Банківська ліквідність: оцінка, регулювання та оптимізація

Кількісний аналіз ліквідності дає змогу порівняти не лише показники для окремого банку, а й дотримання основних нормативів по банках, залежно від їх класифікації: найбільші банки, великі, середні та малі банки (Додатку Г).

У нормативних документах Національного банку не встановлені конкретні критерії, згідно з якими можна чітко визначити, який банк вважати великим, середнім або малим. Найбільш розповсюдженою думкою є розподіл банків відповідно до величини статутного капіталу. Банки з капіталом до 15 млн.грн. - малі, від 25 до 50 млн.грн. - середні, від 50 до 100 млн.грн. - великі, більше 100 млн.грн. - найбільші банки (табл. 2.5).

Таблиця 2.5

Групування банків України за розміром статутного капіталу у 2001-2005 рр. Складено автором за [44, с.132 - 140].

Групування банків за розміром статутного капіталу, млн. грн.	Кількість діючих банків	Статутний капітал
	2001	2002	2003	2004	01.03.2005	2001	2002	2003	2004	01.03.2005
Усього банків	153	157	157	160	161	4576	6003	8116	11605	12258
Від 0 до 15	44	28	10	2	2	467	321	109	26	26
Від 15 до 25	54	53	44	28	26	1025	1027	872	580	559
Від 25 до 50	35	47	67	78	77	1144	1541	2277	2715	2691
Від 50 до 100	12	18	18	28	31	827	1148	1176	1862	2065
Понад 100	8	11	18	24	25	1113	1966	3682	6423	6916

За останні роки структура банків за обсягом статутного капіталу змінилася переважно під впливом динаміки кількості малих і великих банків. Кількість банків зі статутним капіталом понад 20 млн. євро збільшилася на 2 одиниці та становила 12. Група банків зі статутним капіталом від 5 до 20 млн. євро розширилася з 53 до 69. Кількість банків зі статутним капіталом до 5 млн. євро зменшилася за 6 місяців поточного року на 18 одиниць.

На рис. 2.3 подано групування банків за розміром сплаченого статутного капіталу на 01. 01. 2005 р. [43, с. 25], де на великі банки припадає лише 7,5%, а основними учасниками ринку банківських послуг є малі та середні.

Рис. 2.3. Групування банків України за розміром сплаченого статутного капіталу на 01. 01. 2005 р.

В останній час багато вчених і спеціалістів досліджують проблему співвідношення між великими, середніми та малими банками. Зарубіжна теорія та практика банківської діяльності показує необхідність як у великих, так і середніх, і малих банках. Малі банки, наприклад, потрібні малому бізнесу та населенню. Одні переконані в тому, що в країні багато банків, і їх слід зменшити шляхом злиття або поглинання великими. Інші доводять, що та кількість банків, яка є, недостатня, і що поряд з великими потрібні як середні, так і малі банки. Відповідь можна отримати, порівнявши деякі показники розвитку вітчизняної та іноземної банківських систем. Наприклад, кількість банків у США - близько 15 тисяч, в Росії - 2,5 тисяч. Слід зазначити, що великі банки мають кращі порівняно з малими банками не тільки кількісні, а й якісні показники, насамперед динаміку активів, кредитно-інвестиційного портфеля, ресурсної бази, зокрема коштів юридичних і фізичних осіб, що свідчить про зростаючу довіру клієнтів до великих банків.

На нашу думку, показники миттєвої, поточної, короткострокової ліквідності, які розраховуються в процесі фінансового аналізу в банку, можна назвати нормативними показниками, оскільки їх встановлює Національний банк країни.

Відповідно до діючого порядку, в банках поряд із нормативними показниками самостійно розраховують додаткові показники ліквідності. Так, проведений аналіз показав, що застосування обов'язкових нормативів є необхідним для характеристики об'єктивності, універсальності та їх порівняння.

1. Об'єктивність - це оцінка стану ліквідності банку шляхом обчислення значення групи показників за єдиним для всіх банків алгоритмом, що має об'єктивний характер і заперечує суб'єктивність підходу як з боку наглядового органу, так і з боку банку.

2. Універсальність - оцінка позиції ліквідності банків, активних на різних сегментах фінансового ринку, які формуючи свої портфелі активів і пасивів різними способами, мають універсальний характер. Оцінка виконується за єдиним методом і на основі єдиних принципів.

3. Порівняння - застосування єдиного алгоритму розрахунку пруденційних нормативів і загальних принципів оцінки, отриманих у результаті, дає змогу порівняти позиції ліквідності як малих, так і великих банків, не залежно від складності операцій, які вони здійснюють.

Разом із цим, обов'язкові нормативи мають відповідати наступним вимогам:

§ Ефективність і значимість: показники ліквідності мають реально відображати здатність банку виконувати власні зобов'язання;

§ Повнота і різновидність: методика обчислення обов'язкових нормативів має охоплювати всі різновидності вимог і зобов'язань, враховувати всі типи ризиків, які виникають у діяльності банків;

§ Наукова обґрунтованість: методики обчислення і значення пруденційних нормативів мають відповідати практиці ведення банківської діяльності і одночасно мати наукове підґрунтя;

§ Відповідність міжнародним стандартам: пруденційні нормативи ліквідності методологічно мають відповідати міжнародним стандартам і загальноприйнятим принципам;

§ Гнучкість: обов'язкові нормативи ліквідності не мають обмежуватись можливостями банку в самостійному виборі стратегії розвитку, механізму контролю і управління позицією ліквідності;

§ Чіткість, зрозумілість і максимально можлива простота: пруденційні вимоги, які пред'являють органи нагляду до банків, і принципи оцінки ліквідності мають бути зрозумілими і чіткими, а методика обчислення показників - простою;

§ Відкритість: враховуючи, що виконання пруденційних нормативів ліквідності є обов'язковими для всіх банків, доступ до інформації про фактичні значення показників ліквідності банківських установ має бути вільним для всіх зацікавлених користувачів.

2.2 Методи оцінювання та прогнозування ліквідності банків

Нормативне регулювання діяльності банків є складовою механізму впливу держави на умови функціонування та результати діяльності банків. Проте використання нормативів не можна вважати достатньою умовою ефективного управління банківською ліквідністю, оскільки дотримання останньої передбачає не тільки встановлення вимог до рівня ліквідних коштів.

Для визначення ефективності управління банківською ліквідністю використовують такі основні характеристики: швидкість перетворення активів у грошову форму і задоволення потреби в готівкових коштах (часовий компонент) та вартість підтримання певного рівня ліквідності (вартісний компонент). Взаємозалежність зазначених компонентів дає змогу досягти оптимального рівня ліквідності. Одним із необхідних етапів формування концепції аналізу ліквідності банку є розроблення блок-схеми алгоритму її кількісної оцінки (Додаток Д).

