Економічна ефективність господарських заходів в енергетиці

Сирови-на і матеріа-ли

Паливо й енергія

Зарплата з нараху-ваннями

Аморти-зація

Інші

Уся промисловість

69

6

15

6

4

Електроенергетика

6

55

12

22

5

ТЕС

1

65

6

19

9

ГЕС

0,5

0,5

5

82

12

Велика котельня

3

76

7

7

7

Теплові мережі

7

1

20

52

20

Як випливає з таблиці 5.1, продукція теплових електростанцій і котелень відрізняється високою паливоємністю; на гідроелектростанціях і в електричних мережах, що є капіталомісткими підприємствами, у собівартості висока питома вага амортизаційних відрахувань.

Вся сума витрат підприємства в планованому періоді відбиває в зведеному кошторисі витрат на виробництво по економічних елементах.

Кошторис витрат на виробництво являє собою суму витрат всіх основних і допоміжних цехів, служб керування й обслуговування, а також інших витрат підприємства, пов'язаних з виконанням послуг і робіт непромислового характеру.

Тому що продукція допоміжних і обслуговуючих цехів споживається основними цехами підприємства, то витрати цих цехів входять у собівартість продукції основних цехів. Тому складання кошторис витрат на виробництво починається з розробки наступних кошторисів:

а) витрат на виробництво допоміжних цехів;

б) витрат на зміст і експлуатацію устаткування, цехових і загальнозаводських витрат;

в) витрат на підготовку й освоєння виробництва;

г) витрат на виготовлення спеціального оснащення й інших спеціальних витрат;

д) транспортно-заготівельних витрат;

е) інших виробничих витрат;

ж) витрат, що не в виробництві.

Наявність цих кошторисів дозволяє перейти до розробки кошторису витрат на виробництво по основних цехах, а потім - кошторису витрат на виробництво в цілому по підприємству.

Кошторис витрат на виробництво дозволяє визначити як загальну суму витрат, зв'язаних як з виробничо-господарською діяльністю підприємства, так і окремих елементів витрат. Знаючи склад витрат по елементах можна підрахувати, скільки знадобиться підприємству сировини, матеріалів, палива. Ці дані використовуються для розрахунку потреби в оборотних коштах, для планування постачання і фонду заробітної плати. На основі кошторису витрат на виробництво розраховують фінансовий план підприємства.

Кошторис витрат на виробництво складають без внутрішньозаводського обороту, тобто не включають вартість продукції власного виробництва, споживаної усередині підприємства на виробничі нестатки: внутрішній оборот енергії, послуг, змінного устаткування, інструмента, запасних частин, відходів і повернень, переданих для переробки і використання на інші цілі всередині підприємства.

Річний кошторис витрат на виробництво складають, як правило, з розбивкою по кварталах, а при необхідності - і по місяцях. Основою розрахунку є нормативи використання знарядь і предметів праці і норми витрат самої праці. При цьому в вартість предметів праці включають всі витрати на їх придбання і доставку до складів підприємства. Матеріальні витрати розраховують за заготівельними цінами: витрати на заробітну плату визначають у розмірі фонду заробітної плати, встановленого в плані по праці; амортизаційні відрахування визначають на підставі середньорічної вартості основних фондів і встановлених норм амортизації. Застосовують два методи складання кошторису витрат на виробництво - бюджетний і калькуляційний.

Бюджетний метод використовують на стадії заявочного плану підприємства. Витрати по кожному елементу (вартість сировини й основних матеріалів, допоміжних матеріалів, палива і т.д.), а також результати виробництва (вартість товарної продукції, послуг на сторону і т.д.) розраховують по підприємству в цілому без розбивки по виробничих підрозділах.

Калькуляційний метод застосовують при розробці плану підприємства. Цей метод передбачає складання кошторису витрат на виробництво на підставі попередньо розрахованих калькуляцій собівартості продукції всіх основних і допоміжних підрозділів або на підставі кошторисів витрат на виробництво в цих підрозділах.

Процес обліку виробничих витрат на підприємстві можна представити як два взаємозалежних і взаємообумовлених етапи: облік витрат по об'єктах виробництва і місцям виникнення витрат; а також безпосереднє калькулювання собівартості продукції.

Вирахування собівартості одиниці продукції кожного виду, вироблюваної підприємством за визначений звітний час, по статтях, що враховує виробниче призначення витрат, називається калькулюванням, а статті витрат - калькуляційними.

На підприємстві, крім собівартості одиниці продукції, найважливішим показником є собівартість товарної продукції. Вона визначається сумою собівартості всіх видів продукції, а останні, у свою чергу, - собівартістю одиниці. Процес вирахування собівартості здійснюється від калькуляційного об'єкта, яким є конкретний вид продукції, до собівартості одиниці цієї продукції і від виду продукції до собівартості всієї товарної продукції. Отже, до калькулювання відноситься як вирахування собівартості одиниці продукції, так і вирахування по окремих калькуляційних об'єктах і всій товарній продукції.

Для калькулювання собівартості товарної продукції необхідно оцінити вартість відходів виробництва і побічної продукції, якщо вони утворяться при виробництві основної продукції. Калькулювання - заключний етап обліку витрат на виробництво головною ланкою якого є вирахування калькуляцій собівартості одиниці однорідної продукції.

Для енергетичних підприємств прийнята, приведена в табл. 5.2, наступна типова номенклатура статей калькуляцій собівартості і їхнє угруповання.

Таблиця 5.2 Калькуляція собівартості 1 Гкал теплової енергії котельного цеху ТЕЦ металургійного підприємства, грн.

