Модель оптимального формування портфеля банку
Принципи формування інвестиційного портфеля та управління ним. Аналіз економіко-математичних моделей. Побудова математичної моделі економічної системи. Інформаційне забезпечення підсистеми формування портфеля цінних паперів. Економічне обгрунтування.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 25.07.2012 |
| Размер файла | 139,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Вступ
Робота присвячена актуальної для економіки, що розвивається, проблемі формування оптимального портфеля цінних паперів. Мета даної роботи полягає в розробці економіко-математичної моделі, що дозволяє спланувати оптимальні з погляду максимізації банківського прибутку портфелі цінних паперів (ЦП) комерційного банку й у спробі довести необхідність проведення подібного моделювання.
Під портфелем цінних паперів розуміють сукупність різних видів цінних паперів, придбану інвестором з метою отримання доходу, що відповідає певним вимогам щодо допустимих рівнів ризику та доходу. Основними параметрами портфеля є його величина та структура. Величина портфеля залежить від фінансових можливостей інвестора та від його бажання інвестувати кошти у фінансові активи, а не здійснювати безпосередні інвестиції у виробництво. Власниками значних за обсягом портфелів цінних паперів виступають фінансові інститути. Корпорації формують портфель цінних паперів у разі, коли є вільні фінансові ресурси, які немає потреби вкладати в розширення виробництва, а також тоді, коли інші альтернативні вкладення коштів менш привабливі й, крім того, існує розвинений фондовий ринок.
Структура портфеля визначається видами цінних паперів, що входять до його складу, їх строковістю, співвідношенням окремих видів цінних паперів у портфелі. Основними характеристиками портфеля виступають його очікувана дохідність та ризиковість. Кожен з інвесторів, маючи певні вимоги щодо допустимих рівнів ризику чи до очікуваних рівнів доходу, формує той чи інший портфель цінних паперів. Інвестори віддають перевагу формуванню портфеля, а не придбанню цінних паперів одного виду, оскільки, формуючи портфель, можна знизити рівень ризику за цінними паперами, не зменшуючи їх очікуваної дохідності.
Існує декілька моделей формування цінних паперів. Серед них: модель Блека, модель Марковиця, модель оптимального формування портфеля банку та інші. Але все ж таки математичне моделювання економічних процесів передбачає вибір найбільш раціонального математичного методу для вирішення задачі. Модель повинна враховувати стільки елементів і зв'язків, щоб досить точно відбити фінансову реальність, а результати рішень були корисні менеджерові, що приймає планові рішення, щоб бути зрозумілою менеджерові й вирішуватися доступними фінансистові математичними методами, програмними й комп'ютерними коштами в прийнятний термін. Таким чином, модель повинна бути оптимально наближена до дійсності. Метою нашої підсистеми є вибір найбільш оптимального портфеля цінних паперів (ЦП), які забезпечать збільшення прибутку банку.
У даній роботі в якості економіко-матиматичної моделі формування портфеля ЦП приймаємо «Модель оптимального формування портфеля банку».
1 Портфельне інвестування
Портфель цінних паперів
Практика показує, що портфельним інвестуванням сьогодні цікавляться два типи клієнтів. До першого відносяться ті, перед ким гостро коштує проблема розміщення тимчасово вільних засобів (крупні і інертні державні корпорації, що виросли з колишніх міністерств, різні фонди, що створюються при міністерствах, і інші подібні структури, а також клієнти з тих регіонів, де ринок не здатний освоїти крупні засоби). До другого типу відносяться ті, хто, уловивши цю потребу «грошових мішків» і гостро потребуючи оборотних коштів, висувають ідею портфеля як «приманку» (не дуже крупні банки, фінансові компанії і невеликі брокерські контори).
Звичайно, багато клієнтів не до кінця віддають собі звіт, що таке портфель активів, і в процесі спілкування з ними часто з'ясовується, що на даному етапі вони потребують простіших форм співпраці. Та і рівень розвитку ринків в різних регіонах різний - в багатьох регіонах процес формування класу професійних учасників ринку і кваліфікованих інвесторів ще далеко не завершений. Проте, посилення клієнтського попиту на послуги з формування інвестиційного портфеля останнім часом очевидно. Це говорить про те, що питання назріло. Проте, як відбувається зі всім новим, процес формування інвестиційного портфеля супроводить ряд проблем, які і будуть розглянуті далі.
1.1 Принципи формування інвестиційного портфеля
При формуванні інвестиційного портфеля слід керуватися наступними міркуваннями:
безпека вкладень (невразливість інвестицій від потрясінь на ринку інвестиційного капіталу);
стабільність отримання доходу;
ліквідність вкладень, тобто їх здатність брати участь в негайному придбанні товару (робіт, послуг), або швидко і без втрат в ціні перетворюватися на готівку.
Жодна з інвестиційних цінностей не володіє всіма перерахованими вище властивостями. Тому неминучий компроміс. Якщо цінний папір надійний, то прибутковість буде низькою, оскільки ті, хто віддають перевагу надійності, пропонуватимуть високу ціну і зіб'ють прибутковість. Головна мета при формуванні портфеля полягає в досягненні найбільш оптимального поєднання між ризиком і доходом для інвестора. Іншими словами, відповідний набір інвестиційних інструментів покликаний понизити ризик вкладника до мінімуму і одночасно збільшити його дохід до максимуму.
Основне питання при веденні портфеля - як визначити пропорції між цінними паперами з різними властивостями. Так, основними принципами побудови класичного (консервативного, мало ризикового) портфеля є: принцип консервативності, принцип диверсифікації і принцип достатньої ліквідності.
Принцип консервативності
Співвідношення між високо надійними і ризикованими долями підтримується таким, щоб можливі втрати від ризикованої частки з переважною вірогідністю покривалися доходами від надійних активів.
Інвестиційний ризик, таким чином, полягає не у втраті частини основної суми, а тільки в отриманні недостатньо високого доходу.
Природно, не ризикуючи, не можна розраховувати і на якісь надвисокі доходи. Проте практика показує, що переважна більшість клієнтів задоволена доходами, що коливаються в межах від однієї до двох депозитних ставок банків вищої категорії надійності, і не бажають збільшення доходів за рахунок вищого ступеня ризику.
Принцип диверсифікації
Диверсифікація вкладень - основний принцип портфельного інвестування. Ідея цього принципу добре виявляється в старовинній англійській приказці: do not put all eggs in one basket - «не кладіть всі яйця в одну корзину».
