Формування та реалізація програм соціально-економічного розвитку

Виходячи з представлених сильних і слабких сторін регіону, резерви збільшення валового регіонального продукту можна розглядати з декількох позицій. По-перше, можна зробити ставку на "моностратегію", тобто здійснювати зростання валового регіонального продукту за рахунок якоїсь однієї галузі, що по суті буде продовженням розвитку в раніше обраному напрямку. По-друге, можна оперувати конгломератом широко диверсифікованих напрямків розвитку. І по-третє, йти інноваційним шляхом, який сприятиме зламу сформованих тенденцій.

Таким чином, можливості збільшення валового регіонального продукту будуть полягати в пошуку пріоритетних напрямків, які і є наступним етапом у формуванні програми розвитку регіону.

3. Формування пріоритетних напрямів розвитку регіону. Вибір пріоритетних напрямів розвитку покликаний базуватися на сукупності критеріїв, перелік яких повинен змінюватися в залежності від етапу розвитку регіону, поставлених завдань тощо. Вважаємо, що в якості основних критеріїв вибору пріоритетності напрямів можна визначити такі:

- соціальна значимість;

- ринкова активність;

- ефективність використання регіональних ресурсів;

- конкурентоспроможність галузей і виробництв;

- наявність кластерів взаємопов'язаних виробництв;

- інноваційність;

- інвестиційна активність;

- професіоналізм управлінських кадрів [66, с. 115].

При виборі пріоритетних напрямів розвитку слід здійснити оцінку низки найважливіших параметрів:

- зміна (або поява) нових потреб цільових сегментів регіону, які необхідно задовольняти;

- зміна (або поява) нових споживчих сегментів, які бажано освоїти;

- нові географічні або товарні ринки, на які необхідно вийти.

У рамках розроблених пріоритетних напрямків виникає необхідність визначення національних або регіональних ринків, на яких регіон припускає працювати. Тому наступним етапом при розробці програми є визначення стратегічного поля діяльності.

4. Вибір стратегічного поля діяльності. У рамках стратегічного планування поля діяльності необхідно розглянути питання, для яких саме географічних ринків регіон повинен виробляти товари, тобто визначити стратегію вибору ареалів діяльності. Вибір національних і регіональних ринків є складовою частиною вибору стратегічного поля діяльності регіону [66, с. 115].

Національні та регіональні ринки можуть мати різне стратегічне значення для регіону, так як споживчі функції та групи споживачів залежно від конкретної країни або регіону можуть значно варіюватися, так що при обробці різних зовнішніх і регіональних ринків сегменти споживачів і їх вимоги сильно відрізняються один від одного.

Через надзвичайно великі відмінності регіональних ринків у більшості випадків є неможливим обробляти їх за допомогою однієї маркетингової стратегії. Тому регіон у ході стратегічного планування повинен не тільки здійснювати відбір найбільш перспективних ринків, але й розглядати ряд концептуально різних стратегій вступу на ці ринки. Це необхідно для того, щоб по можливості уникнути помилкових дій, збиткових інвестицій або роботи в неефективній області ринку.

Таким чином, визначення стратегічного поля діяльності, з одного боку, необхідно для пізнання, на яких ринках регіон найкращим способом може реалізувати свої можливості і ресурсний потенціал. З іншого боку, необхідно визначити, які значимі для регіону ринки будуть розвиватися в майбутньому особливо інтенсивно і зможуть забезпечити регіону надходження до бюджету. Одного разу вибране стратегічне поле діяльності чинить величезний вплив на ресурси, структуру економіки і тим самим багато в чому визначає потенціал розвитку регіону в майбутньому.

5. Розробка критеріїв оцінки якості управління. У найбільш загальному вигляді критерії якості управління виражають міру, в якій управлінські рішення забезпечують реалізацію соціально-економічних цілей регіону.

Однак багато критеріїв у даному випадку не піддаються кількісній оцінці.

Низка соціально-економічних цілей, пов'язаних з досягненням певного рівня духовних, культурних потреб, удосконаленням способу життя, всебічним розвитком особистості, формуються і виражаються тільки в якісних параметрах.

Основним критерієм якості управління є підвищення корисності управління, що виражається в такому:

- збільшенні соціальних результатів;

- зростанні добробуту регіону і господарюючих суб'єктів [67, с. 114].

Серед основних критеріїв оцінки якості управління можна запропонувати такі:

1. Критерій цільової орієнтації, який характеризує наявність чітко виражених цільових установок управління.

2. Критерій соціальної значущості управління, що дозволяє судити, якою мірою рішення економічного характеру володіють одночасною властивістю поліпшення соціальних факторів. В якості показника можна використовувати відношення фактичних рівнів споживання матеріальних благ і послуг до цільових нормативів, наприклад, науково обґрунтованих раціональних норм споживання продуктів харчування.

3. Критерій регіонального позиціонування, що характеризує популярність регіону, як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку.

4. Критерій прогресивності регіональної структури економіки - дотримання раціонального співвідношення між різними галузями, виробничої і соціальної сфер, часткою накопичення і споживання у виробленому регіональному валовому продукті.

5. Критерії динаміки економічних показників, що дозволяють судити про використання регіональних ресурсів [66, с. 203].

Розрахунок конкретних показників оцінки якості регіонального управління можна здійснювати у вигляді трьох узагальнених індексів: соціального ефекту, ділової активності та податково-фінансових умов.

У рамках стратегічного управління маркетинг виступає сполучною ланкою між цілями і існуючими регіональними проблемами. Використання маркетингу при формуванні програмних документів соціально-економічного розвитку регіону дозволяє визначити потреби, які потребують задоволення, детально проаналізувати потенціал регіону, провести моніторинг існуючих ринків, визначити споживчі сегменти, які необхідно охопити, провести оцінку перспектив розвитку кожного виду діяльності в регіоні з позицій ринкової ситуації, виявити потенційні ринки і дати оцінку їх привабливості для регіону, розробити та реалізувати ефективні стратегії освоєння ринків.

