Сучасний екологічний стан Антарктичного півострова

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУЧАСНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН АНТАРКТИЧНОГО ПІВОСТРОВА

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІВДЕННО-ПОЛЯРНОГО МАТЕРИКА

1.1 Антарктида - загадковий материк

1.2 Історія дослідження Антарктиди

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПРИРОДИ АНТАРКТИЧНОГО ПІВОСТРОВА

2.1 Льодовиковий покрив і рельєф

2.2 Клімат

2.3 Рослинність і тваринний світ

РОЗДІЛ ІІІ. СУЧАСНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН АНТАРКТИЧНОГО ПІВОСТРОВА

3.1 Антарктида стає «спекотною»

3.2 Дезінтеграція шельфових льодовиків Антарктичного півострова

3.3 Антарктичний щит сьогодні

3.4 Сучасний підйом рівня океану

3.5 Антарктичні керни (льодовикові трубки) та клімат

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Антарктичний півострів -- це постійна низька температура повітря, майже постійні сильні вітри. Високий рівень ультрафіолетового опромінювання, низький атмосферний тиск і розріджене повітря теж не піднімають настрою полярникам. Негативну дію фізичних факторів доповнює сенсорний голод (відсутність кольорів, звуків, одноманітність рельєфу).

Клімат тут, як для Антарктики, досить м'який, але це все ж таки Антарктика. Сонячні дні тут бувають дуже рідко, хоч температура нижче -20°С буває нечасто. І все ж сильний вітер дає відчути, що таке Антарктика. Циклони змінюють один одного, і погода може різко змінюватись за лічені хвилини. Коротким антарктичним літом повітря в сонячну погоду може прогрітися до +8°С, але й цієї пори року сніг пролітає майже щодня. Узимку та восени за добу може вирости двометровий замет. До того ж, вітер швидко трамбує сніг. І тоді його доводиться пиляти ножівкою.

Кліматичною особливістю є пов'язане з постійними циклонами явище, котре метеорологи називають "метеобомбою" -- надзвичайно швидке і значне зниження атмосферного тиску. "Метеобомбу" важко переносять люди, схильні до гіпертонічної хвороби.

Окрім всього, в Антарктиді існує високий рівень сонячної радіації, пов'язаний з періодичним значним зниженням концентрації озону у верхніх шарах атмосфери ("озонова діра"). Тож без захисних окулярів навіть у хмарну погоду перебувати поза приміщенням небезпечно. Відкриті ділянки шкіри також доводиться захищати спеціальним кремом.

Усі ці фактори існують у кожному районі Антарктиди, котру з біокліматичної точки зору поділяють на три зони: "узбережжя", де відчутний вплив океану і менш суворий клімат; "схил антарктичного льодовикового купола" (близько 600 км по периметру материка), де клімат поступово суворішає і постійно дмуть ураганні вітри; "центральна" Антарктида з екстремально-суворим кліматом.

У даній курсовій роботі висвітлюються фізико-географічні особливості Антарктиди як материка, а також у стислій та доступній для сприймання формі охарактеризовано природу та екологію Антарктичного півострова.

Об'єкт дослідження - Антарктичний півострів.

Предмет дослідження - особливості природи та екології Антарктичного півострова.

Мета дослідження - охарактеризувати природу та сучасний екологічний стан Антарктичного півострова.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути фізико-географічні особливості південно полярного материка;

2) дослідити особливості природи Антарктичного півострова;

3) розглянути льодовиковий покрив і рельєф;

4) вивчити клімат Антарктичного півострова;

5) дослідити рослинний та тваринний світ Антарктичного півострова;

6) охарактеризувати сучасний екологічний стан Антарктичного півострова.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел, синтез, порівняння, картографічний, статистичний.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Список використаних джерел включає 20 найменувань. Робота викладена на 33 сторінках друкованого тексту.

РОЗДІЛ І. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІВДЕННОПОЛЯРНОГО МАТЕРИКА

1.1 Антарктида загадковий материк

У XIX столітті було відкрито останній із шести існуючих материків. Він отримав назву - Антарктида. Це найбільш холодний, високий, сухий і вітряний континент, що омивається водами Південного океану. Назва «Південний океан» тільки нещодавно почала офіційно з'являтися в українських підручниках та на мапах Площа Антарктиди сягає 15661 тис. кв. км і тільки 0,4% (48 310 кв. км) вільні від льоду. Це за останніми супутниковими спостереженнями, бо раніше вважалося, що відкрита скеляста поверхня Антарктиди складає лише 2% загальної площі. Взимку материк подвоює свою площу за рахунок льоду, що вкриває прилеглу морську акваторію (Рис. 1) [1, 90].

Рис. 1. Карта Антарктики та Антарктичного півострова

Антарктида має найбільшу середню висоту поверхні серед інших континентів - 2500 метрів над рівнем океану, це завдяки тому що вкрита вона льодовиковим щитом, який вміщує майже 90% запасів прісної води земної кулі. Дійсно поверхня Антарктиди під льодовиком досить невисока, тим більше, що вона під дією ваги льоду знаходиться частково нижче сучасного рівня океану. Максимальна товща льодовикового шару складає 4776 метрів (Земля Аделі). Якби цей лід розтанув, рівень води в океані піднявся б на 60 метрів, а якщо всю антарктичну кригу рівномірно розмістити по поверхні Землі, то вона вкриється 40-сантиметровим шаром льоду. Найвища вершина Антарктиди - гірський масив Вінсона висотою 4897 метрів.

Айсберги Антарктиди містять води стільки, що її вистачило б обводнити арідні (пустельні) райони всієї земної кулі. Величезні айсберги (довжиною до сотні кілометрів і шириною - десятки) час від часу відокремлюються від льодовикового шельфу Антарктиди і цим повністю змінюють його обриси, спонукаючи картографів майже щороку коригувати карту Антарктиди. Найбільший айсберг мав площу приблизно 31 тис.кв.км. Це більше, ніж площа Бельгії.

На території Антарктиди зареєстровано найнижчу температуру на земній кулі -89,6°С (станція Восток, 1983 р.) і рекордну швидкість вітру - 327 км/год. Льодовий континент займає приблизно 1/10 поверхні Земної кулі і відіграє, разом з течіями Південного океану, важливу роль у формуванні її клімату. Це головний «холодильник» планети [1, 92].

