Страхова компанія ВАТ "ОРАНТА-ДНІПРО" на ринку страхових послуг Дніпропетровської області

Дивіденди по акціях виплачуються один раз на рік за підсумками календарного року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.

У статуті суспільства повинні бути визначений розмір дивіденду і (чи) вартість, виплачувана при ліквідації суспільства (ліквідаційна вартість) по привілейованих акціях кожного типу. Розмір дивіденду і ліквідаційна вартість визначаються у твердій грошовій чи сумі у відсотках до номінальної вартості привілейованих акцій. Розмір дивіденду і ліквідаційна вартість по привілейованих акціях вважаються визначеними також, якщо статутом суспільства встановлений порядок їхнього визначення.

Власники привілейованих акцій, по яких не визначений розмір дивіденду, мають право на одержання дивідендів нарівні з власниками звичайних акцій. Якщо статутом суспільства передбачені привілейовані акції двох і більш типів, то статутом суспільства повинна бути також установлена черговість виплати дивідендів і ліквідаційної вартості по кожному типу привілейованих акцій. Статутом суспільства може бути встановлено, що невиплачений чи не цілком виплачений дивіденд по привілейованих акціях визначеного типу, розмір якого визначений у статуті, накопичується і виплачуються згодом (кумулятивні привілейовані акції). У статуті суспільства можуть бути визначені також можливість і умови конвертації привілейованих акцій визначеного типу в звичайні акції чи привілейовані акції інших типів.

Акціонери - власники привілейованих акцій беруть участь у загальних зборах акціонерів із правом голосу при рішенні питань про реорганізацію і ліквідацію суспільства. Акціонери - власники привілейованих акцій визначеного типу здобувають право голосу при рішенні на загальних зборах акціонерів питань про внесення змін і доповнень у статут суспільства, що обмежують права акціонерів - власників цього типу привілейованих акцій, включаючи випадки визначення чи збільшення ліквідаційної вартості, виплачуваної по привілейованих акціях попередньої черги, а також надання акціонерам - власникам іншого типу привілейованих акцій переваг у черговості виплати дивіденду і (чи) ліквідаційної вартості акцій.

Акціонери - власники привілейованих акцій визначеного типу, розмір дивіденду по який визначений у статуті суспільства, за винятком акціонерів - власників кумулятивних привілейованих акцій, мають право брати участь у загальних зборах акціонерів із правом голосу з усіх питань його компетенції, починаючи зі збори, що назначені за річними загальними зборами акціонерів, на якому не було прийняте рішення про виплату дивідендів чи були прийняті рішення про неповну виплату дивідендів по привілейованих акціях цього типу. Право акціонерів - власників привілейованим акціям такого типу брати участь у загальних зборах акціонерів припиняється з моменту першої виплати по зазначених акціях дивідендів у повному розмірі.

Акціонери - власники кумулятивних привілейованих акцій визначеного типу мають право брати участь у загальних зборах акціонерів із правом голосу з усіх питань його компетенції, починаючи зі збори, що назначені за річними загальними зборами акціонерів, на якому повинно було бути прийняте рішення про виплату по цих акціях у повному розмірі накопичених дивідендів, якщо таке рішення не було прийнято, чи було прийняте рішення про неповну виплату дивідендів. Право акціонерів - власників кумулятивних привілейованих акцій визначеного типу брати участь у загальних зборах акціонерів припиняється з моменту виплати всіх накопичених по зазначених акціях дивідендів у повному розмірі.

Ринкова ціна акції відкритого акціонерного товариства в розрахунку на 100 грошових одиниць номіналу називається курсом (у процентних пунктах)

:

(8.1)

де ринковий курс акції в процентних пунктах;

ринкова ціна акції (ціна купівлі-продажу);

номінальна ціна емітованої акції, щодо якої розраховуються доходи - процентні дивіденди.

Курсова вартість акції чи рівень прибутковості акції визначається як відношення відсотка прибутковості (дивіденду) акції до середньої норми прибутку для альтернативних інвестицій чи до середнього позичкового відсотка по банківських депозитах (альтернативне вкладення капіталу).

Курсова вартість акції (дохідна вартість акції) визначається формулою ( в абсолютній вартості в грн.)