На нашій мові це звучить - не вкладайте всі гроші в одні папери, яким би вигідним це вкладенням вам ні здавалося. Тільки така стриманість дозволить уникнути катастрофічних ущербів у разі помилки.
Диверсифікація зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи по одних цінних паперах компенсуватимуться високими доходами по інших паперах. Мінімізація ризику досягається за рахунок включення в портфель цінних паперів широкого круга галузей, не зв'язаних тісно між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їх ділової активності. Оптимальна величина - від 8 до 20 різних видів цінних паперів.
Розпилювання вкладень відбувається як між тими активними сегментами, про які ми згадували, так і усередині них. Для державних короткострокових облігацій і казначейських зобов'язань мова йде про диверсифікації між цінними паперами різних серій для корпоративних цінних паперів - між акціями різних емітентів.
Спрощена диверсифікація полягає просто в діленні засобів між декількома цінними паперами без серйозного аналізу.
Достатній об'єм засобів в портфелі дозволяє зробити наступний крок - проводити, так звані, галузеву і регіональну диверсифікації.
Принцип галузевої диверсифікації полягає в тому, щоб не допускати перекосів портфеля у бік паперів підприємств однієї галузі. Річ у тому, що катаклізм може спіткати галузь в цілому. Наприклад, падіння цін на нафту на світовому ринку може привести до одночасного падіння цін акцій всіх нафтопереробних підприємств, і те, що ваші вкладення будуть розподілені між різними підприємствами цієї галузі, вам не допоможе.
Те ж саме відноситься до підприємств одного регіону. Одночасне зниження цін акцій може відбутися унаслідок політичної нестабільності, страйків, стихійних лих, введення в лад нових транспортних магістралей, минущих регіон, і тому подібне
Ще глибший аналіз можливий із застосуванням серйозного математичного апарату. Статистичні дослідження показують, що багато акцій ростуть або падають в ціні, як правило, одночасно, хоча таких видимих зв'язків між ними, як приналежність до однієї галузі або регіону, і ні. Зміни цін інших пар цінних паперів, навпаки, йдуть в проти фазі. Природно, диверсифікація між другою парою паперів значно переважніше. Методи кореляційного аналізу дозволяють, експлуатуючи цю ідею, знайти оптимальний баланс між різними цінними паперами в портфелі.
Принцип достатньої ліквідності
Він полягає в тому, щоб підтримувати частку швидко реалізуємих активів в портфелі не нижче за рівень, достатній для проведення високодохідних операцій, що несподівано підвертаються, і задоволення потреб клієнтів в грошових коштах. Практика показує, що вигідно тримати певну частину коштів в більш ліквідних (нехай навіть менш прибуткових) цінних паперах, зате мати можливість швидко реагувати на зміни кон'юнктури ринку і окремі вигідні пропозиції. Крім того, договори з багатьма клієнтами просто зобов'язують тримати частину їх коштів в ліквідній формі.
Доходи по портфельних інвестиціях є валовим прибутком по всій сукупності паперів, включених в той або інший портфель з урахуванням ризику. Виникає проблема кількісної відповідності між прибутком і ризиком, яка повинна вирішуватися оперативно в цілях постійного вдосконалення структури вже сформованих портфелів і формування нових, відповідно до побажань інвесторів. Треба сказати, що вказана проблема належить до тих, для вирішення яких досить швидко вдається знайти загальну схему рішення, але які практично не вирішуються до кінця.
Розглядаючи питання про створення портфеля, інвестор повинен визначити для себе параметри, якими він керуватиметься:
необхідно вибрати оптимальний тип портфеля;
оцінити прийнятне для себе поєднання ризику і доходу портфеля і відповідно визначити питому вагу портфеля цінних паперів з різними рівнями риски і доходу;
визначити первинний склад портфеля;
вибрати схему подальшого управління портфелем.
Управління інвестиційним портфелем
Чим вище ризики на ринку цінних паперів, тим більше вимог пред'являється до портфельного менеджера за якістю управління портфелем. Ця проблема особливо актуальна в тому випадку, якщо ринок цінних паперів мінливий. Під управлінням розуміється застосування до сукупності різних видів цінних паперів певних методів і технологічних можливостей, які дозволяють: зберегти спочатку інвестовані засоби; досягти максимального рівня доходу; забезпечити інвестиційну спрямованість портфеля. Інакше кажучи, процес управління направлений на збереження основної інвестиційної якості портфеля і тих властивостей, які б відповідали інтересам його утримувача.
З погляду стратегій портфельного інвестування можна сформулювати наступну закономірність. Типу портфеля відповідає і тип вибраної інвестиційної стратегії: активною, направленою на максимальне використання можливостей ринку або пасивною.
Першим і одним з найбільш дорогих, трудомістких елементів управління, є моніторинг, що є безперервним детальним аналізом фондового ринку, тенденцій його розвитку, секторів фондового ринку, інвестиційних якостей цінних паперів. Кінцевою метою моніторингу є вибір цінних паперів, що володіють інвестиційними властивостями, відповідними даному типу портфеля. Моніторинг є основою як активного, так і пасивного способу управління.
Активна модель управління
Активна модель управління припускає ретельне відстежування і негайне придбання інструментів, що відповідають інвестиційним цілям портфеля, а також швидку зміну складу фондових інструментів, що входять в портфель.
Вітчизняний фондовий ринок характеризується різкою зміною котирувань, динамічністю процесів, високим рівнем ризику. Все це дозволяє вважати, що його стану адекватна активна модель моніторингу, яка робить управління портфелем ефективним.
Моніторинг є базою для прогнозування розміру можливих доходів від інвестиційних засобів і інтенсифікації операцій з цінними паперами.
Менеджер, що займається активним управлінням, повинен зуміти відстежити і придбати найбільш ефективні цінні папери і максимально швидко позбавитися від низько дохідних активів. При цьому важливо не допустити зниження вартості портфеля і втрату ним інвестиційних властивостей, а, отже, необхідно зіставляти вартість, прибутковість, ризик і інші інвестиційні характеристики «нового» портфеля (тобто враховувати знов придбані цінні папери і низько дохідні, що продаються) з аналогічними характеристиками наявного «старого» портфеля. Цей метод вимагає значних фінансових витрат, оскільки він пов'язаний з інформаційною, аналітичною експертною і торговою активністю на ринку цінних паперів, при якій необхідно використовувати широку базу експертних оцінок і проводити самостійний аналіз, здійснювати прогнози стану ринку цінних паперів і економіки в цілому.
