Історія економічних вчень

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Історія економіки та економічної думки як наука

Історія економіки та економічної думки вивчає становлення та розвиток господарської сфери суспільства. Історія економіки у своїх дослідженнях спирається на низку фундаментальних положень, методологічних підходів, що у своїй єдності утворюють наукову парадигму роз-ку сус-ва.. Від розуміння природи суспільства, причин і тенденцій його історичного розвитку залежить і науковий аналіз його складової -- господарської сфери.Тривалий час суспільні науки грунтувалися на засадах формаційної парадигми, згідно з якою історичний розвиток кожного суспільства полягав у закономірних і послідовних змінах первісно-общинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної та комуністичної суспільно-екоиомічних формацій. Цивілізаціина парадигма передбачає розглядати людство як ціле, що утворює світові цивілізації. Одиницею історичного розвитку людства виступає конкретне суспільство, що належить до певної цивілізації і характеризується власними етапами розвитку. Цивілізаційний аналіз суспільства в центр усіх суспільних процесів ставить людину, її взаємодію з іншими людьми та суспільством загалом.Основні рисиз точки зору цмвілізац.парадигми: 1).Самобутність-відносно відокремлене самостійне існування. 2).Внутрішня структурованість. 3).Самоорганізованість. 4).Наявність внутрішніх джерел самороз-ку. 5).Особлив. духовно-культур. цінностей, що утвор. центр і відображ. цілісність сус-ва. Історично утвердилися два типи цивілізацій, які характеризують східну і західну гілки розвитку людства. До першої належать такі світові цивілізації, як китайська, індійська, близькосхідна (мусульманська), до другої-- східноєвропейська, західноєвропейська, латиноамериканська.

2. Предмет історії економіки та економічної думки

Спільним об'єктом економічних наук є господарська сфера (підсистема) суспільства. їсторико-економічна наука досліджує еволюцію господарської сфери суспільства, основні етапи.Історичні явища і факти господарського життя суспільства виступають об'єктом історико-економічної науки. На основі системи наукових знань про економічну сферу суспільства здійснюється оцінювання процесу її історичного поступу, установлюються факти та явища, що мали історичне значення.Історичними явища і факти в господарській сфері суспільства стають лише тоді, коли засвідчують виникнення якісно нових, нетипових (унікальних) рис (характеристик), що з'явилися в ЇЇ історичному розвитку. В історії роз-ку сусп.госп-ва ключову роль відіграють історич. форми гос-ва(господадські одиниці) та способи їх взаємодії між собою і сус-вом вцілому.Іншою важливою його складовою є глибина та адекватність пізнання людьми господарських процесів і віддзеркалення 'їх в економічних поглядах, думках, теоріях.Історико-економічна наука повинна не тільки аналізувати історичні форми господарств та способи їх взаємодії, а й розглядати економічні думки, учення та теорії, які з різною глибиною та науковою довершеністю їх теоретично відображали. При цьому в економічних теоріях необхідно виділяти позитивний та нормативний аспекти, на які звернув увагу ще Адам Сміт. Позитивний підхід в економічній думці покликаний розкрити реальний зміст явища чи процесу, дати відповідь на питання; "що є?", "як є?", охарактеризувати історичні форми господарювання і стан господарської системи в конкретно-історичний момент її існування. Нормативний аспект економічної науки орієнтує нас на пошук відповіді на питання "як має бути?", щоб суспільство якнайповніше реалізувало свої цілі в господарській сфері.

3. Методи історії економіки та економічної думки

Методи пізнання та дослідження в історії економічної думки грунтуються на їх комплексному та системному використанні. З-поміж основних методів дослідження варто виділити такі:1)історичний метод, що передбачає дослідження генези економічної думки; урахування еволюційних та революційних теоретико-концептуальних змін.тощо.2)хронологічний підхід -- вивчення еволюції економічної думки в історичній послідовності, а також з'ясування наступності та спадкоємності виникнення та наслідування наукових ідей;*3)метод зіставлення -- порівняльний розгляд змісту, структури і методології, позитивної та нормативної теорій різних наукових напрямів, течій та шкіл; 4)міждисциплінарний підхід до пізнання еволюції економічної'науки в загальному контексті суспільного розвитку, який полягає в урахуванні впливу досягнень точних, природничих та суспільних дисциплін; 5)принцип єдності позитивного та нормативного аспектів економічної науки, що полягає в безпосередній спрямованості теоретичних досліджень на здійснення економічної політики, практичних заходів зі стабілізації економіки та сприяння економічному зростанню;6)аналітичний метод, що дозволяє дослідити внутрішню сутність явищ та їх теоретичне відображення в наукових підходахрізних напрямів та шкіл; 7)каузальний метод -- розкриття причинно-наслідкових зв'язків досліджуваних етапів еволюції економічної думки, теоретичних напрямів та шкіл; 8)функціональний метод як виявлення та дослідження функціональних економічних залежностей ринкових факторів, їх формалізація та адекватна графічна і математична інтерпретація різними напрямами економічної теорії; 9) неопозитивізм та прагматизм -- вивчення економічною теорією суспільних та соціально-економічних процесів такими,якими вони постають у реальній економічній дійсності та господарській практиці; 10)соціальний позитивізм-- розгляд економічною наукою соціально-економічних явищ такими, що піддаються реформуванню та вдосконаленню, визнання ідей спонтанної та керованої суспільної еволюції. Системний аналіз передбачає розгляд кожного об'єкта як ці-иісного утворення, що має складну внутрішню структурну будо-ву. Між його елементами виникають прямі та зворотні зв'язки. Генезис передбачає поєднання історичного та теоретичного аспектів дослідження фактів господарського життя суспільства. Факти і явища розглядаються в історичному зв'язку за допомогою виділення в них сутнісних сторін і тенденцій та знаходження залежностей між ними, що відображаються в ланцюгу понятійних перетворень, який поєднує ці факти і явища.

