Організаційна та правова регламентація діяльності митного органу України (МОУ) на прикладі діяльності Київської обласної митниці

ДИПЛОМНА МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на тему: Організаційна та правова регламентація діяльності митного органу України (МОУ) на прикладі діяльності Київської обласної митниці

2010

Реферат

Магістерська робота містить 132 стор., 7 табл., 28 рис., список літератури з 50 найменувань, 6 додатків на 14 стор.

Організаційна та правова регламентація діяльності митного органуУкраїни (на прикладі діяльності Київської обласної митниці)

Об'єкт дослідження - діяльність Київської обласної митниці.

Предметом дослідження є система організаційної та правової регламентації діяльності митного органу України на прикладі Київської обласної митниці.

Мета дипломної роботи полягає в аналізі існуючого рівня організаційної та правової регламентацій діяльності регіональної митниці та розробці пропозицій по удосконаленню рівня організаційної та правової реглаиентації діяльності регіональної митниці в рамках концепції розробки системи «Електронна митниця» в Україні.

За результатами дослідження сформульовані висновки, що впровадження спрощення митного контролю та митного оформлення шляхом застосування електронних ВМД (система «Електронна митниця»), наблизить митні процедури в Україні до європейських та світових стандартів та значно полегшить роботу законослухняним суб'єктам ЗЕД. Щодо митної справи, то системне спрощення процедур митного контролю перекладає увагу митних органів у бік вибіркового контролю товарів. При цьому особливого значення набувають аналіз та управління ризиками. Активна робота в цьому напрямі спеціалістів відповідних департаментів та спеціалізованих митних установ Держмитслужби забезпечить ефективність застосування електронного декларування.

Одержані результати можуть бути використані в практичній роботі Київсь-кої обласної митниці.

Рік виконання роботи - 2010.

Рік захисту роботи - 2010.

Анотація

Магістерської роботи на тему „Організаційна та правова регламентація діяльності митного органуУкраїни” (на прикладі діяльності Київської обласної митниці)

Магістерська робота присвячена вирішенню теоретичних та організаційних питань формування системи організаційної та правової регламентації діяльності регіональної внутрішньої митниці України, яка займається виключно експортним та імпортним оформленням та контролем товарів і послуг, які експортуються/ ім-портуються наземним транспортом в/із Київську область.

Ключові слова: МИТНИЦЯ, МИТНИЙ КОДЕКС, ЕКСПОРТ, ІМПОРТ, МИТНИЙ КОНТРОЛЬ, МИТНЕ ОФОРМЛЕННЯ, МИТНА СТАТИСТИКА, МИТНІ ПРОЦЕДУРИ, ЄДИНА ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА ДМСУ, СИСТЕМА «ЕЛЕКТРОННА МИТНИЦЯ»

Зміст

Вступ 6

Розділ 1. Теоретичні аспекти організаційної та правової регламентації діяльності МОУ 8

1.1 Роль МОУ в зовнішньоекономічній діяльності держави 8

1.2 Державне регулювання діяльності МОУ та їх правовий статус 17

1.3 Сутність регламентації діяльності та взаємодії МОУ з іншими державними органами і бізнесом 24

1.4 Висновки до розділу 1 38

Розділ 2. Дослідження сучасного стану організаційної та правової регламентації діяльності МОУ 41

2.1 Аналітичний огляд експортно-імпортних операцій в Україні 41

2.2 Виявлення зовнішніх та внутрішніх факторів впливу на регламентацію діяльності Київської обласної митниці 44

2.3 Оцінка ефективності організаційної та правової регламентації діяльності Київської регіональної митниці 58

2.4 Висновки до розділу 2 67

Розділ 3. Напрямки підвищення рівня організаційної та правової регламентації діяльності Київської обласної митниці 70

3.1 Напрями вдосконалення організаційної та правової регламентації діяльності Київської обласної митниці 70

3.2 Аналіз чинників регламентації діяльності МОУ 98

3.3 Розробка заходів щодо підвищення ефективності інформаційної системи МОУ (із застосуванням ПЕОМ) 110

3.4 Висновки до розділу 3 129

Висновки та пропозиції 134

Список використаних джерел 139

Додаток А 146

Додаток Б 147

Додаток В 150

Додаток Г 157

Додаток Д 158

Додаток Е 159

Вступ

Актуальність теми магістерського дипломного дослідження полягає в важливості гармонізації регламентів митних процедур в Україні з вимогами митних регламентів Євросоюзу та інших країн при створенні електронних інформаційних систем, які будуть функціонально сумісні з аналогічними системами різних країн, доступні, керовані, безпечні, об'єднані та контрольовані.

Об'єкт дослідження дипломної роботи - діяльність Київської обласної митниці.

Предметом дослідження дипломної роботи є система організаційної та правової регламентації діяльності митного органу України на прикладі Київської обласної митниці.

Мета дипломної роботи полягає в аналізі існуючого рівня організаційної та правової регламентацій діяльності регіональної митниці та розробці пропозицій по удосконаленню рівня організаційної та правової реглаиентації діяльності регіональної митниці в рамках концепції розробки системи «Електронна митниця» в Україні.

Завданнями роботи є:

1. Проаналізувати правове положення Державної митної служби в Україні.

2. Виконати аналіз сутності організаційної та правової регламентації діяльності Державної митної служби України

3. Провести дослідження сучасного стану організаційної та правововї регламентації діяльності митних органів України на прикладі аналізу діяльності Київської обласної митниці.

