Економічна ефективність господарських заходів в енергетиці

Фактичний фонд часу виражає час роботи устаткування за даний період і в залежності від фактичної тривалості ремонтів і простоїв може бути менше або більше максимально-можливого.

Для характеристики екстенсивного використання устаткування застосовуються наступні показники:

- коефіцієнт використання наявного або встановленого устаткування в основному призначений для верстатного устаткування і визначає відношення кількості або сумарної потужності працюючого устаткування до кількості або сумарної потужності наявного або встановленого устаткування;

- коефіцієнт змінності роботи устаткування - відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін (або станко-годинника) до загальної кількості машин (верстатів) на підприємстві (або до найбільшої кількості станко-годинника, що можуть бути відпрацьовані в одній зміні);

- коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування - відношення фактичного або планового фонду часу роботи устаткування до календарного або максимально-можливого .

Розрахунок коефіцієнта по декількох агрегатах ведеться з урахуванням числа агрегатів п і фонду часу роботи кожного агрегату:

стосовно календарного фонду часу



стосовно максимально-можливого фонду часу

Для окремого агрегату (машини, верстата) коефіцієнт екстенсивного завантаження визначається стосовно календарного і максимально-можливого фондів часу, відповідно, як

і

У залежності від мети і напрямку аналізу можуть бути розраховані інші показники екстенсивного використання устаткування: відношення фактичного фонду часу до планового або режимного, планового фонду часу до режимного, режимного фонду часу до календарного, відсоток простоїв, тривалість ремонтів та ін. Розрахунки можуть проводитись за різні періоди часу - рік, місяць, квартал.

У плануванні часто застосовується коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування , обумовлений виходячи з фактичної або планової продуктивності агрегатів в одиницю часу , технічно можливої продуктивності , фонду часу і числа однотипних агрегатів п, за якими ведеться розрахунок



Коефіцієнт інтенсивного завантаження окремого агрегату визначається так

Знаючи коефіцієнти екстенсивного й інтенсивного завантаження, можна розрахувати коефіцієнт інтегрального (сумарного) завантаження устаткування

Коефіцієнт фактичного інтегрального завантаження окремого агрегату можна записати як

або

Приведені вище натуральні показники є універсальними, тобто застосовними у всіх виробництвах і галузях промисловості. Ці натуральні показники мають велике значення для аналізу, планування, контролю, організації і стимулювання найбільш повного і раціонального використання агрегатів, від якого в кінцевому рахунку залежить використання основних фондів і ефективність виробництва на підприємствах.

Економічне значення підвищення ефективності основних фондів складається з росту продуктивності сукупної суспільної праці. Поліпшення використання основних фондів є важливим резервом підприємства. Таке поліпшення дозволяє:

а) одержати додаткову продукцію при тій же вартості фондів, тобто без додаткових капітальних вкладень, наслідком чого є зниження питомих капітальних витрат;

б) за рахунок підвищення продуктивності агрегатів і відповідно продуктивності праці зменшувати потреба в робочій силі;

в) знизити собівартість продукції за рахунок кращого використання основних фондів і підвищення продуктивності праці;

г) прискорити оборот основних фондів і знизити втрати, що відбуваються внаслідок морального зносу устаткування.

Найважливішими напрямками поліпшення використання основних фондів є:

а) інтенсифікація процесів і прогресивна технологія;

б) автоматизація виробництва;

в) спеціалізація устаткування;

г) підвищення якості ремонту і модернізації устаткування;

д) поліпшення організації виробництва.

Під виробничою потужністю промислового підприємства розуміється максимально можливий річний (добовий) випуск продукції або обсяг переробки сировини в номенклатурі й асортименті, передбачених на плановий період. Однак в енергетику в силу її технологічних особливостей випуск продукції не може служити підставою для визначення виробничої потужності енергетичного підприємства. Так, для електростанцій річне (добове) вироблення енергії може значно змінюватися не тільки в межах року, але і доби за рахунок пікових навантажень. Тому виробнича потужність електростанцій характеризується максимальним навантаженням, що вони можуть нести. В свою чергу, максимальне навантаження визначається потужністю основного устаткування, що складає комплекс силових агрегатів станції. Стосовно електростанцій розрізняють встановлену і робочу потужність, а для окремих енергетичних агрегатів - номінальну й експлуатаційну.

Номінальна потужність представляє величину максимально тривалої потужності, що вказується в паспорті енергетичного агрегату.

Установлена потужність електростанції визначається шляхом підсумовування номінальних потужностей всіх установлених на ній агрегатів, що виробляють енергію.

Номінальна і встановлена потужності не залежать від конкретних експлуатаційних умов.

Експлуатаційна потужність показує максимальне навантаження енергетичного агрегату в конкретних умовах його роботи.

Експлуатаційна потужність може бути:

менше номінальної, коли стан агрегату й умови його експлуатації гірше нормативних (паспортних) внаслідок окремих несправностей, зносу або забруднення устаткування;

рівною номінальній, якщо стан агрегату й умови його експлуатації відповідають нормативним;

більше номінальної, коли в ході експлуатації були виявлені резерви потужності або проведені деякі удосконалення агрегату;

рівною нулю, якщо агрегат знаходиться в ремонті.

Робоча потужність являє собою потужність, що електростанція може розвивати у фактичних умовах її експлуатації.

Робоча потужність може бути:

дорівнювати сумі експлуатаційних потужностей енергетичних агрегатів, установлених на станції;

менше цієї суми, якщо агрегати знаходяться в ремонті, або за рахунок можливих диспропорцій між потужністю окремих груп енергетичного устаткування.

Виробнича потужність енергетичної системи характеризується сумарною встановленою потужністю вхідних в неї електростанцій.

Підвищення ефективності енергетичного виробництва вимагає найбільш повного використання виробничих фондів, а, отже, і виробничих потужностей. Для енергетики також розрізняють екстенсивне й інтенсивне використання виробничої потужності.

Коефіцієнт екстенсивного завантаження енергетичного устаткування визначається так само, як і аналогічний показник для промислового устаткування стосовно календарного або максимально-можливого фонду часу.

Специфічність коефіцієнта екстенсивного навантаження в енергетиці визначається тим, що енергетичне виробництво є безперервним. Тривалість роботи технічно найбільш зроблених і економічних установок протягом року досить висока. У принципі ці установки зупиняються тільки на час ремонтів. Однак, можливі також короткочасні зупинки устаткування по режимних умовах, зокрема, у години нічного спаду навантаження, або в дні зниженого навантаження - у вихідні і святкові.

