Банківська ліквідність: оцінка, регулювання та оптимізація

Банківська система України для європейських банків є привабливою, незважаючи на наявність вищезазначених проблем і відсутність належної нормативної бази, оскільки недосконалість та проблеми властиві і країнам Східної Європи, які разом із цим, стали членами ЄС у травні 2004 р.

У перспективі й Україна може бути повноправним членом Євросоюзу, якщо дотримається всіх критеріїв, що висуваються до країн-кандидатів, спроможна буде адаптувати вітчизняну економіку до світових вимог, вивести до належного рівня надання банківських послуг, забезпечити кредитування реального сектора економіки, залучити іноземні кредитні установи на вітчизняний банківський ринок, зважаючи на географічну близькість до ЄС, налагоджені зв'язки в інвестиційній та торговельній сферах.

1.2 Ліквідність банку як об'єкт фінансового управління

Розвиток банківської системи в умовах ринкових трансформацій потребує забезпечення ефективного функціонування основних інституцій. Стратегічний підхід до управління та планування банківською діяльністю дає змогу зберегти або покращити позиції банку на фінансовому ринку, досягти визначених цілей, уникнути фінансових, у тому числі банківських ризиків, привести у відповідність основні показники діяльності.

Серед елементів управління банківською діяльністю можна виокремити як і фінансовий аспект, який передбачає проведення аналізу фінансового стану банку, так і дослідження його цінової політики, управління активами і пасивами, визначення тих чинників та показників, які в майбутньому вплинуть на фінансову стійкість та надійність банку.

У системі фінансового управління серед об'єктів першочергового значення важливе місце посідає ліквідність, від стану якої залежить не тільки оцінка діяльності банку іншими учасниками ринку, а й і його фінансова діяльність.

Ліквідність є одним із ключових понять у банківській діяльності, основою характеристик надійності та стійкості банківських інститутів. Не відносячи до основних цілей банківської діяльності, наприклад, отримання прибутку, організація інвестицій в тій чи іншій галузі економіки, організація та розвиток системи розрахунків, проблеми управління ліквідністю посідають важливе місце у діяльності банків, оскільки підтримання належного рівня їх ліквідності дає змогу постійно залишатися платоспроможним, створюючи цим достатні умови для досягнення основних цілей банківської діяльності та стійкого розвитку національної економіки.

Для побудови оптимальної схеми управління ліквідністю менеджерам банку потрібно, на наш погляд, сконцентрувати увагу на таких моментах:

· наявності різних видів ліквідності;

· існуванні тісного взаємозв'язку між ліквідністю і такими складовими діяльності банку, як дохідність та ризик;

· важливості ризику ліквідності в системі банківських ризиків;

· різних підходах щодо управління ліквідністю у звичайних умовах та в умовах зростання кризи ліквідності.

Розвиток економічних відносин у світі за останні десятиліття зумовив ускладнення фінансової системи і, як наслідок, банківської діяльності. Такі тенденції не могли не вплинути на проблеми управління банківською ліквідністю. Внаслідок цього на кожному етапі розвитку стали динамічно змінюватись не тільки завдання та заходи управління ліквідністю, а й економічна суть самого поняття ліквідність.

Враховуючи відмінності функціонування в економічних механізмах України та країн Європи, на даний час поняття ліквідності в наукових працях іноземних та вітчизняних авторів трактується по різному як за формою, так і за змістом. Принципова відмінність визначення, на наш погляд, пов'язана з різним тлумаченням проявів ліквідності.

Термін “ліквідність” походить від латинського liquidus, що в перекладі означає рідкий, текучий, тобто ліквідність характеризується легкістю в реалізації, продажі, перетворенні матеріальних цінностей та інших активів у грошові кошти.

У науковій літературі 20-х рр. ХХ ст. розрізняли поняття “ліквідитет” і “ліквідність”. Так ліквідитет розуміли як рівновагу груп статей активу і пасиву балансу, які мають приблизно однакові терміни оплати. В балансі банку розрізняли три ступені (ранги) ліквідитета. До першої групи за пасивом належали поточні рахунки, безтермінові вклади, неоплачені переводи, рахунки-лоро; в активі цієї групи рахунків були каса, рахунки ностро, враховані короткотермінові векселі, трати і девізи. До другої групи належали: за пасивом - термінові вклади, за активом - процентні цінні папери, термінові позики. До третьої групи належали всі інші рахунки активу і пасиву.

Широке розповсюдження в теорії та практиці банківської діяльності термін “ліквідність банку” отримує в другій половині 30-х рр. ХХ ст. (після періоду „Великої депресії”) завдяки працям Дж. Кейнса - засновника першої макроекономічної доктрини регулювання ринкового господарства. В праці “Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей” (1936 р.) Дж.Кейнс описав психологічний мотив “надання переваги ліквідності” - прагнення господарюючих суб'єктів зберігати отримані доходи в грошовій формі. Під „грошима” Кейнс розумів як готівку - золоті монети і банкноти, так і будь-які кошти, які є законним і прийнятним платіжним засобом у певній господарській системі: кошти на поточних грошових рахунках, казначейські векселі тощо. Такі кошти можуть бути у будь-який момент безперешкодно використані як найзручніший засіб платежу при здійсненні угод між різними суб'єктами -юридичними і фізичними особами.

Дж. Кейнс зазначав, що умову ліквідності задовольняє наявність грошей. Відповідно у банківській діяльності такий підхід до розуміння ліквідності означає можливість і легкість оборотності різних вкладень банку (його активів) у готівкові кошти для виконання зобов'язань перед його кредиторами. Безперечно під впливом теорії Дж. Кейнса про “надання переваг ліквідності” сформувалась думка щодо ліквідності банку як його здатності своєчасно виконувати боргові зобов'язання за рахунок активних статей балансу (насамперед коштів у касі та на рахунках в інших банках).

За часів Радянського Союзу поняття ліквідність вважалося таким, що властиве лише капіталістичній системі господарювання, де можливі кризові потрясіння. Зокрема, ліквідність в науковій літературі розглядали як:

· здатність капіталістичних фірм виконувати свої платіжні зобов'язання перед кредиторами;

· оборотність матеріальних цінностей і різних видів фіктивного капіталу в готівкові гроші, тобто ліквідність - це властивість активів господарського суб'єкта, зокрема їх рухливість, мобільність, яка полягала в здатності швидко перетворюватися в готівкові кошти [39].

