Характеристика банківської системи США

Размещено на http://www.allbest.ru/

20

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з курсу "Банківські системи зарубіжних країн"

Тема: Характеристика банківської системи США

План

1. Структура банківської системи

2. Центральний банк, його операції та функції в банківській системі

3. Рівень незалежності ФРС. Аргументи на користь та проти незалежності

4. Кількість банківських установ, їх види, спеціалізація та форма власності

5. Особливості банківського нагляду в країні

6. Найбільші банки в країні

Список літератури

Додатки

1. Структура банківської системи

На відміну від інших розвинених країн, США мають банківську систему, яка складається із багатьох тисяч банків. Саме тому складається враження, що у США існує децентралізована банківська система. Але це зумовлено тим, що банківська філіальна мережа обмежена у США більш вузькими рамками, ніж у інших країнах. Точна кількість банківських установ та їх сукупних активів станом на 31 грудня 2014 року, згідно звіту Федеральної корпорації страхування депозитів (ФКСД), наведена в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Порівняння кількості банківських установ та їх сукупних активів, які є учасниками та не є учасниками ФКСД (FDIC) за 4-й квартал 2013 та 2014 рр. (млрд. дол. США)

		Загальна кількість	Комерційні банки	Ощадні інститути
4-й квартал 2014
Кількість банків учасників ФКСД		6 509	5 642	867
Кількість банків які не є учасниками ФКСД		4 138	3 719	419
Сукупні активи	$	15 554	14 484	1 069
4-й квартал 2013
Кількість банків учасників ФКСД		6 812	5 876	936
Кількість банків які не є учасниками ФКСД		4 312	3 873	439
Сукупні активи	$	14 731	13 679	1 052

Таблицю складено за даними статистичного звіту ФКСД (FDIC) за 31.12.2014р. Джерело: www.fdic.gov)

Подібно до банківських систем всіх розвинених країн банківська система США є дворівневою: перший рівень - Федеральна резервна система; другий рівень - банки, які можуть бути національними та банками штатів, серед яких, у свою чергу, виділяють банки штатів-члени ФРС і банки штатів-нечлени ФРС. Банки-нечлени ФРС поділяються на ті, що входять у Федеральну корпорацію страхування депозитів (далі - ФКСД), та ті, чиї внески не застраховані у ФКСД.

Загальна структура першого рівня банківської системи США схематично представлена на рис. 1.1.

Рис. 1.1 Федеральна резервна система

Загальна структура другого рівня банківської системи США представлена на рис. 1.2.

Рис. 1.2 Другий рівень банківської системи США

Приблизно 2/3 комерційних банків є банками штатів, тобто приватними банками, діючими відповідно до чартеру штату. Частина з них не є членами ФРС. Всі національні банки одержують чартери від федерального уряду і є членами ФРС. Детальніше про перший та другий рівень банківської системи США в наступних розділах роботи.

2. Центральний банк, його операції та функції в банківській системі

Майже не існує країн, що мають таку складну структуру центрального банку, яка характерна для ФРС у США. Організація ФРС стала результатом політичної боротьби між прихильниками міцних економічних інститутів і тими, хто лякав великими та могутніми економічними інтересами, яка й дала США розрізнену банківську систему.

Згідно із законом «Про Федеральну резервну систему», 1913 р. було створено центральний банк США -- Федеральну резервну систему (ФРС). Закон передбачав систему заходів з контролю та звітності для розподілу економічної влади на три частини: між інтересами банкірів та підприємців, між штатами і регіонами та між урядом і приватним сектором. Закон «Про Федеральну резервну систему» і наступні нормативні акти створили чотири групи в системі, кожна з яких теоретично уповноважена виконувати певні обов'язки: федеральні резервні банки (ФРБ), банки-учасники ФРС, Рада керуючих (РК) і Комітет з операцій на відкритому ринку (FOMC).

Повноваження, що були надані кожній групі, відображають початкову мету закону 1913 р. -- надати центральному банку контроль над кількістю грошей в обігу і величиною дисконтних позик банкам-членам ФРС (функція кредитора останньої інстанції). Теоретично президент і конгрес не передбачали, що ФРС контролюватиме проведення монетарної політики у таких широко окреслених межах. Проте з часом ФРС практично перебрала на себе провідну роль у розробці такої політики. Далі буде описанп роль кожної з основних груп ФРС у проведенні операцій на відкритому ринку, встановленні резервних вимог і наданні дисконтних позик.

Рада керуючих

Рада керуючих знаходиться у Вашинґтоні, округ Колумбія. Сім її членів призначаються президентом США і затверджуються сенатом. Аби забезпечити незалежність центрального банку, повноваження членів ради були встановлені так, що президент США загалом не може призначити повний склад Ради керуючих. Керуючі призначаються на один 14-річний термін; їхні повноваження розподілені так, що термін перебування на посаді одного з них закінчується в січні через рік. Згідно з територіальним обмеженням члени Ради повинні обиратися з різних федеральних резервних округів.

Сьогодні багато членів Ради є професійними економістами, що працюють в уряді, бізнесі та науковій сфері. Головами Ради керуючих після Другої світової війни були представники різних сфер, наприклад, з Вол Стріт (Вільям МакЧесні Мартін), науковець (Артур Бернс), бізнесмен (Дж. Вільям Міллер), державний службовець (Пол Волкер) і економіст-аналітик (Алан Ґрінспен). Голова Ради призначається на чотирирічний термін і може бути призначений вдруге, або його повноваження можуть бути розподілені впродовж 14-річного терміну.

Рада керуючих проводить монетарну політику для того, щоб впливати на пропозицію грошей у державі через операції на відкритому ринку, резервні вимоги і надання дисконтних кредитів. З 1935 р. вона має повноваження встановлювати резервні вимоги у межах, визначених конгресом. Рада керуючих також встановлює дисконтну ставку (яка в принципі визначається федеральними резервними банками) згідно з процедурою перегляду та встановлення. Сім з 12 членів FOMC є також членами Ради керуючих, і таким чином вона впливає на встановлення правил проведення операцій на відкритому ринку. Окрім офіційної відповідальності за монетарний контроль, вона неофіційно впливає також на національні та міжнародні рішення у сфері економічної політики. Голова Ради керуючих дає поради президенту і виступає у конгресі з доповідями про стан економіки.