Напрямком подальших досліджень може стати вивчення та систематизація кращого досвіду вітчизняних та зарубіжних регіонів у сфері використання маркетингових технологій у стратегічному управлінні розвитком регіонів.

Для прискорення процесів реалізації стратегічних пріоритетів, розробки та запровадження стратегії соціально-економічного розвитку регіонам потрібний науково обґрунтований організаційний механізм, який містив би процедуру розробки стратегії, розкривав би організаційну та інституційну складові процесу стратегічного планування та реалізації стратегії (Додаток А).

Представлений механізм характеризує концепцію досягнення цілей та завдань соціально-економічного розвитку України, її нормативно-правове, науково-методичне, організаційне та інституційне забезпечення.

Отже розробці стратегії соціально-економічного розвитку регіону передує стратегічне планування. Враховуючи суттєву диференціацію регіонів України, для кожного з них має бути розроблені власний стратегічний план та стратегія. Державною стратегією регіонального розвитку на період до 2015 року, яка затверджена Постановою КМУ №1001 від 21 липня 2006 р., визначено пріоритетні напрями розвитку регіонів на період до 2015 року. Для кожного регіону сформульовано пріоритетні напрями, які мають бути ураховані під час визначення пріоритетів стратегічного планування регіону.

Основу нормативно-правового забезпечення стратегічного планування соціально-економічного розвитку регіону становлять Конституція України, Закони України: "Про місцеве самоврядування в Україні"; "Про місцеві державні адміністрації", "Про Генеральну схему планування території України", "Про стимулювання розвитку регіонів", "Про Державну програму економічного та соціального розвитку України на 2010 р." та ін., Бюджетний кодекс, Податковий кодекс України, постанови КМУ. Принципи регіональної політики, мета та стратегічні завдання регіональної політики до 2015 року, механізм та етапи реалізації Стратегії, Очікувані результати, організація моніторингу і оцінки реалізації Стратегії відображені у "Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року" [21, с. 98].

Якість стратегічного планування соціально-економічного розвитку регіону багато в чому залежатиме від науково-методичного забезпечення даного процесу. Для забезпечення обґрунтованості стратегічного планування, досягнення сукупного позитивного ефекту в результаті реалізації розробленої Стратегії необхідні об'єднання зусиль адміністративно-управлінської, фінансової, виробничої, науково-технічної сфер, максимально можливе залучення та оптимізація природно-ресурсного, людського, науково-технічного та інноваційного потенціалу регіону, розвиток науково-інформаційних ресурсів, вивчення та доведення світового й вітчизняного досвіду стратегічного планування розвитку регіонів. Перед науково-дослідними закладами стає важливе завдання розробки та удосконалення методичного інструментарію, розвитку методів моделювання і прогнозування соціально-економічного розвитку регіонів. Підвищення потребує якість управлінських кадрів, що обумовлює необхідність налагодження національної та регіональної системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників органів місцевого самоврядування [24, с. 110].

В узагальненому вигляді процес формування програми соціально-економічного розвитку можна представити у вигляді чіткої послідовності взаємопов'язаних процесів визначення стратегічних цілей, всебічного обґрунтування способів їх реалізації та формування системи ресурсного забезпечення (Додаток Б).

Формування програми є складним процесом, що вимагає великих часових і трудових витрат, залучення значного інтелектуального потенціалу та передбачає визначення складу його учасників, розподілу між ними завдань і порядку взаємодії.

Склад учасників розробки стратегії і програми [36, с. 82]:

а) громадські організації:

- визначення суспільного бачення базових потреб, стратегічних цілей розвитку;

- демократичний контроль над розробкою та виконанням програм;

б) науково-дослідні установи, інформаційно-аналітичні центри, служби, завданнями яких у загальному вигляді є:

- розробка (вдосконалення) методологічних засад, інформаційних, програмно-інструментальних засобів вирішення системних проблем;

- створення загальних і локальних (на рівні конкретних проблем) моделей;

- збір, накопичення та узагальнення інформації, проведення досліджень з метою виявлення закономірностей, пропорцій, протиріч в існуючому стані суспільства і процесі його розвитку;

- підготовка розгорнутих обґрунтувань альтернативних проектів вирішення проблеми, їх аналіз і вибір раціонального варіанта;

в) фахівці в конкретних предметних галузях (представники органів управління за відповідними напрямами, вчені вузів, науково-дослідних установ, неурядових організацій). Їх завданнями є:

- аналіз позицій різних цільових груп;

- визначення вимог до кінцевих і проміжних результатів;

- аналіз інформації та надання необхідних вихідних даних;

- розробка пропозицій з формування можливих способів розв'язання конкретних проблем;

- підготовка проектів рішень за результатами оцінки завдань, проектів, цільових програм;

г) органи державної влади (галузеві міністерства, відомства, державні адміністрації), органи місцевого самоврядування. До їх завдань належать:

- визначення позицій стосовно стратегічних цілей розвитку;

- розробка загального плану, визначення завдань та організація робіт з формування концепції, основних напрямів і програми розвитку;

- експертиза і прийняття рішень стосовно остаточних варіантів проекту стратегічних і програмних документів;

- узгодження програми з іншими міністерствами, відомствами, місцевими органами влади, всіма учасниками програми;

- схвалення стратегічних і програмних документів (з необхідними додатками, поясненнями, включаючи кошторис бюджетних потреб) одночасно із затвердженням відповідних бюджетів на наступний рік; д) вищі інститути державного керівництва (Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів), завданнями яких є:

- визначення загальнодержавних потреб, цілей соціально-економічного розвитку;

- визначення політичного курсу, загальних перспектив та обмежень;

- ухвалення Концепції, Стратегії, Національної програми соціально-економічного розвитку України;

- вирішення питань комплексного забезпечення Національної програми соціально-економічного розвитку України [36, с. 82].

