Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

При розгляді першого питання розглянемо поняття підприємства та обєднань, їх види та типи

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця. Порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчими актами України. В Україні можуть діяти підприємства різних видів, залежно від сфери бізнесу, в якій воно створене.

В умовах ринкової економіки підприємство - це товаровиробник, основна виробнича ланка економіки. Слід звернути увагу на те, що саме на підприємстві відбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва. Від рівня діяльності підприємства залежить процес виробництва матеріальних благ, задоволення потреб населення, життєвий рівень, результати використання виробничих фондів, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, тобто ефективність господарювання.

Основна мета розгляду другого питання - це взаємозв'язок між окремими факторами виробництва.

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови - фактори виробництва. Фактори виробництва - це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.

В економічній науці поряд з поняттям «фактори виробництва» використовується і така категорія як «ресурси виробництва». Вони становлять сукупність природних, капітальних і людських сил, які потенційно можуть бути використані в процесі виробництва. Фактори виробництва, на відміну від ресурсів, це вже реально використані в процесі виробництва ресурси. Інакше кажучи, фактори виробництва - це «працюючі ресурси».

1. Види підприємств та об'єднань

1.1 Поняття підприємства

Суспільне виробництво - складна інтегрована система, яка включає різні організаційно-правові структурні ланки. Основною одиницею підприємницької діяльності в межах суспільного виробництва виступає підприємство. Кожна галузь народного господарства складається із сукупності окремих підприємств, які виробляють одну або споріднені види продукції, що необхідні для задоволення певних потреб населення та суспільства.

Традиційно під підприємством розуміють завод, фабрику та подібні об'єкти з відповідною системою виробничих відносин.

В умовах ринкової економіки підприємство - це товаровиробник, основна виробнича ланка економіки. Слід звернути увагу на те, що саме на підприємстві відбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва. Від рівня діяльності підприємства залежить процес виробництва матеріальних благ, задоволення потреб населення, життєвий рівень, результати використання виробничих фондів, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, тобто ефективність господарювання.

Згідно з діючим в Українській державі законодавством, підприємство - це самостійний господарський суб'єкт, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Сутність підприємства найповніше виявляється в принципах його діяльності. Як самостійна одиниця, підприємство користується правами юридичної особи, тобто має право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами. У філії банку підприємство має розрахунковий рахунок, на який надходять кошти за реалізовану продукцію та із якого оплачуються рахунки інших підприємств за постачання сировини, напівфабрикатів, виплачується заробітна плата працівникам підприємства, здійснюються інші платежі.

При здійсненні будь-якого виду діяльності суб'єктом господарювання на ринку великого значення набувають такі його ознаки як форма власності, правовий статус і обрана сфера господарювання, галузева приналежність, розмір, а також мета і характер діяльності з урахуванням територіальної цілісності.

1.2. Види підприємств

Залежно від форми власності згідно із ст. 63 ГКУ в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

· приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

· підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

· комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

· державне підприємство, що діє на основі державної власності;

· підприємство засноване на змішаній формі власності (на основі об'єднання майна різних форм власності).

В залежності від приналежності капіталу в статутному фонді підприємства класифікують наступним чином:

· якщо іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків (10%), воно визнається підприємством з іноземними Інвестиціями;

· якщо іноземна інвестиція становить сто відсотків (100%), воно вважається іноземним підприємством;

· якщо в статутному фонді відсутні іноземні інвестиції, таке підприємство вважається національним.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють такі підприємства:

· унітарні;

· корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні підприємства, підприємства, засновані на власності об'єднань громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства можуть бути віднесені до:

· малих;

· середніх;

· великих.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 (п'ятдесяти) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 000 (п'ятистам тисячам) євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1 000 (одну тисячу) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 000 000 (п'яти мільйонам) євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

З урахуванням існування ступеня залежності від іншого підприємства виділяють такі підприємства:

· головні;

· дочірні.

Залежно від галузевої приналежності виділяють:

· промислові;

· сільськогосподарські;

· будівельні;

· транспортні;

· торговельні,

· науково-дослідні;

· лізингові;

· банківські;

· страхові;

· туристичні;

· підприємства зв'язку;

· підприємства побутового обслуговування тощо.

Відповідно до правового статусу і форми господарювання розрізняють:

· одноосібні підприємства - є власністю однієї особи, що відповідає за свої зобов'язання усім майном;

· кооперативні підприємства - добровільні об'єднання громадян з метою спільного здійснення господарської діяльності;

· орендні підприємства - засновані на договірних взаєминах щодо тимчасового володіння і користування майном;

· господарські товариства (партнерства) - підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать:

- акціонерні товариства;

- товариства а обмеженою відповідальністю;

- товариства з додатковою відповідальністю;

- повні товариства;

- командитні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства в межах вартості належних їм акцій.