Статті витрат	Кількість	Ціна, грн.	Сума, грн.
1. Паливо, 1000м3 газ природний газ коксовий газ доменний Разом палива в умовному	0,108 0,003 0,265 0,162	2565,46 165,23 27,97	277,1 0,49 7,41 285
2. Витрати по переділу 2.1. Енергетичні витрати електроенергія, 1000кВтгод вода хімічно очищена, м3 Разом енергетичних витрат	0,030 1,210	442,0 6,65	13,26 8,05 21,31
2.2. Заробітна плата основних виробничих робітників			0,35
2.3. Нарахування на заробітну плату			0,14
2.4. Амортизація основних фондів			0,92
2.5. Поточний ремонт і утримання основних коштів			0,70
2.6. Інші витрати цеху Разом витрат (цехова собівартість)			0,40 308,82
3. Загальнозаводські витрати			95,73
Виробнича собівартість			404,55

Собівартість одиниці продукції (калькуляція) показує в розрізі калькуляційних статей витрати на виробництво і реалізацію продукції конкретного виду на одну натуральну одиницю.

У калькуляціях усі види покупних матеріалів, палива й енергії приймають за цінами придбання, тобто з урахуванням транспортних витрат, а вартість матеріалів, енергії і послуг власного виробництва - по собівартості їх виробництва.

За обсягом витрат, що враховуються, розрізняють виробничу і повну собівартість.

Виробнича собівартість крім витрат на виробництво продукції в межах підрозділу, враховує витрати на оплату управлінського персоналу, утримання і ремонт офісів і інших споруд, що мають загальне значення для всього підприємства. Для продукції енергетичних цехів промислових підприємств виробнича собівартість включає витрати на виробництво енергії, витрати на її передачу, розподіл і реалізацію, проведення НІОКР і т.д. Для продукції енергетичних підприємств виробнича собівартість являє собою загальні витрати підприємства на виробництво основних видів продукції.

Повна собівартість складається з виробничої собівартості і витрат, що не в виробнпицтві. Ці витрати - це витрати, зв'язані з реалізацією готової продукції, а також витрати на підготовку кадрів, поштово-телеграфні і командировочні витрати.

Калькуляції складаються двох видів - планові і звітні. Планова калькуляція визначає рівень собівартості продукції, що повинний бути досягнутим у планованому періоді. Розраховують на основі прогресивних нормативів і норм витрати матеріалів, палива, енергії, використання основних виробничих фондів і витрат праці в цінах на початок планованого періоду. В плані калькуляції не включають невиробничі витрати і втрати.

Основою для розрахунку звітної калькуляції є фактичні витрати. Звітну калькуляцію складають по закінченню звітного періоду й в неї включають всі витрати, у тому числі і непродуктивні, причому вартість (ціна) покупних матеріалів приймається середньою фактичною за звітний період. Завданням звітної калькуляції є своєчасний контроль за виконанням плану по собівартості, аналіз відхилення фактичних показників від планових, виявлення фактичних витрат матеріалів і палива на одиницю продукції.

Калькуляції собівартості складають як на одиницю продукції, так і на весь випуск кожного виду продукції - за місяць, квартал, рік.

Об'єктами калькуляції на енергетичних підприємствах є:

а) на електростанціях - виробнича собівартість електричної і теплової енергії (1000 кВтгод, відпущених із шин електростанції; 10 Гкал (41,86 ГДж) тепла, відпущеного з колекторів електростанцій зовнішнім споживачам);

б) для електричних і теплових мереж - собівартість передачі і розподіли енергії (1000 кВтгод і 10 Гкал корисно відпущених споживачам);

в) для енергосистем - собівартість корисно відпущеної споживачам електричної і теплової енергії (повна собівартість 1000 квтгод і 10 Гкал, відпущених споживачам).

Калькуляційними одиницями на цих же підприємствах відповідно є:

1 квтгод електроенергії і 1 Гкал (4,186 ГДж) теплової енергії.

Масовість і однорідність продукції енергетичних цехів полегшує і спрощує складання калькуляцій собівартості різних видів енергії.

Калькуляція собівартості енергії складається за наступними статтями витрат: паливо; енергетичні витрати; матеріали; заробітна плата виробничих робітників; ремонтний фонд (у тому числі капітальний і поточний ремонт); амортизація основних засобів, інші цехові витрати, загальнозаводські витрати.

По енергетичним цехам загальнозаводські витрати включаються тільки в собівартість товарної частини їх продукції. На пару й електроенергію на металургійних підприємствах загальнозаводські витрати відносяться пропорційно цехової собівартості за винятком вартості палива. В собівартість продукції енергетичних цехів, що йде для інших цехів підприємства, загальнозаводські витрати не включаються. Ця частина енергетичної продукції включається до кошторису витрат і калькуляцію собівартості продукції цехів-споживачів по цеховій собівартості.

На відміну від інших цехів підприємств чорної металургії в енергетичних цехах витрати по утримкнню основних коштів не виділяються в окрему статтю, а включаються у відповідні інші статті витрат (матеріали, заробітна плата, послуги та ін.).

Калькуляція собівартості води складається на 1000 м3 води, поданої споживачам. На технічну і питну воду складаються окремі калькуляції.

Кінцева собівартість свіжої й оборотної технічної води визначається по встановлених коефіцієнтах порівняльної цінності. Хімічна підготовка води для котлів окремо не калькулюється. Затрачувані на це матеріали і реактиви відносяться на калькуляцію собівартості теплової енергії. В тих випадках, коли хімічно очищена вода використовується не тільки в котлах електростанцій, але й іншими споживачами, тоді складається окрема калькуляція собівартості хімічно очищеної води. У собівартість води включаються усі витрати по утриманню водоводів і водних мереж.

Калькуляція собівартості теплової енергії (пари) складається на 1 Гкал окремо по котлах і теплофікаційних системах кожної електростанції і по кожній промисловій парокотельній.