Внаслідок постійно діючої вітрової циркуляції у Південному океані між 40' та 65° південної широти сформувалась величезна течія - Течія Західних вітрів, що має кілька назв, які відображають її «дикий» норов: «ревучі сорокові» та «шалені п'ятдесяті». Вздовж узбережжя материка проходить циркумполярна протитечія - Течія Східних вітрів. Взаємодія постійно діючих вітрів та океанічних течій утворює особливий регіон - зону конвергенції Південного океану. Це межа, що відокремлює холодні антарктичні води від теплих вод Тихого, Атлантичного та Індійського океанів. Перепад температури під час проходження зони конвергенції складає влітку - від +7,8°С північніше лінії конвергенції, до +3,9°С південніше лінії конвергенції, взимку відповідно +2,8°С та +1,1°С.

Ця зона дуже важлива для біологічних процесів. Потік води, що підіймається з дна океану, несе багато поживних речовин. Величезна кількість живих організмів існує в цьому регіоні: маленькі «вегетаріанці» - фітопланктон, зоопланктон, біля двохсот видів риб, тюлені, кити, а також мільйони морських птиць. Головний мешканець регіону - криль! З цієї маленької істоти (до 6 см довжиною), яка нагадує креветку, починається харчовий ланцюжок. Криль є джерелом харчування як риб, так і найбільших істот Землі - китів [3, 24].

Антарктика та Південний океан, що її оточує, - це крихка екосистема з унікальною флорою та фауною, з коротким репродуктивним періодом.

Антарктида - останній дикий, не пізнаний досі континент, який нікому не належить. Він належить самому собі - і це спільна спадщина людства. Антарктида - Світовий Парк - заповідник, у якому природа зберігається для нащадків у своєму первісному вигляді.

1.2 Історія дослідження Антарктиди

Досі не знайдено остаточної відповіді на питання: «Хто відкрив Антарктиду?» Ще в І ст. н. є. Помпоній Мела в книзі «Про будову Землі» писав, що на півдні простягається величезний материк, оточений з усіх боків водами.

В середні віки ходили чутки про існування великого південного континенту, розташованого далеко на південь від екватора. Невідома Південна земля - Terra Australis nondum cognita - «Тера Аустраліс Інкогніта» уявлялась зеленою та чарівною, приваблювала своїми природними багатствами і змальовувалась на середньовічних картах такою, що простягалася далеко за Південне полярне коло. Після відкриття Нового світу іспанські і португальські мореплавці, а слідом за ними англійські і французькі, поступово просувались у своїх мандрівках на південь уздовж узбережжя Південної Америки до самого мису Горн і далі до Південного океану. Вони були впевнені, що якщо цей континент і існує, то він відокремлений від інших земель небезпечними морями і лежить далеко на півдні. І дійсно, найширша та найнебезпечніша протока Дрейка відокремлює Антарктиду від найближчого до неї материка - Південної Америки. Свою назву протока одержала від імені сера Френсіса Дрейка - пірата та англійського віце-адмірала. У 1832 році, починаючи навколосвітню подорож. Дрейк виявив, що Вогняна Земля - не виступ Південної Америки, а архіпелаг островів [11, 345].

Хоча ця протока з більшим правом могла мати назву - протока Осеса - на честь іспанського капітана, який у 1526 році перший порушив легенду про «австральний материк», що починається біля Магелланової протоки, і який «бачив кінець Землі». Маленьке судно під командою Франсіска Осеса бурею було віднесено від входу в Магелланову протоку далеко на південь -- до 55° пд. ш. Він бачив південно-східну окрашу одного з островів архіпелагу Вогняна Земля. Це було важливе відкриття, але в той час на нього не звернули уваги.

Перші записи спостережень будь-яких земель у цих водах відносять до 1675 року, коли англійський купець Антоніо де ла Роше відкрив групу субантарктичних островів. Він повертався із Перу на двох торгових кораблях повз мис Горн. Сильним штормом кораблі були занесені далеко на схід. На широті 55° пд. ш. моряки побачили вкриту снігом землю. Кораблі були змушені сховатися в бухті і впродовж двох тижнів чекати, поки закінчиться шторм. Тепер вважають, що це були острови Південна Георгія.

На карті варіацій магнітного поля, опублікованій у 1700 році Едмундом Галлеєм, є натяк на Південний континент, зафіксований тільки в малюнках незвичайних птахів та айсбергів, що плавають у «Льодовому океані». На карті є такий запис «Океан у цій своїй частині багатий тваринами, які нагадують щось середнє між птахом і рибою. Шия в них довга, як у лебедя, а плавають так, що їх тіло повністю занурене у воду, тільки інколи піднімають свою довгу шию, щоб ковтнути повітря». Так Галлей описував добре відомих тепер жителів Південного океану та Антарктики птахів - пінгвінів [16, 72].

У 1773 - 1775 роках великий англійський мореплавець і дослідник Джеймс Кук здійснив навколосвітню подорож вздовж 50-ї південної паралелі, щоб відкрити і нанести на карту південний континент. 30-го січня 1774 року він досяг найпівденнішої точки своєї подорожі. Далеко за Полярним колом на широті 71° пд.ш. щільний паковий лід змусив Кука повернутися назад. Він. вирішив, що південного континенту немає, хоча і зробив запис у бортовому журналі про «країну, долею приречену бути похованою під вічним снігом і льодом». Подорож Кука заперечила існування «Південної землі» принаймні на широтах 60° пд.ш. і повністю змінила концепцію, на якій базувались пошуки. Кук зафіксував велику кількість китів та тюленів у цих водах. До речі, ця новина дуже зацікавила деяких багатих людей в Європі та Америці.

На першість у відкритті Антарктиди претендують три нації. 26 січня 1820 року російський мореплавець, військово-морський капітан (а пізніше адмірал) Тадеуш Беллінсгаузен (точніше -- Фабіан фон Беллінсгаузен, естонець за національністю) перетнув Південне полярне коло і наступного дня крізь важкий сніг побачив землю, вкриту льодовими полями. Але він тоді не зрозумів, що вперше побачив Антарктичний континент, і тому ніколи не стверджував про відкриття шостого континенту. На шлюпках «Восток» та «Мирний», споряджених і відправлених в експедицію російським царем Олександром І, Беллінсгаузен відкрив острів і назвав його на честь царя Олександра І. В лютому 1821 року експедиція дослідила південне узбережжя Південних Шетландських островів. У результаті навколосвітньої подорожі, що проходила головним чином південніше 60-ї паралелі, на географічній карті з'явилося багато нових назв [16, 73].

