Вдосконалення цінової політики як чинник підвищення ефективності господарювання підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна академія житлово-комунального господарства

Кафедра економіки підприємства

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни „Економіка підприємства”

на тему: „Вдосконалення цінової політики як чинник підвищення ефективності господарювання підприємств”

Виконав: студент 3-го курсу

групи ЕП-081, Економіка підприємства

Сингаївський Сергій Владиславович

Науковий керівник: Дубас А.О.

Київ - 2011

План роботи

Вступ

Розділ 1. Особливості цінової політики підприємства

1.1 Економічна сутність цінової політики підприємства

1.2 Вплив цінової політики на формування доходів, фінансового результату та беззбитковості підприємства

1.3 Основні типи ефективності господарювання підприємства та фактори її зростання

Розділ 2. Аналіз цінової політики підприємства ТОВ "Фірма Варіація"

2.1 Загальна характеристика підприємства

2.2 Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства

2.3 Аналіз цінової політики підприємства

Розділ 3. Основні чинники вдосконалення цінової політики підприємства як чинник підвищення ефективності господарювання підприємств

3.1 Шляхи підвищення та чинники зростання ефективності діяльності підприємства

3.2 Пропозиції щодо покращення ефективності виробництва. Практичний аспект

3.3 Шляхи оптимізації собівартості продукції Підприємства

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Як відомо, основна мета діяльності підприємства - отримання прибутку.

А одними з головних «складових» прибутку та основ для його отримання є ефективність діяльності підприємства, ефективна цінова політика та збалансована структура собівартості продукції Підприємства. Фінансовий результат суттєво залежить від цих аспектів.

Проблема ефективної та правильної цінової політики в умовах конкуренції та недосконалого податкового законодавства при збереженні рівня обсягів продажів, попиту, прибутку - це основна висвітлена проблема даної роботи.

Об'єктом роботи є цінова політика, вплив її на формування доходів, фінансового результату та беззбитковості підприємства, ефективність діяльності та основні її чинники та фактори, шляхи її досягнення.

Мета роботи, оцінити ефективність цінової політики, її чинники та вплив їх на фінансовий результат, проаналізувати структуру собівартості готової продукції на прикладі діючого підприємства ТОВ «Фірма Варіація», надати пропозиції щодо оптимізації структури собівартості та шляхів підвищення ефективності господарювання.

Курсова робота складається з вступу, трьох основних частин, висновку та списку використаної літератури.

Розділ 1. Особливості цінової політики підприємства

1.1 Економічна сутність цінової політики підприємства

Ціна в умовах ринкової економіки - найважливіший економічний параметр, що характеризує діяльність підприємства. Саме ціни визначають структуру виробництва, впливають на рух матеріальних потоків, розподіл товарної маси, рівень прибутковості підприємства.

Для самостійних товаровиробників, що працюють на ринок, незалежно від форм власності питання про ціни - це питання їхнього існування і благополуччя. Правильна методика встановлення ціни, розумна цінова тактика, послідовна реалізація обґрунтованої цінової стратегії складають необхідні компоненти успішної діяльності будь-якого комерційного підприємства в жорстких умовах ринкових відносин.

Практика свідчить, що цінова політика не завжди буває досить відпрацьована, а тому містить помилки. Найбільш часто зустрічаються: ціноутворення зайве орієнтовані на витрати, ціни недостатньо пристосовані до зміни ринкових умов, ціна розглядається у відриві від інших елементів системи маркетингу, ціни недостатньо враховують окремі варіанти виконання продукту і сегменти ринку.

Щоб правильно сформулювати цінову політику, фірма повинна чітко представляти цілі, які вона досягне за допомогою продажу конкретного товару. При чому досягнення цих цілей можливо в короткостроковій, середньостроковій і довгостроковій перспективі. Тільки в екстремальних випадках переважає якась одна мета підприємницької діяльності. У звичайній господарській практиці за допомогою цінової політики можливе досягнення великої кількості цілей.

Основні цілі цінової політики наступні.

1. Подальше існування фірми. У підприємства можуть бути надлишкові потужності, спостерігається інтенсивна конкуренція на ринку, змінилися попит і перевага споживачів. У таких випадках, щоб продовжити виробництво, ліквідувати запаси, часто знижують ціни. При цьому прибуток утрачає своє значення. Доти поки ціна покриває хоча б перемінні і частину постійних витрат, виробництво може продовжуватися. Однак питання про виживання фірми може розглядатися як короткострокова мета.

2. Короткострокова максимізація прибутку. Багато фірм хочуть установити на свій товар таку ціну, що забезпечила б максимум прибутку. Для реалізації цієї мети необхідно визначити попередній попит і попередні витрати за кожною ціною (ціновій альтернативі). Потім з цих альтернатив вибирається та, котра принесе в короткостроковій перспективі максимальний прибуток. При цьому передбачається, що заздалегідь відомо попит і витрати виробництва, хоча в дійсності їх визначити дуже важко.

У реалізації цієї мети упор робиться на короткострокове очікування прибутку і не враховуються довгострокові перспективи, а також протидіюча політика конкурентів і регулююча діяльність держави. Цю мету часто використовують фірми в хитливих умовах перехідної економіки, що характерна для сучасної України.