Це по кишені лише крупним банкам або фінансовим компаніям, що мають великий портфель інвестиційних паперів і прагнучим до отримання максимального доходу від професійної роботи на ринку.
Менеджер повинен уміти випереджати кон'юнктуру фондового ринку і перетворювати на реальність те, що підказує аналіз. Від менеджерів вимагається сміливість і рішучість в реалізації задумів у поєднанні з обережністю і точним розрахунком, що робить витрати по активному управлінню портфелем досить високими.
Активний моніторинг представляє безперервний процес таким чином, що процес управління портфелем цінних паперів зводиться до його періодичної ревізії, частота якої залежить і від «передбачення облікової ставки».
Пасивна модель управління
Пасивне управління припускає створення добре диверсифікованих портфелів із заздалегідь певним рівнем ризику, розрахованим на тривалу перспективу. Такий підхід можливий при достатній ефективності ринку, насиченого цінними паперами хорошої якості. Тривалість існування портфеля припускає стабільність процесів на фондовому ринку. В умовах інфляції, а, отже, існування, в основному, ринку короткострокових цінних паперів, а також нестабільної кон'юнктури фондового ринку такий підхід представляється малоефективним:
пасивне управління ефективне лише відносно портфеля, що складається з низько ризикових цінних паперів, а їх на вітчизняному ринку небагато;
цінні папери повинні бути довгостроковими для того, щоб портфель існував в незмінному стані тривалий час, що дозволить реалізувати основну перевагу пасивного управління - низький рівень накладних витрат.
Прикладом пасивної стратегії може служити рівномірний розподіл інвестицій між випусками різної терміновості (метод «сходів»). Використовуючи метод «сходів» портфельний менеджер купує цінні папери різної терміновості з розподілом по термінах до закінчення періоду існування портфеля. Слід враховувати, що портфель цінних паперів - це продукт, який продається і купується на фондовому ринку, а, отже, вельми важливим представляється питання про витрати на його формування і управління. Тому особливої важливості набуває питання про кількісний склад портфеля.
Питання про кількісний склад портфеля можна вирішувати як з позиції теорії інвестиційного аналізу, так і з погляду сучасної практики. Згідно теорії інвестиційного аналізу проста диверсифікація, тобто розподіл засобів портфеля за принципом - «не клади всі яйця в одну корзину» - нітрохи не гірше, ніж диверсифікація по галузях, підприємствам і так далі Крім того, збільшення різних активів, тобто видів цінних паперів, що знаходяться в портфелі, до восьми і більш не дає значного зменшення портфельної ризику. Максимальне скорочення ризику досяжне, якщо в портфелі відібрано від 10 до 15 різних цінних паперів. Подальше збільшення складу портфеля недоцільне, тобто виникає ефект зайвої диверсифікації, чого слід уникати. Зайва диверсифікація може привести до таких негативних результатів, як:
неможливість якісного портфельного управління;
покупка недостатньо надійних, прибуткових, ліквідних цінних паперів;
зростання витрат, пов'язаних з пошуком цінних паперів (витрати на попередній аналіз і т.д.);
високі витрати по покупці невеликих дрібних партій цінних паперів і так далі.
Витрати по управлінню надмірно диверсифікованим портфелем не дадуть бажаного результату, оскільки прибутковість портфеля навряд чи зростатиме вищими темпами, ніж витрати у зв'язку із зайвою диверсифікацією.
Розглядаючи питання з погляду практики вітчизняного фондового ринку, необхідно, перш за все, вирішити проблему: а чи є на нім достатня кількість якісних цінних паперів, інвестуючи в яких можна досягти вищенаведених норм. Зокрема, на вітчизняному фондовому ринку різновидів портфелів не так вже і багато, і далеко не кожен конкретний утримувач, враховуючи стан ринку цінних паперів, може собі дозволити інвестування в корпоративні акції. Тому доводиться констатувати, що на вітчизняному ринку лише державні цінні папери є одним з основних об'єктів портфельного інвестування.
Тактика
Не можна стверджувати, що тільки кон'юнктура фондового ринку визначає спосіб управління портфелем.
Вибір тактики управління залежить від здатності менеджера (інвестора) вибирати цінні папери і прогнозувати стан ринку. Якщо інвестор не володіє достатніми навиками у виборі цінних паперів або часу здійснення операції, то йому слід створити диверсифікований портфель і тримати ризик на бажаному рівні. Якщо інвестор упевнений, що він може добре передбачати стан ринку, йому можна міняти склад портфеля залежно від ринкових змін і вибраного ним виду управління.
Як «активна», так і «пасивна» моделі управління можуть бути здійснені або на основі доручення клієнта і за його рахунок, або на основі договору. Активне управління припускає високі витрати спеціалізованої фінансової установи, яка бере на себе всі питання по купівлі-продажу і структурній побудові портфеля цінних паперів клієнта. Формуючи і оптимізуючи портфель з наявних в його розпорядженні засобів інвестора, керівник здійснює операції з фондовими цінностями, керуючись своїм знанням ринку, вибраній стратегії і так далі Прибуток в значній мірі залежатиме від інвестиційного мистецтва менеджера, а, отже, комісійна винагорода визначатиметься відсотком від отриманого прибутку.
Пасивна модель управління має на увазі передачу грошових коштів спеціалізованій установі, яка займається портфельними інвестиціями з метою вкладення цих засобів від імені і за дорученням їх власника в різні фондові інструменти з метою витягання прибули. За проведення операцій стягується комісійна винагорода. На практиці операції такого роду носять назву «Довірчі банківські операції».
Аналіз економіко-математичних моделей
Банківським фахівцям найчастіше доводиться приймати рішення в умовах невизначеності, які понижують впевненість в діях. В таких випадках намагаються знайти найбільш вдалий варіант рішення, виходячи з власного досвіду, інтуїції або порад інших осіб. Такий суб'єктивний підхід, якщо прийняте рішення зачіпає інтереси великої кількості людей, може бути неефективним, навіть збитковим.
Прийняття рішень - це процес, підсумком якого є вибір за критерієм ефективності однієї можливості із множини, які є у розпорядженні. Якість розв'язання задачі залежить від того, наскільки повно відомі особі, яка відповідає за прийняття рішення, допустимі варіанти управлінських впливів. Тому формування всієї множини варіантів активного впливу є важливим етапом аналізу.
