Історія економічних вчень

74. Економічний розвиток європейських країн і США у період Другої світової війни

У роки війни в більшості країн г-ство занепало або розвивалося, орієнтуючись на задоволення лише воєнних потреб. Єдиною державою не зазнала краху, а навпаки, виявилася в 1945 p. США. Обсяг промислового в-цтва США значно зріс. У 1939--1944 pp. виплавка сталі збільшилася на 70%, електросталі, легованої сталі -- більше ніж у 4 рази, видобуток кам'яного вугілля -- на 60 %, а коксівного -- в 4 рази. Динамічно розвивалися кольорова, хімічна, електротехнічна, нафтопереробна, автомобільна, літакобудівна галузі. Найшвидше розвивалася суднобудівна промисловість. Лише за 1943 p. американці збудували флот, рівнозначний усій англійській флотилії 1939 р. Ніде в світі військова промисловість не розвивалася такими швидкими темпами, як у США. Впроваджені нові п-ства та найновіше устаткування на суму 25 млрд дол. В усіх галузях застосовувалися новітні досягнення науковотехніч.прогресу, механізація, автоматизація, стандартизація, спеціалізація.У воєнній промисловості продуктивність праці зросла. У 1943 р. обсяг промислового виробництва подвоївся порівняно з 1937 р. США -- єдина країна, яка в роки війни, випускаючи воєнне спорядження, не припиняла виробництво товарів мирного призначення. Різко збільшилися державні капіталовкладення в економіку. За державний кошт будувались і модернізувались заводи. У воєнні роки тривав процес концентрації виробництва, зокрема в хімічній, металургійній, газонафтовій, машинобудівній галузях. Незважаючи на незначне розширення посівних площ обсяг с/г в-цтва у США зріс порівняно. Кон'юнктура сприяла підвищенню цін на с/г продукцію. Це дало можливість фермерам оновити і розширити матеріально-технічну базу своїх го-ств. Технічний прогрес стимулював підвищення продуктивності праці. Фермери не тільки повністю забезпечували продовольством своє населення, а й експортували с/г продукцію в десятки країн світу.США захопили головні позиції в економіці більшості країн.Загальні втрати Великобританії оцінюються в близько 1/4 національного багатства країни. Ще напередодні війни прем'єр-міністр Великобританії У. Черчіль виробив надзвичайні заходи щодо переведення мирної економіки на воєнний лад. У 1939--1945 pp., напружуючи всі людські й матеріальні ресурси, промисловість Великобританії налагодила масове в-цтво літаків, танків, гармат, інших видів зброї та боєприпасів. Імпорт сировини надходив до Британських островів з перебоями. Німецькі підводні човни знищили 1/3 торгового флоту Великобританії. В 1944 p. видобуток кам'яного вугілля порівняно з 1938 p. знизився більше ніж у 4 р., залізної руди -- у 12 раз. В-цтво с/г продукції скоротилося наполовину. Через нестачу трудових ресурсів припинився обробіток землі на 1,5 млн га. Наприкінці війни Британська імперія формально не припинила свого існування. В Африці вона навіть "заокруглила" власні колоніальні володіння за рахунок Лівії та Сомалі. Проте в інших районах світу, де її вплив до війни був особливо сильним (Близький Сх., Індія, Пд-Сх. Азія), вже господарювали США, витіснивши союзників -- Великобританію та Францію. Великобританія, хоч і перемогла у другій світовій війні фашистську Німеччину, зберегти могутню імперію вже не мала сил, розвалилася, що було, закономірно. Франція до 1939 p. була однією з найрозвиненіших держав світу. Спираючись на високий промисловий потенціал,с/г, фінанси, уряд міг захистити країну від німецько-фашистських загарбників. Однак того не сталося. У результаті цього в червні 1940 p. Францію окупувала гітлерівська Німеччина. Понад 4 роки французькою економікою повністю розпоряджалися німецькі загарбники.. Рівень промисловості в 1944 p. порівняно з довоєнним становив 38%. В-цтво продукції с/г зменшилося в 2 рази. 600 тис. французів фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Франція втратила весь торговий і військовий морський флот. Капіталовкладення за кордоном зменшилися в 10 разів.Фашистська Німеччина, головний винуватець другої світової війни, зазнала більших втрат, ніж США та всі західноєвропейські країни разом узяті. Ще з середини 30-х р. гітлерівська адміністрація вела відкриту тотальну підготовку до війни. Було запроваджено карткову с-му на харчові продукти і промислові товари широкого вжитку. Від експлуатації господарств Франції, Бельгії, Голландії, Угорщини, Румунії, Болгарії, Словаччини німці отримали величезний прибуток. З цих країн на заводи Німеччини надходили стратегічні ресурси. Спад у воєнній фашистській промисловості настав уже в 1942 p. Держави антигітлерівської коаліції набагато випередили супротивника у в-цтві різних видів озброєння. У результаті другої світової війни зазнав серйозних руйнувань механізм міжнародних валютних відносин. Так, уже під час війни розподіл запасів золота в розвинених країнах набув ще більш нерівномірного характеру, ніж у довоєнні роки. У США за 4 р. (1938-1941) запаси золота збільшилися в півтори рази, а у Великобританії знижувалися. У деяких країнах за роки війни великою мірою зросла державна заборгованість: Проте ні збільшені під час війни податки, ні зростаючі державні позики не спроможні були ліквідувати дефіцит державних бюджетів воюючих країн

