Визначення економічної ефективності інноваційних проектів

Проте, ці показники, незважаючи на відзначені недоліки, використовуються на практиці для оцінки результативності наукової діяльності. Дослідники відзначають при цьому тісний зв'язок між числом публікацій, рівнем фінансування НДР і науковим статусом вчених. Поряд з библиометрическіми даними для аналізу ефективності наукових досліджень широко використовуються і інші кількісні показники: число запрошених доповідачів на міжнародні конференції, міграція вчених, одержання грантів на наукові дослідження з закордонних джерел, членство в закордонних академіях і наукових суспільствах і т.п.

Зрозуміло, публікація -- це теж результат наукової праці. Однак спробуємо абстрагуватися від чисто публікаційних критеріїв і виділити той науково-технічний ефект, що забезпечується застосуванням результатів високоефективної наукової праці. Вимір цих ефектів утруднено, оскільки в їхній основі лежить приріст інформації, обумовлений багатьма факторами і ведучий до різних наслідків. Г.А. Лахтин спробував досліджувати зв'язок між продуктивністю праці в народному господарстві країни і діяльністю науковців. Цей зв'язок він виразив у такий спосіб

(1.9)

де -- приріст продуктивності праці в народному господарстві; -- приріст інформації; Т -- фактор інтенсивності, що характеризує рух інформації в суспільстві, і насамперед її використання в матеріальному виробництві.

Однак вимірювати приріст інформації кількісно практично не представляється можливим, оскільки вимір наукової продукції в бітах (одиницях інформації) чи по кількості ідей навряд чи можливо.

Г.А. Лахтин, розуміючи труднощі реалізації на практиці запропонованої їм формули, пише: «Коли не можна вимірити кількість дослідницької продукції, отриманої в результаті роботи, можна спробувати дати оцінку хоча б тому, виконана вона чи ні». Але такий підхід припускає вже не кількісну, а якісну оцінку, тобто виявлення наукового ефекту як результату наукової праці за допомогою сполучення цих видів оцінок. При цьому науковий ефект відбиває можливість задоволення потреб у новій інформації і багаторазовому її застосуванні (властивість споживчої вартості наукової продукції), а також виявляє ступінь задоволення потреб (властивість якості створеної інформації).[6]

Процес, що відбувається у світовій практиці, ускладнення і подорожчання технічних проектів, що викликає необхідність постійного збільшення засобів на розвиток наукових досліджень і реалізацію нововведень, усе в більшій мірі підвищує значимість проблеми визначення ступеня ризику при досягненні необхідних результатів. Необхідність концентрації ресурсів для здійснення нововведень вимагає аналізу великого обсягу інформації при рішенні питання про вкладення засобів. Тому що невдача може привести до важких, часом катастрофічним, наслідків для організації, що фінансує. Цим, мабуть, викликане прагнення виробничих систем до еволюційного процесу удосконалювання технічної бази шляхом реалізації дрібних винаходів і раціоналізаторських пропозицій, а не за рахунок великих наукових ідей, відкриттів і принципово нових винаходів. Природно, що такий шлях дозволяє зменшити ризик, але не забезпечує динамічний науково-технічний розвиток.

З погляду замовника визначальним фактором є сукупний ризик, представлений сумою технічного і комерційного ризиків. Виконавець НДДКР повинен оцінювати обидві складові ризику окремо для того, щоб чітко представляти, яку його частину він приймає цілком на себе, а яку припускає розділити з замовником. Величина технічного ризику визначається виходячи з оцінки наявного на початок виконання НДДКР науково-технічного заділу. Наявність результатів раніше проведених ФД і ПД, винаходів, макетних і лабораторних зразків значною мірою підвищує імовірність того, що будуть успішно переборені технічні проблеми.

Великі складності виникають при оцінці ефективності ФД. Їхні результати не можуть бути економічно оцінені. Основа їхньої оцінки -- науковий ефект. Його вимір стосовно до конкретного дослідження (темі) можливо тільки на основі експертно-бальної оцінки. Варто тільки спробувати розмежувати наукові ефекти по публікаційним даним (розширенням системи накопичених знань) і застосуванню отриманих результатів наукової праці в наступному їхньому втіленні в інших дослідженнях, наукових організаціях, виробництві.

Підходи, засновані на кількісних підрахунках статей, патентів і т.д., не мають виходу на якісні аспекти результатів досліджень. Тому більшість дослідників дотримують думки, що найбільш прийнятним способом оцінки досліджень залишається метод змістовної компонентної оцінки, здійснюваний із залученням експертів, з використанням бальних оцінок результативності НДР.

У деяких роботах оцінка науково-технічного ефекту здійснюється майже так само, як наукового. Так, у літературі найважливішими ознаками науково-технічного ефекту вважається рівень новизни, теоретичний рівень і можливість реалізації. Погоджуючись із цим, ми думаємо, що вони прийнятні скоріше для результату ФД, тобто характеристики наукового ефекту ФД, чим для НДДКР. В іншій літературі автор оцінює принципово новий рівень новизни розробки в 8 --10 балів, а традиційний -- у 1 бал (Рис. 1.6). Для оцінки результату фундаментального і навіть прикладного дослідження це правильно, але при оцінці результату ДКР подібне твердження може дезорієнтувати розроблювача. Прагнучи підвищити коефіцієнт науково-технічного ефекту, він буде намагатися збільшувати новизну деталей за будь-яку ціну, наприклад підвищувати число оригінальних деталей.



Рисунок 1.6 - Основні положення, на яких засновані усі варіанті формалізованих бальних оцінок.

Трохи більш точні ознаки науково-технічного ефекту, на нашу думку, приведений В.А. Покровським: науково-технічний рівень пропонованих результатів, перспективність (першорядна важливість, важливість, корисність), можливий масштаб упровадження (народногосподарський, галузевий, внутріміністерський) до ступінь імовірності успіху (велика, помірна, мала). Оцінка, приведена В.А. Покровським для розрахунку науково-технічного ефекту, заснована тільки на застосуванні бальної системи. Практичний інтерес представляють розроблені шкали градацій показників новизни і впровадження, що, на думку автора, є критеріями ефективності і якості науково-технічної роботи. В основі оцінки шкал лежить усе та ж бальна система. Розглянемо принципи їхньої побудови.

