Енергетичні ресурси планети. Трансформація домішок антропогенного походження у повітрі. Природоохоронна діяльність підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

14

Міністерство освіти та науки України

Житомирський державний технологічний університет

Контрольна робота

з дисципліни: «Основи екології»

Тема: «Енергетичні ресурси планети. Трансформація домішок антропогенного походження у повітрі. Природоохоронна діяльність підприємств»

Житомир 2010

План

І. Енергетичні ресурси планети

ІІ. Трансформація домішок антропогенного походження у повітрі

ІІІ. Природоохоронна діяльність підприємств

Список використаних джерел

І. Енергетичні ресурси планети

Природні ресурси світу - великі й різноманітні. До них відносять компоненти живої та неживої природи, що використовуються (або можуть бути використані в перспективі) як предмети виробництва, споживання й рекреації. До природних ресурсів належать: сприятливі кліматичні умови (енергія сонця, вітру, води), ґрунти, рослини, тварини, мінеральна сировина, води.

Класифікація природних ресурсів може бути різною, залежно від того, за якими ознаками її проводять. Найчастіше трапляється такий поділ:

· за видами: мінерально-сировинні, водні, земельні, біологічні (тваринні та рослинні, у тому числі лісові), кліматичні, рекреаційні, Світового океану;

· за вичерпністю: вичерпні (ресурси надр та екосистеми) і невичерпні (енергія сонця, вітру, припливно-відпливна, хвильова, геотермічна, термоядерна тощо);

· за можливістю самовідновлення: відновлювані (земельні, біологічні, водні) та не відновлювальні (більша частина мінеральних ресурсів).

Природні ресурси на земній кулі розміщуються вкрай нерівномірно. Не тільки окремі країни, а й великі регіони різняться за рівнем забезпеченості певними ресурсами. Рівень забезпеченості мав значний влив на первинний розвиток промисловості та її спеціалізацію до ери науково-технічної революції (НТР). Ресурсозабезпеченість є важливим, але не вирішальним фактором розвитку території. Використання природних ресурсів і заходи щодо їх збереження отримали назву природокористування. За раціонального природокористування навколишнє середовище не зазнає катастрофічного впливу виробничої діяльності людини, а знаходиться в стані екологічної рівноваги. За нераціонального природокористування стан навколишнього середовища з кожним роком погіршується, що призводить до локальних, регіональних і загальносвітових екологічних проблем.

Енергетичні ресурси. Коли говорять про енергетичні (а не паливно-енергетичні) ресурси океану, то мають на увазі ресурси, що здатні виробляти електроенергію обертанням турбін генераторів безпосередньо в морі. Тобто, мова йде про використання енергії течій, припливів, хвиль, вітру, перепаду температур води на глибині та інше - про все, що може обертати лопаті турбін.

Океанічні та морські течії - це гігантські потоки, ширина яких досягає сотень і навіть тисяч кілометрів (згадайте хоча б Гольфстрім, Куросіо та Антарктичну Циркумполярну течії). Кожна з них досить швидко несе потік води, в десятки і навіть у сотні разів більший, ніж усі річки планети. На перший погляд побудова електростанції всередині течії здається фантастикою, але у США вже розроблено проект установлення турбін у Флоридській течії - одному з відгалужень Гольфстріму біля півострова Флорида. Проект передбачає встановлення на якорях 200 турбін діаметром до 80 м на відстані 20 км одна від одної. При швидкості Гольфстріму 2 м/с з кожної турбіни можна одержувати 24 тис. кВт енергії, а всього в разі здійснення проекту - 25 млн. кВт.

Великі енергетичні ресурси криються в припливах і відпливах, які мають максимальний рівень біля берегів океанів. Спеціалісти підрахували, що енергія припливів у 2000 разів перевищує енергетичний запас усіх річок світу за календарний рік. Одначе припливні електростанції (ПЕС) технічно можливо будувати лише там, де рівень між припливами і відпливами більше 5 м. Першу ПЕС збудовано в Англії біля Ліверпуля 1913 р. Відтоді їх споруджено в різних країнах багато. Тільки в Китаї діє понад 100 малопотужних ПЕС. Найбільшу за потужністю електростанцію задумано в Західній Європі. Якщо проект буде здійснено, то на півострові Котантен діятиме ПЕС потужністю 50 млн. кВт, яка даватиме енергію для Франції, Норвегії та Швеції.