75. Історичні передумови виникнення кейнсіанства

Аж до 30-х років ХХ ст. серед учених-економістів панувала думка, що за допомогою механізму вільного ціноутворення економіка автоматично прямує до рівноваги -- коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції. Дійсність спростувала ілюзії неокласиків щодо здатності ринкового механізму автоматично забезпечувати рівновагу на ринку товарів, так само як і на ринку праці й капіталу. Найбільш наочним свідченням цього був циклічний характер розвитку капіталістичної економіки. Постійно повторювані зі зростаючою силою кризи супроводжувалися зниженням рівня виробництва, інвестицій, зайнятості, заробітної плати, серйозними труднощами у збуті товарів, розладом усього економічного механізму. Економічна думка того періоду виявилася нездатною дати задовільне пояснення цим явищам, а тим більше вказати способи подолання криз. Багато економістів зв'язували настання криз і наступних піднесень з настроями оптимізму чи песимізму в бізнесменів. Існували теорії, які пояснювали кризи порушенням пропорцій між галузями господарства, або навіть банківською процентною політикою.З розвитком капіталізму швидко руйнувалися механізми автоматичного ринкового саморегулювання. На рубежі ХХ ст. монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства. Вільне переливання капіталу та робочої сили, вирівнювання витрат виробництва, цін та норми прибутку стають тепер неможливими.Але найбільш гостро нездатність капіталістичної економіки до планомірного розвитку проявилася у роки світової економічної кризи 1929--1933 рр. та наступної депресії 30-х років. 1933 р. в капіталістичних країнах налічувалося 33 млн безробітних, у тім числі в США -- 16 млн, що становило одну третину всієї робочої сили. У промисловості США виробничі потужності функціонували лише на 50 %, а в Англії -- ще менше. До 1933 р. промислове виробництво та національний дохід США знизилися більше ніж на половину. Інвестиційна діяльність у деякі роки кризи повністю припинялася. Вихід з кризи був настільки тривалим та болісним, що навіть у 1938 р. рівень виробництва в багатьох країнах не досяг показни- ків 1929 р.Економічна криза 1929--33 рр. продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів. Високий рівень усуспільнення та ускладнення господарського механізму нагально потребували планомірного регулювання економіки в загальнонаціональних масштабах, тобто посилення ролі держави в економіці.Перші кроки у цьому напрямку було зроблено у США реалізацією "Нового курсу" президента Ф. Рузвельта.Попервах посилене державне втручання в економічне життя пояснювалося суто практичними міркуваннями без відповідної теоретичної бази. Опублікувавши 1936 р. книжку "Загальна теорія зайнятості, процента та грошей", англійський економіст Дж. М. Кейнс створив цю теоретичну платформу і став ідеологом нового напряму у буржуазній економічній науці, котрий обгрунтовує неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідність державного втручання в економічні процеси.

76. Теоретична система та економічна програма Дж. М. Кейнса

Кейнсіанство -- одна з провідних течій сучасної економічної думки. Свою назву отримала від автора основних її концепцій -- Джона Мейнарда Кейнса (1883 -- 1946), англійського економіста, державного й політичного діяча.На всіх етапах своєї діяльності Кейнс проявляв особливий інтерес до застосування економічної теорії в рішенні конкретних прикладних проблем економічної політики.Йому властива була майже систематична участь у розробці практичних рекомендацій для економічної політики уряду Великобританії.З 1942р. до своєї смерті був директором Англійського банку.В 20-30рр. виступив з рядом робіт з економічних питань. Найбільш відомою є його книга "Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей" (1936р.). В ній він сформулював основні положення тієї системи поглядів, яка одержала назву кейнсіанство.Однією з головних теорій Кейнса є ідея державного регулювання ринкової економіки, а тому Кейнс увійшов у історію економічною науки саме як розробник теорії і програми такого регулювання, сформульованого ним у формі загальної теорії зайнятості. На відміну від класиків та неокласиків Кейнс не розглядав капіталізм, як систему економічних гармоній. Він говорить про притаманні цьому суспільству недоліки. Основними з них він вважав не повне використання виробничих та трудових ресурсів, кризи, безробіття. Кейнс зробив спробу дослідити причини цих недоліків і розробив конструктивні рекомендації щодо їх усунення.На думку Кейнса головна причина криз та безробіття - недостатність сукупного попиту. Його недостатність обумовлена дією основного психологічного закону. Згідно з цим законом зі зростанням доходу збільшується і споживання, але не тією мірою, якою збільшується доход, оскільки зростає схильність до заощаджень. Це стримує зростання попиту і споживання.Тому в центрі теорії Кейнса - проблема факторів, що визначає величину попиту та його зростанням.Досліджуючи цю систему Кейнс ввів такі поняття, як схильність до споживання - це доля споживання в національному доході; схильність до заощадження визначається чистиною доходу, що заощаджується; схильність до інвестицій - частина національного доходу, яка йде на розширення виробництва; переваги ліквідності, прагнення перетворити в позичкову форму; гранична ефективність капіталу - норма прибутку тощо.На перший план висувається споживання і найважливішою категорією є категорія ефективності попиту.Кейнс розрізняв двоякий попит - споживчий та інвестиційний (виробничий) на засоби виробництва. Кенс розглядає ефективний попит у зв'язку з дією 3-ох факторів - схильність до споживання. Цей фактор визначає величину споживчого попиту, його недостатність обумовлена дією психологічного закону, однак вона може бути компенсована за рахунок другого фактору - схильності до інвестицій. Цей фактор визначає величину інвестиційного попиту. Саме інвестиціям Кейнс відводить визначну роль у визначенні розмірів зайнятості, ріст інвестицій розглядався як найважливіший у забезпеченні ефективного попиту, однак на думку Кейнса ефективний інвестиційний попит недостатній, це обумовлено спадною граничною ефективністю капіталу, та стійким рівнем відсотка; внаслідок перевага ліквідності - грошова форма капіталу, як найбільш зручної. Тому третій фактор - перевага ліквідності. Цей фактор спричиняє зворотну дію на ефективний попит, в результаті відбувається невідповідність сукупного попиту - сукупній пропозиції.З'ясувавши причини, що породжують недоліки капіталістичної системи та фактори, які на них впливають, Кейнс розробив практичні рекомендації по їх усуненню - економічну програму державного регулювання економіки.На думку Кейнса держава повинна стимулювати підвищення ефективного попиту, перш за все - інвестиційного, продуктивного, за рахунок бюджетних методів (система державних закупівель і домовленостей), за рахунок заходів по підвищенню граничної ефективності капіталу і знищенню норми процента за допомогою помірної інфляції, впровадження пільгової (заохочувальної) для корпорацій системи податків, державного субсидіювання з метою росту виробництва. Таким чином податки і займи розглядалися Кейнсом як інструмент антициклічного регулювання. Він пропонував розвиток будь-якого виробництва, підтримку його з боку держави. В цілому економічна теорія та програма Кейнса спричинили величезний вплив на розвиток економічної науки та економічну політику провідних країн світу.До мультиплікатора Кейнса додали акселератор.

