Управління кредитними ризиками в комерційних банках

Харків - 2009

Вступ

Банківська система - один із найважливіших елементів економіки країни. За образним порівнянням, вона виконує приблизно таку ж функцію й роль в економіці держави, як і кровоносна система в організмі людини: постачає необхідну для життєдіяльності “кров” - гроші в усі сфери народного господарства, одна із найважливіших і невіддільних структур ринкової економіки. В Україні проходить радикальне реформування економіки, з нею і банківської системи, яка базується на вікових принципах.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання: досліджено роль резервної бази банку; наведено сучасний стан формування резервної бази банку; розглянуто організацію роботи з питань управління кредитними ризиками банку; викладено проблеми формування резервної бази банку; запропоновано напрямки щодо вдосконалення методів та механізмів управління кредитними ризиками банку.

1.1 Економічна природа і сутність кредитного ризику

У спеціальній літературі є різноманітні визначення кредитного ризику. Будемо користуватися таким визначенням. Кредитний ризик - можливість того, що вартість активів банку, насамперед кредитів, зменшиться у зв'язку з нездатністю або небажанням клієнта (позичальника) повернути борг або частину боргу, включаючи належні за договором відсотки.

При неповернені кредиту в банку зменшується капітал, виникає дефіцит коштів. Якщо кредитні утрати великі, то це може призвести до банкрутства. У випадку, коли сума неповернених кредитів перевищує розмір власних коштів банку, кредитна організація об'єктивно стає несплатоспроможною, оскільки обсяг реально наявних у неї активів є менше розміру зобов'язань і повна їхня оплата стає неможливою. При цьому страждають не тільки інтереси власників банку (акціонерів, учасників), але, найчастіше, і вкладників - фізичних і юридичних осіб, розрахунки, по ракунках яких припиняються.

Тому управління кредитним ризиком має дуже велике значення в системі управління банківськими ризиками, і є необхідною частиною стратегії і тактики виживання і розвитку комерційного банку. Крім того, тема управління кредитним ризиком найбільше розроблена в банківській практиці, кредитний ризик комерційних банків знаходиться під особливим спостереженням НБУ і регулюється множиною нормативних актів.

Управління кредитним ризиком вимагає постійного контролю за структурою портфеля позичок і їхнього якісного складу. У рамках дилеми “прибуток - ризик”, банкір змушений обмежувати норму прибутку, страхуючи себе від зайвого ризику. Він повинен проводити політику розосередження ризику і не припускати концентрації кредитів у декількох великих позичальників, що чревате серйозними наслідками у випадку неповернення позички одним із них. Банк не повинен надмірно ризикувати коштами вкладників, фінансуючи спекулятивні (хоча і високоприбуткові) проекти. За цим уважно спостерігають контрольні органи НБУ в ході періодичних ревізій.

Крім того, кредитний ризик залежить від зовнішніх (пов'язаних зі станом економічного середовища, із коньюнктурою) і внутрішніх (викликаних помилковими діями самого банку) факторів. Можливості управління зовнішніми чинниками обмежені, хоча своєчасними діями банк може у відомій мірі зм'якшити їхній вплив і запобігти значним втратам. Проте основні важелі управління кредитним ризиком лежать у сфері внутрішньої політики банку.

Кредитна політика належить до числа стратегічних планів комерційного банку. Вона фіксується у меморандумі кредитної політики банку і визначає довгострокову мету, шляхи розвитку банку, а також комплекс дій щодо втілення їх у життя.

Кредитна політика банку визначається, по-перше, загальними установками відносно операцій із клієнтурою, розробляється і фіксується в меморандумі про кредитну політику і, по-друге, практичною діяльністю банківського персоналу, який втілює в життя ці установки.

Удосконалення практики потребує розробки оптимальної для банку організації кредитування. Для цього банки, які мають у своєму апараті кваліфікованих і професійних банківських працівників, приділяють увагу пошуку оптимальних варіантів методики розрахунку кредитоспроможності позичальників, правил кредитування. Організація кредитування має забезпечити безумовне повернення позик, цільовий характер їх використання, стимулювання зростання обсягу виробництва продукції, збільшення частки кредитних вкладень, спрямованих на інвестиційні проекти у перспективні, високоефективні галузі. Загальні орієнтири і рекомендації мають сприяти ініціативній роботі практичних працівників, які займаються відбором конкретних кредитних проектів і розробкою умов кредитних договорів. При цьому можна визначити межу суми кредиту, за яким рішення приймають працівники різних посадових категорій. Кредитна політика банку розробляється також на основі економічного стану держави, господарської ситуації у даному регіоні.

