Банківська ліквідність: оцінка, регулювання та оптимізація

Найбільш перспективним порівняно з цими методами є метод наукового управління. Він пов'язаний перш за все, із застосуванням математичних методів і моделей, що дозволяє одночасно оперувати і пасивами, і активами балансу в тісному взаємозв'язку з врахуванням рівня ліквідності.

Метод має широке практичне застосування, що дає можливість керівництву банку приймати необхідні управлінські рішення, прогнозувати наслідки прийняття рішень, а також адаптувати ці рішення до зміни економічної кон'юнктури або до помилок у прогнозах. Основним недоліком даного методу, на наш погляд, є необхідність володіння працівниками банку певною математичною базою знань. Тому цей метод використовується великими банками.

Як свідчить практика, управління ліквідністю банку надзвичайно складне і суперечливе завдання, тобто банк повинен забезпечити її без суттєвих втрат у прибутковості: підтримання необхідного балансу між прагненням до максимальної дохідності банківських операцій і забезпечення обов'язкових рівнів ліквідності через мінімізацію банківських ризиків.

Однак, жоден із розглянутих методів не дає можливості точно визначити та спрогнозувати основні характеристики управління ліквідності банку та потребу в ліквідних коштах.

Дану проблему пропонуємо вирішити за допомогою побудови моделі оптимального залучення коштів відповідно до потреби в ліквідних коштах.

Для побудови формалізованої моделі вводимо наступні позначення: t - індекс планового періоду, ; at - прогнозна нерівномірна потреба в ліквідних коштах у періоді t; S0 - початковий розмір запасу ліквідних коштів; St - обсяг запасів ліквідних коштів для періоду t; xt - обсяг додаткового залучення коштів для покриття дефіциту ліквідності у періоді t; t - відповідно збільшення або зменшення потреби коштів у періоді.

В основу побудови нашої моделі покладемо балансовий рух коштів для кожного планового періоду:

Друга група обмежень моделює ситуацію, пов'язану з додатковою потребою в коштах. Якщо залучення коштів в періоді t+1 збільшилося в порівнянні з періодом t, то . І навпаки, якщо залучення коштів зменшилося, то. Вивільнені кошти розміром Zt можна використовувати для подальшого розміщення. Третя група обмежень моделює відповідність ліквідності нормативним положенням.

Мета нашої задачі полягає у знаходженні оптимального плану залучення коштів хt для кожного горизонту планування та розміру залишку ліквідних коштів St, щоб сумарне коливання динаміки додаткового залучення коштів і сумарний розмір запасу ліквідних коштів були мінімальними. Враховуючи сформульовану мету та введенні позначення, наша модель прийме вид.

Знайдемо такий розв'язок , який забезпечив би для цільової функції

(3.1)

при виконанні умов:

1) балансова умова руху коштів для кожного планового періоду

, або; (3.2)

2) умова дотримання принципу рівномірності залучення коштів, яка виражається з допомогою різниці цих коштів за кожних два послідовних періоди, тобто між хt +1 та хt. З другої сторони згадану величину можна представити як різницю двох невідомих yt і Zt:

, або (3.3)

3) умова дотримання нормативів ліквідності

, (3.4)

Побудуємо числову математичну модель задачі, прийнявши за основу наступні вхідні параметри.

Прогнозний вектор потреби в ліквідних коштах становить:

Числова модель прийме вид:

1) балансова умова руху коштів для кожного періоду

2) умова дотримання принципу рівномірності залучених коштів

3) умова дотримання нормативу ліквідності

Знайдемо числовий розв'язок даної задачі з допомогою програмного продукту LINA (Додаток Л), результати якого подано в табл. 3.1.

Таблиця 3.1.

Оптимальний рівень залучення коштів відповідно до потреб у ліквідних коштах

Період	Обсяг залучених коштів, тис.грн.	Обсяг ліквідних коштів, тис.грн.	Збільшення коштів, тис.грн.	Зменшення коштів, тис.грн.
1	х1=26	S1=21	y1=0	Z1=0
2	х2=26	S2=12	y2=27	Z2=0
3	х3=53	S3=5	y3=0	Z3=0
4	х4=53	S4=33	y4=8	Z4=0
5	х5=61	S5=19	y5=35	Z5=0
6	х6=96	S6=20	y6=0	Z6=0
7	х7=96	S7=16	y7=5	Z7=0
8	х8=101	S8=37	y8=1	Z8=0
9	х9=102	S9=19	y9=0	Z9=0
10	х10=102	S10=26

Значення х1=26, x2=26,.., x10=102 вказують на величину залучення ліквідних кошті в у відповідні періоди. Завдяки побудованій моделі банк має можливість отримати оптимальний сценарій дій на заданий плановий горизонт при дотриманні миттєвої ліквідності в середньому на рівні 27,94 %. Знайдені значення величини yt та Zt дають підставу стверджувати про дотримання принципу рівномірності додаткового залучення коштів.

Проведений аналіз методів наукового управління банківською ліквідністю підтверджує недостатність використання нормативних і коефіцієнтних методів для визначення прогнозних ситуацій щодо потреби в ліквідних коштах. З допомогою розглянутої автором формалізованої моделі підтверджено, що отримані розрахунки можуть бути використані банком з метою ефективного управління ліквідними коштами та утримання міцних позицій на ринку банківських послуг в умовах існуючої конкуренції.

Застосування кожного із розглянутих методів управління ліквідністю окремо не означає повне і правильне вирішення проблеми ліквідності. Основною помилкою у виборі методів є необґрунтоване надання переваги одному із них.

Найбільша ефективність методу розподілу активів, на наш погляд, досягається при його застосуванні в банках, які починають створюватися, оскільки їх основним завданням є беззбиткова діяльність, що дозволить в майбутньому забезпечити свій подальший розвиток. Це досягається за рахунок зменшення долі високоліквідних і одночасно низьколіквідних активів і додатковим вкладенням коштів у більш дохідні позики та інвестиції.

Крім цього, на початкових стадіях функціонування банку, коли кількість та обсяги операцій порівняно невеликі, можна з точністю визначити розміщення коштів в залежності від їх джерел, фіксуючи кожний фактичний рух коштів. Оскільки, при використанні методу розподілу активів, необхідно чітко знати за рахунок яких джерел склався той або інший вид активів. Це дозволяє в повній мірі зрозуміти суть даного методу і, відповідно, отримати максимальний ефект від його застосування.