Біля Південних Шотландських островів російські моряки зустріли американське звіробійне судно на чолі з капітаном Натаніелом Палмером, який, як вважають американські історики, побачив Антарктиду в листопаді 1820 року.

А через три дні, після того як Беллінсгаузен досяг о-ва Олександра І, відомий англійський мореплавець і дослідник Едвард Брансфілд став першою людиною, яка 30 січня 1820 року побачила узбережжя Антарктичного півострова. Цю землю він назвав Трініті Ланд - тепер півострів Трініті (острів Троїці).

У лютому 1832 року англійський мореплавець Джон Біско відкрив острови, які носять його ім'я. А через кілька днів він побачив острови західніше Антарктичного півострова, які потім стали відомі як Архіпелаг Вільгельма.

До складу архіпелагу Вільгельма входять Аргентинські острови, де нині знаходиться українська антарктична станція Академік Вернадський. В 1935 році британці заснували на острові Вінтер архіпелагу Аргентинські острови антарктичну станцію, яка зараз має назву Ворді хауз (Wordy House) і є історичним пам'ятником.

На острові Галіндез англійцями засновано наукову станцію Фарадей. Після підписання Меморандуму між Британською антарктичною службою та українським Центром антарктичних досліджень у 1995 році, цю наукову станцію передано Україні (6 лютого 1996 року) і перейменовано в Академік Вернадський.

Перший українець потрапив до Антарктиди ще у складі експедиції Р. Скотта на початку XX ст. Українські вчені брали участь у всіх антарктичних експедиціях колишнього СРСР. Перша з них розпочала роботу 1955 р. У 1959 р. Україна, як повноправний член ООН, приєдналася до Міжнародного договору про Антарктиду. Необхідність координації зусиль різних науково-дослідних організацій з вивчення «шостого» материка привела до створення Центру антарктичних досліджень (ЦАД) та Міжвідомчого антарктичного комітету і (МАК). У вересні 1994 р. наша держава стала членом Міжнародного наукового комітету антарктичних досліджень [16, 74].

Антарктида є материком міжнародного співробітництва: Нині тут, де зосереджені величезні природні багатства, працює понад 40 наукових станцій 17 держав. Крім того, Антарктида -- це «кухня погоди» і «холодильник» yciєї нашої планети. Тому для України важливо брати участь у дослідженнях цього материка.

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПРИРОДИ АНТАРКТИЧНОГО ПІВОСТРОВА

2.1 Льодовиковий покрив і рельєф

Зовнішність Антарктичного півострова, характерні риси її рельєфу визначаються перш за все могутнім льодовиковим покривом. Сучасна наука розглядає лід як своєрідну мономінеральну гірську породу, самі верхні осадкові шари геологічних нашарувань. Стосовно південно-полярного материка виправдано почати характеристику природних умов з головного компоненту антарктичної природи -- зледеніння.

Останнім часом вчені встановили, що в основі Антарктиди лежить Антарктична платформа. Майже вся Антарктида вкрита потужним льодовиковим панциром, середня товщина якого близько 2000 м, а максимальна перевищує 4000 м. Якщо вважати поверхнею материка льодовиковий покрив, можна сказати, що Антарктида -- найвищий материк земної кулі.

Льодовиковий покрив Антарктиди нагадує купол, трохи піднесений у. центрі та знижений до країв. Лід ніби розтікається з центральної частини купола до морів [13, 271].

Рельєф льодовикового покриву Західної Антарктиди складніший. Тут виділяються три самостійне куполоподібне підняття, значно поступливе східно-антарктичному льодовиковому плато і за розмірами, і по висоті.

У 1968 р. в Західній Антарктиді, в районі станції Берд, американськими бурильниками була пройдена товща льоду в 2164 м, до корінного ложа.

Витягнутий з бурових свердловин керн дає інформацію не тільки про внутрішню будову антарктичного льодовика, але і про минулому нашої планети. Адже могутня льодовикова товща формувалася з атмосферних опадів протягом багатьох десятків тисячоліть, і в стародавніх шарах льоду міститься багатий палеогеографічний матеріал. Космічний пил, продукти вулканічних вивержень і спори стародавніх рослин, занесені сюди атмосферними потоками, -- все це також представляє величезний інтерес для дослідника. Антарктичний льодовиковий покрив -- унікальний природний накопичувач інформації. Важливо тільки зуміти витягнути з льодовикового керна всі потенційно укладені в нім відомості.

У керні свердловини із станції Берд в глибинних горизонтах відмічені тонкі, майже горизонтальні шари льоду з дрібними, роздробленими кристалами -- безперечні сліди льодовикової тектоніки, зрушень крижаних блоків по внутрішніх площинах. Тут же на глибинах від 1300 до 1700 м були виявлені численні шари вулканічного пилу, що очевидно відображають активізацію вулканічної діяльності в Антарктиді декілька десятків тисячоліть назад. Ще глибше, безпосередньо у корінного ложа, розміри кристалів льоду несподівано сильно збільшилися. А коли бур досяг дна, в свердловину хлинула вода. Цей факт підтвердив теоретичні викладення ряду дослідників, що затверджували, що в Центральній Антарктиді під могутнім льодовиковим покривом у ложа температури близькі до 0°, і лід там може танути.

Якби лід Антарктиди розкласти рівним шаром на поверхні земної кулі, то наша планета вкрилася б шаром льоду товщиною 40 м, а якби цей лід розтопити, то рівень Світового океану, піднявся б на 60 м. У льодовиковому покриві Антарктиди 90% об'єму всіх прісних поверхневих вод [13, 272].

Дослідження геофізиків, перш за все сейсмічні і гравіметричні спостереження, дозволили отримати уявлення і про потужності земної кори під льодовиковим покривом Антарктиди. Ці величини, як відомо, різко розрізняються у материків і океанів. Потужність земної кори в Східній Антарктиді виявилася в середньому рівною 40 км., тобто типово материкова. Для океанів характерні значно менші величини. В області Південного океану потужність земної кори 5 -- 10 км. У Західній Антарктиді потужності земної кори украй нерівномірні -- від 25 до 40 км., що відображає різкі коливання її підлідного ложа.

В світлі сучасних уявлень велика частина Антарктиди, виключаючи лише Антарктичний півострів і прилеглу до нього частину Західної Антарктиди, є стародавньою материковою платформою, що має складну будову.