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або кілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Залежно від мети і характеру діяльності підприємства поділяються на:

· комерційні підприємства - мають за мету отримання прибутку;

· некомерційні - підприємства невиробничої сфери, метою яких не є отримання прибутку (кредитні спілки, благодійні організації тощо).

Великомасштабному бізнесу властиві форми організації, в основі яких лежить об'єднання підприємств, фірм в організаційні структури. Згідно з чинним законодавством, в Україні можуть створюватися й функціонувати два типи об'єднань підприємств та організацій (інтеграційних утворень):

1) добровільні;

2) інституціональні.

1.3 Поняття об'єднань

Об'єднання підприємств - це добровільне об'єднання юридичних осіб, яке вони створили з метою координації діяльності, забезпечення їхніх прав та інтересів у державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях.

Як свідчить світовий та вітчизняний досвід господарювання за умов ринкової економіки, підприємства та інші первинні суб'єкти господарювання можуть створювати різні за принципами й цілями добровільні об'єднання.

1.4 Види, типи об'єднань

Розглянемо окремі типи організаційних структур, найбільш розповсюджених у вітчизняній ринковій та розвинутій економіці.

· Господарські асоціації - договірні об'єднання підприємств і організацій,

які створюються для спільного виконання однорідних функцій та координації загальної діяльності. Асоціації належать до м'яких форм об'єднання, мінімально обмежуючи дії членів асоціації, які входять до них. Учасники асоціації володіють правом входити до будь-яких інших асоціацій.

· Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація може координувати загальні розробки й дослідження, надавати учасникам послуги, здебільшого юридичні (консультації з питань правового регулювання підприємницької діяльності, включаючи експортно-імпортні операції, кредитування); інформаційні (забезпечення учасників ринковою інформацією, рекламою, інформацією технічних розробок, промисловими стандартами і статистикою), а також інші (пошук нових ринків тощо). Асоціація набула поширення як один з провідних видів збуту, сфер споживання, розробки і встановлення стандартів асоціації з питань галузевих класифікаторів якості, надійності, умов праці, рівня кваліфікації працівників господарських об'єднань, оскільки є універсальним способом ведення спільної діяльності.

· Корпорація - це акціонерне товариство, що поєднує діяльність декількох фірм для досягнення спільних цілей. Як юридична особа, корпорація несе відповідальність за боргами і податками за всі підприємства, які входять до її складу, і є самостійним суб'єктом підприємницької діяльності («Богдан», «УкрАвто» - ZAZ, ROSHEN).

· Трест - форма об'єднання підприємств однієї або декількох галузей, при якій підприємства, які входять до складу об'єднання, втрачають господарську і виробничу самостійність, а управління здійснюється централізовано (ВАТ трест «Київміськбуд-1», ОАО «Трест Житлобуд-1», ЗАТ «Трест Стахановшахтобуд»).

· Концерн - багатогалузевий комплекс підприємств, в якому структурні одиниці зберігають свою виробничу і господарську самостійність, але підпорядковуються єдиному керівництву шляхом контролю (General Motors, Ford Motor, DaimlerChrysler, Концерн «Стирол»). В Україні концерни створюються на базі великих державних підприємств і об'єднань.

Ці організаційно-господарські структури завдяки масштабам концентрації капіталу, виробничим потужностям, широким можливостям диверсифікації виробництва володіють певною стійкістю до коливань ринкової кон'юнктури, здатні вигідно перерозподіляти інвестиційні ресурси, концентрувати їх на найбільш рентабельних напрямах.

Виникнення концернів у країнах з розвинутою ринковою економікою історично було обумовлено перш за все концентрацією капіталу, його пере накопиченням в окремих товаровиробників. Важливою ознакою концернів стало об'єднання власності фірм, що входять до них, підприємств, банків. Таким чином, учасники концернів взаємозалежні не за договором, а за суттю економічних стосунків.

· Консорціум - форма тимчасового об'єднання підприємств з метою вирішення конкретних завдань і проблем, здійснення великих інвестиційних, науково-технічних, соціальних, екологічних проектів. Підприємства, які входять до консорціуму, зберігають повну самостійність, підпорядковуючись спільному керівництву лише в частині діяльності, що стосується цілей консорціуму (консорціум «Трансмагістраль», «Газотранспортний консорціум», консорціум банків АКІБ «УкрСиббанк» та АКБ «ХФБ Україна»). Консорціум - це потенційно ефективний організаційно-структурний спосіб тимчасової інтеграції кадрів, потужностей, матеріальних та фінансових ресурсів.

· Фінансово-промислова група (ФПГ) - це комплекс різногалузевих виробничих підприємств (промислових, транспортних, будівельних, наукових) і фінансових інститутів (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів), які об'єднані спільністю економічних і фінансових інтересів і здійснюють скоординовану господарську та інвестиційну діяльність з метою збереження домінуючих позицій на ринку (фінансово-промислова група Технології енергозбереження, ЗАО «ФПГ Енергоконтракт», ВАТ ФПГ «ДОНСІЛЬМАШ»).

