Ринок праці та Центр зайнятості

до поперед-нього року

2000

1178,7

5,6

4,2

2 744,1

597,0

21,8

1 188,0

68,2

17

59,39

50,3

119,2

2001

1063,2

5,1

3,8

2 760,2

772,7

28,0

1 028,8

96,9

11

85,23

72,2

143,5

2002

1028,1

5,0

3,7

2 799,2

831,8

29,7

1 055,2

123,9

9

105,98

64,2

124,3

2003

1024,2

5,0

3,6

2 835,2

877,3

30,9

1 003,7

138,8

7

118,32

57,7

111,6

2004

975,5

4,7

3,5

2 900,6

984,2

33,9

998,9

166,5

6

146,37

61,8

123,7

2005

891,9

4,4

3,2

2 887,7

1 049,8

36,4

903,5

186,6

5

192,89

58,1

131,8

2006

784,5

3,8

2,8

2 700,4

1 070,8

39,7

780,9

170,5

5

251,48

62,9

130,4

2007

673,1

3,3

2,4

2 419,7

1 098,6

45,4

660,3

169,7

4

339,27

73,8

134,9

2008

596,0

2,9

2,1

2 500,7

1 084,0

43,3

876,2

91,1

10

571,07

94,4

168,3

2009

693,1

3,4

2,5

2 143,3

702,7

32,8

542,8

65,8

8

655,56

88,1

114,8

Аналізуючи таблицю 2 ми можемо побачити, що економічно активне населеня у віці 15-70 років протягом 2000-2009 років скоротилось на 680 тис. осіб. Проаналізувавши ці роки детальніше ми бачимо, що з 2000 року кількість економічно активного населення зменшувалась до 2003 року. З 2003 року економічно активного населення почала зростати аж до 2009 року, в якому знов спостерігається його зменшення.

Кількість економічно активного населення працездатного віку також має тенденцію до зниження. У 2000 році його кількість становила 21 150,7 тис. осіб, але вже наступного року вона зменшилась на 257, 1 тис. осіб. І таке його зменшення прослідковується аж до 2009 року.

Кількість зайнятого населення у віці 15-70 років у 2000 році становило 20 175,0, але уже наступного року зменшлось до 19 971,5 тис. осіб. Через рік його кількість зросла до 20 091,2 тис. осіб. Збільшення прослідковується на протязі восьми років, і тільки у 2009 році ця цифра зменшилась до 20 192,5 тисю осіб.

Зайняте населення працездатного віку у 2000 році становило 18 520,7 тис. осіб, настуного руку його кількість зменшилась. У 2002 році його кількість виросла на 87,6 тис. осіб і надалі збільшувалось аж до 2009 року. У 2009 році воно зменшилось на 881,7 тис осіб і становило 18 364,0 тис.осіб.

Безробітне населення у віці 15-70 років у 2000 році становило 2 655,8 на протязі воно зменшувалось і у 2008 було 1 425,1 тис.осіб. А з 2009 року воно почало зростати і вже нараховувало 1 958,8 тис. осіб.

Безробітне населення працездатного віку у 2000 році становило 2 665,8 тис. осіб, і мало тенденцію до зменшення аж до 2008 року. У 2009 році його кількість знову зросла до 1 958,8 тис. осіб.

Безробітне населення працездатного віку зареєстроване у державній службі зайнятості у 2000 році в середньому становило 1178,7, і його кількість зменшувалось до 596,0 тис. осіб у 2008 році. У 2009 році ця кількість зросла до 693,1 тис. осіб.

Кількість незайнятих громадян, які скористалися послугами державної служби зайнятості у 2000 році становило 2 744,1 тис. осіб. і це число осіб зростало до 2004 року і становило 2 900,6 тис. осіб. У 2005 році кількість осіб зменшилась на 2,9 тис. осіб і зменшувалась протягом двох наступних років. У 2008 році кількість осіб знову зросла, але у 2009 році знову прослідковується зниження.

Кількість незайнятих громадян, які скористалися послугами державної служби зайнятості і були працевлаштовані у 2000 році нараховувала 597,0 тис. осіб. Кожного року кількість працевлаштованих працівників зростало, аж до 2007 року 1 098,6 тис. осіб. У 2008 році можна побачити зменшення показника з його подальшим зниженням.

