Банківське кредитування юридичних осіб

- забезпечувати прибутковість діяльності та постійні доходи інвесторам, контрагентам та працівникам;

- підтримувати економічний розвиток держави.

У планах банку -- відкриття філій, без балансових відділень у найбільших економічних центрах регіонів України з високим інвестиційним потенціалом та надання через створену мережу повного комплексу високоякісних банківських послуг.

Аналіз активів ВАТ «Укрексімбанк» проведемо за наступними напрямками:

- аналіз руху кредитів;

- аналіз структури кредитів за галузями національної економіки;

- аналіз забезпеченості позик;

- аналіз погашення кредитів.

Аналіз руху кредитів Харківської філії ВАТ «Укрексімбанк» здійснюється методом балансового пов'язування і передбачає вивчення фінансової звітності (див. додаток А - додаток Б).

В основу аналізу покладено балансову модель, яка визначає взаємозалежність між показниками:

(2.1)

де: З_поч - залишки кредитних вкладень на початок балансового періоду, грн.;

З_кін - залишки кредитних вкладень на кінець балансового періоду, грн.;

Н - сума наданих за період кредитів, грн.;

П - сума погашених за період кредитів, грн. Виходячи з цієї моделі ми можемо розрахувати залишки кредитних вкладень на кінець року наступним чином (див. формулу 2.2):

(2.2)

У процесі проведення аналізу нами розраховуються на підставі балансу (див. додаток А - додаток Б) наступні показники:

рівень надання (видачі) кредитів (див. формулу 2.3);

(2.3)

де: У_{надання} - рівень надання (видачі) кредитів;

З_поч - залишки кредитних вкладень на початок балансового періоду, грн.;

Н - сума наданих за період кредитів, грн.

Рівень погашення (повернення) кредитів (див. формулу 2.4);

(2.4)

де: У_погаш. - рівень погашення (повернення) кредитів;

З_поч - залишки кредитних вкладень на початок балансового періоду, грн.;

Н - сума наданих за період кредитів, грн.;

П - сума погашених за період кредитів, грн.

співвідношення оборотів з надання та погашення кредитів (див. формулу

(2.5)

де: І - співвідношення оборотів з надання та погашення кредитів;

Н - сума наданих за період кредитів, грн.;

П - сума погашених за період кредитів, грн.

Оборотність кредитних вкладень (див. формулу 2.6).

(2.6)

де: h - оборотність кредитних вкладень;

Н - сума наданих за період кредитів, грн.;

З_кін - залишки кредитних вкладень на кінець балансового періоду, грн.

Аналіз руху кредитів філії ВАТ «Укрексімбанк» проводимо в динаміці за три роки (2009 р., 2010 р., 2011 р.) акцентуючи увагу на останньому 2011 році, на підставі табл. 2.1 - табл. 2.3, які побудовані за балансовим принципом.

Використавши балансову модель (див. формулу 2.1) у табл. 2.1, легко визначити вплив його елементів на зміну залишків кредитних вкладень у 2011 році (див. формулу 2.7):

(2.7)

де: ?З_кін - абсолютна зміна залишків кредитів на кінець звітного періоду порівняно з базисним періодом, грн.;

?З_поч - абсолютна зміна залишків кредитів на початок звітного періоду порівняно з базисним періодом, грн.;

?Н - абсолютна зміна суми наданих у звітному періоді кредитів порівняно з базисним періодом, грн.;

?П - абсолютна зміна суми погашених у звітному періоді кредитів порівняно з базисним періодом, грн.

12913,20 = 13642,04 + 301780,00 - 302508,84

Це означає, що збільшення кредитних вкладень банку на 12913,20 тис. грн., відбулося в наслідок підвищення залишків кредитів на початок 2011 року (на 13642,04 тис. грн.) порівняно з 2010 роком та збільшення суми наданих у 2011 році кредитів на 301780,00 тис. грн. Підвищення суми погашення кредитів на 302508,84 тис. грн. призвело до зниження залишків на цю суму. Виходячи з цього, можна оцінити рух кредитів загалом позитивно. Кредитна політика призвела до збільшення на більш ніж 53,98 % обороту з надання кредитів у 2011 році порівняно з 2010 роком, наслідком чого є підвищення залишків кредитних вкладень на кінець 2011 року.

Рівень надання кредитів дещо випереджає рівень їх погашення, що можна вважати нормальним для фінансової ситуації 2011 року, яка характеризується інтенсифікацією кредитної діяльності банку.

Рівень погашення кредитів у 2011 році зріс на 4,47 % і є цілком достатнім для ВАТ «Укрексімбанк».

Співвідношення оборотів з надання та погашення кредитів також характеризує кредитну діяльність позитивно. Зниження цього показника у 2011 році до 101,53 % свідчить про те, що в кредитному портфелі банку зростає частка короткострокових кредитів. Це підтверджується показником оборотності кредитів, який зріс з 4,68 до 6,51 оборотів за рік.

Балансова модель (див. формулу 2.1) використовується і у табл. 2.2. Для визначення впливу елементів кредитного балансу на зміну залишків кредитних вкладень у звітному році (в даному випадку під звітнім роком маємо на увазі 2010 рік) використовуємо формулу 2.7, яка має наступний вигляд:

?З_кін = ?З_поч + ?Н - ?П.

Тобто 13642,04 = 32441,43 + 250134,00 - 268933,39

Це означає, що збільшення кредитних вкладень банку на 13642,04 тис. грн., відбулося в наслідок підвищення залишків кредитів на початок 2010 року (на 32441,43 тис. грн.) порівняно з 2009 роком та збільшення суми наданих у 2010 році кредитів на 250134,00 тис. грн. Підвищення суми погашення кредитів на 268933,39 тис. грн. призвело до зниження залишків на цю суму.

Виходячи з цього, можна оцінити рух кредитів загалом позитивно. Кредитна політика Харківської філії ВАТ «Укрексімбанк» призвела до збільшення на більш ніж 80,96 % обороту з надання кредитів у 2010 році порівняно з 2009 роком, наслідком чого є підвищення залишків кредитних вкладень на кінець 2010 року.