Ще одне дуже цікаве джерело електроенергії - енергія хвиль. До реалізації проектів використання енергії хвиль наблизились Японія, США, Швеція, Австралія та Росія. Проекти різні, але всі вони базуються на розрахунках потужності фронту хвилі. Що більша хвиля - то краще. Проте вартість електроенергії хвильових станцій у 5-8 разів вища від теплових і атомних. І все-таки нерідко потреби змушують іти на такі затрати. Наприклад, у Японії понад 300 буїв і маяків живляться електроенергією хвилевих станцій.

Енергія вітру в океанах і морях використовується з незапам'ятних часів, коли з'явились перші парусники. І хоча з середини XIX ст. парусні судна почали поступатися пароплавам, а згодом теплоходам, дизель-електроходам і атомоходам, в останні роки (через високі ціни на нафтопродукти) позначилася тенденція повернення до парусних транспортних суден, які до того ж практично не забруднюють води морів і майже не поступаються швидкістю дизель-електроходам (до 22 вузлів).

Та вітер моря служить не тільки парусникам. У США розроблено проекти будівництва на шельфі Мексиканської затоки висотних вітряних вишок, на яких буде встановлено двигуни, що вироблятимуть не тільки електроенергію, а й водень.

З погляду економічності вітрове енергетичне устаткування має найбільшу перспективу.

Термальну енергію моря вже почали добувати в тропічних широтах океанів і морів. Джерелом електроенергії є різниця температур води на поверхні та в її товщі. Причому ця різниця повинна бути не меншою 20 °С, та ще й на інтервалі глибин до 100 м. Тому найбільш придатними є акваторії між 20° пн. ш. і 20° пд. ш.

Принцип дії таких електростанцій полягає в тому, що теплу воду закачують у плавучу електростанцію, де вона нагріває рідину, яка випаровується, будучи герметично закритою при невисокій температурі (аміак, пропан, ізобутан), і виривається на лопасті турбіни. Такі електростанції, хоч і малої потужності почали будувати з початку 80-х рр. біля Гавайїв, в Японському морі. Будуються такі електростанції в Бразилії та деяких країнах Африки. Запаси термальної електроенергії у Світовому океані становлять 30 000 млрд. кВт.

І, нарешті, останнє - важка вода. Це ізотопний різновид води, у якій звичайний водень заміщений важким воднем (дейтерієм). Важкою її назвали тому, що вона справді важча від звичайної води. І хоч її частка у Світовому океані становить 1/5600, цього достатньо, щоб заповнити улоговину Чорного моря. А важкого водню, який і є джерелом термоядерного синтезу, вчені налічують 2,5*10¹³т. Лише 1г дейтерію, при перетворенні його в реакторі на гелій, вивільнює 100 000 кВт енергії.

ІІ. Трансформація домішок антропогенного походження у повітрі

електроенергія антропогенний забруднення природоохоронний

Важливу групу екологічних чинників становлять антропогенні чинники, що відображають дію людини як на живі організми, так і на абіотичні чинники середовища існування. Антропогенні чинники - це сукупність екологічних чинників, зумовлених випадковою або навмисною діяльністю людини, що викликають істотний вплив на структуру та функціонування екосистем і на деградацію біосфери. До антропогенних чинників належать, наприклад, радіаційне забруднення або забруднення хімічними речовинами води, ґрунту або атмосфери в результаті діяльності суспільства. Забруднення середовища викликає у багатьох випадках істотні зміни в стані природних екосистем.

Екологічні чинники середовища впливають на живі організми по-різному, тобто можуть впливати як подразники, що зумовлюють пристосовні зміни фізіологічних і біохімічних функцій; як обмежувачі, що зумовлюють неможливість існування у певних умовах; як модифікатори, що викликають анатомічні й морфологічні зміни організмів; як сигнали, що свідчать про зміни інших чинників середовища.

Вплив на навколишнє середовище. Забруднення атмосфери. Джерела викидів в атмосферу. Забруднення атмосфери - це процес надходження в повітряне середовище у результаті природних ерозійних процесів, чи катаклізмів внаслідок людської діяльності різних хімічних речовин у вигляді газів, аерозолів чи часток крапель рідини, що змінюють природний склад атмосфери і негативно діють на живі організми, погіршуючи умови їх життя.