У функціональному плані учасниками процесу формування та реалізації програм є:

1) споживач результатів реалізації програми, він же - носій національних інтересів: суспільство в особі громадських організацій, представницьких органів влади, представників політичної і наукової еліти, які декларують суспільно значимі потреби, оцінюють якість отриманих результатів, їх відповідність вимогам, на підставі чого з'являються нові потреби;

2) ініціатор програми: органи державної влади, місцевого самоврядування, суб'єкти економічної, політичної і суспільної діяльності, які здійснюють аналіз і виявлення ефективних потреб у розвитку та формують альтернативні підходи до їх реалізації;

3) державний замовник: органи влади, в розпорядженні яких перебувають бюджетні кошти та які відповідають за стан і розвиток країни. Розподіл повноважень між ними залежить від рівня розвитку суспільства, держави, способів функціонування та взаємозв'язків між інститутами державної влади, характеристик самого механізму планування;

4) орган управління програмою (адміністратор програми): орган виконавчої влади (його підрозділ), що здійснює організацію робіт з формування програми, комплексне забезпечення та контроль над її розробкою і виконанням; умови демократизації суспільства зумовлюють необхідність активної участі в його роботі представників громадськості;

5) розробник програми: організація, що здійснює формування проектів програми розвитку (варто розрізняти розробників стратегії від розробників програми - це, як правило, різні групи фахівців);

6) керівники цільових програм (елементів загальної програми): посадові особи адміністратора програми (допускається призначення керівників від інших органів державної влади). В розпорядження керівника цільової програми виділяється відповідна робоча група та фінансові ресурси, передбачені на її реалізацію. До його функцій належать підбор на конкурсній основі головних виконавців програми і співвиконавців, організація їх роботи, контроль відповідності витрат ресурсів рівню отриманих результатів, передача результатів замовникам і споживачам, звітність про результати виконання програми та витрати;

7) головні виконавці програм, співвиконавці: органи, організації, колективи фахівців, які безпосередньо відповідають і здійснюють виконання робіт за програмою відповідно до отриманих завдань. На стадії формування програми розвитку потенційні головні виконавці (співвиконавці) можуть залучатися для деталізації способів реалізації програмних цілей [19, с. 81].

Труднощі створення та функціонування організаційно-виконавчої системиполягають у тому, що її формування та перевірка результатів її роботи здійснюються не на моделі, а в процесі реального життя, в умовах взаємодії з функціонуючими за своїми алгоритмами і правилами органами управління різних ланок і рівнів. Тому, ще до початку робіт варто передбачити можливість появи негативних моментів психологічного характеру, налаштуватися на терплячу роботу в умовах непорозуміння, протидії, забезпечити готовність організаційно-виконавчої системи до виконання не лише прямих, але й опосередкованих функцій (навчання програмно-цільовим методам, впровадження їх у практику планування тощо).

Отже, завданням та основними пріоритетами регіонального розвитку на сучасному етапі є подолання кризових явищ у соціально-економічній сфері, прискорення темпів економічного відновлення, заснованого на активізації інноваційно-інвестиційних процесів, що, у свою чергу, сприятиме підвищенню національної та міжнародної конкурентоспроможності регіону; підвищення соціальних стандартів життя, забезпечення розвитку людського потенціалу. Для вирішення поставлених завдань необхідна відповідна

Стратегія соціально-економічного розвитку регіону, механізм розробки та реалізації якої передбачає стратегічне планування, ефективність якого забезпечується такими складовими, як інформаційне, організаційне та інституційне, нормативно-правове, науково-методичне забезпечення.

2.2 Аналіз ефективного виконання програми

Львівська область - одна з найбільш економічно розвинених областей України. Проте нинішня структура економіки області не є запорукою її прискореного розвитку і гарантією стабільного покращення якості життя мешканців у майбутньому [44, с. 2].

За результатами аналізу виконання Програми соціально-економічного на 2014 рік був проведений SWOT-аналіз Львівської області.

Соціально-економічний аналіз, порівняльні переваги, виклики та ризики, що враховують специфіку Львівщини, є основою стратегічного планування, поєднуючи в собі потреби районів і шляхи розв'язання проблем.

Після аналізу ситуації було розпочато аналіз потенціалу регіону. В основу методики виконання цієї роботи було покладено SWOT-аналіз.

На засіданнях регіональної громади проводився мозковий штурм, зосереджений на визначенні синергетичної взаємодії чинників у рамках кожного з елементів SWOT-аналізу, що мав на меті визначення стратегічної орієнтації, порівняльних переваг і забезпечення можливості управління ризиками. Виявлені сильні і слабкі сторони, можливості і загрози формують чітке уявлення про поточну ситуацію, проблеми та потенціал розвитку регіону, а отже є містком між соціально- економічним аналізом та Стратегією, причому орієнтація Стратегії та основні елементи стратегічних цілей наприкінці цього етапу вже стають очевидними. Результати виконання цього етапу є такими:

1. SWOT-аналіз;

2. Характеристика можливостей та загроз;

3. SWOT-матриця;

4. Порівняльні переваги регіону (з аналізом ризиків).

SWOT-аналіз Львівської області був проведений на розширеному засіданні робочої групи, виходячи з матеріалів дослідження соціально-економічного стану області та залучення до процесу формування сильних та слабких сторін області місцевих експертів, науковців, працівників органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади (Додаток В).

На практиці робоча група визначала сильні сторони регіону, можливості розвитку, слабкі сторони та зовнішні загрози (Додаток Д).

SWOT-матриця дозволяє виявити взаємозв'язки між "внутрішніми" (сильні та слабкі сторони) та "зовнішніми" (можливості та загрози) факторами, які мають стратегічне значення для Львівської області (Додаток Ж). Саме ці взаємозв'язки дозволяють сформулювати порівняльні переваги, виклики і ризики, які є основою для стратегічного вибору - формулювання стратегічних та операційних цілей розвитку області на довгострокову перспективу.

Порівняльні переваги (визначені в результаті аналізу сильних сторін і можливостей) (Додаток З).

