Формування та реалізація програм соціально-економічного розвитку

Джерело: 40

Товарообіг оптової та роздрібної торгівлі зростав у середньому на 32% в рік та сягнув 1,2 млн. дол. США (Рис. 2.4).



Рис. 2.4 Обсяг роздрібного товарообороту підприємств, млн. дол. США. за 2010-2014 рр.

Джерело: 40

Економічна криза 2008 р. Також відобразилась у рівні середньої заробітньої плати, яка є нижчою за середньоукраїнську та суттєво нижчою за зарплату у інших великих містах України (Рис. 2.5).

Рис. 2.5 Рівні середньої заробітньої плати за 2014 р. дол. США.

Джерело: 40

Середньомісячна заробітна плата працівника склала у 2014 році 3760 грн., що на 536 грн. нижче за середнє значення в Україні (у дослідженні було використано дані порталу job.ua, з врахуванням фактичних середніх зарплат за існуючими вакансіями).

Рівень безробіття у місті є високим. Попри офіційний показник безробіття 0,5-0,8%, за методологією МОП у 2014 році складає 7-8%.

Окрім цього Львівська область відчуває нестачу професійних та управлінських кадрів.

В той же час тіньова економіка становить значну частку від усієї економіки міста:

- частка тіньової економіки у Львівській області складає за оцінками експертів Monitor Group від 30 до 80 відсотків.

- характер розподілу кількості малих, середніх та великих підприємств Львівської області залишається незмінним - третину ринку займають малі підприємства, що мають обмежений потенціал для зростання та не можуть запропонувати кар'єрного зростання для молоді (Рис. 2.6, 2.7).

Рис. 2.6 Питома вага середньорічної зайнятості та продукції малих підприємств в загальному обсязі реалізованої продукції (робіт, послуг), на малих підприємствах %

Джерело: 40

Рис. 2.7 Обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг) малих підприємств, млн. дол. США.

Джерело: 40

Найбільшими за чисельністю зайнятих видами економічної діяльності є сільське господарство, промисловість і сектор торгівлі.

Сільське господарство продовжує залишатись значним сегментом економіки області, хоча його частка у ВДВ постійно скорочується і сьогодні складає показник близький до середньо українського - 10% (Рис. 2.8).

Рис. 2.8. Структурна динаміка зайнятих на підприємствах області: галузевий розріз станом на 01.01.2015 р.

Джерело: 61

За обсягом сільськогосподарського виробництва Львівщина належить до групи областей з середнім розміром сільської економіки. Зайнятість у сільськогосподарському виробництві є досить обмеженою, тому продуктивність на одного працівника є досить високою.

Частка сільського господарства (включаючи мисливство та лісове господарство) у загальному обсязі валової доданої вартості складає 9%. У структурі сільськогосподарського виробництва в області домінуючою є частка виробництва господарств населення - близько 70%. Це суттєво вирізняє сільське господарство області від більшості областей України. В структурі с/г виробництва домінує рослинництво, хоча не настільки, як загалом по Україні, і структура рослинництва тут принципово інша (Рис. 2.9).

Рис. 2.9. Динаміка виробництва валової продукції сільського господарства

Джерело 61



Попри різке падіння фінансових показників у 2008-2009 роках економіка міста поволі повертається до показника 2007-2008, тобто "докризового" показника.

У валовому виробництві сільськогосподарської продукції продукція рослинництва складає 61%, тваринництва - 39%.

Львівська область є регіоном з високою інвестиційною привабливістю для інвестора, адже за даними рейтингу "Європейських міст і регіонів майбутнього" FDI Magazine вона належить до ТОП-10 регіонів Східної Європи:

- за ефективністю вкладеного капіталу;

- за стратегією залучення прямих іноземних інвестицій;

- за ефективністю промислової оренди.

Збільшуються іноземні інвестиції (Рис. 2.10).

Рис. 2.10. Іноземні інвестиції (млн. дол. США) за 2010-2014 р.

Джерело: 40

У 2014 році область посіла перше місце в рейтингу інвестиційної привабливості регіонів України, сформованого Інститутом економічних досліджень та політичних консультацій. Львівська область посідає лідерські позиції саме за "м'якими факторами": діловим кліматом, відкритістю влади, правилами та процедурами (Рис. .2.11)



Рис. 2.11 Регіональний розріз обсягу прямих іноземних інвестицій, млн. дол. США на початок 2015 року

Джерело: 40

Це говорить нам про наявність великих інвестиційних можливостей для міста. Відносно низькі зарплати та значна кількість студентів дає можливість відкривати нові компанії та філії для західних інвесторів, що отримають якісну робочу силу за суттєво менші витрати (порівнюючи навіть з іншими містами України, не говорячи про східноєвропейські міста).