В Україні термін “ліквідність” запозичений із німецької мови на початку ХХ ст. який використовували тільки банки, щодо оцінювання діяльності клієнта - юридичної особи. Ліквідність розглядалась як здатність активів до швидкої та легкої мобілізації.

У вітчизняній економічній літературі проблеми ліквідності банку не достатньо відображені. З початком економічних перетворень наприкінці ХХ ст. поняття “ліквідність” загалом і “ліквідність банку” зокрема, питання оптимального рівня ліквідності, а також регулювання та управління банківської ліквідності, привернули увагу багатьох вчених.

Так, у 1986 р. у Фінансово-кредитному словнику ліквідність розглядали, як “здатність банку своєчасно виконувати свої зобов'язання” [163].

У сучасній економічній літературі зустрічаються різні трактування поняття ліквідності банку. Так, автори О. І. Лаврушин, В. І. Букато, Ю. І. Львов обмежуються найпростішими визначеннями ліквідності: це легкість перетворення активів банку в грошові засоби. Науковці Є. Ф. Жуков, В. І. Колеснікова, А. В. Ісаічова включають в поняття ліквідності здатність банку своєчасно виконувати вимоги за зобов'язаннями. Третю точку зору щодо визначення ліквідності висловлюють вчені Дж. Сінкі і Е.Рід.

Дж. Сінкі подає таке тлумачення даного терміну: “Ліквідність насамперед необхідна банкам, для того, щоб бути готовими до вилучення депозитів і задовольняти попит на кредити. Непередбачені зміни потоків створюють для банків проблеми ліквідності” [146]. Таке визначення, на наш погляд, з одного боку, має практичний характер (функціональність щодо визначень економічних понять властива науковій літературі Заходу), з іншого - вона визначає банківську специфіку.

Американський економіст Е. Рід зазначає: “Банк вважається ліквідним, якщо суми його готівкових коштів та інших ліквідних активів, а також можливість швидко мобілізувати кошти з інших джерел, достатні для своєчасного погашення боргових і фінансових зобов'язань. Крім цього, банк повинен мати достатній ліквідний резерв для задоволення практично будь-яких непередбачених фінансових потреб” [142].

Можна зробити висновок, що ліквідність банку безпосередньо пов'язана з тими активами, які він має в своєму розпорядженні. Так, Дж. Сінкі вказував: “Здатність банку забезпечувати ліквідність потрібно при наявності високоліквідних фінансових активів, які легко переміщуються. Вимоги ліквідності означають, що фінансові активи повинні бути доступні для власників у короткий термін (упродовж дня) за номіналом. Вимоги переміщення означають, що право на володіння фінансовими активами має передаватися за номіналом іншому економічному суб'єктові, у формі прийнятній для нього” [146].

В Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженій Постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368, подається ширше трактування поняття ліквідності. Ліквідність банку визначається, як “здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів” [4].

Таким чином, визначення ліквідності банку, який діє на сучасних фінансових ринках, має передбачати: здатність активів перетворюватися в засоби платежу; здатність банку розраховуватись за свої зобов'язання у будь-який момент; здатність банку залучати додаткові ліквідні кошти на фінансових ринках. Отже, ліквідність слід розуміти, як здатність банку своєчасно та з мінімальними витратами виконувати вимоги щодо виплати за своїми зобов'язаннями та бути готовим задовольнити потреби в кредиті клієнтів банку.

Із визначення випливає, що основними чинниками ліквідності є такі: час; джерела ліквідності; типи платіжних засобів. Класифікацію характеристик банківської ліквідності подано в Додатку А. Залежно від джерела формування ліквідності банку, виокремлюють купівельну та нагромаджену ліквідність.

Купівельна або залучена ліквідність пов'язана із залученням банком коштів на фінансових ринках. Проте їх здатність позиціювання на ринку неоднакова і залежить насамперед від розміру банку. Таким чином, оскільки доступ банків на ринку міжбанківських кредитів в Україні обмежений, а залучення коштів від клієнтів залежить від “репутації” капіталу, то це накладає певні обмеження на використання стратегії управління ліквідністю через управління пасивами банків.

Нагромаджена ліквідність є внутрішнім джерелом коштів у тому розумінні, що вона “утворюється” у формі визначених активів у балансі банку. Така ліквідність реалізується або створюється, коли активи трансформуються в готівку. З даним видом ліквідності пов'язаний такий метод управління

ліквідністю, як “перетворення активів”, або “переміщення активів”.

Слід зазначити, що це “перетворення активів” може бути або дискреційним (тобто здійснюється на розсуд менеджерів), або недискреційним. Недискреційні перетворення - це ті, які відбуваються без будь-якого рішення, спрямовані на збільшення коштів. Вони здійснюються у формі погашення кредитів і цінних паперів, які надходять у банк у вигляді платежів за кредит. Якщо недискреційні перетворення заздалегідь плануються, щоб отримати очікуваний потік готівки від позичальників, обґрунтування такої стратегії відоме під назвою теорії очікуваного доходу. Ця теорія є придатною при використанні технології “управління розривами” як тактичного інструментарію в управлінні ліквідністю.

Величина нагромадженої ліквідності, як вказує Дж.Ф.Сінкі, може бути виражена через співвідношенням кредитів до “серцевинних депозитів”, і чим менше значення цього співвідношення, тим більша нагромаджена ліквідність. “Можна очікувати, зазначає американський вчений, що співвідношення кредитів і оренди до серцевинних депозитів буде змінюватися прямо пропорційно до розміру банку” [146, с.481-482]. Для великих банків це співвідношення перевищує одиницю, оскільки вони видають більше кредитів на долар депозитів. Точку, в якій це співвідношення переходить із зони “менше одиниці” в зону “більше одиниці”, можна вважати межею між банками з нагромадженою ліквідністю і банками, які управляють пасивами.

Слід виокремити такий вид ліквідності, як поточна ліквідність. Як відомо, банки повинні мати в стратегії ділового розвитку стратегічний план управління ліквідністю, який містить плани підтримання операційної ліквідності, плани на випадок виникнення кризи ліквідності (Додаток Б).