Калькуляція собівартості електричної енергії складається окремо на вироблення її генераторами («франко-шина») і на передачу споживачам («франко-споживач»). Калькуляційною одиницею є 1000 кВт•год. До витрат на вироблення електроенергії відносяться витрати по експлуатації, поточному ремонтові й амортизації будинків і устаткування машинного залу (турбіни, двигуни та ін.), електрогенераторів, розподільних щитів, щитів керування, акумуляторних батарей, що підвищують і знижують підстанцій закритого і відкритого типу при електростанціях. Калькуляція собівартості електроенергії складається по кожній окремій електростанції. Причому при визначенні собівартості електроенергії на умовах «франко-споживач» враховуються втрати енергії при трансформації і передачі, а також додаються витрати по утриманню мереж і підстанцій.

Калькуляція собівартості газоочистки включає витрати по експлуатації, ремонтові й амортизації газоочисних апаратів і газопроводів. Витрати по газоочистці розподіляються між споживачами пропорційно кількості споживаного газу і включаються в собівартість газу.

Розрізняють механізм визначення витрат на виробництво і розподіл (передачу) електричної і теплової енергії.

Витрати на передачу і розподіл електричної енергії можна представити як суму витрат на амортизацію й експлуатаційне обслуговування електричної мережі :

, грн./рік.

Основний складових витрат тут є величина амортизаційних відрахувань. Частка їх збільшується з приростом величини напруги лінії електропередач (ЛЕП). Так, для кабельних мереж напругою 6 - 10 кВт частка амортизаційних відрахувань складає 55 - 65%, для повітряних ліній напругою 35 - 220 кВт - 60 70%, для мереж більш високої напруги - понад 70%.

Витрати на експлуатаційне обслуговування електричних мереж можна представити сумою:

, грн./рік

де - витрати на заробітну плату експлуатаційного персоналу і

відрахування на соціальне страхування;

- витрати на поточний ремонт;

- витрати на допоміжні матеріали;

- загальносітьові витрати;

- витрати по оплаті послуг, виконуваних спеціалізованими

службами;

- інші витрати.

При цьому, в вартість витрат на допоміжні матеріали включаються вартість трансформаторної олії, мастильних матеріалів, покупної води для охолодження устаткування та ін., а в вартість послуг, виконуваних спеціалізованими службами, входять, наприклад, витрати на перевезення матеріалів, іспит устаткування, сушіння олії і т.п.

Витрати на передачу одиниці електричної енергії враховують необоротні втрати при транспортуванні. Отже, з урахуванням витрат на доставку одиниці електричної енергії споживачеві, вартість енергії вище, ніж відпущена із шин станції, на величину:

, грн./кВтгод

де - витрати на передачу одиниці енергії споживачу;

- кількість енергії, відпущеної споживачу, кВтгод/рік;

- кількість енергії, відпущеної із шин станції, кВтгод/рік;

- кількість енергії, втраченої в мережах, кВтгод/рік.

Повна собівартість одиниці електричної енергії по енергетичних системах визначається на умовах «франко-споживач» і включає витрати всіх стадій виробництва і розподіли, загальносистемні витрати, а також вартість покупної енергії

, грн./кВтгод

де - сумарна собівартість енергії, виготовленої на електростанціях різного типу, грн./рік;

- витрати на покупну енергію, грн./рік.

Витрати на передачу теплової енергії складаються з амортизаційних відрахувань , витрат на поточний ремонт , перекачування теплоносія , покриття втрат тепла , заробітну плату обслуговуючого персоналу , інших витрат :

, грн./рік.

Вхідні у формулу (5.7) складові визначаються в такий спосіб:

- величина амортизаційних відрахувань залежить від норми амортизаційних відрахувань , прийнята рівною 5% від загальної суми капітальних вкладень у теплову мережу

- витрати на поточний ремонт приймаються на рівні 30 - 50% від суми амортизаційних відрахувань;

- витрати на перекачування теплоносія підраховуються виходячи з витрат електроенергії на привід насосного устаткування і тарифу на електроенергію в даній енергосистемі

- витрати на покриття втрат тепла в мережі залежать від величини втрат і собівартості одиниці теплової енергії

На відміну від витрат на передачу електричної енергії, величина втрат входить до складу витрат на передачу теплової енергії.

Тому витрати на передачу одиниці теплової енергії по теплових мережах будуть визначатися по формулі

, грн./ГДж

де: - розрахункове теплове навантаження теплової мережі, ГДж/год;

- річне число годин використання розрахункового теплового навантаження мережі, год/рік.

Собівартість продукції, будучи синтетичним показником, характеризує рівень ефективності використання всіх елементів виробничого процесу. Зниження собівартості є основним джерелом додаткового прибутку на підприємстві.

На рівень і структуру собівартості продукції впливають фактори регульовані (внутрівиробничі) і нерегульовані, діючі на підприємство ззовні.

До числа внутрівиробничих, що цілком залежать від підприємства факторів при даному технічному рівні і масштабах виробництва відносяться:

а) рівень продуктивності праці робітників;

б) рівень використання матеріальних елементів виробництва - знарядь і предметів праці;

в) рівень наукової організації управління виробництвом, що визначає в тому числі і розміри накладних витрат;

г) перехід на нові, економічні види матеріалів, палива й енергії;

д) масштаби виробництва, що характеризують кількість продукції, що випускається;

е) структура виробничих процесів.

Зовнішніми, нерегульованими факторами, є:

а) політична стабільність;

б) рівень цін на паливо, енергію, а також рівень транспортних витрат (тарифів);

в) особливості сировинних і паливних баз;

г) географічне положення підприємств відносно його сировинних і паливних баз і до споживачів.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є:

- поліпшення використання матеріалів, палива, енергії, змінного устаткування й інструмента;

- повсюдний перехід на безвідходні технології, упровадження ресурсосберігаючих процесів;

- поліпшення використання виробничої потужності;

- підвищення продуктивності праці;

- поліпшення використання відходів і побічної продукції;

- удосконалення організації виробництва та управління.