Надалі, в міру збільшення кількості та обсягів операцій постежити кожну операцію, яка зумовлює рух грошових коштів, в повному обсязі практично неможливо. В цьому випадку визначення джерел кожного із видів активів вирішується зворотним шляхом, тобто є вже сформована структура активів і необхідно визначити джерела кожного із них. Враховуючи різновидність банківських операцій, результат отримують наближеним. Таким чином, на етапі діяльності, коли банк має визначену клієнтуру і стабільні обороти з її обслуговування, він застосовує метод розподілу активів в поєднанні з методом загального фонду коштів, який не потребує подібної точності, тобто відповідно до загального обсягу ресурсів і структури активів проводиться їх коригування.

Найбільш небезпечним для досягнення фінансової стабільності банку є термінові операції, які можуть спричинити дефіцит ліквідності або її зростання. Наприклад, управлінські операції можуть здійснюватися для підтримання миттєвої ліквідності та забезпечення спрогнозованого рівня майбутньої ліквідності. Основою методів управління ліквідністю за терміновими операціями є повні моделі ліквідності, які не враховують коефіцієнтний метод оцінки. В повній моделі ліквідність розраховується за допомогою платіжного календаря термінових та вільних коштів банку. Режими ліквідності в моделі тісно поєднанні із застосуванням кількості проведених операцій та змінністю платіжного календаря, класифікацію яких подано на рис. 3.3.

При ламінарному режимі ліквідності, знаючи початковий платіжний календар, можна визначити обсяг погашення на будь-яку дату. При турбулентному режимі щоденно виникають нові зобов'язання та вимоги і здійснюється велика кількість операцій (така ситуація характерна для великого банку). Проміжним між цими режимами ліквідності є перехідна ліквідність, коли періодично виникають нові вимоги та зобов'язання. В дискретній моделі потоки коштів за активними та пасивними операціями досліджуються окремо. В неперервній моделі розподіл активів та пасивів розглядається за термінами, що залишилися до їх погашення, а платіжний календар на кожен день горизонту планування.



Рис. 3.3. Моделі управління та режими ліквідності.

Виходячи із вище сказаного можна зробити висновок про те, що при аналізі ліквідності банків не слід виключати жоден із розглянутих методів, а їх застосування здійснювати на певному етапі розвитку кожного банку. Разом з цим, методи наукового управління, на наш погляд, найкращі результати дають в стабільній економіці, чого в Україні поки що немає. Тому їх слід впроваджувати з великою обережністю, лише за наявності кваліфікованого персоналу, який здатний вирішувати завдання за допомогою інструментарію математичного моделювання.

3.2 Моніторинг оптимізації ресурсного забезпечення ліквідності банку

Стабільність банківського сектора економіки України ґрунтується на кількох взаємопов'язаних та системоутворюючих складових: ретроспективному аналізі, поточному аналізі, прогнозних моделях. Симбіоз цих методів дає можливість виявити прорахунки в діяльності банку в минулому періоді, оцінити теперішню ситуацію та зробити розрахунки на майбутнє. Такий підхід має бути застосований при дослідженні основних характеристик діяльності банку, зокрема ліквідності, достатній рівень якої є одним із важливих чинників його функціонування. За інших умов банки приречені до злиття з іншими банками, реорганізації та ліквідації.

Вітчизняні та зарубіжні вчені, міжнародні рейтингові агентства неодноразово робили спроби систематизувати та ранжувати чинники впливу на банківську ліквідність, але єдиної думки так і не вдалося досягти в силу специфіки діяльності банків, фінансових ринків, учасниками яких вони є, та банківських продуктів. Разом з цим, ці дослідження дали змогу простежити вплив тих чи інших чинників на зміну банківської ліквідності. Ефективному вирішенню зазначених завдань повинен сприяти моніторинг ресурсного забезпечення банківської ліквідності, який на сьогодні не має достатньої теоретичної бази та практичної обґрунтованості для подальшого впровадження.

Недостатність вивчення проблеми ресурсного забезпечення банку обумовлюється ще й тим, що термін ресурси банку трактується досить неоднозначно. Так, Жуков Є.Ф. визначає банківські ресурси ототожнюючи їх із операціями “з допомогою пасивних операцій банки формують свої ресурси. Суть їх (пасивних операцій) полягає в залученні різних видів вкладів, отриманні кредитів від інших банків, емісії власних цінних паперів, а також проведенні інших операцій, у результаті яких збільшуються банківські ресурси. Основну частину ресурсів банків формують залучені кошти, які покривають до 90% всієї потреби в грошових коштах для здійснення активних операцій” [22, с. 199].

У Фінансово-кредитному словнику банківські ресурси тлумачать як сукупність коштів, які знаходяться в розпорядженні банку і використовуються ним для кредитних або інших активних операцій [163, с. 111]. Дане визначення є неповним, оскільки в ньому не зазначаються джерела банківських ресурсів. Значення банківських ресурсів значно повніше розкриває Мороз А.М., вказуючи на їх суть: “Акумулюючи грошові нагромадження, доходи і заощадження юридичних та фізичних осіб, банки перетворюють їх у позиковий капітал, тобто грошовий капітал, який надається в позику власникам на умовах платності у вигляді процентів. Тому банківські ресурси називають банківським капіталом” [127, с. 35].

В нашому дослідженні ресурсне забезпечення слід розуміти як створення банком належних умов проведення активно-пасивних операцій та наявність достатніх коштів для забезпечення рівня ліквідності. Таким чином, для збереження банком ліквідності мають значення не тільки його ресурси, а й ступінь їх впливу на показники ліквідності. Якщо брати до уваги нормативний метод оцінки ліквідності, то він підтверджує наші міркування, оскільки враховує показники як за активною, так і пасивною частинами балансу.

При формуванні ресурсної бази банком необхідно розробити комплекс довготермінових цілей, визначити спосіб їх досягнення, тобто розробити стратегію і тактику забезпечення банку новими ресурсами. Нові цілі ставлять завдання вироблення нової стратегії, а тактика визначає методи і способи для вирішення конкретної ситуації. Тобто, аналіз впливу ресурсної бази банку на його ліквідність та пошук можливостей маневрування активно-пасивними операціями для підтримання бажаного рівня ліквідності є однією із важливих умов діяльності банку в конкурентному середовищі на основі процедури моніторингу.