Інвестиції залучено у 673 підприємства міста. Обсяг прямих іноземних інвестицій у м. Львові з розрахунку на одне підприємство на 1 жовтня 2013 року становив 1,2 млн. дол. США.

Понад три чверті обсягу іноземного капіталу забезпечили партнери з чотирьох країн: Польщі - 299 тис. дол. США, Австрії - 144 тис. дол. США, Кіпру - 119 тис. дол.США, США - 71 тис. дол США. (Рис. 2.12).

Рис. 2.12 Обсяг іноземного капіталу, у %. станом на 2014 р.

Джерело: 40

Пріоритетними напрямами інвестування є розвиток інфраструктури (транспорт та зв'язок), промислове виробництво, торгівля.

У січні-вересні 2014 року у підприємства Львівської області було залучено 80,7 тис. дол. США. прямих іноземних інвестицій, що становить 83,6% від обсягу надходжень в економіку Львівщини. Порівняно з січнем-вереснем 2012 р. Іноземних інвестицій надійшло на 54,3% менше.

За весь період інвестування на 1 жовтня 2014 року обсяг прямих іноземних інвестицій, вкладених в економіку області, становив 817,2 тис. Дол. США., що склало майже дві третини від загальнообласного обсягу. У розрахунку на одного мешканця Львівської області припадає 1084 грн., що у 2,2 рази більше від середньообласного значення цього показника.

У цілому з врахуванням переоцінки, втрат і курсової різниці за січень-вересень 2014 року у Львівській області відбувся приріст сукупного обсягу іноземного капіталу на 66,1 тис. дол. США. або на 8,8%.

Певний позитивний рівень впливу на економіку було забезпечено зокрема розміром інвестицій у економіку області. У Львівську область продовжують надходити капітальні інвестиції (Рис. 2.13).

Рис. 2.13. Капітальні інвестиції з 2009-2014 рр. (млн. дол. США)

Джерело: 40

Демографічний розвиток Львівської області впродовж останніх 20 років характеризується тенденцією до поступового спаду чисельності населення особливо у сільській місцевості.

Порівняно з підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року кількість населення області зменшилася на 85,6 тис. осіб, або на 3,3% (в Україні - на 2823,5 тис. осіб, або на 5,8%), у тому числі міського населення - на 13,9 тис. осіб (0,9%), сільського - на 71,7 тис. осіб (6,7%) (Рис. 2.14).



Рис. 2.14. Динаміка чисельності населення станом на 01 січня 2014 року, осіб

Джерело: [61]

Статево-вікова піраміда населення виглядає відносно симетричною у молодших вікових групах. Це вказує на те, що різниця між частками чоловічого та жіночого населення у Львівській області великою мірою пояснюється дисбалансом у старших вікових групах. Найбільше диспропорція між чоловічим населенням і жіночим є помітною у віковій групі старше 60 років, де чоловіків майже вдвічі менше, ніж жінок (Рис. 2.15).

Рис. 2.15 Розподіл населення Львівської області за віком у 2013 році

Джерело [40]

Спостерігається розширення діаграми у віковій групі 48-54 роки та у віковій групі 69-76 років, причому це розширення відбувається більше за рахунок жіночої частини населення.

Демографічне навантаження на осіб працездатного віку зростало протягом 2008-2014 років, як за рахунок осіб молодше працездатного віку, так і за рахунок осіб старше працездатного віку. Реальна кількість працездатного населення є меншою, ніж кількість осіб у віці 16-59 років, і демографічне навантаження на нього є більшим.

За 2014 рік у Львівській області народилось 7576 дітей (на 5,7% менше порівняно з 2013 роком) та померло 7962 особи (на 3,0% менше відносно попереднього року).

Сьогодні демографічна ситуація має негативний характер. Протягом останніх шести років у Львівській області народжуваність є меншою за смертність (Рис. 2.16).

Рис. 2.16 Демографічна ситуація у Львівській області 2010-2014 рр., осіб

Джерело 40

Однак, варто врахувати, що природний приріст у місті Львові є вищим, ніж середній показник по Україні. Львівської області залишається освітнім центром з великою кількістю студентів. У Львівській області є 380 навчальних закладів, де навчаються більше 130 тис. студентів (Рис. 2.17).

Рис. 2.17 Динаміка кількості населення Львівський області, тис. осіб

за 2010-2014 рр.

Джерело 40



На Львівщині функціонує 766 дошкільних навчальних закладів. Загальна середня освіта представлена 1399 денними загальноосвітніми навчальними закладами.