При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності з урахуванням загальнодержавних інтересів.

Принципи кредитної політики можна поділити на два види: загальноекономічні та специфічні.

Загальноекономічні принципи включають управління кредитними операціями, процес кредитування (дотримання терміну, цільового характеру, забезпеченості, платності), цілеспрямованість.

До специфічних принципів належать ліквідність, дохідність, надійність.

Розглянемо ці принципи докладно.

Принцип управління кредитними операціями. Закон покладає загальну відповідальність за кредитні операції на раду директорів банку. Остання делегує функції щодо практичного управління на нижчі рівні управління і формулює загальні принципи й обмеження кредитної політики. Тому здатність до управління залежить від компетентності керівництва банку та рівня кваліфікації його рядових працівників, які займаються відбором конкретних кредитних проектів і розробкою умов кредитних угод.

Банківське кредитування здійснюється у відповідності з принципами дотримання терміну, цільового характеру, забезпеченості, платності.

Принцип дотримання терміну означає, що позика має бути повернута в попередньо обумовлений термін. Від дотримання цього принципу залежить можливість банку надавати кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернення позики. Порушення цього принципу означає перетворення позики в прострочену. При порушенні термінів повернення і наявності прострочених позик нові кредити таким позичальникам, як правило, не видаються.

Принцип цільового характеру. Цільовий характер кредитування передбачає вкладення кредитних коштів у конкретні господарські процеси. Його дотримання дає змогу комерційному банку приймати об'єктивніше рішення про можливість видачі кредитів, служить певною гарантією забезпечення їх повернення.

Принцип забезпеченості. Одним із принципів банківського кредитування є забезпечення зобов'язань позичальника щодо повернення позики. Це може досягатися за рахунок застави майна, на яке банком відповідно до закону може бути звернуто стягнення.

Майно та інші форми забезпечення зобов'язань позичальника перед банком мають задовольняти такі вимоги:

висока ліквідність. Під ліквідністю товаро - матеріальних цінностей, цінних паперів, фінансових вимог до третьої сторони тощо) мається на увазі здатність до конвертації готівкових коштів;

здатність до довготермінового зберігання (як мінімум, протягом строку погашення позики);

стабільність цін на заставлене майно;

низькі витрати щодо зберігання і реалізації застави.

Залежно від того, наскільки заставлене майно відповідає цим умовам. визначається обсяг позики, що видається банком. Розмір позики під заставу майна встановлюється у процентах до ринкової вартості застави на момент укладання кредитної угоди. У разі неплатоспроможності позичальника кредитор має право на реалізацію застави з метою повернення з виручених коштів боргу клієнта й витрат на реалізацію.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права на захист своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

У ролі носіїв гарантії повернення кредиту виступають різні види майна позичальника. Комерційні банки можуть надавати і не забезпечені майном кредити (бланкові позики), однак вони мають обмежене використання, пов'язані з великим ризиком для банку і видаються під високий процент.

Видаючи кредити юридичним і фізичним особам, банк вимагає не тільки повернення їх у встановлений термін, а й виплати процентів за користування ними. В умовах ринкових відносин процент є об'єктивним супутником кредиту, складовою кредитної операції, оскільки остання -- це акт комерційного продажу на певний термін грошових засобів.

Принцип платності. В умовах ринкових відносин процент виражає споживчу вартість позичкового капіталу і є частиною додаткової вартості, що виплачується позичальником власникові цього капіталу.