77. Поширення кейнсіанства в різних країнах

Послідовники Кейнса висунули три проблеми, які мають відносно самостійний характер: проблему динамічної рівноваги, проблему тривалих відхилень від стану динаічічної рівноваги та проблему короткотривалих відхилень, або циклічних коливань. Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, називають неокейнсіанством.Вивчаючи неокейнсіанство, слід мати на увазі, що в ньому домінують дві тенденції: американська, пов'язана з іменами ряду економістів США, та європейська, репрезентована передовсім дослідженнями французьких учених. Отже, необхідно послідовно розглянути концепції цих учених-неокейнсіанців.У СІЛА ідеї Дж. М. Кейнса розвивали ще з 30-х pp. його американські послідовники і передовсім економісти Гарвардського університету Е.Хансен (1887--1975) та С.Харріс (1897--1974). Ґрунтовне вивчення їхніх концепцій (насамперед інвестиційної теорії циклу) допоможе усвідомити загальні риси (особливості) американського неокейнсіанства. Так, по-перше, його характерною рисою є те, що в поясненні найважливіших економічних проблем чільне місце надається інвестиціям. Послідовники Кейнса виходять з того, що причина циклічності, а водночас і причина періодичних криз та безробіття полягає в "коливаннях динаміки інвестицій". Капіталовкладення набувають характеру своєрідної незалежної змінної, від якої залежать інші змінні. По-друге, американські неокейнсіанці доповнили концепцію мультиплікатора Кейнса концепцією акселератора, який характеризує зворотний зв"язок між національним доходом та інвестиціями. По-третє, велике значення в неокейнсіанській теорії циклу має поділ капіталовкладень на автономні (незалежні від руху споживання або національного доходу) та похідні інвестиції (пов'язані з розширенням споживання внаслідок зростання національного доходу). Саме останній тип інвестицій бере участь у моделі "мультиплікатор-акселера-тор". По-четверте, американські послідовники Кейнса змінили метод перманентного регулювання й спрямування приватних і державних інвестицій на метод маневрування державними витратами (видатками) залежно від економічної кон'юнктури (незважаючи на можливий дефіцит державного бюджету). Він є основною складовою концепції "вбудованих" стабілізаторів і неокейнсіансь-ких антициклічних програм, які теж слід докладно розглянути.Далі необхідно перейти до вивчення неокейнсіанства у Франції. Його особливістю є те, що деякі французькі економісти вважали необов'язковим положення Дж. М. Кейнса щодо регулювання позичкового процента як засобу стимулювання нових інвестицій. Вони запропонували використання індикативного методу планування економіки як визначального засобу забезпечення незгасання інвестиційного процесу. Слід розглянути концепцію індикативного планування, автором якої є Ф. Перру і яка справила значний вплив на практичну реалізацію програмування економіки Франції.

78. Неокейнсіанські теорії економічного зростання

Розподіл темпів росту за країнами і порівняння результатів за період 1950--1970 років із результатами попередніх 80 років свідчить про найбільші успіхи насамперед Західної Європи та Японії .Якщо до 1960 року найвищі показники темпів зростання серед європейських країн демонструвала Німеччина, то вже в період від 3960 до 1970 року, економічний розвиток стає рівномірнішим. Ситуація 1960-х років характеризувалася як загальним прискоренням економічного зростання, так і певною уніфікацією його параметрів. Виняток становила хіба що Велика Британія, хоча й у цій країні темпи розвитку починаючи з повоєнного періоду були найвищими за період від 1870 до 1960 року. Рівень споживання у Західній Європі та Японії тривалий період був нижчим, ніж у США, і лише після 1950 року можна було казати про досягнення американського рівня споживання.Рівень споживання у Західній Європі та Японії тривалий період був нижчим, ніж у США, і лише після 1950 року можна було казати про досягнення американського рівня споживання. У Західній Європі виникнення економіки, ґрунтованої на принципах взаємної співпраці та соціального партнерства сприяло об'єднанню інтересів власників капіталу, роботодавців, профспілок як представників інтересів найманих працівників та держави в єдиній політиці економічного зростання.Виробництво сировини, енергії і продуктів харчування за межами національної економіки також забезпечувало великий потенціал для розвитку провідних країн світу шляхом використання потенціалу менш розвинених країн. Розглядаючи спрощену, однофакторну модель економічного зростання Харрода-Домара, зазначимо її основні риси: -визначення вирішального умовою динамічної рівноваги(поступального руху) ринкової економіки, постійних (сталих) темпів економічного зростання;-визнання постійності в тривалому періоді норми нагромаджень (частка нагромаджень у доходах) і граничної ефективності інвестицій (маржинальний коефіцієнт);-пояснення того, що динамічна рівновага і сталі темпи економічного зростання досягаються не автоматично, а є результатом активного державного регулювання економіки;-визнання вирішальної ролі інвестицій у забезпеченні зростання доходу, що сприяє розширенню зайнятості, яка, своєю чергою, запобігає виникненню недовантаження підприємств і безробіття;-визнання кейнсіанської концепції про залежність характеру і динаміки економічних процесів від пропорцій між інвестиціями і заощадженнями, а саме: випереджувальне зростання інвестицій є причиною інфляції, а заощаджень -- причиною неповної зайнятості. Звідси -- лише рівність Інвестицій і заощаджень забезпечує економічну рівновагу без інфляції й за повної зайнятості.Дослідження умов і факторів економічного зростання означало трансформацію статичного підходу в динамічний. Можливість існування сталої динамічної рівноваги доводиться в праці британського вченого Дж. Міда "Неокласична теорія економічного зростання" (1961).