Система професійно-технічної освіти Львівської області охоплює 58 професійно-технічних навчальних закладів та 3 установи (Навчально-методичний центр професійно-технічної освіти у Львівській області, Львівський державний Будинок техніки, Львівський державний Палац естетичного виховання учнівської молоді).

Спеціалістів з вищою освітою готують 44 вищих навчальних заклади.

Медичну допомогу населенню області надають 348 закладів охорони здоров'я та 1007 ФАПів.

В області діє 9 театрів, розрахованих на 3,8 тис. глядацьких місць. Важливе значення в розвитку культурного життя області належить музеям, яких на Львівщині налічується 53 заклади, діє 7 історико-культурних та історико-архітектурних заповідників.

Мережа установ культури клубного типу складається з 1349 клубів та будинків культури на 238,3 тис. місць, у тому числі в сільській місцевості - 1257 закладів на 203,9 тис. місць. Населення області обслуговує 1343 масові та універсальні бібліотеки, що складає майже 6,5% від загальної кількості зазначених установ України.

На Львівщині функціонує 73 початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади.

Рівень забезпеченості населення області закладами соціальної інфраструктури на 1000 чоловік показує нерівномірність їх розміщення у різних адміністративно-територіальних одиницях області.

Львівська область має стабільно велику кількість студентів ВНЗ (Рис. 2.18).



Рис. 2.18 Кількість студентів тис. чол. станом на 2014 р.

Джерело 40

Львівська область потерпає від нестачі кваліфікованих кадрів, що відповідають потребам ринку. Про це сказали 28% опитаних підприємців (2014 р.)

Активи області у галузі інфраструктури переважно зношені і потребують вагомих вливань коштів для реконструкції. Деякі з таких проблем було вирішено (зокрема, дороги у місті), інші проблеми стали суттєво меншими завдяки зусиллям місцевої влади (питання водопостачання у місті станом на осінь 2014 року є практично вирішеним, залишились лише одиничні місця, де водопостачання є недостатнім).

У 2014 році надано фінансову допомогу 33 молодіжним громадським організаціям на проведення молодіжних програм і заходів, укладено договори та проведено 161 захід цими організаціями, зокрема:

- 35 заходів, що сприяють формуванню здорового способу життя;

- 62 вишкільних табори для дітей та молоді;

- 34 освітньо-виховні заходи;

- 26 культурологічних заходів;

- 4 інформаційних.

На капітальні ремонти приміщень установ дитячо-юнацьких та молодіжних клубів у районах з бюджету міста виділено 299,8 тис. грн.

Надання послуг. Забезпечення виконання бюджету досі залишається суттєвою проблемою для місцевої влади (Рис. 2.19).



Рис. 2.19 Надходження місцевих податків зборів за 11 місяців 2012-2014 рр., тис. дол. США

Джерело 40

Бюджет залишається обмеженим з точки зору витрат на розвиток міста. Майже 80% бюджету йде на задоволення основних потреб мешканців та виплату заробітних плат (Рис. 2.20).

Рис. 2.20 Структура видатків обласного бюджету за 11 місяців 2014 року

Джерело 40

Муніципальні підприємства продовжують працювати на грані збитковості.

На даний момент залишаються актуальними два напрямки послуг, що вимагають термінового втручання:

- Освіта - слабке фінансування та практично відсутнє оновлення матеріально-технічної бази;

- Утилізація сміття (уже біля 10 років ведеться робота з залучення інвестора для будівництва сміттєпереробного заводу, однак лише у останні роки відбулось суттєве зрушення в цьому питанні).

Залишаються актуальними також супутні проблеми, що не дозволяють надавати послуги населенню у повній мірі:

- Висока частка тіньової економіки та низька зарплата бюджетних установ зумовлюють певний рівень корупції;

- Необхідність залучення державних органів влади у дозвільні процедури зумовлює величезні затримки при отриманні документів на місцях, а також стимулює корупцію.

Стан довкілля у Львівській області у порівнянні з середніми значеннями по Україні є задовільним. За середнім вмістом забруднювальних домішок в атмосферному повітрі (за індексом забруднення атмосфери -- ІЗА) рівень забруднення оцінюється як підвищений, але є нижчим за середній по Україні більше ніж в 1,5 рази, що зумовлено відносно низькою концентрацією об'єктів важкої промисловості в регіоні, які є основними забруднювачами атмосферного повітря. Проте суттєвим недоліком є відсутність комплексної системи моніторингу за якістю атмосферного повітря на території області.

