Стратегія і тактика банку у сфері лізингової індустрії

- вияснити рівень та ризик «переливання» грошових коштів всередині групи підприємств;

- вияснити обсяги фінансування від власників або пов'язаних осіб, які можна віднести до квазі-капіталу підприємства (найчастіше це можливо при оцінці кредитоспроможності підприємств середнього та малого бізнесу, де межа між власними коштами підприємства та коштами власника досить часто буває розмитою).

Отриманий аналітичний баланс дозволяє оцінити реальну поточну ситуацію щодо платоспроможності клієнта. При аналізі звітності, як правило, застосовуються горизонтальний аналіз, вертикальний аналіз балансу та коефіцієнтний аналіз.

Горизонтальний аналіз балансу дозволяє визначити обсяги та темпи змін окремих статей балансу, виявити базові джерела притоку та відтоку грошових коштів. Наприклад, відтік грошових коштів у формі значного нарощення дебіторської заборгованості може бути покритим як за рахунок росту кредиторської заборгованості, росту залучених кредитів, прибутку, зменшення запасів або необоротних активів. Оцінка такої взаємодії між різними статтями активів та пасивів дозволяє виявити зміни в політиці ведення діяльності підприємством, напр.:

нарощення обсягу продаж через надання більш триваліших товарних кредитів;

покращення управління запасами;

нарощення обсягів оборотних активів через продажу частини основних засобів і т.д.

Вертикальний аналіз балансу показує структуру активів та пасивів підприємства. Вертикальний аналіз доповнює горизонтальний аналіз, так як виключає фактор впливу інфляції на валюту балансу і дозволяє краще порівняти окремі статті балансу в різні періоди.

Коефіцієнтний аналіз є найбільш поширеним методом аналізу фінансової звітності. Разом з тим слід звернути увагу на наступне, що самі значення розрахованих коефіцієнтів не можуть повноцінно охарактеризувати рівень фінансового стану підприємства. Для реальної оцінки стану підприємства на основі коефіцієнтного аналізу розраховані показники необхідно порівнювати з певним орієнтиром. Таким орієнтиром можуть виступати показники підприємства попередніх періодів. Дане порівняння дозволить виявити тенденції діяльності підприємства та зміни щодо покращення або погіршення стану підприємства. Також часто в якості такого орієнтиру використовують нормативні значення показників, притаманні для даної галузі.

Коефіцієнти, що використовуються для оцінки платоспроможності підприємства, широко розписані в економічній літературі та групуються на наступні групи [39, c. 322]:

Коефіцієнти фінансової стійкості. Використовуються для оцінки довгострокової стабільності підприємства, що особливо важливо при довгостроковому фінансуванні. Базовим є коефіцієнт «debt to equity», який може бути розрахований різними способами: капітал/активи, зобов'язання/активи або капітал/зобов'язання.

Коефіцієнти ліквідності. Дана група показників важлива при оцінці короткострокової платоспроможності (наскільки оборотні активи перекривають поточні зобов'язання). Показники ліквідності доцільно розглядати разом із показниками оборотності оборотних коштів, які показують ступінь ліквідності оборотних коштів та можуть вказати на наявність проблемних активів в структурі оборотних коштів.

Коефіцієнти оборотності. Оцінка оборотності дебіторської заборгованості, запасів та кредиторської заборгованості дозволяють охарактеризувати тривалість операційного циклу підприємства та виявити тривалість розривів між поступленнями коштів та платежами.

Коефіцієнти рентабельності. Використовується для оцінки рівня прибутку як основного джерела грошового потоку підприємства.

Окрему увагу слід звернути на фінансову звітність при фінансуванні груп підприємств. В даному випадку найбільш повноцінну інформацію дасть консолідована фінансова звітність групи. Консолідацію доцільно здійснювати згідно рекомендацій, викладених в МСБО 27 «Консолідовані фінансові звіти та облік інвестицій у дочірні підприємства». В ідеальному випадку найбільш доцільніше здійснити консолідацію всіх підприємств групи, але реально досягти даної ситуації неможливо із-за різних причин: небажання клієнта розкривати всю фінансову інформацію про групу, тривалий період підготовки інформації для лізингової компанії чи банку, тривалий період консолідації звітності. Для практичного управління вказаними ситуаціями доцільно розробити певні проміжні рішення щодо аналізу звітності групи підприємств, наприклад:

консолідація ключових центрів бізнесу групи, на яких зосереджені активи, виробництво та продажі (ризики: існує певна імовірність, що буде упущена одна із ключових компаній, яка може значно змінити загальний фінансовий стан при консолідації);

консолідація окремого бізнесу групи (ризики: не дає можливості оцінити стан та потреби інших бізнесів групи, що може призвести відтоку грошових потоків на фінансування інших бізнесів);

здійснення аналізу звітності ключових підприємств групи (ризики: дає лише фрагментовану фінансову інформацію про групу, і може включати лише аналіз тих підприємств групи, де зосереджуються прибутки, що може привести до значного викривлення загальної оцінки стану групи).

Із описаних вище варіантів найменш ризиковим є перший варіант, що передбачає консолідацію ключових підприємств групи. Решта вказаних варіантів має значні ризики того, що група буде оцінена некоректно. Однак в будь-якому випадку необхідно здійснити аналіз всіх потоків та боргів підприємств групи, що не були включені до консолідації, з метою оцінки ризику відтоку коштів до цих підприємств.

Формування висновків

Рис. 2.11 Приклад структури SWOT-аналізу [10, c. 207]

Зведені результати аналізу кредитоспроможності найбільш зручно відображати в форматі SWOT-аналізу. Стандартна форма SWOT-аналізу передбачає розділ базових факторів на 4 групи: сильні сторони, слабкі сторони, можливості та загрози. При цьому сильні та слабкі сторони зосереджують перелік факторів, які є внутрішніми для лізингоодержувача. В групах «можливості» та «загрози» відображаються зовнішні фактори, незалежні від лізингоодержувача (рис. 2.11).

Основною перевагою формату SWOT-аналізу є насамперед зручність та компактність відображення інформації шляхом групування та ранжування ключових факторів, які характеризують переваги та недоліки проекту, що фінансується. Таким чином, даний формат є найбільш доцільним при прийнятті рішення про фінансування.