Побудова шкали рівня новизни передбачає диференційований підхід до робіт різного характеру, спрямованих на одержання нових знань (ФД), чи на розробку нових видів продукції (НДДКР). Діапазон між вищим і нижчим рівнями новизни прийнятий від 50 до 1 бала; діапазон між вищим і нижчим рівнем застосовності-- від 7 до 1 бала. З наближенням до практичного використання в промисловості бальні оцінки зростають. Щоб визначити загальну інтегральну оцінку роботи (науково-технічний ефект), пропонується перемножувати оцінки рівня новизни і рівня застосовності. Це дозволяє порівнювати роботи різного напрямку: фундаментальні дослідження з високим рівнем новизни і малим ступенем застосовності і прикладні роботи, упровадження яких здійснюється в короткий термін, але рівень новизни не завжди високий. Низький рівень оцінки по одному показнику компенсується високою оцінкою по іншому.[4]

Проте, експертний метод оцінки значимості наукових досліджень є на сьогодні основним при рішенні питань фінансування і підтримки науково-технічних розробок як на державному рівні, так і на рівні конкретної фірми. У науковій літературі обговорюються пропозиції по удосконалюванню експертних методів оцінки, включаючи пропозиції по залученню і резензуванню вчених із суміжних областей і інших країн, організація дискусій між рецензентами і тими, кого рецензують, визначенню системи використовуваних критеріїв оцінки наукових досліджень і ін. (Рис. 1.7).

Головним підсумком обговорень з'явився висновок про необхідність використання кількісних показників для оцінки рівня ефективності проведених наукових досліджень. Використання кількісних індикаторів дозволить більш об'єктивно проводити порівняльний аналіз науково-технічних досягнень.



Рисунок 1.7 - Недоліки, властиві балльно-экспертним методам.

1.3.2 Соціальна ефективність

Оцінка соціальних наслідків науково-технічних інновацій відноситься до числа найбільш складних у методологічному аспекті проблем ефективності інноваційної діяльності. З одного боку, соціальні цілі і відповідно соціальна ефективність повинні виступати як основні критерії оцінки будь-якого проекту, оскільки кінцева мета НТП і будь-якого інноваційного проекту виражається в поліпшенні життя суспільства, його гармонічного розвитку (Рис. 1.8). І тому саме соціальні цілі проекту повинні превалювати у формуванні державної інноваційної політики.

З іншого боку, багато проявів соціального ефекту важко чи неможливо вимірити, обмежуючи лише якісним їхнім описом. Як правило, чим значніше соціальне досягнення, тим складніше дати йому інтегральну кількісну оцінку.



Рисунок 1.8 - Результати реалізації інноваційної політики.

Соціально-економічні цілі наукових досліджень і розробок -- кінцеві цілі, для досягнення яких виконуються наукові дослідження і розробки. Класифікація соціально-економічних цілей призначена для оцінки сформованих пріоритетів у розвитку науки і служить важливим інструментом формування науково-технічної політики. Класифікація соціально-економічних цілей, застосовувана у вітчизняній статистиці науки, будується виходячи з задач державної науково-технічної політики, відповідає рекомендаціям Організації економічного співробітництва і розвитку і Евростата.

У складі соціально-економічних цілей наукових досліджень і розробок виділяються наступні:

1. Розвиток економіки:

1.1 сільське господарство, лісівництво і рибальство;

1.2 виробництво, розподіл і раціональне використання енергії;

1.3 промисловість, у тому числі

1.3.1 підвищення економічної ефективності і технологічного рівня промисловості;

1.3.2 видобуток і переробка неенергетичних мінералів;

1.3.3 хімічна промисловість;

1.3.4 виробництво автомобілів і інших транспортних засобів;

1.3.5 електронна промисловість, виробництво устаткування для радіо, телебачення і зв'язку;

1.3.6 розробка засобів програмного забезпечення;

1.3.7 виробництво електричних машин і апаратури;

1.3.8 виробництво приладів;

1.3.9 виробництво інших машин і устаткування;

1.3.10 виробництво одягу, текстильних і шкіряних виробів;

1.3.11 виробництво харчових продуктів і напоїв;

1.3.12 інші галузі промисловості;

1.4 будівництво;

1.5 транспорт;

1.6 зв'язок;

1.7 інфраструктура і планування міських і сільських населених місць;

1.8 сфера послуг.

2. Соціальні цілі:

2.1 охорона навколишнього середовища;

2.2 охорона здоров'я населення;

2.3 соціальний розвиток і суспільні структури.

3. Загальний розвиток науки.

4. Дослідження і використання Землі і атмосфери.

5. Використання космосу в мирних цілях.

6. Оборона.

Розподіл робіт з соціально-економічним цілям здійснюється в статистику за критерієм безпосереднього цільового призначення конкретних проектів наукових досліджень і розробок.

У практиці оцінки соціальних наслідків інноваційних проектів склався ряд методичних прийомів, що дозволяють вирішити цю проблему. Для тих складових соціального ефекту проекту, по яких установлені нормативні вимоги до соціальних норм стандарту, наприклад, екологічні і санітарно-гігієнічні нормативи, можуть використовуватися нормативні параметри оцінки проектів. Так, якщо проект задовольняє встановленим нормам, то відповідні складові соціального ефекту в результаті реалізації проекту досягаються. Тут, однак, існує проблема встановлення научно-обоснованных нормативних вимог, що відповідають сучасному рівню розвитку суспільства, з одного боку, але з іншого боку - що носять випереджальний характер.

Однак варто визнати, що основним методом оцінки соціальної ефективності проекту залишається експертний метод (Рис. 1.9).

Рисунок 1.9 - Форми експертизи очікуваних соціальних наслідків науково-технічних інновацій.

Окремі компоненти соціальної ефективності можуть мати вартісну оцінку і відбиватися в розрахунках економічної ефективності проектів (Рис. 1.10).

Рисунок 1.10 - Компоненти соціальної ефективності, які мають вартісну оцінку.

1.3.3 Економічна ефективність

Економічна ефективність інноваційного проекту безпосередньо зв'язана з проблемою комплексної оцінки ефективності капітальних вкладень, оскільки проект у даному випадку розглядається як об'єкт інвестування.