Головною метою при формуванні портфеля є досягненні оптимального сполучення між ризиком і доходом для інвестора, тобто відповідний набір інвестиційних інструментів покликаний знизити до мінімуму ризик його втрат й одночасно максимізувати його доход.
Зменшення ризику досягається за рахунок диверсифікованості портфеля. Диверсифікованість зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи по одному папері будуть компенсуватися високим прибутком по інших паперах. Мінімізація ризику досягається за рахунок включення в портфель паперів широкого кола галузей, не зв'язаних тісно між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їхньої ділової активності. Сучасні дослідження західних учених показали, що більша частина ризику портфеля усувається, якщо в нього входять від 8 до 20 різних паперів. Подальше збільшення їхньої кількості вже незначно зменшує ризик[7].
Розглянемо декілька моделей оптимального формування портфеля цінних паперів:
1. Модель Блека
тp - прибутковість (ефективність) портфеля цінних паперів:
де xi - частки інвестицій, поміщених у кожний з видів активів (цi частки називають портфельними вагами)
XТ = (x1, x2…, xn);
mi - очікувана ставка доходу по кожному виду активів.
уp - стандартне відхилення ставок доходу по портфелю (ризик
портфеля):
Задача оптимізації цього методу укладається в тім, щоб визначити, яка частка портфеля повинна бути відведена для кожної з інвестицій так, щоб величина очікуваного доходу й рівень ризику відповідали цілям інвесторів.
При цьому на компоненти вектора X, що представляє портфель, можуть накладатися різні обмеження, що залежать від виду угоди, типу активів, що беруть участь, і т.д. Портфелі, що задовольняють умовам даного ринку, називаються припустимими.
Метод застосовується для визначення оптимального портфеля цінних паперів в відділі управління цінними паперами та дозволяє при формуванні портфелю оперувати позиковими коштами.
Переваги: формування оптимального портфеля
Недоліки: обмеження на використання коротких позицій у торгівлі цінними паперами.
2. Модель Марковиця
тp - прибутковість (ефективність) портфеля цінних паперів:
де xi - частки інвестицій, поміщених у кожний з видів активів (цi частки називають портфельними вагами)
XТ = (x1, x2…, xn);
mi - очікувана ставка доходу по кожному виду активів.
уp - стандартне відхилення ставок доходу по портфелю (ризик портфеля):
Обмеження:
;
Задача оптимізації укладається в тім, щоб визначити, яка частка портфеля повинна бути відведена для кожної з інвестицій так, щоб величина очікуваного доходу й рівень ризику відповідали цілям інвесторів.
При цьому на компоненти вектора X, що представляє портфель, можуть накладатися різні обмеження, що залежать від виду угоди, типу активів, що беруть участь, і т.д. Портфелі, що задовольняють умовам даного ринку, називаються припустимими.
Метод застосовується для визначення оптимального портфеля цінних паперів в відділі управління цінними паперами.
Переваги: формування оптимального портфеля
Недоліки: як обмеження задається норма прибутку, а як ціль - мінімум ризику. Можливості використання побудувати випадковості розподілу цін в майбутньому.
3. Модель оптимального формування портфеля банку
Необхідно знайти невідомі вектори активів ,
і пасивів банку, максимізуючи лінійну форму прибутку системи портфелів:
де Prf - прибуток (profit) системи портфелів банку як ціль, критерій оптимізації (максимізації).
Aa - сума інвестицій в окремий тип активів у портфелі;
Da - прибутковість окремого типу активів;
Ll - сума залучення по окремому типі зобов'язань в портфелі пасивів;
El - процентні витрати по залученню окремого типу пасивів;
Обмеження власні та технологічні:
,,
.
Економічні:
Н1 ,
Н2 ,
Н3
Н4
інвестицйний потрфель управління модель
Модель полягає в математичній формалізації опису цілей банку, причинно-наслідкових зв'язків фінансових показників, внутрішнього й зовнішнього середовища банку. Модель повинна враховувати стільки елементів і зв'язків, щоб досить точно відбити фінансову реальність, а результати рішень були корисні менеджерові, що приймає планові рішення, щоб бути зрозумілої менеджерові й вирішуватися доступними фінансистові математичними методами, програмними й комп'ютерними коштами в прийнятний термін. Таким чином, модель повинна бути оптимально наближена до дійсності.
Застосовується для визначення оптимального портфеля цінних паперів в відділі управління цінними паперами.
Переваги:
1. Простота реалізації;
2.В моделі головними цілями при формуванні системи портфелів банку є максимізація прибутку і мінімізація портфельного ризику.
3. Використання в якості обмежень економічні нормативи НБУ
Математичне моделювання економічних процесів передбачає вибір найбільш раціонального математичного методу для вирішення задачі. Модель повинна враховувати стільки елементів і зв'язків, щоб досить точно відбити фінансову реальність, а результати рішень були корисні менеджерові, що приймає планові рішення, щоб бути зрозумілої менеджерові й вирішуватися доступними фінансистові математичними методами, програмними й комп'ютерними коштами в прийнятний термін. Таким чином, модель повинна бути оптимально наближена до дійсності. Метою нашої підсистеми є вибір найбільш оптимального портфеля цінних паперів (ЦП), які забезпечать збільшення прибутку банку.
Проаналізувавши все вищесказане в якості економіко-матиматичної моделі формування портфеля ЦП приймаємо «Модель оптимального формування портфеля банку».
Аналіз існуючих теоретико-практичних розробок у галузі створення інформаційних банківських систем
Банківська інформаційна система, яка більше відома під назвою автоматизована банківська система (далі АБС), - це система, яка функціонує на основі ЕОМ та інших технічних засобів, що забезпечують процеси збору, реєстрації, передачі, обробки, збереження та актуалізації даних для вирішення задач управління банківською діяльністю.
Автоматизована банківська система повинна бути інтегрованою. Інтегрована - це така система, що побудована на загальносистемних принципах і охоплює не фрагментарну сукупність банківських задач, а вирішує питання автоматизації комплексно з урахуванням інформаційних і функціональних зв'язків. Як будь-яка система, АБС може бути представлена у вигляді певної сукупності підсистем. До складу АБС входять забезпечуючи та функціональні підсистеми.
Забезпечуючи підсистеми об'єднують в собі всі види ресурсів, які необхідні для функціонування системи. До їх складу відносяться такі підсистеми: інформаційного, програмного, математичного, технічного, лінгвістичного та організаційно-правового забезпечення.
