Визначення економічної ефективності інноваційних проектів

Оцінка науково-технічного рівня повинна відбуватись з урахуванням відповідності результатів НДДКР до світових та вітчизняних аналогів. Крім того, провідними критеріями цієї оцінки є перспективність наукових проектів, потенційний масштаб практичного використання як для окремих галузей, так і для світового ринку взагалі, а також ступінь ймовірності досягнення позитивних результатів.

Прогнозування на основі запропонованої шкали складається з опитування багатьох спеціалистів-експертів шляхом заповнення анкет і встановлення загальних висновків методами математичної статистики. Такий метод експертної оцінки потребує попередньої підготовчої роботи і містить у собі три окремих види забезпечення робіт: інформаційне, організаційне і математичне.

На нашу думку, інформаційне забезпечення є основою висновків прогнозування. Складання анкети й опитування експертів повинно відбуватися з урахуванням ступеню конкретизації питань і специфіки проблеми. Процес організаційного забезпечення ускладнюється розробкою та оформленням таблиць або карток експертної оцінки, збором і обробкою одержаних матеріалів. Математичний апарат обробки експертних оцінок має містити у собі розрахунок середніх статистичних величин. А саме це зумовлює обробку інформації за допомогою типових алгоритмів. Тому проблема впровадження програмно-технічних засобів та інформаційних технологій є надзвичайно актуальною.

Оцінка науково-технічного рівня результатів НДДКР включає виконання таких етапів:

- визначення сукупності необхідних нормативно-правових документів, що відображають вимоги до нової продукції, особливо в частині екології, безпеки, які пред'являються в країнах її можливого продажу та фірмами-конкурентами, міжнародні вимоги;

- визначення переліку технічних і техніко-економічних показників, необхідних для оцінки науково-технічного рівня;

- формування групи аналогів, що реалізуються на світовому (вітчизняному) ринках, і встановлення значень їх техніко-економічних показників (Рисунок 2.2);

- співставлення значень параметрів майбутньої нової продукції, що буде одержана в результаті виконання НДДКР, з вимогами нормативних документів (міжнародних, регіональних, національних стандартів) і параметрами аналогів. Невідповідність будь-якого з показників вимогам стандартів означає неможливість продажу продукції в зоні дії цього стандарту.

Зв'язок економічних показників з технічними параметрами можна представити в загальному вигляді:

(2.13)

де Y - залежна перемінна (економічний показник); х = (x1, …xm) - вектор незалежних перемінних (технічних параметрів); а =(а0, …, аm) - коефіцієнти моделі.

Рисунок 2.2 - Формування групи аналогів, що реалізуються на світовому (вітчизняному) ринках.

В якості технічних параметрів можуть виступати продуктивність, надійність в експлуатації, енерго-, матеріаломісткість, показники ергономічності та екологічності тощо.

Для укрупнених розрахунків витрат на нову техніку рекомендовано використовувати метод регресивного аналізу.

Крім того, для взаємозв'язку з показниками економічної ефективності можуть бути використані нормативні методи, за якими визначається вплив змін у технічних параметрах на окремі поточні витрати виробництва, наприклад, на витрати електроенергії, матеріальні, складові витрати тощо.

Для повної оцінки економічної ефективності упровадження науково-технічних розробок Методика рекомендує використовувати такі визнані в світовій практиці основні показники, як:

- чистий дисконтований дохід (прибуток);

- індекс дохідності (прибутковості);

- період окупності інвестицій у реалізацію проектів;

- внутрішня норма дохідності (далі - IRR).

Чистий дисконтований дохід або чиста сучасна вартість - це сучасна вартість майбутніх чистих грошових потоків, дисконтована на рівень граничної вартості капітальних вкладень. Нульове її значення вказує на те, що надходжень від інноваційного проекту достатньо для того, щоб відновити вкладений в інновації капітал (кошти) і забезпечити мінімально необхідний рівень дохідності від цього вкладення.

Чистий дисконтований дохід визначається як різниця між усіма річними дисконтованими припливами і відтоками реальних грошей, що накопичуються протягом життєвого циклу проекту, або між дисконтованими витратами на створення і впровадження інновацій витратами та доходами від їх використання.

Якщо чиста сучасна вартість інноваційного проекту позитивна, проект заслуговує визначення щодо його реалізації. При цьому складові операційних потоків реальних грошей, необхідних для розрахунків ефективності впровадження НДДКР, є такими:

- операційний відтік реальних грошей:

- приріст основного капіталу (інвестиції);

- приріст чистого оборотного капіталу;

- експлуатаційні витрати;

- витрати маркетингу;

- збитки виробництва і збуту;

- корпоративні податки;

- операційний приплив реальних грошей:

- надходження від продажу основного капіталу;

- надходження ліквідаційної вартості (кінець життя проекту);

- надходження від зменшення чистого оборотного капіталу;

- надходження від продажу продукції;

- інші доходи від використання інновацій.

Чистий дисконтований дохід (прибуток) визначається як відношення сумарних чистих грошових потоків до формалізованого виразу його дисконтування і визначається за формулою

(2.14)

де NPV - чистий дисконтований дохід; t - роки реалізації інноваційно-інвестиційного проекту; Рt - чистий грошовий потік у періоді t; r - норма дисконтування.

Чистий грошовий потік складається з щорічних значень касової готівки, що є різницею між сумою притоку та відтоку грошей

(2.15)

де Рt1 - чистий грошовий потік у t1 - періоді реалізації проекту; Пt1 - приплив грошей у цьому періоді; Qt1 - відтік грошей у цьому періоді.

Інтегральний чистий грошовий потік є сумою потоків за весь період життєвого циклу проекту, тобто

(2.16)

Дисконтування грошових потоків здійснюється відповідно до певного моменту або часу започаткування проекту.

Коефіцієнт чистого дисконтованого доходу (індекс дохідності) визначається як співвідношення NPV та необхідної дисконтованої вартості інвестицій. Це співвідношення дозволяє одержати дисконтовану норму прибутку і обчислюється за формулою

(2.17)

де PI - індекс дохідності; NPV - чистий дисконтований дохід; ДВІ - дисконтована вартість інвестицій в інновації.

