Українська мистецька традиція в сучасній фестивальній культурі

Автентичність притаманна і постмодерністському мистецтву, в якому вона виявляється в тенденції до синкретизму, до злиття різних видів мистецтва, єдності стилів і жанрів. Постійне повторення ситуації від стику до стику, незначна інформаційна відмінність наступної строфи від попередньої, відкритий нескінченний ритм є також характерним для народного мистецтва. Ще одна "первісна" характеристика постмодернізму - його ритуальність, що виявляється в акціях, хепенінгах, перформансах, головне в котрих - сам факт переживання дійства. Але автентичність сучасного українського мистецтва переважно виявляється не в цьому, а в збереженні менталітету і глибинних, духовних зв'язків зі своєю традиційною культурою[40, с. 87]. І тому у сучасному українському мистецтві, на противагу західній тенденції деконструкції та нігілізму, виявляється лінія пошуку духовної основи нового відродження. Прикметна риса українського мистецтва - увага до натурфілософського, духовності, космічного початку. Так, улюблена тема М. Кривенка - природа, через яку виявляється психічний стан художника. Його творчість з його аскетичною палітрою та формою чистої неопосередкованої експресії - це потяг до позакультурної комунікації з безкінечністю Всесвіту та людського підсвідомого. У "Квітучій планеті" І. Марчука відчувається глибоке та природне поріднення людини з навколишнім світом. Картини О. Дубовика, Е. Петренка, Ю. Шевченка - це своєрідні картини-ідеї, в яких відчутна космічна основа.

Деякі художники прагнуть висловити зміну відносин людини та природи, культури й трансцендентного начала, що пронизує світ. Поновити втрачений зв'язок з універсумом, відтворити нову духовну цінність у світі, де абсурд здається єдиною, не скомпрометованою цінністю. Так, О. Клименко зображає сучасність крізь призму середньовіччя - з його загостреним відчуттям пошуку морального ідеалу, ствердження людської гідності, прославленням людської шляхетності. В його останніх роботах "Чаша Грааля", "Зірка Грааля" та інших домінує золотаво-жовтий колір. Творчість Ганни Король повністю виходить із візантійсько-київських традицій зі своїм колористичним композиційним, особливою поетичною принадністю та духовно-смисловим навантаженням ("Спогадах", "Два янголи", "Душі криниця"). Композиції її робіт динамічні, лінії енергійні, мають повторюваний, наростаючий ритм. Твори Г. Король, О. Клименка та багатьох інших українських митців стверджують позачасові цінності, які наближають нас до універсалізму Всесвіту, дозволяють відчути єдність із духом Космосу. Українському сучасному мистецтву чужа деструктивність, йому ближчий скоріше конструктивний обрис абсурдного мистецтва.