4. Завдання історії економіки та економічної думки як науки

Завданнями історії економіки є такі:1) з'ясування того "що, коли і де відбулося?" в господарській сфері; 2) узагальнення та аналіз господарського досвіду; 3) з'ясування логічних причинно-наслідкових зв'язків економічних процесів і явищ під час певних історичних подій,тобто виявлення їх обумовленості тими чи іншими факторами; 4)показ нерозривного зв'язку історії економіки, економічної теорії та історії економічної думки як єдиної історико-економічної науки.Поряд із цим Історія економічної думки також- виконус такі завдання:1) пізнання основних тенденцій та чинників розвитку економічної думки; 2)розкриття еволюції світової економічної теорії в єдності домінантних наукових парадигм;висвітлення змісту провідних теоретичних напрямів, течій та наукових шкіл на основі розкриття особливостей їх методологічних принципів та теоретичних основ; 3) установлення їх взаємозалежностей, спадкоємності та розбіжностей; 4)пізнання основних напрямів сучасної економічної думки,розуміння їх теоретичних джерел, методологічних особливостей,провідних наукових ідей та тенденцій розвитку;5) набуття уявлення про структуру наукового інструментарію сучасного теоретикоекономічного дослідження, формування у студентів на цій основі ширших аналітичних можливостей.Отже, можна констатувати, що основне завдання історії економіки та економічної думки полягає у формуванні економічного мислення, розуміння закономірностей розвитку та функціонування основних господарських форм та їх взаємозв 'язку і взаємо-обумовленоапі; відповідності чи невідповідності їм економічних теорій, з'ясування причин їх невідповідності, якщо така існувала, та факторів, що обумовлювали необхідність виникнення нових, альтернативних, гетеродоксальних економічних поглядів, думок, теорій та шкіл.

5. Етапи та напрями розвитку історії економіки та історії економічної думки

У розвитку історії економіки, або економічної історії як наукової дисципліни, можна виділити, на нашу думку, п'ять етапів:1. Період становлення-- з XVII, особливо XVIII ст., до середини XIX ст. 2Традиційна економічна історія (історія народного господарства) -- з середини XIX ст. до кінця 50-х років XX ст. --як самостійна наука.3"Нова економічна історія" (кліометрія, історична економетрика) -- кінець 1950-х -- 1960-ті рр.4.Вивчення довгострокових тенденцій розвитку економіки та економічного зростання-- як напрям історико-економічиихдосліджень, паралельний другому та третьому етапам з кіпцяXIX ст. до 70-х років XX ст. 5. Історична економіка-- з 1970-х років й до сьогодення --як синтез методів "нової економічної історії" та аналізу довгострокових тенденцій економічного розвитку.В ході розвитку історико-економічної науки досить поширеною практикою був спільний виклад історії господарства з історією економічної думки, про що свідчать, наприклад, праці Дж. Ешлі "Економічна історія Англії у зв'язку з економічною теорією" (СПб., 1897 р.) та В. Ф. Левитського "Історія господарського побуту у зв'язку з історією політичної економії" (Харків, 1907 та 1914 роки). Найяскравішими представниками економічної історії, її основоположниками в Англії був Арнольд Тоіінбі (1852--1883), у Франції---- Фюстель де Купаиж Нума Дені (1830--1889), Марк Блок (1886--1944), Лабрус Ернєст Камінь (1895--1972), Фернан Вродель (1902--1985), у Німеччині -- Фрідріх Ліспі (1789--1846), КарлБюхер (1847--1930), Макс Вебер (1864--1920) та інші.

Виникнення "нової економічної історії" зазвичай пов'язують із працею американських економістів -істориків А. Конрада та Дж. Мейєра "Економіка рабства на довоєнному Півдні",(1958 р). - аналіз економіки рабовласницького Півдня США..Найвідомішими представниками цієї школи, поряд з А. Кон-радом та Дж. Мейєром, с Р. Фогель, С. Енгсрман, Д. Норт. Для "нової економічної історії" характерним є використання нових методів економічного дослідження.

6. Підходи та критерії періодизації господарського розвитку суспільства

Підходи: 1)Формаційний(лінійний) - грунтується на моделі Маркса, в основі підходу покладено принцип економіч.детермінізму.2) Основний цивілізаційний(нелінійний)-підхід в якому істор.економ.розгляжається як сходженя від нижчого ло вищого рівня її роз-ку. Представники: Десницький, Ліст, Мечников, . Гільдебранд, Бгохер, Маркс, Поланьї, . Ростоу, Белл, Турен, Тоффлер, Іноземцев.Деснщький вирізняв чотири стадії економічного розвитку: 1) первісний, або мисливський (у т.ч. збиральництво); 2) скотарство; 3) рільництво; 4) комерцію.Ліст виділив п 'ять стадій, взявши за критерій періодизації найбільш поширений вид господарської діяльності людей. Перша стадія -- - стадія дикунства.Господарство в цей період мало привласнювальний характер( мисливство, збиральництво, рибальство). Друга стадія -- скотарська (пастуша).Третя стадія ~ рільницька. Четверта стадія -- рільницько-мануфактурна (сільське господарство і ремесло). Організація суспільства -- станово-державна. П'ята стадія -- рільницько-мануфактурно-комерційна (рільництво, ремесло (промисловість), торгівля). Організація суспільства--станово-державна.Мечников намагався довести вирішальну роль рік, морів та океанів у розвитку історичних цивілізацій. Виокремив три основні стадії розвитку світової цивілізації як три своєрідні етапи інтеграції людських спільнот: 1) річковий період (стародавній період); 2) середземноморський період (Середньовіччя); 3) океанський період (Новий та Новітній часи). Гільдебранд основу своєї періодизації як критерій він поклав явища обміну і виділив три послідовні стадії: 1) натуральне господарство (з початку середньовіччя до середини XIII ст.); 2) грошове господарство (до кінця XVIII ст.); 3) кредитне господарство починаючи з XIX ст. Левитський запропонував таку періодизацію: 1) період замкнутого натурального господарства; 2) період міського господарства, який характеризувався зростанням обміну та торгівлі, цеховим ремеслом, а також союзом міст; 3) період народного господарства, або грошового та капіталістичного господарства.Маркс поділяв людську історію на такі п'ять способів виробництва, або суспільних формацій: І) первіснообщинну, або примітивний комунізм; 2) рабовласницьку; 3) феодальну; 4) капіталістичну; 5) соціалістичну (комуністичну).Маркс одним із перших запропонував продуману філософію історії, підкріпивши її економічною теорією, а економічний прогрес розглядав як головний рушій суспільного розвитку.

