Історія економічних вчень

Розрізняючи "мінові вартості" і "продуктивні сили", вчений на чільне місце ставив формування людського капіталу шляхом пізнання, засвоєння та примноження накопичених людством знань, ідей, винаходів, відкриттів, навичок професійної діяльності тощо. Спираючись на теорію продуктивних сил, Ф. Ліст обґрунтував концепцію економічного прогресу нації. Німецький вчений виокремлює такі стадії економічного розвитку націй: стан дикунства; стан розвитку скотарства; стан землеробства, землеробсько-ману фактурний стан, землеробсько мануфактурно комерційний стан суспільства. Вчений стверджував, що досягнення 5-ї стадії є метою розвитку усіх народів.

На його думку свобода міжнародної торгівлі буде корисною за умов, коли всі держави досягнуть однакової стадії розвитку. Вчений схвально ставився до теорії активного торговельного балансу, яку відстоювали меркантилісти, виводячи з "уроків історії" правило, згідно з яким "нація тим багатша та могутніша, чим більше вона експортує промислових виробів і чим більше вона імпортує сировиниНа відміну від класиків, протекціонізм Ф. Ліст трактував не як перешкоду, а як "найпотужнішу рушійну силу кінцевого об'єднання народів і, як наслідок, справжньої свободи торгівлі". У зв'язку з цим вчений виступав за виважений протекціонізм, який "відповідає своєму рівню промислового виховання", оскільки "будь-які надмірності протекціонізму шкідливі, тому що нації можуть прийти до вдосконалення мануфактур лише поступово". Автор "Національної системи політичної економії" не зводив діяльність держави лише до ролі "нічного сторожа. На думку вченого, "державна економія" покликана справляти стимулюючий вплив на економічний прогрес країни..Таким чином, науковою заслугою Ф. Ліста стало визначення та обґрунтування нових теоретико-методологічних положень, які не тільки засвідчили обмеженість підходів, заснованих на абстрактних узагальненнях, ігноруванні національної специфіки та нерівномірності розвитку окремих країн, але і збагатили економічну науку новими підходами до трактування предмета та методології економічного аналізу.

57. Основні ідеї представників старої історичної школи в Німеччині

Історичний метод дослідження знайшов найповніше відображення у поглядах представників старої історичної школи, яка склалася в Німеччині у 40-ві - 50-ті pp. XIX ст. У працях В.Рошера (1817 - 1894), Б.Гільдебранда (1812 - 1878) та К.Кніса (1821 - 1898) історична школа заявила про себе як про неортодоксальний і напрям економічної думки, покликаний вивчати господарські явища і процеси у їх національній та часовій визначеності.Засновником німецької історичної школи був Вільгельм Георг Фрідріх Рошер.

Особливий наголос вчений робив на необхідності міждисциплінарного підходу як важливого засобу подолання обмеженості та "шкідливого впливу" класичної доктрини, протиставив універсальному, космополітичному вченню класиків власну концепцію історичного розвитку націй.В. Рошер вказував на зростаючі можливості економічного прогресу націй, зумовлені розвитком індустрії, транспорту, витісненням ручної праці машинною. Виразником ідей "старої" історичної школи був також Бруно Гільдебранд. У праці "Політична економія сучасного і майбутнього" вчений поставив за мету "перетворити політичну економію на теорію, що має справу з економічним розвитком народів". Гільдебранд розглядав історію як засіб не стільки удосконалення, скільки повного оновлення економічної науки. Стверджуючи, що предмет дослідження політичної економії становлять закони господарського розвитку націй, вчений був переконаний, що простежити останні можна шляхом вивчення історії та здійснення статистичних досліджень. Найпослідовнішим провідником ідей "старої" історичної школи був Карл Густав Адольф Кніс (1821 - 1898). У праці вченого "Політична економія з погляду історичного методу" знайшли відображення та систематизований виклад найважливіші методологічні підходи "старої" історичної школи. Заперечуючи повторюваність економічних явищ в історії різних народів, К. Кніс висунув на перший план відмінності у ступенях еволюції, традиціях та здібностях різних націй.Також він наголошував на необхідності аналізу господарської еволюції народів у тісному взаємозв'язку з іншими аспектами їх суспільного буття.

58. Нова історична школа: передумови виникнення та основні ідеї

У 70-80-ті pp. XIX ст. у Німеччині виникла так звана нова або молода історична школа. Становлення нової історичної школи відбувалось у дещо відмінних соціально-економічних умовах історичного розвитку Німеччини: у 1871 р. звершилось об'єднання німецьких земель, що сприяло формуванню повноцінного внутрішнього ринку, становленню єдиної грошової системи, єдиного торговельного законодавства тощо;промисловий переворот 40-60-х pp., воєнна перемога Пруссії над Францією та приєднання до Німеччини промислово розвинених територій Ельзасу та Лотарингії, величезна, сприяли швидкому індустріальному розвитку країни; зміни у соціальній структурі суспільства та зростання масштабів найманої праці супроводжувались загостренням проблем майнової нерівності та безробіття, сприяли формуванню масових організацій робітників, посиленню профспілкового робітничого руху, поширенню у суспільстві революційної ідеології марксизму тощо.Ядро "першої хвилі" теоретичних надбань нової історичної школи становили твори Г. фон Шмоллера (1838-1917), Л. Брентано (1844-1931), К. Бюхера (1847-1930), А. Вагнера (1835-1917) та інших вчених, які поставили перед собою завдання, поглибивши та розвинувши історичний метод, дослідити на його основі господарські явища і процеси з метою вирішення практичних проблем формування економічної політики, адекватної реаліям економічного розвитку нації.Засновником нової історичної школи та лідером її консервативного напряму був Густав Шмоллер.

Г. Шмоллер заперечував плідність теоретичних узагальнень та абстрактно-дедуктивного аналізу класичної теорії...Г. Шмоллер наполягав на проведенні реформ, які б усунули надмірну майнову нерівність. Він був противником законодавчого обмеження робочого дня, не визнавав законності профспілок, підтримував організацію союзів підприємців, локаути, "чорні списки" тощо.Одним із провідних представників "першої хвилі" нової історичної школи Людвіг Йозеф Брентано (1844-1931). Брентано заперечував існування універсальних законів економічного розвитку, визнавав провідну роль етичних та правових чинників господарського розвитку, дотримувався мінової концепції, вважаючи пріоритетними фактори розподілу та обміну. Пропагував ідеї соціального партнерства та вважав реформи дієвим засобом попередження революційних виступів пролетаріату. Теоретико-методологічні особливості нової історичної школи знайшли відображення у працях Карла Бюхера (1847-1930).Найбільш виразно економічні погляди К. Бюхера відобразились у запропонованій ним періодизації економічної історії людства та поясненні генезису капіталізму на основі розвитку структури ринку. На основі мінової концепції вчений виокремив три ступені господарської еволюції народів: I-самодостатнє натуральне господарство, II - міське господарство, III - народне господарство зі сформованим національним ринком та значною кількістю посередників обміну.