79. Посткейнсіанство

Історично посткейнсіанство сформувалося злиттям двох наукових напрямків: англійського лівого кейнсіанства з центром у Кембріджі ( Дж. Робінсон -- загальновизнаний лідер цієї течії), і американської групи економістів (Р. Клауер, П. Девідсон, А. Лейонхуфвуд, С. Вайнтрауб, Х. Мінскі та ін.). Ліві кейнсіанці, найбільш яскравим представником яких була Джоан Вайолет Робінсон (1903--1983), а також Н. Калдор, П. Сраффа. варіант кейнсіанської теорії, спрямований на захист інтересів немонополістичного капіталу, фермерів, інтелігенції, службовців та робітників. Корінь зла представники цього напрямку бачать у недостатності "ефективного попиту", наслідком чого є безробіття та кризи. У посткейнсіанських теоріях розподілу розвинуто далі кейнсіанський постулат про рівність чистих інвестицій та добровільних заощаджень. Але, посткейнсіанці, аналізуючи механізм, що забезпечує вирівнювання очікуваних заощаджень та інвестицій, особливо наголошують на потребі змін у системі розподілу. Так, система розподілу за Калдором має забезпечувати відповідний рівень заощаджень." якщо заощаджень недостатньо, то треба збільшити доходи тих, хто більше заощаджує".Важливу роль у формуванні теоретичної концепції лівого кейнсіанства, яке виступає під гаслом "антимаржиналістської революції", крім Дж. Робінсон, відіграв один із представників кембріджської школи П'єро Сраффа. Його концепцію, викладену у книжці "Виробництво товарів за допомогою товарів" (1960) Сраффа відкидає неокласичну теорію формування вартості й розподілу, пориває з концепціями "граничної корисності" і "граничної продуктивності", повертаючись до теорії вартості Д. Рікардо. Конкуренцію в сучасній економіці західних країн Сраффа визнає за недосконалу. На його думку межами дальшого розширення виробництва для підприємця є проблеми реалізації виробленого товару, у результаті чого знижуються ціни і зростають витрати обігу. згідно з класичною теорією ціна є основною умовою вільної конкуренції. проте, вважає, що ціна на товари є не єдиним привілеєм для покупців. Факторами, що зумовлюють вибір ними того чи іншого товару, є його якість, торговельна марка тощо.Сраффа, а також Дж. Чемберлін наголошують, що у сучасній економіці чиста конкуренція є лише дефініцією, але такою є й чиста монополія. А отже, в реальній економіці ці дві тенденції тісно переплітаються, породжуючи одна одну. Критика ортодоксального кейнсіанства у США ведеться за такими основними напрямками. По-перше, "ортодокси" не розробляли теорії інфляції, відірвавши реальні процеси від процесів ціноутворення. У результаті цього їхні теорії циклу та рецепти антициклічної політики виявилися неспроможними за умов стагфляції. По-друге, вони ігнорували роль грошово-кредитних факторів та фінансової системи в цілому як причин, що породжували і стимулювали економічну нестабільність. Саме на цих проблемах зосереджує свою увагу нове кейнсіанство.

80. Кейнсіанська теорія та економічна політика

Особливе місце кейнсіанство посіло в економічній теорії та практиці США. багато заходів, які проводилися у період "Нового курсу" було прямо "запозичено" в Кейнса: організація громадських робіт, фінансування державного будівництва важливих господарських об'єктів, курс на дефіцитне фінансування тощо. 1946 року . До початку 60-х рр. головним мотивом для здійснення тих чи інших заходів економічної політики, що впливали на економіку в цілому, була криза або загроза кризи. Проте досвід другої половини 50-х рр. показав, що антикризові заходи не забезпечують тривалого піднесення, високих та стійких темпів економічного зростання. Американські економісти дійшли висновку, що необхідно концентрувати увагу не на антикризових заходах, а на заходах зі стимулювання зростання, які водночас запобігатимуть і кризам. Таким чином, змінився головний мотив спрямування заходів державної економічної політики. Економісти, які посідали командні позиції в державних економічних органах у цей період, були переконаними кейнсіанцями. Погляди Кейнса поділяли і найближчі економічні радники Дж. Кеннеді та Л. Джонсона. Президент Кеннеді поклав в основу своєї економічної політики найновіші досягнення сучасної йому економічної науки. Необхідність стимулювання економіки почали визначати, виходячи з фактичного розриву між потенціальним та реальним валовим національним продуктом, а не із загрози можливої економічної кризи. Цю політику навіть назвали "новою економікою". Що стосується наступного десятиріччя, то на межі 70-х рр. важливе місце в економічній політиці уряду зайняла проблема контролювання інфляції. Кейнсіанські ідеї були дуже популярними в Німеччині, особливо у середині 60-х рр., коли й тут стали помітними ознаки економічної кризи. Уряд Кізінгера розробив антикризові заходи згідно з кейнсіанськими рецептами, тобто використовував дефіцитне фінансування, помірну інфляцію, маневрування ставкою відсотка тощо.Кейнсіанські концепції торували собі шлях і в інших західних країнах, зокрема на батьківщині їхнього автора -- Великобританії. Тут іще 1944 р. було опубліковано урядову Білу книгу "Політика у сфері зайнятості" з обгрунтуванням урядової політики забезпечення максимального використання трудових ресурсів, а також підтримування на високому рівні урядових витрат з метою забезпечення попиту. Але на межі 70--80-х рр. кейнсіанська теорія і концепція державного регулювання економіки зазнала серйозних випробувань. Глибока світова криза 1974--1975 рр. показала слабкість і уразливість практичних рекомендацій кейнсіанства. Кейнсіанство і його модифіковані версії (неокейнсіанство та посткейнсіанство) не дали сподіваних наслідків. Заходи держави, спрямовані на забезпечення повної Нині кейнсіанство як теоретична система і як концепція економічної політики втратило колишню панівну роль і перебуває в опозиції до поширеної скрізь консервативної ортодоксії.