Внутрішня норма дохідності визначається як розрахункова ставка дисконту, за якої сумарні чисті приведені надходження дорівнюють сучасній (дисконтованій) вартості витрат на проект. Визначення здійснюються за таким виразом

(2.18)

де S - сума; r' - внутрішня норма дохідності (IRR); Рt - чистий грошовий потік у періоді t.

Рівняння (2.18) вирішується відносно невідомої його складової r' задля визначення мінімально допустимої норми ефективності, за якої чистий дисконтований дохід дорівнює 0, або дисконтовані прибутки дорівнюють започаткованим інвестиціям.

Термін окупності витрат визначається як період для відшкодування первісно започаткованих інвестиційних коштів на основі накопичених чистих реальних грошових потоків, зумовлених реалізацією проекту, тобто відношенням суми започаткованих інвестицій до дисконтованих доходів.

Залежно від інтересів учасників науково-технічних розробок та їх реалізації у виробництві основні показники ефективності можуть бути доповнені іншими (фондо- або капіталовіддача, зростання продуктивності праці, організація нових робочих місць та інші).

Показники економічної ефективності інноваційних проектів враховують витрати та результати, пов'язані з їх реалізацією як комерційного характеру, так і ті, що виходять за межі прямих фінансових інтересів учасників створення і реалізації проекту, у тому числі ефект галузей національної економіки, елемент соціального ефекту та інші складові ефективності, зумовлені позаринковою діяльністю суб'єктів впровадження науково-технічних розробок.

Зазначені вище показники ефективності інноваційних проектів є складовими частинами інтегрального ефекту для галузей народного господарства.

Соціальні, екологічні та інші результати, що не можуть бути оцінені у вартісному виразі, беруться до уваги як додаткові показники ефективності галузей національної економіки і враховуються при прийнятті рішень про пріоритетність проекту та його державну підтримку.

Для задоволення комерційних інтересів кожного учасника проекту важливе значення має оцінка фінансових результатів його реалізації або комерційна ефективність, що є складовою інтегральної ефективності галузей національної економіки.

Комерційна ефективність проектів науково-технічних розробок та їх використання визначається як співвідношення фінансових витрат та результатів науково-технічних розробок, що мають забезпечити потрібну норму дохідності.

Соціальні наслідки науково-технічних розробок (Рис. 2.4) у більшості випадків піддаються вартісній оцінці і включаються до складу загальних результатів проекту в межах визначеної його ефективності.

У розрахунках економічних та соціальних результатів реалізації науково-технічних розробок необхідно враховувати вплив рівня інфляції на їхню ефективність.

Методика рекомендує визначати рівень інфляції в кінці будь-якого періоду реалізації проекту (скажімо tu) відносно початкового його моменту tі за допомогою індексу змін в цінах на використані з цією метою ресурси та на готову продукцію чи послуги.

Визначення рівня інфляції здійснюється шляхом відношення ціни ресурсу в кінці періоду t1 до ціни того ж ресурсу в кінці періоду tн за формулою

(2.19)

де І - індекс цін у момент tn відносно моменту t1 ; r(t1, tn ) - рівень інфляції.

Середньострокові та довгострокові проекти НДДКР щодо термінів їх реалізації потребують врахування фактора невизначеності та ризику (Рис. 2.5).

Стійкість проекту визначається за допомогою точки беззбитковості за формулою

(2.20)

де Тб - точка беззбитковості; Ц - ціна одиниці продукту; Зс - умовно-постійні витрати на виробництво продукції, що виготовлена на основні впровадження результатів НДДКР; Зу - умовно-змінні витрати, що змінюються пропорційно обсягу виробництва.

Корегування параметрів проекту проводиться на основі уточнення вихідного техніко-економічного завдання, у тому числі строків виконання проекту в зв'язку з запізненнями у фінансуванні його етапів, порушеннями технологій при впровадженні інновацій, порушеннями строків поставок сировини та іншими ускладненнями. В усіх випадках таких порушень до складу витрат на проект додаються зумовлені ними втрати.

Формалізований математичний опис при відомих вірогідностях різних умов реалізації проекту має такий вигляд

(2.21)

де Эоч - очікуваний економічний ефект; Эі - інтегральний ефект при певній умові реалізації; Рі - вірогідність реалізації цієї умови.

Згідно Методики найвигідніший варіант використання результатів НДДКР рекомендується вибирати за умови максимізації математичного очікування потенційного інтегрального економічного ефекту

(2.22)

де МЕт - математичне очікування інтегрального економічного ефекту, тис.грн.; Еті - економічний ефект при і-й умові реалізації, тис. грн.; Рі - ймовірність реалізації і-ої умови виходячи з ії невизначеності та ризику, пов'язаного з досягненням техніко-економічних показників на різних етапах НДДКР, ризику щодо технологічної реалізації результатів наукових досліджень на підприємствах та ризику, обумовленого ринком.

Коли ж є нагальна необхідність ураховувати дисперсію значень ефекту, то формула (2.22) може бути модифікованою. Якщо за інших рівних умов (наприклад, у разі того ж самого МЕт) збільшення дисперсії зменшує перевагу того чи іншого варіанта, то у разі нормального закону розподілу імовірностей цей варіант може бути відібраним за критерієм

(2.23)

де - дисперсія випадкової величини ефекту Ет ; - норматив для врахування дисперсії ефекту (установлюється галузевими інструкціями диференційовано для різних типів заходів науково-технічного розвитку s).

У випадку, коли відомий лише інтервал, у межах якого може змінюватися ефект, рекомендується використати для розрахунку очікуваного (потенціального) економічного ефекту формулу

(2.24)

де ЕТmax , ЕТmin - найбільше і найменше значення економічного ефекту за умовами його реалізації; L - спеціальний норматив для врахування невизначеності ефекту, що встановлюється галузевими інструкціями в залежності від типу заходу та стадії його реалізації (0<=L<=0,5). При відсутності його значення в галузевих інструкціях рекомендується приймати L=0,3. []

Аналіз рекомендованих вище способів врахування невизначеності та ризику в розрахунках потенційного економічного ефекту науково-технічної розробки свідчить, що ранжування альтернативних варіантів у значній мірі залежить від вихідної бази, критеріїв оптимальності та повноти інформації про ймовірність отримання тих чи інших значень економічного ефекту.