4. Запропонувати напрямки підвищення рівня організаційної та правової регламентації діяльності Київської обласної митниці в рамках концепціїї впровадження системи «Електронна митниця» в Україні.

В якості методологічної бази в роботі були використані історичний метод, методи статистичного аналізу з використанням ПЕОМ.

Інформаційною базою досліджень були матеріали Державного комітету статистики України, Державної митної служби України та Київської обласної митниці за 2008 - 2010 рр.

Практична цінність отриманих результатів полягає в тому, що підтверджена важливість впровадження спрощення митного контролю та митного оформлення шляхом застосування електронних ВМД (система «Електронна митниця»), які наблизять митні процедури в Україні до європейських та світових стандартів та значно полегшить роботу законослухняним суб'єктам ЗЕД. Щодо митної справи, то системне спрощення процедур митного контролю перекладає увагу митних органів у бік вибіркового контролю товарів. При цьому особливого значення набувають аналіз та управління ризиками. Активна робота в цьому напрямі спеціалістів відповідних департаментів та спеціалізованих митних установ Держмитслужби забезпечить ефективність застосування електронного декларування.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в виявленні шляхів удосконалення «електронних» митних процедур в державах світу в напрямку створення Центральної бази Світової митної ради, яка дозволить електронний обмін «попередніми» деклараціями між країнами вивезення та ввозу товару/послуг (особливо для морських суден та авіаційних міжнародних перевезень) та суттєво стандартизує і спростить митні процедури.

Одержані результати можуть бути використані в практичній роботі Київсь-кої обласної митниці.

Магістерська робота складається з вступу, 3 розділів, висновків та рекомен-дацій, додатків, містить 132 стор., 7 табл., 28 рис., список літератури з 50 наймену-вань, 6 додатків на 14 стор.

Розділ 1. Теоретичні аспекти організаційної та правової регламентації діяльності МОУ

1.1 Роль МОУ в зовнішньоекономічній діяльності держави

Формування незалежної та суверенної держави зумовлює необхідність здійснення незалежної зовнішньої політики. На даний час Україна визначила своє прагнення інтегруватися до Європейської Спільноти, що передбачає приведення законодавства України відповідно до світових стандартів та проведення низки заходів економічного характеру. Захист державного кордону є невід'ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності митних органів України з іншими органами виконавчої влади. Підприємствам, організаціям та установам, а також громадянам, що переміщують товари та транспортні засоби через митний кордон України, необхідно знати вимоги митного законодавства, дотримуватись встановленого порядку та принципів переміщення через митний кордон України для ефективнішої взаємодії. Тому ця тема є актуальною в наш час.

Для реалізації функцій, покладених на митницю, необхідне здійснення митного контролю та митного оформлення товарів та транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України суб'єктами ЗЕД. Митні органи здійснюють взаємодію з підприємствами в наступних основних напрямках [41]:

Організують проведення контролю за додержанням законодавства України у сфері митно-тарифної справи.

Сприяють захисту iнтелектуальної власностi учасникiв зовнiшньо-економiчних зв'язкiв, iнших юридичних та фiзичних осiб.

Застосувують заходи тарифного та нетарифного регулювання процесів перемiщеннi товарiв через митний кордон України.

Здійснюють митний контроль та митне оформлення товарiв i транспортних засобiв, що перемiщуються через митний кордон України.

Здійснюють комплексний контроль, спільно із Національним банком, дотримання правил перемiщення валютних цiнностей через митний кордон України.

Створюють сприятливі умови для прискорення товарообiгу та пасажиропотоку через митний кордон України.

Надают інформаційно-аналітичні послуги.

Здiйснюють верифiкацiю (встановлення достовiрностi) сертифiкатiв походження товарiв з України.

Митним кодексом України законодавчо визначені принципи митного регулювання, якими керуються митні органи. Так, згідно зі ст. 4 МК України [1] митне регулювання здійснюється на основі принципів: 1) виключної юрисдикції України на її митній території; 2) виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи; 3) законності; 4) єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України; 5) системності; 6) ефективності; 7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб; 8) гласності та прозорості.

До того ж такі принципи митного регулювання, як: законність; системність; ефективність; додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб; гласність та прозорість є конституційними загальноправовими принципами діяльності будь-якого органу державного управління, тому вони також є принципами діяльності митної служби за всіма напрямками, у т.ч. за напрямком взаємодії з підприємствами.

Доцільно виділити ще й такі принципи взаємодії [42]:

коректність; професіоналізм; зрозумілість;

відповідність заходів впливу скоєним правопорушенням;

реальність; науковість; доброзичливість;

повнота та комплексність дій;

неупередженість, дієвість, оперативність, результативність, гласність, універсальність, офіційність;

принцип взаємодії спеціалізованих контролюючих органів між собою та з правоохоронними органами.

Суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічних операцій керуються такими принципами [2]:

1. Принципом суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоеко-номічної діяльності, що полягає у:

- виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України з дотриманням вимог законодавчих актів;

- обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання в галузі міжнародних економічних відносин;

2. Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у:

- праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;

- праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;

- обов'язку додержуватись порядку, встановленого законами України;

- виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності;

Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає у:

рівності перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

- забороні будь-яких, крім передбачених законами, дій держави, результа-том яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;

4. Принципом верховенства закону, що полягає у:

- регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

- забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України

5. Принципом захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:

- забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України згідно з законодавством України;

- здійснює рівний захист вітчизняних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зa межами України згідно з нормами міжнародного права;

- здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України та умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.

6. Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезені та вивезені товарів.

Проте, варто сказати що хоча й ці принципи загальновідомі, нажаль не всі їх дотримуються на 100% .

Взаємодія митних органів та підприємств відбувається під час здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, предметів, які переміщуються через митний кордон. Система митного контролю та митного оформлення є адміністративними заходами, які здійснює держава при регулюванні зовнішньоекономічної діяльності підприємства [1]. Ці адміністративні інстру-менти входять до системи митного управління зовнішньоекономічними зв'язками.

Особливим напрямком діяльності митних органів України є міжнародне співробітництво. Воно зумовлено спільними для митних І органів функціями та завданнями, у принципі схожим митним законодавством, участю у міжнародних конвенціях у сфері митної справи, наявністю загальновизнаних систем класифікації та кодування товарів, митних режимів, митної статистики тощо. Взаємодія між митними органами України та іншими державами регулюється міжнародними актами. Із подальшою інтеграцією України у митні союзи це співробітництво буде здійснюватися на основі взаємної довіри митних органів однієї країни-учасниці митного союзу до ' митних операцій митних інших країн-учасниць митного союзу.

Міжнародна діяльність митних органів спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. Проведення переговорів та консультативної роботи, пов'язаної з підготовкою міждержавних. міжурядових і міжвідомчих угод з питань митної справи може здійснюватись спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи за дорученням Кабінету Міністрів України в обсязі повноважень, наданих ним. Відповідно до 1 ст. 37 МК України [1] міжнародне співробітництво у сфері митної справи проявляється через заходи, що наведені на рис.1.1.

Для виконання покладених на митні органи завдань вони здійснюють оперативний зв'язок між собою. Відповідно до ст. 38 МК України [1] з метою розв'язання невідкладних питань щодо пропуску товарів і транспортних засобів, виявлення та припинення контрабанди і порушення інших вимог митного законодавства, забезпечення законності і правопорядку в пунктах пропускання через митний кордон України. Начальникові регіональної митниці, начальникові митниці та їх заступникам надається право проведення робочих зустрічей з представниками митного органу суміжної іноземної держави. Про час, умови і мету таких зустрічей начальник митного органу або його заступник інформує начальника відповідного органу охорони Державного кордону України. Сам порядок проведення таких зустрічей визначається Положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Рис.1.1. Міжнародне співробітництво у сфері митної справи [1]

На сьогодні актуальною є організація роботи митниць з населенням, у тому числі громадськими формуваннями, з питань можливого виявлення шляхів та каналів незаконного переміщення через митний кордон товарів, іноземної та національної валюти, інших цінностей, встановлення причетних до цього осіб чи зловживань з боку працівників митниць.

Ефективність існування будь-якої організаційної системи залежить від якості виконання функціональних завдань, які стоять перед нею, тобто наскільки результативно працює дана система при регулюванні певних процесів.

Орієнтація на ринкову модель господарювання потребувала корінної зміни всієї економічної системи. При цьому одним із головних фундаментів нової економічної політики стає інтегрування до світового економічного простору. Відміна основного принципу побудови зовнішньоекономічної політики при централізовано-плановій системі - монополії держави на зовнішньоекономічну діяльність - зумовила необхідність побудови нової системи регулювання відносин у сфері міжнародних економічних зв'язків, яка повинна базуватися на адекватних інструментах ринкової моделі господарювання.

При використанні в СРСР автократичної моделі зовнішньоекономічної політики, яка грунтувалась на монополії держави на здійснення зовнішньоекономічної діяльності, домінували адміністративні заходи регулювання світогосподарських відносин. За допомогою директивного планування визначалися і обсяги, і номенклатура експорту чи імпорту. Кількість суб'єктів господарської діяльності, які могли здійснювати дані операції, була зведена до мінімуму, функціонували тільки уповноважені державою юридичні особи, як правило, - зовнішторги. У такій моделі взаємовідносин з іншими країнами митна система відігравала, як правило, контрольно-правоохоронну функцію.

Орієнтація на ринкову модель господарювання з поступовим входженням країни до світового економічного простору, збільшення кількості суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності з підвищенням їх активності на зовнішньому ринку не тільки значно розширили спектр функціональних завдань митної системи, але й потребували її корінної перебудови.

Після прийняття Декларації про державний суверенітет Україна почала самостійно визначати митну політику, створюючи при цьому власну митну систему та здійснюючи митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території. Вибір оптимальної структури митної служби і варіанта розміщення митних органів на території країни - один із головних елементів організації митної системи.