Дослідження Антарктиди показали, що під величезним тягарем льодовикового покриву ложе льодовика дуже прогнулося, і значна частина його (близько 1/3) розташована нижче від рівня моря. Окремі прогини лежать на 2,5 км, нижче від рівня моря. Водночас під льодовиковим панциром виявлено пасма гір, які сягають висоти 3000--4000 м над рівнем моря. Переконливим доказом цього є профіль поверхні Антарктиди, складений радянськими полярниками під час експедиції санно-гусеничного поїзда маршрутами Мирний -- Полюс Недоступності, Мирний -- Південний полюс [13, 273].

Частина Західної Антарктиди і Антарктичний півострів відносяться до молодших (мезозойським) складчастих споруд. Це так званий Антарктичний андійський складчастий пояс, що стуляється на півночі з Андами Південної Америки. Основна товща порід цього району також осадково-вулканічного походження, але накопичувалася вона в істотно інший в порівнянні з чохлом платформи геологічній обстановці, в області значного прогинання земної кори, в так званих геосинклінальних умовах. Історія геологічного розвитку антарктичного складчастого поясу багато в чому схожа з історією південноамериканських Анд.

Що ж до мінеральних копалин, то на антарктичному материку можна знайти мало не всю таблицю Менделєєва. Запаси вугілля -- найбільші у світі. Крім того, в її надрах є залізна руда, золото, алмази і кольорові метали. Інша річ, що, згідно з міжнародними конвенціями, геологічна розвідка поки що заборонена (біологічні ресурси -- важливіші).

антарктида клімат льодовиковий океан

2.2 Клімат

Антарктида -- найхолодніший материк Землі. Особливо суворим є клімат внутрішніх областей Антарктиди. Середня добова температура навіть улітку не піднімається вище -30 °С, а взимку вона буває нижча за -70 °С. За такої низької температури метал стає крихким і від удару розколюється, наче скло, а гас густіє, і його можна різати. Від сильних морозів у людей тріскалась емаль на зубах, були випадки обморожування легень і рогівки очей. Для роботи на повітрі доводилося користуватися спеціальним, одягом.

Крім географічного положення, низькі температури зумовлюються «білим покривалом» материка. Льодовиковий покрив Антарктиди відбиває майже 90% сонячного тепла (для всієї Землі -- 40%), і тому поверхня її навіть улітку, коли сонце не заходить за горизонт, не прогрівається. У внутрішніх областях Антарктиди внаслідок переохолодження повітря і низхідних повітряних потоків виникає високий атмосферний тиск. Тут формуються антарктичні повітряні маси, що відзначаються дуже низькими температурами і малою вологістю [13, 275].

На узбережжі температура повітря влітку піднімається до 0°С; а взимку тримаються помірні морози.

Клімат океанічної частини Антарктики формується влітку під впливом повітряних мас, що надходять з помірних широт, а взимку -- антарктичних з Антарктиди. Зимові температури тут бувають трохи нижчі від 0°С, а літні рідко перевищують +10°С. Це - пояс субантарктичного клімату. Постійні вітри часто переходять у шторми. Через велику різницю температур і атмосферного тиску над внутрішніми областями Антарктиди й над океанами, що омивають материк, у прибережній смузі завширшки 600--800 км дмуть постійні вітри з материка. їх називають стоковими. Біля берега вони посилюються й часом досягають ураганної сили. Ці вітри здувають із материка в океан величезну кількість снігу.

Взимку моря вкриваються суцільною кригою. Влітку край суцільної криги відступає майже до берега.

Материковий лід, що сповзає у воду, обламується та утворює величезні айсберги. Вітер виносить айсберги далеко в океан.

Хоча південна півкуля значно холодніше північного, до Антарктиди, на цей «холодильник планети», як її іноді називають, поступає величезна кількість радіації від сонця -- значно більше того, що приходить до Арктики Частково це пояснюється тим, що в період, коли в південній півкулі літо, Земля знаходиться найближче до Сонця -- в перигелії. В цей час південна полярна область отримує на 7% більше сонячної енергії, ніж у відповідний період північна. Крім того, дивовижна прозорість і сухість повітря над крижаним материком зменшує поглинання радіації атмосферою.

На побережжі літом кількість сонячної енергії, що приходить, декілька зменшується, хоч і залишається достатньо високою -- 20--23 ккал/кв.см в місяць. Зате над антарктичними водами, де панує циклонний режим погоди і небо майже постійно закриває низька свинцева хмарність, значення сонячної радіації, що приходить, в 2--3 рази менше, ніж над континентом. П'ятдесяті -- шестидесяті широти Південного океану в протилежність Антарктичному материку є зоною мінімальних на земній кулі сум сонячної радіації. Кожного разу після прибуття до Антарктиди після перших же годин роботи під антарктичним сонцем обличчя новачків обгорають і нерідко, якщо не були прийняті захисні заходи, отримують сильні сонячні опіки [13, 276].

Розподіл атмосферних опадів по території континенту зонально-концентричне. Центральні внутрішньоконтинентальні райони отримують мінімум опадів -- від 40-50 до 80-100 мм в рік. Подібні значення характерні для Сахари (!). Центральну Антарктиду можна назвати світовим полюсом сухості. Пустеля в області найбільших концентрацій (правда, в твердому вигляді) прісних вод суші. Це ще один парадокс Шостого континенту.

На побережжі опадів випадає до 500--600 мм в рік, а на окремих ділянках схилу антарктичного покриву -- навіть більше. Вітри, пануючі в зоні схилу, приводять до деякого перерозподілу кількості відкладеного снігу. Для схилу антарктичного льодовика характерні так звані стічні вітри. Що приходять з океану на материк маси повітря швидко охолоджуються і стікають вниз по ухилу до підніжжя льодовикового покриву під дією сили тяжіння.

У зоні Антарктичного побережжя, як відомо, найбільша різноманітність фізико-географічних умов. В результаті і кліматичні характеристики цієї зони, володіючи поряд загальних характерних рис, відрізняються великою різноманітністю. Тут можна виділити декілька самостійних типів кліматичних областей, серед яких особливий інтерес представляють ділянки розповсюдження корінних порід, так звані оазиси Антарктиди. Хоча вони, як правило, невеликі за площею, зазвичай від декілька десятків до декількох сот квадратних кілометрів, їх відрізняють достатньо чітко виражені індивідуальні кліматичні особливості [13, 278].

Безперечно, клімат цих ділянок у всіх основних рисах визначається впливом навколишньої крижаної антарктичної пустелі. Проте, не дивлячись на цю залежність, антарктичні оазиси здатні створювати свої кліматичні особливості, формувати свій місцевий клімат. Найяскравіше кліматична індивідуальність оазисів виявляється літом.