Перехід до ринкових відносин вимагає гнучких рішень в економіці, що забезпечують істотне підвищення ефективності інвестицій. Одним з найважливіших питань теорії ефективності варто визнати критериальний підхід, оскільки при різних критеріях мають місце різні відповідні показники (коефіцієнти) економічної ефективності. В основу критериального підходу закладений триєдиний критерій раціональності інвестицій: економічний, екологічний і соціальний. Це значно ускладнює визначення ефективності і має потребу в такій методиці, яка б спочатку визначала оптимальні варіанти в кожній із зазначених сфер, а потім давала можливість інтегрувати їхні дані.

Конкретний підхід до обліку впливу зазначених сфер бажано звести до обмеженої кількості показників, що дасть можливість трохи спростити рішення багатофакторної задачі. З економічної точки зору інвестиції характеризуються витратами живої і минулої праці. Відповідні цієї концепції показники (фондомісткість, трудомісткість, матеріалоємність і т.п.) мають тенденцію до мінімізації для забезпечення більшої ефективності інвестицій. Соціальний критерій враховує необхідність поліпшення комунально-побутових умов праці, зниження витрат ручної праці, а також збільшення доходу в розрахунку на одного працюючого. Екологічний аспект орієнтує на мінімізацію використання повітряних, водяних і земельних ресурсів, як при здійсненні будівництва, так і в експлуатаційний період.

Загальна економічна ефективність інвестицій може розраховуватися:

а) по народному господарству в цілому, великих регіонів і галузей як відношення приросту частки зробленого національного доходу в порівнянних цінах до використовуваних капітальних вкладень по всіх джерелах фінансування, що визвали цей приріст:

(1.10)

де - економічна ефективність інвестицій; - приріст частки зробленого національного доходу в порівнянних цінах; - капітальні вкладення по всіх джерелах фінансування.

При цьому критерієм абсолютної ефективності служить максимізація обсягів інвестицій:

(1.11)

(1.12)

б) по окремих i-х проектах -- як відношення приросту прибутку (зниження собівартості) чи госпрозрахункового доходу до капітальних вкладень, що викликали цей приріст:

(1.13)

де - приріст прибутку або госпрозрахункового доходу; - капітальні вкладення.

Складовою частиною капітальних вкладень є витрати на наукові дослідження і розробки, виражені в грошовій формі фактичні витрати на виконання наукових досліджень і розробок. Основна увага в статистику приділяється обліку внутрішніх витрат на наукові дослідження і розробки, виконані власними силами організацією, що звітує, протягом звітного року, незалежно від джерела фінансування.

Економічний ефект від інновацій являє собою підсумок спільної діяльності науки і виробництва. Виступаючи як кількісний вимірник суспільної корисності, він використовується для добору проблем, що підлягають розробці, розподілу ресурсів між науковими темами і напрямками, розробки цін на наукову продукцію, оцінки діяльності наукових колективів і побудови систем стимулювання.

Однак високий річний економічний ефект можна одержати і при посередній роботі (без обліку ресурсів). В главу кута діяльності наукових організацій повинний бути поставлений показник віддачі всіх ресурсів. Нова техніка повинна давати найвищий кінцевий результат при найменших витратах. Це і є критерій визначення результативності роботи наукових колективів. Отже, показником віддачі витрат є економічна ефективність науки, що представляє кількісне відношення ефекту, отриманого від упровадження наукових ідей у виробництво (тобто інновацій), до сукупних витрат на їхнє здійснення.

Одним з найважливіших факторів економічної ефективності в умовах конкуренції будуть мінімальні терміни введення об'єктів в експлуатацію.

Одним зі шляхів досягнення мінімізації тривалості інвестиційного циклу варто вважати істотне зменшення тривалості проектно-дослідницьких, будівельно-монтажних робіт і заходів щодо освоєння потужностей. По можливості варто організувати сполучення окремих циклів інвестиційного процесу. Це дозволить забезпечити мінімізацію термінів робіт

(1.14)

Економічне стимулювання скорочення тривалості інвестиційного попиту варто передбачати в договорі, і, як варіант, може використовуватися принцип передачі підрядчику частки прибутку проекту за період дострокового введення його в експлуатацію:

(1.15)

де -- ефект від дострокового введення об'єкта в експлуатацію, тис.грн.; -- коефіцієнт динаміки частки прибутку; -- розрахунковий прибуток споруджуваного (уведеного) підприємства за рік, тис. грн.; -- договірної термін будівництва, рік; -- фактична тривалість будівництва, рік.

Іншим напрямком підвищення ефективності інвестицій варто вважати економію на вартості землі шляхом використання раціональних об'ємно-планувальних рішень (розміщення на мінімальній площі), використання ділянок землі, непридатних для сільського господарства. Комплекс економічних заходів, зв'язаних з мінімізацією витрат, що залежать від учасників інвестиційного процесу, податків, процентних ставок і інших економічних важелів, також є напрямком підвищення ефективності інвестицій.

Вибір економічно раціональних постачальників устаткування, будівельних конструкцій, деталей і матеріалів також дозволить істотно знизити розміри необхідних інвестицій, що буде задовольняти критерію мінімуму капітальних вкладень:

(1.16)

Відповідно економія капітальних вкладень буде прагнути до максимуму:

(1.17)

Досягнення максимального прибутку при мінімальних капітальних вкладеннях базується на умілому використанні прогресивної технології, нової техніки, раціональних об'ємно-планувальних рішень, ефективних будівельних матеріалів і інших досягнень НТП. Вибір форм відтворення основних фондів і потужностей дозволить підвищити ефективність інвестицій шляхом мінімізації обсягів нового будівництва, а також оптимізації структури і тривалості робіт з технічного переозброєння, реконструкції і розширенню підприємств і об'єктів різного призначення.

1.3.4 Бюджетна ефективність

Бюджетна ефективність оцінюється за вимогою органів державного і/чи регіонального керування. Відповідно до цих вимог може визначатися бюджетна ефективність для бюджетів різних рівнів чи консолідованого бюджету. Показники бюджетної ефективності розраховуються на підставі визначення потоку бюджетних засобів(Рис. 1.11).



Рисунок 1.11 - Бюджетні засоби для розрахунку бюджетної ефективності.