Функціональні підсистеми об'єднують блоки, комплекси та окремі задачі, які реалізують певні банківські функції. Перелік функцій, які реалізуються банківською системою, можна розділити на дві частини: обов'язкові та допоміжні. До перших слід віднести ті функції, які мають місце у будь-якому комерційному банку, набір допоміжних функцій залежить від спеціалізації банку.
Автоматизована банківська система має забезпечувати:
автоматизацію внутрішньобанківської діяльності і в першу чергу внутрішньобанківських операцій по обробці платіжних і інших документів у тих підрозділах банківської установи, які працюють безпосередньо з клієнтами;
автоматизацію виконання міжбанківських розрахунків і інших зовнішньо банківських операцій;
автоматизацію фінансових операцій в рамках міжнародного банківського бізнесу.
Зрозуміло, що автоматизація цих процесів повинна доповнювати одна одну і бути взаємозв'язаними і, що автоматизація кожного з них має свою специфіку та особливості і є доволі складною проблемою з високим рівнем автономності.
У банківській системі використають добре зарекомендовані себе програмні продукти українських і російських розроблювачів автоматизованих банківських систем такі як: Диасофт, Сервокомп, Центринвестсофт, Центр Фінансових технологій, Лорнет, Юникорн, 40.5, Inkosoft, ProFIX, ЦЕБИТ й АВАН.
Система автоматизації банківської діяльності DiasoftBank - комплексне рішення, що забезпечує автоматизацію коштами однієї системи, у рамках єдиного інформаційного простору всіх напрямків діяльності банку, включаючи: розрахункові, кредитні, депозитні операції, операції із цінними паперами, операції на грошових ринках, операції із пластиковими картами й інші види операцій. Структурна схема системи DiasoftBank зображена в додатку А.
Конкурентні переваги:
Рішення управлінських, аналітичних й інших завдань, що перебувають на стику різних видів діяльності. Максимальна прозорість технологічних процесів, повна інтеграція бухгалтерського й управлінського обліку;
Підтримка діяльності багатопільного банку. Побудова єдиної системи з використанням коштів вилученого доступу (у режимах on-line й off-line), механізмів реплікації даних;
Висока надійність і продуктивність системи при роботі будь-якої кількості користувачів. Можливість практично необмеженого підвищення продуктивності шляхом масштабування апаратної платформи;
Максимальна відкритість системи при наявності багаторівневої схеми забезпечення безпеки;
Зручний графічний інтерфейс, повна інтеграція з пакетом MS Office;
Система забезпечує:
Ведення бухгалтерського обліку операцій кредитної організації й одержання обов'язкової звітності в повній відповідності з вимогами Банку України, підтримку всіх п'яти областей плану рахунків кредитних організацій Точна відповідність технології роботи вимогам інших регулювальних органів: Міністерства фінансів, Федеральної комісії з ринку цінних паперів й інших
Автоматизацію гривневих розрахунків через систему банків України;
Автоматизацію валютних розрахунків через мережу S.W.I.F.T.
Автоматичну підготовку всіх документів, необхідних для оформлення угод на різних фінансових ринках і забезпечення виконання зобов'язань по них (у паперовому виді, у форматах S.W.I.F.T., TELEX й інших)
Настроювання схеми автоматизованої обробки потоків документів, що відповідає реальним бізнес-процесам банку - практичну реалізацію технології 5NTe
Можливість автоматизації нових напрямків бізнесу власними чинностями банку - шляхом додаткових настроювань базових механізмів фінансового ядра системи
Організацію обліку в альтернативних планах рахунків, кількість яких необмежено
До областей що автоматизуються належать: розрахунково-касове обслуговування, міжбанківські та між філіальні розрахунки, кредитування фізичних та юридичних осіб, обслуговування населення в банку, бек-офіс по обслуговуванню пластикових карт, операції на грошовому та фондовому ринках, облік операцій с векселями, ведення електронних розрахунків з клієнтами
Розробниками банківських систем компанії R-Style при виділенні банківських задач в новій версії системи RS-Bank 5.0 пропонується модульна побудова АБС. Модулі АБС згідно із сучасними уявленнями про архітектуру банківських систем, яка передбачає розподіл функціональних можливостей, поділяються на два класи: модулі «front-office» та модулі «back-office», що групуються за основними напрямками діяльності комерційного банку.
Модулі «front-office» об'єднують операції, пов'язані з первинним обліком, тобто введенням даних про банківські операції, їх первинну обробку і будь-яку зовнішню взаємодію банку з клієнтами, іншими банками, інформаційними і торгівельними системами та формуванням банківських документів.
Модулі «back-office» - це наступна обробка даних «front-office» з метою обліку банківських операцій, формування звітності, аналізу діяльності та виконання операцій, які не є прямим наслідком виконання банківських послуг, а також операції на фінансових ринках.
Проаналізувавши функціонування автоматизованої банківської системи DiasoftBank, а саме підсистему формування цінних паперів та її функції, зробимо висновок, що функція вибору оптимального портфеля не автоматизована, удосконаленню цих операцій повинна приділятись значна увага. Тому завданням даної роботи буде розробка підсистеми для автоматизації функції оптимального вибору портфеля банка. Саме така підсистема не лише обробляє інформацію, а й підтримує управлінські рішення, що значною мірою знижує трудомісткість облікових робіт, підвищує вірогідність зведень та якість рішень, що приймаються.
Цілі та задачі роботи
Портфельні інвестиції пов'язані з формуванням інвестиційного портфеля і є придбанням цінних паперів і інших фінансових активів. Портфель - сукупність зібраних воєдино різних інвестиційних цінностей, які являються інструментом для досягнення конкретної інвестиційної мети вкладника. У портфель можуть входити цінні папери одного типу (акції) або різні інвестиційні цінності (акції, облігації, ощадні і депозитні сертифікати, заставні свідоцтва, страховий поліс і ін.).
Стан ринку і можливості інвестора визначають вибір його інвестиційної стратегії. Портфельне інвестування володіє рядом особливостей і переваг перед іншими видами вкладення капіталу. Під інвестиційним портфелем розуміється якась сукупність цінних паперів, що належать фізичній або юридичній особі, або юридичним або фізичним особам на правах пайової участі, виступаюча як цілісний об'єкт управління. На розвиненому фондовому ринку портфель цінних паперів - це самостійний продукт і саме його продаж цілком або долями задовольняє потребу інвесторів при здійсненні вкладення засобів на фондовому ринку. Зазвичай на ринку продається якась інвестиційна якість із заданим співвідношенням Дохід / Ризик, яке в процесі управління портфелем може бути покращене.