81. Стан економічного потенціалу України на момент проголошення незалежності

На момент проголошення незалежності молода держава у спадщину від Радянського Союзу отримала "величезне нагромадження невирішених у минулих століттях і десятиліттях проблем та дуже мало такого, що допомогло б вистояти на важких поворотах історії національного відродження". Українська економіка протягом багатьох років виконувала функції сировинного придатку; продукція, що вироблялася для кінцевого споживання, не перевищувала 1/3 від загального виробництва в республіці. Союзним урядом, особливо у 70-80-ті роки, постійно обмежувалися капітальні вкладення, необхідні для ефективного функціонування економіки республіки, відбувалося постійне "старіння" основних фондів, знижувався коефіцієнт їх придатності, що стало однією з основних проблем української економіки, особливо помітних в умовах розбудови незалежної держави. Крім того, незалежна Українська держава отримала у спадок істотно деформовані пропорції у розвитку найважливіших галузей народного господарства, відставання сільського господарства, що базувалося на інвестиційній політиці "за залишковим принципом". У промисловості також спостерігалися негативні тенденції. Структура останньої, що склалася у довоєнний період, мало чим змінилася: переважали виробництво електроенергії, вугілля, чавуну, сталі, прокату чорних металів, коксу, мінеральних добрив, тобто практично були відсутні сучасні наукоємні виробництва, щоправда, за винятком військово-промислового комплексу. Негативні тенденції української економіки в момент переходу до незалежності посилювалися вичерпаністю природних ресурсів, які тривалий час забезпечували потреби всього Радянського Союзу, практичною відсутністю власних запасів енергоносіїв (нафти та газу), що робить її економіку залежною від постачань цих важливих ресурсів. В умовах Радянського Союзу це відчувалося не дуже помітно, адже величезні ресурси Сибіру та інших регіонів СРСР були цілком доступними і для українських споживачів. Але в незалежній державі, коли за енергоносії почали розплачуватися за світовими цінами, цей фактор дуже болюче вдарив по її економіці. Величезні структурні диспропорції, що сформувалися в українській економіці, призвели до катастрофічних наслідків у екології, втрат природних та людських ресурсів. Для України характерним стало зменшення кількості населення працездатного віку, що почалося ще у 80-ті роки, а в останньому десятиріччі ХХ ст. проявилося ще гостріше. Техногенне навантаження на природне середовище в Україні у 4--5 разів перевищувало показники розвинених країн. Найвищою у світі була й розораність сільгоспугідь (80 %). Отже, економіка країни потребувала глибокої та докорінної перебудови, здійснення швидких, радикальних перетворень, спрямованих на заміну існуючої економічної системи на іншу з метою забезпечення її ефективного функціонування.

82. Початок реформування національної економіки: позитивні та негативні наслідки

У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла "Основи національної економічної політики України", що було наступним кроком на шляху розбудови національної економіки. "Основи" містили цілий ряд заходів, як: роздержавлення, приватизацію, структурну перебудову та модернізацію промисловості, відмову від ряду принципових положень, прийнятих при утворенні СНД, перехід до взаєморозрахунків з країнами Співдружності на основі світових цін, переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні ринки тощо. У той же час керівництво країни стало на шлях поступових економічних змін зі збереженням значних регулюючих функцій держави. Заявляючи про прихильність до ринкових регуляторів, уряд намагався зберегти попередню вертикальну систему управління народним господарством, систему держзамовлень, централізований розподіл найважливіших ресурсів.Зрозуміло, що перехід від адміністративно-директивної до ринкової економіки, від загальносоюзного економічного комплексу до національної економічної системи не міг бути безболісним. Економіка України переживає глибоку системну кризу, про що переконливо свідчили пануючі в цей період в економічній сфері тенденції. Передусім це катастрофічне падіння основних економічних показників. Лише за три роки (1991--1993 рр.) національний дохід України скоротився на 39 %.

Глибокі деформації відбулися й у сфері державних фінансів. Україна стала лідером серед інших країн за обсягами дефіциту державного бюджету. У 1994 р. фінансування бюджетного дефіциту поглинуло від 85 до 95 % кредитної емісії і досягло майже 20 % валового національного продукту. За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні у другій половині 1993 р. був найвищим у світі (10 256 %). На початку 1993 р. уряд подав до Верховної Ради України "Основи національної політики на 1993 рік", в яких передбачалися заходи, спрямовані на фінансову стабілізацію, проте вимога уряду щодо здійснення жорсткої грошово-кредитної політики не отримала належної підтримки парламенту.Кінець 1991 -- перша половина 1994 рр. -- це період поглиблення структурного розбалансування економіки України. Світовий досвід переконливо свідчить, що для ефективного господарювання необхідно, щоб у структурі промислового виробництва частка базових галузей (паливно-енергетичний та металургійний комплекси) становила від 19 до 23 %. В Україні ж вона у 1992 р. складала 44,9 %, у 1993 р. -- 37,6 %, а в 1994 р. -- 45,4 %. За цими цифрами стоїть збереження великої ресурсомісткості суспільного виробництва.На цьому фоні істотно підвищувався податковий тягар на товаровиробників, посилювалися фіскальні ознаки податкової системи, що вкрай негативно позначалося на економічній ситуації. Зростають так звані бартерні операції (натуральний обмін), посилюється "тінізація" економіки, катастрофічно зростають неплатежі за продані товари та надані послуги. Зростає заборгованість по виплаті заробітної плати та інших виплатах (пенсіях, стипендіях тощо).Наступний етап реформування економіки України визначала спроба реалізації програми виведення економіки з кризи, запропонована Президентом Л. Кучмою у 1995 р. Програма передбачала цілий ряд заходів, спрямованих на прискорення формування ринкових відносин: розвиток підприємництва; лібералізацію торгівлі; створення нової законодавчої бази; кардинальні зміни в грошово-кредитній політиці; безкомпромісну боротьбу зі злочинністю та корупцією.

83. Радикальні економічні перетворення другої половини 1990-х років та їхні наслідки