7. Періодизація та основні риси господарства первісного суспільства

Первісна доба -- найтриваліша в історії людства. Вона тривала з появи перших людей до виникнення стародавніх цивілізацій (IV- III тис. до н. ери). Первісне суспільство поділяється умовно на кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий і залізний віки. Кожному із цих етапів людського життя були притаманні певні риси, особливості, здобутки матеріальної культури, заняття та знаряддя праці. Для нього були характерними примітивні знаряддя праці, збиральництво, мисливство, рибальство, як основні види господарювання, що свідчило про його привласнювальний характер. В цей час людина навчилася видобувати і підтримувати вогонь -- одне з найвизначніших її досягнень. З'явилися постійну житла. Палеоліт збігається із найважчим в історії людству льодовиковим періодом.У мезоліті (середньому кам'яному віці) вдосконалювалися знаряддя праці первісних людей. Були винайдені лук і стріли. З'явився найдавніший транспорт -- водний (плоти, човни).Під час перехідного періоду від мезоліту до неоліту (протонеоліт) зароджуються відтворюючі форми господарювання у тваринництві. Першими прирученими тваринами були собака, свиня і бик. В цей час виникає землеробство, перші постійні поселення людей.Для неоліту (новий кам'яний вік) притаманне утвердження відтворювальних форм господарювання. Відбувається "неолітична революція". Відтворююче господарство стає цінуючим. Основні заняття людей -- землеробство, тваринництво, гончарство та інші. В цей час з'являється наземний транспорт -- віз, сани. Худоба використовується як тяглова сила. З'являється система обміну.Визначальними рисами мідно-бронзового віку було існування відтворюючого господарства, швидкий розвиток орного землеробства, тваринництва, посилення поділу праці на землеробство, скотарство, ремесло.Ранній залізний вік характеризувався співіснуванням бронзових і залізних знарядь праці. В цей час відбувається перехід від мотики до сохи та плуга, з'являються залізні ножі, серпи, лемеші, круглі жорна. Бурхливо розвиваються ремесла -- ковальство, гончарство. Зростає продуктивність сільського господарства, розвивається птахівництво. Для раннього залізного віку характерний швидкий розвиток торгівлі.Вдосконалення знарядь праці, суспільний поділ праці, а також торгівля створили передумови для виникнення державних утворень -- центрів світової цивілізації. В цілому ж господарство первісної доби мало натуральний характер.

8. Господарство та економічна думка Стародавнього Єгипту та Месопотамії

До країн Стародавнього Сходу ми відносимо Стародавній Єгипет, державні утворення Межиріччя (Шумер, Вавилонське царство), Стародавню Індію, Китай та інші.

Господарство перших цивілізацій в історії людства мало багато спільних рис, разом з тим відзначалося певними особливостями, що відрізняло їх від країн античного світу (Стародавня Греція та Рим), які виникли і розвивалися на господарській та духовній основі Сходу, але значно пізніше.Країни Стародавнього Сходу були розташовані у вигідних географічних та кліматичних умовах. Саме ці обставини сприяли інтенсивному розвитку землеробства на високоурожайних, поливних землях долини річки Ніл у Єгипті. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Проте найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства, яка перетворила Єгипет у могутню централізовану державу, квітучий оазис світу. Згодом стародавні єгиптяни навчилися виплавляти бронзові виробив виробляти тонке лляне полотно, прикраси з золота і срібла. Особливо високого рівня розвитку досягла обробка каменю і будівельна справа, свідченням чого є єгипетські піраміди, інші архітектурні пам'ятки, які збереглися до наших днів.Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими регіонами велася жвава торгівля. Згодом в торгівлю з Єгиптом були втягнуті сусідні держави та народи. Єгипетські купці торгували зерном, золотом, сріблом, міддю, оловом, шкурами, слоновою кісткою, деревиною. В країні існували невільничі ринки, де вільно купували і продавали рабів.До країн східного рабства, а саме так називають історики країни Стародавнього Сходу, належали також державні утворення Межиріччя (Месопотамії). У долинах рік Тигр і Євфрат місцеві жителі успішно займалися землеробством, зводили греблі, канали, інші іригаційні споруди. Найпоширенішими сільськогосподарськими культурами тут були ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, яблуні. Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел і торгівлі. З ремісничих професій поширеними були каменярі, теслярі, ковалі, металурги, пекарі. В часи існування могутнього централізованого Вавилонського царства значного розвитку набула зовнішня та внутрішня торгівля. Вавилонські купці вивозили фініки, інжир, зерно, вовну, ремісничі вироби, а ввозили рабів, предмети розкоші, ліс, метали, камінь. Як свідчить кодекс законів царя Хаммурапі, у Вавилонському царстві існувало лихварство.

Отже, в країнах Стародавнього Сходу рабство мало патріархальний характер, сільська община була домінуючою в економіці цих країн.