(8.2)

де встановлений за результатами річних акціонерних зборів відсоток виплати доходу від номінальної вартості акції при емісії.

Курсова вартість акції (дохідна вартість акції) у випадку її реалізації після одержання дивіденду збільшується (зменшується) на різницю ціни покупки акції і ціну поточної ринкової вартості акції. При цьому вводиться поняття - «Плата за ризик вкладення в дані акції (у %)»:

(1.3)

де ціна продажу акції після одержання дивіденду по поточній ринковій вартості на момент продажу;

ціна покупки (придбання) акції по поточній ринковій вартості на момент придбання акції;

експертна величина різниці ризиків вкладення коштів в акції й альтернативному вкладенні коштів в інші інвестиції (наприклад, банківські депозити під позичковий відсоток).

При цьому в розрахунках передбачається, що часовий інтервал між покупкою і продажем акції не менше інтервалу виплати дивідендів по акції (виплата - один раз у рік ). До цього ж річного інтервалу віднесена і величина позичкового відсотка по альтернативному вкладенню капіталу.

Опціони на акції відкритих акціонерних товариств(похідні цінні папери)

Опціон - обопільна умова (контракт), що дає право на покупку чи продаж визначеного числа акцій відкритих акціонерних товариств за зафіксованою ціною (ціні - страйк) у заздалегідь погоджену дату чи протягом погодженого періоду часу. Особливість опціону полягає в тім, що при угоді купівлі - продажу покупець здобуває не титул власності, а право на його придбання. Одиничний контракт полягає на визначену кількість акцій (звичайно 100), яка називається лот. Покупець контракту виплачує продавцю премію, що є своєрідною ціною опціону Існує два типи опціонів: на покупку і на продаж.

Опціон на покупку (опціон call) означає право покупця на придбання в будь-який момент контрактного терміну акцій у встановленій кількості за зафіксованою ціною в розрахунку на потенційне підвищення їхнього курсу.

Опціон на продаж (опціон put) означає право покупця на продаж у будь-який момент контрактного терміну акцій у встановленій кількості за зафіксованою ціною в розрахунку на потенційне зниження їхнього курсу.

Особливість опціону полягає в тім, що його покупець, оплативши при покупці визначену суму (премію) продавцю, зовсім не зобов'язаний скористатися своїм правом і неодмінно купити (чи продати) відповідні акції. У тому випадку, якщо ситуація на ринку буде для нього несприятливою, тобто власник опціону, розраховуючи на підвищення курсу акцій, а він понизився (при опціоні на покупку) і, навпаки, - підвищився (при опціоні на продаж), то він відмовиться від свого права на придбання (продаж) акцій і розірве контракт. У цьому випадку покупець опціону понесе збитки в розмірі рані виплаченої премії.

Звідси випливають зовсім різні зобов'язання, узяті на себе покупцем і продавцем опціонного контракту. Якщо обов'язку покупця обмежуються тільки своєчасною сплатою премії, то продавець бере на себе зобов'язання з продажу (чи покупки) відповідного кількості акцій по заздалегідь зафіксованій ціні.

Розмір премії, що виплачує покупець опціону, залежить від комплексу різних факторів: котирування даних акцій на ринку цінних паперів, специфічних особливостей опціону, терміну дії опціонного контракту, співвідношення попиту та пропозиції на ринку опціонів.

По термінах виконання розрізняють європейські й американські опціони. При європейському опціоні умови контракту можуть бути реалізовані тільки після закінчення зазначеного в ньому терміну. При американському опціоні контракт може бути реалізований у будь-який час протягом обговореного терміну. Саме цей тип опціону в даний час на ринку цінних паперів є пріоритетним.

Серед опціонів на покупку і продаж маються три принципово різних види опціонів: внутрішні, ринкові і зовнішні.

Внутрішні - мають ціну - страйк нижче діючої ринкової ціни акцій для call і вище ринкової ціни для put на момент продажу опціону. Вони є менш ризикованими, але мають найбільший розмір премії.

Ринкові - мають ціну - страйк, рівну чи дуже близьку до курсу акцій на момент продажу опціону. Вони мають середній ризик і рівень прибутковості.

Зовнішні - являють собою протилежність внутрішнім опціонам: їхня ціна - страйк значно вище курсу акцій для call і значно нижче для put. дані опціони характеризуються великим ризиком і малим розміром премії.