Шляхи зниження собівартості енергетичної продукції досить різноманітні. Для зниження собівартості в умовах діючого підприємства можуть бути використані заходи:

а) реконструктивного характеру: реконструкції хвостових поверхонь нагрівання котлів, компресорів, турбін, а також вибір найбільш вигідного складу працюючого устаткування;

б) режимного характеру: розподіл навантажень між працюючими агрегатами та ін.;

в) по зниженню втрат: палива при збереженні і транспортуванні, енергетичної продукції при передачі споживачам і при витраті на власні нестатки, матеріалів, олій та ін.;

г) по використанню тепла відхідних газів, що ідуть, відпрацьованої пари, тепла систем випарного охолодження;

д) організаційно-технічного характеру: механізація й автоматизація виробничих процесів і ремонтних робіт, об'єднання управлінських відділів та ін.).

Найважливішими шляхами зниження собівартості на стадії проектування є:

а) підвищення одиничної потужності енергогенеруючого устаткування;

б) застосування комбінованих енергетичних і енерготехнологічних установок;

в) розробка раціональних схем енергозбереження, що включають використання вторинних енергетичних ресурсів.

Лекція 6. Ціна продукції, прибуток і рентабельність виробництва

Розвиток економіки припускає застосування такої системи цін, що сприяла б підвищенню ефективності виробництва і широкому використанню економічних методів керування підприємством. У цих умовах основою ціни є модифікована форма вартості - ціна виробництва, що представляє собою суму витрат виробництва і прибутку.

Тобто ціни повинні відшкодовувати підприємствам їх витрати на виробництво і реалізацію продукції, а також забезпечувати необхідний розмір прибутку.

Ціни служать важливим економічним важелем стимулювання зростання виробництва, технічного прогресу, скорочення витрат і раціонального використання матеріальних ресурсів підприємствами, підвищення якості продукції. Ціни є діючим засобом фінансового контролю роботи підприємств.

Ціна виконує кілька економічних функцій: облікову, нормативну, розподільчу, стимулюючу і регулюючу.

Облікова функція складається у відображенні в ціні суспільно необхідних витрат праці на виробництво, транспортування і реалізацію продукції. Завдяки цій функції ціни дозволяють зіставити між собою продукцію різних видів і призначення, здійснювати еквівалентний обмін товарами, враховувати і планувати загальний обсяг виробленої і реалізованої продукції й інші вартісні показники по підприємствах.

Нормативна функція складається у виконанні цінами ролі нормативів витрат на виробництво, транспортування і реалізацію продукції, що виражають припустимий рівень необхідних витрат. Виконання цінами цієї функції забезпечує орієнтацію на скорочення і раціональне використання ресурсів, економію живої й упредметненої праці, удосконалювання структури виробництва.

Розподільча (перерозподільна) функція складається в розподілі національного доходу між галузями виробництва. Перерозподілі відбувається при відхиленні ціни від вартості. Якщо ціна товару установлена вище його вартості, то частина нової вартості (прибавочного продукту), створюваної в споживачів даного товару, перерозподіляється на користь виробників зі збільшенням їх доходів. При реалізації продукції за ціною нижче вартості частина прибавочного продукту виробників перерозподіляється (передається) споживачам, збільшуючи їхні доходи.

Стимулююча функція полягає в заохочувальному або стримуючому впливі цін на різні сторони процесу виробництва - створення і впровадження нової техніки і технології, відновлення і підвищення якості продукції, раціональне використання виробничих ресурсів, утилізацію відходів. В багатьох випадках стимулююча функція реалізується при наближенні цін до необхідних витрат, тобто погодиться з обліковою і нормативною функціями.

Регулююча функція дозволяє регулювати співвідношення попиту та пропозиції шляхом підвищення або зниження цін на ті або інші види продукції.

Ціни класифікуються на види по різних ознаках.

1) В залежності від характеру обороту, що обслуговується:

· оптові ціни промислової продукції,

· закупівельні ціни сільськогосподарської продукції,

· кошторисні ціни і розцінки в капітальному будівництві,

· тарифи на послуги транспорту і зв'язку,

· роздрібні ціни.

2). Стосовно до промислової продукції, у залежності від процесу руху товару від виробника до споживача й обліку в ціні прибавочного продукту і витрат реалізації:

· оптові ціни підприємства,

· оптові ціни промисловості,

· роздрібні ціни.

Оптова ціна підприємства включає повну собівартість продукції, прибуток, податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір (якщо дана продукція є підакцизним товаром). Дана ціна, що встановлюється на основі договорів між виробниками і споживачами, називається договірною ціною і використовується при реалізації продукції підприємствам різних форм власності, населенню («фірмова торгівля»), а також посередницько-збутовим організаціям і фірмам. Отриманий виторг від реалізації продукції забезпечує відшкодування витрат підприємства й одержання прибутку. Оптові ціни підприємства використовуються при плануванні й обліку товарної і реалізованої продукції, визначенні доходу, рентабельності, продуктивності праці й інших вартісних показників діяльності підприємств. Оптові ціни підприємства призначені також для використання в розрахунках економічної ефективності виробництва, капітальних вкладень, нової техніки.

Оптова ціна постачальницько-збутових організацій включає оптову ціну підприємства, витрати і прибуток посередницько-збутових організацій, ПДВ. За цими цінами оптові посередники реалізують продукцію споживачам (підприємствам і торгуючим організаціям).

Роздрібні ціни включають оптові ціни промисловості, витрати і прибуток торговельних організацій, а також ПДВ. Взаємозв'язок оптових і роздрібних цін і їх структура приведені на рис. 6.1.

Ціни також розрізняються в залежності від транспортних витрат, що враховуються - тобто в ціну закладаються витрати на транспортування продукції до визначеного місця, яким є склад постачальника, транспортний засіб, державний кордон, склад споживача.

