Основні тенденції та перспективи розвитку естрадно-вокального ансамблю України
Музичне мистецтво вокальної естради як культурологічний феномен. Історико-теоретичне дослідження взаємовідношення сімейств, видів і різновидів мистецтва. Пісенні жанри на естраді. Діяльність ансамблю "Смерічка". Сучасні українські естрадні ансамблі.
| Рубрика | Культура и искусство |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 03.01.2011 |
| Размер файла | 58,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
4
Основні тенденції та перспективи розвитку естрадно-вокального ансамблю України
Вступ
Актуальність дослідження. В даний час в України, разом з радикальними політичними, економічними, соціальними перетвореннями, відбуваються серйозні зміни в області культури, мистецтва і суспільної свідомості. У цих умовах мистецтво циркової естради займає особливу нішу в художній культурі України.
Музичне мистецтво вокальної естради розглядається як культурологічний феномен, в якому сполучені масова культура і музичне мистецтво. Поняття масової музичної культури, популярної музики, в цьому напрямі розвитку вокальних ансамблів взаємозв'язані.
Важливе значення мають філософські роботи вітчизняних та зарубіжних авторів, що розкривають діалектико-матеріалістичну теорію пізнання, соціальну суть людини і культурно-історичну обумовленість його становлення: Б. Р. Ананьева, Л.С. Виготського, В. У. Давидова, В. П. Зінченко, А. Н. Леонтьева, К. К. Платонова і ін.
- філософські теорії про суть і особливості соціалізації та значення естрадного мистецтва : Л. А. Беляєва, Р. Р. Гурової, А. С. Зубра, В. Т. Лісовського, В. А. Никітіна і ін.
- концепції, що розглядають особу як суб'єкт діяльності і відносин: А. А. Бодальова, Л.С. Виготського, В. У. Давидова, А. Н. Леонтьева С. Л. Рубінштейна і ін.
Мета дослідження: теоретично обгрунтувати основні тенденції та перспективи розвитку естрадно-вокального ансамблю в Україні
Об'єкт дослідження - естрадно-вокальні ансамблі в Україні.
Для реалізації поставленої мети визначені наступні завдання:
- Здійснити теоретичний аналіз проблеми і уточнити суть складеного поняття естрада, вокальне мистецтво.
- Проаналізувати історію розвитку естради;
- Виявити, теоретично обгрунтувати розвиток естрадно-вокальних ансамблів в Україні.
- визначити поняття і основні види мистецтва естради;
- обгрунтувати історичні етапи становлення і розвитку естрадного мистецтва
- виявити особливості композиційної побудови, драматургії програми, естрадних номерів вокальних ансамблів України.
Методологічна основа дослідження. Проведене дослідження носить комплексний міждисциплінарний характер, в ході його реалізації використовувалися методи, що забезпечують віддзеркалення багатоаспектної проблеми циркового мистецтва естради в художній культурі України в період нач. ХХ нач. XXI століття.
Системний підхід дозволив досліджувати циркове мистецтво естради як цілісне явище, що динамічно розвивається в художній культурі України.
Дане дослідження поєднує історичний, музично-аналітичний і культурологічний підходи, представляючи дослідження еволюції циркового мистецтва естради в України.
Історичний підхід дав можливість послідовно прослідкувати витоки виникнення, розвиток і становлення цього напряму.
Широко застосовувався аналіз наукових публікацій і документів, метод порівняльного аналізу.
Проведене дослідження носить комплексний міждисциплінарний характер, в ході його реалізації використовувалися методи, що забезпечують віддзеркалення багатоаспектної проблеми мистецтва естради в художній культурі України.
Розділ 1. Теоретичні основи розвитку вокальної естради
1.1 Естрада, як компонент культурно-досуговой діяльності
Слово "естрада" походить від латинського "strata", що означає "настил", "поміст", "піднесений майданчик". Цей сенс зберігся і в наші дні, але очевидно, що не єдиний. Адже і "театр" в первинному значенні не більше ніж "місце для видовища". У словнику Даля - це тільки поміст, піднесений майданчик, наприклад, для музики". У словнику Ушакова дане і інше значення цього слова: "мистецтво малих форм, область музичних для видовища уявлень на відкритій сцені". У Великій Радянській енциклопедії за 1934 рік опублікована стаття, присвячена тому, що естрада є областю малих форм мистецтва, але при цьому ніяк не торкнулося питання про жанровий склад естради. Увага, таким чином, приділялася не скільки естетичному, скільки морфологічному змісту даного терміну. Ці формулювання не випадкові, вони відображають картину пошуків 30-40-х років, коли рамки естради розширювалися майже безмежно. У ці роки, як пише Е. Гершуні, «естрада в повний голос зробила заявку на рівноправ'я з «великим» мистецтвом...» Гершуни, Е. Рассказываю об эстраде / Е. Гершуни. - Л.: Изд-во «Унив.кн.», 1968. - С. 17. . Перш за все це пов'язаний із зародженням в Радянській України передвісника сучасного мистецтва PR- соціальній технології управління масами. По суті справи масовик-витівник (зазвичай місцевий профспілковий активіст) брав під ідеологічний контроль не тільки свята, але і повсякденне життя. Звичайно, жодне свято не проходил без естрадного концерту Захаров, А.В. Тоталитаризм - маска толпы / А.В. Захаров // Тоталитаризм как исторический феномен. - М.: Философское общество СССР, 1989.-395 с. . Слід зазначити, що і сам массовик- витівник, в повсякденному житті, як правило, володів естрадним відчуттям. Адже йому завжди необхідно бути в центрі уваги, розважати і бавити публіку.
В процесі розвитку радянського мистецтва зміст терміну «естрада» продовжувало змінюватися. З'явилося поняття естрадного мистецтва, яке визначалося як «вид мистецтва, об'єднуючий т.з. малі форми драматургії, драматичне і вокальне мистецтва, музики, хореографії, цирку» 3. БСЕ третього видання декілька конкретизує поняття «естрада» вважаючи, що це - вид сценічного мистецтва, що сполучає в уявленні (концерті) різноманітні жанри в номерах, що є окремими закінченими виступами одного або декількох артистів. Подальший текст переконує в тому, що мова йде про жанрах, наділених особливими ознаками (« для естради характерне пряме звернення артистів до залу для глядачів»
До теперішнього часу склалася певна традиція у вивченні естрадного мистецтва, яка зберігається і при вивченні музичного мистецтва естради. Базою дослідження з'явився матеріал, накопичений в області культурології, соціології, соціальної психології, музикознавства, а також публікації фактологичного характеру, освітлюючі історіографію питання.
Історико-теоретичне дослідження внутрішньої будови миру мистецтв, взаємовідношення сімейств, видів і різновидів мистецтва, а також пологів і жанрів дано в праці М.С.Кагана «Морфологія мистецтва». Проте недостатня розробленість в науці даної теми робить деякі положення дискусійними, ці ж проблеми важливі для сучасного музичного життя М.С.Каган продовжує досліджувати в праці «Музика в світі мистецтв». Автор розглядає музику як сімейство видів музичної творчості. У дослідженнях М.С.Кагана показане, що види музичного мистецтва потім розпадаються на «пологи» і «жанри», таким чином, музика як вид мистецтва володіє складною багатовимірною структурою.