Невід'ємною частиною висновку щодо фінансування є визначення ступеня ризику угоди. Саме визначення ризику угоди є одним із ключових елементів, на основі яких здійснюється розрахунок та формування резервів на покриття збитків від прийнятого кредитного ризику. В свою чергу, формування даних резервів є одним із базових інструментів управління кредитним ризиком портфеля. Визначення ступеня ризику лізингової угоди може базуватись як на рекомендаціях регулятора ринку (у випадку лізингової компанії це Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг), так і на основі внутрішньої методики, прийнятої лізинговою компанією.

Рівень ризику лізингової угоди в порівнянні із середнім рівнем ризику лізингового портфеля дає можливість менеджерам при прийнятті рішення оцінити наскільки угода, що розглядається, відповідає прийнятій стратегії компанії щодо рівня ризику портфеля. Оцінка ризику угоди проводиться не тільки на основі оцінки кредитоспроможності, але і на основі юридичного аналізу, оцінки забезпечення, оцінки структури угоди. Результатом проведеної оцінки ризику є присвоєння кредитного рейтингу даній угоді.

Основні відмінності базових підходів оцінки кредитоспроможності

Таким чином, незалежно від підходу, що використовується при аналізі кредитоспроможності, необхідно провести оцінку всіх описаних вище елементів. Відмінності між різними підходами оцінки (таблиця 2.1) полягають в основному у:

різних джерелах вихідної інформації для аналізу (напр., при мікрофінансуванні можуть прийматися до уваги дані управлінської звітності, що не підтверджені офіційними довідками);

застосуванні різних методів при оцінці певного елементу аналізу кредитоспроможності (напр., поглиблений аналіз бізнес-плану при проектному фінансуванні та загальний огляд ТЕО при поточному фінансуванні);

різних акцентах на окремі елементи аналізу при прийнятті рішення (напр., при проектному фінансуванні більше значення мають результати аналізу бізнес-плану ніж поточний рівень платоспроможності).

В основі аналізу кредитоспроможності при фінансуванні поточних потреб лежить твердження, що на протязі періоду фінансування платоспроможність компанії кардинально не зміниться та буде характеризуватись тими ж тенденціями, що були притаманні для підприємства в минулому. Таким чином, аналіз кредитоспроможності в даному випадку зосереджений на оцінці поточної платоспроможності та тенденцій розвитку підприємства, що склалися в минулому. При цьому до уваги приймається інформація, що підтверджена офіційно як самим підприємством, так і третіми сторонами (напр., банком). Результати оцінки ТЕО не мають вирішального значення при прийнятті рішення.

Фінансування інвестиційних проектів характерне тим, що оцінка кредитоспроможності в основному зосереджується на оцінці окупності інвестиційного проекту. При цьому аналіз поточного стану підприємства (фінансова стійкість, платоспроможність, обсяги діяльності) має значення лише для оцінки здатності обслуговувати борг до того, як інвестиційний проект почне генерувати грошовий потік. Також присутні значні вимоги щодо самого бізнес-плану, який повинен включати різносторонній аналіз проекту та деталізований прогноз всіх грошових потоків по проекту.

Основні особливості мікрофінансування випливають із специфічних характеристик суб'єктів фінансування, малих та середніх підприємств. Малі та середні підприємства досить часто потребують фінансування в порівняно невеликих розмірах. Саме тому для здешевлення процесу прийняття рішення про фінансування основна частина аналізу зосереджена на менеджері, що займається продажами (залучення клієнта, аналіз кредитоспроможності, оцінка забезпечення, аналіз юридичних аспектів). Разом з тим приймаючи до уваги таку концентрацію функцій, значно підвищена особиста відповідальність менеджера щодо якості сформованого ним портфеля (встановлена пряма залежність доходу менеджера від якості портфеля). Що стосується безпосередньо аналізу кредитоспроможності, тут теж присутні певні свої особливості, зокрема:

може прийматися до уваги інформація згідно внутрішньої управлінської звітності підприємства;

аналітичний баланс формується на основі розшифровок запасів, основних засобів, дебіторської та кредиторської заборгованості;

часто застосовується розрахунок грошових потоків підприємства (напр., якщо діяльність характеризується значними сезонними коливаннями, або у випадку подання інвестиційного проекту).

Скорингові системи оцінки кредитоспроможності

Крім зазначених вище підходів, що застосовуються українськими фінансовими установами, досить перспективним є застосування скорингових систем. Дані системи виходять із твердження, що для проблемних боржників характерні певні спільні ознаки. Процес формування скорингової моделі розбивається на наступні етапи:

формування статистичної вибірки, виходячи із портфеля лізингової компанії або асоційованого банку;

відбір переліку ключових характеристик (в цілому, даний перелік буде відповідати тим елементам, що описані вище);

визначення впливу кожної ознаки на ступінь ризику (може розраховуватись як співвідношення проблемних боргів із даною ознакою до загальної кількості боргів із такою ж ознакою);

визначення принципів формування інтегрованої оцінки, яка напряму характеризує імовірність дефолту клієнта;

визначення межі інтегрованої оцінки, нижче якої фінансування вважатиметься потенційно ризиковим (інколи замість визначення 2-х груп «позитивне рішення»/«негативне рішення» застосовується розподіл на 3 групи: «позитивне рішення», «необхідність більш поглибленого аналізу», «негативне рішення»);

проведення перевірки моделі на базі нової вибірки із портфеля.

Сформована коректним чином скорингова модель дозволяє компанії в значній мірі прискорити процес продаж фінансових послуг та не потребує високої кваліфікації продавців в частині аналізу кредитоспроможності. Разом з тим при формуванні моделі слід мати на увазі [13, c. 17]:

фінансова установа повинна володіти достатньою статистичною вибіркою, що буде виступати основою при створенні моделі;

на практиці скорингові моделі найчастіше застосовуються для роздрібних продаж (фінансування фізичних осіб);

можливе застосування таких моделей для забезпечення продаж фінансових послуг середньому та малому бізнесу на поточні потреби;

скоринг не повинен застосовуватись при фінансуванні інвестиційних проектів, які передбачають значну зміну платоспроможності клієнта, так як подібні проекти несуть в собі значну кількість ризиків, що не можуть бути передбачені в стандартній скоринговій моделі;

компанія повинна періодично перевіряти коректність скорингової моделі та здійснювати відповідні коректування.

2.3 Діюча стратегія і тактика на ринку лізингу банку «Грант»

Механізм лізингового кредитування у банку «Грант» включає в себе чотири основні етапи, що випливають з типової схеми лізингової операції:

1) звернення лізингоодержувача до лізингодавця з проханням придбати потрібне йому обладнання у постачальника, аби потім надати його в оренду;

2) купівля лізингодавцем даного обладнання у постачальника;

3) передача лізингодавцем придбаного обладнання у тимчасове користування лізингоодержувачу за певну плату;

4) припинення (закриття) лізингової угоди.