При цьому основним принципом формування і функціонування даної системи є принцип єдиної системи митних органів, який нерозривно пов'язаний з однорідними принципами функціонування митної системи - єдина митна політика, єдина митна територія, єдине митне законодавство, єдине тарифне регулювання і поєднання його з заходами економічної політики. Будучи інструментом економічної політики, митна система України, насамперед, вирішує такі завдання [8]:

- захист економічних інтересів України за сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв'язків;

- контроль за додержанням вимог як митного законодавства України, так і зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів України стосовно митної справи;

- використання засобів митно-тарифного регулювання торговельно-економічних відносин з урахуванням пріоритетів розвитку економіки країни;

- створення сприятливих умов для участі України у міжнародному співробітництві;

- вдосконалення системи митного контролю, митного оформлення і митного оподаткування товарів та інших предметів при переміщенні їх через митний кордон України;

- здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів;

- контроль за додержанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності державних інтересів на зовнішньому ринку;

- сприяння захисту прав інтелектуальної власності учасників зовнішньоекономічної діяльності;

- створення сприятливих умов для прискорення пасажиропотоку та збільшення товарообігу через митний кордон;

- здійснення комплексного контролю разом з Національним банком України за валютними операціями;

- боротьба з контрабандою, здійснення заходів щодо запобігання порушенню митних правил;

- ведення інформаційно-аналітичної роботи і митної статистики. Відповідно до нормативних документів, регулювання митної справи здійснюють найвищі органи влади та управління України: Президент України; Верховна Рада; Кабінет Міністрів України.

Протягом еволюції митної системи України значних змін зазнало і регулювання митними органами. На перших етапах еволюції митної системи прерогатива була віддана законодавчій та виконавчій владі, на наступних - безпосереднє керівництво Державною митною службою України здійснюється Президентом України [8].

Використання такого ефективного інструменту регулювання міжнародних економічних відносин, як митна, система потребує формування досить сильної та ефективної управлінської вертикалі з метою реалізації, насамперед, державних інтересів. Наявність суперечностей при регулюванні митної системи між різними гілками влади зумовлює певні колізії не тільки в теорії, але й на практиці.

Підпорядкування митних органів певній державній інституції залежить від домінування тих чи інших функціональних завдань, які вирішує даний орган у системі зовнішньоекономічної політики. Є країни, де митні органи підпорядковані безпосередньо міністерствам зовнішньої торгівлі, зовнішньоекономічних зв'язків, економіки, але більшість країн світу ввела митні органи до структури міністерства фінансів. Основним аргументом даного підпорядкування є необхідність контролю за фінансовими потоками певною державною структурою. Тобто фіскальні органи підпорядковуються органам фінансового контролю.

З метою розробки пропозицій з питань митно-тарифного регулювання, з вираховуванням як інтересів зовнішньоекономічної діяльності, так і держави в цілому, при Кабінеті Міністрів України діє Митно-тарифна рада, яка функціонує з 1994 p., самостійно визначаючи порядок і регламент своєї роботи. Метою створення даного органу в системі митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є вироблення узгодженої та ефективної митно-тарифної політики. До складу Митно-тарифної ради входять представники практично всіх відомств, які беруть активну участь у зовнішньоекономічних зв'язках, - Мінекономіки, Держмитслужби, Мінфіну, Мінюсту, Міністерства закордонних справ, Мінпрому, Міністерства сільського господарства, Кабінету Міністрів України.

Функції робочого апарату Митно-тарифної ради, які виконує Центральний апарат Державної митної служби України [8], є наступними:

- розробка пропозицій з основних напрямків митно-тарифної політики України, включаючи пропозиції про прийняття, відміну і використання митних ставок, надання тарифних пільг і преференцій, а також зміни в номенклатурі Єдиного митного тарифу України;

- підготовка і розгляд проектів законодавчих актів України і міжнародних договорів України з митно-тарифного регулювання;

- розробка заходів, спрямованих на захист українського ринку при ввезенні на митну територію України і вивезенні за її межі товарів.

1.2 Державне регулювання діяльності МОУ та їх правовий статус

Державне регулювання діяльності митних органів в Україні здійснюється вищими органами державної влади України на основі прийнятих законів та інших нормативних актів. Митні органи України не мають права проводити оперативно-розшукові дії і не належать до правоохоронних. Це питання є вельми дискусійним, що проявилося при прийнятті нового МК України [1]. На мій погляд, митні органи стовідсотково можуть бути віднесені до правоохоронних органів.

Здійснення митної політики України відповідно до законів України та координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи забезпечується KM України [11]. До того ж KM України встановлює розміри мита та зборів, плати за митні процедури; проводить переговори та укладає міжнародні договори України з митних питань у випадках, передбачених законами України; подає на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо удосконалення системи митних органів України.

Відповідно до ст. 14 МК України [1] cпеціально уповноважений орган виконавчої влади в галузі митної справи утворюється, реорганізується та ліквідується за поданням Прем'єр-міністра України Президентом України [11]. Такий підхід є невипадковим і спричинив суперечку при прийнятті МК України. Якщо б така назва була б закріплена безпосередньо у МК, то, зважаючи на складнощі внесення змін у кодифіковані акти, це б у подальшому стало перепоною для зміни назви такого органу. Спеціально уповноваженим органом в галузі митної справи є Державна митна служба України (ДМСУ), яка і очолює систему митних органів України [8]. Нагадаємо, що раніше вона називалася митна служба України.

До системи митних органів поряд з ДМСУ входять регіональні митниці, митниці, митні пости, спеціалізовані митні установи та організації, навчальні заклади. В системі митних органів України діють митні лабораторії, кінологічні центри та інше. Цікаво, що, на відміну від раніше діючого МК, новий безпосередньо встановлює правовий статус основних ланок системи митних органів України [1].

Система митних органів України є дворівневою. До першого рівня належать ДМСУ, а другий -- це територіальні органи, які здійснюють свою діяльність тільки на території визначеного їм регіону [11]. При цьому межі діяльності регіональних митниць не завжди збігаються з межами адміністративно-територіальних регіонів.