Ефективна система управління банком має за мету забезпечити достатній рівень ліквідності за мінімальних витрат, тому в цьому важливу роль відіграють методи аналізу ліквідності. Метою аналізу ліквідності банку є оцінка та прогнозування можливостей банку щодо своєчасного виконання своїх зобов'язань за умови збереження достатнього рівня дохідності. Перед банком постає завдання пошуку оптимального співвідношення між активами та зобов'язаннями як з боку забезпечення потреб ліквідності, так і щодо їх дохідності та вартості.

Основою будь-якого аналізу є наявність та достатність інформаційного забезпечення. Щодо нашого дослідження інформаційною базою для проведення аналізу є дані щоденного та місячного балансу банку.

До інформаційних потоків, які відображають стан ліквідності, висуваються вимоги достовірності, своєчасності, повноти та системності. З метою отримання реальної та системної інформації таких потоків має бути декілька:

· офіційна інформація (звіти) від працівників банку, які здійснюють контроль над ліквідністю;

· неофіційна інформація від тих же працівників;

· формальна та неформальна інформація про стан ліквідності банку від інших працівників;

· формальна та неформальна інформація для контрагентів за договорами банку (клієнтів, акціонерів);

· формальна та неформальна інформація від державних органів нагляду;

· формальна або неформальна інформація від інших банків;

· формальна або неформальна інформація від юридичних або фізичних осіб, які не мають жодних відносин з банком;

· формальна або неформальна інформація в засобах масової інформації.

Важливим є забезпечення безперервного функціонування каналів надходження інформації з обох джерел: формального та неформального. Проте керівництво банку має зважити затрати на організацію таких потоків і вибрати оптимальне поєднання ціни, кількості та якості інформації.

Серед методів, які використовуються при оцінці ліквідності, можна виокремити методи внутрішньої та зовнішньої оцінки ліквідності.

До методів внутрішньої оцінки ліквідності належать:

1) коефіцієнтний аналіз ліквідності балансу;

2) аналіз платіжних потоків;

3) оцінка величини чистого відпливу зобов'язань банку.

Основу методів зовнішньої оцінки ліквідності становить оцінка зміни характеристики платоспроможності банку.

Коротко охарактеризуємо ці методи в табл. 2.6 і проаналізуємо характерні особливості їх прикладного застосування.

Таблиця 2.6

Методи оцінки ліквідності банку

Назва методу	Суть методу	Застосування
Коефіцієнтний аналіз ліквідності балансу	Розрахунок співвідношення залишків ліквідних активів і зобов'язань банку, які відображаються на балансі.	1. При управлінні ліквідністю у великих банках і банках, де відсутня можливість проводити аналіз платіжних потоків. 2. При внутрішньому аналізі - органами контролю, рейтинговими агентствами.
Аналіз платіжних потоків	Розрахунок на дату, яка аналізується, всіх вхідних і вихідних платіжних потоків.	1. При управлінні ліквідністю більшістю банків, здатних організувати в себе моніторинг і оцінку платежів, що проводяться банком. 2. При зовнішньому аналізі застосовується рідко, оскільки в офіційній звітності банку не має всієї необхідної інформації.
Оцінка величини чистого відпливу зобов'язань банку	Розраховується обсяг ліквідних коштів, які потрібно банку в разі максимально чистого відпливу зобов'язань банку.	1. При управлінні ліквідністю середніми банками, які здійснюють велику кількість операцій, за неможливості використати методу аналізу платіжних потоків. 2. При зовнішньому аналізі використовується також активно, як і коефіцієнтний метод.
Оцінка зміни характеристики платоспроможності банку	Оцінюються сигнали з ринку, які свідчать про погіршення платоспроможності банку.	1. При управлінні ліквідністю як самостійний метод використовується дуже рідко, лише як додатковий індикатор. 2. При зовнішньому аналізі використовують найбільш частіше клієнти банку.

Так, оцінка ліквідності банку на основі ряду коефіцієнтів є найбільш доступнішою і поширенішою. Суть цього методу полягає в розрахунку ряду коефіцієнтів, які характеризують нагромаджену в балансі ліквідність, стабільність зобов'язань банку і потреби банку в додаткових ліквідних коштах.

Проведений аналіз коефіцієнтів дає змогу поділити їх на три основні групи.

1. Коефіцієнти, які дають можливість розрахувати обсяг і структуру зобов'язань банку.

2. Коефіцієнти, які дають змогу визначити обсяг і структуру ліквідних коштів, що знаходяться на балансі банку.

3. Коефіцієнти, які дають можливість визначити здатність покривати ті або інші види ліквідності за рахунок різних видів ліквідних активів.

Метод аналізу платіжних потоків, на наш погляд, для внутрішнього аналізу найкращий, оскільки його основою є аналіз чинників (вхідних та вихідних платіжних потоків), які дають змогу визначити ліквідну позицію банку. Проте його точність визначатиметься тим, наскільки вдало спеціалісти банку зможуть спрогнозувати поведінку клієнтів (бажання вилучити або залучити банківські депозити); наскільки великий обсяг операцій.

Розрахунок ліквідної позиції за даним методом здійснюється за формулою:

Ліквідна позиція банку

=

Залишок на рахунках банку

+

Прихід коштів на рахунки клієнтів

-

Залишок коштів на рахунках клієнтів

+

Повернення раніше розміщених активів

-

Видача кредитів

+

Інші платежі банку

-

Інші надходження в банк

Метод оцінки величини чистого відпливу зобов'язань банку базується на припущенні, що ресурсна база банку постійно замінюється (термін одних депозитів у банку завершується, але з'являються нові клієнти, які розміщують нові депозити), і ризик неліквідності банку полягає в неочікуваному відпливі коштів із рахунків клієнтів, на величину яких має бути створений запас ліквідності на балансі. Проте застосування цього методу в українських банках є малоефективним. Підвищити якість аналізу можна лише за рахунок деталізації категорій зобов'язань банку і постійного перегляду вагових коефіцієнтів.

Разом із цим, жоден із зазначених методів не дає змоги точно визначити основні характеристики ліквідності банку. Цю проблему можна вирішити за допомогою розрахунку індексу ліквідності. Для його обчислення активи і пасиви банку слід згрупувати за критерієм терміну погашення. В результаті отримаємо декілька груп, кожній з яких потрібно присвоїти певне число, що визначатиме її питому вагу (число збільшується зі збільшенням терміну погашення). Тобто індекс ліквідності можна визначити шляхом ділення суми зважених активів на суму зважених пасивів. Індекс, що дорівнює одиниці, свідчить про повну узгодженість активів і пасивів за термінами, менший від одиниці - банк фінансує свої активи певною терміновістю за рахунок пасивів.