Окремо рекомендується враховувати:

- податкові пільги, що відбиваються в зменшенні надходжень від податків і зборів;

- державні гарантії позик і інвестиційних ризиків.

При оцінці бюджетної ефективності проекту враховуються також зміни доходів і витрат бюджетних засобів, обумовлені впливом проекту на сторонні підприємства і населення, якщо проект робить на них вплив, у тому числі:

а) пряме фінансування підприємств, що беруть участь у реалізації проекту;

б) зміна податкових надходжень від підприємств, діяльність яких чи погіршується поліпшується в результаті реалізації проекту;

в) виплати пособій обличчям, що залишаються без роботи в зв'язку з реалізацією проекту;

г) виділення з бюджету засобів для переселення і працевлаштування громадян у випадках, передбачених проектом.

По проектах, що передбачає створення нових робочих місць у регіонах з високим рівнем безробіття, у притоки бюджетних засобів враховується економія капіталовкладень з державного бюджету чи бюджету суб'єкта Держави на виплату відповідних посібників.

Показники бюджетної ефективності відбивають вплив результатів здійснення проекту на доходи і витрати відповідного (державного, регіонального чи місцевого) бюджету. Основним показником бюджетної ефективності, використовуваним для обґрунтування передбачених у проекті мір державної і регіональної фінансової підтримки, є бюджетний ефект.

Бюджетний ефект для t-гo кроку здійснення проекту визначається як перевищення доходів відповідного бюджету над витратами в зв'язку зі здійсненням даного проекту:

(1.18)

де - доходи відповідного бюджету; - витрати в зв'язку зі здійсненням даного проекту.

Основним показником бюджетної ефективності є NPV. При наявності бюджетних відтоків можливе визначення IRR і PI.

1.4 Фінансування науково-технічної та інноваційної сфер діяльності в Україні

Розвиток наукової діяльності як на рівні окремого підприємства, так і на рівні інтегрованих структур і держави в цілому припускає створення добре обґрунтованої системи фінансування.

Науково-технічна та інноваційна активність - один із основних показників стану та конкурентоспроможності економіки. Зі зниженням цього показника національна економіка втрачає позиції на ринках, швидко старіють виробничі фонди, відбувається прискорення падіння рівня інвестиційного, технологічного процесів. З розширенням науково-технічних та базисних інновацій починається інвестиційний бум як передумова подолання кризи та депресії, переходу до підйому виробництва. Це вказує на механізм циклічності динаміки науки, інновацій, техніки, економіки, який підтверджено досвідом багатьох держав, то пройшли усі фази середньострокових та довгострокових циклів розвитку протягом майже двох століть.

Перехід до ринкових умов господарювання, розпал єдиного наукового, технологічної о простору, значний спад виробництва та інвестицій, високий рівень інфляції -- все це негативно вплинуло на можливості науково-технічної та інноваційної сфер діяльності, на розробку, освоєння та впровадження нової техніки в Україні.

Основи державної політики у науково-технічній та інноваційнім сферах діяльності визначаються Законом України "Про науку і науково-технічну діяльність". Ст. 34 цього Закону визначено, то одним з важелів здійснення державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності є бюджетне фінансування (крім видатків па оборону) у розмірі не менше 1,7% валового внутрішнього продукту (ВВП). Цією ж статтею визначено, що видатки на наукову і науково-технічну діяльність є захищеними статтями видатків державного бюджету.

Як було зазначено, розвиток науково-технічної та інноваційної сфер діяльності є одним із дієвих важелів виведення країни з економічного застою, її поступового входження до спільноти розвинених країн світу та поглиблення участі у відповідних європейських структурах.

Незадовільний фінансовий стан більшості наукових організацій, погіршення матеріально-технічного забезпечення науки, фізичне та моральне старіння наукового устаткування та обладнання, втрата певної частини висококваліфікованих наукових кадрів, недостатньо високий рівень розробок, що виконуються, призвели до подальшого відставання у галузі технічного і технологічного оновлення виробництва, зменшення виробництва нових видів конкурентоспроможної продукції. Розрахунки показують, що кількість інноваційно-активних підприємств щорічно знижується в середньому на 8,8%.

Серед чинників, що стримують інноваційну діяльність, підприємства вказали на відсутність фінансування (87% обстежених підприємств), незадовільні умови кредитування, значні витрати, пов'язані з нововведеннями, та недосконалість законотворчої бази з питань інноваційної діяльності (кожне третє підприємство). Близько 10% загальної чисельності підприємств, які здійснювали інноваційну діяльність, проводили роботи за рахунок власних коштів і тільки 2,5% - за рахунок держбюджету.[7]

За рахунок коштів Державного інноваційного фонду України (Держіннофонд) фінансувалися інноваційні проекти 4,2% підприємств, за рахунок кредитів банку - 2,2%, коштів вітчизняних та іноземних інвесторів -- по 1% підприємств.

Аналіз використання коштів, які надходять до Держіннофонду, показав, що інноваційні договори регіональними відділеними Держіннофонду укладалися без відповідною обґрунтування проектів, наявного позитивною виводу експертизи або без урахування висновків про наявність нестійкого фінансового забезпечення і неплатоспроможність підприємств-користувачів. Рішення про фінансування прийматися без урахування процедури, встановленої тимчасовим регламентом Держіннофонду. За весь час діяльності Держіннофонду профінансовано лише незначну кількість інноваційних проектів, захищених патентами.

На кожному етапі розвитку держави інвестиційні внески є нагальною необхідністю і особливо це стосується перехідного періоду. Тому структурно-інвестиційна політика держави в інноваційній сфері має бути одним з пріоритетних напрямків.

На це зверталася увага і в Указі Президента України від 23.02.2000р. №276 “Про чергові заходи щодо реалізації Послання Президента України до Верховної Ради України “Україна - поступи у XXI сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки”, де передбачено, що одним із напрямків розвитку є здійснення активної структурної і інвестиційної політики, забезпечення переходу на інноваційний шлях розвитку як основної передумови реалізації стратегії економічного зростання.

Таблиця 1.1 - Фінансування наукової та науково-технічної діяльності за 1996-2001 рр.

Показник	1996	1997	1998	1999	2000	2001
Валовий внутрішній продукт, млн. грн.	80,50	92,50	101,40	127,10	160,80	190,00
Загальний обсяг фінансування за рахунок усіх джерел, млн. грн.	1164,10	1318,60	1403,80	1622,80	1931,60	2140,30
% до ВВП	1,44	1,42	1,38	1,28	1,22	1,15
Фінансування науки за рахунок державного бюджету, млн. грн.	382,10	466,90	389,90	428,20	635,60	687,80
% до ВВП	0,47	0,50	0,38	0,34	0,40	0,37
% до загального обсягу фінансування науки	32,80	35,40	27,80	26,40	32,50	32,10
Не бюджетне фінансування, млн. грн.	847,50	851,70	1013,90	1194,60	1296,40	1452,50
% до загального обсягу фінансування науки	72,80	64,60	72,20	73,60	67,10	67,90
у тому числі по джерелах не бюджетного фінансування науки, млн. грн.:
- позабюджетні кошти	62,70	29,50	96,80	105,80	121,80	135,70
- кошти замовників України	58,00	448,50	562,20	623,70	718,30	800,00
- кошти замовників іноземних держав	500,70	273,80	300,50	332,10	382,50	426,00
Інші джерела	170,20	99,90	54,40	133,00	73,80	90,80

На обсягти фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності впливає і несвоєчасне повернення або неповернення коштів, що були видані організаціям та підприємствам Державним інноваційним фондом для розробки та впровадження нової техніки, технологій та ін.

Таким чином, наявна система фінансування інноваційних проектів не забезпечує виконання державної політики у сфері інноваційної діяльності, на яку виділяються значні бюджетні кошти на безвідсотковій основі. Крім того, недосконалим є механізм гарантії їх повернення. Практично надавалися безвідсоткові позички суб'єктам підприємницької діяльності, які недостатньо враховують напрямки, визначені в Положенні про діяльність Держінофонду, умови розміщення коштів не забезпечують їх повернення за реальною вартістю. Розміщення коштів є неефективним, оскільки підприємства - виконавці інноваційних проектів здатні повернути лише до 20% від належних сум [8]. Держіннофонд не діяв як цілісна система, не створював єдиної системи координації дій його структурних підрозділів і тому Указом Президента України від 15 грудня 1999р. "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" його було ліквідовано і відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2000 №654 утворено "Українську державну інвестиційну компанію".

Отже необхідно законодавче забезпечити інноваційну діяльність з урахуванням її специфіки. До цього часу практично немає ні одного законодавчою акту, який би врегульовував цей складний вид діяльності в системі державної економічної політики. Використання загальних норм Цивільного кодексу, податкового та монопольного законодавств до підприємств, які ризикнули освоювати стратегічні базисні інновації, ставить виробничників у скрутне становище. В цьому напрямку необхідні довготермінові високоефективні інвестиції. Значні на перших стадіях виробництва витрати не можна перекладати на плечі покупця, бо це перекриває шлях до ринку. Слід законодавче закріпити пільги для суб'єктів інноваційної діяльності. Це надасть можливість залучити приватні кошти підприємців і досягти масового виробництва нової продукції та забезпечити виживання новаторів.

Останнім часом становище дещо покращилося, з'явилися передумови та перші ознаки пожвавлення інноваційної діяльності. За статистичними даними, збільшився випуск промислової продукції (хоча обсяги інвестування практично не збільшуються), знизився рівень інфляції. Життєву необхідність інновацій починають усвідомлюватися, прийнято постанову Верховної Ради України "Про Концепцію науково-технічного та інноваційного розвитку України", підготовлено проект Закону України "Про інноваційну діяльність", створюється мережа технологічних інкубаторів, венчурних фондів, формується відповідна інфраструктура. Треба врахувати, що законодавство тільки створює правові умови для інноваційної активності, але не реалізує стратегію прориву в цьому напрямку: це - функція виконавчої влади. Довгострокові державні науково-технічна та інноваційна програми мають бути націленими на реалізацію такої стратегії, яка містить у собі цільові програми і великі проекти з освоєння базисних інновацій у тих сферах, де є науково-технічні наробки та можливість піднятися на вищий щабель розвитку.

Альтернативним джерелом фінансування НДІ на сьогоднішній день, на нашу думку, є інвестиційні засоби, притягнуті за рахунок вступу в технопарк. Технопарки - піонерські структури, що дозволяють при недостатньому державному фінансуванні використовувати механізми цільового використання частини засобів, одержуваних при виконанні інноваційних проектів, для розвитку власних наукових баз за рахунок реінвестування, що є сьогодні єдиним шляхом підтримки, збереження і розвитку науково-технологічного потенціалу країни.[9]

2. АНАЛІЗ МЕТОДИК ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИТРАТ НА НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ І РОЗРОБКИ І ЇХНІ ВПРОВАДЖЕННЯ У ВИРОБНИЦТВО

2.1 Аналіз методики визначення ефективності науково-технічних розробок на кафедрі “будівельних і дорожніх машин ім. А. М. Холодова ”

Методика визначення ефективності витрат на наукові дослідження і розробки та їх впровадження призначена для визначення ефективності прикладних науково-технічних розробок як потенційних інновацій на всіх стадіях їх життєвого циклу - наукових досліджень, проектно-конструкторських розробок, створення дослідних зразків, їх випробування та впровадження у виробництво.

Результати визначення ефективності НДДКР мають використовуватися для вирішення таких завдань:

- вибору основних напрямів досліджень і розробок та прогнозів ефективності від їх здійснення;

- відбору проектів і завдань для включення в науково-технічні програми, у тому числі - міждержавні, державні, міжгалузеві,

- галузеві, регіональні, міжрегіональні та програми розвитку окремих підприємств;

- формування інноваційних програм та проектів, визначення масштабів використання завершених розробок у виробництві;

- раціонального розподілу ресурсів за етапами життєвого циклу науково-дослідних і науково-конструкторських робіт (далі - НДДКР);

- визначення фактичної економічної ефективності використання науково-технічних розробок у виробництві, у тому числі їх впливу на соціально-економічний стан виробничих суб'єктів та економіку країни;

- оцінки діяльності науково-дослідних і проектних організацій.

Проаналізувавши програму, надану кафедрою ПТСДМО з розрахунку ефекту від нововведення, ми зробили висновок, що на її основі не можна зробити остаточних висновків про те, ефективна розробка чи ні.