Поточна ліквідність банку пов'язана з щоденним моніторингом вхідних та вихідних грошових потоків для задоволення операційних потреб банку в грошових коштах (тобто розуміння ліквідності як ліквідність-потік). З цією метою складаються поточні плани (від 1 до 10 днів), або плани ліквідності.

Ліквідність банку базується на постійному підтриманні об'єктивно

необхідного співвідношення між трьома її складовими - власним капіталом банку, залученими та розміщеними коштами шляхом оперативного управління їх структурними елементами.

З врахування цього в світовій банківській теорії та практиці ліквідність розуміють як запас, або потік. Так, ліквідність як запас дає змогу визначити рівень можливості банку виконати свої зобов'язання перед клієнтами на певну дату шляхом зміни структури активів на користь їх високоліквідних статей за рахунок невикористаних резервів, які є в цій сфері. Вона передбачає наявність у балансі банку певної кількості активів, які можуть бути спрямовані на погашення зобов'язань банку перед клієнтами. Таким чином, ліквідність-запас характеризує ліквідність банку на певний момент і відображає наявність ресурсів для задоволення зобов'язань на даний момент. Разом із цим, такий показник недостатньо повно відображає реальну суть ліквідності, яка є доволі динамічною і змінною. Це, зокрема, виявляється у ситуації, коли банк володіє достатнім рівнем ліквідних активів для підтримання миттєвої та поточної ліквідності, але з часом з огляду на перевищення вхідного потоку зобов'язань над потоком трансформації вкладень у ліквідні активи втрачає здатність відповідати за зобов'язаннями. Щоб заперечити цьому і протидіяти втраті ліквідності в майбутньому, було розроблено прогресивний і комплексний підхід до характеристики ліквідності - визначення ліквідність як потік.

Ліквідність як потік аналізується з точки зору динаміки, що передбачає оцінювання здатності банку впродовж певного періоду змінювати несприятливий рівень ліквідності або запобігати погіршенню досягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати його) шляхом ефективного управління відповідними статтями активів та пасивів, залученням додаткових коштів, підвищення фінансової стійкості через збільшення доходів. Ліквідність-потік відображає стан ліквідності запасу в майбутньому, тобто дає змогу визначити її прогнозні значення і динамічні зміни з врахуванням впливу вхідних і вихідних грошових потоків, які утворилися при придбанні банком нових зобов'язань і вимог, а також здатності банку змінювати структуру пасивів та активів. Прогнозування здійснюється на короткотермінову перспективу (від одного до трьох місяців) і характеризує поточну або короткотермінову ліквідність банку.

Таким чином, кожний банк має самостійно забезпечувати підтримання ліквідності шляхом аналізу її стану та прогнозувати результати діяльності й проводити політику в області формування статутного капіталу, фонду спеціального призначення. Крім цього, діяльність банків, які є посередниками між тими, що розпоряджаються грошовими коштами у вигляді вкладів, і тими, хто їх потребує, полягає в тому, щоб раціонально залучати ці кошти і надавати їх у вигляді позики або інвестувати за високими ставками для отримання доходу. Для цього банку потрібні кошти у вигляді ліквідної форми, тобто такі активи, які можуть легко і швидко перетворюватися у грошові кошти з невеликим ризиком або без нього.

На нашу думку, для комплексної оцінки ліквідності банку потрібно в сукупності розглядати поточну ліквідність балансу банку (запас) й перспективну ліквідність (потік).

Ми вважаємо, що серед зазначених трактувань ліквідності найбільш правомірним є підхід до ліквідності як ринкового об'єкта (товару, фінансового активу, грошей), господарюючого суб'єкта (кредитної організації) та ринку (товарного, грошового, кредитного). Якщо ліквідність об'єкта розглядати як здатність реалізуватися з мінімальними витратами і в необхідний момент, то ліквідність суб'єкта, як правило, визначають з двох точок зору. З одного боку, акцентується увага на ліквідності його активів, з іншого - на можливості виконання зобов'язань. Ліквідність ринку розглядається з позиції його місткості, амортизації, зміни в попиті та пропозиції без відповідного значного коливання цін.

Стійке, передбачуване функціонування ринку багато в чому залежить від того, наскільки його учасники зможуть забезпечити швидке і безперешкодне перетворення тимчасово вільних грошових коштів у капітал у формі різних фінансових активів і такий швидкий і безперешкодний перехід цих активів у вихідну грошову форму.

Ринок у вузькому значенні відображає суть процесу обміну, пов'язаного з купівлею-продажем матеріальних благ і послуг. З огляду на це ринок є сукупністю угод купівлі та продажу товарів, місцем, де продавці та покупці знаходять один одного. В широкому розумінні це форма соціально-економічного життя суспільства, за якої відтворення матеріальних благ, реалізація інтересів здійснюється на основі принципів товарного виробництва та обігу, головним з яких є свобода господарської діяльності з метою одержання прибутку.

Таким чином, виокремимо його головні функціональні призначення. Ринок дає змогу реалізувати соціально-економічні взаємозв'язки господарюючих суб'єктів, тоді як ліквідність, як його якісна характеристика забезпечує цю реалізацію.

Згідно з вужчим підходом щодо визначення ринку можна виокремити поняття “ліквідність ринкового об'єкта” і “ліквідність господарюючого суб'єкта”. Ці економічні поняття як з точки зору формальної логіки, так і практики можна вважати самостійними якісними характеристиками. Ліквідність об'єкта - це якісна характеристика будь-якого товару чи фінансового активу. Ліквідність суб'єкта - якісна характеристику господарюючого суб'єкта. При цьому слід зазначити, що поняття “ліквідність об'єкта” і “ліквідність суб'єкта” на практиці можуть бути порівняно самостійними. Так, наприклад, банк, який здійснює купівлю-продаж є суб'єктом, а ліквідність банку - об'єктом оцінки.

Якщо ліквідність об'єкта - поняття доволі поширене в будь-якій сфері економічного життя суспільства, то ліквідність суб'єкта отримує найбільш повний розвиток у сфері банківського капіталу. Остання обставина зумовлена тим, що банк як посередник між продавцем і покупцем базує свою діяльність саме на розриві в часі руху грошей і товарів.

