Малий бізнес України

· високі ставки податку - на думку 83 % опитаних;

· велика кількість податків - 68 %;

· низький попит на продукцію - 46 %.

· часті зміни у формах звітності - 39 %;

· велика кількість ліцензованих видів діяльності - 38 %;

· перевірки державними органами - 38 %;

· складність отримання кредиту - 36 %.

Серед решти вказаних опитуваними причин фігурували: тиск з боку кримінальних елементів (25 %), недостатність ділової інформації (12 %), недостатність управлінських знань (8 %).

Слід особливо зауважити, що основні обмеження ділової активності в Україні лежать не лише суто у сфері регуляторної політики. Такими обмеженнями є також:

· невпорядкованість відносин власності;

· вузькість ринків збуту;

· нерозвиненість ринкової інфраструктури та збутової інфраструктури підприємств;

· нерозвиненість конкурентного середовища та недобросовісна конкуренція;

· платіжна криза;

· нестача власних обігових коштів та низька доступність кредитних ресурсів;

· дефіцит інвестиційних ресурсів, відсутність мотивації до інвестиційної та інноваційної діяльності;

· недостатність професійної кваліфікації керівництва підприємств, фахівців з фінансового забезпечення, організації виробництва і збуту;

· відсутність економічного механізму сполучення інтересів держави і підприємців, слабка взаємодія державних і підприємницьких структур;

· дефіцит вірогідної ділової інформації тощо.

Вищевказані обмеження утруднюють прибуткову довгострокову діяльність у легальному секторі економіки та обумовлюють пошук способів короткострокового чи одноразового отримання високих прибутків у “тіньовій” сфері. Попри деякі позитивні зрушення, які відбулися в останні роки, більшість перешкод на шляху розвитку МСБ в Україні залишаються вельми потужними.

Регуляторні бар'єри

За підрахунками Спілки кооператорів та підприємців України, право перевіряти підприємців на сьогодні мають 31 орган, 18 з них можуть безпосередньо накладати стягнення. Підприємства сплачують 25 загальнодержавних та 15 місцевих податків. Це обумовлює досить значний регуляторний тиск на МП та адміністративні перешкоди у сфері підприємництва, а саме потребу в отриманні великої кількості дозволів та погоджень, велику кількість та тривалість перевірок, велику середню тривалість перевірки, недосконалість процедур сертифікації та реєстрації тощо.

Незважаючи не те, що кількість нормативних актів, які тією чи іншою мірою регулюють діяльність малого та середнього бізнесу, останніми роками різко збільшилася, їхня узгодженість, повнота охоплення всіх неврегульованих питань залишають багато сумнівів. Досить часто окремі норми сформульовані нечітко, що викликає можливість їхнього різного прочитання, а відповідно, потребує прийняття відповідних підзаконних актів та роз'яснень. Законодавство України з питань підприємництва багатьма оцінюється як складний і заплутаний лабіринт з нестабільними “правилами гри”. В результаті, за матеріалами опитування МФК, 48 % респондентів вважають доцільним забезпечити стабільність законодавства, причому ця цифра навіть більша від числа респондентів, які пропонують вдосконалити законодавчу базу підприємництва (37 %).

Загалом система адміністрування та регулювання діяльності МСБ в Україні відтворює систему неформальних відносин у сфері взаємодії влади та підприємницьких структур. За визнанням багатьох підприємців, через складність та суперечливість цієї системи створюються бар'єри входу на ринок, що носять адміністративний характер. Фактично, підприємцю, який бажає заснувати власну справу, але не має певних зв'язків в місцевих органах влади, чинитимуться бюрократичні перепони, встановлюватимуться адміністративні бар'єри доти, доки він не встановить таких зв'язків, використовуючи будь-які засоби, або не втратить бажання до підприємницької діяльності.

Процеси реєстрації, ліцензування та перевірок є відчутними факторами адміністративного втручання в підприємницьку діяльність. На погляд західних дослідників, час, затрачений на спілкування підприємців з держслужбовцями, в Україні є найвищим серед країн СНД.

Серед основних регуляторних перешкод для функціонування МП фахівці виділяють:

· значну кількість та тривалість перевірок малих підприємств. При цьому слід зазначити, що значних збитків суб'єктам господарювання завдає корумпованість перевіряючих органів. В останні роки вдалося дещо зменшити регуляторний тиск на підприємства. Зокрема, у першій половині 2001 року середня кількість перевірок суб'єктів господарювання зменшилася до 2 (проти 12,7 у 1999 році), а їхня середня тривалість - до 2,8 дня (проти 5-6 у 1999-2000 рр.). Проте зберігаються випадки, коли деякі з підприємств перевірялися по декілька разів на тиждень;

· непрозорість регуляторної політики та відсутність законодавчо встановленої відповідальності контролюючих органів у разі здійснення ними правопорушень та завдання збитків чи недоотримання внаслідок цих дій доходів малими підприємствами;

· значні перешкоди при реєстрації, процедура здійснення якої є невиправдано ускладненою, необхідність отримання значної кількості дозволів, погоджень, ліцензій при започаткуванні та здійсненні господарської діяльності суб'єктами малого підприємництва. Затрати часу та коштів є значними для підприємців. Навіть в регіонах, де, за даними опитувань, ці питання вирішуються більш швидко, на думку дослідників МФК, є вагомі підстави вважати, що працює неофіційна система “доплати за швидкість”;

· складність та об'ємність державної статистичної, бухгалтерської та податкової звітності. Малі підприємства часто не мають достатніх фінансових ресурсів, щоб наймати висококваліфікованого спеціаліста, аби уникати помилок за умов частої зміни законодавства та вимог до обліку та звітності. Наслідком цього стає значна кількість порушень ними нормативно встановленого порядку обліку та складання звітності, що спричиняє накладання стягнень та понесення ними додаткових витрат. Дещо поліпшило ситуацію введення у дію спрощеної системи обліку та звітності, проте не для всіх малих підприємств перехід на спрощену систему виявився вигідним. Наприклад, якщо мале підприємство має комерційні зв'язки з підприємствами-платниками ПДВ, які потребують надання продавцем податкової накладної по ПДВ, воно не може переходити на спрощену систему. Таким чином, неузгодженість законодавства у сфері спрощеного оподаткування штучно посилює розрив між малим та великим бізнесом;

· значні розбіжності в рівні сприятливості регуляторного середовища по регіонах, що свідчить як про недостатність контролю за діяльністю державних органів на місцях, так і про низьку ділову етику місцевого бізнесу. Фактично, в останній рік йдеться про зміщення фіскального тиску на підприємства на місця, причому, за визнанням представників Держпідприємництва, Комітет у цьому разі практично не в змозі вплинути на рішення місцевої влади.