Основні забруднювачі атмосфери можна бути об'єднаними в дві групи:

· забруднювачі природного походження, як мінерального, рослинного, так і тваринного;

· забруднювачі штучного походження. Головними забруднювачами другої групи є:

· вуглекислий газ;

· окис вуглецю;

· сірчаний і сірчистий ангідриди;

· окисли азоту і вуглецю;

· канцерогени;

· зважені частки у вигляді сажі чи пилу аерозолів Загальна чисельність забруднювачів штучного походження перевищує 500 найменувань і кількість їх постійна зростає.

Забруднюючі речовини можна умовно розділити на активні й пасивні.

До активних відносять уже перераховані - похідні вуглецю (наприклад, вуглекислий газ чи оксид вуглецю), похідні азоту, сірки, хлору, фтору і ряд інших, активність яких змінюється залежно від температурно-вологісного, вітрового режиму атмосфери і сонячної активності.

Пасивні речовини - це в основному тверді суспензії у вигляді часток пилу і сажі.

Основні джерела забруднення, як правило, зосереджені у великих промислових центрах, але їхній антропогенний вплив часто поширюється на територію всієї країни і навіть далеко за її межі.

Забруднення повітря наносить величезний економічний збиток тому що речовини, які містяться в забрудненому повітрі: впливають на: органи зору і нюху; на шкіру; потрапляють у легені, що викликає їх захворювання; руйнують: матеріали: мармур, бетон, пластик, гуму і метали; окремі деталі механізмів, будинків і споруд; знижують врожайність сільськогосподарських, лісових та ін. культур; порушують роботу транспорту.

Екологічні проблеми, пов'язані із забрудненням атмосфери:

· Кислотні дощі.

· Парниковий ефект.

· Руйнування озонового шару.

· Смоги.

Максимальному тиску завжди протистоїть дія закону тиску середовища на життя. Всі умови середовища, необхідні для життя, відіграють рівнозначну роль. Форма існування організму завжди відповідає умовам його життя. В процесі еволюції зберігаються тільки ті популяції, швидкість розмноження яких скорельована з обсягом харчових ресурсів середовища існування. Ці закони вже порушуються людством, триває зростання народонаселення, а ресурси виснажуються або взагалі деградують (ґрунти ^{1 т}- ін.). Для збереження всього живого на Землі необхідна охорона природи. Охорона природи - це стратегія виживання людства. Жодна група країн або регіон, попри якнайвищий рівень розвитку, не може уникнути єдиної долі людства. Екологічні двері зачинити неможливо, у всіх людей - одна доля. Зараз природне середовище на Землі настільки зіпсовано, що будь-яка нація (або держава) не має права робити що-небудь екологічно шкідливе у вузькоособистих інтересах.

Діяльність суспільства виявилася нині могутньою геологічною, геофізичною, геохімічною силою, що радикально трансформує хімію біосфери. Причому більшість сучасних фахівців пов'язує ці зміни з процесами забруднення твердої, рідкої і газоподібної складових біосфери. Зрозуміло, забруднення не можна зводити тільки до надходження нових хімічних сполук в екосистеми в результаті перетворення мас речовини в процесі промислового виробництва й утилізації енергоносіїв. Людина впливає на біогеохімічні цикли не тільки на екосистемному, а й на біосферному, а також на планетарному і навколоземному космічному рівнях. Стисло наслідки забруднення можна сформулювати так. Погіршення якості навколишнього середовища для живих організмів, тобто детеріорація. Утворення небажаних втрат речовини, енергії, праці і засобів, здобичі й заготівлі сировини і матеріалів, що перетворюються на безповоротні відходи, розсіюванні в біосфері. Незворотне руйнування як окремих екологічних систем, так і біосфери в цілому, включаючи вплив на глобальні фізико-хімічні параметри середовища. Втрати родючих земель, зниження продуктивності екологічних систем і біосфери в цілому. Пряме або непряме погіршення фізичного і морального станів людини як головної продуктивної сили суспільства.