В умовах ринкової економіки розширюється діапазон оцінки ефективності науково-технічних розробок, а отже, збільшується кількість основних видів ефективності НДДКР, які необхідно визначити з метою цієї оцінки. До них належать:

1. Науково-технічний ефект. Стосовно технологічних розробок - це підвищення науково-технічного рівня, поліпшення параметрів техніки і технологій, що випливає з відкриття нових законів та закономірностей у природі, а отже, і нових технологічних засобів виробництва речовин, матеріалів та видів продукції;

2. Економічний ефект полягає в отриманні економічних результатів від науково-технічних розробок як в цілому для народного господарства, так і для кожного виробничого суб'єкта. Економічна ефективність проектів науково-технічних розробок за відповідною системою показників має відображати інтереси економіки країни в цілому, а також регіонів, галузей, організацій і підприємств, що беруть участь у реалізації технологічних нововведень;

3. Соціальний ефект, що відображає зміни умов діяльності людини в суспільстві. Його прояв спостерігається в змінах характеру та умов праці, підвищенні життєвого рівня населення, поліпшенні побутових його умов, розширенні можливостей духовного розвитку особистості, у змінах стану довкілля.

У методиці кафедри ПТСДМО для оцінки ефективності науково-технічних розробок використовується тільки один вид ефективності - економічна ефективність. Відсутність двох інших видів ефективності розробок у значній мірі знижує точність розрахунків. Також, роблячи розрахунок економічної ефективності нововведень, методика не передбачає розрахунок, визнаних у світовій практиці, таких показників як чистий дисконтований доход - сума поточних ефектів за весь розрахунковий період, приведена до початкового кроку; індекс прибутковості, що при привабливості проекту більше одиниці; внутрішня норма прибутковості - така норма дисконту, при якій величина приведених ефектів дорівнює сумі дисконтованих капіталовкладень; строк окупності - період часу, по прошествії який, сумарні витрати, зв'язані с реалізацією проекту, покриваються сумарними доходами. При розрахунку не ведеться облік рівня інфляції, що у свою чергу знижує точність проведеного аналізу.

Основні показники ефективності можуть бути доповнені іншими залежно від інтересів учасників науково-технічних розробок та їх реалізації у виробництві (фондо- або капіталовіддача, зростання продуктивності праці, організація нових робочих місць та інші).

З огляду на вищесказане, можна зробити висновок, що програма, надана кафедрою ПТСДМО, вимагає доробок.

2.2 Аналіз існуючих методик з питань системного підходу до розрахунку економічної ефективності

Загальний підхід до оцінки економічної ефективності інвестицій був розглянутий Бланком И.А. і Беренсом В. Даний підхід припускає розрахунок основних показників: чистий приведений доход (NPV), індекс прибутковості, внутрішня норма прибутковості, період окупності. Усі ці показники взаємозалежні, однак найвищим є NPV. Якщо NPV<0, то проект неприбутковий. В основі цих показників лежить дисконтування - приведення майбутнього грошового потоку до дійсного моменту часу. У сучасній інвестиційній практиці показники оцінки ефективності реальних проектів, засновані на використанні дисконтних методів розрахунку, є переважними. Вони обов'язково повинні розраховуватися по всім середніх і великих реальних інвестиційних проектах, реалізація яких носить довгостроковий характер.

Ймовірний характер результатів НДДКР ускладнює оцінку економічної ефективності і веде до поетапного їх визначення з наростаючім ступенем точності. На ранніх стадіях виконання проектних робіт розрахунки носять прогнозний характер і включають:

- техніко-економічний аналіз очікуваних результатів;

- вибір бази для порівняння і приведення варіантів до порівнянного виду;

- розрахунок і аналіз показників економічної ефективності.

У літературі існує кілька підходів до оцінки економічної ефективності витрат на наукові дослідження і розробки і їхнє впровадження у виробництво.

Насамперед необхідно чітко розрізняти поняття економічний ефект і економічна ефективність нової техніки і технології.

Економічний ефект - це кінцевий результат застосування технологічного нововведення, вимірюваний абсолютними величинами. Ними можуть бути прибуток, зниження матеріальних, трудових витрат, ріст обсягів чи виробництва якості продукції, що виражається в ціні, і т.п.

Економічна ефективність - це показник, обумовлений співвідношенням економічного ефекту і витрат, що породили цей ефект, тобто зіставляються або розмір отриманого прибутку, або зниження витрат (на рівні підприємства), або приріст національного чи доходу валового внутрішнього продукту (на рівні країни) з капітальними вкладеннями на здійснення даного технічного заходу.

Один з підходів припускає Ребрин «Оцінка ефективності НДР і ДКР». Його підхід полягає в розрахунку річного економічного ефекту і економічної ефективності при експлуатації нових виробів.

Методи розрахунку річного економічного ефекту залежать від того, чи розрізняється в порівнюваних варіантах річна продуктивність виробів. При рівності їх річних продуктивностей (QН=QА) розрахунок річного економічного ефекту ведеться на базі абсолютних величин капітальних вкладень К і експлуатаційних витрат (витрат) І:

при (2.1)

Якщо ж річна продуктивність нового варіанта виробу вище, ніж у виробу аналогу (Q н>Q a), то річний економічний ефект Э г розраховується на базі питомих витрат k, і:

Э м = Q н [(і а - і н) - Е н (k н - k а)] (2.2)

де ДО - абсолютна величина капітальних вкладень; И - абсолютна величина експлуатаційних витрат; k - питомі капітальні вкладення; і - питомі експлуатаційні витрати; Ен - норма рентабельності.

При економічній оцінці нового виробу розраховується також строк окупності додаткових капіталовкладень і рентабельність інвестицій (у нашому випадку - капітальних вкладень).

Розрахункова рентабельність (бухгалтерська норма рентабельності) капітальних вкладень оцінюються співвідношенням

R k = (І а - І н) / (К н - К а) чи R k = (і а - і н) / (k н - k a) (2.3)

Строк окупності розраховується як величина зворотна розрахункової рентабельності (бухгалтерської норми рентабельності)

PBP =1/ R к (2.4)

Величину норми рентабельності Е н можна також прийняти рівної фактичної рентабельності капіталовкладень кращих проектів аналогічного напрямку, реальній процентній ставці на ринку чи капіталів банківському відсотку. Реальна процентна ставка - це номінальна процентна ставка, виражена в поточних цінах, але скоректована відповідно до рівень інфляції.