9. Господарство та економічна думка Стародавніх Китаю та Індії

Економічна думка Стародавньої Індії, як правило, була оповита релігійною оболонкою. Писемними джерелами середини I тисячоліття до н.е. є переважно релігійні трактати буддійські та брахманістські (індуїстські). Вони дають уявлення про соціальну структуру суспільства і містять цікавий матеріал, що характеризує специфіку сприйняття окремих економічних категорій, зокрема власності, майна.Буддійське вчення проповідує відмову від власності як необхідну умову досягнення кінцевого спасіння -- нірвани.Рабство розглядається як перешкода до досягнення нірвани, а боргова кабала визнається за страшне лихо. Тому сповідується необхідність всіляко уникати заборгованості та своєчасно сплачувати борги.Велика кількість брахманістських творів грунтується на концепції трьох цілей життя людини -- релігійного обов'язку, матеріальної вигоди та чуттєвої любові.Найвідомішими книжками про обов'язок (дхарму) є "Закони Ману", про вигоду (артху) -- "Артхашастра",. "Закони Ману" (близько II ст. до н.е. -- I ст. н. е.) -- це збірка релігійних, моральних, політичних та правових вказівок, що приписувалися міфічному родоначальникові людей Ману.У "Законах Ману" економіка розглядалася як сфера діяльності варни вайшя. Вона об'єднувала тваринництво, землеробство, торгівлю та лихварство. Багатство давало право на особливу пошану тільки в середовищі самих вайшя. Ремесло як різновид обслуговуючої праці було долею варни шудра. Суспільним ідеалом був економічно незалежний господар."Артхашастра" показує величезну роль держави в господарському життi країни. У трактаті мовиться, в основному, про державні справи та царське господарство. Головною метою економічної політики держави є поповнення скарбниці. Відповідно до цього у "Артхашастрі" викладається вчення про управління та державні доходи.Економічна думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у рамках тогочасних філософських та політичних учень. Основними напрямами старокитайської суспільної думки були конфуціанство, легізм, даосизм та моїзм, які сформувалися у IV -- III ст. до н. е. Провідним напрямом було конфуціанство, яке, перетворившися на державну ідеологію, справляло великий вплив на соціально-економічний та політичний розвиток Китаю протягом майже двох тисячоліть. Назва цього напряму походить від імені його засновника -- Конфуція (Кун-цзи) (бл. 551 -- 479 до н.е.). Основні постулати вчення Конфуція викладено у збірці "Лунь юй" ("Бесіди й міркування"), записаній його учнями. Його вчення захищало архаїчні стосунки, вічний та незмінний порядок, установлений іще легендарними правителями глибокої давнини, сувору соціальну ієрархію, управління на засаді неухильного дотримання ритуалів, обрядів, певних норм етики та моралі; розглядало регламентацію патріархально-родинних відносин як запоруку стабільності державного ладу.До критиків конфуціанства належить Мо Ді (Мо-цзи) (479 -- 400 до н.е.) -- засновник школи моїстів.

10. Господарство античної Греції та його відображення в економічній думці

Стародавня Греція. У першій половині 1 тисячоліття до н. ери колись могутні Вавилонське царство та Єгипет внаслідок внутрішніх та зовнішніх обставин занепадають. У світовій історії розпочинається новий період, відомий під умовною назвою античний (давній). В авангард світового прогресу висувається Стародавня Греція, яка була розташована на межі трьох континентів -- Європи, Азії та Африки, що сприяло взаємодії різних культур. Через Середземне та Чорне моря проходили важливі торговельні шляхи, Греція, маючи зручні бухти, прекрасні кліматичні умови, значні природні багатства, вбирає матеріальні, духовні, інтелектуальні здобутки різних культур і цивілізацій,

Численні острови, розділені гірськими хребтами, затоки і гавані визначали відокремленість, автономію економічного життя грецьких общин. Внаслідок цього антична громада, на відміну від сільської східної громади, виступала в основному як місто (поліс). Саме це зумовило перевагу грецького міста над селом. Сільське господарство, внаслідок гострої нестачі землі, мало Другорядне значення.Грецькі поліси являли собою окремі держави, центром якого було місто, оточене муром, йому належали довколишні долини чи острови. Ремісники працювали у невеликих майстернях по 3-12 чол., хоча в деяких із них кількість працюючих сягала 30-100 чол. Особливо успішно розвивалася в Стародавній Греції будівельна справа, обробка каменю, завдяки чому міста країни перетворилися у прекрасні ансамблі архітектурних шедеврів -- храми, палаци знаті, театри, стадіони, інші громадські споруди, які вражали світ своїми завершеними формами. Розвиток ремесла призвів до спеціалізації виробників. Стали спеціалізованими окремі міста-держави.Повільніше розвивалося в Греції сільське господарство. Це було зумовлено рядом факторів, деякі з них ми вже називали, а також тривалим пануванням двопілля. Орна земля, угіддя, інші природні багатства спочатку належали громаді, згодом перейшли до родової аристократії. Греки спеціалізувалися на вирощуванні пшениці. ячменю, розведенні садів, виноградників, оливкових гаїв. Оливкова олія використовувалася у харчуванні, парфумерії, для освітлення, а також була головною статтею експорту. В Єгипет, Італію та Причорномор'я вивозилось вино. Приміські селяни займалися городництвом, бджільництвом. Добре розвивалося тваринництво.

11. Економічна думка та господарський розвиток античного Риму

Історія Стародавнього Риму -- одна з найцікавіших сторінок розквіту і занепаду рабовласницького господарства, яке досягло класичних (завершених, найповніших) форм. В економічному житті Стародавньої Італії вирішальна роль належала сільському господарству. Юридичним власником землі виступала держава. Проте з часом відбувався процес передачі її у приватну власність -- патриціям (сенаторам, консулам, трибунам квесторам), а також вершникам (заможним людям, які займалися торгівлею, лихварством тощо). Форми земельної власності пройшли складну еволюцію від вілли (земельного маєтку площею , 25-100 га) до величезних латифундій з десятками тисяч гектарів землі і на початку н. ери трансформувалися у невеликі ділянки землі (парцели), які надавалися колонам - землеробам, вільновідпущеним рабам та іншим дрібним власникам на основі оренди. Право приватної власності на землю гарантувалося римським законодавством ( "Закон XII таблиць") та державою.Сільське господарство було багатогалузевим. В Римській державі провідна роль належала виноградарству, городництву, садівництву. Успішно розвивалося тваринництво, птахівництво, вирощувалися зернові культури (пшениця, ячмінь, просо, овес), а також технічні (льон, коноплі).Значних успіхів було досягнуто в ремеслі. Археологічні знахідки свідчать про його високий розвиток і професійну майстерність римських ремісників. Міські фортеці, храми, палаци, громадські споруди, водопроводи, лазні, каналізація, іригаційні системи вражали сучасників своєю досконалістю. Відомими далеко за межами Римської держави були зброярі, які виготовляли найсучаснішу зброю (мечі, шоломи, щити тощо). Римська держава славилася будівництвом та утриманням доріг (деякі з них збереглися по наших днів), які зв'язували Рим із провінціями. Розкопки м. Помпеї, знищеного виверженням вулкану Везувій, дають реальну картину ремісничого розвитку римської держави.В Стародавньому Римі існувала досить розвинута грошова система. Наслідуючи греків, римляни відливали мідні монети.