Облігації

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу. Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника.

Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевими радами.

Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформляється протоколом.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше 25 процентів від розміру статутного фонду і лише після повної оплати усіх випущених акцій.

Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Доход по облігаціях цільових позик (безпроцентних облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики.

Облігації зовнішніх державних позик УКРАЇНИ

Облігації зовнішніх державних позик України - цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Облігації зовнішніх державних позик України можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті. Облігації зовнішніх державних позик України випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу.

Облігації зовнішніх державних позик України оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску.

Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України., спрямовуються виключно до Державного бюджету України.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України приймається Кабінетом Міністрів України щодо кожного випуску.

Казначейські зобов'язання УКРАЇНИ

Казначейські зобов'язання України (надалі - казначейські зобов'язання) вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

а) довгострокові - від 5 до 10 років;

б) середньострокові - від 1 до 5 років;

в) короткострокові - до одного року.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України.

Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймається Міністерством фінансів України.

ОСНОВНІ УМОВИ випуску процентних облігацій внутрішньої державної позики 2000 року

1. Процентні облігації внутрішньої державної позики 2000 року (далі - процентні облігації) випускаються загальним обсягом емісії до 10500000000 (десять мільярдів п'ятсот мільйонів) гривень.

2. Номінальна вартість однієї процентної облігації становить 1000 гривень.

3. Термін погашення процентних облігацій становить від 16 до 123 місяців.

4. На процентні облігації нараховується дохід починаючи з 1 січня 2001 року. Нарахування доходу на процентні облігації у 2001 році здійснюється за ставкою у розмірі 17,01 відсотка річних.

5. На процентні облігації дохід у 2002 - 2010 роках розраховується Мінфіном та оголошується не пізніш, як 15 грудня року, який передує року нарахування доходу, за формулою:

ВСi = РІi х Д х 1,03 - 100,

де i - календарний рік, на який визначається відсоткова ставка за процентними облігаціями;

ВС_i - розмір річного відсоткового доходу у i-му році;

РІ_i - прогнозний індекс споживчих цін з грудня року, що передує i-му року (далі - А-рік), по грудень i-го року, який визначається Мінекономіки для складання Державного бюджету України на i-й рік;

Д - коефіцієнт, який дорівнює відношенню фактичного індексу споживчих цін за період з листопада року, що передує А-року, по листопад А-року до розміру прогнозного індексу споживчих цін у А-році.

6. До процентної облігації додаються щомісячні купони на відповідний рік (у відсотках), ставки яких розраховуються Мінфіном за формулою:

де МС_i - ставка щомісячного купона на відповідний рік.

Розрахунок провадиться виходячи із 30 днів у кожному місяці та 360 днів у році.

Ставка щомісячного купона на кожну процентну облігацію на відповідний рік (у відсотках) та сума оплати цього купона (у грошовому вимірі) оголошується Мінфіном не пізніш, як 15 грудня року, який передує року нарахування доходу.

7. Оплата купона за процентними облігаціями здійснюється 25 числа кожного місяця, починаючи з 25 січня 2001 року.

8. У разі коли дата погашення процентної облігації або оплата купона на процентну облігацію припадає на святкові або вихідні дні, платежі провадяться наступного робочого дня.

9. Процентні облігації розміщуються шляхом заміни існуючих облігацій, утримувачем яких є Національний банк. Номінальна вартість випуску процентних облігацій еквівалентна:

сумі основного боргу за облігаціями внутрішньої державної позики 1998 - 1999 років, строк погашення яких минув у 1999 році і за якими сплачено нараховані доходи;

сумі основного боргу за облігаціями внутрішньої державної позики 1998 - 2000 років, термін погашення яких минув у 2000 році;

сумі основного боргу за облігаціями внутрішньої державної позики 1998 - 2000 років, термін погашення яких не настав;

сумі основного боргу за конверсійними облігаціями внутрішньої державної позики;

сумі основного боргу за середньо- та довгостроковими конверсійними облігаціями внутрішньої державної позики.

10. Під час заміни існуючих облігацій Національний банк отримує рівну кількість процентних облігацій за кожним терміном обігу.