Розроблювальний виріб в експлуатації економічно ефективний, якщо дотримується нерівність R k > E н.

Якщо в процесі експлуатації нової розробки (нового виробу) відбувається збільшення прибутку і зниження собівартості продукції чи роботи, що випускається (в організації що застосовує нову розробку), річний економічний ефект може бути розрахований по формулі

(2.5)

де Па - річний прибуток при експлуатації виробу-аналога, що мався на підприємстві, (верстата, приладу і т.п.); Q - обсяг виробництва продукції (робіт); Qн - при експлуатації нової розробки виробу; Qа - при експлуатації розробки виробу, що малася на підприємстві; Зн, За - собівартість продукції, що випускається, відповідно при експлуатації нового виробу і виробу-аналога; К - додаткові капіталовкладення на нову розробку виробу; Ен - норма рентабельності.

Визначаючи річний економічний ефект, необхідно забезпечити порівнянність порівнюваних варіантів нового виробу і виробу-аналога за такими показниками, як:

- обсяг продукції (роботи), виробленої за допомогою цих виробів;

- їхні якісні параметри;

- фактор часу;

- соціальні фактори виробництва і використання продукції.

Виріб-аналог і знову розроблювальний виріб повинні мати якісну порівнянність. У залежності від призначення і умов їхньої експлуатації якісними показниками порівнянності можуть бути, наприклад, безвідмовність, довговічність, ремонтопригодність, споживана потужність, маса, габарити, точність, швидкодія, ступінь автоматизації і т.д.

Якщо виріб-аналог не забезпечує виконання якої-небудь функції, що мається в новому виробі, то варто передбачити по ньому додаткові засоби, необхідні для доведення цього показника до рівня нового виробу.

Річний економічний ефект при виробництві (освоєнні) нових виробів дорівнює

(2.6)

де - прибуток від реалізації нових виробів після виплати податків і відсотків за кредити; - капітальні вкладення.

У випадку, коли новий виріб освоюється замість виробу-аналога

(2.7)

де , - відповідно економічний ефект при виробництві нового виробу і виробу-аналога.

Облік фактора часу при оцінці економічної ефективності НДР і ДКР. При виконанні економічних розрахунків на етапах НДР і ДКР необхідно враховувати, що капіталовкладення, як правило, здійснюються в роки, що передують початку виробництва нових виробів виготовлювачем і попередні початку експлуатації цих систем. Тому всі показники доходів і витрат вважаються приведеними до одного моменту часу - першому року розрахункового періоду (початку чи виготовлення експлуатації нових виробів). При необхідності таке приведення роблять, поділяючи показники даного року на коефіцієнт дисконтування :

 (2.8)

де t - число років між роком t, до якого відноситься даний показник, і роком 0"- першим роком розрахункового періоду.

При економічних розрахунках показників після розрахункового року їх приводять до розрахункового нульового року шляхом множення на коефіцієнт дисконтування.

Такий підхід доцільно застосовувати, коли існує виріб-аналог, тому що вся теорія заснована на порівнянності нового виробу і виробу-аналога. У противному випадку неможливо провести за даною методикою розрахунок річного економічного ефекту і економічної ефективності при експлуатації нових виробів.

Інший підхід до оцінки економічної ефективності НДДКР пропонує Гольдштейн []. Даний підхід також заснований на дисконтуванні грошових вкладень. Номінально однакові по сумі витрат проекти можуть мати різну економічну значимість. Проект, що вимагає великих витрат у початковий період свого здійснення, буде по цьому факторі менш привабливим, чим проект, інвестиції в який рівномірно розподілені в чи часі навіть зрушені в основному на більш пізні терміни.

Для НДДКР типовим часом приведення при дисконтуванні є час початку проекту, а для проекту, що включає виробництво, звичайно усі витрати і доходи приводяться до моменту початку серійного виробництва.

Основні формули дисконтування:

а) дійсна вартість майбутніх грошових потоків

(2.9)

де - майбутня вартість грошових потоків; r - дисконтна ставка; t- роки (час дисконтування);

б) майбутня вартість реального грошового потоку

(2.10)

в) реальна вартість майбутнього рівномірного грошового потоку

(2.11)

де R - величина річного грошового потоку; n - число років інвестицій;

г) дійсна вартість майбутнього рівномірного грошового потоку з урахуванням інфляції

(2.12)

де - величина грошового потоку в перший рік; i - річний відсоток інфляції.

Гольдштейн розглядає і порівнює статичні і динамічні критерії прибутковості для оцінки ефективності інвестицій. Статичні критерії не враховують дисконтування. Вони прості у використанні і можуть застосовуватися для короткострокових проектів і грубих оцінок. У цьому випадку критеріями ефективності будуть прибуток від проекту за весь термін виробництва розробленого продукту і статичний період окупності засобів витрачених на НДДКР і підготовку виробництва.

Динамічні критерії враховують тимчасову зміну вартості грошей. Критеріями ухвалення рішення при цьому будуть:

- прибуток, віднесений до дійсного моменту;

- динамічний строк окупності;

- внутрішня норма окупності.

В табл. 2.1 наведено порівняння формул розрахунку прибутку при використанні статичних та динамічних методів оцінки ефективності інвестиційних проектів.

Таблиця 2.1 - Формули розрахунку прибутку при статичних і динамічних критеріях ефективності інвестицій

Прибуток від реалізації продукції по проекту (с)П	Прибуток від реалізації, віднесений до дійсного моменту часу (П g)
Нерегулярний грошовий потік	Нерегулярний грошовий потік
Регулярний грошовий потік	Регулярний грошовий потік Пg =

де t - поточний рік; - річний прибуток при регулярному грошовому потоці; - річний прибуток у t-м році; r - дисконтна ставка; n - число років реалізації продукції.

