Історія економічних вчень

Поєднавши дві тези: про пріоритет суспільних інтересів та продуктивну силу єдності суспільства, Кері формулює теорію "гармонії інтересів". Він наголошує на тім, що капіталізм створює умови для всебічного розвитку суспільства: виробництво розширюється, продуктивність праці й доходи зростають, розвивається ринок. Багатство суспільства стає основою для зростання добробуту кожного його члена. Тому праця та інтереси кожного мають бути підкорені загальній меті -- розвитку суспільного виробництва.

40. Завершення класичної політичної економії у творах Дж. С. Мілля

Відомим послідовником рікардіанської школи був видатний англійський учений, філософ, економіст, громадський діяч Джон Стюарт Мілль -- завершувач класичної політичної економії та один із засновників соціального реформізму.Теоретико-методологічні особливості наукових досліджень вченого знайшли відображення у працях "Про предмет політичної економії та про її метод", "Про деякі невирішені питання політичної економії". Найбільш повно і виразно економічні погляди Дж. С. Мілля викладені у його основній праці "Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування до соціальної філософії", яка стала своєрідним підсумком розвитку економічної науки у першій половині XIX ст. і майже півстоліття була основним підручником з економіки у багатьох європейських університетах.Вбачаючи своє завдання в узагальненні, систематизації та оновленні теоретичної спадщини класичної школи з урахуванням "нових подихів епохи", вчений підкреслював, що "в дискусіях останніх кількох років народилося багато нових ідей". Відтак він уважав доцільним "здійснити повний перегляд всієї політичної економії хоча б лише для того, щоб внести в неї результати цих пошуків і гармонічно поєднати їх з принципами, встановленими раніше кращими мислителями цієї науки".Визначальним в економічних поглядах Дж. С. Мілля є: Ґрунтовна розробка найважливіших проблем методології економічної науки. Вчений: одним із перших визначив предмет політичної економії через поведінку людини та її здатність оцінювати ефективність різних засобів для досягнення цілі. Дж. С. Мілль виходив з того, що економічна наука розглядає людину як істоту, яка бажає володіти багатством і здатна порівнювати ефективність різних засобів для досягнення цієї мети. Вона повністю абстрагується від усіх інших людських пристрастей і мотивів, окрім тих, які можна вважати вічними антагоністами прагнення до багатства, а саме: відрази д праці і бажання негайно користуватися дорогими насолодами;

41. Критичний напрям економічної теорії

Початок XIX ст. ознаменувався бурхливим розвитком капіталізму, що був прискорений промисловим переворотом. Розвиток капіталістичних відносин супроводжувався занепадом і розкладом дрібного виробництва, зубожінням значної частини населення. Економіку починають розхитувати економічні кризи.Міркування класиків щодо гармонії приватних і суспільних інтересів повсякчасно спростовувало саме життя. У зв'язку з цим виникає так званий критичний напрям. Варто порівняти погляди представників критичного напряму і "нової хвилі".Ідеї класиків економічного лібералізму щодо гармонії приватних і суспільних інтересів не підтверджувались у реальному житті. Проблема пауперизму й економічних криз ставала занадто гострою.За цих умов учні й послідовники класиків виступають з критикою капіталізму і класичної політичної економії. Сісмонді, який називав себе учнем А. Сміта, піддає гострій критиці капіталізм за злиденний стан робітників, за кризи. Сісмонді не був соціалістом. Але його палка, безкомпромісна критика капіталізму сприяла формуванню соціалістичних ідей."Поліпшити" капіталізм шляхом реформування власності сподівався Прудон. Перебудувати суспільство на засадах справедливості за допомогою держави намагались соціалісти Родбертус і Лассаль.

42. Економічний романтизм С,Сісмонді

С. Сісмонді (1773--1842) -- за словами К. Маркса завершує класичну політичну економію і започатковує дрібнобуржуазний напрям. Західні економісти, оцінюючи світогляд Сісмонді, підкреслюють те, що він першим виступив проти канонів класичної політичної економії, яку назвав "економічною ортодоксією".Сісмонді виступає з критикою класичної політичної економії, зокрема заперечує визначення предмета й методу політекономії класиками. Предметом політекономії, за Сісмонді, має бути "матеріальний добробут людей, оскільки він залежить від держави". Критикуючи абстрактний метод класиків, Сісмонді ставить у центр своїх досліджень становище людини і наголошує на необхідності вивчення історичного розвитку країни, де ця людина живе. Тому його можна вважати попередником історичної школи.Капітал він трактує як виробничі запаси, переважно засоби виробництва, але виокремлює основний і оборотний капітал.Прибуток Сісмонді визначає як відрахування від продукту праці робітника і підкреслює його експлуататорську природу. Ренту він розглядає у фізіократичному дусі -- як винагороду природи за виробничу діяльність. Кризи в Сісмонді -- це результат внутрішніх суперечностей капіталізму, результат загального надвиробництва і відповідно недоспоживання, а не диспропорцій в окремих галузях. Крім того, він трактує кризи капіталізму як перманентні, що взагалі унеможливлюють його розвиток. На цю думку Сісмонді варто звернути особливу увагу, оскільки саме її взяли "на озброєння" російські народники.Теорія відтворення Сісмонді має назву теорії "третіх осіб" оскільки капіталістичне виробництво для реалізації продукту не може обмежитись робітниками й капіталістами, потребуючи ще й "третіх осіб". У Сісмонді -- це дрібні виробники. Слід порівняти теорії відтворення Сісмонді і Мальтуса.Ідеї Сісмонді не справили великого впливу на його сучасників. Проте вони певною мірою сприяли розвиткові трьох напрямів економічної думки. Його симпатії до робітничого класу, критику капіталізму сприйняли прихильники соціалістичних учень, а міркування щодо предмета й методу політичної економії -- представники історичної школи. І нарешті, його заклик до втручання держави в економічне життя, критика ролі особистого інтересу як спонукальної сили економічного розвитку започаткували критичне ставлення до економічного лібералізму (економічної ортодоксії).

43. Економічні ідеї П.Ж. Прудона

П. Прудон (1809--1865) -- французький соціаліст. Теорія цінності. Цінність у Прудона є вічною абстрактною категорією, носієм двох протилежних ідей: споживної і мінової цінностей. Між ними існує протилежність. Перша є втіленням достатку, друга -- відображенням винятковості. Примиренням Цих суперечливих сторін, синтезом споживної й мінової цінностей у Прудона є так звана конституйована, або синтетична, цінність. Вона встановлюється в обміні і обов'язково реалізується на ринку. Для подолання труднощів товарного обміну потрібно, на думку Прудона, кожний товар наділити конституйованою цінністю, гарантувати його реалізацію. Прудон пов'язував причини труднощів дрібного виробника з недоліками обміну, з проблемою збуту. Він розробляє проекти реформування капіталізму через викуп робітниками засобів виробництва в буржуазії, створення майстерень і підприємств на акціонерних засадах, а також через реформування обміну. Основною причиною зубожіння і несправедливості він оголошує обмін і гроші, тому хоче зберегти дрібне товарне виробництво, яке зумовить обмін продуктами праці за трудовим еквівалентом без грошей.Економічною основою експлуатації у Прудона є процент, що його Прудон уважав єдиною формою, в якій втілено неоплачену працю робітника. Керуючись такою логікою, Прудон розвиває ідею "дарового кредиту".Надання "дарового кредиту" позбавляє необхідності позичати гроші під проценти і тим самим, на думку Прудона, ліквідує експлуатацію. Надання всім і кожному "дарового кредиту" приведе до "злиття класів", бо залишаться лише трудящі, які обмінюватимуться продуктами відповідно до їхньої ціни. Уряд теж стане непотрібним, оскільки буде гарантовано справедливість у процесі обміну. Усі будуть рівними, і зникнуть джерела конфліктів.Дрібнобуржуазний соціалізм Прудона набув значного поширення в другій половині XIX ст. в багатьох європейських країнах.

44. Соціалістичні утопічні вчення

Однією із перших утопічних ідей була модель ідеальної держави Платона, яка базувалася на суспільних інтересах та рівності. Ідеї християнського комунізму, заснованого на принципах рівності, суспільно корисної праці знаходять своє відображення в новозавітній книжці „Діяння апостолів". З тих пір виникало і зникало багато утопічних концепцій. Проте особливо популярними вони стали з ХV століття, коли розпочався період розкладання феодалізму і зародження нових капіталістичних відносин у Західній Європі. З'являються фантастичні проекти побудови безкласового суспільства. В історії економічної думки можна виділити два основні етапи розвитку соціалістичних утопічних економічних ідей: - ранній утопічний соціалізм, який виражений у фантастичних проектах видатних мислителів ХV - XVII ст. Т. Мора, Т. Кампанелли, Ш. Мельє, Т. Мюнцера та ін. Передумовами виникнення даних проектів стали: розклад феодалізму, первісне нагромадження капіталу, яке супроводжувалося розоренням селянства та зубожінням переважної більшості населення. Тому саме у творах ранніх соціалістів-утопістів відображена ідеологія антифеодального протесту, прагнення до усунення феодальних привілеїв та залежностей, утвердження справедливого і щасливого суспільства; - пізній утопічний соціалізм (XVII - ХІХ ст.), який базується на ідеях вдосконалення і перебудови капіталістичного суспільства і найбільш відомими представниками якого були К. А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р. Оуен. Передумовами, які вплинули на формування їх ідей, були завершення промислового перевороту, масове розорення селянства, майнове розшарування суспільства, зростання безробіття, погіршення становища робітничого класу, загострення соціальних суперечностей тощо. Незважаючи на існуючі відмінності, для більшості соціалістичних утопічних учень характерними є такі спільні риси: - емоційна критика феодалізму та капіталізму за їх неспроможність забезпечити справедливий розподіл багатства та неефективне використання матеріальних і людських ресурсів; - заперечення приватної власності та вільної конкуренції як основи експлуатації та соціальної нерівності; - розуміння розвитку людського суспільства як історичного процесу, що проявляється в заміні існуючого ладу більш прогресивним і справедливим; - здійснення не лише опису ідеального суспільства, але і намагання нав'язати людям обов'язковий образ дій і поведінки, регламентацію їх життя; - відмова від насильницьких, революційних методів побудови ідеального суспільства і віра у можливість трансформації існуючого суспільного ладу в ідеальне суспільство за рахунок виховання населення, пропаганди і поширення соціалістичних ідей.

45. Історичні умови виникнення та загальна характеристика соціалістичних утопій

Витоки соціалістичних економічних учень беруть початок з глибини історії. З давніх-давен люди мріяли про справедливе і щасливе суспільство, позбавлене експлуатації та гноблення, економічної і соціальної нерівності, що знайшло відображення у творах старогрецьких мислителів, релігійних ученнях, численних утопічних концепціях, заснованих на ідеях розумного порядку та гармонії. У сучасній літературі термін "соціалізм" використовується як назва теорії, в основі якої лежить ідея рівності ,спільності власності, соціальної справедливості, свободи, а також суспільного устрою, що відповідає цим вимогам, європейських мислителів XVIII--XIX ст. Ш. Фур?є, К.А. Сен-Сімона, Р. Оуена. Значний вплив на формування суспільної думки цього періоду справили праці ранніх соціалістів-утопістів, видатних просвітників-енциклопедистів Д. Дідро, Ж.Л. Д?Аламбера, Вольтера, Ж.Ж. Руссо, які заклали ідеологічне підґрунтя антифеодальних перетворень, а також ідеї представників класичної політичної економії щодо необхідності подолання перешкод на шляху технічного прогресу, зростання суспільного багатства як основної мети економічної політики, спрямованої на поліпшення добробуту людства. На відміну від прагматичних теорій XV--XVIII ст., які були спрямовані на дослідження господарської реальності та матеріальних умов розвитку економічної діяльності, соціалістичні утопічні концепції відобразили мрії та фантастичні проекти видатних західноєвропейських мислителів, твори яких дуже часто нагадували емоційні проповіді, заклики та настанови.Кредо соціалізму засноване на трьох догматах.Перший: суспільство -- це всемогутня і всезнаюча істота, вільна від людських недоліків і слабкостей.Другий: прихід соціалізму є неминучим.Третій: історія є безперервним процесом розвитку від менш досконалих умов до більш досконалих умов, прихід соціалізму є бажаним.

46. Ранній уопічний соціалізм

Для представників раннього утопічного соціалізму були характерними критика недоліків існуючого устрою та приватної власності з позиції моралі і тяжіння до примітивної ідеалізації суспільного життя, заснованого на рівності потреб і здібностей. Одним з найвидатніших представників раннього утопічного соціалізму був англійський письменник-гуманіст, державний діяч Томас Мор (1478 - 1535). В 1516 р. Т. Мор опублікував свою знамениту книжку „Утопія" яка дала назву новій течії суспільної думки..В „Утопії" викладена і утопічна модель ідеального суспільства, основними характерними рисами якої є: - відсутність приватної власності; - відсутність грошей і торгівлі, прямий продуктообмін між містом і селом; - зрівняльний розподіл, відсутність соціальної нерівності; - строга регламентація та обов'язковість праці для всіх, поєднання занять фізичною та розумовою працею. Ранні ідеї утопічного соціалізму розвивав італійський мислитель Томазо Кампанелла (1568 - 1639). У творі „Місто сонця" (1623) він запропонував проект ідеальної утопічної держави, в основі якої має бути загальнонародна власність на майно (крім індивідуального житла) та господарство натурального типу. Основні риси утопічної моделі ідеального суспільства Т.Кампанелли:- відсутність приватної власності, майнової нерівності, злиднів та експлуатації; - відсутність грошей, натуральний продуктообмін; - зрівняльний розподіл благ;- примусова обов'язкова праця, розподіл обов'язків відповідно до здібностей кожного; - державний устрій, заснований на поєднанні духовної і світської влади. Представником раннього утопічного соціалізму був і Томас Мюнцер (1490 - 1525), німецький мислитель-бунтівник, який закликав насильницьким шляхом змінити існуючий лад і встановити "тисячоліття царства Христа". Усі соціальні утопії раннього періоду описували наївні проекти суспільства, які ґрунтувалися на спільній власності, з відсутніми товарним виробництвом і грошима, на зрівняльних засадах розподілу благ. Мислителі мріяли створити суспільство, де люди будуть звільнені від бідності, злиднів і гноблення і зможуть розвивати свою особистість.

47. Економічні ідеї пізніх соціалістів-утопістів

Пізній утопічний соціалізм представлений працями відомих мислителів XVIII - XIX ст. Сен-Сімона, Фур'є та Оуена. У чисто теоретичному плані їх погляди знаходилися на узбіччі економічної науки, проте вони внесли помітний вклад в критику капіталізму і цікаві здогадки про напрямки майбутнього суспільного розвитку. Сен-Сімон Клод Анрі де Рувруа. Головну увагу Сен-Сімон приділяє дослідженню соціологічних проблем, проте при розгляді методологічних питань історії людського суспільства він вносить вклад і в розвиток політичної економії. На його думку, поступальний розвиток суспільства відбувається шляхом переходу від одного рівня до іншого в результаті зростання обсягу знань і вдосконалення господарства.В кожній стадії існує два періоди: органічний або рівноважний, і критичний, коли рівновага розвитку порушується. Визначним французьким соціалістом був і Шарль Фур'є. Головною його ідеєю є досягнення соціальної гармонії, яка можлива лише в суспільстві, побудованому на засадах справедливості і рівності. Капіталізм, зі своєю промисловістю, є ж ворожим людині, а капіталістична індустріалізація лише посилює антагонізм між інтересами індивідуума і колективу. Тому капіталізм потребує обов'язкового реформування з метою ліквідації існуючої приватної власності, яка породжує конкуренцію, анархію і призводить до несправедливого і нерівномірного розподілу багатства. Найвідомішим представником утопічного соціалізму в Англії був Роберт Оуен. Характерним у творчості Р. Оуена є гостра критика капіталізму як системи, що перешкоджає раціональному поєднанню виробників та засобів виробництва, розподілу факторів виробництва та продуктів праці, породжує суперечності, злидні, нові форми рабства та війни. Причиною цих недоліків він вважає приватну власність і заперечує право на її існування у будь-яких формах. Характерні риси утопічної моделі ідеального суспільного устрою Р. Оуена: - відсутність приватної власності, організація кооперативної праці на засадах суспільної власності, рівність громадян у правах і обов'язках; - первинні клітинки соціалістичного ладу - кооперовані общини, які засновані на принципі єдності праці і споживання; - праця є єдиним мірилом цінності і є обов'язковою для всіх - використання принципу розподілу: від кожного за здібностями, кожному за працею; - ліквідація протилежностей між містом і селом. Незважаючи на відсутність серйозної теоретичної основи, твори соціалістів-утопістів справили значний вплив на еволюцію економічної думки:

48. Вплив соціалітичних утопій на еволюцію економічної думки

Незважаючи на те, що твори соціалістів-утопістів не мали серйозної теоретичної основи, вони відобразили пошуки ідеального справедливого суспільства та справили значний вплив на еволюцію економічної думки.Видатні мислителі-утопісти:започаткували глибоку критику існуючого суспільного ладу, його суперечностей і спонукали до роздумів над проблемами еволюції людського суспільства;висловили ряд цікавих здогадок про напрямки майбутньої еволюції суспільства, сприяли розвитку суспільної свідомості й віри в можливість побудови більш досконалого суспільного устрою;вплинули на розвиток робітничого руху, соціалістичних ідей незважаючи на суперечливість і нереальність теорії та провали комуністичних експериментів.Твір Т. Мора "Утопія" справив значний вплив на розвиток економічної думки соціалістичного спрямування, а його назва позначила напрям досліджень, спрямованих на зображення ідеального суспільного устрою і пов?язаних з нереальними планами перебудови суспільства. На думку французьких дослідників історії економічних учень ПІ. Жідаі Ш. Ріста, в ученні сенсімоністів "закладені зародки майже всіх критичних і конструктивних ідей, які будуть характеризувати соціалізм протягом XIXJ століття" . Відгук технократичного соціалізму К.А. Сен-Сімона можна також знайти в теоріях "індустріального суспільства" XX ст.Ідеї III. Фур?є теж знайшли своїх прихильників та послідовників (В. Консідерана, А. Годена та ін.). У Франції деякий час існувала школа фур?єристів! які з 1841 по 1844 р. організували ряд асоціацій, прагнучи на практиці реалізувати утопічні проекти французького дослідника. Однак ці асоціації проіснували недовго.Соціалісти виявились людьми, які володіли глибоким відчуттям і розумінням прихованих джерел людської поведінки, яких економісти зовсім не брали до уваги. У плутанині сумбурних промов і творів соціалістів приховані мудрі спостереження і важливі міркування, з яких філософи і економісти можуть взяти багато повчального. Незважаючи на утопізм та суперечливість учення Р. Оуена, численні п вали його комуністичних експериментів, ідеї англійського соціаліста-уто ста справили значний вплив на розвиток економічної думки, робітничий оперативний та профспілковий рух, формування фабричного законодавство тощо. Небезкорисним є те, що ми написали, адже якщо неможливо точно повторити таку республіку, то можна намагатися, наскільки це можливо, наслідувати образ, який ми запропонували.

49.Економічна теорія К.Маркса

Як економіст Маркс продовжує жити і залишається у наш час актуальнішим за будь кого з авторів, яких ми досі розглядали. Маркса переоцінювали, переглядали, спростовували і ховали тисячу разів, але він відмовляється від того, щоб його здали в архів інтелектуальної історії.Добре це чи погано, але його ідеї стали складовою частиною громадської думки, в рамках якої ми всі мислимо. Для Маркса економічна теорія ніколи не була самоціллю. Він звернувся до неї як соціальний філософ, що шукав в економіці пружини суспільного розвитку. Це сталося в 40-ті роки XIX століття, коли класична політична економія була синонімом економічної науки, хоча найвища точка в її розвитку вже минула, і тон в ній задавали епігони. Маркс не був задоволений тим, що знайшов в економічній літературі, це і підштовхнуло його до власних політико-економічних досліджень Свою теорію він розглядав як альтернативу класичній школі, проте в історичній ретроспективі саме марксизм виявився найбільш послідовним зберігачем її інтелектуальної традиції в XX століття. Поєднання спадкоємності і самобутності в економічній думці Маркса відобразило головну особливість її походження: вона сформувалася як синтез політичної економії Д. Рікардо і філософії Г. Гегеля У своєму поданні про економіку як об'єкт пізнання Маркс слідував за Рікардо; у своєму підході до осмислення цього об'єкта він керувався методом Гегеля. У рамках економічної теорії К. Маркса розподіл капіталу на постійний і змінний випливає з його теорії додаткової вартості. Постійний капітал - Це частина капіталу, вартість якого відтворюється в ціні продукту в незмінній величині - мова йде про капітальні витрати на засоби виробництва, будь то обладнання чи сировину і матеріали. Змінний капітал - це частина капіталу, що авансується для найму робочої сили; саме ця частина капіталу втягує у виробництві жива праця робітників - джерело всієї знову створюваної вартості, і тим самим забезпечує не тільки покриття відповідних капітальних витрат, але і збільшення первісної капітальної вартості. Таким чином, підводячи підсумки всього вищесказаного, необхідно зробити ряд наступних висновків. Карл Маркс народився в Німеччині, там же отримав філософську освіту, проте велика частина його самостійного життя пройшла в еміграції: спочатку у Франції та Бельгії, потім - в Англії, де він жив і працював з 1849 року. Ідеї ??Маркса справили потужний вплив на багато областей суспільствознавства - історію, соціологію, політологію, політичну економію. На основі цих ідей формувалися впливові політичні партії та громадські рухи, що зробили помітний вплив на історію XX століття. У Радянському Союзі спрощена версія марксизму використовувалася як основи державної ідеології, у Китаї вона виконує цю роль і понині.

50. Передумови виникнення та ідейно-теоретичні витоки марксизму

Марксистська політична економія була започаткована у 40-ві pp. XIX ст. Засновниками оригінального напряму економічної думки стали видатні німецькі мислителі К. Маркс і Ф.Енгельс. Найважливіші історичні передумови формування марксизму: промисло-вий переворот, який відбувся на початку XIX ст. спочатку в Англії, а потім і в інших захі-дноєвропейських країнах; виникнення фабричної системи та розвиток машинного вироб-ництва; піднесення економіки розвинених капіталістичних країн на основі прискорення технічного прогресу, зростання продуктивності та підвищення інтенсивності найманої праці;загострення соціальних суперечностей:зростання фізичних, психічних, нервових на-вантажень; виникнення масового безробіття та жахливої злиденності, які знайшли правдиве відображення у праці Ф. Енгельса "Становище робітничого класу в Англії" та "Капіталу" К. Маркса. Після притягнення до суду та звинувачення у "підбурюванні до повстання" К. Маркс був висланий з країни. Він переїхав у Париж, а згодом -- у Лондон, де і прожив до кінця свого життя. Саме в Лондоні К. Маркс написав "Капітал", який він вважав потужною ідеологічною зброєю пролетаріату в боротьбі з буржуазією, головною працею свого життя. Над цим твором вчений працював понад 40 років.Фрідріх Енгельс:Видатний німецький мислитель.Значний вплив на формування наукових поглядів Ф.Енгельса справив його переїзд у 1842 р. до Англії, а також знайомство з К. Марксом. Перебування на службі у манчестерській філії фірми "Ермен і Енгельс та вивчення соціально-економічних реалій Англії, умов праці та побуту робітників спонукали Ф. Енгельса до написання у 1845 р. книги "Становище робітничого класу в Англії". У цьому творі знайшли відображення його ідеї щодо антагонізму класових інтересів буржуазного суспільства та неминучості соціалістичної революції..До середини XIX ст. соціально-економічний розвиток європейських країн нагромадив новий матеріал для теоретичних узагальнень.Економічна наука в цей період переживала період невизначеності, зародження нових наукових шкіл, які критикували індивідуалізм, економічний лібералізм та космополітизм попередників. Водночас економічні та соціальні потрясіння, які переживав капіталізм у першій половині XIX ст., сприяли зростанню популярності інтервенціоністських, націоналістичних та соціалістичних ідей.У 1844 р. у "Німецько-французькому щорічнику" була надрукована політекономічна праця Ф.Енгельса "Нариси до критики політичної економії", в якій вчений здійснив спробу систематизації відомих йому економічних теорій від меркантилістів до Дж. Мілля, а також висловив міркування щодо різних форм власності як основи відмінних типів суспільного устрою. Зазначивши, що монополія приватної власності є причиною криз та зубожіння населення.Проблеми детермінізму суспільного устрою панівною формою власності знайшли відображення у підготовлених у співавторстві з К. Марксом "Святому сімействі" та"Німецькій ідеології".У 1845 р. Ф. Енгельс опублікував працю "Становище робітничого класу в Англії", в якій обґрунтував правомірність класової боротьби, виходячи із жахливого злиденного становища робітничого класу в середині XIX ст. в одній із найрозвинутіших країн того часу.Суттєво модернізувавши теорію суспільного прогресу марксизм увібрав у себе багато досягнень наукової думки свого часу. Ідейнотео-ретичними джерелами економічної теорії Маркса стали: класична політична економія, насамперед учення Д. Рікардо;німецька філософія, репрезентована діалектикою Г. Гегеля та матеріалізмом Л.Фейербаха; французький утопічний соціалізм. Сприйнявши ідеї класичної школи таї виявивши їх слабкі сторони, К. Маркс до побудови власної теоретичної системи, заснованої на виявленні внутрішніх суперечностей капіталізму як рушійної сили його еволюції .Вчений досліджував економічні процеси і явища на основі загальних законів діалектики Г. Гегеля (єдності й боротьби протилежностей;взаємного переходу кількісних змін у якісні) і відповідного категоріального апарату (сутність і явище; форма і зміст; одиничне і загальне тощо).К. Маркс водночас стверджував, що його "діалектичний метод щодо своєї основи не тільки відмінний від гегелівського, але є його прямою протилежністю. Для Гегеля процес мислення є творець дійсного, яке становить лише його зовнішній прояв. У к.Маркса ж, навпаки, ідеальне є не що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній".

51. Особливості методології К.Маркса

Характерні риси методології К. Маркса:абстрактно-теоретичний підхід, що вирізняється глибинним проникненням у сутність економічних явищ та процесів, виокремленням їх найсуттєвіших рис та побудовою системи логічно взаємопов'язаних та взаємообумовлених наукових категорій.К.Маркс досліджував економіку як базисну самодостатню структуру, стверд-жуючи, що за всієї важливості надбудови матеріальне виробництво є незалежною змінною і не потребує залучення до аналізу позаекономічних явищ та процесів;Поділяв суспільство на два антагоністичні класи (власників і позбавлених власності) і трактував поняття класової боротьби як рушійної сили історії, засадної характеристики економічного розвитку, найвищим проявом якої є соціальна революція.Визначаючи предмет політичної економії,закони розвитку виробничих відносин, К. Маркс трактував економічну теорію як ідеологічну, партійну науку, яка відображає інтереси панівного класу. Таким чином марксистська теорія з самого початку була заснована на ідеології пріоритетності класового підходу. Система економічних поглядів К. Маркса знайшла найповніше відображення у його фундаментальній праці "Капітал" .Наріжним каменем економічної теорії К. Маркса є учення про вартість і додаткову вартість. Проаналізував дві основні властивості товару:споживчу вартість, та мінову вартість.Розвиваючи свої економічні міркування, К. Маркс зазначав, що за умов ринкової економіки обмін товарів здійснюється за законом вартості, тобто усі товари обмінюються на основі втіленої в них людської праці.Спираючись на трудову теорію вартості, вчений обґрунтував теорію додаткової вартості, виробництво і розподіл якої є вузловою проблемою "Капіталу". К. Маркс вирішив цю проблему, ввівши в науковий обіг нове поняття -- товар "робоча сила". Він дотримувався думки, що капіталіст купує на ринку не працю ,а здатність до праці -- робочу силу.Різницю між вартістю робочої сили і новою вартістю,створеною робітником, вчений назвав додатковою вартістю, визначивши її як специфічну ознаку та основну мету капіталістичного виробництва. Важлива складова системи економічних поглядів К. Маркса -- теорія грошей і капіталу. На основі дослідження двоїстої природи товару, історичної еволюції товарного виробництва та обміну, розвитку форм вартості) К. Маркс дав власне тлумачення природи грошей. Вчений трактував гроші як специфічний товар, який стихійно виділився із товарної маси у процесі еволюції обміну і став відігравати роль загального еквівалента -- виразника вартості усіх інших товарів.Значну увагу автор "Капіталу" приділив дослідженню ф-цій грошей. На думку вченого, гроші є:1) мірою вартості, 2)засобом обігу, засобом утворення скарбів,засобом платежу,світ. грошима.Аналізуючи стр-ру капіталу, К. Маркс виокремив у його складі основний та оборотний капітал, постійний та змінний, застосовуваний та спожитий капітал.К.Маркс проаналізував кругообіг капіталу.Для хар-ки ек.поглядів К. Маркса важливе значення мають теорет. узагальнення, які вчений зробив у зв'язку з аналізом процесу нагромадження капіталу.Узалежнюючи динаміку середньої норми прибутку від технічного прогресу, К. Маркс прийшов до висновку, згідно з яким гонитва за додатковим прибутком спонукає капіталістів до підвищення фондоозброєності праці. Відтак зростає органічна будова капіталу, що за умов незмінної норми додаткової вартості неминуче викликає зменшення середньої норми прибутку. Поставивши норму прибутку в тісний зв'язок із технічним прогресом та зміною органічної будови капіталу, К. Маркс дійшов висновку про неминучість відносного скорочення частки найманої праці у суспільному продукті у процесі еволюції капіталізму. Він був переконаний, що "робітниче населення, створюючи нагромадження капіталу, тим самим у зростаючих розмірах виробляє засоби, які роблять його відносно надлишковим населенням. Це -- властивий капіталістичному способові виробництва закон народонаселення". На основі аналізу розширеного відтворення К. Маркс зробив висновок, що характерною ознакою капіталіз-му є постійне відтворення на новій основі капіталістичних виробничих відносин, права власності капіталістів на додаткову вартість, що зростає завдяки процесу нагромадження.

52. Система економічних поглядів К.Маркса

Марксова теорія є еволюційною у тому розумінні, в якому це не було притаманно жодній іншій ек.теорії: вона намагається розкрити механізм, який лише через своє власне функціонування і без допомоги зовнішніх факторів перетворює будь-який наявний стан суспільства в інший стан. Поділ суспільства на два антагоністичні класи (власників і позбавлених власності) і трактування класової боротьби як рушійної сили історії, засадної характеристики економічного розвитку, найвищим проявом якої є соціальна революція. Є багато висловлювань і велика кількість вчинків Маркса, які доводять, що зовсім не наукові погляди, а моральний порив, бажання допомогти пригнобленим, прагнення звільнити робітників, яких безсовісно експлуатували, схиляли його до соціалізму. Без сумніву, саме в цьому моральному запалі секрет впливу його учення. Наріжним каменем економічної теорії К. Маркса є учення про вартість і додаткову вартість. проаналізував дві основні властивості товару:споживчу вартість, пов'язану із корисністю речей, їх здатністю задовольняти людські потреби;мінову вартість, яка "має насамперед вигляд кількісного співвідношення, вигляд пропорції, в якій споживчі вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого роду". Абсолютизуючи роль праці як єдиного фактора вартості, К. Маркс стверджував, що всі товари як вартості є кристалізованою людською працею.Розвиваючи свої економічні міркування, К. Маркс зазначав, що за умов ринкової економіки обмін товарів здійснюється за законом вартості, тобто усі товари обмінюються на основі втіленої в них людської праці (суспільно необхідного робочого часу ввівши в науковий обіг нове поняття -- товар "робоча сила". Він дотримувався думки, що капіталіст купує на ринку не працю,а здатність до праці -робочу силу.Як і будь-який товар робоча сила має дві властивості:вартість, яка "визначається робочим часом, необхідним для виробництва, і є еквівалентною вартості життєвих засобів, необхідних для того, щоб "виробити, розвинути, зберегти і увічнити робочу силу"; Вбачаючи сутність капіталістичної експлуатації в привласненні капіталістами неоплаченої (додаткової) праці робітників вчений ввів поняття норми додаткової вартості:Норма додаткової вартості = Додаткова праця*Необхідна праця*100%.При цьому він стверджував, що "норма додаткової вартості є точним вираженням експлуатації робочої сили капіталом, або робітника капіталістом".Значну увагу автор "Капіталу" приділив дослідженню функцій грошей. На думку вченого, гроші є:1) мірою вартості, Відтак ціну К. Маркс визначав як грошове вираження уречевленої в товарі праці;2)засобом обігу, оскільки вони виступають "як посередники у процесі обігу товарів".При цьому: засобом утворення скарбів, коли "товар продають не для того, щоб купити інші товари, а для того, щоб замінити товарну форму грошовою…".засобом платежу;світовими грошима.Аналізуючи гроші як кінцевий продукт розвитку простого товарного виробництва, К. Маркс водночас визначав їх як першу форму існування капіталу. К. Маркс визначив капітал як самозростаючу вартість, накопичення неоплаченої праці найманих робітників, підводячи читачів до висновку, що капітал є засобом експлуатації, встановлення влади капіталіста над робочою силою. Аналізуючи структуру капіталу, К. Маркс виокремив у його складі основний та оборотний капітал, постійний та змінний, застосовуваний та спожитий капітал. Відношення постійного капіталу (С) до змінного (V) вчений назвав органічною будовою капіталу, пов'язавши з нею динаміку зайнятості та рух норми прибутку. Досліджуючи капітал як безперервний рух вартості, К. Маркс увів в аналіз руху капіталу фактор часу, швидкості. Він відокремив засоби вир-цтва і гроші від капіталу і грош. капіталу, розмежував капітал-власність і капітал-функцію.Для хар-ки ек. поглядів К. Маркса важливе значення мають теорем. узагальнення, які вчений зробив у зв'язку з аналізом процесу нагромадження капіталу."Застосування додаткової вартості як капіталу, або зворотне перетвор.додаткової вартості у капітал"4 вчений аналізував через призму закону тенденції середньої норми прибутку до зниження. При цьому норма прибутку трактувалася К. Марксом як зовнішня форма вияву норми додаткової вартості -- відношення додаткової вартості до витрат виробництва (суми постійного і змінного капіталу). Узалежнюючи динаміку середньої норми прибутку від технічного прогресу, К. Маркс прийшов до висновку, згідно з яким гонитва за додатковим прибутком спонукає капіталістів до підвищення фондоозброєності праці. Відтак зростає органічна будова капіталу, що за умов незмінної норми додаткової вартості неминуче викликає зменшення середньої норми прибутку.

53. Історичне значення марксизму

Теоретичний спадок К. Маркса -- важливий та багатий за змістом напрям економічної думки, який вражає дослідників глибиною узагальнень, логічною строгістю аргументації, органічною єдністю історичного та логічного аналізу. Варто також зазначити, що вперше в історії економічної думки капіталізм досліджувався як єдина система законів та категорій, що еволюціонують як історично, так і логічно.: Розвиток теорії суспільного відтворення на основі застосування балансового методу моделювання натуральних і вартісних відповідностей результатів виробництва, їх розподілу і споживання, що у подальшому сприяло формуванню нових розділів економічної теорії: моделювання економічного зростання та аналізу міжгалузевих зв?язків методом "затрати -- випуск". Поєднання в єдиній теоретичній схемі ідей регулярності відтворювального процесу та системної обумовленості економічних криз; виявлення деяких важливих тенденцій розвитку ринкової економіки у другій половині XIX ст.: зростання концентрації виробництва і капіталу, посилення кризових явищ в економічних циклах, об?єктивної необхідності соціалізації капіталістичного суспільства тощо. На думку відомого австрійського економіста Й. Шумпетера, теорія К. Маркса "...пояснює цілий ряд явищ, в першу чергу, циклічної кон?юнктури, більш вдало, ніж це можливо завдяки використанню засобів апарату Вальраса або Маршалла". Фундаментальні тенденції розвитку сучасного ринкового суспільства підтверджують виявлену К. Марксом тенденцію до соціалізації суспільного виробництва та власності, розвитку асоційованої праці, планомірності, перетворення науки у безпосередню продуктивну силу тощо. Теорія К. Маркса справила значний вплив на еволюцію соціалістичної думки у XIX--XX ст., розвиток впливових політичних партій, суспільних рухів, долю мільйонів людей. У 70-ті pp. XIX ст. отримало поширення поняття "марксизму", яке послідовники К. Маркса ототожнювали з перетворенням утопічного соціалізму в науку та з ідеєю революційного переходу до нового суспільного устрою. У подальшому марксизм став ідеологічною основою соціал-демократичного руху, який на початку XX ст. розділився на революційну та реформістську течії. Представники останньої піддали критиці теорію К. Маркса, відмовившись у подальшому від її основних положень. У революційній течії перемогло крайнє ліве трактування марксизму. Парадоксальним виявився той факт, що теорія К. Маркса, розроблена на основі вивчення досвіду розвитку європейських країн, отримала найбільше поширення у відсталій на той час Росії, де у 1917 р. була здійснена соціалістична революція -- "в ім?я Маркса, але не за Марксом". Після перемоги Жовтневої революції в Росії теорія К. Маркса була поставлена на службу тоталітарному режиму, задогматизована і вульгаризована. У країнах, де марксизм був проголошений офіційною ідеологією, учення К. Маркса протиставлялось західній економічній науці і трактувалось як єдино правильне. Основний акцент робився на ідеях К. Маркса -- політика, його економічне учення підганялось під потреби ідеології. Крах тоталітарних комуністичних режимів на рубежі 80--90-х pp. XX ст. відкрив новий етап вивчення та оцінки теоретичної спадщини К. Маркса, прагнення переосмислити основні ідеї його праць з позиції змін, що відбулися в суспільстві та економічній науці. Сприймаючи багатоваріантність ідей і теорій соціалізму, сучасна економічна наука визнає той факт, що соціалізм у марксистському варіанті потерпів поразку. "Обіцянка свободи стала, безсумнівно, найсильнішою зброєю соціалістичної пропаганди, яка зміцнила в людях впевненість, що соціалізм принесе звільнення, -- писав ідеолог економічного неолібералізму Ф. Хайєк, -- тим жорстокішою буде трагедія, якщо виявиться, що обіцяна нам Дорога до свободи є в дійсності Верстовий Шлях до Рабства". Сучасні дослідники вважають теоретичну систему К. Маркса одним із важливих напрямків світової економічної думки, якому притаманні наукові помилки і прозріння і без якого було б не повним мозаїчне полотно сучасної економічної науки: "Коли б наука могла сьогодні вирішити підняті Марксом проблеми, то він належав би минулому. Оскільки цього дотепер не сталося, то Маркс залишається нашим сучасником".

54. Історична школа в політичній економії

Нагадаємо, що теорію Ліста заведено розглядати як переддень історичної школи В. Рошера (1817--1894), Б. Гільдебранда (1812--1878), К. Кніса (1821--1898). Ця школа, теорії якої є найяскравішим прикладом альтернативності економічного мислення, постала в першій половині XIX ст. її ідеї було поширено в Англії, Франції, Сполучених Штатах, але найвизначніші праці, побудовані на засадах альтернативності та історичного методу, написали саме німецькі еко-номісти-теоретики. Тому альтернативна (історична) школа політичної економії ототожнюється з німецькою історичною школою. Своє завдання представники цієї школи вбачали у формуванні на базі історичного методу окремого напряму національної політичної економії -- учення про народне господарство Німеччини. Так само, як і Ліст, вони виходили з того, що ідеологія суспільного розвитку є первинною, визначає економічну політику, і отже, спрямовує розвиток економіки. Усі ці автори поділяли погляди Ліста, але всі вони зверталися до категорій, розроблених школою класичної політекономії, і стверджували, що ці категорії не заперечують слушності історичного методу, узгоджуються з ним і роблять картину суспільного життя повнішою. Фактично вони намагалися поєднати принцип державного регулювання і принцип економічної свободи. Якими ж були основні методологічні засади історичної школи? По-перше, на відміну від індивідуалізму та гедонізму класиків, теорії історичної школи мали комунітарний характер, тобто історична школа виходила з іншого, ніж класики, розуміння "економічної людини". Щоправда, вона для них так само була і виробником, і споживачем, але належала до певного визначеного суспільства, до певної нації, і повинна була свої індивідуальні інтереси узгоджувати з інтересами всієї нації за сприяння держави. Натомість класики розглядали індивіда як частину глобального економічного світу, де відносини впорядковуються економічними законами, без втручання держави. По-друге, історична школа предмет політичної економії вбачала в дослідженні народного господарства певної країни. Відрізнялась історична школа від класичної і методом дослідження. Вона використовувала історичний метод, сутність якого трактувалась у такий спосіб: коли йдеться про національне суспільство як певну історичну спільність людей, то необхідно враховувати, який саме потенціал, які надбання має в своєму розпорядженні нація і якими способами вони формувались. Керуючись історичним методом, представники історичної школи в основу аналізу покладали позаекономічні чинники як визначальні. Лідером історичної школи був В. Рошер. 1843 р. він публікує свою відому працю "Короткі основи курсу політичної економії з погляду історичного методу". Йому також належить "Історія англійської політичної економії XVI--XVII століть" (1851), "Система політичної економії" у п'яти томах (1854--1894), "Історія національної політичної економії в Німеччині" (1874). Рошер ставить своїм завданням доповнити й розвинути теорію класичної школи і водночас вплинути на формування національної політики. Досліджуючи історію становлення й розвитку економічних процесів у різних країнах, він намагається встановити причини їхніх національних особливостей. Історична школа в особі Рошера мала рішучого поборника еволюційного шляху розвитку суспільства і супротивника революційних перетворень. Він бачив історичну перспективу, критикував класичну школу за те, що вона, розглядаючи капіталістичні відносини як результат цивілізаційного прогресу, водночас оголошувала їх незмінними і вічними. Вершиною прогресу економіки, на думку Гільдебранда, є кредитне господарство. Ця форма господарства будується на справедливому обміні й розподілі, для якого не потрібні гроші. її Гіль-дебранд фактично ототожнює з плановою економікою, що функціонує задля задоволення конкретних, наперед визначених потреб споживачів і є можливою завдяки високим моральним якостям громадян суспільства.

55. Передумови виникнення та етапи еволюції німецької історичної школи

Формування економічної думки в Німеччині на початку XIX ст. відбувалося у своєрідних історичних умовах, які відобразили специфіку соціально економічного розвитку країни та підготували підґрунтя для появи неортодоксальних теорій. Історичні передумови виникнення німецької історичної школи: * Економічна відсталість країни, нерозвиненість індустрії, збереження залишків феодалізму, пережитків середньовічних аграрних відносин Промисловий переворот відбувся у Німеччині на півстоліття пізніше, ніж Англії та Франції. До 1840 р. за умов приблизно однакової кількості населення Німеччина добувала у 14 разів менше вугілля, виплавляла у 8 разів менше чавуну, переробляла у 16 разів менше бавовни ніж Англія. Загальмованість соціально-економічного розвитку країни була зумовлена слабкістю національної буржуазії, економічним та політичним пануванням великих земельних власників. У Німеччині численні феодальні повинності не були знищені буржуазною революцією, а обмежувались шляхом поступових державних реформ та викупу феодальних повинностей. Економічно-територіальна роздробленість країни, політичний консерватизм та протиборство дрібних відособлених держав, об?єднаних у конфедерацію за національною ознакою. Заснування Митного союзу та реформування торговельно-економічних відносин, здійснені Пруссією у 1818 p., хоча і мали певні позитивні наслідки, однак не вирішили проблеми економічного та політичного об?єднання усіх німецьких земель. Відсутність єдиного внутрішнього ринку, єдиної грошової одиниці, нерозвиненість системи транспорту, зв?язку тощо. Формування національного внутрішнього ринку в Німеччині наштовхувалось на численні перешкоди у вигляді митних кордонів між окремими німецькими державами. У країні існувала розбіжність мір, ваг, карбувалось до 600 видів монет тощо. Несприятливий вплив зовнішньоекономічних факторів на розвиток національної економіки, який знайшов відображення: у відсутності зовнішніх джерел нагромадження капіталу через втрату Німеччиною позицій одного з центрів світової торгівлі після великих географічних відкриттів XV--XVI ст.; пануванні індустріально розвиненої Англії на німецьких ринках внаслідок відсутності протекціоністських бар?єрів на шляху просування в країну конкурентоспроможних мануфактурних та фабричних імпортних товарів. Тягар феодальних відносин, тривале відставання національної промисловості, яка потребувала митного захисту, необхідність економічного та політичного об?єднання країни, загроза перетворення її на сировинний придаток та ринок збуту готової продукції більш розвинених країн засвідчували непридатність для практичного застосування в Німеччині рекомендацій класичної політичної економії, зорієнтованої на свободу зовнішньоекономічної діяльності і фритредерство. Водночас на початку XIX ст. в Німеччині склалися певні теоретико-методологічні та ідеологічні передумови появи неортодоксальних ідей та теорій: Давні традиції історико-філософських досліджень, формування історичної школи права на чолі з відомим вченим, правознавцем Ф.К. фон Савіньї (1779--1861), представники якої звертались до проблем моралі, духу суспільства, широко використовуючи поняття інституцій як узагальнюючих норм, що мають значення для певного відрізка часу. Суспільна думка Німеччини на початку XIX ст. перебувала під впливом ідей знаменитого філософа Г.В.Ф. Гегеля (1770--1831), який визначав культуру як дослідження історії людського духу, здатне виявити істинні напрямки розвитку суспільних явищі процесів. Мислитель був переконаний, що у процесі розвитку людського суспільства держава (з етичного погляду) завжди посідає панівне становище порівняно з окремими індивідами. Прикладний характер розвитку економічного знання в рамках камералістики -- сукупності суспільних наук, зорієнтованих на теорію і практику управління державою. У XVI--XVIII ст. камералістика викладалась у Німеччині з метою підготовки чиновників для камеральних управлінь. Відтак велика увага приділялась конкретним прикладам розвитку соціально-економічного середовища, формуванню практичних навичок в галузях права, політики, фінансів тощо.

56. Система "національної економії" Ф. Ліста

Теоретико-методологічним підґрунтям формування німецької історичної школи стало учення Фрідріха Ліста (1789 - 1846). У своїй головній праці, яка "Національна система політичної економії, міжнародної торгівлі, торговельна політика і німецький митний союз" , вчений виступив з критикою класичної школи.

Ф.Ліст розробив власну теоретичну систему, в основу якої поклав історичний метод дослідження, заснований на вивченні економічних явищ та процесів у історичному контексті.Вихідною у теоретичній побудові мислителя була ідея перетворення Німеччини на індустріально розвинену державу, здатну до зовнішньоекономічної експансії.

Провідні ідеї теоретичної системи Ф. Ліста: учення про "національну економію", національну своєрідність господарських систем та законів їх еволюції. Він проголосив відмінною ознакою власної теоретичної системи економічний націоналізм, дослідження господарського розвитку нації "як середнього між індивідом і людством".

Вчений не заперечував індивідуальних чинників економічного прогресу, але виступав за свідоме формування соціально-економічного середовища, яке б спрямовувало їх у необхідне русло. Визначивши завданням на ціональної економії пошук найсприятливіших умов та засобів розвитку продуктивних сил нації, Ф. Ліст виклав своє розуміння сутності останніх, засноване на визнанні важливості нематеріальних чинників зростання національного багатства.Важливою складовою продуктивних сил вчений вважав національну індустрію, трактуючи її не лише як природний результат праці і заощаджень, але і як творчу соціальну силу, джерело майбутнього прогресу німецької держави. Вчений стверджував, що розвиток національної індустрії здійснює сприятливий вплив на динаміку всіх складових продуктивних сил нації шляхом: стимулювання прогресу науки, наукових відкриттів; удосконалення громадських інститутів; залучення до використання незадіяних раніше природних ресурсів; стимулювання розвитку транспортної інфраструктури, внутрішньої та зовнішньої торгівлі; удосконалення якості сільськогосподарської продукції та відкриття нових ринків її збуту.