Сильними сторонами Львівщини є вигідне економіко-географічне розташування на кордоні з ЄС, наявність прикордонних пунктів пропуску, розвиненої транспортної мережі, міжнародного аеропорту "Львів" імені Данила Галицького. Економіка регіону має високий рівень диверсифікації. Ці сильні сторони підтримуватимуться такими можливостями, як підвищення товарообігу між Львівською областю та країнами ЄС, зміцнення відносин між Україною та ЄС, підписання угоди про Асоціацію з ЄС, залучення іноземних інвестицій у високотехнологічні галузі. Доречним є позиціонування області як Східноєвропейського логістичного центру [44, с. 2].

Львівщина має значний потенціал для інтенсивного розвитку туристично-рекреаційної сфери, зокрема курортів та розвитку зеленого туризму - це значна кількість об'єктів історико-архітектурної спадщини, у тому числі включених до світової спадщини ЮНЕСКО; велика кількість природних та рекреаційних ресурсів; широко відомі курорти та туристично-привабливі гірські території; розвинута інфраструктура готельно-ресторанного бізнесу у містах Львові та Трускавці; діє міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького. Також для області характерний незначний ступінь антропогенного забруднення довкілля (у порівнянні з іншими регіонами України) та однорідний етнічний склад населення з високим почуттям патріотизму, релігійності, з орієнтуванням на українські традиції.

Однією з переваг Львівщини є наявність стадіону "Арена Львів", побудованого за сучасними стандартами. Поряд з міжнародним аеропортом та розвинутою інфраструктурою готельно-ресторанного бізнесу ця перевага може бути використана при реалізації проекту "Олімпійська надія" [7].

Львівська область має значний економічний та науково-технічний потенціал, розвинутий сектор інформаційно-комунікаційних технологій, мережу наукових та освітніх закладів, які є порівняльною перевагою в умовах глобального розвитку ІТ-сектору та залучення іноземних інвестицій у високотехнологічні галузі.

Сільське господарство області є достатньо диверсифіковане. Це може бути підтримано можливостями розвитку екологічного органічного сільського господарства за умови розвитку економічних зв`язків між Україною та ЄС.

Виклики (визначені в результаті аналізу слабких сторін і можливостей)

Активне використання прикладних наукових досліджень та впровадження інновацій в усі сектори економіки, у поєднанні з підвищенням ролі наукових та освітніх закладів допоможуть підвищити технологічний рівень та конкурентоспроможність підприємств базових галузей Львівщини.

Слабкою стороною регіону є незадовільний технічний стан доріг, низький рівень придорожнього сервісу. Покращити стан справ у цій сфері можна було б завдяки таким можливостям, як реалізація проекту "Олімпійська надія" та децентралізації системи управління.

Посилення міжрегіональної співпраці може допомогти консолідувати ресурси для вирішення пріоритетних проблем та сприяти усуненню значних диспропорцій у розвитку територій та адміністративно-територіальних одиниць області, навіть попри брак фінансових ресурсів у місцевих бюджетів.

Інвестування коштів "заробітчан" у місцевий бізнес та розвиток сільського зеленого туризму сприятимуть підвищенню доходів сільських домогосподарств.

Стан багатьох об'єктів історико-архітектурної спадщини може бути покращений завдяки таким можливостям, як інтенсивний розвиток туристично-рекреаційної сфери, зокрема курортів, а також розвиток державно-приватного партнерства.

Децентралізація системи управління (від центру до громад) та розширення власних повноважень органів місцевого самоврядування збільшуватимуть фінансове забезпечення місцевих бюджетів, що призведе до покращення стану об'єктів соціальної інфраструктури та зменшення диспропорцій у розвитку територій та адміністративно-територіальних одиниць області.

Ризики (визначені в результаті аналізу слабких сторін і загроз):

Технологічний рівень та конкурентоспроможність продукції підприємств базових галузей можуть ще більше знижуватися через довготривалу економічну рецесію у Європі та світі, а також через погіршення інвестиційного клімату в Україні.

Негативні демографічні тенденції (скорочення населення, висока трудова міграція за кордон, підвищення демографічного навантаження) створюють ризик для подальшого "старіння" населення та поглиблення невідповідності між пропозицією і потребами регіонального ринку праці, зокрема, в частині браку кадрів робітничих професій.

Існує ризик зниження доходів сільських домогосподарств через зростання депресивності регіону, окремих його територій, а також зростання рівня безробіття [61].

Зростання бюджетної залежності області від центру призведе до погіршення стану об'єктів соціальної інфраструктури, у першу чергу - в селах, а також до поглиблення диспропорцій у розвитку територій та адміністративно-територіальних одиниць області.

Невирішеність проблеми поводження з відходами, зокрема зберігання та переробки хімічних засобів захисту рослин та інших небезпечних відходів, локальні екологічні проблеми (у т.ч. підтоплення, деградація земельних ресурсів) можуть бути загострені через такі загрози, як погіршення екологічної ситуації, пов'язане з початком розвідки та видобування сланцевого газу та інтенсивним природокористуванням в цілому, а також зростання депресивності регіону, окремих його територій.

Програма соціально-економічного та культурного розвитку Львівської області на 2014 рік розроблена головним управлінням економіки та промислової політики обласної державної адміністрації за участю галузевих управлінь облдержадміністрації, територіальних підрозділів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, районних державних адміністрацій та виконкомів міських рад міст обласного значення на виконання розпорядження голови облдержадміністрації від 2 липня 2012 року №488/0/5-12 "Про розроблення проекту програми соціально-економічного та культурного розвитку Львівської області на 2014 рік та основних напрямів розвитку на 2013-2015 роки".

Стратегія розвитку Львівської області була розроблена Закону України "Про стимулювання розвитку регіонів", з урахуванням Державної стратегії регіонального розвитку України на період до 2020 року та досвіду реалізації "Стратегії розвитку Львівщини до 2013 року" [61].

Програма визначає мету та пріоритетні напрями розвитку Львівщини на 2014 рік щодо забезпечення стабільного зростання в реальному секторі економіки і на цій основі поліпшення якості життя населення.