Рада керуючих має певні обов'язки щодо фінансового регулювання. Окрім того, вона визначає законні види діяльності для банків, що володіють компаніями, і видає дозволи на злиття банків. Нарешті, вона здійснює певний адміністративний контроль над федеральними резервними банками, перевіряючи їхні бюджети і встановлюючи заробітну платню їхнім директорам та службовцям.

Комітет з операцій на відкритому ринку

Дванадцять членів FOMC встановлюють правила ФРС щодо проведення операцій на відкритому ринку. Членами FOMC є голова Ради керуючих, інші керуючі ФРС, президент федерального резервного банку Нью-Йорка та президенти чотирьох банків з 11 інших федеральних резервних банків (які виконують свої обов'язки за принципом ротації). Лише п'ять президентів федеральних резервних банків мають право голосу у FOMC, але всі 12 беруть участь у засіданнях і обговореннях. Комітет засідає вісім разів на рік.

ФРС впливає на грошову базу переважно через операції на відкритому ринку. Саме тому FOMC є практично головним центром ФРС, де виробляється монетарна політика. FOMC у буквальному розумінні не купує і не продає цінні папери для портфеля ФРС. Навпаки, він формулює свої наміри у директиві, яка надсилається для виконання до відділу торгівлі ФРС у федеральний резервний банк Нью-Йорка. Там керуючий з операцій на внутрішньому відкритому ринку повідомляє кожного дня членів FOMC (і їхній штат) про виконання директиви.

Федеральні резервні банки

Закон «Про Федеральну резервну систему» поділив територію США на дванадцять федеральних резервних округів, кожен з яких має свій федеральний резервний банк в одному (головному) місті (і у більшості випадків -- додаткові відділення в інших містах округу) для надання дисконтних позик.

На рис. 2.1 показано федеральні резервні округи і місцезнаходження федеральних резервних банків.



Рис. 2.1 Федеральні резервні округи і банки

Джерело: Federal Reserve Bulletin, December 2000, p. A74

Мапа може здатися дивною на перший погляд: жоден штат (навіть Каліфорнія чи Нью-Йорк) не є федеральним резервним округом. Деякі штати розділені відповідно до кордонів округів, а економічно несхожі штати згруповані в один округ. Більшість федеральних резервних округів охоплюють одночасно урбанізовані та сільські місцевості, які представляють промислові, аграрні інтереси та інтереси сфери послуг. Таке групування зроблено спеціально, щоб запобігти будь-якому преференційному трактуванню з боку Федерального резервного банку якоїсь групи інтересів чи штату. Так само округ не може функціонувати за рахунок інших округів, оскільки за ним наглядає Рада керуючих і Комітет з операцій на відкритому ринку (FOMC). Якщо в одному окрузі спостерігається спад, то він не може в односторонньому порядку змінити грошову і кредитну політику ФРС, щоб задовольнити свої потреби.

Деякі міста (Нью-Йорк, Чикаґо, Сан-Франциско) були великими населеними пунктами у 1914 р., і саме тому були обрані місцем розташування федеральних резервних банків. Але є і міста, які були обрані внаслідок політичного тиску під час дебатів навколо закону «Про Федеральну резервну систему». (Наприклад, Річмонд, штат Вірґінія, батьківщина Картера Ґласа, одного з правових архітекторів ФРС).

Кожен федеральний резервний банк є спільним приватно-державним підприємством. Банки-учасники отримують дивіденди (максимум 6 %) на свої частки акцій, якими вони володіють в окружному банку.

Керівним принципом закону про ФРС 1913 р. був той, щоб одні клієнти (наприклад, фінанси, промисловість, торгівля чи сільське господарство) не могли використовувати економічну владу центрального банку за рахунок інших клієнтів. Саме тому конгрес обмежив структуру ради директорів федеральних резервних банків. Директори представляють інтереси трьох груп: банків, бізнесу і широкої громадськості. Банки-учасники обирають трьох банкірів (директорів класу А) і трьох визначних підприємців у сфері промисловості, торгівлі й сільського господарства (директорів класу В). Рада керуючих ФРС призначає трьох директорів для захисту суспільних інтересів (директорів класу С). Ці дев'ять директорів ФРБ разом призначають президента цього банку, кандидатура якого затверджується Радою керуючих.

Дванадцять федеральних резервних банків виконують обов'язки відповідно до ролі ФРС у платіжній системі, монетарному контролі та фінансовому регулюванні. Зокрема, окружні банки:

- управляють безготівковими чековими розрахунками у платіжній системі;

- керують обігом готівки, випускаючи нові й вилучаючи з обігу зношені федеральні банкноти;

- проводять дисконтне кредитування, надаючи і управляючи дисконтними позиками банків у межах округу;

- виконують наглядові й регулятивні функції, такі, як перевірка банків-учасників у штаті та розгляд заяв на злиття банків;

- надають послуги підприємствам, збираючи і представляючи дані про ділову активність в окрузі, а також публікуючи статті на монетарні та банківські теми, написані професійними економістами, які працюють у банках.

Банки федерального резервного округу залучені до процесу проведення монетарної політики як прямо (через дисконтні позики), так і опосередковано (через членство у федеральних резервних комітетах). Теоретично федеральні резервні банки встановлюють дисконтну ставку і визначають суми, які окремим банкам (членам і нечленам) дозволено позичати. На практиці дисконтна ставка переглядається і коригується Радою керуючих ФРС (Вашингтон, округ Колумбія) для кожного федерального резервного округу.

Окружні банки опосередковано впливають на політику через своїх представників у FOMC, який встановлює правила проведення операцій на відкритому ринку (купуючи або продаючи цінні папери через ФРС, аби вплинути на грошову базу), і в Федеральній консультаційній раді, дорадчому органі, що складається з представників банків округу.

Ресурси федеральних резервних банків утворюються за рахунок:

Незначна частина коштів федеральних резервних банків складається з їх власних капіталів (сплаченого і додаткового). З часу одержавлення золотих запасів, здійсненого в 1934 р., федеральні резервні банки перестали бути хранителями золотих резервів країни, але в активі їх балансу числилися золоті сертифікати, що є паперовими знаками золота, зосередженого в державному казначействі.