Українські художники лише напівсприйняли одне з найголовніших правил гри поставангарду: постійно ставити питання, запозичувані з нехудожньої сфери - науки, ідеології, соціології тощо, але вирішуються вони пластичною мовою, а не мовою символів "об'єкта", хепенінгу. Особливістю національної традиції є чуттєво-образне, духовно-релігійне, екзистенціальне усвідомлення людського буття на противагу західній ментальності, в якій панували неологізм, імперативність мислення, тиранія абстракції. А звідси зв'язок з непроминущим, вічним, життєустрій, естетизм, катарсичне переживання, що простежується в творах українських митців. Прикладом цього напряму є представник українського трансавангарду Арсена Савадова, картина якого "Смуток Клеопатри" (1987 р.) стала своєрідною емблемою українського постмодернізму. Митця турбує довічна проблема Життя і Смерті, торжества духовного в світі, єдність духу і матерії, мистецтва і сучасності, але зовсім по-різному підходять вони до її втілення. В одній з останніх робіт А. Савадова (у співавторстві з О. Харченком) "Дипінсайдер" (перекладається як "той, що проникає усередину"), яку було представлено навесні 1998 року в галереї ЦРІ Сороса яскраво розкривається тема Смерті, через яку пізнається сенс життя, вступає в явну суперечність з убогістю і метушнею на цвинтарі, безглуздо тяжкою, спустошливою працею шахтарів, коли за вугілля вони часто розплачуються життям. Цей твір А. Савадова дає нам змогу відсторонено подивитися на самих себе, пережити мізерність, убогість власного життя, бо переповнюючись незначними подіями, гонитвою за речами, престижем, грошима, наше буття перетворюється на пил, смерть ще за життя. Виникнення школи українського постмодернізму в живописі також пов'язують із Манежною виставкою 1988 р. (іноді ЇЇ називають "українська хвиля", "український трансавангард"). Найцікавіші художники постмодернізму - О. Гнилицький, Г. Сенченко, О. Харченко, О. Голосій; художники групи "Паризька комуна", "Вольова грань національного постмодернізму", "Одеської школи" - О. Ройтбуд, В. Рябченко, С. Ликов та ін. Творчість українських художників також вдається до неоромантизму і психоделіку, експресіонізму і неоархаїки, тут можна зустріти елементи соц-арту та реалізму. Наприклад, представникам одеської чи, як її ще називають "південноросійської" школи живопису(О. Ройтбурд, В. Рябченко, С. Ликов, В. Трубникова та ін.) притаманні вишукана красивість, камерний ліризм, м'якість, загострено чутлива виразність спонтанного художнього жесту та, як багатьом сучасним митцям, численне цитування з класики світового мистецтва. Не зважаючи на загальні риси, кожний має індивідуальні пріоритети: у В. Харченка це - Північне Відродження і бароко, для С. Ликова - неоархаїка. Картини В. Трубникової наповнені містицизмом, постмодерністською символікою: сфінкси, Медузи-Горгони, коринфські капітелі. Парадоксальні ситуації миротворчості, образи-емблеми, образи-символи трапляються і в картинах В. Рябченка, які завжди гарні за колоритом, декоративні [27]. Цікаво працюють останнім часом О. Гнилицький, якого критики називають творцем "кучерявого стилю" ("Дискусія про таємницю", 1987 р.) та О. Голосий. У 1991 році О. Голосий мав персональну виставку в ЦБХ (Центральному Будинку художника) в Москві із незвичайним способом демонстрації його робіт. Маленькі хлопчики картини розвозили по залу на дерев'яних конструкціях з колесиками. Глядачі тулились до пустих стін, а величезні полотна "наїжджали" на них, змінюючи масштаб і простір. Рух картин, дзенькіт дзвіночків, які були прив'язані до підрамників, музичний фон спричинювали відчуття ірреальності, дитячих фантазій, що були співзвучні сюжетам картин, розрядженому метафізичному простору кращих його полотен ("Психоделічна атака блакитних кроликів", "Без назви", "Розмова"). Навіть навмисна зневажливість, брудні потоки фарби, які символізували спогади, тугу художника за зникаючим живописом, не псували враження від картин, де все - непідроблене щире: жах, іронія, тверезість і деяке божевілля.

Основний пошук художників у 90-ті роки здійснювався в царині поза раціонального суб'єктивного, інтуїції, "духовному зору" надавалися привілеї. Це характерно як для творчих груп "Седнів І", "Седнів II", так і для кола "Паризька комуна" (ідеолог О. Соловйов), а також для одеситів, які на III Міжнародному арт-фестивалі (1998 р.) представили проект "Тихий карнавал підсвідомості" (Л. Нестеренко, В. Овсейко, Р. Гарасюта, В. Харченко). Творчість іншої групи одеситів (В. Гончара, В.Гончарової. Р. Іллічової, Е. Кульчик, О. Стайкова), яка також була представлена на ІІІ арт-фестивалі об'єднує психологічний напрям творчості. В їхніх роботах переплітаються, взаємодоповнюючи один одного, світ реальний і ідеальний, свідомості і підсвідомості. Спільним є прагнення до пізнання світу в його цілісності, чуттєвого і надчуттєвого, відчутного та тонкого. Художники групи "Паризька комуна" орієнтовані на деструктивність трансавангарду, вільно орієнтуються у світових художніх традиціях - від давніх культур, витонченої пластики японських образів німецького романтизму до Сальвадора Далі, представників поп-арту. Вони декларують надзвичайний суб'єктивізм, вивільнення з-під норм. Пластична гра їхніх образів побудована на рівновазі інтелектуальних та чуттєвих засад.

Підводячи певний підсумок, відзначимо що народне мистецтво відіграла особливу роль в українській історії. Саме завдяки їй в умовах тривалої відсутності національної державності була збережена спадкоємність української мистецької традиції. Багато звичаїв і обрядів українці зберегли до сьогодні. Індустріальне суспільство, урбанізація нівелюють традиційні національні і регіональні особливості культури. І в цих умовах дуже важливо ретельно зберігати, вивчати і популяризувати накопичені багатьма поколіннями знання, традиції. Адже без минулого немає майбутнього.