В основі виділення етапів механізму лізингової операції покладена оцінка лізингу як виду підприємницької діяльності, спрямованої на інвестування тимчасово вільних або залучених фінансових коштів у майно, яке передається за договором фізичним та юридичним особам у виробниче користування на певний строк.

На першому етапі лізингової операції майбутній лізингоодержувач готує офіційну заявку -- запит лізингодавцю (банку). У цій заявці мають міститися дані про предмет лізингу, передбачуваний строк лізингу, пропозиції щодо орендної плати та інша інформація. До заявки додаються бізнес-план, розрахунки окупності, баланс підприємства, доручення на проведення переговорів з постачальником.

Лізингодавець проводить експертизу отриманих документів, оцінює спроможність підприємства-лізингоодержувача своєчасно здійснювати лізингові платежі. У разі позитивного рішення щодо лізингової угоди, лізингодавець починає готувати договір з клієнтом-лізингоодержувачем.

Лізингодавець направляє потенційному лізингоодержувачу умови договору, лізингові ставки, графік платежів, а також підтверджує постачальникові-продавцю готовність оплатити обладнання, замовлене лізингоодержувачем [34, c. 265].

Лізингоодержувач знайомиться з умовами договору і підписує його. Після цього лізингодавець направляє постачальникові замовлення-наряд на поставку продукції, який містить такі основні положення: доручення лізингодавця, що видає замовлення, підприємству-виконавцю виготовити певне обладнання для передачі його в лізинг; узгодження загальної кількості обладнання, що виготовлятиметься; встановлення строку виготовлення і загальної вартості обладнання. До замовлення-наряду, як правило, додаються технічні завдання (вимоги) та інші документи, що визначають умови виконання робіт.

На другому етапі лізингової операції замовник-лізингодавець укладає з постачальником-продавцем договір, який регламентує умови оплати і поставки предмета лізингу. Договір купівлі-продажу майна, що передається в лізинг, включає такі розділи: найменування і кількість продукції, що поставляється (зобов'язання постачальника виготовити і поставити обладнання та зобов'язання замовника прийняти та оплатити його в кількості і строки згідно з узгодженим графіком); якість і комплектність продукції (відповідність продукції визначеним технічним умовам); ціна і сума договору (оплата продукції за договірною ціною); порядок відвантаження (вид транспорту, вантажна швидкість, мінімальна норма відвантаження); тара і пакування; порядок розрахунків; строк дії договору; додаткові умови.

Зазначене у специфікації договору обладнання лізингодавець має купляти з виключною метою передачі його лізингоодержувачу в рамках угоди про лізинг.

На третьому етапі лізингової операції лізингоодержувач приймає обладнання і після його монтажу і введення в експлуатацію підписує разом із постачальником і лізингодавцем акт (протокол) прийняття обладнання в експлуатацію. Цей акт засвідчує готовність до експлуатації прийнятого лізингоодержувачем обладнання. В акті прийняття обладнання в експлуатацію документально засвідчується відповідність якості й комплектності прийнятого в лізинг майна умовам, передбаченим у договорі купівлі-продажу з постачальником і відсутність у лізингоодержувача будь-яких претензій з питань, які є приводом для повної або часткової відмови від акцепту платіжних документів.

Одночасно з підписанням акта прийняття вступає в дію основний юридичний документ щодо лізингового кредиту -- лізингова угода, або договір про лізинг. Залежно від умов лізингової операції використовуються різні типові форми цього договору: договір фінансового лізингу, договір разового (оперативного) лізингу, договір лізингу з правом викупу, лізингова угода (договір) банку з підприємством, договір міжнародного лізингу тощо.

Як правило, договір про лізинг включає такі основні положення: найменування сторін, об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки; строк на який укладається договір лізингу; розмір і графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду; умови переоцінки вартості об'єкта лізингу; умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача; умови страхування об'єкта лізингу; умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану; умови реєстрації об'єкта лізингу; умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу по закінченні дії договору; умови довгострокового розірвання договору лізингу; умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача; відповідальність сторін; дата і місце укладання договору. За згодою сторін у договорі лізингу можуть бути передбачені й інші умови.

Протягом строку дії лізингової угоди лізингоодержувач за свій рахунок і на свій ризик здійснює експлуатацію об'єкта лізингу відповідно до вимог підприємства-виробника щодо його установки та експлуатації; забезпечує охорону об'єкта лізингу, проводить його регулярний профілактичний ремонт, здійснює відповідне технічне обслуговування.

Лізингоодержувач за користування об'єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі. В Україні лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж; суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток за залучений кредит для придбання майна за договором лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем; інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу. Лізингові платежі відповідно до законодавства України відносяться на валові витрати виробництва та обігу лізингоодержувача.

На четвертому етапі реалізації лізингової операції лізингоодержувач і лізингодавець виконують обов'язки, пов'язані з поверненням обладнання. По закінченні строку дії договору лізингу лізингоодержувач позбавляється права використовувати обладнання. Він повертає обладнання лізингодавцю, або поновлює лізинговий договір, або придбає орендоване обладнання у власність. Пропозиції лізингоодержувача про набуття майна, його повернення або продовження договору мають бути представлені лізингодавцю не пізніше як за 1,5 місяця до завершення строку лізингу. Якщо лізингоодержувач не заявляє про бажання придбати майно або продовжити договір, він повинен повернути майно лізингодавцю за вказаною ним адресою не пізніше як за 15 днів після закінчення терміну лізингу.

Лізингодавець контролює повернення об'єкта лізингу в належному робочому стані. Витрати, пов'язані з поверненням обладнання, несе лізингоодержувач. До тих пір, поки лізингодавець не буде фактично відновлений у володінні майном, лізингоодержувач продовжує вносити плату і нести відповідальність за об'єкт лізингу. Якщо лізингоодержувач вніс якісь зміни (модифікації) в обладнання, він зобов'язаний на вимогу лізингодавця і за свій рахунок відновити первинний стан цього обладнання.

Якщо лізингоодержувач не повертає обладнання по закінченні терміну оренди або із закриттям угоди, з нього відшкодовується пеня у відсотках від залишкової вартості обладнання за кожний день прострочення до повного повернення обладнання лізингодавцю.

Банк «Грант» уклав угоду з фінансового лізингу.

За цією угодою придбано автомобіль ринковою вартістю 50000 грн.

Строк лізингу -- 5 років.

Процентна ставка, що прирощується -- 12 % річних, сплачується в кінці кожного періоду платежу.

Лізингоодержувач -- юридична особа.

Договором передбачено придбання автомобіля після закінчення строку лізингу (ціна придбання -- 0 грн.).

Визначений строк корисного використання лізингоодержувачем автомобіля -- 7 років.

Договір є договором фінансового лізингу, оскільки строк лізингу більший за 60 % строку корисного використання автомобіля (5 : 7-71,4%).

Періодом вважається рік, а не місяць.

У разі 12 % платежу за п'ять періодів К = 3,605 (додаток 38).

Обчислюємо суму лізингового платежу, що його має сплачувати лізингоодержувач в кінці кожного року (якщо процентна ставка 12 %):

50000 : 3,605 = 13870 (суму округлено).

Щороку лізингоодержувач сплачуватиме лізингодавцю по 13870грн.

«Знаходимо загальну суму витрат (із процентами):

13870-5 (строк лізингу) = 69350 грн.

- Розраховуємо суму процентів, що будуть сплачені:

69350-50000 =19350 грн.

Складаємо таблицю сплати лізингових платежів (табл. 2.2):

Таблиця 2.2

Таблиця сплати лізингових платежів

Рік (дата платежу)	Мінімальна сума лізингових платежів, грн.	Фінансовий дохід, грн.	Компенсація вартості об'єкта лізингу, грн.	Залишок заборгованості лізингоодержувача на кінець періоду, грн.
				50000
1-й	13870	50000 * 12 % = 6000	7870*	42130*
2-й	13870	42130- 12% = 5055	8815	33315
3-й	13870	33315- 12% = 3998	9872	23443
4-й	13870	23443- 12% = 2812 *	11058	12385
5-й	13870	12385- 12% =1485***	12385	0
Усього	69350	19350	50000

Розрахунки:

* 13870-6000 = 7870.

50000-7870 = 42130. Суму округлено.

Щомісячна сума платежів визначається: «за перший рік:

проценти -- 6000 : 12 = 500 грн.;

основна заборгованість -- (13870 : 12) - 500 = 655,83 грн.

Аналогічні обчислення виконуються щодо наступних років.

Протягом строку лізингу (оренди) лізингоодержувач нараховує амортизацію.

Визначена ліквідаційна вартість -- 0. Для нарахування амортизації застосовується прямолінійний метод.

50000 / 7 = 7143 грн/рік,

7143 4/12 = 595,25 грн/місяць.

Лізингоодержувач з акціонерним банком “Грант” уклав договір з оперативного лізингу будинку на три роки.

Вартість будівлі 65433 грн.

Строк корисного використання будівлі 20 років

Визначена ліквідаційна вартість 5000 грн.

Щорічна лізингова плата 24000 грн.

Вартість будівлі, що зазначена в угоді, 72000 грн.

Лізингодавець застосовує прямолінійний метод нарахування амортизації.

Умовами договору передбачено, що лізингоодержувач здійснює капітальні вкладення в орендований будинок. Лізингодавець витрати не враховує.

Щомісячна плата становить:

24000: 12 = 2000 грн. Річна сума амортизаційних відрахувань:

(65433 -5000): 20 = 3021,65 грн. Щомісячна сума амортизаційних відрахувань: 3021,65: 12 = 251,80 грн.

Через рік лізингоодержувач здійснив добудову -- гараж вартістю 9000 грн. За умовами договору всі витрати, пов'язані із капітальними вкладеннями, несе лізингоодержувач. У зв'язку з цим лізингова плата лізингодавцем не переглядається.

Витрати, понесені лізингоодержувачем через таку добудову, визнаються поточними у відповідних облікових періодах протягом визначеного терміну корисної служби гаража чи решти строку лізингу (залежно від того, який з цих періодів коротший) і відносяться на витрати нарахуванням амортизації.

Лізингоодержувач визначив строк корисного використання капітальних вкладень (гаража) -- 10 років. Визначена ліквідаційна вартість гаража -- 500 грн. Оскільки строк корисного використання більший ніж решта строку лізингу, то витрати будуть розподілені на два роки.

Під час продажу необоротного активу з укладенням угоди про його одержання продавцем у фінансовий лізинг (оренду) дохід від продажу визнається:

- у сумі вартості продажу необоротного активу, якщо вартість продажу (після відрахування непрямих податків та інших відрахувань з доходу) нижча або дорівнює балансовій вартості проданого необоротного активу;

- у розмірі балансової (залишкової) вартості проданого необоротного активу, якщо вартість продажу (після відрахування непрямих податків та інших відрахувань з доходу) вища, ніж балансова вартість проданого необоротного активу. Сума вартості продажу необоротного активу (після відрахування непрямих податків та інших відрахувань з доходу), що перевищує його балансову (залишкову) вартість, включається продавцем-лізингоодержувачем до складу доходів майбутніх періодів, а також до складу доходу відповідних звітних періодів протягом строку фінансового лізингу (оренди). Одночасно балансова (залишкова) вартість проданого необоротного активу виключається з балансу лізингоодержувача з відображенням у складі витрат реалізованих необоротних активів.

Таким чином, банки як лізингодавці заінтересовані в своєчасному погашенні основної суми боргу за лізингом та процентів за надання об'єктів у лізинг.

Отже, добре відпрацьована система обліку і аналізу лізингових операцій є важливим елементом загального процесу здійснення лізингової операції.

Зазначимо, що лізинговий бізнес в Україні перебуває нині тільки на стадії зародження. Так, уже діє понад 730 структур, які проводять лізингові операції.

Розвиток лізингу в Україні передусім залежатиме від надійності гарантій, що зменшують фінансові ризики, яких можуть зазнати учасники лізингових операцій. На користь лізингу свідчать його значні переваги порівняно з іншими формами бізнесу, пов'язаними з простим набуттям майна.