Зважаючи на великі повноваження місцевих органів влади та державних органів влади, які втручаються в діяльність підприємницьких структур, рівень корупції та пошук власної вигоди в лавах держслужбовців оцінюється як досить значний. Виступаючи на розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України 14 грудня 1999 року, Президент України Л. Кучма зазначив, що “в Україні “криміналізовані” і “тінізовані” буквально всі сфери... Збереглася стійка тенденція поширення корупції практично в усіх структурних підрозділах органів влади та на всіх рівнях управління”.

За оцінками спеціалістів, у певних корумпованих взаємостосунках перебувають майже 90,0 % підприємницьких структур. Як свідчить аналіз, серед хабарників, щодо яких порушено кримінальні справи, значною є частина державних службовців окремих міністерств і відомств, місцевих органів влади та управління. Протягом 2001 року підрозділами МВС України складено 3869 адміністративних протоколів (за аналогічний період 2000 року - 2717) відносно суб'єктів Закону України “Про боротьбу з корупцією”, у тому числі: на держслужбовців - 2779, на депутатів різних рівнів - 162, голів місцевих рад - 484, інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави - 441. Із загальної кількості направлених до суду адмінматеріалів 783 складено за відмову у надані фізичним чи юридичним особам інформації або надання недостовірної інформації; 613 - за сприяння посадовими особами у здійсненні підприємницької діяльності; за незаконне одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг - 585; надання незаконних переваг фізичним чи юридичним особам під час прийняття і підготовки нормативно-правових актів чи рішень - 524. Особливістю корупції є її тісний зв'язок з організованою злочинністю. Із загальної кількості викритих у 2001 році організованих злочинних груп 28 мали корупційні зв'язки в державних органах влади і управління. Ними скоєно 47 злочинів у кредитно-фінансовій системі, з них 31 - у банківській сфері, 11 - в органах виконавчої влади й управління, 3 злочини у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

На думку представників неоінституціональної економічної школи, корупція - це угода між організаціями і (або) фізичними особами, яка зменшує трансакційні витрати клієнта (порівняно зі звичайними за даних інституційних рамок) і, порушуючи формальні й (або) неформальні обмеження, збагачує агента, але не має надійних інституціональних механізмів забезпечення. Інституційна незабезпеченість означає, що корупційні угоди не мають ефективних механізмів забезпечення свого дотримання, чітко визначеної ціни (яка встановлюється конкретним чиновником, хоча й, зрозуміло, не може перевищувати економії трансакційних витрат). Внаслідок цього корупційна угода може в дійсності як зменшувати, так і збільшувати трансакційні витрати.

Корупційна угода виникає, якщо:

· нормативно-правове поле здійснення економічної діяльності не залишає суб`єктам економічних відносин можливостей отримувати достатній для розширеного відтворення прибуток та спонукає до його порушення;

· “вкладення” певних коштів в особу, яка має повноваження, що дозволяють підвищити рентабельність проекту за рахунок заощадження коштів чи отримання певних привілеїв;

· посадовою особою навмисне завищуються вимоги, внаслідок чого вимагається плата за послуги, які повинні надаватися безкоштовно.

Отже, чинниками, які сприяють поширенню корупції в Україні, є:

· згода значної частини населення входити у корупційні стосунки в якості хабародавців;

· утрудненість законного здійснення економічної діяльності на прибутковій основі в легальній системі (обтяжлива фіскальна система, низький рівень оплати праці, надмірна зарегульованість дозвільно-ліцензійної системи тощо);

· поширення “тіньової” економіки, відтворення якої неможливе без порушення діючих нормативних актів у сфері економіки;

· суперечливість законодавчих актів, наявність значної кількості підзаконних актів, які припускають довільне трактування закону;

· низький рівень оплати праці державних службовців, слабкий контроль за їхньою діяльністю, особливо на місцевому рівні, неефективність або й відсутність механізмів покарання за перевищення службових повноважень;

· незнання громадянами власних прав на отримання державних послуг та обов'язків чиновників щодо їхнього надання;

· нерозвиненість складових громадянського суспільства.

Слід усвідомити, що без суттєвого зниження рівня корупції неможливі суттєвий прогрес в економічному та політичному розвитку держави, реалізація принципу верховенства права, забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина, масове залучення зовнішніх та внутрішніх інвестицій для здійснення необхідних структурних перетворень. Світовий досвід показує, що корупція є широко розповсюдженим у світі явищем, яке остаточно викоріненим бути не може. Кожна з країн має власний “прийнятний” рівень корупції, за якого остання відіграє своєрідну регуляторну роль, компенсуючи недоліки офіційної регуляторної системи, знаходячись під постійним пресингом відповідних контролюючих органів. На нашу думку, неприпустимий рівень корупції починається, коли суб'єкт змушений вступати у корупційні стосунки не для того, щоб здійснити порушення закону, а для того, щоб домогтися виконання щодо нього вимог чинного законодавства та службових обов'язків державних службовців.

Значного негативного впливу на розвиток МСБ завдають загрози особистій безпеці підприємців та фізичній безпеці їхнього бізнесу. Впродовж 2001 року органами внутрішніх справ вживалися заходи щодо встановлення осіб, причетних до вчинення 746 тяжких і особливо тяжких злочинів стосовно працівників МСБ, розкриття яких перебувало на контролі керівництва МВС. Серед них: 106 - умисних вбивств, 14 - тяжких тілесних ушкоджень зі смертельними наслідками, 374 - розбійних нападів і заволодінь автотранспортом, поєднаних з насильством. Вжитими заходами розкрито 625 (84,0 %) з числа вказаних злочинів, у тому числі, 665 умисних вбивств (61,3 %), 7 тяжких тілесних ушкоджень, 332 розбійні напади та заволодіння автотранспортом.

Усе вищевказане викликає невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу та збільшує їхні трансакційні видатки. Відповідно, це веде до збільшення витратності бізнесу та, з одного боку, запроваджує більш високі очікування щодо необхідної норми рентабельності, які зупиняють осіб, які потенційно могли б зайнятися малим підприємництвом, з іншого, поглинає ресурси розвитку вже діючих МП. Відповідно, відбувається “тінізація” МСБ в Україні.

Поряд з цим, слід розуміти, що корені значного регуляторного тиску на українські підприємства лежать в хронічних проблемах наповнення державного бюджету та спеціалізованих державних фондів, які, зокрема, суттєво загострилися в другій половині 2001 та першому кварталі 2002 років. Це не може не викликати посилення використання регуляторних процедур насамперед з фіскальною метою.

Податкові та фінансові чинники

Найбільшими вадами національної організації оподаткування МСБ є високий його рівень, часті зміни законодавства, невпорядкованість, зумовлена розмаїттям місцевих податків і зборів. За даними, наведеними О. Кужель, якщо у 1990 році загальний об'єм прямих і непрямих податків, а також нарахувань на заробітну плату становив лише 25 % від ВВП, вже у 1994 році він збільшився до 43,5 %, у 1996 - до 48 %. Нині він знаходиться на рівні 46 %. Крім того, доказом явного завищення рівня оподаткування може бути той факт, що рівень чистих податків (які не включають прямі податки) в Україні перевищує європейські рівні у два-три рази. Нараховані податкові суми роками перевищували фактично отримані на 20-30 %, що свідчить про низьку ефективність і дестабілізуючу роль податкової системи загалом. До цього ж можна додати постійні зміни податкового законодавства та податкової звітності, введення в дію законів “заднім числом”, громіздку структуру податкової системи.

Таблиця 10

Податковий тягар як частка продажів в 2000 році
(сплачені податки та інші обов'язкові платежі, % від продажу)

Галузі	Розмір підприємства (кількість працюючих)	Спосіб утворення підприємства	Середнє
	До 50	50-250	Понад 250	Державні	Приватизовані	Новостворені
Промисловість	23,5	29,7	22,5	26,9	22,0	28,7	23,6
Будівництво	26,1	28,0	28,6	28,8	26,5	29,8	27,6
Транспорт	34,5	26,9	19,3	27,7	22,2	18,1	23,6
Телекомунікації	33,2	15,1	15,0	23,9	26,3	16,4	16,6
Торгівля	23,1	13,7	17,4	18,7	15,0	21,8	18,8
Громадське харчування	30,1	13,0	-	15,2	22,5	32,8	24,6
Інші послуги	26,7	36,0	24,4	25,5	34,5	21,2	26,7
Середнє	24,9	26,9	22,7

За даними експертів МФК, в Україні підприємствами сплачуються податки в розмірі, який дорівнює чверті їхнього обсягу продажів (табл. 10). Згідно з даними опитування 710 керівників МП та підприємців-фізичних осіб, проведеного в рамках проекту BIZPRO у червні 2001 року, у 21,8 % підприємств податки і збори забирали до 40 % коштів, у 10 % - понад 60 % коштів. Як найобтяжливіший, опитані розглядали податок на додану вартість, за ним - податки на прибуток та на індивідуальні доходи. Найбільшою мірою “відплив” капіталу в “тіньову” економіку, на думку підприємців, пояснюється дією трьох основних податків: податку на прибуток, нарахувань на фонд заробітної плати та ПДВ. 59 % опитаних МФК підприємців визнають, що їхній оборот збільшився б на 11-30 % при більш сприятливому режимі оподаткування в Україні.

На думку Держпідприємництва, з введенням спрощеної системи оподаткування ситуація з оподаткуванням суб'єктів малого підприємництва суттєво поліпшилася. На початок 2001 року за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності в Україні працювало понад 62 тис. юридичних та 182,6 тис. фізичних осіб, що більше у порівнянні з 1999 роком відповідно у 2,2 та 2,8 раза. Темпи зростання кількості суб'єктів підприємницької діяльності -- юридичних осіб, які перейшли на спрощену систему оподаткування, у 2000 році у порівнянні з 1999 роком в окремих регіонах збільшилися в 2,5-З рази, а фізичних осіб-підприємців - у 4-5 разів. При цьому питома вага надходжень єдиного податку від юридичних осіб у загальній сумі надходжень зросла протягом 2000 року в 5,2 разу, а від фізичних осіб в загальній сумі сплачених податків - у 2,8 разу.

Складна ситуація склалася для підприємців, що використовують спеціальні режими оподаткування, з набранням чинності ряду законів у сфері платежів до Фонду соціального страхування. Зазначена категорія підприємців зобов'язана сплачувати як страхові внески на обов'зкове соціальне страхування, здійснюючи нарахування на фонд оплати праці та відрахування з заробітної плати найманих працівників, так і збір на обов'язкове державне соціальне страхування у складі єдиного податку та спецпатенту. Це призводить до того, що суб'єкти малого підприємництва - платники єдиного податку та спецпатенту - двічі здійснюють відрахування коштів на обов'язкове державне соціальне страхування, що, в свою чергу, спонукає до “тінізації” зайнятості в МСБ. Принагідно зазначимо, що вказана проблема може бути одним із чинників зниження офіційної чисельності зайнятих на МП у 2001 році.

Потрібно також вказати на те, що, починаючи з 1998 року, для підприємств у сфері малого та середнього бізнесу виникла можливість вибирати одну з трьох можливих систем оподаткування. Отже, в одному економічному просторі водночас можуть діяти підприємства, які сплачують податки за різними системами. Це суперечить принципу єдності системи оподаткування, і у поєднанні із спрощеною системою обліку створює, на наш погляд, додаткові можливості щодо подальшої “тінізації” малого підприємництва.

Отже, запровадження системи спрощеного оподаткування підприємців - юридичних та фізичних осіб певною мірою пом'якшило податковий тиск, перш за все - на малі підприємства та індивідуально зайнятих у легальній економіці. Водночас, за збереження загальних несприятливих макроекономічних умов для ведення бізнесу, запровадження спрощеної системи оподаткування відкрило додаткові канали живлення “тіньової” економіки, трансформації безготівкових коштів у готівкові, уникнення сплати податків та соціальних платежів. Тому, на наш погляд, у зв'язку зі зростаючими проблемами бюджетної консолідації, найближчим часом слід очікувати заходів щодо зменшення рівня сприятливості системи спрощеного оподаткування. Між тим, зниження загального рівня оподаткування підприємництва в Україні також потребуватиме значних політичних зусиль.

Високий рівень реальних процентних ставок (у 2001 році вони, за приблизними розрахунками, були втричі вищі за рівень 2000 року), відсутність матеріальної застави для забезпечення повернення отриманих коштів, нерозвиненість небанківського фінансово-кредитного сектора, скорочення банківського кредитування малих підприємств (досить часто не лише через значні ризики мікрокредитування, а й через посилення вимог до комерційних банків щодо їхніх активів з боку Національного банку України) - все це значною мірою унеможливлює зовнішнє фінансування для заснування та розвитку малих підприємств, зокрема для закупівлі обладнання, оренди або придбання приміщень, проведення маркетингових досліджень та рекламної кампанії. Залишається законодавчо не вирішеною проблема мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва, а саме створення та діяльності спеціалізованих небанківських фінансово-кредитних установ з мікрокредитування.

У фінансовому забезпеченні своєї діяльності МСП в Україні розраховують насамперед на власний нерозподілений прибуток та інколи отримують кошти через неофіційні канали. Цікавою тенденцією є значна частка іноземних інвестицій в капіталові МСП. За даними МФК, зокрема, у 1999 році іноземні інвестиції були джерелами фінансових коштів для 26 % підприємств, які здійснювали інвестиції.

Банківське кредитування - потенційно найбільш ефективне джерело ресурсів, на жаль, фактично виявилося осторонь розвитку МСБ. Участь багатьох банків і спеціалізованих фондів у кредитуванні малого підприємництва обмежується деклараціями про сприяння малому бізнесові. Ним займається надзвичайно обмежене число такого роду установ. На положення справ у сфері малого підприємництва, вони, власне кажучи, не впливають. Повноцінну діяльність кредитно-гарантійної установи для кредитної підтримки МП, створеної ще у 1999 році, налагодити так і не вдалося.

Нерозвиненість фінансового сектора в Україні веде до практичної відсутності небанківських фінансових установ, які могли б також здійснювати фінансування діяльності МСБ: кредитних спілок, страхових фондів, венчурних компаній тощо, які могли б забезпечити більш гнучку кредитну політику.

Безперечно, свою негативну роль у недостатньому рівні інвестицій, які здійснюються суб'єктами МСБ, відіграє й відсутність стимулів для інвестування: оподаткування інвестиційних вкладень, несприятливість інвестиційного і підприємницького клімату в країні.

Очевидно, зайве доводити, що джерело проблем. які виникають в процесі кредитування МСБ в Україні, знаходиться за межами цього сектора і пов'язане з особливостями грошово-кредитної політики та загальними диспропорціями грошово-фінансової сфери.

Проблеми інституційного середовища

Якщо використання інфраструктури великого виробництва в першій половині 90-х років дозволило сформувати стартовий потенціал малого бізнесу в Україні, сьогодні значні труднощі у формуванні та розвитку малого бізнесу пов'язані саме з дефіцитом належної інфраструктури його підтримки.

Як видно з даних таблиці 11, така інфраструктура формується, але її обсяги ще вельми недостатні навіть для тієї незначної кількості МП, які функціонують в Україні. До того ж, існують значні регіональні диспропорції. Частина інфраструктурної бази підприємництва України зосереджена у місті Києві, що забезпечує значною мірою його лідерство у цій сфері.

Таблиця 11

Показники розвитку інфраструктури малого підприємництва
в Україні та місті Києві в 2000 році, одиниць

Регіони	Інвестиційні та інноваційні компанії і фонди	Регіональні фонди підтримки підприємництва	Лізингові компанії	Аудиторські фірми і приватні аудитори	Страхові організації	Бізнес-центри	Бізнес-інкубатори
Україна	622	100	78	1800	300	127	46
м. Київ		9	22	473	126	10	6
Відсоток до загальноукраїнського		9,0	28,2	26,2	42,0	7,9	13,0

Це, відповідно, веде до недостатнього використання підприємцями послуг інфраструктурних організацій. На думку спеціалістів МФК, хоча більшість підприємців (80 %) знають про різні форми послуг та допомоги їм, лише незначна кількість користуються ними. Найбільш популярними серед МСП є банки та юридичні фірми (відповідно 42 % та 38 % респондентів користувались послугами цих організацій). За даними опитування МФК 2000 року, до консалтингових компаній та асоціацій по допомогу зверталися відповідно лише 11 і 6 % МП. Більшість підприємців вважає, що якість послуг цих організацій невисока.

Розвиток інформаційно-консультативної підтримки МСБ значною мірою гальмується слабким попитом на такі послуги з боку їхніх потенційних споживачів, який пояснюється як надто високими цінами на послуги, так і недостатнім поки що розумінням важливості та корисності їхнього отримання. Огляд кількох офіційних сайтів консалтингових компаній дозволяє зробити висновок про те, що інформаційно-консалтингові послуги є досить дорогими та в більшості випадків недоступними для малого та середнього бізнесу (табл. 12).

Таблиця 12

Вартість окремих інформаційно-консультаційних послуг, що надаються консалтинговими компаніями в Україні

Групи послуг	Діапазон цін
Пошук ділових партнерів	100-2000 у. о.
Розміщення інформації про клієнта	Різниться в залежності від країни або групи країн, де буде розміщена інформація. По Україні 1-100 у. о. на місяць, по інших країнах - 50-100 у. о. на місяць
Маркетингові послуги	300-3600 у. о., в залежності від виду послуги
Формування звітності та консультації з питань оподаткування	Значно різниться в залежності від виду послуги, але може досягати 900 у. о.
Правові консультації	90-3600 у. о.

Можливу альтернативу в підтримці діяльності МП могли б надавати регіональні та галузеві асоціації підприємців, проте їхня роль сьогодні в Україні залишається вельми слабкою. Нижче цьому питанню буде приділено увагу окремо.

У цілеспрямованому формуванні інфраструктури малого підприємництва важливу роль, як зазначалося раніше, покликані відіграти регіональні програми його розвитку. Використання механізму регіональних програм дозволяє перейти від загальних заходів до селективної підтримки МП, найбільш ефективних, вигідних та необхідних регіону, що, в свою чергу, підвищить ефективність використання обмежених регіональних ресурсів. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування на підставі Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні в межах своєї компетенції розробляють, погоджують та затверджують регіональні програми підтримки малого підприємництва, дія яких триває два роки. Ці програми виділяють ключові завдання в сфері державної підтримки малого підприємництва на визначений період і передбачають заходи щодо його фінансової підтримки, підготовки сприяння розвитку інфраструктури МП, необхідність допомоги МП у матеріально-технічній і інформаційній підтримці, надання пільг у оренді приміщень, забезпеченні участі суб'єктів малого підприємництва у виконанні замовлень для державних, регіональних і місцевих потреб тощо. Проте в дійсності ці питання в регіональних програмах проробляються ще досить слабко. Потрібно враховувати, що в руках місцевої влади перебувають багато об'єктів: вільні приміщення, об'єкти незавершеного будівництва, комунальні підприємства. На балансі місцевих підприємств залишаються активи соціального призначення, які у багатьох випадках можна було б передати у приватну власність. Те ж стосується і муніципального обслуговування.

Розвиток малого підприємництва значною мірою стримується також браком кваліфікованої робочої сили. З одного боку, система освіти неадекватно реагує на зміну попиту на робочу силу, що об'єктивно зумовлено інерційним характером розвитку системи підготовки кадрів. З іншого боку, малі підприємства не мають достатніх коштів на здійснення освітніх заходів, у той час, як державна система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, яка працює у Державній службі зайнятості, є досить неефективною та не отримує належної фінансової підтримки. Не можна також забувати, що особливості функціонування підприємництва в умовах України обумовлюють інколи досить значні відмінності від стандартних методик та технологій, що створює певний інформаційний вакуум у забезпеченні кваліфікованості дій представників МСБ. Це веде до зниження ефективності управління МП, нераціональності їхньої поведінки на ринку, а відтак - невисокої конкурентоспроможності.

Отже, незважаючи на низку прийнятих останнім часом вищими органами державної влади і управління нормативних документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється у несприятливому макро- та мікросередовищі. Поряд з вищеперерахованими негативними чинниками, на розвиток МСБ негативно впливають також чинники загальної макроекономічної динаміки, інфляція, низький рівень платоспроможності населення тощо. Переважна більшість гальмуючих чинників виходять за межі суто регуляторної політики та мають макроекономічну природу. Найнебезпечнішим є те, що заходи щодо підтримки МП досить часто входять у суперечність з іншими напрямами економічної політики держави, зокрема - її бюджетно-податковими, грошово-кредитними, валютними та іншими складовими. Відтак, дієздатна політика стимулювання розвитку МСБ в Україні потребує застосування комплексу взаємопов'язаних заходів і виходить далеко за межі компетенції спеціалізованих державних структур, зокрема - Держпідприємництва. На нашу думку, до одного з визначальних завдань останнього на нинішньому етапі має увійти пошук засобів та вироблення пропозицій щодо узгодження потреби всебічного стимулювання розвитку МСБ з потребами забезпечення в Україні макроекономічної стабільності та довгострокового збалансованого інноваційно орієнтованого економічного зростання.

В пошуках місця у структурі “економіки зростання”

МСБ і формування ефективної інституційної структури

Позитивні тенденції економічної динаміки, які спостерігаються в Україні з кінця 1999 року, свідчать про поступовий перехід національної економіки до нової фази розвитку, в якій повинні знаходити вияв результати здійснених протягом 10 років ринкових економічних перетворень. Між тим, практика останніх років поки що не дає підстав для висновку про незворотність та стійкість змін на краще. З поступовим зміщенням акценту економічного зростання на внутрішні чинники розвитку, яке відбувається з другої половини 2001 року, спостерігається уповільнення темпів економічного зростання, погіршення стану надходжень до державного бюджету України. Таким чином, перед українською державою сьогодні постало завдання надання економічному зростанню стабільності та переведення його на рейки інноваційної спрямованості та поширення ефекту від нього в економічній та соціальній сферах. Завдання сучасного етапу, зокрема, були сформульовані прем'єр-міністром України А. Кінахом у промові перед Верховною Радою під час призначення 29 травня 2001 року. На його думку, ці завдання полягають у “посиленні соціальної спрямованості реформ, реформуванні податкової системи, економічно обґрунтованому протекціонізмові, підтримці й захисті вітчизняних товаровиробників на внутрішньому й зовнішніх ринках, активній структурній промисловій та аграрній політиці, що базується на інноваційній моделі розвитку, забезпеченні рівних умов для всіх суб'єктів господарювання тощо”.

Фактично, йдеться про формування в Україні “економіки зростання” - економічної системи, розвиток якої відбувається переважно під впливом внутрішніх та іманентних їй чинників і має відносну автономію щодо внутрішніх та зовнішніх політичних впливів. Завданнями в цій сфері є:

· забезпечити термінове відновлення ємності внутрішнього ринку як найкращого способу поширення позитивного ефекту від економічного зростання. Розширення внутрішнього ринку має сприяти розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг, що стимулюватиме прискорене капіталотворення для послідовної реалізації динамічних структурних пріоритетів - розвитку ракетно-космічної галузі, ОПК і наукоємного машинобудування;

· зберегти стан відносної валютно-грошової та фінансової стабільності, утримуючи темпи інфляції, курсову динаміку, показники внутрішнього та зовнішнього боргу, баланс бюджету, платіжний баланс в межах, які не перешкоджають розвитку бізнесу в Україні;

· забезпечити реалізацію факторних переваг України, серед яких основними є геоекономічні чинники, наявність родючих сільськогосподарських угідь, висококваліфікована робоча сила, розвинена виробнича інфраструктура. Значний потенціал на цих напрямах дає підстави очікувати суттєвого зростання ВВП лише за рахунок збільшення його використання;

· забезпечити випереджаючий розвиток людського капіталу як основного конкурентного чинника в сучасній економіці, якнайповніші розвиток та використання інтелектуального та підприємницького потенціалу нації;

· суттєво активізувати інвестиційні процеси, надати їм переважно інноваційної спрямованості, забезпечити зміну структури національної економіки, виходячи з вимог соціально-економічної ефективності та національної конкурентоспроможності;

· забезпечити поширення соціального ефекту від економічного зростання у вигляді підвищення рівня реальних доходів та купівельної спроможності населення, посилення соціального захисту, поліпшення умов життєдіяльності.

Виходячи з аналізу, проведеного в попередніх розділах, слід зробити висновок про винятково важливу роль, яку має відіграти у формуванні “економіки зростання” в Україні малий та середній бізнес. На нашу думку, основним змістом стратегії підтримки МСБ в Україні на даному етапі має бути його повномасштабне використання як важеля позитивних структурних зрушень, формування ефективного конкурентного середовища на основних ринках, інструмента мобілізації ресурсного потенціалу країни (фінансових, трудових, природних, матеріальних, інформаційних ресурсів) на побудову “економіки зростання”.

На жаль, реальні показники розвитку МСБ свідчать про те, що така можливість поки що залишається на рівні потенціальної. Офіційні джерела сьогодні розглядають розвиток малого бізнесу майже виключно в контексті виконання ним соціальних функцій - забезпечення зайнятості та доходів населення. Між тим, його виробнича та структуроутворююча функції залишаються незаслужено забутими. Забезпечуючи часткове вирішення поточних потреб, така державна політика водночас закладає передумови для глибокої структурної диспропорції між великими та малими і середніми підприємствами, перешкоджає формуванню стійкої інституційної структури, забезпеченню конкурентоспроможності національної економіки, веде до нераціонального використання національного ресурсного потенціалу, а також закладає суттєві загрози розвиткові самого МСБ в Україні.

Майбутнє МСБ прямо визначається можливостями розвитку реального виробництва і формування тісних коопераційних зв'язків малих і великих підприємств. Як свідчить іноземний досвід, у розвиненій ринковій економіці значна, якщо не домінуюча, частина малих фірм так або інакше знаходиться в сфері впливу великих підприємств. Встановлення довгострокових відносин на базі субконтрактних схем, переплетення капіталів, надання різного роду фінансової чи консультаційної підтримки, укладення інших довгострокових угод забезпечують стійкість становища МП, їхні стабільні доходи, фінансові й інвестиційні можливості.

В Україні на кінець 1998 року з 151,4 тис. МП лише 45,8 тис. були утворені за рахунок так званої “малої приватизації”, тобто, можливо, “успадкували” корисні виробничі зв'язки з колишніми діловими партнерами чи з головним підприємством, від якого їх було від'єднано. Решта підприємств, як правило, визначально не були включеними до мереж економічних взаємовідносин та змушені були самостійно будувати мережу партнерів, постачальників та клієнтів. На жаль, поглиблена регламентація питань розвитку малого бізнесу у спеціальних законодавчих актах все більше виділяє його з єдиного законодавчого поля підприємництва і може ускладнити взаємодію малого бізнесу з великим. Випадіння з розгляду категорії “середній бізнес”, який вже не в змозі користуватися пільгами для МП, але ще не набув фінансової та політичної ваги, притаманних великим підприємствам, дестимулює зростання МП через збільшення обсягів їхніх оборотів та чисельності зайнятості на них.

Стимулювання кооперування малих підприємств між собою і з великими підприємствами повинно стати важливою складовою як державної, так і корпоративної політики. Великі підприємства зацікавлені в співробітництві з малими вже тому, що таке співробітництво компенсує їхній консерватизм щодо реалізації нових технічних рішень та дозволяє проникати на нові ринки збуту, сприяє оперативному здійсненню передових інновацій, дає можливість поділу ризиків, дозволяє позбутися виробничих операцій, в яких великий масштаб підприємства відіграє негативну роль, поліпшити якість виробничого, збутового, кадрового менеджменту тощо.

З іншого боку, кооперування МП з великими підприємствами здатне певною мірою нейтралізувати недоліки державної політики підтримки малого бізнесу, компенсувати проблеми фінансового забезпечення, стабілізувати постачальницько-збутову сферу та скористатися з уже розробленої цієї сфери великих компаній. Диверсифікація номенклатури продукції, яку можуть виробляти МП, орієнтовані не лише на споживчий, але й на виробничий ринок, знімає обмеження, які накладає ємність споживчого ринку на збільшення кількості МП та чисельності зайнятих на них.

На нашу думку, розвиток МСБ в умовах “економіки зростання” в Україні можливий лише в разі суттєвої активізації практики його співпраці з великим бізнесом.

Не можна залишити поза увагою також аспект вичерпності наявної моделі функціонування МП в Україні. Слід усвідомлювати, що подальше просування національної економіки до “цивілізованих” норм функціонування містить у собі низку “пасток”, які загрожуватимуть розвиткові і самому існуванню малого бізнесу в його теперішньому вигляді. Серед таких “пасток” можна назвати:

· впровадження європейських норм і стандартів у технічній сфері, яких МП часто дотримуватись не в змозі;

· реалізацію вимог щодо соціального забезпечення, пенсійного, медичного страхування та безпеки праці, які накладають суттєві обмеження на використання праці та значно підвищують вартість трудових ресурсів для МП;

· поступове поширення регуляторних вимог, які притаманні розвиненим ринковим відносинам, проте накладають додаткові зобов'язання щодо витрат з боку МП (страхування, аудит, консалтинг, забезпечення умов праці тощо);

· посилення жорсткості додержання фіскальної дисципліни та “детінізації” економічних відносин, які, як зазначалося вище, є джерелом певної частки доходів більшості МП;

· підвищення, в міру поліпшення становища на внутрішньому ринку, ваги ефекту економії на масштабах, у тому числі - у традиційній сфері діяльності МП - торгівлі;

· зростання важливості володіння сучасними технологіями управління, маркетингу, фінансового аналізу, які є поки що недоступними для більшості МП.