3. Короткострокова максимізація обороту. Ціну, що стимулює максимізацію обороту, вибирають тоді, коли товар виробляється корпоративно і важко визначити структуру і рівень витрат виробництва. Тому вважається достатнім визначити лише попит. Щоб реалізувати поставлену мету (максимізація обороту), установлюють для посередників відсоток комісійних від обсягу збуту. Короткострокова максимізація обороту може й у довгостроковій перспективі забезпечити максимальний прибуток і частку участі в ринку.

4. Максимальне збільшення збуту. Фірми, що переслідують цю мету, вважають, що збільшення збуту приведе до зниження витрат одиниці продукції і на цій основі - до збільшення прибутку. Враховуючи реакцію ринку до рівня ціни, такі фірми встановлюють ціни якнайнижче. Такий підхід називають "ціновою політикою наступу на ринок". Так, якщо фірма знижує ціни на свою продукцію до мінімально припустимого рівня, підвищує частку своєї участі на ринку, домагаючись у міру росту випуску продукції зниження витрат одиниці товару, то на цій основі зможе продовжувати знижувати ціни.

5. "Зняття вершків" з ринку за допомогою установлення високих цін. Це має місце, коли фірма встановлює на свої товари-новинки максимально високу ціну, значно вище ціни виробництва, це так називане "преміальне ціноутворення". Окремі сегменти ринку від застосування нової продукції навіть при високій ціні одержують економію на витратах, краще задовольняють свої потреби. Як тільки збут за даною ціною скорочується, фірма знижує ціну, щоб залучити до себе наступний шар клієнтів, досягаючи тим самим у кожнім сегменті цільового ринку максимально можливого обороту.

6. Лідерство в якості. Фірма, який удається закріпити за собою репутацію лідера в якості, установлює високу ціну на свій товар, щоб покрити високі витрати, зв'язані з підвищенням якості, і витрати на проведені для цих цілей НДДКР.

Перераховані цілі цінової політики можуть здійснюватися в різний час, при різній ціні, між ними може бути різне співвідношення, однак усі вони в сукупності служать загальної мети - довгострокової максимізації прибутку.

Формування цінової політики і її реалізація завжди зв'язані з загальною політикою підприємства, кінцевою метою якої є прибуткова реалізація продукції як можна більшому числу покупців.

Для розробки й успішної реалізації цінової політики на підприємствах існують постійно діючі структурні підрозділи, що відповідають за питання ціноутворення на продукцію підприємства, - відділи цін. Діяльність цінових підрозділів здійснюється в тісному взаємозв'язку з маркетинговою і збутовою службами підприємства і може входити до складу або цих підрозділів, або планово-економічного відділу.

Стратегія ціноутворення - це набір практичних факторів і методів, яких доцільно дотримуватись при встановленні ринкових цін на конкретні види продукції, що випускаються підприємством.

Основними видами цінових стратегій є:

1. Стратегія високих цін.

Ціль даної стратегії - одержання надприбутку шляхом "зняття вершків" з тих покупців, для яких новий товар має велику цінність і які готові заплатити за виріб, що здобувається, більше нормальної ринкової ціни. Стратегія високих цін застосовується тоді, коли фірма переконана, що існує коло покупців, які мають попит на дорогий товар.

Цінова політика в період застосування високих цін - максимізувати прибуток доти, поки ринок нових товарів не став об'єктом конкуренції.

2. Стратегія середніх цін (нейтральне ціноутворення).

Застосовна на всіх стадіях життєвого циклу, крім упадку, та найбільш типова для більшості фірм, що розглядають одержання прибутку як довгострокову політику. Багато фірм вважають таку стратегію найбільш справедливою, оскільки вона виключає "війни цін", не приводить до появи нових конкурентів, не дозволяє фірмам наживатися за рахунок покупців, дає можливість діставати справедливий прибуток на вкладений капітал.

3. Стратегія низьких цін (стратегія цінового прориву).

Стратегія може бути застосовна на будь-якій фазі життєвого циклу. Особливо ефективна при високій еластичності попиту за ціною. Застосовується в наступних випадках:

з метою проникнення на ринок, збільшення частки ринку свого товару;

з метою дозагрузки виробничих потужностей;

для запобігання банкрутства.

4. Стратегія цільових цін.

При даній стратегії як би не мінялися ціни, обсяги продажів, маса прибутку повинна бути постійною, тобто прибуток є цільовою величиною.

5. Стратегія пільгових цін.

Її мета - збільшення обсягу продажів. Використовується наприкінці життєвого циклу виробу і виявляється в основному в застосуванні різних знижок.

6. Стратегія "зв'язаного" ціноутворення.

При використанні даної стратеги при встановленні ціни орієнтуються на так звану ціну споживання, рівну сумі ціни товару і витрат по його експлуатації.

7. Стратегія "проходження за лідером".

Суть цієї стратегії не припускає встановлення ціни на нові вироби в строгій відповідності з рівнем цін провідної компанії на ринку. Мова йде тільки про те, щоб враховувати політику цін лідера в галузі або на ринку. Ціна на новий виріб може відхилятися від ціни компанії-лідера, але у визначених межах, що диктуються якісною і технічною перевагою.