Слід також відзначити, що на величину процентної ставки і на діяльність банку взагалі дуже впливає банківський ризик. Щодо кредитної діяльності, то при формуванні кредитного портфеля необхідно враховувати:

кредитний ризик, при якому позичальник не може погасити свій борг;

ризик ліквідності, при якому в банку може виявитися недостатньо коштів для виконання платіжних зобов'язань у встановлені строки;

процентний ризик - ризик змін процентних ставок, що негативно відобразиться на прибутку банку;

Кредитний ризик має контролюватися для підтримання його на відповідному рівні. Цього рівня можна досягти за допомогою поміркованого управління кредитами, а також таких заходів:

- кредит надається лише тим постачальникам, кредитоспроможність яких перевірена і є задовільною;

- кредитну угоду укладають таким чином, щоб виключити можливість її невиконання;

- постійно контролюється виплата відсотків і погашення основної суми боргу (якщо платежі переходять у категорію прострочених, то негайно вживаються відповідні заходи).

Позики з найвищим ступенем ризику повинні видаватися під вищий процент, щоб компенсувати кредитору витрати від ризикового розміщення коштів. Першокласним позичальникам, тобто тим, які мають високу кредитоспроможність ставкою з невеликим збільшенням. Для інших клієнтів позичковий процент встановлюється на вищому рівні, ніж базова ставка, причому при визначені величини базової процентної ставки необхідно враховувати всі фактори, що підвищують ступінь ризику.

Зазвичай процент за великими позиками має бути нижчим, ніж за малими, оскільки витрати, пов'язані з кредитною послугою, прямо не залежать від її величини, а абсолютний дохід банку за великими позиками вищий, ніж за малими. Інакше кажучи, при видачі великих позик банки зазнають відносно менших витрат. Крім того, великі позики видаються великим позичальникам, які мають менший ризик банкрутства. Але з такого правила можуть бути винятки. Банк може не знижувати процентну ставку за великими кредитами, якщо за його розрахунками це призводить до підвищення ризику у зв'язку з погіршенням структури кредитного портфеля через порушення правила диверсифікації активів.

Принцип цілеспрямованості. Загальна мета комерційного банку повинна визначати пріоритети його політики з позиції дохідності, рентабельності, ліквідності, мінімізації ризиків, оптимізації портфеля (кредитного, депозитного, цінних паперів) та інших напрямів його діяльності. Цей принцип передбачає дотримання мети, яка була поставлена перед банком, і дотримання основних напрямів її реалізації.

Принцип ліквідності. Найважливішою функцією банку є підтримання достатності ресурсів, які відповідають потребам ліквідності при пред'явленні чеків до оплати, погашення депозитів, фінансування позичок. Ліквідність банку - це здатність задовольняти готівкою передбачувані та непередбачувані зобов'язання. Потреби в готівкових ресурсах задовольняються завдяки залученим і позиченим коштам, погашенню позичок, платежам за інвестованим банком капіталом, продажу активів. Ризик ліквідності виникає через раптове скорочення обсягу готівки та зумовлене цим залучення додаткових коштів за вищою ціною.

Принцип надійності. Важливою умовою видачі кредитів є надійність потенційного позичальника і прогнозування ризику неповернення кредиту. В процесі роботи перед укладанням кредитного договору працівник банку зобов'язаний ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, тобто його здатність своєчасно погасити кредит. Збереження основної суми боргу є одним із головних принципів, якого слід завжди дотримуватися при проведенні банком кредитних операцій. Тому оцінка якості потенційного позичальника -- один із найважливіших етапів розгляду заявки на кредит. При цьому велике значення має встановлення доцільності позики: ні наявність солідного забезпечення, ні будь-які інші фактори не зможуть попередити кризову ситуацію, якщо позика в своїй основі є необґрунтованою.

Оцінюючи персональні якості позичальника, банк зосереджує свою увагу на таких моментах: репутація, порядність і чесність, професійні якості, матеріальне забезпечення.

Ретельно вивчається фінансовий стан позичальника, ліквідність балансу, ефективність використання власних і позичених коштів. Для цього використовується бухгалтерська і статистична звітність позичальника за минулі періоди, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози його фінансового стану протягом усього строку користування позикою.

Принцип дохідності. Дохід банку залежить насамперед від обсягу його кредитних вкладень та інвестицій, розміру процентної ставки за кредитами, що видаються, від величини і структури активів банку. Тому ці всі показники повинні ретельно аналізуватися банком, і необхідно робити все для підтримання їх на належному рівні, а також шукати нові джерела і види операцій, розширювати сферу послуг клієнтам для одержання додаткових доходів.

Що стосується типів кредитної політики, то вона залежно від позиції банку на фінансовому ринку, його зростання й розвитку може бути агресивною і помірною.

Якщо банк має на меті швидке зростання активів, капіталу тощо, завоювання нових сегментів чи зміцнення власних позицій на ринку в короткі строки в умовах жорстокої конкуренції з іншими банками, то така політика, пов'язана з підвищеним ризиком, називається агресивною.

Помірна (класична) політика комерційного банку передбачає стабільне оптимальне зростання банку, тобто поступове охоплення нових сегментів ринку за триваліший час, проведення операцій із меншим ступенем ризику.

У банку розробляється письмовий меморандум про кредитну політику, яким керуються всі працівники певного банку. Перш за все формулюється загальна мета політики. Ступінь ризику має відповідати нормальній нормі дохідності за позиками з урахуванням вартості кредитних ресурсів банку. Меморандум визначає межі сум кредитів, за якими можуть приймати рішення працівники різних посадових категорій. У документі зазначається, видачу яких позик адміністрація банку вважає можливою, а від яких рекомендують відмовитися. Наприклад, банк може рекомендувати видачу короткотермінових комерційних позик діловим фірмам із задовільним балансом і розрахунком прибутку або збитку, а також середньомісячних комерційних позик під заставу обладнання. Бажані персональні позики під заставу будівель.

Водночас банк не рекомендує розширювати видачу позик для довгострокових інвестицій, позик особам із сумнівною репутацією, позик під акції компаній закритого типу тощо.

У документі можуть бути визначені й географічні райони, де можлива кредитна експансія комерційного банку. Наприклад, банк може обмежити сферу своїх кредитів містом, де він розташований, або районом у сільській місцевості.

У меморандумі мають бути правила про порядок або умови видачі кредитів власним працівникам банку, про процедуру стягнення простроченої заборгованості, про овердрафти і т.д.

Зрозуміло, що меморандум включає в себе лише загальні орієнтири і рекомендації. Він не повинен сковувати ініціативи практичних працівників. Наприклад, всупереч забороні видавати кредити фірмам із нестійким фінансовим станом, кредитний працівник може видати кредит малій фірмі, яка має невеликі проблеми, під додаткове забезпечення у вигляді особистої власності, яка належить директору фірми (наприклад, під заставу його будинку), що дасть змогу гарантувати повернення позики.

Виходячи із вітчизняного й світового досвіду, вимог оптимізації кредитної політики, можна скласти теоретичну модель формування оптимальної політики, яка зумовлена методологічно обов'язковими вимогами у процесі формування кредитної політики та організації кредитного процесу повинна включати:

- загальні положення й цілі кредитної політики, які визначають стратегію комерційного банку у сфері кредитування;

- визначення тактики банку щодо управління кредитними операціями з боку персоналу банку;

- деталізування конкретних операцій та підходи до організації кредитного процесу на різних етапах виконання кредитного договору банку з клієнтом;

- систему заходів щодо контролю і управління кредитним процесом.

Кожний напрям моделі формування кредитної політики тісно пов'язаний з іншими і є обов'язковим для формування кредитної політики та організації кредитного процесу.

Кредитна політика банку визначається, по-перше, пріоритетами у виборі клієнтів і кредитних інструментів (сегментування ринку); по-друге, нормами-правилами, що регламентують практичну діяльність банківського персоналу, який реалізує ці пріоритети на практиці; по-третє, можливістю управляти ризиком (у т. ч. кредитним), який залежить від компетентності керівництва банку і рівня кваліфікації персоналу, котрий займається відбором конкретних кредитних заявок і розробкою кредитних угод.

Елементи кредитної політики знаходять своє практичне втілення в організаційних формах кредитної політики, тобто прийомах, способах, методах реалізації кредитної політики.

Таким чином, кредитна політика комерційного банку визначається, з одного боку, загальними установками, що стосуються операцій із клієнтурою, які розробляються і фіксуються в меморандумі про кредитну політику, і з другого -- це практична діяльність банківського персоналу, який втілює ці установки в життя. Комерційні банки у відповідності зі своєю специфікою формують головну мету, основні напрями кредитування, які на прикладі світової практики відображаються в меморандумі кредитної політики. Що стосується типів кредитної політики, то вона залежно від фінансового стану позичальників може бути агресивною і помірною.

На кредитну політику будь-якого комерційного банку впливають регулятивні вимоги НБУ. По-перше, без одержання ліцензії на здійснення банківських операцій неможлива робота будь-якого комерційного банку.

По-друге, для комерційних банків важливим є рівень облікової ставки НБУ, яка формується на базі надання центральним банком позичок кредитним установам, що зіткнулися з тимчасово фінансовими труднощами. Плата за вказані кредити виступає у формі облікової ставки.

По-третє, впровадження політики обов'язкових резервів є одним із інструментів, які активно використовуються НБУ для контролю за діяльністю комерційних банків та їх кредитною політикою. Політика обов'язкових резервів, яка проводиться центральним банком, має подвійне значення:

- забезпечує підтримку стійкості ліквідності комерційних банків;

- є інструментом регулювання обсягу грошової маси.

По-четверте, для здійснення рефінансування комерційних банків НБУ запроваджує операції РЕПО, надає ломбардні кредити і через закриті аукціони тощо.

По-п'яте, НБУ створює нормативи розрахунку кредитних ризиків, якими має користуватися комерційний банк при наданні кредитів позичальникам.

Взагалі, для складання меморандуму кредитної політики комерційного банку слід починати із ґрунтовного дослідження всієї діяльності, бо насамперед на основі аналізу складається меморандум про кредитну політику як основу для всієї діяльності банку. Меморандум - це письмовий документ, яким мають керуватися всі без винятку працівники банку. Зміст і структура меморандуму є різноманітною, тут формується загальна мета політики, визначаються ступінь ризику кредитів, правила та порядок видачі кредитів і багато чого іншого.

Принциповим завданням кредитної політики є залучення додаткових коштів у населення.

Розвиток кредитних відносин населення з банками - це питання не тільки економічне, а й політичне та соціальне. Крім необхідності економічної і політичної стабілізації, розробки кредитної політики у взаємовідносинах із населенням, потрібні модернізація форм і методів кредитування, удосконалення процентної політики, умов надання і погашення кредитів, використання досвіду зарубіжних країн із ринковою економікою.

У кредитній політиці банку слід розширити види кредитів, які надаються населенню, приділити увагу споживчому та іпотечному кредитам як основній формі кредитних взаємовідносин з індивідуальним клієнтом. Ці види кредитів дуже широко використовуються західними банками і дають їм більш як половину доходів від діяльності в цілому.

Ще один вид кредиту, який дуже вигідний для банку, а також для клієнта, - це авальний кредит. Банк, застосовуючи цей кредит, заробляє доходи від кредитування без залучення власних коштів. Для клієнта це вигідно у зв'язку з низькою процентною ставкою за кредитом.

Крім того, позитивним ефектом для розвитку кредитування індивідуального позичальника може бути:

- введення цільових житлово-будівельних вкладів і надання на цій основі першочергового права на одержання інвестиційного кредиту власникам таких вкладів;

- проведення маркетингових досліджень банків із метою виявлення у населення потреб у нових видах кредитування;

- підвищення рівня інформованості приватних клієнтів про нові види банківських послуг;

- максимальне врахування інтересів клієнтів, індивідуальний підхід при кредитуванні.

1.2 Основні вимоги НБУ при формуванні кредитного портфелю комерційного банку

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України встановлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать:

- строкові депозити, які розміщені в інших банках, та сумнівна заборгованість за ними ;

- кредити, які надані іншим банкам, та сумнівна заборгованість за ними;

- рахунки суб'єктів господарської діяльності за овердрафтом, за факторинговими операціями та прострочена заборгованість за факторинговими операціями;

- кошти, що надані суб'єктам господарської діяльності за операціями репо;

- кредити, що надані у формі врахування векселів, та сумнівна заборгованість за ними. Заборгованість за такими кредитами визначається як різниця між номінальною сумою векселя і сумою неамортизованого дисконту;

- кредити суб'єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями, за експортно-імпортними операціями, у поточну діяльність, в інвестиційну діяльність;

- сумнівна заборгованість за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності;

- кредити, які надані центральним і місцевим органам державного управління та сумнівна заборгованість за ними;

- кредити в інвестиційну діяльність і на поточні потреби, які надані фізичним особам;

- сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам;

- гарантії, акцепти та авалі, що надані банкам ;

- сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими іншим банкам;

- гарантії та авалі, що надані клієнтам;

- сумнівні гарантії, що надані банкам та клієнтам;

- зобов'язання з кредитування, які надані банкам та клієнтам.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна".