На нашу думку, отриманню результатів розрахунків потенційного економічного ефекту значною мірою перешкоджає в більшості випадків відсутність у виконавця чи замовника чисельного значення ймовірності реалізації певної умови, виходячи з невизначеності та ризику.

Крім того, рекомендоване визначення рівня інфляції не є доцільними через те, що показники визначення економічної ефективності упровадження науково-технічних розробок такі, як чистий дисконтований дохід та внутрішня норма дохідності, вже самі по собі приймають до уваги фактор часу.

Певної доробки також потребує і загальна структура Методики. Логічна компановка розділів дозволить користувачам більш доступно сприймати методичні рекомендації, а також виконувати потрібні розрахунки.

2.4 Методи оцінки економічної ефективності інноваційних проектів

2.4.1 Призначення і класифікація методів

Ефективність інноваційного проекту характеризується системою економічних показників, що відбивають співвідношення зв'язаних із проектом витрат і результатів і що дозволяють судити про економічну привабливість проекту для його учасників, про економічні переваги одних проектів над іншими. Показники ефективності інноваційних проектів можуть класифікуватися по наступним ознаках:

- по виду економічних суб'єктів;

- по виду узагальнюючого показника, що виступає як критерій економічної ефективності проекту, показники поділяються на абсолютні, у яких узагальнюючі показники визначаються як різниця між вартісними оцінками результатів і витрат, зв'язаних з реалізацією проекту; відносні, у яких узагальнюючі показники визначаються як відношення вартісних оцінок результатів проекту до сукупних витрат на їхнє одержання; тимчасові, котрими оцінюється період окупності інвестиційних витрат;

- по методу зіставлення різночасних грошових витрат і результатів показники поділяються на статичні, у яких грошові потоки, що виникають у різні моменти часу, оцінюються як рівноцінні, і динамічні, у яких грошові потоки, викликані реалізацією проекту, приводяться до єдиного моменту часу за допомогою їх дисконтування, забезпечуючи порівнянність різночасних грошових потоків.

Приведені в табл. 2.2. показники використовуються для оцінки економічної ефективності інноваційних проектів, причому кожний з них може оцінити економічні інтереси будь-якого суб'єкта, що беруть участь у проекті.

Таблиця 2.2. Показники оцінки економічної ефективності проектів

Показники	Статичні	Динамічні
Абсолютні	Сумарний прибуток Середньорічний прибуток	Чистий дисконтований дохід
Відносні	Рентабельність інвестицій	Індекс прибутковості Внутрішня рентабельність
Тимчасові	Період окупність інвестицій

2.4.2 Статичні методи оцінки ефективності проектів

Статичні методи оцінки економічної ефективності відносяться до простих методів, що використовуються головним чином для швидкої і наближеної оцінки економічної привабливості проектів. Вони можуть бути рекомендовані для застосування на ранніх стадіях експертизи інноваційних проектів, а також для проектів, що мають відносно короткий інвестиційний період. До найбільш часто використовуваного в практиці економічного аналізу показникам оцінки економічної ефективності проектів відносяться:

- сумарний (середньорічний) прибуток, одержуваний у результаті реалізації проекту;

- рентабельність інвестицій (проста норма прибутку);

- період окупності (термін повернення) інвестицій.

Показники прибутковості проекту характеризують величину чистого прибутку, одержуваного учасниками проекту в результаті його реалізації.

Сумарний прибуток визначається як різниця сукупних вартісних результатів і витрат, викликаних реалізацією проекту

 (2.25)

де Pt -- вартісна оцінка результатів, одержуваних учасником проекту протягом t-гo інтервалу часу; 3t -- сукупні витрати, чинені учасником проекту протягом t-го інтервалу часу; т -- число інтервалів протягом інвестиційного періоду, тобто періоду життєвого циклу проекту.

Середньорічний прибуток є розрахунковим показником, що визначає усереднену величину чистого прибутку, одержуваного учасником проекту протягом року

(2.26)

де Т -- тривалість інвестиційного періоду, років.

Проект можна вважати економічно привабливим, якщо ці показники є позитивними, у противному випадку проект є збитковим. Показники прибутковості можуть розраховуватися стосовно до різних економічних суб'єктів, зацікавлених в участі в проекті. Для кожного з них міняються лише зміст і значення вартісних оцінок результатів і витрат. Так, для потенційного інвестора економічними результатами реалізації проекту виступають очікувані доходи (наприклад, дивіденди), одержувані їм протягом періоду реалізації проекту. Для кредитора економічним результатом є платежі за виданий кредит, инвестуємий у проект.

Рентабельність інвестицій (ROI -- Return On Investments) дає можливість установити не тільки факт прибутковості проекту, але й оцінити ступінь цієї прибутковості. Показник рентабельності інвестицій (проста норма прибутку) визначається як відношення річного прибутку до вкладеного в проект інвестиціям

(2.27)

де П -- прибуток від реалізації проекту; I -- початкові інвестиції в проект.

Показник рентабельності інвестицій може бути розрахований за даними одного з років реалізації проекту (звичайно для цього вибирається рік, що відповідає реалізації проекту на повну виробничу потужність), по окремих роках реалізації проекту при різному ступені використання виробничих потужностей чи по усередненому показнику чистого прибутку. Крім того, у залежності від цілей економічного аналізу, можуть використовуватися різні показники прибутку і инвестуємого капіталу. Так, для оцінки норми прибутку на повний вкладений капітал використовується показник:

(2.28)

де r -- процентні платежі, виплачувані кредитору, а норма прибутку на оплачений акціонерний капітал розраховується по формулі:

(2.29)

Де IA -- акціонерний капітал.

Період окупності інвестицій визначає проміжок часу від моменту початку інвестування проекту до моменту, коли чистий доход від реалізації проекту цілком окупає (компенсує) початкові вкладення в проект. Вважається, що, чим менше період окупності проекту, тим швидше початкові вкладення повертаються інвестору, тим проект є більш привабливим. Для проектів, що характеризуються постійним по величині і рівномірно надходить чистим доходом П0 і одноразовими капітальними вкладеннями в проект I, період окупності PBP може бути розрахований по формулі

(2.30)

Використовуючи даний вираз, можна приблизно оцінити період окупності, використовуючи для цього показник рентабельності інвестицій.

2.4.3 Дисконтування грошових потоків

Грошовий потік утворюється як сукупність коштів, які реально надходять на рахунки або в касу суб'єкта, що хазяює, у результаті реалізації проекту (вхідний грошовий потік) і виплачуваних їм зовнішнім агентам (вихідний грошовий потік).

Вхідний грошовий потік являє собою фінансові результати проекту, джерелами утворення яких можуть виступати виручка від реалізації продукції (робіт, послуг); кредити і позики зовнішніх агентів; акціонерний капітал, приваблювана за рахунок додаткової емісії акцій; виторг від реалізації активів, що утягуються в проект і оцінюваних на момент завершення проекту; інші позареалізаційні доходи, зв'язані з конкретним проектом.

Вихідний грошовий потік включає інвестиційні витрати, що визначають величину початкових капітальних вкладень у проект, а також поточні фінансові платежі по проекті, що звичайно включають виробничо-збутові витрати без обліку амортизаційних відрахувань на основні активи, залучені в проект; платежі за кредити і позики; податкові виплати; інші платежі з прибутку, включаючи виплати дивідендів на додатковий акціонерний капітал.

Чистий грошовий потік визначається як різниця між реальним припливом і реальним відтоком коштів, чинених протягом визначеного інтервалу часу інвестиційного періоду

NCFt = CIFt - COFt (2.31)

інновація ефективність науковий оцінка

де NCFt -- чистий грошовий потік в інтервалі часу t; CIFt -- вхідний грошовий потік в інтервалі t; COFt -- вихідний грошовий потік в інтервалі t.

При прогнозуванні фінансових показників проекту за інтервал інвестиційного періоду можуть бути прийняті місяць, квартал або рік. При виборі конкретного інтервалу варто виходити, по-перше, із планованої періодичності грошових надходжень і платежів, і, по-друге, із прийнятної точності одержання прогнозів по кожному з інтервалів. Для довгострокових проектів рекомендується використовувати різну розбивку інвестиційного періоду на інтервали. Так, як інтервал для першого року реалізації проекту звичайно приймаються місяць чи квартал, а для наступного років реалізації -- рік.

Інноваційні проекти характеризуються грошовими потоками, що мають, як правило, різну інтенсивність протягом окремих інтервалів інвестиційного періоду. Причому, чистий грошовий потік може бути негативним на початковому, інвестиційному етапі проекту, коли відбуваються інвестиційні витрати за проектом, і приймають позитивне значення на експлуатаційному етапі проекту, коли поточні надходження перевищують розміри поточних платежів.

Для оцінки економічної ефективності проектів варто враховувати різну цінність для потенційних учасників проекту коштів, одержуваних чи затрачуваних ними в різні моменти часу. Порівняння різночасних грошових потоків, утворених при реалізації проекту, здійснюється шляхом їх дисконтування -- процедури приведення грошових потоків до єдиного моменту часу. За точку приведення в економічних розрахунках звичайно приймається момент, що відповідає початку інвестиційного етапу проекту, тобто початку інвестування проекту, чи момент ухвалення рішення про доцільність подальшої реалізації проекту. В основі процедури дисконтування лежить ідея визначення поточного аналога коштів, виплачуваних і /чи одержуваних у різні моменти часу в майбутньому.

Поточний аналог сукупності коштів по проекту протягом усього життєвого циклу проекту

(2.32)

де PVt -- поточний грошовий аналог засобів, виплачуваних і/чи одержуваних у момент часу t.

Обчислювальна процедура дисконтування складається в множенні величини грошового потоку, що має місце на t-ому інтервалі інвестиційного періоду, на коефіцієнт дисконтування.

Економічне обґрунтування процедури дисконтування будується на припущенні, що потенційний інвестор (власник капіталу), що розташовує деякою сумою коштів PV, може їх вкласти в деяке джерело нагромадження капіталу, наприклад депозитний рахунок у банку, що гарантує вкладнику визначений доход у відсотках за рік, і через Т років одержує доход:

(2.33)

де PV - сума коштів, грн.; T - кількість років; r - ставка дисконту.

Отже, сума PV є для власника капіталу грошовим еквівалентом суми FV через Т років.

Подібні міркування можуть бути поширені на будь-які форми вкладення капіталу. Причому ставка дисконту r, по якій ведеться дисконтування грошових потоків при аналізі економічної ефективності вкладень капіталу для конкретного проекту, визначається як ставка по найкращій для інвестора альтернативній формі вкладення капіталу, від якої інвестор відмовляється, вкладаючи капітал у розглянутий проект.

При виборі ставки дисконту для конкретного проекту рекомендується виходити з величини можливих для інвестора і гарантованих джерел нагромадження капіталу (наприклад, з депозитного відсоток по вкладах у надійному чи банку відсотка доходу по державних облігаціях), скоректованих (збільшених) з урахуванням ризику, зв'язаного з інвестиціями в конкретний проект.

2.4.4 Динамічні показники оцінки ефективності інноваційних проектів

Для аналізу інноваційних проектів можуть використовуватися наступні динамічні методи оцінки економічної ефективності, засновані на дисконтуванні грошових потоків: поточної вартості, рентабельності, ліквідності.

Метод поточної вартості заснований на визначенні чистого дисконтованого доходу, що виступає як показник інтегрального економічного ефекту від проекту. Чистий дисконтований доход розраховується як різниця дисконтованих грошових потоків надходжень і платежів, вироблених у процесі реалізації проекту за весь інвестиційний період

(2.34)

де CIF - грошовий потік надходжень; COF - грошовий потік платежів, вироблених у процесі реалізації проекту.

Зокрема, якщо інвестиції в проект виробляються одноразово, то NPV може бути розрахований в такий спосіб

(2.35)

де I -- одноразові інвестиційні витрати, чинені на інвестиційному (нульовому) інтервалі.

Позитивне значення NPV свідчить про доцільність ухвалення рішення про фінансування і реалізацію проекту, а при порівнянні альтернативних варіантів вкладень економічно вигідним вважається варіант із найбільшою величиною чистого дисконтованого потоку.

Індекс прибутковості (Profitability Index -- англ.) визначається як відносний показник, що характеризує співвідношення дисконтованих грошових потоків і величини початкових інвестицій у проект.

Метод рентабельності використовується для визначення показника внутрішньої рентабельності проекту (Internal Rate of Return -- IRR), т.e.такой ставки дисконту, при якій дисконтована вартість надходжень коштів по проекті дорівнює дисконтованої вартості платежів

(2.36)

де IRR -- шукана ставка внутрішньої рентабельності проекту.

Проект вважається економічно вигідним, якщо внутрішня рентабельність перевищує мінімальний рівень рентабельності, установлений для даного проекту.

Для визначення показника внутрішньої рентабельності проекту може використовуватися графічний метод, заснований на побудові графіка значень NPV при різних значеннях ставки дисконту. При цьому значення r, при якому графік перетинає вісь абсцис і визначає шукане значення внутрішньої рентабельності проекту.

Метод ліквідності призначений для визначення періоду окупності (терміну повернення) інвестицій. У динамічній постановці розрахунок періоду окупності здійснюється шляхом дисконтування грошових потоків по проекту

(2.37)

Де ТОК -- період окупності інвестицій.

Приведені показники оцінки економічної ефективності проектів виступають у ролі необхідних критеріїв, на основі яких учасники проекту можуть оцінити економічну (комерційну) привабливість проектів.

Слід зазначити і те, що рішення про участь у проекті або його підтримці повинне прийматися з урахуванням і інших оцінок і критеріїв, які у кожнім конкретному випадку формуються виходячи з цілей, що постають перед учасниками проекту, умов реалізації проекту і зв'язаного з ним ризиками, іншими факторами, що часто можуть не мати кількісного вираження. У зв'язку з цим процедура добору й оцінки інноваційних проектів повинна включати як формальні методи розрахунку кількісних критеріїв оцінки економічної ефективності, так і неформальні, експертні методи аналізу різних аспектів проекту. [4]

3.НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ І РОЗРОБКИ ЯК ОБ'ЄКТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

3.1 Інтелектуальні інвестиції в економіку України

В умовах переходу України до ринкових відносин проблема інтелектуальної власності, розвитку інтелектуально-інформаційного ринку викликає неабиякий інтерес. Він обумовлений перш за все тим, що продукт інтелектуальної праці повинен давати великий прибуток. Інтелектуальна власність необхідна для України, оскільки рівень розвитку інтелектуальної власності та її реалізації визначає перехід до якісно нового типу економічного розвитку.

На ринку інтелектуальної власності, що формується в Україні, виникла досить парадоксальна ситуація ринкової нерівноваги, коли є пропозиція, хоча вона й скорочується, і майже відсутній попит на інтелектуальні продукти та послуги. Закономірністю стала незаінтересованість фірм (підприємств) щодо вкладання коштів у інтелектуальну діяльність. Це призводить до скорочення пропозиції на інтелектуальні продукти, і якщо вони не мають високої цінності для вітчизняних виробників, то переміщуються за кордон. Не таємниця, що нині кожний четвертий винахідник України реєструє свою раціоналізацію в Росії.

Створення ринкової економіки здатне забезпечити високий рівень життя народові України. Ринкова економіка - це високо розвинута підприємницька діяльність, засоби інформації і інтелектуальна власність, що сприяють створенню конкурентної продукції на основі винаходів, промислових зразків і ноу-хау.

Таким чином, створення нової техніки, технології і виробництво товарів високого технічного рівня, патентно чистих і конкурентноздатних дозволить розширити асортимент і номенклатуру вітчизняної експортної продукції і ефективно реалізувати ії на ринку.

Департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України доцільно розробити єдину методику відбору патентування винаходів за кордоном, забезпечити патентний захист експорту, продаж ліцензій на винаходи, промислові зразки і ноу-хау;

Департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України і Українському інституту науково - технічної та економічної інформації ув'язати свою діяльність з розробки нормативних документів зовнішньоекономічних відносин підприємств України щодо одержання і обміну патентної інформації, використання Ії з метою створення конкурентноздатної продукції.[10]

Актуальним у сучасних умовах, є залучення потенційних інвесторів до розвитку інтелектуальної сфери економіки.

Рисунок 3.1 - Основні напрямки здійснення інтелектуальних інвестицій.

Ця класифікація (Рис. 3.1), звичайно, не є вичерпною, тому що перелік об'єктів інтелектуальної власності постійно поновлюється, це пов'язано із внутрішньою сутністю інтелектуального продукту та інтелектуальної діяльності, а саме: отриманням нового знання, творчим характером праці.

Фінансування інтелектуальних інвестицій здійснюється за рахунок трьох джерел: бюджетних асигнувань і коштів державних підприємств; приватнопідприємницького капіталу; спонсорських коштів, благодійних субсидій фірм або приватних осіб. Отже, головні суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють інтелектуальні інвестиції, -- держава та приватний капітал.

Сьогодні значна частина інтелектуальних інвестицій здійснюється державою за рахунок бюджетних асигнувань з метою підвищення інтелектуального потенціалу суспільства. Ця тенденція характерна для всього цивілізованого світу. Так, у 90-ті рр. частка витрат на НДДКР у валовому національному продукті досягла у США 2,7%, Японії -- 2,5%, Франції -- 2,1%, а частка державних витрат за цими проектами становила, відповідно, 40%, 19%, 55%3. Державне регулювання значною мірою спрямовується на підготовку спеціалістів, розвиток освіти, охорони здоров'я, інформатики, охорону навколишнього середовища. На це, наприклад, у США тільки в 1991 р. було витрачено з федерального бюджету 885,8 млрд. дол., що перевищило 60% його видаткової частини. Отже, державні інвестиції спрямовуються безпосередньо або опосередковано, активно стимулюючи пропозицію інтелектуальної продукції та попит на неї.

З розгортанням ринкових реформ однією з умов подолання негативних процесів, які склалися із залученням інтелектуальних інвестицій, є ширше використання внутрішніх резервів і потенційних можливостей інтелектуальної сфери. Умови для цього є. Прогнози свідчать про досить великі можливості майбутнього ринку науково-технічної продукції в Україні.

Державні підприємства та установи, які здійснюють інтелектуальні розробки, повинні самі відшукувати певну частину коштів через комерціалізацію своєї діяльності. Не останнє місце в інвестуванні інтелектуальної діяльності посідає і приватнопідприємницький капітал. Але на відміну від державного інвестування, яке базується на госпрозрахункових принципах (якщо ні, то повинно), приватний капітал орієнтується на виробництво таких товарів і послуг, які у максимальний термін дають дохід зі ставкою, не нижчою від середньої у промисловості. Найпоширеніші на сьогодні в Україні приватні інтелектуальні інвестиції здійснюються у видавництві навчальної, навчально-методичної, довідкової літератури, науково-дослідницьких праць, науково-популярних і художніх творів.

Щодо інтелектуальних інвестицій у науково-дослідницьку діяльність, то вони реалізуються у вигляді різноманітних новацій у виробництво товарів і послуг, венчурних проектів, через створення науково-дослідних, інжинірингових та консалтингових фірм. Зміни у функціонуванні ринку науково-технічної продукції будуть ефективними, якщо правильно визначити суть і перспективи розвитку відносин, які складаються у процесі використання науково-технічних нововведень. Цю форму інтелектуальних інвестицій відносять до інновацій.

Негативні процеси обумовлені не лише складними зовнішніми чинниками, кризовим економічним станом. Є проблеми, безпосередньо пов'язані із внутрішньою сутністю інноваційних процесів, а саме -- поняттям інноваційного ризику.

Він є одним із визначальних чинників у сфері інтелектуальної праці. По-перше, це ризик самого винахідника щодо продажу та подальшого впровадження його винаходу, по-друге, це ризик підприємця, який впроваджує науково-технічну розробку у виробництво. Цей вид ризику пов'язаний із проблемами виробничого використання науково-дослідної продукції -- із загрозою зменшення дохідності, скорочення збуту та обсягу продажу. Інноваційна галузь є сферою підприємництва із значним рівнем ризику. Гарантування мінімально допустимої безпеки винаходу необхідне для зменшення невпевненості щодо майбутніх доходів. Для цього потрібні як державні, так і недержавні кошти. Щодо цього важливого значення набуває розвиток страхового захисту інтелектуальної власності. Адже непоодинокі випадки незаконного використання науково-технічної продукції та її відтворення. Як правило, інноваційний ризик -- найвищий у галузі використання інформаційної власності (програмне забезпечення, бази даних тощо).

Надія на сприятливий результат має бути підкріплена матеріально. Тільки таким чином можна врівноважити вказані види ризику. Вважаємо, що для стимулювання оновлення виробництва є сенс розширити права виробника, який використовує інтелектуальну власність (нововведення) на практиці.

Разом із тим слід усе зробити для того, щоб зменшити витрати власника інтелектуальної власності, якщо він погоджується на певні переваги виробника при використанні продукту його інтелектуальної власності.

Прийнятий у грудні 1993 р. Верховною Радою України Закон "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі" не вносить, на нашу думку, принципових змін у механізм впровадження досягнень науки і техніки у виробництво. У законі закріплені права винахідників та юридичне оформлені їх відносини з роботодавцями. Проте в ньому, по суті, не розроблено належного механізму стимулювання суб'єктів ринку науково-технічної продукції -- винахідників та виробників -- щодо використання винаходів (корисних моделей). Посилити зацікавленість власників патентів у впровадженні інтелектуальної власності могло б подальше зменшення рівня річного збору (у законі ця пільга передбачена в розмірі 50% його річної величини) за підтримання чинності патенту за умови надання дозволу на використання запатентованого винаходу. На наш погляд, необхідно також збільшити (як мінімум на 10% щороку) річний збір за той патент, який тривалий час не використовується.

У більшості країн із розвинутою ринковою економікою в інтелектуальній сфері установи переважно функціонують за рахунок субсидій, що надходять від фірм і окремих приватних осіб, які виступають у ролі інвесторів-донорів Це альтернативний бюджетному та підприємницькому сектор економіки через який здійснюються, як правило, інтелектуальні інвестиції з благодійницькою метою. Прикладом може бути університет Карнегі у Вашингтоні Фонд Сороса, який здійснює чимало проектів у Східній Європі, а також в Україні, де Фондом Сороса фінансується перенавчання звільнених з армії офіцерів, найздібнішим студентам на конкурсних засадах надаються стипендії, здійснюються соціологічні та маркетингові дослідження.

У нашій країні є досить розгалужена система потенційних суб'єктів, здатних надавати інтелектуальні інвестиції. З попереднього аналізу факторів, які певним чином обумовлюють рівень залучення інтелектуальних інвестицій, можна виділити такі:

-- стан економіки та його сприятливість до впровадження продуктів інтелектуальної власності, науково-технічний, соціокультурний рівень розвитку суспільства;

-- адекватне інформаційне середовище: формування інформаційної індустрії та сервісу інтелектуальної сфери;

-- створення правової бази інтелектуальної власності;

-- впровадження механізмів стимулювання, заохочення з упровадження та споживання інтелектуальних продуктів;

-- розробка методики адекватної ринкової оцінки продуктів інтелектуальної власності;

-- розвиток ринку творчих працівників;

-- створення ринків різноманітних об'єктів інтелектуальної власності та їх інфраструктури.

Нині дуже важливо прискорити всі ці процеси, кінцевою метою яких є активізація інвестування в інтелектуальну сферу економіки. І найважливішим є те що в цьому процесі повинні брати участь і бути зацікавленими усі суб'єкти інвестиційної діяльності -- як держава, так і приватнопідприємницький капітал.

На жаль, наші підприємці неохоче фінансують інтелектуальну діяльність що обумовлено нестабільністю в державі, великим інноваційним ризиком відсутністю мотивацій для здійснення цієї діяльності. Сьогодні головне завдання -- ефективно запустити механізм інвестування з метою залучення якомога більшої кількості суб'єктів, здатних фінансувати об'єкти інтелектуальної власності. Проблема мобілізації недержавних ресурсів для інтелектуальних інвестицій за умов дефіциту вільних державних коштів -- одна з найважливіших проблем перехідного періоду економіки України.[11]

3.2 Методи оцінки вартості інтелектуальної власності

Як тільки з'являється можливість практичного використання результатів творчої діяльності в економічній сфері, тобто їхньої комерціалізації, негайно виникає проблема оцінки вартості об'єктів інтелектуальної власності. Очевидно, що кінцевим результатом оцінки для цілей інноваційного бізнесу можна вважати його ринкову ціну чи ціну ліцензії при передачі цього об'єкту інтелектуальної власності для комерційного використання.

Складність оцінки інтелектуальної власності обумовлена такою обставиною, що принципово неможливо розробити її єдину універсальну методику. Не тільки кожний з об'єктів інтелектуальної власності повинний бути оригінальним (по визначенню), але й умови практичного використання результатів творчої діяльності на різних підприємствах теж, як правило, значно відрізняються друг від друга.

Єдина методика не може враховувати всю сукупність особливостей практичного використання конкретних об'єктів інтелектуальної власності, і на практиці звичайно проводять розрахунок обґрунтованої ринкової вартості інтелектуальної власності одночасно по декількох методах.

Практично при уточненні мети оцінки в кожнім окремому випадку розробляють індивідуальну для кожного конкретного об'єкта методологію розрахунку, що дозволяла б найбільш повно врахувати всі ціноутворюючі фактори, які впливають на його ринкову вартість. Ця методологія може враховувати минулі витрати на створення і придбання об'єкта, ринкову кон'юнктуру і крім того може бути заснована на здатності і можливості інтелектуальної власності приносити додатковий доход підприємству.

Будь-яка методологія оцінки, навіть сама дієва, задається метою визначити ціну інтелектуальної власності в планованій конкретній угоді. Кінцевими результатами оцінки, у залежності від обставин, цілком можуть бути або обґрунтована ринкова ціна на надану ліцензію, або розмір компенсації від збитків, понесених при випуску альтернативної продукції, або сумарна величина витрат на створення (придбання) об'єкта інтелектуальної власності і приведення в стан, придатне для його використання на підприємстві, або інше вираження вартості інтелектуальної власності, що підходить для даної ситуації і задовольняє цілям оцінки, поставленим зацікавленими сторонами.

Відсутність строгої методології, що могла б бути застосована при будь-яких обставинах і для всіх об'єктів інтелектуальної власності, приводить до необхідності давати оцінку відразу декількома різними методами й обґрунтовувати отриманий кінцевий результат, як підрахований по найбільш придатному до даного випадку методу і найбільш повно задовольняючим пред'явленим вимогам.

Дослідженнями виявлено три підходи у складі 14 методів вартісної оцінки об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ):

1. Рыночный подход -- основанный на знании рыночной информации о сделках с аналогичной интеллектуальной собственностью, но такая информация далеко не всегда доступна.

Ринковий підхід до оцінки ОІВ застосовується лише для окремих прав на нього, оскільки передбачає наявність у покупця вибору ОІВ із числа інших, які виконують ту ж функцію, але саме цей об'єкт влаштовує покупця за комплексом якісних показників, які містять у собі функціональні властивості, задовільну вартість, тривалі строки служби, високий ступінь захисту, унікальність тощо. Продавець також повинен мати можливість вибору найбільш привабливих для нього покупців, щоб серед них надати перевагу тому, хто більше заплатить і тому, з ким можливе перспективне співробітництво.

1.1. Метод порівняльних продажів полягає в пошуку відомостей про ринкову вартість ОІВ, які можуть бути порівняними з пропонованим за призначенням та корисністю, після чого вноситься поправка на їх відмінності і визначається вартість ОІВ за формулою

(3.1)

де Ц о - ціна аналога; К і - коефіцієнт ідентичності ОІВ аналогові.

Основні умови застосування методу порівняльних продажів такі:

- наявність відомостей про факти продажу ОІВ подібних призначення та корисності;

- доступність і достовірність інформації про ціни та умови контрактів, укладених на подібні ОІВ;

- наявність експертів з оцінки впливу відрізняючих ознак ОІВ і його проданого аналога на їх вартість для визначення величини Кі.

1.2. Метод ринку інтелектуальної власності можна використовувати за наявності інформації про контракти, укладені на подібні ОІВ або про ставки роялті в цій галузі. Суть методу полягає у припущенні, що ОІВ, який використовується на підприємстві, йому не належіть. Тоді частина виручки, яку підприємство повинно було б сплатити у вигляді винагороди власникам ОІВ належить цьому підприємству, вважається його додатковим прибутком, створеним цим об'єктом. Грошові кошти, сформовані на основі цього прибутку, утворюють ринкову вартість ОІВ, який оцінюють. Отже розрахунки можуть бути здійсненими за формулою методу прибутку (економічної ефективності - 2.2).

1.3. Метод експертних оцінок зводиться до визначення погодженої оцінки ОІВ експертами на базі набутого досвіду та розрахунків з встановленням так званої справедливої вартості.

Робочою формулою для узагальнення думок експертів може бути

(3.2)

де Ц1, Ц2, Ці - відповідні експертні оцінки вартості ОІВ учасниками експертизи; Н - кількість учасників експертизи.

2. Доходный метод -- основанный на оценке способности интеллектуальной собственности приносить доход, что требует достаточно точного знания о рыночных перспективах товара, в котором используется оцениваемый объект.

Доходний (фінансовий) підхід набув найбільшого поширення в оцінці вартості ОІВ. Розрахунки за цими методами базуються на встановленні причинного зв'язку між функціональними (фізичними, техніко-економічними, екологічними тощо) властивостями ОІВ, що використовуються в конкретній технології, речовині, знарядді тощо, та майбутніми доходами від його використання в господарському обігу. Основна передумова використання цього підходу полягає в тому, що економічна цінність конкретного ОІВ на даний момент обумовлена очікуванням отримання від цього об'єкта доходів у майбутньому.

2.1. Метод комерційної значущості полягає у визначенні нижньої і верхньої меж ціни об'єкта та обґрунтуванні в цих межах ціни продажу.

Мінімальна ринкова ціна ОІВ (Ц min) визначається за формулою

(3.3)

де З п - поточні витрати на створення та доведення до робочого стану ОІВ; Е н - нормативна ставка дисконту (відповідно до чинного законодавства); Кі - одноразові затрати (капіталовкладення) в інвестиційний проект, пов'язаний з даним ОІВ.

Максимальна ринкова ціна ОІВ (Цmax) визначається за формулою

(3.4)

де П і - прибуток від використання ОІВ.