Рідше застосовуються наступні стратегії:

а) незмінних цін. Фірма прагне до встановлення і збереження незмінних цін протягом тривалого періоду, так як витрати виробництва збільшуються чи можуть збільшитися, то фірми замість перегляду цін зменшують розмір упакування, змінюють склад товару.

б) неокруглених, чи психологічних, цін. Це, як правило, знижені ціни проти якої-небудь круглої суми. Наприклад, не 10 тис. грн., а 9995;9998. У споживачів виникає враження, що фірма ретельно аналізує свої ціни, установлює їх на мінімальному рівні. Їм подобається одержувати здачу;

в) цінові лінії. Ця стратегія відбиває діапазон цін, де кожна ціна показує визначений рівень якості однойменного товару.

Аналіз основних аспектів ціноутворення показав, що в сучасних умовах потрібно робити основний упор на забезпечення більш активного зв'язку цінової політики з вимогами і запитами покупців, їх платоспроможністю, критеріями оцінки цінностей, стилем життя і т.п., а також іншими елементами маркетингу - товарною, дистрибуційною та стимулюючою політикою. Маркетинговий підхід до формування продажної ціни означає, що за базис визначення рівня ціни спираються на запити самих покупців, їхньої можливості придбати той чи інший товар.

Надзвичайно важливого значення набуває використання комбінованої системи методів визначення ціни продажу, одночасно з рішенням задачі розвитку техніки виробництва продукції, методів правління, що забезпечили б високий рівень якості товарів і заплановану величину прибутку. Крім цього не можна залишати без уваги тип і структуру ринку, на якому здійснює свою діяльність підприємство.

Застосування даних теоретичних основ дозволить підприємству упевнено триматися на ринку, легше переживати економічні кризи і бути конкурентноздатним на всьому протязі своєї діяльності.

1.2 Вплив цінової політики на формування доходів, фінансовий результат та беззбитковість підприємства

Ціна продукції підприємства та її структура.

Важливим елементом цінової політики підприємства в моделі управління прибутком являється визначення ціни продукції суб'єкта господарювання, її видів, а також структури. Для потреб управління прибутком як функціонально-організаційного блоку фінансового менеджменту прийнято виділяти сукупність фінансових показники, що характеризують та визначають абсолютну величину ціни продукції суб'єкта господарювання, у тому числі: собівартість одиниці продукції (у тому числі, величина умовно-змінних витрат на одиницю продукції та величини умовно-постійних витрат на одиницю продукції); прибуток на одиницю продукції; оптова ціна одиниці продукції; відпускна ціна одиниці продукції тощо.

Виокремлення ряду фінансових показників, що характеризують структуру ціни продукції підприємства здійснюється з метою інформаційного забезпечення фінансового менеджменту у частині аналізу та прийняття управлінських фінансових рішень. Оптова ціна продукції підприємства являється джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, оскільки представляє собою грошовий потоків, що надходить у повне розпорядження суб'єкта господарювання на основі якого формується два основні фонди собівартість продукції та прибуток:

Цопт = собівартість + прибуток

Відпускна ціна продукції суб'єкта господарювання відповідає величині грошових коштів, що їх сплачує покупець за визначену кількість товару при її купівлі. При цьому вона включає у себе сукупність платежів, щодо яких суб'єкт господарювання виступає у якості номінального платника, - непрямі податки (акциз та податок на додану вартість):

Цвід = Цопт + акциз + ПДВ

Фінансові механізми стимулювання збуту.

Формування прибутку суб'єкта господарювання як винагороди за підприємницький ризик не можливе без відповідної реалізації створеної доданої вартості на товарному ринку за грошові кошти, це, у свою чергу, визначає об'єктивну необхідність дослідження фінансових процесів, що пов'язані із реалізацією продукції суб'єкта господарювання на ринку. Визначаючи цінову політику підприємства як вираження функціонально організаційного блоку управління доходами суб'єкта господарювання від операційної діяльності, необхідно розуміти, що в її рамках, поряд із фінансовими проблемами визначення ціни, вирішується проблема стимулювання збуту, у тому числі і обґрунтування фінансових механізмів такого стимулювання. під фінансовими механізмами стимулювання збуту продукції суб'єкта господарювання необхідно розуміти сукупність методів та технологій формування фінансове сприятливих умов для отримання покупцем відповідної продукції, перш за все, строків відвантаження продукції та її оплати, відповідно, можна визначити сукупність фінансових умов реалізації продукції, що визначають прийнятність форми її реалізації суб'єктом господарювання для споживача з фінансової точки зору. Серед такої сукупності можна виділити наступні основні напрямки впливу на формування та реалізацію фінансових відносин між суб'єктом господарювання та його покупцем: рівень базової ціни одиниці продукції; форма грошових розрахунків; термін передплати (післяплати) реалізованої продукції; рівень знижки від базової ціни залежно від обсягів закупки продукції; рівень знижки від базової ціни залежно від категорії покупця; надання відстрочки оплати відвантаженої продукції із відповідною націнкою на базову ціну одиниці такої продукції; рівень знижки від базової ціни при оплаті відвантаженої продукції раніше базового терміну оплати; формування мережі реселлерів та дилерів із відповідним рівнем відпускної ціни для таких покупців; диференціація націнок та знижок від базового рівня цін відповідно до регулярності ділових контактів із таким підприємством-партнером тощо.