За показником заповідності території, що відображає стан збереження біорізноманіття та формування національної екомережі, Львівська область не поступається середньому в Україні показнику, та впродовж останніх років спостерігається стійка тенденція до підвищення рівня заповідності та заліснення території в області (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Ключові показники стану довкілля у Львівській області

Показник	Львівська область	Україна	Позиція Львівської області
Індекс забруднення атмосфери у 2011 р.	5,6 - підвищений	8,7 - високий	Сильна
Показник заповідності станом на 01.12.2014	7,2%	6,05 %	Сильна
Коефіцієнт екологічної стабільності землекористування на 1.01.2012	0,55 (середньо стабільна)	0,41 (стабільно нестійка)	Сильна
Утворення / розміщення відходів I-IV класу небезпеки у 2012 р., тис. т	3350,371	2554,815	450726,8	289627,4	Нейтральна

Джерело 61

Оцінка стану земельних ресурсів шляхом розрахунку коефіцієнта екологічної стабільності землекористування свідчить, що ситуація в галузі землекористування на території Львівської області належить до середньо-стабільної, що зумовлено наявністю достатньо високого ступеня антропогенного навантаження на земельні ресурси, проте меншого, ніж в середньому по Україні.

З тим, незважаючи на відносно стабільну у порівнянні з іншими регіонами України ситуацію щодо стану довкілля, такі екологічні проблеми, як забруднення атмосферного повітря та водних ресурсів, неналежне поводження та накопичення побутових і промислових відходів, порушення гідрологічного та гідрохімічного режиму річок області, підтоплення територій області, низька якість питної води через забруднення підземних водоносних горизонтів, низький рівень екологічної культури населення, є характерними для Львівської області. Також існує потреба стабілізації та відновлення екологічної рівноваги в зоні впливу гірничих робіт підприємств гірничо-хімічної промисловості Львівщини, адже ця галузь спричиняє значний техногенний вплив на довкілля, зокрема спричиняє деградацію та порушення земель.

Отже, реалізація програми соціально-економічного розвитку дозволила:

- зменшити безробіття й підвищити рівень зайнятості населення;

- збільшити доходи населення що, у свою чергу, приводить до підвищення рівня життя та стандартів проживання;

- збільшити надходження до місцевих бюджетів і спроможності фінансувати регіональні та місцеві соціальні програми;

- поліпшити умови особистого розвитку, що стимулюватиме людей жити й працювати в регіоні, а не емігрувати за кордон;

- зменшити соціальну напругу в суспільстві й збільшити довіру громади до регіональних і місцевих органів влади.

Узгодженість стратегічних цілей Львівської області з ключовими секторами розвитку була також проаналізована. Позначка "х" була вставлена у поля, де присутня узгодженість, внесок або відповідний зв'язок (Табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Узгодженість стратегічних цілей Львівської області з ключовими секторами розвитку

Сектори	Стратегічні цілі (Львівщина)
	1. Зменшення економічних дисбалансів	2. Розвиток сільських територій	3. Розвиток туристичного та рекреаційног о потенціалу	4. Підвищення якості життя населення	5.Поглиблення Євроінтеграційних процесів
Економіка і торгівля	X	X	X	X	X
Промисловість та інфраструктура	X	X		x	x
Сільське, лісове господарство, харчова промисловість	x	X	x	x	x
Транспорт і дороги	x	x	X	X	x
Екологія й природні ресурси	x	X	X	X	x
Освіта й молодь	x	x	x	X	x
Здоров'я, соціальний захист, сім'я і дитина			x	X	x
Культура і туризм	X	x	X	X	X
Обмін інформацією	X	X	X	X	X
Комунальне господарство	x	x	x	X	x
Територіальний розвиток, земля і кадастр	X	X	x		x

Примітка: Велика буква "X" означає більшу узгодженість /зв'язок, аніж маленька "х".

Джерело 61

Стратегія розвитку Львівської області узгоджується з: Державною стратегією регіонального розвитку України на період до 2020 року, економічними, соціальними, екологічними, інфраструктурними, територіальними й іншими аспектами розвитку області. Середньострокове і короткострокове державне стратегічне планування регіонального розвитку узгоджується з процесами стратегічного планування розвитку регіонів / областей та міст на основі розробки та ухвалення відповідних стратегічних документів. Стратегія розвитку Львівської області узгоджена з Генеральною схемою планування території України, схемами планування адміністративно-територіальних одиниць різного рівня та населених пунктів, а також місцевими стратегіями розвитку (стратегіями розвитку міст і районів області).



