Історія економічних вчень

22. Великі географічні відкриття та їх вплив на економічний розвиток Європи

Об'єктивна необхідність пошуку нових торговельних була зумовлена відповідною економічною та політичною ситуацією, що склалася на той час у Європі. Великі подорожі європейців зумовлені цілою системою передумов.Основними економічними передумовами є: Бурхливий розвиток промисловості, зростання товарності сільського господарства, що приводило до потреби в нових ринках збуту; криза середземноморської торгівлі. До політичних передумов географічних відкриттів можна віднести: :розвиток абсолютизму в Західній Європі, який створив передумови для організації великих морських експедицій, головною метою яких було захоплення колоній, оскільки істотно збіль-шилися грошові потреби абсолютистських монархій і дворянства на утримання значно зрослих державних структур та розкішне життя двору. Одночасно більшість феодалів через подрібнення родових земельних маєтків істотно збідніла; завершення державного об'єднання низки країн Західної Європи, що супроводжувалося закінченням тривалих виснажливих воєн. Науково-технічними передумовами великих географічних відкриттів були досягнення в науці та техніці європейців, які забезпечили саму можливість тривалих подорожей. Це насамперед відродження античних уявлень про те, що Земля -- куля, уточнення карт, удосконалення навігаційних приладів, а також будівництво суден нового класу . Великі географічні відкриття мали великі наслідки не тільки для країн Європи, а й для всього людства. Одним з найбільш значущих економічних результатів Великих відкриттів стала так звана "революція цін" у Західній Європі, яка відіграла вельми значну роль у розкладі феодалізму та формуванні капіталістичного господарства Наслідки Великих географічних відкриттів та їх значення для розвитку світової економіки: Великі географічні відкриття мали надзвичайно важливе значення не лише для європейської, а й для світової економіки; Розширився торговельний асортимент за рахунок нових товарів; Центр торгівлі переміщується із Середземного моря вАтлантичний,Індійський,Тихийокеани.Завдяки цьому зовнішня торгівля в XVI--XVIII ст. сягає рівня світової.;Змінюється техніка торгівлі, яка зростає настільки, що поширюється торгівля за зразками; Наслідком Великих географічних відкриттів стало посилення нових тенденцій в економічній політиці європейського абсолютизму. Вона набула яскраво вираженого меркантилістського характеру.

23. Історичні передумови виникнення та етапи розвитку класичної політичної економії

За загальноприйнятою оцінкою, класична політична економія була започаткована у кінці XVII -- на початку XVIII ст. В. Петті в Англії та П. Буагільбером у Франції. Водночас хронологічні межі завершення класичного напряму економічної думки визначаються дослідниками по-різному. Історично в економічній літературі сформувалось кілька підходів до трактування цього питання. Перший підхід був започаткований К. Марксом і набув широкого розвитку в марксистській літературі. Саме К. Маркс першим вжив термін "класична політична економія", зарахувавши до класиків економістів від В. Петті до Д. Рікардо в Англії і від П. Буагільбера до С. де Сісмонді у Франції. Згідно з марксистською думкою, класичний період завершився у першій третині XIX ст., а його визначальною рисою було дослідження "внутрішніх залежностей буржуазних відносин виробництва"1, що сприяло виявленню антагоністичних суперечностей капіталізму та підводило до концепції безкласового комуністичного майбутнього. Другий підхід набув найбільшого поширення у науковому світі, перетворившись у наші дні у загальновизнаний для більшості західних та вітчизняних дослідників. На думку прихильників цього підходу, класична політична економія еволюціонувала у першій половині XIX ст., знайшовши відображення у працях Ж.Б. Сея, Т. Мальтуса, Н. Сеніора та Ф. Бастіа та ін., а її завершителем став видатний вчений другої половини XIX ст. Дж.С. Мілль.Третій підхід характеризує позицію, яку займав у трактуванні цього питання відомий англійський економіст початку XX ст. Дж. М. Кейнс та його прихильники. Згідно з цим підходом до складу класичної школи слід віднести послідовників Д. Рікардо аж до 30-х років XX ст., у тому числі А. Маршалла, Ф. Еджуорта, А. Пігу та ін. У полеміці з меркантилістами в межах класичної школи були започатковані теорія обміну, спрямована на розвиток ідей ринкового саморегулювання та теорія виробництва, спрямована на пошук істинної природи багатства. Численні праці представників класичної політичної економії, створені протягом майже 200-річної історії її розвитку, мають свої особливості. Основні етапи еволюції класичної політичної економії: 1-й етап (кінець XVII -- середина XVIII ст.) -- започаткування класичної політичної економії як альтернативи меркантилізму у працях В. Петті П. Буагільбера, представників школи фізіократів на чолі з Ф. Кене . 2-й етап (друга половина XVIII ст.) -- формування ідейно-теоретичних та методологічних засад класичної політичної економії, становлення економічної теорії як науки у працях А. Сміта .3-й етап (перша половина XIX ст.) -- розвиток та переосмислення ідей А. Сміта його послідовниками в Англії (Д. Рікардо, Т. Мальтус, В.Н. Сені-ор), Франції (Ж.Б. Сей, Ф. Бастіа), США (Г.Ч. Кері), збагачення економічної науки новими теоретичними здобутками 4-й етап (друга половина XIX ст.) -- завершення класичної політичної економії у працях Дж.С. Мілля (Англія).

24. Започаткування класичної школи в Англії

Основоположником класичної політичної економії в Англії К. Маркс називає В. Петті.