Необхідність у визначенні цін виникає при освоєнні нових або підвищенні якості існуючих видів продукції, а також обґрунтуванні цін на освоєні види продукції. В основі ціни лежать необхідні витрати на її виробництво і реалізацію, що являють собою вартість продукції. На відміну від вартості продукції, що включає повні витрати упредметненої і живої праці, собівартість продукції, як відзначалося вище, виражає в грошовій формі витрати упредметненої праці і частина витрат живої праці, сплачених в вигляді заробітної плати, а також витрати по реалізації продукції. Собівартість продукції менше вартості на величину прибавочного продукту (чистого доходу). Тому ціна включає собівартість продукції і чистий доход (нагромадження).

Рис. 6.1 Склад оптової та роздрібної ціни продукції

Оптова ціна підприємства за методом «витрати + прибуток» визначається як сума величин повної собівартості продукції і прибутку

Установлення нормативної величини доходу є найбільш складним завданням в ціноутворенні. Будучи однієї з форм реалізації прибавочного продукту, прибуток є джерелом нагромадження і важелем економічного стимулювання виробництва.

Прибуток - це частина вартості прибавочного продукту, виражений у грошах і продукції, що залишається на підприємстві після реалізації, відшкодування усіх витрат на її виробництво та сплати податків.

Прибуток виконує різні функції:

є одним з основних показників оцінки діяльності підприємства;

виступає в якості одного з показників ефективності використання виробничих фондів;

виступає як умова і джерело матеріального заохочення працівників підприємства;

є великим джерелом формування доходів бюджету;

є джерелом розширеного відтворення основних і оборотних коштів підприємств.

Прибуток є фінансовим результатом реалізації продукції і визначається в загальному виді як різниця між вартістю і-тої реалізованої продукції в оптових цінах підприємства і її повною собівартістю

де - обсяг і-тої реалізованої продукції.

Загальна сума прибутку підприємства складається з прибутку, одержуваної від реалізації окремих видів продукції, включаючи різні послуги на сторону, що не мають натуральних одиниць виміру. Вона залежить від рівня цін на продукцію, її фактичної собівартості, кількості зробленої продукції.

Прибуток - це синтетичний вартісний показник ефективності виробництва, економії витрат і росту обсягу виробництва і реалізації продукції. Разом з тим на величині прибутку відбивають багато інших факторів, у тому числі і не залежні від діяльності підприємства. Зростання прибутку в ряді випадків є результатом зниження цін на використовувану сировину і матеріали або підвищення цін на продукцію, що випускається.

Загальний (балансовий) прибуток підприємства включає кошти, що повинні бути отримані в результаті усієї фінансово-господарської діяльності:

від основної господарської діяльності - від реалізації товарної продукції і проведення робіт промислового характеру на сторону;

від реалізації продукції непромислових господарств і виробництв, що знаходяться на балансі підприємства;

від інших господарських позареалізаційних операцій, включаючи різницю сплачених і отриманих штрафів, пені та неустойок за порушення різних договірних умов.

Як же й у яких розмірах витрачається балансовий прибуток підприємства?

Розрахунковий прибуток (або прибуток до розподілу) утвориться після вирахування з балансового прибутку (Прб) рентних (фіксованих) платежів (Плр), податку на прибуток (Прн), що складає в даний час 30% від суми прибутку, плати за користування кредитами (Плк), екологічних платежів (Плэ) у кількостях понад установлені ліміти. Таким чином, чистий (розрахунковий) прибуток (Прч) підприємства визначається по формулі

Прч = Прб - Плр - Прн - Плк - Плэ

а схема її утворення і розподілу приведена на рис. 6.2.

Однак не слід поняття прибутку ототожнювати з терміном «доход». На відміну від прибутку, доход являє собою виторг від реалізації усіх видів продукції, робіт і послуг за винятком матеріальних витрат на їхнє виробництво (виконання).

(-) (-) (-)

(-)

Рис.6.2 Схема утворення і розподілу балансового прибутку підприємства

Фонд споживання (ФС) використовується для виплати винагород за підсумкові результати роботи, виплати премій за впровадження заходів нової техніки, стипендій, надання матеріальної допомоги, виплати заробітної плати непромисловому персоналові.

Фонд розвитку виробництва (ФРВ) призначений для придбання устаткування, модернізації і технічного переозброєння, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, упровадження нових технологій, фінансування заходів, спрямованих на освоєння нових видів продукції.

Рис.6.3 Формування чистого прибутку

Поряд із прибутком найважливіше значення для оцінки результатів діяльності підприємств має показник рентабельності . Цей показник дозволяє порівняти отриманий прибуток з витраченими ресурсами (виробничим капіталом) і оцінити якісну роботу підприємства.

Абсолютна величина прибутку, віднесений до валових витрат виробництва або величині виробничого капіталу (вартості виробничих фондів), виражає порівняльний результат роботи підприємства, а отримана в такий спосіб відносна величина називається рентабельністю.

Показник рентабельності призначений для порівняння ефективності роботи окремих підприємств і являє собою відношення абсолютних розмірів прибутку до обсягу продукції, що випускається, або величині виробничих фондів, за допомогою яких даний прибуток створюється.

Рентабельність може бути розрахована по підприємству в цілому:

а також по окремих видах продукції, що випускається

де - балансовий прибуток, грн.;

- вартість основних фондів підприємства, грн.;

- величина нормованих оборотних коштів, грн.;

- вартість всього випуску продукції, грн.;

- повна собівартість продукції, грн.

Метод визначення рентабельності по формулі (4.4) має назву ресурсного і характеризує ефективність використання виробничих ресурсів підприємства. Метод визначення рентабельності по формулі (4.5) називається витратним і показує відносну величину витрат на виробництво одиниці продукції.

Показник рентабельності також використовується для встановлення цін на вироблену продукцію. При заданому рівні рентабельності можна встановити ціну на кожен вид продукції:

, грн.

Зниження собівартості продукції - одне з додаткових джерел нагромаджень і умова підвищення рентабельності підприємства. Досягнення високого рівня рентабельності дозволяє створювати умови для безперервного розширеного виробництва на підприємствах.