В цілому, кожен із описаних вище підходів аналізу кредитоспроможності має власну нішу застосування. Розробка універсальних методик не є доцільною, так як ускладнює процес аналізу для окремих типів клієнтів та угод, що може привести до втрати частини клієнтів компанії. При виборі базового підходу щодо аналізу кредитоспроможності лізингові компанії перш за все повинні визначитись щодо цільового ринку та в залежного від його характеристик обрати відповідний підхід. Разом з тим із ростом лізингової компанії, обсягів продаж, кількості цільових ринків кількість застосовуваних підходів може зрости.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення банками механізму лізингових операцій

3.1 Закордонний досвід лізингової діяльності фінансових установ

Наукові дослідження та практика провідних країн світу доводять, що лізинг відіграє важливу роль в економічному зростанні країн, що розвиваються. Надаючи додатковий капітал, він сприяє додатковим інвестиціям у бізнес. Це, в свою чергу, збільшує зайнятість і податкову базу та стимулює зростання валового внутрішнього продукту. Таким чином, немає сумнівів, що нагромадження капіталу, пов'язане з придбанням обладнання, має значний вплив на валовий внутрішній продукт будь-якої країни. В загальному вигляді, чим більш продуктивними є активи, тим більшою буде віддача. Крім цього, зростання нагромадження капіталу призводить до зростання зайнятості та розширення податкової бази. В свою чергу, нагромадження капіталу значною мірою знаходиться під впливом багатьох факторів, до яких належить і податкова політика країни. Як країни з економікою, що розвивається, так і розвинені країни з успіхом використовують податкові стимули для стимулювання придбання обладнання, а саме податкові кредити, податкові списання та прискорену амортизацію.

Лізинг відіграє значну роль у процесі нагромадження капіталу. Як зазначалося раніше, лізинг у розвинених країнах складає значну частину формування капіталу (основних засобівів) і, звичайно, має потенціал, щоб відігравати аналогічну роль на ринках країн, що розвиваються. Таким чином, лізинг, як сильний та життєздатний фінансовий інструмент, може відігравати важливу роль в економічному розвитку країни.

Податкова політика, що впливає на нагромадження капіталу, значною мірою впливає також на сферу лізингу. Що стосується лізингу найважливіший податковий момент - строки амортизації.

Враховуючи початковий етап розвитку вітчизняної лізингової галузі постає питання, що доцільно зробити для забезпечення її сталого розвитку. Існують універсальні як економічні, так і суспільні стимули, що дозволяють зробити лізинг ефективним механізмом пожвавлення інвестицій в основні засобии. Загальновідомо, що до економічних відносяться податкові стимули, наприклад, прискорена амортизація; бюджетна підтримка; зменшення податкових зобов'язань. Дані підходи застосовують до прямого оподаткування лізингових операцій. Наведемо декілька аргументів щодо прискореної амортизації для об'єктів придбаних на умовах фінансового лізингу [26, c. 95]:

1. Введення підвищених норм амортизації для оновлення основних засобів дозволить значно підвищити доходи від продажу нових об'єктів основних засобів у виробників. Це призведе до значного підвищення бази оподаткування. Збільшення валових доходів виробників об'єктів основних фондів від впровадження підвищених коефіцієнтів для фінансового лізингу буде значно перевищувати амортизаційні відрахування

2. Досвід країн Центральної та Східної Європи, зокрема Польщі, Чехії, Угорщини, Росії, свідчить про те, що до 30% фінансування оновлення основних засобів забезпечує саме фінансовий лізинг. В Україні цей показник становить 0.02 % при зносі основних засобів від 60 до 90% в різних видах економічної діяльності. Отже, в Україні фактично мізерні обсяги операцій фінансового лізингу.

3. Стосовно питання, що все оновлення основних засобівів буде здійснюватися лише через фінансовий лізинг, досвід країн, які застосовують підвищенні коефіцієнти амортизаційних відрахувань, свідчить, що фінансування оновлення за допомогою фінансового лізингу, досягає лише 30% всього обсягу фінансування. Навіть якщо обсяг лізингових операцій в Україні збільшиться в 100 разів, це буде забезпечувати фінансування лише 2% фактичного обсягу фінансування оновлення основних засобів.

4. Багато вітчизняних компаній відчувають нестачу внутрішніх ресурсів на придбання обладнання. Підвищені коефіцієнти дозволять заохотити такі компанії до використання фінансового лізингу для інвестування коштів в оновлення основних засобів, що на даний момент мають значний моральний та фізичний знос.

5. Прискорена амортизація для лізингодавця дозволяє лізинговій індустрії, особливо на ранніх етапах розвитку, наприклад стадії вітчизняної індустрії, розвиватися швидкими темпами. Свідченням слабкого розвитку ринку лізингу в Україні є друга фаза еволюції розвитку лізингу, на якій знаходиться вітчизняна лізингова індустрія (із шести можливих).

6. Підвищені коефіцієнти амортизації створять конкуренцію для іноземних кредиторів та посилять конкурентні позиції вітчизняних кредиторів.

7. Для всіх лізингових операцій можна запровадити режим реєстрації, що дозволить зберегти контроль за можливими зловживаннями.

8. Для обмеження зловживань можна запровадити максимальну маржу для лізингодавців.

9. Підвищені коефіцієнти для фінансового лізингу будуть нести певну грошову вигоду теперішньої вартості для лізингодавців. Лізингодавці будуть поступатися частиною або усім обсягом вигод від теперішньої вартості шляхом зниження лізингових платежів. Знижені лізингові платежі для лізингоодержувачів спричинять або появу більшої кількості лізингоодержувачів, або збільшення обсягів обладнання, взятого в лізинг вже існуючими лізингоодержувачами. У будь-якому випадку, додаткова кількість виробничого обладнання буде знаходитися у використанні, що призведе до розширення обсягів основного капіталу в країні.

10. Додаткове виробниче устаткування, що досягається за допомогою підвищених коефіцієнтів для фінансового лізингу, призведе до збільшення зайнятості, прискорить темпи зростання валового внутрішнього продукту та призведе до збільшення податкових надходжень. Підтвердженням даного аргументу є досвід таких країн як Аргентина, Австралія, Бангладеш, Бразилія, Чилі, Чеська Республіка, Данія, Сальвадор, Фінляндія, Франція, Гватемала, Гондурас, Індія, Індонезія, Ірландія, Італія, Японія, Марокко, Нікарагуа, Норвегія, Пакистан, Панама, Перу, Словацька Республіка, Сальвадор, Шрі-Ланка, Таїланд, Туреччина, Великобританія, Франція, Росія, Угорщина, Польща.

11. Досвід провідних країн світу (США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Канада) свідчить, що серед основних джерел оновлення основних засобів - 60% коштів надають власні кошти підприємств, 25% - кредити банків, 7% - облігаційні позики, решта - інші форми залучення капіталу. Отже, основними джерелом є власні кошти підприємств. На даному етапі розвитку, лише прискорені норми амортизації дозволяють формувати найбільше джерело оновлення основних засобівів для українських підприємств.

