Аналіз кредитних операцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність роботи: полягає в тому, що для успішного кредитування, підвищення дохідності кредитних операцій банки мають впровадити зрозумілу та гнучку систему управління власним кредитним портфелем. За реалій сьогодення із нестабільним та недосконалим законодавством, успішне вирішення цього питання прямо пов'язане з бухгалтерським обліком, що є інформаційною підсистемою управління. Економічний зміст кредитування досліджується як складний і багатогранний процес з його принципами, умовами та методами.

На сучасному етапі в теорії та практиці кредитних відносин в Україні науковий підхід до кредиту як до економічної категорії ще належно не застосовується. Нехтування об'єктивними законами кредиту, який є економічними відносинами, з приводу зворотного руху позиченої вартості, а не позиченою вартістю, тобто позичкою, призводить до негативних наслідків у реалізації зазначених відносин на практиці.

Мета роботи. Розглянути організацію кредитної діяльності банку, запропонувати шляхи удосконалення використання кредитних ресурсів.

Предметом роботи є кредитні операції банку.

Теоретичні аспекти кредитних операцій комерційного банку

банківський кредитування споживчий лізинговий

В сучасних умовах провідним видом кредиту є банківський, тобто кредит, котрий надають і одержують банки. Саме вони акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позички. Банки є одним з найголовніших джерел кредитування, тобто провідна роль у кредитуванні різних галузей економіки, виробництва та суб'єктів господарювання належить їм. Зважаючи на те, що позички є найприбутковішими активами банку і становлять основну частину їх активів, кредитна діяльність банку потребує ретельної організації.

Організацію кредитної діяльності банку визначає чітко розроблена кредитна політика. Правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності і ринкової стійкості комерційних банків.

Кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування.

У більшості банків позикові рахунки складають не менше половини їх сукупних активів і дають близько 2/3 прибутків.

Система кредитування базується на трьох «китах»:

* суб'єктах кредитування;

* забезпеченні кредиту;

* об'єктах кредитування.

Суб'єктом кредитування з позиції класичної банківської справи є юридичні або фізичні особи, дієздатні та правоздатні й такі, що мають матеріальні або інші гарантії, щоб здійснювати економічні, в тому числі кредитні угоди.

Банківські позики можуть бути розділені на сім основних категорій.

1. Іпотечні позики, тобто позики, забезпечені нерухомістю -- землею, будинками та іншим майном, а також короткострокові кредити на будівництво і землевпорядкування та більш довгострокові кредити на купівлю сільськогосподарських угідь, будинків, квартир, комерційних споруд і майна за кордоном.

2. Позики фінансовим установам, тобто позики банкам, страховим і фінансовим компаніям, а також іншим фінансовим установам.

3. Сільськогосподарські позики, надані власникам фермерських господарств з метою сприяння і розвитку їх діяльності.

4. Позики торговельним та промисловим компаніям -- надаються підприємницьким фірмам для покриття видатків на купівлю товарно-матеріальних запасів, сплату податків і виплату зарплати.

5. Позики приватним особам на споживчі цілі, на придбання товарів у розстрочку.

6. Інші позики -- містять всі інші види позик, що не описані вище, у тому числі під забезпечення цінними паперами.

7. Лізингове фінансування -- передбачає, що банк купує устаткування або машини і передає їх в оренду своїм клієнтам.

У кожному окремому випадку види кредитів можуть мати своє положення, що регламентує порядок їх видачі та погашення. Наприклад, особливий технологічний порядок характерний для міжбанківських позик.

За зв'язком кредиту з рухом капіталів його можна розділити на два типи: позику грошей і позику капіталу.

За сферою застосування кредити поділяються на кредити у сферу виробництва та у сферу обігу.

Виходячи з принципу прибутковості банківського господарства банківські позики є платними.

Умови кредитування:

* дотримання вимог, які ставляться до базових елементів кредитування;

* збіг інтересів обох сторін кредитної угоди;

* наявність можливостей як у банку-кредитора, так і в позичальника виконувати свої зобов'язання;

* дотримання принципів кредитування;

* можливість реалізації застави і наявність гарантій;

* забезпечення комерційних інтересів банку;

* планування взаємовідносин сторін кредитної угоди.

При всьому розмаїтті об'єктів і суб'єктів кредитування, різних видів позик, наданих юридичним і фізичним особам, система кредитування являє собою певну єдину схему, яка містить в собі:

1. Методи кредитування і форми позикових рахунків.

2. Кредитну документацію, що подається банку.