2.3 Рослинність і тваринний світ

Більша частина Антарктиди позбавлена рослинного, покриву і тваринного світу. Це зона антарктичної пустелі. Лише в прибережних районах материка і на островах ростуть мохи, лишайники та нижчі водорості. Тільки влітку де-не-де поблизу берегів, на підвищених місцях поверхня землі, завдяки вітрам встигає трохи прогрітись і звільнитися від снігу. Такі ділянки називають оазисами. Оазиси в Антарктиді -- це сухі й холодні кам'яні пустелі.

Хоча Антарктичний півострів не можна в науковому сенсі назвати млявим, в порівнянні з іншими півостровами він безумовно виглядає пустелею. Адже на льоду розвиток життя, за окремими виключеннями (бактерії, деякі види водоростей), практично неможливий. І лише там, де оголюються гірські породи, перш за все в оазисах, картина декілька міняється.

Оазиси Антарктичного півострова можна розглядати як вогнища життя в крижаній пустелі [11, 347].

Проте якщо порівняно з навколишньою поверхнею льодовиків оазиси -- вогнища життя, то в порівнянні з аналогічними ділянками скельних порід в Арктиці вони самі виглядають як пустелі.

Бідність рослинного життя в антарктичних оазисах пояснюється перш за все впливом гігантського льодовикового покриву. Клімат Антарктичного півострова незрівнянно м'якший від інших частин Антарктиди, тому тут можна побачити квіткові рослини. У Арктиці на тих же і навіть значно вищих широтах квіткові рослини широко поширені.

Крім того сучасна рослинність Антарктичного півострова представлена в основному нижчими рослинами: мохами, лишайниками, водоростями, мікроскопічними грибами. Найширше представлені лишайники, число їх видів досягає 300. Мохів же налічується близько 80 видів.

Мохи -- найбільш високоорганізовані з нижчих рослин -- мешкають переважно в прибережних оазисах в сприятливих, захищених від вітру і достатньо зволожуваних літом місцях. Деякі види мохів, що мешкали раніше на суші, переселилися в озерні водоймища, де умови сприятливіші.

Як відомо, лишайники невибагливі до оточуючого середовища. Перешкодою до їх розповсюдження є не стільки низькі температури, скільки засуха. Виглядають лишайники дуже різноманітно. Вони можуть бути яскраво-оранжевими, ясно-зеленими, жовтими, сірими і чорними. Чорне забарвлення переважає, оскільки воно допомагає поглинати максимальну кількість сонячного тепла [14, 42].

Найчастіше лишайники прикріплені до скель у вигляді щільних кірок, які можна відчухрати або зіскоблити лише за допомогою ножа: вони як би злилися воєдино з породою (накипні лишайники). Зустрічаються лишайники листоподібні, які утворюють подібність квіточок, і кущисті, такі, що ростуть дрібними кущиками. Вони також щільно прикріплені до поверхні скель і здатні протистояти суворим антарктичним вітрам. Деякі лишайники селяться на поверхні моху.

На молодих льодовикових відкладеннях, валунах сучасних морен лишайників зазвичай немає. На породах, що давно звільнилися від льоду, вони зустрічаються часто.

Найбільш багате життя в оазисах Антарктичного півострова. Тут відмічено три види квіткових рослин: два -- з сімейства злакових і одне -- з гвоздикових. Втім, по вигляду вони мають мало загального з подібними рослинами інших материків: маленькі, непоказні травички. Зате мохи і лишайники в оазисах Антарктичного півострова часто покривають скелі суцільним кольоровим килимом. Нічого подібного не побачиш в інших районах Антарктиди.

Проте, найширше поширена на Антарктичному півострові мікроскопічна рослинність -- водорості. В більшості випадків її не можна побачити неозброєним оком, але, як правило, в зразках ґрунтів повсюдно присутні різноманітні водорості: зелені, синьо-зелені, діамантові. Найбільш багаті за кількістю водоростей і різноманітності їх видового складу прибережні райони. Проте водорості були виявлені і далеко від моря, в суворих гірських районах, прямо на голих скелях. Деякі з них, поза сумнівом, занесені сюди птахами.

Найбільш різноманітним рослинним світом відрізняються озера оазисів, які в межах холодної антарктичної суші є вогнищами тепла, а значить, і життя. Температура води в озерах на 10-20° вище за температуру повітря, а висока мінералізація вод разом з інтенсивною сонячною радіацією створює умови, достатньо сприятливі для розвитку життя.

Особливо багаті озера різноманітними водоростями, які часто визначають кольорове забарвлення води. Нерідко нитчасті синьо-зелені водорості разом з мохами і бактеріями утворюють товсту слизисту кірку на дні водоймищ [14, 43].

Бактерії Антарктичного півострова вивчені поки слабо. Відомо, що їх тут значно менше, чим в інших районах земної кулі. Бактерії зустрічаються не тільки на гірських породах і в озерах, вони присутні в повітрі і в снігу.

Тваринний світ Антарктичного півострова також своєрідний. Майже цілком він пов'язаний з омиваючим материк океаном, основним джерелом живлення для тих, що мешкають на континенті тварин. Літом на прибережних островах і в оазисах кубляться і виводять пташенят близько десятка видів птахів. Це перш за все антарктичний і сніжний буревісники, південно-полярний поморник, пінгвін Аделі, Вільсонова качурка і т.д. Імператорські пінгвіни рідко виходять на берег, вважаючи за краще залишатися на морському льоду.

Пінгвіни Аделі з'являються біля берегів Антарктичного півострова ще ранньою навесні, в середині вересня -- на початку жовтня. Уподобавши місця на скелях, вони будують з камінчиків подібність гнізд. Самки відкладають яйця, зазвичай два яйця кожна, а потім йдуть на якийсь час годуватися в морі. Висиджують яйця -- не більше, ніж місяц -- самці. Пташенята, що вилупилися, на перших порах проходять курс індивідуального виховання в рідному кублі, а потім в свого роду «яслах» -- групах пташенят, опікуваних дорослими птахами.

Рис. 2. Пінгвіни Аделі готові до довгої антарктичної зими

Не всі пінгвіни Аделі, проте, займаються відповідальною справою виховання потомства. Інший раз окремі особини пускаються в тривалі подорожі по скелях і льодовиках, віддаляючись на десятки кілометрів від берега моря [13, 283].