Програмою сформовані основні заходи та завдання розвитку в усіх сферах діяльності, приведені обласні та державні галузеві програми, що реалізуються в області і спрямовані на вирішення проблемних питань у відповідних галузях економіки і соціальної сфери 46.

В Програмі враховані показники і заходи програм економічного і соціального розвитку на 2015 рік та основні напрями розвитку 9 міст обласного значення та 20 районів.

2013 рік став роком започаткування якісних структурних зрушень в економіці у напрямку посилення ролі інноваційної моделі розвитку, а також суттєвого вдосконалення ринкових інститутів, поглиблення інтегрованості економіки та поступового досягнення європейських стандартів життя населення.

Було обрано конфігурацію стратегічних і оперативних цілей, здатних у довгостроковій перспективі не лише підвищити якість життя мешканців Львівщини в умовах інерційного розвитку існуючих факторів впливу.

Оскільки головним об`єктом спрямування стратегічних зусиль регіонального розвитку є людина і якість її життя, було ухвалено рішення сформувати нову стратегічну Місію та Бачення розвитку області:

Стратегічна місія:

Львівщина - приклад та зразок реформаторського регіону на шляху до європейської інтеграції України.

Стратегічне Бачення:

Львівщина - регіон сталого розвитку, край гармонійного поєднання інноваційної високотехнологічної промисловості, екологічного сільського господарства, оздоровчого та історичного туризму. Регіон високої якості життя та безпечного довкілля.

Обрані на підставі аналізу стратегічні цілі - спосіб досягнення стратегічного Бачення. Їх визначення обумовлено, з одного боку, повноваженнями учасників підготовки і впровадження Стратегії, з іншого боку, - наявністю політичної волі та інструментів впливу (Додаток І).

Стратегічне Бачення досягатиметься через досягнення стратегічних цілей:

Стратегічна ціль 1: Прискорення економічного зростання

Стратегічна ціль 2: Розвиток сільських територій

Стратегічна ціль 3: Розвиток туристичного і рекреаційного потенціалу

Стратегічна ціль 4: Підвищення якості життя населення

Стратегічна ціль 5: Поглиблення євроінтеграційних процесів.

Обрані стратегічні цілі будуть реалізовані через систему операційних цілей, В умовах планування розвитку такого складного, багатовекторного утворення як область, передбачається визначення операційних цілей, завдань для окремих територій - районів, міст, селищ, сіл [61].

Стратегічні цілі 1-3 об'єднали спектри втручань, що стосуються окремих сфер діяльності та територій області. Натомість, стратегічна ціль 4 "Підвищення якості життя" є прямою соціальною інвестицією, яка забезпечує розвиток та збереження населення, демонструє цінність кожного мешканця області для створення спільного добробуту.

Реалізація Стратегії розвитку області має допомогти перетворити її економіку на більш модерну, що ґрунтується на оптимальному розміщенні економічних суб'єктів та ощадливому використанні природних ресурсів регіону, базовану на інноваціях, активності підприємців.

Стратегічна ціль 1: Прискорення економічного зростання

Серед стратегічних цілей стратегії розвитку Львівської області на період до 2020 року ціль "Прискорення економічного зростання" є базовою. У сфері економіки, зокрема, в її реальному секторі, створюється додана вартість, яка є основою соціально-економічного розвитку регіону. Економіка області перебуває у надзвичайно складному стані, що характеризується критичною зношеністю виробничої бази, створеної ще в середині минулого століття, технологічною відсталістю більшості великих промислових підприємств, особливо видобувної галузі, та, відповідно, низьким рівнем капіталізації, високим рівнем "тінізації", несприятливим інвестиційним кліматом в країні та регіоні тощо.

Економічне зростання в тих політичних і економічних умовах, які склалися в Україні та регіоні, являє собою складний процес, що повинен включати, зокрема, такі складники як:

- диверсифікація промислового виробництва конкурентоспроможної продукції і перепрофілювання експортоорієнтованого сировинного виробництва;

- стимулювання іноземних інвестицій у модернізацію та технічне переоснащення техніко-технологічної бази промислового виробництва та особливо у створення нових високотехнологічних підприємств;

- створення замкнутого виробничого циклу, побудова зовнішньоекономічних коопераційних зв'язків та впровадженні новітніх технологій розвитку паливно-енергетичного комплексу регіону;

- реформування внутрішньовиробничої структури промисловості регіону задля підвищення конкурентоспроможності підприємств, які забезпечують основну частку експорту готової продукції та формують економічну безпеку області;

- проведення економічної політики енергозбереження та раціонального використання паливно-енергетичних ресурсів задля скорочення матеріаломісткості виробництва продукції і розширення конкурентних переваг з метою збільшення обсягів продажу і надходжень до обласного бюджету;

- сприяння розвиткові малого і середнього бізнесу, зокрема у високотехнологічних галузях, зміщення його в реальний сектор.

Виконання такого складного комплексу завдань вимагає тісної координації дій центральної, регіональної та місцевих влад, приватного та громадського сектору, науки [61].

В рамках Стратегії наголос поставлено на кількох ключових чинниках, які можуть підвищити економічну спроможність регіону:

- залучення значного інвестиційного ресурсу з метою модернізації діючих та формування нових виробничих високотехнологічних наукомістких підприємств;

- підвищення ролі малого і середнього бізнесу в процесах створення додаткової вартості регіону;

- підвищення ролі наукового середовища у формуванні та впровадженні інноваційних виробничих циклів та продуктів.

В межах Стратегічної цілі 1 передбачається досягнення таких результатів:

- Стійке зростання ВРП регіону.

- Збільшення кількості робочих місць.

- Зростання обсягів виробництва промислової продукції.

- Зростання вантажообороту.

- Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами.

- Зростання середньої заробітної плати.

- Зростання кількості підприємств малого і середнього бізнесу та рівня заробітної плати на них [61].

