерційних агентств. Інформаційні організації більш дрібні за розміром часто акцентують свою роботу на окремих галузях економіки або за географічним принципом.

База даних постійно поповнюється, а поява комп'ютерів в значній мірі спростила техніку адміністрування бази даних, хоча у фінансовому відношенні витрати зросли.

Задачею українських банків є використання того досвіду, що вже набутий розвинутими країнами. По-перше, він вже є провірений на практиці; по-друге, дозволить зекономити кошти і час для банківської системи; по-третє він може виступити базисом для сучасних розробок вітчизняних фахівців.

3.6 Програма заходів по удосконалення управління кредитними ризиками ВАТ «Кредобанк»

Таблиця 3.3 Програма заходів по удосконалення управління кредитними ризиками ВАТ «Кредобанк»

Задачею українських банків є використання того досвіду, що вже набутий розвинутими країнами. По-перше, він вже є провірений на практиці; по-друге, дозволить зекономити кошти і час для банківської системи; по-третє він може виступити базисом для сучасних розробок вітчизняних фахівців.

Висновки

В даній дипломній роботі досліджена тема: «Кредитний ризик та способи його зниження», яка є актуальною у сьогоденні для здійснення банківської діяльності в нашій країні і навіть в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Актуальність теми пов'язана з тим, головними завданнями банківської системи є підтримка економічного зростання країн шляхом підкріплення економіки кредитними ресурсами, переміщення грошових ресурсів до тих секторів, в яких відчувається їх нестача. Такі завдання у сьогоденні вирішує й банківська система України в умовах стратегічного орієнтування країни на приєднання до європейських структур.

Функціонування банківської системи країни або регіонального об'єднання залежить від стабільності банківських інститутів, їхньої здатності чинити опір негативному впливу різноманітних факторів, що оточують банківську діяльність, і які стають причиною виникнення різноманітних ризиків. І лише усвідомлення ризиків, досконале управління ними здатні забезпечити функціональну надійність банківських установ.

Найпоширенішою операцією комерційних банків є надання кредитів і проведення кредитної політики, тому що кредитні операції дають комерційним банкам основну частину доходу. У зв'язку з цим актуальне значення має вирішення проблеми мінімізації ризиків кредитної діяльності комерційних банків. Підтвердженням не вирішеності проблеми є чисельна увага до неї багатьох вчених-економістів як України, так і за кордоном.

Отже не випадково питання банківської діяльності та пов'язані з нею знайшли своє відображення в нормативних актах чинного законодавства України. Оскільки кредити залишаються найприбутковішими банківськими активами, серед усіх різновидів ризиків у банківській діяльності кредитний ризик є для неї визначальним, бо саме він характеризує економіко-правові відносини, що виникають між кредитором та позичальником з приводу перерозподілу фінансових активів.

Більшістю дослідників кредитного ризику кредитний ризик визначено як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання.

Важливе значення для одержання всебічної характеристики кредитних ризиків і для застосування ефективних схем реагування на них має науково-обґрунтована класифікація. В економічній літературі, у наукових працях вчених-економістів кредитні ризики класифікуються по-різному, але всі вони пропонують розрізняти індивідуальний кредитний ризик та кредитний ризик за всім портфелем.

Кредитний ризик за конкретною кредитною угодою (індивідуальний) - імовірність понесення банком збитків від невиконання позичальником конкретної угоди.

Кредитний ризик за всім портфелем - це середньозважена величина ризиків за всіма угодами кредитного портфелю, де вагами виступають питомі ваги сум угод у загальній сумі кредитного портфеля.

Для зменшення величини кредитних ризиків у банках застосовується їх оцінка, яка повинна враховувати джерела виникнення таких ризиків: нездатність позичальника виконати свої зобов'язання за рахунок поточних грошових надходжень чи від продажу активів; репутація позичальника в діловому світі, його відповідальність і готовність виконати взяті зобов'язання; недоліки в складанні і оформленні кредитного договору, гарантійного листа, договору страхування; зміни в економічній системі, які можуть здійснити вплив на фінансовий стан позичальника тощо.

Розвиток банківської системи України в останні роки характеризується динамічним зростанням обсягів кредитного портфеля, що об'єктивно спричиняє зростання рівня кредитного ризику. Цілком очевидно, що за такими умовами комерційні банки змушені постійно вдосконалювати стратегію та тактику своєї кредитної діяльності. У зв'язку з цим актуальним за сучасних тенденцій розвитку банківського сектору є аналіз і управління кредитними ризиками з метою зниження його рівня.

В Україні механізм управління кредитними ризиками регулюється «Методичними рекомендаціями щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України» [8].

Управління кредитними ризиками банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення - на рівні кожної окремої позички та на рівні кредитного портфеля в цілому.

До методів управління ризиком кредитного портфеля банку належать диверсифікація; лімітування; створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків.

Досвід застосування механізмів управління кредитними ризиками та методів аналізу процесу банківського кредитування розглянуто в дипломній роботі на прикладі комерційного банку Промінвестбанк, який є одним із лідерів кредитування української економіки.

Слід відзначити, що Промінвестбанком, з метою створення максимально ефективної системи управління ризиками, проводиться цілеспрямована робота з удосконалення системи їх оцінки, аналізу й управління. Управління кредитними ризиками в Промінвестбанку спрямоване на забезпечення ефективності розміщення кредитних ресурсів з метою отримання прибутку та своєчасного повернення коштів банку. Вивчення кредитоспроможності клієнта є одним з найважливіших методів, що застосовується банком, для зниження кредитного ризику і успішної реалізації кредитної політики, оскільки дозволяє уникнути необґрунтованого ризику ще на етапі розгляду заявки на надання кредиту.

Крім досвіду з управління кредитними ризиками Промінвестбанку, в роботі проаналізовано досвід й деяких країн з ринковою економікою. Це дозволило зробити наступні висновки:

- результативність управління кредитними ризиками в банківському секторі економіки України повинна ґрунтуватися, насамперед, на інституціональних принципах організації банківської справи;

- вітчизняному банківському секторові необхідно на основі світового банківського досвіду удосконалювати такі методи управління кредитними ризиками як лімітування, резервування коштів під покриття очікуваних і непередбачених втрат, диверсифікованість, страхування, хеджування, сек'юритизація боргових зобов'язань, умови дострокового стягнення сум тощо.

Використання досвіду іноземних банків дозволить уникнути помилок в оцінці й управлінні кредитними ризиками, створить умови для формування нових організаційних структур (кредитних бюро, рейтингових агентств), які сприятиме оптимізації управління системою кредитних ризиків, і, разом з тим, дозволить одержувати їм значний прибуток.

Враховуючи досвід вітчизняної практики, а також міжнародний досвід організації кредитних відносин, є доцільним запровадити в Україні єдину систему оцінювання та управління кредитними ризиками з метою мінімізації ризиків через перехід до світових новітніх нормативів - міжнародних стандартів вимог до банківської системи «Базель II».

Перспективним напрямком удосконалення засобів керування кредитними ризиками є узагальнення досвіду діяльності банків по вирішенню ситуацій з проблемними кредитами.