Підкреслюючи вирішальну роль грошового капіталів розвитку національної економіки, К. Бюхер тлумачив фінансовий капітал як наслідок абсолютного підпорядкування промислового капіталу позичковому.

59. Еволюція історичного напряму у працях В. Зомбарта та М. Вебера

Вернер Зомбарт (1863--1941) -- німецький соціолог, філософ, економіст, професор політичної економії Бреславльського, а згодом -- Берлінського університетів, автор праць "Сучасний капіталізм" (1902), "Три політичні економії" (1929), "Німецький соціалізм" (1934) та ін.У своїх ранніх працях В. Зомбарт виступав прихильником теоретичної системи та "продовжувачем справи" К. Маркса. Один з перших творів вченого "До критики економічної системи Карла Маркса" отримав високу оцінку Ф. Енгельса як вдалий виклад марксистських ідей. Гучну славу та визнання німецькому досліднику принесло дослідження "Сучасний капіталізм. У цій та інших працях вчений:розмежував поняття "господарська система" і "господарська епоха". Структуру господарської системи В. Зомбарт характеризував поєднанням трьох груп факторів:1технологічного способу виробництва (субстанції);2суспільних відносин ; 3 господарського духу.Виходячи з цих міркувань, вчений виокремив три групи найважливіших чинників еволюції господарської системи: техніко-економічні, соціально-організаційні та соціально-психологічні, Дослідив особливості "капіталістичного духу" як рушійної сили господарського розвитку націй. У складі "капіталістичного духу" В. Зомбарт виділяв:дух підприємництва, пов?язаний із грандіозністю ініціатив, багатством ідей, жадобою грошей, насильством, авантюризмом, героїзмом, жагою пригод тощо; бюргерський (міщанський) дух, в основі якого лежать бережливість, скромність, уміння рахувати та заощаджувати, працьовитість, поміркованість, схильність до раціоналізації тощо. Впровадив в економічну теорію поняття "економічної кон?юнктури", протиставивши учення про її коливання марксистській теорії криз. Започаткував концепцію "соціального плюралізму," згідно з якою розвиток суспільства відбувається не шляхом зміни господарських систем, а шляхом їх співіснування, приєднання основних елементів нового устрою до попередніх. На думку більшості дослідників, нова історична школа досягла вершини свого розвитку у творчості Макса Вебера (1864--1920) -- видатного німецького соціолога, історика, економіста, професора національної економії Берлінського, Фрайбурзького, Гейдельберзького та Мюнхенського університетів, автора праць: "Протестантська етика і дух капіталізму" (1904), "Господарська етика світових релігій" (1916--1919), "Загальна економічна історія" (1919--1920) та ін. З 1904 р. видавав разом з Е. Яффе та В. Зомбартом "Архів соціальних наук і соціальної політики"; Найважливіші ідеї теоретичної системи М. Вебера: Концепція "ідеальних типів" трактував як штучну побудову, яка полегшує виявлення економічних закономірностей. Спираючись на концепцію "ідеальних типів", вчений виокремив дві ідеально типові орієнтації економічної поведінки індивідів: традиційну, яка походить з глибини століть і пов?язана з рутинними, незмінними методами діяльності, жадібністю та прагненням до збагачення у найгірших, крайніх виявах;Праці В. Зомбарта та М. Вебера стали важливим внеском у розвиток історичної традиції у політичній економії, започаткувавши дослідження морально-етичної природи суспільно-історичних процесів, менталітету нації як визначального чинника економічної поведінки, інституційних рамок господарської діяльності та факторів їх зміни тощо.

60. Маржиналістська революція та її зв'язок зї змінами у світовому господарстві

Маржиналістська революція проходила два етапи. Перший етап охоплює 70-80-і роки XIX ст., другий етап (1890-і рр.) одержав назву неокласичної школи. Маржиналістську революцію здійснила блискуча плеяда таких учених, як Карл Менгер (1840-1921), Фрідріх фон Візер (1851-1926), Ейген фон Бем-Баверк (1851-1914), Вільям Стенлі Джевонс (1835-1882), Френсіс Еджуорт (1845-1926), Леон Вальрас (1834-1910), Джон Бейтс Кларк (1847-1938), Альфред Маршалл (1842-1924) та ін.Маржиналізм, який досить швидко набув широкого визнання у світовій науці. Основна його ідея -- дослідження граничних економічних величин як взаємозв'язаних явищ економічної системи на різних рівнях -- фірми, галузі, національної економіки. Такий підхід уможливив застосування нових методів аналізу, які дали змогу визначити граничні величини для характеристики змін, що відбуваються в економічному житті.Виникнення теорії граничних величин було визнано "маржинальною революцією" в економічній науці.Історичні відомості про зародження маржиналізму свідчать, що піонерами у формуванні категорії "граничної корисності", яка використовується в процесі аналізу поведінки споживача й математичного аналізу функціональних залежностей для виявлення рівноваги в господарській системі, були німецькі дослідники Г. Госен і Й. фон Тюнен, а також французи -- Ж. Дюпю та О. Курно. Йоган фон Тюнен (1783--1850) -- один із перших сформулював закони граничного аналізу в "економічній системі з метою досягнення максимуму значень функції з багатьма змінними". Як дослідник і практик Й. Тюнен у своїй книжці "Ізольована держава", перший том якої вийшов у світ 1826 р., дав на підставі власних теоретичних опрацювань ряд практичних рекомендацій щодо раціонального і прибуткового ведення сільського господарства. Антуан Огюстен Курно (1801--1877) є не тільки одним із попередників маржиналізму, а й засновником нового -- математичного напрямку в економічній теорії. У книжці "Дослідження математичних принципів у теорії багатства" він, спираючись на аналіз функціональних залежностей, сформулював поняття економічної рівноваги, увів у науковий обіг поняття функції попиту, еластичності попиту, які й нині широко використовуються. Жюль Дюпюї (1804--1866) 1844 p. написав статтю "Про виміри корисності громадських робіт", в якій також знайшла відображення ідея граничного аналізу. Герман Госсен (1810--1858) сформулював ряд важливих теоретичних положень, котрі увійшли в економічну науку під назвою першого і другого законів Госсена. Стенлі Джевонс (1835--1882) -- англійський економіст, який розробив теорію, згідно з якою спів-відношення між товарами, що обмінюються, дорівнює оберненому відношенню їхніх корисностей