Коефіцієнт інтенсивного завантаження енергетичного агрегату може бути розрахований виходячи з фактичної і номінальної потужності енергетичного агрегату аналогічно формулі (2.23). При цьому для виробництва електричної енергії продуктивність визначається в кВт, а для виробництва теплової енергії - у ГДж/годину.

Коефіцієнт інтегрального завантаження характеризує відношення зробленої кількості електроенергії за визначений час до максимально можливої кількості

Для характеристики використання виробничої потужності електростанцій широко застосовується показник числа годин використання встановленої потужності - суми паспортних потужностей установлених енергетичних агрегатів

де - фактично зроблена кількість електроенергії за визначений період часу (звичайно за рік);

- установлена потужність устаткування електростанції.

Для енергосистем в цілому визначається особливостями режиму споживання електроенергії (структурою споживачів) і величиною резерву потужності. Так, якщо для всіх електростанцій цей показник, що знаходиться на рівні 5000 годин, прийняти за одиницю, то для електростанцій загального користування він збільшується на 5 - 6%. Якщо ж за одиницю взяти число годин використання встановленої потужності електростанцій загального користування, то для теплових електростанцій показник числа годин використання встановленої потужності буде знаходиться на рівні 1,08 - 1,1, а для гідроелектростанцій - на рівні 0,7 - 0,8.

Тема 3. Оборотні кошти енергетичного підприємства

Поряд з основними виробничими фондами важливе значення у виробничому процесі мають предмети праці - сировина, матеріали, паливо. Предмети праці на відміну від знарядь праці цілком споживаються в одному виробничому циклі, змінюючи при цьому свою натурально-речовинну форму. Їх споживча вартість зникає, і виникає нова у виді виробленої продукції. Вартість предметів праці цілком переноситься на продукцію, виготовлену в даному циклі.

Основними показниками, за якими предмети праці відносяться до оборотних фондів (засобів) є:

термін служби менш одного року незалежно від вартості;

вартість не більш п'яти неоподатковуваних мінімумів заробітної плати незалежно від терміну служби.

У процесі виробництва предмети праці безупинно надходять у переробку, у результаті чого їхня натуральна форма перетерплює зміни, перетворюючись в готову продукцію. Незавершене виробництво в енергетиці відсутнє. Це обумовлено її техніко-економічними особливостями - безперервністю процесів виробництва і споживання електричної енергії і неможливістю її складування.

До складу оборотних коштів включаються також витрати майбутніх періодів і підготовчі роботи. При цьому до витрат майбутніх періодів відносяться витрати підприємства, здійснювані в поточному році і підлягаючі включенню в собівартість продукції наступних звітних періодів (орендні платежі, витрати на підписку періодичних видань і ін.).

Таким чином, виробничі оборотні фонди складаються з двох груп наступних матеріальних елементів виробництва: «Виробничі запаси» і «Засоби у виробництві».

Створена на підприємстві продукція надходить для реалізації в сферу звертання, де перетворюється в грошові кошти, частину яких знову направляється на закупівлю матеріалів, палива, виплату заробітної плати і т.д. Тому для забезпечення реалізації продукції, поновлення виробничих оборотних фондів і забезпечення безперервного виробництва підприємству поряд з виробничими оборотними фондами необхідно мати додаткові засоби для обслуговування сфери обігу. Ці засоби, що знаходяться поза сферою виробництва в товарній і грошовій формі, називаються фондами обігу.

Витрати (фонди) обігу по своєму економічному змісту підрозділяються на два види: витрати, зв'язані з приведенням продукції в придатний до споживання вид (продовження процесу виробництва в сфері звертання - витрати на сортування, обробку, упакування і передачу продукції), і витрати, пов'язані безпосередньо з реалізацією продукції і закупівлею нових матеріалів.

Витрати, пов'язані з приведенням продукції в придатний вид називаються додатковими. Ці витрати найбільш характерні для енергетичних підрозділів, що входять до складу металургійних підприємств, оскільки доповнюють витрати виробничої сфери, а витрати, пов'язані безпосередньо з реалізацією продукції є чистими витратами обігу, оскільки обумовлюють перетворення натурально-речовинної форми в грошову і навпаки.

До складу фондів обігу входять наступні елементи:

Вартість енергетичної продукції, відпущеної покупцеві, але не сплаченої («товари на шляху»).

Грошові кошти, отримані від реалізації продукції, але ще не витрачені і, що знаходяться на розрахунковому рахунку в банку або в касі підприємства.

Грошові кошти, що знаходяться в розрахунках.

Грошові кошти, авансовані у виробничі оборотні фонди і фонди обігу, складають оборотні кошти підприємств.

У виробництві електричної і теплової енергії майже всі оборотні фонди зосереджені у виробничих запасах; відносно великий в оборотних фондах електростанцій питома вага палива, запасних частин для ремонту і допоміжних матеріалів. Тут практично відсутнє незавершене виробництво, оскільки на електростанціях процес виробництва енергії є безперервним і оборотними фондами перетворюються в енергію без нагромадження на проміжних стадіях перетворення енергії з одного виду в іншій.

Склад оборотних коштів підприємства приведений на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Склад оборотних коштів енергетичного підприємства

Під структурою оборотних коштів розуміють частку їх окремих елементів у загальній сукупності.

Співвідношення виробничих оборотних фондів і фондів обігу є показників ступеня продуктивного використання засобів, що забезпечують безперервність процесів виробництва і звертання суспільного продукту. Чим більше частка засобів, авансуючих у виробничі оборотні фонди, тим ефективніше здійснюється виробництво суспільного продукту, тому що менше засобів відволікається з виробничої сфери в сферу звертання.

Перебування оборотних коштів у сфері обігу - необхідна умова безперервності процесу відтворення, але ці засоби не беруть участь безпосередньо в створенні додаткового продукту. Тому оборотні кошти використовуються ефективніше, коли більша їх частина зайнята в виробничій сфері, де створюється нова вартість.

Безперервність процесу виробництва вимагає постійного відшкодування засобів, що забезпечують відтворення робочої сили, а також споживання засобів виробництва.

У сфері виробництва і споживання кошти підприємств роблять оборот, виступаючи в трьох формах: грошовій, виробничій і товарній. Постійне повторення і поновлення процесу виробництва відбивають у кругообігу засобів підприємства - постійно повторюваному процесі руху вартості зі сфери виробництва в сферу обігу і назад.

Рух виробничих оборотних фондів обігу виступає як єдиний процес, що забезпечує безперервність виробництва. Вартість виробничих оборотних фондів у процесі виробництва цілком переноситься в кожнім циклі на створювану продукцію, переходить зі сфери виробництва в сферу обігу. Фонди обігу, залишаючи сферу обігу, також цілком переходять у сферу виробництва і стають виробничими оборотними фондами.