Розрахунки та їх вплив на формування доходів підприємства.

Важливим елементом цінової політики являється обґрунтування параметрів грошових розрахунків, а також їх взаємоузгодження з іншими елементами фінансової політики підприємства, які безпосередньо впливають на порядок, строки та абсолютні величини формування доходів суб'єкта господарювання. Серед таких параметрів ми виділимо фінансовий цикл, ціноутворення; управління дебіторською заборгованістю.

Фінансовий цикл.

Поняття фінансового циклу у фінансовому менеджменті при прийнятті управлінських рішень (перш за все, фінансових) визначає часові характеристики руху товарно-матеріальних цінностей, незавершеного виробництва та готової продукції із корегуванням на особливості грошових розрахунків із контрагентами-постачальниками та покупцями. При цьому, визначення тривалості фінансового цинку (як правило, у днях) дозволяє охарактеризувати порядок проходження грошових коштів від моменту їх вкладання у виробництво (оплата за сировину та матеріали, погашення кредиторської заборгованості) до вивільнення в результаті реалізації готової продукції (оплата рахунків покупцями, інкасація дебіторської заборгованості).

Абсолютний показник тривалості фінансового циклу (у днях) використовується для кількісної та якісної оцінки наступних основних параметрів фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання: визначення абсолютної величини оборотних коштів, планування величини абсолютної дебіторської заборгованості, планування величини абсолютної кредиторської заборгованості, обгрутнування використання форм грошових розрахунків із контрагентами, розрахунок абсолютної величини потреби підприємства у капіталі для фінансування оборотного капіталу, обґрунтування оптимального варіанту структури фінансування потреби у капіталі виходячи із строків мобілізації фінансових ресурсів та їх обліку у межах фінансового циклу тощо. У свою чергу, усі ці елементи тісно пов'язані із цільовим планування величини прибутку суб'єкта господарювання та визначають сукупність функціонально - організаційних блоків фінансового менеджменту на підприємстві.

Для загального випадку тривалість фінансового циклу буди визначатися наступним чином:

Слід звернути увагу на той факт, що особливості розрахунків із постачальниками та покупцями мають різну направленість впливу на тривалість фінансового циклу, що пояснюється формою та порядком виникнення грошових зобов'язань між такими контрагентами, так, відстрочка оплати рахунків постачальників скорочує тривалість фінансового циклу (і, відповідно, зменшує потребу суб'єкта господарювання у капіталі), то вже відстрочка оплати покупцями рахунків за відвантажену продукції збільшує тривалість фінансового циклу (що обумовлює іммобілізацію частини оборотних коштів і збільшує потребу суб'єкта господарювання у капіталі для фінансування обігових коштів).

Ціноутворення.

Формування та обґрунтування ціни на продукцію підприємства являється важливим етапом цільового планування прибутку суб'єкта господарювання, при цьому мають вирішуватися наступні проблемні питання, зокрема: визначення абсолютного рівня ціни за одиницю виміру продукції (наприклад, за штуку, за тону і т.д.); обґрунтування масштабів та абсолютних величини знижок для ріних категорій покупців залежно від їх категорії; обґрунтування зміни базової ціни одиниці продукції залежно від зміни базових умов грошових розрахунків, у тому числі: обґрунтування надбавки до базової ціни при надання відстрочки (від базового терміну) в оплаті відвантаженої продукції; визначення рівня знижки від базової ціни при забезпечення покупцем оплати відвантаженої продукції у більш ранні строки (від базового терміну).

Метою формування такої системи цін є прискорення оборотності вкладеного капіталу суб'єкта господарювання, компенсація втрат за рахунок мобілізації додаткових фінансових ресурсів для покриття іммобілізації обігових коштів; економія на витратах обігу за рахунок прискорення інкасації рахунків покупців та деякі інші. При цьому основними факторами, що визначають відхилення від базового рівня ціни являються конкурентна позиція підприємства на цільовому ринку, наявність мережі збуту продукції підприємства, відсоток за короткостроковими кредитами банків, можливості залучення суб'єктом господарювання додаткових фінансових ресурсів тощо.

Управління дебіторською заборгованістю суб'єкта господарювання.

Як вже визначалося, формування та обіг дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання безпосередньо визначається на тривалості фінансового циклу, а, отже, і на абсолютній потребі підприємства у капіталі та величині витрат обігу, що, у свою чергу, визначає формування прибутку суб'єкта господарювання. таким чином, цільове планування прибутку передбачає визначення основних параметрів дебіторської заборгованості як складового елемента його цінової політики. Зважаючи, що дебіторська заборгованість являється наслідком (продуктом) реалізації моделі грошових розрахунків, управління дебіторською заборгованістю використовує сукупність принципів та технологій, що характерні як для цінової політики підприємства, так і для управління грошовими розрахунками суб'єкта господарювання, таке твердження дозволяє виокремити управління дебіторською заборгованістю як цілісний та завершений функціонально - організаційний блок, що передбачає використання сукупності фінансове математичних методів, інших методик, технологій, способів та прийомів обґрунтування управлінських фінансових рішень щодо зміни абсолютної величини або оптимізації структури дебіторської заборгованості, а також форм їх виконання.