На рівень рентабельності впливають суб'єктивні і тимчасові фактори: вік основних фондів і їхня оцінка, завершеність циклу виробництва та ін. Тому при порівняльному аналізі підприємств по показнику рентабельності вони повинні бути приведені в порівнянний вид - за складом підприємства, сортаментові продукції та ін.

Тема 7. Економічна ефективність господарських заходів в енергетиці

В економіці енергетики одним із основних понять є економічна ефективність господарських заходів. Господарськими заходами можуть вважатися:

* впровадження нової техніки;

* інвестиційний проект;

* укладання комерційної угоди;

* реалізація будь-якого господарського рішення;

* здійснення природоохоронних заходів;

* проведення соціальних заходів, спрямованих на підвищення добробуту людей, поліпшення інфраструктури, формування культурних цінностей та ін.

Спільними для всіх цих заходів є два моменти:

* по-перше, усі вони спрямовані на досягнення конкретного результату (соціального або економічного);

* по-друге, усі вони вимагають витрат коштів (або інших ресурсів).

Теорія ефективності чітко розмежовує поняття ефекту й ефективності, розуміючи під першим результат заходу, а під другим -- співвідношення ефекту і витрат, що його викликали.

Ефект (від лат.effectus -- виконання, дія) означає результат, наслідок яких-небудь причин, дій. Ефект може вимірюватися в матеріальному, соціальному, грошовому вираженні. Зокрема, ефект може оцінюватися обсягом додатково виробленої і спожитої продукції (тобто штуками, кубічними чи квадратними метрами, кВт*год, тоннами і т.д.), показниками поліпшення здоров'я населення (наприклад, зниженням захворюваності або смертності, виробничого травматизму, підвищенням середньої тривалості життя) і т.д. У тому випадку, коли зазначені результати одержують грошову оцінку, говорять про економічний ефект.

Економічний ефект - виражений у вартісній (грошовій) формі результат яких-небудь дій (зокрема, перелічених вище господарських заходів).

Хоча за визначенням результат і ефект є спорідненими поняттями (ефект - певна форма результату), потреби економічної практики змушують у ряді випадків розмежовувати зазначені терміни. При цьому під умовним поняттям «економічний результат», як правило, розуміють загальний («брутто») результат (зокрема, виторг, доход), а під поняттям «економічний ефект» - чистий («нетто») результат (зокрема прибуток). Принциповий взаємозв'язок між зазначеними двома поняттями може бути виражений формулою

Е=Р-В

де Е - величина умовного економічного ефекту; Р - величина умовного економічного результату; В - повні витрати на захід, що викликав ефект.

Залежно від рівня господарювання розглянуті показники можуть, зокрема, набувати такого змісту:

- народногосподарський рівень: Р - приріст ВВП за певний часовий період; В - повні витрати на захід, включаючи економічні збитки від забруднення довкілля; Е - приріст національного доходу.

- рівень підприємства: Р - загальний виторг підприємства за певний часовий період; B - вартість виробництва і реалізації продукції «плюс» податкові відрахування і платежі; Е - прибуток.

Якщо результати економічної діяльності перевищують втрати, говорять про позитивний ефект (зокрема, підприємство отримує прибуток), в іншому разі - про негативний ефект (збиток).

У ролі показника економічного ефекту залежно від цілей заходу і від рівня прийняття рішення можуть використовуватися:

* на національному рівні: приріст національного доходу; збільшення надходження валютних коштів у країну; збільшення обсягу податкових надходжень у бюджет; зниження зовнішнього (внутрішнього) боргу; зниження економічного збитку від забруднення навколишнього середовища тощо;

* на територіальному рівні: збільшення обсягу надходжень у бюджет; збільшення відрахувань, спрямованих на вирішення соціальних проблем; зростання доходів населення тощо;

* на рівні підприємства: зростання прибутку; приріст заробітної плати працівників підприємства; економія заробітної плати внаслідок вивільнення працюючих; заощадження сировини, енергії, матеріалів тощо.

Ефективність визначається відношенням результату (ефекту) до витрат, що забезпечили його одержання. Ефективність розкриває характер причинно-наслідкових зв'язків виробництва. Вона відбиває не сам результат, а те, якою ціною він був досягнутий. Тому ефективність найчастіше характеризується відносними показниками, що розраховуються на основі двох груп характеристик (параметрів) результату і витрат. Економічна ефективність - це вид ефективності, що характеризує результативність діяльності економічних систем (підприємств, територій, національної економіки). Основною особливістю таких систем є вартісний характер засобів (витрат) досягнення цілей (результатів), а в ряді випадків і самих цілей (зокрема одержання прибутку).

Показники ефективності розраховуються не заради самих показників, а для обґрунтування управлінських рішень. Тому для правильного вибору методів розрахунку ефективності необхідно перш за все проаналізувати особливості прийнятого рішення. Серед найбільш суттєвих моментів, що повинні враховуватися при зазначеному виборі, слід виділити:

- характер цільової настанови прийнятих рішень;

- базу порівняння отриманих оцінок економічної ефективності;

- необхідний ступінь деталізації розрахунків;

- місце розглянутого господарського заходу в життєвому циклі продукту;

- місце розглянутих ефектів і витрат стосовно сфери інтересів економічних суб'єктів, що беруть участь у реалізації заходу.

Зупинимося докладніше на ключових моментах розглянутих особливостей.

Цільова настанова рішень, що приймаються. Яким чином характер ухвалених рішень може впливати на вибір методів розрахунку ефективності? Справа в тому, що від цільової настанови залежить вибір критерію оптимізації варіантів, що обираються. Заради цієї оптимізації, власне, й аналізуються показники ефективності. Це, у свою чергу, обумовлює стратегію оптимізації і вибір розрахунку ефективності.