Взаємовідносини в системі митних органів України засновані на сполученні централізації і децентралізації. Кожен нижчий орган по вертикалі підпорядковується вищому. При цьому централізоване управління діяльністю митних органів гармонічно доповнюється ініціативою і відповідальністю за виконання покладених завдань регіональними управліннями, митницями та митними постами.

Для митних органів є характерними [1]:

єдність мети діяльності -- здійснення єдиної митної політики;

єдність завдань -- ефективне використання всіх інструментів митного оформлення та контролю для забезпечення зовнішньоекономічної діяльності та обміну, захисту національного ринку;

єдність функцій -- участь у розробці та реалізації митної | політики, забезпечення дотримання законності в межах наділеної і компетенції щодо захисту економічних інтересів України, стягнення І мита та інших платежів, боротьба з контрабандою.

Сучасний правовий статус Державної митної служби України визначається Конституцією України, новим Митним Кодексом України [1] та відповідною до МК Постановою Кабінету міністрів України «Про затвердження Положення про Державну митну службу України» від 18 липня 2007 р. N 940 [11], згідно якій

Державна митна служба України визнається центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Правовий статус Державної митної служби України [8], чи як це записало у новому МК України [1], спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі митної справи включає в себе: завдання, функції, повноваження, що передбачені і безпосередньо нормативними актами. Ними визначена і структура цих органів.



Рис.1.2. Завдання Держмитслужби України [11]

Як вказано у ч.2 ст.13 МК України [1], спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі митної справи спрямовує, координує та контролює діяльність митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій щодо виконання законодавства України з питань митної справи.

Для виконання зазначених завдань Державна митна служба України, як центральний орган виконавчої влади зі спеціальною компетенцією та головна ланка системи митних органів України [8]: організовує та контролює діяльність митних органів; забезпечує своєчасне і повне внесення до державного бюджету коштів від податків, зборів (обов'язкових платежів), справляння яких згідно із законодавством покладено на митні органи; вживає разом з іншими органами виконавчої влади заходів, спрямованих на недопущення незаконного вивезення за кордон цінностей, що становлять культурне або історичне надбання українського народу; розробляє та здійснює самостійно або у взаємодії з іншими органами виконавчої влади заходи щодо запобігання контрабанді, порушенню митних правил та їх припинення; організовує та контролює відповідно до законодавства проведення митними органами дізнання у справах про контрабанду та здійснення ними провадження у справах про порушення митних правил; веде митну статистику; здійснює верифікацію (встановлення достовірності) сертифікатів про походження товарів з України; забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у системі митних органів України; створює, реорганізовує та ліквідує в установленому порядку регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління та організації, установи і навчальні заклади; забезпечує гласність у діяльності митних органів, здійснює в установленому законодавством порядку інформування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та громадян з питань митного законодавства; виконує інші функції, що випливають з покладених на неї завдань.

Державна митна служба України в межах своїх повноважень має право видавати накази та організовувати і контролювати їх виконання. Нормативно-правові акти Держмитслужби України та її спільні акти з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, містять правові норми, розраховані на невизначене коло осіб, підприємств, установ, організацій і неодноразове застосування, незалежно від терміну їх дії та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Не для друку», «Таємно» та іншими, а також підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 28 грудня 1992 року. Зареєстровані в установленому порядку нормативні акти Держмитслужби України є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також громадянами.

Очолює Державну митну службу України Голова, якого призначає на посаду та звільняє з неї Президент України. Голова здійснює керівництво Держмитслужбою України, призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Держмитслужби України, керівників регіональних митниць та їх структурних підрозділів, митниць, спеціалізованих митних управлінь і організацій, установ та навчальних закладів, несе персональну відповідальність перед Президентом України і KM України за виконання покладених на Держмитслужбу завдань і виконання ним своїх функцій.

Голова Державної митної служби України затверджує структуру центрального апарату Держмитслужби України. Центральний апарат складається з управління власної безпеки та контролю; управління аналізу, прогнозування та зв'язків з громадськістю; фінансово-економічного управління; управління бухгалтерського обліку та звітності; управління кадрами й сектора режимно-секретної та мобілізаційної роботи; правового управління; управління міждержавних зв'язків; управління справами; митно-тарифного управління; управління статистики; управління митних платежів; інформаційно-аналітичного митного управління; управління організації митного контролю; управління нетарифного регулювання; управління по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил; управління захисту прав інтелектуальної власності; управління номенклатури та верифікації; центральної митної лабораторії; господарсько-експлуатаційного митного управління; постачального митного господарства} автотранспортного митного господарства.

Особливу роль у системі митного регулювання повинні виконувати митні лабораторії. З огляду на те, що збільшується кількість суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а відповідно й обсяги зовнішньоторговельних операцій, виникають суперечливі ситуації між митними органами та суб'єктами господарювання:, особливо щодо митного оподаткування. Розв'язання даних проблем, серед яких особливе місце посідають питання визначення митної вартості чи класифікації товарів відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, можливе тільки за кваліфікованої експертизи переміщуваних товарів, яка матиме місце тільки при створенні розгалуженої системи митних лабораторій.