Птахів, що літають, на відміну від пінгвінів можна зустріти далеко від моря. Антарктичні і сніжні буревісники кубляться деколи високо в горах на відстані декількох сотень кілометрів від побережжя. Мабуть, птахи кубляться так далеко від берега в тих випадках, коли ближче немає відповідних виходів гірських порід. Для того, щоб поповнити запаси їжі і нагодувати пташенят, їм постійно доводиться здійснювати перельоти до моря і назад.

Тільки південно-полярні поморники становлять виняток. Вони можуть обходитися без моря, оскільки промишляють «розбоєм і грабіжництвом». У горах ці птахи кубляться поблизу колоній буревісників, винищуючи найбільш слабких і недосвідчених з них. На прибережних скелях вони завжди знаходяться по сусідству з пінгвінами, добиваючи хворих птахів, полюючи за пташенятами, що відбилися від батьків, а при нагоді ласуючи яйцями пінгвінів.

Окрім птахів в прибережних районах Антарктичного півострова можна побачити тюленів. Хоча головну частину часу тюлені проводять у воді або на морських льодах, нерідко вони виповзають на скелі прибережних оазисів. У антарктичних водах мешкають всього п'ять видів тюленів: Уедделла, крабоїд, морський леопард, Роса і морський слон. Тюлень Уедделла найбільш поширений біля берегів материка. Морський слон віддає перевагу помірнішим умовам і зустрічається в основному поблизу Антарктичного півострова. На островах в цьому районі раніше було багато морських котиків, але їх винищили тюленебої.

Тюлені дуже інертні і миролюбні на суші. Вони можуть годинами лежати поряд з пінгвінами, не звертаючи на них ніякої уваги. Зате у воді пінгвіни часто стають жертвами тюленів [13, 285].

Окрім крупних тварин на майже пустинних з вигляду скелях оазисів живуть і непомітні мікроскопічні істоти. Тут зустрічається декілька видів комах і кліщів. У оазисах Антарктичного півострова живуть навіть безкрилі мухи. Життя комах проходить на каменях, в лишайниках і мохах. Багато хто з них паразитує на тілі тюленів і птахів, які розносять їх по території Антарктиди.

Рис. 3. Морські котики здаються дружніми. Оманливе враження…

Тварини пожвавлюють ландшафти Антарктичного півострова тільки в літній час. Зимою птахи відлітають, тюлені пливуть на північ. Життя мікроскопічних тварин завмирає до весни. Лише на прибережних льодах колонії імператорських пінгвінів в люті зимові морози і урагани кладуть і «вистоюють» яйця. Недаремно цих птахів вважають одними з найдивовижніших на Землі [13, 289].

Води Антарктики багаті на планктон, що являє собою сукупність дрібних рослинних і-тваринних організмів. Планктон -- джерело живлення для китів, тюленів, риб і птахів. Життя всіх тварин Антарктики зв'язане з океаном. Тут водиться кілька видів китоподібних, і серед них найбільші тварини нашої планети -- сині кити, а також кашалоти, косатки.



Рис. 4. Китів горбачів побачити нескладно

РОЗДІЛ ІІІ. СУЧАСНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН АНТАРКТИЧНОГО ПІВОСТРОВА

3.1 Антарктида стає «спекотною»

Щоб розтопити льодовик, потрібно тепла стільки, що ним можна було б нагріти до білого жару уп'ятеро важчу масу заліза.

Джон Тіндаль

Полярні регіони є важливими частинами земної кулі, що значно впливають на клімат планети. Існування льодового покриву робить їх клімат особливо чутливим до потепління.

Увага сучасних дослідників сконцентрована на вивченні змін, що відбуваються у навколишньому середовищі Антарктики. Особлива увага приділяється дослідженню клімату Антарктичного півострова.

Антарктичний півострів за формою нагадує паросток (довжиною 1300 кілометрів), який тягнеться до Південної Америки. Тут відбувається найшвидше на Землі регіональне потепління клімату. Аналогічне зростання температури повітря зареєстроване ще у двох регіонах планети: на Алясці та у східному Сибіру. Найшвидше зростання температури повітря спостерігається у центральній та південній частинах західного узбережжя Антарктичного півострова. Протягом останніх 50 років значення середньорічної температури повітря зросло більше ніж на 3°С та росте далі. У той час, як у середньому на Землі за 100 років потеплішало на 0,6°С, на Антарктичному півострові температура підвищилася майже на 5°С (район української антарктичної станції «Академік Вернадський»). Це унікальне явище для Південної півкулі [8, 39].

Залишається загадкою, чому на Антарктичному півострові так швидко теплішає. Комп'ютерне моделювання цей локальний ефект поки що пояснити не може. Більшість процесів, що відбуваються у полярних регіонах складно моделювати. Подальші дослідження потребують удосконалення якості моделювання, що особливо важливо для довгострокових прогнозів.

Глобальне потепління призводить до змін в екосистемах. Антарктичний півострів, за твердженням вчених, стає усе більш «спекотним» для пінгвінів. Дезінтеграція (руйнування) шельфових льодовиків моря Росса (Західна Антарктида) вплинула на зменшення кількості криля - головного джерела харчування для колоній пінгвінів Аделі на узбережжі Землі Вікторії (ці колонії становлять 30% загальної чисельності пінгвінів Аделі). Майже 1/3 пінгвінів загинула внаслідок відсутності їжі Вчені вважають, що пінгвіни зрештою будуть змушені взагалі залишити район моря Росса. Завдяки потеплінню в Антарктиці відзначається також збільшення площі ареалів рослинного покриву та його видового різноманіття [8, 40].

Потепління в Антарктиці показує, наскільки важко прогнозувати, як зміни клімату можуть вплинути на навколишнє природне середовище.

3.2 Дезінтеграція шельфових льодовиків Антарктичного півострова

Шельфові льодовики схожі на великі горизонтальні плити, які розташовані на воді та прикріплюються своєю внутрішньою, тиловою частиною до материка. Ці гігантські льодовикові плити знаходяться на плаву і рухаються до відкритого моря Вони оточують значну частину узбережжя Антарктиди, в той час, як в Арктиці існує лише кілька малих шельфових льодовиків. Основна частина льодовиків знаходиться на узбережжі Антарктиди, що межує з Атлантичним та частково з Тихим океаном. Площа шельфових льодовиків у цьому секторі у 12 разів більша, ніж в Індо-Тихоокеанському.