При визначенні ліквідної позиції банківські активи та пасиви необхідно розподілити за критеріями реальних термінів їх закінчення. При цьому банк враховує такі статті надходження і списання коштів:

- надходження: залучення коштів на депозити, погашення кредитів, продаж власних цінних паперів, продаж активів, надходження коштів на рахунки клієнтів, на кореспондентські рахунки;

- списання: зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків, видача кредитів, купівля цінних паперів, витрати банку.

Для оцінки ліквідності виокремимо наступні етапи аналізу:

- побудова діагональної матриці ліквідності;

- збільшення періодів;

- визначення рівнів ліквідності та розрахунок функції ліквідності;

- класифікація фінансових ситуацій.

Дослідимо кожний з етапів.

Побудова діагоналі ліквідності. На основі відомостей про активи та пасиви за термінами запитання та погашення здійснено їх порівняльний аналіз і будується діагональна матриця ліквідності певних банків на чотири звітні дати:

1 жовтня 2004 р., 1 січня 2005 р., 1 квітня 2005 р., 1 липня 2005 р. Діагональні матриці ліквідності, побудовані для банку А на чотири звітні дати, подано в Додатку Е.

Для побудови діагоналі ліквідності проводиться аналіз відповідності активів та пасивів за термінами і сумами. Діагональ ліквідності формується шляхом вибору меншого значення з двох величин, наприклад, залучених коштів, термін повернення яких настає через 8-30 днів, і розміщених коштів, термін погашення яких також настає через 8-30 днів (у цьому разі величина збалансованості становить 1073114 тис. грн. на 01. 07. 2005 р.). Побудована діагональ ліквідності має певні переваги, зокрема, вона дає змогу:

· наглядно відобразити структуру збалансованої ліквідності даного банку;

· визначити загальний ризик незбалансованої ліквідності (Рл) як співвідношення загальної величини незбалансованої ліквідності (Лн) до валюти балансу (Вб):

Рл = Лн / Вб; (2.4)

· розрахувати залишок або дефіцит коштів у банку за конкретний період в абсолютному та відносному вимірах.

Збільшення періодів. Для подальшого аналізу необхідно перегрупувати періоди з метою збільшення їх тривалості. Розрахунок ризику незбалансованої ліквідності не виправданий унаслідок можливих значних коливань коштів від місяця до місяця, а збільшені періоди дають змогу визначити спрямованість у структурі активів та пасивів. У табл. 2.7 подано аналіз ліквідності залежно від збільшення тривалості періодів.

Таблиця 2.7

Залежність ліквідності від зміни термінів погашення

№ п/п	Ліквідність	Термін	Залишок / недостача коштів, які утворилися у відповідному періоді.
1.	Миттєва	До запитання	A
2.	Поточна	До 30 днів	B
3.	Короткострокова	Від 31 - 90 днів	C
4.	Середньострокова	Від 31дня - 1 року	D
5.	Довгострокова	Більше 1 року	E

Визначення рівнів ліквідності та розрахунок функцій ліквідності. В основу визначення рівня ліквідності покладений принцип відповідності активів і пасивів за термінами та сумами, тобто можливість досягнення вищого рівня ліквідності за рахунок залишків коштів, які утворились у результатів співставлення активів і пасивів на триваліші терміни.

Подано градацію визначення рівня ліквідності балансу банку за термінами, які залишились до погашення / до запитання, в табл. 2.8.

Таблиця 2.8

Градація рівня ліквідності балансу банку за термінами погашення

№ п/п	Рівень ліквідності	Досягнення збалансованості за рахунок залишку коштів на триваліший термін
		A	В	C	D	Е
1.	Ідеальний	A=0	B=0	C=0	D=0	E=0
2.	Високий	A+ B>0	B+C>0	C + D >0	D+ E>0
3.	Середній	A+B+C>0	B+C+D>0	C+D+E>0
4.	Низький	A+B+C+D>0	B+C+D+E>0
5.	Кризовий	A+B+C+D+E>0

Для банку А отримано такі результати станом на 1 липня 2004 р. (табл. 2.9).

Таблиця 2.9

Розрахунок рівня ліквідності на основі діагоналі ліквідності для банку А

№ п/п	Рівень ліквідності	Досягнення збалансованості за рахунок залишку коштів на триваліший термін
		Миттєва	Поточна	Коротко	Середньо	Довго
1.	Ідеальний	43,38%	3,41%	25,28%	-68,66%	-6,66%
2.	Високий	46,78%	28,69%	-43,38%	-75,32%
3.	Середній	72,07%	-39,97%	-50,04%
4.	Низький	3,4%	-46,63%
5.	Кризовий	-3,25%

Аналітично функція ліквідності для банку А матиме такий вигляд:

F(L)= (1;1;0;0).

У випадку, якщо досягається збалансованість активів і пасивів на відповідних термінах, ситуація пояснюється як така, що дорівнює 1, якщо не досягається - 0.

Висновки, які ґрунтуються на результатах третього етапу, будуть коректні з врахуванням таких важливих моментів.

Високий рівень ліквідності за термінами до запитання не завжди означає оптимальний варіант, оскільки банк може мати залишки коштів, які не приносять дохід.

1. Ситуація, за якої спостерігається абсолютна збалансованість за всіма термінами не є для банку реальною. При визначенні рівня ліквідності на конкретний термін ми базувались на тому, що умовою досягнення збалансованості є випадок недостатку коштів у розмірі 5% за відповідними позиціями терміновості.

2. Забезпечити принцип відповідності активів і пасивів за термінами і сумами, можна як за допомогою тривалих термінів, так і за короткотривалих. Для розмежування рівнів ліквідності ми використали перший випадок (досягнення збалансованості активів і пасивів за довготривалими термінами), оскільки в цьому разі можна найбільше забезпечити ліквідність банку за інших однакових умов. Разом із цим, потрібно пам'ятати, що специфічність банківської діяльності та динаміка грошових потоків створюють реальну можливість для банку здійснювати термінову трансформацію коштів кредитного потенціалу, тобто надавати позики в середньому на триваліший термін, аніж терміновість кредитного потенціалу. Якщо ця трансформація здійснюється як короткотермінова (наприклад, трьохмісячні кредити надаються за рахунок одномісячних депозитів), то це нормальна ситуація для банку. Перегрупування коштів, які ми провели з метою їх збільшення, дає змогу враховувати можливу трансформацію коштів.

В умовах зниження процентних ставок стратегію термінової трансформації використовувало багато банків. Однак деякі з них мали надзвичайно великий ризик трансформації, що стало однією із головних причин погіршення ліквідності.

Класифікація фінансової ситуації. Класифікація фінансових ситуацій здійснюється на основі побудованої функції ліквідності (Fл).