Головною активною операцією федеральних резервних банків є покупка державних цінних паперів. В порівнянні з цим незначну суму складають позики федеральних резервних банків банкам-членам. Федеральні резервні банки є по перевазі кредиторами держави. Структура балансів федеральних резервних банків наведена в табл 2.1

Таблиця 2.1

Структура балансів федеральних резервних банків США

Стаття балансу	Питома вага, %
АКТИВ
- Золоті сертифікати	3,5
- СДР	3,2
- Готівка	0,2
- Облік векселів та позики комерційним банкам	0,2
- Державні цінні папери	77,6
- Розрахунки	1,9
- Інші активи	13,4
Усього	100
Пасив
- Федеральні резервні білети	81,3
- Резерви банків - членів ФРС	11,0
- Рахунок казначейства	3,0
- Рахунки з відкладеним отриманням	1,6
- Капітал та резерви	2,0
- Інші пасиви	1,1
Усього	100,0

Банки-учасники

Закон «Про Федеральну резервну систему» зобов'язує всі національні банки США бути учасниками ФРС. Банки штатів можуть приєднуватися до ФРС. Закон «Про дерегулювання депозитних інститутів і контроль за грошовим обігом» (DIDMCA) від 1980 р. вимагає, щоб усі банки (до кінця 1987 р.) зберігали резервні депозити у ФРС на таких самих умовах, як і банки-учасники. Цей закон надав банкам-учасникам і банкам поза ФРС однаковий доступ до дисконтних позик і послуг платіжної (чекових безготівкових розрахунків) системи. Завдяки йому вдалося усунути відмінності між банками-учасниками і банками-не учасниками ФРС та стримати падіння рівня членства банків у ФРС.

Банки-учасники ФРС, номінальні власники федеральних резервних банків, мають фактично незначний вплив на систему. Розподіл між власністю і контролем у межах ФРС є чітким. Банки-учасники володіють пакетами акцій федеральних резервних банків, але володіння акціями не наділяє жодними правами, які зазвичай мають власники акцій приватних корпорацій. Банки-учасники отримують щонайбільше 6 % річних у вигляді дивідендів, незалежно від доходів ФРС і, таким чином, не мають права на нерозподілений прибуток, котрий, як правило, надається звичайними акціями. Окрім того, банки-учасники фактично не мають контролю над використанням їхніх часток у системі, тому що політичні директиви формулює Рада керуючих у Вашинґтоні. Хоча банки-учасники і обирають шість директорів класу А та класу В, серед них є лише один кандидат на одну посаду, яких рекомендує федеральний резервний банк або Рада керуючих.

Влада і повноваження у межах ФРС

Незважаючи на те, що немає жодних переконливих доказів щодо того, хто фактично має владу у ФРС, свідчення окремих членів організації частково відкривають завісу. На основі свого власного досвіду службовця ФРС економіст Шерман Майзель оцінив відносний вплив груп у ФРС на проведення монетарної політики: голова Ради керуючих -- 45 %, члени Ради і FOMC -- 25 %, інші керуючі та федеральні резервні банки майже не мають жодного впливу. Ці свідчення були записані у 1970-х роках, але вони підтверджуються й сучасною діяльністю ФРС. Деякі члени Ради і президенти окружних банків у FOMC можуть мати зауваження до порядку денного, запропонованого головою, але вплив голови Ради керуючих усе ще домінує. На рисунку 2.2 зображена схема домовленостей організаційного та владного розподілу у ФРС як у теорії, так і на практиці. Частина (а) показує, як теоретично розподіляється економічна влада всередині ФРС. У частині (б) зображено, що неофіційна влада у ФРС сконцентрована в руках голови Ради керуючих більше, ніж це передбачено офіційною структурою.



Рис. 2.2 Розподіл владни і повноважень у межах ФРС: а)Теоретично, б)Практично Джерело: Sherman J. Maisel, Managing the Dollar. New York: W. W. Norton. 1973

Також до складу ФРС відносять федеральні консультативні ради (ФКР). Це ще одна системоутворююча ланка ФРС - консультативні ради: Федеральна консультативна рада, Консультативна рада з питань стану споживачів та Консультативна рада з питань діяльності ощадних установ.

Федеральна консультативна рада складається з 12 провідних керівників комерційних банків, обраних по одному від кожного з 12 федеральних резервних банків. Федеральна консультативна рада була створена згідно із законом про ФРС - це консультативний орган, він не має повноважень для формування політики, але проводить наради з Радою керуючих щодо економічних та банківських питань, дає рекомендації стосовно діяльності ФРС. Рада повинна збиратися у Вашингтоні щонайменше чотири рази нарік.

Консультативна рада з питань стану споживачів була створена у 1976 році. Ця Рада надає Раді керуючих консультації з питань захисту інтересів споживачів щодо використання споживчих кредитів тощо. Рада складається з 30-ти членів, які захищають інтереси клієнтів комерційних банків та кредиторів. Рада збирається для проведення засідань тричі на рік.

Консультативна рада з питань діяльності ощадних установ була створена у 1980 році після прийняття закону про дерегулювання діяльності депозитних установ. Рада надає інформацію Раді керуючих за результатами аналізу проблемних сторін діяльності ощадних інституцій. До ради входять представники ощадних банків, ощадно-позичкових асоціацій та кредитних спілок. Засідання Ради проводиться чотири рази на рік.

Монетарна політика ФРС.

ФРС використовує кілька важливих засобів впливу на зростання пропозиції грошей, інших фінансових змінних і на рівень економічної активності. Основними з її знарядь є операції на відкритому ринку, дисконтна ставка та резервні вимоги. Усі вони впливають на загальну величину грошової маси і кредитів та на загальний рівень відсоткових ставок. Крім цих основних засобів, ФРС купує і продає американські долари та іноземну валюту на валютних ринках, а також встановлює додаткові вимоги для певних типів акцій та облігацій.

Операції на відкритому ринку. Операції на відкритому ринку є одними з ефективних та важливих знарядь політики ФРС. Кожна купівля або продаж мають безпосередній вплив на величину резервів у банківській системі, а через них і на економіку в цілому. Купівлі збільшують резерви і полегшують доступність кредиту, оскільки ФРС платить за цінні папери, кредитуючи резервні рахунки депозитних установ покупців. І навпаки, продажі зменшують резерви й ускладнюють доступність кредитів, оскільки ФРС вилучає частину резервів банків-продавців. Операції бувають двох видів: наступальні та захисні. Наступальні мають на меті збільшення або зменшення величини резервів для полегшення чи ускладнення отримання кредиту, а захисні слугують для нейтралізації впливів на резерви з боку інших факторів.