61. Промислове зростання в Німеччині наприкінці XIX століття

За останні 30 років XIX століття Німеччина вийшла на друге місце у світі по промисловому виробництву. У Європі вона зайняла перше місце. Її частка у світовому виробництві піднялася з 13 до 16%. В останній третині XIX століття промисловість стала відігравати основну роль в господарському житті країни, і на початку XX століття там було зайнято вже 43% населення проти 29%, зайнятих в сільському господарстві. Значно повільніше, ніж важка індустрія, розвивалася легка і харчова промисловість, що визначалося недостатньою ємністю внутрішнього ринку. Промисловий підйом супроводжувався значною концентрацією виробництва і капіталу. Високими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, особливо нові. Тільки за перші десять років XX століття потужність електростанцій збільшилася в 100 разів, виробництво сірчаної кислоти - майже в 20 разів. Виплавка сталі майже зрівнялася з виробництвом чавуну. Промисловий підйом Німеччини зумовив зміну структури її економіки - тепер промисловість за питомою вагою істотно перевищила частку сільського господарства, і Німеччина стала індустріальною країною. Важка промисловість за темпами розвитку випереджала легку. Особливо важливе значення серед галузей важкої промисловості в Німеччині мали електрична, машинобудування, хімічна, залізничне будівництво. Винахід двигуна внутрішнього згоряння й електрики зробило благотворний вплив на розвиток машинобудування. Збільшилася чисельність зайнятих у цій галузі з 385 тис. у 1895 до 907 тис. в 1907 рр.. Виключне значення набуло залізничне будівництво. Вже в 70-ті роки XIX століття в Німеччині було створено мережу залізниць будувалися магістральні лінії.У результаті широкого залізничного будівництва досягли розквіту гірничозаводська промисловість, а також транспортне машинобудування. Німеччина стала найбільшим експортером залізничного устаткування. Будівництво транспортних шляхів значно здешевило перевезення

62. Соціальний напрямок політичної економії як передумова появи інституціоналізму

Започаткування соціального напряму в економічних дослідженнях було зумовлене подальшим розвитком капіталізму, монополізацією економіки та розповсюдженням акціонерної форми власності, зростанням добробуту широких мас населення європейських країн, розширенням економічних і політичних свобод, посиленням впливу профспілок і вдосконаленням системи соціального Захисту. Водночас проблеми соціальної нерівності та захисту не втратили своєї актуальності і потребували вирішення шляхом державного регулювання суспільного життя. Необхідно зазначити, що соціальний напрям у політичній економії не становив цілісне економічне вчення і був спрямований, у першу чергу, на вирішення таких практичних проблем: соціальний підхід до аналізу господарських явищ, дослідження економіки як частини соціальної системи, підвищена увага до проблем соціальної справедливості; заперечення об'єктивних економічних законів та такої самої обумовленості соціальної поведінки людей; визнання примату неекономічних факторів соціально - економічного розвитку насамперед правових чинників, підпорядкованих етичним нормам; активний захист приватної власності, заперечення експлуатації найманої праці та визнання можливості соціально-економічного прогресу ринкової економіки шляхом соціальних реформ та державно-правового регулювання. І найважливішим висновком, якого можна дійти після ознайомлення з ідеями історичної школи та соціального напряму, є той, що ці теорії мають яскраво виражений інституціональний характер, тобто визначають примат суспільної психології над індивідуальною, провідну роль суспільних інститутів (права, моралі, ідеології, менталітету тощо) порівняно з економічними. Соціальний напрям політекономії був передумовою виникнення нового напряму економічної думки-- інституціоналізму, який враховував дію в економіці позаекономічних факторів. Нові форми господарювання у США наприкінці XIX - початку XX ст. Виникнення Інституціоналізму та його напрямки. Особливо швидко наприкінці XIX - на початку XX ст. розвивалася економіка прикінці XIX - на початку XX ст. розвивалася економіка такої порівняно молодої країни, як США, що утворилася в 1776 р. У результаті війни за незалежність англійських Північноамериканських колоній. Надзвичайно важливою подією, яка позитивно вплинула на розвиток економіки США, була Громадянська війна (1861--1865 рр.), головним економічним наслідком якої було скасування рабства для 4 млн. негрів, що дало дешеву робочу силу, а також сприяло розширенню внутрішнього ринку.

Крім того, результатом війни, як уже зазначалося, було вирішення аграрного питання на користь фермерів за рахунок прийняття в травні 1862р. Гомстед-акта, за яким кожний громадянин США за 10 дол. міг отримати ділянку землі площею 160 акрів (близько 65 га). Якщо протягом п'яти років ця земля продуктивно використовувалася, вона переходила у власність фермера. Завдяки цьому закону було створено велику кількість фермерських господарств, які використовували вільнонайману працю, що сприяло подальшому розширенню внутрішнього ринку та збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції, створенню місткого ринку для виробництва сільськогосподарських машин, добрив тощо.

63. США-- реальний лідер світової економіки

Сполучені Штати досягли найвищої частки в світовій економіці по закінченні Другої світової війни, наприкінці 40-х та початку 50-х років XX ст. Тоді вони виробляли 51% промислової продукції несоціалістичного світу. Така ситуація склалася під впливом багатьох причин, про які йтиметься далі. Але однією з основних є те, що на території США воєнні дії не велися протягом жодної із світових війн; американські фірми збагачувалися на військових поставках воюючим країнам. Сполучені Штати зосередили значну масу золотого запасу світу. Перехід до золото-девізної валютної системи (згідно з рішеннями спочатку Генуезької, а потім Бреттон-Вудської конференцій) прирівняв долар до золота в міжнародних валютних відносинах. Це ще більше зміцнило позиції США в світовій економіці.Проте поступово частка США у світовому виробництві почала знижуватися під впливом конкуренції західноєвропейських країн та Японії. Західна Європа відбудувалася після Другої світової війни вже до середини 50-х років. З одного боку, це є наслідком американської допомоги за "Планом Маршалла",а з іншого - ефективної економічної політики державних лідерів цих країн.Причини, що зумовили економічні досягнення країни, економісти умовно ділять на дві групи. Перша -- пов'язана з певними особливостями історичного розвитку США. Друга група об'єднує причини або чинники, що є результатом сучасної політики макроекономічного регулювання. До чинників, що стимулювали економічний розвиток Сполучених Штатів в історичному контексті, належать:* наявність значних природних ресурсів і сприятливих кліматичних умов. За оцінками, на США припадає 20 % світових запасів мінеральних ресурсів. А багатство та різноманітність кліматичних умов дає змогу вирощувати у країні майже весь спектр рослинної сільськогосподарської продукції: від жита до цитрусових;* на розвиток американської економіки не мали негативного впливу світові війни. їхня роль була швидше позитивною, ніж навпаки. Так, за 1939--1944 pp. ВВП США збільшився на 93 %, а промислове виробництво у 2,4 раза;* економічному зростанню в країні сприяла традиційно існуюча тут свобода економічної діяльності, захист і підтримка конкуренції. Отже, економічна модель США, яка сьогодні більшістю експертів визнається однією з найбільш ефективних, характеризується мінімальним регулюванням підприємництва, приватизованою промисловістю, низькими торгівельними бар'єрами, стабільною монетарною політикою, низькими податками. Саме сприятливий інвестиційний клімат дає змогу Сполученим Штатам бути на крок попереду інших держав світу, коли йдеться про нові технології, що, своєю чергою, забезпечує конкурентоспроможність американської економіки.