У працях К.Е.Разлогова особлива увага приділена місцю, яке займає мистецтвознавство серед джерел і складових частин культурології. З погляду семіотики мистецтвознавство, як і літературознавство (і на відміну від мовознавства), вивчає так звані вторинні моделюючі системи, тобто воно стосується образотворчого і звукового ряду, зокрема музики, театральних дій, скульптури і архітектури, творів екрану, які виходять за межі природної мови, користуються іншими знаковими системами, званими «мовами» лише умовно, аналогічно. К.Е.Разлогов досліджує глобальну і масову культури, аналізуючи витоки зародження масової культури, автор вважає, що масова культура в рамках XX століття, протистояла модерністським і авангардистським напрямам, елітарній культурі.
Важливими для вибраної теми є праці С.Н.Іконникової, В.Т.Лісовського, С.І.Льовікової, К.Г.Мяло, А.І. Мазаєва в яких розглядаються проблеми спадкоємності поколінь, вікова специфіка свідомості і поведінки молодіжної субкультури, особливості різних груп молоді, відмінних від культури суспільства Мазаев А.И. Праздник как социально-художественное явление: Опыт историко-теоретического исследования. М.: Наука, 1978..
Дослідженням художньої діяльності присвячені праці Ю.У.Фохта-бабушкина і Н.А.Хренова. Музичне мистецтво в контексті російської культури XX в. розглядається в працях Н.В.Голік. Проблеми міжкультурних комунікацій в історії світової художньої культури досліджені в роботах Е.П.Борзової. Взаємозв'язки сучасної музики з іншими формами культури вивчаються в роботах І.В.Кондакова. Проблеми, пов'язані з особливостями культури в інформаційному суспільстві розглядаються в роботах А.В.Костіной. Морфологія і семіотика мистецтва, сучасна класифікація видів мистецтв висвітлені в працях С.Т.Махліної. Мистецтво джазу і доля-музика розглядаються в роботах Т.В.Адорно.
У думках Е.М.Кузнецова, ученого і практика, що багато зробив для осмислення історії і теорії естради і цирку, можна побачити найбільш ємке визначення естрадного мистецтва:
"Естрадне мистецтво об'єднує різноманітні жанрові різновиди, спільність яких полягає в легкій пристосовності до різних умов публічної демонстрації, в короткочасності дії, в концентрованості його художніх виразних засобів, сприяючій яскравому виявленню творчої індивідуальності виконавця, а в області жанрів, пов'язаних з живим словом, - в злободенності, гострій суспільно-політичній актуальності тих, що зачіпають тим, в переважанні елементів гумору, сатири і публіцистики" "З минулого російської естради".
Основні етапи розвитку російської естради досліджені одним з перших істориків вітчизняної естради Е.Кузнецовим. Особливий інтерес для вибраної теми представляють фундаментальні праці Е.Д.Уварової в області вітчизняної естради Русская советская эстрада // Очерки истории. Отв. ред. докт. иск., проф. Е.Уварова. В 3-х Т. М., 1976, 1977,1981. . Подальше детальніше вивчення творчого процесу в естрадному мистецтві було здійснене в дослідженнях І.А.Богданова.
Наукова традиція вивчення вітчизняної естради відбита в роботах Ю.А.Дмітрієва,д.Золотніцкого, М.І.Зільбербрандта, В.Я.Каліша, Н.І.Смірнова, Е.Д.Уварової, В.Б.Фейертага, Н.Е.Шереметьевськой («Нариси історії російської радянської естради», з 1917 по 1977 рр.) Золотницкий Д. Зори «Театрального Октября». Л., 1976; ; Золотницкий Д. Очерки о советской эстраде // СЭЦ. 1977. № 3; Золотницкий Д. Начало «Невского фарса» // Политическое кабаре на стыке веков. СПб., 2000. .
Вивченню синтетичних жанрів музичного мистецтва естради мюзиклу і кіномюзиклу присвячені роботи Г.Александрова, М.Йона, Е.Кампуса, Т.Кудінової, Т.Лахусена, В.М.Лебедева, Д.М.Флінна, І.М.Шилової.
Вельми значними для усвідомлення картини епохи, що пішла, представляються публікації в періодичних виданнях, що відображають хроніку подій в області музичного мистецтва естради 20-50-х рр. А.Альшванга, С.Гинзбурга, М.Горького, С.Д.Дрейдена, М.С.Друськина, В.Ігнатовіча, А.Луначарського, М.А.Малько, Н.Мінха, П.Монте, С.Прокофьева, І.Соллертінського, С.Фінкельстайна, А.Хачатуряна, М.С.Шагинян, Г.Шнєєрсона,ю.Б. Борева Борев Ю.Б. Эстетика / Ю.Б. Борев. - М.: Высш. шк., 2002.- С.154-164. .
1.2 Пісенні жанри на естраді
Роль музики в культурі XX ст. найяскравіше опинилася після Другої світової війни (1939-1945рр.) Ніколи раніше потреба людей в ній не була такою гострою. Музичні стилі, жанри і напрями входили в життя всіх без виключення поколінь, національностей і прошарків суспільства. Місцем проведення концертів і музичних уявлень стали не тільки жорсткі рамки оперних театрів або концертних залів, але і стадіони, міські площі, монументальні визначні пам'ятки архітектура, в якій можна зібрати десятки тисяч глядачів. А завдяки сучасній техніці аудио- і відеозаписи спілкування з музикою стало можливим в дорогих умовах.
Музиканти другої половини XX ст. відчули тісний зв'язок із слухачем. Вони прагнули до єднання з аудиторією, нерідко провокували її на безпосередню реакцію і ставили слухача в умови живого діалогу з музикою. Саме тепер музиканти змогли реалізувати властивість свого мистецтва суміщати людей, уміло створюючи у величезної аудиторії могутні емоційні пориви - як позитивні, так і негативні.
Сучасна класична музика, джаз і доля - три головних гілці музичної культури другої половини XX ст. Важливою сферою музичного життя цього періоду стала і поп-музика - складний комплекс популярних музичних напрямів і індустрії розваг. У класики, джазу і року є загальний корінь - традиції фольклору. Народна музика незмінно підтримувала творчі пошуки професійних музикантів, хоча самі вони не завжди це усвідомлювали. Композиторі XIX ст. працювали в основному з міським фольклором, що достатньо часто вже пройшов професійну обробку. XXcт. відкрило сільську народну музику, її драматизм і незвичайну гостроту звучання, що одночасно і лякала, і заворожувала. Система мислення, виявлена в старовинному фольклорі, була співзвучною трагічному духовному досвіду сучасної людини.
Пошуки в цьому напрямі вплинули на виникнення в 50-х роках фатальної музики - явища, що в короткий термі перевернуло музичний мир. Дати визначення фатальній культурі дуже важко. Це особливий спосіб життя в музиці, в якій об'єдналися композиторська творчість і імпровізація, музика і сценічне дійство, живе звучання голосу або інструменту і складні ефекти електронної техніки. Виникнувши під впливом фольклору, ця культура ніколи не пов'язувала себе з конкретними національними традиціями: мова року інтернаціональна і направлена на об'єднання людей різного походження і світогляду. Ведуча роль у фатальній музиці належить психологічному і емоційному впливу, який виходить часом від одного слова або звуку. Величезне значення має вплив звукової потужності музики на психічний стан слухача: під час виступів, як правило, використовується могутня і складна звукопідсилювальна апаратура. Творчість фатальних музикантів неможлива без колективу. Його учасники не тільки виконують, але нерідко і творять музику разом. Проте на сцені кожен з них знаходить індивідуальні форми самовираження, вступаючи в свій особистий діалог із слухачем. Залежно від напряму фатальної музики і мети, яку ставлять перед собою виконавці, композиція може спонукати до глибоких роздумів, або, навпаки занурити слухача в стан глибокої апатії, або викликати спалах агресії. У фатальній музиці, як в дзеркалі відтворилися потрясіння, через які пройшли післявоєнні покоління молоді, - стихійні соціальні виступи і “сексуальна революція”, рухи хіппі і панків, трагедія наркоманії - і духовні пошуки.