12. Історичні умови формування та своєрідність економічної думки середньовіччя

Починаючи з X--XI ст., відбувається процес відокремлених ремесла від сільського господарства та зростання ролі міських поселень, зумовлений низкою причин, головною з яких є комутація ренти, яка відкрила шлях міграції населення, чим і скористалися передусім сільські ремісники. Відхід ремісників із села, переселення їх до більш значних ринкових осередків, заснування міст як їх центрів стає важливою рисою господарського розвитку в розглядуваний період.Істотно змінюється і правовий статус міста. У попередній період міста були сеньйоральними володіннями певних феодалів, тих, яким належала земля, на якій виникало місто їх огороджували кам'яними стінами та іншими оборонними спорудами, доступ у них був обмежений, а населення обкладалося такими ж повинностями на користь феодала, як і населення сіл. Усе це викликало невдоволення міщан, і, поступово зростаючи, воно призвело до так званих комунальних революцій. Населення міст, що досягли певної економічної ваги, починає боротьбу за звільнення від влади земельних магнатів, яка спочатку спрямовувалася на зменшення та стабілізацію ренти, але поступово перетворилася па боротьбу за свободу та самоуправління. Кожне місто здобувало незалежність по-різному - від відкритих збройних виступів до викупу жителями міст власних привілеїв та вольностей у сеньйорів за гроші. Майже скрізь ця боротьба закінчилася перемогою міст (комун). В Італії виник ряд міст-республік -- Венеція, Генуя, Мілан, Флоренція; у Франції та Нідерландах -- міста-комуни; у Німеччині -- імперські міста -- Бремен, Гамбург, Любек; в Англії більшість міст перейшла від старих власників під юрисдикцію короля. Усе це свідчило про формування міського самоврядування та соціально-економічної самостійності городян, які стали головною ознакою середньовічної західної соціокультурної традиції. Головна перемога мешканців міст (міщан) полягала в тому, що вони добилися особистого звільнення від кріпосної залежності. Це створювало сприятливі умови для ефективнішого розвитку ремесла та торгівлі.Середньовічні міста були слабо заселеними, хоча серед них виділявся, наприклад, Париж, який налічував близько 100 тис. мешканців, проте у більшості міст населення рідко коли перевищувало 10 тисяч мешканців, а домінували міста з кількістю населення менше 2000. Площа їх також нечасто перевищувала 1,5--3 га.

13. Загальні риси феодального господарства у Європі

В IX-XI вв. у більшості держав Західної Європи завершується процес формування: феодальних відносин. При всій своєрідності розвитку окремих країн у них чітко виступають загальні риси, характерні для сложившегося феодального способу виробництва. Панує феодальна земельна власність у вигляді вотчини (маєтку) у комбінації із дрібним індивідуальним селянським господарством. Основна маса селян перебуває вже в тієї або іншій формі залежності від феодального землевласника й зазнає важкої експлуатації з його боку. Ця експлуатація виражається у феодальній ренті й здійснюється за допомогою різних засобів позаекономічного примусу. Раніше вільна сільська громада перетворюється до цього часу в залежну або кріпосну громаду, а традиційні форми общинного землекористування застосовуються феодалами для гноблення селянства. Етапи феодалізму в цілому для країн Західної Європи визначаються з V до середини XVII ст., від падіння Західної Римської імперії до англійської буржуазної революції. При цьому доба раннього феодалізму тривала з V до Х ст. включно; розквіту феодалізму -- з XI по XV ст.; завершальна стадія, розклад феодального суспільства -- з XV ст. до середини XVII ст.

14. Становлення та розвиток феодальної системи господарства в окремих країнах Європи

Феодальне суспільство як у Західній, так і в Східній Європі, а також і в країнах інших континентів пройшло в своєму розвитку три основні стадії, або періоди, -- раннього, розвинутого та пізнього феодалізму. Раніше за інших країн феодальні відносини, на думку багатьох дослідників, склались у Китаї; в Європі їх формування датується V--VІІ ст. н. е. Різними є для різних країн і хронологічні рубежі, що відділяють період раннього середньовіччя від періоду його розквіту та входження у завершальну стадію. Етапи феодалізму в цілому для країн Західної Європи визначаються з V до середини XVII ст., від падіння Західної Римської імперії до англійської буржуазної революції. При цьому доба раннього феодалізму тривала з V до Х ст. включно; розквіту феодалізму -- з XI по XV ст.; завершальна стадія, розклад феодального суспільства -- з XV ст. до середини XVII ст.

Якщо в Італії та Франції феодалізм складався на основі синтезу римських та германських соціально-економічних інституцій, то в Німеччині, Англії, східноєвропейських країнах перехід до феодалізму відбувся через розпад родоплемінного ладу, обминаючи рабовласницьку формацію. На першому етапі найбільш важливим процесом у соціально-економічній сфері було становлення феодальних відносин, стрижнем яких є формування феодальної власності на землю. Цей процес відбувався двома шляхами. Перший -- через селянську громаду. Наділ землі, яким володіла селянська родина, переходив у спадок від батька до сина (а з VІ ст. -- і до дочки) і був їх власністю. Так поступово формувався аллод -- земельна власність, що вільно відчужується. Аллод прискорив майнове розшарування серед вільних селян: землі почали концентруватися в руках громадської верхівки, яка вже виступає як частина класу феодалів. Таким чином, це був шлях формування вотчинно-аллоідальної форми феодальної власності на землю, особливо характерної для германських племен. Господарство феодала носило багатогалузевий характер, що пояснюється необхідністю в умовах панування натуральних відносин забезпечувати всі потреби феодала. Орні землі феодального маєтку ділились на дві частини: панські (домен) та селянські. Францію часто називають класичною країною феодалізму, і це визначення стосується не лише економіки, але і її державного устрою. Саме тут досягла закінченого виразу притаманна феодалізму ієрархія у вигляді васалітету, економічний зміст якого полягає у перерозподілі феодальної ренти між пануючими верствами населення. Очолювалася держава королем; королівськими васалами були найбільші феодали -- герцоги, графи; їхніми васалами, у свою чергу, вважалися середні та дрібні феодали -- лицарі.

