Вдосконалення цінової політики як чинник підвищення ефективності господарювання підприємств

ціновий доход беззбитковість

Табл. 2.8. Структура та динаміка випуску готової продукції підприємства за 2008-2009 рр.

Табл. 2.9. Структура та динаміка випуску готової продукції підприємства за 2009-2010 рр

Табл. 2.10. Структура та динаміка випуску готової продукції підприємства за 2008-2010 рр

Кінцеву структуру випуску готової продукції Підприємства за 2010-й рік можна відобразити графічно (мал. 2.8.)

Мал. 2.8. Структура випуску готової продукції за 2010 рік.

Також можемо відобразити графічно динаміку готової продукції у грошовому та кількісному виразах (мал. 2.9. та мал. 2.10.)

Мал. 2.9. Динаміка готової продукції у грошовому виразі.

Мал. 2.10. Динаміка готової продукції в кількісному виразі

З мал. 2.9. бачимо, що хоч собівартість передової групи товарів збільшувалась, та через зниження обсягів їх виробництва та впровадження у виробництво нових видів товарної продукції, собівартість яких вдалось мінімізувати а обсяг - максимізувати, то в цілому із 2008-го року по 2010-й рік загальна собівартість всіх виготовлених товарів знизилась із 8424465,54 грн. до 3860215,15 грн., тобто більш ніж в два рази.

Розглянувши мал. 2.10. можемо зробити висновок, що з 2008-го по 2009-й рік суттєво зменшились обсяги виробленої продукції. З розглянутих вище даних таблиць бачимо, що знижувались обсяги дорогої продукції, а обсяги виробництва більш дешевої продукції стабільно зростали і з 2009-го року по 2010-й рік на графіку бачимо стрибок кількісного виразу готової продукції, фінальна точка якого на кінець 2010-го року перевищила обсяги 2008-го року (із 9908,75 одиниць до 12352,99 одиниць).

Розглянемо Табл. 2.11. Динаміка та структура собівартості готової продукції Підприємства за 2008-2010 рр.

Основна частина собівартості готової продукції у 2008-му році припадає на такі статті: пиловник - 1227550,33 грн. (14,07%), пиломатеріали 1-го сорту - 2920808,51 грн. (33,48%), пиломатеріали 3-го сорту - 1808856,16 грн. (20,73%), транспортні послуги - 931337,17 грн. (10,68%), зарплата і відрахування - 711894,13 грн. (8,16%); у 2009-му році: пиловник - 791821,64 грн. (12,50%), пиломатеріали 1-го сорту - 2051900,92 грн. (32,39%), пиломатеріали 3-го сорту - 1260995,97 грн. (19,91%), транспортні послуги - 789339,69 грн. (12,46%), зарплата і відрахування - 710044,74 грн. (11,21%); у 2010-му році: пиловник - 414836,90 грн. (8,97%), пиломатеріали 1-го сорту - 803983,58 грн. (17,39%), пиломатеріали 3-го сорту - 656974,34 грн. (14,21%), транспортні послуги - 433386,52 грн. (9,37%), зарплата і відрахування - 1012838,65 грн. (21,90%), пиломатеріали власного виробництва - 649438,95 грн. (14,04%).

З 2008-го по 2010-й рік стабільно знижувалась частка у структурі собівартості пиломатеріалів 1-го та 2-го сорту, половника, з'явились пиломатеріали власного виробництва, що підвищило прибуток підприємства за рахунок менших витрат на транспортування і закупівлю пиломатеріалів 1-го та 3-го сорту та пиловника. Як бачимо, витрати на транспортні послуги за 3 роки знизились із 931337 грн. до 433386,52 грн., майже вдвічі. За рахунок закупівлі нового устаткування підвищились затрати на його обслуговування, але втричі знизились затрати амортизації, майже в сім разів зменшилась орендна плата. Також, внаслідок подорожчання енергоносіїв, затрати на газ збільшились із 71885,43 грн. до 91576,29 грн., на паливо - із 22594,72 грн. до 55210,06 грн. Це найсуттєвіші зрушення в структурі собівартості готової продукції Підприємства.

Дані, використані для аналізу, наведено нижче в Табл. 2.11. Динаміка та структура собівартості готової продукції Підприємства за 2008-2010 рр.

Графічно можемо відобразити структуру собівартості станом на 2010-й рік на Мал. 2.11.

Табл. 2.11. Динаміка та структура собівартості готової продукції Підприємства за 2008-2010 рр.

Мал. 2.11. Структура собівартості готової продукції за 2010 рік.

Розглянувши дані таблиці та дивлячись на діаграму, можемо побачити, що у порівнянні із 2008-м роком у 2010-му році левову частку собівартості готової продукції займає зарплата та відрахування, сума яких збільшилась за 3 роки із 711894,13 грн. до 1012838,65 грн. Це було викликано залученням до штату Підприємства нових, більш кваліфікованих працівників та підвищенням заробітної платні робітникам у зв'язку із змінами в країні.

Далі розглянемо Табл. 2.12. Динаміка цін та націнки на готову продукцію Підприємства. Якщо враховувати товари, які були наявні в асортименті продукції у 2008-му році та залишились в ньому у 2010-му році, то можемо відмітити, що суттєво змінились лише ціни головної групи товарів - найдорожчих. Це: дошка дубова 1-го ґатунку суха (із 3749,78 грн./м3 до 5953,88 грн./м3), дошка дубова 3-го ґатунку (із 2472,01 грн./м3 до 3351,83 грн./м3) та заготівка паркетна (із 1739,36 грн./м2 до 1063,50 грн./м2). Як ми можемо бачити у табл. 2.10. - собівартість перших двох товарів сильно зросла, що змусило підвищити ціну, а останнього товару - знизилась, що дозволило знизити й ціну.

З приводу націнки на готову продукцію, що формує ціну товару, бачимо, що вона залишалась відносно стабільною та однаковою для всіх років та товарів, а в кінцевому результаті все ж таки незначно зросла - із 20,67% до 23,63%, відхилення склало 2,96% у порівнянні з 2008-м роком.

Графічно динаміку націнки можемо зобразити на мал. 2.11.

Табл. 2.12. Динаміка цін та націнки на готову продукцію Підприємства

Мал. 2.11. Динаміка націнки на готову продукцію Підприємства

Отже, можемо зробити загальний висновок, що з 2008-го по 2010-й рік за рахунок впровадження нових технологій, залучення більш кваліфікованих працівників, укладання нових контрактів із імпортерами та ведення грамотної цінової політики вдалось знизити витрати на собівартість продукції майже вдвічі, тобто із 8724042,63 грн. у 2008-му році до 4624250,38 грн. у 2010 році, на 4099792,25 грн. за три роки.

Шляхом експериментів із залученням нової продукції та через світову фінансову кризу, зниження попиту на деякі, в даному випадку провідні, види товарів протягом трьох років суттєво змінилась структура випуску готової продукції Підприємства - більш дорогі види товарної продукції зросли в цінах, але знизились в обсязі виробництва, більш дешеві сильно зросли у обсязі випуску, зберігши лояльну до покупців ціну.

Ціна на продукцію залишалась більш-менш стабільною та в результаті все ж зросла на кілька відсотків у загальному обсязі продукції.

В цілому ж можемо відмітити помітний спад усіх аспектів функціонування Підприємства із 2008-го по 2009-й рік і так само помітне зростання ефективності його господарювання до 2010-го року, що дозволяє зробити прогноз щодо незмінності тенденції росту ефективності й надалі.

Розділ 3. Основні чинники вдосконалення цінової політики підприємства як чинник підвищення ефективності господарювання підприємств

3.1 Шляхи підвищення та чинники зростання ефективності діяльності підприємства

Під резервами підвищення економічної ефективності виробництва розуміють невикористані можливості збільшення випуску продукції в розрахунку на одиницю сукупних витрат завдяки більш раціональному використанню усіх видів ресурсів підприємства.

Основні фактори підвищення ефективності виробництва - це підвищення його технічного рівня, вдосконалення управління, організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ресурсів та інші.

Серед основних шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства можна виділити три напрямки підвищення вище згаданих показників - організаційний, технологічний та ресурсний.

В межах організаційного напрямку здійснюється пошук можливостей підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьому насамперед увага звертається на ефективність управління.

Важливою складовою ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт - від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного).

В межах технологічного напрямку основним є вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них - це удосконалення технічної бази, а другий - організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання технічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративною культурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі.

Ресурсний напрямок відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також по можливості порівняти з показниками найближчих конкурентів. Для оборотних фондів найважливішим показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі:

- зменшення обсягів незавершеного виробництва;

- удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів;

- прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності);

- зменшення обсягів дебіторської заборгованості.

Крім того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів: проаналізувати основні причини втрат та нераціонального використання ресурсів; забезпечити обґрунтоване нормування витрат матеріалів; організувати використання вторинних ресурсів; створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість; акцентувати увагу на використанні сучасних високотехнологічних матеріалів.

Щодо аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах: внутрішньозмінні втрати робочого часу; втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів; рівень використання засобів механізації, автоматизації праці та комп'ютерної техніки; аналіз системи стимулювання працюючих; визначення професійно-кваліфікаційної структури працюючих.

Класифікація та загальна характеристика чинників зростання ефективності виробництва.

Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками.

Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва;

3) місцем реалізації в системі управління виробництвом.

Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака).

Визначальними напрямами є:

1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.

Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування чинників). Особливо важливим є виокремлення внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м'які.

Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» і «м'які» є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників запозичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається «твердим товаром», а програмне забезпечення -- «м'яким товаром». За аналогією «твердими» чинниками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а «м'якими» -- ті, що їх не можна фізично відчути, але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.

Напрямки дії та використання окремих чинників.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників.

У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних , строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники -- керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.

8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники І зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації),

Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.

9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є: а) практична діяльність владних структур; б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність); в) фінансові інструменти (заходи, стимули); г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності); д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури; е) макроекономічні структурні зміни; є) програми приватизації державних підприємств (організацій); ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів -- організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), їхню діяльність треба зосередити на: 1) розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому; 2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління. Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.

12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах: а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій); б) склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу); в) масштаби виробництва та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій); г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях; д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо.

Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності).

При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх.

3.2 Пропозиції щодо покращення ефективності виробництва. Практичний аспект

Розглянувши теоретичні відомості щодо покращення ефективності функціонування підприємств, можемо перейти до конкретних пропозицій щодо даного підприємства, враховуючи проведений у попередніх розділах аналіз.

Серед основних шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства можна виділити три напрямки - організаційний, технологічний та ресурсний.

Важливою складовою ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. Проаналізувавши всі дані, бачимо, що для Підприємства характерний середньосерійний тип виробництва, що є досить ефективним для даного Підприємства з поправкою на деякі зміни. На мою думку, варто було б дещо збільшити асортимент та номенклатуру виробництва, додати нові та повернути старі, випробовувані раніше, типи продукції, що не знайшли належного рівня реалізації за даної цінової та маркетингової політики.

В межах технологічного напрямку основним є вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них - це удосконалення технічної бази, а другий - організаційно-правові проблеми. По матеріальному компоненту технологічного напрямку варто провести дослідження щодо доцільності оновлення та закупівлі нових видів обладнання. Конкретно виходячи із Табл. 2.8. та Табл. 2.9. бачимо, що в 2008-му році реалізовувались на незначні суми відходи (тирса). У 2009-му році кількість реалізованих відходів збільшилась в п'ять разів, але через зниження попиту пропорціонально впала і ціна, що залишило дохід на тій самій цифрі. Варто було б спробувати закупити нове обладнання для виробництва паливних брикетів із тирси та кускових відходів та збільшити витрати на рекламу, підвищити акцент на внутрішній ринок країни, що дозволило б отримувати додатковий прибуток з продукції, реалізація якої у 2010-му році впала до нуля, а сама продукція або ж викидалась, або ж залишалась мертвим вантажем на складі.

Також встановлення більш нового обладнання, яке змогло б виконувати більше функцій, дозволило б зменшити площу, яке займає це обладнання, а отже - і орендну плату, штат, необхідний для обслуговування обладнання, з чого виходить, що знизились би і витрати на оплату праці.

Можна було б запозичити на умовах більш тісного співробітництва чи зниження ціни на певні види продукції новітні технології у зарубіжних підприємств-імпортерів продукції, що виготовляє дане Підприємство. Наприклад, влітку 2011-го року Підприємство збирається домовитись із підприємством-імпортером дошки з Нідерландів про закупівлю голландським підприємством специфічного обладнання та надання його в користування Підприємству для виготовлення товару з української сировини, що матиме досить високий попит в Нідерландах.

Ресурсний напрямок відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Обладнання Підприємство завантажене в часі періодично, залежно від пори року та від величини попиту на конкретні види продукції. Та декотре обладнання, таке як, наприклад, пилорама чи сушильний цех, завантажені майже безперервно, що вимагає періодичного оновлення та належного за ними догляду, а як наслідок - проведення грамотної організаційної політики з робітниками даних цехів та обладнання.

В структурі собівартості продукції Підприємства, як в конкретних звітах по рокам, так і в динаміці, спостерігається стійка тенденція до зниження собівартості з 2008-го по 2010-й рік. Загальна сума собівартості продукції в 2008-му році становила 8 724 042 грн., в 2009-му році - 6 334 769 грн., а в 2010-му році - 4 624 250 грн., тобто відхилення склало 4 099 792 грн., що означає, що собівартість продукції знизилась більш ніж в два рази. При цьому об'єми виготовленої продукції за три роки збільшились із 9908 одиниць у 2008-му році до 12352 одиниць у 2010-му році. При тому, що підвищились ціни на продукцію та загальна пропорційна націнка на всі товари, Підприємство все ж змогло суттєво знизити середню собівартість одиниці продукції. З 2008-го по 2010-й рік середнє значення собівартості змінилось із 850,2 грн. за одиницю продукції до 369,49 грн., що на 480,72 грн. за одиницю продукції менше, що показує надзвичайно ефективну політику Підприємства у всіх сферах його діяльності.

Для оборотних фондів найважливішим показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі:

- зменшення обсягів незавершеного виробництва;

- удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів;

- прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності).

Виходячи із Табл. 2.11. Динаміка і структура собівартості готової продукції Підприємства за 2008-2010 рр., можемо сказати, що витрати на незавершене виробництво знизились із 42 779,99 грн. до нуля, а обсяг самих матеріалів та продукції в незавершеному виробництві зменшився більш ніж у 10 разів (із 252 460,41 грн. у 2008-му році до 23 612,5 грн. у 2010-му).

Тенденція матеріального забезпечення виробництва Підприємства досить помітно змінилась за останні три роки. Через світову фінансову кризу, підвищення цін та погіршення державної політики у сфері оподаткування Підприємство суттєво знизило об'єми сировини, що закупалась, замінивши її сировиною власного виготовлення із ресурсів, що можна було закупати за нижчими цінами, ніж готову сировину. Обсяг пиломатеріалів 1-го та 3-го ґатунку у грошовому виразі, що закупались Підприємством на суму відповідно 2 920 808 грн. та 1 808 856 грн., у 2008-му році, зменшився відповідно до 803 983 грн. та 656 974 грн., а обсяг пиломатеріалів власного виробництва у грошовому виразі зріс за три роки з нуля до 649 438 грн. Тобто, у загальній картині можемо бачити, що витрати на пиломатеріали знизились на 2 619 267 грн. На фоні загального зниження собівартості, ефективного підвищення цін, можемо судити, що технічне забезпечення Підприємства було також на висоті. За рахунок оновлення існуючого штату устаткування у 2009-му році збільшились затрати на обслуговування обладнання та витрати на заробітні плати новому, більш кваліфікованому персоналу, але вдалось зменшити витрати на амортизацію, оренду, послуги переробки, електроенергію та запчастини на обладнання.

Крім того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів.

Як бачимо із Табл. 2.11. Структура та динаміка товарообігу Підприємства за 2008-2010 рр., Підприємство втратило незначну кількість коштів за рахунок вторинних ресурсів (відходів). Як вже зазначалось вище, має місце пропозиція щодо закупівлі нового, специфічного обладнання, за допомогою якого із таких відходів, як тирса, можна буде виготовляти паливні брикети, які в умовах подорожчання цін на газ, могли б користуватись значним попитом на різноманітних виробництвах країни. Також бачимо практичну відсутність такої статті відходів, як кускові відходи, що показує на ефективність, кваліфікованість роботи персоналу та обладнання, досконалу систему заохочення за економію сировини.

Також слід встановити контроль за внутрішньозмінними втратами робочого часу, втратами робочого часу внаслідок плинності кадрів, яку зазначено вище. варто зосередити увагу не на оновленні (заміні) кадрів, а на підвищенні знань та кваліфікованості вже працюючих. Варто створити досконалу систему стимулювання працюючих. Одним із методів підвищення ефективності праці було б підвищити рівень автоматизації обладнання., а як наслідок - і якість продукції, яку виготовляє Підприємство.

3.3 Шляхи оптимізації собівартості продукції Підприємства

Проаналізуємо подетально структуру собівартості готової продукції Підприємства за 2008-2010 роки (Табл. 2.11.) та визначимо можливі шляхи її оптимізації. Загалом, дивлячись на цифри, наведені в таблиці, бачимо, що політика Підприємства у галузі собівартості була досить ефективною, що дозволило знизити собівартість в середньому на одиницю товару на 480,72 грн.

Будемо розглядати кожну статтю структури собівартості окремо.

Знизилась частка пиломатеріалів та пиловнику в незавершеному виробництві з 252 460,41 грн. до 23 612,5 грн., що потягнуло за собою зниження витрат на незавершене виробництво з 24 779,99 грн. до нуля.

За рахунок оновлення обладнання і технології виробництва кількість закупівель пиловнику у вартісному виразі знизилась в три рази - з 1 227 550,33 грн. до 414 836,9 грн. Також, у сфері матеріалів для виробництва продукції змінилась тенденція закупівлі готової сировини на виготовлення власної. Обсяг пиломатеріалів 1-го та 3-го ґатунку у грошовому виразі, що закупались Підприємством на суму відповідно 2 920 808 грн. та 1 808 856 грн., у 2008-му році, зменшився відповідно до 803 983 грн. та 656 974 грн., а обсяг пиломатеріалів власного виробництва у грошовому виразі зріс за три роки з нуля до 649 438 грн. Тобто, у загальній картині можемо бачити, що витрати на пиломатеріали знизились на 2 619 267 грн. Це дозволяє будувати припущення та пропозиції щодо підтримки даної політики та надалі зменшувати за можливістю обсяг закупівлі сировини та виготовляти та використовувати у виробництві свою власну, що, як бачимо, суттєво знизить собівартість продукції та збільшить дохід від її реалізації.

Такі статті структури собівартості, як витрати на газ для сушки матеріалів та паливо, зросли відповідно із 71 885,43 грн. на 19 690,86 грн. та із 22 594,72 грн. до 55 210,06 грн. Це було обумовлено закупівлею більшої кількості обладнання для сушки матеріалів та підвищенням цін на газ та бензин. Знизити ці витрати можливо, запровадивши серед робітників Підприємства систему заохочення за більш раціональне використання обладнання та економію ресурсів. Також, варто було б спробувати використовувати послуги транспортних компаній і для внутрішніх перевезень, не тільки для міжнародних. Це підвищило б затрати на транспортні послуги, але знизило в витрати на паливо і оренду приміщення для власного транспорту Підприємства.

Також, завдяки подальшому оновленню обладнання і підвищенні та перекваліфікації працюючого штату можна було б ще знизити витрати на електроенергію, запчастини на обладнання, послуги переробки, амортизацію обладнання, оренду. Ці всі статті витрат і так мають стійку тенденцію до зниження за 2008-2010 роки, а так їх можливо було б знизити ще більш ефективно.

Завдяки новим укладеним контрактам із зарубіжними імпортерами, проведенням правильної та ефективної маркетингової та цінової політики, вдалось знизити затрати на маркетингові послуги і рекламу, хоча затрати на рекламу варто було б, на мою думку, підвищити з точки зору внутрішнього ринку, для реалізації відходів та можливих товарів, виготовлених з них. Так, через збільшення обсягів продажів та виготовленої продукції, збільшились витрати на пакувальні матеріали та послуги відправки. Тут можна передивитись умови контрактів із транспортною компанією та проаналізувати ринок перевезень та закупівлі пакувальних матеріалів, що можливо дозволить знизити дані витрати.

На останок, бачимо, що витрати на оплату праці зросли на досить великі суми - із 711 894,13 грн. у 2008-му році до 1 012 838,65 грн. у 2010-му році, тобто на 300 944,52 грн. Тому, запровадивши правильну та в майбутньому ефективну кадрову політику, систему стимулювання працюючих, запровадивши в практику перекваліфікацію та підвищення кваліфікації робітників замість найму нових, більш кваліфікованих, ніж працюючі, можна було б зменшити витрати на оплату праці та інші соціальні відрахування, можна було б зменшити витрати на обслуговування обладнання (за рахунок розширення кваліфікації).