Якщо доля-музика говорить від імені інтернаціональної аудиторії, то джазова культура довгий час була голосом конкретного етнічного середовища - афро-американського населення США. Вплив фольклорних традицій відчувається в ній ще сильніше, ніж в році. Джаз також спосіб життя. Його основа - імпровізація, яка для музиканта є формою пізнання світу через звуки. Саме від джазу доля перейняла свої основні риси - потяг до імпровізації і колективних форм творчості. Проте, на відміну від року, джазова імпровізація розрахована на камерне спілкування із слухачем (навіть в умовах великого концертного залу). Від публіки джазовий музикант чекає не фанатичного поклонництва (на що нерідко претендує доля-музикант), а зрілого розуміння, не спалаху емоцій, а занурення в духовний світ виконавця. Джазові музиканти виступають, як правило, в невеликих залах і клубах, прагнучи сформувати “свою” публіку і орієнтуючись на тонких знавців. Виникнувши більше століття тому, джаз в XX-му столітті перейшов початкові етнічні межі. Зараз це інтернаціональний вид творчості з багатьма регіональними і стильовими різновидами.
У 50-х роках минулого століття поп-музикою (англ. pop music, від popular music - “популярна, загальнодоступна музика”) називали долю-музику; пізніше ці поняття розділилися. Поп-музіка - розважальна масова музика, яка використовує стилі, жанри і форми року. У цьому її відмінність від популярної музики в широкому розумінні слова - найбільш відомих музичних творів (у тому числі і класичних). Провести межу між рок- і поп-музикою непросто, хоча на практиці дорогий прихильник музики легко відрізнить два цих полюси музичної культури.
Сучасна система мистецтв складається на основі двох тенденцій розвитку - тенденції синтезу, взаємозбагачення різних видів художньої практики і тенденції самовизначення, виділення різноманітних видів мистецтв. Розвиток художньої практики і естетичних потреб суспільства зумовлює синтез окремих видів мистецтв, які кожний окремо не мають синтетичного характеру (наприклад, архітектура та живопис в їхньому синтезі).
Існує три типи синтезу, кожний з яких об'єднує різні види художньої діяльності на основі якогось визначеного виду мистецтва:
- синтез пластичних мистецтв (архітектура, образотворче мистецтво і декоративно-прикладне мистецтво), що відбувається на основі архітектури;
- синтез серед видовищних мистецтв (театр, кіно, телебачення, естрада, цирк), які прийнято називати синтетичними; в них взаємодія відбувається в основному на основі творчості актора (в документальних жанрах - реальної особи);
- синтез окремих пар мистецтв, пов'язаних з літературою: літератури і музики (пісня та інші вокальні жанри), літератури та образотворчого мистецтва (напр., художньо ілюстровані видання) 1.
При взаємодії мистецтв кожне з них робить в синтетичне ціле свій внесок, збагачує цей цілісний художній твір притаманними даному виду мистецтва специфічними рисами.
Синтез мистецтв - це не механічне об'єднання окремих видів мистецтва, це - створення органічної художньої цілісності, якій притаманні нові якості, що їх не було у жодного з мистецтв до того, як вони увійшли до нового цілого. Окремі види мистецтва створюють єдину цілісність і пристосовуються як один до одного, так і до синтетичного цілого. Синтез мистецтв реалізується в єдиному художньому образі або системі образів, об'єднаних єдністю стилю, задуму, виконання, але створених за законами різних видів мистецтва. В основі синтезу пластичних мистецтв - архітектурна споруда, що доповнюється творами мистецтва: скульптури, декоративного живопису. В цьому випадку мистецтва, які беруть участь у синтезі, зберігають своє відносно самостійне образне значення, а синтез досягається завдяки єдиному задуму і стилю. Але в цьому випадку не виникає такого явища, яке можна назвати синтетичним мистецтвом.
У наш час взаємодія архітектури з іншими видами мистецтва розширює свої кордони, включає різні компоненти внутрішнього і зовнішнього облаштування споруди. Діапазон просторового синтезу розширюється як з боку архітектури (завдяки одночасному створенню грандіозних комплексів і ансамблів), так і з боку образотворчих мистецтв (живопис, скульптура) і необразотворчих (музика та ін.), пластичних і непластичних мистецтв.
На сьогодні сфера синтетичного мистецтва розширюється. Цей процес знаходить своє відображення в тому, що елемент синтетичного все частіше з'являється в різних мистецтвах, а також в тому, що з'являються нові синтетичні мистецтва.
Внутрішньою основою будь-якого синтезу мистецтв є діяльність людини, що дозволяє абсолютно несхожим видам творчості об'єднатися в органічну єдність і робить цю синтетичну єдність цікавою, правдивою і переконливою. Розвиток художньої практики і естетичних потреб суспільства веде до синтезу і таких мистецтв, які самі по собі не мають синтетичного характеру.
Синтез мистецтв може розглядатися і як особливий тип художньої творчості, який об'єднує групи синтетичних мистецтв, - театру, кіно, телебачення, естради, цирку. Загальною рисою кожного з цих мистецтв є синтетичність, але у кожного з них є свої специфічні видові особливості, і характер синтезу у кожного з цих видів мистецтва інший.
Існують суттєві, принципіальні відмінності між поняттями синтезу в просторових мистецтвах і синтетичних. При всій значущості синтезу архітектури і образотворчого мистецтва в розвитку естетичної культури очевидним є той факт, що кожне з цих видів мистецтва може існувати і існує самостійно. Виразна образність архітектурної споруди стає якісно новою, коли вона виступає у взаємодії з іншими мистецтвами. Але архітектура так само, як і живопис, і скульптура, існує як самостійний вид мистецтва зі своїм арсеналом виражальних засобів. Особливістю ж синтетичних мистецтв є те, що вони поза таким органічним об'єднанням різних видів мистецтва не можуть існувати. Синтез є основою цих мистецтв. При художньому об'єднанні мистецтв кожне з них робить свій внесок у цей синтез, що найочевидніше у видовищних видах мистецтва. Навколо акторської дії об'єднуються і служать йому всі інші мистецтва - музика і т. д. (власне, всі існуючі мистецтва можна включити в сценічну дію).
У театральному мистецтві взаємодіють драматична література, мистецтво режисури, акторська майстерність, музика, живопис, архітектура і т.д. Синтетичність театрального мистецтва не просто в тому, що театр використовує різні види мистецтва, а в тому, що мистецтва ці є необхідними компонентами сценічного образу. Театральне мистецтво взаємодіє з іншими видами мистецтва і посилює свій вплив на глядача, використовуючи їхні виражальні засоби і техніку. Використання сучасним театром виражальних засобів живопису, скульптури, архітектури, музики допомагає створенню художньої цілісності спектаклю, але переслідує різні цілі.