Оборотні кошти в процесі кругообігу послідовно проходять кілька стадій, змінюючи при цьому натуральну форму.

На першій стадії грошові кошти використовуються для придбання предметів праці. Оборотні кошти з грошової форми переходять у форму предметів праці і знаходяться на підприємствах у виді виробничих запасів, перетворюючись при цьому з фондів обігу в виробничі фонди.

На другій стадії оборотні виробничі фонди з виробничих запасів безпосередньо вступають в процес виробництва, де піддаються відповідній обробці, змінюють свою натуральну форму і виступають на різних ступенях виробничого циклу.

На третій стадії оборотні кошти, перетворюючи в готову продукцію, переходять зі сфери виробництва в сферу обігу, де готова продукція реалізується й оборотні кошти перетворюються з натуральної в грошову форму. На ці гроші знову здобуваються виробничі запаси, необхідні для здійснення виробництва. Реалізація є завершальним актом у кругообігу оборотних фондів. Грошовий виторг відшкодовує засоби, авансовані в реалізовану продукцію, і дозволяє безперебійно робити чергові вкладення ресурсів при наступних циклах кругообігу.

Визначені частини оборотних коштів одночасно знаходяться на різних стадіях кругообігу. Одна частина вступає у виробництво у виді запасів, інша знаходиться безпосередньо у виробництві, третя в цей же час виходить з виробництва у виді готової продукції, четверта реалізується покупцям і т.д., що і забезпечує безперебійність роботи підприємства.

Оборотні кошти підприємств складаються з власних і позикових.

Власні оборотні кошти підприємств призначені для утворення мінімально необхідних виробничих запасів, а також для забезпечення коштами на витрати майбутніх періодів і здійснення розрахунків у встановлений термін. Величина власних оборотних коштів щорічно встановлюється у фінансовому плані (бізнес-плані) підприємства й у залежності від зміни обсягу виробництва, умов постачання і збуту потреба у власних оборотних коштах може змінюватись. Поповнення (приріст) власних оборотних коштів здійснюється за рахунок доходу (прибутку) підприємства.

Також джерелом формування і поповнення оборотних коштів підприємства можуть бути кошти, прирівняні до власних, або так називані стійкі пасиви - періодичні платежі, що мають термін оплати: мінімальна заборгованість підприємства робітникам та службовцям по заробітній платі, що виникає внаслідок розриву між датою нарахування зарплати і датою її виплати, заборгованість по відрахуваннях на соціальне страхування й у Пенсійний фонд, що переходять залишки фондів економічного стимулювання й ін. Ці кошти прирівняні до власних оборотних коштів тому, що постійно використовуються підприємствами в господарському обороті.

До позикових оборотних коштів відносяться короткострокові кредити банків, надані підприємствам на певний строк. Короткостроковий кредит надається, як правило, на термін до одного року. Таке кредитування підприємств дозволяє гнучко змінювати величину оборотних коштів і приводити її у відповідність з потребою.

Таким чином, джерелами оборотних коштів підприємств є їх власні кошти (прибуток), кошти прирівняні до власного (стійкі пасиви), позикові кошти.

Як відзначалося вище, різні елементи виробничих запасів різночасно вступають в оборот, але одночасно повертаються до вихідної грошової форми при реалізації продукції. Величина коштів підприємства на рахунку в банку в процесі кругообігу коштів коливається, у зв'язку з чим у підприємств виникає постійний приплив і відтік коштів.

Встановлення обсягу власних оборотних коштів на рівні максимальної потреби привело б до утворення надлишків оборотних коштів і нераціональному їх використанню, тому один із принципів формування оборотних коштів складається в залученні мінімальної кількості власних оборотних коштів і одержанні підприємством позикових коштів для задоволення додаткових потреб.

Крім власних і позикових коштів підприємствами можуть використовуватися притягнуті кошти, джерелом яких, як правило, виступає кредиторська заборгованість. У числі кредиторів можуть знаходятись постачальники матеріальних ресурсів, термін оплати яким ще не наступили; постачальники, яким оплата ще не зроблена у встановлений термін та ін.

Необхідним етапом планування оборотних коштів і керування ними є їхнє нормування. Економічно обґрунтовані нормативи оборотних коштів забезпечують безперебійний процес виробництва і реалізації продукції і здійснення розрахунків у встановлений термін. Загальний норматив оборотних коштів по підприємству складається з нормативів коштів по елементах.

До нормованих оборотних коштів відносяться виробничі оборотні фонди і частина фондів обігу у виді готової продукції. Інша частина коштів у сфері обігу (грошові кошти) відноситься до ненормованих оборотних коштів (див. рис. 3.1).

Нормативи оборотних коштів залежать від масштабів виробництва, сортаменту продукції, її паливоємності, трудомісткості і собівартості, умов матеріально-технічного постачання, системи розрахунків і інших факторів.

Нормативи оборотних коштів можуть установлюватися різними методами, серед яких варто виділити:

- дослідно-статистичний, котрий припускає встановлення нормативів на основі аналізу і коректування звітних даних про обсяг і склад оборотних коштів за минулий період;

- коефицієнтний, при якому фактично сформований на початок планованого періоду загальний норматив оборотних коштів коректується за допомогою коефіцієнтів, що враховують майбутню зміну обсягів виробництва, умов постачання і розрахунків;

- прямого рахунка, при якому нормативи оборотних коштів по кожному елементу розраховуються з урахуванням планованого обсягу виробництва, змін складу, вартості й умов доставки необхідних матеріальних ресурсів, умов реалізації продукції та ін.

Стосовно до виробничих запасів норми оборотних коштів є нормами запасів у днях, що встановлюються з урахуванням часу перебування оплачених матеріальних ресурсів на шляху, часі для їх приймання, вивантаження, складування, аналізу, підготовки до виробництва, перебування у видгляді запасів на складах. Величина норм запасів неоднакова по підприємствах і залежить від тривалості виробничого циклу, віддаленості постачальників ресурсів, частоти, рівномірності і розмірів партії постачань, швидкості і ритмічності транспортування, часу підготовки матеріалів до виробництва, швидкості проходження банківської документації та ін.

Загальна величина запасу включає транспортні, підготовчі і складські запаси.

Норма транспортного запасу являє собою час перебування оплачених матеріалів на шляху; норма підготовчого запасу встановлюється з урахуванням часу приймання, вивантаження, якісної і кількісної оцінки, лабораторного аналізу матеріалів; складські запаси в залежності від призначення підрозділяються на технологічні, поточні, страхові (аварійні) і сезонні.