Результати, отримані на третьому етапі, можна сумувати шляхом додавання матриці. Число можливих коливань можна визначити на основі рекурентної формули: (n+1)! = n! (n+1), де n - число елементів даної

послідовності значень. У нашому випадку число комбінацій рівна 120.

З економічної точки зору, для класифікації банків залежно від їх ліквідності доцільно виокремити п'ять базових фінансових ситуацій за таким порядком:

Ситуація 1 - (1; 1; 1; 1; 1);

Ситуація 2 - (1; 1; 1; 1; 0);

Ситуація 3 - (1; 1; 1; 0; 0);

Ситуація 4 - (1; 1; 0; 0; 0);

Ситуація 5 - (1; 0; 0; 0; 0).

Інша послідовність отриманих результатів для оцінки ліквідності, на наш погляд, не логічна, оскільки важливою є здатність банку виконувати свої платіжні зобов'язання тепер, а не в майбутньому.

Використовуючи наведену вище послідовність для класифікації фінансової ситуації, ми досягаємо єдності між поняттями ліквідність та платоспроможність банку. Платоспроможність і ліквідність існують у нерозривному зв'язку, взаємодоповнюючи один одного. Проблеми з незбалансованою ліквідністю призводять до невиконання зобов'язань банку в передбачений термін і в повній сумі. Факти технічної, тобто хронічної неплатоспроможності, призводять до незбалансованості термінів, зниження якості активів і нестабільності депозитів. Будучи тісно взаємопов'язаними, ліквідність і платоспроможність на практиці можуть бути несумісними.

Для розгляду конкретної ситуації слід обговорити ряд умов.

1. Ситуація 1 (1; 1; 1; 1; 1) - це абсолютна єдність ліквідності та платоспроможності, яку не реально досягти на практиці, але до неї повинні прагнути банки.

2. Ситуація 2 (1; 1; 1; 1; 0), за якої в банку не збалансовані кошти до запитання, але при цьому забезпечений баланс на всі інші терміни, прирівнюється до ситуації технічної неплатоспроможності. Важливим є те, щоб технічна неплатоспроможність не переросла в ситуацію (0; 0; 1; 1; 1), яку, враховуючи вимоги законодавства, можна розглянути як імовірну ознаку банкрутства банку. Кредитна організація є нездатною задовольняти вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями і (або) виконати зобов'язання з оплати обов'язкових платежів, якщо відповідні зобов'язання вона не виконала впродовж одного місяця з моменту настання дати їх виконання.

Таким чином, у разі утворення нуля (0) в першій позиції банк залишається в своїй групі, оскільки це можна трактувати як технічну неплатоспроможність. При (0) в другій позиції банк може бути перенесений до нижчої категорії, незалежно від значення в усіх наступних позиціях, оскільки дана ситуація може трактуватися як імовірність настання банкрутства.

3. При розриві послідовності позитивних значень, наприклад (1; 1; 0; 1; 1) або (1; 1; 0; 1; 0), перевага надається збалансованості на ближчий термін, відповідно до загальних правил про те, що банк має бути спроможним платити нині, а не завтра. Однак це не означає, що ситуація незбалансованості на самих віддалених термінах не береться до уваги в розрахунок. Її вважають прийнятною, що дає змогу залишати банк у його категорії при інших вище заданих параметрах, якщо виконаний норматив ліквідності (Н4).

Таким чином, можна класифікувати банки за чотирма категоріями, залежно від їх здатності відповідати за своїми зобов'язаннями в термін і повному обсязі. Враховуючи ризик незбалансованої ліквідності та коефіцієнт фондування і трансформації коштів, можна ввести додаткові обмеження, що дає змогу об'єктивно ідентифікувати банки за категоріями.

Розглянута класифікація доцільна для оцінювання вектора спрямованості політики банку, ефективності управління активами і пасивами, а також як один із способів визначення проблемних аспектів діяльності. На наш погляд, контроль дотримання принципу збалансованості активів і пасивів потрібно здійснювати в межах банківського нагляду, і з метою оптимального вибору інструментів грошово-кредитного регулювання, які дають змогу опосередковано впливати на стан економіки.

Розрахуємо функції ліквідності для банку А, динаміка якої наведена в табл.2.10.

Таблиця 2.10

Розрахунок функції ліквідності F(L) на основі отриманих рівнів ліквідності

Назва показників	Позначення	1.10.2004	1.01.2005	1.04.2005	1.07.2005
Функція ліквідності	F (L)	(1;1;1;1;0)	(1;0;1;1;1)	(1;1;0;0;0)	(1;0;0;1;0)
Рівень миттєвої ліквідності	Лм	43,38%	7,97%	28,77%	28,36%
Рівень поточної ліквідності	Лп	3,41%	-26,47%	6,76%	-19,63%
Рівень короткотермінової ліквідності	Лк	25,28%	8,38%	-10,99%	-12,07%
Рівень середньотермінової ліквідності	Лс	-68,66%	35,85%	-13,08%	5,01%
Рівень довготермінової ліквідності	Лд	-6,66%	15,78%	-3,7%	-0,29%
Ризик незбалансованої ліквідності, %	Рл	44,53%	57,94%	55,4%	54,00%

Графічно збалансованість активів і пасивів можна зобразити таким чином рис.2.4.)

Рис. 2.4. Збалансованість активів і пасивів за терміном до погашення та запитання для банку А.

В контексті розглянутого підходу до оцінки ліквідності можна детальніше проаналізувати залишки або дефіцит коштів, отриманих у результаті зіставлення активів і пасивів відповідної терміновості. В цьому випадку з'являється реальна можливість визначити напрямок банківської стратегії за формуванням і розміщенням ресурсів.

З цією метою слід розрахувати коефіцієнт трансформації (невідповідність активів і пасивів за термінами), таким чином:

Kt = (R - S) / R х 100%, (2.5)

де R - короткотермінові ресурси; S - короткотермінові позики; Kt - коефіцієнт трансформації.

Розрахунок цього коефіцієнта аналогічний розрахункові процента девальвації валют.

Представляє інтерес розрахунок коефіцієнта фондування ресурсів - Кф (аналогічно до підрахунку процента ревальвації валют), який відображає ступінь фондування (нагромадження) ресурсів на відповідний термін порівняно з величиною активів на той самий термін. Стратегія фондування є вигідною для банків у випадку зростання процентних ставок. Розрахунок коефіцієнта фондування можна здійснити за формулою :

Кф = (S - R) / R х 100. (2.6)

Таким чином, позитивне значення коефіцієнта трансформації свідчить про те, що банк використовує короткотермінові пасиви для фінансування середньо- або довготермінових активів. Коефіцієнт фондування відображає величину короткотермінових активів, яка фінансується за рахунок середньо- і довготермінових пасивів. Таким чином, ці два коефіцієнти є взаємопов'язаними.