Взаємодія окремих видів мистецтва існує в різних взаєминах - і в розвитку синтетичних мистецтв, і у використанні окремими мистецтвами виражальних засобів та художньої мови інших видів мистецтва.
Поп-музика орієнтується на посередній смак, тому при ии створенні використовуються вже випробувані музичні стандарти. Проте з кожного правила існують виключення, і якнайкращі представники поп-музики, такі, як, наприклад, шведська група АВВА або австралійська Bee Gees, - є високопрофесійними музикантами, чиї композиції користуються заслуженою популярністю.
Вокальна (вокально-інструментальна) мініатюра, що набула широкого поширення в концертній практиці. На естраді нерідко вирішується як сценічна "ігрова" мініатюра за допомогою пластики, костюма, світла, мізансцен ("театр пісні"); великого значення набуває особа, особливості таланту і майстерності виконавця, який у ряді випадків стає "співавтором" композитора.
Жанри і форми пісні різноманітні: романс, балада, народна пісня, куплет, частушка, шансонетка і др.; різноманітні і способи виконання: сольна, ансамблева (дуети, хори, вок.-інстр. ансамблі).
Радянська естрада в ці роки мозаїчна як ніколи. У 30-і роки продовжують жити і розвиватися романс, циганська пісня, кітч, танцювально-побутова пісня.
Війна (1941-1945гг.) Ісаковський М. - "Священна війна". Загальновідома роль пісень в дні Великої Вітчизняної. Кращі з них все ж таки не марші, а лірика, пісні про рідних і близьких, про будинок, про коханих - "Землянка" Листів, "Дорогі" Новіков, "Темна ніч" Богословський. Війна розкрила різноманіття таланту такого російського автора, як Соловьев-Седой. За чотири військові роки він в співдружності з поетом А.Фатьяновим написав близько 60 пісень, серед яких "Солов'ї", "На сонячній поляночке" і ін. Пісня звучала на фронтових концертах, в госпіталях, в польових умовах. Серед найбільш улюблених виконавців - Круч, Русланова, Бернес. Розцвітає талант Шульженко - "Андрюша" (І.Жак), "Синя хусточка" (Е.Петербургський).
Ліричний настрій зберігався і в післявоєнні роки - (46-52гг.) "Де ж ви тепер, друзі-однополчани" Соловьев-седой, "Самотня гармонія" Мокроусов, "Яким ти був" і "Ой, квітне калина" Дунаєвського (з музики до фільму "Кубанські козаки"), "За фабричною заставою" Фрадкин, "Летять перелітні птахи" Блантер. Паралельно з ліричною піснею процвітає "офіційна" пісня, пісня "муцзыкальных плакатів", пісня торжеств і ходів - "Гімн демократичної молоді" Новіков, "Якби хлопці" Соловьев-Седой". Провідним композитором цієї офіціозної пісні стали С.Туліков "Ленін завжди з тобою", В.Мураделі "Партія - наш рульовий". Услід за викриттям культу особи Сталіна знов замість гимнов-славлений почали переважати пісні ліричні. Наприклад, музичним символом 6 Всесвітнього фестивалю молоді і студентів в Москві (1957) стала некваплива, мрійлива мелодія Соловьева-Седого "Підмосковні вечори".
Доба "Відлиги" принесла цілу групу нових імен, молодих авторів, кожен з яких став широко відомий. 60-і рр. Островський "А у нас у дворі" і "Як проводжають пароплави", Калмановський "Я люблю тебе, життя", Френкель "Російське поле" і "Журавлі", Петров "Я крокую по Москві", Шаїнський "Дрозди" і ін. Провідною фігурою 60-х стає А.Пахмутова "Пісня про тривожну молодість", "Пісня геологів", Головне, хлоп'ята, серцем не старіти", "Надія", "Як молоді ми були" і ін.
З середини 50-х актуальною стає пісня в танцювальних ритмах (фокстрот, танго, вальс).
Популярною мелодією стає, наприклад, пісенька А.Лепіна "П'ять хвилин" (з фільму "Карнавальна ніч", 1956), яку співала Л.Гурченко, перший вітчизняний твіст "Чорний кіт" Саульського. Відомі естрадні виконавці кінця 50-х-начала 70-х Н.Дорда, І.Бржевськая, Г.Веліканова, Г.Отс, М.Крісталінськая, Е.Пьеха, І.Кобзон, М.Магомаєв, Е.Камбурова, Е.Хиль, Л.Зикина, С.Ротару і ін.
Разом з піснею професійною розцвітала самодіяльна, "бардівська" або "авторська". Барди, як правило, об'єднували в одній особі автора слів, автора музики, співака і гітариста - Б. Окуджава, Ю.Візбор, М.Ножкин, В.Висоцький.
Набувають поширення дитячі естрадні мелодії - Шаїнський "Хай біжать незграбно", "Разом весело крокувати", "Коник", "Антошка" і ін.
У 50-60-і рр. почали з'являтися невеликі ансамблі, вокальні групи - "Дружба" А.Броневіцкого, жіночий квартет "Усмішка", "Орера" в Грузії і ін. Найбільш могутній напрям з початку 70-х рр. ВІА (біт-пісня) - потік поп-і рок-записів - західному шлягеру ("Бітлз", "Роллінг стоунз" і ін.). Першою радянськими бит-группой стали ленингр. "Співаючі гітари" пр А.Васильева, "Веселі хлоп'ята" П.Слободкина, "Пісняри" В.Мулявіна. Опісля два-три роки таких колективів налічувалися сотні. З ВІА співробітничали відомі автори - Фельцман ("Квіти"), Пахмутова ("Пісняри"), Фрадкин ("Самоцвіти"). У ВІА відкрилися і свої молоді автори-виконавці - А.Градський, Ю.Антонов.
З 70-х рр. почали з'являтися радянські, загальносоюзного калібру, зірки - Кобзон, Ротару, Пугачова, Леонтьев.
До середини 80-х наголошується криза радянської пісні. Хоча вона знаходить нове життя то в "ретро" - звучанні окремих груп - "Браво", "Доктор Ватсон", то в інтонаціях "кавалерійських" мелодій - "Любі", О.Газманова.
До кінця 80-х рр. слабшає цензура - це час рок-концертів "стадіонів". Потім нове розмежування - доля і розважальна "попса".
1.3 Синтез мистецтв у вокальних жанрах
Жанри та види мистецтва не тільки взаємодіють - вони доповнюють одне одного, спільними зусиллями створюють досить повну картину світу (що не під силу кожному з них окремо). Тобто окремі види мистецтва - це елементи єдиної системи, що “знаходяться між собою у взаєминах і зв'язках”; вони створюють єдність, цілісність, вони і відокремлені один від одного, і в той же час взаємозалежні.
Перший досвід історико-теоретичного дослідження взаємин між основними видами мистецтва, а також закономірності розпаду поезії на роди належить Гегелю (початок ХІХ ст.). Великий філософ дає найстрункішу і повну (порівняно зі своїми попередниками) систему класифікації, показує рух і трансформацію видів мистецтва від “нижчих” форм (архітектура) до “вищих” (живопис, поезія, музика). Третю частину своїх лекцій з естетики Гегель назвав “Система окремих мистецтв”, і з того часу термін “система” став загальновживаним. Треба відзначити, що цей термін показує характер взаємин між видами, підкреслюючи взаємозв'язок і взаємозалежність.