Норма технологічного запасу визначається часом підготовки матеріалів до виробництва.

Поточні запаси виникають внаслідок періодичності постачання партій тих або інших матеріальних ресурсів на підприємство. Поточний запас забезпечує нормальне функціонування виробництва протягом інтервалу між постачаннями матеріалів. При рівномірному надходженні матеріалів у момент їх чергового постачання поточний запас досягає максимальної величини, знижуючи потім до нуля вчасно наступного постачання. Максимальна величина поточного запасу дорівнює добуткові середньодобового споживання даного матеріалу на тривалість інтервалу постачань у днях, а середня величина поточного запасу дорівнює половині максимальної величини. При мало мінливому обсягу виробництва величина середнього поточного запасу відноситься в зворотній залежності від частоти постачань.

Норми поточних запасів установлюються виходячи з інтервалів між постачаннями і залежать від далекості постачальників матеріальних ресурсів, роботи транспорту, періодичності виготовлення і відвантаження тих або інших матеріалів, розмірів потреби в матеріалах, величини транзитних норм, частки постачань транзитом. Норма поточних запасів приймається в розмірі половини величин середнього інтервалу між постачаннями.

Якщо на підприємстві підтримуються лише поточні виробничі запаси, то можливі порушення ритмічності постачань матеріалів можуть приводити до зниження продуктивності або зупинки виробництва. З метою забезпечення безперебійної роботи підприємств крім поточних запасів створюються страхові (гарантійні) запаси - деякі не знижуються запаси на випадок затримок надходження партій матеріальних ресурсів. Норми страхових запасів у днях рекомендується встановлювати в розмірі 50% від норми поточних запасів.

Імовірність перебоїв у постачанні сировиною й енергоносіями значно зростає в зимовий час. Тому на зимовий період рекомендується створювати сезонні (резервні) запаси матеріальних ресурсів, що утворяться, в основному, за рахунок кредитів.

Норма оборотних коштів у запасах (норма запасів) по кожному виду матеріальних цінностей визначається підсумовуванням норм транспортних , підготовчих , технологічних , поточних і страхового запасів:

Норма оборотних коштів (норма запасів) у цілому по сировині, основним матеріалам і покупним напівфабрикатам визначається як середньозважена величина виходячи з індивідуальних норм запасів по кожному виду сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів, а також їх обороту (витрати в грошовому вираженні) у плановому періоді.

Сума оборотних коштів, призначених на придбання сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів визначається по формулі

де - ціна одиниці і-го матеріалу, грн.;

- видатковий коефіцієнт відповідного матеріалу, т/г продукції;

- виробництво продукції, т/добу;

- норма запасу і-го сировини (матеріалу), днів.

Норма оборотних коштів на сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати розраховується по формулі

=

де - витрата (оборот) сировини, основних матеріалів і покупних

напівфабрикатів за кошторисом виробництва, грн;

- норма запасу на кожен вид оборотних коштів, дні;

- тривалість планового періоду, дні.

Норма оборотних коштів у витратах майбутніх періодів визначається виходячи з очікуваної суми коштів даного призначення на початок планованого періоду , нових витрат у планованому періоді відповідно до кошторисів , витрат, відносних на собівартість продукції в планованому періоді

Загальна норма оборотних коштів підприємства визначається підсумовуванням норм по елементах матеріальних коштів.

Приріст або скорочення норми оборотних коштів визначається як різниця між нормами на початок і кінець періоду.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується їх оборотністю. Це дозволяє встановити, як швидко оборотні кошти здійснюють рух в процесі виробництва і реалізації продукції, переходять з однієї стадії кругообігу в іншу, починаючи з авансованих коштів у виробничі запаси і закінчуючи останньою стадією перетворення вартості зробленої продукції знову в грошову форму.

Оборотність оборотних коштів залежить від часу виробництва і часу обертання. Чим менше тривалість виробничого процесу і реалізації зробленої продукції, тим швидше обертаються оборотні кошти.

Оборотність характеризується коефіцієнтом оборотності і часом обороту .

Коефіцієнт оборотності визначається числом оборотів, що роблять оборотні кошти (середньорічна сума ) за рік при обсязі реалізованої продукції

Тривалість одного обороту оборотних коштів у днях - це час, протягом якого оборотні кошти, авансовані в грошовій формі, роблять один оборот. Тривалість періоду обороту оборотних коштів визначається відношенням тривалості звітного періоду (на практиці при розрахунках обороту оборотних коштів прийнято вважати тривалість року рівної 360 днів, кварталу - 90 днів, місяця - 30 днів) до коефіцієнта оборотності оборотних коштів за цей період

Показником ефективності використання оборотних коштів є також величина оборотних коштів, що приходяться на 1 грн. зробленої за звітний період продукції . Він визначається відношенням суми обортних коштів виготовленої і реалізованої підприємством продукції за рік

Час обороту всіх оборотних коштів залежить від часу їх обороту на кожній стадії

де - середня сума оборотних коштів, що знаходяться на даній (і-тій) стадії (у виробничих запасах, незавершеному виробництві та ін.); і = 1, 2, 3...n.

Час обороту всіх коштів визначається як сума часу обороту коштів на кожній стадії кругообігу

Одним з показників ефективності використання оборотних коштів є величина їх вивільнення (або перевитрати) в результаті зміни виробничо-господарської діяльності.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів відбувається в тому випадку, якщо фактичний залишок оборотних коштів у звітному періоді менше передбаченого планом при виконанні встановленої виробничої програми (економія “-“, перевитрата “+”)

На практиці відбувається одночасна зміна обсягу виробництва і залишку оборотних коштів.

Відносне вивільнення оборотних коштів визначається зіставленням їх залишку в звітному періоді з розрахунковою величиною коштів , одержуваної за умови фактичної реалізації продукції в звітному періоді і числа оборотів або тривалості одного обороту базисного періоду

Ця величина відносного вивільнення оборотних коштів може бути отримана множенням одноденної реалізації продукції на різницю тривалості обороту коштів в звітному і базисному періодах

Тема 4. Оплата праці на підприємстві

Оплата праці (заробітна плата) - грошовий вираз вартості та ціни робочої сили.

Заробітна плата залежить від:

Виду підприємства.

Особистого вкладу.

Від кінцевих результатів роботи.

Регулюється податками.

Основні види заробітної плати (заробітна плата):

номінальна;

реальна.

Номінальна заробітна плата - сума грошей за працю.

Реальна заробітна плата - кількість товарів і послуг, які працівник може придбати за зароблену суму.

Оплата праці складається з основної і додаткової заробітної плати, де основної - 70 %, додаткової - 30 %.