Дисконтна ставка. Мабуть, жодне з інших знарядь монетарної політики не є так широко відомим і водночас недостатньо з'ясованим, як дисконтна ставка - ставка, що її сплачують депозитні установи за свої позики в резервних банках. Рішення про зміну дисконтної ставки приймає Рада директорів кожного окремого резервного банку, але воно підлягає затвердженню Радою керуючих. Така координація веде до приблизно одночасної зміни дисконтної ставки в усіх резервних банках. Зміни дисконтної ставки мають значний вплив на умови отримання кредитів і, отже, на економіку взагалі. Підняття дисконтної ставки, наприклад, призведе до подорожчання позики в резервних банках для депозитних установ. Це подорожчання може стимулювати продаж ними короткострокових цінних паперів замість використання дисконтних пільг. Такий продаж знижує ціни на короткострокові цінні папери і веде до зростання короткострокових відсоткових ставок. Крім того, вища вартість отримання коштів може примусити депозитні установи уважніше розглядати прохання про надання позик і сповільнити зростання їх кількості. І навпаки, зниження дисконтної ставки в кінцевому підсумку призводить до зростання ціни на короткострокові цінні папери і зниження за ними відсоткових ставок.

Резервні вимоги. Третім важливим способом впливу ФРС на загальну ситуацію з грошима і фінансами є право Ради керуючих змінювати резервні вимоги - підвищувати або знижувати відсоток резервів, які депозитні установи зобов'язані зберігати. Зниження встановленої величини резервів, наприклад, збільшує надлишок резервів і стимулює економічну активність, тоді як підвищення її має зворотний вплив. Як потенційно потужне знаряддя, резервні вимоги рідко змінюються при здійсненні монетарної політики, оскільки зміни їх можуть завдати більше шкоди і банківській системі, і ринкам грошей та капіталів, ніж операції на відкритому ринку.

Додаткові вимоги. Додаткові вимоги встановлюються Радою керуючих і стосуються певного відсотка платежів готівкою, якого повинні дотримуватися покупці при отриманні позик для купівлі певних видів цінних паперів. Хоча додаткові вимоги можуть активно використовуватись як знаряддя монетарної політики на практиці, Рада керуючих змінює їх зрідка.

Операції з іноземною валютою. З метою поліпшення міжнародної ліквідності і нейтралізації тимчасово небажаного напливу іноземного капіталу ФРС також час від часу здійснює купівлю і продаж іноземної валюти. Баланс у міжнародних розрахунках досягається або на ринку, або шляхом "обміну" з іноземними центральними банками, які кредитують рахунки ФРС у своїх записах в обмін на аналогічні доларові кредити в записах ФРС.

Координує застосування певних знарядь монетарної політики в основному Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку. Комітет збирається на засідання регулярно, приблизно один раз у шість тижнів, а за необхідності частіше для формування політики ФРС.

Економічні цілі держави взаємопов'язані між собою у довгостроковому періоді. Наприклад, стабільний рівень цін забезпечує сприятливе середовище для підтримання економічного зростання, збереження високого рівня зайнятості та балансу міжнародних розрахунків. Оскільки зростання грошової маси та рівень цін тісно пов'язані у довгостроковому періоді, ФРС є відповідальною за пропозицію грошей у державі, а її політика зосереджена на стабільності цін у тривалому періоді. ФРС здатна швидко реагувати на розвиток подій, що становлять загрозу для досягнення певних економічних цілей.

Також ФРС виконує наступні функції:

Банкір уряду. Резервні банки забезпечують Міністерство фінансів поточними рахунками. Коли держава здійснює платежі за допомогою чеків чи електронної мережі з окремими організаціями, ці гроші, як правило, виплачуються або надходять на рахунки в банки чи подібні установи. Практично миттєво у разі електронних платежів чи незабаром після оплати чеками платіж проходить через резервний банк, який знімає відповідну суму з рахунку. Міністерство фінансів, як правило, зберігає податкові надходження на депозитах у комерційних банках, поки ці рахунки є необхідними для здійснення платежів, після чого вони переводяться у резервний банк.

Фінансовий агент держави. Резервні банки продають, переводять та викуповують державні цінні папери, виплачують за ними відсотки і багатьма іншими способами допомагають Міністерству фінансів та іншим федеральним органам у їх діяльності, що пов'язана з цінними паперами. Частина видатків резервних банків, зумовлених виконанням ними функцій фінансових органів, покривається Міністерством фінансів та федеральними органами. Щороку федеральний бюджетний дефіцит повинен фінансуватися продажем державних цінних паперів. Також нові державні цінні папери повинні продаватися для погашення поточних платежів державного боргу.

Емісія грошей. У федеральних резервних банків є функція, яку виконують усі центральні банки та яку не виконують комерційні банки й ощадні установи: випуск готівки. Конгрес уповноважив їх випускати в обіг банкноти Федерального резервного банку, які утворюють пропозицію паперових грошей в економіці. Резервні банки становлять основну частину структури, за допомогою якої більшість готівки вводиться в обіг або вилучається з нього. Коли з'являється необхідність у більшій масі готівки, депозитні установи скорочують свої рахунки в резервних банках в обмін на додаткову її кількість. Аналогічно, коли зростає потік готівки в депозитні установи, вони повертають надлишок її в резервні банки, що кредитують їхні рахунки. Кредитуючи державні рахунки, резервні банки купляють нові паперові банкноти та монети у Міністерства фінансів для заміни зіпсованих банкнот і монет.Практично всі номінали векселів в обігу сьогодні є банкнотами ФРС. Ці банкноти є зобов'язаннями 12 резервних банків і 100-відсотково забезпечені державними цінними паперами, золотими сертифікатами або іншими спеціальними активами.

Надійні, дієві та ефективні засоби здійснення та проходження платежів дуже важливі в сучасній економіці. Для забезпечення вказаних бажаних характеристик системи платежів ФРС пропонує певні види платних послуг усім депозитним установам. Серед них - розрахунки чеками та електронні платежі.