Базельським комітетом з банківського нагляду при встановленні принципів управління ліквідністю приділено увагу і необхідності моніторингу, зокрема, в принципі 5 зазначено, що кожен банк повинен встановити процес постійного вимірювання та моніторингу чистих потреб у фінансування. Кожен банк повинен мати стратегію управління ліквідністю на основі встановлення ефективного процесу вимірювання, моніторингу та контролю ризику ліквідності. Стратегія ліквідності має встановлювати загальний підхід, що банк буде мати до ліквідності, включаючи різноманітні кількісні та якісні цілі для захисту фінансової стійкості та спроможності витримувати стресові події на ринку. Стратегію ліквідності банку мають визначити конкретні політики за такими аспектами управління ліквідністю, як склад активів і зобов'язань, підхід щодо управління ліквідністю у різних валютах та по окремим країнам, і відносне покладання на застосування певних фінансових інструментів. Також має бути погоджена стратегія щодо того, що треба робити в разі виникнення як тимчасових, так і довготермінових проблем із ліквідністю [139].

Моніторинг дотримання ліквідності можна проводити на державному рівні (НБУ), і безпосередньо банками. Фінансовий моніторинг запроваджено відповідно до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого Постановою правління НБУ від 14 травня 2003 р.№ 189 (рис. 3.4).



Узагальнена інформація про роботу банків

Інформація про виявлені порушення Закону

Рис. 3.4. Фінансовий моніторинг у банківській системі України. Складено автором за [126]

Моніторинг ведеться лише щодо певного переліку операцій або тих, які викликають підозру щодо легалізації тіньових доходів. Банки, відповідно, повинні ідентифікувати клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу. В кожному банку повинен бути призначений працівник, який відповідає за проведення моніторингу. Такий моніторинг запобігає використанню банком тіньових схем відмивання коштів для покриття дефіциту ліквідності та підтримання належного рівня платоспроможності.

Моніторинг банку має за мету дослідження фінансових показників діяльності, виявлення зміни показників і коефіцієнтів, аналіз можливих змін. Таке дослідження банк може проводити не лише для прогнозного розрахунку показників, а й для оцінки позицій конкурентів на ринку банківських продуктів. На фінансовому ринку України точиться гостра (без перебільшення) боротьба за потенційних клієнтів, про що свідчить зростання мережі банківських установ. Саме тому оцінка ринку банківських продуктів є складовою частиною моніторингу.

Моніторинг ринку банківських продуктів дає можливість простежити позиції найактивніших банків за рядом показників. Першість належить Приватбанку, чисті активи якого зросли на 53% і становили 14668,2 млн. грн. (табл. 3.2.) Щорічно рейтинг банків здійснюється під впливом зміни кон'юнктури на ринку, внутрішніх чинників. Незважаючи на позитивні тенденції розвитку кредитного ринку та депозитних операцій, у банківському секторі визначилась позитивна, на перший погляд динаміка, коли темпи приросту балансового капіталу суттєво перевищували темпи приросту чистих активів, залишилися і проблеми.

Проблемою для багатьох банків є покриття дефіциту ліквідності, яку банки намагаються вирішити залученням короткотермінових кредитів. Інша проблема - низька достатність власного капіталу. Ризик недостатності капіталу свідчить про нездатність банку в тому ж обсязі і тієї ж якості надавати традиційні банківські послуги за умови збитків. За показником достатності капіталу, рейтинг окремих банків України подано в Додатку М. Загальним критерієм визначення достатності капіталу є підтримання його величини на рівні, що забезпечить максимальний прибуток та мінімальний ризик втрати ліквідності.

Таблиця 3.2

Перелік найактивніших банків України на 01. 01. 2005 р. Складено автором за даними НБУ.

№ п/п	Банк	Чисті активи, млн.грн.	Зростання активів за рік, %
1.	Приватбанк	14668,2	53
2.	Аваль	11859,44	19
3.	Промінвестбанк	10602,72	39
4.	Укрсоцбанк	7068,33	37
5.	Укрсиббанк	5680,78	50
6.	Укрексімбанк	5296,45	37
7.	Ощадбанк	5071,05	-10
8.	Райффайзенбанк Україна	4406,88	51
9.	Надра	3888,48	35
10.	Брокбізнесбанк	2768,63	24
11.	Укпромбанк	2378,7	136
12.	Фінанси та кредит	2284,1	24
13.	ПУМБ	1976,37	43
14.	Хрещатик	1873,86	96
15.	Форум	1826,2	56
16.	Правекс - банк	1641,21	-0,5
17.	Південний	1598,58	29
18.	ІНГ Банк Україна	1596,9	35
19.	Донгорбанк	1475,75	104
20.	Укргазбанк	1427,13	32

Моніторинг потреб у фінансуванні включає аналіз та оцінку вхідних та вихідних фінансових потоків банку. Вхідні потоки можуть формуватися за рахунок погашення або продажу активів, доступу до депозитних зобов'язань. З допомогою прогнозу щодо майбутньої поведінки активів та зобов'язань можна визначити перевищення або нестачу коштів для підтримання ліквідності. Кожний вхідний та вихідний потік коштів мають бути перерозподілені на певну дату. Як правило, такі потоки ранжують за терміном погашення. Відповідно, дефіцит або надлишок коштів на певну дату є основоположним моментом для визначення рівня ліквідності на дату. Банк може розраховувати ліквідні позиції та розриви на короткий термін та на віддалені періоди залежно від специфіки діяльності банку (наприклад, основою можуть бути короткотермінові операції або довготермінові операції). Надалі банк повинен переглядати позиції ліквідності залежно від зміни зовнішніх чинників. Методику розрахунку прогнозного рівня ліквідності на основі незбалансованості вхідних та вихідних фінансових потоків розглянуто автором у пункті 2.2.

Оцінка майбутньої позиції ліквідності має ґрунтуватися на прогнозах формування портфеля активів з позицій якісного та кількісного складу, насамперед визначити ліквідність активів:

· найбільш ліквідні;

· інші ліквідні цінні папери, міжбанківські кредити, котрі можуть бути реалізовані, але можуть втратити ліквідність за несприятливих умов;

· менш ліквідні активи - кредитний портфель банку, хоча деякі ліквідні активи можуть бути неліквідними на певний період;

· найменш ліквідні активи - це, як правило, неліквідні активи, наприклад, кредити, які не користуються попитом, банківські переміщення, проблемні кредити;

· активи, які перебувають у заставі третьої сторони.

