Фактори екологічної небезпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота з теми:

Фактори екологічної небезпеки

Зміст

Вступ

1. Екологічна безпека

2. Фактори, джерела наслідки і екологічної небезпеки

3. Зона екологічного лиха і зона надзвичайної екологічної ситуації

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Ми не успадкували Землю наших батьків.

Ми взяли її в борг у наших дітей.

(З матеріалів ООН)

На початку ХХI століття екологічна ситуація в усьому світі і в багатьох регіонах нашої країни продовжує погіршуватися. Наступ людської цивілізації на навколишнє середовище виявляється в посиленні парникового ефекту, випаданні кислотних опадів, зменшення озонового шару, забруднення гідросфери, знищення лісів і ґрунтового покриву, скорочення біорізноманіття. Всі ці проблеми обговорюються сьогодні у засобах масової інформації та в наукових колах.

Причиною наступу цивілізації на природу є в першу чергу демографічний "вибух" - різке збільшення чисельності населення у світі в ХХ столітті, збільшення потреб людини і людства і як наслідок посилення тиску на навколишнє середовище. Не менш важливу роль грає і споживчий характер нашої цивілізації: вихідне уявлення, що природа багата і її єдине завдання - служити людям, а також надмірне споживання ресурсів природи і забруднення навколишнього середовища в першу чергу багатими розвиненими країнами.

Проте останнім часом відбувається зміна світогляду людства: все більшому числу людей стає ясно, по-перше, що людина як істота біологічна - не цар природи, а тільки її частину, причому цілком залежить від стану біосфери в цілому, і, по-друге, що ресурси природи кінцеві і близькі до вичерпання. Змінити ставлення до природи, дбайливо ставитися до всього живого: і до природи, і до людини, економити природні ресурси, переробляти відходи - ось завдання, які виходять сьогодні на передній план.

Збереження біосфери є необхідною умовою виживання людства, екологія з природничої дисципліни стає світоглядної наукою, що інтегрує результати різних навчальних дисциплін і визначає поведінку людини по відношенню до навколишнього світу і до самого себе. Особливу роль у формуванні дбайливого ставлення до всього живого і до ресурсів природи повинна зіграти загальноосвітня школа, оскільки навчання в загальноосвітній школі проходять всі члени суспільства. Саме тут нові покоління землян повинні освоїти основи екологічної культури. [Хотунцев, 2002]

Ідея ноосфери, відповідальності людини за долю біосфери, а отже, і за майбутнє людства, сформульована нашим співвітчизником В.І. Вернадським, народилася в якості альтернативи погляду на світ як на безмежну комору ресурсів.

Сьогодні немає гострої потреби доводити, що принцип споживацтва, точніше, умови природно-матеріального життя суспільства, що послужили його підставою, по суті вже вичерпані. Зміни в біосфері, що є результатом активної людської діяльності в нинішньому сторіччі (підвищення температури поверхні Землі, глобальне забруднення води, повітря та ґрунту, опустелювання планети, забруднення Світового океану, руйнування озонового шару), відомі зараз кожній людині. Тому сучасні концепції природокористування повинні базуватися на принципах гармонійної оптимізації умов взаємодії людини з природою. [Кривошеїн та ін, 2000]

1. Екологічна безпека

Краще бути в безпеці, ніж шкодувати.

Американське прислів'я

У глобальній системі «людина - природа» можна виділити п'ять систем, що знаходяться у взаємодії. Це природа, яка об'єднує атмосферу, гідросферу, літосферу та біосферу; осіб (етносфера), техносфера і соціосфера як плоди людської діяльності; інформаційна сфера - загальне інформаційний простір.

Всі ці системи є об'єктами і суб'єктами безпеки і відчувають взаємодія, яке може бути як позитивним, так і негативним. Глобальним об'єктом безпеки, на зберігання якого заснована безпека всіх інших систем, кожної людини на землі, є біосфера, функціонування і збереження якої тільки й робить можливим існування на Землі всіх форм життя, включаючи людину. Тим не менш, головним об'єктом і суб'єктом безпеки людське суспільство проголошує людини - найцінніше і вразливе, але й найбільш небезпечне для себе й усього навколишнього істота.