Обробка чеків. ФРС керує в масштабах країни кліринговим механізмом для чеків, переказних векселів та ін. Депозитні установи пересилають чеки та векселі в резервні банки, а ті, у свою чергу, спрямовують їх у відповідні місця для інкасо. Розрахунки завершуються внесенням записів на рахунки, які депозитні установи зберігають у резервних банках.

Послуги щодо здійснення електронних платежів. ФРС забезпечує два види електронних платежів: телеграфні перекази і послуги автоматизованої розрахункової палати. Перший із них традиційно використовується при здійсненні нерегулярних і значних платежів. Другий - для часто повторюваних платежів - зарплати службовцям фірм, страхових виплат, зарплати державним військовим та цивільним чиновникам і соціальних виплат; а також дедалі більш спеціалізовано - наприклад, для розрахунків фірм зі своїми представниками.

ФРС також здійснює безпосередній нагляд за діяльністю депозитних установ, розподіляючи відповідальність за це з іншими федеральними органами та органами штатів. ФРС контролює та перевіряє діяльність банків штатів-членів ФРС, холдингових компаній, закордонних філій американських банків і американських філій закордонних банків. ФРС також відіграє важливу роль у дотриманні законів щодо фінансових операцій споживачів, серед яких основними є Закон "Про рівні кредитні можливості" і Закон "Про чесність у кредитних відносинах". Крім того, перевіряючи діяльність банків і розглядаючи їхні звернення щодо відкриття нових філій, злиття чи нових придбань, ФРС враховує потреби у кредитах верств населення, що обслуговуються даними інститутами.

Кредитор останньої інстанції. Через свої "дисконтні вікна" резервні банки можуть забезпечити значну ліквідність фінансовим інститутам. Позичаючи кошти під заставу, ФРС може не лише краще здійснювати монетарну політику, але й допомагати захищати надійність фінансової системи. Стан економічної активності та рівень цін пов'язані з масштабами витрачання грошей. Зростаючі видатки вимагають або збільшення грошової маси, або пришвидшення обігу грошей. Оскільки кожен долар обертається багато разів протягом року, зростання чи зменшення пропозиції грошей може зумовити зміни в їх витратах, що матиме величезний вплив на рівень цін та рівень економічної активності.

По-суті федеральні резервні банки надають для депозитних установ такі ж послуги, як і депозитні установи - громадянам. Вони приймають внески банків і ощадних установ та надають їм позики. Таким чином, федеральні резервні банки є "банками банків".

Підсумовуючи, потрібно сказати, що з самого початку діяльності Федеральної резервної системи її першочергове завдання співпало з напрямами національної економічної і фінансової політики. Зростання економіки, високий рівень зайнятості, стабільність купівельної спроможності долара і прийнятний баланс в операціях з іноземними державами були закріплені Конгресом у Законі "Про зайнятість" від 1946 року, а потім у Законі "Про повну зайнятість і збалансоване зростання" від 1978 року. Федеральна резервна система робить свій внесок у досягнення нацією економічних і фінансових цілей, впливаючи на фінанси і кредит в економіці. Як центральний банк країни, ФРС на довгостроковій основі забезпечує зростання економіки в межах її можливостей, гарантуючи при цьому відповідну стабільність цін.

3. Рівень незалежності ФРС. Аргументи на користь та проти незалежності

сша банківський резервний

Конгрес, створюючи ФРС, надав їй такої структури, щоб вона загалом функціонувала незалежно від зовнішнього тиску (наприклад, з боку президента, конгресу, банків або бізнес-груп). Вона не може бути скасована за примхою президента, конгрес теж не може змінити її роль і функції інакше, як спеціальним законодавчим актом. Тривалі терміни повноважень членів Ради мають на меті захистити й ізолювати їх від політичного тиску. Члени Ради керуючих крім того, що призначаються на тривалий термін, можуть бути членом лише один раз, що зменшує будь-який вплив президента на структуру Ради керуючих і спокусу для керуючих ухвалювати рішення лише на догоду президенту або конгресу.

Фінансова незалежність ФРС дає їй можливість боротися із зовнішнім тиском. Загалом федеральні установи є об'єктом процесу річних асигнувань, під час якого конгрес уважно розглядає бюджетні потреби, визначає фонди, а відтак виділяє кошти. ФРС є не єдиною організацією, звільненою від цього процесу, але вона є прибутковою організацією, що вносить кошти до Державної скарбниці, а не отримує їх від неї. Більшість своїх доходів ФРС отримує від процентів по цінних паперах, якими вона володіє; менша частина надходить від процентів по дисконтних позиках і платежів, які вона отримує від фінансових інститутів за безготівкові банківські розрахунки та інші послуги. Останніми роками чистий щорічний доход ФРС перевищував 25 млрд дол. США -- досить значний прибуток, навіть якщо порівнювати з найбільшими корпораціями США.

Незважаючи на всі спроби надати повну незалежність ФРС, вона не є повністю ізольованою від зовнішнього тиску.

По-перше, президент може здійснювати контроль над членами Ради керуючих. Досить часто керуючі не виконують своїх обов'язків усі 14 років, оскільки можуть отримати значно більші доходи у приватному секторі. Тому президент, який виконує свої обов'язки впродовж двох термінів, може призначити кількох керуючих. Крім того, президент може призначати нового голову Ради керуючих кожних чотири роки -- призначення, що може деколи підтримати або зруйнувати термін його перебування на посту глави держави. Голова Ради керуючих, якого не призначили на другий термін, може дослужити свій термін як звичайний керуючий, але, як правило, традиційно відмовляється від посади, надаючи, таким чином, президентові можливість призначити нового керуючого.

По-друге, хоча значний чистий доход ФРС робить її незалежною від процесу асигнування («влади гаманця» конгресу), ФРС залишається творінням того ж таки конгресу. Конституція США не визначає повноважень центрального банку, тобто конгрес може внести поправки у статут ФРС і її повноваження або навіть повністю ліквідувати її. Члени конгресу зазвичай не соромляться нагадувати ФРС про цей факт. Його нагляд також не є лише риторичним. Усередині та наприкінці 1970-х років конгрес змусив ФРС пояснити її завдання і процедури. Резолюція 133 про внутрішню узгодженість, що була прийнята у 1975 р., зобов'язує ФРС оприлюднювати цілі зростання грошових агрегатів. Окрім того, закон Гамфрі-Гокінса (офіційно -- закон «Про повну зайнятість і збалансоване зростання» від 1978 р.) зобов'язує ФРС пояснювати, як ці цілі узгоджуються з економічними завданнями президента США. Тим не менше конгрес практично не мав успішних спроб впливу на політику ФРС.