Структура активів банку має формуватися не лише за рахунок ліквідних коштів, а й дохідних активів. Проаналізуємо вплив частки дохідних активів у структурі активів на поточну та загальну ліквідність, яку розраховують банки - юридичні особи. Розрахуємо коефіцієнт поточної ліквідності:

, (3.5)

де Кпл - коефіцієнт поточної ліквідності; МБК - міжбанківські кредити;

Крюо - кредити юридичних осіб; Крфо - кредити фізичних осіб; ЦП - цінні папери; Дфо - депозити фізичних осіб до запитання; Дюо - депозити юридичних осіб до запитання.

Коефіцієнт загальної ліквідності знайдемо за допомогою наступної формули:

, (3.6)

де Кзл - коефіцієнт загальної ліквідності; А - активи, З - зобов'язання.

Відповідно, до цього частка дохідних активів (Кча)у загальній сумі активів визначається як:

(3.7)

Проведемо деякі перетворення. З формули 3.7 знайдемо чисельник, підставивши його в формулу 3.5, отримаємо:

, (3.8)

Далі з формули 3.7. знайдемо знаменник і підставимо його в формулу 3.6:

, (3.9)

Проведений розрахунок ліквідності для декількох банків подано в Додатку Н.

Ці розрахунки підтверджують вплив частки дохідних активів у підтриманні рівня ліквідності. Відповідно показник загальної ліквідності банку виразимо за допомогою показника поточної ліквідності, провівши наступні перетворення. З формули (3.8) знайдемо:

,

і підставимо його в (3.9). отримаємо:

, (3.10)

Перевіримо застосовуваність цієї формули на основі показників банку Аваль:

Таким чином, визначення частки дохідних активів у структурі активів та прогноз її зміни має бути складовою частиною процедури моніторингу.

Як вже зазначалося, одним із етапів моніторингу фінансового забезпечення банків, що впливає на їх ліквідність, є узгодженість термінів за активними та пасивними операціями, аналіз яких можна використати для оцінки рівня ліквідності балансу банку. Окрім ліквідності балансу, ліквідність банку залежить від додаткових характеристик активів і пасивів, які відображають їх здатність до переливу.

Важливим напрямком діяльності банку є надання кредитних послуг, тому його ліквідність залежить і від кредитоспроможності позичальника, ризикованості угоди, яка кредитується, від забезпеченості кредиту. Тобто, ліквідність банку можна підтримувати завдяки вмілій організації процесу кредитування. Аналіз динаміки надання кредитів як загалом по Україні, так і для окремих банків (наприклад, Центрального відділення Промінвестбанку у Тернопільській області) вказує на значні темпи приросту надання кредитів (рис.3.5). Разом із цим, слід зазначити, що негативний вплив на ліквідність і платоспроможність банків, з точки зору наданих кредитів, має заборгованість за кредитами.



Рис. 3.5. Динаміка надання кредитів і заборгованість за ними по Центральному відділенні Промінвестбанку у Тернопільській області.

Побудуємо прогнозні економетричні моделі процесів надання кредитів і заборгованості за ними, використавши наявну статистичну інформацію та програмний продукт STADIA. Таким чином, нами отримані наступні економетричні моделі (Додаток П):

а) для наданих кредитів:

б) для заборгованості за кредитами:

де t- час (рік).

Дослідимо ефективність процесу кредитування або знайдемо імовірність повернення кредитів шляхом знаходження площ фігур, які описують відповідні функції.

Так, площа фігури прогнозу надання кредитів становитиме:

,

а площа фігури прогнозу заборгованості буде:

.

Тоді коефіцієнт ефективності або імовірності повернення кредитів буде

Як бачимо, що в середньому 67,08% наданих кредитів повертаються банкам. Такий факт негативно впливає на рівень ліквідності банку.

Величину можна вважати кількісною оцінкою ризику заборгованості за наданими кредитами.

Подібно якості активів, структура і якість пасивів також впливають на ліквідність банку. Рівень власних коштів у пасиві балансу та їх структура характеризують успішність роботи банку, а рівень іммобілізації капіталу показує, який обсяг власних коштів може бути вкладений у довготермінові і/або високо ризиковані активи.

Структура залучених коштів характеризує стійкість ресурсної бази банку, дозволяє передбачити потреби в ліквідних коштах для погашення зобов'язання. На основі структури джерел визначається „портфель” активів як за термінами, так і за ступенем ризику. Якість і вартість залучених ресурсів характеризує здатність банку зацікавити вкладників, які довіряють йому свої кошти. Чим стабільніші залучені пасиви, тим стійкіша основа для розвитку активних операцій банку, і чим нижче процентні ставки за залученими ресурсами, тим більше можливостей у банку отримати прибуток. Як наслідок, достатньо дешеві стабільні пасиви є необхідною умовою ліквідності банку, а довіра зі сторони вкладників і кредиторів - своєрідним капіталом, завдяки якому навіть у несприятливих кон'юнктурних умовах банк не буде позбавлений своєї ресурсної бази.

Для забезпечення своєчасної оплати своїх зобов'язань, банку потрібно точно знати прогноз потреби в готівкових і безготівкових грошових коштах, що є практично неможливим. Тому банк повинен мати певний запас активів, реалізувати які без втрати він зможе у будь-який період.

Кількісну оцінку рівня ліквідності можна розглядати, як співвідношення високоліквідних активів до обсягу залучених коштів. Обернене співвідношення цих величин назвемо ймовірністю відпливу залучених коштів, що пов'язане з ліквідністю банку, і представимо її за допомогою наступної формули:

, (3.11)

де р - імовірність відпливу залучених коштів, пов'язаних із ліквідністю банку; Q - обсяг залучених коштів; L - обсяг високоліквідних активів;

a - параметр моделі, 0<a<0,01.

Банк змушений виробити відповідну стратегію та визначити певну залежність між обсягами ліквідних активів та імовірністю відпливу залучених коштів. Цю залежність можна отримати економетричним методом із подальшим коригуванням впливу додаткових чинників. Найбільш адекватно таку залежність можна представити за допомогою функцій:

y = - 0,0013 + , R = 0,99997,

де х - частка ліквідних коштів в обсязі залучених коштів, y - імовірність відпливу залучених коштів (Додаток Р).

Рис. 3.6. Залежність імовірності відпливу залучених коштів від частки ліквідних активів в обсязі залучених коштів.

Розраховані значення імовірності відпливу залучених коштів дають можливість здійснити аналіз сподіваних дій в околі критичної зони ліквідності. Із графіка бачимо, що при значенні імовірності менше 0,15 нахил кривої різко змінюється. Низький рівень ліквідності збільшує імовірність відпливу залучених коштів. Разом з тим, високий рівень ліквідності вказує на зворотний зв'язок даного процесу.