Учасниками ФПГ є юридичні особи, які підписали договір про їх створення і затверджена ними центральна компанія ФПГ, або основне та дочірне товариства, що створюють фінансово-промислову групу. Основними умовами створення повинна бути наявність організацій, які діють у сфері виробництва товарів і послуг, а також банків та інших кредитних організацій. До їхнього складу можуть входити інвестиційні інститути, недержавні пенсійні й інші фонди, страхові організації, участь яких зумовлена їхньою роллю в забезпеченні інвестиційного процесу в фінансово-промисловій групі. Якщо у складі учасників є юридичні особи, що перебувають під юрисдикцією держав - учасників СНД, то фінансово-промислова група реєструється як транснаціональна.

· Синдикат - об'єднання підприємств однієї галузі з метою збуту продукції. Ці об'єднання сприяють усуненню зайвої конкуренції між підприємствами (алмазний синдикат «Де Бурс», національний телевізійний синдикат, синдикат цукрозаводчиків).

В Україні поряд із добровільними створюються й функціонують інституціональні об'єднання, діяльність яких започатковується в директивному порядку міністерствами (відомствами) чи безпосередньо Кабінетом Міністрів України. До таких належать виробничі, науково-виробничі (науково-технічні), виробничо-торговельні та інші подібні об'єднання (комплекси, центри), що інтегрують стадії створення (проектування), продукування, реалізації та після продажного сервісного обслуговування виробів тривалого використання.



2. Взаємозв'язок між окремими факторами виробництва

2.1 Фактори виробництва

Виробництво благ, призначених для задоволення потреб людей, пройшло тривалий історичний шлях розвитку: від добування їжі за допомогою елементарних знарядь первісної людини до сучасного рівня перетворювальної діяльності суспільства. Та все ж будь-яке виробництво, первісне чи сучасне, характеризується деякими спільними рисами.

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови - фактори виробництва.

Фактори виробництва - це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.

В економічній науці поряд з поняттям «фактори виробництва» використовується і така категорія як «ресурси виробництва». Вони становлять сукупність природних, капітальних і людських сил, які потенційно можуть бути використані в процесі виробництва. Фактори виробництва, на відміну від ресурсів, це вже реально використані в процесі виробництва ресурси. Інакше кажучи, фактори виробництва - це «працюючі ресурси».

Для виробництва того чи іншого блага є свій набір факторів. Тому виникає потреба у їх класифікації, в об'єднанні у певні групи. В економічній науці є різні підходи до класифікації факторів виробництва.

Так, марксистська теорія поділяла всі фактори виробництва на дві великі групи: особистий фактор виробництва та речовий фактор виробництва. Під особистим фактором виробництва розуміють робочу силу як сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини до праці. Під речовим фактором виробництва розуміють сукупність засобів праці, предметів праці та природних умов.

Однак такий розподіл факторів виробництва не визнається сучасною економічною наукою. По-перше, тому, що він має занадто спрощений характер і не враховує тих змін, котрі відбулися в структурі факторів виробництва за останні півтора століття. По-друге, марксистський розподіл факторів виробництва має яскраво виражену соціальну спрямованість, він виходить з класового підходу до аналізу природного процесу виробництва. Відповідно до цього підходу єдиним фактором, що створює прибуток, є праця найманого робітника. Власники ж інших факторів виробництва виступають як нестворюючі суб'єкти суспільства.

Згодом економічна теорія звільнилась від соціально-класових, ідеологічних поглядів на фактори виробництв, розширила їх межі і досліджує їх як загальні техніко-економічні елементи, без яких процес виробництва неможливий в будь-якому суспільстві.

У другій половині XIX ст. ряд західних економістів всупереч марксистській класифікації ввели в науковий обіг три фактори виробництва: працю, капітал, землю, кожен з яких створює його власнику певний вид доходу. На початку XX ст. засновник неокласичної теорії А. Маршалл поряд з названими трьома факторами визначив четвертий - підприємницькі здібності щодо організації та управління виробництва.

На кожному етапі розвитку суспільного виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно з'являються нові складові процесу виробництва, які з часом досягають такого рівня розвитку і значення, що перетворюються на самостійні фактори виробництва. Тому економічна наука постійно розширює І доповнює класифікацію факторів виробництва.

Людина здійснює виробництво для задоволення своїх різноманітних потреб, підвищення рівня свого матеріального і соціально-духовного споживання. Потреби мають свої закони розвитку, які не збігаються із законами виробництва. Основним законом сфери виробництва є закон обмеженості ресурсів, а фундаментальним законом сфери особистого споживання - закон неухильного зростання потреб суспільства, які виробництво має задовольнити.