Однак необхідно враховувати, що грошові потоки, приведені до певного часу, дозволяють інвестору реально оцінити доцільність інвестицій і доходи по них. Показники, засновані на використанні статичних методів розрахунку, застосовуються, як правило, для оцінки ефективності невеликих короткострокових реальних інвестиційних проектів. Тому основна увага повинна приділятися розрахунку динамічних показників, що враховують фактор часу.

Недоліком даного підходу є те, що він не розглядає оцінку вартості самої розробки, а лише оцінку ефективності капіталовкладень у неї.

Оцінка вартості розробки і часу, необхідного для її завершення, найбільш важливі. Ці показники виступають в якості вимірювача обсягу науково-технічних ресурсів, що залучаються до проекту, і тривалість їхнього використання. Важливим є не тільки наявність загального ресурсу (фінансування), але і потреба у певних ресурсах і їхня наявність (фахівці відповідної кваліфікації, площі, виробничі робітники, лабораторне устаткування, виробничі потужності, інформаційне забезпечення тощо).

Варто також мати на увазі ступінь впливу проекту на майбутні розробки, наприклад, чи створить цей проект базу для майбутніх розробок у технології, науковому знанні, методиці рішення конкретних задач, стандартизації і т.д.

2.3 Аналіз Методики визначення економічної ефективності витрат на наукові дослідження та розробки і їх впровадження в виробництво, рекомендованої Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції та Міністерством фінансів України

Відповідно до нагальної потреби щодо об'єктивної і достовірної оцінки наслідків завершення і реалізації науково-технічних розробок, їх впливу на соціально-економічний розвиток та з метою визначення ефективності використання бюджетних коштів Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції та Міністерством фінансів України від 26.09.2001 N 218/446 була затверджена Методика визначення економічної ефективності витрат на наукові дослідження і розробки та їх впровадження у виробництво.

Методика визначення ефективності витрат на наукові дослідження і розробки та їх впровадження (далі - Методика) призначена для визначення ефективності прикладних науково-технічних розробок як потенційних інновацій на всіх стадіях їх життєвого циклу - наукових досліджень, проектно-конструкторських розробок, створення дослідних зразків, їх випробування та впровадження у виробництво.

Наслідком визначення ефективності науково-дослідних і досвідно-конструкторських робіт (далі - НДДКР) є вирішення таких завдань як:

- вибір основних напрямів досліджень і розробок та прогнозів ефективності від їх здійснення;

- відбір проектів і завдань для включення в науково-технічні програми, у тому числі - міждержавні, державні, міжгалузеві, галузеві, регіональні, міжрегіональні та програми розвитку окремих підприємств;

- формування інноваційних програм та проектів, визначення масштабів використання завершених розробок у виробництві;

- раціональний розподіл ресурсів за етапами життєвого циклу НДДКР, визначення фактичної економічної ефективності використання науково-технічних розробок у виробництві, у тому числі їх впливу на соціально-економічний стан виробничих суб'єктів та економіку країни;

- оцінка діяльності науково-дослідних і проектних організацій.

В умовах ринкової економіки поширюється діапазон оцінки ефективності науково-технічних розробок, а отже, збільшується кількість основних видів ефективності НДДКР, серед яких можна виділити науково-технічну, економічну та соціальну ефективність.

Змістом науково-технічного ефекту стосовно технологічних розробок є підвищення науково-технічного рівня, поліпшення параметрів техніки і технологій, що випливає з відкриття нових законів та закономірностей у природі, а отже, і нових технологічних засобів виробництва речовин, матеріалів та видів продукції.

Економічний ефект полягає в отриманні економічних результатів від науково-технічних розробок як в цілому для народного господарства, так і для кожного суб'єкта виробничої діяльності. Економічна ефективність проектів науково-технічних розробок за відповідною системою показників має відображати інтереси економіки країни в цілому, а також регіонів, галузей, організацій і підприємств, що беруть участь у реалізації технологічних нововведень.

Соціальний ефект відображає зміни умов діяльності людини в суспільстві, що спостерігається в змінах характеру та умов праці, підвищенні життєвого рівня населення, поліпшенні побутових його умов, розширенні можливостей духовного розвитку особистості, у змінах стану довкілля.

Загальними положеннями Методики визначені суб'єкти виконання науково-технічних розробок, а саме науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, експериментальні підприємства, а також науково-виробничі об'єднання (технопарки, технополіси, науково-виробничі центри та інші об'єднання). Суб'єктами впровадження (реалізації) науково-технічних розробок є підприємства, фірми, концерни та інші організації-замовники науково-технічної продукції, а також інвестори заходів щодо її використання.

Об'єктами інноваційних інвестицій можуть бути окремі науково-технічні розробки, а також науково-технічні програми, до складу яких входять об'єднані єдиною метою інноваційні проекти.

Згідно з Методикою, обґрунтування ефективності реалізації інвестиційного проекту відбувається, виходячи з мети інвестування інновацій та умов інвестора, узгоджених з виконавцем науково-технічних розробок. Інвестиціями, що входять до інноваційного проекту, може бути охоплений як повний науково-технічний та виробничий цикл створення нового виду продукції (послуг) або його удосконалення, так і його окремі стадії: наукові дослідження, проектно-конструкторські роботи, випробування дослідних зразків, підготовка виробництва до їх освоєння, та організація випуску нової продукції (створення нових виробничих ліній). Інвестиціями вважаються також кошти, вкладені в науково-технічну продукцію, що призначається для безпосереднього продажу (ноу-хау, ліцензії, методичні послуги та інші види науково-технічної продукції).

З урахуванням можливостей використання різних форм інвестування наукових досліджень (Рис. 2.1) має бути розроблено бізнес-план етапів повного життєвого циклу науково-технічних розробок та їхнього використання.

Техніко-економічне завдання виконавцям інноваційно-інвестиційного проекту щодо технічних, економічних і соціальних вигод від його інвестування формується на основі попереднього аналізу кон'юнктури ринку. Ключовими його показниками є потенціальні зміни в грошових потоках організації замовника, дохідність та ризик інвестування.

Науково-технічна ефективність результатів прикладних науково-дослідних робіт визначається в комплексі з оцінкою їх економічної та соціальної ефективності за допомогою показників науково-технічного рівня. З цією метою Методикою було рекомендовано використання орієнтовної шкали балів для порівняння науково-технічного рівня результатів НДДКР та значень нормативних величин його вагових коефіцієнтів.