Стратегічна ціль 2: Розвиток сільських територій

У сільській місцевості проживає 994,6 тис. осіб, що складає 39,1 % населення області. Сільське господарство області продовжує залишатись значним сегментом економіки, хоча його частка у валовій доданій вартості області постійно скорочується.

Одним з головних роботодавців для мешканців сіл є аграрний сектор. Структура сільськогосподарського виробництва за останні 20 років зазнала значних змін, що, відповідно, призвело до змін у якості життя мешканців сільських територій. Приватизація земель і новий підхід до ринкової економіки не дали очікуваних результатів. Ціни на сільськогосподарські товари і харчову продукцію для споживачів доходять до рівня розвинутих країн Європи, у той час, як заняття землеробством і тваринництвом не дає більшого прибутку працівникам і їх сім'ям у сільській місцевості. Сільськогосподарські підприємства та фермери, особливо невеликі, зіткнулися з проблемою впровадження прогресивних технологій виробництва через обмеженість у фінансових ресурсах.

Брак ефективних ринкових важелів управління в галузі тваринництва призвели до зменшення поголів'я худоби. Має місце виснаження ґрунтів через відсутність достатньої кількості органічних добрив. Обсяги переробки продукції власного сільськогосподарського виробництва не забезпечують потреб споживання населення області в окремих видах продуктів харчування. Сучасний аграрний сектор не в змозі забезпечити достатню зайнятість для сільського населення. Слабкі можливості для зайнятості та занепад соціальної інфраструктури в сільських і приміських місцевостях є ключовими причинами низького рівня життя і, як наслідок - відтоку сільського населення з сільських населених пунктів та загального старіння населення, що створює додатковий тиск на міста області і прискорює занепад традиційних сіл. Село у переважній більшості стало неперспективним для молоді і фактично вимирає - як правило, там живуть люди старшого віку. Село швидкими темпами втрачає культурну, соціальну та економічну інфраструктуру. Таке становище потребує всебічного підходу до розвитку села, головним чином, за допомогою ефективної політики держави і втручань органів влади (обласних і місцевих), доповнених діями, які можуть виконуватися разом з цією Стратегією [61].

Існує ряд можливостей, які варто задіяти для покращення становища сільських територій. Проаналізувавши порівняльні переваги, виклики та ризики області, а також врахувавши можливості впливу на вирішення існуючих проблем, члени робочої групи визначили, що у межах стратегічної цілі 2 "Розвиток сільських територій" першочергову увагу слід зосередити на:

- економічному втручанні, пов'язаному зі збільшенням виробництва агропродукції, формуванні додаткових доходів індивідуальних домогосподарств через підтримку малих та середніх виробників сільськогосподарської продукції (обслуговуючих кооперативів, комунальних підприємств, асоціацій виробників), сприянням диверсифікації сільської економіки;

- соціальному втручанні, спрямованому на розвиток інфраструктури сільських громад, у тому числі громад з гірських територій.

Важливими компонентами політики розвитку сільських територій є покращення стану соціальної інфраструктури, розвиток людського потенціалу, забезпечення екологічної безпеки. Діяльність у рамках цих компонентів буде забезпечена в Стратегічній цілі 4 "Підвищення якості життя". Можливості додаткових заробітків для мешканців сіл, а подекуди - створення нових робочих місць, - зможуть виникнути завдяки розвитку туристичного потенціалу, що передбачено в стратегічній цілі 3 "Розвиток туристичного та рекреаційного потенціалу" [61].

Очікується, що реалізація стратегічної цілі 2 у середньостроковій перспективі призведе до таких результатів:

- Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.

- Диверсифікація сільськогосподарського виробництва, в тому числі розвиток садівництва, рибальства, бджільництва. .

- Підвищення частки сільськогосподарської продукції регіональних виробників у структурі споживання населення області.

- Підвищення доходів індивідуальних домогосподарств.

- Створення нових робочих місць у сільських територіях.

- Зростання числа самозайнятого населення сільських територій.

- Зменшення динаміки старіння населення сільських територій.

Стратегічна ціль 3: Розвиток туристичного і рекреаційного потенціалу

Важливість цієї цілі для Стратегії визначається значним туристично-рекреаційним потенціалом Львівщини. Це не лише природні ресурси, такі як ліси Карпат чи мінеральні води, а й туристично-рекреаційні продукти цих ресурсів, - гірськолижні курорти Карпат, туристичні маршрути в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду Карпат, Розточчя, Поділля, відомі далеко за межами України бальнеологічні лікувальні курорти Моршина й Трускавця та багато інших. Стратегія розвитку Львівської області до 2020 року визначає розвиток туристично-рекреаційного комплексу як один з пріоритетних напрямків соціально-економічного та культурного розвитку регіону [61].

За час підготовки до "Євро-2012" та після його проведення дещо покращилася туристично-рекреаційна інфраструктура, якість доріг, зокрема прикордонні транспортні коридори, дещо збільшилася кількість спеціалістів у сфері туризму.

Однак, рівень розвитку туристичної галузі регіону не відповідає його потенційним можливостям. Передусім, це стосується лікувально-оздоровчих комплексів Трускавця, Моршина та ін. Туристичні потоки в регіон зростають дуже повільно, навіть проведення "Євро-2012" не активізувало цього процесу. Від 2005 року нішу туристичного бізнесу все більше займає приватний сектор, що демонструють показники кількості готельних закладів, що є у власності фізичних осіб, а також незначне зростання відрахувань до бюджету підприємцями на спрощеній системі оподаткування.

Стратегічна ціль "Розвиток туристичного та рекреаційного потенціалу" має на меті підвищення ефективності використання туристично-рекреаційного потенціалу регіону та прискорення розвитку повноцінної туристично-рекреаційної індустрії [61].

