Малий бізнес України

Приєднуюся до думки Я. А. Жаліла щодо співпраці великих, системних підприємств з малими в сфері виробництва, що дає, перш за все, можливість цим підприємствам більш легально працювати, поповнювати бюджет, мати постійні замовлення на продукцію.

Український союз промисловців і підприємців має декілька галузевих, регіональних програм. Одним із напрямів, який міг би стимулювати розвиток малого і середнього бізнесу, є розробка регіональних, обласних або районних програм інноваційної та інвестиційної діяльності. Ми уклали угоди з декількома областями, Солом'янським районом столиці щодо розробки таких програм. Пройде певний час, відбудеться стабілізація органів державної влади, зміняться голови держадміністрацій, і ці програми почнуть працювати. Перш за все, на користь створення в області критичної маси пропозиції малого і середнього бізнесу і використання можливостей місцевої влади.

Дійсно, у сфері малого бізнесу спостерігається низка позитивних показників. У 2001 році відбулося збільшення кількості суб'єктів малого і середнього бізнесу на 20 %. У 2001 році на розвиток малого підприємництва в Україні було витрачено 708 млн гривень, з обласних бюджетів з цих коштів було використано 3,5 млн гривень, і приблизно 1,5 млн гривень з міських бюджетів міст обласного підпорядкування.

На жаль, ми маємо стійку тенденцію зменшення приросту малих і середніх підприємств в Україні. В 2000 році приріст зменшився на 2 процентних пункти, в 2001 році - майже на 3.

На жаль, починаючи з 2001 року малі підприємства почали ділитися на більш дрібні підприємства. Це, на наш погляд, дуже суттєво, оскільки не забезпечує концентрації капіталу в Україні. Кошти розпорошуються, і ми не можемо здійснювати великі інвестиційні проекти.

Держава дуже багато робить для розвитку малого бізнесу в Україні, ці кроки бувають різними, як позитивними, так і негативними. За 2000 рік Держпідприємництвом було скасовано 30 % регуляторних актів, які стосувалися діяльності малих і середніх підприємств в Україні. В 2001 році ця цифра становить вже 38 %. Це ті регуляторні і законодавчі акти, які різні державні установи намагаються приймати, і які, на нашу думку, не сприятимуть підприємництву в Україні.

Про рівень прямої державної підтримки свідчать такі цифри. Бюджет Фонду зайнятості на 2002 рік становить 1,2 млрд гривень. На розвиток науки Національна академія наук отримала 252 млн гривень. На підтримку малого підприємництва на 2002 рік в державному бюджеті передбачено 2 млн гривень.

У мене була можливість останні два місяці поїздити по Україні і подивитися на стан розвитку малого підприємництва в регіонах. Дуже великою проблемою є те, що люди, які займаються малим підприємництвом, не мають достатнього рівня освіти. Ми пропонуємо запровадити загальноукраїнську національну програму освіти для підприємців. На жаль, ми не маємо в своєму бюджеті коштів, щоб започаткувати цю програму. Але з тих 2 млн гривень, які надані на підтримку підприємництва, ми пропонуємо виділити 1 млн гривень на започаткування програми освіти для підприємців. Просимо відомства, міністерства приєднуватися до нас у цій справі. Наприклад, можна готувати для підприємців щодня невелику 15-хвилинну програму на УТ1, яка надавала б загальні знання, яких вони потребують, щоби підтримувати свій бізнес.

Щодо спрощеної системи оподаткування. Вже декілька років працює спрощена система оподаткування. Не важливо, погана вона, чи добра. Проте вона дає свої позитивні результати. Ми тривалий час працюємо з різними депутатськими фракціями і групами, і я можу сказати, що спрощена система оподаткування зараз стоїть перед загрозою знищення, якщо буде прийнятий Податковий кодекс, який був винесений на Верховну Раду третього скликання.

Сьогодні, на жаль, всі суб'єкти підприємницької діяльності, які працюють за спрощеною системою оподаткування, не мають належного рівня соціального захисту. Нас постійно запевняли, що вони не доплачують у різні соціальні фонди. Я, зробивши підрахунки, хочу запевнити всіх, що це не так. Тому одним із напрямів підтримки малого підприємництва ми можемо запропонувати використання досить великих коштів у різних фондах (наприклад, у Фонді зайнятості), які спрямовувалися суб'єктами підприємницької діяльності, що працювали за спрощеною системою оподаткування, як страхові внески. Сьогодні ці кошти не використані майже зовсім. Можна частину цих коштів переспрямовувати на освітні заходи для підприємців.

Якщо ми всі не згуртуємося навколо ідеї підтримки малого підприємства, малому бізнесу буде дуже важко вижити в Україні. Сьогодні в Україні на 10 тисяч населення припадає 44 малих і середніх підприємства. Статистика і розрахунки показують, що ми мали б мати в 2002-2003 роках до 50-60 таких підприємств на 10 тисяч населення. Проте, якщо нинішні тенденції збережуться, ми матимемо наступного року приблизно 33 підприємства на 10 тисяч населення.

Хотелось бы обратить внимание на проблему мониторинга развития малого и среднего бизнеса в Украине. Такой мониторинг очень важен не только для аналитической работы, но и для формирования выводов, которые будут использованы для совершенствования законодательной базы. Сегодня существуют две большие проблемы.

Первая проблема. Как мы оцениваем динамику развития малого и среднего бизнеса в Украине и успешность или неуспешность тех или иных мер по его совершенствованию? Это количество вновь зарегистрированных предприятий и степень их выживаемости (или степень "смертности"). Обратим внимание на то, что в развитых странах малый и средний бизнес являются опорой экономики, создавая более 50 %, а иногда более 60 % всего валового продукта. Существует ли в Украине понятие "средний бизнес"? Не только в законодательной среде, но даже в статистике выделить развитие средних предприятий и, что еще более важно, перерастание малого бизнеса в средний невозможно. В то же время, одним из важных показателей выживаемости малого бизнеса во всем мире является показатель доли малых предприятий, которые покинули сектор малого бизнеса и вошли в сектор среднего бизнеса. Это в значительной степени помогло бы нам оценить по-новому успешность или неуспешность развития малого и среднего бизнеса в Украине. А, кроме того, дало бы возможность корректных международных сравнений.