Середній розмір допомоги по безробіття у 2000 році становив 59,39 грн., цей показник щороку зростав і вже у 2009 році становив 655,56 грн. Якщо прослідкувати відсоткове співвідношення до мінімальної заробітної плати, то можна побачити що середній розмір допомоги по безробіття був найбільш наближеним до мінімальної заробітної плати у 2008 році і становив 571, 07 грн.

Підводячи підсумок в даному розді можна сказати, що діяльність служби зайнятості України знаходиться на високому рівні. Падіння паказників діяльності спостерігаєть у 2008 році коли розпочалась світова економічна криза.

Для кращої роботи служби зайнятості потрібно вводити зробити пліднішою співпрацю між службою зайнятості і підприємцями, виробити схему співпраці з населення через волонтерів, засоби масової інформації інтернет (онлайн консультації).

ВИСНОВОК

У курсовій роботі розкрито тему діялість служб зайнятості як важіль державного регулювання ринку праці. Метою роботи було поглиблення теоретико-методологічних основ дослідження ефективності діяльності служби зайнятості.

Ринок праці як економічна категорія довгий час розглядався як явище, властиве лише капіталістичним країнам, а безробіття - як наслідок пануючих відносин на ринку праці, що виникають у результаті численних протиріч між працею і капіталом.

Під визначенням ринок розуміють інститут чи механізм, що зводить разом покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг. Подібним чином випускники різних університетів і висококваліфікованих фахівців підписують контракти зі своїми роботодавцями, щоб одержувати заробітну плату за свої навички й уміння, а роботодавці, у свою чергу, розглядають запропоновані кандидатури як один з економічних ресурсів, здатний у гармонічному сполученні з іншими приносити стійкий прибуток.

Неокласична оцінка ринку праці виділяє чотири основних підходи до аналізу його функціонування.

Відповідно до маргінальної концепції індивід "інвестує в кваліфікацію" доти, поки не знижується норма прибутку на ці вкладення. З неокласичної концепції випливає, що ціна робочої сили гнучко реагує на потреби ринку, збільшуючись чи зменшуючись у залежності від попиту та пропозиції, а безробіття неможливе, якщо на ринку існує рівновага.

Іншого підходу до пояснення формування і функціонування ринку праці дотримують кейнсіанці і монетаристи. На відміну від неокласиків вони розглядають ринок праці як явище постійної і фундаментальної нерівноваги. Кейнсіанська модель (Дж.М.Кейнс, пізніше Р.Гордон і ін.), зокрема, виходить з того, що ціна заробітної плати жорстко фіксована і звичайно не змінюється убік зменшення (цей елемент моделі ніяк не доводиться, а просто приймається як безумовний факт).

Кожний з перерахованих підходів не дає абсолютно адекватної картини механізму функціонування ринку робочої сили, однак їхній комплексний аналіз відбиває практично усі відомі аспекти сучасного життя.

Усі методи і міри, за допомогою яких держава впливає на зайнятість і безробіття, можна розділити на дві групи: активні і пасивні.

Активні заходи спрямовані на створення додаткових робочих місць. До числа активних мір належать, у - перших, кейнсіанська макроекономічна політика, спрямована на стимулювання сукупного попиту за рахунок засобів держбюджету. В - других, організаційні законодавчі і фінансові міри держави, що включають: організацію системи освіти і виробничо - технічного навчання кадрів на базі служб по працевлаштуванню і підприємств; регулювання галузевої і регіональної мобільності кадрів; розширення виробництва товарів і послуг за рахунок росту державних субсидій; здійснення програм суспільних робіт у комунальному господарстві, будівництві, ремонтно - відбудовних роботах; створення робочих місць для молоді; субсидії по зайнятості облич, що бідують у соціальному захисті; інвестування найбільш перспективних чи трудомістких галузей; заходу для скорочення пропозиції на ринку праці; стимулювання самостійної зайнятості населення; сприяння в розвитку дрібного і середнього бізнесу.

Пасивна політика зайнятості, включає створення системи соціального страхування і матеріальної допомоги безробітним. Система соціального страхування передбачає виплату посібників по безробіттю з урахуванням колишніх заробітків, система матеріальної допомоги спрямована на забезпечення безробітному прожиткового мінімуму.