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Не здійснюється формування резерву за бюджетними кредитами, за кредитними операціями між установами в системі одного банку, а також за операціями фінансового лізингу, якщо об'єктом цих операцій є нерухоме майно.

Бюджетні кредити - бюджетні кошти, які розміщені банком у вигляді кредитів на підставі договору з розпорядником цих коштів, за якими банк не несе кредитного ризику.

Для банків із 100 % іноземним капіталом - за кредитними операціями з материнською компанією, якщо ця компанія має кредитний рейтинг не нижчий ніж "інвестиційний клас".

У разі консорціумного кредитування резервуванню в провідному банку підлягає тільки та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком.

Банки мають право створювати резерв на всю суму нарахованих за кредитними операціями доходів, що прострочені на строк понад 30 днів та обліковуються за відповідними рахунками класів 1, 2 плану рахунків. Заборгованість за нарахованими доходами, що прострочені на строк понад 30 днів, відноситься до нестандартної заборгованості.

За коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках, а також депозитами до запитання в інших банках і сумнівною заборгованістю за коштами до запитання в інших банках банки зобов'язані формувати резер за коштами, розміщеними в банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах, - на всю суму цих коштів.

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також "безнадійні".

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, в якій враховується заборгованість.

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Банк зобов'язаний здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, в якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів банки зобов'язані здійснювати щомісячно в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання місячного балансу.

Розмір фактично сформованого резерву за кредитними операціями банків контролюється за даними місячного балансу .

Контроль за даними місячного балансу означає, що формування резерву здійснюється з урахуванням коригуючих проводок відповідно до Порядку формування коригуючих проводок, що здійснюються комерційними банками України .

Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Ці документи повинні подаватися на вимогу вповноважених працівників Національного банку для перевірки достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достатності резервів під кредитні ризики. Відсутність чи неподання цих документів для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку вважається підставою для негативних висновків щодо якості активів та управління банку.

Кредитні операції - вид активних операцій, пов'язаних з наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання гарантій, поручительств, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо. Кредитні операції класифікуються залежно від рівня ризику та поділяються на "стандартні","під контролем", "субстандартні", "сумнівні" та "безнадійні".

Класифікація кредитних операцій - це оцінка рівня ризику за кожною кредитною операцією з урахуванням фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та рівня забезпечення кредитної операції.

Кредитний ризик - ризик невиконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься).

"Стандартні" кредитні операції - це операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить два відсотки чистого кредитного ризику.

"Під контролем" - це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення не сприятливої для позичальника ситуації та становить п'ять відсотків чистого кредитного ризику.

"Субстандартні" кредитні операції - це операції, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 відсотків чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором.

"Сумнівні" кредитні операції - це операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька та становить 50 відсотків чистого кредитного ризику.

"Безнадійні" кредитні операції - це операції, імовірність виконання зобов'язань за якими з боку позичальника/контрагента банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Платоспроможність - здатність позичальника (контрагента банку) своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов'язань.

З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель.

Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями:

- оцінка фінансового стану позичальника (контрагента банку);

- стан обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків (комісій та інших платежів із обслуговування боргу) за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

- рівень забезпечення кредитної операції.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог Положення , у якому мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Оцінка фінансового стану позичальника-банку здійснюється не рідше ніж один раз на місяць на підставі:

- інформації позичальника-банку про дотримання економічних нормативів і нормативу обов'язкового резервування коштів;

- аналізу якості активів і пасивів;

- аналізу прибутків і збитків;

- інформації про виконання банком зобов'язань у минулому;

- інформації про надані та одержані міжбанківські кредити;

- щорічного аудиторського висновку.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи мають ураховуватися:

- загальний матеріальний стан клієнта (доходи і витрати, майно, право власності на яке засвідчується згідно з чинним законодавством України; відповідні підтверджувальні документи);

- соціальна стабільність клієнта, тобто наявність постійної роботи, сімейний стан;

- вік клієнта;

- інтенсивність користування банківськими кредитами (гарантіями тощо) у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків (комісій тощо) за ними, а також користування іншими банківськими послугами тощо;

- ділова репутація;

- інша інформація.

Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями:

Клас "А" - фінансова діяльність дуже добра (прибуткова та рівень рентабельності вищий, ніж середньогалузевий, якщо такий визначається), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника - бездоганна.

Забезпечення за кредитною операцією має бути першокласним. Немає жодних свідчень можливих затримок з поверненням основної суми боргу та зі сплатою відсотків. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на такому ж високому рівні. До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати: позичальники - банки (нерезиденти), що мають редитний рейтинг не нижче ніж показник А, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fіtch ІBCA, Standard & Poor's, Мoody's тощо); позичальники - банки (резиденти), які дотримуються економічних нормативів.

Клас "Б" - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу "А" (тобто фінансова діяльність добра або дуже добра, рентабельність на середньогалузевому рівні, якщо такий визначається, окремі економічні показники погіршились або мають незначні відхилення від мінімально прийнятних значень), але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), які віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності. Забезпечення кредитної операції не має викликати жодних сумнівів (щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення кредитних операцій тощо). Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може вказувати на негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які віднесені до класу "Б", мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити. До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати: позичальники - банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж "інвестиційний клас", що підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fіtch ІBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо); позичальники - банки (резиденти), які дотримуються встановлених економічних нормативів, за умови, що значення нормативів платоспроможності (Н3) і достатності капіталу (Н4) становлять відповідно не менше ніж 10% та 6%;

Клас "В" - фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж середньогалузевий рівень, якщо такий визначається, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятним значенням) і потребує більш детального контролю.

Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави, тощо. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника. До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижчий за показник В, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fіtch ІBCA, Standard & Poor's, Мoody's тощо), а також можуть належати позичальники-банки (резиденти), які дотримуються встановлених економічних нормативів.

Клас "Г" - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою. При проведенні наступної класифікації, якщо немає безсумнівних підтверджень покращити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника або рівень забезпечення за кредитною операцією, позичальника потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д"). Позичальника, якому видано кредит під сумнівне забезпечення або без забезпечення та якого віднесено до цього класу на підставі оцінки його фінансового стану, потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д").

Клас "Д" - фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають встановленим значенням, імовірність виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку практично відсутня.

За результатами оцінки фінансового стану позичальник відноситься до відповідного класу. Якщо рівень забезпечення за окремою кредитною операцією не відповідає умовам визначеного класу, то позичальника слід віднести на клас нижче, а якщо забезпечення є першокласним, то клас позичальника можна підвищити.

Клас позичальника за овердрафтом визначається без урахування рівня забезпечення, якщо за оцінкою фінансового стану його віднесено до класу "А" або "Б".

У разі відсутності достовірної фінансової звітності, що підтверджує оцінку фінансового стану позичальника, а також належним чином оформлених документів, на підставі яких здійснювалася кредитна операція, такі позичальники мають класифікуватися не вище класу "Г".

Якщо на час укладення договору пролонгації кредитної операції (крім угод за кредитними операціями, строк дії яких перевищує два роки) не спостерігається погіршення фінансового стану позичальника (контрагента банку), якого віднесено до класу "А" або "Б", і відсотки сплачуються своєчасно, то така операція вважається строковою, тобто пролонгованою без пониження класу позичальника (контрагента банку). Загальний строк такої пролонгації не повинен перевищувати один рік. При цьому надходження (крім кредитних коштів) на рахунки позичальника (контрагента банку) протягом первісного строку користування кредитними коштами згідно з кредитною угодою мають перевищувати розмір заборгованості за кредитом не менше ніж у два рази та засвідчуватися документально.

За станом погашення позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості за основним боргом (у т. ч. за строковими депозитами та операціями репо) та відсотків за ним на підставі кредитної історії позичальників та їх взаємовідносин з банком обслуговування боргу вважається:

"добрим": якщо заборгованість за кредитом і відсотки (комісії та інші платежі з обслуговування боргу) за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника до 90 днів та відсотки за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;

"слабким": якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та відсотки за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але відсотки сплачуються в строк або з максимальною затримкою до 30 днів;

"незадовільним": якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів.