3. Специфіка репрезентації мистецької традиції України в сучасній фестивальній культурі

3.1 Сучасна фестивальна культура як форма репрезентації української мистецької традиції

Кінець XX століття характеризується небаченим стрімким розвитком усіх напрямів людської діяльності й виникненням масового суспільства. З появою кіно, радіо, телебачення, Інтернету з одночасним розповсюдженням інформації у всьому світі утворилася єдина система ідей, образів, розваг, які пропонуються найширшій аудиторії. У всьому світі проходить процес глобалізації (перетворення певного явища на світове, планетарне, те, яке стосується усієї земної кулі), основними наслідками якого є стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Глобалізаційні процеси приводять до того, що люди стають причетними до цілого ряду культур, а відтак постають проблеми щодо визначення своєї ідентичності, і внаслідок цього все більшої актуальності набуває поняття мультикультурності. Явище глобалізації має наслідки як позитивні - розширення культурних контактів, можливостей культурного обміну, так і негативні - стандартизація культури, загальне спрощення культурного змісту, поглинання (повне або часткове) масовою культурою самобутніх національних культур.

Як реакція на глобалізаційні процеси сьогодні стрімко зростає відчуття власної унікальності й самобутності у народів та регіонів. Захист місцевих національних традицій та рис є глобальним феноменом сучасності, яке знаходить своє втілення на фестивалях з різною тематикою, але з однією ціллю - розвитку та популяризації української мистецької традиції.

Поняття про фестиваль як масове свято, яке демонструє досягнення в галузі музики, театру, кіно, естради [2], концентруючись на мистецькій складовій, не охоплює всієї різноманітності сучасних фестивалів. Спробуємо пояснити явище фестивалю більш широко, виходячи з етимології слова та з огляду на сучасний контекст його застосування. Латинські поняття «feast» та «festival» спочатку були тотожними і означали буквально «свято». З часом «feast» закріпилося за релігійними святами, а «festival» набуло сучасного значення, зберігши обов'язковий елемент святковості та урочистості. Однак фестиваль відрізняється від свята як такого, по-перше обов'язковою присутністю тематики, і, по-друге, - наявністю певного суб'єкта-організатора, одного або декількох (якщо для свята підставою можуть бути традиції, пам'ятні дати і т. ін.). Отже, фестиваль можна визначити як організований захід з елементом святковості, що має визначену тематику (одну або декілька).

Історичні витоки сучасних фестивалів простежуються від самого зародження людської культури, у ритуальних та обрядових дійствах, святкових релігійних церемоніях, містеріях, карнавалах. З поступовим розділенням церковного та світського життя фестивалі наблизились до їх сучасного розуміння.

В Україні існує нагальна потреба розвитку та популяризації українського мистецтва. Затяжна криза мистецького сектору та відсутність чіткої концепції розвитку українського мистецтва ставлять під загрозу його існування взагалі. Наразі якісні та художньо цінні мистецькі твори замінюють епатажний акціонізм та кітч. Це дуже негативно позначиться на вихованні нових поколінь, на формуванні національної самосвідомості в цілому.

Метою сучасної фестивальної культури є сприяння розвитку та популяризації української мистецької традиції, зробити її співзвучною сучасності, зберігаючи при цьому рівновагу між традицією та інновацією; формувати та розвивати національну ідентичність, створюючи нове мистецьке середовище. Також сучасна фестивальна культура покликана сприяти успішному втіленню в життя народної творчості та її популяризації шляхом ознайомлення з творчими колективами, окремими виконавцями та майстрами декоративно-ужиткового мистецтва, налагодження культурних зв'язків та творчого взаємообміну України та інших країн світу, підвищення ролі культурної спадщини у формуванні світогляду підростаючого покоління.

Основним завданням фестивалю є широке залучення населення, особливо студентської та учнівської молоді до участі в народній творчості; практичне знайомство з джерелами автентичного фольклору і національних етнографічних груп України та інших держав; пошук і привернення уваги до вивчення фольклору науково-дослідницьких гуртів, окремих збирачів нематеріальної культурної спадщини; розвиток українського фольклору, традицій, звичаїв різних національностей, духовне збагачення українського народу.

В рамках фестивалю проводяться виставки образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва (національні подвір'я) та концертні виступи колективів та окремих виконавців за такими номінаціями.