Етап реформування економіки України визначала спроба реалізації програми виведення економіки з кризи, запропонована Президентом Л. Кучмою у 1995 р. Програма передбачала цілий ряд заходів, спрямованих на прискорення формування ринкових відносин: розвиток підприємництва; лібералізацію торгівлі; створення нової законодавчої бази; кардинальні зміни в грошово-кредитній політиці; безкомпромісну боротьбу зі злочинністю та корупцією. У жовтні 1995 р. Президент починає здійснювати курс на радикальні економічні перетворення, у ході реалізації якого відміняються дотації на виробництво збиткової продукції, відпускаються ціни, а також фіксований курс до твердих валют, проголошується необхідність тотальної приватизації та суттєвого скорочення бюджетного дефіциту тощо. Наступні роки показали, що використання монетаристських методів керівництва економікою не змогло забезпечити швидкий та ефективний вихід української економіки з кризи, хоча й дало деякі позитивні результати. Так, 1995 рік характеризується певною стабілізацією грошово-кредитної сфери. Рівень інфляції в Україні становив 181,7 % за рік і був майже вдвічі нижчим, ніж у Росії. Це зміцнило грошову одиницю, підвищило довіру до неї, створило передумови для проведення грошової реформи. У вересні 1996 р. в обіг було запроваджено гривню -- національну українську валюту.Серед найбільш важливих змін, що відбуваються в українській економіці в цей період, слід також назвати суттєве зростання темпів приватизації; істотне уповільнення темпів спаду виробництва (12,2 % у 1995 р. проти 22,9 % у 1994 р.); створення відповідних законодавчих засад для ліквідації державної монополії щодо власності на землю та формування різних її форм.Наступний етап реформування економіки України характеризується проголошенням коригування курсу реформ на створення державно регульованої, соціально спрямованої ринкової економіки, або, інакше кажучи, проголошено курс на побудову соціального ринкового господарства, яке давно вже є реальністю у провідних країнах світу .Але в господарській практиці 1996-й та наступні роки принесли народові України нові випробування. У 1996 р. ВВП скоротився на 10 %, промислове виробництво -- на 5 %, випуск товарів народного споживання -- на 20 %. Спад відбувається й в аграрному секторі. Як і раніше, величезною залишалася заборгованість із зарплати, пенсій, стипендій, яка розтяглася на багато років. У 1997--1999 рр. в Україні продовжувався трансформаційний спад.Наприкінці 1997 р. почала втрачати позиції українська валюта, що проявилося у зниженні курсу гривні. Особливо болюче вдарив по гривні російський дефолт восени 1998 р., після чого гривня знецінилася наполовину, а в наступний рік її курс продовжував знижуватися.У другій половині 90-х років відбувається й перелом у відносинах власності. До 1999 р. форму власності змінили 61,7 тис. підприємств; у 2000 р. понад 70 % промислової продукції вироблено на недержавних підприємствах. Проведено й аграрну реформу, головною ознакою якої була приватизація землі.Але стан справ у агропромисловому комплексі України залишається ще досить складним. З одного боку, це обумовлено переходом до ринкової системи. Проте невміле керівництво сільськогосподарськими підприємствами в процесі аграрних реформ, перехідні відносини власності й господарювання посилили негативні тенденції. Аграрний сектор ще потребує надзвичайних зусиль. І не лише зернове господарство та тваринництво, які надзвичайно постраждали, але й цукро-бурякове господарство. Потребує також істотних зусиль для покращання справ цукрова промисловість, яка вимагає практично повного переоснащення основних підприємств.

84. Світова система господарства та фактори розвитку господарських сфер суспільств у повоєнний час

Військово - конверсійний, або фактор війни (група факторів негативної і позитивної дії на повоєнний розвиток європейської та загальносвітової цивілізацій. Цей фактор спричинив низку змін геополітичного характеру, зокрема зусилля країн Західної Європи почали спрямовуватися на відбудову господарств, поліпшення соціальної сфери, поновлення міжнародних зв'язків.Бурхливому розвитку економічної системи європейської цивілізації і США та Японії у період між 1945 і 1975 роками, передували такі явища світового масштабу як жорстка економічна депресія і кровопролитна війна. Повсюдно, за винятком США, перехід економіки на мирні рейки неймовірно ускладнився. Загалом фактор війни суттєво вплинув на світову господарську систему та її структурні елементи -- національні економіки. Одразу по завершенні війни активізувалася політична підсистема європейської цивілізації та США у відповідь на проблеми, пов'язані із повоєнним устроєм. За підсумками Другої світової війни докорінно змінилося співвідношення сил між державами світу. Європейська цивілізація зазнала найбільших втрат, а Німеччина -- тотальної поразки; Велика Британія та Франція відчутно послабшали, тоді як США збагатилися І почали домінувати над країнами Західної Європи. Не забарилися й ознаки розпаду колоніальної системи.Друга світова війна стала найбільшою економічною катастрофою XX сторіччя. До неї було втягнуто більше 70 держав і більше ніж 4/5 населення планети. Людські жертви перевищили 50 млн чол.; було знищено національне багатство на 316 млрд дол. Майже всі країни-учасниці вийшли з війни економічно знесиленими. Руйнування зачепили не лише Європу, але й Північну Африку, Далекий Схід та Південно-Східну Азію. Надзвичайно сильно постраждав світовий транспорт: зруйновано мости, залізничні колії, численні порти (за свідченням історика-економіста Ван-дер-Веє здатними до експлуатації залишалися в Європі лише Бордо та Антверпен). Не вистачало й рухомого складу залізниць, істотно скоротився торговельний флот.Численні жертви, моральне та фізичне виснаження населення, зруйнована інфраструктура створювали надзвичайні перешкоди в справі відбудови світового господарства і перш за все Європи, жертви якої були найбільшими. До того ж надзвичайний занепад сільського господарства, обумовлений нестачею знарядь праці, скороченням поголів'я худоби, нестачею добрив, знищенням великої кількості господарств у ході воєнних дій ще більше загострював ситуацію. Відродженню промисловості перешкоджала також відсутність сировини, напівфабрикатів, знищені транспортні зв'язки. Обладнання більшості підприємств за роки війни застаріло, деякі заводи були зруйновані або демонтовані. Промислове виробництво скоротилося більше ніж на третину порівняно з довоєнним рівнем.За роки війни значно впав життєвий рівень, що призвело до високої смертності населення від недоїдання. Безумовно, завершення війни принесло певні позитивні зміни, проте через падіння рівня продуктивності праці та інших негативних явищ бідність залишалася надзвичайно поширеною у повоєнному світі.