64. Американська школа маржиналізму

Головною відмінністю американської школи маржиналізму від розробок австрійської та кембриджської шкіл став аналіз проблем виробництва й розподілу, що спирався на концепцію граничної продуктивності праці й капіталу. Засновником цієї школи був Дж. Б. Кларк, який вніс нові моменти в методологію маржиналізму, передусім ідею про статику й динаміку господарської системи. Під статикою Дж. Б. Кларк розумів певні умови, необхідні й достатні для встановлення рівноваги ринкової системи. На його думку, економіка має не один, а кілька станів рівноваги, тому в будь-який момент може перейти від статичного стану до динамічного. Динаміку вчений уявляв як повільний, безкризовий перехід від одного стану рівноваги до іншого. Таким чином, принципи статики й динаміки, що застосовуються у фізичних дослідженнях, було перенесено на вивчення економічних явищ, які багато в чому є породженням суспільних відносин.Процеси виробництва й розподілу Дж. Б. Кларк розглядав з позицій маржиналізму, тобто у вигляді діяльності раціональних суб'єктів: робітника, грошового капіталіста та підприємця. Робітник вкладає у виробництво свою працю, розраховуючи на заробітну плату, а власник грошового капіталу сподівається на отримання відсотка. Прибуток підприємця в статичній ситуації дорівнює нулю, і тільки в умовах динамічного розвитку підприємець має додатковий доход.

Лідер американської школи не обмежився новою інтерпретацією теорії факторів виробництва. Він прагнув вирішити реальну проблему, яка має велике значення для окремого підприємства -- як визначити найкращу пропорцію між витратами факторів виробництва, що відповідає стану рівноваги? Пошук відповіді потребував упровадження понять граничної продуктивності факторів виробництва на основі законів спадної продуктивності праці й капіталу. Граничну продуктивність Дж. Б. Кларк поставив у залежність від обсягу факторів виробництва. Наприклад, закон спадної продуктивності праці діє так: якщо обсяг грошового капіталу постійний, а кількість робітників збільшується, кожен новий робітник вироблятиме дедалі меншу, спадну кількість продукту. Рано чи пізно черговий робітник стає граничним: він виробляє продукт, ціна якого дорівнює ринковій заробітній платі. Саме його продуктивність Дж. Б. Кларк назвав граничною, а отриманий результат -- граничним продуктом. У цьому разі кількість робітників досягла оптимального значення, яке відповідає рівновазі; граничний робітник має стати останнім, хто зайнятий на підприємстві.Економісти американської школи стверджували, що в кожній виробничій одиниці статичної економіки можливе встановлення оптимального співвідношення витрат виробництва, яке забезпечує мак-симізацію випуску продукції. Це співвідношення, коли гранична продуктивність праці та гранична продуктивність капіталу дорівнюватимуть відповідно ринковим значенням заробітної плати та відсотка.Місце американської школи маржиналізму в сучасній економічній теорії визначають ті її положення, що належать до факторного аналізу витрат виробництва в межах окремого підприємства. Маються на увазі виробничі функції й подібні економіко-математичні моделі, за допомогою яких визначаються кількісні залежності між витратами виробництва й обсягом виготовленої продукції.

65. Особливості англійської економіки в період монополістичної конкуренції

З переходом до монополістичного капіталізму Англія втрачає свою промислову першість на світових ринках, якою вона кори-стувалася в середині XIX ст. як країна, в якій уперше виникло фабричне виробництво. Починаючи з 70-х років XIX ст. темпи зростання промислового виробництва в Англії значно уповільнюються. Якщо в період з 1815 р. до початку 70-х років середньорічний приріст промислової продукції тут становив 3,4%. то з початку 70-х років і до 1914 р. він досягав лише 1,7%, унаслідок чого питома вага Англії у світовому промисловому виробництві неухильно зменшується. Якщо в середині XIX ст. вона виробляла близько половини світової промислової продукції, то в 1914р. -- тільки одну сьому.Це явище обумовлюється насамперед тим, що Англія першою у світі здійснила промисловий переворот і в період, який розглядається, її промислове обладнання було вже як морально, так і фізично застаріле. Крім того, маючи величезну кількість колоній, які в 100 разів перевищували за площею метрополію, англійські підприємці надавали перевагу вивозу капіталу туди, що значно зменшувало розміри капіталовкладень у самій Англії, гальмувало оновлення основного капіталу, стримувало запровадження досягнень науки та техніки. Також досить велику роль відігравала й політика протекціонізму, яка проводилася провідними державами у поєднанні з їх експансією на світові ринки. При збереженні політики фрітредерства з боку Англії, це звузило ринки для англій-ських товарів, особливо якщо врахувати те, що США і Німеччина мали підприємства, обладнані сучасною технікою, завдяки чому могли знизити собівартість своєї продукції і перетворити продукцію Англії у неконкурентоспроможну.Становище англійської економіки ускладнила світова аграрна криза, викликана надходженням на європейський ринок дешевого американського хліба. Вона розпочалася у 1874 р. та тривала 20 років. У результаті кризи Англія втратила свою аграрну базу й все більше залежала від імпорту хліба, що стало дестабілізуючим чинником у розвитку її економіки, робило залежною від змін цін на світовому ринку сільськогосподарської продукції.Негативно впливало на розвиток англійської економіки також недооцінювання значення використання електроенергії. Наслідком цього була низька енергоозброєність праці порівняно зі США та Німеччиною, особливо в старих галузях економіки.Зростаючий вивіз капіталу обумовив його нестачу у власній економіці, тому великого значення набуває мобілізація грошових коштів та капіталів з допомогою акціонерних компаній, причому для залучення заощаджень трудящих та дрібної буржуазії в Англії дозволяється випускати акції номіналом до 1 ф. ст. Таким чином створюються передумови монополізації промисловості, насамперед у нових галузях а також у воєнно-промисловому комплексі. Водночас у старих, традиційних галузях англійської промисловості цей процес відбувається надзвичайно повільно.Повільний процес монополізації англійської промисловості обумовлений низкою причин.Разом з тим банківський капітал за темпами монополізації та централізації значно випереджав промисловий, п'ять великих банків (Big five, Велика п'ятірка) мали 40% загальної суми всіх банківських капіталів країни.У результаті частка Англії у світовому промисловому виробництві впала, вона втратила свою світову промислову першість. Проте слід зауважити, що втрата світової гегемонії відбувалася повільно, а доходи всіх верств населення продовжували зростати. Національний дохід Англії в останній чверті XIX ст. виріс втричі, а доходи підприємців від зарубіжних капіталовкладень збільши-лися в дев'ять разів. Залишався найпотужнішим у світі її воєнний флот, на який витрачалося близько половини всіх видатків державного бюджету.