Збільшення відкритості національних ринків після прийняття вимог ГАТТ/СОТ та зближення України з іншими інтеграційними об'єднаннями суттєво підвищить конкурентний тиск, у тому числі - і на ринках, нині зайнятих малим бізнесом. Малий бізнес, який утворився й утворюється в Україні сьогодні, створюється в рамках наявних виробничих відносин, тому є непристосованим (у своїй більшості) до функціонування в умовах відкритого ринкового середовища та так само, як і великі підприємства, потребуватиме серйозних структурних змін, необхідність яких має враховуватися в стратегії підтримки МСБ в Україні.

Стратегії підтримки МСБ

Отже, очевидною стає необхідність комплексного вирішення завдань підтримки МСБ в Україні, яке може бути успішно розв'язане лише на основі тісного взаємозв'язку заходів, що охоплюють питання регулювання загального макроекономічного середовища, фінансової та майнової підтримки МСБ, формування цільових інституційних та ринкових структур, ліквідації бюрократичних перепон, забезпечення безпеки підприємництва тощо.

На найвищому державному рівні має бути чітко визначено, яка саме роль відводиться МСБ у державній стратегії, а також відображено ступінь розуміння державою цієї ролі. Сьогодні, хоча загалом макроекономічна роль МП вказана в основних документах досить коректно, на практиці це визначення не знаходить повного відображення в діях органів влади (насамперед Держпідприємництва) та виступах урядовців. З свого боку, представники малого бізнесу та їхні асоціації також мають усвідомити своє місце в соціально-економічній системі, щоб мати моральне право вимагати для себе державної підтримки.

За даними опитування, проведеного МФК, на думку самих підприємців, головними факторами активізації діяльності МСБ мають бути:

· зниження ставок та зменшення кількості податків - вказали 85 % опитаних;

· спрощення доступу до кредитів - 63 %;

· забезпечення стабільності законодавства - 48 %;

· вдосконалення законодавчої бази підприємництва - 37 %;

· впорядкування процедури проведення перевірок - 23 %;

· реформування системи ліцензування - 16 %;

· реформування процесу сертифікації - 12 %;

· вдосконалення системи реєстрації - 6 %;

Отже, враховуючи світовий досвід та об'єктивну необхідність розвитку малого підприємництва, його місце і роль у національній економіці, державна політика розвитку малого підприємництва в Україні повинна спрямовуватися на:

· забезпечення економічного зростання за рахунок діяльності суб'єктів малого підприємництва;

· удосконалення структури малого підприємництва;

· заохочення розвитку малих підприємств у пріоритетних галузях та на пріоритетних напрямах;

· підвищення технологічного рівня виробництва МП;

· створення конкурентного середовища;

· залучення суб'єктів малого підприємництва до розв'язання соціально-економічних проблем на державному та регіональному рівнях;

· створення нових робочих місць, зменшення безробіття;

· сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності;

· формування нової соціальної верстви власників і підприємців.

Вже згадувана вище Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні називає такі напрями подальшого вдосконалення політики підтримки малого бізнесу:

· вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності;

· формування державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності;

· активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва;

· сприяння створенню ринкової інфраструктури розвитку малого підприємництва;

· впровадження регіональної політики сприяння розвитку малого підприємництва.

а) удосконалення регуляторної політики

Згідно з Національною програмою, шляхами вдосконалення правового забезпечення розвитку малого підприємництва є:

· створення дієвих механізмів захисту прав і свобод підприємців;

· гармонізація українського законодавства з законодавством Європейського Союзу та СНД;

· забезпечення законодавчої гарантії незмінності та довготривалості державної політики щодо підтримки малого підприємництва;

· розробка нормативно-правової бази, яка регулює відносини між державою та підприємцями, роботодавцями і найманими працівниками, у тому числі і для забезпечення їхнього соціального захисту, встановлює норми і правила здійснення підприємницької діяльності, регламентує діяльність органів державної влади, їх посадових осіб щодо виконання ними відповідних повноважень у сфері розвитку малого підприємництва;

· вдосконалення функціональної та організаційної структури центральних та місцевих органів виконавчої влади в частині забезпечення розвитку і державної підтримки малого підприємництва.

На наш погляд, регуляторна політика щодо МП повинна будуватися з урахуванням необхідності максимального спрощення умов ведення бізнесу, проте водночас - і збереження контрольованості та регульованості розвитку сектора МСБ. Йдеться не лише про запобігання реалізації потенційних загроз, які можуть виникати внаслідок дій МП, але також про удосконалення економічних важелів впливу на їхнє утворення та функціонування, які мають базуватися на економічних інтересах та пріоритетах підприємців.

Зокрема, необхідне значне спрощення адміністрування малого та середнього підприємництва шляхом вдосконалення процедури реєстрації. Одним з прикладів вирішення цього завдання може бути нещодавно прийнятий у Росії закон “О государственной регистрации”, який надає процедурі реєстрації заявного характеру, що звільнює працівників державних органів влади, які здійснюють реєстрацію, від зайвої перевірки документів, та обмежує кількість випадків відмови від реєстрації. Також необхідне скорочення числа дозволів, погоджень, ліцензій для малих та середніх підприємств.

Процеси регулювання та контролю діяльності МП повинні набути максимально гласного характеру. Необхідне встановлення реальної відповідальності державних службовців за правопорушення та компенсації збитків та недоотриманих доходів у зв'язку із діяльністю органів державної влади.