Основна заробітна плата визначається тарифною ставкою, посадовим окладом, відрядними розцінками, а також доплатами за розмірами законодавства.

Додаткова заробітна плата визначається кінцевими результатами діяльності підприємства, у формі премій і заохочувальних виплат, доплати у розмірі, що перевищують нормативи, встановлені чинним законодавством.

Основні функції заробітної плати:

Відтворювальна: заробітна плата забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації.

Стимулююча.

Регулююча - диференціація рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю та складністю трудових завдань.

Соціальна - забезпечення однакової зарплати за однакову роботу.

Ріст заробітної плати буває абсолютним і відносним.

Державна політика оплати праці:

встановлення мінімальної заробітної плати;

рівень оподаткування доходів працівників;

міжгалузеві співвідношення оплати праці;

умови і розмір оплати праці бюджетних організацій;

регулює максимальний розмір посадових окладів;

встановлення умов визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці;

інші державні норми і гарантії по заробітній платі.

Основою заробітної плати на підприємстві є тарифна система (тарифна сітка, тарифна ставка, тарифно-кваліфікаційні довідники, схеми посадових окладів).

Механізм державного регулювання соціального захисту:

1. Бюджетне фінансування народної освіти (культура, охорона здоров'я);

2. Участь у формуванні фондів соціального страхування (пенсійний, медичний, на випадок безробіття);

3. Обмежене датування цін на товари які перебувають під державним контролем;

4. Запровадження допомоги сім'ям, з низьким доходом.

5. Застосування різних форм компенсації;

6. Допомога безробітнім, забезпечення системи працевлаштування;

Основним організаційно правовим інститутом обґрунтування диференціації заробітної плати працівників - є тарифна посадова система.

Основні елементи цієї системи:

- тариф на кваліфікаційні довідники;

- кваліфікаційні довідники посад керівників, спеціалістів і службовців;

- тарифні ставки;

- тарифні сітки;

- схема посадових окладів, або єдина тарифна сітка;

1) ЄТДК - єдиний тарифний кваліфікаційний довідник робіт, професій, робітників;

2) нормативні документи з загально галузевими характерами (вимоги до знань, стажу);

3) співвідношення в оплаті праці працівників різної кваліфікації (перелік тарифних розрядів і відповідних тарифних коефіцієнтів);

4) встановленні державою заробітні плати згідно з мінімальним розміром;

Надбавки та доплати до заробітної плати:

- самостійні елементи заробітної плати;

- доплати які не мають обмежень, що до сфер трудової діяльності за роботу у понаднормовий час;

- особам які не досягли 18 років і мають скорочену тривалість робочого часу;

- робітникам які виконують роботи за нижчим від наданих ним тарифних розрядів;

- за час простоїв та в разі виконання норм виробітку не з вини працівника;

Доплата в певних сферах:

- стимулюючий і компенсуючий характер (за суміщення професій, за розширення зони обслуговування, бригадирам, які не звільнені від основної роботи, за обслуговування обчислювальної техніки );

- за умови праці, що відхилюються від нормальних;

- з особливим характером, виконуваних робіт (сезонність, віддаленість) - водії, з ненормованим робочим днем, робота у понаднормовану тривалість дня, у декілька змін.

Надбавки до заробітної плати:

- за висоту професійної майстерності робітників;

- високі досягнення робітників у праці;

- за вислугу років;

- за виконання особливо-важливої роботи (певний термін);

- знання і використання іноземної мови;

В 1993 році в Україні затверджено єдину тарифну сітку, яка забезпечує єдині умови оплати праці (містить 15 тарифних розрядів і діапазон тарифних коефіцієнтів 1 - 4,1).

Конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюється укладанням системи тарифних угод на 3-х рівнях:

Міжгалузевий рівень (генерали).

Галузевими (комунальний).

Виробничий.

Договір сторін з питань оплати праці та соціальних гарантій - тарифна угода.

Мінімальна заробітна плата - встановлений державою розмір заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата залежить:

від рівня економічного розвитку;

продуктивності праці;

від середньої заробітної плати;

від вартісної величини мінімального споживчого бюджету.

Тарифна сітка:

Умови праці	Форма оплати праці	Годинна тарифна ставка
		1	2	3	4	5	6
Тарифний коефіцієнт		1	1,09	1,2	1,33	1,5	1,72
Нормальні	Погодинники	1	1,09	1,2	1,33	1,5	1,72
	Відрядники	1,2	1,31	1,44	1,6	1,8	2,06
Важкі та шкідливі	Погодинники	1,25	1,36	1,5	1,66	1,88	2,15
	Відрядники	1,4	1,53	1,68	1,86	2,1	2,41
Особливо важкі та особливо шкідливі	Погодинники	1,5	1,64	1,8	1,99	2,25	2,58
	Відрядники	1,8	1,96	2,16	2,39	2,7	3,1

На підприємстві частіше застосовують дві форми оплати праці:

погодинна;

відрядна (сдельная).

Погодинна форма передбачає оплату праці в залежності від відпрацьованого часу і рівня кваліфікації робітника.

Погодинну форму оплати праці ділять:

Умови використання:

1. На дільницях і робочих місцях де забезпечення високої якості продукції є головним показником роботи;

2. При виконанні робіт по обслуговувані обладнання; на конвеєрних лініях з регламентованим ритмом.

а). пряма погодинна (проста погодинна):

Зпр. пог.= Фм/ч- С г , грн.

де С г - годинна тарифна ставка;

Фм/ч - фактично відпрацьований за місяць час.

б). погодинно-преміальна:

Зпрем. = З тар + Д , грн.

де Д - сума преміальних доплат;

З тар - сума заробітку нарахованого за прямою погодинною системою оплати праці (Зпр. пог).

в). Система посадових окладів - є різновидом погодинно-преміальної системи оплати праці (стабільна робота).

Відрядна форма передбачає залежність суми заробітку від кількості виготовлених виробів або обсягу [V] виконаних робіт за певний проміжок часу.

Випадки використання відрядної форми:

1. наявність кількісних показників роботи, які безпосередньо залежать від даного робітника або його бригади;

2. можливість робітників збільшити або обсяг робіт;

3. необхідність на дальній дільниці стимулювати робітників;

4. можливість точного обліку обсягу, або кількості виконаних робіт;

5. використання технічно-обґрунтованих норм праці.

а) Пряма відрядна

Рі = Тшт . Сг , грн

де Рі - відрядні розцінки за виготовлення 1 виробу і -го виду грн/шт

Nфі - фактична кількість виробітку, виготовленого робітником за певний час;

n - кількість видів виробу;

Сг - годинна тарифна ставка;

Тшт - час на виготовлення і-того виробу, години.