Інформація про площу шельфових льодовиків надходить зі звітів експедицій, даних аерофотографування та супутникових знімків. Починаючи з 1950-х років, близько 8000 км кв. площі шельфових льодовиків Антарктичного півострова зруйнувалось і у вигляді айсбергів було винесено в океан. Дезінтеграція шельфових льодовиків протягом року відбувається за рахунок процесів танення та відколу айсбергів. Відокремлення айсбергів може бути частиною звичайного життєвого циклу шельфових льодовиків, а прискорення зменшення розмірів малих шельфових льодовиків Антарктичного півострова найімовірніше пов'язане зі змінами клімату.

Потепління «підштовхнуло» південну ізотерму. За підрахунками вчених, всі шельфові льодовики, що розташовані поміж ізотермами -5°С, повинні зменшити свої розміри чи взагалі зникнути протягом століття. Наприклад, шельфовий льодовик Ворді. шельфовий льодовик у протоці Принца Густава та шельфовий льодовик Ларсена, що розташований у морі Уедделла.

Шельфовий льодовик Ларсена знаходиться під увагою вчених з 1995 року, коли зруйнувався його північний сектор (Ларсен А). Починаючи з 31 січня 2002 року, протягом 35 днів, близько 3,250 км кв. площі шельфового льодовика Ларсена В дезінтегрувало. За останні п'ять років шельфовий льодовик зменшився на 5,700 км кв. Вчені Університету Колорадо, досліджуючи шельфовий льодовик Ларсена з'ясували, що швидкій дезінтеграції шельфу сприяють озера талої води, які утворюються внаслідок потепління клімату на поверхні шельфового льодовика наприкінці літа. Талі води просочуються у тріщини та, замерзаючи протягом зими, розширюють їх [9, 33].

За думкою вчених, ми живемо наприкінці періоду потепління, що тривав понад 10 тисяч років, тобто через кілька тисячоліть може наступити новий льодовиковий період. Зупинить свій рух Гольфстрім. Його теплі води перестануть омивати північне і західне узбережжя Європи. А у морі Росса стане значно тепліше. Вчені виявили цікавий феномен, який назвали «біполярними гойдалками». Якщо у північній півкулі спостерігається похолодання, то в південній півкулі - потепління. Коли б Гольфстрім припинив свій рух, все накопичене ним тепло залишилося б у південній півкулі Північна частина планети замерзла б.

У комп'ютерній моделі, створеній вченими Бременського університету, добре видно, що температура в північній півкулі залежить від площі, зайнятої морським льодом в Антарктиці Там, у морі Уедделла, що знаходиться на схід від Антарктичного півострова, розташований природний «двигун» клімату, роль якого вчені тільки починають розуміти: гігантський підводний «насос», що підтримує всю систему течій на нашій планеті. Холодна вода занурюється вглиб моря Уедделла зі швидкістю 4-6 млн. кубічних метрів у секунду, а потім повергає па північ. Щодня цей «конвеєр» переносить до 24 трильйонів кіловат-годин енергії. Ретельно описавши його роботу, можна створити реалістичну схему циркуляції води у Світовому океані і модель клімату па планеті. Спостереження за цим підводним «насосом» ведуться всього десять років. Однак за цей час зафіксоване підвищення середньої температури воді ї на 0.1 °С 3 цього випливає, що «конвеєр» став рухатися енергійніше. Проте вчені поки що не впевнені в тому, як ця зміна може вплинути на клімат у Євразії. Якщо шельфові льодовики Антарктиди дезінтегрують, у морі Уедделла стане ще більше прісної води. Вона не тоне в солоній морській воді, і підводний «насос» почне працювати з перебоями. Морські течії зупиняться. У Північній півкулі стане холодніше [9, 34].

Протягом другої половини XX століття зникли сім шельфових льодовиків, у тому числі і ті, що існували останні 2000 років. Дуже яскраво про підвищення температури свідчить розташування межі розповсюдження айсбергів у Південному океані: зараз вона розташована на 10-15° південніше порівняно з кінцем XIX сторіччя.

3.3 Антарктичний щит сьогодні

Як же реагує Антарктичний льодовиковий щит на підвищення температури? Сучасні детальні геодезичні виміри показують, що зміни, які відбуваються, є неоднорідними, а деякі ділянки льодовикового щита знаходяться у стані рівноваги. У середньому для всього материка щорічне снігонакопичення дорівнює 170 мм. Це свідчить про те, що щорічно поверхня материка одержує 2000 м куб. води, звісно, у твердому вигляді. Якщо льодовиковий щит перебуває у стані рівноваги, то стільки ж льоду повинно з нього виходити. Тобто відколюватися від краю льодовика, утворюючи айсберги (танення майже не відбувається на материковій частині Антарктики). Дослідження показали, що деякі льодовики рухаються зі швидкістю 1000 метрів на рік, але цього недостатньо, аби досягнути стану рівноваги Тобто деяка частина льоду має залишатися щорічно па материку.

Наведений розрахунок визначає баланс маси льодовикового купола Антарктики, тобто співвідношення приходу (акумуляції) та витрат (абляції) маси снігу та льоду на льодовику протягом певного відрізку часу. Протягом останніх 50 років завдяки потеплінню збільшилася кількість хмарних днів та снігопадів у районі Антарктичного півострова. Завдяки цьому можливо компенсується скорочення розмірів льодовиків.

Ймовірно, що на положення берегової лінії Антарктиди та на антарктичне зледеніння в цілому впливає зміна рівня океану. Якщо рівень Світового океану знижується, Антарктичний льодовиковий покрив починає наступати, якщо піднімається - відбувається його регресія (відхід).

Щоб зрозуміти процеси, які відбуваються, та передбачити майбутнє льодовикового щита, треба мати дані для побудови моделей, які повинні надати достовірну інформацію про минуле та подальшу долю льодовикового купола Антарктики.

За підрахунками американського геолога Джона Стоуна, лід у Західній Антарктиді може зовсім розтанути лише через 7 тисяч років. За останню тисячу років, відзначає Стоун, товщина крижаного панцира щорічно зменшувалася приблизно на 5 сантиметрів. На його думку, цей процес, можливо, не пов'язаний із «глобальним потеплінням». Поступове танення льодовикового покриву Антарктиди є частиною природного процесу, що триває мільйони років. Сучасні дослідження показали, що клімат регіону знаходиться під значним впливом коливань клімату у тропічному та субтропічному секторах Південного океану [9, 34].