Висновки до 2 розділу

Програми соціально-економічного розвитку регіонів, які розробляються і реалізуються сьогодні, мають низку недоробок, методологічних прорахунків, що не дозволяють оптимально використовувати фінансовий, ресурсний та організаційний потенціал регіону, можливості всього спектру існуючих інвестиційних механізмів, технологій та інструментів, отже, не можуть реально сприяти залученню в регіон додаткових інвестиційних ресурсів. Такі висновки ґрунтуються на таких недоліках існуючих підходів до розробки програм:

- відсутність єдиної методологічної та методичної бази;

- розподільний принцип побудови програм, заснований виключно на внутрішніх джерелах фінансових ресурсів;

- низький методичний рівень аналізу, планування і прогнозування;

- відсутність системного підходу;

- відсутність ув'язки програм, інвестиційних проектів з регіональними пріоритетами та інтересами, а також з тенденціями розвитку соціальної сфери регіону;

- відсутність інформаційного супроводу процесу реалізації програм соціально-економічного розвитку, створення позитивного іміджу програми як в регіоні (для мобілізації внутрішніх ресурсів), так і за кордоном (для залучення партнерів і потенційних інвесторів в економіку регіону).

Львівський регіон має специфічні особливості, які впливають на його економічний розвиток. Так, до факторів, що зумовлюють специфіку області і створюють переваги його стартових умов для прогресивного розвитку, в першу чергу, слід віднести геополітичний, історичні традиції, економічний, рекреаційний.

Оцінка тенденцій розвитку економіки Львівщини засвідчує про відчутний вплив світової економічної та фінансової кризи та загальнодержавної економічної ситуації.

Важливим елементом розвитку окремих галузей та сфер діяльності області є реалізація державних та регіональних цільових програм, які спрямовані на забезпечення усталеного соціально- економічного зростання, підвищення соціальних стандартів, збільшення реальних доходів працюючих і загальне поліпшення якості життя громадян області.

Львівська область за умови рішучого і системного переходу до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку, побудови нової економіки знань та вдосконалення регулятивної функції держави з урахуванням інтеграційних процесів, а також за умови виконання цілей і завдань, передбачених Стратегією розвитку Львівщини до 2020 року має потенційні можливості досягти високих темпів економічного зростання.



Розділ 3. Удосконалення процесу формування та реалізації регіональних програм

3.1 Соціально-економічний розвиток України: проблеми та шляхи вирішення

Виникнення проблем регіонального розвитку зумовлено індивідуальними особливостями регіонів, до яких можна віднести: тенденції розвитку регіону в даний час; різноманітність історичних, природних, соціально-економічних, політичних факторів; господарську спеціалізацію; комплексність і перспективність розвитку, його конкурентні переваги; місце і значення регіону в системі територіального поділу праці, інтеграційних процесах і т.д.

На сучасному етапі регіонального розвитку можна виділити кілька груп проблем, пов'язаних з існуванням міжрегіональної диференціації, які мають значний вплив на темпи реформування соціально-економічного розвитку регіонів:

- проблеми загальнодержавного масштабу, які виникли в регіоні в зв'язку з тим, що він є підсистемою єдиної системи якою виступає країна;

- проблеми регіонального характеру, обумовлені історичними, природними, демографічними факторами, що роблять регіони відмінними один від одного;

- проблеми, породженні історичним досвідом в управлінні господарством регіону, зумовлені недосконалою системою управління, що потребує використання нових форм і методів;

- проблеми соціально-економічного, політичного характеру, які включають в себе виробничо-економічні, фінансові, соціальні та ін. [67, с. 114].

Територіальні диспропорції соціально-економічного розвитку регіонів існують майже у всіх країнах, незалежно від розмірів, економічного потенціалу, державного устрою і політичної системи. Вони мають прояв на всіх рівнях світового господарства. У зв'язку з цим пошук шляхів мінімізації негативних наслідків територіальних нерівномірностей розвитку, розробка ефективної регіональної політики посідають одне з центральних місць у країнах світу, особливо в країнах із високорозвинутою економікою.

Серед основних проблем економіки регіону в Україні можна виділити: незначний рівень конкурентоспроможності економіки регіонів; посилення диспропорцій регіонального розвитку; несприятливі умови для розвитку людського, інтелектуального та соціального капіталів, хаотичність інвестиційних процесів на регіональному рівні; недостатньо дієву інфраструктуру для впровадження комплексу структурних перетворень економіки регіонів. Це зумовлено зниженням інноваційного потенціалу розвитку регіонів України; сировинною спеціалізацією виробництва; зни-женням здатності до відтворення капіталу в пріоритетних галузях; посиленням асиметрій на регіональних ринках праці; зменшенням податкової бази через зменшення обсягів діяльності підприємств; скороченням обсягів фінансування соціальної сфери; погіршенням демографічної ситуації [62, с. 67].