Використання моделі управління дебіторською заборгованістю для потреб цільового планування передбачає здійснення наступних взаємоузгоджених ітерації: комплексний аналіз фінансової інформації щодо дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, інтерпретація значень основних фінансових показників та коефіцієнтів, що використовуються для такого аналізу; формування основних параметрів динаміки (тренду) розвитку ситуації із оплатою контрагентами рахунків за відвантажену продукції та інкасації дебіторської заборгованості; визначення та оцінка рівня впливу дебіторської заборгованості на формування абсолютної величини прибутку підприємства та обґрунтування можливостей контролю з боку суб'єкта господарювання за таким впливом; обґрунтування оптимального терміну надання відстрочки оплати рахунків покупцями та визначення відносного рівня необхідної націнки на базову ціну одиниці продукції; визначення можливості та доцільності мобілізації фінансових ресурсів шляхом рефінансування дебіторської заборгованості (наприклад, використання обліку векселів, факторингу та форфейтингу боргових вимог підприємства до третіх осіб); попередження формування та контроль простроченої та безнадійної дебіторської заборгованості тощо.

Вплив цінової політики на беззбитковість підприємств.

Зовнішні ринкові умови, зокрема вимоги конкурентної боротьби, часто диктують необхідність зміни як витрат, так і цін. Ціна була і залишається найважливішим критерієм прийняття споживчих рішень. Але останнім часом одержали широкий розвиток інші, нецінові фактори конкуренції. Проте ціна зберігає свої позиції як традиційний елемент конкурентної політики, робить дуже великий вплив на ринкове положення і прибуток підприємства.

Методи економічного моделювання, особливо ті, які ґрунтуються на теорії нечіткої логіки, дозволяють підняти рівень достовірності прогнозів цін. Такі методи для вирішення проблем ціноутворення на сьогоднішній день фактично відсутні. Значна частина проблем у цій багатогранній і складній сфері потребує більш детального вивчення та теоретичного узагальнення. Не менш важливим чинником при цьому є конкуренція.

Виробники продукції, комерційні структури, фінансові установи, органи влади постійно відчувають потребу в отриманні надійної інформації як в короткостроковому, так і в довгостроковому періоді. Причинами такої ситуації є постійні коливання цін на ринку, велика кількість чинників, які впливають на ринкові ціни, значна невизначеність цих чинників, відсутність однозначних аналітичних залежностей між параметрами та характеристиками у ціноутворенні. Все це визначає складність задач, пов'язаних з прогнозуванням ціни на продукцію.

Будь-якому комерційному підприємству, що працює на ринку, слід мати чітку цінову політику, від якої залежать результати його діяльності. Саме ціни визначають структуру виробництва, рух матеріальних ресурсів, розподіл готової продукції, рівень прибутковості і життєздатність підприємства. Актуальність вироблення цінової політики зумовлюється тим, що помилки при визначені цін можуть виявлятись не одразу, а через деякий час, коли їхній негативний вплив перетвориться для підприємства на серйозну проблему.

Цінова політика є найважливішим механізмом, що забезпечує багато пріоритетів економічного розвитку підприємства. Вона впливає на:

- обсяги господарської діяльності торгівельних підприємств;

- на формування іміджу торгівельного підприємства;

- на рівень фінансового стану підприємства;

- на конкурентноздатність торгівельного підприємства на споживчому ринку.

Цінова політика багатьох фірм нерідко виявляється недостатньо кваліфікованої. Найчастіше зустрічаються наступні помилки:

- ціноутворення надмірно орієнтоване на витрати;

- ціни слабко пристосовані до зміни ринкової ситуації;

- ціни недостатньо структуруються по різних варіантах товару і сегментах ринку;

- ціна використовується без взаємозв'язку з іншими елементами маркетингу.

Насамперед, фірмі треба буде визначитися, яких саме цілей вона прагне досягти за допомогою конкретного товару. Адже стратегія ціноутворення в основному визначається попередньо прийнятими рішеннями відносно позиції на ринку. Одночасно фірма може переслідувати також і якісь інші цілі. Прикладами таких цілей, які часто зустрічаються, можуть бути: забезпечення виживаності, максимізація поточного прибутку, завоювання лідерства на ринку.

Розроблення цінової політики підприємства має передбачати проведення досліджень щодо наслідків зміни ціни залежно від ситуації на ринку. Методичною базою таких досліджень є аналіз умов беззбитковості, в основу якого покладене розмежування витрат на постійні та змінні. Традиційний аналіз беззбитковості заснований на припущенні про незмінність ціни продажу, змінних витрат на одиницю продукції й постійних витрат при коливаннях обсягів виробництва та продажів. Проте зовнішні ринкові умови, зокрема вимоги конкурентної боротьби, часто диктують необхідність зміни як витрат, так і цін. Аналіз беззбитковості дає змогу оцінити доцільність (вигідність) цих змін і визначити мінімальний розмір скорочення або збільшення обсягів продажів, який забезпечить беззбитковість за нових умов діяльності підприємств.

Аналіз беззбитковості дає змогу визначити мінімальну зміну обсягів продажів, при якому втрата маржинального доходу за рахунок зниження ціни компенсуватиметься додатковим маржинальним прибутком за рахунок збільшення обсягів продажів. При такій зміні обсягів продажів загальний фінансовий результат діяльності підприємства збережеться на колишньому рівні. Інакше кажучи, маржинальний дохід до зміни ціни дорівнюватиме маржинальному доходу після зміни ціни.