Часто політичні проблеми незалежності ФРС виникають не внаслідок наукових суперечок щодо монетарної політики чи навіть ролі ФРС у її проведенні, а через негативну реакцію громадськості на політику ФРС. Наприклад, закон «Про зменшення автономії ФРС», що був внесений на розгляд конгресу в 1982 р., з'явився внаслідок реагування громадськості на високі процентні ставки. Незалежність Федеральної резервної системи продовжує бути причиною дискусій. Далі наведено аргументи на користь і протии її незалежності.

Аргументи на користь незалежності.

Основним аргументом на користь незалежності ФРС є те, що монетарна політика, яка впливає на інфляцію, процентні ставки, обмінні курси й економічне зростання, є дуже важливою і потребує спеціальних знань для того, щоб її розробляли державні політичні діячі. Федеральна резервна система повинна бути обгороджена від політичного тиску, оскільки на неї покладена складна і переважно технічна задача ефективного керування пропозицією грошей. Вони стверджують, що конгресу й органам виконавчої влади політично вигідно призивати до розширюється фіскальної політики (зниження податків і витрати на дотації приносять голоси виборців), а для захисту від викликаної нею інфляції необхідно мати незалежний кредитно-грошовий Через частоту виборів політики можуть бути короткозорими, що пов'язано з короткостроковими вигодами та неврахуванням потенційних довгострокових витрат. Короткострокові та довгострокові інтереси часто суперечать одні одним після приборкання інфляції. Прихильники стверджують, що монетарна політика має тенденцію до розширення грошового обігу, якщо залишити її на короткозорих політиків, і призведе до інфляції. Тому ФРС не може припустити, що мета політиків відображає думку громадськості. Громадськість воліє, щоб експерти ФРС, а не політики, ухвалювали рішення щодо монетарної політики.

Іншим аргументом на користь незалежності ФРС є те, що повний контроль над ФРС збільшить імовірність коливань політико-ділових циклів у пропозиції грошей.

Аргументи проти незалежності.

Важливість монетарної політики для економіки також є головним аргументом проти незалежності центрального банку. Прихильники заявляють, що у демократичному суспільстві обранці народу повинні проводити державну політику. Оскільки громадськість вважає обраних народом відповідальними за проблеми монетарної політики, то багато аналітиків відстоює надання президентові та конгресу більшого контролю над нею. Контраргументом погляду, що монетарна політика вимагає спеціальних знань від осіб на виборних посадах, є те, що національна безпека і зовнішня політика також вимагають глибокого аналізу і далекоглядних суджень, але ці функції довірено особам на виборних посадах.

Наявність могутнього заснування, члени якого не підкоряються безпосередньо волі народу, абсолютно недемократично. Вони затверджують, що коли незабаром відповідальність за економічний добробут нації в кінцевому рахунку лягає на державні органи законодавчої і виконавчої влади, те ці органи повинні мати в руках усі політичні інструменти, за допомогою яких можна впливати на економіку. Чому конгрес і адміністрація повинні відповідати за наслідки політики, яку вони не контролюють цілком. Окрім того, критики незалежності ФРС твердять, що передача центрального банку під контроль обраних держслужбовців могла б забезпечити вигоди від координації та інтеграції монетарної політики з урядовою податковою політикою і політикою державних видатків.

Ті, хто агітує за збільшення контролю з боку конгресу, наводять аргументи на користь того, що ФРС не завжди успішно користувалася своєю незалежністю. Критики приводять приклади проведення Федеральною резервною системою кредитно-грошових заходів, що йшли врозріз з цілями фіскальної політики.

4. Кількість банківських установ, їх види, спеціалізація та форма власності

Близько 10 000 комерційних банків забезпечують ефективне функціонування банківської системи США. Точна кількість банківських установ та їх сукупних активів станом на 31 грудня 2014 року, згідно звіту Федеральної корпорації страхування депозитів (ФКСД), наведена в 1-му розділі в табл. 1.1.

Приблизно 2/3 з них є банками штатів, тобто приватними банками, діючими відповідно до чартеру штату. Решта одержує чартери від федерального уряду, тобто є національними банками. До ухвалення Закону "Про дерегулювання депозитних установ та контроль за грошовим обігом" ця відмінність була важливою, оскільки закон зобов'язав національні банки входити у федеральну резервну систему, тоді як банки штатів самі вирішували приєднуватися до неї чи ні, це пояснюється відсутністю єдиного банківського законодавства.

Цікавою є динаміка кількості комерційних банків та ощадних інститутів протягом 10 років (з 2004 по 2014 рр.), наведена в табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Динаміка кількості комерційних банків та ощадних інститутів протягом 10 років (з 2004 по 2014 рр.)

	2014	2013	2012	2011	2010	2009	2008	2007	2006	2005	2004
Commercial Banks	5 642	5 876	6 096	6 291	6 530	6 840	7 087	7 284	7 401	7 526	7 631
New Reporters	0	1	0	3	9	25	89	164	178	166	122
Mergers	240	204	172	166	184	152	261	282	305	269	261
Savings Institutions	867	936	987	1 066	1 128	1 172	1 218	1 250	1 279	1 307	1 345
New Reporters	0	1	0	0	2	6	9	17	16	13	6
Mergers	34	28	36	30	13	27	32	39	37	41	58

Джерело: складено за даними статистичного звіту ФКСД (FDIC) за 31.12.2014р. , сайт : www.fdic.gov)

З таблиці видно що останнім часом в США чітко простежується тенденція до концентрації банківського капіталу.

В огляді, опублікованому ФКСД, знаходимо підтвердження цим висновкам (рис. 5.1.)

Рис. 5.1 Динаміка кількості банківських установ з 1984 по 2013 рр.