В рамках цієї Стратегічної цілі для подальшого підвищення конкурентоспроможності туристичної галузі регіону та утримання її стійких позицій на світовому ринку ставляться такі завдання:

- сформувати та просувати нові туристичні продукти на основі поєднання комплексів туристичних та лікувально-оздоровчих послуг бальнеологічних центрів області: Моршина, Трускавця, Немирова, Любіня Великого;

- забезпечити проведення масових культурних, спортивних та туристичних заходів світового та європейського рівня у Львівській області для забезпечення завантаженості готельних номерів у новозбудованих та існуючих об'єктах інфраструктури;

- сприяти розвитку екологічних та нетрадиційних видів туризму, зокрема "індустріального";

- приділити увагу підготовці професійних кадрів для туристичної галузі за більш широким ніж існуючий переліком спеціальностей;

- розширити мережу туристичних інформаційних центрів для забезпечення якісної та достовірної інформації, інтенсифікації інформаційно-рекламної діяльності;

- розробити та впровадити систему маркетингу туристичного потенціалу області;

- забезпечити збереження цінних заповідних територій та екосистем;

- забезпечити збереження та розвиток територій та об'єктів природно-заповідного фонду, природоохоронних територій, екосистем [61].

Очікується, що реалізація цілі у середньостроковій перспективі дозволить отримати такі результати:

- Підвищення ефективності просування туристичного потенціалу Львівщини.

- Створення нових туристичних продуктів та послуг.

- Покращення динаміки розвитку туристичної інфраструктури.

- Збільшення туристичних потоків в регіон.

- Збільшення надходжень від діяльності організації туристичної галузі до місцевих бюджетів.

Стратегічна ціль "Розвиток туристичного та рекреаційного потенціалу" кореспондується з стратегічними цілями "Прискорення економічного зростання" в економічному сенсі, "Розвиток сільських територій" як фактор розвитку потенційно туристично привабливих сільських територій та "Підвищення якості життя" як фактор соціального розвитку.

Стратегічна ціль 4: Підвищення якості життя населення.

Підвищення якості життя населення є одним із ключових чинників конкурентоспроможності регіону, оскільки є передумовою залучення інвестиційних та трудових ресурсів, інтелектуального капіталу і, з іншого боку, стримує відтік людського і фінансового капіталу за кордон. Якість життя як передумова розвитку людського капіталу є одночасно засобом і метою посилення конкурентоспроможності на рівні регіону та країни [61].

Безумовно, більшість позицій, за якими визначається рівень якості життя, залишаються під впливом політики національного рівня. Однак, є ряд чинників якості життя, на які можна впливати на обласному рівні. Серед них:

- сприяння зайнятості населення, підвищення якості освітніх послуг, їх відповідності потребам ринку праці, створення механізмів гнучкого балансування пропозиції та попиту на ринку праці;

- розвиток людського та соціального капіталу, збереження історико-культурного середовища регіону, розвитку сфери культури і мистецтва, духовного формування нації і задоволення культурних потреб населення, розвиток системи підтримки сім'ї, дітей і молоді, забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків;

- покращення суспільної інфраструктури, забезпечення максимальної доступності базових соціальних послуг широким верствам населення;

- популяризація здорового способу життя, підвищення фізичної активності населення;

- поліпшення екологічної ситуації, формування культури споживання, енергоощадності, поводження з побутовими відходами.

Враховуючи те, що якість життя як базис для розвитку людського капіталу впливає на приплив інвестицій, міграційні процеси, ефективність праці, можна стверджувати, що якість життя є чинником конкуренто-спроможності Львівщини. Підвищення якості життя мешканців Львівщини - комплексна мета розвитку області, досягнення якої забезпечується в результаті реалізації всіх стратегічних цілей стратегії. Вона досягається на основі оптимізації використання внутрішнього потенціалу регіону, врахування особливостей організації економічної діяльності, а також етнокультурних цінностей населення [61].

Основні переваги, що стосуються якості життя на Львівщині, включають: розвинене підприємницьке середовище, високий рівень ділової активності; високий рівень освіченості населення; розвинене міжнародне наукове співробітництво; значний економічний, науково-технічний, туристичний, культурний потенціал; менший ступінь антропогенного забруднення довкілля у порівнянні з іншими регіонами України; велику кількість рекреаційних ресурсів (мінеральні води, природні та ландшафтні парки); широко відомі курорти та туристично-привабливі гірські території; однорідний етнічний склад населення з високим почуттям патріотизму, релігійності, з орієнтуванням на українські традиції.

Однак існує кілька недоліків, які обмежують перспективи, пов'язані з розблокуванням зростання потенціалу. Найбільш очевидними недоліками, що гальмують розвиток, є: "старіння" населення; високий рівень безробіття, дисбаланс у можливостях доступу жінок і чоловіків до економічних ресурсів (робота, зарплата, кар'єрне зростання, послуги), низька купівельна спроможність; невідповідність освітніх послуг потребам регіонального ринку праці; низькі доходи сільських домогосподарств; недостатня кількість та аварійний стан об'єктів соціальної інфраструктури в селах (у першу чергу - брак дошкільних навчальних закладів); незадовільний технічний стан доріг; брак фінансових ресурсів у місцевих бюджетах; невирішеність проблеми поводження з побутовими і промисловими відходами, локальні екологічні проблеми; значні території області є потенційно підтоплюваними; значні диспропорції у розвитку територій та адміністративно-територіальних одиниць області [61].

Значний вплив на підвищення якості життя населення будуть мати ініціативи, передбачені для досягнення стратегічних цілей 1. "Прискорення економічного зростання", 2. "Розвиток туристичного та рекреаційного потенціалу", 3. "Розвиток сільських територій", оскільки важливими результатами досягнення вищезазначених цілей буде створення нових робочих місць та збільшення доходів домогосподарств. Поряд з цим, діяльність у межах цієї стратегічної цілі буде доповнювати досягнення решти стратегічних цілей, оскільки в основі виконання будь-якого проекту завжди знаходиться людина.

Очікується, що реалізація стратегічної цілі 4 у середньостроковій перспективі призведе до таких результатів:

- Підвищення ефективності енергоспоживання у побуті і комунальній сфері.

- Зменшення рівня безробіття, особливо, серед молоді.

- Збільшення середньої очікуваної тривалості життя при народженні.

- Зменшення рівня забруднення повітряного басейну області.