Безпека - стан захищеності окремих осіб, суспільства і природного середовища від надмірної небезпеки. Безпека є найважливішою потребою людини поряд з його фізіологічними, соціальними та духовними потребами. Основним критерієм для безпеки є відчуття небезпеки або здатність визначати соціальні і природні явища, які можу завдати шкоди в сьогоденні і майбутньому.

Розглянемо визначення і зміст деяких складових екологічної безпеки.

Екологічна безпека - стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства, природи і держави від реальних і потенційних загроз, що створюються антропогенним або природним впливом на навколишнє середовище.

Система екологічної безпеки - сукупність законодавчих, технічних, медичних та біологічних заходів, спрямованих на підтримку рівноваги між біосферою і антропогенними, а також природними зовнішніми навантаженнями.

Суб'єкти екологічної безпеки - особистість, суспільство, держава, біосфера.

Об'єкти екологічної безпеки - життєво важливі інтереси суб'єктів безпеки: права, матеріальні і духовні потреби особистості, природні ресурси і природне середовище як матеріальна основа державного і суспільного розвитку.

Здоров'я - стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не просто відсутність захворювань.

Показники, що характеризують здоров'я людини і стан навколишнього середовища, пропонується використовувати в якості одиниць виміру безпеки. Головним показником здоров'я в першу чергу є середня очікувана тривалість життя. Для людини-європеоїда цей норматив складає 89 ± 5 років. Тривалість життя в різних країнах залежить не тільки від рівня розвитку медицини, а й від рівня соціально-економічного розвитку суспільства і стану природного середовища.

Оскільки метою безпеки є не тільки захист здоров'я населення, а й захист навколишнього середовища, то необхідно визначити і показники, які кількісно оцінюють її стан і якість. До таких показників відносять ступінь близькості стану екосистеми до кордону її стійкості.

Для оцінки стійкості користуються такими градаціями показників самовідновлення природних систем:

Природний стан - спостерігається лише фонове антропогенний вплив; біомаса максимальна, біологічна продуктивність мінімальна;

Рівноважний стан - швидкість відбудовних процесів вище або дорівнює темпу порушення; продуктивність більше природної, біомаса починає знижуватися;

Кризовий стан - антропогенні порушення перевищують по швидкості природно-відновлювальні процеси, але зберігається природний характер екосистем; біомаса знижується, продуктивність різко підвищена;

Критичний стан - під антропогенним впливом відбувається оборотна заміна продуктивних систем на малопродуктивні (часткове опустелювання); біомаса мала і знижується;

Катастрофічний стан - труднообратімий процес закріплення малопродуктивної екосистеми (сильне опустелювання); біомаса і біологічна продуктивність мінімальні;

Стан колапсу - необоротна втрата біологічної продуктивності, прагнення біомаси до нуля.

Крім природно-екологічної класифікації вгасання природи використовується і медико-соціальна шкала, яка класифікується за такими градаціях:

Благополучна зона - відбувається зростання тривалості життя, захворюваність населення знижується;

Зона напруженої екологічної ситуації - ареал, в межах якого спостерігається перехід стану природи від кризового до критичного;

Зона критичної обстановки;

Зона надзвичайної екологічної ситуації;

Зона екологічного лиха.

У самому недалекому минулому в нашій країні взагалі була відсутня концепція екологічної безпеки (про це свідчать плановані екологічні катастрофи на кшталт повороту сибірських і північних річок і знищення Аральського моря, а також створення та накопичення ядерної, хімічної і бактеріологічної зброї).

Становище з розробкою концепції екологічної безпеки почало змінюватися тільки з кінця 1991 року з висуванням Держрадою Росії її основ і з розробкою Мінприроди програми «Екологічна безпека Росії».

Стрижнем концепції екологічної безпеки в світі є теорія екологічного ризику і прикладна її частина - визначення рівня прийнятного ризику. [Хотунцев, 2002]

Концепція ж сталого розвитку передбачає систему заходів для забезпечення екологічної безпеки. Екологічна безпека, як вже говорилося вище - стан захищеності біосфери і людського суспільства, а на державному рівні - держави від загроз, що виникають у результаті антропогенних і природних впливів на навколишнє середовище. У поняття екологічної безпеки входить система регулювання та керування, що дозволяє прогнозувати, не допускати, а в разі виникнення - ліквідувати розвиток надзвичайних ситуацій. [Ігнатов та ін, 1997]

Екологічна безпека реалізується на глобальному, регіональному і локальному рівнях.