Запобігання втраті поточного контролю стану справ у сфері МСБ вимагає від органів державної влади термінового освоєння принципово нових методик та технологій контролю та обліку. Зокрема, доцільним (і технологічно цілком можливим) є утворення єдиної загальнодержавної мережі збирання звітної інформації, яка дозволила б запобігти багаторазовому дублюванню одних і тих самих показників у різних формах звітності, значно спростити діяльність самих облікових органів, позбавити підприємців невиправданих втрат часу від подання звітної документації у цілу низку часто територіально досить віддалених контролюючих структур.

Необхідність посилення ролі місцевих органів влади та регіональної політики підтримки малого та середнього бізнесу обумовлює збільшення важливості проведення адекватної та ефективної політики сприяння розвитку малого підприємництва місцевими органами самоврядування, які володіють більш повним знанням особливостей бізнесу у тому чи іншому регіоні, місцевих особливостей економічного розвитку.

Незважаючи на те, що поняття малого підприємництва неодноразово переглядалося у нормативно-правових актах, поняття середнього бізнесу та “мікропідприємництва” так і не знайшло свого законодавчого відображення. Як зазначалося вище, така ситуація може дестимулювати керівників малих підприємств нарощувати обсяг виробництва, а населення - інституціалізувати власний бізнес у вигляді мікропідприємства.

На наш погляд, якщо держава проводитиме політику підтримки середнього бізнесу поряд із стимулюванням малого підприємництва, надаючи певні адміністративні, податкові, фінансово-кредитні та інвестиційні пільги (можливо, дещо менші за ті, які надаються малим підприємствам), застосовуючи інші заходи підтримки, наприклад, надання переваг при здійсненні державних закупівель та наданні державних замовлень, вона тим самим сприятиме переходу малих підприємств до категорії середніх. Адже керівник малого підприємства буде впевнений, що втрата ним статусу малого підприємства не принесе збитків, які, особливо - першим часом, перевищать загальну суму прибутків, отриману від збільшення масштабу виробництва.

Із свого боку, мікропідприємства найбільше потребують державної підтримки через свою вразливість до зміни ринкової кон'юнктури та умов конкуренції. Слід відзначити, що, порівняно з підприємництвом без утворення фізичної особи, такий вид МП має значно більш визначені перспективи розвитку. Розробка відповідних механізмів державної політики, які б стимулювали перехід мікропідприємств до категорії малих, а останніх - до розряду середніх, сприятиме збереженню та посиленню в економіці України тенденцій до економічного зростання.

б) фінансово-кредитні та податкові важелі

Фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва набуває особливого значення на початкових етапах становлення в Україні мережі МСБ. Згідно з Національною програмою, фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва має бути спрямована на:

· формування мережі регіональних фондів підтримки підприємництва та кредитно-гарантійних установ;

· розроблення та запровадження ефективних кредитно-гарантійних механізмів мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва;

· створення та підтримку фінансових інститутів, які працюють на розвиток малого підприємництва.

Ефективна реалізація державної політики фінансової підтримки МСБ має забезпечуватися через використання розвиненої мережі фінансово-кредитних організацій, страхових фірм, інвестиційних і страхових фондів; розвиток і впровадження системи стимулювання комерційних банків та інших фінансових установ, котрі надавали б пільгові кредити малим підприємствам. З цією метою доцільно активізувати діяльність Українського фонду підтримки підприємництва, сприяти розвитку регіональних фондів (відділень) для фінансової допомоги суб'єктам малого підприємництва, розгорнути роботу Кредитно-гарантійної установи для МП. Значну роль, особливо - у фінансовій підтримці середнього бізнесу має відіграти Український банк реконструкції і розвитку. Необхідно також розробити чіткий механізм спрямування певної частки коштів, які надходять від приватизації державного майна, на підтримку малого підприємництва.

Важливим є розвиток умов для децентралізованого (приватного) фінансування розвитку МСБ. Зокрема - створити систему гарантій для забезпечення кредитів, що надаються фінансово-кредитними організаціями суб'єктам малого підприємництва, забезпечити сприятливі умови для розвитку такої перспективної форми фінансування малого бізнесу, як лізинг. Для залучення й акумулювання приватних фінансових ресурсів необхідно ініціювати масове створення знизу кредитних кооперативів, спілок взаємного кредитування і страхування інвестицій у малий бізнес на місцях, а також розширити інфраструктуру фінансових інститутів, які надають мікрофінансові послуги для суб'єктів малого підприємництва.

Забезпечення сприятливих матеріальних умов для розвитку МП передбачає: розробку і впровадження механізму передачі малим підприємствам виробничих площ і виробничих потужностей, в тому числі тих, які звільняються в процесі ліквідації або реорганізації підприємств-банкрутів; формування розвиненого ринку нерухомості; розробку механізму передачі малим підприємствам нових технологій, а також обладнання, необхідного для здійснення бізнесу на пільгових умовах; розширення сфери надання робіт і поставок для державних потреб і сприяння забезпеченню їх матеріально-технічними й іншими ресурсами з боку державних структур.

З огляду на виражений дефіцит фінансових коштів, необхідних для реалізації програм підтримки МСБ, слід визначитися з основними галузевими пріоритетами, в яких ця підтримка надаватиметься першочергово. На нашу думку, особливої державної підтримки у зв'язку з політикою економічного зростання потребують малі підприємства, які займаються науковою та інноваційною діяльністю. В Україні адекватної політики у цьому напрямі поки що не здійснюється. Найбільш поширеним джерелом фінансування інноваційної діяльності в країні залишаються власні ресурси підприємств, що часто просто унеможливлює інноваційно-інвестиційну діяльність. Необхідне використання можливостей фінансового забезпечення малих підприємств, які здійснюють інноваційну діяльність, за рахунок Державного інноваційного фонду; сприяння створенню регіональних інноваційних фондів; надання допомоги в проведенні наукових досліджень і впровадженні прогресивних технологій; сприяння пошуку замовників і виконавців інноваційних проектів для суб'єктів малого підприємництва; надання консультативних послуг в сфері інноваційних технологій тощо.