Портфельне інвестування дозволяє планувати, оцінювати, контролювати кінцеві результати всієї інвестиційної діяльності в різних секторах фондового ринку.
Як правило, портфель є певний набір з корпоративних акцій, облігацій з різним ступенем забезпечення і риски, а також паперів з фіксованим доходом, гарантованим державою, тобто з мінімальним ризиком втрат по основній сумі і поточним надходженням.
Теоретично портфель може складатися з паперів одного вигляду, а також міняти свою структуру шляхом заміщення одних паперів іншими. Проте кожен цінний папір окремо не може досягати подібного результату.
Основне завдання портфельного інвестування - поліпшити умови інвестування, додавши сукупності цінних паперів такі інвестиційні характеристики, які недосяжні з позиції окремо узятого цінного паперу, і можливі тільки при їх комбінації.
Тільки в процесі формування портфеля досягається нова інвестиційна якість із заданими характеристиками. Таким чином, портфель цінних паперів є тим інструментом, за допомогою якого інвесторові забезпечується необхідна стійкість доходу при мінімальному ризику.
Вважається, що можливість проведення портфельних інвестицій говорить про зрілість ринку, і це, на наш погляд, абсолютно справедливо. Ще в 1994 р. в Україні полеміка щодо методів портфельного інвестування була суто теоретичною, хоча вже тоді існували банки і фінансові компанії, які брали засоби клієнтів в довірче управління. Проте лише небагато з них підходили при цьому до портфельного інвестування як до складного фінансового об'єкту, що володіє тонкою специфікою і що підкоряється відповідній теорії.
Також слід враховувати, що інформаційні системи комерційних банків в Україні поступово перейшли від механізованої обробки інформації до комплексної автоматизації, від централізованої до розподіленої обробки даних. Переломним моментом у становленні банківських комп'ютерних технологій став 1994 рік, коли міжбанківські розрахунки було переведено на без паперові технології, набув юридичного статусу електронний документ. З цього моменту в усіх банках обов'язково запроваджувались комп'ютерні технології[5].
У багатьох банках України встановлена автоматизована банківська система DiasoftBank, даний програмний продукт розробила російська компанія «Диасофт» (Москва), яка успішно працює в даній області з 1992 р.
Але функція вибору оптимального портфеля не автоматизована, удосконаленню цих операцій повинна приділятись значна увага.
Головна мета у формуванні портфеля складається з досягнення оптимального сполучення між ризиком і доходом для інвестора.
Ця проблема є більш складної, чим вона здається на перший погляд. Її рішення пов'язано з єдністю протилежностей, а саме із забезпеченням, з одного боку, максимального доходу, а з іншого боку - мінімального ризику. Іншими словами ускладнення пов'язано з підтримкою рівноваги між прагненням до найбільшого доходу й мінімальних ризиків, тобто забезпеченням ліквідності.
Оскільки оптимальність формування портфеля є важливим складовим фінансової стабільності, ліквідності та прибутковості банка, тому виникає проблема управління портфелем банка, яке б відповідало збільшенню прибутків, цілям та маркетингової стратегії банка, тобто вибору найбільш оптимального серед всіх можливих портфелів. Це питання є досить актуальним, тому об'єктом дослідження в даній роботі буде відділ управління цінних паперів, а саме підсистема формування портфеля цінних паперів.
Мета даної роботи полягає в розробці економіко-математичної моделі, що дозволяє спланувати оптимальні з погляду максимізації банківського прибутку портфелі цінних паперів(ЦП) комерційного банку й у спробі довести необхідність проведення подібного моделювання.
Основним завданням даної роботи буде розробка підсистеми для автоматизації функції оптимального вибору портфеля банка. Саме така підсистема не лише обробляє інформацію, а й підтримує управлінські рішення, що значною мірою знижує трудомісткість облікових робіт, підвищує вірогідність зведень та якість рішень, що приймаються
2. Побудова математичної моделі економічної системи
Розробка структури підсистеми формування портфеля цінних паперів
Процес розробки підсистеми можна охарактеризувати як процес, пов'язаний з пошуком такого способу організації даних підсистеми в одне ціле, який дав би можливість забезпечити узгодженість та цілеспрямованість їх взаємодії, що, в свою чергу, забезпечить ефективність функціонування підсистеми в цілому.
Необхідність розробки структури підсистеми формування портфеля цінних паперів зумовлена тим, що вона охоплює надзвичайно велику кількість різноманітних елементів, що взаємодіють між собою[10].
Структурна схема підсистеми формування портфеля цінних паперів представлена в додатку Б.
При побудові функціональної структури інформаційної системи необхідно врахувати основні етапи виконання робіт по побудові операційних моделей. Тому інформаційна система повинна виконувати слідуючи функції:
ввід вхідних даних;
розв'язання задачі;
прийняття оптимального рішення;
пересилання даних;
зберігання даних;
поліпшена захищеність даних;
різке зниження трудомісткості обробки документів.
Для досягнення цих функцій необхідно виконати слідуючи завдання:
створити ІС «Підсистема формування портфеля цінних паперів»;
впровадити математичну модель для формування оптимального портфеля
організувати підтримку даною ІС для прийняття управлінських рішень.
Треба визнати, що оптимальне рішення - це не ті данні, які отримані при пошуку, виконаною системою, а результат оцінки даних, отриманих за допомогою пошуку, так і тих значень, які були визначені внаслідок проведеного аналізу. Визнаючи указані функції можна побудувати блок-схему інформаційної системи. Блок-схема інформаційної системи формування оптимального портфеля цінних паперів представлена на рис. 2.1
Рис. 2.1. Блок-схема інформаційної моделі формування оптимального портфеля цінних паперів
Отже, приставлена підсистема дозволяє значно прискорити розробку портфельних планів, оптимізувати їх, краще зрозуміти взаємозв'язки між групами активів і портфелів у цілому, створити умови для рентабельної роботи, що охороняє банк від виходу за межі обов'язкових нормативів НБУ, штрафів й інших санкцій зарахування в розряд проблемних.
Розробка математичного і машинного алгоритму розв'язання задач підсистеми формування портфеля цінних паперів
Банк ставить перед собою безліч цілей. Вони складні й суперечливі, тому в максимальному ступені домогтися досягнення їх неможливо. Таким чином, завдання зводиться не до екстремальних, а до оптимальних рішень, тобто до рішень, при яких критерії задовольняються в найкращому ступені.