Петті називають першим професійним економістом. Його перу належить кілька наукових творів: "Трактат про податки і збори" (1662), "Слово мудрим" (1664), "Політична анатомія Ірландії" (1672), "Політична арифметика" (1676), "Різне про гроші" (1682). У своїх працях, особливо ранніх, Петті заклав основи абстрактного методу в політичній економії. Відрізняє Петті від меркантилістів і постановка питання про багатство.. У праці "Слово мудрим" він дає перелік предметів, що, на його думку, є багатством. Заробітну плату він розуміє як ціну праці, величина якої визначається вартістю засобів існування. Він прихильник мінімальної заробітної плати, яка б забезпечувала лише фізіологічний прожитковий мінімум, щоб примусити робітників працювати. Рента в Петті є продуктом праці, її величина -- це різниця між вартістю сільськогосподарських продуктів і витратами виробництва. Процент Петті називає грошовою рентою" і визначає його як щось похідне від ренти. Його величина залежить від розмірів земельної ренти і кількості грошей в обігу. Економічні погляди В. Петті:-вплив меркантилізму, поступове подолання меркантилістських уявлень та ідей; -обгрунтуванн пріоритетності розвитку промисловості як основи високої конкурентоспроможності країни у зовнішній торгівлі;-дослідження мінової вартості;-зведення вартості до грошової форми;-розуміння грошей як важливого стимулу економічного розвитку. Теорія вартості. Петті вважають засновником трудової теорії вартості. Саме тому К. Маркс називає його засновником класичної політичної економії в Англії. Вартість Петті трактує з позиції пропорційного обміну, що визначається затратами праці на виробництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях. Він використовує термін "природна ціна", яка в нього і є, по суті, вартістю. Природна ціна певного товару визначається, за Петті, кількістю срібла, на видобуток якого і доставку в Лондон треба витратити стільки ж праці, як і на виготовленнятовару.Заробітну плату він розуміє як ціну праці, величина якої визначається вартістю засобів існування. Він прихильник мінімальної заробітної плати, яка б забезпечувала лише фізіологічний прожитковий мінімум, щоб примусити робітників працювати. Рента в Петті є продуктом праці. її величина -- це різниця між вартістю сільськогосподарських продуктів і витратами виробництва. Процент Петті називає грошовою рентою" і визначає його як щось похідне від ренти. Великою заслугою Петті є запровадження принципів кількісного визначення національного багатства і національного доходу. Національний дохід, на його думку, створюється у сфері матеріального виробництва й у сфері послуг.Земельна рента і ціна землі.Рента безпосередньо пов'язана з появою та розвитком земельної власності.Земельна рента є економічною формою реалізації власності на землю. Тому зі зміною відносин власності з'являються нові форми земельної ренти.У сільському господарстві розрізняють три види ренти: диференційну, абсолютну, монопольну. Причини, умови та джерела їх виникнення різні.

25. Зародження класичної політекономії у Франції

У першій половині ХVІІІ ст. зі втратою військової могутності Франція втрачає і свої позиції у зовнішній торгівлі. Відтак ідеї меркантилізму також втрачають своє значення. У Франції формується класична політична економія як альтернатива меркантилізму. П'єр де Буагільбер (1646--1714) -- засновник класичної політичної економії у Франції --Особливості економічного розвитку Франції позначилися на формуванні економічних поглядів Буагільбера. У працях "Роздрібна торгівля Франції" (1699), "Міркування про природу багатства, грошей і податків"(1707). Він виступає проти втручання держави в економічне життя. Природа, наголошує він, сама встановить порядок, пропорційність цін, відновить торгівлю. Теорія вартості. Буагільбера, як і Петті, Маркс називає засновником трудової теорії вартості. Буагільбер виділяє ринкову ціну і "істинну", або "справедливу" вартість товару. Буагільбер виходить з того, що всі економічні зв'язки між людьми грунтуються на обміні продуктами праці. Цей обмін, підкреслює він, має відбуватися згідно із витратами праці. Для нормального економічного розвитку країни, за Буагільбером, потрібен вільний обмін між галузями виробництва й відшкодовування витрат виробників.. В центрі досліджень П. Буагильбера - проблеми розвитку сільського господарства, в якому він бачив основу економічного зростання і багатства держави.Економічні погляди Буагільбера:- гостро критикує меркантилістів;- джерело багатства - не обіг, а виробництво, зокрема в с/г;- виступає проти державного втручання в економічне життя;- розуміє об'єктивну суть економічних законів.Теорія вартості.- виділяє ринкову ціну і "істинну" вартість товару. Величину останньої він визначає витратами праці;

- стоїть на позиціях еквівалентного обміну;- мета товарного в-ва - споживання, основну увагу звертає на споживчу вартість;- висловлює думку про необхідність рівноваги в ринковій економіці.Теорія грошей.- бере за основу прямий товарообмін;- гроші порушують природну рівновагу товарного обміну відповідно до "істинної" вартості;- єдина корисна функція грошей - полегшення обміну - отже, золото і срібло можна замінити паперовими знаками

26. Економічне вчення фізіократів

Фізіократи -- французькі економісти другої половини ХVІІІ ст., представники класичної політичної економії. Поява школи фізіократів зумовлена соціально-економічними умовами тогочасної Франції. У країні розвивався капіталізм на його мануфактурній стадії. У другій половині ХVІІІ ст. країна наближалась до революції. А в економічній політиці Франції неподільно панував меркантилізм.На цей час чітко визначилися дві проблеми, що гальмували економічний розвиток: панування меркантилізму і збереження феодального режиму на селі. Фізіократи, виступаючи проти меркантилізму, висували на перший план аграрну проблему. Саме тому критика меркантилізму набрала у фізіократів аграрного характеру. На відміну від меркантилістів фізіократи були прихильниками економічного лібералізму.Утворилась школа фізіократів наприкінці 50-х років ХVІІІ ст. Її представниками були: Франсуа Кене, Дюпон де Немур, маркіз Мірабо, Мерсьє де Ла Рів'єр, Жак Тюрго та ін. Визнаним главою школи фізіократів був Ф.Кене. Школа мала великий успіх. Її представники опублікували багато праць, видавали журнал. Проте проіснувала школа недовго. Наприкінці 70-х років вона припинила своє існування. Однією з причин цього була неможливість здійснення програм фізіократів за умов абсолютизму.Франсуа Кене (1694--1774) -- У дослідженні економічних процесів Кене використав метод природничих наук, що його вперше застосував Петті. Він проголосив ідею "природного порядку", котрий панує як у природі, так і в суспільстві. Основою природного порядку в Кене є право власності. Основні положення учення Тюрго, які відокремлюють його відфізіократів: 1. Основна протилежність між продуктивністю землеробства і безплідністюпромисловості, якщо не зовсім залишена, то вельми умалена в своємузначенні. 2. Земельна власність видалена з інститутів божественного походження.3. Навпаки, рухома власність, тобто продукт праці, займає обширне місце;