На сучасних фестивалях використовуються художні ідеї та досвід видатних попередників для пошуку можливих напрямків «національного новаторства». В період проведення фестивалю відтворюється етнічна культура та естетичний попит на неї за допомогою нових підходів. Основне завдання фестивального руху - осучаснити та модернізувати справжнє українське мистецтво, впровадити зміни на всіх рівнях мистецького середовища, зберігаючи при цьому якість та художню цінність творів.

Серед великої кількості фольклорних форумів в нашій країні, які найбільш ефективно задовольняють репрезентативну функцію, знані в Україні та далеко за її межами, що мають певний статус та не однорічну історію проведення, є такі фестивалі: Міжнародний фестиваль українського фольклору "Берегиня" (Луцьк, 1994 р.), Слов'янський фольклорний фестиваль "Коляда" (Рівне, 1995 р.), Міжнародний фестиваль традиційної народної культури "Покуть" (Харків, 1996 р.), Міжнародний гуцульський фестиваль (проходять починаючи з 1991 року в різних куточках гуцульського краю), Міжнародний фестиваль-конкурс дитячого фольклору "Котилася торба…" (м. Дубно, Рівненської обл.). А також ряд нових, що з'явилися останнім часом: Всеукраїнський дитячий фольклорний фестиваль "Орелі" (м. Київ), Міжнародний етнофестиваль "Країна Мрій" (Київ,2004 р.), Міжнародний екокультурний фестиваль "Трипільське коло" (м. Ржищів, Київська обл., 2008 р.) та ін.

Організатори фестивалів прагнуть пробудити інтерес до історичної спадщини, відродити та інтегрувати в сучасний світ різноманітні етнічні традиції, поєднуючи їх з елементами досягнень в галузях культури, освіти, виробництва, менеджменту та інших сфер життя людини. Завдяки фестивалям зберігається й актуалізується національна мистецька спадщина, розвивається і популяризується етнотворчість, виявляється і підтримується обдарована творча молодь.

Підводячи підсумок хотілося б зазначити, що впродовж тривалого часу ми є прихильниками тези про особливу роль фестивалів фольклору та мистецтва в системі сучасних засобів збереження, відродження та популяризації культурно-мистецької спадщини, зокрема української. Дане твердження базується на думках широкого загалу компетентних осіб, серед яких науковці (культурологи, мистецтвознавці, фольклористи, етнографи та інші), культурні і політичні діячі.

Висновки

Дана дипломна робота присвячена розробці теми «Українська мистецька традиція в сучасній фестивальній культурі»

Для її детального розкриття було поставлене декілька завдань послідовно розкривши які ми прийшли до наступних висновків:

1. Фестивальна традиція має давню історію, що пов'язана з раннім етапом традиційного суспільства, яка згодом унаслідок тривалої еволюції отримує форму культурно - мистецького явища найрізноманітніших видів і спрямувань. Фестиваль у сьогоденні української культури покликаний виконати роль рятівника від культурного занепаду. Фестивалі є унікальною репрезентаційною моделлю, що формує нову відповідальність за збереження і створення естетичних і гуманістичних цінностей української культури на міжнародному рівні. Серед функцій фестивалів виокремлюються соціокультурна, інформаційно-комунікативна, когнітивна, освітня, етновиховна, репрезентативна, рекреаційна та економічна.

2. Мистецька традиція має чітко виражений національний характер; традиційність сплітається з новаторством; присутній спадковий характер передачі майстерності; зв'язок із середовищем, з краєм (колективність, спільність школи); духовна наповненість, знаковість, полісемантичність образів; поступовий, еволюційний характер історичного розвитку; поліваріантність трактування в межах єдиної традиції; єдність із життям (доцільність); цілісність (єдність форми та орнаменту); умовно-образне висвітлення й перетворення дійсності, абстрактність і фантастичність. Прикметна риса українського мистецтва - увага до натурфілософського, духовності, космічного початку. В сучасних умовах, коли глобальне все більше превалює над суспільним і національним, фольклорний арсенал української мистецької традиції, збагачуючи сучасну культуру надбаннями етнонаціональної духовності, етнокультурним досвідом минулих поколінь, виконує нові соціальні ролі, стає стрижнем національного розвитку особи, нації (етносу), держави та їх взаємозв'язків, виступає як форма культурної само ідентифікації.