Тому захист навколишнього середовища від забруднення є одним із визначальних у спільній проблемі оптимізації природокористування, збереженні якості середовища для теперішнього і майбутніх поколінь людей.

Глобальні наслідки антропогенної діяльності небезпечні екологічними катастрофами. Руйнування захисного озонового екрана Землі призведе до загибелі всього живого внаслідок "жорсткого" УФ-опромінення. Багато речовин антропогенного походження вважаються серйозною загрозою для озоносфери. Стоншування озонового шару до 50% отримало назву "озонова діра". Перебування людини в таких ділянках веде до збільшення випадків захворювання на рак шкіри, катаракту, послаблюється імунітет. Найгірше те, що можливе руйнування захисного озонового екрану Землі.

Нині залишається багато незрозумілого стосовно кінцевих результатів дії хлор- і фторзаміщених вуглеводнів і змін в озоновому шарі на клімат. Прогнозовані ефекти дуже різні - від нового льодовикового періоду до підвищення температури всього на 10°С. Проте слід пам'ятати, що життя на Землі розвивалося за наявного нині комплексу умов. Довготривалі зсуви в тому або іншому напрямі мають найсильніший вплив на життя, яким ми його знаємо. У березні 1985 р. 45 країн домовилися про захист озонового шару (Віденська конвенція про охорону озонового шару, 1985). Перший договір не вводив яких-небудь обмежень на хлор- і фтор-вуглеводні або інші речовини, що руйнують озон; а був скоріше угодою про обмін контрольними даними і про продовження досліджень щодо озону. Глобальним явищем вважають: парниковий ефект, кислотні дощі, транскордонні перенесення забруднень, запилення атмосфери та ін.

"Парниковий ефект" - це потепління клімату в результаті збільшення кількості СО та інших газів в атмосфері Землі внаслідок антропогенного забруднення.

Кислотні дощі - це дощі з зсувом рН у кислотний бік, які виникають з вини людини внаслідок забруднення атмосфери оксидами сірки, азоту і т. ін.

Під дією ультрафіолетового випромінювання Сонця такі компоненти вихлопних газів, як окисли азоту і вуглеводні вступають у складні реакції. У результаті утворюється комплекс вторинних речовин - озон, перекиси, альдегіди, кетони, вільні радикали та ін., що мають значно більшу токсичність, ніж вихідні речовини. Основними симптомами фотохімічного смогу є:

сильне подразнення слизових оболонок ока і дихальних шляхів;

зниження видимості; характерний неприємний запах; ураження рослинності;

руйнування таких матеріалів, як мармур, бетон, автомобільні покришки, текстильні вироби і т.п.

Останнім часом у цієї проблеми з'явився новий і маловивчений аспект - поява фотохімічного смогу поза промисловими містами і вдалині від очевидних джерел забруднення атмосфери.

ІІІ. Природоохоронна діяльність підприємств

Охорона навколишнього природного середовища пов'язана з розробленням і здійсненням комплексу екологічно спрямованих заходів, що запобігають або знижують негативний вплив антропогенної діяльності на природу. Природоохоронні заходи розглядаються у вузькому і широкому значенні.

У вузькому значенні природоохоронні заходи - це види господарської діяльності, які безпосередньо спрямовані на вирішення певних природоохоронних завдань. Як правило, подібні заходи мають одно-цільову спрямованість, тобто призначені для досягнення однієї конкретної природоохоронної мети, вирішення одного завдання. Це може бути:

· будівництво очисних споруд і пристроїв;

· переробка і утилізація відходів;

· рекультивація земель;

· заходи щодо боротьби з ерозією ґрунтів та ін.

Такий розподіл обумовлений тим, що природоохоронні заходи вважаються не універсальною, а вузькоцільовою сферою діяльності, спрямованою на досягнення конкретних цілей при обмежених фінансових і матеріальних ресурсах.

У широкому значенні до природоохоронних заходів можна віднести всі види господарської діяльності, що прямо і побічно сприяють зниженню або ліквідації негативного впливу людини на довкілля.