Стратегічний підхід до управління розвитком господарських комплексів регіонів спрямований на вирівнювання умов економічної діяльності в межах усіх регіонів, раціональне використання виробничо-ресурсного потенціалу регіонів, досягнення сталого економічного зрос-тання, підвищення соціально-економічних показників рівня життя населення України. Реалізація зазначених цілей потребує:

- формування пріоритетних напрямів розвитку економіки України;

- розробки механізмів прискорення економічного зростання в найважливіших напрямах розвитку економіки України;

- створення умов взаємодії підприємств, установ, що визначають можливості кожного регіону на базі використання науково-виробничого потенціалу України;

- підтримки підприємств, що забезпечують внутрішні потреби України;

- збереження існуючих і створення нових робочих місць;

- мінімізації соціальних наслідків реструктуризації економіки України;

- підвищення інвестиційної привабливості України;

- розвитку інфраструктури України, ринку товарів і цінних паперів;

- взаємодії органів місцевого самоврядування, промислових підприємств і економічно активного населення;

- організації регіональних ринків.

Диспропорції рівня розвитку регіонів України зумовлює необхідність використання диференційованого підходу до реалізації регіональної державної політики та стимулювання розвитку окремих територій. Відповідно до забезпечення стратегічного розвитку економіки регіонів України завдання регіональної політики полягають у такому:

- самостійне визначення регіонами довгострокової стратегії соціально-економічного розвитку, вибір засобів її реалізації;

- збільшення самостійності регіонів у формуванні й видатках бюджету області відповідно до компетенції органів регіонального управління; участь територіальних громад в управлінні регіональним розвитком;

- активне залучення органів місцевого самоврядування та населення до процесів управління і вирішення соціально-економічних проблем розвитку території;

- впровадження інноваційних технологій та методів вирішення соціально-економічних проблем регіонального розвитку.

Також виникає потреба в здійсненні адміністративної реформи шляхом реформування державної влади та місцевого самоврядування, що має підвищити ефективність управління регіональним розвитком України [22, с. 33]. Основними напрямами трансформації відносин між централь-ними та регіональними органами влади у сфері управління соціально-економічним розвитком слід визнати:

- забезпечення доступу місцевої влади до фінансових ринків, кредитних ресурсів;

- встановлення нових критеріїв адміністративної відповідальності керівників органів місцевого самоврядування та розпорядників бюджетних коштів;

- запровадження нових принципів та механізмів відносин "влада - громадськість" щодо формування програм, механізмів підзвітності та громадського контролю;

- зміна грошового забезпечення регіональних програм відповідно до змін функцій щодо забезпечення належного розвитку соціальної сфери регіонів і надання населенню соціальних послуг належної якості [9].

Розробка державних програм базується на основі врахування впливу та аналізу притаманних їм тенденцій зміни такого впливу. У процесі розробки державних програм економічного та соціального розвитку та державних цільових програм здійснюється на основі комплексного аналізу: показників демографічної ситуації; стану використання природного, виробничого, науково-технічного та удового потенціалу; рівня конкурентоспроможності національної економіки; сучасного стану розвитку економіки і соціальної сфери та на основі врахування впливу політичних, економічних та інших факторів. Згідно з даними аналізу, визначаються головні проблеми розвитку економіки і соціальної сфери, на основі яких визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку та система заходів щодо реалізації державної політики [22, с. 35].

Такий підхід до розробки програм економічного і соціального розвитку та державних цільових програм дає всі необхідні підстави вважати їх дуже важливим засобом державного регулювання, який дозволяє реалізувати державну політику щодо якості життя населення та комплексно впливати на неї.

Застосування програм економічного і соціального розвитку орієнтоване на вирішення проблем якості життя у таких сферах, як: доходи населення, зайнятість населення, соціальний захист, охорона здоров'я, освіта населення.

Проведений аналіз програм економічного і соціального розвитку у період 2013-2015 дозволив визначити такі завдання щодо державного впливу на якість життя:

- у сфері доходів: забезпечення зростання реальних доходів населення, збільшення частки оплати праці у ВВП, зростання частки заробітної плати в структурі доходів населення, поступове наближення державних мінімальних соціальних гарантій до прожиткового мінімуму, забезпечення погашення заборгованості із заробітної плати;

- у сфері зайнятості: розширення сфери прикладання праці; забезпечення ефективного регулювання професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації; сприяння зайнятості неконкурентоспроможного населення на ринку праці;

- підвищення мобільності робочої сили;

- у сфері соціального захисту: удосконалення правової бази з питань соціальних послуг, розроблення проектів державних соціальних стандартів якості соціальних послуг, забезпечення державної підтримки соціально незахищених категорій населення;

- у сфері охорони здоров'я: розширення доступності та збільшення обсягів спеціалізованої медичної допомоги, реформування системи охорони здоров'я в першу чергу первинної медичної допомоги на засадах сімейної медицини, збільшення обсягів фінансування ресурсів галузі, поліпшення стану здоров'я громадян;

- у сфері освіти: розширення доступності отримання якісної освіти, збільшення обсягів фінансування, інформатизація системи освіти.