Виробництво є складною системою трудової діяльності людини. У будь-якому суспільстві воно щоденно має розв'язувати такі фундаментальні і взаємопов'язані питання:

1) які продукти виробляти і в якій кількості?

2) як виробляти продукти?

3) для кого виробляти продукти?

4) в яких соціально-економічних умовах здійснювати виробництво?

Ці фундаментальні проблеми притаманні будь-якій економіці, проте, різні суспільства використовують різні підходи до їх вирішення.

У спрощеному вигляді суспільне виробництво являє собою взаємодію трьох основних факторів:

· робочої сили, або, як її часто називають, праці,

· засобів виробництва

· і землі.

· У ринковій економіці сформувався ще один фактор - підприємницький талант (підприємницькі здібності).

Робоча сила - це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці. Праця представлена інтелектуальною або фізичною діяльністю, спрямованою на виготовлення благ і надання послуг. Сукупність здібностей особи, зумовлена освітою, професіональним навчанням, придбаними навичками, здоров'ям, створює людський капітал. Чим кваліфікованішою є праця людини, тим вищим є її капітал, а відповідно, і дохід на цей капітал - оплата праці. Інвестиції в людський капітал (освіту, наукові знання, підвищення кваліфікації), широта здібностей у даний час є найбільш ефективними і швидко окупними для людини, підприємства, держави і суспільства.

Засоби виробництва - це створені у процесі виробництва всі види засобів праці і предметів праці.

Засоби праці - це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмети праці. Фізичні, хімічні, біологічні властивості таких речей використовуються для створення необхідних людині продуктів.

Засоби праці поділяються на види, головне місце серед яких належить механічним засобам праці - знаряддям праці, машинам. Їх ефективність і потужність найбільшою мірою визначає і характеризує ступінь оволодіння людьми природними силами, міру підкорення їх виробництву матеріальних благ. Розвиток знарядь праці - найперший показник технічного прогресу, а тому і міра тієї продуктивної здатності, якою володіє суспільство. Головною визначальною рисою кожної історичної епохи виробництва насамперед є ступінь розвитку засобів праці.

До засобів праці належать виробничі будівлі, залізниці, шляхи, канали, трубопроводи, тара, склади, а також пара, електроенергія, хімічні та ядерні реакції тощо.

Предмети праці - це матеріали, що підлягають обробці.

Їх поділяють на два види:

1) речовина, вперше відокремлена людиною від природи для перетворення на продукт, наприклад, вугілля і руда, боксити і пісок тощо;

2) предмети праці, що пройшли раніше певну обробку, тобто сировина, наприклад, залізна руда та вугілля в доменному виробництві, прядиво на ткацькій фабриці.

Разом засоби і предмети праці становлять засоби виробництва, без яких процес виробництва неможливий. Західні економісти пропонують засоби виробництва - верстати, шляхи сполучення, комп'ютери, вантажівки, матеріали тощо, створені людиною, - називати капіталом.

Процес виробництва і нагромадження засобів виробництва називають інвестуванням, тому засоби виробництва можна ще визначити як інвестиційні ресурси (товари). У процесі виробництва їх кількість постійно збільшується, а технічний стан удосконалюється, що вирішальним чином впливає на загальну результативність виробничого процесу та його ефективність.

Земля, чи більш широко, природні ресурси, - це дар природи для виробничих процесів. Вона використовується для обробітку і будівництва житла, шляхів і заводів, постачає енергетичні ресурси, є джерелом багатьох корисних копалин. Повітря, яким людина дихає, воду, яку вона п'є, політекономія розглядає як природні ресурси.

Новим людським фактором, що сформувався в ринковій економіці, є підприємницька діяльність. Вона передбачає використання ініціативи, новаторства і ризику в організації виробництва. Ключовим елементом підприємницької діяльності є підприємницька здібність - особливий вид людського капіталу, представлений діяльністю щодо координації і комбінування всіх інших факторів виробництва з метою створення благ і надання послуг. Підприємницька діяльність за масштабами і результатами прирівнюється до затрат висококваліфікованої праці. Люди праці і підприємці являють собою людський (суб'єктивний) ресурс виробництва.

Проведена класифікація факторів виробництва не є застиглим і назавжди даним. У політекономії постіндустріального суспільства як фактори виробництва виокремлюються інформаційний та екологічний фактори.

2.2 Взаємозв'язок між окремими факторами виробництва

Виробництво не можна уявляти як механічне поєднання його основних елементів: робочої сили, землі і засобів виробництва. Вони утворюють складну систему в її взаємозв'язку. А всяка цілісна система якісно відрізняється від простої суми її елементів. З розвитком суспільства вдосконалюються і фактори виробництва, збільшується їх кількість. Так, осягаючи всі раніше невідомі властивості речей, люди оволодівають таємницями виготовлення нових видів продукції, застосовують нові технології, використовують якісно нові матеріали. Це у свою чергу ставить нові вимоги і до робочої сили, кваліфікації працівників.