На думку Кене, збагачення країни зв'язане з матеріальним виробництвом і передовсім із сільським господарством. Саме тому фізіократи переносять свої дослідження у сферу безпосереднього виробництва, а саме -- в сільське господарство.Основу економічної системи Кене становить його вчення про "чистий продукт". "Чистий продукт" у нього -- це надлишок продукції, одержаний у сільському господарстві,над витратами виробництва. „Економічна таблиця" Ф. КенеЕкономічна таблиця Ф. Кене. Геніальною ідеєю назвав К. Маркс спробу Кене проаналізувати процес відтворення всього суспільного капіталу. Відтворення й обіг суспільного капіталу Кене виклав у своїй знаменитій "Економічній таблиці". У ній знайшли відображення всі сторони економічного вчення Кене: "чистий продукт", капітал, гроші, продуктивна і непродуктивна праця тощо. У "Економічній таблиці" показано, як річний суспільний продукт у процесі обігу розподіляється між трьома класами і як формуються передумови відтворення. У теоретичному аналізі процесу відтворення Кене виходить з кількох методологічних передумов. Він абстрагується від процесу нагромадження, тобто аналізує просте відтворення, виходить з незмінних цін, не враховує зовнішню торгівлю, абстрагується від обігу, що відбувається в межах одного класу.

27. Промисловий переворот в Англії

Батьківщиною першого промислового перевороту була Англія -- в останній третині XVIII -- середині XIX ст. Соціально-економічні передумови для його здійснення визріли в цій країні у середині XVIII ст. Важливим чинником промислового перевороту стала буржуазно-демократична революція середини XVII ст., яка ліквідувала основні перепони розвитку підприємництва, розчистила шлях для становлення індустріального сусп.. Цьому сприяв і аграрний переворот XVI -- XVII ст.. Англійські фермери інтенсивно господарювали, поліпшуючи агротехніку і агрокультуру. Широко застосовували парові плуги, машини, дренажні роботи, використовували мінеральні добрива. Аграрні зрушення сприяли вивільненню великої кількості людей і створили резерв дешевої робочої сили, необхідної для розвитку фабрично-заводської промисловості.До другої половини XVIII ст. в Англії завершилося формування нації -- важливого політичного чинника, який мав великий вплив на становлення економічної основи цивілізації нового типу. У цей же час у країні відбулося становлення єдиного національного ринку, який стимулював розвиток господарства в цілому.Зовнішньоекономічні передумови промислового перевороту в Англії полягали у безоглядному пограбуванні колоній. На кінець XVIII ст. Англія перетворилася у найбільшу морську і колоніальну державу світу. Величезні прибутки, які забезпечувалися пануванням у світовій торгівлі, використанням незліченних багатств Північної Америки, Індії та інших колоніальних володінь, вкладалися в англійську промисловість.Надзвичайно сприятливими для промислового перевороту було географічне розташування Великобританії та природно-економічні умови країни -- водні комунікації, зручні гавані, великі поклади залізної руди та вугілля, наявність сировини для текстильної промисловості.Зовнішньоекономічні умови -- постійний попит в Європі на англійські вироби, викликаний безперервними війнами, забезпечував їм ринок збуту і теж сприяв здійсненню промислового перевороту. Не останню роль в цьому відіграла і політика протекціонізму та меркантилізму, яку проводив англійський уряд.Важливим фактором промислового перевороту був вихід на якісно новий технічний рівень англійської бавовняної промисловості, що забезпечувався поступовим впровадженням у текстильне виробництво нових машин і механізмів.Механік Джон Кей у 1733 р. удосконалив ткацький верстат "летючим човником". Винахідником -- ткачем Джеймсом Харгривсом у 1764 р. була винайдена механічна прядка "Дженні", на якій можна було працювати з 16--18 веретенами. В останній третині XVIII ст. С. Кромптон створив "мюль-машину", яка базувалася на принципах роботи прядки "Дженні", але виготовляла тонку і міцну бавовняну пряжу. Вона поширилася у виробництві і стала технічною основою механізованого прядіння.Процеси ткацтва деякий час відставали від механізованого прядіння, але ця невідповідність була ліквідована винаходом механічного ткацького верстата Е. Картрайта у 1785 р. Він заміняв роботу 40 ткачів. Так в англійській промисловості з'явилися перші машини і фабрики. У 60--80-х роках XVIII ст. вони з'явилися в інших галузях промисловості.Епохальне в історії промисловості значення мали винаходи шотландського механіка Джеймса Уатта, який у 1769 р. винайшов першу парову машину. У 1782 р. Дж. Уатт удосконалив її, і з цього часу парова машина стала основним джерелом енергії британської текстильної промисловості. Це дало змогу широко використовувати вугілля як основне паливо, ліквідувало залежність від водяного двигуна, відкрило для промисловості нові регіони країни. Невдовзі, після відкриття заводу парових машин (неподалік Бірмінгема), парові машини почали застосовуватися у різних галузях промисловості. У 1820 р. у Великобританії працювало 320 парових машин Дж. Уатта, їхня кількість та потужність постійно зростала.

28. Промисловий переворот в Франції

Промисловий переворот у Франції мав свої особливості і специфіку. Він розпочався пізніше, ніж в Англії, і був затяжним. На думку деяких вчених, у т. ч. французьких, велика демократична революція 1789--1794 рр. негативно вплинула на хід економічного розвитку країни. Незважаючи на проголошені свободи, у країні тривалий час панував економічний хаос та дезорганізація, що дало підстави французькому вченому М. Леві-Лебуайє вважати революцію в економічному плані "національною катастрофою". Перші машини тут з'явилися ще в кінці XVIII ст., але не мали широкого застосування. Промислове піднесення відбулося у 1805--1810 рр. в часи правління Директорії та Наполеона, які активно підтримували промисловість і торгівлю. У цей же час у Франції знайшли поширення англійські винаходи. Особливу роль у текстильній галузі промисловості відіграли верстат Жаккара, створений у 1804--1808 рр., який виготовляв тканини з візерунком, та машини Жирара (1810 р.), що здійснювали хімічно-механічну обробку льону. Щоправда, ці винаходи поширилися у французькій текстильній промисловості лише у 40-х роках. У цілому інженерно-технічна думка у Франції відставала від англійської. Континентальна блокада Англії, яку проводив Наполеон у 1806 р., закрила французький і європейський ринки для англійських промислових товарів, створила великі економічні труднощі для Англії. Вона прискорила становлення і розвиток деяких галузей французької промисловості (суконної, хімічної, металообробної). Проте ті галузі промисловості, які працювали на колоніальній сировині (бавовняна, цукрова), переживали занепад. У цілому прагнення Наполеоне створити умови для панування французької промисловості на континенті негативно позначилися на ході промислового розвитку. Франція на довгі роки була позбавлена англійських машин, металовиробів та вугілля, необхідних для механізації виробничих процесів. Сільське господарство Франції страждало через припинення експорту зерна, вин та інших продуктів. Континентальною блокадою були невдоволені союзники На-полеона.