12. За оцінками іноземних експертів, що наводяться в World Leasing Year Book, за допомогою обладнання, що було поставлене в Росії в 2005 р. на умовах фінансового лізингу обсягом 1.3 млрд. дол. було створено 34 тисячі нових робочих місць.

Порівнюючи податкове законодавство щодо практики непрямого оподаткування лізингових операцій, а саме, оподаткування податком на додану вартість комісій та процентів лізингодавця в 25 країнах Європейського Союзу, Канаді та Японії, міжнародні експерти зазначають, що в даних країнах комісії та проценти не оподатковуються податком на додану вартість. В Україні з 1 січня 2006 р. введена норма, згідно з якою розмір комісії, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, оподатковується податком на додану вартість.

Порівняльний аналіз щодо непрямого оподаткування, а саме оподаткування податком на додану вартість комісій лізингодавців, засвідчив, що його застосування є недоцільним в умовах України, оскільки така практика не відповідає інтересам інвестиційної політики держави, інтересам лізингоодержувачів та інтересам державного бюджету. Незначний розмір лізингової галузі пояснюється українським підходом щодо оподаткування лізингових операцій, яка підвищує вартість послуг для лізингоодержувачів, а потім і для споживачів продукції, що випускається за допомогою обладнання, одержаного на умовах фінансового лізингу. Збільшена вартість лізингових послуг призводить до зменшення платоспроможного попиту з боку лізингоодержувачів, а також зменшується кількість лізингоодержувачів, що можуть собі дозволити інвестиції в основні засоби через механізм лізингу.

На етапі становлення лізингової галузі надзвичайно важливо заохочувати інвесторів до лізингової галузі. Зокрема, необхідно збільшувати капіталізацію лізингових компаній, оскільки без неї вони не зможуть одержувати фінансування в значних обсягах та за прийнятними ринковими ставками, що на даний момент складають 12-14% річних в валюті та 16-20% у гривні. Без збільшення фінансування лізингових компаній іншими кредиторами - банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами, виробниками обладнання, лізингові компанії не спроможні фінансувати великі за розміром лізингові угоди та велику кількість лізингоодержувачів.

За даними української статистики в різних галузях економіки знос основних засобів складає від 70 до 90%, а за розрахунками Німецької консультативної групи з питань економічних реформ ступінь зносу основних засобів по галузям економіки складає: промисловість - 49%, сільське господарство - 48%, транспорт - 50%, зв'язок - 40%, будівництво - 49% [11, c. 95].

Яким чином можна фінансувати оновлення основних засобів підприємства, якщо останнє не має власних коштів і не має можливості отримання коштів через кредити банківської системи або фондовий ринок? Досвід провідних країн світу свідчить, що таке фінансування може надати фінансовий лізинг. Розвиток фінансового лізингу у 20 столітті засвідчив його стрімке зростання. Фінансовий лізинг став одним із найважливіших механізмів фінансування поточної та інвестиційної діяльності підприємств. Стрімке зростання фінансового лізингу, в першу чергу, залежало від фіскальних переваг (прискорена амортизація). Але навіть після скасування таких переваг на початку його розвитку застосування лізингу зберегло темпи його зростання.

Лізинг є додатковим джерелом фінансування. Він дозволяє фінансувати використання та користування підприємством активу, не відволікаючи існуючі на підприємстві грошові кошти. Таким чином, існуючі фінансові ресурси зберігаються і можуть бути використанні для інших цілей, звідси випливає грошовий потік. У порівнянні із іншими джерелами фінансування, лізинг також легше впорядковувати, а договори в більшості випадків дуже гнучкі. Розмір лізингових платежів зазвичай встановлюється залежно від розміру доходів лізингоодержувача та його потоку грошових коштів. Таким чином, підприємства, що не мають можливості надати забезпечення (заставу) для фінансування своїх виробничих потреб, можуть виконати свої інвестиційні проекти. Це є однією з найважливіших переваг, що компанії можуть отримати, використовуючи лізинг. Досягаючи значних розмірів, лізингова галузь дозволяє значно зменшити вартість залучених фінансових ресурсів для компаній та стимулювати інвестиції.

Дослідники прийшли до висновку, що найбільший ефект від лізингу отримує економіка окремої країни через збільшення активності невеликих підприємств. Загальновідомо, що малим підприємствам надзвичайно важко отримати фінансування. Без ліквідного забезпечення (застави) достатньо важко отримати кредити. Навіть за умов отримання кредиту малим підприємством, воно має платити високі проценті ставки, що впливає на ліквідність, платоспроможність та прибутковість компанії, зменшуючи їх. Альтернативою кредиту в такому випадку є лізинг. Лізинг довів, що він є ефективним інструментом, що долає такі бар'єри як високі кредитні ставки та необхідність наявності забезпечення (застави), що вимагають традиційні банки. Оскільки лізинг орієнтується на грошові потоки, він надає новий спосіб одержання можливості користування активом як альтернатива прямій купівлі активу або одержання кредиту. Таким чином, лізинг може збільшити доступність малих підприємств до середньострокового фінансування оновлення основних засобів та нових технологій.

Взаємозв'язок лізингу та обсягів інвестування в країнах Європи представлений у таблиці 3.1. Статистичні дані доводять, що лізинг є одним із найважливіших джерел фінансування інвестицій в таких країнах як Великобританія, Данія, Швеція, Італія, Німеччина, Франція, що є лідерами за розмірами інвестицій в Європі.

Фінансовий лізинг як одна із найпоширеніших форм фінансування основних засобів повинен стати локомотивом, що забезпечить оновлення основних засобів українських підприємств. Декілька цифр за результатами 2005 р.: в Чехії річний обсяг профінансованих лізингових угод склав 3,4 млрд. євро, в Угорщині - 3,1 млрд. євро, в Польщі - 3,1 млрд. євро, Росії - 7 млрд. євро, у Словенії - 1,1 млрд. євро, у Словакії - 1,1 млрд. євро, в Румунії -0,8 млрд. євро, в Естонії - 0,7 млрд. євро [31, c. 90]. В Україні, за оцінками експертів, у 2005 р. річний обсяг профінансованих лізингових угод склав лише 200 млн. євро. При цьому коефіцієнт співвідношення лізингу до інвестицій в Чехії складає - 16%, в Угорщині - 22%, в Польщі -11%, в Росії - 10%, в Словенії - 20%, в Словакії - 15%, в Румунії - 6%, в Естонії - 32%. В Україні ж 1 млрд. грн., що були вкладені в предмети лізингу в 2004 р., склали 2% від 50 млрд. грн. інвестицій в основний капітал у 2004 р. За оцінками іноземних фахівців, лізинг в Україні знаходиться лише на початку другої стадії еволюції лізингових ринків із шести можливих. З одного боку це негатив, але з іншого боку при створенні сприятливих умов для його розвитку Україна зможе швидко пройти інші стадії еволюції. Очевидно, що від розвитку лізингу в Україні виграє фінансовий ринок України. Створення сприятливих умов для лізингу дозволить створити сприятливі умові для розвитку ринків капіталу. Вищенаведені статистичні дані показують абсолютні та відносні показники лізингової галузі в європейських країнах.