Джерело: складено за даними FDIC BANKING REVIEW: Consolidation in the U.S. Banking Industry: Is the “Long, Strange Trip” About to End? by Kenneth D. Jones and Tim Critchfield, сайт : www.fdic.gov)

Найбільш розповсюдженим типом банків у США є бесфіліальний банк - банк без філій. Число банків у США значно перевершує число банків у будь-якій іншій країні саме через те, що бесфиліальні банки - абсолютно переважний тип банків у США. Бесфилиальні банки зберігають своє значення, але відділення, банківські холдингові компанії та інші організаційні структури в наші дні грають усі зростаючу роль.

Комерційні банки. Група комерційних банків найбільш численна і займає провідне місце на фінансових ринках США. Мова йде, в принципі, про депозитні банках, джерелами ресурсів яких є в основному депозитні вклади (термінові і до запитання). Комерційні банки здійснюють короткострокове фінансування торгівлі, платіжний оборот, включаючи операції з чеками та кредитними картками, трастові послуги (управління майном). Крім того, дозволяється виконувати операції з цінними паперами, але за рахунок клієнтів і за їх дорученням, що відображає тенденцію до розмивання меж окремих видів фінансових інститутів. Спостерігається також тенденція до збільшення довгострокових кредитів.

Комерційні банки відіграють роль "робочих конячок" фінансової системи США. Приблизно 2 / 3 з них є банками штатів, тобто приватними банками, що діють відповідно до чартеру штату. Інша третина одержує чартери від федерального уряду, тобто є національними банками. До прийняття DIDMCA це розходження було важливим, тому що закон зобов'язував національні банки входити у федеральну резервну систему, тоді як банки штатів самі вирішували приєднуватися до неї чи ні.

У ресурсах комерційних банків США власні капітали становлять невелику частину - до 7,5 %; основна частка припадає на депозити, серед яких 45 % - депозити до запитання і 55 % - строкові депозити. Активні операції комерційних банків складаються із кредитів (приблизно 55-60 %). Менше займають інвестиції, причому вони більшою мірою складаються із вкладень у державні цінні папери, в основному федеральні.

Необхідно зазначити, що банківський акт 1933 року заборонив комерційним банкам купувати акції промислових та торгових компаній. Однак це не означало ліквідацію злиття банків з промисловими компаніями. Типовою формою такого злиття є входження великих банків і промислових компаній в одні й ті самі фінансово-промислові групи. Комерційні банки не мають права купувати акції промислових та торгових компаній за свій рахунок, але мають право управляти майном цих компаній за порукою своїх клієнтів. Останні часто довіряють банкам право голосу на загальних зборах акціонерів. По суті, це своєрідна форма обходу заборони комерційним банкам володіти акціями підприємств.

Інвестиційні банки. Інвестиційний банк, строго кажучи, банком не є, бо він не виконує рядові банківські функції, насамперед, прийняття вкладів та кредитування. Це підкреслюється і тим, що контроль діяльності інвестиційних банків США здійснюється Комісією з цінних паперів та фондового ринку (Securities and Exchange Commission, SEC), а не Радою ФРС.

Інвестиційні банки здійснюють два основних види операцій з цінними паперами:

1) гарантування емісії цінних паперів, коли банк гарантує компаніям, які випускають цінні папери, їх розміщення, причому зобов'язується купити за свій рахунок ті папери, які самі компанії не зможуть розмістити на ринку;

2) безпосереднє розміщення цінних паперів компаній. У цьому випадку інвестиційні банки скуповують акції та облігації компаній, а потім розмішують їх на ринку. При цьому інвестиційні банки широко використовують засоби, які вони отримують у позику від інших комерційних банків, для інвестицій у цінні папери.

Таким чином, хоч самі комерційні банки не мають права скуповувати, наприклад акції промислових корпорацій, але непрямо - через позики комерційних банків інвестиційним банкам - ресурси комерційних банків фактично інвестуються в ці акції.

До основних впливових інвестиційних банків належать: First Boston Corp.; Finer&Smith та ін.

Основними функціями інвестиційних банків є:

- емісійна - ведення переговорів з торговельно-промисловими компаніями про випуск цінних паперів;

- технічна - підготовка випусків цінних паперів;

- андерайтинг - взяття обов'язків розмістити цінні папери на ринку та придбати ту їх частину, яка не буде розміщена;

- інвестиційна (дилерська) - купівля-продаж цінних паперів за власний рахунок;

- брокерська - купівля-продаж цінних паперів для клієнтів на комісійній основі;

- консультаційна - консультації з фінансових питань.

Такі операції в США здійснюють близько 4000 фірм, які входять у Національну асоціацію дилерів, у тому числі близько 700 інвестиційних банків.

У США функціонує більше 20 установ, які регулярно очолюють синдикати та входять до складу цих синдикатів з розміщення цінних паперів, ведуть справи, пов'язані зі злиттями та поглинанням. Серед них Goldman Saks, Kredi Svith First Boston та ін. Значне поширення інвестиційних банків у США пов'язане із законодавчими обмеженнями для комерційних банків на виконання емісійних та інвестиційних операцій.

Донедавна банківське законодавство обмежувало можливості прямої концентрації банків через створення мережі філій. Тому у післявоєнний період у США поширеними були приховані форми концентрації, такі як кореспондентські зв'язки, холдинг-компанії. Банківське законодавство США тривалий час забороняло відкриття відділень за межами штату, у якому містилася головна контора банку, у деяких штатах банкам взагалі було заборонено мати відділення. Лише за останній час можна спостерігати зростання чисельності філій та зменшення загальної кількості юридично незалежних банків (колишні дочірні банки перетворюються на філії та відділення).

Значний вплив на діяльність комерційних банків мав Закон 1980 р. "Про дерегулювання депозитних установ та контроль за грошовим обігом". Цей закон ліквідував основний стимул для банків залишатися поза ФРС - більш низькі вимоги до банківських резервів. Нині всі депозитні установи США (комерційні банки, кредитно-ощадні банки, ощадно-позичкові асоціації, кредитні спілки та ін.) повинні мати однаковий відсоток своїх чекових та страхових депозитів або у формі готівки у видатковій касі, або у формі депозитів у федеральних резервних банках.

З 1965 р. американські банки значно розширили обсяги своїх міжнародних операцій, розпочався швидкий процес створення відділень американських банків за кордоном та відділень іноземних банків на території США. Унаслідок цих змін потужні комерційні банки сьогодні здійснюють свої операції в усьому світі.