Виокремивши “ліквідність об'єкта” і “ліквідність суб'єкта” необхідно вказати, що об'єкт і суб'єкт є невід'ємним елементом ринку і ринкової економіки як системи взаємопов'язаних соціально-економічних відносин, процесів та явищ.

У сучасних дослідженнях вітчизняних економістів є підходи, які певною мірою відображають взаємозумовленість характеристик об'єкта і суб'єкта. Так, В.В. Кисельов визначає ліквідність банку як “можливість використання активу в якості коштів платежу (або швидкого перетворення його в засіб платежу) і здатність активу зберігати свою номінальну вартість незмінною” [88].

Таким чином, якщо відносини є результатом взаємодії суб'єктів, то ліквідність може бути розглянута лише як “можливість цієї взаємодії” в чітких межах, які визначають специфіку поняття, що досліджується. Соціально-економічна взаємодія суб'єктів, взаємозв'язок їх інтересів реалізується за допомогою ринку. Інакше кажучи, ринок здійснює реалізацію соціально-економічних взаємодій економічно зумовлених господарюючих суб'єктів, а ліквідність, як одна з якісних характеристик об'єктів і суб'єктів, дає змогу реалізувати цей взаємозв'язок і взаємодію.

Ліквідність щодо господарюючого суб'єкта, ринкового об'єкта і загалом ринку є якісною характеристикою. Ліквідність ринкового об'єкта, господарюючого суб'єкта і ринку - це необхідна умова взаємодії суб'єктів і задоволення їх інтересів. Крім цього, ліквідність як якісна характеристика є об'єктивною вимогою всього ринкового механізму.

Основними умовами для ринкового об'єкта, необхідною для реалізації ліквідності як якісної характеристики та задоволення вимог ринкового механізму, такі: спільність вартості та споживчої вартості товару, мінімальна величина трансакційних витрат, легкість реалізації товару.

Ліквідність суб'єкта загалом можна охарактеризувати за такими параметрами:

1) наявністю ліквідних активів для виконання зобов'язань перед постачальниками, підрядниками, бюджетом, різними кредиторами;

2) достатністю власних коштів для життєдіяльності (оборотних і основних коштів, які характеризуються якісними і кількісними показниками);

3) залежністю від зовнішніх джерел фінансування.

Крім того, ліквідність суб'єкта визначається величиною позабалансових

зобов'язань, добросовісності суб'єкта у виконанні платежів і загальною культурою взаємовідносин з контрагентами, здатністю суб'єкта випускати цінні папери, які користуються попитом на ринку. У випадку купівлі-продажу (процесів злиття, поглинання) ліквідність суб'єкта “переходить” у ліквідність об'єкта. Йдеться про реальну оцінку майна даного суб'єкта - матеріального і нематеріального, можливості реалізації його активів і бізнесу з найменшими втратами.

Основними параметрами ліквідності ринку, на наш погляд, є: високий ступінь прозорості ринку (повна інформація про ринок, вільний вхід на ринок і вихід із нього); велика кількість покупців і продавців на ринку; об'єктивний процес ціноутворення (відсутність монопольного контролю над цінами); високий ступінь мобільності ринку.

Ліквідність абстрактно вважають можливістю ефективної взаємодії суб'єктів ринку, а “економічні відносини” - результатом реалізації економічних процесів суб'єктів. На наш погляд, у сучасних економічних умовах банківську ліквідність слід розглядати як багаторівневу систему категорій, яка містить структурні елементи (рис.1.4).

Рис. 1.4. Структурні елементи банківської ліквідності.

Ліквідність банківської системи - це спроможність забезпечити своєчасне виконання всіх боргових зобов'язань перед вкладниками, кредиторами і засновниками банківських установ, можливість залучати в повному обсязі вільні кошти юридичних та фізичних осіб, надавати кредити й інвестувати розвиток економіки країни. Ліквідність банківської системи залежить від ліквідності банківських установ, НБУ і держави, а також розвитку міжбанківського ринку, що дає змогу вважати банківську систему єдиним цілим. На ліквідність банківської системи впливають зовнішній та внутрішній борг України; рівень інвестицій; динаміка кредиторської та дебіторської заборгованості; законодавчо-нормативна база захисту кредитора.

Ліквідність банку - це його здатність своєчасно погашати свої зобов'язання. Інакше кажучи, суми його грошових коштів, які можна швидко мобілізувати з інших джерел, дають змогу вчасно виконувати зобов'язання за пасивом. Зокрема, з метою підтримання стабільності банк повинен мати певний ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов'язань, які можуть бути зумовлені як змінами стану грошового ринку, так і фінансовим станом клієнтів або банків-партнерів. Ліквідність банку буває статистичною та динамічною. Статистична ліквідність - це ліквідність банку, яка визначається на конкретний період, на певну дату. Це означає, що на будь-яку необхідну дату робиться зріз всіх операцій, аналіз всіх договорів і визначається виконання всіх зобов'язань банку за всіма договорами на дану дату. Динамічна ліквідність - ліквідність банку, яка визначається на конкретний період, але з врахуванням прогнозу стану ліквідності на майбутній період. Суть у тому, що статистична ліквідність може бути повною за умови, що на наступний день банк повинен здійснити виплату значного депозиту. При цьому, наприклад, з врахуванням планових надходжень ліквідних коштів прогноз дасть змогу отримати результат відсутності їх в достатньому розмірі і динамічна ліквідність буде незадовільною. Динамічну ліквідність можна поділити на дві підгрупи: короткотермінову та довготермінову. Короткотермінова ліквідність визначається з врахуванням прогнозу стану банку на 1 - 3 місяці. Довготермінова ліквідність визначається з врахуванням прогнозу стану банку на період більше одного року. Статистична та динамічна ліквідність банку бувають різними за ступенем повноти: повна, задовільна та незадовільна ліквідність. Повна ліквідність банку дає змогу виконувати всі зобов'язання за всіма договорами без порушень термінів. Задовільна ліквідність банку - це стан ліквідності, за якої банк порушує зобов'язання тільки за платежами, які пов'язані з адміністративно-господарськими витратами. Всі інші види порушень зобов'язань банком свідчать про незадовільну ліквідність. Поділ ліквідності банку на статистичну та динамічну подано в табл.1.2.