Таблиця 3.1.

Динаміка абсолютних розмірів лізингової галузі та коефіцієнту співвідношення лізингу до інвестицій у країнах Європи [31, c. 89]

Назва країни/ Роки	Річний розмір профінансових;лізингових;договорів (млн.євро)	Коєфіцієнт співвідношення лізингу до інвестицій
	2001	2002	2003	2004	2005	2001	2002	2003	2004	2005
Австрія	4 530	4 292	4 587	5 059	6 117	12,36%	11,68%	12,85%	13,07%	14,93%
Бельгія	3 081	3 219	3 398	3 452	3 501	7,44%	7,73%	8,68%	8,89%	8,83%
Швейцарія	4 405	5 276	5 319	4 952	4 635	8,86%	10,42%	10,38%	10,30%	9,47%
Чехія	2 497	2 990	3 441	3 412	3 397	16,52%	17,57%	18,50%	18%	16,23%
Німеччина	38 200	45 500	44 000	43 650	44 410	12,67%	15,65%	16,38%	16,80%	17,14%
Данія	2 914	2 744	2 835	2 606	3 085	10,52%	9,34%	9,58%	9,01%	10,39%
Іспанія	8 489	9 661	9 671	11 715	13 980	7,10%	7,59%	7,33%	8,35%	8,83%
Естонія	384	439	661	734	731	27,99%	26,74%	33,98%	35,88%	32,47%
Єгипет		1 250	1 500	1 965	2 320	0%	5,02%	5,62%	6,24%	6,81%
Франція	24 856	26 876	26 563	25 743	26 915	10,96%	11,48%	11,48%	11,12%	10,86%
Фінляндія	742	839	905	2 615	2 864	3,96%	3,98%	4,51%	13,67%	14,35%
Угорщина	1 334	1 921	2 231	2 771	3 076	13,22%	17,44%	17,55%	21,97%	21,99%
Італія	26 742	32 261	37 559	32 222	38 040	14.94%	17,29%	19,68%	17,17%	19,36%
Марокко	460	491	508	503	585	5,18%	5,42%	5,49%	5,32%	6,07%
Нідерланди	3 583	4 421	4244	4 314	4 387	5,52%	6,63%	6,43%	6,64%	6,56%
Норвегія	1 785	2 436	2 508	2 227	2 757	5,31%	7,03%	6,86%	6,58%	7,59%
Португалія	3 797	3 794	3 356	3 331	4 227	14,72%	14,26%	22,26%	20,26%	24.86%
Польща	2 050	2 081	2 093	2 542	3 116	5,68%	5,83%	6,69%	9,17%	10,93%
Румунія		607	625	706	841	0,00%	6,55%	6,06%	6,23%	6,34%
Швеція	5 116	5 691	4 491	3 916	4 673	12,34%	15,01%	12,05%	10,82%	12,49%
Словакія	553	828	947	1 042	1 130	10,53%	13,14%	14,20%	14,94%	14,73%
Словенія		573	677	996	1 094	0,00%	12,73%	14,56%	19,78%	14,73%
Великобританія	39 255	33 401	35 479	53 618	53 651	17,88%	15,31%	16,26%	26,80%	19,84%
Загалом	174773	191591	197600	214089	229532	11,66%	12,59%	13,23%	14,56%	14,78%

У таблиці 3.2 представлено структуру лізингових операцій в Європі.

Таблиця 3.2.

Динаміка зміни структури лізингових операцій за видом активів у Європі за 1999-2005рр. [31, c.62]

№№	Вид активу	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005
1	Устаткування	25.5%	25.1%	25.6%	25.00%	25.01%	23.45%	22.72%
2	Комп'ютери	12.5%	12.9%	13.8%	13.90%	11.33%	11.67%	11.08%
3	Легковий автотранспорт	33.80%	35.2%	32.3%	33.30%	32.90%	35.16%	34.41%
4	Важкий автотранспорт	16.10%	14.7%	16.3%	16.90%	19.32%	18.25%	19.95%
5	Літаки, залізничний транспорт, судна	5.3%	5.3%	6.0%	4.90%	3.75%	4.42%	6.01%
6	Інше	6.8%	6.8%	6.0%	6.00%	7.68%	7.05%	5.81%
7	Загалом	100%	100%	100%	100%	100%	100%	100%

Чому необхідно фокусувати увагу на розвитку фінансових ринків та лізингу, якщо банківська система розвивається такими швидкими темпами? Чи потрібні лізинговим компаніям нові фінансові інструменти? Мабуть, іще 5 років тому таке питання було неактуальне і невчасне. Що трапилося? Для початку варто відзначити, що в країні очевидні деякі дуже позитивні тенденції протягом останніх часів, включаючи макроекономічну стабільність та збільшення доходів населення. Наведу декілька цифр, що мають продемонструвати потенціал, який може дати розвиток фінансових ринків: питома вага боргу приватного сектору (випуск цінних паперів власного боргу) у ВВП в країнах ЄС в 2005 р. в середньому складає 36%. В Росії аналогічний показник представляв би ринок розміром 400 мільярдів дол., а фактично складав лише 20 млрд. дол. В Польщі 36% ВВП складають 100 млрд. дол., а фактично борги приватного сектору складали лише 6 млрд. дол. В Україні 36% ВВП - 15 млрд. дол., а фактично випуск цінних паперів власного боргу приватним сектором складав лише 1 млрд. дол.. Таким чином, ці три ринки використовують свій потенціал лише на 6%. Що може забезпечити досягнення потенціалу розвитку приватного ринку боргових зобов'язань? Депозити зростають швидкими темпами, населення України збільшує свої депозитні вкладення в вітчизняних банках. Як відомо, проведення успішних пенсійних реформ в сусідніх країнах створює попит на цінні боргові зобов'язання із прийнятним ризиком. Крім того, варто згадати про те, що мобілізація приватних заощаджень зменшує залежність від іноземних портфельних інвестицій. Здорові вітчизняні фінансові ринки є також індикатором того, що іноземні інвестори будуть зацікавлені в інвестиціях в них.