Глобальний рівень управління екологічною безпекою передбачає прогнозування і відстеження процесів в стані біосфери в цілому і складових її сфер. У другій половині ХХ століття ці процеси виражаються в глобальних змінах клімату, виникнення «парникового ефекту», руйнуванні озонового екрану, опустелювання планети і забрудненні Світового океану. Суть глобального контролю і управління - у збереженні та відновленні природного механізму відтворення навколишнього середовища біосферою, який направляється сукупністю входять до складу біосфери живих організмів.

Управління глобальної екологічної безпекою є прерогативою міждержавних відносин на рівні ООН, ЮНЕСКО, ЮНЕП та інших міжнародних організацій. Методи управління на цьому рівні включають прийняття міжнародних актів щодо захисту навколишнього середовища в масштабах біосфери, реалізації міждержавних екологічних програм, створення міжурядових сил з ліквідації екологічних катастроф, що мають природний або антропогенний характер.

На глобальному рівні було вирішено низку екологічних проблем міжнародного масштабу. Великим успіхом міжнародного співтовариства стала заборона випробувань ядерної зброї у всіх середовищах, крім поки підземних випробувань. Досягнуто угоди про світовий заборону китобійного промислу і правовому міждержавному регулюванні вилову риби та інших морепродуктів. Заведено міжнародні Червоні книги з метою збереження біорізноманіття. Силами світового співтовариства проводиться вивчення Арктики і Антарктики як природних біосферних зон, не порушених втручанням людини, для порівняння з розвитком зон, перетворених людською діяльністю. Міжнародною спільнотою прийнята Декларація про заборону виробництва холодоагентів-фреонів, сприяють руйнуванню озонового шару (Монреаль, 1972).

Регіональний рівень включає великі географічні або економічні зони, а іноді території декількох держав. Контроль і управління здійснюються на рівні уряду держави. Контроль і управління здійснюються на рівні уряду держави і на рівні міждержавних зв'язків (об'єднана Європа, СНД, союз африканських держав і т.д.)

На цьому рівні система управління екологічною безпекою включає:

Екологізація економіки;

Нові екологічно безпечні технології;

Витримування темпів економічного розвитку, не перешкоджають відновленню якості навколишнього середовища і сприяють раціональному використанню природних ресурсів.

Локальний рівень включає міста, райони, підприємства металургії, хімічної, нафтопереробної, гірничодобувної промисловості та оборонного комплексу, а також контроль викидів, стоків і ін Управління екологічною безпекою здійснюється на рівні адміністрації окремих міст, районів, підприємств із залученням відповідних служб, відповідальних за санітарний стан і природоохоронну діяльність.

Рішення конкретних локальних проблем визначає можливість досягнення мети управління екологічною безпекою регіонального та глобального рівнів. Мета управління досягається при дотриманні принципу передачі інформації про стан навколишнього середовища від локального до регіонального і глобального рівнів.

Незалежно від рівня управління екологічною безпекою об'єктами управління обов'язково є навколишнє природне середовище, тобто комплекс природних екосистем, і соціоприродних екосистеми. Саме тому в схемі управління екологічною безпекою будь-якого рівня обов'язково присутній аналіз економіки, фінансів, ресурсів, правових питань, адміністративних заходів, освіти і культури. [Кривошеїн та ін, 2000].

2. Фактори, джерела та наслідки екологічної небезпеки

екологічний безпека оздоровлення навколишній

Природа не терпить неточностей і не прощає помилок.

Р. Емерсон

Під терміном «небезпека» розуміється така ситуація в навколишньому середовищі, коли за певних умов можливе виникнення небажаних подій, явищ і процесів (небезпечних факторів), вплив яких на людину і навколишнє середовище може призвести до одного з таких наслідків або їх сукупності:

відхилення здоров'я людини від середньостатистичного значення;

Погіршенню стану навколишнього середовища.

Екологічні фактори небезпеки - обумовлені причинами природного характеру (несприятливими для життя людини, рослин і тварин кліматичними умовами, фізико-хімічними характеристиками води, атмосфери, грунтів, природними лихами і катастрофами).