Припустимо, що обсяг високоліквідних активів L менший від обсягу залучених коштів Q, тоді при використанні всіх залучених коштів у банку виникає дефіцит ліквідності величин (Q - L). У даному випадку банку доведеться додатково залучати кошти для фінансування отриманого дефіциту ліквідності. Такі дії призведуть до додаткових процентних витрат розміром В. Враховуючи випадковість даного процесу, виразимо сумарні сподівані витрати наступним чином:

, (3.12)

де r- розмір процентної ставки за залученими додатковими високоліквідними коштами. Проаналізуємо можливість використання залучених коштів з врахуванням створення обов'язкових резервів обсягом R. Якщо банк підтримує рівень ліквідності L та обов'язкові резерви R, то він здійснює процентні витрати на утримання тієї частини фонду залучених коштів, яку банк підтримує в ліквідній формі та у формі обов'язкових резервів, а заробляє процентну маржу по залишковій частині фонду. Такий вид доходу подамо за допомогою наступної формули:

, (3.13)

де І(L) - дохідність банку при заданих процентних ставках доходів і витрат; rk - процентна ставка для кредитів (ставка доходу); rd - процентна ставка для депозитів (ставка витрат).

Функція І(L) визначає дохідність інвестування фонду залучених коштів і має зміст при І(L)0. Знайдемо різницю функцій І(L) і В(L), у результаті чого отримаємо функцію доходів, які матиме банк, підтримуючи певний рівень ліквідності та відповідний до нього обсяг інвестицій у дохідні вкладення. Тоді дохідність банку з врахуванням витрат на управління ліквідності прийме вид:

 (3.14)

Знайдену функцію D(L) назвемо скоригованою дохідністю. Визначимо оптимальний обсяг дохідності D(L). Для цього необхідно розв'язати рівняння:

(3.15)

Тобто:

. (3.16)

Отже, оптимальний обсяг високоліквідних активів буде:

, (3.17)

Тоді оптимальний рівень дохідності банку буде:

(3.18)

Вираз (3.18.) визначає оптимальний рівень інвестицій у дохідні статті активів із залучених коштів. Використавши знайдені значення та (L), розрахуємо оптимальні значення обсягів високоліквідних активів та дохідність для банку В (табл.3.3).

Таблиця 3.3

Розрахунок оптимального значення обсягів високоліквідних активів і дохідності для банку В

	Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень	Липень	Серпень	Вересень	В середньому за 2005 рік
Обсяг залучених коштів, млн.грн	86,2	91,5	95,7	100,2	108,3	111,1	118,2	125,9	123,5	106,7
Обсяг високоліквідних активів, млн.грн	20,8	26,0	25,3	25,3	25,9	22,8	23,4	26,4	22,7	24,3
Розмір процентної ставки по залучених додатково високо ліквідних коштах, %	9,0	12,0	12,0	11,8	12,0	12,2	10,9	11,6	11,7	11,5
Процентна ставка по кредитах (ставка доходів),%	13,2	13,9	15,3	16,4	15,2	15,7	13,4	15,7	17,0	15,1
Процентна ставка по депозитах (ставка витрат), %	6,2	9,7	8,6	9,0	8,5	8,1	6,8	7,5	7,5	8,0
Обов'язкові резерви, млн.грн	3,9	4,1	4,1	4,2	4,3	4,4	4,6	4,9	5,5	4,4
Оптимальне значення обсягу високоліквідних активів, млн.грн	7,758	8,5	8,475	8,499	9,623	9,793	10,66	10,82	10,245	9,31
Прогнозний розмір дохідності, млн.грн.	5,609	3,2	5,468	6,399	6,159	7,262	6,686	8,993	10,404	6,833

Так, показники оптимального значення обсягу високоліквідних активів і дохідності банку В в січні 2005 р. становили:

= млн.грн.,

= 86,2 (0,132 - 0,062 - ) + 3,9 = 5,609 млн. грн.

Як бачимо, оптимальний розмір високоліквідних активів у середньому перевищує фактичне значення в 2,6 рази, що дає підстави зробити висновок про неефективне використання наявних ресурсів банку. Знайдені оптимальні значення даних показників можуть використовуватися для прийняття прогнозних рішень.

Таким чином, проведення моніторингу ресурсного забезпечення ліквідності банку дозволяє поетапно вирішити наступні завдання:

· ідентифікувати банки за окремими показниками серед суб'єктів ринку банківських послуг;

· визначити можливі напрямки виникнення дефіциту ліквідності за термінами та видами операцій;

· визначити розрив ліквідності;

· пошук джерел покриття розриву ліквідності;

· здійснити антикризове управління;

· розробити стратегії управління ліквідністю.

Останні три пункти можна вважати завершальним етапом моніторингу забезпечення ліквідності. Визначивши спроможність банку підтримувати рівень ліквідності, слід переходити до заключного етапу розробки стратегії. В разу наявності дефіциту ліквідності або розриву на конкретну дату банк змушений буде переглянути політику та основні перспективи щодо цього, щоб тимчасово вилучити кошти для забезпечення ліквідності. В даному випадку, неминучим є вжиття заходів антикризового управління щодо структури активів та зобов'язань.

Заключний етап - розробка стратегії управління ліквідністю, яка повинна враховувати прорахунки, допущені банком при попередній стратегії, вибрати коефіцієнти, які будуть оптимізуватися, побудувати процедуру розрахунку показників, розрахувати показники за обраними варіантами стратегії та розрахувати вплив запланованих показників на ліквідність банку, обрати кінцевий варіант стратегії. Етапи та умови моніторингу зображено на рис. 3. 7.

Етапи

Умови

Рис. 3.7. Етапи та умови моніторингу ресурсного забезпечення ліквідності банку.

При розробці стратегії важливо закласти певний запас показників, що розраховуються, щоб у майбутньому при виникненні непередбачуваних ситуацій банк не втратив ліквідних позицій.

Таким чином, запровадження процедури моніторингу ресурсного забезпечення ліквідності передбачає розроблення оптимальної стратегії управління, яку мав би ініціювати та впроваджувати банк і відповідно здійснювати обов'язковий контроль за виконанням цієї стратегії. Такий підхід дав би змогу порівнювати адекватність розробленої стратегії фінансовому потенціалу банку.