Залежно від територіального розміщення митниці і митні пости поділяються на прикордонні (зовнішні) й внутрішні. Це пов'язано як з маршрутами переміщення товарів, рухом пасажиропотоків, так і з місцями концентрації суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. До прикордонних належать митниці або їх підрозділи, які розміщені [11]:

а) на митному кордоні, що збігається з державним кордоном, у пунктах пропуску на державному кордоні, через які здійснюється залізничне, автомобільне, морське, річкове, повітряне та інше сполучення, а також в інших районах митної території України;

б) у пунктах, розміщених на митному кордоні там, де він збігається з межами спеціальних митних зон, а також на території спеціальних митних зон.

Вони переважно фіксують проходження товарів через кордон та інформують про це внутрішню митницю, а також здійснюють митний контроль пасажиропотоку.

До внутрішніх належать митниці й їхні підрозділи, які розміщені в місцях концентрації суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на митній території країни. Вони здійснюють митне оформлення товарів і контроль за їх доставкою, збори митних платежів та інші митні процедури безпосередньо на місцях.

Зазначена диференціація в організації і функціонуванні митниць та їхніх підрозділів має свої переваги, але разом з тим існує ціла низка проблем організаційного й управлінського характеру. Функціонування системи зовнішніх і внутрішніх митниць дало змогу зняти напругу з митних постів, які знаходяться на кордоні, і значно прискорити процес переміщення через митний кордон, але виникли проблеми доставки товарів на внутрішні митниці, застосування митного режиму "транзит".

У комплексі напрямів і засобів розв'язання цих проблем головним є вдосконалення організаційних і управлінських механізмів взаємодії митних органів на всьому маршруті руху товарів. На першому етапі формування митної системи в Україні основними органами в ній були зовнішні митниці, на другому - підвищується значення внутрішніх митниць. Нинішній етап розвитку митної системи України потребує створення ще однієї ланки в цьому ланцюгу - мобіль-них митних груп. Основна мета їх створення - це митний контроль на етапі про-ходження вантажу між зовнішньою та внутрішньою митницею. Це надасть можливість не тільки розв'язувати проблеми порушення митних правил, а й забезпечити ефективну роботу митних органів у боротьбі з контрабандою.

1.3 Сутність регламентації діяльності та взаємодії МОУ з іншими державними органами і бізнесом

Регламентація діяльності й регламентні документи - це сукупність норм, правил, стандартів і процедур, що обмежують і визначають форми діяльності в суспільствах з розвиненим поділом праці [38].

До регламентації відносяться не тільки юридичні норми й правила, тобто звід державних законів, підзаконних актів (указів та ін.), але й різноманітні внут-рішньогалузеві інструкції, положення, оргструктури, регламенти підприємств і організацій, промислові стандарти (ДСТУ, СНІП і т.д.).

Регламентація - це спосіб організації правового регулювання суспільних відносин за допомогою наділення їх учасників суб'єктивними юридичними правами й обов'язками.

Багато сучасних державних установ та комерційних компаній не мають розроблених і налагоджених бізнес-процесів. Одним з інструментів удосконалення бізнес-процесів у діяльності установ і компаній є регламентація. Але дуже часто багато регламентних документів (регламенти процесів, положення про підрозділи, посадові інструкції), прийняті в установі або компанії, не працюють. Причин цьо-му - неефективність системи регламентації діяльності й зокрема бізнес-процесів. Багато регламентів застарівають і стають неактуальними, а якісь процеси зайво регламентовані, і затримують необхідні зміни.

Неправильно виконані роботи з регламентації приводять до втрат ресурсів установ і компаній. Саме тому, необхідно створювати досконалу систему регла-ментації діяльності й найбільше ефективно це зробити на підставі процесного під-ходу. Якщо формалізувати бізнес-процеси й закріпити границі відповідальності за виконання процесу через створення регламенту процесу, то ефективність процесу може бути підвищена.

Регламент - це серйозний інструмент підвищення якості роботи організації. Потреба в регламентації діяльності з'являється тоді, коли розмір бізнес-процесів збільшується й число керованих об'єктів - процесів, проектів і співробітників збільшуються настільки, що керівництву стає складно управляти. Для підвищення ефективності діяльності установи чи компанії й зменшення конфліктних ситуацій необхідно встановити чіткий порядок розподілу обов'язків і відповідальності - тобто регламентувати діяльність. Якщо управлінські впливи залишаються нефор-мальними, а повноваження й відповідальність фіксуються на рівні слів, то невиз-начені області будуть постійно створювати конфліктні ситуації або помилки.

Необхідно аналізувати, що й коли потрібно регламентувати, як впроваджу-вати регламентуючі документи і як вибрати найбільш просту й у теж час достатню структуру регламентуючих документів.

У більшості установ і компаній регламентацією діяльності організації зай-маються кадрові підрозділи. Часто більшість організаційних документів (поло-жень про підрозділи, посадових інструкцій) і регламентів створюється фахівцями в області персоналу. Це по суті є невірним, з врахуванням того, що регламентація й регламентаційні документи є інструментом лінійного топ-менеджера. При ство-ренні й актуалізації регламентів повинні бути призначені відповідальні менедже-ри, в мотивацію яких повинні бути закладені коефіцієнти актуальності регламент-ної документації.