Мистецтва доповнюють і взаємозбагачують одне одного, але грані між ними є рухливими і мінливими, вони змінюються, але видова специфіка не зникає. Більше того, надмірне їх зближення, спроба зруйнувати кордони, що розділяють мистецтва, може завдати шкоди. Про це говорив ще Гете: “Ваятеля может сбить с пути живописец, живописца - мимист, и все трое могут так запутать друг друга, что ни один из них не устоит на ногах” 2. Особливо важливим це попередження є для митців, що працюють у синтетичних видах мистецтва.Характеризуючи синтез мистецтва, відомий російський вчений Ю. Б. Борєв виділяє кілька типів, або форм, такого синтезу.
Концентрація і трансляційне сполучення характерні для так званих “технічних мистецтв”.
Як уже було відзначено, виокремленню видів мистецтва передував синтетичний характер проявів творчості людини, що стало пізніше продуктом художнього розвитку. Первісний синкретизм, в якому трудова діяльність і початкові форми первісної художньої творчості були представлені в органічній єдності, відзначався і тим, що в ньому були органічно об'єднані різні типи художнього освоєння дійсності - мистецтва словесні і музичні, ранні форми хореографії і пантоміми та ін.
З того часу як мистецтво почало розвиватися у вигляді окремих галузей художньої творчості, проблему синтезу не тільки не було знято, але вона знову і знову виникала на різних етапах розвитку культури, і на кожному з них набувала іншого змісту.
Для сучасних масових видовищ взаємодія різних видів мистецтва, їх синтез є головним і теоретично визначальним моментом. Тут синтез мистецтв проявляється своєрідно; іноді це відбувається за загальними закономірностями синтезу, а іноді вони порушуються та змінюються. На відміну від архітектурного, театрального і кіносинтезу, синтез сучасних масових видовищ відбувається, як правило, на рівні організаційного “цілого”, що має не стільки художнє, скільки естетичне значення. У цьому випадку синтез будується на об'єднанні всього комплексу сучасних видів мистецтва, їхніх жанрів та елементів, а також естради, цирку і нових засобів, які народжуються на основі досягнень науки і техніки. Сучасне масове видовище створюється за сценарієм, готується як вистава, у якій так само, як і у середньовічних містеріях, обов'язковою є участь самодіяльної творчості, що виникла ніби з самого життя, з гри. Масові видовища і свята по-новому синтезують світло, кольори, звук, людські голоси, різноманітні шуми тощо.
Розділ 2. Естрадні вокальні ансамблі України
2.1 Ансамбль «Смерічка»
Ансамбль «Смерічка» як своєрідний музичний колектив, ще до появи «Червоної рути» і «Водограю», вже зробив свій помітний творчий внесок у розвиток української естради взагалі, бо вже тоді мав велику популярність в Україні, дивуючи потужним репертуаром з кількох концертних відділів, які складали пісні В. Михайлюка, В. Громцева, В. Івасюка.
«Смерічка» стала своєрідною естрадною творчою лабораторією і однією з лідерів у сучасній поп-музиці не тільки в Україні, а й на теренах колишнього Союзу, була прикладом для наслідування іншими співаками, музикантами та молодими композиторами.
Вокально-інструментальний ансамбль (ВІА) «Смерічка»! Мабуть не було серед молоді і людей старшого покоління всього СРСР та й за його межами таких, які б в кінці 60-х - на початку 70-х років минулого століття не чули про цей ансамбль і не слухали його музики та пісень. Він потужним вихором увірвався з популярними українськими естрадними піснями не тільки на обласні й республіканські сцени, але й на московську.
Відомі артисти «Смерічки» -- соло-гітариста і саксофоніста Олександра Шкляра, виконавців на духових інструментах Валерія Бурмича і Леоніда Сіренка, -- студентів Вижницького училища прикладного мистецтва (ВУПМ) ударника Юрія Шоріна, співака і гітариста Олексія Гончарука, бас-гітариста Віктора Музичка, обдарованого природою багатими талантами Василя Зінкевича. Сьогодні мало хто знає, що до того, як В. Зінкевич почав виступати, як співак, він був учасником, а згодом керівником народного самодіяльного танцювального колективу «Смеречина» при Вижницькому будинку культури. Пам'ять зберегла й те, коли прибули на роботу та навчання у Вижницю й Вижницький район юні дівчата Лідія Шевченко, Марія Ісак, Мирослава Єжеленко, Раїса Хотимська, Марія Наголюк, Стела Фрунзе, Неля Чабанова, Зоя Маслова, студентки ВУПМ Одарка Джурумія, Галина Мокрецова, відомий буковинський спортсмен і співак Володимир Матвієвський -- майбутні учасники «Смерічки», які володіли надзвичайно чарівними, дзвінкими голосами. Куди там до них сьогоднішнім “фонограмним зіркам”. Та й сам організатор і керівник «Смерічки» стрункий, худорлявий, енергійний двадцятитрьохрічний юнак Левко Дутківський, який після закінчення Мукачівського музично-педагогічного училища та служби в Армії прийшов у Вижницю, мав вигляд вісімнадцятилітнього. Це ж можна сказати й про першого модельєра естрадних стилізованих костюмів для учасників «Смерічки», вірного Левкового супутника й помічника -- Аллу Дутковську, надзвичайно скромну і сором'язливу студентку Вижницького училища прикладного мистецтва. Всіх їх об'єднувала любов до пісні й музики.
З того часу пройшли десятиліття. Нюанси тогочасного культурного життя стали забуватися, а інколи й навмисне замовчуватись. Нині старше покоління не завжди вірно відтворює історію створення й діяльності «Смерічки». Навіть у солідних публікаціях з цього приводу трапляються перекручення і помилкові твердження. Сучасна ж молодь взагалі не має уяви про тогочасні естрадні колективи. Для тих, кому сьогодні 15-20, які не уявляють себе без сучасної електронної музики, зародження перших ансамблів з використанням електроінструментів стало далекою історією.
Створення самобутнім музикантом і композитором Левком Дутковським вокально-інструментального ансамблю «Смерічка», щоб молоде покоління знало, у яких нелегких умовах створювався один з перших у СРСР ансамбль електромузики, котрий, використавши елементи поп і рок музики та українського фольклору, започаткував на Україні нову музичну хвилю. В Англії, у м. Ліверпуль народився «Бітлз», а в нас на Україні, в прикарпатському містечку Вижниця народився свій «Бітлз» -- популярна «Смерічка».
В 60-ті роки минулого століття на Заході різко виросла технізація музики, виникли електроінструменти, мікрофонно-підсилювальна апаратура. Вони зумовили зміни в музичній партитурі, в стилі різних музичних напрямків, в кількісному складі учасників. Посилились функції ритмічної групи, змінилась музична фактура, мелодика, ритміка, гармонія, манера виконання. Виник новий музичний стиль біґ-біт. (Біт (англ.) -- удар).