б) відрядна-преміальна:

Звідр. прем. = Зтар. в + Дв , грн.

де Зтар. в - тарифний заробіток робітника при прямій відрядній системі оплати праці , грн.

Дв - сума преміальних доплат.

де П1 - % доплат за виконання плану;

П2 - % доплат за кожен % перевиконання плану;

Пп.пл. - % перевиконання плану;

Nф, Nпл. - фактичний і запланований обсяг продукції за місяць, шт.

в) відрядно-прогресивна:

Звід пр. = Nв.б. . Рзв. + (Nф. - Nв.б.) . Рі.зв.

де Nв.б. - вихідна база для нарахування доплат (110 - 115 % Nпл.), шт/міс

Рзв. - звичайна розцінка на 1 виріб, грн/шт.

де Рпідв. - підвищений рівень розцінок за 1 виріб, грн/шт.

Відсоток (%) росту розцінки - визначається із шкали в залежності від проценту (%) перевиконання вихідної бази. Вона встановлюється самостійно підприємством.

Знепр. підс. = Nфі . Рнепр. відр., грн.

де Рнепр. відр - непряма відрядна розцінка при обслуговуванні і-того робітника.

де Сзм - змінна тарифна ставка підсобних, грн./зміну;

Nф - фактично вироблена кількість продукції робітником за зміну;

Nпл.і - плановий випуск продукції і-тим робітником, шт/зміну;

n - кількість основних робітників, що обслуговуються 1 підсобним.

Заробіток допоміжного робітника:

Знд.р.= Сг х Квн х Тф , грн.

де Тф - фактично відпрацьований допоміжним робітником час;

Сг - годинна тарифна ставка допоміжного робітника;

Квн - середній коефіцієнт виконання норм.

д) Акордна система оплати праці.

передбачає встановлення розцінки не за одиницю виконаної роботи, а за весь обсяг [V] робіт з визначенням строку його виконання.

ж) Колективна (бригадна) оплата праці.

При використанні цієї системи оплати праці спочатку розраховується заробіток всієї бригади, як при прямій відрядній системі, використовуючи бригадний розцінок, потім заробіток розподіляється між всіма членами 2-а методами:

По методу годинних коефіцієнтів (бригади працюють в однакових умовах).

По методу коефіцієнта виконання норм.

Послідовність методу годинних коефіцієнтів:

Ш Визначають загальну кількість годинних коефіцієнтів, відпрацьованих бригадою (це сума добутків фактичної кількості годин, відпрацьованих і-тим робітником, на тарифний коефіцієнт по розряду цього робітника).

Ш Визначають суму бригадного заробітку, що припадає на 1 годинний коефіцієнт.

Ш Визначають заробіток і-того робітника.

Послідовність методу Квн:

Ш Визначають заробіток бригади у випадку 100 % виконання норм виробітку.

Ш Знаходять Квн.

Ш Визначаємо заробітну плату і-того робітника.

Безтарифна система оплати праці

Фактична заробітна плата робітника підприємства є часткою у фонді оплати праці всього підприємства і залежить від кваліфікаційного рівня робітника, коефіцієнта трудової участі.

Розрахунок заробітної плати при безтарифній системі проводиться в такій послідовності:

1). Визначається кількість балів, яка зароблена і-тим працівником:

Бі=К*Тф*КТУ

де К - тарифний коефіцієнт;

Тф - відпрацьована кількість мод/днів працівником одного рівня або кількість днів відпрацьована одним робітником.

КТУ - коефіцієнт трудової участі (виставляється всім працівникам і затверджується радою трудового колективу).

2). Визначається загальна сума балів, зароблена всіма працівниками:

де Бі - кількість груп однаково кваліфікованих робітників або чисельність працівників.

3). Визначається доля фонду оплати праці (ФОП), що припадає на 1 бал

де ФОП - фонд оплати праці.

4). Обчислюється заробітна плата і-того працівника:

Зі = d Бсум

Контрактна система оплати праці ґрунтується на укладанні договору між роботодавцем і виконавцем, в якому обумовлюється режим та умови оплати праці, права і обов'язки сторін, рівень оплати праці. Договір передбачає оплату за час знаходження виконавця на підприємстві або за конкретне завдання.

Система участі працівників у прибутках передбачає розподіл певної частини прибутку підприємства. Такий розподіл може проводитись у формі грошових виплат та розповсюдження акцій. Виплати прибутків залежать від рівня витрат на виробництво, від цін і фінансового стану підприємства.

Розміри виплат визначаються окремою угодою між відповідними сторонами (адміністрацією і керівником).

Система участі у прибутках диференціюється на:

систему оцінки заслуг;

систему преміальних виплат;

систему колективного стимулювання;

систему участі у прибутках в залежності від продуктивності праці.

Формування фонду оплати праці (ФОП) можливе 2-ма методами:

1). На основі нормативів його приросту

ФОП=ФОПбаз.(100+Н1Е1+Н2Е2+Н3Е3)/100

де - Н1,Н2,Н3 - нормативи приросту ФОП відповідно за приріст об'ємів виробництва, продуктивності праці та зниження витрат на одну гривню продукції;

Е1,Е2,Е3 - відповідний приріст;

2). Використання рівневого нормативу розрахунку ФОП.

ФОП=Н*О

де Н - норматив ФОП на одиницю продукції в натуральному виразі, або на одиницю об'єму взятого для обчислення продуктивності праці;

О - об'єм виробництва;

Годинний фонд охоплює всі види оплати праці за фактично відпрацьований час і складається із зарплати за відрядними розцінками, тарифними ставками, з премій відрядникам і погодинникам, доплат за умови та інтелектуальність праці, за роботу в нічний час, незвільненим бригадирам, за навчання учнів і надбавки за проф.. майстерність.

У денний фонд додатково входить доплата підліткам за скорочений робочий день і оплата перерв для годування дітей.

Місячний фонд складається з денного фонду оплати, чергових і додаткових відпусток, оплати за час виконання державних і громадських обов'язків, доплата за вислугу років, і вихідної допомоги, зарплата працівників відряджених на інше підприємство, або на навчання.

Тема 5. Собівартість виробництва і транспортування енергетичної продукції.

Собівартість продукції як економічна категорія являє собою частину вартості, що відокремилась, що у процесі обігу постійно повинна повертатися підприємству для відшкодування його витрат.

Витрати підприємств на виробництво продукції складаються з вартості спожитих сировини, матеріалів, палива, енергії, амортизації основних коштів, зносу інструментів і пристосувань, витрат на оплату праці працівників підприємства та інших витрат. Щоб підрахувати суму всіх витрат підприємства, їх потрібно привести до єдиного вимірника, тобто представити в грошовому вираженні. Таким показником є собівартість.