Важливим етапом створення регламентів є використання засобів опису бізнес-процесів для формування регламентів

У компаніях присутня велика кількість регламентної документації. Важливо не тільки її створити, також необхідно забезпечувати її актуалізацію й контроль виконання. У цьому випадку існує безліч інструментів для полегшення завдання створення й контролю правильності виконання регламентів. Один з інструментів - Case-засіб ARIS [43] - дозволяє на підставі сформованих моделей бізнес-процесів в автоматичному режимі сформувати наступні регламенти: регламент бізнес-про-цесу, положення про підрозділи, посадові інструкції. Ще одним з інструментів фіксації бізнес-процесів у компанії є інформаційні системи. Існує окремий клас систем для керування бізнес-процесами - Business Process Management System - BPM [50], які дозволяють створити електронний регламент у компанії. Приклада-ми таких систем є системи “електронного документообігу» й workflow системи [51].



Рис.1.3. Процедура створення регламентної документації в ARIS [38]

Головним регламентуючим документом установи або компанії є положення про область діяльності - інструкція, що встановлює загальний порядок виконання робіт у виділеній області діяльності. У положенні про область діяльності встанов-люються цілі, які потрібно досягти організації в даній області діяльності, принци-пи організації робіт, границі бізнес-процесів, реалізовані в рамках області діяль-ності, суб'єкти, що приймають участь у реалізації бізнес-процесів, і принципи роз-межування відповідальності між ними.

Технологічний регламент - це інструкція, що встановлює вимоги до вико-нання бізнесу-процедури. В інструкції більш глибоко, ніж у головному регламенті розкриваються способи виконання дій (технологія виконання), які повинен вико-нати виконавець для одержання необхідного результату.

Методичні матеріали - це інструкції, у яких описуються рекомендації як щонайкраще виконати роботи в рамках області діяльності, бізнес-процесу, бізнес процедури якого-небудь бізнес-процесу. Методичні матеріали носять рекоменда-ційний характер, викладаються в оповідальній формі й можуть містити опис прик-ладів правильного виконання

Регламентація діяльності - це встановлення чітких правил виконання робіт (функцій). Для персоналу це насамперед посадові інструкції (регламенти), поло-ження про підрозділи й регламенти бізнес-процесів (адміністративні регламенти) Для того щоб регламентувати діяльність організації, необхідно регламентувати наступні об'єкти - процеси й проекти. Але для створених регламентів необхідно витримувати наступні принципи [38]:

- регламентацію діяльності необхідно проводити там, де це необхідно з пог-ляду доцільності. Регламентація всіх областей діяльності викликає непотрібні витрати праці й зайво бюрократизує організацію. Якщо регламент створений, то він повинен бути актуальним і його виконання повинне контролюватися, інакше сенсу в такому регламенті не буде;

- оскільки регламент є допоміжним інструментом керування, призначеним для співробітників компанії, то він повинен бути простим і коротким.

Основними видами регламентних документів є наступні [38]:

1. Положення про підрозділ (регламент підрозділу).

Основним регламентом з погляду визначення й розподілу повноважень між підрозділами - є положення про підрозділ. Положення про підрозділ містить набір функцій, закріплених за підрозділом і опис взаємодії з іншими підрозділами. Фак-тично положення про підрозділ - це регламент, що встановлює напрямки діяльнос-ті даного підрозділу, його функції, організаційну структуру (підрозділи або поса-дові особи, що входять у його склад), структуру керування (хто є керівником, хто його призначає, хто його заміщає), взаємодію з іншими підрозділами або посадо-вими особами.

Основною проблемою при створенні повноважень про підрозділи є їхня пов-нота й узгодження між собою положень для різних підрозділів. На жаль, у біль-шості державних установ України процес створення положень про підрозділи йде зверху-вниз й не ґрунтується на глибокому аналізі бізнес-процесів.

Процесний підхід може змінити алгоритм створення положень про підроз-діл. У цьому випадку споконвічно регламентуються процеси, а потім із процесів функції розподіляються по підрозділах і закріплюються в положеннях про підроз-діл. У цьому випадку положення про підрозділи виходять взаємопогоджєні й відповідаючі поточній діяльності.

Іноді можна почати розподіл функцій між підрозділами, сформувавши за-гальну концепцію керування в компанії, де зафіксувати основні процеси й визна-чити принципи побудови організаційної структури, а у вже на основі даної кон-цепції почати створення положень про підрозділи через подальшу деталізацію й регламентацію бізнес-процесів.

Фактично концепція управління в установі та бізнес-компанії - це регламент верхнього рівня, що встановлює принципи розподілу відповідальності між суб'єк-тами, організаційну структуру, побудовану на підставі даних принципів, зони відповідальності й повноваження суб'єктів

2. Регламенти бізнес-процесу (адміністративний регламент, регламент діло-вого процесу, регламент адміністративно-управлінського процесу)

Один зі способів закріплення процесів у компанії є регламентація. Регламент бізнес-процесу фіксує зони повноважень і відповідальності в процесі й визначає способи взаємодії підрозділів. Однією з помилок регламентації процесів є зайва деталізація, що утруднює зміни й робить регламенти процесу важкими для сприй-няття.

Фактично регламент процесу являє собою регламент маршрутизації потоку робіт між виконавцями. Також можна зустріти наступне визначення регламенту бізнес-процесу (виконання робіт) - це інструкція, що встановлює послідовність реалізації одного бізнесу-процесу. У регламенті бізнес-процесу встановлюються границі даний бізнес-процесу: ініціююча подія, результат виконання процесу, тимчасові обмеження, відповідального за процес, відповідального за контроль виконання вимог регламенту процесу, а також вимоги до виконання складових частин бізнес-процесу - бізнесів-процедур (виконавець, вхід (ініціююча подія й використовувані дані), дії, виконувані виконавцем, вихід (результат і напрямки використання), тимчасове обмеження виконання процедури й можливих виклю-чення (варіанти виконання дій).