3.3 Регулювання ліквідності банку в умовах існуючої конкуренції

Належна оцінка ліквідності та ефективне управління нею є однією із важливих умов успішної діяльності банків. Як будь-який господарський суб'єкт, банки діють у певному економічному середовищі, яке впливає на функціонування всієї банківської системи. В умовах конкуренції для банків особливе значення набуває забезпечення конкурентоспроможності, прибутковості та перспективності розвитку. Посилення конкурентної боротьби між банками зумовлює необхідність пошуку нових підходів до підвищення дохідності своїх операцій.

Збільшення витрат і зменшення доходів негативно впливає на ліквідність банку. Однак, необхідно враховувати різні впливи на ліквідність: підвищення конкурентоспроможності банку на ринку розміщення і на ринку залучення коштів. Отримання конкурентних переваг на ринку вкладів населення забезпечує поповнення ліквідних коштів банку, навіть якщо ця перевага отримана за рахунок підвищення процентних ставок. Підвищення конкурентоспроможності банку на ринку кредитів, навпаки, призводить до збільшення потреб у ліквідних коштах. Вище зазначене показує, що при плануванні заходів щодо підвищення конкурентоспроможності послуг банк повинен враховувати їх забезпеченість ліквідними коштами, а також вплив на обов'язкові нормативи ліквідності.

Наприклад, якщо планується залучити великого клієнта для розрахунково- касового обслуговування, умовою переходу якого є регулярне надання позик, необхідно так спрогнозувати конкурентну стратегію на ринку залучення ресурсів, щоб забезпечити збільшення пропозиції кредитів необхідними ресурсами або зменшити пропозицію за іншими видами активних операцій.

Банки повинні бути зацікавлені в створенні та підтриманні власного іміджу стабільності, якості обслуговування. Тому в умовах конкуренції банки ведуть цілеспрямовану пропаганду серед потенційних клієнтів, інформуючи їх через засоби масової інформації про участь в інвестиційних аукціонах, рекламують про свої благодійні програми, що створює навколо них атмосферу стабільності і активного розвитку. Саме активність цих банків сприяє зменшенню їх кількості шляхом злиття і перетворення малих банків у філії великих. Однак ці процеси супроводжуються загостренням конкурентної боротьби і призводять до того, що ступінь конкуренції залежить від величини активів. Чим більший банк, тим вищою є імовірність того, що його інтереси зіткнуться з інтересами конкурентів. Разом із цим, чим більший банк, тим ширше коло його клієнтів і можливість залучати нові ресурси. Незважаючи на це, середні та малі банки продовжують відігравати не менш важливу роль в економіці. Вони активно працюють з вкладниками і населенням.

Таким чином, оцінка, аналіз та управління банківською ліквідністю є одним із суттєвих чинників позиціонування банку на ринку банківських продуктів. Таке поєднання складових досягнення бажаного рівня ліквідності неможливе без запровадження ефективної системи регулювання банківської діяльності, зокрема ліквідності, без застосування певних регуляторів ліквідності. Проаналізувавши значення терміна “регулювання”, можна стверджувати, що це впорядкування чого-небудь, керування чимось, підпорядковуючи його відповідним правилам, певній системі.

Провідну роль у регулюванні банківської діяльності відіграє Центральний банк (Національний банк України). Остаточно система регулювання утвердилася на практиці після періоду Великої депресії, коли стала очевидною неможливість саморегуляції ринку без втручання держави. Основною метою регулювання банківської діяльності є досягнення стабільності та ліквідності, підтримання конкуренції: захист вкладників; захист економіки від слабкостей банківської системи тощо.

З метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками Національний банк України згідно з Інструкцією “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні” встановив 13 обов'язкових нормативів, серед яких:

§ нормативи капіталу: мінімального розміру регулятивного капіталу; адекватність регулятивного капіталу; адекватність основного капіталу;

§ нормативи ліквідності: миттєва ліквідність; поточна ліквідність; короткотермінова ліквідність;

§ нормативи кредитного ризику: максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента; великих кредитних ризиків; максимального розміру кредитів, гарантій і поручительств, наданих одному інсайдеру; максимального сукупного розміру кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдерам;

§ нормативи інвестування: інвестування в цінні папери окремо за кожною установою; загальної суми інвестування; норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку.

Всі ці показники, як правило, носять статистичний характер. Дотримання або порушення нормативів свідчить про несвоєчасне прийняття банком управлінських рішень. Аналізуючи дотримання банками нормативів, пропонуємо розглядати їх як у кількісному вимірі, так і з позиції ієрархії, тобто з врахуванням вагового впливу чинників на фінансову стійкість банку, про що йшла мова в пункті 2.1. Якщо виходити з тих позицій, що рівень нормативу встановлюється для захисту банку від виникнення ризикових ситуацій, то для кожного нормативу можна визначити вид ризику, якого можна уникнути (табл.3.4).

Таблиця 3.4

Захищеність банку від ризиків за допомогою нормативів

Нормативи	Ризик
Н2 - норматив адекватності регулятивного капіталу	Неповернення банківських активів, перекладання кредитного ризику банком на кредиторів/ вкладників
Н4 - норматив миттєвої ліквідності	Нездатність миттєво мобілізувати кошти для розрахунку за рахунками до запитання
Н5 - норматив поточної ліквідності	Незбалансованість термінів і сум ліквідних активів та зобов'язань банку
Н6 - норматив короткотермінової ліквідності	Неможливість проведення розрахунків за короткотерміновими зобов'язаннями
Н7 - норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента	Ризик невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань
Н8 - норматив великих кредитних ризиків	Концентрація кредитного ризику за групою контрагентів

Актуальність такого підходу в тому, що банк повинен вибрати для себе домінуючі нормативи, залежно від характерних особливостей ринкової ситуації. Фундаментальними нормативами можемо вважати нормативи капіталу, оскільки достатність капіталу є основним чинником стабільності банку. Наступним за значимістю є норматив Н5, далі нормативи Н4 і Н6, що свідчить про здатність банку миттєво і на короткотермінову перспективу мобілізувати кошти для дотримання ліквідної позиції. Два нормативи Н6 та Н7, відносяться до більш теоретичних, оскільки глобально не впливають на рівень кредитного ризику.

Обов'язкові нормативи ліквідності застосовуються для оцінки та контролю позиції ліквідності, тому вони повинні відповідати певним вимогам (рис. 3.8.)

В кількісному вимірі нормативи ліквідності мають позитивні характеристики, однак для їх визначення слід враховувати чинники, які не мають числового виміру і не залежать від діяльності банку.