Таблиця 1.2

Види ліквідності банку за терміновою ознакою

Ступінь повноти	Статистична (на конкретну дату)	Динамічна (на конкретний період з врахуванням прогнозу)
		Короткотермінова (до 1 - 3 міс.)	Довготермінова (більше 1 року)
Повна	Без порушень за всіма договорами
Задовільна	З порушенням тільки за адміністративно-господарськими платежами
Незадовільна	При всіх інших порушеннях за будь-якими зобов'язаннями

Ліквідність балансу є співвідношенням окремих статей балансу відповідно до встановлених нормативів. Баланс банку вважається ліквідним, якщо його стан дає змогу за рахунок швидкої реалізації коштів за активом покривати термінові зобов'язання за пасивами. Можливість швидкого перетворення активів банку в грошову форму для виконання власних зобов'язань зумовлена багатьма чинниками, серед яких головний - відповідність термінів та обсягів розміщення фінансових ресурсів термінам та обсягам їх залучення. На основі балансу банку можна розрахувати показники ліквідності, з яких окремі регламентовані НБУ, а інші можуть бути визначені самостійно для потреб банку при проведенні аналізу його надійності.

Ліквідність активів передбачає, що активи можуть бути безпосередньо використані для погашення боргових зобов'язань або трансформуватися в грошові та інші платіжні засоби. До ліквідних активів належать: готівка, банківські метали, кошти на коррахунках в НБУ та інших банках, державні цінні папери.

На наш погляд, суть категорії “ліквідні пасиви” полягає в тому, що це пасиви, які стабільно перебувають в обігу, не є надзвичайно чутливими до відсоткових ставок та постійно поповнюються. До ліквідних пасивів належать залишки на поточних рахунках постійних клієнтів банку, кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій. Зокрема, ліквідність банку підвищується, коли мінливість залишків залучених ним коштів зменшується.

Ліквідність банку є запорукою його стійкості, оскільки банк, який володіє достатнім рівнем ліквідності, в змозі з мінімальними затратами для себе виконувати такі функції:

· проводити платежі за дорученням клієнтів;

· повертати кредиторам (вкладникам) кошти як з настанням терміну погашення, так і достроково;

· сплачувати випущені цінні папери;

· відповідати за зобов'язаннями, які можуть відбутися в майбутньому, наприклад, за позабалансовими зобов'язаннями.

Таким чином, для банку ліквідність є необхідною умовою стійкості його фінансового стану поряд з ризикованими активними та пасивними операціями.

Для детальнішого аналізу суті банківської ліквідності розглянемо ті чинники, які її визначають. Оскільки банківська ліквідність має різну інтерпретацію на різних ієрархічних рівнях, розрізняють і чинники, які впливають на кожну з них.

Охарактеризуємо чинники, які впливають на ліквідність банку. Один із них, який дає змогу визначити ліквідність банку, зазначається в російській економічній літературі другої половини ХІХ ст. з огляду на збиткову діяльність державних банків і початок утворення комерційних. Наприклад, про дотримання відповідності між термінами активних і пасивних операцій зазначали економісти ще в кінці ХІХ ст. Так, Л. Варшавський вказує: „...в силу невдалої організації банківської діяльності в операціях банку не існувало відповідності між активами і пасивами. Тому банкам постійно могли загрожувати небезпеки щодо бажання вкладників повернути гроші, віддані в позику банку, який, з одного боку ці вклади давав як довготермінові позики, а з іншого - за невідповідності активів та пасивів зазнавав збитків, притримуючи великі суми без руху” [39].

Ігнорування об'єктивної вимоги відповідності за термінами активних і пасивних операцій банків у період індустріалізації наприкінці 20-х рр. минулого століття призвело до негативних наслідків. При проведенні кредитної реформи 1930-1932 рр. були розмежовані та чітко визначені джерела довготермінового і короткотермінового кредитування. Таким чином, був офіційно визнаний один із чинників банківської ліквідності.

Рухливість активів, їх здатність своєчасно реалізуватись у функціональні гроші суспільства є важливими моментами забезпечення ліквідності. Проте найбільш ліквідні форми активів є найменш дохідними, що змушує банки диверсифікувати свої активи. Своєчасне виконання зобов'язань визначає необхідність максимальної відповідності залучених пасивів і вкладень банку за термінами так, щоб реалізація активів у будь-який проміжок часу спроможна була задовольнити потреби вкладників банку і відповісти за іншими зобов'язаннями у термін, який настав.

Даний підхід має суттєвий недолік, який не враховує специфіки банківської діяльності. Особливістю банківських пасивів є те, що всі кошти вкладників не можуть бути одночасно пред'явлені до вимоги, а тому в розпорядженні банку завжди є деякий постійний залишок коштів клієнтів. Завдяки наданню послуг за розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтів банки завжди мають певні суми на їх рахунках, і практично ці кошти є довготерміновими. Величина цієї умовно постійної суми може змінюватися під впливом багатьох чинників, в числі яких є як зовнішні, що стосуються економічної ситуації в країні (кон'юнктура ринку, коливання грошової активності, розвиток кредитної системи), так і внутрішні, які відносяться до якості роботи банку, якості та кількості наданих послуг, рівня організації роботи із залучення ресурсів. Враховуючи ці чинники, можна достатньо точно визначити обсяг коштів клієнтів, який буде постійним і котрий можна використовувати для вкладень у середньо- і довготермінові операції.

Відповідно до пасивів, термін деяких довготермінових активів має велике значення. Наприклад, вкладення в акції підприємств є безтерміновими, але завдяки розвиненості фондового ринку цей вид вкладень можна швидко реалізувати і фактично він буде короткотерміновим. Таким чином, ліквідність активів не залежить від їх терміну, оскільки термін реалізації в багатьох випадках залежить від розвитку і кон'юнктури грошового та фондового ринку, а також від рівня ризикованості вкладень.

Відповідність за термінами активів і пасивів на певний момент характеризує ліквідність банку тільки з одного боку. Цю властивість можна використати для оцінки балансу банку, але не банку загалом. Ліквідність балансу відображає здатність банку на конкретну дату забезпечити погашення зобов'язань своїми активами без втручання зі сторони, вона характеризує запас власних коштів, запас (“портфель”) активів і певну структуру зобов'язань, а також відповідність термінів запиту пасивів термінам погашення активів.