Соціально-економічні фактори небезпеки - обумовлені причинами соціального, економічного та психологічного характеру (недостатнім рівнем харчування, охорони здоров'я, освіти, забезпечення матеріальними благами; порушеними суспільними відносинами, недостатньо розвиненими соціальними структурами).

Техногенні фактори небезпеки - обумовлені господарською діяльністю людей (надмірними викидами і скидами в навколишнє середовище відходів господарської діяльності; необґрунтованими відчуженнями територій під господарську діяльність; надмірним залученням в господарський оборот природних ресурсів і т.д.)

Військові фактори небезпеки - обумовлені роботою військової промисловості (транспортуванням військових матеріалів і устаткування, випробуванням і знищенням зразків зброї, функціонуванням всього комплексу військових засобів у випадку воєнних дій).

При вивченні проблеми безпеки людини і природного середовища всі ці фактори необхідно розглядати у комплексі, з урахуванням їх взаємного впливу і зв'язків.

Причинами екологічної небезпеки є технологічний і екологічний кризи. Розглянемо джерела і наслідки цих криз.

Техногенна криза. Зі вступом людства в епоху науково-технічного прогресу, стрімкого зростання техносфери частота і масштаби збитку від технологічних катастроф стали співставними з аналогічними показниками стихійних лих. Потенційно найбільш небезпечними вважаються атомні об'єкти, хімічна і нафтопереробна промисловість, трубопроводи, транспорт. Щодня відбуваються і «тихі» технологічні катастрофи, породжувані викидами в атмосферу та водойми, захороненням в землю шкідливих відходів. Їх підступність полягає в поступовому і непомітному накопиченні шкідливих речовин, які неминуче загрожують природі і людині в майбутньому.

Про згубний вплив техногенних забруднень на здоров'я людини неодноразово попереджали вчені. Припущення про вплив мутагенних чинників, таких як радіація і хімічні сполуки, на генетичну інформацію людини підтвердилося тим фактом, що за останні 30 років у розвинених країнах різко збільшилася кількість дітей з вродженими патологіями.

Розмір ризику захворювання нервової системи в зонах екологічного неблагополуччя перевищує 60%. Провідне місце в структурі причин дитячої інвалідності займають ураження центральної нервової системи, хвороби мозку (розумова відсталість) - у 30%, хвороби нервово-м'язової системи, у тому числі церебральний параліч, - у 20% від загальної кількості дітей-інвалідів. Особливу небезпеку становлять викиди свинцю. Навіть малі його дози впливають на розвиток мозку у дітей. Такий же вплив надає ртуть.

Доросле населення страждає захворюваннями печінки, нирок, легенів. Забруднена вода викликає хвороби сечовивідної системи та органів травлення. Продукти харчування, забруднені важкими металами і пестицидами, призводять до астми, туберкульозу, захворювань органів травлення, дисфункції мозку. Дослідження показали, що близько 100 речовин, з якими людина стикається в умовах виробництва, є канцерогенними. Все це таїть загрозу для генофонду країни.

Наслідком військового протистояння і науково-технічного прогресу, розвитку технології військового та базових галузей промисловості стало утворення нового класу військових і промислових об'єктів - екологічно небезпечних. Розташування їх поблизу великих промислових центрів збільшує потенційну небезпеку для населення, оскільки у разі аварії з'являються вторинні вражаючі чинники у вигляді пожеж, вибухів, зон хімічного чи радіоактивного зараження.

Для ліквідації загрози технологічних катастроф потрібно якнайшвидша організація системи технологічної безпеки. Але перш за все необхідні якісні зрушення в самому виробництві, які зробили б його екологічно безпечним для природи і людини. Технологічний криза породжує екологічний.

Екологічна криза. Екологічна криза - це напружений стан взаємин між суспільством і природою, що характеризується невідповідністю розвитку продуктивних сил і виробничих відносин у суспільстві ресурсно-екологічним можливостям біосфери. У результаті біосфера починає загрожувати самому життю на Землі. Рішення проблеми - у відновленні балансу, що являє собою складну, глобального масштабу завдання. І чим раніше людство усвідомлює її, тим імовірніше буде його виживання на Землі.