В цілому ж, динаміка та структура собівартості відображає серйозний рівень ефективності діяльності підприємства. Хоча б з того, що в плині трьох років, підвищивши обсяги виробництва на ?, підвищивши ціни на деякі види продукції та збільшивши загальну націнку на товари на 2,96%, Підприємству вдалось знизити собівартість готової продукції більш ніж вдвічі.

Висновки

Проаналізувавши фінансову звітність Підприємства за 2008-2010 рр., його Статут та штатний розклад, роздивившись теоретичні аспекти цінової політики підприємств, ефективності їх господарювання та її чинників, шляхів досягнення сталого та високого рівня ефективності, впливу її на фінансовий результат діяльності, беззбитковість Підприємства, побачили, що Підприємством у вищевказані роки проводилась досить ефективна цінова політика без значних змін та стрибків. Виробництво працювало ефективно з елементами експериментування щодо нових видів продукції, що викликало різкі зміни у структурі товарообігу та собівартості готової продукції, досить позитивні.

Проаналізували структуру собівартості продукції Підприємства, яка є досить досконалою та ефективною. Підприємству вдалось суттєво знизити загальну собівартість виготовленої продукції при тому, що обсяги виготовлення продукції та ціни на неї зростали, що показує неабиякий рівень ефективності господарювання та стійку тенденцію до його росту.

Роздивившись всі вищезгадані відомості і матеріали, зробили пропозиції щодо змін у ціновій політиці, структурі товарообороту та оптимізації структури собівартості готової продукції Підприємства.

Загалом, цінова політика була підібрана правильно для забезпечення достатньої ефективності виробництва і діяльності в цілому. Це значить, що при відносно незмінній ситуації на українському та світовому ринках - Підприємство буде функціонувати й надалі збільшуватиме прибуток.

Список використаної літератури

1. Корнієв В.Л. Цінова політика підприємства: Монографія. - К.: КНЕУ, 2001. - 257с.

2. . Тимошик Н.С. вплив якісних характеристик продукції на ціноутворення. Актуальні проблеми економіки №8 (110) - 2010р. - 170-176с.

3. Шкварчук Л.О. Ціноутворення: Підручник. - К.: Кондор. - 2006р. - 460с.

4. Жданов В.В. Контролінг беззбитковості при ціноутворенні. Журнал «Держава та регіони. Серія: економіка та підприємництво», №3 - 2010р. -43-46с.

5. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 17 березня 2006 р. №184/98-ВР

6. Закон України "Про ціни і ціноутворення" від 3 грудня 1990 року № 507-XII

7. Економіка виробничого підприємства: Навчальний посібник / За ред. І. М. Петровича. - К.: Знання, 2001. - 405 с.

8. Економіка підприємства: Підручник / За ред. С. Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ, 2000. - 528 с.

9. Коніщева Н., Балашова Р., Гураль В. Аналітичні підходи до оцінки ефективності діяльності підприємств // Економіст. - 2000. - №12. - с. 44-47.

10. Кулішов В. В. Економіка підприємства: теорія і практика: Навчальний посібник. - К.: Ніка-Центр, 2002. - 216 с.

11. Мищенко В.А. Роль изменения цен на изделия в принятии решений по ценообразованию // Технічний прогрес та ефективність виробництва: Вісник ХДТУ. Вип. 122. - Харків: ХДТУ, 2000. - С. 157-158.

12. Бланк И.А. Управление торговым предприятием К.: Ника-Центр, Эльга, 2002. - 736с.

13. Балака Е. Прогнозування ціни і конкурентноздатності нових виробів // Бізнесінформ. 1999. - №5-6. - С. 93-94.

14. Добринін А.И., Тарасевич Л.С. Економічна теорія: Підручник для вузів. - Спб: Інтер. 1999. - 576с.

15. Левін В.С. Підприємцю про бухгалтерський облік і фінансовому аналізі. - Х.: Основа. 1992. - 112с.

16. Основи економічної теорії: Підручник./ За редакцією С.В. Мочерного. - К.: Знання. 2002. - 607 с.

17. Самуельсон П. Економіка: Підручник. - Львів: Світ. - 2003. - 496 с.

18. Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка). - Тернопіль: Астон, 2005. - 368 с.

19. http://www.nbuv.gov.ua/

20. http://buklib.net/

21. http://poglyad.com/

22. http://www.twirpx.com/

23. http://uk.wikipedia.org/

Размещено на Allbest.ru