Рис. 3.8. Переваги обов'язкових нормативів та принципи застосування.

Традиційно для визначення відповідності нормативам ліквідності банки використовують законодавчо визначені стандарти, розраховуючи кожен із нормативів ліквідності. Так, для розрахунку нормативу миттєвої ліквідності беруть до уваги кошти на кореспондентському рахунку, кошти в касі, залишки коштів на поточних рахунках (прослідковує виконання грошових зобов'язань за рахунок ліквідних активів); для розрахунку нормативу поточної ліквідності - активи та зобов'язання банку до 30 днів. Національним банком України встановлено, що ці нормативи можуть розраховуватися банком, незалежно один від одного.

Розглянемо методику розрахунку миттєвої ліквідності. Для побудови алгоритму розрахунку введемо наступні позначення: t - індекс планового періоду, ; St - залишок коштів юридичних і фізичних осіб у періоді t; xt - прихід коштів (у касу та на рахунки) юридичних і фізичних осіб у періоді t; yt - видатки коштів (із каси та з рахунка) юридичних і фізичних осіб у періоді t.

Враховуючи введені позначення, балансова умова руху фінансових коштів для періоду t прийме вид:

. (3.19)

Для визначення середньомісячних параметрів грошових потоків коштів юридичних і фізичних осіб до запитання, просумуємо ліву та праву частини для місячного горизонту планування (t=30). Отримаємо:

. (3.20)

Представимо балансову умову (3.15) таким чином:

. (3.21)

Поділимо праву та ліву частини (3.16) на , матимемо:

,(3.22)

Ліва частина (3.17) відображає частку видаткових коштів, яку щоденно використовує банк щодо залишків. Фактично дану величину можна прийняти за розрахунковий норматив миттєвої ліквідності:

. (3.23)

Поточну ліквідність розрахуємо за формулою:

. (3.24)

Одним з інструментів регулювання банківської ліквідності, що використовується НБУ, є резервні вимоги. Банки зобов'язані створювати фонди резервування залучених коштів на випадок порушення рівня ліквідності та можливих збитків. Обов'язкове резервування здійснюється відповідно до Положення про порядок визначення та формування обов'язкових резервів для банків України, суттєві зміни в яке було внесено Постановою НБУ № 139 від 19 квітня 2005 року. Так, основними змінами у визначенні та формуванні обов'язкових резервів для банків вважаємо такі:

· введено термін “залучені кошти”, який трактується як кошти юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах;

· зобов'язано територіальні відділення при відміні режиму формування банком обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку України протягом двох робочих днів повертати залишок коштів, сформованих банком на окремому рахунку в НБУ, на кореспондентський рахунок банку;

· встановлено, що штраф на банк буде накладатися за другий випадок порушення порядку формування обов'язкових резервів (два звітних періоди резервування) протягом року, а не півріччя, як це було раніше [11].

НБУ достатньо часто вдавався до регулювання діяльності банків за допомогою встановлення величини норми обов'язкових банківських резервів у перші роки здобуття незалежності, оскільки для запровадження інших інструментів не було достатніх передумов, нестабільно розвивався ринок банківських послуг. Разом із цим, в економічно розвинутих країнах обов'язкові резерви Центральний банк використовує для довготермінового управління і норми резервів змінюються дуже рідко (наприклад, у США в 70-ті рр. ХХ ст. норми змінювалися 1,5 рази в рік). Однак, даний інструмент не має достатнього ефективного обґрунтування для поточного управління.

За допомогою нормативу резервування НБУ підтримує оптимальну суму коштів на кореспондентських рахунках банків у НБУ. Наприклад, при різкому зменшенні обсягів високоліквідних коштів, спричиненому зміною зовнішніх чинників, Національний банк може зменшити дефіцит ліквідності за рахунок зменшення норми резервування. Навіть незначні зміни норм обов'язкових резервів зумовлюють значні зміни в активних операціях.

Ситуація на грошово-кредитному ринку доволі критичною була влітку 2004 року, коли спостерігався надлишок грошей на рахунках (до 15 млрд.грн.) Уряд і НБУ змушені були підвищити резервні вимоги. Поштовхом стала надмірна ліквідність банків (наприклад, у липні залишки на кореспондентських рахунках банків становили 8,6 млрд. грн.). Зокрема, НБУ було вжито такі основні заходи:

· щоденна сума коштів на кореспондентських рахунках повинна становити 70% від суми обов'язкових резервів;

· НБУ буде проводити депозитні операції лише з тими банками, в яких сума депозитів до запитання не перевищуватиме 60% від залучених коштів.

Такий підхід дав змогу НБУ вилучити надмірну грошову масу з обігу і стабілізувати рівень ліквідності.

В Основних засадах грошово-кредитної політики на 2006 р., затверджених рішенням Ради НБУ № 17 від 9 вересня 2005 р., визначено, що, підтримуючи рівновагу на грошово-кредитному ринку, Національний банк України регулюватиме ліквідність банків шляхом здійснення операцій із рефінансування, операцій на відкритому ринку і мобілізаційних операцій, а також використовуючи вимоги до формування обов'язкових резервів [13].

Політика обов'язкового резервування має і негативний ефект, зокрема, подорожчання банківських кредитів, що не найкращим чином вплине на співпрацю з позичальниками. З іншого боку, банк при зміні резервних вимог може зменшити процентні ставки за депозитами, що негативно вплине на відносини із вкладниками.

Альтернативним варіантом резервних вимог Центрального банку можуть бути резервні вимоги: до активів і пасивів; до окремих статей пасиву балансу; до певного показника в кількісному вимірі за встановлений період; диференціація, залежно від типу кредитної організації, розміру банку та інших умов. В деяких країнах (Італії, США) норми резервів не поширюються на міжбанківські депозити. У Великобританії введено звільнення від резервування банківські депозити, що не досягли законодавчо встановленого рівня. В Італії лише частина суми мінімальних резервів повинна розміщуватися в Центральному банку. В Японії норми резервування встановлює Центральний банк за погодженням із Міністерством фінансів, і базою для розрахунку є строкові та поточні депозити.

Виходячи з повноважень Національного банку України щодо регулювання кредитних операцій резидентів з нерезидентами з метою переорієнтації структури зовнішніх запозичень резидентів з короткотермінових на довготермінові, запроваджує обов'язкові резервні вимоги.