Ліквідність балансу є одним з основних чинників, які визначають ліквідність банку. Крім ліквідності балансу, ліквідність банку залежить від додаткових характеристик активів і пасивів, які стосуються їх здатності до “переливу”.

Так, терміновість вкладень у цінні папери часто залежить від розвитку фондового ринку. Наявність первинного і вторинного ринків дає змогу перевести конкретний вид вкладень у категорію ліквідних активів. При випуску довготермінових фінансових інструментів для суб'єкта дані цінні папери є довготерміновими, а для інвестора їх фактична терміновість залежить від багатьох чинників. Серед них слід назвати поточні потреби заміщення цінних паперів більш ліквідними в інвестора, можливість реалізації, яка забезпечується наявністю ринку подібних фінансових інструментів і рівнем попиту на ці інвестиції на ринку.

Ліквідність другого виду активів - банківських позик - залежить від кредитоспроможності позичальника, ризикованості угоди, яка кредитується, і від якості забезпечення позики. В сучасних умовах розвитку грошових відносин з'являються можливості перепродажу позичених і вексельних боргів підприємств, але поки що ці процеси неможливо назвати загальноприйнятим. Найбільший інтерес становлять борги великих підприємств - монополістів і банків, які мають стійке фінансове становище. Попит на цей вид активів найбільш високий, а ціни, відповідно, низькі. На зобов'язання менш кредитоспроможних позичальників ринок реагує таким чином: значно важче продати їх борги, а потенційна дохідність значно вища. Крім зазначених чинників, на ліквідність позик певний вплив має зовнішньоекономічний чинник: розвиток системи розрахунків між банками і регіонами, рівень законодавчої бази в суспільстві.

Таким чином, ліквідність активів залежить, насамперед від їх якості, а також від рівня розвитку грошово-кредитної та фінансової систем.

Відповідно до якості активів, структура і якість пасивів також впливають на ліквідність банку. Рівень власних коштів у пасивах балансу та їх структура відображають успішність роботи банку до сьогоднішнього дня, а рівень іммобілізації капіталу вказує, який обсяг власних коштів може бути вкладений у довготермінові і/або високоризиковані активи.

Структура залучених коштів характеризує стійкість ресурсної бази банку, дає змогу передбачити потреби в ліквідних коштах для погашення зобов'язання. На основі структури джерел визначається “портфель” активів як за термінами, так і ступенем ризику. Якість і вартість залучених ресурсів характеризує здатність банку зацікавити вкладників, які довіряють йому свої кошти. Чим стабільніші залучені пасиви, тим стійкіша основа для розвитку активних операцій банку, і чим нижчі процентні ставки за залученими ресурсами, тим більше можливості в банку отримати прибуток. Як результат, дешеві стабільні пасиви є необхідною умовою ліквідності банку, а довіра з боку вкладників і кредиторів - своєрідним капіталом, за допомогою якого навіть у несприятливих кон'юнктурних умовах банк не буде позбавлений своєї ресурсної бази.

Для забезпечення своєчасної оплати зобов'язань банк має точно знати, яка буде потреба в готівкових і безготівкових грошових коштах, що є практично неможливим. Таким чином, банк повинен мати деякий запас активів, реалізувати які без втрати він зможе в будь-який період.

Разом із цим, у своїй діяльності банк не обмежується тільки технічною посередницькою діяльністю. Будучи активним учасником грошового і фінансового ринків, банк вкладає власні та залучені кошти в різні операції з метою отримання прибутку. При цьому активні операції, як правило, розрізняються за ступенем дохідності і ризикованості. Як самостійний суб'єкт банк повинен мати змогу своєчасно реалізувати власну вартість. Засновники та акціонери вкладали свої кошти в капітал банку з метою отримання доходу (дивідендів) або курсового зростання вартості акцій, а це можливо тільки за рентабельної діяльності. В разі несприятливої кон'юнктури або виникнення кризової ситуації банк може отримати у вигляді фінансового результату збитки. Це не означає, що він стає неліквідним, але імовірно, що певне зниження рівня його ліквідності вже наявне. Чим більший абсолютний обсяг власних коштів та їх питома вага у структурі пасивів балансу, тим вища стійкість банку до зовнішніх потрясінь. За тривалої та стабільної прибутковості банку зростає абсолютна і відносна величина власних коштів, що, в свою чергу, підвищує імовірність збереження банком ліквідності в майбутніх періодах. Можна зробити висновок, що на ліквідність банку значний вплив мають такі чинники, як достатність власних коштів.

Оскільки банк, який отримує збитки сьогодні, навіть якщо він ще в стані відповідати за своїми зобов'язаннями, в майбутньому може бути неплатоспроможним, тому серед заходів, які зміцнюють банківську ліквідність на мікрорівні, необхідно застосувати науково обґрунтовану вартісну політику залучення і розміщення ресурсів, що сукупно має привести до позитивного фінансового результату діяльності банку.

Отож, поряд із вищезазначеними чинниками, які визначають ліквідність банку, потрібно оцінювати фінансові результати діяльності банку. Негативний фінансовий результат негативно впливає на ліквідність банку, нульовий фінансовий результат є допустимим тільки на невеликий проміжок часу, оскільки для подальшого сприятливого розвитку банку необхідно мати хоча б мінімальний рівень прибутку.

Загалом ліквідність банку залежить не тільки від внутрібанківської роботи, а й від таких зовнішніх чинників, як рівень розвитку ринкових відносин у різних сегментах економіки, якості роботи Національного банку. Разом з цим, слід враховувати такі чинники, які негативно позначаються на всіх галузях економіки, в т.ч. банківській сфері, як бюджетний дефіцит, інфляція, розбалансованість платоспроможного попиту на товари та їх пропозиція. У результаті впливу цих чинників навіть за відсутності недоліків у діяльності банку можуть виникнути проблеми з ліквідністю. Хоча безпосередня вина банків у цьому невелика, зовнішньо це виглядає як порушення їх ліквідності. При цьому важливо, що подібний стан виникає не в окремого банку, а охоплює ряд банків. Для усунення деяких негативних явищ застосовуються заходи, які виходять за межі компетенції окремих банків. За такої ситуації можна ставити питання забезпечення ліквідності всієї банківської системи країни.