Росія, на жаль, переживає не кращі часи з точки зору безпеки населення і навколишнього середовища. З одного боку, в країні велика кількість великих підприємств, потенційно небезпечних для населення і природи, з іншого - рівень технологій, контроль і дисципліна на них знизилися до критичної межі. Тому в середньому по Росії щодня відзначаються дві серйозні аварії на трубопроводах, один раз на тиждень - на транспорті, щомісяця - у промисловості. До того ж 20% території країни - сейсмонебезпечні зони. Щорічно в аваріях та катастрофах гине понад 50 тис. чоловік і 250 тис. чоловік отримує поранення. За оцінками Російської академії наук, з кожним роком число жертв буде зростати, оскільки на території Росії розміщено понад 4,5 тис. потенційно небезпечних об'єктів. У їх числі 800 радіаційно і 1500 хімічно і біологічно небезпечних, адже створювалися вони свого часу без обліку всіх складових екологічної та технологічної безпеки з використанням екологічно недосконалих технологій.

Через плутанину, розвалу, корупції йде процес розкрадання природних багатств, хижацького винищення природи, наслідок якого - виснаження природних ресурсів країни.

Екологічна небезпека перешкоджає виходу України із соціально-економічної кризи, її відродженню, породжує зростання соціальної напруженості. [Хотунцев, 2002]

3. Зона екологічного лиха і зона надзвичайної екологічної ситуації

Надзвичайна екологічна ситуація розглядається як один з видів надзвичайних ситуацій. Тому визначення поняття «надзвичайної ситуації», закріплене в ФЗ «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру», є спільним для всіх видів надзвичайних ситуацій.

Відповідно до ст. 1 названого Закону «надзвичайна ситуація - це обстановка на певній території, що склалася в результаті аварії, небезпечного природного явища, катастрофи, стихійного чи іншого лиха, які можуть спричинити або спричинили за собою людські жертви, шкоду здоров'ю людей або навколишньому природному середовищу, значні матеріальні втрати та порушення умов життєдіяльності людей ».

З урахуванням ступеня реальної небезпеки ситуації, що склалася для людини і навколишнього природного середовища, а також з урахуванням природних, економічних та інших особливостей території, відповідна територія оголошується зоною екологічного лиха.

Зонами екологічного лиха визнаються ділянки території, де вже відбулися глибокі незворотні зміни, які потягли за собою суттєве погіршення здоров'я населення. [Мисник та ін, 2006]

Критеріями радіаційної безпеки (Данилов-Данилян, 1992 р.) до зон надзвичайної екологічної ситуації та екологічного лиха ставляться території з додатковою дозою опромінення від 5 до 10 мЗв / рік і більше 10 мЗв / рік відповідно.

Порядок оголошення та встановлення режиму зон екологічного лиха встановлюється законодавством про зони екологічного лиха. Захист навколишнього середовища в зонах надзвичайних ситуацій встановлюється федеральним законом про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, іншими федеральними законами та іншими нормативними правовими актами Російської Федерації, законами та іншими нормативними актами суб'єктів Російської Федерації. [Стаття 57 (пп. 1 , 2) ФЗ «Про охорону навколишнього середовища»].

Територія оголошується зоною екологічного лиха на основі висновку державної екологічної експертизи, порядок проведення якої регулюється Законом України «Про екологічну експертизу».

На державну екологічну експертизу в даному випадку представляються:

1) матеріали про стан навколишнього середовища та здоров'я населення;

2) проект програми невідкладних заходів з оздоровлення відповідної зони.

Оцінка інформації про стан навколишнього середовища та здоров'я населення проводиться у відповідності з розробленими в Мінприроди РФ «Критеріями оцінки екологічної ситуації і зони екологічного лиха». У разі встановлення відповідності екологічної обстановки даних територій названим критеріям державна екологічна експертиза дає висновок про надання такої території необхідного статусу.

Офіційний статус зони зони екологічного лиха встановлюється указом Президента РФ, видаваним на основі висновку державної екологічної експертизи та подання спеціально уповноваженого державного органу у сфері охорони навколишнього середовища. Програма з відновлення даних територій затверджується Урядом РФ і з моменту затвердження набуває статусу Федеральної цільової програми.