3. Процедуру з видачі кредиту.

4. Порядок погашення позики.

5. Контроль у процесі кредитування.

Сучасна кредитна система -- це сукупність різноманітних кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу.

Основна маса банківських кредитів видається під забезпечення, що є одним із принципів банківського кредитування.

Формами забезпечення зобов'язань щодо повернення кредиту можуть бути:

* застава майна позичальника;

* гарантія або доручення;

* пере відступлення на користь банку контрактів, вимог і рахунків позичальника до третьої особи;

* договір страхування відповідальності позичальника за непогашення заборгованості стосовно позики;

* товаророзпоряджувальні документи (гарант -- складське свідоцтво, що підтверджує перебування товару на складі, залізнична накладна, коносамент -- свідоцтво про приймання вантажу до морського перевезення тощо);

* цінні папери;

* поліси страхування життя;

* інші грошові вимоги позичальника до третьої особи.

Незабезпечені позики, які в банківській практиці називаються бланковими, надаються тільки під зобов'язання позичальника погасити позику. Ці кредити пов'язані з великим ризиком для банку і видаються під вищий відсоток.

За кількістю кредиторів:

* надані одним банком;

* синдиковані (консорціумні) кредити -- що видаються банківським консорціумом, у якому один із банків бере на себе роль менеджера, об'єднує кошти для загального кредиту, укладає з клієнтом договір і займається розподілом відсотків;

* паралельні, що передбачають однакову узгоджену участь кількох банків у наданні кредиту одному позичальникові.

Класичною формою видачі кредиту є кредит, за овердрафтом. При овердрафті банк надає кредит, видаючи клієнтові гроші (або оплачуючи його рахунки) з поточного рахунка клієнта понад наявні на рахунку залишки в межах певного ліміту (в результаті утвориться дебетове сальдо). Сума ліміту, тобто максимальна сума овердрафту, встановлюється при відкритті поточного рахунка. Овердрафт зручний для клієнта тим, що дає змогу кредитувати саме ту суму, яка йому необхідна в даний момент, виплачуючи відсоток лише за фактично витрачені кошти.

Комерційний кредит надається одним діючим підприємством іншому у вигляді продажу товарів із відстроченням платежу. Знаряддям такого кредиту є вексель, оплачуваний через комерційний банк.

Споживчий кредит, як правило, надається торговельними компаніями, банками і спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами для придбання населенням товарів і послуг із відстроченням платежу.

Другим способом споживчого кредитування є кредитна картка. Кредитна картка -- це іменний платіжно-розрахунковий документ, за допомогою якого здійснюється запозичення грошей або оплата при купівлі товарів і послуг. Кредитні картки випускаються банками, промисловими й торговельними підприємствами, широко використовуються при наданні споживчого кредиту. З їх допомогою здійснюється реєстрація фінансових операцій клієнта, вносяться зміни в його рахунок, відзначаються платежі, податкові виплати тощо.

Лізинговий кредит -- довгострокова здача в оренду з правом викупу основних засобів, куплених орендодавцем для орендаря з метою виробничого використання. У лізингових операціях беруть участь три сторони: постачальник (виробник) машин і устаткування, організація, що фінансує угоду (орендодавець) та організація, що використовує орендоване майно у своїх інтересах (орендар). Організаціями, які фінансують лізингові операції, є комерційні банки або їхні дочірні лізингові компанії.

У межах довгострокової оренди розрізняють дві основні форми лізингових операцій -- фінасовий і оперативний лізинг.

Оперативний лізинг передбачає передачу орендного права користування основними фондами, що належать орендодавцю на термін, що не перевищує термін їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням цих основних фондів орендодавцю. Право власності на орендовані основні фонди залишається в орендодавця протягом усього терміну оренди.

Шляхи вдосконалення роботи з проблемними активами банку

Світова фінансова криза, наслідком якої було посилення тенденції до зростання рівня проблемної кредитної заборгованості, викликала значне погіршення ліквідності банківського сектора економіки. Тому особливо актуальним є пошук шляхів вдосконалення роботи з проблемною кредитною заборгованістю. Показники прострочених і сумнівних кредитів у банківській системі України перевищують рівень аналогічних показників банківських систем розвинених країн, тому постає завдання щодо розробки методів її погашення.

Як свідчить практика, нині завдання реструктуризації кредитної заборгованості пов'язані із фінансовими труднощами позичальника. Це потребує внесення змін до умов фінансування, викликаних неможливістю позичальника виконувати умови кредитного договору щодо погашення відсотків (комісій) за кредитом та щодо основного боргу. При цьому банк повинен проаналізувати причини виникнення зазначених проблем, вивчити можливості позичальника щодо обслуговування боргу в подальшому (через певний проміжок часу). Для ухвалення рішення відносно проведення реструктуризації кредитної заборгованості у банків мають бути економічні підстави, зокрема:

· прозорість і розуміння банком бізнесу клієнта, перспективи його розвитку;

· зацікавленість власників у довгостроковій життєдіяльності бізнесу, наявність плану розвитку;

· спроможність клієнта обслуговувати реструктуризований кредит (за результатами проведеного банком аналізу);

· наявність ліквідного забезпечення, яке повністю чи частково компенсує ризики банку (при цьому необхідно враховувати фактичне знецінення забезпечення за період фінансування).

Основним принципом реструктуризації є умова, що грошовий потік, який генерується поточним бізнесом позичальника, після проведення реструктуризації повинен перевищувати грошовий потік від ліквідації.

За станом на 01.04.2011 обсяг кредитної заборгованості, класифікованої як сумнівна і безнадійна, у загальній сумі класифікованих кредитів становив 15 %, а прострочені нараховані доходи - 66,3 % до загальної суми нарахованих доходів.

Аналіз розвитку кредитного портфеля українських банків (рис. 1) свідчить про негативну тенденцію до зростання простроченої кредитної заборгованості.

Рис. 1. Динаміка негативно класифікованої кредитної заборгованості і прострочених нарахованих доходів за кредитними операціями банків України

Це зумовлює підвищені кредитні ризики, про що свідчать такі дані: частка проблемних кредитів у структурі кредитного портфеля вітчизняних банків зросла у 6 разів - з 2,5 % (за станом на 01.01.2008) до 15 % (за станом на 01.04.2011), що в абсолютному вимірі становить 14,8 млрд. грн. і 131,5 млрд. грн. відповідно. Кредитний портфель банківської системи України за цей період зріс з 581,5 млрд. грн. до 884,1 млрд. грн.

Рентабельність капіталу вітчизняних банків погіршилася у зв'язку зі значними відрахуваннями до резерву для покриття можливих збитків за кредитними операціями. Як наслідок, банківська система України за результатами 2010 року продемонструвала збиток у сумі 13 млрд. грн. Найбільш збитковими виявилися АТ “Родовід Банк” (4,3 млрд грн.), ПАТ “Банк Форум” (3,3 млрд. грн.), АТ “УкрСиббанк” (3,1 млрд. грн.), ПАТ “Сбербанк Росії” (1,5 млрд. грн.), що пов'язано, в основному, зі зменшенням регулятивного капіталу банків у зв'язку з формуванням резервів під активні операції

Наведені вище дані дають змогу стверджувати про високий рівень ризиковості кредитної діяльності банків в Україні.

Проблемні активи негативно впливають на структуру активів банків та рівень якості кредитних портфелів, чинять тиск на показник достатності регулятивного капіталу банків, суттєво знижують ефективність банківської діяльності, створюють труднощі для роботи позичальників та кредиторів, ускладнюють процес управління фінансовими потоками, підривають довіру вкладників та інвесторів до банківської системи, істотно скорочують можливості фінансування реального сектора економіки країни.

За висновками міжнародної експертної компанії DB Research, реальний показник негативно класифікованих активів у кредитному портфелі банків України на сьогодні становить 45 % від його вартості. Отже, з огляду на ризиковість діяльності вітчизняних банків та зростання частки проблемних активів у структурі кредитного портфеля стабілізація фінансового ринку значною мірою залежить від ефективності управління проблемними активами банків.

Основні способи використання реструктуризації кредитної заборгованості банків України включають:

1) внутрішні методи управління проблемними активами:

- пролонгація кредиту, що передбачає продовження строку кредитування;

- надання банком кредитних канікул позичальнику, що дає змогу позичальнику упродовж певного часу (в основному, 6-9 місяців, при цьому враховується поточний фінансовий стан позичальника) погашати тільки відсотки за кредитом;

зміна схеми погашення кредиту з класичної на ануїтетну - або навпаки (класична схема передбачає щомісячне зменшення суми платежів за кредитом, за ануїтетною схемою кредит погашається рівними частинами);

- переведення валютного кредиту в гривневий, або конверсія.

Є актуальним для позичальників, які не мають джерел валютної виручки з метою убезпечення від ризиків, пов'язаних із коливаннями курсу валюти;

одночасно із кредитними канікулами банк може додатково на певний строк знижувати відсоткову ставку за кредитом. Аналіз застосування зазначених способів реструктуризації під час банківської кризи 2008-2010 років дає змогу стверджувати про недостатню ефективність їх використання.

За даний період частка проблемних кредитів зросла на 116,7 млрд грн. Недоліками внутрішньобанківських методів управління проблемними активами є втрата ліквідності, відволікання істотних фінансових ресурсів від основної діяльності, утримання на балансі банку прогнозованих фінансових втрат за ризиками, обмежена гнучкість застосування.

У разі неефективності застосування внутрішніх методів управління проблемними активами керівництво банку може прийняти рішення про доцільність зовнішніх щодо банку дій для поліпшення структури його балансу та відновлення ліквідності;

2) зовнішні методи управління проблемними активами:

- передача проблемних активів в управління третій особі (колектору) без оптимізації балансу банку;

- передача/продаж проблемних активів пов'язній фінансовій компанії на засадах оптимізації балансу (SPV onshore/offshore);

- продаж проблемних активів непов'язаній фінансовій компанії на умовах факторингу;

Рис. 2. Процес внутрішньобанківського управління проблемними активами банку.

Особливістю застосування зазначених методів є прийняття рішення щодо їхнього вибору на етапі стягнення кредиту внаслідок неефективності превентивного внутрішньобанківського управління проблемними активами.

Банківський досвід застосування методів продажу проблемних активів в Україні свідчить про активний розвиток упродовж 2009-2010 рр. таких форм, як передача проблемних активів в управління третій особі (колектору) та продаж проблемних активів непов'язаній фінансовій компанії на умовах факторингу. Так, за даними колекторської компанії Credit Collection Group, у 2009 році банківський сектор України передав в обслуговування колекторам проблемних активів обсягом понад 2 млрд. грн. за середньою ринковою ціною не більше 10 % від суми заборгованості за тілом кредиту.

Актуальним питанням є державна підтримка банківської системи України шляхом створення санаційного банку або так званого банку “поганих активів” на базі вже існуючого націоналізованого банку.

Потребує розробки правове забезпечення реалізації механізму фінансування викупу проблемних активів через державні аукціони щодо викупу майна, що перебуває в заставі.

За прогнозами експертів, у 2011 році українські банки будуть і надалі активно співпрацювати з колекторськими компаніями з метою продажу проблемних активів і поліпшення якості кредитного портфеля.

У вітчизняній практиці такий підхід застосовували АТ “ОТП Банк”, ПАТ “Креді Агріколь Банк” Одним з напрямів удосконалення роботи з проблемними активами у масштабах усієї банківської системи є створення санаційного банку на державному рівні.

На законодавчому рівні у 2009 році були спроби його створити: Президентом України був підписаний Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей проведення заходів з фінансового оздоровлення банків” від 24.07.2009. Згідно з цим законом Кабінет Міністрів за поданням Національного банку, погодженим із Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, має право створити санаційний банк, який не є учасником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Основним завданням санаційного банку є захист інтересів вкладників (кредиторів) банків. Проте і досі такий банк не створено.

Висновки

Таким чином, на підставі дослідження зроблено такі загальні висновки та обґрунтовано наступні пропозиції. Аналітичний облік по кредитним рахунків ведеться головним бухгалтером на підставі кредитного договору та договору застави після оформлення дозволів на надання кредиту, ведеться в картках особистих позичкових рахунків.

Проведення оборотів по особистих позичкових рахунках здійснюється з відома головного бухгалтера, на основі перевірених та належно оформлених документів. Суми сплачених процентів та період, за який вони утримані, заносяться у відповідні графи картки особистого рахунку на ПЕОМ. Після проведення записів виводиться залишок заборгованості по кредиту.

Несплачені в строк згідно з кредитною угодою платежі, перераховуються на рахунок прострочених кредитів чи прострочених процентів.

Кредитна документація - це документи, що складаються клієнтом і банком, що супроводжують кредитну угоду з моменту звернення клієнта в банк і до погашення позички.

Відповідно до результатів дослідження можна зробити висновок, що на сьогодні одне з головних питань для оздоровлення банківської системи України - робота з проблемними активами а саме кредитними операціями банку, а також вибір методу управління ними. З огляду на це важливим є з'ясування реальної вартості негативних активів, а також визначення аспектів співпраці банків з колекторськими агентствами і компаніями з управління проблемними кредитами.

Размещено на Allbest.ru