При всьому різноманітті видів і форм господарських рішень реально можна говорити лише про дві основні системи критеріїв оптимізації, які принципово різняться, та про одну комбіновану, що поєднує в собі основні критерії перших двох систем:

1) максимізація результату при фіксованих витратах (ресурсах);

2) мінімізація витрат (ресурсів) при фіксованому результаті;

3) оптимізація (найчастіше максимізація) співвідношення витрат і результатів, як правило, з додатковим урахуванням інших показників ефективності (у тому числі й натуральних).

Розглянуті ситуації залежно від цільової настанови рішення умовно можуть бути названі інвестиційними, ресурсними і комбінованими.

Інвестиційні цільові настанови охоплюють ті випадки, коли метою господарського рішення є максимізація результату при використанні обмежених ресурсів. Найчастіше це пошук напрямків найвигіднішого вкладення коштів (капіталу). Основний критерій ухвалення рішень - максимізація прибутку («гроші заради грошей»). У даному випадку доводиться мати справу з відносно фіксованою сумою вихідного капіталу (ресурсів, коштів, витрат), які потрібно (або можна) вкласти «в справу».

Ресурсні рішення ухвалюються в умовах, коли очікуваний результат (генеральна мета) уже заданий. Тому основне призначення таких рішень - вибір засобів (ресурсів, коштів), що можуть забезпечити досягнення заданого (відносно фіксованого) результату («ресурси заради результату» ). Відповідно критерієм ухвалення рішень є мінімізація ресурсів при порівняльному результаті. Вихідними (у даному випадку такими, що мінімізуються) ресурсами можуть бути грошові кошти (капітал), матеріальні та енергетичні ресурси, трудові фактори (люди), час.

Комбіновані цільові настанови виникають тоді, коли варіанти, що використовуються як альтернативні (тобто такі, серед яких доводиться вибирати, приймаючи рішення), значно розрізняються параметрами як своїх результатних, так і витратних характеристик.

Сумарна величина економічного ефекту від реалізації передбаченого заходу протягом усього життєвого циклу виробу має такий вигляд:

Есум=Епол+Епот+Ен

де Епол - сумарна величина економічних ефектів, що реалізуються на попередніх стадіях; Епот - сумарна величина економічних ефектів, що реалізуються на поточній стадії; Ен - сумарна величина економічних ефектів, що реалізуються на наступних стадіях.

Економічний аналіз дозволяє виявити, як зміна кожного з технічних чи соціальних параметрів може впливати на вартісні дохідні або витратні характеристики.

Нагадаємо, що на величину дохідних характеристик це може впливати через три основні групи факторів:

* зміна продуктивності (кількості виробленої і реалізованої за одиницю часу продукції);

* зміна якості продукції (ціни реалізації одиниці продукції);

* зміна часового періоду реалізації заходу (терміну дії заходу, і протягом якого можна отримувати прибуток).

На величину витратних характеристик це може впливати через дві групи факторів:

* зміна капітальних вкладень;

* зміна поточних витрат.

Як ефект найчастіше розглядається як:

* річна величина ефекту - у результаті розрахунків за формулою одержуємо відомий показник - частка від величини витрат, якій відповідає величина прибутку, що реалізується протягом одного року; у Радянському Союзі існувало навіть нормативне значення цього показника, Затверджене для різних умов у межах 0,12-0,15;

* повна величина ефекту (за весь період реалізації заходу) - підсумком розрахунків, зокрема, є досить поширений показник «віддача капіталу», тобто величина прибутку, який отримуємо на кожну одиницю вкладених витрат (1 грн прибутку на 1 грн витрат).

Показники економічної ефективності умовно можна диференціювати на дві групи: конкретні та узагальнюючі. Конкретні показники економічної ефективності характеризують окремі сторони економічного виробничого або комерційного процесу.

Узагальнюючі показники економічної ефективності характеризують результативність діяльності всієї економічної системи в цілому (підприємства, території, національної економіки). Приклади деяких узагальнюючих і конкретних показників наведено в табл. 7.1. Узагальнюючі показники є підставою для ухвалення рішень на рівні системи в цілому. Ці рішення спрямовані на вдосконалення або трансформацію згаданих суб'єктів. В одних випадках необхідно обґрунтувати вибір ресурсів для досягнення конкретних цілей, в інших -- вибір напрямків діяльності економічної системи (інвестування коштів). Конкретні показники дають можливість обґрунтувати рішення з удосконалення окремих компонентів виробничих процесів.

Таблиця 7.1 Система показників ефективності виробництва (діяльності) первинних суб'єктів господарювання (Економіка, 2000)

Узагальнюючі показники	Показник ефективності використання
	праці (персоналу)	виробничих фондів	фінансових коштів
Рівень задоволення потреб ринку Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів Прибуток на одиницю загальних витрат Рентабельність виробництва Витрати на одиницю товарної продукції Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва Народногосподарський ефект використання продукції	Темпи зростання продуктивності праці Частка приросту продукції за рахунок зростання продуктивності праці Коефіцієнт використання корисного фонду робочого часу Трудомісткість одиниці продукції Зарплатомісткість одиниці продукції	Загальна фондовіддача (за обсягом продукції) Фондовіддача активної частини основних фондів Рентабельність основних фондів Фондомісткість одиниці продукції Матеріаломісткість одиниці продукції Коефіцієнт використання найважливіших видів сировини й матеріалів	Оборотність обігових коштів Рентабельність обігових коштів Відносне вивільнення обігових коштів Питомі капітальні вкладення (на одиницю приросту потужності або продукції) Рентабельність інвестицій Строк окупності вкладених інвестицій

Конкретні показники є основою для розрахунку узагальнюючих. У цьому розумінні узагальнюючі показники є метою виконання розрахунків, а конкретні - їх засобом.

Показник - якісна оцінка або кількісний параметр, який характеризує стан об'єкта, явища або процесу. По наявності показники: фізичні; технічні; економічні.

По повноті інформації показники: прості; комплексні; узагальнюючі.