Собівартість як економічна категорія є:

узагальнюючим показником витрат на виробництво і збут продукції;

узагальнюючим показником, що дозволяє оцінити ефективність використання основних фондів, оборотних коштів і витрат живої праці;

основою ціноутворення на виготовлену продукцію;

елементом для визначення різних економічних показників;

одним з факторів, що визначають ефективність інвестиційних проектів.

У собівартість включаються наступні витрати:

на підготовку виробництва: пошук і підготовку до використання природних ресурсів, освоєння виробництва нових видів продукції і т.п.;

безпосередньо зв'язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією й організацією виробництва, включаючи витрати на керування;

зв'язані з удосконалюванням технології й організації виробництва, здійснюваним у ході виробничого процесу (крім витрат, вироблених за рахунок капітальних вкладень), поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності й інших експлуатаційних властивостей;

на поліпшення умов праці і техніки безпеки, підвищення кваліфікації працівників виробництва;

збутові витрати.

Ці витрати визначаються на весь випуск продукції за звітний період часу і є первинними. Для визначення собівартості одиниці продукції необхідно ці витрати розділити на обсяг продукції, що випускається, за цей же період часу. Таким чином, витрати на виробництво одиниці продукції є вторинними (похідними).

У сучасних умовах витрати виробництва виступають як витрати капіталу на покупку сировини, матеріалів, устаткування і наймання робочої сили.

Як економічна категорія собівартість носить двоїстий характер. У ній, як у грошовій формі частини вартості, знаходять своє вираження витрати абстрактної праці й у той же час витрати конкретних видів живої й упредметненої праці, що через трудоємність продукції входять в техніко-економічні показники використання засобів виробництва.

Двоїстий характер собівартості виявляється в тім, що, з одного боку, відбувається формування індивідуальної собівартості, що відбиває витрати окремих підприємств, а з іншого боку - паралельно відбувається формування суспільних витрат, що відбиваються у собівартості виробництва ідентичних видів продукції на підприємствах з різною формою власності. Таке формування витрат дозволяє говорити про галузеву собівартість, що являє собою середньозважену повну собівартість енергетичних підприємств, включаючи витрати на зміст адміністративно-диспетчерського апарата Національного диспетчерського центра України і служб енергетичних систем.

Це обумовлено тим, що фактичні, звітні витрати праці (заробітна плата працівників), сировини, матеріалів і палива на підприємстві, а також собівартості його продукції характеризують індивідуальні витрати, а ціни на сировину, матеріали і паливо і норми амортизації являють собою загальні елементи в індивідуальній собівартості підприємства.

Таким чином, собівартість - це витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції, виражені в грошовій формі.

Всі витрати в процесі виробництва продукції виступають як продуктивній і непродуктивні й у своїй сукупності представляють валові витрати на виробництво продукції. Оскільки непродуктивні витрати не зв'язані безпосередньо з випуском продукції або не є суспільно необхідними, вони не включаються в собівартість продукції. До таких витрат підприємства відносяться: витрати непромислових господарств (житлового фонду, підсобних господарств, зміст культурно-просвітніх установ); витрати на будівництво, капітальний ремонт і реконструкцію, що фінансуються зі спеціальних джерел, збитки від стихійних лих та ін. Забороняється також списувати на собівартість штрафи, неустойки за порушення господарських або інших договорів та ін.

Разом з тим, частина непродуктивних витрат є технічно неминучою і витрати на них по своєму змісті виступають як звичайні продуктивні витрати, що переходять у розряд непродуктивних лише за кінцевими результатами виробничого процесу. Ці витрати виробництва, хоча і є непродуктивними, але технічно неминучі і тому входять у фактичну собівартість продукції поряд із продуктивними витратами. Такими витратами є утрати від браку, простоїв, нестачі і псуванню матеріалів і готової продукції з вини підприємства.

Продуктивні витрати можна класифікувати по наступних ознаках:

за призначенням і роллю у виробництві;

за складом;

за методом визначення і віднесення на готову продукцію;

за відношенням величини сумарних і питомих витрат до змін обсягу виробництва.

За характером участі в створенні продукції, по ролі і призначенню у виробництві витрати підрозділяють на основні і накладні.

До основних відносять витрати, безпосередньо зв'язані з процесом виробництва продукції. Сюди включаються: витрати на заробітну плату виробничих робітників і на засоби виробництва (вартість зносу і утримання основних фондів, вартість сировини, матеріалів і палива), що беруть участь або споживаються в процесі виробництва продукції.

До накладних відносять витрати, зв'язані з керуванням, організацією, обслуговуванням виробничого процесу, а також витрати по реалізації готової продукції. Сюди відносять інші витрати цеху, загальнозаводські і ті, що не в виробництві.

При калькулюванні собівартості продукції витрати по своєму складу класифікують на елементарні і комплексні.

Елементарними називають витрати прості, первинні для даного підприємства. Вони не можуть бути розділені на інші якісно різні статті в межах конкретного підприємства. До них відносять: заробітну плату виробничих робітників, вартість сировини й основних матеріалів, допоміжних матеріалів, палива, амортизаційні відрахування.

Комплексними називають витрати складних, об'єднуючих кілька елементарних витрат по їх призначенню. До них відносять: поточний ремонт і утримання основних коштів; роботу транспортних цехів; змінне устаткування, інструмент, малоцінний і швидкозношувающийся інвентар, інші витрати цеху і загальнозаводські витрати.

За способом віднесення на виробництво кожного з конкретних видів продукції всі витрати розрізняються на прямі і непрямі.

До прямих відносяться ті витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені на даний вид продукції на основі фактичних показників або встановлених норм. Вони плануються і враховуються окремо по кожному виду продукції. До прямих витрат можна, наприклад, віднести витрати на вироблення теплової енергії в теплофікаційному відділенні ТЕЦ.

Всі інші витрати, що входять до складу собівартості, є непрямими. До непрямого відносять витрати, що є загальними для всіх видів виробленої продукції. Вони плануються і враховуються в цілому по цеху або енергетичному підприємству і потім розподіляються між окремими видами продукції за визначеною методикою. До непрямого можна віднести загальні витрати на паливо, що витрачається на виробництво всіх видів енергетичної продукції на ТЕЦ, велику частину витрат по переділу, транспортні, загально станційні, що не в виробництві.

Існує визначена залежність між зміною рівня різних витрат і зміною обсягу продукції, що випускається.

У зв'язку з цим, вплив зміни обсягу продукції, що випускається, на величину витрат дозволяє розділити ці витрати на відносно (умовно) постійні та змінні.