Коефіцієнти трансформації та фондування можна трактувати на практиці однозначно тільки в тому разі, якщо використовувати метод нагромадження, тобто коли активи і пасиви включають всю суму вимог які випереджають і зобов'язань, починаючи з першого дня і наприклад, до 90 днів. Якщо розрахунок даних коефіцієнтів здійснювати в середині термінів (наприклад, враховувати кошти від 30 до 90 днів), то вони не дають однозначної оцінки щодо проведеної банком політики, але дають змогу визначити розрив ліквідності за співставленими термінами. Крім цього, за умови кризових явищ структура активів і пасивів формується під впливом різних чинників (наприклад, ліквідні активи можуть приносити підвищений дохід, резервні вимоги за довготерміновими пасивами можуть бути значно нижчими, ніж за короткотерміновими). Це ускладнює оцінювання загальної спрямованості політики банку.

Як наслідок, розрахунок коефіцієнтів трансформації та фондування доцільно здійснювати за методом нагромадження шляхом збільшення термінів активів і пасивів, що дає змогу визначити характер політики, яку проводить банк щодо формування і розміщення ресурсів. Так, необхідно розрахувати коефіцієнт короткотермінової трансформації - Кt (90), середньо - Кt (180) і довготермі -

нової - Кt (360) за наступною формулою:

Кt (t) = (Rt - St) R t х 100%, (2.7)

де Rt - ресурси банку визначеної терміновості; St - позики та інші активи відповідної терміновості; t - терміновість ресурсів банку і виданих позик, які застосовуються при розрахунку, нагромадженим закінченням.

Аналогічний розрахунок проводиться для коефіцієнтів фондування - Кф90, Кф180, Кф360.

Зазначені коефіцієнти розраховані для банку А та їх результати в динаміці подано в табл. 2.11.

Таблиця 2.11

Комплексний аналіз стратегії в динаміці банку А

Коефіцієнт	Позначення	1.07.2004	1.10.2004	1.01.2005	1.04.2005
Коефіцієнт короткотермінової трансформації	Кt 90	42,34		35,39
Коефіцієнт короткотермінового фондування	Кф90		51,87		4,99
Коефіцієнт середньотермінової трансформації	Кt 180	34,26	6,35	42,14	15,78
Коефіцієнт середньотермінового фондування	Кф180
Коефіцієнт довготермінової трансформації	Кt 360	1,88		9,37	1,15
Коефіцієнт довготермінового фондування	Кф360		7,27

Проаналізований варіант оцінки ліквідності балансу банку дає змогу:

· оцінити ризик незбалансованості ліквідності за активами і пасивами різної терміновості;

· розрахувати загальний ризик незбалансованої ліквідності (величина незбалансованої ліквідності визначається при побудові діагоналі та зіставляється з валютою нетто балансу банку);

· визначити функцію ліквідності залежно від досягнення збалансованості на різних термінах;

· оцінити стабільність банку на перспективу шляхом розрахунку середньо та довготермінової ліквідності;

· виявити загальну спрямованість політики банку щодо формування і розміщення ресурсів на основі побудови динамічних рядів із коефіцієнтів трансформації та фондування (використовуючи метод нагромадження).

Основні переваги цього методу в тому, що інформаційна база формується на основі стандартизованих даних, тобто аналіз проводиться за фінансовою формою звітності.

Оцінка ліквідності є передумовою для проведення прогнозних дій. Прогнозування - виступає як процес формування прогнозу про об'єкт на основі вивчення тенденцій його розвитку [53, с. 7].

Щоб приймати будь-які рішення, потрібно скласти прогноз стану ліквідності на майбутнє. На який термін - залежить від мети банку та його типу. Основою складання прогнозу на майбутній період є два основних моменти:

· прогнозування, відповідно до укладених договорів на даний період;

· прогнозування зміни ліквідності незалежно від укладених на даний момент договорів.

Основна суть прогнозування полягає в передбаченні тенденцій майбутнього розвитку об'єкта досліджень на основі глибокого та всебічного вивчення закономірностей взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників у динаміці з метою обґрунтування перспективних рішень і визначення їхніх можливих наслідків. Складовою процесу прогнозування є розробка прогнозної моделі, що дасть змогу отримати в певному обсязі прогнозну інформацію про його розвиток. Процес прогнозування можна поділити на декілька етапів.

На першому етапі прогнозування здійснюється отримання інформації про:

· терміни видачі та повернення коштів за активними операціями банку (кредити, погашення і купівля цінних паперів);

· надходження і виплату коштів за пасивними операціями банку (депозити, виплати за цінними паперами банку як емітента);

· надходження і виплату коштів за позабалансовими операціями банку (трастові, депозитарні операції, зберігання, консультації);

· надходження і виплату коштів за загальногосподарськими договорами та операціями (оплата праці працівників, витрати на утримання приміщень, орендна плата, податки).

Враховуючи те, що банки щоденно укладають нові договори і припиняють їх чинність за правомірними рішеннями та діями, необхідно щоденно мати оновлену інформацію про прогноз ліквідності на майбутній період.

Тому другий етап прогнозування передбачає:

· прогнозування поведінки суми залишків на рахунках до запитання (розрахункових, поточних, бюджетних рахунках підприємств і депозитів до запитання фізичних осіб); це можна здійснювати, застосовуючи економіко- математичні методи до множини різних рахунків, отримуючи неформальну інформацію від власників деяких великих залишків на рахунках до запитання (наприклад, заплановані терміни отримання бюджетного фінансування цього підприємства або проплати великого контракту з розрахункового рахунка);

· прогнозування укладення нових договорів (за активними, пасивними, позабалансовими операціями), якщо банк розробляє плани своєї діяльності щодо всіх цих операцій, то ці плани мають бути враховані в прогнозі ліквідності (посилення реклами щодо залучення депозитів, введення нових податків або відміни старих).

Оцінюючи складові обох частин прогнозування, неважко помітити, що саме друга частина більше залежить від впливу неконтрольованого зовнішнього середовища, хоч і перша може підпадати під його дію. Наприклад, позичальник договірні терміни повернення кредиту може порушити через несприятливі зміни кон'юнктури ринку.

Складається враження, що для вдалого та ефективного управління ліквідністю потрібно знати весь обсяг інформації. Практично досягти цього дуже важко. Слід пам'ятати, що інформація - це товар, за який потрібно заплатити.

Таким чином, банк перебуває між двома протиріччями: розширення вхідної інформації або зменшення затрат на її отримання.

Досліджуючи методи побудови прогнозу майбутньої ліквідності, з одного боку, слід враховувати і чинник невизначеності, оскільки є загроза виникнення непередбачуваних обставин. Тільки на основі власної практики, постійного фіксування та аналізу конкретних для кожного банку причин і чинників можна зменшити в майбутньому вплив непередбачуваних випадкових чинників.

З іншої сторони, необхідно мати визначений процент резерву ліквідності, який буде своєрідним страхуванням від негативних непередбачених обставин. Також банк повинен бути готовим і до позитивних непередбачених обставин, мати налагоджені механізми швидких вкладень в активні дохідні операції, щоб не упустити прибуток при збиткових ліквідних активах. Конкретний процент резерву ліквідності кожний банк має визначити для себе самостійно, відповідно до нижчеподаних загальних передумов. Невизначеність прямо залежить від того, наскільки змінилась ситуація. Якщо стан стабільний, то в майбутньому він не зміниться і невизначеність дорівнюватиме нулю. Таким чином, невизначеність - функція від стабільності. Необхідно регулярно оцінювати стабільність за всіма групами чинників, щоб визначити певну стабільність у минулому і залежно від цього, регулярно оцінювати її зміни за кожною групою чинників. Оцінивши стабільність за кожною групою чинників, необхідно вивести середній коефіцієнт стабільності та порівняти його з прийнятою нормою. Наскільки відрізняється отриманий коефіцієнт стабільності від норми, настільки потрібно змінити резерв ліквідності. Це все можна звести до математичної форми, але конкретні значення коефіцієнтів, чисел та процентів кожний банк повинен визначити для себе самостійно, відповідно до об'єктивної реальності.

Для здійснення процесу прогнозування пропонуємо побудувати таблицю, де подаємо показники вхідного балансу (Додаток Ж), а також прогнозовані обороти за всіма статтями балансу, які аналізуються на сучасному етапі. В оборотах враховуються:

· вимоги й зобов'язання банку, терміни виконання яких настають у період, який розглядається;

· передбачувані операції за договорами, які дають право банку або його клієнтам у будь-який період вносити або змінювати грошові кошти;

· операції банку за не укладеними але прогнозованими договорами.

Алгоритм формування розрахункових параметрів таблиці проводиться в такій послідовності:

· за кожною статтею балансу з вхідного залишку і прогнозованих оборотів складається вихідний залишок;

· розраховується сума оборотів за дебетом і кредитом;

· розраховується дисбаланс - різниця оборотів за дебетом і кредитом;

· першочерговий прогноз коригується з врахуванням отриманого дисбалансу;

· залишений після коригування дисбаланс відноситься на рахунок грошових коштів.

Розглянемо числовий приклад такого прогнозування. Статті балансу в ньому мають дуже високий ступінь агрегованості. Це зроблено з метою зменшення розміру таблиці по вертикалі.

Спрогнозуємо потребу в грошових коштах на наступний операційний день. Інформаційною базою є баланс за попередній день, статті подано в графі 2 (табл. 2.12). В графі 3 даної таблиці відображено обороти за дебетом, в графі 4 - обороти за кредитом. Відповідно до бухгалтерських правил дебетові обороти збільшують залишки активних рахунків і зменшують залишки пасивних рахунків. Кредитові обороти, навпаки, зменшують залишки активних рахунків і збільшують залишки пасивних рахунків. Прогнозний баланс на наступний день, розміщений у графі 5, розраховується для активних статей за формулою:

гр.5= гр.2 + гр. 3 - гр. 4; для пасивних гр. 5 = гр. 2 - гр. 3 + гр. 4.

У даній таблиці власні кошти і резерви віднесені нами в один рядок,

оскільки це рахунки резервів, які кореспондують тільки з рахунка витрат, і тому зміна резервів позначається на величині власних коштів, а не ліквідності банку.

Насамперед заповнимо елементи таблиці, згідно зі зниженням активів і зобов'язань, тобто кредитові обороти активних статей і дебетові обороти пасивних статей.

На основі даних табл. 2.12 зробимо прогноз на 02.04.2005 року для банку Б виходячи із наступних даних:

· відбулося погашення кредитів у сумі 32928 тис.грн; погашення міжбанківських кредитів - 63228 тис.грн;

· зменшення на суму 644 тис.грн залишку за статтею інші активи; зменшення суми коштів клієнтів - 29526 тис.грн;

· погашення інших зобов'язань в сумі 218 тис.грн;

· оплата процентів і господарські витрати - 1065 тис. грн.

Загалом кредитові обороти за активними статтями балансу становлять 96800 тис.грн, дебетові обороти пасивних статей - 30809 тис. грн.

Розглянемо прогнозні операції, які збільшують підсумок балансу. Припустимо, що відповідно до заявок та припущень банку він розраховує ситуацію на 2. 04. 2005р.:

· видати кредити в сумі 116598 тис. грн.;

· залучити по статті кошти клієнтів - 60144 тис. грн.;

· збільшити залишок за статтями інші зобов'язання на 240 тис. грн.;

· отримати процентні доходи і комісії на 1538 тис. грн.

Таким чином, дебетові обороти активних статей становлять 116598 тис.грн., кредитові обороти пасивних статей - 61922 тис.грн.

Вихідні дані та розрахунки для наступного дня подамо у вигляді табл.2.12.

Таблиця 2.12

Потреба банку Б в грошових коштах на наступний операційний день, тис.грн.

Статті балансу	Вхідний залишок	Дебет	Кредит	Підсумковий залишок
Активи		Збільшення	Зменшення
Грошові кошти	58006			58006
Кошти в інших банках за вирахуванням резервів	69482		63228	6254
Чисті кредити та заборгованість клієнтів	411604	116598	32928	495274
Інші активи	30283		644	29639
Всього активів	569375	116598	96800	589173
Пасиви		Зменшення	Збільшення
Кошти клієнтів	421813	29526	60144	452431
Кошти банків	66103			66103
Інші зобов'язання	22261	218	240	22283
Власний капітал	59198	1065	1538	59671
Всього пасивів	569375	30809	61922	600488
Підсумковий оборот		147407	158722
Дисбаланс (Дт - Кт)	-	- 11315	-

В останньому рядку табл. 2.12 вказаний дисбаланс, який у нашому прикладі визначається як різниця між дебетовими і кредитовими оборотами і становить - 11315 тис. грн., тому для встановлення балансу необхідним є усунення цієї різниці.

Цього можна досягти, використавши один із нижче поданих заходів:

1. Зменшити прогнозовану суму залучення позичених коштів, наприклад, запропонувати до продажу депозитні сертифікати на суму, меншу від запланованої на суму дисбалансу.

2. Видати міжбанківський кредит.

3. Придбати цінні папери.

4. Видати додатковий кредит.

5. Всю суму дисбалансу віднести на рахунки грошових коштів.

6. Розрахувати попередні варіанти так, щоб уникнути дисбалансу.

Наступним етапом дослідження є методи коригування ліквідності, відповідно до поточного стану, прогнозу і мети банку. Найбільш розповсюдженою метою банку може бути: повна статистична і динамічна ліквідність; повна статистична, повна короткотермінова динамічна, задовільна довготермінова ліквідність; повна статистична, задовільна короткострокова, задовільна довготермінова ліквідність. Банк повинен вибрати мету, відповідно до своєї оцінки стабільності ситуації та чинників невизначеності. Врахування цих чинників в управлінні ліквідністю можна здійснювати на стадії прогнозу ліквідності. Однак банк може враховувати чинник невизначеності і на стадії прогнозу, і на стадії вибору мети. Таким чином, при нестабільній ситуації банк повинен забезпечити і великий резерв ліквідності, і вести безпечну політику. Так, наприклад, методом аналізу індивідуального досвіду вибрати для себе індивідуальну стратегію врахування чиннику невизначеності.

Можна виокремити такі методи коригування ліквідності:

A. Короткотермінові методи:

· зменшення витрат високоліквідних активів (метод 1);

· обіг негрошових високоліквідних активів у готівку (метод 2);

· збільшення нестійких пасивів (метод 3);

Б. Довготермінові методи:

· реалізація низьколіквідних активів (метод 4);

· збільшення стійких пасивів (метод 5);

· зменшення нестійких пасивів (метод 6);

· збільшення прибутку (метод 7).

Всі ці методи сприяють підвищенню ліквідності. Пронумеруємо ці методи в порядку їх згадування та проаналізуємо кожен з них.

Витрачання високоліквідних активів означає їх переведення у низьколіквідні форми: кредитування, купівля обладнання, вкладення в низьколіквідні цінні папери. Сюди не належать витрати банку для сплати податків, виплати заробітної плати, процентів за пасивами. Зменшення витрат відбувається тоді, коли це не порушує зобов'язань за будь-якими договорами банку. Прикладом обігу негрошових високоліквідних активів у готівку є: продажа готівки і безготівкової іноземної валюти, високоліквідних цінних паперів. Збільшення нестійких пасивів можна здійснювати шляхом позики на міжбанківському ринку, залученням короткотермінових депозитів. Реалізація низьколіквідних активів передбачає продаж обладнання, нерухомості, повернення кредиту. Збільшення стійких пасивів відбувається при емісії акцій банку, нагромадженні резервного та інших фондів, прибутку.

При поверненні короткотермінових депозитів без позики нових, а також при зменшенні залишків на розрахункових і поточних рахунках відбувається скорочення нестійких пасивів. Прибуток збільшується шляхом збільшення доходів або зменшення витрат, або при цих одночасних процесах. Збільшення доходів передбачає збільшення дохідних активів і розширення всіх незбалансованих операцій, які приносять дохід банку. Зменшення витрат відбувається як шляхом зменшення платних пасивів, так і скороченням персоналу, обладнання.

Поділ методів коригування ліквідності на коротко- та довготермінові приведемо у відповідність до часових характеристик з врахуванням проміжку часу, що проходить з моменту прийняття рішення про застосування цього методу до початку збільшення ліквідності.

При застосуванні вищезазначених методів коригування ліквідності присутні і певні протиріччя: збільшення нестійких пасивів у короткотерміновій перспективі призведе до покращення ліквідності, в довготерміновій - до погіршення. При тимчасових труднощах, які виникли, короткотермінова позика дає змогу вирішити проблеми тільки на певний період і тільки за умови збереження загальної платоспроможності та прибутковості банку. Якщо банк постійно збільшує частку нестійких пасивів впродовж тривалого періоду, він може зазнати помітного впливу чинника невизначеності. Відповідно, прогнозування нестійких пасивів потребує врахування максимального резерву на чинник невизначеності. Як наслідок, зростання високоліквідних активів знижує прибутковість аж до збитків, бо такі активи є малодохідними. Збільшення резерву ліквідності може знижувати майбутню довготермінову ліквідність, тому в довготерміновій перспективі зниження нестійких пасивів позитивно впливає на ліквідність банку.

Наступна особливість методів коригування ліквідності полягає в тому, що всі три короткотермінові методи призводять до зниження майбутньої прибутковості банку. Перших два методи зумовлюють зменшення дохідних активів, а значить, і доходу, а третій - збільшення витрат банку. Таким чином, можна стверджувати, що короткотермінові методи діють разом із довготерміновим методом збільшення прибутку. Довготермінові методи призводять до погіршення короткотермінової ліквідності банку. До цих методів належать методи зменшення нестійких пасивів і збільшення прибутку. Зменшення нестійких пасивів може здійснюватися тільки шляхом виплати за цими зобов'язаннями без залучення нових, тобто зменшенням ліквідних активів. Збільшення прибутку, збільшення дохідних активів і зменшення платних пасивів здійснюється також шляхом зменшення ліквідних активів. Таким чином, ці два довготермінові методи можна застосовувати тільки при прогнозуванні повної короткотермінової ліквідності.

Отже, проаналізувавши окремі методи прогнозування ліквідності, розглянемо групу ситуацій, поставивши за мету досягнення повної динамічної ліквідності.

Ситуація 1. Прогноз: повна динамічна ліквідність. Ця ситуація ідеальна, і жодних методів коригування застосовувати банку не потрібно. Це дає змогу вкладати додаткові кошти в розвиток, наприклад, купівля нового обладнання, нерухомості, відкриття філіалів, зниження тарифів на платні послуги і підвищення їх якості, довготермінове кредитування.

Ситуація 2. Прогноз: повна короткотермінова і задовільна довготермінова ліквідність. Пропонується застосування методів 4, 5, 6, 7.

Ситуація 3. Прогноз: повна короткотермінова та незадовільна довготермінова ліквідність. У цій ситуації можливим є застосування методів 4, 5, 6, 7.

Ситуація 4. Прогноз: задовільна повна довготермінова ліквідність. Застосовуються методи 1 -3.

Ситуація 5. Прогноз: задовільна короткотермінова і задовільна довготермінова ліквідність. Застосовуються методи 1-3 і компенсатор 4 і 5.

Ситуація 6. Прогноз: задовільна короткотермінова і незадовільна довготермінова ліквідність. Застосовуються методи 1-3 і компенсатор 4 і 5.

Ситуація 7. Прогноз: незадовільна короткотермінова і повна довготермінова ліквідність. Застосовуються методи 1 -3.

Ситуація 8. Прогноз: незадовільна короткотермінова і задовільна довготермінова ліквідність. Застосовуються методи 1 -3 і компенсатор 4 і 5.

Ситуація 9. Прогноз: незадовільна короткотермінова і незадовільна довготермінова ліквідність. Застосовуються методи 1-3 і компенсатор 4-5.

Таким чином, вибір методів коригування кількісно зменшується при прогнозі неповної короткотермінової ліквідності. Якщо проаналізувати ситуацію з метою досягнення неповної динамічної ліквідності, то можна застосувати ширший спектр методів коригування.