В Україні емітенти лише підходять до розуміння, який вид боргу задовольняє їх фінансові потреби. З іншого боку, інституційні інвестори зважують прийнятні з точки зору ризику інструменти для того, щоб збалансувати їх портфельні потреби. Коли ми відповідаємо на питання стосовно стандартизації подумаємо про наступне: чи збільшить привабливість вітчизняного фінансово сектору для інвесторів більш інтегрований, ніж фрагментарний фінансовий сектор в межах не лише нашої країни, а також країнах сусідах? Більше того, чи будуть інвестори вітати вищі стандарти розкриття інформації, практики розміщення цінних паперів? Країни сусіди стикаються із загальними перепонами у розвитку лізингових операцій. Наприклад, проблеми високої питомої ваги несплачених своєчасно лізингових платежів не унікальні для окремо взятої країни. Очевидно, що зацікавлені сторони у такій інтеграції, працюючи разом, надаючи один одному інформацію та допомогу у вирішенні негативних моментів можуть подолати ці проблеми набагато швидше, об'єднуючи зусилля для розробки стандартів, необхідних для швидшого розвитку фінансових ринків. Наприклад, стандартизація розкриття інформації та практики розміщення цінних паперів на основі найкращого світового досвіду допоможе збільшити впевненість інвесторів. У свою чергу, збільшена впевненість інвесторів обов'язково має прискорити зростання розвитку фінансових ринків. Ліквідні ринки разом із достатніми обсягами та активністю потребують стандартизованих процесів та регулювання. Враховуючи, що український ринок відносно незначний, інтеграція його із іншими ринками, наприклад Польщі, Угорщини, Чехії, Росії дозволить збільшити впевненість інвесторів. Проаналізувавши досвід побудови фінансових ринків в країнах ЄС, можна побачити, що в них на сьогодні існує величезна кількість незначних розбіжностей у законах та процедурах. Це створює величезні перепони у створенні єдиного ринку капіталів. Україна має певні переваги у цьому напрямі, оскільки лише створюються інфраструктура та правила роботи фінансових ринків, а отже, можемо врахувати відповідний досвід наших сусідів - країн-учасниць Європейського Союзу для того, щоб запровадити нові стандартизовані фінансові продукти [31, c. 62].

Третє питання: хто має бути лідером у розвитку фінансових ринків: державний чи приватний сектор? Приватний сектор має найвагомішу роль у розвитку ринків капіталу, особливо, що стосується збалансування пропозиції із попитом. Але, уряд перший, і що найголовніше, є відповідальним за створення та впровадження „правил гри”. Прозоре та передбачуване законодавче та регуляторне середовище, що підтримує розвиток фінансових ринків - головна запорука успіху. Воно має дозволяти та підтримувати повне та чесне розкриття всієї фінансової інформації про емітента, а також забезпечувати процедури банкрутства, що забезпечують виконання прав кредиторів. Тим не менше (і це дуже важливий момент), якщо існують перепони з боку урядової політики, то в інтересах приватного сектора голосно про це говорити. Приватний сектор має бути частиною вирішення таких проблем, працюючи із урядом, ніж очікуючи від уряду дій. На нашу думку, уряд має бути націлений на розвиток фінансових ринків, кредитуючи та розділяючи деякі ризики, притаманні ринкам. Підсумовуючи відповідь на третє питання, скажу, що державний та приватний сектори, на нашу думку, грають важливу роль у розвитку фінансових ринків, але вони мають працювати разом. Приватний сектор ініціює, виконує та опосередковує операції на ринку. Уряд наглядає за розвитком ринків, застосовуючи таку політику і регулювання, при якій він скоріше направляє ринок, ніж виконує за нього його функції.

Таким чином, Україна потребує активних кроків з боку Уряду і Парламенту України щодо створення економічних та соціальних стимулів для розвитку лізингу в Україні. Центри відповідальності лежать саме в їх площині, і від них залежить, чи буде в Україні справжній бум лізингової галузі чи ні.

3.2 Пропозиції щодо покращення бізнес-середовища для лізингу в Україні

Українське бізнес середовище для лізингу має певні особливості. Воно характеризується зовнішнім та внутрішніми чинниками, що визначають правила гри в лізинговому бізнесі. Наприклад, законодавство для лізингу можна віднести до зовнішнього середовища, на яке важко впливати. До внутрішніх чинників можна віднести рівень конкуренції серед лізингових компаній. Очевидно, що конкуренція серед лізингових компаній залежить від технологій, за якими вони працюють, персоналу, їх доступу до джерел фінансування.

З одного боку, законодавче поле, в якому функціонує лізингова галузь змінюється дуже динамічно і кардинально. Зміни комерційного та податкового права для лізингу протягом 1991-2006 років відбувалися часто і непослідовно. Значна кількість змін очевидно не сприяла встановленню чітких та прозорих правил роботи для учасників лізингової індустрії.

Протягом 1991-2003 років комерційне право для лізингових операцій було однобоким: лізингоодержувач мав необмежені права, права лізингодавця були практично відсутні. Найяскравішою ознакою невідповідності інтересів у лізинговій галузі був той факт, що лізингодавець після передачі об'єкта лізингу лізингоодержувачу практично не мав можливості його повернути у випадку, коли лізингоодержувач не виконував умови договору фінансового лізингу. Така практика призвела то того, що лізингова галузь стала галуззю із найвищими ризиками. Високі ризики, що були закладені в комерційному праві для лізингодавців, призводили до практики встановлення останніми високої ціни для лізингоодержувачів [43, c. 42].

Високі ціни лізингодавців не сприяли залученню більшої кількості клієнтів. В Україні був практично відсутній вторинний ринок лізингу (вторинним ринком лізингу вважаються предмети лізингу, що вже були у вжитку). У країнах із розвиненою лізинговою індустрією розмір ринку вторинного лізингу не менший за розмір ринку первинного лізингу. Таким чином, можна зробити висновок, що постійна зміна правил гри як на рівні комерційного права, так і на рівні податкового права призвели до того, що лізингова галузь не стала локомотивом економічного зростання в Україні на відміну від більшості країн, в яких лізинг забезпечував його основну функцію: пожвавлення економічної активності суб'єктів господарювання.