Серед вищезгаданих природоохоронних заходів до екологічно спрямованих дій у широкому значенні належать ті, які так чи інакше підвищують загальну ефективність функціонування економічних систем. У кінцевому підсумку це обумовлює зменшення ресурсомісткості (матеріаломісткості, енерго- або водомісткості) виробництва одиниці продукції (виконання певної роботи чи надання послуг). Інакше кажучи, зменшується питома потреба в зазначених ресурсах. Результатом цього є відносне зменшення екологічного тиску на стадіях виробництва, тобто зникають або зменшуються потреби в ресурсі, а також негативні наслідки його виробництва. Як правило, екологічно спрямовані заходи непрямої дії мають багатоцільовий характер. Крім екологічних ефектів, вони дають можливість отримати цілу низку економічних і соціальних результатів, зокрема зменшення виробничих і соціальних витрат, покращення за рахунок цього достатку людей тощо.

Подібні заходи передбачають:

· раціональне розміщення підприємства;

· охорону надр і раціональне використання мінеральних ресурсів;

· упровадження маловідходних технологічних процесів;

· зміну обсягів і структури виробництва;

· збільшення випуску екологічно чистої продукції;

· регулювання транспортних потоків та ін.

Загальними для будь-яких заходів екологічної спрямованості є два моменти:

- по-перше, вони спрямовані на досягнення конкретного результату, соціального або економічного;

- по-друге, вони потребують витрат коштів або інших ресурсів.

З державного бюджету інвестуються переважно великі природоохоронні програми та проекти загального призначення, а саме: державні програми ліквідації наслідків промислових аварій та стихійних лих; державні територіальні й галузеві перспективні та поточні плани з охорони й відтворення природних ресурсів; державні плани і кошторис на ведення заповідного господарства та організацію заповідної справи в цілому у заповідниках, природних парках, пам'ятках природи, заказниках тощо. Капіталовкладення на ці заходи в минулі роки були незначними, часто виділялися за залишковим принципом.

Одним з основних критеріїв результативності екологічної політики є досягнення високої ефективності природоохоронних заходів. Ефективність природоохоронних заходів визначається через аналіз витрат і вигод від реалізації проекту. Теорія ефективності чітко розмежовує поняття ефекту й ефективності, розглядаючи перший як результат заходу, а другий як співвідношення ефекту і витрат, що його зумовили.

Ефект (від лат. еffectus - виконання, дія) означає результат, наслідок певних причин, дій. Ефект вимірюється в матеріальному, соціальному, і грошовому вираженнях. Зокрема, він може оцінюватися обсягом додатково виробленої чи спожитої продукції, тобто штуками, кубічними чи квадратними метрами, тоннами тощо, а також показниками покращення здоров'я населення - зниженням захворюваності або смертності, виробничого травматизму, підвищенням середньої тривалості життя. Якщо зазначені результати отримують грошову оцінку, можна говорити про отримання економічного ефекту.

Економічний ефект - це виражений у грошовій формі результат будь-яких дій, зокрема вищезазначених господарських заходів.

Якщо згадані результати впливають не тільки на суто виробничу сферу, але й обумовлюють зміни, пов'язані з впливом на здоров'я або умови життєдіяльності людини, можна говорити про соціально-економічний ефект. Якщо ж ці зміни стосуються природоохоронної сфери, використовують поняття еколого-економічного ефекту.

Ефективність природоохоронних заходів визначається за допомогою дисконтування. Найбільш привабливим із загальноекономічних позицій є проект, що задовольняє умови формули:

C + r * K > min,

де С - поточні витрати;

К - капітальні вкладення;

r - коефіцієнт дисконтування.

Держава може регулювати нормативні показники (коефіцієнти) дисконтування, знижуючи їх для проектів, пов'язаних з використанням та охороною природних ресурсів. Так, у Великобританії для державних капіталовкладень норма дисконту коливається в межах 6%, у Росії для оцінки проектів з охорони та відновлення лісових ресурсів норма дисконту знижується до 3,3%, хоча усереднений аналогічний показник для економіки дорівнює 12%.

Екологічний рівень природоохоронних заходів зумовлюється зменшенням негативного впливу на навколишнє середовище і проявляється в обмеженні надходження забруднюючих речовин у біосферу, збільшенні кількості і поліпшенні якості придатних до використання земельних, лісових, водних та інших природних ресурсів.