У разі коли загальна вартість існуючих облігацій не дає змоги отримати рівну кількість процентних облігацій за кожним терміном обігу, визначається найбільша рівна кількість процентних облігацій за кожним терміном обігу. Різниця між загальною вартістю існуючих облігацій та номінальною вартістю процентних облігацій, кількість яких була визначена, оформлюється процентними облігаціями з терміном обігу 123 місяці. Якщо отримати ціле число процентних облігацій з терміном обігу 123 місяці неможливо, залишок підлягає округленню до найближчого цілого числа.

11. Існуючі облігації, утримувачем яких є Національний банк України, вважаються анульованими з фактичної дати проведення їх заміни на процентні облігації.

12. Процентні облігації випускаються у вигляді записів на відповідних електронних рахунках у депозитарії Національного банку. Кожний такий випуск оформлюється глобальним сертифікатом, який зберігається у депозитарії Національного банку.

З 11 жовтня 2000 року на фондовій секції Української міжбанківської валютної біржі Національним банком України (ЛИСТ від 12.10.2000 р. N 14-012/2883-6840) реалізовується новий вид державних цінних паперів - процентні облігації внутрішньої державної позики 2000 року (далі - ПОВДП 2000 року). Ці цінні папери випущені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2000 року N 1455 на заміну існуючої за станом на 21.09.2000 року простроченої та строкової заборгованості Міністерства фінансів України перед Національним банком України за державними цінними паперами. Таким чином, в результаті випуску ПОВДП 2000 року Міністерство фінансів України позбулося простроченої заборгованості за державними цінними паперами, що дозволяє йому у майбутньому вчасно розраховуватися з власниками державних боргових зобов'язань. Номінальна вартість однієї ПОВДП 2000 року становить 1000 грн.

Термін погашення цих облігацій - від 16 до 124 місяців, купонний період - 1 місяць. На ПОВДП 2000 року нараховується дохід починаючи з 1 січня 2001 року. Нарахування доходу на ПОВДП 2000 року у 2001 році здійснюється за ставкою у розмірі 18,86 % річних. У 2002 - 2010 р. р. дохід визначається з використанням показника прогнозного рівня інфляції на відповідний рік, скоригованого на фактичний рівень інфляції за минулий рік. Сплата купону за ПОВДП 2000 року здійснюватиметься 25 числа кожного місяця, починаючи з 25 січня 2001 року. Терміни погашення ПОВДП 2000 року наведені у додатку.

Просимо звернути увагу на те, що Національний банк України для підкріплення ліквідності комерційних банків здійснює рефінансування їх під заставу державних цінних паперів. Однак, облігації внутрішньої державної позики 1998 - 2000 років випуску, які знаходяться в обігу, майже всі будуть погашені до кінця 2000 року, а конверсійних облігацій внутрішньої державної позики, строк погашення яких - 2001 - 2004 р. р. в обігу залишається дуже мало.

Враховуючи викладене, ПОВДП 2000 року вже найближчим часом стануть одним з головних заставних інструментів для отримання комерційними банками рефінансування від Національного банку України.

Ощадні сертифікати

Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому.

Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Інвестиційні сертифікати

Згідно з Законом України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” :

- інвестиційний сертифікат - цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді;

- інститут спільного інвестування (далі - ІСІ) - корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість;

- викуп цінних паперів інституту спільного інвестування - сплата емітентом інвестору вартості частини чистих активів інституту спільного інвестування пропорційно кількості цінних паперів інституту спільного інвестування, що належать інвесторові, з припиненням права власності інвестора на ці цінні папери;

Векселі

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Випускаються такі види векселів: простий, переказний.

Простий вексель містить такі реквізити:

а) найменування - "вексель";

б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;

в) зазначення строку платежу;

г) зазначення місця, в якому повинен здійснюватись платіж;

д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

е) дату і місце складання векселя;

є) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Переказний вексель повинен містити крім реквізитів, передбачених у підпунктах "а", "в - є" частини третьої цієї статті, також:

- просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму;

- найменування того, хто повинен платити (платника).

Іпотечне довгострокове кредитування та іпотечні цінні папери

як новий інвестиційний інструмент банку

Згідно Закону України «Про іпотеку» - іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Заставна - це первинний борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання - право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється згідно іпотечному договору.

Заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту. Наступний власник заставної має ті ж права, що мав іпотеко-держатель згідно з договором, яким обумовлене основне зобов'язання, та іпотечним договором, на підставі якого була оформлена заставна. У разі видачі заставної припиняються грошові зобов'язання боржника за договором, який обумовлює основне зобов'язання, та виникають грошові зобов'язання боржника щодо платежу за заставною.

Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» регулює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за вторинними цінними паперами - іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном (рис.8.1).

Рис. 8.1 Cхема рефінансування банків, в основі якої лежить іпотечне кредитування

Таким чином, об'єднано правила для основних елементів схеми, показаної на рис.8.1, а саме: іпотечного кредиту, іпотечного пулу та іпотечних цінних паперів (іпотечних сертифікатів), згідно з якими передбачається дворівнева схема ринку, що спирається на іпотечне кредитування. На першому рівні такої схеми стоїть банк, що надає іпотечні кредити (ІК₁,..., ІК_n) зацікавленим особам (громадянам і домовласникам). На другому рівні схеми знаходиться спеціалізований посередник, який розміщує іпотечні цінні папери на ринку.

Схема працює таким чином. Боржник бере іпотечний кредит, за яким він зобов'язаний погашати суму основного боргу (суму кредиту) і виплачувати винагороду за користування кредитом (проценти). Одночасно із цим оформляється іпотечний договір, за яким нерухоме майно, що придбавалося, стає предметом іпотеки.

Потім іпотечні кредити об'єднуються в іпотечні активи, для того щоб банк мав можливість їх рефінансувати. Тут слід зауважити, що можливість рефінансування іпотечних активів - одна з найважливіших операцій усієї схеми іпотечного кредитування, оскільки банкіри не є альтруїстами і їм теж необхідно заробляти гроші. Без рефінансування банки будуть не у змозі видавати величезні суми у вигляді іпотечних кредитів на умовах поступового погашення протягом тривалого строку. Унаслідок цього схема має на увазі участь спеціальних банків - іпотечних, які працюють із «довгими грошима». Рефінансування іпотечних кредитів, перетворених на іпотечні активи, провадиться за рахунок розміщення серед інвесторів іпотечних цінних паперів.

Налагоджена робота схеми, що базується на іпотечному кредитуванні, залежить і від синхронізації грошових потоків, які проходять шлях від боржників за іпотечними кредитами до інвесторів. Тому ст. 14 Закону № 979 містить норму, що строк обігу іпотечних сертифікатів одного випуску не може перевищувати строку існування іпотечних активів, які є забезпеченням цього випуску, та строку відчуження іпотечних активів. Отже, в інвесторів є гарантія, що обіцяні виплати за іпотечними сертифікатами буде забезпечено виплатами за іпотечними активами і, крім того, самими активами.

Кредитодавець - банк, який є власником іпотечних активів, має право випустити сертифікати за схемами, наведеними на рис.8.2



Рис.8.2 Організація функціонування другого рівня іпотеки - іпотечні цінні папери

9. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ З ПІДПРИЄМСТВАМИ РЕГІОНУ(СТРАХОВА ДІЯЛЬНІСТЬ В ГАЛУЗЯХ МАЙНОВОГО СТРАХУВАННЯ ТА СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ)

9.1 Сутність та принципи формування страхового ринку

Страховий ринок - частина фінансового ринку, де об'єктом купівлі продажу виступає страховий захист, формується попит та пропозиція на неї.

Головною функцією страхового ринку є акумуляція і перерозподіл страхового фонду з метою страхового захисту суспільства.

Об'єктивна необхідність виникнення і розвитку страхового ринку визначається наявністю суспільної потреби на страхові послуги і наявністю страхувальника, здатного їх задовольнити.

У залежності від критерію, покладеного в основу класифікації страхового ринку, розрізняють інституціональні, територіальні, галузеві й організаційні структури.

Інституціональна структура ґрунтується на розмежуванні приватної, суспільної чи комбінованої форми власності, на якій створюється страхова організація. Вона може бути представлена акціонерними, корпоративними, взаємними, державними страховими компаніями.

У територіальному аспекті виділяють місцевий(регіональний), національний(внутрішній) і світовий (зовнішній) страхові ринки.

По галузевих ознаках виділяють ринки особистого, майнового страхування та страхування відповідальності.

9.2 Форми організації страхового захисту діяльності підприємств

Страхування представляє строго замкнуте коло розподільних відносин, що виникають між страхувальником і страховиком.

Страхування виконує чотири функції: ризикова, попереджувальна, ощадна, контрольна. Зміст ризикової функції страхування виражається у відшкодуванні ризику. Призначенням попереджувальної функції страхування є фінансування за рахунок засобів страхового фонду заходів щодо зменшення страхового ризику. Зміст ощадної функції страхування полягає в заощадженні грошових сум на дожиття. Зміст контрольної функції страхування виражається в контролі за строго цільовим формуванням і використанням засобів страхового фонду.

Класифікація страхування являє собою систему розподілу страхування на галузі, види, різновиди, форми, системи страхових відносин. В основі такого розподілу лежать розходження в об'єктах страхування, категоріях страхувальників, обсязі страхової відповідальності і формі проведення страхування.

У залежності від об'єктів страхування розрізняють три галузі страхування: особисте, майнове, страхування відповідальності.

Вид страхування являє собою частину галузі страхування. Він характеризується страхуванням однорідних майнових інтересів.

Вид страхування включає окремі різновиди.

Різновиду страхування - це страхування однорідних об'єктів у визначеному обсязі страхової відповідальності.

Різновидами особистого страхування є страхування дітей, змішане страхування життя, страхування на випадок смерті і втрати здоров'я й ін.

Різновидами майнового страхування є страхування будівель, основних і оборотних фондів, тварин, домашнього майна, засобів транспорту й ін.

Різновидами страхування відповідальності є страхування на випадок заподіяння шкоди в процесі господарської і професійної діяльності, страхування від збитків унаслідок перерв у виробництві й ін.

Страхування може здійснюватися в обов'язковій і добровільній формах.

Обов'язковим страхуванням є страхування, здійснюване в силу закону. Витрати по обов'язковому страхуванню відносяться на собівартість продукції.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.

Страхування як економічна категорія включає наступні елементи: ризикові обставини, ситуація ризику, вартість (оцінка) об'єкта страхування, страхова подія, страхова сума, страховий внесок, страховий випадок, збиток (збиток) страхувальника, страхова виплата.

Взаємозв'язок між цими елементами утворить організаційну структуру страхування.

Страховик перед укладанням договору вивчає об'єкт страхування, визначає його стан і обстановку, у якій він знаходиться. Стан об'єкта страхування залежить від цілого ряду факторів. Страховик враховує й аналізує тільки істотні фактори, процес спостереження й обліку яких називається реєстрацією ризику. Фактори, якими визначається реєстрація ризику для даної ризикової сукупності, називається ризиковими обставинами.

Виділяють об'єктивні і суб'єктивні ризикові обставини. Об'єктивні ризикові обставини відбивають об'єктивний підхід до дійсності і не залежать від свідомості людей (прояв стихійних сил природи). Суб'єктивні ризикові обставини відбивають підхід до пізнання дійсності, зв'язаної з волею і свідомістю людей (порушення техніки безпеки й ін. ).

Оцінка вартості ризику являє собою визначення імовірності настання події, на випадок якого проводиться страхування, і його наслідків, виражених у грошовій формі. Розмір і оцінка вартості ризику міняється під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів.

Знання ризику як імовірності настання страхового випадку дозволяє створити фінансову основу страхових операцій, виражену в науково обґрунтованому встановленні страхових тарифів (плати за страхування).

Оцінка вартості ризику визначається на основі вивчення статистичних даних, що характеризують частоту виникнення небезпек, силу їхньої дії і розмір заподіяного ними збитку. При укладанні договору страхування страховик здійснює підбор ризикових обставин. Усі ризикові обставини, узяті в їхній єдності і взаємодії, визначають стан, що називається ситуацією ризику.

Ситуація ризику характеризує природний стан об'єкта страхування й обстановку, у якій цей об'єкт знаходиться.

Правову основу страхової діяльності складають законодавчі і підзаконні акти по страхуванню. Договір страхування є основним юридичним (нормативно - правовим) документом, що регламентує правовідносини Сторін (страховика і страхувальника), у силу якого страховик зобов'язується при настанні страхового випадку зробити страхову виплату страхувальникові, а страхувальник зобов'язується сплатити страховий внесок у встановлений термін.