Таким чином, до числа внутрішніх чинників, які визначають ліквідність банківських установ, належать:

· співвідношення активних і пасивних операцій по термінам погашення;

· якість активів;

· достатність власних і стабільність залучених коштів;

· фінансові результати діяльності банку.

До зовнішніх чинників, які впливають на ліквідність банку, належать:

· розвиток фінансового та грошового ринку;

· виконання Національним банком України своїх функцій з управління ліквідністю банківської системи країни.

З вище сказаного можна зробити висновок, що управління банківською

ліквідністю визначається як процес створення необхідних засобів та умов для того, щоб оплатити договірні або традиційні зобов'язання за доступними цінами і в будь-який період. Проте сам процес управління ліквідністю, використання стратегічних підходів та застосування конкретних інструментаріїв багато в чому залежать не тільки від понятійного апарату ліквідності, та її різновидів, а й значною мірою від реального середовища фінансового ринку.

1.3 Конкурентне середовище фінансового ринку та його вплив на ліквідність

Ефективність функціонування економічної системи загалом та її структурних елементів (в т.ч. банківської системи) зокрема значною мірою визначається умовами середовища, в якому доводиться діяти. Тенденції розвитку української економіки засвідчують про якісно новий етап у розвитку ринкових відносин, головним атрибутом якого є наявність конкуренції між банками. Дефініції “конкуренція”, “конкурентна позиція”, “конкурентна стратегія” є дещо новими для економічної науки в Україні. Так, Закон України “Про захист економічної конкуренції” трактує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття за допомогою власних досягнень переваг над іншими суб'єктами господарювання, в результаті чого споживачі, суб'єкти господарювання мають змогу вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначити умови обороту товарів на ринку [3].

Подібне визначення подано і в Економічній енциклопедії, де конкуренцію трактують як економічне суперництво та боротьбу між приватними і колективними товаровиробниками та продавцями товарів і послуг за якнайвигідніші умови їх виробництва і збуту, за привласнення найбільших прибутків, у процесі чого стихійно регулюється пропорції суспільного виробництва [69, с. 818].

Конкуренцію як процес створення і розповсюдження знань серед учасників ринку про те, як найкраще вести бізнес, визначає В. В. Попков [135, с. 46]. Такий підхід є надто вузький, оскільки розкриває конкуренцію як процес, а не як систему відносин.

Проте дослідження свідчать, що конкуренція - це суперництво паралельно діючих суб'єктів ринкових відносин, зацікавлених у досягненні подібних цілей. Проблеми функціонування банківських структур та учасників ринку в умовах конкурентного середовища є малодослідженими у вітчизняній науковій думці, проте викликали чималий інтерес у наукових колах іноземних дослідників. Зокрема, зазначені питання досліджували такі вчені, як Майкл Портер [137], Ізраел Кірцнер [90], Г. Л. Азоєв [15], Ю. І. Коробов [96], Г. О. Самойлов [28], Р.А. Фатхудінов [162], Ф.А. Хайєк [165] та інші.

Економічне реформування в Україні не залишило осторонь банківську сферу, а тому її учасникам за умови всезростаючої конкуренції доведеться (навіть за відсутності бажання) рахуватися з умовами ринку, формувати свою стратегію із визначенням конкурентних переваг.

Характерними ознаками конкуренції є такі: наявність ринків з альтернативними, аналоговими можливостями, а також значні кількості покупців (продавців) товарів, послуг, чергування розробки та використання нових інструментів ринкової політики одними конкурентами та аналогічних відповідних заходів іншими конкурентами. Щодо банків, то банківська конкуренція - це існуючий в динаміці процес суперництва банків та інших кредитних і фінансових інститутів, в якому вони прагнуть забезпечити для себе надійність та стійкість, підтримати рівень ліквідності, міцне становище на ринку.

До чинників, які зумовили конкуренцію в банківському середовищі, належать:

· тенденція до індустріалізації, що призводить до взаємопроникнення на ринку іноземних конкурентів, внаслідок чого загострюється суперництво з національними банками, адже іноземні банки приносять на ринок нові підходи щодо задоволення запитів клієнтів, нові банківські послуги;

· поява нових ринків капіталів, які трансформували традиційні системи вкладів;

· у результаті конкуренції національні банки набувають багатофункціонального характеру, створюючи відносини суперництва на внутрішньому ринку;

· диверсифікація банківських послуг;

· розвиток банківських технологій, важливих у роздрібній банківській діяльності.

Таким чином, пряме або опосередковане прагнення до підвищення ліквідності, що в конкурентному середовищі допускає доволі швидке агресивне зростання, розвиток банківських структур формують альтернативні чинники, які посилюють конкуренцію та її негативний вплив на позиції ліквідності.

Основними функціями конкуренції є такі:

· регулююча: конкуренція зумовлює перелив капіталу і формування оптимальної структури економіки, тобто, з одного боку, попиту споживачів, а з іншого - вимог економіки. Вона сприяє встановленню відповідності пропозиції банківських послуг з попитом на них не тільки за кількістю, а й якістю;

· розподільча: конкуренція сприяє розподілу доходів, коли більшу частину прибутку отримує той, хто пропонує найбільш конкурентоспроможні послуги;

· стимулююча: конкуренція стимулює банки знижувати витрати і впроваджувати нові послуги для досягнення конкурентних переваг.

Сфера банківської конкуренції є доволі просторовою, а саме конкурентне

середовище - багатовекторне. Основним його сектором є фінансові ринки, де конкурентне середовище має кілька зон (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Зони банківської конкуренції.

Банківську конкуренцію можна визначити як економічне суперництво банків за вигідні позиції на ринку банківських послуг. Загалом термін “банківська конкуренція” є умовним, оскільки, крім банків, на фінансових ринках діють ще й інші учасники. Окрім цього, останнім часом спостерігається тенденція універсалізації банківської діяльності, і саме між універсальними банками ведеться гостра конкурентна боротьба. Традиційно вторинною ланкою банківської системи є універсальні та спеціалізовані банки. Якщо раніше між цими банками було чітке розмежування і недоцільним вважалося заняття додатковими видами діяльності, то на сьогодні більшість банківських структур диференціювали спектр надання послуг, а відмінності між універсальними та спеціалізованими банками стали розпливчастими. Недаремно, на сучасному етапі банки порівнюють із “банківськими супермаркетами” [24].