3. Підводячи підсумок хотілося б зазначити, що впродовж тривалого часу ми є прихильниками тези про особливу роль фестивальної культури в системі сучасних засобів збереження, відродження та популяризації культурно-мистецької спадщини, зокрема української. Фестивальний рух репрезентує все більше проявів української мистецької традиції задля збереження її актуальності.

Список літератури

1. Авраменко О. О. Особливості інтеграції українського актуального мистецтва в європейський мистецький простір: Досвід участі Венеційській бієнале 2001-2007 // Сучасне мистецтво: Зб. наук. праць. - Х., 2007. - Вип. IV. - С. 25-39.

2. Антонович Є. Українська народна творчість у поняттях міжнародної термінології: примітив, фольклор, аматорство, наїв, кітч... : Колективне дослідження за матеріалами Других Гончарівських читань / Є.Антонович, М.Антонович, С.Гвоздевич, Л.Гелитович, Л.Герус, М.Гелитович ; М. Селівачов (відп. ред.); Музей Івана Гончара; НАН України; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського. - К., 1996. - 325 с.

3. Боже-Гарнье Ж., Шабо Ж. Очерки по географии городов: Пер. с фр. К.Т. Топуридзе и С.Н.Тагера / Вводная статья и ред. В. В Покшишевского. - М. : Прогресс 1967. - 424 с.

4. Бріцина О. Доля і доба / О. Бріцина // Слово і час. - 2002. - №3. - С. 80-83.

5. Вагнер Г. К. Несколько тезисов о народном искусстве / Г. К. Вагнер // ДИ СССР. - 1988.- №2. - С.30-34.

6. Вересень А. Барвистий вінок фестивалю / А. Вересень // Музика. -1990. - №4. - С.2.

7. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2003. - 1440 с.

8. Грица С.Й. Ендогенна природа фольклору / С. Грица // Філософська і соціологічна думка. - 1994. - №7-8. - С. 62-80.

9. Голан А. Миф и символ / А. Голан. - М. : Русслит, 1994. - 376 с.

10. Дмитренко М. Українські символи / М. Дмитренко, Л. Іваннікова, Г. Лозко. - К. : Либідь, 1994. - 215с.

11. Дмитренко М.К. Українська фольклористика: Акценти сьогодення / М.К. Дмитренко : Розвідки, статті. - К.: Вид-во "Сталь", 2008. - 236 с.

12. Дьячкова О. “Київ Музик Фест-95” / О. Дьячкова // Музика. - 1996. - №1. - С. 10-11.

13. Дьячкова О. Фестивальні палімпсести [Електроний ресурс] / Олена Дьячкова // Критик. - 2001. - №10(48) - Режим доступу: www.kritiki.net/.../festivalni-palimpsesti-chastina.

14. Єрмоленко С. Фольклор і літературна мова / С.Єрмоленко. - К.: Наукова думка, 1987. - 245 с.

15. Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник / В.В.Жайворонок. - К.: Довіра, 2006. - 703 с.

16. Жигульский К. Праздник и культура /К. Жигульский // Праздники старые и новые. Размышления социолога; Пер. с польск. - М. : Прогресс, 1985. - 336 с.

17. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості: Пісні, прислів'я загадки, скоромовки / Упоряд. Н. С. Шумада. - К.: Веселка, 1989. - 606 с.

18. Костина А.В. Массовая культура как феномен постиндустриального общества / А.В.Костина. - М.: Едиториал УРСС, 2005. - 352 с.

19. Культурне відродження в Україні / [ ред. Сілаєва Т. О.]. - Львів : Астериск, 1993. - 116 с.

20. Медриш Д. Литература и фольклорная традиция. Вопросы поэтики / Д.Медриш. - Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1980. - 296 с.

21. Меньшиков, А. Разработка маркетинговой стратегии фестивального проекта / Александр Меньшиков // Маркетинг и маркетинговые исследования. - 2004. - №1. - С. 37-46. - URL: http://www.arhtpp.ru/exhibition/s3_8.html.

22. Неклюдов С. Фольклор и постфольклор: структура, типология, семиотика [Электронный ресурс] / М. Нелюдов // Сайт "Дорога менестреля". - Режим доступу: http://www.menestrels.ru/readarticle.php?article_id=63

23. Некрасова М. Народное искусство как часть культуры / М. Некрасова. - М. : Изобразительное искусство, 1983. - 344 с.

24. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу / І. Огієнко. - К., 1992. - 189 с.