85. Особливості економічних систем і форм господарювання провідних країн

Протягом 25-річного післявоєнного стабільного економічного розвитку країн Західної Європи у світі почав утверджуватися другий центр сили. З 1948 по 1973 р. загальний ВНП цього регіону постійно мав позитивні показники. Особливо слід зазначити 50--60-ті роки, коли середньорічний приріст економіки Німеччини й Італії збільшився в 4, Франції -- більше ніж у 2 рази, Великої Британії -- майже вдвічі. Цьому сприяв не тільки план Маршалла, а й розширення внутрішнього ринку, зростання міжнародної торгівлі, ера дешевої нафти з Перської затоки, перебудова промисловості на основі втілення найновіших наукових і технічних розробок часів війни, політика урядів західних країн, спрямована на підтримку економічного зростання. Особливості економічної моделі. Економічна модель країн Європейського континенту суттєво відрізнялася від американської.1. Країни цього регіону були орієнтовані на соціальне ринкове господарство з більшою, ніж у США, участю в економіці корпоративних структур і держави.2. Значно вищий рівень соціальної захищеності робітників і службовців. У Європі чималого поширення набули колективні договори між робітником і фірмою без вимоги про індексацію. США активно втілювали нові, більш ефективні технології, звільняючи робітників. Проте економічне зростання, яке забезпечувалося цими технологіями, давало змогу створювати більше робочих місць. Тому наприкінці 90-х років рівень безробіття в США став навіть нижчим від рівня так званої ефективної зайнятості, який згідно з кривою Філліпса становить 5 % (у березні 1999 р. він становив 4,2 %, що було найменшим показником за останні 29 років). У Європі в той час рівень безробіття сягнув 15 %.3. Для Європи досі характерна олігархічна структура розподілу власності (невелика група багатих сімейств), тоді як у США корпорації належать в основному великій групі зовнішніх акціонерів. Жоден індивідуальний акціонер не володіє таким пакетом акцій, який би дозволяв мати хоч якийсь значний рівень контролю. Навіть п'ять найбільших акціонерів "Дженерал моторс", які представляють інститути, що, в свою чергу, акумулюють акції численних індивідуальних акціонерів, разом володіють менш як 6 % акцій корпорації. Акціонери орієнтуються на прибутковість і високі дивіденди. Значна частина прибутку американських корпорацій після сплати податку йшла на виплату дивідендів. У 1990 р. на це було спрямовано 34,1 % прибутку, у 1993 р. -- 34,2, у 1994 р. -- 47,5, у 1995 р. -- 51,5, у 1996 р. -42,2, у 1997 р. -- 43,6 і в 1998 р. -- 41,6 %. У разі неефективного керівництва компаніями з боку менеджерів акціонери корпорацій просто продають акції і вкладають гроші в більш перспективні проекти.4. Значно менш ефективне використання наукового потенціалу, оскільки кожна країна прагне сама виробляти наукомістку продукцію. Тому масштаби європейських компаній менші від американських. У США після поглинання компанії "Крайслер" німецьким концерном "Даймлер Бенц" залишалося тільки два національних виробники автомобілів, проте вони обидва входять у десятку найбільших компаній світу. Телевізорів американці не випускають відтоді, як корейська "Ел-джі електронікс" купила останнього виробника телевізорів у США.5. Значно менш, ефективні, порівняно з американськими, наукові дослідження, оскільки їх часто дублюють у сусідніх країнах. Крім того, кошти витрачаються переважно на фундаментальні дослідження, прикладні ж дослідження здебільшого стосуються розробок у традиційних галузях. Тому економіка Європи виробляє в основному традиційні товари та послуги індустріальної епохи. У передових наукомістких галузях європейські країни не можуть скласти конкуренцію США.6. Висока частка держави в економіці. Державні витрати становлять близько 50 % ВВП у західноєвропейських країнах, що вказує на обмеженість конкуренції, особливо в країнах ЄС.7. Більшість країн Західної Європи мають незначні масштаби і порівняно вузький внутрішній ринок, що визначило експортну орієнтацію їхньої економіки. Спершу вони будували відносно відкриту економіку, що відповідало етапу відкритого, а не замкнутого постіндустріального суспільства. Загальні відмінності економічного розвитку провідних європейських країн порівняно із США у кожній із цих країн поєднувались ще й із своїми особливостями економіки.

86. Економічний поступ та формування теорій економічного зростання у 50--70-х роках XX ст.

Загалом світове лідерство США у 1950--1970-х роках визначилося за параметрами: найбільший обсяг ВВП і рівня життя -- подвоєння доходів кожного покоління у до- і повоєнний періоди. Саме у США у 1950--1960-х роках визрівають умови та формується механізм щодо практичного переходу до нового інформаційного (постіндустріального) етапу розвитку. Напрямами структурної перебудови економіки США під впливом НТР були:1) розвиток наукомістких і високотехнологічпих галузей, породжених НТР (авіакосмічна, електротехнічна, хімічна, машинобудівна. 2) скорочення економічної частки застарілих галузей (металургія, вугільна промисловість, суднобудування. та часткова науково-технічна модернізація їх. У неокласичну систему не вписувалися такі явища, як кризи та безробіття, тому вона не могла пояснити причин економічної нестабільності, "Загальна теорія" Кейнса, навпаки, містила аналіз факторів, які виводили економіку зі стану рівноваги, та пропонувала конкретну програму дій, одначе по-справжньому загальної, системної форми вона не мала. Як наслідок, у повоєнний період в економічній науці розгорнулася аналітична діяльність з об'єднання позицій Кейнса та неокласиків. Найактивнішу участь у цьому брали Дж. Хікс, Е. Хансен, П. Семюелсои, Л. Клейн та ін. Завдяки їхнім зусиллям було сформовано теоретичну систему -- "неокласичний, або кєйнсіансько-неокласичний синтез".Після війни в країнах Заходу розпочалося економічне піднесення. Виникає необхідність у більш загальній концепції регулювання, придатній для умов зростання. Нео-класично-кейнсіанськпй синтез па першому етапі передбачав розроблення так званої спрощеної моделі Кейнса.Жертвуючи аналізом фінансової сфери, спрощена модель змогла чітко сформулювати принцип визначення національного доходу, який ортодоксальні кейнсіанці вважають серцевиною концепції Кейнса.Згодом до моделі було введено грошові параметри. Аналітичний апарат для цього ще 1937 року запропонував Дж. Хікс, пізніше її вдосконалив і використав Е. Хансен. У результаті з'явилася схема "доходів -- видатків" Хікса

87. Основні тенденції розвитку світового господарства за умов глобалізації та розгортання сучасного етапу науково-технічної революції