Основними напрямками оздоровлення навколишнього середовища та охорони екологічних прав громадян в межах названих зон є:

1) Екологізація господарської діяльності. У зоні екологічного лиха припиняється діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище, призупиняється робота підприємств, установ, організацій та об'єктів, що роблять несприятливий вплив на здоров'я людини, його генетичний фонд і навколишнє природне середовище, обмежуються окремі види природокористування.

2) Соціальна підтримка населення зон екологічного лиха. Відповідно до ст. 18 ФЗ «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру» громадяни РФ мають право: на медичне обслуговування, компенсації і пільги за проживання, роботу у зонах надзвичайних екологічних ситуацій, право на безкоштовне державне соціальне страхування, право на пенсійне забезпечення в випадку втрати працездатності у зв'язку з каліцтвом або захворюванням, отриманим під час виконання обов'язків щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, право на пенсійне забезпечення у зв'язку з втратою годувальника, загиблого або померлого від каліцтва або захворювання, отриманого при виконанні обов'язків щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Порядок та умови державного соціального страхування, види і розміри компенсацій і пільг, що надаються громадянам відповідно до названим Законом, встановлюються законодавством РФ і законодавством суб'єктів РФ.

3) Компенсація шкоди, заподіяної здоров'ю громадян, які проживають в межах зони екологічного лиха.

Ліквідація надзвичайних екологічних ситуацій здійснюється силами і засобами організацій, органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади суб'єктів РФ, на території яких склалася надзвичайна ситуація. При недостатності вищевказаних сил і засобів залучаються сили і засоби федеральних органів виконавчої влади.

Керівництво єдиною державною системою попередження і ліквідації наслідків надзвичайних екологічних ситуацій здійснює Уряд РФ, яке визначає завдання, функції, порядок діяльності, права та обов'язки федеральних органів територій від надзвичайних ситуацій.

Органи місцевого самоврядування самостійно здійснюють підготовку та утримання в готовності необхідних і засобів захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, а також фінансування заходів у сфері захисту населення і територій від надзвичайних екологічних ситуацій. При недостатності власних сил і засобів звертаються за допомогою до органів виконавчої влади суб'єктів РФ.

Державна система захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, у тому числі надзвичайних екологічних ситуацій, побудована на основі принципу пріоритету превентивних заходів, спрямованих на попередження надзвичайних ситуацій, а також максимально можливе зниження розмірів збитків та втрат у разі їх виникнення (ст. 7 ФЗ « Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру »). [Мисник та ін, 2006]

Висновок

З кожним роком на гостру екологічну ситуацію, що склалася в світі, починають звертати увагу все більше число людей. Напевно зараз кожен школяр знає про проблему озонових дір і глобальному потеплінні клімату. Все більше людей починає піклуватися про природу, перестає дивитися на ресурси як на щось зрозуміле і споживацьки ставиться до них.

Звичайно, від людей, їхнього менталітету та світогляду, залежить дуже багато чого - необхідно виховувати нові покоління з любов'ю, дбайливістю й повагою до природи, вчити розумно використовувати те, що вона дала нам. Але, я думаю, головним організатором заходів екологічної безпеки має виступати держава - закріплювати законодавчо заходів і правила поведінки щодо природи і природних ресурсів, зон, постраждалих від антропогенного впливу, а також вказуючи санкції до тих, хто завдає значної шкоди довкіллю.

І все-таки, незалежно від інших і держави, ми самі повинні навчати себе і своїх дітей звертатися дбайливо з середовищем, що є нам будинком.

Список використаної літератури

1. Хотунцев Ю.Л. «Екологія та екологічна безпека». - М.: «Академія», 2002.

2. Кривошеїн Д.А., Мураха Л.А., Ройовий І.І. та ін під ред. Мурахи Л.А. «Екологічна безпека». - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000.

3. Мисник Г.А., Місник М.М., Нарежном Є.В. «Екологічне право». - Ростов н / Д.: «Фенікс», 2006.

4. Ігнатов В.Г., Кокін А.В. «Екологічний менеджмент». - Ростов н / Д.: АТВТ Ростовське книжкове видавництво, 1997.

5. ФЗ «Про охорону навколишнього середовища» (станом ФЗ 2 на 15 лютого 2006 року). - К.: Сибірське універсальне видавництво, 2006.

Размещено на Allbest.ru