У Франції XIX ст. повільними темпами зростало населення, попит на товари і продукти залишався низьким- Ця негативна тенденція поглиблювалася відносинами на селі, складною та суперечливою структурою аграрного сектора економіки країни. У сільському господарстві Франції домінували дрібні селянські господарства, які з ростом сільського населення все більше подрібнювалися. Переважання дрібних селянських господарств стримувало капіталістичний розвиток французького села. Навіть незважаючи на державну митну політику, яка більше сприяла аграріям, ніж підприємцям, і тим самим гальмувала розвиток промисловості, рівень розвитку сільського господарства порівняно з іншими європейськими країнами залишався низьким.Третій етап промислового перевороту у Франції відбувся після революції 1848--1849 рр. і тривав до кінця 60-х років. У цей період фабрично-заводське виробництво охопило більшість галузей промисловості. Загальний обсяг промислової продукції за 1851--1865 рр. зріс майже вдвічі. Кількість парових двигунів у промисловості й транспорті збільшилася з 7,7 до 27,8 тис. Протяжність залізниць досягла 17,4 тис. км.За прикладом Англії було проголошено свободу торгівлі, ліквідовано обтяжливі мита. Успішно розвивалася кредитна справа, а біржа, банки і акціонерні товариства досягли небувалої сили і значення- Такі успіхи у розвитку економіки країни були досягнуті завдяки зваженій ліберальній політиці Наполеона ІІІ та його уряду.Отже, в результаті промислового перевороту французька економіка остаточно перейшла на шлях індустріального розвитку. Однак на відміну від Англії у господарстві Франції значну роль відігравало лихварство.

29. Промисловий переворот у Німеччині

Німеччина вийшла на шлях капіталістичного розвитку пізніше, ніж Англія та Франція. Промисловий переворот тут розпочався лише в 30-х роках XIX ст. і тривав до 70-х років. Найважливішою причиною такого відставання була наявність феодальних середньовічних порядків в сільському господарстві, збереження цехів у промисловості та політична роздробленість країни.На відміну від Англії та Франції, становлення суспільства нового типу в Німеччині відбувалося не революційним, а еволюційним шляхом. Середньовічні порядки: панування феодального землеволодіння та повинності селян ліквідовувалися поступово, шляхом реформ. Навіть після революції 1848 р. у Німеччині зберігалася феодальна монархія і політична та економічна влада великих землевласників-юнкерів- Щоправда, монархія стала обмеженою, і деякі політичні права отримала національна буржуазія.Запізнення промислового перевороту було зумовлене ізольованістю країни від світових торговельних шляхів, відсутністю власного флоту. Політичне роздрібнені німецькі держави будували свою власну економічну політику. Кожна а них мала власні гроші, метричну систему, митні кордони і норми господарського законодавства, які гальмували створення єдиного національного ринку. Основні промислові райони країни -- Пруссько-Сілезький, Саксонський і Рейнсько-Вестфальський -- були економічно слабо зв'язані між собою.У Німеччині довгий час панувало середньовічне ремісниче виробництво, основною формою якого були цехи. Мануфактури появилися у кінці XVIII ст. і були розташовані," як правило, у сільській місцевості. Панування міських цехів було підірване німеіи>ким законодавством лише у 60-х роках XIX ст. Ремісниче виробництво було малоефективним. Промислова продукція не була конкурентоспроможною на зовнішньому ринку. Більше того, внутрішній ринок країни заполонили дешеві вироби французької та англійської фабрично-заводської промисловості. Німеччина в першій половині XIX ст. була аграрним придатком промислове розвинутих Англії та Франції.

Боротьба за об'єднання Німеччини та підготовка до війни із Францією стали важливим стимулом промислового зростання країни у 50--60-х рр. У зв'язку з цим прискореними темпами розвивалася воєнно-промислова база, в якій особливу роль відігравали сталеплавильні, артилерійські заводи Круп-па (Рейнська область). Велике значення надавалося залізничному будівництву, яке набуло загальнонаціонального характеру, ліквідувало економічну розрізненість країни, сприяло консолідації внутрішнього ринку. Господарському піднесенню та прискоренню промислового перевороту сприяв також митний союз німецьких держав (1867 р.), який очолювали союзна митна рада і митний парламент. Ця господарська організація значною мірою спричинила пізніше політичне об'єднання держави.

30. Промисловий переворот у США

Поява у Північній Америці сильної самостійної держави створила сприятливі умови для економічного зростання. Промисловий переворот розпочався у північних штатах в останньому десятилітті XVIII ст. Здійсненню промислового перевороту сприяло вигідне територіально-географічне розташування країни. Створення незалежної держави давало змогу американцям відмежуватися від боротьби Англії та Франції за гегемонію у Європі. Більше того, період наполеонівських воєн став "золотим віком" американської торгівлі.Почали розвиватися американські міста -- важливі торговельні центри. П'ятий за чергою президент США, Джеймс Монро, у славетному маніфесті від 2 грудня 1823 р. заявив, що Сполучені Штати не допустять, аби європейські країни втручалися у внутрішні справи американців. "Америка для американців!" -- гасло, висунуте Дж. Монро, яким американці керуються до сьогоднішніх днів. Доктрина Монро сприяла консолідації американської нації, її збагаченню, примусила світ рахуватися а її інтересами.Важливу роль у здійсненні промислового перевороту відіграє демографічний фактор. Жодна країна світу не знала таких темпів росту населення. До середини XIX ст. кількість жителів США збільшилася у 4,5 раза, в основному за рахунок переселенців із Європи -- людей підприємливих, енергійних, які в першу чергу спричинили економічний поступ США.