Второй момент, который представляется очень важным, касается развития регуляторной среды, увеличения или снижения регуляторного, налогового (и коррупционного) давления на малые и средние предприятия. Сегодня наибольшее внимание уделяется абсолютным показателям. Мы отслеживанием динамику количества проверок, среднего значения количества проверок на одном предприятии Украины. Либо оцениваем в среднем величину эффективного и номинального налогового давления на отдельного предпринимателя. Закономерно мы утверждаем, что законодательная среда постепенно улучшается, а регуляторное давление, в части количества проверок, постепенно снижается. Но есть и другая сторона проблемы. Это равномерность распределения регуляторного давления по секторам, внутри секторов, по регионам. Здесь вопросы практически не решены. Такая статистика не ведется. В международной же практике существует очень простой и доступный показатель. При расчете среднего показателя, например, среднего количества проверок на предприятии, учитывается стандартное отклонение от этого среднего значения. Его изменение показывает, насколько равномерно распределяется это регуляторное давление по предприятиям.

Приведу пример из последнего исследования нашего института по проблемам малого и среднего бизнеса. Среднее количество проверок составляло примерно 8,4 по сравнению с 9 в 1999 году. Это, безусловно, шаг вперед. Но стандартное отклонение при этом составляет больше 10. Что на практике означает, что количество проверок колебалось от 1 до 43. То же касается налогового давления и ухода от налогов. Среднее значение ухода от налогов по Украине в малом и среднем бизнесе составляет 41-42 %, но колебание огромно - от 10 % до 90 %, не говоря уж о 100 %. Это серьезная проблема. Условия, когда регуляторное и налоговое давление очень высоки, но равномерны, хоть и неблагоприятны в целом для всего сектора в масштабах страны, но не уничтожают инициативу развития предпринимательства, не сказываются отрицательно на перераспределении ресурсов в пользу самых эффективных предприятий. Неравномерность давления, это доказано многочисленными теоретическими и практическими исследованиями во многих странах, уничтожает инициативу при принятии, например, инвестиционных решений. Это наверняка является одним из важных факторов отмеченного предыдущими выступающими снижения количества зарегистрированных предприятий.

Вот почему для принятия сугубо практических решений нужно поставить вопрос о развитии мониторинговых показателей малого и среднего бизнеса. Для того, чтобы с абсолютных показателей развития перенести внимание на проблемы равномерности распределения налогового, регуляторного и коррупционного давления в секторе малого и среднего бизнеса. Это поможет углубить наше представление о том, что происходит в нашей стране с малым и средним бизнесом, позволит совершенствовать законодательную систему.

Оцінюючи поставлену проблему "Малий і середній бізнес в пошуку місця в стратегії економічного зростання в Україні", зауважу, що теперішнє місце малого і середнього бізнесу в Україні - "на задвірках". Я назвав би малий і середній бізнес "економічним пасинком".

Яке місце знайшов собі малий бізнес? Я накидав основні принципи, якими він керується сьогодні в своєму житті. Основний принцип - чим менше тебе бачать, тим краще. Чим менше розмовляєш, чим менше тебе можуть знайти, тим краще для малого підприємства. Крім цього, є ще деякі принципи, які є основними в життєдіяльності малого і середнього підприємництва.

По-перше, треба знайти "міцного дядька". Представник малого або середнього підприємництва, на жаль, не може існувати самостійно. Цілком відповідально заявляю, що в Україні вже немає жодного малого або середнього підприємства, яке б не мало серйозного "дядька" - покровителя, який його захищає перед державними установами.

Другий принцип життєдіяльності - не платити чиновнику не можна. Я не знаю жодного підприємця в Україні, який би не платив чиновнику в тій чи іншій формі. Якщо не платить прямо, він має його в якості "друга", і кожного тижня заносить йому пляшку чи запрошує в ресторан. Чи в іншій формі, коли своїх представників лобіюють і висувають на якісь державні позиції. В цьому випадку не треба платити чиновнику, тому що "імплантований" чиновник від бізнесу вирішує завдання, коли сидить в державному кріслі.

Наступний принцип - недовіра до офіційних публічних дій, в тому числі недовіра до офіційних публічних структур. За останні два роки кількість підприємців малого і середнього бізнесу - членів в радах і спілках стала меншою саме через недовіру до публічних дій. Представники бізнесу, на жаль, не бачать, що ті чи інші публічні дії через засоби масової інформації можуть приводити до якогось результату. Навпаки, результат може бути гіршим, ніж очікувався напочатку.

А основний принцип життя українського підприємця малого і середнього розміру визначається типовим українським прислів'ям "моя хата з краю - нічого не знаю". Це основна внутрішня установка представника малого і середнього бізнесу.

Резюме. Місце яке знайшов собі малий і середній бізнес - погане, і сам знайти "місце під сонцем" він не зможе. Що робити?

Кажучи образно, "против лома нет приема, окромя другого лома". Коли запитуєш у підприємця: "Хто зробив тобі таке погане життя?", він відповідає: "Держава". Якщо державні установи роблять таке, то саме вони і повинні займатись тим, щоби вивести представника малого та середнього бізнесу на нормальний, серйозний соціальний рівень, вивести його з "тіні". Це повинно бути державним завданням.

Для того, щоб змінити місце малого і середнього бізнесу, треба, щоб це зробили перш за все вищі посадовці нашої країни - Президент, прем'єр-міністр. Тому що наша країна є абсолютно адміністративно керованою. Якщо перші особи нашої країни будуть щодня питати своїх підлеглих: "А що ти зробив, щоби малому і середньому підприємцю було краще? А скільки в твоїй "губернії" з'явилося нових представників малого і середнього бізнесу? А яким чином ти вивів їх з "тіні"?", тоді є, можливо, шанс, що найближчим часом щось може змінитися.

Необхідно приклади того, як вищі посадові особи і державні установи борються за малий та середній бізнес, обов'язково доводити до широкого загалу. Підприємці і громадськість бояться щось казати, тому треба будь-який вислів - чи Президента, чи прем'єр-міністра, обов'язково транслювати через засоби масової інформації, розповсюджувати серед людей, які займаються бізнесом. Вони повинні повірити, що щось відбувається, що хтось зверху бажає, щоб зміни були.