Прогрес виробництва пов'язаний з формуванням нових факторів виробництва, які змінюють як стан виробництва, так і характер взаємодії його факторів. Усезростаюче значення має енергія. Спочатку нею була рухова сила людини (або тварин, що використовуються у виробництві). Зараз становище значно змінилось. Успішна взаємодія факторів виробництва тепер неможлива без оволодіння могутніми джерелами енергії.

Науково-технічна революція неодмінним фактором виробничого прогресу визнала інформацію.

Вона необхідна і як умова роботи сучасної системи машин, і як засіб підвищення якості робочої сили, і як передумова досконалої організації самого процесу виробництва.

Водночас змінюється організація виробництва, яка забезпечує єдність, злагодженість функціонування всіх його факторів, взаємодію людей як учасників процесу виробництва. Поглиблюється галузева диференціація суспільного виробництва, ускладнюється його структура, з'являються нові галузі виробництва. З часом складається народне господарство, яке поступово перетворюється у складний комплекс, що включає великі народногосподарські сфери і комплекси, галузі і підгалузі, територіальні формування.

Ускладнення і розвиток факторів суспільного виробництва не відміняють того, що найважливішими серед них, загальними для всіх етапів розвитку суспільства, залишаються трудові здатності людини, земля і засоби виробництва.

Продукція. Результатом виробництва є різноманітна, але потрібна суспільству продукція. У процесі виробництва часто його окрема структурна ланка не доводить предмет до форми, готової до споживання її людиною, а лише готує його для наступної обробки: вирощування зерна, потім доставка його на борошномельну фабрику, перетворення зерна в борошно, борошна в хліб, хліб доставляється в роздрібну торгівлю.

У всіх цих послідовних операціях річ усе більше набирає корисної форми. Хліб має більше корисності, ніж зерно, з якого випечено цей хліб. Зерно, перероблене в хліб, стає предметом споживання для людини.

Тут виникає питання про необхідність диференціації продуктів процесу праці: одні з них проміжні, а інші - кінцеві. Кінцевими продуктами вважаються такі товари і послуги, які використовуються для кінцевого користування, а не для подальшої обробки чи перепродажу. Всі інші продукти праці, які підлягають подальшій обробці або ще мають бути доставлені до споживача, є проміжними продуктами. Усі кінцеві продукти, виготовлені суспільством за певний час, утворюють валовий внутрішній продукт. Він є однією з провідних форм суспільного продукту.

Взаємодія розглянутих вище чинників означає процес виробництва, процес створення необхідних предметів для задоволення потреб людини і суспільства. Імпульс до такої взаємодії виходить насамперед від підприємця як найбільш активного учасника суспільного відтворення. Однак взаємодія не є процес простого механічного з'єднання підприємницьких здібностей, робочої сили і засобів виробництва. Щоб воно відбулося, необхідно подолати «бар'єр» у вигляді тієї чи іншої форми власності на фактори виробництва. Кожний з факторів знаходиться у власності окремих осіб, а засоби виробництва до того ж можуть знаходиться у власності окремих об'єднань осіб або держави. Оптимальні умови для поєднання факторів мають місце, якщо власність на всі фактори виробництва зосереджена в одних руках. У випадку приватної власності необхідно або купити відсутні ресурси, або взяти їх в оренду, або укласти індивідуальний чи колективний договір. Практика виробила різноманітні форми і способи подолання зазначених бар'єрів і поєднання факторів виробництва, багато з яких закріплені в правових нормах і актах. Так, у Цивільному кодексі Російської Федерації виділяються кілька організаційно-правових форм господарювання на базі різних форм власності. Як приклад можна привести господарські товариства і товариства (акціонерні товариства відкритого і закритого типу), виробничий кооператив (артіль). У рамках цих господарських форм здійснюється з'єднання підприємницьких здібностей, робочої сили і засобів виробництва і протікає сам процес виробництва.

У техніко-економічному плані взаємодія цих факторів є складною системою, в якій кожен її елемент знаходиться в певному співвідношенні один до одного, що обумовлює технологію і організацію виробництва.



3. Задача

Техніко-економічне обґрунтування раціонального вибору технологічного процесу

У цьому розділі ми будемо порівнювати запроектований технологічний процес із базовим, обравши за критерій мінімізацію повних витрат. За базовий варіант береться заводський технологічний процес (частина технологічного процесу). Зіставлення собівартості технологічного процесу проводиться за однією деталлю-операцією. Вихідні дані:

Таблиця 1 - Характеристика оброблюваної деталі

№	Найменування деталі	Заготовка деталі	Маса деталі, кг
		найменування	матеріал	маса, кг
1	Корпус	Штампування	Сталь 35	21,30	18,60

Таблиця 2 - Характеристика стійкості різального інструменту

Характеристика	Од. вим.	Різці прохідні
Період стійкості	год	1
Число переточувань		13
Час переточувань	хв	2,5
Розряд заточника		3

Річний випуск деталей, 105 тис. шт.