66. Кембріджська школа.

У 90-х роках XIX ст. в Англії сформувалася так звана кембріджська економічна школа, засновником якої був досить відомий економіст кінця минулого і початку нинішнього століття Альфред Маршалл (1842--1924). У центрі наукових пошуків Маршалла -- ціна продукту, яку він розглядав як найважливіший елемент ринкової економіки. Суть його теорії ціни полягає в синтетичному поєднанні двох груп факторів, що впливають на ринкову ціну. А. Маршалл одним із перших зв'язав із ціною товару еластичність попиту на нього. Він склав діаграми, які показують зміни в ціні й кількості продукту для товарів з різним Поряд з теорією ціни економічне вчення А. Маршалла суттєвого значення надає теорії розподілу. А. Маршалл указував на те, що земля, праця, капітал як фактори виробництва виконують подвійну функцію. Артур Пігу (1877--1959) -- представник кембріджської економічної школи, один з послідовників та учнів А. Маршалла. А. Пігу -- автор концепції економіки добробуту. Його концепція розглядає соціальний добробут як суму добробуту окремих індивідів. У книжці "Економічна теорія добробуту" (1924) Пігу розвинув принцип "найбільшого блага для найбільшої кількості людей". Ральф Джорж Хоутрі (1879--1975), англійський економіст, представник кембріджської школи, теоретичні розробки якого дістали не тільки схвалення науковців, а й практичне застосування. Найбільш відомі його праці "Добра й погана торгівля" (1913), "Капітал і зайнятість" (1937). Хоутрі розглядав економічну діяльність у тісному взаємозв'язку з політикою та етикою, владою держави, психологією. Його заслугою було твердження, що багатство й доходи розподіляються між людьми нерівномірно, а це є наслідком індивідуалістичного принципу ведення економіки. Тому Хоутрі вважав, що ідеальною є така економічна система, яка використовує здатність людини до колективної діяльності.

Основне поняття в системі Хоутрі -- це прагнення прибутку.

Хоутрі вважав, що за допомогою самих тільки грошових маніпуляцій можна поставити економічний цикл під контроль.

67. Економічна теорія Маршала

У 90-х роках XIX ст. в Англії сформувалася так звана кембріджська економічна школа, засновником якої був досить відомий економіст кінця минулого і початку нинішнього століття Альфред Маршалл (1842--1924). У центрі наукових пошуків Маршалла -- ціна продукту, яку він розглядав як найважливіший елемент ринкової економіки. Середню ціну Маршалл трактує як результат ціноутворення, коли перетинаються на ринку ціна попиту і пропозиції. А. Маршалл одним із перших зв'язав із ціною товару еластичність попиту на нього. Він склав діаграми, які показують зміни в ціні й кількості продукту для товарів з різним ступенем еластичності: від низької до високої. Ринок Маршалл розглядав як високоорганізовану інституцію, де взаємодіють попит і пропозиція і встановлюються ціни. На ринку в процесі й під час обміну товарами пропозиція й попит перебувають у тимчасовій рівновазі. А. Маршалл розрізняв дію трьох періодів часу. Протягом короткого періоду пропозиція товару обмежується його запасом. Ціна визначається цим запасом і не відбувається змін у обсязі виробництва.Протягом триваліших проміжків часу пропозиція залежатиме від витрат на виробництво товару. У дуже тривалих часових масштабах ціна залежатиме від витрат на підготовку робочої сили і виготовлення обладнання, необхідного для виробництва цього товару". Далі автор звертається до добре відомого закону заміщення, який полягає в тім, що виробники завжди, коли це можливо, замінятимуть дорогі фактори й методи виробництва дешевшими. Тому міра можливого заміщення фактора визначає його еластичність. Поряд з теорією ціни економічне вчення А. Маршалла суттєвого значення надає теорії розподілу. Головні її моменти: кожний із факторів виробництва -- земля, праця, капітал і підприємницька діяльність -- також підлягають дії попиту і пропозиції. Фактори виробництва (включаючи працю) створюють справжню вартість виробництва, яку відображено в ціні їх пропозицій. Ціна попиту відображає їхню граничну продуктивність. Таким чином, теорія розподілу є доповненням до загальної теорії вартості. Рушійною силою економіки Маршалл вважав свободу й конкуренцію. Великого значення він надавав також грошам. Важливим чинником організації та ефективного управління економікою, за Маршаллом, є людський капітал. Маршалл дотримувався думки, що здібності людини є так само важливі, як засоби виробництва, як і будь-який інший вид капіталу. Отже, Маршалл диференційовано підходив до аналізу динаміки капіталу. Спадання граничної продуктивності капіталу він зв'язував із його уречевленою формою і стверджував, що ця тенденція спостерігається в тих галузях і видах виробництва, де природні фактори відіграють велику роль. У технологічно складних галузях обробної промисловості, в яких значну роль відіграє людина, діє закон зростання віддачі капіталу.