Перші прядильні машини у США появилися в кінці 80-х років. Промисловий переворот у США відбувався за рахунок європейської робочої сили, інтелекту і капіталів. У цьому теж одна із його особливостей. Однак в американській промисловості з великим успіхом застосовувалися власні оригінальні винаходи -- циліндр для механічної набивки тканин тощо. У 1807 р. на р. Гудзон з'явився колісний пароплав, збудований Р. Фултоном, швидкими темпами прокладалися канали, які мали велике господарське значення. Прискорено розвивалася текстильна фабрична промисловість, яка в середині XIX ст. за обсягом виробництва поступалася лише англійській. Проте найбільших успіхів США досягли у будівництві залізниць та використанні паровозів. За два десятиліття (1830--1850) довжина залізниць зросла у 300 разів. Розвиток залізничного будівництва сприяв прискореному росту металургії, добувної та машинобудівної галузей промисловості. У 40-х роках широко застосовуються пудлінгові печі. Спочатку машинобудування розвивалося повільними темпами.. Проте в середині XIX ст. у США вже існували власні машинобудівні заводи.. Серед найвидатніших винаходів того часу були швейна машина Зінгера, ротаційна типографська машина, телеграф Морзе, револьверний, шліфувальний, фрезерний верстати, косарка Мак-Корміка, комбінована молотилка-віялка Хейрема та багато інших. Суперечності між північними і південними штатами викликали Громадянську війну в США (1861--1865 рр.), яка водночас була буржуазного революцією. Війна закінчилася перемогою Півночі. Важливими її наслідками було скасування рабства, ліквідація політичної та економічної роз'єднаності США, остаточне завершення промислового перевороту. Сільське господарство США мало товарний характер і розвивалося на основі індустріалізації, що забезпечило його переваги в світовому сільськогосподарському виробництві. США стали одними з головних експортерів збіжжя і м'яса на світовий ринок. Отже, завершення в другій половині XIX ст. промислового перевороту в провідних країнах світу створило сприятливі умови для їхнього подальшого індустріального розвитку.

31. Соціально-економічні наслідки промислового перевороту в провідних країнах світу

Сполучені Штати й Німеччина стали наступними за Англією країнами, де сформувалась індустріальна структура економіки. Так у США вартість промислової продукції, виробленої в 1900 р., утричі перевищувала вартість продукції сільського господарства. У Німеччині в цей же час частка населення країни, зайнята в промисловості, перевищувала зайнятих у сільському господарстві у 2р. Значно просунулася вперед на шляху формування індустріальної структури економіки Франція. Зростання обсягів промислового виробництва супроводжувалось концентрацією виробництва й централізацією капіталу на дедалі меншій кількості великих заводів і фабрик. Цей процес вплинув на еволюцію форм капіталістичної власності й зумовив появу нових типів підприємницької діяльності. Одноосібні володіння (що належали одній людині) поступово витіснялися партнерствами (господарськими товариствами) і акціонерними компаніями (корпораціями). Купуючи акції й вкладаючи таким чином вільні кошти в корпорації, дрібні власники не брали безпосередньої участі в їх роботі, несли обмежену відповідальність по боргах компаній, що стимулювало їх інвестиції в ризиковані, але прибуткові комерційні проекти. Фінансування компаніями промислового виробництва, будівництво залізниць за рахунок продаж населенню своїх акцій створювали практично необмежені можливості для їх зростання. Так, у Франції на початку ХХ ст. нараховувалось 6,3 тис. акціонерних товариств і їх кількість щорічно збільшувалась .Монополізація економіки корпоратизація (акціо нування) провідних галузей економіки став однією з найхарактерніших рис господарського життя провідних країн світу. Гостра конкурентна боротьба, що посилювалась у часи частих економічних криз, призводила до розорення не тільки дрібних підприємців, а й власників середніх і навіть великих фірм. Їх майно, як правило, переходило до рук переможців, і, у підсумку, на ринку завтрачало лише декілька найбільших і наймогутніших компаній, яким легко було домовитись між собою. З метою уникнення зайвих витрат на конкуренцію й рекламу своїх товарів почали укладати міжкорпоративні догоди, утворювати союзи, що дозволяло встановлювати повний монопольний контроль над ринком. Розвинулись такі види об*єднань як картелі,синдикати,виникають холдингові компанії Розглядаючи значення промислового перевороту для ринкового господарства, можна сказати що воно завжди позитивне. На даному етапі промисловий прогрес дозволив значно збільшити виробництво, запровадив нові способи виготовлення продукції та сировини для промисловості. Промисловий переворот приніс новий етап в економічних відносинах та нову еру в науці і техніці.