Таблиця 3 - Годинна тарифна ставка відповідного розряду, грн

Розряд	Ставка, грн/год.
	механічні роботи	заточники
ІІ	2,62	2,49
ІІІ	2,89	2,74
ІV	3,54	3,36



Таблиця 4.4 - Вихідні дані для розрахунку за варіантами

Вихідні дані	Од.вим	Варіант
		базовий	проектний
1 Устаткування		Токарно-гвинторізальний	Токарно-гвинторізальний напівавтомат
1.1 Модель		1М63	1284
1.2 Вартість	грн	8940	27460
1.3 Потужність електродвигунів	кВТ	12	22
2. Різальний інструмент		Різець прохідний	Різець прохідний
2.1 Найменування
2.2 Кількість	шт	4	8
2.3 Вартість одиниці	грн	1,8	1,42
3 Штучний час	хв	12,6	3,58
4 Машинний час	хв	8,58	2,7
5. Чисельність робітників	Одна людина на верстат
6 Розряд роботи		3	3
7 Виробнича площа на верстат	мІ	7,2	9,3

Розв'язок

Кількість устаткування за базовим і проектованим варіантами розраховуємо за формулою:

, [1]

де t_шт - штучний час на операцію, хв;

N_річ - річна виробнича програма, шт.;

Ф_Д - дійсний річний фонд часу, год

, [2]



де Фреж - режимний фонд часу (Фреж = кільк.роб. днів · кільк.змін · кільк.год. у зміні);

б - відсоток простоїв (до 10%).

Ф_реж = 260·2·8 = 4160

Ф_Д = 4160·(1-0,1) = 3744

Отже, за базовим періодом:

n_p = 12,6·105000/3744·60 = 5,89

за проектним періодом:

n_p = 3,58·10500/3744·60 = 1,67

Коефіцієнт завантаження устаткування визначимо за формулою:

,

де n_p - розрахункова кількість устаткування;

n - прийнята кількість устаткування, розраховується шляхом логічного (як і в більший, так і в менший бік) округлення n_p до цілого числа, щоб коефіцієнт завантаження мав значення близько К_з ? 1. Максимально допустиме відхилення K_з від «1» - 10%.

К_з б = 5,89/6 = 0,98

К_з п = 1,67/2 = 0,84

Розрахунок технологічної собівартості

Для визначення технологічної собівартості проводиться розрахунок окремих елементів витрат.

Вартість матеріалу виробу визначається за формулою:

, [4]

де Q - норма витрати матеріалу (маса заготовки), кг;

Ц_м - ціна матеріалу (заготовки), грн (береться з періодичних видань для сталі або чавуну) - для сталі 3,2 грн/кг;

q - вага реалізованих відходів, кг;

Ц_О - ціна відходів, грн (береться 10% від ціни матеріалу)

С_м = 21,30· 3,2 - 2,7· 0,32 = 67,3 (грн.)

Основна і додаткова зарплати виробничого робітника з відрахуваннями на соціальне страхування й в інші фонди (за виконувану операцію) визначається за формулою:

, [5]

де С_ч - годинна тарифна ставка відповідного розряду, грн:

К₁ - коефіцієнт, що враховує додаткову зарплату (береться К₁= 1,3-1,5);

К₂ - коефіцієнт, що враховує нарахування на зарплату (береться К₂=1,375);

t_шт - штучний час на операцію, хв;

К_баг - коефіцієнт, що враховує багатоверстатне обслуговування

(береться К_баг = 1);

n - кількість одиниць устаткування на даній операції, шт.

З_р б = 2,89·1,4·1,375· (12,6/60) ·1·6 = 7,010 грн

З_р п = 2,89·1,4·1,375· (3,58/60) ·1·2 = 0,7 грн

Амортизаційні відрахування з устаткування, віднесені на дану операцію, визначаємо за формулою:

, [6]

де S_о - вартість одиниці устаткування, грн;

K - коефіцієнт, що враховує витрати на транспортування і монтаж устаткування (К=1,1-1,15);

а - норма амортизаційних відрахувань (15%);

n - кількість одиниць устаткування на даній операції, шт.;

N_річ - річна програма деталей, шт.

А_о б = 8940·1,1·0,15·6/105000·100 = 8,43 грн.

А_о п = 8940·1,1·0,15·2/105000·100 = 8,63 грн.

Витрати на ремонт устаткування беремо укрупнено пропорційно величині амортизаційних відрахувань за формулою:

, [7]

де К - коефіцієнт, що встановлює залежність величини витрат на ремонт від величини амортизаційних відрахувань (беремо 160-200%).

Рб = 8,43·1,8 = 15,2 грн.