До змінних відносять витрати, загальна сума яких змінюється пропорційно змінам обсягу виробництва, і, отже, у собівартості одиниці продукції вони залишаються незмінними. До цих витрат відносяться витрати на сировину, основні матеріали, заробітна плата виробничих робітників - відрядників.

Відносно постійні - це витрати, загальна сума яких залишається незмінною при змінах обсягу виробництва, отже, їх величина в собівартості одиниці продукції буде змінюватися назад пропорційно змінам обсягу виробництва. До них відносяться: витрати на амортизацію, утримання устаткування, заробітна плату працівників, оплачуваних почасово, частина енергетичних витрат і цехових витрат.

Розподіл витрат на відносно постійні та змінні витрати є умовним. Для кожного підприємства частку тих або інших витрат встановлюють на основі детального аналізу витрат з обліком техніко-економічних і організаційних умов роботи підприємства.

Розподіл витрат на постійні та змінні використовують у всіх економічних розрахунках, коли впровадження технічних або організаційних заходів приводить до змін обсягу виробництва продукції.

Так, наприклад, при зміні випуску (обсягу) продукції, собівартість одиниці продукції (або питома собівартість ) визначається по формулі:

де - собівартість одиниці продукції в планованому періоді;

- собівартість одиниці продукції в базовому періоді;

- частка умовно сталих витрат у собівартості продукції;

- зміна обсягу виробництва;

- частка умовно мінливих витрат.

При зміні обсягу виробництва продукції собівартість всього випуску продукції визначається по аналогічній формулі:

де - собівартість всієї продукції в планованому періоді;

- собівартість всього обсягу продукції в базовому періоді.

Для умовно постійних витрат значення = 1, а для змінних - = 0.

Всі витрати підприємства, що включаються в собівартість продукції, враховуються за економічними елементами:

1. Матеріальні витрати, до яких включаються вартість витрачених у виробництві сировини та основних матеріалів, купівельних напівфабрикатів, палива та енергії, будівельних матеріалів, запасних частин. Витрати на сировину і матеріали включаються за винятком вартості використаних відходів.

2. Витрати на оплату праці. У собівартість включаються витрати на заробітну плату за окладами та тарифами всього виробничого персоналу, робітників, ІТП, службовців, а також премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток тощо.

3. Відрахування на соціальні заходи (відрахування на пенсійне забезпечення, на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття). Ці відрахування визначаються по встановленим нормах у відсотках від заробітної плати.

4. Амортизація (амортизаційні відрахування на відновлення основних засобів).

5. Інші грошові витрати, пов'язані з виробничою і збутовою діяльністю підприємств. До них відносяться поштові і транспортні витрати, на відрядження, орендні платежі, сплата різних послуг, виконаних сторонніми організаціями.

Структура витрат на виробництво приведена в таблиці 5.1.

Таблиця 5.1 Структура витрат на виробництво, % до підсумку

Галузі промисловості і виробництва

Подобные документы

• Економічна ефективність рослинницьких галузей та шляхи її підвищення

  Поняття ефективності сільськогосподарського виробництва. Місце рослинництва в економіці господарства. Продуктивність праці при виробництві продукції рослинництва. Економічна ефективність виробництва і реалізації; рентабельність виробництва продукції.
  
  курсовая работа [1,2 M], добавлен 05.04.2017
  

• Економіка енергетики

  Розрахунок показників ефективності використання основних фондів. Обігові кошти підприємства. Порядок визначення колективного заробітку. Собівартість виробництва і транспортування енергетичної продукції. Визначення валової та товарної продукції ТЕС.
  
  методичка [90,6 K], добавлен 18.04.2013
  

• Економічна ефективність рослинницьких галузей та шляхи її підвищення в ТОВ "Оксамит"

  Система показників ефективності сільськогосподарського виробництва. Шляхи підвищення продуктивності праці при виробництві продукції рослинництва. Кореляційний аналіз залежності рентабельності продукції рослинництва від енерго- та фондозабезпеченості.
  
  курсовая работа [128,2 K], добавлен 24.05.2016
  

• Економічна історія

  Сутність, значення та функції курсу "Економічна історія". Економічна історія як історико-економічний аналіз концепції розвитку галузей господарства. Господарські форми економіки стародавнього світу. Поняття та особливості економічного розвитку.
  
  курс лекций [159,0 K], добавлен 14.11.2008
  

• Оцінка ефективності використання основних фондів

  Поняття та економічна сутність основних виробничих фондів та їх класифікація, система показників та методика аналізу. Забезпеченість підприємства основними фондами та ефективність їх використання, розробка заходів щодо підвищення даного показника.
  
  курсовая работа [1,1 M], добавлен 16.10.2014
  

• Розробка економічної моделі виробництва деталі підлога передня

  Характеристика основних видів та напрямків зниження собівартості продукції праці. Кошторис витрат на виробництві та калькуляція затрат. Особливості розрахунку ресурсних моделей виробництва, ціни продукції, прибутку і рентабельності підприємства.
  
  курсовая работа [119,5 K], добавлен 21.11.2011
  

• Виробництво молока на ДГ "Комунар"

  Проблеми виробництва молока: зміст та шляхи вирішення. Природно-кліматичні умови, місце розташування та організаційно-економічна характеристика підприємства. Маркетингова діяльність, економічна ефективність та резерви її підвищення при виробництві молока.
  
  дипломная работа [182,3 K], добавлен 08.04.2009
  

• Особливості ефективності використання основних фондів на підприємствах України: особливості та проблематика

  Етапи формування системи управління операційними оборотними активами. Економічна сутність та класифікація основних фондів. Ефективність використання основних засобів на ТОВ "Агропромислова компанія". Шляхи поліпшення використання основних фондів.
  
  дипломная работа [112,4 K], добавлен 03.01.2009
  

• Всебічне дослідження сучасного стану виробництва плодів та ягід

  Економічна сутність ефективності виробництва плодів. Економічна ефективність діяльності підприємства ДПДГ "Мелітопольське", аналіз динаміки виробництва плодів. Шляхи удосконалення ринкового механізму та системи реалізації плодово-ягідної продукції.
  
  курсовая работа [241,1 K], добавлен 05.05.2014
  

• Амортизаційна політика підприємства ТДВ "Трембіта"

  Економічна сутність амортизації та її роль в інвестуванні. Характеристика та аналіз фінансових результатів ТДВ "Трембіта". Розрахунок амортизаційних відрахувань за допомогою різних методів. Ефективність відтворення та використання основних фондів.
  
  курсовая работа [416,4 K], добавлен 21.10.2014
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам