Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Уманський державний аграрний університет

Факультет економіки і підприємництва

Кафедра фінансів і кредиту

Амортизаційна політика підприємства ТОВ «Катеринопільський елеватор» та її вплив на його фінансову діяльність

Курсова робота

Науковий керівник, д.е.н.

Непочатенко О.О.

Виконавець: студентка 31-ф групи

Горбонос Я.І.

Умань - 2011 р.



План

Вступ

1. Теоретичні основи амортизаційної політики на підприємстві

1.1 Сутність та структура основних фондів як основа формування амортизаційної політики

1.2 Зміст та методи амортизаційної політики підприємства

2. Аналіз результатів реалізації амортизаційної політики на основі діяльності ТОВ з «Катеринопільський елеватор»

2.1 Економічна характеристика підприємства

2.2 Аналіз ефективності амортизаційної політики підприємства

3. Шляхи удосконалення амортизаційної політики на підприємстві

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих основних фондів підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої ваги амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість. Але це можливо лише за умов проведення ефективної амортизаційної політики підприємства.

Актуальність теми полягає у необхідності здійснення підприємствами такої амортизаційної політики, що призведе до ефективного використання основних фондів та до зменшення витрат, і тим самим до збільшення прибутку.

Об'єктом дослідження є ТОВ «Катеринопільський елеватор»

Предметом дослідження є аналіз фінансового стану підприємства та формування ефективної амортизаційної політики.

Метою курсової роботи є аналіз амортизаційної політики підприємства.

Завдання, залежно від мети курсової роботи наступні:

- розкрити зміст амортизаційної політики підприємства;

- розглянути методи нарахування амортизації;

- виявити забезпеченість підприємства основним фондами, шляхом аналізу наявності, складу та структури майна підприємства;

- провести аналіз ефективності використання основних фондів ТОВ «Катеринопільський елеватор» шляхом розрахунку відповідних показників;

- ознайомитись з методом амортизації, що застосовується підприємством, виявити переваги та недоліки;

- здійснити розрахунок альтернативного методу нарахування амортизації основних фондів з метою ефективнішого їх використання.

Курсова робота складається з трьох розділів:

Перший - містить теоретичні основи основних фондів та амортизаційної політики в ринкових умовах господарювання;

Другий - аналіз практичної діяльності Товариства «Катеринопільський елеватор», а саме аналіз використання основних фондів та реалізації амортизаційної політики підприємства.

Третій - розкриває основні шляхи покращення амортизаційної політики підприємства та містить пропозиції щодо покращення амортизаційної політики і підвищення ефективності використання основних фондів ТОВ «Катеринопільський елеватор».

В роботі використано такі методи дослідження як:

- порівняння - зіставлені певні показники діяльності підприємства;

- групування - активи та пасиви підприємства згруповано для розрахунку ліквідності балансу;

- метод відносних величин - обчислення коефіцієнтів ефективності, прибутковості, ліквідності та показників фінансової стійкості;

- аналіз та інші.



1. Теоретичні основи амортизаційної політики на підприємстві

1.1 Сутність та структура основних фондів як основа формування амортизаційної політики

Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Основні засоби (ОЗ) - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року [3 С.287].

Згідно з діючою типовою класифікацією основні засоби групуються за їх функціональним призначенням, галузями, речовим натуральним характером і видами, за використанням і належністю:

1. За функціональним призначенням та видом діяльності (виробнича, комерційна, банківська) ОЗ поділяють на такі класи:

- виробничі основні засоби, що безпосередньо беруть участь у виробничому (комерційному, банківському) процесі або сприяють його здійсненню (будови, споруди, силові машини й устаткування, робочі машини і обладнання тощо, які діють у сфері матеріального виробництва). Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі засоби через капітальні інвестиції;

- невиробничі основні засоби, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі діяльності і призначені здебільшого для обслуговування комунальних і культурно-побутових потреб трудящих (будови і споруди, обладнання, машини і апарати тощо, використовувані у невиробничій сфері). На відміну від виробничих основних засобів невиробничі основні засоби не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що невиробничі основні засоби безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих засобів пов'язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства, на зростанні продуктивності праці.

2. За галузями народного господарства ОЗ поділяються на: промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт, зв'язок тощо.

3. За натурально-речовими ознаками основні засоби поділяють на окремі види:

- Земля;

- Будови;

- Споруди;

- Передавальне обладнання, машини й устаткування, які, в свою чергу, поділяються на силові машини й устаткування, робочі машини й устаткування, вимірювальні та регулюючі прилади й лабораторне устаткування, обліковуючу техніку, інші машини й устаткування (транспортні засоби, інструменти, виробничий інвентар і приналежності, господарський інвентар), робочі та продуктові тварини, багаторічні насадження і т. ін.

4. За використанням основні засоби поділяють на:

- діючі (усі основні засоби, що використовуються у господарстві),

- недіючі (ті, що не використовуються в даний період часу через тимчасову консервацію підприємства або окремих цехів),

- запасні (різне устаткування, що перебуває в резерві і призначене для заміни об'єктів основних засобів, що вибули або ремонтуються).

За такого групування визначають суму амортизації.

5. За ознакою належності основні засоби поділяють на:

- Власні;

- Орендовані - основні засоби, що показуються в балансі орендодавця або орендаря так, щоб запобігти можливості подвійного врахування одних і тих самих засобів.

Власні засоби можуть складатися із Статутного (пайового, акціонерного) капіталу, допоміжного фінансування з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власних прибутків, коштів Амортизаційного фонду, спеціальних фондів. Орендовані ОЗ показуються у балансі орендодавця, тим самим виключається можливість подвійного обліку одних і тих же засобів.

Згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року №283/97 - ВР п. 8.2.1 під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом [1 С.12-17].

Витрати на придбання будь-яких матеріальних цінностей, вартість яких не перевищує 1000 гривень, що призначені для використання у господарській діяльності платника податку, включаються до складу валових витрат платника податку в загальному порядку.

Основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

- група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

- група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

- група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних.

Згідно Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №7 (далі П(С) БО №7) та Інструкцією №291 «Про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій» до основних засобів (далі ОЗ) належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації), який перевищує 1 рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік) [2 С.2-12].

Варто зазначити, що в даному визначенні нічого не говориться про мінімальну вартість предметів, що не включається при придбанні (спорудженні, виготовлені) до складу ОЗ. Проте підприємства мають право самостійно встановлювати границю вартості предметів, які входять до складу малоцінних необоротних активів.

Не належать до основних засобів:

1. предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;

2. предмети вартістю, що не перевищує границю вартості предметів, які входять до складу малоцінних необоротних активів, визначеної підприємством;

3. спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;

4. спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби;

5. формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.

На сьогодні П(С) БО №7 дозволяє підприємству самостійно визначати, що відносити до ОЗ, а що ні, виходячи з того, що ніхто не забороняє підприємству прийняти рішення про зарахування до складу ОЗ саме тих видів МШП, котрі найбільш відповідають цьому поняттю з економічної точки зору.

Як і будь-який актив, ОЗ відображається в балансі при додержанні двох умов:

1. існує імовірність одержання економічних вигод від його використання;

2. оцінка ОЗ може бути достовірно визначена.

Відносно імовірності одержання економічних вигод підприємство має визначити цілі використання такого ОЗ. Виходячи з визначення ОЗ за П(С) БО №7, такими цілями є:

- використання ОЗ в процесі виробництва;

- використання ОЗ в процесі поставки товарів, виконання робіт і надання послуг;

- використання ОЗ для надання в оренду іншим особам;

- використання ОЗ для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій.

Що стосується можливості достовірної оцінки виходячи з положень П(С) БО 7 та Інструкції №291, то підприємству слід використовувати дві оцінки вартості ОЗ: історична собівартість, справедлива вартість.

Історична собівартість ОЗ визначається на рівні первісної оцінки ОЗ, котра включає в себе:

- фактичну вартість об'єкта основних фондів;

- вартість усіх податків і зборів, що включаються до ціни товару, за винятком ПДВ;

- витрати на транспортування;

- витрати на державну реєстрацію;

- витрати, пов'язані безпосередньо з приведенням об'єкта в робочий стан (витрати на підготовку будівельного майданчика, початкові та заготівельні витрати, пов'язані з придбанням ОЗ, витрати на страхування, витрати на установлення, монтаж і налагоджування, витрати на оплату послуг спеціалізованих підприємств і фахівців, включаючи прямі витрати на оплату праці працівників, пов'язаних з процесом введення ОЗ в експлуатацію) тощо.

Не включаються до складу первісної вартості ОЗ і відображаються у складі витрат:

- витрати на сплату відсотків за кредит, залучений для купівлі ОЗ;

- понаднормативні суми відходів;

- понаднормативні витрати на оплату праці;

- загальногосподарські витрати.

Під справедливою вартістю ОЗ розуміється вартість ОЗ, котру може бути отримано в операціях обміну між поінформованими, зацікавленими і незалежними сторонами. Згідно з додатком до П(С) БО 19 справедлива оцінка ОЗ визначається таким чином:

- земля і будівлі - ринкова вартість;

- машини і обладнання - ринкова вартість, а у разі відсутності даних про ринкову вартість - переоцінена вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням зносу на дату оцінки;

- інші основні засоби - переоцінена вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Як ринкова вартість, можуть бути використані дані про біржову вартість, дані прайс-листів тощо. Таке твердження ґрунтується на принципі обачливості, згідно з яким методи оцінки, застосовувані в бухгалтерському обліку, мають запобігати завищенню оцінок активів. Як переоцінена вартість (вартість їх відтворення в сучасних умовах і цінах) може виступати експертна оцінка ОЗ, здійснена незалежними експертами.

Виходячи з вимог Інструкції №291 зарахування на баланс ОЗ, придбаного за грошові кошти або спорудженого підрядним способом, здійснюється за його первісною вартістю (історичною собівартістю), а справедлива оцінка застосовується при проведенні переоцінки такого ОЗ, при спорудженні ОЗ власними силами, при одержанні ОЗ безоплатно або як внеску до статутного фонду, а також при здійснення бартерних операцій з ОЗ.

Оцінка споруджуваного власними силами (господарським способом) ОЗ проводиться із застосуванням історичної собівартості. При цьому первісна вартість включає до себе прямі та накладні витрати, пов'язані з таким спорудженням. Не включаються до складу первісної вартості такого об'єкта понад нормовані відходи, понад нормовані витрати на оплату праці та відсотки за кредит, залучений до такого спорудження. Також історична собівартість такого об'єкта не повинна перевищувати його справедливої оцінки. Крім того, додатна різниця між історичною і справедливою вартістю відноситься до складу витрат підприємства і відображається у Звіті про фінансові результати.

У процесі господарської діяльності можливе проведення ремонтів, модернізацій та інших видів робіт з ОЗ. Відповідно до П(С) БО 7 в тому випадку, якщо підприємство проводить ремонт ОЗ, у результаті чого планується відновити його первісний ресурс, то незалежно від величини витрат на такий ремонт підприємство не збільшує балансову вартість ОЗ, а відображає такі витрати у складі витрат звітного періоду.

Якщо такі роботи передбачають модернізацію або інше поліпшення об'єкта ОЗ, у результаті яких передбачається, що функціональні можливості об'єкта покращаться, в результаті чого зростуть економічні вигоди від його використання, сума витрат на такі поліпшення збільшує балансову вартість такого об'єкта.

В ході господарської діяльності підприємство згідно з П(С) БО №7 має право проводити переоцінки (дооцінки, уцінки), в тому випадку, якщо балансова вартість об'єкта істотно відрізняється (більше ніж на 10%) від його справедливої вартості. Якщо в результаті переоцінки балансова вартість об'єкта збільшується (дооцінка), сума дооцінки відображається в статті «Інший додатковий капітал». Якщо в результаті переоцінки балансова вартість зменшується (уцінка), сума уцінки відображається як витрати.

У процесі господарської діяльності кругообіг основних засобів проходить три стадії.

На першій стадії відбувається продуктивне використання основних засобів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії основні засоби в процесі експлуатації зношуються й нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання суми амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу виробництва. На першій стадії кругообігу основних засобів втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переноситься на вартість готової продукції.

На другій стадії відбувається перетворення частини основних засобів, які перебувають в продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань.

На третій стадії в процесі виробництва відбувається поновлення споживної вартості частини основних засобів. Це поновлення здійснюється заміною зношених основних засобів на нові за рахунок нарахованої суми зносу основних засобів.

Однак в кожній галузі економіки існують свої особливості формування та поновлення споживчої вартості основних засобів залежно від специфіки діяльності.

1.2 Зміст та методи амортизаційної політики підприємства

основний фонд амортизаційна політика ефективність

Фінансування власними коштами основних виробничих засобів та нематеріальних активів має джерелом амортизаційний фонд підприємства, створення якого регулюється амортизаційною політикою підприємства, яка знаходиться в полі дії інвестиційної політики держави. Амортизаційна політика підприємства - це складова загальної політики управління операційними не обіговими активами, яка складається з сукупності методів управління порядком нарахування та використання амортизації в межах чинного законодавства відповідно до обраної підприємством фінансово-інвестиційної стратегії [4 С.152].

Незадовільний стан виробничої бази можна вважати основним фактором ризику втрати конкурентоспроможності, тому для визначення необхідного обсягу фінансування господарської діяльності потрібно спочатку оцінити стан окремої одиниці засобів, які в сукупності складають виробничий потенціал суб'єкта господарювання.

Для визначення необхідного обсягу фінансування господарської діяльності підприємства потрібно спочатку оцінити стан окремої одиниці засобів, які у сукупності складають виробничий потенціал суб'єкта господарювання. По кожній одиниці основних засобів визначається техніко-економічне старіння основних фондів та ступінь фізичного спрацювання.

Техніко-економічне старіння основних фондів пов'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку. Це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживчої вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництв.

Відносну величину економічного спрацювання окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості.

Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами:

Ш за терміном її експлуатації (через порівняння фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості);

Ш за даними обстежень технічного стану. Для фінансування основних засобів особливо важливим є визначення економічно доцільного строку їхньої експлуатації. Результати спеціальних досліджень свідчать, що найбільш істотний вплив на економічно доцільний строк експлуатації устаткування здійснюють два нерівноцінні фактори - щорічний розмір амортизації та середньорічні ремонтні витрати. Збільшення щорічних амортизаційних відрахувань зменшує економічний строк експлуатації, тоді як збільшення витрат на ремонтні роботи спонукає до придбання нового обладнання з огляду на неефективність витрат на ремонт.

Розробка амортизаційної політики підприємства починається з аналізу макроекономічних та мікроекономічних факторів, які визначають вибір інструментів створення та розподілу амортизаційного фонду. Для визначення кількісних показників амортизаційної політики, які використовуються при плануванні амортизаційного фонду підприємства залучається така інформація:

Ш - обсяг, склад, вікова структура та рівень зносу не обігових активів;

Ш темпи інфляції фактичні та прогнозні:

Ш норми амортизацій з груп не обігових активів;

Ш економічний термін використання амортизуємих активів;

Ш реальний термін використання амортизуємих активів;

Ш інвестиційна активність підприємства у створенні активів;

Ш переваги та недоліки окремих методів амортизації;

Ш методи відображення в обліку реальної вартості не обігових активів.

Підприємство при формуванні амортизаційного фонду має право саме вибирати метод амортизації, та застосовувати вибраний метод або до всіх основних засобів, або до окремих груп майна, або до окремого не обігового активу. Діюча система бухгалтерського обліку передбачає самостійне визначення власником активу економічного терміну Його використання та ліквідаційну вартість активу [6 С.424].

Метод суми одиниць продукції. Застосовується за умови, що відома кількість продукції, що буде виготовлена на цьому устаткуванні та його ліквідаційна вартість. Амортизація розраховується на одну одиницю продукції і збільшується на кількість одиниць у плановому році.

Метод зменшення залишку. Норма амортизації має вигляд постійного нормативу у відсотках до залишкової вартості майна. Цей норматив у практиці розвитих країн у 2 рази перевищує норматив прямолінійного списання. Річні відрахування за цим методом послідовно знижуються і у підсумку не покривають вартість майна. Щоб цілком відшкодувати вартість майна з другої половини терміну треба перейти на метод рівномірного списання.

Метод суми чисел (метод кумулятивний, метод суми років, метод дегресивної амортизації). Амортизаційні відрахування постійно знижуються від максимального рівня в перший рік до мінімального в останній рік, але сума амортизації цілком покриває вартість майна.

Амортизація нематеріальних активів визначається з огляду на термін їхнього корисного використання, але не більш терміну діяльності суб'єкта господарювання. Якщо термін корисного використання не можна установити він приймається в 10 років.



2. Аналіз результатів реалізації амортизаційної політики на основі діяльності ТОВ з «Катеринопільський елеватор»

2.1 Економічна характеристика підприємства

Історія елеватора розпочалася ще у 30-ті роки. Спочатку були створені приймальні пункти при залізничних станціях з приймання зерна від колгоспів, радгоспів та громадян з обов'язкових поставок.

У 1932-1938 роках було побудовано елеватор дерев'яної конструкції місткістю 5 тис. тонн. Цей елеватор проіснував до початку Великої Вітчизняної війни 1941 року. Під час відступу Червоної Армії був спалений разом із зерном. У післявоєнні роки хлібоприймальний пункт було відремонтовано. На базі хлібоприймального пункту пізніше було створено Звенигородську реалізаційну базу, яка обслуговувала Звенигородський, Катеринопільський та Лисянський райони. За роки двох післявоєнних п'ятирічок було введено в експлуатацію 5 зерносховищ загальною місткістю 12 тис. тонн та один склад готової продукції місткістю 1 тис. тонн.

На кінець 1955 року на реал-базі налічувалося складської місткості на 30 тис. тонн зерна. В третій післявоєнній п'ятирічці 1955-1960 років Звенигородська реалізаційна база з технічного рівня оснащення матеріально-технічної бази мала певні переваги над хлібоприймальними підприємствами області.

Розширення площі посіву кукурудзи поставило перед системою завдання з підготовки насіння кукурудзи на промисловій основі. Так, в 1961 році було прийнято рішення побудувати кукурудзо-калібрувальний завод за типом американського продуктивністю 2,5 тис. тонн на рік. Завод був зданий в експлуатацію у 1963 році.

У зв'язку із збільшенням надходженням зерна на підприємство в 1963 році було прийнято рішення про будівництво комбікормового цеху на базі малогабаритного комбікормового заводу МУКЗ-35. В ході будівництво заводу, яке закінчилося в 1964 році, було проведено реконструкцію і доведено продуктивність заводу до 100 тонн на добу.

У 1963 році було збудовано одну із перших на Україні потокових ліній з обробки кукурудзи за схемою через рік було побудовано ще одну більш удосконалену потокову лінію з бункером тимчасового зберігання для забезпечення цілодобової роботи лінії.

За розпорядженням Ради міністрів України, з введенням в експлуатацію кукурудзо-калібрувального заводу та комбікормового цеху, реал-базу віднесено до категорії комбінатів і названо Звенигородським комбінатом хлібопродуктів.

У 1966 році побудовано другу потокову лінію в комплексі із двома зерноскладами місткістю по 3200 тонн.

Наступним етапом розвитку комбінату став період будівництва комбікормового заводу в комплексі із елеватором, очисними спорудами, під'їзними для автотранспорту та залізниці, житлом для працівників комбінату. Будівництво комбікормового заводу здійснювалося за чехословацьким проектом потужністю 420 тонн на добу. Будівництво було розпочато в 1981 році, а закінчено в 1985 році.

Всі об'єкти капітального будівництва, які вводилися в експлуатацію, піддавалися подальшому вдосконаленню: було здійснено добову сушарки для сушки насіннєвого зерна, що збільшило її продуктивність у 2 рази; було побудовано дві робочо-очисні башти потужністю 100 т/год., що дало змогу механізувати верхню лінію складів і замкнути цикл приймання, розміщення і відвантаження зерна; було побудовано комплекс з відвантаження борошна у вагони й автотранспорт на млинзаводі та комплекс з відвантаження насіннєвої кукурудзи в тарі у залізничні вагони; для відвантаження зерна з вагонів-зерновозів було побудовано шнековий розвантажувач; було спроектовано і побудовано силосну точку завантаження зерна на автотранспорт, що дало значний ефект скорочення ручної праці. 24 липня 1998 року змінилася форма власності підприємства, воно реорганізоване у акціонерне товариство. Після 6-річного існування підприємство було визнано банкрутом.

У 2004 р. підприємство було викуплено ТОВ "Інеестенерго" та на базі збанкрутілого підприємства було засновано ТОВ "Катеринопільський елеватор", яке на сьогодні працює та розбудовується.

Основна спеціалізація діяльності - оптова торгівля зерном і кормами для тварин, переробка маслових культур, а саме, масло сонячне, жмих, гранульована лузга, шрот. В 2005-2006 рр. був збудований кукурудзяний елеватор. У 2006-2007 рр. відбувається будівництво сойового елеватора та реконструкція комбікормового заводу.

Організаційна схема підприємства:

- поступлення зернових;

- відбір аналізу;

- зважування;

- відвантаження;

- груба очистка;

- тонка очистка;

- сушка;

- закладання на зберігання.

Введено в дію із зберігання кукурудзи місткістю 80 тисяч кубічних метрів, що є великим досягненням для підприємства. В травні 2007 року запрацював на повну силу реконструйований комбікормовий завод.

Катеринопільський елеватор має велику перспективу розвитку. Так, за 2006 рік в будівництво було інвестовано 27339 тис. грн., на сьогодні вже збудовано котельню, реконструйовано комбікормовий завод.

Розвиток, процвітання та досягнення товариства напряму залежить від розвитку та благополуччя кожного його працівника. Працівники - це головний актив ТОВ "Катеринопільський елеватор", саме тому на підприємстві цінується та заохочується їх прагнення самовдосконалюватися та творчо зростати, надається можливість навчатися для подальшої реалізації знань на підприємстві.

На підприємстві ТОВ "Катеринопільський елеватор" використовується автоматизована форма обліку. Завдяки цій формі бухгалтер контролює роботу в режимі діалогу з програмою, виправляє помилки, обробляє інформацію, роздруковує потрібні документи. Підприємство використовує програмне забезпечення "1 С: Бухгалтерія" та паралельно з готовими програмними продуктами в обліку використовується редактор Microsoft Exсel.

ТОВ "Катеринопільський елеватор" веде бухгалтерський облік на основі десяти принципів, які визначені в ст. 4 Закону про бухоблік. До них, частково, відносяться такі принципи: неперервності, послідовності, обережності, фактичної собівартості, нарахування і зіставлення доходів і витрат.

Виходячи з принципу послідовності, для ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підприємства використовуються методи обліку, які базуються на визначених оцінках.

Облікова оцінка базується на інформації і досвіду попередніх періодів і застосовується для оцінки сумнівної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги способом начислення резерву; установлення можливого строку корисного використання необоротних активів при нарахуванні амортизації; створення різного роду забезпечення і т. д.

Використання ТОВ "Катеринопільським елеватором" прийнятих оцінок є частиною складання фінансових звітів, так як облікова оцінка є невід'ємною складовою облікової політики підприємства і забезпечення достовірності звітності. Порівняно з формою бухгалтерського обліку, які можуть мінятися на підприємстві кожного року, облікова політика розробляється і затверджується на підприємстві на довгу перспективу.

Для початку розглянемо фінансові результати від реалізації продукції у ТОВ «Катеринопільський елеватор» у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Фінансові результати від реалізації продукції у ТОВ «Катеринопільський елеватор»

Показники	2007 р.	2008 р.	2009 р.	Відхилення 2010 р. від 2008 р., +,-
Чистий дохід (виручка від реалізації), тис.грн.	155575	428093	887639	732063,80
Собівартість реалізованої продукції, тис.грн.	150269	403205	868326	718057,10
Чистий прибуток (збиток), тис.грн.	-4204	7206,2	640	4844,10
Рівень рентабельності (збитковості), %	-2,8	1,79	0,07	2,87

ТОВ «Катеринопільський елеватор» є низькорентабельним та низько прибутковим підприємством. Це зумовлюється тим, що собівартість не відстає від чистого доходу (виручки) від реалізації, так станом на 31 грудня 2009 року чистий дохід склав 887639 тис.грн., а собівартість 868326 тис.грн.. Відповідно чистий прибуток склав 640 тис.грн., а рівень рентабельності 0,07%.

Розглянемо склад та структуру основних засобів ТОВ «Катеринопільський елеватор» у таблиці 2.2.

Вартість основних засобів ТОВ «Катеринопільський елеватор» у 2009 році склала 160875 тис.грн., що на 97427,2 тис.грн. більша від рівня 2007 року. Отже ми бачимо, що підприємство активно оновлює основні засоби підприємства.

Так вартість земельних ділянок у 2008 році становила 1070,3 тис.грн., а у 2009 році їх на балансі не залишилося.

Таблиця 2.2 Склад та структура основних засобів ТОВ «Катеринопільський елеватор»

Показники, тис.грн.	2007 р.	2008 р.	2009 р.	Відхилення 2010 р. від 2008 р., +,-
Земельні ділянки	876,8	1070,3	-	-
Будинки, споруди і передавальні пристрої	52566	53183	104061	51495,5
Машини та обладнання	3734,5	4012,2	33020	29285,5
Транспортні засоби	2127	3381	3355	1228
Інструменти, прилади, інвентар	426,8	575	821	394,2
Інші основні засоби	285,9	291,8	8060	7774,1
Малоцінні необоротні активи	225,3	255,5	343	117,7
Інші необоротні матеріальні активи	3206	3287,4	9588	6382
Разом	63448	66057	160875	97427,2

Вартість будинків та споруд збільшилася на 51495,5 тис.грн., машин та обладнання на 29285,5 тис.грн., транспортних засобів на 1228 тис.грн., інструментів на 1228 тис.грн.. інших основних засобів на 7774,1 тис.грн., малоцінних необоротних активів на 117,7 тис.грн., а інших необоротних матеріальних активів на 6382 тис.грн.

Проаналізуємо стан основних засобів ТОВ «Катеринопільський елеватор» протягом 2007-2009 років у таблиці 2.3.

Сума нарахованого зносу протягом досліджуваного періоду зросла на 8115,8 тис.грн.

Таблиця 2.3 Стан основних засобів ТОВ «Катеринопільський елеватор»

Показники, тис.грн.	2007 р.	2008 р.	2009 р.	Відхилення 2010 р. від 2008 р., +,-
Залишкова вартість	60126	59134	149600	89474,3
Первісна вартість	63285	65801	160875	97590,1
Знос	3159,2	6666,7	11275	8115,8

Отже, як ми бачимо, знос основних засобів у ТОВ «Катеринопільський елеватор» у 2007 році становив 3159,2 тис.грн., у 2008 році 6666,7 тис.грн., а у 2009 році 11275 тис.грн.

2.2 Аналіз ефективності амортизаційної політики підприємства

Проведена амортизаційна політика на макро- та мікрорівні найістотнішим чином впливає на показники ефективності (продуктивність праці, фондовіддачу, рентабельність) і фінансові результати роботи організації.

Механізм впливу амортизаційної політики на показники ефективності та фінансові результати роботи підприємства різноплановий. У цілому амортизаційна політика приводить в дію певні важелі, які впливають на економіку країни і фінансові результати роботи окремого підприємства. Ці важелі на макрорівні впливають на [11 С.42]:

- Ступінь оновлення виробничих фондів;

- Прискорення науково-технічного прогресу в народному господарстві;

- Створення сприятливого інвестиційного клімату в країні;

- Вдосконалення податкової системи.

У свою чергу, ці важелі створюють сприятливі умови для функціонування суб'єкта господарювання, що є найважливішою передумовою підвищення ефективності виробництва кожного з них.

На рівні підприємства в результаті вдосконалення ефективності амортизаційної політик йде процес оновлення активної частини основних виробничих фондів, підвищується технічний рівень виробництва. Все це створює передумови для підвищення продуктивності праці, збільшення випуску продукції, зниження собівартості і максимізації прибутку.

Амортизаційна політика поряд з іншими складовими включає більш раціональне використання амортизаційних відрахувань на підприємстві.

Якщо підприємство направляє амортизаційні відрахування в реальні інвестиції, то вони можуть бути використані на:

- Реконструкцію діючого виробництва;

- Технічне переозброєння виробництва;

- Розширення діючого виробництва;

- Будівництво нового підприємства;

- Модернізацію обладнання;

- Модернізацію випускається, і освоєння випуску нової продукції;

- Освоєння нових ринків збуту;

- Вирішення соціальних проблем (природоохоронні заходи, підвищення рівня техніки безпеки, поліпшення умов праці тощо).

При цьому підприємство може мати на меті зниження витрат виробництва і реалізації продукції, поліпшення якості продукції та забезпечення її конкурентоспроможності, підвищення технічного рівня підприємства та ін..

Для вибору найбільш раціональних напрямів використання амортизаційних відрахувань на підприємстві необхідно виконати економічне обґрунтування реальних інвестицій, джерелом яких є амортизаційні відрахування. Саме економічне обґрунтування інвестицій є основою для вибору найбільш раціональних напрямів використання амортизаційних відрахувань.

Вплив амортизаційної політики організації на показники ефективності роботи організації виражається у використанні амортизаційних відрахувань на фінансування тих чи інших проектів всередині організації, спрямованих на підвищення продуктивності праці, зниження трудомісткості виробництва, зниження собівартості продукції і т.д.

Рівень використання реальних інвестицій на підприємстві характеризують кількісні (абсолютні) і якісні (відносні) показники.

Ефективність амортизаційної політики залежить від вибору підприємством методу нарахування амортизації. Метод амортизації повинен забезпечити розподіл вартості активу на систематичній основі і відображати спосіб, завдяки якому економічна вигода від даного активу споживається підприємством.

На сьогодні відсутні чіткі правила (рекомендації) щодо вибору методу нарахування амортизації. Тому існує проблема вибору саме такого методу, який був би найкращий для підприємств різних організаційно-правових форм та галузей, об'єктів основних засобів та способів їх використання.

Як відомо, стандарт П(С)БО № 7 "Основні засоби" визначає п'ять методів, які дозволяють використовувати при нарахуванні амортизації основних засобів: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий. Також дозволено використовувати метод амортизації, передбачений податковим законодавством.

Крім зазначених методів існують й такі, які, з урахуванням особливостей діяльності підприємства, є ефективнішими в амортизаційній політиці.

Дані методи не передбачені П(С)БО 7 "Основні засоби", але мають практичне використання у світі. До таких відносяться методи:

- прогресивної амортизації;

- метод списання та заміни;

- методи групового та складового обліку;

- метод оцінки товарно-матеріальних запасів.

На основі досліджень науковців Дзюби А.П, Балацкого Е.В., Безуглого А.В. можна представить наступну характеристику зазначених методів.

Методи прогресивної амортизації передбачають поступове збільшення суми амортизації на протязі строку експлуатації основних засобів. Ці методи звичайно використовуються тільки в окремих галузях, таких як комунальне господарство і підприємства, що займаються нерухомістю. До методів прогресивної (повільної) амортизації відносяться метод амортизаційного фонду і метод ануїтету. Особливістю цих методів являється те, що на відміну від інших методів амортизації вони передбачають дисконтування майбутніх грошових надходжень від інвестицій в основні засоби з використанням складних відсотків. У зв'язку з цим такі методи амортизації інколи називають методами складних відсотків.

Метод списання та заміни, як правило, використовується господарськими організаціями, що мають у своєму розпорядженні велику кількість відносно малоцінних основних засобів, що розташовані на великій географічній території. До числа таких відносяться залізничні компанії, телефонні компанії, організації комунального обслуговування, енергопостачання та інші. Часто для таких компаній розрахунок відрахувань на знос щодо кожного основного засобу є недоцільним внаслідок надто значного обсягу облікової роботи [14 С.367].

При обліку витрат методом списання та заміни витрати на знос дорівнюють вартості списаних у той чи інший період основних засобів, ліквідаційна вартість основних засобів відіймається від витрат на знос у той період, коли здійснюється їх списання.

При списанні сума витрат на знос дорівнює первинній вартості основного засобу, що списується, за винятком його ліквідаційної вартості. При нарахуванні зносу по групі активів у якості первинної вартості кожного з них береться первісна вартість придбаного раніше за інших. У цьому випадку нарахування зносу при списані аналогічно обліку товарно-матеріальних запасів методом FIFO. При заміні витрат на знос групи основних засобів визначаються виходячи з вартості основного засобу, який було куплено в останню чергу, аналогічно методу LIFO при обліку товарно-матеріальних запасів.

Методи групового та складового обліку зносу передбачає можливість об'єднання декількох основних засобів у єдине ціле, ведення по ним загального рахунку. Тобто декілька основних засобів амортизуються як єдине ціле. Річна норма амортизації об'єднаних у групу основних засобів представляє собою відношення суми визначеного прямолінійним методом зносу за рік до їх первинної вартості.

При цьому необхідно пам'ятати, що об'єднання основних засобів у групи з метою обліку зносу допустимо при відносно не великих розбіжностях у строках експлуатації елементів, що в неї входять.

Метод оцінки товарно-матеріальних запасів передбачає, що наприкінці кожного звітного періоду основні засоби оцінюються відповідно з їх станом на поточний момент. Така оцінка здійснюється шляхом відіймання відсотку на знецінення із вартості основних засобів на кінець попереднього періоду. З цією метою компанія також користується зовнішньої оцінки вартості заміни наданих основних засобів.

Стверджувати, що певний із зазначених методів амортизації являється найбільш ефективним неможна. Всі методи вважаються рівноцінними, вони переслідують одну мету, але кожний з них для відповідних періодів визначає різні суми амортизації. Очікуваний ефект від використання методу виявляється на практиці діяльності підприємства. Оскільки підприємство обирає метод самостійно, то існує імовірність помилкового вибору, адже чітких правил щодо даного процесу не існує.

Вважаємо за доцільне включити розглянуті вище методи нарахування амортизації в законодавчо закріплені положення, що дасть можливість проінформувати підприємства і розширити їх можливості у виборі методів амортизації.

Також слід зазначити, що для ефективної амортизаційної політики за час експлуатації основного засобу доцільно застосовувати не один, а кілька методів нарахування амортизації, тобто їх комбінацію.

Відобразимо ефективність амортизаційної політики ТОВ «Катеринопільський елеватор» шляхом відношення суми амортизаційних відрахувань до залишкової вартості основних засобів у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Показники	2007 р.	2008 р.	2009 р.	Відхилення 2010 р. від 2008 р., +,-
Залишкова вартість основних засобів, тис.грн.	60126	59134	149600	89474
Знос, тис.грн.	3159,2	6666,7	11275	8115,8
Нарахована сума амортизаційних відрахувань, у % до вартості основних засобів	5,25	11,27	7,54	2,28 в.п.

Отже, як ми бачимо, у 2007 році основні засоби підприємства були списані на 5,25% від їх залишкової вартості, у 2008 році на 11,27%, що показує їх краще використання, а у 2009 році цей показник становив 7,54%, що на 2,28 в.п. більше ніж у 2007 році, проте менше за рівень 2008 року.

Можна відмітити, що в середньому основні засоби зношуються на 10%, щ оговорить нам про те, що амортизаційна політика підприємства є досить ефективною.



3. Шляхи удосконалення амортизаційної політики на підприємстві

Сучасний досвід розвинених країн свідчить, що на сьогодні амортизаційна політика більше перетворюється на знаряддя формування та підтримання попиту на основні засоби. Інструментом регулювання попиту є норми амортизації. Підвищуючи норми нарахування амортизації на ті чи інші види основних засобів, уряд дає сигнал про те, що витрати, які спрямовуються на придбання основних засобів із вищими нормами нарахування амортизації, відшкодовуються підприємству швидше, ніж витрати на придбання основних засобів з меншими нормами амортизації.

Внаслідок такої політики відбуваються зміни у структурі попиту на основні засоби, що в свою чергу, призводить до збільшення виробництва та імпорту основних засобів, на які підвищені норми амортизації, та скорочення виробництва основних засобів, на які норми нарахування амортизації знижено [17 С.93].

Так, виділення в окрему групу транспортних засобів, меблів, комп'ютерної та побутової техніки з встановленням найвищих норм амортизації мало за мету стимулювання попиту на ці товари, створення умов для освоєння та розвитку іх виробництва в державі.

На практиці вийшло так, що підприємствам стало економічно вигідно придбання дорогих іномарок, закордонного обладнання, оскільки чим дорожчий автомобіль, обладнання, тим на більшу величину підприємство зменшує прибуток до оподаткування. В результаті виникає таке явище як зростання імпорту основних засобів з метою мінімізації податкових зобов'язань з податку на прибуток. Таким чином посилилась залежність від імпорту, зменшення доходів бюджету та відтоку значних валютних ресурсів за кордон.

З метою подолання негативних тенденцій у амортизаційній політиці необхідно переглянути підходи до формування груп основних засобів та встановлення для них норм амортизації. Використовуючи досвід розвинених країн, необхідно віддати пріоритет в нарахування амортизації з метою оподаткування повинно бути віддано найбільш сучасним засобам виробництва, таким як енергозберігаюче обладнання, повністю автоматизованим лініям виробництва тощо [19 С.1].

Враховуючи високий ступінь зношеності основних засобів у сільському господарстві та вкрай низьку механізацію праці, доцільно виділити в окрему групу для цілей оподаткування сілськогосподарську техніку. А також обладнання яке використовується в біотехнологіях з метою заохочення до інвестування у наукові дослідження та розробки доцільно встановити норми амортизації нематеріальних активів, які містять результати досліджень, встановити норми амортизації на рівні не нижчому за комп'ютерну техніку.

Для усунення суперечностей між бухгалтерський та податковим обліком доцільно внести зміни до податкового законодавства в частині надання права самому підприємству нараховувати амортизацію для цілей оподаткування за методами встановленими у бухгалтерському обліку.

Система факторів, що повинна враховуватися при формуванні амортизаційної політики, є наступною.

Фактори, котрі впливають на обсяг амортизаційних відрахувань [22 С.485]:

1. Незалежні від підприємства: встановлені державою норми податкової амортизації; дозволені законодавством методи бухгалтерської амортизації; інфляція.

2. Залежні від підприємства: обсяг основних засобів, що підлягають амортизації; вибір методу амортизації та встановлення терміну амортизації; визначення терміну корисного використання об'єктів основних засобів.

Фактори, на які впливає обсяг амортизаційних відрахувань: витрати підприємства; база обкладання податком на прибуток; обсяг чистого грошового потоку; можливість оновлення основних засобів.

Амортизаційна політика держави може бути представлена двома підходами: податковим і економічним. Мета економічного підходу амортизації полягає у забезпеченні простого відтворення основних засобів через механізм нарахування амортизації, мета податкового - у відшкодуванні витрат у межах податкових норм нарахування амортизації. Вони не забезпечують простого відтворення. У податковому підході амортизаційної політики норми амортизації встановлюють законодавчо, і підприємства не можуть їх змінювати. У бухгалтерському обліку керівництво самостійно прогнозує термін експлуатації та амортизації об'єкта з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Податкова амортизація регулюється Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Бухгалтерська амортизація регулюється П(С)БО 7 “Основні засоби”.

Об'єктом нарахування амортизації в податковому обліку є 4 групи основних засобів, а в бухгалтерському - інвентарний об'єкт. База податкового обліку формується у відриві від конкретного стану об'єкта. Непорівнянність бази зумовлює відмінності у результатах (сумі нарахованої амортизації) навіть при застосуванні одного й того ж методу. Такий підхід має негативні наслідки, оскільки викриває зміст категорії амортизації та не відображає реального стану капіталу підприємства.

Протягом багатьох років наша держава впроваджувала вузьку спеціалізацію підприємств. Вузька спеціалізація підприємств сьогодні не відповідає умовам ринку. Необхідно розширяти номенклатуру продукції, що виробляється, окремими фірмами та об'єднаннями.

Диверсифікація може виступати у двох формах:

Ш розширення асортименту товарів, організація нових видів виробництва в рамках “власної галузі”;

Ш впровадження у нові галузі та сфери господарства. Може здійснюватися як через створення нових підприємств, так і скуповування фірм або злиття з ними.

НТР покликана до життя необхідністю пристосування бізнесу до швидких структурних змін, посиленням конкурентної боротьби. Диверсифікація є інструментом використання переваг комбінування, впровадження в нові прибуткові галузі, стабілізації бізнесу. Диверсифікація дає змогу компенсувати спад збуту на ринку одних товарів його зростанням на інших. Завдяки цьому диверсифіковані підприємства більш стійкі та конкурентоспроможні, ніж вузькоспеціалізовані.

Для підприємств, що випускають різнорідну продукцію, основні засоби, на нашу думку, доцільно класифікувати за видами продукції. Це сприятиме оптимальному вибору методу нарахування амортизації.

П(С)БО 7 “Основні засоби” передбачає застосування наступних методів амортизації:

прямолінійний;

зменшення залишкової вартості;

прискореного зношення залишкової вартості;

кумулятивний;

виробничий.

Перехід підприємств до випуску різнорідної продукції сприятиме вибору оптимального методу нарахування амортизації.

Життєвий цикл продукції (товару) складається з фаз виводу на ринок, зростання, зрілості та спаду. У фазі виводу на ринок кожний конкретний проект є збитковим, оскільки обсяги продажу товару не компенсують постійні витрати фірми. Фаза зростання характеризується стрімким зростанням обсягів продажів та відповідним завантаженням виробництва, що спричиняє адекватний приріст прибутку. У фазі зрілості обсяги продажів та прибутку стабілізуються, а у фазі спаду - поступово зменшуються. Для забезпечення стабільного функціонування підприємство має компенсувати спад обсягів продажів вже існуючих товарів зростанням обсягів продажів нової продукції, для виробництва якої необхідним є попереднє здійснення інвестицій у виробничі потужності. Джерелом фінансування цих інвестицій виступають кошти, що підприємство отримує від існуючих проектів, у вигляді прибутку та амортизаційних відрахувань.

Амортизаційна політика це - регулювання основного капіталу на державному рівні з метою створення спритних і рівних умов суб'єктам господарювання. У межах державної амортизаційної політики кожний суб'єкт господарювання створює свій власний механізм нарахування амортизації. Від вибору методу нарахування амортизації та визначення строків корисного використання основних засобів залежить сума амортизаційних відрахувань. Їх збільшення, з одного боку, сприятиме оновленню основних засобів, а з іншого - зниженню прибутку підприємства і, відповідно, зниженню сплати податку на прибуток підприємства.

Кожний суб'єкт господарювання має планувати свою амортизаційну політику таким чином, щоб, по-перше, найвищі обсяги амортизаційних відрахувань припадали на фази зростання та зрілості, та, по-друге, у фазі зрілості підприємство мало достатні обсяги коштів для здійснення нових інвестицій. Відповідно до цього у фазах виводу на ринок та спаду підприємство має застосовувати лінійний метод амортизації, у фазах зростання та зрілості - найбільш ефективні методи прискореної амортизації.

Диверсифіковані підприємства сприятимуть оптимальному вибору методу нарахування амортизації. Диверсифіковані підприємства більш стійкі і конкурентоспроможні, ніж вузькоспеціалізовані [24 С.41].



Висновки

Основні засоби (ОЗ) - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року.

Фінансування власними коштами основних виробничих засобів та нематеріальних активів має джерелом амортизаційний фонд підприємства, створення якого регулюється амортизаційною політикою підприємства, яка знаходиться в полі дії інвестиційної політики держави. Амортизаційна політика підприємства - це складова загальної політики управління операційними не обіговими активами, яка складається з сукупності методів управління порядком нарахування та використання амортизації в межах чинного законодавства відповідно до обраної підприємством фінансово-інвестиційної стратегії.