Ще одна норма стосується громадського контролю над використанням будь-яких державних коштів чи державних посад. Вважаю за необхідне саме представникам громадськості, різних громадських об'єднань, не обов'язково підприємницьких, брати участь у громадському контролі над діями виконавчої влади. Всі знають, що гроші збираються, але ніхто не знає, на що вони витрачаються. І потрібно, щоб громадськості було зрозуміло, чому призначається або знімається з посади та чи інша фігура. Потрібно, щоб суспільство втрутилося в механізм життєдіяльності нашої країни.

Можна навести низку негативних прикладів щодо спроб втручання в діяльність державних установ. Наприклад, наша "Нова формація" була ініціатором і засновником Ради підприємців при Кабінеті Міністрів. Крім цього, при Кабінеті Міністрів працює Рада громадських об'єднань. Ці установи зовсім не працюють. Просто не збираються представники, які туди увійшли. Тому що на перших зустрічах вони осмілилися задати деякі питання щодо фінансів, посад тощо.

Ще один показовий приклад - наш негативний досвід співпраці з Київською міською державною адміністрацією. Об'єднання "Нова формація" було одним із ініціаторів створення, відповідно до Указу Президента України, Координаційної ради з питань розвитку підприємництва при міському голові. Після того, як ми створили цю структуру і почали активно висувати меру якісь пропозиції, ми побачили, що нас почали лякатися. Перше, що зробили, - змінили повністю весь склад, вивели громадсько-активних людей, залишили тих, хто, як правило, не розмовляє, в кращому випадку приходить, а то й не приходить взагалі. По-друге, навіть ту решту, яка залишилася, перестали збирати. За останні півроку жодного разу не зібрали, при тому, що мінімум раз на місяць ми надсилаємо листа з такою пропозицією. Бояться, бо розуміють, що після засідання через засоби масової інформації виллється якась інформація. Щоправда, в нас є й позитивний приклад співпраці з Держпідприємництвом. Громадська рада при цій організації і при Ліцензійній Палаті працюють.

У випадку, якщо існуватиме протистояння інтересів державного і громадського секторів, треба щось терміново зробити, щоб, по-перше, пріоритет і у громадської думки, і у законодавчих органів був не на боці державної установи, а на боці людини. Я як громадянин не вважаю, що інтереси держави вищі, ніж інтереси людини, яка живе в цій країні. У випадку, якщо існує конфлікт інтересів, наприклад, представника громадськості і представника державної установи, треба, щоб представник цієї державної установи пішов у відставку, і лише після того доводив, правий він був чи не правий, через суд. Щоб отримати можливе, треба побажати неможливого.

Малый бизнес, прежде всего, это индикатор. По состоянию малого бизнеса можно судить, что никакого роста, и даже оживления, по-настоящему, у нас нет. Потому что импульсы малому бизнесу должны идти от крупных предприятий, последние должны ощущать потребность в разделении труда и кооперации, давать работу. Но они сами едва имеют работу, заполняют пустующие мощности. У них нет избытка спроса, который они должны удовлетворить и искать кооперацию, чтобы увеличить свои возможности. Второй импульс малому бизнесу должно давать население. Но наш потребительский спрос - весьма "убогий". Нет импульса к развертыванию сферы услуг, и даже стихийную торговлю все время разгоняют, ограничивают. Это кстати, мелкий, но симптом. Дайте же людям заработать кусок хлеба! Придет время, и мы наведем порядок, но сегодня для них это - кусок хлеба. Это самое малое и жалкое предпринимательство, но с чего-то же люди должны начинать. Поэтому дела хуже, чем мы все время везде представляем, и об этом говорит малый бизнес как индикатор.

В чем дело? Прежде всего, частные ошибки вытекают из общих. Дело в том, что и Президент, и вся череда премьеров находятся во власти догматических установок. Сейчас у нас монетизация ВВП уже больше 19 %. И ничего, живем, инфляции нет, и это дало какой-то толчок к улучшению, способствует среднему предпринимальству. Но налоговая система нерациональна. Она мешает и упрощенной системе, она не позволила до конца провести Черновицкий эксперимент. Нерациональность - в НДС, который платят, а дальше он начинает идти по всем участникам, а в бюджет попадает лишь 20 % уплаченного. Как только ввели упрощенную систему, оказалось, что недоплачивается НДС. Возникает противоречие с фундаментальными положениями нашей экономики. Поэтому мелкий и средний бизнес в этом положении не может найти себе место. Его действительно вытесняют. НДС, государственные интересы, борьба с инфляцией - красивые слова, но они подавляют экономику, и прежде всего - более нежный, более беззащитный мелкий и средний бизнес.

Коротко попытаюсь структурировать проблемы, которые надо решать. Прежде всего, надо облегчать вхождение в бизнес. Надо требовать минимум документов. Вхождение в бизнес надо сделать максимально простым и бесплатным, стоимость всех услуг по вхождению в бизнес отнеся на кредит. Пусть государство на год выдает вексель, и через год предприниматель расплачивается. К тому же, на первое время нужны налоговые каникулы. Человек должен начать с нуля. А сегодня он сначала должен платить. У него этих денег нет. Надо сделать "пусковой механизм" для мелкого и среднего бизнеса, защитить от коррупции. Спросите любого предпринимателя: он платит больше взяток, чем налогов! Кстати говоря, не обязательно проверяющим, он платит чиновникам, всему аппарату.

Вторая проблема. Бесспорно, надо бороться за упрощение налогов. Правительство попросту уничтожает упрощенную систему, а, если ее вообще не будет, незачем будет вообще говорить о малом и среднем бизнесе.

Третья проблема - облегчение кредитования. Денег стало больше, но кредитной политики у нас по-прежнему нет. Деньги крутятся у крупных спекулянтов, крупных корпораций. А до мелкого бизнеса они не доходят. Нужны системы, кредитные товарищества, союзы, нужно применить к мелкому и среднему бизнесу систему субсидированных кредитов, которые мы начали применять в сельском хозяйстве.

Необходимо законодательно гарантировать облегчение условий аренды, противодействовать повышению арендной платы.