Таблиця 2.2 Рух кредитів, наданих Харківської філії ВАТ «Укрексімбанк» за період з 01.01.2010 - 01.01.2011 рр.*

Показник	На 01.01.2010р.	На 01.01.2011р.	Відхилення
			Абсолютне	%
Розділ А. Звітні показники 1. Залишки кредитних вкладень на початок року, тис. грн.	73410,33	105851,76	32441,43	44,19
2. Кредити надані протягом року, тис. грн.	308966,00	559100,00	250134,00	80,96
3. Кредити погашені протягом року, тис. грн.	276524,57	545457,96	268933,39	97,25
4. Залишки кредитних вкладень на кінець року, тис. грн.	105851,76	119493,80	13642,04	12,89
Розділ Б. Розрахункові показники 5. Рівень надання кредитів, %	80,81	84,09	3,28	4,06
6. Рівень погашення кредиту, %	72,32	82,03	9,71	13,43
7. Співвідношення оборотів з надання та погашення кредитів, %	111,74	102,51	-9,23	-8,26
8. Оборотність кредитних вкладень, кількість оборотів за рік	2,92	4,68	1,76	60,27

Рівень надання кредитів дещо випереджає рівень їх погашення, що можна вважати нормальним для фінансової ситуації 2010 року.

Рівень погашення кредитів у 2010 році зріс на 9,71 % і є цілком достатнім для ВАТ «Укрексімбанк».

Співвідношення оборотів з надання та погашення кредитів також характеризує кредитну діяльність позитивно. Зниження цього показника у 2010 році до 102,51 % свідчить про те, що в кредитному портфелі банку зростає частка короткострокових кредитів. Це підтверджується показником оборотності кредитів, який зріс з 2,92 до 4,68 оборотів за рік.

Таблиця 2.3 Рух кредитів, наданих Харківською філією ВАТ «Укрексімбанк» за період з 01.01.2010 - 01.01.2008 рр.

Показник	На 01.01.2010р.	На 01.01.2008р.	Відхилення
			Абсолютне	%
Розділ А. Звітні показники 1. Залишки кредитних вкладень на початок року, тис. грн.	73410,33	119493,80	46083,47	62,78
2. Кредити надані протягом року, тис. грн.	308966,00	860880,00	551914,00	178,63
3. Кредити погашені протягом року, тис. грн.		276524,57	571442,23	206,65
4. Залишки кредитних вкладень на кінець року, тис. грн.	105851,76	132407,00	26555,24	25,09
Розділ Б. Розрахункові показники 5. Рівень надання кредитів, %	80,81	87,82	7,01	8,67
6. Рівень погашення кредиту, %	72,32	86,50	14,18	19,61
7. Співвідношення оборотів з надання та погашення кредитів, %	111,74	101,53	-10,21	-9,14
8. Оборотність кредитних вкладень, кількість оборотів за рік	2,92	6,51	3,59	122,95

Балансова модель (див. формулу 2.1) використовується і у табл. 2.3. Для визначення впливу елементів кредитного балансу на зміну залишків кредитних вкладень у звітному році, тобто у 2011 році, використовуємо формулу 2.7, яка має наступний вигляд: ?З_кін = ?З_поч + ?Н - ?П.

Тобто 26555,24 = 46083,47 + 551914,00 - 571442,23

Це означає, що збільшення кредитних вкладень банку на 26555,24 тис. грн., відбулося в наслідок підвищення залишків кредитів на початок 2011 року (на 46083,47 тис. грн.) порівняно з 2009 роком та збільшення суми наданих у 2011 році кредитів на 551914,00 тис. грн. Підвищення суми погашення кредитів на 571442,23 тис. грн. призвело до зниження залишків на цю суму.

Виходячи з цього, можна оцінити рух кредитів загалом позитивно. Кредитна політика Харківської філії ВАТ «Укрексімбанк» призвела до збільшення на більш ніж 178 % обороту з надання кредитів у 2011 році порівняно з 2009 роком, наслідком чого є підвищення залишків кредитних вкладень на кінець 2011 року.

Рівень надання кредитів дещо випереджає рівень їх погашення, що можна вважати нормальним для фінансової ситуації 2011 року, яка характеризується інтенсифікацією кредитної діяльності банку.

Рівень погашення кредитів у 2011 році зріс на 14,18 % і є цілком достатнім для Харківської філії ВАТ «Укрексімбанк».

Співвідношення оборотів з надання та погашення кредитів також характеризує кредитну діяльність позитивно. Зниження цього показника у 2011 році до 101,53 % свідчить про те, що в кредитному портфелі банку зростає частка короткострокових кредитів. Це підтверджується показником оборотності кредитів, який зріс з 2,92 до 6,51 оборотів за рік.

Підводячи підсумок вище розглянутим таблицям, стосовно руху кредитів, наданих Харківської філії ВАТ «Укрексімбанк», можна зазначити, що рівень надання кредитів у 2011 році порівняно з 2010 роком зріс і відповідно до нього зріс і рівень погашення кредитів у 2011 році порівняно з 2010 роком, що позитивно характеризує кредитну діяльність Харківської філії ВАТ «Укрексімбанк» протягом 2011 року. Але якщо порівнювати ці роки з 2009 роком, то можна побачити загальну тенденцію зростання рівня надання і відповідно до нього рівня погашення кредитів. Також позитивно характеризує кредитну діяльність банку і загальне збільшення кредитних вкладень у 2011 році порівняно з 2010 роком та 2009 роком. Протягом 2009 - 2011 року проглядається постійна тенденція їх зростання. Позитивним для кредитної діяльності банку також є зниження співвідношення оборотів з надання і погашення кредитів та зростання оборотності кредитних вкладень у 2011 році в порівнянні з попередніми роками.