- Захист водних ресурсів від виснаження та забруднення.

- Відновлення гідрологічного режиму річок та водойм області.

- Збільшення площ встановлених водоохоронних зон та прибережних захисних смуг.

- Покращення управління ТПВ, зменшення кількості несанкціонованих звалищ ТПВ.

- Підвищення екологічної свідомості населення.

- Підвищення рівня поінформованості громадськості з екологічних питань.

Стратегічна ціль 5: Поглиблення євроінтеграційних процесів

Євроінтеграцію як головний вектор розвитку регіону відбито у стратегічному Баченні розвитку області до 2020 року. Особливої актуальності цей вектор набуває у зв'язку з підписанням Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС. Євроінтеграція в своїх найважливіших аспектах - політичному, економічному, соціальному, культурному - червоною ниткою проходить крізь всі стратегічні цілі розвитку регіону, однак, окремі види діяльності в рамках стратегії вимагають виокремлення її як окремої стратегічної цілі.

Підписання Угоди про асоціацію України з ЄС відкриває шляхи для розвитку не тільки прикордонним районам області, а всьому регіону. Послаблення торгових обмежень з країнами Європи дозволяє підприємствам Львівщини географічно диверсифікувати свої зовнішні ринки, які значно зменшилися у зв'язку з агресією з боку Російської Федерації. Так, у 2014 році товарний експорт підприємств Львівської області до країн ЄС збільшився на понад 10% [59].

Стратегічна ціль "Поглиблення євроінтеграційних процесів" виводиться зі специфіки тривалого розвитку Львівщини як транскордонного регіону, - зокрема область від 1993 року входить до "Карпатського Єврорегіону" та з 2000-го року два райони Львівської області - Сокальський і Жовківський - входять до Єврорегіону "Буг". За цих півтора десятка років було напрацьовано багато ефективних механізмів співпраці, створено не одне міцне міжнародне партнерство, нарешті, 2013 року розроблено Стратегію транскордонного співробітництва Люблінського воєводства, Львівської області, Волинської області та Брестської області на 2014-2020 роки.

Євроінтераційні процеси в регіоні значною мірою пожвавлюються транскордонною співпрацею, яка спрямована насамперед на розв'язання спільних проблем прикордонних регіонів через встановлення взаємовигідних та добросусідських відносин між територіальними громадами, бізнес-середовищами, інституціями громадянського суспільства прикордонних регіонів. Водночас, ефективність цієї співпраці значною мірою залежить від стану прикордонної інфраструктури. Отож, втручання у сферу в рамках стратегічної цілі передбачено саме у цих двох напрямах.

Стратегічна ціль корелюється зі стратегічними цілями:

1. Прискорення економічного зростання;

2. Розвиток сільських територій;

3. Розвиток туристичного та рекреаційного потенціалу;

4. Підвищення якості життя.

Очікувані результати:

- Збільшення товарного експорту та експорту послуг у країни Європейського Союзу.

- Встановлення нових взаємовигідних соціально-економічних зв'язків між територіальними громадами Львівської області та регіонами Європейського Союзу.

- Реалізація транскордонних проектів на розв'язання спільних проблем територій Львівської області та Підкарпатського і Люблінського воєводств Польщі.

- Розвиток нових форм транскордонного співробітництва - транскордонні кластери, транскордонні партнерства тощо.

- Активні програми міжнародної співпраці в академічному середовищі.

- Популяризація нових об'єктів культурної спадщини.

- Впорядкування міжнародних пунктів пропуску та розвинена прикордонна інфраструктура.

При розробці Комплексної стратегії потрібно врахувати також реалії та бар'єри, що постають перед економікою міста. Їх можна об'єднати у 4 основні групи:

- Економіка;

- Суспільство;

- Довкілля;

- Надання послуг [59].

Аналіз цих факторів впливу на економіку міста показує, що місто має великий потенціал для розвитку.

Потрібно поетапно проаналізувати всі ці категорії.

За основу для структури аналізу було обрано наступні документи: аналіз економічної та соціальної ситуації у місті від Monitor Group (Стратегія конкурентоспроможності до 2015 року), Інтегрована концепція розвитку центральної частини Львова (GIZ) та звіт з Програми соціально-економічного та культурного розвитку за 2014 рік (ЛМР). Інститут міста прийняв ці звіти, як найбільш якісні зразки стратегічного погляду на аналіз поточної ситуації у Львівській області за останні роки 7, с. 96.

Порівняльний аналіз Львівської області з іншими схожими областями України та східноєвропейських країн після кризи 2008-2009 року показує повільний економічний ріст та повернення у докризовий стан.

Рівень ВВП на душу населення є суттєво вищим за середньоукраїнський, однак є досі у 2-3 рази нижчим за середній у Європейському Союзі та США (Рис. 2.1).

Рис. 2.1 Рівень ВВП на душу населення за 2014 рік тис.дол США.

Джерело: 40

Базовими секторами економіки Львівщини є промисловість (17,6% від обсягу ВДВ регіону), торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку (16,6% ВДВ регіону), транспорт і зв'язок (14,1%), операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям (10,1%), сільське господарство (9,8%), мисливство і лісове господарство (9,8%).

Економіка Львівської області демонструвала стабільний ріст з 2003 до 2008 року. Після економічної кризи (2007-2009 рр.) економіка регіону поволі вертається до рівня 2008 року приблизно такими ж темпами, що й місто.

Обсяги продажів промислової продукції у Львівській області зростають на 5% за рік і досягли 8110,3 тис. дол. США. У 2014 році (за даними Державного комітету статистики у Львівській обл.) (Рис. 2.2).

Рис. 2.2 Обсяг реалізованої промислової продукції, тис. дол. США.

Джерело: 40

Обсяги послуг зростали в середньому на 23% в рік та досягли 6 млн. дол. США у 2014 р. (Рис. 2.3).

Рис. 2.3 Обсяг реалізованих послуг у містах та районах, млн. дол. США за 2010-2014 рр.