2.2. Метод прибутку основується на визначенні розміру прибутку від використання ОІВ із застосуванням різної бази даних стосовно джерел цього прибутку.

Очікуваний прибуток від господарського використання ОІВ розраховується за такою загальною формулою

(3.5)

де Ц р - ціна реалізації одиниці продукції з використанням ОІВ; В - середньорічний обсяг випуску продукції; С - період дії ліцензійного договору; О - період освоєння ліцензій; Н - норма прибутку; К і - коефіцієнт, який враховує питому вагу ОІВ в прибутку від реалізації ОІВ.

2.3. Метод економічного ефекту ґрунтується на застосуванні приведених витрат. При цьому очікуваний економічний ефект (Ео) від господарського використання технологій, засобів механізації і автоматизації з об'єктами інтелектуальної власності розраховується за формулою

(3.6)

де С б - собівартість виробництва продукції без ОІВ; С н - собівартість виробництва продукції з ОІВ; К б - капіталовкладення у виробництво продукції без ОІВ; К н - капіталовкладення у виробництво продукції з ОІВ; В - плановий обсяг продажів продукції в і-му році.

2.4. Метод капіталізації доходу (прибутку). Під капіталізацією звичайно розуміють процес переведення доходів від використання якогось майна у його вартість. Розрізняють метод прямої капіталізації і метод капіталізації за нормою віддачі.

Розрахунки ціни ОІВ методом прямої капіталізації виконуються за формулою

Ц о = (3.7)

де Д - чистий дохід від використання об'єкта; К п - коефіцієнт капіталізації, який застосовується для перерахунку поточних доходів у поточну вартість.

Розрахунки ціни ОІВ методом капіталізації за нормою ефективності здійснюються за формулою

Ц о =, (3.8)

де Пп - балансовий прибуток об'єкта приватизації після вирахування податку на прибуток; С к - ставка капіталізації, яка дорівнює 0,12; Вб - вартість цілісного майнового комплексу, що визначається за балансом, складеним на дату приватизації; Кі - коефіцієнт який враховує питому вагу конкретного ОІВ у підприємства.

2.5. Метод дисконтування базується на одному з основних фінансових законів, який формулюється так: сьогоднішній долар коштує більше, ніж завтрашній. Співвідношення між поточною і майбутньою вартістю ОІВ описується формулою наростання скидки в майбутніх грошових потоках за методом складних процентів. У цьому випадку, по-перше, оцінюються майбутні грошові потоки; по-друге, визначається ставка дисконтування; по-третє, розраховується сумарна вартість майбутніх грошових потоків. В цьому методі також використовується і другий закон фінансів, який визначає: без ризиковий долар дорожче ризикового. Тому ставка дисконтування на без ризикові вкладення капіталу мінімальна, а на високо ризикові - максимальна.

Життєвий цикл ОІВ розбивається на два періоди: прогнозний (приблизно 3-10 років) і після прогнозний, що іде в безкінечність. Якість доходів з урахуванням факторів ризику характеризується нормою дисконтування, яку визначають на основі аналізу бізнесу. Вартість ОІВ визначають як суму поточних вартостей грошових потоків прогнозного і після прогнозного періодів.

Коефіцієнт дисконтування визначається за формулою

К д = (3.9)

де Е - ставка дисконту; t - тривалість періоду.

Оцінка ОІВ методом дисконтування здійснюється за формулою

Ц т = (3.10)

де Ц т - оціночна вартість ОІВ на момент Т ; Д т та З т - відповідно поетапні доходи та витрати прогнозного і після прогнозного періодів.

2.6. Метод роялті є основним методом оцінки вартості ліцензійних договорів на відчуження ОІВ, впровадження яких супроводжується отриманням економічного ефекту у вигляді доходу (прибутку). При цьому він стає майже виключним при укладанні договорів з довгими термінами дії.

2.6.1. Вибір бази роялті передбачає застосування таких показників економічного ефекту, прибутку (доходу) від використання винаходу, обсягів продукції, що реалізується, вартості основної перероблюваної сировини тощо.

Економічний ефект розраховують виходячи з оцінки параметрів майбутнього виробництва, серед яких: поточні витрати (собівартість), прибуток (доход), ліцензіата від використання ОІВ.

Найбільш зручною базою роялті є вартість або кількість продукції, що реалізується, яку виготовлено за ліцензією, що практично виключає ризик для ліцензіара, пов'язаний з коливанням цін чи підвищенням собівартості продукції.

2.6.2. Визначення ставок роялті.

Після визначення бази роялті партнери переговорів за ліцензійним контрактом переходять до визначення ставок роялті. Спочатку встановлюють їх діапазон, а потім погоджують остаточні розміри. Діапазон можливих ставок визначається величиною ставок нижньої і верхньої меж.

Ставка нижньої межи, тобто мінімальна ставка, на яку може погодитись ліцензіар, визначається як похідна від найменшої суми платежів за ліцензію. Вона як мінімум має відшкодувати затрати ліцензіара на створення, підготовку та передачу об'єкта ліцензії ліцензіату у споживчому вигляді.

Мінімальний рівень роялті розраховують за формулою

Рmin= (3.11)

де Рmin - мінімальний розмір роялті; З і - витрати продавця (ліцензіара) в і-му році дії ліцензії; П і - прибуток (обсяг продаж) в і-му році дії ліцензії; К ді - коефіцієнт дисконтування; К н - коефіцієнт надбавки.

Ставка верхньої межі, тобто максимальна ставка, на яку погодиться ліцензіат, визначається за найкращим із альтернативних варіантів рішення, який він може вибрати замість придбання ліцензії (проведення власних НДДКР, придбання за ліцензією альтернативної технології, перехід на випуск іншої продукції, придбання готових виробів, тощо) з урахуванням фактору часу.

Максимальний рівень роялті розраховують за формулою

Рmax= (3.12)

де Рmax - максимальний розмір роялті; З і - витрати покупця (ліцензіата) в і-му році дії ліцензії; К п - сума початкових капіталовкладень.

У світовій практиці ліцензійної торгівлі ціна ліцензії визначається як доля (роялті) потенційного додаткового прибутку і сягає 10-30% цього додаткового прибутку. Якщо розмір роялті в означених межах обрано правильно, то він повинен співпадати з процентом роялті, визначеним за формулою