32. А. Сміт як фундатор економічної науки

А. Сміт (1723--1790) видатний англійський економіст, який започаткував систематизований виклад політичної економії. 1776 року він опублікував працю "Дослідження про природу і причини багатства народів", яка здобула світової слави. У "Багатстві народів" він досліджує "людину економічну", однак не ізолює її від інших аспектів людського життя. Суспільство Сміт розглядає як сукупність індивідів, що наділені від природи певними властивостями, які наперед визначають їхню економічну поведінку. Головними є такі, як трудове походження життєвих благ, схильність до обміну послугами або результатами своєї праці, егоїстичні інтереси -- намагання поліпшити своє становище.Учення про поділ праці. На відміну від меркантилістів, які вважали, що багатство породжується обміном, і фізіократів, які пов'язували його із сільським господарством, Сміт чітко називає першоджерело багатства -- працю. Вирішальний фактор зростання багатства й "загального добробуту" він убачає в поділі праці, який веде до "величезного збільшення продуктивності всіх різноманітних занять і мистецтв". Він починає аналіз з поетапного поділу праці в мануфактурному виробництві голок і через фаховий поділ, аналіз економічних функцій класів виходить на суспільний поділ праці, пов'язуючи його зі зниженням витрат. Надаючи величезного значення поділу праці, Сміт, проте, не розумів його причин.Поділ праці у нього породжується тільки "схильністю до обміну", а міра поділу праці завжди обмежується місткістю ринку.Теорія цінності. Сміт, як і інші економісти тієї доби, вживає термін "цінність", а не "вартість". Цінність у нього має два значення: корисність і можливість придбання інших предметів. Перше він називає "цінністю в споживанні", друге -- "цінністю в обміні". Отже, цінність у нього -- це сума первинних доходів: заробітної плати, прибутку і ренти. Усі вони мають єдину ціннісну субстанцію -- працю, уречевлену в товарах, які одержують через обмін. Заробітна плата. Сміт визначає "нормальний" рівень заробітної плати кількістю засобів існування робітника і його сім'ї. Нормальний рівень заробітної плати підтримується ринковим механізмом і залежить від попиту і пропозиції на ринку праці. Земельна рента, на думку Сміта, -- це плата за користування землею. її причиною він називає приватну власність на землю. Розглядав він також залежність ренти від капіталовкладень. Він визначає монопольну ренту. Оплачує цю ренту споживач.Капітал у Сміта -- це головна рушійна сила економічного прогресу. У підсумку варто зазначити, що заслуга Сміта полягає не лише в тім, що він започаткував системний виклад політичної економії. Він підкреслив значення особистого інтересу як рушійної сили прогресу за умов, коли всім забезпечено однакові можливості. Коли власний інтерес намагаються реалізувати за рахунок інших, він набирає загрозливого для суспільства характеру, тобто ринковий механізм створює гармонію лише тоді, коли його обмежено відповідними правовими та інституціо-нальними рамками.

33. Наукова спадщина Д. Рікардо

Д. Рікардо (1772--1823) -- видатний представник класичної політичної економії. Його перші економічні праці було присвячено проблемам грошового обігу. 1827 р. було опубліковано його головну працю "Основи політичної економії та оподаткування". У цій праці (і не тільки в цій) Рікардо виступає як ідеолог промислової буржуазії. Він розробляє економічну програму буржуазного розвитку, бере активну участь у політичній боротьбі буржуазії із землевласниками.Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу багатства між класами. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства , то Рікардо -- розподіл багатства на заробітну плату, прибуток і ренту і вплив його на зростання багатства. Отже, розподіл він уважає фактором зростання. Вихідним пунктом дослідження в нього, як і в Сміта, є мінова вартість.Теорія вартості..У Рікардо цінність є первинною величиною, що визначається працею і розподіляється на доходи.На цінність товарів, підкреслював Рікардо, впливає не лише праця, безпосередньо витрачена на їх виробництво, а й капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві.Рікардо, як і Сміт, ототожнює капітал із засобами виробництва. Але Капітал у нього -- нагромаджена праця. У Рікардо теорія цінності переплітається з теорією розподілу. Прибуток у Рікардо -- це перевищення цінності над заробітну плату. Він не має жодних сумнівів, що робітник створює своєю працею цінність більшу, ніж одержує у вигляді заробітної плати. Головне, що цікавить Рікардо, -- це проблема величини прибутку і його співвідношення із заробітною платою.Він детально аналізує питання співвідношення заробітної плати і прибутку як двох складових цінності. Якщо зростає заробітна плата, зазначає Рікардо, то відповідно зменшується прибуток капіталіста. Цю думку він проводить досить послідовно. Заробітна плата у Рікардо це -- дохід робітника, плата за працю. Праця як товар також має природну й ринкову ціну. Отже, природна ціна праці визначається в Рікардо цінністю засобів споживання робітника і його сім'ї.Ринковою ціною праці є та, що фактично виплачується робітникам Земельна рента її Рікардо визначає як "частку продукту землі, яка виплачується землевласнику за користування першопочатковими і такими, що не руйнуються силами грунту". Теорію грошей Рікардо будує на основі своєї теорії цінності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основою грошової системи є золото. Цінність золота і срібла, як і будь-якого іншого товару, визначається витратами праці. Проблема відтворення і реалізації. Посилаючись на Сея, Рікардо стверджує, що попит обмежується лише виробництвом. Кожна людина виготовляє продукцію або для власного споживання, або на продаж. Теорія порівняльних переваг. Велика заслуга Рікардо полягає в розробленні теорії порівняльних витрат, як основи спеціалізації країн у зовнішній торгівлі. Він першим з економістів розробив теорію міжнародної торгівлі з теоретичного боку і показав, чим вона відрізняється від внутрішньої торгівлі: якщо внутрішня торгівля зумовлюється тенденцією вирівнювання норми прибутку, то зовнішня -- "порівнянними витратами". Понад півстоліття його теорія панувала в економічному житті Англії. Аналізуючи економічні погляди Рікардо слід врахувати оцінку, яку дали йому видатні економісти. К. Маркс уважав праці Рікардо і Сміта вершиною класичної політичної економії. Рікардо "винайшов техніку економічної науки", заклав підвалини модельного підходу до побудови економічної теорії.

34. Економічне учення Т. Мальтуса

Томас Роберт Мальтус (1766--1834) навчався у коледжі при Кембріджському університеті. Після закінчення був сільським священиком, а з 1793 р. і викладачем у згаданому коледжі. Там проявився його інтерес до філософії та політекономії. 1798 р. він анонімно публікує свій памфлет "Нарис про закон народонаселення у зв'язку з майбутнім удосконаленням суспільства", де викладає деякі свої погляди на закономірності і взаємозалежності економічного та демографічного процесів. Саме ця праця, що кілька разів перевидавалась, сприяла перетворенню Мальтуса на одіозну постать, об'єкт найжорстокішої критики.Поза увагою багатьох істориків-економістів залишились досягнення Мальтуса в економічній теорії, його твори "Дослідження про наслідки хлібних законів" (1814), "Теоретичні основи політики обмеження ввезення іноземного хліба" (1815), "Дослідження про природу і зростання ренти" (1815), "Принципи політичної економії" (1820), "Поняття політичної економії" (1827), що в них він демонструє глибоке розуміння економічної теорії та практики.Мальтус був прихильником класичної течії в політичній економії, другом Рікардо, поділяв його погляди, погляди Адама Сміта, водночас критично їх переосмислюючи. Він був одним із піонерів викладання політичної економії в Англії, з 1805 р. по 1834 р. завідував кафедрою сучасної історії та політичної економії коледжу Ост-Індської компанії.Його працю "Нарис про закон народонаселення..." було присвячено критиці теорій Годвіна та Кондорсе, які обстоювали можливість побудови суспільства ідеальної рівності за умови державного втручання у сферу розподілу суспільних доходів. Мальтус уважав, що будь-яка спроба побудувати таке суспільство зазнає краху внаслідок збільшення населення понад можливу пропозицію продуктів споживання. Крім того, втручання держави зруйнує основи саморегулювання економічних та демографічних процесів.На думку Мальтуса, основна проблема економічної теорії полягає у визначенні законів раціонального розподілу доходів. У центрі теорії розподілу Мальтуса лежить вартість створеного продукту. Мальтус розрізняє номінальну та реальну заробітну плату, вказуючи, що сукупність необхідних засобів існування, які робітник може придбати на свою заробітну плату, визначає її реальну величину, а номінальна заробітна плата -- це сума отриманих робітником грошей; вона менше зв'язана з обсягом життєвих засобів, є відносно самостійною і змінюється під впливом кількох чинників.Міжнародна торгівля На його думку, тільки міжнародна торгівля створює умови для вдосконалення структури попиту й розширює можливості виробництва та межі застосування капіталів. Мальтусу належить заслуга грунтовної розробки теорії ренти, яка впритул підводить його до започаткування основ теорії спадної віддачі факторів виробництва.

35. Економічні погляди Н. Сеніора

Особливе місце серед західних економістів XIX ст. займає Насау Вільям Сеніор (1790--1864), який розвивав свої економічні міркування у руслі класичної традиції, однак мав власний оригінальний підхід до аналізу деяких економічних процесів та явищ. Свої економічні погляди вчений виклав у працях: "Нариси з політичної економії" (1836), "Листи про дію фабричного акта в бавовноткацькій промисловості" (1837), "Політична економія" (1850) тощо.Вчений: визначав цінність на основі аналізу корисності та обсягу пропозиції, звернувши увагу на проблему рідкісності ресурсів. Н. Сеніор стверджував, що праці та капіталу недостатньо для виробництва корисних речей. На думку Н. Сеніора, затрати зусиль та пожертви робітників і капіталістів формують мінові пропорції і складають реальні витрати виробництва. Відтак ціну він визначав як суму утримання капіталіста і робітника або суму заробітної плати і прибутків.Дослідив закономірності ціноутворення, дійшовши висновку, що витрати виробництва окреслюють лише приблизні ціни, виступаючи їх "регулятором". Остаточну та визначальну роль при формуванні ціни вчений відводив співвідношенню попиту та пропозиції.Дотримуючись класичної традиції, Н. Сеніор був прихильником економічного лібералізму та свободи зовнішньої торгівлі, стверджуючи, що вільна конкуренція забезпечує найвищу ефективність. Обґрунтував теорію, яка пізніше отримала назву "останньої години". Аналізуючи прибуток як величину, яка перевищує витрати виробництва, вчений вважав, що цей вид доходу можна отримати лише за умов незмінної тривалості робочого дня. Виклав своє розуміння сутності грошей. Вчений визначав гроші як особливий товар, який у процесі еволюції обміну став відігравати важливу роль універсального засобу обміну та виразника вартості. За всієї непослідовності та недостатньої обґрунтованості теоретичних підходів, Н. Сеніор увійшов у історію економічної науки як вчений, який започаткував багато оригінальних ідей, котрі знайшли продовження у працях економістів неокласичного спрямування. Учений одним з перших:здійснив спробу аналізу корисності як основи цінності;звернув увагу на спадний характер граничної корисності;висунув принципи обмеженості ресурсів та альтернативності затрат;звернувся до дослідження ринкового попиту та пропозиції;розмежував підприємницький дохід і процент як два види винагороді капіталіста;звернув увагу на заощадження як основу розвитку ринкової системи;широко трактував ренту як додатковий дохід, пов'язаний з нееластичністю попиту за ціною тощо.

36. Еволюція класичної політичної економії у Франції та США

Період розквіту політичної економії в Англії відповідає періоду започаткування класичної школи у Франції. Вихід у світ книжки Сміта "Роздуми про природу і причини багатства народів" та розвиток класичних економічних ідей у працях його послідовників справили великий вплив на формування економічної теорії у Франції, а революційна зміна феодального устрою наприкінці ХVIII cт. та швидкий розвиток капіталістичних відносин поставили перед французькою економічною наукою багато нових питань, на які складно було дати відповідь з позицій англійської класичної політекономії.Політична економія у Франції мала свою специфіку: вона хоч і успадкувала класичні традиції, але не поставилася ортодоксально до надто абстрактної теорії вартості, з прагматичних позицій вирішувала проблеми розвитку буржуазного суспільства.Представниками французької класичної економічної школи були Жан Батист Сей, найбільш видатний послідовник Сміта на континенті, праці якого остаточно розвінчали меркантилізм (кольберизм) та фізіократію, і Фредерік Бастіа, котрий абсолютизував ідеї лібералізму. Американська економічна наука ХІХ ст. розвивалась під впливом англійської класичної політекономії, але водночас мала певні особливості, зумовлені специфікою розвитку капіталізму в США: він панував на Півночі, тоді як Південь усе ще залишався рабовласницьким. Виникала необхідність довести прогресивність капіталістичного устрою, оптимістично змалювати його перспективи, оголосити побудову капіталізму загальносуспільною метою.Засновником ліберальної економічної теорії в США вважають Генрі Чарльза Кері (1793--1879), у працях якого капіталізм розглянуто як економічний устрій, що керується об'єктивними економічними законами і не потребує втручання держави.Оптимізм Кері, як і оптимізм Бастіа, базувався на визнанні великих класичних доктрин, але опорою для впевненості Кері в прогресивності розвитку були особливості, притаманні його країні.Основні праці Кері опубліковано протягом 1835--1859 рр., коли країна перебувала у стадії бурхливого розвитку: населення зростало, але теорія Мальтуса не підтверджувалась, оскільки земля була дешевою, плодючою і в необмеженій кількості, заробітна плата досить високою, ціни низькими. Здійснювалось будівництво доріг, каналів, залізниць. Імпорт капіталів та найновіших технологій довершував картину. Контраст між молодою економікою Америки і занепалою економікою старої Європи був разючим. У Кері були всі підстави для оптимізму.