15. Економічна думка Середньовічного Сходу

Економічна думка країн Сходу у середні віки успадкувала основні ідеї мислителів стародавнього світу щодо питань управління країною, оподаткування населення, збагачення держави, організації сільського господарства як пріоритетної галузі економіки. її характерною рисою була натурально-господарська орієнтація, алегоричність та невіддільність від символічного характеру східної культури. Економічна думка середньовічної Індії відобразила жорстку станову ієрархію суспільства та специфіку індійської землеробської общини як саморегульованого соціально-економічного організму. Економічні ідеї не виділялись із комплексу релігійно-політичних учень і відігравали незначну роль у морально-етичних міркуваннях.Ек-чна думка середньовічного Китаю, відображена у династійних історіях, енциклопедіях, зібраннях імператорських указів та творів державних чиновників, засвідчує конфуціанське світосприйняття, перебудоване в дусі часу. Виступаючи складовою учення про управління країною та підтримку народу, вона підпорядковувалась вирішенню завдань збереження соціального миру в державі, управління фінансами та збагачення суспільства шляхом активної господарської діяльності правителів та чиновників.Ек-чна думка арабських країн у період середньовіччя розвивалась під впливом ісламу, викладеного в Корані -- священній книзі мусульман. Коран -- священна книга мусульман, основа релігійного та громадянського законодавства. Водночас Коран засуджує лихварство, оголошуючи його породженням сатани. Аллах дозволив торгівлю і заборонив ріст (позичковий процент), -- зазначається у Корані2. У зв'язку з цим Священна книга мусульман містить вимогу точності при сплаті боргів, жорстко регламентує процедуру укладання угоди та запису боргу. Багато важливих економічних ідей міститься у творах видатного мислителя арабського Сходу Ібн Хальдуна Основна йог праця "Кітак аль-Ібар свідчить про різносторсшність наукових інтересів ученого та геніальність висновків, які набагато випередили свій час. У своїх працях Ібн Хальдун:Висунув концепцію "соціальної фізики", в основі якої лежить визнання Закономірного прогресу людського суспільства, зумовленого економічними чинниками. Важливу роль відводив грошам, стверджуючи, що золото і срібло є мірою вартості "усього того, що люди створюють своєю працею", "предметом зберігання", "основою доходів, накопичень і скарбів". На думку Ібн Хальдуна, дорогоцінні метали не створюють багатства. Великого значення надавав торгівлі, розглядаючи її поряд із землеробством та ремісництвом як природний спосіб добування необхідних засобів для життя, прагнення людини до отримання доходу (торговельного прибутку) за рахунок дешевої купівлі та дорожчого продажу. Водночас він виступав проти надмірної дорожнечі, засуджуючи спекулятивні наміри купців, особливо спекуляцію хлібом, яка погіршує становище бідних верств населення. Відстоюючи низькі ціни на хліб, Ібн Хальдун зазначав, що "в силу особливого значення цього товару, необхідно віддати перевагу його важливості для прожитку над вигодами купців".

16. Економічна концепція Томи Аквінського

Хома Аквінський (1225--1274) був учнем Альберта Великого, відомого філософа середньовіччя. Його економічні погляди були сформовані під впливом праць Аристотеля. Виходячи з вимог "божественного порядку" та християнської моралі, він пропонує підпорядкувати їм усе життя суспільства, зокрема й економічні відносини. Саме з цих позицій він розглядає найважливіші проблеми тодішнього економічного життя: ціни, купівлі-продажу, проценту па капітал та приватної власності.Розглядаючи ціну, Хома Аквінський передусім намагається пояснити, яка ціна с справедливою. Він стверджував, що справедлива ціпа повинна відповідати двом вимогам: повинна забезпечувати еквівалентність обміну відповідно до кількості праці та видатків, а також забезпечувати учасникам обміну прожиття відповідно до їхнього соціального статусу. Тобто справедлива ціна повинна забезпечити різний рівень добробуту ремісникові, церковнослужителю та дворянину. Повинні також враховуватися і витрати на зберігання товару, доставку його та певне страхування на випадок можливих втрат. Водночас Аквінський закликає у процесі обміну керуватися насамперед вимогами вищої справедливості відповідно до божественного закону, за яким, якщо одна зі сторін втратила в процесі обміну, то інша, яка отримала більшу вигоду, винагородила потерпілу, адже саме цього вимагає справедливість. Ідучи за вченням Аристотеля, Хома Аквінський розрізняє, з одного боку, обмін товару на товар або грошей на товар для задоволення необхідних потреб, а з іншого -- обмін грошей на гроші або товари з метою отримання зиску. Але на відміну від Аристотеля, який перший вид обміну схвалював, а другий засуджував, адже він "живить жагу зиску", Аквінський вважав, що намагання отримати прибуток, який є метою будь-якої торгівлі, нічим не заперечує моральності, адже прибуток можна використати на корисні справи: утримання сім'ї, допомогу бідноті, пожертви. Водночас Хома Аквінський негативно ставиться до стягування відсотків за позичені гроші. Гроші він відносив до першої категорії, а тому й платити відсоток за них не є справедливим. Що правда, це стосується лише грошей, які позичалися на споживчі блага, а ось якщо гроші позичалися на продуктивне використання, то платити відсоток за позичку є цілком справедливим.

17. Економічна думка Росії та України в добу Середньовіччя

Економічна думка Росії та України за часів феодалізму своїм корінням сягає становлення та розвитку могутньої держави -- Київської Русі. Видатною пам'яткою економічного життя є "Руська правда" (30 р. XI ст.) -- збірник юридичних законів щодо майнових відносин і захисту прав власності феодальної знаті на кріпосних селян і на землю, а також на отримання грошових і натуральних виплат. Це юридичний документ, який складався впродовж багатьох років -- спочатку Ярославом Мудрим, за ним його синами, потім Володимиром Моно-махом. Він використовувався, доповнювався, редагувався в Київській Русі та інших слов'янських князівствах упродовж XIII--XVII ст.Велике значення у формуванні феодальних відносин у Київській Русі мало християнство, запроваджене в період князівства Володимира (988--989). Виникнення самостійних князівств (кінець XI -- початок XII ст.) було початком процесу феодальної роздробленості давньоруської держави та нового етапу формування соціально-економічної думки. Феодальна роздробленість послабила могутність слов'янської держави та стала причиною монголо-татарських пограбувань.Усе це посилювало тенденції до політичної централізації, основою якої стало Московське князівство за часів правління Івана Калити (1325-- 1340). Економічна думка цього періоду сприяла об'єднанню Росії, що позначилося на економічній політиці московського князя Івана III, а пізніше Івана IV (Грозного). Економічна політика Івана Грозного (1530--1584) базувалася на принципах завершення феодалізації села, досягнення єдності Російської держави й закріплення самодержавної влади царя. Яскравим представником економічної думки XVII ст. був Опанас Ордін-Нащокін (1605--1680), державний і політичний діяч, ініціатор заходів щодо затвердження абсолютизму, утвердження самостійності й незалежності Росії. У складеному ним "Новоторговому статуті" (1667) торгівля вважалася найважливішою статтею доходу Російської держави. На думку Юрія Крижанича (1618-- 1683), розвиток продуктивних сил у промисловості, землеробстві й ремеслах, а також праця простих людей, які створюють товари, можуть бути джерелом стабільніших державних доходів, ніж нагромадження золота й срібла від активної зовнішньої торгівлі. Ю. Крижанич вважав за доцільне сконцентрувати управління зовнішньою торгівлею та підпорядкувати його загальним інтересам народу.Провідним ідеологом російського купецтва кінця XVII -- початку XVIII ст. був Іван Посошков (1652--1726), відомий політичний і економічний діяч епохи Петра І, що поділяв принципи його реформаторської діяльності. Найважливіша праця вченого -- "Книга про злиденність і багатство" -- присвячена можливостям і необхідності примноження народного багатства, регламентації праці як промислових робітників, так і кріпосних селян, виважених відносин з природою. Економічна політика й соціально-економічні погляди Богдана-Зи-новія Хмельницького (1595--1657), гетьмана України, державного діяча й полководця, істотно вплинули на розвиток економічної теорії в Україні.

18. Соціальні утопії пізнього Середньовіччя

Основні ідеї утопічного соціалізму підтримав італійський філософ Томмазо Кампанелла (1568--1639). У книзі "Місто Сонця", опублікованій у 1623 p., він змалював устрій майбутнього комуністичного суспільства на прикладі держави соляріїв. Солярії живуть общиною; у них немає приватної власності й класів, а розподіл матеріальних благ безплатний та рівний; вони використовують удосконалені засоби виробництва. Для комунізму Т. Кампанелли характерні елементи примітивізму (спільність жінок, детальна регламентація побутових відносин) та невизначеність шляхів і методів переходу до нього.

Новий поштовх розвитку суспільно-політичної та економічної думки надала Англійська буржуазна революція (1642--1649). У революційний період великого поширення дістали ідеї левелерів ("зрівнювачів") -- виразників ідей дрібнобуржуазної демократії, які засуджували абсолютизм, обстоювали республіканську форму правління, пропагували свободу та рівність. На відміну від левелерів, які не заперечували приватну власність, діггери ("копачі"), що належали до лівого крила революційної демократії, висунули вимогу спільності землі та її доступності для кожного. Рух діггерів очолив Джерард Уінстенлі (1609--1652), який засуджував приватне земельне володіння.У своїй праці "Закон свободи" (1651) вчений сформулював утопічний проект майбутньої республіки, де забезпечуватиметься вільне користування землею і все необхідне видаватиметься безплатно. Спроба Дж. Уінстенлі реалізувати свій проект завершилася повною поразкою що свідчить про утопічність ідей ученого.Незважаючи на відмінності, соціальні утопії XV--XVII ст. багато в чому схожі. Це проекти суспільства, заснованого на суспільній власності на засоби виробництва й предмети споживання, де немає місця товарному виробництву та грошам. Пропонувалися принципи всезагальності праці й розвитку фізичних і розумових здібностей людей. Ідеї Т. Мюнцера, Т. Мора, Т. Кампанелли та Дж. Уінстенлі, попри їх утопічність, наївність і романтизм, відіграли велику роль у розвитку соціалістичної думки.

19. Передумови виникнення ринкового господарства в надрах пізньофеодального суспільства

XVI -- XVII ст. в еволюції європ цивілізації були періодом переходу від феод до індустр-го суспільства. Зміст цієї перехідної епохи полягав у розкладі феод відносин і формуванні передумов індустріалізації господарства, зародженні інститутів ринкової економіки.Голов причиною переродж феод відносин у ринкові виступила неадекватність форм організації феод господарства умовам його відтворення й подальшого розвитку суспільства. У надрах феод суспільства відбувалася еволюція господарського розвитку в напрямі поступового витіснення натуральної форми господарства товарною. Розклад феод господ-ва був пов'язаний з такими процесами, як розвиток товарного господарства, формування великих капіталів, використ найманої робочої сили тощо.

Передумови індустріалізації господарства та зародження інститутів ринкової економіки складалися в другий період європейського феодалізму в країнах Північно-Західної Європи. Головними з них були: просте товарне виробництво, купецько-лихварський капітал, руйнація натур форм феод господарства, грошова рента, станов. внутрішніх націон ринків. Створенню загальноєвроп товарного та грошового ринку сприяла між нар. торгівля.

Зростання продуктивності праці у сільському господарстві, збільшення обсягів виробництва сільськогосп сировини і продовольства, які спостерігалися від XII століття, відокремлення ремесла від землеробства, що відбулося під впливом об'єктивного процесу суспільного розподілу праці -- усе це спричинило екон відродження європейських міст.

У процесі свого розвитку ремесло поступово почало переходити у стадію товарного виробництва -- ремісники починають працювати на замовлення споживачів, а вироби продавати торгівцям. Формами організації такого виробництва стають регліснича майстерня, цех, мануфактура.У містах Зах Європи зароджується промислове й торговельне підприємництво. Місцеві жителі організовуються в ремісничі цехи й купецькі гільдії. Тут утворюється буржуазна економіка, яка й зруйнувала феодалізм.Цехове ремесло стало одним із головних перешкод на шляху капіталістичної промисловості, тому воно повинно було поступитися менш регламентованому мануфактурному виробництву.Мануфактура -- підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямах: 1) торговий капітал підпорядковував виробництво; 2) виробник ставав і підприємцем, і купцем. Одночасно в промисловості зберігалися ремесло і дрібне товарне виробництво. Складні операції європ купецтва, розширення торг оборотів і безперервність торг угод покликали до життя нові установи -- біржі, де купці чи їхні прикажчики могли щоденно зустрічатися й укладати комерційні та грошові угоди. Біржа стає постійним місцем зустрічі банкірів та їх агентів торговців, маклерів, комісіонерів, Пізніше почали утворюватися банківські контори та банки. Збільшення масштабів торгових операцій приводить до появи перших закритих товариств з обмеженою відповідальністю -- командитних, а потім й акціонерних, які поступово починають витісняти сімейні фірми. Так виникають позасімейні господарства. Усе це свідчило про пожвавлення екон життя внаслідок розвитку нових господарських форм.3 14-15ст. торговий і лихварський капітал починають проникати у виробництво. Товарно-грошові відносини набувають ширшого розвитку, виникають елементи нової, капіталістичної господарської системи.

20. Меркантилізм -- перша економічна концепція доринкової економічної теорії

Керівним принципом Меркантилізму був арістотелівський поділ господарства на економіку і хрематистику із засудженням останньої . У центрі уваги опинясться саме хрематистика -- "породження" грошей грошима. Меркантилісти шукають зв'язку між господарськими явищами, але шукають його на поверхні явищ, у сфері обігу. Економічні погляди меркантилістів не можна розглядати як едину, цілісну, наукову теорію. Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні положення: -багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто нагромадження грошей; -виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку; -безпосереднім джерелом багатства е сфера обігу; -сфера обігу е водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі; - Джерелом багатства е лише зовнішня торгівля; треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати .Ранній меркантилізм грунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге -- зберегти гроші в самій цій країні. Відтак поставала вимога якнайменшого витрачання і якнайбільшого нагромадження грошей у країні з одночасною забороною їх вивезення.. Властиві монетарному меркантилізму XVI ст. заходи -- заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збільшення видобутку золота та срібла там, де це було можливим. Пізній меркантилізм грунтувався на ідеї активного торговельного балансу, тобто на прагненні залучити в країну більше грошей за рахунок перевищення товарного експорту над імпортом. Європейські меркантилісти єдиним джерелом прибутку вважали нееквівалентний обмін. Теорія "грошового балансу"теорія раннього меркантилізму може розцінюватися як теорія "грошового балансу". Меркантилісти заперечували не лише товарну природу грошей, але і їхній зв?язок з дорогоцінними металами. Теорія "торгівельного балансу"Пізні меркантилісти змінили акцент у теорії монетаризму, протиставляючи ідеї "грошового балансу" ранніх меркантилістів ідею "торговельного балансу", згідно з якою держава стає тим багатшою, цим більшою є різниця між вартістю вивезених і ввезених товарів. Ідеї пізніх меркантилістів Істинний меркантиліст Т. Мен бачив багатство переважно в його грошовому виразі -- у золоті і сріблі. Розвиток виробництва він розглядав як засіб розширення торгівлі. Дж. Локк, який вважав, що "багатство" потрібно розглядати не просто як велику кількість золота і срібла, а у порівнянні з іншими країнами. Вплив меркантилістів на інші сфери економіки не завжди був адекватним. Прикладом цього може бути Франція, де найбільш активним провідником політики протекціонізму в XVII ст. вважався суперінтендант (міністр) фінансів Жан-Батіст Кольбер. При ньому у промисловості країни створювалась могутня мережа мануфактур, хоч підкреслимо, не стільки заради розвитку національної промисловості, скільки для забезпечення прибутків королівського двору, який відзначався розтринькуванням коштів. Водночас шляхом заборони ввезення хліба і безперешкодного його вивезення стримувався розвиток фермерства, що в остаточному підсумку стало фактором "вузькості" внутрішнього ринку порівняно з давньою суперницею Франції -- Англією. Пізніше французький меркантилізм стали називати кольбертизмом.

21. Економічний розвиток європейських країн у період переродження у ринкове феодального господарства наприкінці XV -- на початку XVI ст.

XV- XVI ст. в еволюції європейської цивілізації були періодом переходу від феодального до індустріального суспільства. Зміст цієї перехідної епохи полягав у розкладі феодальних відносин і формуванні передумов індустріалізації господарства, зародженні інститутів ринкової економіки.Головною причиною переродження феодальних відносин у ринкові виступила неадекватність форм організації феодального господарства умовам його відтворення й подальшого розвитку суспільства. У надрах феодального суспільства як ціл-ковито об'єктивне явище відбувалася еволюція господарського розвитку в напрямі по-ступового витіснення натуральної форми господарства товарною. На кінець XV ст. в країнах Західної Європи було багато зроблено для розвитку промислового виробництва. Попит на метал сприяв удосконаленню доменної печі, що дало можливість одержувати більш якісний метал.У гірничій справі впроваджуються насоси для відкачування води з шахт та різні підйомні механізми, що позитивно вплинуло на видобуток руди та вугілля. В ткацькому виробництві було вдосконалено ткацький верстат, з'явилася в'язальна машина, що дало можливість збільшити виробництво тканин.Особливо великі досягнення були зроблені у виготовленні вогнепальної зброї різних видів та рушниць.Відбулися суттєві зрушення у суднобудуванні. В кінці XV ст. було побудовано новий тип морського судна -каравеллу.Криза натуральної сис-теми господарства була початком становлення господарства ринкового типу.У країнах За-хідної Європи початок переходу від феодального до капіталістичного господарства пок-лали зміни у сфері матеріального виробництва, а також розширення внутрішнього і зовнішнього ринку, що сформувалися на межі XV і XVI століть.На кінець XV ст. економіка феодального господарства в країнах Західної Європи набула певного розвитку. Чітко окреслилося феодальне та селянське господарство. Швидко зростає економічна роль феодальних міст, які стрімко розвиваються, а в них ремісничого виробництва, що перетво-рюється на дрібнотоварне, поглиблюється суспільний поділ праці,розвивається внутрішня та зовнішня торгівля, зростає роль грошей.Поділ праці набуває якісно нового значення і відбувається на різних господарських рівнях; міжнародному, макроекономічному, мікрое-кономічному.У процесі розкладу феодальних господарств та переходу до індустріалізо-ваних капіталістичних господарств вирішальна роль належить розвиткові науки, техніки, промисловості, сільськогосподарського виробництва, результатом чого було створено пе-редумови для здійснення великих географічних відкриттів кінця XV -- початку XVIII ст