Зокрема, Національним банком України встановлено, що:

· резиденти, у тому числі уповноважені банки, які залучають кредити, позики в іноземній валюті від нерезидентів (крім кредитів овернайт та овердрафт, що отримуються уповноваженими банками на термін не більше одного операційного дня) на термін, що не перевищує 180 календарних днів, здійснюють обов'язкове резервування коштів у Національному банку України;

· резервування коштів здійснюватиметься у валюті операцій. На суми коштів, які підлягають резервуванню на рахунку в Національному банку України, проценти не нараховуватимуться;

· резервування коштів здійснюється на термін проведення валютної операції, але не менше десяти робочих днів;

· резервування коштів під здійснення резидентами вищезгаданих

валютних операцій встановлюється в розмірі 20 відсотків від загальної суми валютної операції.

У сучасних умовах Національний банк розробив і продовжує вдосконалювати підходи до оцінки і контролю за ліквідністю банків, простежуючи їх щоденні обороти. Проте оцінка і контроль значно ускладнюються, тому що банки подають недостовірну інформацію про свій фінансовий стан. Таким чином, Постановою Правління НБУ від 09.11.1998 р. № 470 створено Комісію з питань нагляду та регулювання діяльності банків. Завданнями Комісії є забезпечення стабільності та надійності банківської системи, а також захист кредиторів і вкладників. Рішення Комісії, прийняте у межах її компетенції, є обов'язковим для виконання банками, які розташовані на території України.

Нагляд за банками здійснюється двома методами: дистанційний нагляд і пряме інспектування банків.

Безвиїзний нагляд ґрунтується на аналізі періодичної звітності (балансовий звіт, звіт про прибутки (збитки), звіт про дотримання економічних нормативів та інші форми) і щорічних фінансових звітів, що регулярно подаються банківському нагляду.

Дані звітності банків аналізуються і зводяться у статистичні звіти, за якими розраховуються різноманітні стандартні показники. Такі звіти дають змогу виявляти, чи дотримуються банки економічних нормативів, досліджувати тенденції в їх діяльності за певний період, проводити порівняльний аналіз за групами банків.

На основі даних звітності органи безвиїзного нагляду можуть визначити стан активів банку, що дає змогу визначити кредитний ризик чи ризик несплати за кредитом зі сторони позичальника.

Ступінь достовірності фінансової інформації, що надається органам нагляду, формування комплексної та повної уяви про стан фінансової діяльності кредитної установи, професійний рівень його керівництва органи банківського нагляду можуть отримати лише шляхом інспекційних перевірок банків на місцях. З огляду на трудомісткість проведення таких перевірок органи нагляду здійснюють їх періодично (планові, регулярні та позапланові інспекційні перевірки), визначаючи певний характер проведення інспектування банків залежно від цілей та масштабів перевірки (комплексні, обмежені та спеціальні перевірки).

Частота проведення інспекційних перевірок банків та їх обсяг залежать від ступеня довіри органів нагляду до кредитних установ, їх ролі в кредитно-фінансовій системі, наявності в них проблем. Як правило, частіше перевірки здійснюються у великих банках, а також у банках, фінансовий стан яких є ненадійним.

Інспекційні перевірки банків на місцях проводяться кваліфікованими спеціалістами банківського нагляду, які здатні оцінити ступінь ризиків, можливих у діяльності того чи іншого банку, і визначити якість управління цими ризиками. Інспектування дає змогу органам банківського нагляду перевіряти такі аспекти діяльності банків:

достовірність звітності;

дотримання законів і нормативних актів;

надійність управління банком;

Таким чином, управління ліквідністю включає кошти Національного банку України за виконанням нормативних показників і внутрішній контроль управління ризиком ліквідності. Адекватний внутрішній контроль повинен сприяти ефективній та результативній діяльності, достовірній фінансовій та регулятивній звітності, а також дотриманню відповідних законів, нормативно-правових актів та внутрішніх положень. Ефективна система внутрішнього контролю щодо ризику ліквідності включає:

· сильне контрольне середовище;

· адекватний процес визначення та оцінки ризику ліквідності;

· запровадження контрольних положень та процедур;

· постійну перевірку дотримання запроваджених положень і процедур.

Необхідним є проведення періодичних перевірок для визначення того, чи дотримується банк своїх положень та процедур щодо ризику ліквідності. На позиції, що перевищують встановлені ліміти, відповідні керівники мають звертати увагу та нормалізувати їх відповідно до процесу, встановленого положеннями. Періодичні перевірки процесу управління ліквідністю також мають враховувати будь-які значні зміни в характері інструментів, лімітах та внутрішньому контролі, які відбулися з часу останньої перевірки [139].

Модель нагляду з використанням механізму інспектування використовується в США, Франції, Японії. Модель дистанційного нагляду знайшла застосування у банківській системі Німеччини та Великобританії. Змішану модель нагляду запроваджено в Канаді. Найбільш жорсткою вважають систему нагляду на основі публічної звітності, впроваджену в Новій Зеландії в 1996 році.

Відмінними рисами сучасної системи банківського нагляду є винесення банківської звітності для оцінювання громадськістю (публічність) та розширення практики застосування стандартів і вимог на глобальному рівні, наприклад, розроблених Базельським комітетом з банківського нагляду.

Функціональне призначення наглядових органів за банківською діяльністю та ліквідністю регламентоване основними Принципами управління ліквідністю Базельського комітету. Так, згідно з цими принципами, наглядові органи повинні:

· проводити незалежну оцінку банківських стратегій, положень, процедур та принципів, щодо управління ліквідністю;

· вимагати, щоб банк мав ефективну систему для вимірювання, моніторингу та контролю ризику ліквідності;

· отримувати від кожного банку достатню і своєчасну інформацію для оцінки рівня ризику ліквідності та забезпечити, щоб банк розробив відповідні плани виходу з кризи при зниженні ліквідності.

Наглядовим органам слід запровадити стандарти для управління ризиком ліквідності, які б передбачали нормативні вимоги щодо певних лімітів і коефіцієнтів.

Банки в своїй діяльності повинні враховувати не лише національне законодавство, але й вимоги Базельського комітету з питань нагляду і регулювання діяльності банків. Згідно з цими вимогами, кожен банк повинен мати адекватну систему внутрішнього контролю над процесом управління ліквідності. Працівники банківського нагляду повинні проводити незалежну оцінку банківських стратегій, політики, процедур та принципів, що відносяться до управління ліквідністю. Вони повинні отримувати від кожного банку достатню та своєчасну інформацію для оцінки рівня ліквідності та мають забезпечити, щоб банк мав відповідні сценарії функціонування при зниженні ліквідності.