У цей час Україна у складі СРСР була за “залізною завісою”. Все прогресивне замовчувалось, заборонялась пропаганда нового і в музичному естрадному мистецтві. В Україні діяли академічні естрадні колективи та співаки, великі та малі джазові оркестри, вокальні жіночі ансамблі, що виконували пісні в стилі міського романсу. Зокрема на Буковині існували: великий джазовий естрадний молодіжний оркестр (ЕМО) Чернівецького університету, естрадний ансамбль (джаз-квінтет) «Буковина» Чернівецької філармонії, вокальні жіночі ансамблі «Марічка» із Чернівців, «Мелодія» із Сокирян, «Пролісок» із Сторожинця, вокальний квартет «Буковинка» з Кіцманя та ін. Ці вокальні колективи виконували ліричні пісні під інструментальний супровід, який в основному складався з баяна -- акордеона, кларнета -- саксофона, одної гітари та контрабаса.
В 1966 р. молодий музикант Левко Дутківський, ламаючи стереотипи радянської естради, створив при Вижницькому районному Будинку культури ансамбль електромузики, який складався з трьох електрогітар (соло, ритм і бас), ударних та електрооргана. Цей ансамбль він назвав «Смерічкою», тобто завжди вічнозеленою Карпатською ялинкою -- символом краси і молодості Карпатських гір. Новостворений ансамбль почав грати в новому музичному стилі біґ-біт.
Левко Дутківський почав поєднувати тогочасні ритми, гармонію поп та рок музики з народним гуцульським, буковинським, українським мелосом і фольклором, виробляючи таким чином свій власний стиль. Ансамбль «Смерічка» швидко набрав популярності серед молоді. На танцювальні вечори, які проходили у Вижницькому БК з'їжджались шанувальники з навколишніх районів та з Чернівців, щоб потанцювати модні танці рок-н-рол, твіст, блюз, шейк. Вижницький райком комсомолу на чолі з Феліксом Карчевським підтримав нове починання і тому молодь почувала себе у Вижниці розкуто, вільно і без допомоги влади сама підтримували належний порядок в Будинку культури.
Для концертної діяльності «Смерічки», яка прискіпливо контролювались владою, Левко Дутківський створив скромнішу і компроміснішу програму. Її напрямок визначали в основному пісні Л. Дутківського та кілька аранжированих ним пісень Василя Михайлюка та Олександра Білаша. Програму обов'язково мали доповнювати комсомольські патріотичні пісні, які Л. Дутківський аранжував в своєму «смеречанському» стилі.Лідія Шевченко, перша солістка ансамблю «Смерічка» згадує:«…Коли Левко організував «Смерічку», ми були такі молоді, справді схожі на смерічки. Я пізнала на цій сцені, що таке пісня…» [ Нечаєва П. Вижницький феномен // Ч: Доба, 2002. -- 11 січня.].Нові виконавська манера і музичний стиль потребували в концертній діяльності «Смерічки» і зміни зовнішніх атрибутів -- світлового оформлення, режисури, а також сценічних костюмів. У 1967 році перші ідеї у створенні естрадних сценічних костюмів для «Смерічки», де поєднувались сучасні строї і елементи народного костюма, започаткувала Алла Дутковська -- тоді ще учениця Вижницького училища прикладного мистецтва, що навчалася на відділі моделювання та конструювання одягу. Художниця-модельєр, кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник Науково-дослідного центру Буковинознавства Чернівецького державного університету М. В. Костишина писала:«…Початок творчої діяльності А. Дутковської збігається з народженням паростка буковинської естради -- вокально-інструментального ансамблю «Смерічка» під керівництвом молодого талановитого композитора Левка Дутковського…Вона стала першою на Буковині художницею по створенню естрадного одягу за місцевими мотивами. Її моделі, відзначаючись яскравою своєрідністю, заслуговують першочергової уваги та популяризації…» [ Костишина М. Український народний костюм Північної Буковини (традиції і сучасність). Ч: Видавництво «Рута», 1996. -- с. 153.]. Так уже сталося зі збігом часу, що шлях «Смерічки» не міг не перетнутися з молодим Чернівецьким обласним телебаченням, яке сприяло популяризації колективу, а водночас, пісні ансамблю в майбутньому стали його візитною карткою.
Перші звукозаписи біґ-біт групи «Смерічка» здійснював на телестудії талановитий звукорежисер і музикант Василь Стріхович. Він намагався, експериментуючи на слабкій за технічними можливостями телевізійній апаратурі, якісно записати ансамбль, що використовував електроінструменти у новому, тоді ще маловідомому музичному стилі. Уже перші телевізійні передачі за участю «Смерічки», режисерами яких були Василь Селезінка та Василь Стріхович, виходили прямим ефіром на Москву і Київ. Багатомільйонна аудиторія глядачів колишнього СРСР познайомилася з ансамблем і була приємно вражена. Про це свідчать дуже багато схвальних відгуків, які приходили на адресу ансамблю «Смерічка». Правда, новаторські ідеї Л. Дутківського не відразу були однозначно сприйняті. За свідченнями головного режисера Чернівецького телебачення В. Селезінки якийсь глядач з Кубані в своєму листі висловлював незадоволення піснею «Сніжинки падають», вважав її «надто модерною і написаною під впливом чужого і ворожого Заходу».Нова музична хвиля перших пісень Л. Дутківського у виконанні «Смерічки» та солістів Лідії Шевченко і Володимира Матвієвського в той час на Україні стала прикладом для наслідування багатьом композиторам, співакам, музикантам…
Весною 1968 року, подружившись з Левком Дутковським, юний Володя Івасюк спробував написати кілька пісень в стилі «Смерічки». Пісні «Я піду в далекі гори» та «Відлуння твоїх кроків» на вірші Володимира Вознюка вдало вписалися в репертуар Вижницького ансамблю. Пізніше В. Івасюк писав у Всесоюзному журналі «Кругозор»:«…Своєрідний стиль виконання і трактовка фольклору полонили мене, коли я вперше почув ансамбль на сцені. В «Смерічку» я приніс свої перші пісні…» [ Івасюк В. Как выросла «Смеричка» // М: Кругозор, 1977. -- №3.].У 1968 році в «Смерічку» прийшла артистка Буковинського ансамблю пісні і танцю Чернівецької філармонії Марія Ісак. У кінці 1968 року, почав пробувати себе у співі Василь Зінкевич, клопітливо і терпеливо навчаючись у “вокальній школі” Л. Дутківського. А в листопаді 1969-го учасником ансамблю став юний, здібний співак-початківець Назарій Яремчук. Прихід нових учасників підняв «Смерічку» на вищий щабель популярності. Звичайно, це була велика праця, що ґрунтувалась на ентузіазмі, як учасників «Смерічки», так і керівника Л. Дутківського, який з нуля навчав грати на музичних інструментах переважну більшість музикантів, розписував і розучував з ними партитури пісень, вчив співати, працюючи над вокальною манерою. В той час «Смерічку» легко можна було впізнати без оголошення по радіо і телебаченню. Ансамбль зі своєю оригінальною манерою виконання яскраво вирізнявся серед інших подібних колективів в Україні, які робили спроби копіювати «Смерічку».Учасники «Смерічки» згадують:
Олександр Бродовінський, музикант, учасник ансамблю «Смерічка»:«…Я був студентом музучилища. Ми часто брали участь у офіційних концертах. Вперше й побачив «Смерічку» на такому концерті. Не пам'ятаю, що вона виконувала, але це був свіжий струмінь… «Смерічка» -- це подвиг Левка. Хочу віддати данину величезної поваги за той колосальний труд, який Левко вклав у нас. Так треба було захопити людей! Ми жили музикою, співом. Репетиції -- до 3-ї, 4-ї ранку. Дехто навіть не знав музичної грамоти -- Левко їх учив!..» [1].Марія Ісак -- солістка ансамблю «Смерічка»:«…Успіху «Смерічка» сягнула завдяки засновникові Л. Дутківському, надзвичайно енергійній, наполегливій людині, до безтями закоханій у свою справу. Це він навчив співати Назарія, мене, Василя, всіх «смеречан»…» [ Стринадко І. Я любив вас усіх. Та найбільше любив Україну. «Марія Ісак, солістка ансамблю «Смерічка» перших років його діяльності», «Вижницьке об'єднання Всеукраїнського районного товариства «Просвіта». Коломия: «Вік», 1996. -- с. 56.]. У квітні 1970 року ансамбль «Смерічка» брав участь у Республіканському фестивалі-конкурсі самодіяльного мистецтва з піснями Л. Дутківського «Незрівняний світ краси» (соліст Н. Яремчук), «Бажання» (солістка М. Ісак), В. Михайлюка «Верба» (солістки Л. Шевченко та Р. Хотимська), В. Івасюка «Я піду в далекі гори» (солісти В. Зінкевич та Н. Яремчук). Оригінальні сценічні стилізовані біло-червоні естрадні костюми, виготовлені майстринями Вижницького побуткомбінату під керуванням Раїси Обновленської та Олени Рахубовської за ідеями і ескізами Алли Дутковської та Василя Зінкевича, гармонійно доповнювали мелодичні пісні «Смерічки». Успіх був великий. Ансамбль «Смерічка», як переможець отримав звання лауреата фестивалю самодіяльного мистецтва Української УРСР з врученням Диплома першого ступеня і Великої Золотої медалі, а її керівник отримав Диплом першого ступеня і Золоту медаль. Це була велика перша перемога «Смерічки», це було визнання ансамблю. Сотні листів, паломницькі екскурсії молоді до Вижниці, щоб хоча краєм ока побачити самодіяльних артистів «Смерічки». Ансамбль стає популярним в Україні. Московська фірма грамзапису «Мелодія» випускає першу малу (міньйон) платівку «Смерічки» з піснями Л. Дутківського «Ти прийди в синю ніч«, «Бажання», «Незрівняний cвіт» і піснею В. Івасюка «Мила моя» (солісти М. Ісак, В. Зінкевич та Н. Яремчук). Влітку 1970 «Смерічка» як переможець Республіканського телеконкурсу бере участь у заключній телевізійній передачі в м. Одесі. Її популярність все більше зростала і ширилась. Та зростала й недоброзичлива, а то й нищівна критика. «Смерічку» звинувачували в пропаганді буржуазно-націоналістичної моралі не притаманної радянській молоді. Ситуацію врятував народний артист України, відомий співак, голова правління Музично-хорового товариства України Cергій Козак. Будучи головою журі Республіканського фестивалю, він виступив на сторінках журналу «Соціалістична культура» зі статтею, у якій назвав ансамбль взірцем української радянської естради. Сергій Козак підтримав «Смерічку» і в своїй доповіді на пленумі творчих спілок у сесійному залі Верховної Ради УРСР, де виступали також Олесь Гончар, Андрій Штогаренко, Наталя Ужвій, відзначив: «…Товариство робить перші спроби таких естрадних колективів, які б служили за зразок нової радянської естради, спроможної відповідати на запит часу і смаків молоді. Такими можна назвати молодіжну «Смерічку» із Вижниці на Буковині…» [ Козак С. Натхненна пісня України // Літературна Україна, 1970 -- 10 квітня.].
Навесні 1970 року Володимир Івасюк написав для «Смерічки» пісні «Червона рута» та «Водограй». З легкої руки Л. Дутківського вони тріумфально пішли у широкий світ. “Пісенна фабрика” Левка зуміла майстерно прочитати задум композитора, донести пісні до слухача і так “розкрутити” їх, що твори стали надзвичайно популярні. Перше публічне виконання ансамблем «Смерічка» пісні «Червона рута» (солісти В. Зінкевич і Н. Яремчук) відбулося на сцені Чернівецької філармонії в жовтні 1970 року під час творчого звіту обласної спілки композиторів. Чернівецька обласна газета «Зорилей Буковиней» писала: «…В останні роки все більше і більше говорять про молодого композитора Л. Дутківського, йому належить заслуга створення у Вижниці інструментально-вокального ансамблю «Смерічка», колективу з великим майбутнім. Цей ансамбль постійно поповнює свій репертуар творами Буковинських авторів. Цього разу він також виступив перед слухачами з трьома п'єсами чарівної краси: «Незрівняний світ», «Коли мине любов» Л. Дутківського на слова А. Фартушняка та В. Григорака і «Червона рута» (сл. і муз. В. Івасюка). Молоді композитори Л. Дутківський та В. Івасюк заслуговують на щире «браво»…» [ Крецу І. «Лунають нові пісні» // Ч: Зорилей Буковиней, 1970 -- 27 жовтня.]
На жаль успішний виступ «Смерічки» на звіті композиторів був затьмарений гострою критикою високих гостей з Києва. Пісні «Незрівняний світ», «Коли мине любов» і «Червона рута» вони назвали низько-пробними західно-буржуазними піснями, іграшками з мильних бульбашок на новорічній ялинці. У той час Володя Івасюк щиро писав Дутковському, всіляко заспокоюючи друга:«…мені здається що тов. Я… не побачив головного -- ансамбль співає пісні, які мають, якщо не залізний зв'язок з Буковинською музикою і фольклором, то хоча б побудовані на її інтонаціях і мають її запах. Нехай він покаже нам такий же ансамбль, який би міг похвалитись таким зв'язком (в Україні). Я принаймні про такий не чув. Пісні твої молоді подобаються, вони -- елегійні, музичні, оригінальні. Це не тільки моя думка…» [ З листа В. Івасюка Л. Дутковському, жовтень 1970 року.].
Популярність пісні «Червона рута» у виконанні «Смерічки» в серпні 1971 році спонукали львів'ян Мирослава Скочеляса та Романа Олексіва до створення телевізійної стрічки «Червона рута». Звукорежисером був Василь Стріхович з Чернівецького телебачення. Сюжет фільму простий -- кохання молодого шахтаря з Донеччини Бориса і карпатської дівчини Оксани. В ролі Бориса виступив соліст «Смерічки» Василь Зінкевич, а в ролі Оксани -- співачка, викладач Чернівецького культосвітнього училища Софія Ротару. Разом зі «Смерічкою» у фільмі знімались ВІА «Карпати» з Чернівців, вокальний ансамбль «Росинка» і танцювальний колектив з Івано-Франківська, виконавиця популярних пісень Раїса Кольца з Новоселиці. Ансамбль «Смерічка» у телефільмі виконував пісні В. Івасюка: «Червона рута» і «Я піду в далекі гори» (солісти В. Зінкевич і Н. Яремчук), «Водограй» (солісти М. Ісак і Н. Яремчук); пісні Л. Дутківського «У Карпатах ходить осінь» (солістка С. Ротару), «Незрівняний світ краси» і «Якщо мине любов» (соліст Н. Яремчук); пісню В. Громцева «Залишені квіти» (соліст В. Зінкевич).
Після зйомок телефільму Л. Дутковському запропонували разом з «Смерічкою» та Софією Ротару перейти на професійну сцену у Чернівецьку філармонію. Левко, порадившись з аматорами «Смерічки», вирішив поки що залишатися у Вижниці і запропонував Анатолію Євдокименку, чоловікові С. Ротару, створити свій ансамбль, назвавши його, як і телефільм, «Червоною рутою».