Соціально-економічний рівень природоохоронних програм передбачає підвищення екологічного комфорту проживання населення і збільшення національних багатств. Соціальні результати - це поліпшення фізичного стану і зниження захворюваності людини, збільшення тривалості її життя, покращення умов праці і відпочинку, підтримання екологічної рівноваги, збереження естетичних цінностей природних ландшафтів, пам'яток природи, заповідних зон та інших територій, створення рівних умов для зростання творчого потенціалу особистості і розвитку культури.

Запроектовані показники загальної економічної ефективності природоохоронних витрат повинні бути, як правило, не нижче за відповідні нормативи і звітні показники за минулий рік. Якщо цю вимогу не задовольняють варіанти заходів у галузі охорони навколишнього середовища, відібрані за критеріями мінімуму витрат або максимуму економічного ефекту, а також при встановленні факту різноспрямованості економічних і додаткових показників, що характеризують результати природоохоронних заходів, необхідно здійснити додатковий контроль і аналіз доцільності відібраних варіантів шляхом збільшення кількості варіантів, що подаються на розгляд, і пошуку додаткових резервів підвищення економічності природоохоронних дій.

В Україні вже досить давно сталися структурні деформації народного господарства, коли перевага віддавалася розвитку сировинно-видобувних - найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Економіці України притаманна висока питома вага ресурсномістких та енергоємних технологій, використання яких у промисловості й сільському господарстві здійснювалося найбільш «дешевим» способом - без будівництва відповідних очисних споруд.

Не було ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів захисту навколишнього природного середовища. Ці та інші чинники, зокрема низька економічна свідомість суспільства, високий рівень концентрації промисловості та інтенсивне сільське господарство, непродумане, екологічно необґрунтоване розміщення й нарощування виробничих потужностей, фінансування і здійснення природоохоронних заходів за залишковим принципом призвели до високого техногенного навантаження на природне середовище, до його деградації, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря і земель, нагромадження у величезних кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до значного погіршання стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, що загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією всього народу України.

І досі в багатьох промислових агломераціях і великих містах залишаються високими рівні забруднення атмосферного повітря, водного басейну, землі, продуктів харчування.

Триває виснаження й руйнування біологічних ресурсів, ландшафтів та інших цінних природних комплексів.

Значно ускладнила ситуацію найбільша в світі ядерна катастрофа на Чорнобильській АЕС. За своїми масштабами й значенням вплив господарської діяльності на навколишнє середовище певною мірою є адекватним стихійним природним процесам. Аварія на ЧАЕС 1986 р. з її вкрай негативними медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Усю територію України парламентом країни оголошено зоною екологічного лиха.

У водойми скидається 2,6 млрд. м3 забруднених стоків, а в атмосферу - 17,5 млн. т небезпечних речовин, зокрема промисловістю - 11 млн. т.

Питома вага орних земель становить 55%. Проте понад 31 із 42 млн. га сільськогосподарських угідь зазнають водної та вітрової ерозії, 10 млн. га мають підвищену кислотність, 4,7 млн. га - землі засолені й солонцюваті. За останні 15 років із сільськогосподарського обороту вилучено 450 тис га, з яких 97% - колишні високопродуктивні землі.

Найвищий рівень забруднення в містах Донецьку, Маріуполі, Одесі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Лисичанську, Кривому Розі, Дніпродзержинську, Луганську, Макіївці, Комунарську, Полтаві, Ялті, Києві.

Високий рівень хімічного і бактеріологічного забруднення має акваторія Азовського моря, особливо в районах Маріуполя і Бердянська. Чорне море має дуже забруднені акваторії біля Одеси і Каркінітського лиману.

В Україні на 1 жителя припадає 1130 м3 води за рік, що в 15 разів менше, ніж у країнах Європи. Гострий дефіцит води відчувають райони Донбасу, Криму, Придніпров'я. Забруднено річки і ріки, зокрема Дніпро, Сіверський Донець та інші. Унаслідок порушення гідрологічного режиму з карти України нині зникла безліч малих річок, озер та інших водоймищ.

Водні ресурси України зазнають постійного жорстокого хімічного пресингу. Третина промислових і побутових стоків у річки взагалі не очищується, а вони містять понад 7 млн. тонн шкідливих і отруйних речовин, що у водному середовищі утворюють нові токсичні сполуки.