Зміна обсягів продажів у натуральному виразі визначається шляхом множення темпу приросту на поточний або плановий обсяг продажів (тобто базовий обсяг продажів, який досягається без зміни ціни). Якщо планове збільшення продажів менше беззбиткової зміни обсягу продажів, то зниження ціни не дасть бажаного результату й тому недоцільно. Якщо ж планове збільшення продажів перевищує беззбиткова зміна обсягу продажів, то скорочення ціни приведе до зростання прибутку.

Скорочення ціни при деякій зміні змінних витрат приведе до зростання прибутку в тому разі, якщо планове збільшення обсягу продажів перевищує беззбиткова зміна обсягу продажів. У деяких випадках зміна ціни проводиться при одночасній зміні як змінних, так і постійних витрат.

Підприємство має змогу планувати свою діяльність і встановлювати таку ціну, яка дасть бажаний прибуток, досягши планового обсягу продажів з урахуванням зміни витрат.

Механізм конкурентної боротьби часто зумовлює необхідність перегляду встановлених цін у відповідь на зміни в ціновій політиці конкурентів. При визначенні ціни на продукт варто застосовувати більш точні методи розрахунку та використовувати детальнішу інформацію.

Правильний, науково обґрунтований методичний підхід до формування прогнозного рівня витрат і величини прибутку в ціні дозволяє значно підвищити ефективність використання ціни пропозиції. Розрахована з урахуванням особливостей конкретної цінової стратегії така ціна є дієвим елементом маркетингового інструментарію в процесі реального досягнення поставленої цілі. Вона відповідатиме вимогам ринку та сприятиме подальшому зростанню обсягів виробництва продукції на підприємстві з орієнтацією на впровадження прогресивних технологій.

Аналіз ситуації зі зміною ціни конкурентом за допомогою точки беззбитковості дає підприємству змогу планувати свою діяльність і встановлювати таку ціну, яка дасть бажаний прибуток, досягши планового обсягу продажів з урахуванням зміни витрат.

1.3 Вплив цінової політики на ефективність діяльності підприємства

Економічна суть і загальна методологія визначення

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється при певній взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці.

Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал продукує суспільне корисну продукцію або робить виробничі і побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої і уречевленої праці, а з другого, -- результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня їх використання.

Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу.

Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може слугувати необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства з найменшими витратами суспільної праці або часу. У кінцевому підсумку змістовне тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є утворювальною субстанцією багатства і мірою витрат, необхідних для його нагромадження. Саме тому підвищення ефективності виробництва (продуктивності системи виробництва і обслуговування) можна вважати конкретною формою проявлення цього закону.

Суттєва характеристика ефективності виробництва (продуктивності системи) знаходить відображення у загальній методології її визначення, математично формалізована форма якої має вигляд:

У зарубіжних країнах а розвиненою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший термін ~ продуктивність системи виробництва і обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів та послуг. Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи ~ це по суті терміни-синоніми, які характеризують одні й ті ж результативні процеси. При цьому слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва.

Ефективність(продуктивність) =

Процес формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності системи) показано на рис.1.1.

Результат виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не слід тлумачити однозначно. Йдеться про корисний кінцевий результат.

Можна розрізняти: 1) кінцевий результат процесу виробництва; 2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства (об'єднання підприємства).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.1. Схема формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи).

Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, вимірюваний обсягом продукції у натуральній і вартісній формах, другий включає не лише кількість виготовлюваної продукції, але й охоплює її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва, виробничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності --прибуток.

Види ефективності

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення і застосування для аналітичних оцінок і управлінських рішень. З огляду на це важливим є вирізнення за окремими ознаками відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких справляє певне практичне значення (рис.1.2).

Відповідні види ефективності виробництва виокремлюються переважно за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності підприємства. Перш за все результат (ефект) виробництва буває економічним або соціальним.

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економш тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції тощо. Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану оточуючого середовища, загальної безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, але й негативними (наприклад, поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

Вони мають ту особливість, що далеко не всі з них піддаються кількісному вимірюванню. У зв'язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у межах своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.2. Види ефективності виробництва (продуктивності системи) за окремими ознаками.

В залежності від об'єкту, стосовно якого визначають результативність його функціонування, розрізняють локальний (госпрозрахунковий) і народногосподарський ефекти. Локальний (госпрозрахунковий) ефект означає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності даного підприємства, внаслідок якої воно , має певний зиск. Якщо ж виробництво продукції на даному підприємстві вимагає додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов'язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то йдеться про визначення народногосподарського ефекту, тобто спільного ефекту у сферах виробництва і споживання відповідних виробів (послуг).

Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, впровадження на ньому прибуткових певних технічних, організаційних чи економічних заходів має місце первісний (одноразовий) ефект. Проте майже завжди початковий ефект може повторюватися і примножуватися завдяки багатонапрямковому та багаторазовому використанню таких заходів не лише на даному, але й інших підприємствах, сферах діяльності. Саме тому досить важливого практичного значення набуває визначення і оцінка так званого мультиплікаційного ефекту, що має свої специфічні форми прояву (рис.1.3.).