Іноді для спрощення регламентів процесів досить зафіксувати регламентом взаємодію підрозділів між собою, визначивши строки й результати на вході й ви-ході підрозділів. Тут регламент процесу дуже тісно стикається з положенням про підрозділ. І якщо в положенні про підрозділ у першу чергу приділяється увага складу функцій підрозділу, то в регламенті бізнес-процесу основна увага приділя-ється логіці маршрутизації робіт в установі чи компанії.

Якщо докладно регламентувати процес, то він буде складатися з безлічі рег-ламентів окремих процедур, які будуть об'єднані загальною логікою. Регламенти процедур фіксують діяльність співробітників - учасників процедури і як правило використовуються при необхідності строгої регламентації особливо критичних дій процесу або у випадку його великої частоти виконання.

Регламентна документація по процесу повинна підкорятися основним прин-ципам регламентації, тому можна рекомендувати в загальному випадку регламен-тувати взаємодію між підрозділами й тільки у випадку особливо відповідальних процедур створювати регламенти процедур.

3. Посадові інструкції (посадовий регламент)

Закріплення посадових обов'язків співробітників провадиться у формі поса-дових інструкцій (зараз у держслужбі прийнята назва - посадовий регламент). По-садова інструкція в обов'язковому порядку повинна бути присутньою у держуста-нові та бізнес-компанії. Фактично посадова інструкція (регламент) - це організа-ційний документ (регламент), що встановлює напрямки діяльності посадової осо-би, його функції (посадові обов'язки), кваліфікаційні вимоги до співробітника, що займає дану посадову позицію, вказівку, чим повинен керуватися даний співробіт-ник при виконанні своїх посадових обов'язків, порядок призначення й звільнення з посади, вищестоящі й підлеглі співробітники, права й відповідальність співробіт-ника.

4. Інші види регламентних документів

Один з використовуваних типів регламентуючих документів - це розпорядчіі документи (накази, розпорядження, службові записки, рішення, протоколи й т.п.). Ці регламентуючі документи використовуються або для розподілу окремих не-процесних робіт, або для змін в існуючій регламентній документації. Такими регламентними документами можна регламентувати окремі дії, але для системної регламентації вони не підходять, за винятком затвердження, скасування або зміни існуючої регламентної документації.

Види розпорядчих регламентуючих документів:

- Наказ по основній діяльності - фіксує управлінський вплив Першої особи установи чи компанії, звернене до її співробітників;

- Розпорядження - фіксує управлінський вплив заступника Першої особи, звернене до працівників установи, або керівника структурного підрозділу, зверне-не до працівників підрозділу;

- Доручення є управлінським вплиаом керівника, яке було надане усно або письмово (у вигляді резолюції на документі) й поставлене на контроль виконання.

Регламентуючими документами, за допомогою яких керівництво управляє ресурсами, установлює правила (границі, обсяги, строки) витрат або надходження ресурсів Компанії - є всі плани й звіти про їхнє виконання.

Основними правовими документами, які регламентують правову та організаційну діяльність МОУ є:

- новий Митний Кодекс (МК) України від 2002 р.[1];

- Постанова КМУ «Про державну митну службу України» від 2007 р.[11];

- Регламент Державної митної служби України від 2007 р. [15].

Структура та організація діяльності митних органів України урегульовані однойменною главою МК України. Так, у ст. 11 МК України [1] вказано, що безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України. Ці органи при реалізації митної політики держави здійснюють спеціальні основні завдання [8]:

1) виконання та контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи;

2) захист економічних інтересів України;

3) забезпечення виконання зобов'язань, передбачених міжнародними договорами України з питань митної справи, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

4) сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовнішньо-економічних зв'язків, інших юридичних та фізичних осіб;

5) застосування відповідно до закону заходів тарифного та нетарифного регулювання при переміщенні товарів через митний кордон України;

6) здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, вдосконалення форм і методів їх здійснення;

7) контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України;

8) здійснення спільно з уповноваженими органами державної влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

9) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України;

10) боротьба з контрабандою та порушенням вимог цього кодексу (митного законодавства);

11) розвиток міжнародного співробітництва у галузі митної справи;

12) ведення митної статистики;

13) ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності;

14) здійснення верифікації (встановлення достовірності сертифікатів походження товарів з України).

Митні органи України є невід'ємним елементом системи центральних державних органів виконавчої влади і здійснюють функції в галузі митної справи відповідно до Конституції України, законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, митного законодавства та інших нормативних актів. Специфіка митних органи України в системі державних органів України визначається покладеними на них завданнями та функціями. Як органи виконавчої влади митні органи України характеризуються такими основними рисами:

- належать до юридичних осіб публічного права (ст. 146 ЦК України; ч.7 ст.13 МК). Як юридичні особи вони мають правосуб'єктність, індивідуальні ознаки;

- утворюються і діють під загальним керівництвом Президента України (ч. 3 ст.11 МК);

- виключно й безпосередньо здійснюють митну справу (ст.11 МК);

- митні органи наділені визначеною для них законами компетенцією в галузі митної справи. Інші органи, крім Верховної ради, Президента України, KM України, не вправі приймати рішення, що перетинаються з компетенцією митних органів України, та виконувати без відповідного допуску чи заміняти їх функції чи іншим чином втручатися в діяльність митних органів;