Основними факторами, що визначають можливість страхових виплат, є: факт страхового випадку; установлені причини й обставини настання страхового випадку; відповідність страхового випадку встановленому обсягові страхової відповідальності; обговорені в договорі наслідку страхового випадку; страхова сума або її частина, що підлягає виплаті, якщо на момент страхового випадку договір складався в силі; документально підтверджені факти того, що страховий випадок відбувся зі страхувальником або застрахованим і у ситуації, що не суперечить умовам страхування; визначення розміру страхової суми і конкретного її одержувача.

Підставою для відмовлення страховика зробити страхову виплату є: навмисні дії страхувальника, що сприяють настанню страхового випадку; здійснення страхувальником, на користь якого укладений договір, навмисного злочину; повідомлення страхувальником страховикові помилкових зведень про об'єкти страхування; одержання і приховання страхувальником відшкодування збитку від імені, винного в заподіянні цього збитку й інші випадки.

Прикладами припинення договору страхування можуть бути наступні випадки: витікання терміну дії; виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником за договором у повному обсязі; несплата страхувальником страхових внесків у встановлений термін; ліквідація страховика в порядку, установленому законодавством і ін.

Договір страхування вважається недійсним у випадках: якщо він укладений після настання страхового випадку; якщо об'єктом страхування є не страхові події (інфекційні хвороби й ін.).

Договір страхування визначає обов'язку страховика і страхувальника і визнається недійсним - цивільним, арбітражним або третейським судом.

Факт укладання договору страхування засвідчується страховим свідченням (полісом, сертифікатом) з додатком правил страхування. Страховий поліс вручається Страхувальникові відразу після оплати страхової премії. Договір страхування набирає сили після сплати страхової премії готівкою або шляхом безготівкових розрахунків. Дія договору закінчується в 24 години того дня, що зазначений полісі.

Обов'язку страховика: ознайомлення страхувальника з Правилами страхування; переукладання за заявою страхувальника договору страхування у випадку проведення страхувальником заходів, що зменшують ризик настання страхового випадку і розмір можливого збитку; визначення розміру страхової суми, виходячи з якої встановлюються розміри страхового внеску і страхової виплати; оформлення настання страхового випадку; при страховому випадку зробити страхову виплату страхувальникові в термін, установлений договором або законом; відшкодування витрат, зроблених страхувальником при страховому випадку для запобігання або зменшення збитку застрахованому майну; не розголошення зведень про страхувальника і його майнове положення.

Обов'язку страхувальника: вчасно вносити страхові внески; повідомити страховикові про усіх відомих йому обставинах, що мають значення для оцінки страхового ризику; сповістити страховика про настання страхового випадку; уживати необхідних заходів з метою запобігання і зменшення збитку застрахованому майну при страховому випадку.

У деяких договорах установлюється страхова франшиза - умовна і безумовна.

Умовна франшиза вноситься в договір страхування за допомогою запису «вільно від х відсотків». Якщо збиток перевищує установлену франшизу, то страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування цілком, не звертаючи уваги на зроблене застереження.

Безумовна, або ексцедентная ( що віднімається), франшиза означає, що дана франшиза застосовується в беззастережному порядку без всяких умов. Безумовна франшиза оформляється в договорі страхування за допомогою запису «вільно від перших х відсотків». При безумовної франшизе збиток у всіх випадках відшкодовується за винятком установленої франшизы.

9.3 Механізм надання страхових послуг юридичним та фізичним особам

Механізм надання страхових послуг юридичним та фізичним особам заснований на договорах страхування.

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов'язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених Уповноваженим органом.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Договір страхування повинен містити:

- назву документа;

- назву та адресу страховика;

- прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження;

- прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодо набувача та його адресу;

- зазначення об'єкта страхування;

- розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя;

- розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;

- перелік страхових випадків;

- розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

- строк дії договору;

- порядок зміни і припинення дії договору;

- умови здійснення страхової виплати;

- причини відмови у страховій виплаті;

- права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

- інші умови за згодою сторін;

- підписи сторін.

Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна громадян.