Дифузійний ефект може реалізовуватись у тих випадках, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, внаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перш ніж знайти широке застосування у чорній металургії метод безперервного розливання рідкого металу був започаткований на підприємствах кольорової металургії). Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення у певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (зокрема отримання синтетичного волокна високої якості призвело до виробництва нових видів тканин, а це стимулювало появу нових видів одягу тощо).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3. Специфічні форми мультиплікаційного ефекту.

Ефект стартового вибуху -- це ланцюгова реакція у перспективі. Він можливий за умови, що певний стартовий вибух стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту у тій же самій або іншій галузі виробництва чи діяльності (яскравий приклад -- застосування економіко-математичних методів та моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки). У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з'являються супроводжувальні можливості з певним ефектом. Такі можливості проявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів, використання виробничих і побутових відходів тощо. Зрештою у будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації, що означає позитивний наслідок не лише самого по собі конкретного результату, але й прискорення темпів його розповсюдження і застосування.

Межі між виокремленими формами мультиплікаційного ефекту досить умовні, рухомі і відносні. Діалектичний взаємозв'язок цих форм полягає у тому, що усі вони разом формують загальний інтегральний ефект від реалізації певного господарського рішення (впровадження нової техніки чи технології, прогресивних методів або форм організації виробництва, нових форм господарювання тощо). Коли вирішується певна великомасштабна проблема з очевидними мультиплікаційними характеристиками, то очікуваний ефект має охоплювати одночасно усі його специфічні форми. Загальна величина такого ефекту залежить від трьох головних чинників: економічної ефективності впроваджуваного господарського заходу (сукупності заходів), масштабів і швидкості його (їх) розповсюдження в усіх галузях чи сферах діяльності.

Необхідні для одержання певного результату (ефекту) усі витрати поділяють на поточні (повсякденні) і одноразові. До поточних (повсякденних) витрат відносять витрати на оплату праці різних категорій персоналу (робочої сили) і обсяг засобів виробництва, які постійно використовуються (вартість витрачених предметів праці і сума амортизаційних відрахувань), а також деякі інші витрати, що включаються у повну собівартість продукції (послуг). Одноразові витрати являють собою авансові кошти на відтворення засобів виробництва у вигляді капітальних вкладень. При цьому капітальні вкладення справляють віддачу (ефект, результат) лише через деякий час, що дорівнює тривалості відтворювального циклу засобів праці і враховується при визначенні їх ефективності.

Розрахунки ефективності витрат необхідні для прийняття тих чи інших господарських рішень. По-перше, вони потрібні для оцінки рівня використання різних видів витрат і ресурсів, здійснюваних організаційно-технічних і соціально-економічних заходів, загальної результативності виробничо-господарської діяльності підприємства впродовж певного періоду часу. По-друге, за їх допомогою обґрунтовують і визначають найкращі (оптимальні) варіанти господарських рішень: застосування нової техніки, технології та організації виробництва, нарощування виробничих потужностей, підвищення якості і оновлення асортименту продукції тощо. У зв'язку з цим розрізняють абсолютний (загальний) і порівняльний ефект. Кожний з них може бути економічним, соціальним, локальним (госпрозрахунковим), народногосподарським, первісним, мультиплікаційним.

Абсолютний ефект характеризує загальну або питому (в розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) його величину, яку має підприємство від своєї діяльності за певний проміжок часу. Порівняльний ефект відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них; його рівень відбиває економічні і соціальні переваги обраного варіанту здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) у порівнянні з іншими можливими варіантами. Абсолютний і порівняльний ефекти тісно взаємозв'язані, доповнюють один іншого. Визначення економічно найбільш вигідного варіанту господарювання завжди базується на зіставленні показників абсолютного ефекту, а аналітична оцінка останнього здійснюється шляхом порівняння його запланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їх динаміки за певний період.

Критерій і система показників

Вимірювання загальної ефективності (продуктивності) діяльності підприємства методологічно зв'язане перш за все з визначенням критерію і формуванням відповідної йому системи показників.

Критерій -- це головна вирізнююча ознака і визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва, у відповідності з якими здійснюють кількісну оцінку її рівня.; Правильно сформульований критерій повинен найбільш повно характеризувати суть ефективності як економічної категорії і . бути спільним для усіх ланок суспільного виробництва -- від підприємства до народного господарства в цілому.

Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи) полягає у тому, щоб на кожну одиницю витрат -- трудових, матеріальних, фінансових -- досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячи з цього єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уречевленої) праці. У загальному вигляді критерій ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємства або народного господарства в цілому). На рівні госпрозрахункового підприємства модифікованою формою єдиного критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обґрунтованої побудови систем цін на вироблювану продукцію та оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва. Між народногосподарським і госпрозрахунковим (комерційним) критеріями принципової розбіжності не існує, оскільки при правильно побудованих цінах на засоби виробництва і кінцеву продукцію збільшення обсягу чистої продукції підприємства справляє адекватний вплив і на величину одержуваного ним прибутку. Кількісна визначеність і зміст критерію знаходять найбільш повне відображення в конкретних показниках ефективності виробництва.