Із всієї сукупності методів дослідження й планування операцій фінансистам найбільш доступні методи лінійного й нелінійного оптимального математичного програмування. Ці програми, що поставляють із популярними пакетами Excel, Quatropro, Lotus, уже давно перебувають у настільних комп'ютерах кожного фінансиста.
Рішення багатоцільових завдань методами лінійного й нелінійного програмування засноване на тім, що один із критеріїв задається у вигляді цільової функції, що підлягає максимізації або мінімізації. Для інших цілей вибираються які-небудь прийнятні значення, які задаються у вигляді обмежень при рішенні завдання оптимізації.
Наприклад, у теорії оптимального інвестиційного портфеля на ринку цінних паперів, розробленого нобелівськими лауреатами Марковицем, Тобиним й ін., як обмеження звичайно задається норма прибутку, а як мета - мінімум ризику. У нашому випадку головними цілями при формуванні системи портфелів банку є максимізація прибутку й мінімізація портфельного ризику.
Відповідно до законодавства банк зобов'язаний дотримувати економічних нормативів регулювання банківської діяльності, що встановлюють максимально припустимі границі ризиків і мінімально припустимі границі ліквідності. Тому ми просто змушені прийняти норми ризику й ліквідності НБУ як обмеження. Як головна мета (цільової функції) виберемо максимізацію прибутку[8].
В математичній постановці завдання оптимального планування системи портфелів банку потрібно знайти невідомі вектори активів
і пасивів
банку, максимізуючи лінійну форму прибутку системи портфелів:
де Prf - прибуток (profit) системи портфелів банку як ціль, критерій оптимізації (максимізації).
Позначення показників для портфеля розміщення ресурсів (активів):
Aa - сума інвестицій в окремий тип активів у портфелі;
- загальна сума активів;
Da - прибутковість окремого типу активів;
a - цифрове ім'я (індекс) окремого типу активів;
n - число типів активів у портфелі.
Позначення показників для портфеля залучення ресурсів (пасивів):
Ll - сума залучення по окремому типі зобов'язань в портфелі пасивів;
- загальна сума залучення в пасивах;
El - процентні витрати по залученню окремого типу пасивів;
l - цифрове ім'я окремого типу пасивів;
m - число типів пасивів у портфелі.
Економічні обмеження
Норматив достатності капіталу (Н1) визначається як відношення власних коштів (капіталу) кредитної організації до сумарного обсягу активів, зважених з урахуванням ризику контрагентів.
Представимо в нашій моделі обмеження по цьому нормативі у вигляді нерівності
де OwCp - власний капітал банку;
Ra - нормативний коефіцієнт ризику для кожного типу активу по Інструкції НБУ;
B1 - мінімально припустима величина Н1. Наприклад, відповідно до вищенаведених значень для 2002 р. В1=5%, тобто власний капітал банку повинен становити не менш 5% суми активів, зважених коефіцієнтами ризику Ra.
Норматив поточної ліквідності (Н2) являє собою відношення суми ліквідних активів банку до суми зобов'язань банку по рахунках до запитання й на строк до 30 днів.
Обмеження нормативу представимо у формі
де la - ознака ліквідного активу;
d30 - ознака пасивів до запитання зі строком погашення до 30 днів;
B2 - граничне значення Н2 на певний рік. Наприклад, в 2002 р. ліквідні активи повинні покривати не менш 20% зобов'язань зі строком погашення до 30 днів.
Норматив миттєвої ліквідності (Н3) являє собою відношення суми високоліквідних активів банку до суми зобов'язань банку по рахунках до запитання. Високоліквідні активи - це кошти й кошти на рахунках до запитання. Зобов'язання по рахунках до запитання - внески й депозити до запитання й випущені кредитною організацією власні векселі до запитання.
Обмеження нормативу представимо у формі
де blig - ознака високоліквідного активу;
vct - ознака активів до запитання;
B3 - граничне значення Н3 на певний рік. Наприклад, в 2002 р. високоліквідні активи повинні покривати не менш 20% зобов'язань до запитання.
Норматив використання власних коштів кредитних організацій для придбання часток (акцій) інших юридичних осіб (Н4) установлюється у формі процентного співвідношення розмірів інвестицій і власних коштів кредитної організації.
Обмеження нормативу задамо формулою
де hr - ознака акцій (share) корпорацій в активах;
В12 - максимально припустиме значення нормативу Н4. наприклад, в
першій половині 2002 р. сума акцій корпорацій не повинна
була перевищувати 25% власного капіталу банку.
Власні й технологічні обмеження
Для завдань математичного програмування характерне використання технологічних обмежень у вигляді вимог незаперечності змінних.
Введемо ці обмеження як
тобто, активи й пасиви не можуть приймати негативні значення.
Під час планових розрахунків необхідно також дотримувати балансове обмеження
що показує, що сума активів не може бути більше суми пасивів, тобто капіталу й зобов'язань.
Блок - схема алгоритму та модель формування портфеля цінних паперів представлена в додатках В, Г.
3. Інформаційне забезпечення підсистеми формування портфеля цінних паперів
Загальна характеристика інформаційного забезпечення підсистеми формування портфеля цінних паперів
Інформаційне забезпечення підсистеми являє собою методи класифікації та кодування інформації про формування портфеля цінних паперів, способи організації нормативно-довідкової інформації, побудова банків даних, зокрема побудова та ведення інформаційної бази.
Основні принципи створення інформаційного забезпечення: цілісність, вірогідність, контроль, захист від несанкціонованого доступу, єдність та гнучкість, стандартизація та уніфікація, адаптивність, мінімізація введення та виведення інформації (однократність введення інформації, принцип введення - виведення тільки змін) [10].
Вимоги до інформаційного забезпечення такі:
1. Інформаційне забезпечення має бути достатнім для виконання функцій інформаційної системи (ІС), які автоматизуються;
2. Для кодування інформації, яка використовується тільки в цій ІС, мають бути застосовані класифікатори;
3. Форми документів, які створюються ІС, мають відповідати вимогам стандартів чи нормативно - технічним документам;
4. Форми документів та відеокадрів, які вводяться, виводяться чи коригуються через термінали ІС, мають бути погоджені з відповідними технічними характеристиками терміналів;
5. Сукупність інформаційних масивів ІС має бути організована у вигляді БД на машинних носіях;
6. Форми подання вихідної інформації ІС мають бути погоджені із замовником (користувачем) системи;
7. Терміни і скорочення, які застосовуються у вихідних повідомленнях, мають бути загальноприйнятими в цій предметній області і погоджені із замовником системи.