Рп = 8,63·1,8 = 15,5 грн.

Витрати на силову електроенергію Е за даною операцією:

, [8]

де К₁ - коефіцієнт, що враховує використання встановленої потужності, затрачуваної при холостій роботі устаткування (беремо К1=0,25);

N_В - сумарна встановлена потужність електродвигунів одиниці устаткування, кВт;

t_маш - машинний час, хв;

K₂ - коефіцієнт використання встановленої потужності устаткування в процесі різання (беремо К₂ = 0,5-0,8);

S_э - вартість одного кВт електроенергії, грн.

Еб = [0,25·12· (12,6-8,58)+0,5·12·8,58] ·0,26/60 = 73,99 грн.

Еп = [0,25·22· (3,58-2,7)+0,5·22·2,7] ·0,26/60 = 148,52 грн.

Витрати на різальний інструмент (В_і), що належить до операції, розраховуються за формулою:

, [4.9]

де S_і - вартість інструмента, грн;

S_п - вартість переточування, грн:

, [4.10]

де t_nep - час переточування, хв;

С_г - годинна ставка заточника, грн;

Кз_б - коефіцієнт, що враховує випадковий збиток:

Інструменти	Кзб
Різці	1,10-1,05
Свердла	1,20-1,10
Фрези	1,10-1,05

Т_ст - стійкість інструменту між двома переточуваннями, хв;

р - число переточувань до повного зношення (додаванням одиниці враховується час роботи інструменту до першого переточування);

т - кількість інструментів.

S_n = 3,5·2,74/60 = 0,11

В_і б = (((1,8+0,11) ·8,58·1,10)/60· (13+1)) ·4 = 0,09 грн.

В_і п = (((1,42+0,11) ·2,7·1,10)/60· (13+1)) ·8 = 0,04 грн.

Витрати на допоміжні матеріали ВМ, віднесені на операцію, визначаємо укрупнено за формулою:

, [4.11]

де М - річні витрати на допоміжні матеріали, беремо такими, що дорівнюють 210 грн у рік на одиницю устаткування;

n - кількість одиниць устаткування, шт.

N_річ - річна програма деталей, шт.

В_М б = 210·6/105000 = 0,06 грн

В_М п = 210·2/105000 = 0,02 грн

Витрати на зміст виробничої площі З_п, віднесені на операцію, визначаємо за формулою:

, [4.12]

де S_пл - площа, безпосередньо зайнята одиницею устаткування, мІ;

К - коефіцієнт, що враховує додаткову площу під проходи та проїзди,

К	Площа під верстат, мІ
4,0	до 3
3,5	3-6
3,0	6-12
2,5	12-20
2,0	20-60
1,5	понад 60

n - кількість одиниць устаткування;

Р - річна норма витрат з утримання 1 мІ виробничої площі, грн (береться від 20 до 80).

З_п б = 7,2·3·6·50/105000 = 0,06 грн.

З_п п = 9,3·3·2·50/105000 = 0,02 грн.

Результати розрахунків елементів витрат технологічної собівартості заносимо в таблицю і підсумовуємо за варіантами.

Таблиця - Технологічна собівартість одиниці виробу

Найменування елементів витрат	Базовий варіант	Новий варіант
Вартість матеріалу виробу	67,3	67,3
Основна та додаткова зарплати виробничого робітника	7,010	0,7
Амортизаційні відрахування з устаткування	8,43	8,63
Витрати на ремонт устаткування	15,2	15,5
Витрати на силову електроенергію	73,99	148,52
Витрати на різальний інструмент	0,09	0,04
Витрати на допоміжні матеріали	0,012	0,004
Витрати на зміст виробничої площі	0,06	0,02
Всього	172,092	240,714

Розрахунок капітальних витрат за варіантами

Величина капітальних витрат розраховується за двома варіантами (базовому і проектованому) і складається з капітальних витрат на устаткування і капітальних витрат на будівництво.

Капітальні витрати на устаткування розраховуємо за формулою:

, [4.13]

де К - коефіцієнт, що враховує витрати на транспортування і монтаж (береться К=1,1-1,15);

S_уст - вартість одиниці устаткування, грн;

n - кількість одиниць устаткування на даній операції, шт.

К_об б = 1,1·8940·6 = 59004

К_об п = 1,1·27460·2 = 60412



Капітальні витрати на будівництво розраховуємо за формулою:

, [4.14]

де S_пл - виробнича площа, безпосередньо займана одиницею устаткування, мІ;

K - коефіцієнт, що враховує додаткову пощу під проходи та проїзди;

n - кількість одиниць устаткування на даній операції, шт.;

h - висота будинку, м (від підлоги до підкранових колій, береться від 8 до 12 м);

C - вартість 1 мі будівлі, грн (береться від 240 до 300 грн/мі).