Посилення інтернаціоналізації та глобалізації світового господарства. Сучасний період світового економічного розвитку характеризується цілим рядом нових характерних рис та тенденцій, до яких можна віднесті наступні: * посилення глобалізаційних процесів як на регіональних так і на глобальному рівнях * поглиблення інтеграційних процесів * на основі подальшого стійкого розвитку міжнародної торгівлі та розширення міжнародних потоків капіталів, виникають і займають домінуюче становище (ТНК); * розгортання третьої НТР, особливо на другому її етапі як технолого-інформаційної революції; * на основі фундаментальних зрушень в техніці та технології виробництва у найбільш високорозвинутих країнах відбувається постіндустріальна революція та становлення постіндустріального суспільства з характерною для нього новою, постіндустріальною, сервісно-інформаціною економікою; * під впливом змін у господарській практиці та пошуку нової парадигми, відбувається зміна у домінуванні теоретичних систем, і на місце кейнсіанської течії, з'являються сучасні неокласичні (неоліберальні та неоконсервативні) та інституціональні, які відіграють все більшу роль у трансформаційних економічних процесах; * в результаті деструктивних процесів, що відбулися на території колишнього СРСР та його розпаду, а також кризи та розпаду світової соціалістичної системи, відбулися суттєві геополітичні зміни, виник цілий ряд нових самостійних держав, змінилися глобальна полярність у міжнародних відносинах, а США перетворилися у єдину наддержаву чи супер-супер державу світу.Світова економіка у повоєнний період мала ряд особливостей і у своєму розвитку пройшла два етапи: перший - від закінчення війни до кінця 80-х років, і другий - від 1980-х років до сьогодення, тобто, до початку ХХІ ст. Якщо для першого періоду характерним був вихід на траекторію стійкого економічного зростання після відбудови економіки та розвиток на основі ідей, близьких до кейнсіанства, то на сучасному етапі - етапі становлення макроцивілізації, та чи інша країна в подальшому змогла сприйняти ідеї постіндустріальго суспільства. Отже, якщо до початку 1980-х років цілий ряд країн світу (перш за все соціалістичні країни та країни Латинської Америки) могли вибудовувати свої національні економіки, здійснюючи індустріалізацію імпортозаміщувального типу, то у 80-х роках ХХ ст. настав період рішучої лібералізації та інтернаціоналізації світового господарства, що являє собою характерну особливість сучасного етапу. Створення нових міжнародних інститутів та органів, які регулюють різноманітні аспекти розвитку світвої системи, поетапне формування регіональних та міжнародних блоків і угруповань відбувається і в сучасних умовах. Складовою глобалізаційних процесів а також характерною рисою сучасного етапу розвитку світового господарства є стійкий розвиток міжнародної торгівлі та розширення потоків капіталів. Глобалізація економіки призводить до практичної неможливості регулювати ринок і систему виробництва в країні на національному рівні.

Глобалізація на світовому рівні визначається зростаючим економічним взаємозв'язком між країнами, що відображається в постійно зростаючих потоках товарів, послуг, капітала, ноу-хау. Говорячи про посилення ідеології інтернаціоналізації та консолідації у світовому господарстві, необхідно зазначити, що сьогодні на авансцену світового економічного життя виступають нові учасники, які поряд з традиційними стають головними законодавцями моди у світогосподарських процесах. Науково-технічна революція останньої третини ХХ - початку ХХІ ст. Остання третина ХХ ст., відповідно як і в останніх третинах ХVІІІ та ХІХ століть, ознаменувалась черговою науково-технічною революцією, що переросла на кінець ХХ - початок ХХІ ст. в технолого-інформаційну революцію. Говорячі про НТР, необхідно зазначити, що вона тісно пов'язана з науково-технічним прогресом. Науково-технічний прогрес, іншими словами, прогрес науки, техніки та технології супроводжується значною кількістю факторів, що тією чи іншою мірою впливають на суспільний розвиток. Сукупність цих факторів обумовила дві форми науково-технічного прогресу - еволюційну та революційну. Якщо еволюційна форма НТП становить собою порівняно повільне досконалення традиційних науково-технічних основ виробництва, то при революційній формі, яка сьогодні переважає, забезпечується більший ефект, знані масштаби та прискорені темпи виробництва. Саме революційна форма НТП втілюється в науково-технічній революції, чи НТР.

88. Причини та наслідки кризи неокейнсіанської макроекономічної теорії та стабілізаційної політики у 70-80-х рр. ХХ ст.

Неокейнсіанські теорії стали розвиватися, долаючи вузькі місця концепції Кейнса. Аналізуючи економіку капіталістичних країн у 30-ті рр., він неминуче мусив виходити з умов її глибокої стагнації. Відтак кейнсіанська теорія була статичною, бо брала економіку у рівновазі, а не у стані динаміки. Вона майже не розглядала довгострокових, перспективних тенденцій, оскільки була тільки спробою пояснити сучасний Кейнсу стан економіки, з'ясувати умови "повної зайнятості".У післявоєнні роки на перший план соціально-економічного розвитку західних країн виступають не проблеми "повної зайнятості", а проблема економічного зростання.Об'єктивною передумовою для появи такої проблеми стали процеси, що відбувалися в розвитку економіки в післявоєнний період. Розгортання НТР, нерівномірний розвиток капіталістичних країн, високі темпи економічного зростання в соціалістичних країнах поставили цю проблему на порядок денний. Найбільш непокоїли західних економістів високі темпи зростання економіки соціалістичних країн, що загострювали проблему "економічного змагання двох систем". Не випадково американський економіст Є. Домар писав, що проблема темпів перетворюється на проблему самого існування капіталізму.Саме за цих умов і з'являються теорії економічного зростання, автори яких роблять спроби створити теорію відтворення придатну для різних кон'юнктурних умов, визначити загальні фактори економічного зростання.Поява цих теорій була б неможливою без суттєвої зміни поглядів на роль держави в регулюванні відтворювальних процесів.Теоретична модель зростання, що була побудована Кейнсом, передбачала можливість впливати на величину сукупного попиту, зайнятості та національного доходу регулюванням "незалежних змінних" -- схильності до споживання, граничної ефективності капіталу та норми процента.Ідеї Кейнса розвинули його послідовники -- А. Хансен, Р. Харрод, Є. Домар та ін. Після другої світової війни, намагаючись уникнути недоліків моделі Кейнса, неокейнсіанці опрацювали нові (моделі Р. Харрода, Є. Домара). Теоретики економічного зростання -- неокейнсіанці -- прагнуть динамізувати статичну модель Кейнса та обгрунтувати умови стійкої рівноваги з використанням не тільки "дохідного ефекту" Кейнса, а й "виробничого ефекту", тобто повної зайнятості виробничих потужностей і робочої сили, а також виявити причини порушення такої рівноваги. Якщо Кейнс застосовував модель мультиплікатора для короткострокового періоду, то неокейнсіанці розширили часові межі дії мультиплікатора, використовуючи цю модель у динамічному аналізі. Важливим нововведенням неокейнсіанської теорії саме і є включення "виробничого ефекту" у модель зростання і врахування умов, необхідних для забезпечення безперервного зростання економіки . Теорії економічного зростання, що зросли з кейнсіанської концепції, дали поштовх серйозним статистичним розробкам, гвивченню економічної кон'юнктури для розширення використання математичних методів у економічних дослідженнях