У ІС мають бути передбачені необхідні заходи щодо контролю і оновлення даних в інформаційних масивах ІС, оновлення масивів після відмови будь-яких технічних засобів ІС, а також контролю ідентичності однойменної інформації в БД.
Основною частиною інформаційного забезпечення підсистеми формування портфеля цінних паперів є інформаційна база у вигляді банку даних баз програмного продукту DiasoftBank. Реалізація інформаційного забезпечення у вигляді банку даних дасть змогу забезпечити відсутність збитковості даних, що зберігаються, відкине можливість дублювання або помилкового вводу даних, забезпечить швидкий доступ користувачів до необхідних елементів інформації.
Банк даних розробленої системи складається з 2-ох основних компонентів: база даних (БД) та система управління базами даних (СУБД). В якості СУБД використовується програма InterBase 6.0, яка є однією з найпоширеніших і перспективних СУБД, що підтримує технологію Client/Server та дозволяє працювати базою даних через комп'ютерну мережу. Крім того, вибір саме цієї СУБД пояснюється тим, що вона володіє досить потужним механізмом контролю надійності та достовірності інформації, що є не останнім питанням в банківській справі. Вся інформація, що використовується інформаційною системою зберігається у БД, яке являє собою один файл у форматі GDB, що розміщується на сервері, можливе також розмежування прав доступу до БД.
Контроль за введенням інформації в БД відбувається наступним чином: інформація вводитися по визначеному шаблоні і при неправильному введенні інформації з'являється повідомлення про помилку. Основними джерелами інформації є модуль обліку операцій з цінними паперами і дані про поточну діяльність банку.
Реалізація інформаційного забезпечення у вигляді банку даних дасть змогу забезпечити відсутність збитковості даних, що зберігаються, відкине можливість дублювання або помилкового вводу даних, забезпечить швидкий доступ користувачів до необхідних елементів інформації.
Для реалізації макету підсистеми управління цінними паперами було використано табличний процесор Microsoft Excel.
Вибір даного програмного забезпечення для реалізації моделі підсистеми управління цінними паперами ґрунтується на тому, що MS Excel - зручна та досить гнучка система, яка дозволяє швидко розробляти інформаційні системи без допомоги зовнішніх технічних фахівців.
Позамашинна база даних містить у своєму складі паперові документи, такі як звіт бухгалтерського обліку (Форма №2) та форма «Портфель». Дані документи необхідні для формування оптимального портфеля цінних паперів та прийняття управлінських рішень на основі отриманих результатів.
Організація збору і передачі первинної інформації
Для забезпечення ефективної роботи та функціонування підсистеми управлінь цінними паперами необхідна правильна організація збору та передачі первинної інформації, яка входить до складу інформаційного забезпечення.
За подання вхідних документів, а саме, звіта бухгалтерського обліку (Форма №2) та форми «Портфель», відповідає бухгалтерія та бек-офіс, а саме головний бухгалтер та керівник бек-офіса, які у установлений строк повинен подати ці документи у електронному та паперовому (друкованому) вигляді співробітнику відділу з формування оптимального портфеля цінних паперів.
Подобные документы
Аналіз інвестиційної діяльності банку, її класифікація. Етапи формування портфеля цінних паперів банку, інструменти для проведення операцій з ними. Сутність процесу оперативного управління портфелем. Принципи активного і пасивного підходів до нього.
курсовая работа [37,8 K], добавлен 02.03.2011Структура ринку цінних паперів. Поняття та сутність портфельного інвестування. Аналіз математичних моделей формування ринку цінних паперів. Чисельне моделювання оптимізації портфелю. Актуальні проблеми та перспективи розвитку фондового ринку України.
дипломная работа [927,4 K], добавлен 20.01.2013Поняття, характеристика кредитного портфеля банку. Фактори зовнішнього та внутрішнього впливу на вартість кредитного портфеля банку. Особливості управління вартістю кредитного портфеля в умовах кризи. Оцінка вартості кредитного портфеля ПАТ КБ "Хрещатик".
дипломная работа [3,9 M], добавлен 12.08.2010Сутність кредитного ризику та способи його мінімізації в банку, принципи та етапи формування резерву. Нормативне регулювання та міжнародні стандарти щодо формування та використання резерву на відшкодування можливих збитків від кредитних операцій в банку.
курсовая работа [1000,0 K], добавлен 27.03.2012Дослідження кредитного портфеля банку. Проблемні зони управління кредитним портфелем банку. Вимоги до фахівців у контексті запропонованих способів удосконалення управління кредитним портфелем банку. Визначення ступеня й типу ризику кредитного портфеля.
курсовая работа [164,6 K], добавлен 31.01.2014Економіко-правова сутність реалізації процентної політики банків, особливості впливу ринкового середовища на її формування. Ціноутворення як елемент процесу формування процентної політики на ВАТ "Райффайзен Банк Аваль". Аналіз кредитного портфеля банку.
дипломная работа [1,0 M], добавлен 28.09.2011Аналіз тенденцій складу структури і динаміки доходних активів банку. Аналіз якості кредитного портфеля, забезпечення позик. Оцінка ризику та формування резерву банку. Аналіз тенденцій структури і динаміки капіталу за ряд років за даними балансу.
шпаргалка [71,6 K], добавлен 06.05.2009Здійснення операцій банку з цінними паперами. Організація проведення операцій з цінними паперами на прикладі АБ "Експрес-банк". Формування вексельного портфеля комерційного банку, оцінка його ефективності. Ринкова вартість цінних паперів в портфелі банку.
дипломная работа [752,1 K], добавлен 17.10.2011Підходи до визначення сутності кредитної політики банку. Особливості методів управління кредитним ризиком та визначення основних шляхів його мінімізації. Формування оціненого та якісного підходу щодо управління ризиком на рівні кредитного портфеля банку.
статья [25,7 K], добавлен 27.08.2017Нормативно-правове регулювання поняття банківського вкладу. Загальна фінансово-економічна характеристика банку ПАТ "Райффайзен Банк Аваль". Удосконалення системи управління депозитною діяльністю та шляхи ефективного формування депозитного портфеля банку.
дипломная работа [292,0 K], добавлен 28.02.2013