Відбувається термальне забруднення природних вод унаслідок скидання гарячої води із систем охолодження електростанцій та інших промислових підприємств. Виникає цвітіння води, яке активізується хімічними елементами мінеральних і органічних добрив, що також потрапляють у водоймища.

Зараз в Україні неякісну воду п'є 17% населення, що спричиняє жовчнокам'яні захворювання, вірусний гепатит і навіть холеру.

Україна, іще недавно квітучий зі сприятливим кліматом край із чистими річками, з родючими ґрунтами, на очах одного покоління перетворюється на пустелю, малопридатну для життя, на зону, перенасичену промисловістю, де міста задихаються від токсичних промислових викидів, води не вистачає, де дорослі й діти страждають від різних захворювань, де поля, які раніше годували мільйони людей, тепер отруєно ядохімікатами, а знівечені землерийною технікою всемогутніх меліораторів мальовничі річечки, ще недавно сповнені життя, нині перетворюються на багнисті канави.

Наш могутній Дніпро, цю священну ріку українського народу, оспівану Гоголем і Шевченком, у наші дні четвертовано, поділено на так звані моря, які кожного літа загнивають на величезних площах, стаючи розплідником отруйних синьо-зелених водоростей. З екологічного погляду Україна нині значною мірою може бути сумним прикладом майбутнього людства, моделлю нашої нещасної планети, де Червоних книг уже не вистачає для запису загиблих видів флори і фауни, так безглуздо і безжалісно знищених людиною.

Чорнобиль став лиховісним знаком людської долі, найдраматичнішим наслідком нерозважного протиборства з природою.

Чорнобиль - це поразка відомчої науки, науки, байдужої до ідей гуманізму.

«Розум іде вперед, - казав Микола Гоголь, - коли йдуть уперед усі моральні сили».

Якщо сучасна цивілізація не вирішить головної проблеми - ядерної і пов'язаної з нею екологічної, - вона не вирішить жодної зі своїх проблем.

Люди не господарі національного лану, а тільки орачі на ньому, які забезпечують добробут суспільства. Спроба не прилаштовуватися до природи, а прилаштувати її до себе була найстрашнішою помилкою в історії людства.

Тому незалежна українська держава мусить якщо не відновити колишній стан живої природи (це, на жаль, уже неможливо!), то принаймні подбати про те, щоб завдавати мінімальної шкоди довкіллю. Альтернатива - посадити ліс чи збудувати завод - має завжди, за всіх обставин вирішуватись на користь лісу. Наша ситуація додатково ускладнюється тим, що вирішення проблем охорони природи й навколишнього середовища потребує не тільки розробки «заходів», як було раніше, а й величезного ентузіазму всіх громадян, зростання загальної культури, глибокого і точного знання законів природи.

Отже, виникає питання: як діяти у сфері екології на сучасному етапі, зважаючи на гостроту економічної кризи і потребу в проведенні докорінних соціально-екологічних реформ?

Тут є можливими два варіанти. Перший - дещо модернізувати та вдосконалити існуючу систему управління, а другий - створити принципово нову систему управління й регулювання у сфері природокористування та природоохорони, яка б повною мірою включала й ринкові механізми. На нашу думку, другий варіант має низку істотних переваг, бо саме ринок можна з успіхом використати для обмеження руйнівної дії суспільства на навколишнє середовище, застосовуючи гнучку систему товарно-грошових відносин. Досвід країн з ринковою економікою переконує, що ринкові механізми за належного державного контролю за дотриманням вимог екологічного законодавства забезпечать сприятливіші умови для природо- та ресурсозбереження, застосування екологобезпечних технологій і методів господарювання тощо, ніж жорстке планово-адміністративне регулювання.

Список використаних джерел

1. Безпека життєдіяльності. / Желібо Є.П., Чмир А.І., Троян В.С., Савінов Є.О. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001.

2. Доценко Ю.М., Мішогло Г.О. "Економічна і соціальна географія світу" - Київ, 2000.

3. Загальна екологія. Навчальний посібник «Загальна екологія» / Долгіневич М.Й., Вінничук М.М. - ЖІТІ, 2000 - 158 с.

4. Карпов Я.С. Концепції сучасного природознавства.

5. www.ligazakon.ua

Размещено на Allbest.ru