У Чернівецькій філармонії восени 1971 року було створено ВІА «Червона рута» з солісткою С. Ротару. Взявши в основу свого репертуару популярні пісні ансамблю «Смерічка», серед яких «У Карпатах ходить осінь» Л. Дутківського, «Пісня буде поміж нас», «Водограй», «Червона рута» В. Івасюка, «Залишені квіти» В. Громцева та ін., новостворений вокально-інструментальний ансамбль поїхав на гастролі завойовувати всесоюзного глядача.
В 1971 році пісня «Червона рута» у виконанні «Смерічки» стала піснею року. Центральне телебачення (ЦТ) запросило в Москву композитора Володимира Івасюка, солістів «Смерічки» Василя Зінкевича та Назарія Яремчука виконати пісню у фінальній телепередачі конкурсу «Пісня-71» під супровід оркестру Всесоюзного радіо і телебачення (керівник Ю. Силантьєв).
На початку 1972 року «Смерічка» взяла участь у Всесоюзному телеконкурсі «Алло ми шукаємо таланти». Пісня Л. Дутківського «Горянка» на слова Д. Леонтюка (солісти Н. Яремчук та В. Зінкевич) принесла перемогу ансамблю «Смерічка» в Москві. Пізніше Всесоюзний журнал «Музыкальная жизнь» писав: «…«Горянка» Л. Дутківського -- фірмова пісня «Смерічки», вона принесла в свій час самодіяльному ансамблю звання лауреата телевізійного конкурсу, відкривши йому дорогу на професійну естраду. Написана вона з великим темпераментом та майстерністю і базується на тому ж, головному для «Смерічки», принципі -- поєднання народно-пісенної мелодики з сучасними ритмами…» [ Епштейн Є. Популярность обязывает // М: Музыкальная жизнь, 1974. -- №22. -- с. 19.]. В грудні цього ж року Центральне телебачення запросило ансамбль «Смерічка» на фінальний телеконкурс «Пісня-72» з піснею Л. Дутківського «Незрівняний світ краси». Та він вважав, що пісня В. Івасюка «Водограй» у виконанні «Смерічки» краща і більш популярна. Тому у розмові наполегливо переконав редактора популярної телепередачі Віктора Черкасова, що піснею року повинен бути тільки «Водограй». У виконанні «Смерічки» та солістів Мирослави Єжеленко і Назарія Яремчука «Водограй» В. Івасюка став піснею 1972 року. Газета «Комсомольское знамя» писала: «…У Вижницю прийшла телеграма -- «Смерічку» запрошували для участі в передачі Центрального телебачення «Пісня-72». Була запропонована й пісня «Незрівняний світ» Левка Дутківського. Але ансамбль виступив з піснею Володимира Івасюка «Водограй». Дутківський був проти того, щоби виконувалась його пісня. Вважав, що «Водограй» кращий. В цьому він весь -- Левко Дутківський, беззмінний керівник популярного колективу…» [ Гальченго Г. Когда рядом такой человек // Комсомольское Знамя, 1973. -- 8 квітня.]. Після запису телепередачі «Пісня-72» в Москві «Смерічку» разом з білоруськими «Піснярами» запросили дати сольний концерт в Колонному залі Будинку Спілок. Ведучими концерту були популярні диктори ЦТ А. Шилова та В. Кирилов. Концерт пройшов з величезним успіхом. Москвичі щиро вітали два популярні ансамблі з України та Білорусії. А вже після концерту, під час дружньої вечері керівник ансамблю «Пісняри» Володимир Мулявін порадив Левку Дутковському разом з ансамблем «Смерічка» перейти на професійну сцену, бо самодіяльна сцена мала свої творчі і технічні обмеження… Заключним акордом самодіяльної вижницької «Смерічки» був виступ в кінці грудня 1972 року в м. Києві разом з ВІА «Червона рута» Чернівецької філармонії на святі мистецтв, присвяченому 50-річчю утворенню СРСР. Вдячні кияни бурхливими оплесками та гучними викриками довго не відпускали артистів зі сцени. Пізніше Газета «Культура і життя» писала:
Подобные документы
Розвиток культурної спадщини Прибузького краю. Дослідження популярності танцювального мистецтва на Півдні України. Показ національного характеру народу за допомогою танцю. Використання кубанської фантазії на теми південноукраїнських козацьких мелодій.
статья [21,2 K], добавлен 24.11.2017Мистецтво, як унікальний механізм культурної еволюції. Диференціація й інтеграція видів мистецтва. Характеристика знакових засобів, які використовуються у різних видах, жанрах, стилях мистецтва, і утворюють характерну для них, специфічну художню мову.
контрольная работа [36,4 K], добавлен 08.11.2010Основні тенденції розвитку культури України в 20-ті рр. ХХ ст., політика українізації. Освіта і наука в Україні в період НЕПу. Літературне життя: вплив революції, пролеткульт, діяльність ВАПЛІТу. Українське мистецтво: розвиток живопису, течії і напрямки.
реферат [36,5 K], добавлен 25.02.2012Жанри театральної музики, особливості симфонії та інструментального концерту, відомі композитори, що творили в цих жанрах. Опера як художнє поєднання вокальної та інструментальної музики, поезії, драматургії, хореографії та образотворчого мистецтва.
презентация [1,5 M], добавлен 26.11.2013Розгляд еволюції розвитку мистецтва від експериментів імпресіоністів, крізь постімпресіонізм, кубізм, неопримітивізм, алогізм і, нарешті, безпредметне мистецтво. Характеристика напрямів сучасного мистецтва, філософське обгрунтування contemporary-art.
статья [23,9 K], добавлен 24.04.2018Дослідження архітектурного, живописного та скульптурного мистецтва Київської Русі. Особливості розвитку іконопису, фрескового живопису, мозаїки. Вишивка як одне з найдавніших народних ремесел в Україні. Культурно-просвітницька діяльність Петра Могили.
контрольная работа [25,5 K], добавлен 05.02.2013Зміст жанру "музична кінострічка", її роль в контексті культури першої половини ХХ століття. Музичний кінофільм як форма для екранізації мюзиклів, оперет. Особливості впливу музичних кінострічок на розвиток естрадно-джазового вокального мистецтва.
статья [23,0 K], добавлен 24.04.2018Тенденції розвитку українського образотворчого мистецтва на початку ХХ ст. Видатні живописці: жанру побуту - М. Пимоненко, пейзажисти - С. Васильківський, В. Орловський, П. Шевченко, І. Труш, К. Костанді. Творчість Олександра Богомазова, Михайла Бойчука.
презентация [1,1 M], добавлен 19.05.2016Етапи розвитку української культурологічної думки ХХ ст. Складнощі формування національної культурологічної школи. Архітектура і образотворче мистецтво барокової доби в Україні. Культура України в 30-40-х роках ХХ ст. Розвиток мистецтва у період війни.
контрольная работа [36,7 K], добавлен 21.02.2012Дослідження проблематики єдності етнокультурних і масових реалій музичної культури в просторі сучасного культуротворення. Ааналіз артефактів популярної культури, естради і етнокультурної реальності музичного мистецтва. Діалог поп-культури і етнокультури.
статья [22,1 K], добавлен 24.04.2018