При формуванні системи показників ефективності виробництва, виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства бажано дотримуватись певних принципів. До них можна віднести:

* забезпечення взаємозв'язку критерію і системи конкретних показників ефективності виробництва;

* відображення ефективності використання усіх видів застосовуваних у виробництві ресурсів;

* можливість застосування показників ефективності в управлінні різними ланками виробництва на підприємстві;

* виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функції у процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва, того чи іншого виду діяльності підприємства.

Система показників ефективності виробництва, що побудована з урахуванням зазначених принципів, має включати декілька груп: 1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності підприємства); 2) показники ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефективності використання виробничих основних і оборотних фондів; 4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів і капітальних вкладень). Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність виробництва (діяльності підприємства) або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 1.1.).

Для всебічної оцінки рівня і динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства поряд з наведеними основними слід використовувати також специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, .устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів тощо.

Вимірювання економічної ефективності ресурсів і витрат

Конкретні види ефективності можуть виокремлюватись не лише за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) діяльності підприємства, про що уже мовилось вище, але й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи споживані) беруть для розрахунків. Застосовувані ресурси -- це сукупність

живої і уречевленої праці, а споживані ресурси являють собою поточні витрати на виробництво продукції. У зв'язку з цим у практиці господарювання варто виділяти також ефективність застосовуваних ресурсів і ефективність споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної ефективності виробництва, тобто мова йде про так звані ресурсний і витратний підходи до визначення її рівня з застосуванням відповідачах типів показників.

Таблиця 1.1. Система показників ефективності виробництва

Узагальнюючі показники	Показники ефективності використання:
	праці (персоналу)	виробничих фондів	фінансових коштів
* Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів * Прибуток на одиницю загальних витрат * Рентабельність виробництва * Затрати на одиницю товарної продукції * Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва *Народногосподарський ефект використання одиниці продукції	*Темпи зростання продуктивності праці * Частка приросту продукції за рахунок зростання продуктивності праці * Відносне вивільнення працівників * Коефіцієнт використання корисного фонду робочого часу * Трудомісткість одиниці продукції * Зарплатомісткість одиниці продукції	* Загальна фондовіддача (за обсягом продукції) * Фондовіддача активної частини основних фондів * рентабельність основних фондів *Фондомістксть одиниці продукції * Матеріаломісткість одиниці продукції * Коефіцієнт використання найважливіших видів сировини і матеріалів	*Оборотність оборотних коштів * Рентабельність оборотних коштів * Відносне вивільнення оборотних коштів * Питомі капітальні вкладення(на одиницю приросту потужності або продукції) * Рентабельність капітальних вкладень * Строк окупності капітальних вкладень

Чинники зростання

Класифікація і суттєва характеристика. Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від численних чинників, що її визначають. У зв'язку з цим для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання. Усі чинники доцільно класифікувати за обмеженою кількістю групувальних ознак, що сприяє визначенню головних напрямків і шляхів підвищення ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства).

Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефективності (продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямками розвитку і удосконалення виробництва; 3) місцем реалізації у системі управління виробництвом (рис. 4).

Групування чинників за першою ознакою уможливлює досить чітке визначення джерел Підвищення ефективності, зростання продуктивності праці (економія витрат живої праці), зниження фондомісткості (капіталомісткості) і матеріаломісткості продукції, поліпшення використання природних ресурсів. Активне використання перелічених джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, які за своїм змістом характеризують основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва (друга ознака групування чинників). Визначальними напрямками є перш за все прискорення темпів науково-технічного і організаційного прогресу (створення нових і удосконалення існуючих технологій, конструкційних матеріалів, засобів праці і кінцевої продукції; механізація і автоматизація виробничих процесів; запровадження прогресивних методів і форм організації виробництва і праці; побудова і регулювання ринкового механізму господарювання).

Практично найбільш важливою слід вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя ознака групування чинників), особливо виокремлення з них двох категорій . чинників -- внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх (народногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так звані “тверді чинники” і м'які чинники” ) .

Напрямки дії і використання Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) неоднакові за ступенем дії (впливу), використання і контролю. Тому для практики господарювання, керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) підприємств важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю і використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління виробництвом. Підприємство може і повинно постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників шляхом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, а також враховувати вплив на неї зовнішніх чинників -- економічної і соціальної політики держави, діяльності національних інституційних організацій, розвитку інфраструктури і структурних змін у суспільстві.

* Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істотний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів тощо.

* Устаткування. Цьому чинникові належить одне з провідних місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Зростанню продуктивності діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні строки експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній спроможності технологічно зв'язаних його груп (одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрішньозмінних витрат робочого часу тощо.

Класифікація внутрішніх чинників на "тверді" і "м'які" природно є досить умовною і незвичною, але широко відомою і використовуваною на підприємствах зарубіжних країн. Назви "тверді" і "м'які" чинники запозичені з англійської комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається "твердим товаром", а програмне (математичне) забезпечення -- "м'яким товаром". При цьому "твердими чинниками" позначають такі з них, що можна виміряти і мають фізичні параметри, а "м'якими" ~ ті, які не можна фізично відчути, проте мають неабияке значення для економічного управління виробництвом (наприклад. Інформація, знання і кваліфікація кадрів, методи і системи організації різних процесія тощо)