3.4 Сучасний підйом рівня океану

Потепління клімату в Антарктиці призводить до танення льодовикового покриву материка, який вміщує 80 % прісної води світу, що може призвести до підвищення рівня Світового океану майже па 50 метрів. Як наслідок, певні острови та прибережна частиш континентів опиниться під водами океану. Сьогодні рівень океану підвищується зі швидкістю близько 2 мм на рік, що є швидшим, ніж за останні 5000 років (менше ніж 1 мм за рік), але повільніше, ніж середня швидкість, яка за прогнозами вчених передбачається у наступні 80 років (5 мм за рік).

Причин такого явища багато: зменшення розмірів льодовиків Північної півкулі і Південної півкулі зміна конфігурації материків, підвищення температури океану та збільшення його об'єму внаслідок термального розширення. Вважають, що деякі з цих причин є наслідками глобального потепління [9, 35].

Останніми роками скорочення площі морського льоду у деяких регіонах Антарктики компенсується збільшенням її в інших. Площа, яку займає морський лід навколо Антарктики взимку, є дуже чутливим індикатором змін клімату. Також встановлено, що зміни площі морського льоду не впливають на рівень океану.

3.5 Антарктичні керни (льодовикові трубки) та клімат

Антарктичний лід - це незвичайний архів, літопис клімату за сотні тисяч років. Прочитуючи його у подробицях, можна отримати додаткову інформацію про те, як змінювався клімат у минулому. У брилах льоду зафіксований точний склад атмосфери в ту епоху, коли він утворився. Датують шари льоду за домішками, адже їхня концентрація змінюється в зимову і літню пори року, у теплі і холодні періоди історії Землі

Антарктичні льодовикові керни містять інформацію про те, що клімат завжди змінювався та існує безпосередній зв'язок між рівнем парникових газів в атмосфері та температурою повітря. В Антарктиді «найдавніші керни» одержані на російській станції «Восток» та французькій станції «Конкор-дія». Вони містять відомості про історію клімату майже за півмільйона років. Аналізуючи їх, а також керни, одержані у Гренландії, можна відзначити цікавий факт: за останні 400 тисяч років клімат нашої планет був переважно холодним, однак, через кожні 100 тисяч років льодовикова епоха змінювалася коротким потеплінням, що тривало не більше десяти - двадцяти тисяч років.

Британські дослідники Антарктики, розглядають три гіпотези, що можуть пояснити причини швидкого потепління, яке відбувається на Антарктичному півострові - це зміни у циркуляції океанічних вод, зміни у циркуляції атмосфери і зменшення площі морського льоду. Але вчені не можуть сказати, який із цих трьох факторів є вирішальним. За словами вчених, півострів є прикладом того, наскільки важко точно передбачити вплив глобального потепління на конкретний регіон Землі Все більше уваги приділяється вивченню зв'язків регіонального потепління на Антарктичному півострові та Ель-Ніньо - явище, що змінює циркуляцію у системі океан -- атмосфера у тропічних широтах Тихого океану та значно впливає на клімат планети [8, 41].

На цей час ще не визначено, що спричинило потепління. Можливо, клімат Антарктичного півострова зазнає природних циклів. Окрім того, потепління на півострові може бути пов'язане з глобальними змінами клімату, які в свою чергу є наслідком антропогенної діяльності (підвищення кількості парникових газів в атмосфері Землі). Зрозуміло тільки одне вплив антропогенної діяльності на клімат планети може мати драматичні наслідки.

ВИСНОВКИ

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної географічної науки - особливості природи та екології Антарктичного півострова. Вивчення та аналіз низки літературних джерел дають можливість зробити певні висновки та узагальнення:

Антарктичний півострів -- унікальний півострів у багатьох відношеннях, і перш за все по дивовижних, неповторних особливостях своєї природи. Ніде не спостерігається таких своєрідних і суворих природних умов.

Головна особливість Шостого материка -- його розташування в районі полюса. Майже весь континент, площа якого мало не в 2 рази більше Австралії, знаходиться усередині Південного полярного круга. Лише Антарктичний півострів видається на декілька градусів на північ.

Присутність в районі полюса величезного масиву суші, оточеного водами океану, перш за все привело до виникнення гігантського льодовикового покриву -- найбільшого сучасного зледеніння Землі. Майже весь материк покритий льодом, середня товщина якого близько 2000 м, максимальна ж -- більше 4000 м. Могутній льодовиковий покрив визначив багато географічних особливостей материка, навіть такі, як його форма і розміри. Антарктида виявилася найвищим континентом Землі. Середня висота її більше 2000 м, що значно перевищує середні висоти інших материків.

Близько 80% всіх прісних вод земної кулі закумульовано в крижаному покриві Антарктиди. Якби трапилося так, що всі ці льоди розтанули, рівень Світового океану піднявся б майже на 60 м. Антарктида -- гігантський накопичувач льоду. Недаремно її називають крижаним континентом.

Могутнє заледеніння визначило виняткову суворість клімату Антарктиди. На її території знаходиться світовий полюс холоду, тут же відмічені найсильніші вітри. Крім того, і це здається на перший погляд дивовижним, Антарктида є полюсом сонячної радіації. У літній час, коли в південно-полярній області встановлюється полярний день, в центральні райони континенту поступають максимальні на земній кулі кількості сонячної радіації, що перевищують навіть ті, що отримує земна поверхня на екваторі. Причина цього в цілому ряду чинників, і зокрема у винятковій чистоті і прозорості повітря над Антарктидою.

Парадоксальною є і та обставина, що хоча Антарктида багата прісною водою, проте це материк-пустеля. Майже вся волога Антарктиди знаходиться в твердому вигляді, тобто є льодом і снігом. Рідка вода в Антарктиді майже відсутня.

Крайня суворість клімату не могла не відбитися на флорі і фауні континенту. Рослинний і тваринний світ Антарктиди бідний в порівнянні з іншими материками кількістю видів, але вельми своєрідний. Багато видів рослин, що мешкають тут, і тварин ендемічні -- їх не зустрінеш в інших районах Землі.

Перераховані унікальні особливості сучасної природи Антарктиди склалися в процесі тривалого розвитку, який, як свідчать палеогеографічні дослідження, відрізнявся глибокою своєрідністю і не має аналогів.

Своєрідність континенту відбилася на характері діяльності тут людини. Наукові устремління переважають тут над всіма іншими. Слід додати і той важливий факт, що Шостий материк в даний час є ареною дієвої міжнародної співпраці країн решти всіх п'яти континентів. Материк науки, миру і міжнародної співпраці -- так справедливо називають Антарктиду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