К_буд б = 7,2·3·6·10·250 = 324000 грн

К_буд п = 9,3·3·2·10·250 = 139500 грн

Розраховуємо сумарні капітальні витрати за базовим та проектованими варіантами.

?Кб = 59004+324000 = 383004

?Кп = 60412+139500 = 199912

Порівняння економічних показників та обґрунтування вибору варіанта технологічного процесу.

Порівнюємо досліджувані варіанти технологічного процесу через повні витрати, використовуючи формулу

, [4.15]

де Т - розрахунковий період, Т=5 років.

Базовий варіант: 5·250·105000+383004 = 131633004 грн.

Проектний варіант: 5·250·105000+199912 = 131449912 грн.

У порівнянні економічних показників технологічного процесу корпуса вала за 2-ма варіантами: базовому і проектному, видно що із запропонованих варіантів кращий - проектний, так як технологічна вартість проектного варіанта менше за базовий, а також проектні витрати будуть менші ніж базові.



Висновок

Висновок для першого питання буде таким, що домінуюче місце серед суб'єктів господарювання належить підприємствам. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Сьогодні підприємства беруть участь в господарсько-виробничих, організаційно-господарських і внутрішньогосподарчих відносинах, які характеризує їх як суб'єктів господарювання.

З історичної точки зору підприємництво - це багатоаспектне явище, яке розвивається і сягає своїм корінням у давнину. Письмові джерела рабовласницького періоду (еллінізму) не тільки містять інформацію про підприємництво, що називають господарюванням, його види і форми, а й розповідають про необхідність забезпечення своєї діяльності відповідними етикою і знанням.

Важливість існування об'єднань підприємств в умовах сучасної ринкової економіки є вкрай необхідним. З посиленням західної та східної міжнародної конкуренції на ринку товарів та послуг, саме створення цих об'єднань на території України стало вкрай необхідним задля збереження здатності конкурувати.

Що стосовно другого питання: Види факторів виробництва зумовлені різноманітною виробничою діяльністю людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах і регіонах. Наприклад, є фактори (засоби) виробництва сільськогосподарського призначення або такі, що належать до промисловості чи таких її підгалузей, як легка промисловість, машинобудування. Робітники як фактори виробництва можуть бути зайняті в матеріальному виробництві чи духовній сфері, в різних регіонах країни тощо. Види факторів виробництва дуже різноманітні, що є об'єктивною підставою суспільного поділу праці. При розгляді розвитку функцій факторів виробництва їхній взаємозалежності та взаємовпливу слід приділяти першочергову увагу. Недооцінка значення соціальної сфери, залишковий принцип виділення ресурсів для її розвитку, приниження ролі всього того, що пов'язане із забезпеченням високого рівня розвитку особистого фактора виробництва, зумовлені неправильним розумінням пріоритетів у функціональній взаємодії факторів виробництва.



Список використаної літератури

собівартість фактор виробництво економічний

1. І.М. Бойчук, П.С. Харів, М.І. Хопчан «Економіка підприємств». - Львів, 1999 р.

2. В.М. Ковальчук «Загальна теорія економіки». - Тернопіль, 1998 р.

3. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства. - Навч. посіб. - 2 ге

видання. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 488 с.

4. Башнянин Г.І. та ін. Політекономія. В 2-х частинах. Частина 1. - К., 2001.

5. К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін. Політична економія: Навч. посібник, 2001

6. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - 2-ге вид., доп. і перероблене. / В.Г. Андрійчук. - К.: КНЕУ, 2002. - 624 с.

7. Ершова Т.В., Иванова Т.М. Предпринимательское право. -

М.:Юриспруденция, 2000.

8. Саніахметова Н.О. Правовий захист підприємництва в Україні: Навч. Посібник. - К.: Юрінком Інтер, 1999

9. Основи економічної теорії: підручник: Кн. 2/ за ред. Ю.Ніколенка. - К.: Либідь, 1998.-гл. 3.

10. Ковальчук В. У світі економіки: Посібник, Тернопіль: «Астон», 2003; 336 с.

11. Орищак Я., Стебло М. Основи економіки, Київ, 2004

12. Основи національної економічної політики // Економіка України 1998

13. Мочерний О.В. «Основи економічної теорії», Київ, 2002

14. Радіонова Т.В. Загальна економіка, Київ, 2004

15. Основы экономической теории /Под ред. И.П. Николаевой, Москва, 2001

16 Основы экономической теории / С.В. Мочерный, В.К. Симоненко, В.В. Секретарюк и др.; Под ред. С.В. Мочерного, Киев, 2000

17. Навчальний посібник/ Семененко В.М., Коваленко Д. І., Бугас В.В., Семененко О.В. Економічна теорія; За заг. ред. В.М. Семененка та Д. І. Коваленка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 360 с.

18. Основи економічної теорії: політ економічний аспект. Частини І, ІІ, ІІІ.

КНУ ім. Т. Шевченка

Размещено на Allbest.ru