Якщо одна з вимог кожного підпункту, що характеризує групу кредитної операції, не виконується, то така операція відноситься до групи на один рівень нижчий.

Обслуговування боргу не може вважатися "добрим", якщо заборгованість за кредитною операцією включає залишок рефінансованої заборгованості, тобто якщо відбувається погашення старої заборгованості за рахунок видачі нового кредиту.

При визначенні групи кредитної операції також мають ураховуватися зміни початкових умов кредитної угоди щодо сум і строків погашення основного боргу і відсотків за ним (якщо такі зміни відбулися з погіршенням умов для кредитора).

Якщо позичальник має заборгованість одночасно за кількома кредитами, то оцінка обслуговування позичальником боргу ґрунтується на кредитній заборгованості, що віднесена до нижчої групи.

Зобов'язання за наданими гарантіями, поруками та авалями за станом обслуговування боргу вважається "добрим" до часу їх виконання.

При класифікації операцій за врахованими векселями враховується тільки строк погашення боржником заборгованості, а саме:

"стандартна" - заборгованість, за якою строк погашення чи повернення, передбачений векселем, ще не настав;

"сумнівна" - заборгованість за простроченими векселями зі строком прострочення не більше ніж 30 днів;

"безнадійна" - заборгованість за простроченими векселями зі строком прострочення більше ніж 30 днів.

Відповідно здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначається категорія кредитної операції таким чином:

Таблиця 1.1

Класифікація кредитного портфеля

До категорій "стандартних" та "під контролем" кредитних операцій не можуть відноситися пільгові кредити. Пільговими кредитами вважаються кредити, що надані позичальникам на більш сприятливих умовах, ніж це встановлено внутрішніми документами банку, що визначають його кредитну та облікову політику.

При визначенні розміру резерву за врахованими векселями сума, що підлягає резервуванню, визначається, виходячи з врахованої вартості векселя (суми фактично наданих кредитних ресурсів за врахованими векселями) незалежно від його виду (дисконтний або процентний).

Вексель, отриманий на погашення кредиту, зараховується до портфеля цінних паперів (на продаж чи на інвестиції) на підставі рішення повноважного органу банку про погашення кредитної заборгованості векселем (підтвердженого відповідною випискою із протоколу засідання цього органу) та додаткової угоди з позичальником про заміну кредитної заборгованості вексельним зобов'язанням.

При класифікації кредитних операцій за ступенями ризику і віднесенні їх до груп, за якими розраховується резерв за факторингом, наданими зобов'язаннями (аваль), виконаними гарантіями та поруками, враховується строк погашення заборгованості, а саме:

"стандартна" - заборгованість, за якою строк погашення чи повернення, передбачений договірними умовами (за векселем), ще не настав, або зобов'язання (у т. ч. аваль), строк виконання за якими ще не настав;

"сумнівна" - заборгованість за факторинговими операціями (за основним боргом чи черговим платежем) та за виконаними (сплаченими) банком гарантіями і поруками (у т. ч. авалем) становить до 90 днів з дня виконання зобов'язання (платежу), передбаченого договірними умовами (векселем);

"безнадійна" - заборгованість за факторинговими операціями (основним боргом чи черговим платежем) та за гарантіями і поруками (у т. ч. авалем), виконаними (сплаченими) банком, за якими клієнт не виконав своїх зобов'язань із строком більше ніж 90 днів після настання строку платежу, передбаченого договірними умовами (векселем). Якщо за наданими гарантіями і поруками за оцінкою фінансового стану позичальника віднесено до класу "Б" і нижче, то категорія операції визначається відповідно до класу позичальника.

Якщо на час виконання банком зобов'язання за наданими гарантіями та поруками таке зобов'язання було класифіковане з урахуванням оцінки фінансового стану контрагента як "безнадійне", то після виконання банком зобов'язання за наданими гарантіями та поруками така кредитна заборгованість класифікується також як "безнадійна", якщо фінансова діяльність такого контрагента не покращилась або забезпечення не є першокласним.