Еще один стратегический вопрос. Настоящий средний бизнес развивается на инновациях. Тот, который приносит дополнительный ВВП, у нас совершенно не защищен. Я знаю людей, которые имеют изобретения и "ноу-хау" мирового уровня, но они боятся их пристроить, потому что они моментально будут украдены. Каков порядок патентования в Украине? Я должен запатентовать в Украине, и только через год имею право патентовать на международном уровне. Да оно будет утащено на второй день после сдачи документов! Это стратегический вопрос. Многие предприниматели не могут начать дело, потому что боятся этого грабежа.

Уверена, что все сидящие в зале прекрасно знают пути решения проблем, которые нужно решить, чтобы положение дел в малом бизнесе улучшилось.

Несколько недель назад, когда Президент России уехал в Иркутск на недельный отдых, он собрал для беседы о малом бизнесе не предпринимателей Зауралья, не тех, кто мог бы рассказать о проблемах малого бизнеса, а крупных ученых, которые говорили о том, что нужно для того, чтобы развивалась наука, шел научный прогресс. Он лишь мимоходом говорил о торговле, об услугах. Он больше говорил о необходимости развития инновационной сферы. Мы, к сожалению, к этим вопросам по-настоящему не подходим. Мы больше говорим о создании условий для малого и среднего бизнеса. Мне кажется, что на этой проблеме должен акцентировать внимание, прежде всего, руководитель страны. Когда В. Путин сказал, что вносит указ в парламент, он акцентировал внимание правительства на том, что нужно действовать. Все могут рассказывать, что надо делать, как решать стоящие задачи. Но до тех пор, пока лидеры государства не будут воспринимать эту задачу как одну из главных, развития в малом бизнесе не будет.

Хочу висловити точку зору і пропозиції науковця, який займається проблемами малого бізнесу. Пропоную звернути увагу на роль і значення малого бізнесу не взагалі для економіки, а саме для економіки України. Питань нема - малий та середній бізнес має неперевершене економічне, соціальне і політичне значення. Україна - це країна з перехідною економікою. Відбуваються трансформаційні процеси, і саме малий та середній бізнес є ринкоутворюючим чинником. Багато вчених говорять про те, що дрібнотоварне виробництво як таке вже не існує. Ні, воно існує, лише модифікується. Сьогодні мова йде не про дрібне виробництво як таке, а про високі технології малого та середнього бізнесу, розвиток інновацій, венчурного капіталу. В цьому плані роль малого та середнього бізнесу неперевершена. Разом з тим, хочу застерегти, що абсолютизація ролі малого бізнесу така ж небезпечна, як і його недооцінка. Йдеться про те, що малий та середній бізнес має зайняти свою нішу, про взаємодію малих, середніх і великих підприємств. Повністю погоджуюся з професором В. С. Найдьоновим щодо коопераційних зв'язків малого, середнього і великого бізнесу.

Така кооперація має велике значення для самого великого бізнесу, тому що без існування тисяч, мільйонів суб'єктів малого бізнесу не можуть існувати великий бізнес, великі технології. Так само, як і, навпаки, малий бізнес не може існувати без розвитку середнього і великого бізнесу.

На жаль, сьогодні в Україні створені умови, за яких малий і середній бізнес не виконує свою функціональну роль. Тому що його підтримку ми розуміємо як фінансову допомогу. Підтримка в широкому розумінні, це, в першу чергу, нормативно-правове забезпечення. Чи воно сьогодні достатнє і досконале? Ні. Зрозуміло, що починали "з нуля", а сьогодні вже є певні наробки указів, законів, інших правових актів, але вони недосконалі й суперечливі. Про коопераційні зв'язки, франчайзинг, про венчур сьогодні немає закону. Дуже важливо, що наприкінці 2001 року, нарешті, був прийнятий закон про кредитні спілки. Хоча б таким чином ми будемо вирішувати кредитну проблему. Разом з тим, треба обов'язково внести зміни в Закон про підприємства в Україні, або зробити доповнення щодо узаконення поняття "середнє підприємство". Ми говоримо про малий і середній бізнес і некоректно порівнюємо його питому вагу в Україні та у світовій економіці. Це непорівнянні дані, тому що ми беремо лише суб'єкти малого бізнесу, малі підприємства, фізичних осіб-підприємців, в кращому випадку додаємо незначну кількість фермерських господарств.

Ще одна причина гальмування розвитку малого й середнього бізнесу - відсутність дієвого механізму реалізації державної політики його розвитку. Сказати, що немає нормативних актів, не можна. Вони є, але вони не діють. Вони натикаються на такі проблеми, як фінансова дисципліна, виконавська дисципліна, правовий нігілізм, якщо не пряме, то опосередковане ігнорування тощо. Є безліч проблем формування правової та економічної культури. Одна з них - підготовка кадрів. Вже 11 років існує незалежна Україна, але й досі в середній школі, як базова дисципліна, не запроваджене вивчення основ економіки. У 1998 році на замовлення Міністерства освіти ми підготували разом з доцентом В. Сизоненком підручник для 9-10 класів "Основи підприємницької діяльності". Проте він і досі лежить, оскільки не має грифу Міносвіти, немає коштів, і немає годин на викладання. Не можуть знайти одну годину на тиждень. Я вже не кажу про проблеми більш високого порядку щодо вдосконалення програмних дисциплін, які викладаються у вищій школі.

Велика проблема пов'язана з "тінізацією" і "детінізацією". Коли існує податковий тиск, адміністративний тиск, стає дуже "спекотно", а коли "спекотно", хочеться в "тінь". Тому малий і середній бізнес там. Але, крім цього, є й інші чинники, які спонукають збочити в "тінь". Це ті великі пільги, які існують для великих підприємств. За розрахунками, 40-45 % коштів не доходять до бюджету через існуючі пільги, хоч я й не думаю, що це відповідає дійсності. Нерівномірним є навантаження як податкового, так і регуляторного тиску.

Що робити? По-перше, слід створити рівні умови для конкуренції. Конкуренція має бути не лише принципом, але й нормою для всіх суб'єктів форм власності.

По-друге, потрібний правовий захист приватної власності.

По-третє, необхідні дебюрократизація економіки та дерегулювання підприємницької діяльності. Це комплексна проблема, і її треба вирішувати комплексно.

Майже рік тому в пресі було опубліковано мою статтю "Причини та проблеми що заважають розвитку підприємництва в Україні". Там я визначив два розряди проблем: об'єктивні і суб'єктивні. Об'єктивні - ті, що не залежать від підприємців, а зумовлені зовнішнім середовищем, тобто встановленою нормативно-правовою базою. Суб'єктивні причини - ті, які виникають внаслідок відсутності компетенції у самих підприємців, які здійснюють цю діяльність.

Сьогодні обговорювалися проблеми відсутності збільшення кількості малих і середніх підприємств, кількості зайнятих на них, місця малих і середніх підприємств в економічному зростанні України. Але як можна розраховувати на збільшення малих і середніх підприємств, коли умови для їхньої діяльності взагалі відсутні? Не треба здійснювати політику підтримки малого і середнього підприємництва. Треба, перш за все, не заважати його розвиткові - і це буде найвагоміша підтримка.

Тут торкались питання інноваційного розвитку. Але за наявної податкової системи це неможливо. Наприклад, пункт 5.3.2 Закону про оподаткування підприємств виглядає таким чином: не вважаються витратами витрати на придбання та обслуговування основних фондів, тобто саме інвестування. Саморозвиток унеможливлений такою нормою в законі про оподаткування підприємств. Для малих і середніх підприємств існує спрощена система оподаткування. Вона потрібна, тому що загальна система дуже ускладнена. Але це, знову ж, не та система, яка забезпечує розвиток.

Згадаймо ще про таке. Після розвалу Радянського Союзу, в спадщину Україні дісталась зовсім викривлена структура промисловості. У нас 80 % промисловості - це група "А", і тільки 20 % промисловості - група "Б", яка працює безпосередньо на споживчий ринок. Саме малий і середній бізнес находиться найближче до населення, і саме він спрямований на забезпечення потреб населення. За рахунок одного лише оборонно-промислового комплексу підняти економічну могутність держави неможливо. Економічна могутність держави визначається життєвим рівнем її населення.

Виникає питання: а що, власне, робити? По-перше, треба посилити тиск суспільства на прийняття необхідної об'єктивної нормативно-законодавчої бази, перш за все, податкового спрямування. Ми розробили варіант законопроекту про єдину методику перевірок суб'єктів підприємницької діяльності, де передбачили повну відповідальність контролюючих органів за неправомірно завдані суб'єктам підприємницької діяльності збитки. Цей законопроект натрапив на дуже активний спротив, що зрозуміло. Але, все ж, сьогодні це чи не єдиний з шансів змусити перевіряючі органи об'єктивно ставитись до суб'єктів підприємницької діяльності, що дасть можливість розвитку підприємницької діяльності.

По-друге, необхідне підвищення рівня фахової кваліфікації активних підприємців, або тих, хто бажає ними стати, передусім, за допомогою громадських організацій.

Таке зібрання, як сьогодні, дає можливість дуже зважено подивитися на проблеми, які стоять перед малим бізнесом. Якщо ми говоримо безпосередньо з представниками малого бізнесу, це все одно, що на рану сипати сіль. За емоціями дуже важко виробити якісь стратегічні думки. Саме науковий підхід і наукові дослідження дали нам можливість ще 12 років тому вперше в Україні приступити до осмислення місця і ролі малого бізнесу. А вже потім зробити практичні кроки щодо його розвитку. Дуже шкода, що сьогодні, маючи вже друге десятиліття розвитку малого бізнесу, ми все ще говоримо про те, потрібен він чи ні.

На мій погляд, сьогодні держава вже вичерпала свої авторитарні можливості розвитку малого бізнесу. Держава заявила про те, що малий бізнес існує, означила межі розвитку малого бізнесу, визначила навіть понятійний апарат. Якщо десь 7 років тому ми повинні були переконувати Президента в тому, що треба говорити про малий бізнес в офіційних виступах перед Верховною Радою, то сьогодні вже існує відповідний розділ. Вважаю, що держава вже виконала на цьому етапі свою роль і вичерпала свої можливості. Ми ще не маємо достатньо демократичної держави, тому і у держави більше немає кроків для розвитку малого бізнесу.

Інша сторона - малий бізнес, підприємництво. Якщо десь 5-7 років тому я могла говорити про малий бізнес, як про екзотику для України, то сьогодні можу сказати, що малий бізнес - це кустарно-мануфактурна система, яка абсолютно не виконує свого соціального призначення. Малий бізнес сьогодні має заявити про себе не як ніша в економіці, а як соціальна сила, спроможна спиратись на власні об'єктивні закони розвитку. Малий бізнес - це не лише можливість щось створити, дати робочі місця. Це шлях до демократизації державного управління й суспільного життя. Ми маємо величезну кількість об'єднань підприємців, які діють все ще під гаслом захисту й підтримки малого бізнесу. А сьогодні соціальне значення малого бізнесу, і особливо об'єднань підприємців малого і середнього бізнесу повинне бути спрямоване на те, яким чином вплинути на суспільство, яким чином демократизувати його, щоб суспільство усвідомило, що без малого бізнесу як об'єктивної реалії розвиток України вже став неможливим.

Я розглядаю малий бізнес як крок демократизації суспільства, а не виживання людей, які займабться малим бізнесом, щоб забезпечити себе і своє життя. Якщо ми вирішимо сьогодні питання саморозвитку малого бізнесу, то в кроках сталого розвитку України на майбутнє ми будемо закладати вже не підтримку малого бізнесу, а його роль в демократизації суспільного життя, в трансформації власності, в трансформації агропромислового комплексу, тобто визначимо місце малого бізнесу як соціальної сили і сили демократизації суспільства.