Відповідно до міжнародних систем страхування, які вимагають застосування уніфікованих умов страхування, договори страхування укладаються відповідно до таких умов страхування, з урахуванням вимог, передбачених цим Законом.

У разі виїзду зареєстрованого в Україні автотранспортного засобу на територію іншої країни - члена міжнародної системи авто страхування «Зелена Картка», власник такого транспортного засобу зобов'язаний укласти договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника (користувача) транспортного засобу перед третіми особами, дія якого поширюється на ці країни, та отримати від страховика - повного члена Моторного (транспортного) страхового бюро страховий сертифікат "Зелена Картка" єдиного зразка, який прийнятий в усіх країнах - членах цієї міжнародної системи страхування.

Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Правила страхування повинні містити:

- перелік об'єктів страхування;

- порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;

- страхові ризики;

- виключення із страхових випадків і обмеження страхування;

- строк та місце дії договору страхування;

- порядок укладення договору страхування;

- права та обов'язки сторін;

- дії страхувальника у разі настання страхового випадку;

- перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;

- порядок і умови здійснення страхових виплат;

- строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;

- причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;

- умови припинення договору страхування;

- порядок вирішення спорів;

- страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;

- страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;

- особливі умови.

У разі, якщо страховик запроваджує нові правила страхування чи коли до правил страхування вносяться зміни та (або) доповнення, страховик повинен подати ці нові правила, зміни та (або) доповнення для реєстрації до Уповноваженого органу.

Уповноважений орган має право відмовити у видачі ліцензії та реєстрації правил чи змін та (або) доповнень до них, якщо подані правила страхування або зміни чи доповнення до них суперечать чинному законодавству, порушують чи обмежують права страхувальника або не відповідають вимогам цієї статті.

Для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.

Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Договір страхування життя може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає. У разі надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що виражає намір укласти договір страхування, такий договір може бути укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил страхування та видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), який не містить розбіжностей з поданою заявою. Заява складається у двох примірниках, копія заяви надсилається страхувальнику з відміткою страховика або його уповноваженого представника про прийняття запропонованих умов страхування.

Страхувальники згідно з укладеними договорами страхування мають право вносити платежі лише у грошовій одиниці України, а страхувальник-нерезидент - у іноземній вільно конвертованій валюті або у грошовій одиниці України у випадках, передбачених чинним законодавством України, з урахуванням положень частини четвертої цієї статті при укладанні договорів страхування життя.

Якщо дія договору страхування поширюється на іноземну територію відповідно до укладених угод з іноземними партнерами, то порядок валютних розрахунків регулюється відповідно до вимог законодавства України про валютне регулювання.

Страхова виплата здійснюється тією валютою, яка передбачена договором страхування, якщо інше не передбачено законодавством України.

Грошові зобов'язання сторін по договорах страхування життя, за їх згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільно конвертованій валюті або розрахункових величинах, що визначають фактичний розмір зобов'язань страховика на дату виникнення або виконання цих зобов'язань.

Страховик зобов'язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику;

3) при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

5) за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування;

6) тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика.

Страхувальник зобов'язаний:

1) своєчасно вносити страхові платежі;

2) при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

3) повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього об'єкта страхування;

4) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страхувальника.

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України.

Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку. Страховик не може відмовити страхувальнику в проведенні розслідування і повинен ознайомити аварійного комісара з усіма обставинами страхового випадку, надати всі необхідні матеріальні докази та документи.

У разі необхідності страховик або Моторне (транспортне) страхове бюро можуть робити запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також можуть самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку.

Підприємства, установи та організації зобов'язані надсилати відповіді страховикам та Моторному (транспортному) страховому бюро на запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик та Моторне (транспортне) страхове бюро несуть відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;

2) вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;

5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) інші випадки, передбачені законодавством України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить законодавству України.

Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.

Негативний фінансовий стан страховика не є підставою для відмови у виплаті страхових сум (їх частин) або страхового відшкодування страхувальнику.

Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення строку дії;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору;

4) ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених статтями 22, 23 і 24 цього Закону;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не передбачено умовами договору та законодавством України.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

У разі дострокового припинення договору страхування, крім страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором страхування життя.

Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страхувальнику повертається викупна сума.