25. Ольховський Ю. А. Нариси історії української музики / Ю. А. Ольховський ; підготов. до друку, наук. ред., вступ ст., комент. Л. Корній. - К. : Муз. Україна, 203. - 512 с.

26. Погребенник В. Традиційна українська культура у творчості Олекси Стороженка / Погребенник В. - С. 2-7.

27. Поздеев В.А. Третья культура: Фольклор. Постфольклор [Электронный ресурс] / В.А. Поздеев // Сайт Государственного республиканского центра российского фольклора (ГРЦРФ). - Режим доступу: http://www.centrfolk.ru/kong_pozdev.htm

28. Потебня А.А. Из записок по теории словесности / А.А. Потебня. - Х., 1905.

29. Разумцева Г.І. Дослідження морально-етичних поглядів українського народу // Мультиверсум. - 2000. - №15. - С.199-209.

30. Рыбаков Б. Язычество древних славян / Б. Рыбаков. - М. : Наука, 1981. - 607 с.

31. Селівачов М. Декоративно-прикладне мистецтво України в радянському мистецтвознавстві / М. Селівачов. - К. : Наук. думка, 1981. - 140 с.

32. Скиба О.В. Історія української літератури та літературно-критичної думки першої половини XIX століття / О.В. Скиба. - К.: ЦНЛ, 2006. - С. 43-58.

33. . Скуратівський В. Місяцелік : Український народний календар / В. Скуратівський. - К. : Мистецтво, 1992. - 208 с. : іл.

34. Семчишин М. Тисяча років української культури / М. Семчишин. - К. : Друга рука, 1993. - 550 с. : іл.

35. Сікорська І. Українські фестивалі академічної музики: точки напруги і вектору розвитку/ І. Сікорська (стр.14-17)

36. Станкевич М. Народне мистецтво й етносвідомість / М. Станкевич // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. - №2. - Тернопіль : [б. в.], 2001. - С. 85-89.

37. Станкевич М. Мистецтвознавчі аспекти теорії традиції / М. Станкевич // НЗ. - 1997. - №2. - С. 91-99.

38. Стравинский И.Ф. Мысли из "Музыкальной поэтики / И.Ф.Стравинський : Статьи и материалы ; Сост. Л.С. Дьячкова. - М.: Советский композитор, 1973. - 528 с.

39. Стаценко Н. Рослини й тварини в народній уяві / Н. Стаценко // Українська минувшина. - К. :Либідь, 1994. - С. 227- 236.

40. Тарасенко В. Криза соціального самовизначення в Україні. До питання про соціальну ідентифікацію українського суспільства // Віче. - 2000. - №11. - С.58-68.

41. Українська фольклористика. Словник-довідник / Укладання і загальна редакція Михайла Чорнопиского. - Тернопіль, 2008. - 448 с.

42. Українці : Народні вірування, повір'я, демонологія / [упор., прим. та біогр. нариси Пономарьов А.,Космічна Т., Боряк О.; вст. ст. Пономарьов А.; іл. Гордієнко В.]. - К. : Либідь, 1991. - 640 с. : іл.

43. Федорук О. Мистецтво народжене соціалізмом / О. Федорук. - К. : Наукова думка, 1976. - 116 с.

44. Ханко О. Генетична природа традиції та інновації / О. Ханко // НМ. - 1, 2, 2000 (9-10 квартальник). -С. 54-55.

45. Хрома Г. України і проблеми сценічного втілення фольклору / Г. Хрома // Вісник КНУКіМ: Зб. наук. праць. - Вип. 6. - К., 2003. - С. 121.

46. Хренов Н. Социально-психологические аспекты взаимодействия искусства и публики. - М.: 1981. - С. 197.

47. Чистов К. Народные традиции и фольклор / К. Чистов. - Л. : Наука, 1986. - С. 45-55.

48. Штонь Г. Фольклор і модерн / Г. Штонь // Сумісність художніх кодів. - Дніпро. - 1981. - №1. - С. 138-143

49. Chalcraft J. Ethnographic Expectations: Working WOMAD. - Euro-Festival Newsletter #1 November 2008. - p.5-6. - [Електроний ресурс]. Режим доступу http://www.eurofestival.org/newsletter.html

50. Euro-Festival Project: Arts Festivals and European Public Culture. - [Електронний ресурс]. Режим доступу http://www.euro-festival.org/

Размещено на Allbest.ru