Розглянемо такий варіант коригування:

1. Суму коштів клієнтів зменшити на 5000 тис. грн.;

2. Видати міжбанківський кредит на 5000 тис. грн.;

3. Залишок дисбалансу віднести на рахунок грошових коштів (11315тис.грн.)

Після внесення коригування в табл. 2.12 отримаємо наступні результати, які відображені в табл. 2.13.

У процесі коригування першочергового прогнозу доцільно проаналізувати, на який термін краще розмістити виявлені вільні грошові кошти (якщо дисбаланс від'ємний) або на який термін краще залучити необхідні додаткові кошти (якщо дисбаланс позитивний). Для отримання повної інформації слід скласти такі самі прогнози на триваліший період, наприклад, на 7 днів, 30 днів, і т. д. Терміни для певного банку залежать від того, наскільки динамічним, змінним є його баланс.

Таблиця 2.13

Баланс банку Б після коригування дисбалансу, тис. грн.

Статті балансу	Вхідний залишок	Дебет	Кредит	Підсумковий залишок
Активи		Збільшення	Зменшення
Грошові кошти	58006	1315		59321
Кошти в інших банках за вирахуванням резервів	69482	5000	63228	11254
Чисті кредити та заборгованість клієнтів	411604	116598	32928	495274
Інші активи	30283		644	29639
Всього активів	569375	122913	96800	595499
Пасиви		Зменшення	Збільшення
Кошти клієнтів	421813	29526	55144	447431
Кошти банків	66103			66103
Інші зобов'язання	22261	218	240	22283
Власний капітал	59198	1065	1538	59671
Всього пасивів	569375	30809	56922	595488
Підсумковий оборот		153722	153722
Дисбаланс (Дт - Кт)	-	0	-

Маючи прогноз зміни банківського балансу на наступний день (табл. 2.12), складемо прогноз зміни банківського балансу на 7 днів (табл. 2.14).

Таблиця 2.14

Прогноз зміни балансу банку Б на 7 днів, тис. грн.

Статті балансу	Вхідний залишок	Дебет	Кредит	Підсумковий залишок
Активи		Збільшення	Зменшення
Грошові кошти	58006			58006
Кошти в інших банках за вирахуванням резервів	69482		69482
Чисті кредити та заборгованість клієнтів	411604	169204	86904	493904
Інші активи	30283	1892	3974	28201
Всього активів	569375	171096	160360	580111
Пасиви		Зменшення	Збільшення
Кошти клієнтів	421813	78164	60144	403793
Кошти банків	66103	66103
Інші зобов'язання	22261	1208	1040	22093
Власний капітал	59198	5716	7690	61172
Всього пасивів	569375	151191	68874	487058
Підсумковий оборот		322287	229234
Дисбаланс (Дт - Кт)	-	93053

На відміну від розглянутого прогнозу на один день, дисбаланс є позитивним.

Якщо обидва складених прогнози збудуться, то наприкінці наступного дня на рахунок грошових коштів додатково надійде 11315 тис. грн., а через 7 днів виникне потреба в додаткових коштах на суму 123053 тис. грн. Тому суму 11315 тис.грн. можна розмістити сьогодні на термін не більше ніж 7 днів, бо до кінця тижня банку будуть потрібні додаткові кошти. Якщо дисбаланс на 7 днів також буде від'ємним, тоді вільні грошові кошти можна розмістити на триваліший термін.

Порівнюючи дані табл. 2.12 - 2.14, банк може прийняти рішення про такі їх коригування: а) табл. 2.12 - весь дисбаланс у сумі 11315 тис. грн. розмістити на ринку міжбанківських кредитів терміном на один день; б) табл. 2.14 - кредитовий оборот за статтею запозичені кошти збільшити на суму 90000 тис. грн., недостатню суму коштів отримати на міжбанківському ринку.

Після коригування отримаємо збалансовані прогнози (табл. 2.15 - 2.16).

Таблиця 2.15

Прогноз зміни балансу банку Б на 1 день, тис. грн.

Статті балансу	Вхідний залишок	Дебет	Кредит	Підсумковий залишок
Активи		Збільшення	Зменшення
Грошові кошти	58006			58006
Кошти в інших банках за вирахуванням резервів	69482	11315	63228	17569
Чисті кредити та заборгованість клієнтів	411604	136598	52928	495274
Інші активи	30283		644	29639
Всього активів	569375	147913	116800	600488
Пасиви		Зменшення	Збільшення
Кошти клієнтів	421813	29526	60144	452431
Кошти банків	66103			66103
Інші зобов'язання	22261	218	240	22283
Власний капітал	59198	1065	1538	59671
Всього пасивів	569375	30809	61922	600488
Підсумковий оборот		178722	178722
Дисбаланс (Дт - Кт)	-	0	-

Таблиця 2.16

Прогноз зміни балансу банку Б на 7 днів, після коригування тис. грн.

Статті балансу	Вхідний залишок	Дебет	Кредит	Підсумковий залишок
Активи		Збільшення	Зменшення
Грошові кошти	58006			58006
Кошти в інших банках за вирахуванням резервів	69482	11315	80797
Чисті кредити та заборгованість клієнтів	411604	169204	86904	493904
Інші активи	30283	1892	3974	28201
Всього активів	569375	182411	171675	580111
Пасиви		Зменшення	Збільшення
Кошти клієнтів	421813	78164	150144	493793
Кошти банків	66103	66103	3053	3053
Інші зобов'язання	22261	1208	1040	22093
Власний капітал	59198	5716	7690	61172
Всього пасивів	569375	151191	161927	580111
Підсумковий оборот		333602	333602
Дисбаланс (Дт - Кт)	-	0	-

Так, банкові з метою прогнозування слід обрати таке групування статей балансу, щоб можна було визначити обороти за окремими статтями активів і пасивів. Один із варіантів такого групування - агрегований балансовий звіт.

Для перевірки правильності зроблених прогнозів слід проводити ретроспективний аналіз, тобто після проходження визначеного періоду порівнювати реальні та прогнозні баланси.

Надзвичайно важливо, щоб надійними були довготермінові прогнози, бо чим триваліший термін аналізу, тим більше невизначеності є в прогнозі і менше шансів на те, що він справдиться.

Крім вищезазначених методів, у прогнозуванні застосовують і метод сценаріїв. В цьому разі розглядають декілька варіантів зміни статей балансу як сприятливих, з точки зору ліквідності балансу, так і несприятливих.

Слід зазначити, що прогнози необхідні з таких двох основних причин - майбутнє невизначене і загальний ефект корисності багатьох управлінських рішень, які приймаються в даний момент, не відчутний упродовж певного періоду. Ось чому прогнозне передбачення майбутнього значно підвищує ефективність процесу прийняття вигідних рішень.