37. Політична економія Ж.Б.Сея

Політична економія Ж.-Б. Сея. (1767--1832)Сей зробив більше, ніж просто популяризував класичне вчення, він збагатив це вчення власними ідеями. Сея справедливо вважають засновником нового напряму в економічній теорії.Політичну економію Сей визначає як науку, що дає змогу пізнати природу багатства, способи його створення, порядок розподілу, та феномени, що спричиняють його зникнення. Це наука, яка базується на кількох фундаментальних принципах і переважну більшість висновків виводить із цих принципів.Аналізуючи виробництво, Сей стверджує, що не лише земля є фактором багатства, бо під багатством слід розуміти будь-які результати виробництва, що приносять користь, мають реальну внутрішню цінність.Головну ідею праці Сміта -- трудове походження багатства -- було трансформовано Сеєм у теорію трьох факторів виробництва. Людина, капітал та земля -- основні агенти виробництва, чинники зростання багатства в суспільстві. З теорії трьох факторів виробництва Сей виводить свою теорію розподілу суспільного продукту, відповідно до якої кожен фактор виробництва робить свій внесок у виробництво, а доходи відображають цей внесок у тій мірі, наскільки його визнано корисним. Доходи є ціною, отримуваною за використані фактори.Трьом видам факторів відповідають три види доходів, що залежать від послуг цих факторів: заробітна плата, прибуток та рента і процент.Розміри корисності факторів, тобто величина заробітної плати, прибутку й ренти, на думку Сея, виявляються в процесі обміну. Саме в процесі обміну відбувається формування ціни на корисні послуги. Сей уважає, що ціна формується на ринку під впливом попиту та пропозиції.Закон попиту та пропозиції Тобто закон попиту та пропозиції регулює ціну послуг і продуктів, розміри прибутків, ренти, процента, заробітної плати.Узагалі закон попиту та пропозиції Сей формулює дуже чітко, визначивши ціну як точку рівноваги, де закінчується дія одного чинника й починається дія іншого, тобто "зростання ціни прямо пропорційне попиту і обернено пропорційне пропозиції" Сей формулює три закони ринку:1. Чим більше виробників та екстенсивніший ринок, тим більше споживачів і тим прибутковіший цей ринок для виробників, оскільки ціна зростає зі зростанням попиту.2. Кожен виробник заінтересований в успішній діяльності інших, оскільки така діяльність формує ринок попиту. Успіх однієї галузі сприяє успіхові інших, стимулює загальний розвиток. Розквіт промисловості супроводжується процвітанням сільського господарства.3. Імпорт благотворно впливає на розвиток обміну, адже іноземні товари можна отримати, лише продавши свої.

38. Теорія „послуг" Ф.Бастіа

Фредерік Бастіа (1801--1850) Теорія послуг. Обмін між суб'єктами в суспільстві має вартісний характер, тому важливо, на думку Бастіа, визначити, що лежить в основі вартості.Він охоче б скористався з трудової теорії вартості, але не зміг з її позицій пояснити, чому речі, що мають матеріальне вираження, обмінюються на духовні цінності, чому різні за індивідуальними витратами праці товари обмінюються на ринку за такою самою ціною, а ціна коливається під впливом попиту і пропозиції. Визначивши спочатку величину вартості з позиції заощадженої покупцем праці, він потім відмовляється від цієї тези, оскільки не знає, як виміряти її кількісно.Проста формула Сея: "вартість є відношенням двох послуг, що обмінюються", звільнила Бастіа від необхідності вирішувати нові теоретичні проблеми. З цієї позиції можна було легко пояснити майже всі явища: так само, як Сміт та його послідовники стверджували, що будь-яка власність, будь-яке майно є сумою вартостей, так і Бастіа визначав власність як суму наданих власником послуг. Послуга -- це не лише витрати праці, а й взагалі будь-яке зусилля, що зберігає зусилля інших.Намагаючись примирити всі відомі тоді категорії (вартості, корисності, витрат виробництва та ціни), він запозичує в Сея його теорію послуг, але уточнює її, трактуючи послуги як своєрідний товар: "Основи вартості завжди закладені в послугах, а не в корисності, -- зазначає він. -- У такий спосіб я сподіваюсь примирити економістів усіх напрямків"

39. Концепція „гармонії інтересів" Г.Ч.Кері

Генрі Чарльз Кері Політична економія Кері була поєднанням обгрунтованої критики існуючих економічних теорій із власними науковими поглядами. Його політична економія заслуговує на увагу завдяки оригінальності підходів до трактування основних економічних категорій, запропонованих класичною школою, а також оптимістичному баченню перспектив суспільства, заснованого на принципах індивідуалізму та конкуренції.Теорія "гармонії інтересів". Сприйнявши елементи теорії витрат виробництва й ренти від Рікардо, Кері критикує його за те, що в основі всіх ідей Рікардо лежить вартість як результат економічного протистояння, конкуренції суб'єктів. На його думку, саме на підвалинах класичної теорії базуються неправильні висновки про те, що виживання людини в економічному просторі є її приватною справою. Теорія Кері базується на думці, що суспільний поділ праці потребує якнайтіснішого єднання всіх членів суспільства і не індивідуальний, а саме загальносуспільний інтерес має стати визначальним.Теорія Кері є оригінальною, оскільки факти, які він аналізує, характерні лише для Америки. Відтак його економічні погляди були в меншій мірі космополітичними, ніж у європейських економістів, чиї погляди він поділяв. Дослідження закономірностей розвитку національного господарства й аналіз продуктивної сили єдності суспільства забезпечили йому визнання німецької національної школи, яка вважала предметом політичної економії національне господарство. Згодом Кері використає ці ідеї.