Досвід ринкової трансформації в Україні, як і в інших пострадянських країнах, доводиться здобувати самотужки. В основному, на власних помилках. Країни Балтії стоять дещо осторонь, і в них ці проблеми вирішуються легше. Мені 4 роки довелося працювати радником посольства України в Латвії, і тому я хочу зупинитися на досвіді цієї країни у вирішенні проблем малого і середнього бізнесу. Пан Бонет називав цифру, що у Німеччині на частку малого і середнього бізнесу припадає 50 % ВВП. У Латвії - 60 %. Але це не можна вважати заслугою тільки підприємницького середовища. Адже зруйновано більшу частину великих промислових підприємств, які існували в Латвії, зруйновані підприємства, які були в радянському військово-промисловому комплексі, і це було зроблено дуже швидко. Зруйновані машинобудівні підприємства, знамениті ВЕФ, РАФ, Ризький вагонобудівний завод не працюють. Не працює низка великих підприємств хімічної, целюлозно-паперової промисловості, які випускали досить конкурентоспроможну продукцію.

Безперечно, підприємницькі структури відіграли досить велику роль в тому, щоб налагодити роботу малих і середніх підприємств.

В. Кредісов зазначив, що треба звертатися по допомогу до держави,

Л. І. Воротіна вже заперечила, констатувавши, що держава вичерпала свій потенціал. Мені здається, що істина посередині. Латвійські підприємці сформували досить активне підприємницьке середовище саме всупереч державі. У цій маленькій країні, де 2,5 млн населення, а ВВП становить порядку 6 млрд доларів, діє близько 150 галузевих об'єднань підприємців. Практично більша половина членів цих об'єднань підпадає під критерій малого чи середнього бізнесу (в Латвії диференційовано визначені критерії для середнього і для малого підприємництва). Окрім цієї загальної маси підприємницьких об'єднань є спеціальне об'єднання організацій малих і середніх підприємств. Воно створене у 1996 році як координуюча організація спілок малого і середнього підприємництва. У 2000 році до нього входили 15 об'єднань торговців, бізнес-консультантів, готельного бізнесу, переробників м'яса тощо. В свою чергу, об'єднання торговців включало в себе ще 10 асоціацій підприємців по підгалузях торгівлі. Тобто, утворилась цілісна щільна мережа об'єднань, яка й формує цілісне підприємницьке середовище. Тут називали багато проблем, які треба вирішувати, проте їх для кожної галузі слід вирішувати індивідуально, і саме така мережа галузевих об'єднань і дозволяє вирішувати ці проблеми.

Закон про організації роботодавців та їхні об'єднання був прийнятий досить пізно, у 1999 році. Коли функції роботодавців вже практично визначилися. До речі, щоб зареєструвати об'єднання підприємців, потрібна досить невелика сума - еквівалент приблизно 250 гривням. Згідно з законом про об'єднання роботодавців, вони виконують такі функції: формують політику організації роботодавців, представляють інтереси організації роботодавців у відносинах з профспілками та структурами держави, інформують своїх членів про нормативні акти в економічній і соціальній сферах, організують навчання роботодавців, надають консультації з питань трудових відносин, беруть участь у розгляді трудових суперечок, узагальнюють і аналізують інформацію про організацію роботодавців і їхніх об'єднань, інформують про актуальні для роботодавців питання.

Фактично цей перелік значно ширший. Ці організації формують спільну інфраструктуру, ведуть пошук торговельних партнерів, виконують маркетингові дослідження, ведуть спільну рекламну політику. Головне, що вони домовляються між собою про рівень цін і тарифів. Звичайно, в останні роки, після того, як було прийнято антимонопольне законодавство, вони намагаються не входити з ним у конфлікт. Але вони знайшли прийнятні форми для вирішення цієї проблеми.

Мені здається, що саме відсутність такої практики галузевих об'єднань і стала причиною "інфантильного" стану нашого малого бізнесу. Він одержав поштовх у 90-х роках - і застиг на тому самому рівні. Йому не вдалося вийти на контакти з великими європейськими організаціями. На жаль, відсутність контактів з європейським підприємницьким середовищем, однобока орієнтація на очікування підтримки від держави і стримують розвиток нашого малого бізнесу.

Дозвольте поділитися двома тезами. Перша стосується ролі місцевої влади і того, як виконуються делеговані владою функції на місцях. Друга - можливостей місцевого малого бізнесу впливати на нормативні акти і захищати свої інтереси.

Щодо першої тези. Ми готуємо новий звіт про стан бізнесу в Україні - такий звіт складається щороку Міжнародною фінансовою корпорацією - і при підготовці зіткнулися з питанням, яку ж роль виконує в Україні держава, делегуючи свої функції на місця? Чи в змозі держава діяти як дбайливий господар, сприяючи зростанню підприємств, захищаючи від ринкових катаклізмів, від раптових змін в кон'юнктурі товарів, тобто діяти як "рука, яка допомагає"? З нашої точки зору, відповідь - негативна.

Можливо, державні органи на місцях вже зайняли більш нейтральну позицію, відмовилися від м'яких бюджетних обмежень, субсидій, списання заборгованостей, взаємозаліків, податкових і інших пільг і запровадили систему так званого "турнікету": як в метро заходимо, даємо жетон і їдемо куди хочемо? І тут наша відповідь - скоріше "ні", ніж "так".

Основний аспект діяльності державних органів на місцях зосереджено на тому, щоб виконувати фіскальну функцію, наповнювати доходну частину бюджету, як місцевого, так і державного, вишукувати будь-якими можливими шляхами кошти підприємств, запроваджувати репресивну систему санкцій, штрафів. З нашої точки зору, в Україні держава - це "рука, яка відбирає".

Друга теза. Чи мають підприємства на місцях можливість і сили захищати свої інтереси? За результатами наших досліджень, ті, хто зараховані до малого бізнесу, відповіли, що не належать до бізнес-асоціацій, які б захищали їхні інтереси, тому, що не бачать сенсу брати участь в їхній роботі, оскільки не існує адекватної асоціації, або тому, що не знають про її існування. Тут - величезне поле для роботи національних бізнес-організацій і місцевих бізнес-асоціацій, які повинні захищати інтереси підприємств на місцях.

І останнє. Які способи впливу на зміст законодавчих і нормативних актів бачать підприємці? За результатами наших досліджень у минулому році 60 % тих підприємств, чисельність зайнятих на яких не перевищує 50 осіб, відповіли, що вони зовсім не мають впливу. Якщо розмір підприємств збільшується, наприклад, від 51 до 250 працюючих, то лише половина з них відповіли, що вони зовсім не мають впливу, а серед великих підприємств так вважають лише 38 %. Таким чином, виходить, що у нашій ситуації саме малий бізнес є малозахищеним. Як би ми не казали, що держава вичерпала свої ресурси, думаю, що вона повинна відігравати не роль "руки, яка відбирає", а "руки, яка, принаймні, не заважає", встановлюючи звичайні, прозорі "правила гри".

Гипертрофированная индустриализация в Украине изначально предопределила ограниченные возможности ведения малого и среднего бизнеса, так как приоритетной целью такой индустриализации было повышение военного потенциала страны вплоть до лишения целых хозяйственных и жизнеспособных секторов экономики средств для накопления, которые могли бы стать стартовым капиталом в развитии малого и среднего бизнеса. Задачи милитаризации экономики диктовали жесткую централизацию, подчинение интересов участников индустриализации государственным задачам и использование разнообразных мер принуждения, в том числе принуждения не заниматься мелким и средним бизнесом. Гипертрофированная индустриализация, ориентированная на внутреннее потребление, способствовала подавлению внутреннего потребительского рынка, сводившегося фактически к удовлетворению узких бытовых потребностей. Базой для осуществления гипертрофированной индустриализации были сельское хозяйство, сырьевые ресурсы и жесткая система перераспределения средств с применением жестких административных методов со значительными социальными потерями.

В связи с этим ныне в Украине актуальны следующие вопросы:

1. Что определяет предмет деятельности малого и среднего бизнеса, помимо решения узких бытовых проблем населения?

2. За счёт каких средств некриминального происхождения создается начальный (стартовый) капитал для малого и среднего бизнеса?

3. Какова ёмкость рынка продукции и услуг малого и среднего бизнеса в Украине, если 70 % легально работающих граждан Украины получают заработную плату ниже прожиточного минимума?

В Украине экономическое равновесие между производителями и потребителями продукции и услуг малого и среднего бизнеса не состоялось. Ограниченность спроса на продукцию и услуги малого и среднего бизнеса в Украине ограничивает как формы, так и объём предложения, что, в свою очередь, подавляет создание новых рабочих мест. В Украине малый и средний бизнес развивается не как сателит крупного бизнеса, что характерно для развитых стран, а как антипод крупных промышленных образований, разрушающихся под напором ускоренной либерализации экономики.

Преимущество развитых стран, закрепляемое процессами глобализации, состоит в том, что высокий процент ВВП, обеспечиваемый продукцией малого и среднего бизнеса, экономически уравновешивается покупательной способностью потребителей, являющихся наемными работниками в крупном бизнесе. В Украине, вытесненные со своих рабочих мест, многие наёмные работники промышленного, научного, образовательного и других комплексов решают проблему своего существования, эмигрируя за рубеж. Общеизвестно, что ныне более 150 тысяч украинских граждан трудятся в Италии, свыше 100 тысяч - в Чехии и Словакии, 25 тысяч - в Португалии. Особую тревогу вызывают 600 тысяч женщин и девушек, выехавших за рубеж (традиционный мелкий и средний бизнес в значительной мере использует женский труд).

Сегодня все большее число специалистов приходят к мнению, что скорость деиндустриализации страны (или скорость распада неконкурентоспособных производств) слишком значительно превышает скорость нарождения производств в сфере малого и среднего бизнеса, что может привести к росту социальной напряженности в обществе и потере целых сегментов украинской промышленности.

В связи с этим, развитие малого и среднего бизнеса необходимо рассматривать в контексте общего развития промышленной политики в Украине. Иными словами, необходимо уравнять скорости ликвидации последствий гипертрофированной индустриализации и появления новых рабочих мест в сфере малого и среднего бизнеса. Эта проблема требует определенного государственного регулирования. Важно подчеркнуть, что отрицание роли отечественной промышленности в развитии малого и среднего бизнеса в Украине - это удар по национальным интересам не меньшей силы, чем отрицание предпринимательства вообще.

Стоимость рабочей силы в Украине меньше, чем в странах Европы, США, Японии, Казахстана, России, Беларуси. Известно, например, что почасовая оплата рабочих в промышленности США выше, чем в России, в 15 раз, уровень занятости рабочего населения в малом и среднем бизнесе в США составляет 54 %, а в России - 17 %. Сопоставление этих цифр с аналогичными украинскими показателями свидетельствует об ограниченной емкости украинского рынка потребления продукции и услуг малого и среднего бизнеса.

Увеличение спроса на продукцию и услуги малого и среднего бизнеса в Украине должно обеспечиваться за счет расширения внутреннего рынка путем реконструкции промышленности с целью повышения ее технического уровня и эффективности работы, поддержания рациональных темпов роста оплаты труда, организации системы подготовки квалифицированной рабочей силы, адекватной требованиям современного постиндустриального развития и т. п.

Помимо увеличения спроса на продукцию и услуги малого и среднего бизнеса, в Украине существуют ещё две проблемы, суть которых преднамеренно или непреднамеренно преподносится обществу исключительно как административный пресс и чиновничьи преграды.

Во-первых, ограниченность спроса на продукцию и услуги малого и среднего бизнеса в Украине порождает конкуренцию, в том числе недобросовестную, между субъектами этой сферы деятельности. Здесь необходимо государственное регулирование, направленное на оптимизацию и качественную реализацию продукции. В тех сферах жизнедеятельности, где гарантом выступает государство (защита основ конституционного строя, нравственности, здоровья, прав и законных интересов лиц, национальной безопасности), предпринимательская деятельность должна регулироваться разрешительной системой, опирающейся на прозрачные, закрепленные в законах прямого действия отношения между государством и предпринимательством. Речь идет о гарантии ответственности той или иной предпринимательской структуры за свои действия даже после выхода таковой из бизнеса. Эта проблема является актуальной для обследования и диагностирования объектов повышенной опасности, определенных видов правовых услуг, психотерапевтической помощи и т. п. Сюда же можно отнести разного рода экспертизы. Этот вид бизнеса в законодательно регулируемой сфере должен быть ограничен государственной или страховой ответственностью. Проблема ответственности предпринимательства в Украине не уравновешивается требованиями права. Особенно остро эта проблема проявляется на рынке услуг, предлагаемых зарубежными фирмами.