Такі цілі свідчать про важливу роль цих програм для регулювання якості життя. Проте їх аналіз свідчить про наявність певних недоліків:

- невизначеність місця програм економічного і соціального розвитку у довготерміновій стратегії розвитку країни;

- нечітке визначення і обґрунтування кількісних параметрів результатів; невизначеність дієвих механізмів реалізації програм у частині інструментального аспекту;

- надмірне акцентування уваги на законотворчій роботі [65].

В багатьох українських містах та регіонах планування економічного розвитку здійснюється лише на короткостроковий період, як правило, на один рік. Перелік проблем, які вирішуються річним планом соціально-економічного розвитку регіону, обмежується поточними, такими, що вирішують нагальні потреби життєзабезпечення населення [65].

Розвиток регіонів України на сучасному етапі ринкових реформ зіткнувся з низкою об'єктивних і суб'єктивних чинників, що зумовили його розбалансований, асиметричний та диспропорційний характер. Основою цього стала невизначеність стратегічних пріоритетів регіонального розвитку у кризовий та посткризовий періоди, неготовність регіонів до неухильно зростаючого конкурентного тиску на внутрішньому та зовнішніх ринках у боротьбі за матеріальні, фінансові та людські ресурси, можливість ефективного використання геополітичного розташування регіональних систем та комплексів. Тактичні прорахунки регіонального розвитку України (у короткостроковому та середньостроковому періоді) обумовлені переважно відсутністю чітко означених, науковообґрунтованих економічних і соціальних стратегічних пріоритетів, неврахуванням особливостей довгострокових тенденцій регіонального розвитку, що формуються та діють на посткризовому етапі модернізації економіки [17, с. 105-107].

Стратегія є підставою для визначення спільного плану дій та укладання угоди між Кабінетом Міністрів України та обласною радою, що має забезпечити стабільність відносин між центральною та р егіональною в ладами. Керованість та ефективність реалізації стратегії забезпечується з авдяки формуванню дієвого інформаційного супроводу, що в ключає:

- налагоджену систему збору, узгодження та використання статистичної, аналітичної, нормативної, програмно-планової та прогнозної інформації для прийняття державно-управлінських рішень на регіональному (місцевому) рівні;

- системний моніторинг широкого кола індикаторів соціально-економічного розвитку та стану навколишнього середовища;

- відкритість і прозорість діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, зокрема регулярне інформування громадськості про основні проблеми соціально-економічного та культурного розвитку регіону, шляхи їх вирішення і перспективи прийняття оптимальних державно-управлінських рішень;

- активізацію участі населення та громадських об'єднань регіону в підготовці, обговоренні та вирішенні питань соціально-економічного й культурного розвитку регіону.

Наявність значних регіональних розбіжностей у соціально-економічному розвитку вимагає вдосконалення державної політики у сфері регіонального розвитку, відповідних її правових, організаційних, економічних механізмів.

Реалізація зазначених цілей потребує розробки комплексу заходів:

- забезпечення ефективного використання регіонального потенціалу на основі реальної його оцінки, що дозволить нейтралізувати слабкі сторони соціально-економічного розвитку та активізувати сильні;

- розробка та прийняття нормативних документів, які б не тільки регулювали регіональну політику, а й забезпечили її децентралізацію, а це, в свою чергу, призведе до ефективного соціально-економічного розвитку регіонів та зменшення існуючих диспропорцій;

- визначення регіонами довгострокової стратегії соціально-економічного розвитку, розробка та виконання програм регіонального розвитку з врахуванням можливостей кожного регіону;

- проведення структурної перебудови регіонів та створення умов розміщення виробництва в економічно відсталих регіонах, що забезпечить сталий розвиток;

- розробка та практична реалізація системи регіональних стимулів, що створить умови більш повного використання ресурсів регіону для підвищення ефективності його діяльності;

- підвищення ділової і інноваційної активності, на основі взаємодії органів місцевого самоврядування, промислових підприємств і економічно активного населення, що сприятиме розвитку інфраструктури регіону, ринку товарів і цінних паперів;

- підвищення інвестиційної привабливості регіону, що сприятиме впровадженню інноваційних технологій та методів вирішення соціально-економічних проблем регіонального розвитку;

- забезпечення соціальної консолідації з метою мінімізації соціальних наслідків реструктуризації економіки регіону;

- посилення регіональної свідомості населення, що дасть можливість реалізувати його потенціал та забезпечить участь територіальної громади в управлінні регіональним розвитком (Рис. 3.1).