Критерій - мірило стану оцінки об'єкта представляє відмінну ознаку або умову, на основі якої відбувається оцінка параметра.

В основу критерію покладені якісні і кількісні територіальні показники (властивості і параметри), що відображають стан об'єкта.

Якщо показник - це характеристика стану об'єкта, то критерій мірило цього стану.

По характеру здійснених витрат всі види ефективності поділяють на 2 групи:

Ефективність ресурсів, що використовуються.

Ефективність витрат (всіх спожитих ресурсів).

До першої групи відноситься ефективність виробничих фондів, трудових ресурсів, нематеріальних ресурсів.

До другої групи відноситься ефективність капітальних вкладень і поточних витрат, ефективність загальних витрат.

Економічна ефективність капітальних вкладень визначається за допомогою показників, їх абсолютної та порівняльної економічної ефективності.

Абсолютна ефективність показує загальну величину віддачі капітальних вкладень та обчислюється відношенням величини економічного ефекту до величини самих затрат. Загальна

Або загальна при модернізації

де Пч - чистий прибуток річний;

К - капітальні вкладення;

Пч - річний приріст чистого прибутку.

Строк окупності капітальних вкладень

Критерієм ефективності капітальних вкладень є умова: одержаний показник ефективності капітальних вкладень повинен бути більше нормативного: Е Ен., а строк окупності - менше: Т Тн.

Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли необхідно вибрати кращий варіант проектів інвестування виробництва.

1. Строк окупності додаткових капітальних вкладень :

де С - річна економія за рахунок зниження собівартості;

С - собівартість продукції;

К - додаткові капітальні вкладення по більш капітальному варіанту.

в цьому випадку вводимо додаткові капітальні витрати

2. Показник порівняльної економічної ефективності капітальних вкладень

де Тд - строк окупності.

При дотриманні цієї умови додаткові капітальні витрати ефективні, тобто більш ефективним являється варіант 2, при недотриманні - варіант 1.

3. Показник понаднормованого чистого прибутку:

Тн П1 - К1 Тн П2 - К2 Тн Пі - Кі max

П2 - Ен К2 П1 - Ен К1 Пі - Ен Кі max

4. Приведені витрати

Впр = С + Ен К min

Впр = Тн С + К min

де С - річна собівартість продукції;

К - коефіцієнт капітальних вкладень у виробничі фонди підприємства.

Приведені витрати - сума поточних витрат і нормованих витрат додаткової праці. Повні витрати на будівництво складаються із абсолютної суми капітальних вкладень і втрат від їх заморожування.

Капітальні витрати, які визначені з врахуванням строку їх заморожування і недотриманої в зв'язку з цим віддачі називаються приведеними капітальними витратами.

Список літератури

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”.Відомості Верховної Ради України № 2, 1998.

Закон України “Про підприємства в Україні”.Відомості Верховної Ради України № 7, 1993.

Закон України “Про податок на додану вартість”.Відомості Верховної Ради України № 51, 1997.

Закон України “Про господарські товариства”.Відомості Верховної Ради України № 49, 1991.

Закон України “Про електроенергетику”.Відомості Верховної Ради України № 42, 1997.

Економіка енергетики СРСР: Учеб./А.Н. Шишов, Н.Г. Бухарінов, В.А. Таратін та ін. / Під ред. А.Н. Шишова. - 2-е вид., перепр. і доп. - М.: Висш. школа, 1986. - 352с.

Економіка енергетики СРСР: Підручник для студентів енергетичних спеціальностей вузів / Прузнер С.Л., Златопольский А.Н., Некрасов А.М. - М.: Висш. школа, 1984. - 42с.

С.Л. Прузнер. Економіка, організація і планування енергетичного виробництва. М.: Енергія, 1976. - 320с.

Златопольский А.Н., Завадский И.М. Економіка промислової теплоенергетики. Підручник для вузів. Вид. 2-е, перепр. і доп. - М.: Висш. школа, 1975. - 328с.

Аракелов В.Е., Кремер А.И. Методичні питання економіки енергоресурсів. М.: Енергоатомвидав, 1990. - 192с.

Економіка комплексного використання енергетичної сировини / В.М. Зиков та ін. - М.: Надра, 1988. - 60с.

Економіка: Підручник / Під ред. Доц. А.С. Булатова. - М.: Видавництво БЕК, 1995. - 632с.

Економіка підприємства: Підручник. - У 2т. / За ред. С.Ф. Покропивного. - К.: Вид-во “Хвиля-прес”, 1995.

Економіка виробничого підприємництва. Навч. Посібник /Й.М. Петрович та ін. - Львів: Оксарт, 1996. - 416с.

Т.Г. Бень. Основи ціньової політики і ціноутворення в промисловості: Навч. посібник. - Дніпропетровськ, Дметау, 1997. - 151с.

Ковальов В.В. Фінансовий аналіз: Керування капіталом. Вибір інвестицій. Аналіз звітності. - 2-е вид. перепр. і доп. - М.: Фінанси і статистика, 1997. - 512с.

В.П. Савчук. Оцінка ефективності інвестиційних проектів: Навч. посібник. Дніпропетровськ, Гметау, 1998. - 211с.

В.П. Савчук, С.И. Прилипко, Е.Г. Величко. Аналіз і розробка інвестиційних проектів. - Навчальний посібник. - К.: Вид-во, Эльга, 1999. - 304с.

Базові нормативи плати за забруднення навколишнього природного середовища України та Методика визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природнього середовища України /М-во охорони навколишнього природного середовища України. К., 1993. - 22с.

Постанова Кабінету Міністрів України № 303 від 01.03.99р. “Про затвердження Порядкові встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору”.

Тимчасова типова методика визначення економічної ефективності здійснення природоохоронних заходів і оцінки економічного збитку, заподіюваного народному господарству забрудненнями навколишнього середовища. М.: Економіка, 1986. - 96с.

Размещено на Allbest.ru