Во-вторых, существует мнение, что природа предпринимательства и, соответственно, его цели одинаковы для всех видов бизнеса. Тем не менее, Лига "Украинское качество" многократно подчеркивала, что в условиях Украины сфера малого и среднего бизнеса не является однородной по своим интересам и вытекающим из них формам взаимодействия з государством. По нашему мнению, субъекты малого и среднего бизнеса в Украине делятся на четыре группы:

1) отечественные производители продукции с использованием отечественных комплектующих;

2) отечественные производители продукции с использованием импортных комплектующих;

3) импортеры продукции, которая не может производиться в Украине;

4) импортеры продукции, которая производится или может производиться отечественными предприятиями.

Политика государства в отношении каждой из этих групп вытекает из ближайшей перспективы вступления Украины во Всемирную торговую организацию, то есть должна строиться на необходимости получения максимальной выгоды от преимуществ, предоставляемых членством в ВТО, и минимизации потерь от негативных последствий, также ожидающих Украину.

Проблему доступа на рынок Украины продукции и услуг необходимо решать в соответствии с внутренней политикой, определяющей конкурентоспособность отечественных производителей. Признание принципа селективной защиты внутреннего рынка естественным образом предопределяет селекцию коммерческих структур со стороны государства и ставит перед предпринимательством проблему выбора сферы бизнеса. Очевидно, что предпринимательство должно рассматриваться не только как реализация свободы на тот или иной вид деятельности, не противоречащей Закону, но и как обязанность считаться с интересами государства, которое может оценивать ряд товаров и услуг, импорт которых является крайне нежелательным, требующих достаточно жестких тарифных и нетарифных методов защиты. Коммерческим структурам, наконец, нужно считаться с необходимостью предотвращения наплыва иностранных товаров (легкой, пищевой, фармацевтической, машиностроительной промышленности) низкого качества.

ГАЛИЦЯ Ігор Олександрович Вчений секретар Відділення економіки НАН України

В последние годы многие средства массовой информации пропагандировали лозунг об усилении поддержки малого и среднего бизнеса, о том, что малый и средний бизнес, образно говоря, является основным стержнем рыночной экономики. Это верное утверждение, но верное лишь наполовину.

Любая развитая рыночная экономика сильна, прежде всего, своей полиструктурой, то есть структурой, в которой органически сочетаются и взаимодействуют предприятия малого, среднего и крупного бизнеса. Причем эта структура представляет собой не просто совокупность предприятий малого, среднего и крупного бизнеса, которые полностью или относительно обособлены друг от друга. Она представляет собой структуру, в которой разные по объему предприятия не просто автономно сосуществуют, а тесно переплетены и взаимодействуют между собой.

Эффективность современной развитой рыночной экономики во многом объясняется тесным сотрудничеством крупного, среднего и малого капитала. И это вполне закономерно. Дело в том, что, с точки зрения эффективности производства, малый и крупный бизнес имеют достоинства, которые взаимно дополняют друг друга. Причем четко прослеживается принцип "зеркальности": то, что является достоинством малого бизнеса, с точки зрения эффективности производства является недостатком крупного, и наоборот.

Так, крупный бизнес способен обеспечить значительную экономию на масштабах производства, значительную концентрацию материальных, финансовых и трудовых ресурсов на одном или нескольких направлениях. Он может в очень короткие сроки наладить массовое производство новой продукции и осуществить масштабную экспансию на рынки. Крупный бизнес может осуществить масштабные научно-исследовательские программы, обеспечив при этом диверсификацию знаний, подходов и направлений.

Но в крупном бизнесе существуют, как правило, сложные административно-командные системы управления с многоуровневыми системами принятия управленческих решений. Это существенно снижает мобильность крупного бизнеса, его способность своевременно и адекватно реагировать на сигналы рынка. Кроме того, в крупных корпорациях с их многоуровневыми системами согласования и принятия управленческих решений всегда существует вероятность "удушения" творческой инициативы.

В то же время, малый бизнес очень мобилен, в нем отсутствуют сложные многоуровневые системы принятия управленческих решений. Он молниеносно и адекватно реагирует на сигналы рынка. В сфере малого бизнеса ничем не ограничен простор для творческой инициативы. Вместе с тем, малый бизнес лишен возможности обеспечить экономию на масштабах производства и концентрацию ресурсов. Он не может в предельно сжатые сроки обеспечить широкую экспансию на товарные рынки.

Особенно ярко эти закономерности проявляются в инновационной сфере. В США на малый инновационный бизнес приходится около 50 % всех промышленных нововведений, в том числе более 90 % радикальных изобретений.

В более далекой ретроспективе, из 58 крупнейших изобретений ХХ века, сделанных в Америке и Западной Европе, не менее 46 принадлежали изобретателям-одиночкам, мелким фирмам, лицам, не добившимся признания в крупных организациях, и, наконец, новаторам из ряда солидных фирм, отраслевая сфера деятельности которых никак не позволяла рассчитывать на создание такого нововведения. Малый бизнес дал такие радикальные инновации, как электронный калькулятор, ксерография, гибкие контактные линзы и т. д. Да и наиболее выдающееся изобретение ХХ века - персональный компьютер, которое, в конечном счете, меняет весь уклад жизни и среду обитания человека, сделано малой фирмой.

В то же время, судьбы большинства открытий, сделанных в сфере малого бизнеса, поразительно похожи. Открытие доводилось до массового производства лишь в том случае, если эта фирма путем концентрации смогла перерасти в крупную корпорацию. Если же этого не происходило, инициативу и открытие перехватывала крупная корпорация, а малая фирма сходила со сцены.

Таким образом, с точки зрения экономической эффективности нет оснований абсолютизировать ни крупный, ни малый бизнес. Каждый из них имеет существенные недостатки и достоинства. В развитых странах, наоборот, наметилась тенденция к созданию интегральных форм организации бизнеса, которые позволяли бы максимально объединить преимущества крупного и малого бизнеса с точки зрения эффективности, максимально избежав при этом их недостатков. Причем попытки создать интегральные формы предпринимаются как со стороны крупного бизнеса (внутренние венчуры), так и со стороны малого бизнеса (предпринимательские сети, индустриальные округи). В Украине разработана одна из интегральных форм организации бизнеса - инновационные концерны.