Ключовою передумовою системи управління кредитним ризиком є продумана кредитна політика банку. Кредитна діяльність Харківської філії ВАТ «Укрексімбанк» у 2011 році була спрямована на:

- залучення іноземних кредитних ресурсів під гарантії, надані Кабінетом міністрів України для фінансування проектів відповідно до встановлених пріоритетів розвитку економіки в межах повноважень та функцій, визначених Агентською угодою, укладеною Харківської філії ВАТ «Укрексімбанк» та Кабінетом міністрів України 19 вересня 1996 року;

- сприяння розвитку малого та середнього приватного підприємництва в Україні шляхом впровадження довгострокової кредитної програми;

- залучення іноземних кредитів у межах власної комерційної діяльності для фінансування найбільш ефективних кредитних проектів, запропонованих клієнтами відповідно до напрямків кредитної політики ВАТ «Укрексімбанк».

У процесі кредитування Харківської філії ВАТ «Укрексімбанк» враховує вимоги НБУ як координуючої і центральної структури банківської системи України. Координація відбувається шляхом встановлення нормативів, які не може бути порушено.

Ефективність кредитної політики Харківської філії ВАТ «Укрексімбанк» залежить певною мірою від економічного аналізу кредитної діяльності, який був проведений раніше і визначається з використанням певних коефіцієнтів.

До числа важливих коефіцієнтів, на підставі яких можна дати оцінку кредитної політики ВАТ «Укрексімбанк», відноситься коефіцієнт співвідношення кредитів і депозитів, який показує процент від загального обсягу депозитів, розміщених у кредити (див. формулу 2.8).

(2.8)

Даний коефіцієнт показує, що 52,75% депозитів розміщені у кредитах банку, а також він говорить про те, що Харківської філії ВАТ «Укрексімбанк» використовує помірний тип кредитної політики.

При оцінці ефективності кредитної політики також враховується коефіцієнт надходжень від кредитних вкладень.

Даний коефіцієнт свідчить про те, що більшість загального доходу банку складаються доходи від кредитних операцій. Така ситуація підвищує ефективність діяльності банку в цілому.

Наступним коефіцієнтом можна визначити - питому вагу несвоєчасно повернених кредитів (див. формулу 2.10).

(2.10)

де: П_в - питома вага несвоєчасно повернених кредитів в загальній сумі

погашених кредитів;

П_рп - сума прострочених позичок;

П_кр - загальна сума погашених кредитів.

Питома вага несвоєчасно повернених кредитів, як ми бачимо, складає лише 9,4%. Це вказує на те, що кредитна діяльність банку ефективна і що більша частина наданих їм кредитів все ж таки повертається, хоча існує і не велика ймовірність їх не повернення.

Для оцінки ефективності кредитної діяльності банку також використовують коефіцієнт випередження (див. формулу 2.11).

(2.11)

де: _Кв - коефіцієнт випередження;

Т_рПА - темп росту позикових активів;

Т_рСА - темп росту сукупних активів.

Даний коефіцієнт показує, що ріст позикових активів в 1,09 рази випереджує ріст сукупних активів. Так як значення цього коефіцієнта більше 1, то це говорить про активну роботу Харківської філії ВАТ «Укрексімбанк» в області кредитних операцій.

При дослідженні ефективності розробки кредитної політики Харківської філії ВАТ «Укрексімбанк» важливо враховувати не тільки «чисто кредитні» показники, але і стан банку в цілому. Для цього враховуються основні положення концепції планування стабільного оптимального росту банку. Ця концепція передбачає необхідність розробки програми росту активів банку з урахуванням наступних факторів.

(2.12)

1. Здатність банку збільшувати капітал з точки зору збільшення рентабельності активів (див. формулу 2.12).

де: ROA - показник прибутковості активів;

МП - маржа прибутку;

ДА - доходність активів.

Даний показних характеризує ефективність роботи менеджерів банку і показує, що завдяки менеджменту банк отримує 1,67% прибутку на одну гривню сукупних активів.

В процесі визначення показника прибутковості активів (ROA) враховується маржа прибутку (див. формулу 2.13) та доходність активів (див. формулу 2.24).

Маржа прибутку розраховується наступним чином:

(2.13)

де: МП - маржа прибутку;

ЧП - чистий прибуток;

ОД - операційний дохід.



Даний показник складає 18,5%, що свідчить про ефективність управління витратами, а також про те, що банк може збільшувати свої доходи та розмір виплат акціонерам шляхом мінімізації витрат та максимізації прибутку.

Доходність активів розраховується наступним чином:

(2.14)

де: ДА - доходність активів;

ОД - операційний дохід;

А - загальні активи.

Даний показник складає 9%, що свідчить про ефективність управління активами та про те, що банк підвищив доходність своїх активів шляхом перерозподілу активів на користь більш дохідних при умові мінімізації ризику.

2. Показник прибутковості власного капіталу банку (див. формулу 2.15).

(2.15)

де: ROE - показник прибутковості власного капіталу банку;

ROA - показник прибутковості активів банку;

А - загальні активи;

АК - акціонерний капітал.

Даний показник показує, що 32,8% прибутку отримано на одну гривню акціонерного капіталу.

При оцінці ефективності проведення кредитної політики Харківської філії ВАТ «Укрексімбанк» та для управління чистим процентним доходом банку використовується GAP метод (див. формулу 2.16), який базується на розриві (дисбалансі) між активами та пасивами чутливими до змін процентних ставок.

(2.16)

де: GAP - розрив між активами та пасивами чутливими до змін процентних ставок;

ЧА - активи чутливі до змін процентних ставок;

ЧЗ - зобов'язання чутливі до змін процентних ставок.

Виходячи з формули 2.26 можна побачити, що GAP додатній. Це означає, що Харківської філії ВАТ «Укрексімбанк» має більше активів ніж пасивів чутливих до змін рівня процентних ставок. Таким чином управління GAP у Харківської філії ВАТ «Укрексімбанк» є активним (тобто спекулятивним змінам розміру GAP відповідно банківському прогнозу зміни рівня процентних ставок на ринку з метою збільшити чистий процентний дохід).

Поряд з GAP для оцінки ефективності кредитної політики Харківської філії ВАТ «Укрексімбанк» розрахуємо процентну маржу та спред в динаміці (див. додаток Г, табл. 1) та проведемо аналіз процентної маржі за рахунок певних факторів (див. додаток Г, табл. 2).

Розрахунок процентної маржі подається у формулі 2.17.

(2.17)

де: ПМ - процентна маржа;

ПД - процентний дохід;

ПВ - процентні витрати.

Спред розраховується за формулою 2.28.

(2.18)

де: ПД -процентний дохід;

П - позики;

ПВ - процентні витрати;

Д - депозити.

Виходячи з табл. 1 та табл. 2 додатку Г можна побачити, що на базі аналізованих даних із залучених коштів та наданим кредитам відбувається постійне зростання процентних доходів та витрат. На 01.01.2008 року процентні доходи зросли на 25473 тис. грн. у порівнянні з 01.01.2011 роком та - на 32331 тис. грн. в порівнянні з 01.01.2010 роком. На 01.01.2011 року в порівнянні з 01.01.2010 роком процентні доходи зросли на 6858 тис. грн. На 01.01.2008 року процентні витрати зросли на 14495 тис. грн. в порівнянні з 2011 роком та - на 19268 тис. грн. у порівнянні з 01.01.2010 роком. На 01.01.2011 року в порівнянні з 01.01.2010 роком процентні витрати зросли на 4773 тис. грн. Так як процентні доходи протягом всього періоду переважали процентні витрати та темп їх зростання значно переважав темп зростання процентних витрат, то це обумовило позитивне значення процентної маржі і її зростання на 01.01.2008 року на 10978 тис. грн. та на 01.01.2011 року - на 2085 тис. грн. порівняно з попереднім роком.

Аналіз приросту процентної маржи показав, що за рахунок процентних доходів процентна маржа зросла, а за рахунок процентних витрат вона зменшилась.

Спред показує різницю між процентною ставкою по наданим кредитам та процентною ставкою по залученим коштам. За допомогою спреда оцінюється наскільки успішно банк виконує функцію посередника між вкладниками та позичальниками та наскільки гостра конкуренція на ринку, на якому обслуговується банк. В даному випадку спред протягом всього періоду є позитивним, але можна побачити тенденцію до його зниження. Так на 01.01.2008 року спред значно зменшився і складає 5,65% в порівнянні з 01.01.2011 роком (7,47%) та з 01.01.2010 роком (14,12%). Таким чином спред поступово прямує до нормативного значення (1,25%), що показує ефективну політику в кредитній діяльності Харківської філії ВАТ «Укрексімбанк».

Підводячи підсумок оцінки ефективності кредитної політики Харківської філії ВАТ «Укрексімбанк» можна зазначити, що банк проводить активну та ефективну кредитну політику, хоча деякі з показників не відповідають своїм оптимальним значенням, але при оцінці загальної ефективності проведення кредитної політики Харківської філії ВАТ «Укрексімбанк» ці відхилення не суттєві.

2.2 Порядок визначення кредитоспроможності позичальника

Для забезпечення безпеки діяльності своєї роботи, банки обов'язково проводять оцінки кредитоспроможності позичальників. Одним з таких методів являється метод, із застосуванням кредитно-депозитної інформаційної системи.

Першим етапом є оцінка фінансового стану позичальника. Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням вимог Положення НБУ, у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника, яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Оцінку фінансового стану позичальника з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі -- не рідше, ніж один раз на три місяці, а для банків -- не рідше, ніж один раз на місяць.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником зобов'язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, оборотність коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

Клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників та коригується з урахуванням додаткових (суб'єктивних) показників.

І. Загальні положення. Аналіз фінансового стану позичальника є складовою частиною аналізу кредитного ризику при формуванні рішення про надання кредиту.

Методика оцінки фінансового стану передбачає поєднання об'єктивних даних, сформованих на підставі бухгалтерської звітності, та суб'єктивних даних, що визначаються на підставі інформації, якою вже володіє банк, та пакета документів, які подає позичальник для одержання кредиту.

Ця методика дає можливість постійно здійснювати експрес-аналіз фінансового стану позичальника, своєчасно виявляти негативні тенденції в його виробничо-фінансовій діяльності та вносити корективи в кредитні відносини. На підставі аналізу формується база даних про позичальника, що дає можливість розглядати динаміку його виробничо-фінансової діяльності.

Установи банку здійснюють оцінку фінансового стану позичальника -- юридичної особи перед наданням йому позички, а в подальшому -- щоквартально для визначення розміру відрахувань до резерву та контролю за діяльністю позичальника.

Оцінка фінансового стану позичальника -- фізичної особи здійснюється перед наданням йому позички. Подальший аналіз здійснюється у разі змін, які впливають на фінансовий стан позичальника (втрата заробітку, втрата застави з незалежних від позичальника причин, втрата поручителя, виникнення простроченої заборгованості за кредитами або відсотками), про що позичальник повинен інформувати банк.

II. Аналіз та оцінка фінансового стану позичальника -- юридичної особи. Оцінка фінансового стану позичальника здійснюється на підставі даних офіційної звітності позичальника та інформації з пакета документів, що надає позичальник при отриманні кредиту.

Оцінка фінансового стану позичальника виконується двома етапами: 1-й етап -- обчислення значень показників, які характеризують фінансовий стан позичальника; 2-й етап -- оцінка і узагальнення показників та визначення класу надійності позичальника. На першому етапі розраховуються показники, які характеризують фінансовий стан позичальника. Ці показники розподіляються на такі аналітичні групи: І група -- попередня оцінка позичальника; II група -- показники платоспроможності позичальника; III група -- показники фінансової стійкості позичальника; IV група -- показники надійності позичальника.

На другому етапі визначається інтегральний показник, розрахунок якого ґрунтується на використанні принципу вагомості показників та коефіцієнтів вагомості аналітичних груп. Залежно від величини інтегрального показника визначають клас надійності позичальника (А, Б, В, Г, Д).

Система показників, що характеризують фінансовий стан позичальника.

І група -- попередня оцінка позичальника - здійснюється з метою визначення ринкової позиції позичальника, його взаємовідносин з банком у минулому, перспектив розвитку. До цієї групи показників належать:

Період функціонування підприємства (ФП) -- кількість років з часу державної реєстрації підприємства. ФП набуває значення, що дорівнює кількості років функціонування підприємства (числове значення може бути з десятковими знаками).

Примітка: У разі функціонування підприємства 5 і більше років ФП приймає значення 5. По підприємствах, які функціонують менше одного року, ФП = 0,5.

Наявність бізнес-плану (БП) характеризує перспективу розвитку підприємства. Показник БП може набувати одного з таких значень: БП = 1 при наявності бізнес-плану; БП = 0 при відсутності бізнес-плану.

Прибуткова діяльність (ПД) - свідчить про рентабельну діяльність підприємства. Показник ПД може набувати одного з таких значень:

ПД = 3 - прибуткова діяльність за останні 3 роки; ПД = 2 - прибуткова діяльність за останні 2 роки; ПД = 1 - прибуткова діяльність за останній рік; ПД = 0 - відсутність прибутку.

Погашення позичок у минулому (ПП) - характеризує наявність або відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення кредитів.

Показник ПП може набувати одного з таких значень:

ПП = 1 - кредит погашено без проблем; ПП = 0,7 - кредит погашено після відстрочки; ПП = 0,1 - кредит прострочений; ПП = 0 - позичальник ухиляється від відповідальності. Якщо позичальник не користувався кредитами в минулому, ПП = 0,1.

Сплата відсотків за користування кредитом (СВ) характеризує наявність або відсутність фактів сплати чи несвоєчасної оплати відсотків за користування кредитом.

Показник СВ може набувати одного з таких значень:

СВ = 1 - нараховані відсотки сплачено своєчасно; СВ = 0,7 - відсотки сплачено з затримкою платежу; СВ = 0,1 - відсотки прострочені; СВ = 0 - позичальник ухиляється від відповідальності. Якщо позичальник не користувався кредитами в минулому, то СВ= 0,1.

ІІ група -- показники платоспроможності позичальника Коефіцієнт загальної ліквідності характеризує, наскільки обсяг поточних зобов'язань за кредитами і розрахунками може бути погашений за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів, чи здатний позичальник взагалі розрахуватися по своїх боргових зобов'язаннях.

Оптимальне теоретичне значення показника КП - не менше ніж 2,0.

Визначення класу позичальника. Залежно від стану платоспроможності, фінансової стійкості, солідності та можливості виконувати свої зобов'язання перед банком підприємство позичальник повинно бути віднесене до одного з п'яти класів, які характеризують його надійність:

Клас А -- підприємство з дуже стійким фінансовим станом;

Клас Б -- підприємство зі стійким фінансовим станом;

Клас В -- підприємство має ознаки фінансового напруження;

Клас Г -- підприємство підвищеного ризику;

Клас Д -- підприємство з незадовільним фінансовим станом. Для визначення класу позичальника визначається інтегрований показник його фінансового стану, який розраховується на підставі наведених вище коефіцієнтів, їх вагових значень та вагових коефіцієнтів аналітичних груп.

2.3 Види та форми забезпечення поверненості банківських кредитів

Важливе значення для забезпечення кредиту мають передбачені законодавством або договором види його забезпечення: порука, гарантія, неустойка (штраф, пеня), застава. Положення Національного Банку України "Про кредитування" лише називає види забезпечення кредиту, не роз'яснюючи особливостей їх застосування.

Види забезпечення кредиту (способи забезпечення виконання кредитних зобов'язань) -- це спеціальні засоби, що не мають загального значення і призначаються за домовленістю сторін або за вказівкою закону. Самостійне існування способів забезпечення виконання зобов'язань неможливе. Якщо недійсне саме кредитне зобов'язання, то недійсним є і спосіб його забезпечення.

Виконання зобов'язань з повернення кредиту і сплати процентів за його використання може бути забезпечене порукою або гарантією. Це додаткові зобов'язання, оформлені договорами між кредитором за кредитним зобов'язанням (банком) і поручителем (гарантом) для забезпечення виконання кредитного (основного) зобов'язання.

Відповідно до ст.553 ЦК за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. На відміну від поруки, у законодавстві безпосередньо не вказується договірний характер гарантії.

Відповідно до роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів" підставою для покладання відповідальності за невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором є договір, укладений між банком (кредитором) і поручителем (гарантом). Тим самим Вищий арбітражний суд України підтвердив правову природу гарантії як договору, тобто двосторонньої (багатосторонньої) угоди.

Письмова форма договору поруки або гарантії повинна відповідати вимогам ЦК. Згідно з вказаним роз'ясненням одним з доказів укладення договору гарантії є письмове повідомлення (лист, телеграма, телетайпограма, телефонограма тощо) банком гаранта про те, що банк приймає від останнього гарантійний лист. Також можна вважати встановленими договірні відносини між банком і гарантом, якщо у договорі банку з позичальником є посилання на надісланий йому гарантійний лист і банк проти цього не заперечив. Якщо у кредитному договорі таке посилання на гарантійний лист відсутнє, слід вважати, що договірні відносини банку і гаранта не встановлені.

У роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів", зазначено якщо структурна одиниця одержала від юридичної особи, до складу якої вона належить, належним чином оформлені повноваження на укладення від її імені договору гарантії або поруки, тоді та обставина, що у тексті договору відсутнє посилання на те, що такий договір укладений від імені юридичної особи відповідно до наданих повноважень, як таке не може бути основою для визнання договору недійсним. У таких випадках слід вважати, що договір укладений від імені юридичної особи.

Ні чинне законодавство, ні вказане законодавство не передбачають, чи необхідне укладення окремого договору поруки чи гарантії поряд з кредитним договором, або можливе об'єднання їх у один, де поручитель чи гарант бере участь як сторона у кредитному договорі разом з банком і позичальником.

Можливі обидва варіанти правового оформлення відносин щодо забезпечення виконання кредитного зобов'язання. І на практиці має місце як укладення окремого договору поруки чи гарантії, так і залучення поручителя або гаранта як сторони кредитного договору. Укладення одного договору, учасниками якого є банк, позичальник і поручитель (гарант), є кращим варіантом.

Законодавство не містить будь-яких спеціальних вимог до змісту договору поруки або гарантії. Тому слід керуватися загальними положеннями про зміст цивільно-правового договору, викладеними у ЦК. Відповідно до ст.638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Істотними умовами договору поруки і гарантії, за відсутності яких він не може вважатися укладеним, слід вважати, наприклад, строк повернення кредиту, його суму (частину), що зобов'язується повернути поручитель (гарант) при невиконанні зобов'язання позичальником. Тому не має юридичної чинності гарантійний лист, у якому не зазначені сума кредиту і строки його повернення, оскільки договір не може вважатися укладеним за відсутності у ньому істотних умов.

Забезпечувальна функція поруки виявляється у тому, що кредитор має право у разі невиконання боржником зобов'язання пред'явити свою вимогу як до несправного боржника, так і до поручителя.

Вони обидва за загальним правилом несуть солідарну відповідальність у повному обсязі вимоги кредитора, включаючи сплату процентів, неустойки, судові витрати зі стягнення боргу та інші збитки кредитора, спричинені невиконанням або неналежним виконанням позичальником кредитного зобов'язання.

Однак договором поруки може бути передбачена субсидіарна (додаткова) відповідальність поручителя, що означає відшкодування ним лише тієї частини боргу, що не може бути стягнена з боржника. У разі коли поручитель зобов'язався відповідати за виконання частини кредитного зобов'язання, він відповідає перед кредитором лише за цю частину.

У разі пред'явлення до поручителя вимог кредитором поручитель зобов'язаний залучити до участі у справі боржника (позичальника) для захисту ним своїх інтересів. Поручитель може оспорювати вимоги кредитора, висувати всі заперечення, які міг висунути сам боржник.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Таким чином, виконання поручителем зобов'язання замість позичальника створює правовідносини, в яких поручитель стає на місце вибулого із зобов'язання кредитодавця (банку) і одержує право зворотної вимоги (регресу) до позичальника в розмірі сплаченої поручителем суми банку. При цьому до поручителя переходять від кредитора всі документи, що підтверджують вимоги до боржника. Отже, після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника, і передати права, що забезпечують вимоги. Якщо кредитне зобов'язання забезпечене кількома поручителями, кожний з них набуває права регресної вимоги у розмірі сплаченої суми.

Нерідко на практиці ототожнюють поруку і гарантію. Дійсно, гарантія подібна до поруки тим, що при гарантії, як і при поруці, відповідальність за невиконання боржником зобов'язання у повному обсязі або у частині несе третя особа -- гарант. Відповідно до ст.560 ЦК за гарантією банк, фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Тому гарантію нерідко розглядають як форму (різновид) поруки.

Однак, незважаючи на значну подібність, гарантія значною мірою відрізняється від поруки, що свідчить про її самостійність як способу забезпечення виконання кредитного зобов'язання.

Основною відмінністю гарантії від поруки є те, що при останній за загальним правилом настає солідарна відповідальність поручителя і боржника, а при гарантії -- субсидіарна (додаткова), що застосовується лише у разі непогашення заборгованості за рахунок коштів самого боржника. Отже, звернути вимогу до гаранта банк має право лише в тому разі, якщо у позичальника немає коштів для погашення боргу (навпаки, за наявності коштів у позичальника немає підстав звертатися до гаранта з вимогою про погашення боргу). Якщо при поруці кредитору (банку) належить право вибору, до кого звернути вимогу про погашення боргу (до позичальника чи до поручителя) незалежно від наявності коштів у боржника, то при гарантії можливості такої альтернативи немає.

Гарант, як і поручитель, має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Іноді в судовій практиці пред'являються вимоги про визнання недійсним договору поруки, що забезпечує виконання кредитного зобов'язання.

Так, арбітражний суд області зупинив провадження у справі за позовом будівельного підприємства (далі -- Позивач) до акціонерного банку (далі -- Відповідач) про визнання недійсним договору поруки. Зупинення провадження у справі мотивоване розслідуванням кримінальної справи, що провадиться стосовно керівника третьої організації, яка уклала з Відповідачем договір кредиту, виконання якого забезпечувалось порукою Позивача.

Постановою наглядової інстанції ухвалу арбітражного суду про зупинення провадження у справі залишено у силі з посиланням на ст.79 Арбітражного процесуального кодексу України, якою арбітражному суду надане право припиняти провадження у справі до вирішення відповідного питання компетентними органами.

Не погоджуючись з ухвалою та постановою, винесеними у справі, Відповідач звернувся до судової колегії Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов із заявою про скасування ухвали і постанови арбітражного суду та розгляду справи по суті, посилаючись на відсутність причинного зв'язку між діями керівника позичальника і Відповідача. Крім того, розслідування кримінальної справи, пов'язаної з ухиленням третьої організації від сплати податків, закінчено і порушень законності у діях посадових осіб Відповідача при видачі кредиту не встановлено.

Розглянувши матеріали справи, судова колегія встановила наступне. У 1996 р. Відповідач надав третій організації кредит. За договором поруки Позивач зобов'язався повернути кредит у разі невиконання зобов'язання позичальником. Оскільки зобов'язання з повернення кредиту не було виконано, то рішенням за іншою справою арбітражний суд області стягнув суму основної заборгованості за кредитним договором.

Арбітражний суд області зупинив провадження у справі про визнання недійсним договору поруки у зв'язку з розглядом кримінальної справи щодо посадових осіб третьої організації -- позичальника, що звинувачувалися в ухиленні від сплати податків. При цьому арбітражний суд не врахував, що третя організація не є стороною у справі про визнання недійсним договору поруки, провадження у якій припинено. Між неповерненням кредиту поручителем -- Позивачем у справі -- і діями посадових осіб третьої організації відсутній причинний зв'язок. Крім того, арбітражний суд в ухвалі і постанові у справі не обґрунтував неможливість вирішення спорів про визнання договору поруки недійсним до закінчення розгляду кримінальної справи, пов'язаної з ухиленням від сплати податків.

Судова колегія Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов дійшла висновку про необґрунтованість зупинення провадження у справі, що не сприяє виконанню договірних зобов'язань і одночасно збільшує розмір пені і відсотків, які підлягають стягненню у зв'язку з невиконанням договору поруки, що обчислюються на день постановлення судового рішення.

Виходячи з викладеного, судова колегія скасувала ухвалу та постанову арбітражного суду і надіслала справу на новий розгляд.

Застосуванням поруки і гарантії не вичерпуються можливості забезпечення виконання кредитних зобов'язань. Поряд з порукою та гарантією або крім них можуть використовуватися інші способи, наприклад, неустойка (штраф, пеня).

Згідно зі ст.549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчисляється у відсотках від суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, яка обчисляється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойку (пеню) іноді ототожнюють з платою за наданий кредит, що полягає у процентній ставці за його використання, у той час як неустойка є додатковим обов'язком боржника і засобом майнової відповідальності.

Відповідно до п. 49 Положення Національного Банку України "Про кредитування" у кредитних договорах необхідно передбачати відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту і процентів за його використання у вигляді стягнення кредитором пені у розмірі 0,5 відсотка і більше за кожний день прострочення у встановленому чинним законодавством порядку.

Аналогічне положення передбачене у п. 7 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів". При невиконанні позичальником зобов'язання про повернення суми кредиту і процентної ставки у встановлений договором термін до нього може бути застосована майнова відповідальність відповідно до Закону України від 22 листопада 1996 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", за умови, що конкретним договором не передбачений конкретний розмір такої відповідальності у вигляді пені.

Використання застави як способу забезпечення виконання зобов'язання докладно регламентоване Законом "Про заставу" і підлягає конкретизації у договорі застави.

Застава нерухомого майна є характерною ознакою одного з кредитів -- іпотечного кредиту, передбаченого Положенням Національного Банку України "Про кредитування". Відповідно до визначення, даного у Положенні, іпотечний кредит -- це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

З проведенням приватизації з'являється все більше об'єктів нерухомого майна, що мають певну цінність як предмети застави при кредитуванні, особливо землі. Тому іпотечний кредит має перспективи розвитку в Україні.

Згідно зі ст. 572 ЦК в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Тобто застава -- це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, за яким кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості закладеного майна переважно перед іншими кредиторами.

З прийняттям Закону України "Про заставу", який значно розширив сферу застосування застави, вона стала одним з найпоширеніших способів забезпечення виконання кредитного зобов'язання.

Однак певні обмеження щодо предмета застави залишилися для державних підприємств, що не можуть самостійно здійснювати заставу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, а мають право робити це лише з дозволу і на умовах, погоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном (ст.11 Закону "Про заставу").

Відповідно до Порядку погодження органами приватизації умов договорів застави майна підприємств, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 6 лютого 2001 р. №163, цей Порядок поширюється на державні підприємства, щодо яких прийнято рішення про приватизацію майна: відкриті акціонерні товариства, створені в процесі корпоратизації, щодо яких прийнято рішення про приватизацію; господарські товариства, засновником (учасником) яких є держава. Підприємство для отримання рішення про погодження умов договорів застави майна звертається до Фонду державного майна України (регіонального відділення) з відповідною письмовою заявою. Рішення щодо погодження умов договору застави майна підприємства приймається шляхом погодження договору застави майна (проектів договорів) Першим заступником або заступником Голови Фонду державного майна України (регіонального відділення) згідно з їх функціональними обов'язками.

Забезпечення кредитного договору заставою майна можливе двома шляхами. По-перше, договір про заставу може бути самостійним, тобто окремим стосовно кредитного договору. Вказаний шлях більш прийнятний у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно (тобто при укладенні договору іпотеки), а також транспортні засоби, космічні об'єкти, товари в обігу або у переробці, оскільки в цих випадках закон вимагає нотаріального посвідчення договору застави. При включенні умови про заставу переліченого майна до кредитного договору останній також потребує нотаріального посвідчення, що на практиці створює труднощі застосування застави для забезпечення кредитного договору.

По-друге, умови про заставу (тобто забезпечення виконання зобов'язання боржника заставою) можуть бути включені в кредитний договір. Цей шлях найбільш прийнятний у випадках, коли здійснюється застава такого рухомого майна, при якому достатньо простої письмової форми договору. Тоді в кредитному договорі вказується, що своєчасне повернення кредиту забезпечується заставою рухомого майна, визначається його склад, робиться опис, оцінка і вказується його місцезнаходження.

Визнання договору застави недійсним згідно з ЦК можливе при порушенні різних вимог законодавства про заставу як за формою, так і за змістом договору застави, зокрема у разі передання у заставу майна, що не належить заставодавцю.

Це є наслідком недотримання нотаріальної форми договору застави, якщо вона визнана законом обов'язковою для застави певного майна.

Іноді на практиці виникають спори, пов'язані з визнанням недійсною застави як способу забезпечення кредитного зобов'язання і, зокрема, що стосується тлумачення законодавства.

Так, до арбітражного суду області звернувся комерційний банк (далі -- Позивач) із заявою про визнання недійсним договору застави товарів у обігу, укладеного ним з фірмою (далі -- Відповідач), оскільки зазначений договір не посвідчений нотаріально. З цієї причини арбітражний суд області задовольнив вимоги Позивача.

Постановою наглядової інстанції рішення скасовано та у позові відмовлено з посиланням на те, що промислові товари і продукти харчування не належать до переліку майна, визначеного ст.13 Закону "Про заставу", щодо якого визнане обов'язковим нотаріальне посвідчення договору застави.

Позивач не погодився з прийнятою постановою, у зв'язку з чим звернувся до судової колегії Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов із заявою про скасування постанови і підтвердження прийнятого судом рішення. Свою заяву Позивач мотивував тим, що під час укладення договору застави і на момент виникнення спору діяла редакція ст.13 Закону України "Про заставу", що передбачала нотаріальне посвідчення договору застави товарів у обігу або у переробці.

Судова колегія, перевіривши матеріали справи, встановила таке. У 1995 р. сторони уклали кредитний договір №211, за яким Відповідачеві надано кредит. Пізніше, у 1996 р., для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором сторони уклали договір застави промислових товарів на суму кредиту.

У зв'язку з тим, що кредит не було повернуто, Відповідач звернувся до Позивача з пропозицією про реалізацію умов договору застави, однак Позивач відмовився прийняти закладені товари, про що складений відповідний акт.

Як випливає з матеріалів справи, постанова, що оскаржується, не відповідає чинному законодавству, виходячи з такого. На ці правовідносини поширюється чинність Закону "Про заставу" (в редакції Закону від 2 жовтня 1992 p.). Відповідно до ст.13 цього Закону у випадках, якщо предметом договору застави є товари в обігу або в переробці, його нотаріальне посвідчення є обов'язковим. При недотриманні цієї умови ст. 14 вказаного Закону передбачає визнання такого договору недійсним як такого, що суперечить чинному законодавству (ст.48 ЦК 1963 p.).

Помилковим визнано наведений у постанові, що оскаржується, висновок арбітражного суду про відсутність необхідності нотаріального посвідчення договору, оскільки він ґрунтується на застосуванні ст.13 Закону "Про заставу" (в редакції Закону від 21 жовтня 1997 p.), що у силу принципу незворотності чинності Закону в часі не підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли з моменту укладення договору в 1996 р.

Крім того, за змістом ст.40 вказаного вище Закону промислові товари, зазначені в інвентаризаційному описі, -- невід'ємній частині договору застави, є товарами в обігу, чим спростовується протилежний висновок арбітражного суду.

Необґрунтованим є також висновок постанови, що оскаржується, про те, що причиною виникнення спору послужила не відсутність нотаріального посвідчення договору застави, а відмова заставодержателя від одержання предмета застави, оскільки сам факт недотримання встановленої законом форми договору свідчить про правомірність позовних вимог і наявність підстав для їх задоволення.

З урахуванням викладеного судова колегія Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов скасувала постанову в справі, залишивши у силі рішення арбітражного суду.

Недійсність договору застави може бути обумовлена і порушенням вимог закону, коли предметом застави є майно, яке за законом не може бути закладене.

Відповідно до ст.19 Закону "Про заставу" за рахунок закладеного майна заставодержатель (за кредитним договором -- банк) має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, визначеному до моменту фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, заподіяних простроченням виконання (у випадках, передбачених законом або договором, -- неустойку), необхідні витрати з утримання закладеного майна, а також витрати щодо здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Практичне застосування законодавства про заставу багато в чому визначається можливостями реалізації закладеного майна, що найчастіше викликає найбільшу складність. Відповідно до ст. 20 Закону "Про заставу" звернення стягнення на закладене майно здійснюється за рішенням суду, господарського суду, третейського суду, якщо інше не передбачено законом, а також у безспірному порядку на основі виконавчого напису нотаріальних органів у випадках, передбачених законодавством України.

Кредитний ризик може забезпечуватися страхуванням. Воно ґрунтується на договорі страхування ризику непогашення кредиту.

Об'єктом страхування є відповідальність страхувальника (позичальника) перед банком за своєчасне і повне погашення кредиту і процентів за його використання протягом строку, передбаченого договором страхування.

Період страхування визначається договором, виходячи із строку повернення сум кредиту при страхуванні окремих кредитів.

Розмір страхового відшкодування визначається на підставі акта про непогашення кредиту і встановленої у договорі страхування страхової суми. Після виплати банку страхового відшкодування останній поступається страховику правом регресу -- вимоги про відшкодування заподіяних боржником збитків у межах виплаченого страхового відшкодування. Банк зобов'язаний передати всі необхідні для реалізації цього права документи.

Укладення позичальником і страховиком договору страхування ризику непогашення кредиту є підставою для виплати страхової суми банку, що надав кредит, лише при включенні у договір відповідної умови. Адже у договорі, укладеному позичальником і страховиком, банк є не стороною, а третьою особою (вигодонабувач), на користь якої укладений договір. Обов'язком банка є перевірка наявності у договорі зобов'язання страховика при настанні страхового випадку виплатити страхове відшкодування банку.

У роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів" зазначено, що відповідно до ст.370 ЦК 1963 р., ч.3 ст.3 та ст. 16 Закону "Про страхування", укладаючи договір страхування, страховик має право передбачити у договорі умову про виплату страхової суми іншій особі, зокрема банку, від якого він одержав кредит. Отже, крім необхідності перевірки відповідності умов договору чинному законодавству, господарський суд повинен з'ясувати, чи є у договорі умова про виплату страхової суми банку, що надав кредит. За відсутності такої умови у банку немає правових підстав вимагати від страховика сплати суми неповерненого позичальником кредиту і процентів, навіть у тому випадку, якщо між страховиком і страхувальником укладений договір страхування несвоєчасного повернення кредиту. Надаючи кредит з умовою його страхування, банк має перевірити наявність у договорі обов'язку страховика у разі настання страхового випадку сплатити страхову суму банку. Підстави відмови у виплаті страхових сум перелічені у Законі "Про страхування". Однією з підстав відмови у виплаті страхової суми є несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку страховику без поважних причин. Умовами договору страхування можуть бути передбачені й інші підстави для відмови у виплаті страхових сум, якщо це не суперечить законодавству.