До спеціальних банків, що проводять депозитну діяльність, належать взаємоощадні та акціонерні ощадні банки, які приймають заощадження населення та інвестують їх у різні активи. 100 найбільших взаємоощадних банків зберігають 75 % усіх активів цих банків. Значна частина капіталів перебуває в чотирьох північно-східних штатах - Нью-Йорк, Пенсільванія, Масачусетс, Коннектикут.

Ощадні інститути отримують дозвіл на здійснення своєї діяльності або на федеральному рівні, або на рівні штату. У першому випадку вони організовані на кооперативних засадах, у другому - можлива і акціонерна форма. В основному їх пасиви представлені ощадними і терміновими вкладами. Активні операції обмежуються наданням іпотечних кредитів.

Ощадною справою також займаються державні ощадні каси при поштових відділеннях, які було створено у 1910 р. їхні кошти вкладаються в облігації федерального уряду та у місцеві комерційні банки. У США виділяється група спеціалізованих кредитно-фінансових установ, які надають споживчі кредити. До них належать інвестиційні компанії або трести, фінансові компанії, кредитні спілки та позиково-ощадні асоціації. Останні досить поширені в США. Це кооперативні установи, які надають своїм членам позики на купівлю та будівництво житла.

Кредитні спілки (товариства) можуть створюватися як на федеральному рівні, так і рівні штату. в. У 80-х роках XX ст. спостерігався бум створення кредитних спілок, які так розширили свої операції, що в багатьох сферах (наприклад, по операціях з чеками, кредитними картами, надання споживчих та іпотечних кредитів) вони становлять серйозну конкуренцію комерційним банкам.

Слід також виокремити групу установ, які надають кредити фермерам. Ці установи свого часу відіграли і продовжують відігравати важливу роль в економіці сільського господарства США.

Система фермерського кредиту (далі - СФК) є другою за величиною групою кредиторів сільського господарства та найбільшим кредитором під нерухомість. Першу згадку про СФК можна знайти в 1908 p., коли президент Теодор Рузвельт створив спеціальну Комісію з вивчення життя в сільській місцевості. СФК - досить розгалужена в національних масштабах мережа фінансових інститутів, що належать самим позичальникам, її основне завдання полягає в залученні фондів грошового ринку для розміщення їх у вигляді позичок сільським товаровиробникам. СФК була створена з ініціативи Конгресу США в 1916 р. для забезпечення сільського господарства надійним джерелом кредиту. Незважаючи на те, що на початковій стадії СФК розвивалася тільки завдяки зусиллям уряду, вона є приватною власністю банків та асоціацій, які володіють нею на кооперативній основі. Таким чином, СФК - це система банків та їх асоціацій у формі кооперативів, які належать і керуються обраною пайовиками Радою директорів.

На сьогодні СФК складається із семи кооперативних банків, що кредитують фермерів, які забезпечують надання коштів 232 регіональним асоціаціям позичальників. Саме регіональні асоціації розмішують кредити серед сільських клієнтів.

Крім інспекції, яка здійснюється на федеральному рівні, усі інститути СФК мають і інші гарантії фінансової стабільності. Так, сума капіталу повинна бути не меншою, ніж 7 відсотків активів, а також мають здійснюватися обов'язкові щорічні відрахування в Страховий фонд, що був спеціально створений у 1988 році для страхування зобов'язань банків СФК. Кредитні ресурси СФК поповнює за рахунок емісії облігацій під гарантії з боку Федеральної корпорації з фінансування банків СФК. Основне призначення цієї корпорації - продавати цінні папери інвесторам і розміщувати мобілізовані кошти серед фермерів. Інвестори охоче купують цінні папери, що випускаються Корпорацією, тому що в даному випадку вони отримують вищий відсоток, ніж за державними облігаціями.

Кредитування фермерських господарств здійснює також об'єднане федеральне агентство з надання послуг фермерам, яке було створено ще в 40-х роках як реакція на кризу в сільському господарстві. її функції - надання сільськогосподарських кредитів, розроблення і реалізація сільськогосподарських програм, забезпечення автоматизації сільськогосподарського виробництва та ін.

Окремий вид установ банківського сектора становлять закордонні банки - банки інших держав, що діють на території США.

Велика кількість банківських установ у США та присутність різних видів банків свідчить про розвиток банківської системи країни на високому рівні. Саме історичні передумови становлення банківської системи зумовили підпорядкування та охоплення усіх господарських зв'язків банківськими операціями. Сталий розвиток країни та широке розповсюдження американського долара як світової валюти є свідченням ефективно діючої банківської системи США.

Експортно-імпортний банк

Як і в інших розвинених країнах, так і США спостерігається посилення державного втручання у банківську сферу. Державні кредитні програми здійснюються у трьох основних секторах економіки - у сільському господарстві, житловому будівництві, зовнішньоекономічних зв'язках. Головна державна установа у секторі кредитування зовнішньої торгівлі - Експортно-імпортний банк США, який було створено у 1934 р. з метою сприяння експорту американських товарів шляхом надання кредитів іноземним імпортерам та гарантій американським комерційним банкам за зовнішніми зобов'язаннями.

Експортно-імпортний банк США (Export-Import Bank of the United States, скорочено Eximbank) - державний спеціалізований банк. Сучасну назву отримав у 1968 р. Заснований як тимчасова установа. Банк став важливим інструментом державного регулювання економіки, зовнішньої торгівлі та міжнародних кредитних відносин. Діяльність банку регламентується законом, прийнятим у 1945 р., та наступними доповненнями до нього. Згідно із законом банк повинен доповнювати та заохочувати приватний капітал, але не конкурувати з ним. Основним завданням банку є сприяння експорту американських товарів шляхом надання кредитів іноземним імпортерам та гарантій американським комерційним банкам за зовнішніми зобов'язаннями. Банк надає переважно середньо- та довгострокові експортні кредити (до 12 років, в окремих випадках до 20 років), які отримуються для безперебійної поставки товарів та надання послуг американськими фірмами. Кредити, як правило, пов'язані зі сплатою товарів таких потужних американських фірм, як "Боінг", "Дженерал електрик", "Локхід" та ін. Банк надає кредити безпосередньо іноземним фірмам та урядам самостійно або разом із комерційними банками США. Така практика розпочалася з 60-х років.