68. Уповільнення темпів економічного зростання Франції та його причини

У середині XIX ст. Франція за рівнем промислового розвитку посідала друге місце у світі, але наприкінці XIX ст. вона відстала від США та Німеччини і перейшла на четверте місце.Важливою причиною уповільнення темпів економічного розвитку Франції була традиційна структура її промисловості, в якій переважали підприємства, що виробляли предмети розкоші (модний одяг, парфумерію, ювелірні вироби тощо). Це зумовлювало існування дрібних підприємств та стримувало концентрацію промислового капіталу; ця сама причина певною мірою пояснює вузькість внутрішнього ринку країни. Проте вузькість внутрішнього ринку посилювалася також демографічною структурою Франції, у якій переважало сільське населення, господарство якого здебільшого мало парцелярний характер, що унеможливлювало розвиток його товарності та сприяло збереженню напівнатуральних рис.Промисловість країни завжди відчувала нестачу сировини та палива, особливо вугілля; привізна сировина значно підвищувала собівартість французьких товарів, знижувала конкурентоспроможність їх на світовому ринку. У період, що розглядається, ситуація значно погіршилася у зв'язку з поразкою Франції у Франко-Пруській війні, в якій вона зазнала значних матеріальних та територіальних збитків. Німеччина анексувала два найбільші промислове розвинуті департаменти Франції - Ельзас та Лотарингію, де розташований найбільший в Західній Європі залізорудний басейн.Відчутними були й інші втрати: воєнні видатки становили близько 16 млрд. фр., Франція повинна була у короткий термін сплатити 5 млрд. фр. контрибуції. Війна забрала життя 1,5млн французів, або 3,5% населення, що також негативно вплинуло на внутрішній ринок країни, а отже й на обсяги виробництва. Все це певною мірою стримувало концентрацію промислового капіталу та утворення монополій. Проте у зв'язку з мілітаризацією економіки, викликаною протистоянням провідних країн світу та створенням воєнно-політичних блоків, на початку XX ст. відбуваються значні зміни в розвитку важкої промисловості, країна досягає певних успіхів у розвитку автомобілебудування, авіабудування, суднобудування. Так, за рівнем розвитку автомобілебудування Франція займає друге місце у світі (після США). Зростають на початку сторіччя й обсяги виробництва чавуну та сталі, видобутку вугілля, але загалом темпи економічного розвитку країни залишаються низькими.Будучи третьою колоніальною державою світу, Франція не використовувала свої колонії як сировинні бази та ринки збуту, вони, навпаки, були значним об'єктом видатків державного бюджету, вимагаючи значних коштів на утримання чиновників та значних воєнних сил.

69. Становлення ринкового господарства в Україні

Визвольна війна 1648-1676pp. стала переломним моментом у житті українського народу, круто змінивши його долю. Наслідком війни стало визволення Наддніпрянщини з-під польської влади, відродження української державності у вигляді козацько-гетьманської держави.У результаті визвольної війни українського народу середини XVIст., на більшій частині України основними стали державна, козацька, селянська форми землеволодіння, було скасовано кріпосне право. B основному було ліквідовано велике й середнє землеволодіння польських феодалів, фільварково-панщинну систему господарювання й кріпацтво. Набула поширення козацько-селянська земельна власність. Козаки та селяни вступали в товарно-грошові відносини, що сприяло перетворенню їхніх господарств у товарні. Набирало сили й промислове виробництво, йшов процес утворення загальноукраїнського ринку як складового елемента європейського та світового ринків. Економічна політика, що проводилася Б. Хмельницьким була спрямована на економічний розвиток за допомогою активного втручання державної влади у господарське життя.. Водночас у другій половині XVII--XVIII ст. еволюція соціальних відносин і розвиток народного господарства України відбувається у складних суспільно-політичних умовах. Об'єднання в 1654 p. української держави з російською сприяло розвиткові продуктивних сил у сільському господарстві, ремесла й промислів, піднесенню мануфактурного виробництва та зростанню міст.Незважаючи на вкрай несприятливі умови, в економіці Лівобережної України з'являються паростки торговельно-підприємницького укладу у вигляді торговельного капіталу, підприємництва, поширення найманої праці тощо. Особливо важливим етапом у формуванні певної структури народного господарства України стали роки правління Петра 1. Дбаючи про розвиток мануфактурного виробництва, торговельних зв'язків Росії, Петро I спрямовував свою політику щодо України на перетворення її у ринок збуту та сировинний придаток Росії. Великої шкоди петровська політика завдала українській торгівлі -- як зовнішній, так і внутрішній. Високими митами та заборонами були перекриті можливості для українського купецтва у вже налагодженій міжнародній торгівлі. Дуже дошкульною для українського купецтва була й митна політика, внаслідок якої значно зросли митні збори на українські товари, а для деяких товарів (горілка, тютюн) вивіз на певний час зовсім заборонявся. Усе це надзвичайно негативно позначається на економіці України, активно сприяючи перетворенню її на російську колонію, ринок сировини та збуту для російської промисловості. Цей процес прискорюється в наступні часи, а в період гетьманування останнього гетьмана К. Розумовського внаслідок скасування митних кордонів між Україною і Росією (1754 р.) економіка України стає складовою частиною російської в рамках всеросійського ринку, що формується, і цим самим остаточно скасовуються залишки української автономії.

70. Ринкова еволюція України після реформ 1848 та 1861 рр. у відображенні представників української економічної думки

Основна увага представників різних шкіл української економічної науки пореформеного періоду була зосереджена на питаннях ринкового розвитку, зокрема перспектив народногосподарської еволюції, долі капіталізму в країні, подолання відставання соціально-економічному розвиткові від західних держав, індустріалізації виробництва тощо. Особливо гостро стояло аграрію питання, зокрема про "прусський" чи "американський" тип капіталістичного розвитку. Українські дослідники, враховуючи специфіку підлеглого становища України в складі двох імперій та особливості національного розвитку, а також вивчаючи переваги ринкового господарства в країнах Західної Європи, намагалися використати і позитивний світовий досвід, і національні особливості становлення підприємницьких відносин. Але в цілому праці названих економістів були спрямовані, насамперед, на дослідження українських реалій пореформеного розвитку. Українські дослідники висвітлювали національний аспект різноманітних проблем соціально-економічної еволюції країни (питання розвитку сільського господарства, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, створення національного ринку, кустарного виробництва та кооперації, концентрації та монополізації виробництва, сутності криз та циклічності економічного розвитку географічного розміщення бюджетних доходів і витрат, питання соціально-класової структури суспільства тощо).

Особливе місце в дослідженні процесів генезису ринкового господарства належить І. В. Вернадському. Його наукова діяльність припала на період феодальної кризи напередодні реформи 1861 р.під час становлення капіталістичних відносин у 70--80-х рр. ІX ст. Будучи послідовником класичної школи політичної економії та високо оцінюючи внесок А. Сміта і Д. Рікардо до скарбниці світової економічної теорії, І. В. Вернадський не тільки аналізував теоретичні постулати західноєвропейських економістів, а й намагався використати їх для дослідження російської дійсності та Критики феодально-кріпосницької системи. Він був упевнений, що феодальні відносини треба усувати як неефективні, як такі, котрі заважають становленню нових ринкових відносин.

Після селянської реформи вчений однозначно стає на позиції захисту підприємницьких відносин, які зароджуються, виступає прихильником великого виробництва й капіталу, вважаючи, що вони сприяють поділові праці та застосуванню в господарстві машин, які, у свою чергу, підвищують ефективність праці та суспільного виробництва в цілому.

71. Дослідження особливостей розвитку ринкового господарства України на зламі 19-20ст.

Основною рисою економічного життя в пореформений період став бурхливий розвиток ринкового господарства. Реформи 1860--1870-х років відкрили широкий шлях новим соціально-економічним відносинам, дали можливість утвердитись їм як пануючій системі. Саме ці реформи дозволили зламати феодальні відносини, завершити промисловий переворот, сформувати ті соціальні групи, які притаманні ринковій економіці. Серед зубожілих селян формується ринок робочої сили, який забезпечує не лише сільське господарство наймитами, але й промисловість вільнонайманими робітниками, що сприяє розширенню внутрішнього ринку. На території України будівництво залізниць розпочинається відразу ж після відміни кріпацтва. Перші залізниці зв'язали Одесу з Києвом і проходили через головні хліборобні губернії -- Київську, Подільську, Херсонську.Залізничне будівництво викликало величезний попит на продукцію важкої індустрії: потреба в рейках, паливі потягла за собою небачене зростання важкої промисловості в Україні. В Донбасі на основі надзвичайно багатих родовищ криворізької залізної руди та донецького кам'яного вугілля виросла потужна гірничо-металургійна база, яка швидко випередила старий гірничо-металургійний Урал. У Донбасі зосереджується до 70% всеросійського виробництва вугілля. З'являються центри сільськогосподарського машинобудування, металургійного виробництва. Розвиток ринкових відносин вимагав створення стабільної фінансово-кредитної системи, що передбачало проведення ряду реформ. В Україні функціонувало три контори Державного банку -- в Києві, Харкові та Одесі, а також 24 його філії в інших містах У 1894 p. за участю міністра фінансів С. Ю. Вітте був розроблений та затверджений новий статут Державного банку, який значно розширював його функції. Перед банком було поставлене завдання сприяти через короткотермінові кредити вітчизняній торгівлі, промисловості та сільському господарству, полегшити грошовий обіг, зміцнити грошову та кредитну систему. В 1897 p. банку надано право здійснювати грошову емісію. Серед банків, які належали державі, варто назвати Селянський (заснований 1882 p.) та Дворянський (заснований 1885 p.). Державний селянський банк знаходився у віданні Міністерства фінансів і мав в Україні 9 філій.. В 1897 p. було прийнято закон "Про карбування та випуск в обіг золотих монет", відповідно до якого було випущено золоті монети номіналом 5 крб., 10 крб. (червінець), 7,5 крб. (напівімперіал) та 15 крб. (імперіал). Золотий карбованець дорівнював 9,774 г чистого золота. Грошова реформа 1895--1897 pp. мала прогресивне значення. Вона зміцнила фінансово-кредитну систему країни, сприяла розвитку економіки, розширенню торгівлі й зовнішньоекономічних зв'язків, посилила приплив вітчизняних та іноземних капіталів у економіку, і до кінця сторіччя Росія перетворилася з аграрної в аграрно-індустріальну державу із середнім рівнем розвитку. Фабричне виробництво було поширене перш за все в галузях видобувної промисловості та первинної переробки сировини (нафтодобувна, озокеритна, соледобувна, а також паперова, тютюнова, цегельна промисловість тощо). Досить велику роль відіграє іноземний капітал, за рахунок якого створюються великі підприємства; переважаючою була його роль і в оптовій торгівлі.

72. Розвиток світового капіталістичного господарства на поч.20 ст.й у період Першої світової війни

Становлення системи регульованого капіталізму.Як відомо, Перша світова війна стала безпосередньою причиною розвалу трьох багатонаціональних (Російської, Австро-Угорської та Оттоманської) та однієї мононаціональної (Німецької) імперій, що обумовило появу численних державних новоутворень, з яких не всі зуміли утвердитися на світовій геополітичній арені як самостійні держави. Наприкінці війни спробу відновити свою незалежність і державність зробила й Україна, землі якої були поділені між Російською та Австро-Угорською імперіями. Будучи членами різних антагоністичних воєнно-політичних угруповань, що протиборствували у війні, ці держави поступово втрачали свій воєнно-економічний та політичний потенціал. Російська імперія охоплювала більшу частину українських земель. Війна висунула колосальні вимоги до економіки країн, що воювали, та поставила на перший план питання переходу економіки на воєнні рейки.Війна спричинила значні зміни в економіці країни, змінилися співвідношення у темпах розвитку галузей народного господарства. Загальне зростання виробництва промислової продукції у роки війни відбувалося лише за рахунок виробництва вкрай необхідної воєнної продукції (якщо у 1913 р. вважати промислове виробництво за 100 %, то у 1917 р. воно складало майже 170 %), у той час як виробництво продукції інших галузей скорочувалося (до 54 % у 1917 р.). Війна визначила найголовніші проблеми економіки: транспорт, паливо, продовольство, трудові ресурси, фінанси. Ці ж проблеми стали основними і для українських губерній. Заліниці перевозили більшу частину вантажів. Початок війни не означав припинення залізничного будівництва, у 1916 р. здано до експлуатації більше 4000 км залізничних шляхів, але переважно на сході. У той же час значна частина залізниць залишилася на окупованій території, змінюється і напрямок вантажопотоків. Залізниці України були запружені воєнними перевезеннями, не вистачало локомотивів і вагонів, а для ремонту наявного складу бракувало кваліфікованих робітників, які були мобілізовані до діючої армії. Робота транспорту безпосередньо була пов'язана із проблемою палива, а видобуток вугілля у Донбасі вже у 1916 р. починає знижуватися (за три місяці 1916 р. видобуток вугілля зменшився на 17 %). Замінники ж вугілля (торф, дрова) також вимагали доставки до залізниць, але не вистачало коней та фуражу для них. Через нестачу палива наприкінці 1916 р. почали закриватися заводи, деякі підприємства працювали не на повну потужність.Надзвичайно напружений стан склався з продовольчим постачанням армії та промислових центрів. Варто зазначити, що хліб у країні був, у зв'язку з припиненням його експорту навіть спостерігались деякі надлишки в руках безпосередніх виробників, але постачання його у великі міста та промислові центри значно зменшилося. Причиною цього були не лише транспортні незгоди, але й надзвичайно невигідна кон'юнктура. Уряд був змушений піти на адміністративні заходи: у грудні 1916 р. було запроваджено обов'язкове постачання хліба державі за твердими цінами. У той же час сільське господарство опинилося у надзвичайно тяжких умовах: не вистачало найнеобхіднішого реманенту, а його виробництво у 1917 р. майже зовсім припинилося, скоротившись по імперії до 2,1 % від довоєнного рівня. Імпорт через Чорне та Балтійське моря також став майже неможливим (у війну вступила Туреччина на боці Троїстого союзу, а Прибалтика була окупована німцями), можна було використовувати лише порти Архангельськ та Владивосток. Власне, можна сказати, що Російська імперія опинилася у стані блокади.Скочувалися і податкові надходження: поземельний, з нерухомості, з промисловості та ін. Внутрішні та зовнішні позички складали на 1 серпня 1917 р. більше 409 млрд крб. Усе це обумовило зростаючу інфляцію (до лютого 1917 р. карбованець дорівнював 27 довоєнним копійкам, а ціни на споживчі товари зросли у 4--5 разів), різке падіння споживання, перш за все серед робітників. Унаслідок Першої світової війни було підірвано сільське господарство, зруйновано залізниці. Справжнім лихом стала постійна нестача найнеобхіднішого, до того ж Польська ліквідаційна комісія проголосила економічну блокаду Галичини. Уряд змушений був піти на монополізацію продажу збіжжя, хліба, деяких інших сільськогосподарських продуктів; запроваджувалися заходи проти спекуляції та спроби регуляції розподілу продуктів харчування. Після певної підготовки було проведено грошову реформу, відповідно до якої з 4 квітня запроваджувалася національна валюта -- гривня та карбованець.

73. Світова економічна криза 1929--1933 років та економічні дослідження в період державно-монополістичного розвитку суспільств європейської цивілізації

Економічна криза 1929--1933 pp. виявилася світовою. Вона порушила всі міжнародні економічні зв'язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 p., далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки. Першою ознакою економічної кризи прийнято вважати різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929 p. Якщо до 1 жовтня їх вартість становила майже 90 млрд дол., то в березні 1933 p. -- лише 19 млрд дол., знизившись у 5 разів. Криза охопила насамперед важку індустрію. Випуск автомобілів, виплавлення чавуну і сталі скоротилися на 80 %. Все промислове виробництво, національний доход, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт і експорт -- на 75%. За роки Великої депресії збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Внаслідок цього мільйони громадян, втративши своє майно, робочі місця, залишились без збережень, стали безробітними, жебраками. Таких у 1933 p. налічувалося понад 17 млн. Промисловість США була відкинута назад на 17 років до рівня 1911 p.Соціальне та економічне становище країни стало критичним. Правлячі кола США нарешті зрозуміли, що потрібна термінова ефективна антикризова програма, її здійснив новообраний у 1932 p. президент Ф. Д. Рузвельт. Вже в ході виборчої кампанії він пообіцяв вивести США з економічної кризи.Адміністрація Рузвельта вирішила важливу соціальну програму. Поступово 17 мільйонів безробітних отримали роботу: на будівництві автострад, мостів, інших державних споруд. Була введена мінімальна заробітна плата, безробітним почали видавати регулярну (стабільну) фінансову допомогу. Отже, вперше в мирних умовах держава почала відігравати важливу роль регулятора і координатора госг подарського життя країни. Все це й допомогло США вже в і 1934 p. подолати наслідки Великої депресії.У Великобританії економічна криза почалася наприкінці 1929 p. Вперше з'явилися труднощі в одержанні кредитів, все важче проходив процес реалізації промислової та сільськогосподарської продукції. Як наслідок -- на ринках нагромаджувалися непродані товари, ціна на які різко знизилася. Зупинилися тисячі підприємств, зростало безробіття. Хоч у Великобританії Велика депресія не була такою катастрофічною, як в США чи інших країнах, однак її удар все ж був дуже відчутний. У 1932 p. промислове виробництво скоротилося на 25% порівняно з 1929 p., виплавлення чавуну -- на 53 %, ціни на сільськогосподарську (продукцію знизилися на 34%. Занепад господарського життя Великобританії тривав до 1933 p.У 1931 p. змінилася зовнішньоекономічна позиція Великобританії у зв'язку з створенням "стерлінгового блоку" 25 держав, до якого входили англійські колонії, домініони (крім Канади), країни Скандинавії, Португалія, Голландія, Бразилія, Аргентина та ін. Саме вони допомогли Великобританії прискорити вихід з економічної кризи. Країни "стерлінгового блоку" зберігали свої золоті резерви в лондонських банках. Вони намагалися ввезти у Великобританію якнайбільше власних (переважно сировинних і харчових) товарів. Водночас там закуповували високоякісну готову машинну продукцію. Оскільки під час кризи ціни на сировину знижувалися значно швидше, ніж на промислові вироби, це полегшило вихід Великобританії з тяжкої економічної кризи.Для Німеччини, як і для США, економічна криза 1929 --1933 pp. була катастрофічною. Досягнувши за допомогою плану Дауеса в промисловому виробництві довоєнного рівня, країна знову опинилася в глибокій господарській розрусі. Вже в 1932 p. виробництво скоротилося на 50%. Банкрутами стали понад ЗО тис. дрібних виробників. Половина невеликих підприємств не працювала. Лише на 25 % були завантажені автомобільна, машинобудівна, на 20 % -- будівельна, металургійна галузі. Одночасно криза руйнувала сільське господарство. Розорялися малі та великі ферми, їхні доходи не досягали й ЗО % від рівня 1929 p. В 1928 --1932 pp. було продано з торгів 560 тис. га селянської землі. У країні налічувалося майже 8 млн безробітних. Назрівав соціальний вибух. Німеччина не мала змоги сплачувати репарації.Японія в середині 1929 p. опинилася в епіцентрі світової економічної кризи. Найрозвиненіша галузь господарства країни -- торгівля -- зазнала найтяжчого удару. Експорт товарів скоротився більше ніж у 2 рази. На 50% знизилось виробництво сільськогосподарської, на 32 % -- промислової продукції. У тяжкому становищі опинились суднобудівна, текстильна, металургійна, -машинобудівна галузі. виробництво шовкових тканин зменшилося в 4 рази. У роки економічної кризи налічувалося до 10 млн безробітних. У середині 30-х років в Японії виплавляли сталі менше, ніж у Бельгії, чавуну дещо більше, ніж у Люксембургу.