Поряд з суперництвом в нинішніх умовах банки відчувають дедалі більшу конкуренцію з боку суб'єктів парабанківської системи, до яких належать страхові компанії, фінансові брокери, пенсійні фонди, а також з боку нефінансових організацій, наприклад, торгових домів.

Окрім цих зон, можна визначити дві підзони: індивідуальна конкуренція, за якої конкурентами є окремі кредитні інститути; групова конкуренція, за котрої конкурентами можуть бути групи кредитних інститутів.

Враховуючи поділ конкуренції на цінову та нецінову, на сьогодні хаотичне та масштабне, з точки зору кількості учасників, зокрема банків, її існування на фінансовому ринку не дає змогу активно впливати на цінову політику ринку. Таке обмеження дієве завдяки наявності банківського нагляду над банківськими установами. Оскільки цінова конкуренція має певні обмеження та допустимі норми, то банківські структури найчастіше використовують нецінові методи ведення конкурентної боротьби або прихованої цінової конкуренції.

Якщо врахувати ті обставини, що учасниками фінансового ринку є не тільки банківські структури, то саме таке конкурентне середовище підштовхує банки до пошуку моделі поведінки на ринку з метою реалізації власних конкурентних переваг.

Так, надалі конкурентне середовище будемо розуміти як чинники, що спонукають банки до досягнення конкурентних переваг, збереження міцних позицій. У більшості випадків така стратегія банків спрямована на збереження або розширення клієнтської бази, що дає їм змогу зберігати свої ринкові позиції.

Щодо банків визначають такі поняття, як конкурентна позиція банків та конкурентна позиція банківських продуктів. Конкурентна позиція банку є економічна категорія, призначена для оцінки результатів та стратегічного планування діяльності банку, вказує на місце та рейтинг банку на ринках збуту відповідно до результатів його діяльності, на його переваги та недоліки порівняно з іншими банками та небанківськими інститутами, які оперують на цих же ринках.

Проблема формування об'єктивного конкурентного середовища підтверджується нерівномірністю регіонального розподілу банків та їх філій (рис.1.6).

Рис. 1.6. Кількість банків та філій банків за регіонами України [62, с. 66].

Такий підхід впливає на якість наданих послуг клієнтам і на заходи банку,

спрямовані на суперництво за залучення клієнтів. Безумовно неможна порівнювати зусилля та вжиті заходи банків у Київській області (діє 91 банк та 159 філій) та в Тернопільській області (відповідно 33 філії і жодного банку юридичної особи), що створює нерівні умови для конкурентної боротьби (табл. 1.3). З іншого боку доцільно вести мову про співвідношення кількості банків і філій із кількістю населення, що проживає в даному регіоні. Наприклад, у тих же областях проведено аналіз, який засвідчує неадекватність надання банківських послуг у різних регіонах.

Таблиця 1.3

Співвідношення кількості банків та чисельності населення в Україні та по областях

	Населення, тис.осіб	Кількість банків і філій	Кількість банків та філій на 100 тис.осіб
Україна	47441,0	1385	0,34
Київська обл., м. Київ	4431,41	250	0,18
Тернопільська обл.	1123,04	33	0,34

Як зазначалось, однією із форм конкуренції є конкуренція між вітчизняними та іноземними банками. Вітчизняні банки побоюються експансії іноземних банків в Україні, які є досвідченими конкурентами, зважаючи на якість обслуговування та набір банківських послуг. Таким чином, іноземні банки, завойовуючи ринки, пропонують кредити за рівних цінових умов, але на триваліший термін. Проте саме присутність іноземних банків в Україні, забезпечення діяльності їх філій, а відповідно і підвищення конкурентного середовища в банківському секторі, є умовою вступу нашої держави до Світової організації торгівлі та Європейського Союзу. В табл. 1.4 подано основні банки в Україні зі 100% іноземним капіталом.

Таблиця 1.4

Банки зі 100% іноземним капіталом в Україні на 01.04.2005

Назва банку	Капітал, млн.грн.	Чисті активи, млн.грн.	Фін. результат, млн. грн.
Райффайзенбанк Україна	413,69	4653,03	6,231
ІНГ Банк Україна	212,97	1688,48	15,832
Креді Ліоне Україна	32,21	297,53	3,989
ПРО Кредит банк	51,58	164,39	7,682
Банк Пекао Україна	33,00	94,37	0,067
Банк ХФБ Україна	171,81	1079,97	21,678
Сіті банк Україна	157,97	1377,88	6,207

Центр соціологічних досліджень - “CASE” Україна провів сьомий тур опитування українських банків у березні 2004 р., для цього було обрано 100 банків. Одне із запитань у дослідженні стосувалося перешкод ведення бізнесу в Україні. Відповідно перше місце посіла конкуренція, яку обрали 90% опитаних банків

Проте з іншого боку, ринок без конкуренції неминуче породжує монополізацію його сегментів. Ринкова конкуренція, навпаки, підвищує мобілізаційні можливості банків та здатність адаптуватися до нових умов. У результаті є низка банків, які не витримують конкурентної боротьби і відчувають дефіцит ліквідності. Саме вони змушені, втративши конкурентну позицію, припинити діяльність або застосувати різні форми реорганізації. Злиття або приєднання банків спрямовані також на вирішення проблем капіталізації, пов'язаних із недостатньою адекватністю капіталів банків до розміру їх активів. Таким чином, показник достатності капіталу щодо активів є одним із чинників, що враховуються при оцінці ліквідності банку.

Станом на 01.08.2005 р. регулятивний капітал банків в Україні збільшився на 24,5% з початку року (за відповідний період 2004 р. - 22,4%) і досяг 22641 млн.грн., у т.ч. зобов'язання - на 32,7% (за відповідний період минулого року - на 26,4%) до 153812 млн. грн., загальні активи - на 29,6% (за відповідний період минулого року - на 25,3%) до 183000 млн. грн. (рис. 1.7).