Для забезпечення економічного росту, супроводжуваного збільшенням зайнятості потрібно:

· поява ринково орієнтованою, захищеною державою і соціально відповідального власника виробничих і фінансових ресурсів, заохочення його підприємницької активності;

· залучення внутрішніх і іноземних інвестицій;

· забезпечення умов для матеріальної зацікавленості працівників, розвитку їхніх потреб, розширення інфраструктури для їхнього задоволення, а також відповідності професійного рівня трудящих рівню матеріально-технічної бази.

Служба зайнятості в Україні відразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Закону "Про зайнятість населення" і на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми. Її обов'язки й права були визначені статтею 19 Закону України "Про зайнятість населення"

Держкомстат України склав систему аналітичних показників ринку праці визначивши такі її основні розділи:

1.Економічна активність населення характеризується розподіл населення за статусом економічної активності, сюди відносять абсолютні показники і відносні рінні економічної активності, зайнятості, безробіття.

2. Чисельність і категорії зайнятих містить показники чисельності основних категорій зайнятого населення.

Рух робочої сили -- дає змогу простежити рух робочої сили, тобто процес прийому-звільнення працівників та зовнішню трудову міграцію. Інформацію про них має статистична звітність підприємств і дані Державної служби зайнятості.

З.Робочий час і його використання охоплює показники робочого часу та його використання, які розраховуються в основному за даними статистичної звітності підприємств.

4. Оплата праці дає можливість простежити об'ємні та середні показники оплати праці, їх структуру й динаміку. Основним джерелом їх визначення також е статистична звітність підприємств. Подібні дані надають і вибіркові обстеження підприємств, але вони публікуються рідше.

5.Умови праці та соціальний захист працівників містить показники, що характеризують умови праці, соціальний захист працівників та підвищення їхньої кваліфікації. Інформаційною базою для визначення цих показників е статистична звітність та вибіокові обстеження підприємств.

Підводячи підсумок в даному розді можна сказати, що діяльність служби зайнятості України знаходиться на високому рівні. Падіння паказників діяльності спостерігаєть у 2008 році коли розпочалась світова економічна криза.

Для кращої роботи служби зайнятості потрібно вводити зробити пліднішою співпрацю між службою зайнятості і підприємцями, виробити схему співпраці з населення через волонтерів, засоби масової інформації інтернет (онлайн консультації).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1996. - № 30. - ст. 141.

2. Кодекс законів України про працю // Кодекси України: В 4 т. - К.: Право, 1997. - Т. 4 станом на вересень 1997 р.

3. Закон України "Про зайнятість населення" // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1991. - № 14. - ст. 170.

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47 "Про затвердження Положення про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення".

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47 "Про затвердження Положення про державну службу зайнятості".

6. Адміністративне право України [Підручник для юрид. вузів і фак. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.]; За ред. Ю.П. Битяка. - Харків: Право, 2001. - 528 с.

7. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці. - К.: Знання-Прес, 2000.

8. Васильев А.С. Административное право Украины (Общая часть): Уч. пособие. - X.: Одиссей, 2001. - С. 78.

9. Волкова О.В. ринок праці Навчальний посібник. -К.: Центр учбової літератури, 2007.- 624 с.

10. Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. посібник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2004. - 579 с.

11. Державне управління: теорія і практика / Заг. ред. проф. В. Б. Авер'янова. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 432 с.

12. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 300 с.

13. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій. - К.: Вентурі, 1996. - 208 с.

14. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - К.: - Юрінком Інтер, 1999. - 736 с.

15. Малиновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник - Вид. 2-ге доп. та перероб. - К.: Атіка, 2003. - 576 с.

16. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. - К.: НАНУ, 1995. - 207 с.

17. Осовська Г.В., Крушельницька О.В. Управління трудовими ресурсами: Навч. посібник. - К.: Кондор, 2003. - 224 с.

18. Прокопенко В.І. Трудове право: Курс лекцій. - К.: Вентурі, 2001.

19. Трудове право України: Навч. посібник для студ. юрид. спеціальностей вищих навчальних закладів / Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., Козак З.Я. та ін.; За ред. П.Д. Пилипенка. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. - 536 с.

20. Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. - К.: Знання, 2000. - 564 с.

21. державний комітет статистики України http// www.ukrstat.gov.ua

22. сайт державної служби зайнятості України http// www.dsz.ua

23. Наукова бібліотека Буковина http://buklib.net/