Рис. 3.1 Заходи подолання соціально-економічних диспропорцій регіону

Джерело: [37, с. 32]



Таким чином, впровадження заходів щодо зменшення регіональних диспропорцій - це створення умов для підвищення рівня і якості життя населення у всіх сферах його життєдіяльності на основі формування ефективної системи регіонального відтворення, створення умов для використання економічно сильними регіонами власних можливостей розвитку, ефективна підтримка слаборозвинених і депресивних територій та формування умов для подолання існуючих у них негативних тенденцій.

3.2 Забезпечення цільового програмування соціально-економічного розвитку

Процес ефективного стратегічного планування розвитку регіону можна розподілити на такі етапи (Рис. 3.2).

Рис. 3.2 Рис. 1. Процес ефективного стратегічного планування розвитку регіонів

Джерело: [37, с. 34]

Ефективність управління економікою області нерозривно пов'язана з максимальним використанням існуючих можливостей, переваг, прогресивних методів та сильних сторін області (які залежать, передусім, від економіко- географічного положення; раціонального використання ресурсних можливостей) і водночас з мінімізацією ризиків, загроз та слабких сторін в економічному розвитку області, тому першим кроком виділяється саме аналіз та оцінка регіонального стану. Другий етап створення та опрацювання концепції розвитку регіону.

Процес стратегічного планування не передбачає єдиних підходів, методів та процедур, оскільки територіальні громади відрізняються між собою географічними характеристиками, наявними ресурсами, потужністю економічної активності, соціальною організацією життєдіяльності населення, ефективністю діяльності органів місцевої влади [62, с. 68].

Методику стратегічного планування розвитку територіальної громади необхідно обирати та розробляти на основі прагматичного відбору елементів різних концепцій і методик та їх синтезу з метою забезпечення необхідної гнучкості, відносної свободи дій у виборі механізму та інструментів реалізації стратегії в специфічних соціально-економічних умовах життєдіяльності територіальної громади.

Третій етап це визначення можливих шляхів, інструментів впровадження розробленого плану та створення найліпших умов для його реалізації. Реальність виконання стратегії регіонального розвитку в основному залежить від ресурсного забезпечення пріоритетних для кожного окремого регіону напрямків розвитку, а ефективність її реалізації залежить від ступеня узгодженості законодавства щодо регіонального розвитку і від того, наскільки правильно поставлені та структуровані стратегічні завдання.

Виходячи з послідовності стратегічного планування розвитку регіонів можна виділити наступні вимоги до ефективного та адекватного планування:

- узгодження терміну бачення стратегічного розвитку територіальної громади з часовими рамка ми стратегій вищих рівнів, а саме району та регіону;

- розробка стратегічного бачення економічного розвитку регіону й системи цілей на основі проблем та можливостей розвитку, стратегічних орієнтирів району та моделі економіки добробуту територіальної громади;

- обґрунтування поточних цілей з використанням проектного підходу, що передбачає планування необхідних ресурсів щодо реалізації проекту, терміну проекту, виконавців проекту, формуючи систему базових індикаторів моніторингу і контролю виконання плану.

До компетенції регіональної та місцевої влади закономірно переходять функції планування та прогнозування соціально-економічного розвитку відповідних територій. Якщо за часів планово-централізованої економіки планування розвитку території здійснювалось союзними чи республіканськими структурами, то за сучасних умов регіони повинні самостійно, з урахуванням інтересів населення відповідної території, визначати економічні перспективи та управляти економічним розвитком. На жаль, сьогодні переважають стихійність та різний рівень інтенсивності опанування новими функціями регіональною владою. В числі причин такої ситуації варто відзначити: відсутність єдиної загальнодержавної стратегії та тактики децентралізації управління; брак відповідних професійних знань та досвідчених фахівців з економічного розвитку в регіонах; низький рівень досвіду регіонального управління в умовах ринкової економіки тощо [24, c. 12-14].

Дуже часто зустрічається ситуація, коли розробка нормативно-правових актів що регулюють виконання програми, мають термін виконання грудень, що унеможливлює реальний вплив таких актів на ситуацію.

Проте, незважаючи на ці недоліки, програми економічного і соціального розвитку є важливим та дієвим інструментом державного регулювання якості життя населення, оскільки об'єднують у собі не лише комплексні завдання, реалізація яких сприятиме регулюванню якості життя, але й містять перелік конкретних заходів, спрямованих на їх вирішення та регулюють ресурсне забезпечення реалізації поставлених завдань.

Іншим видом державних програм є державні цільові програми, тобто комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням [22, с. 30].

Використання державних цільових програм орієнтоване на вирішення конкретних проблем розвитку країни та, на відміну від програм економічного і соціального розвитку, можуть мати більш тривалі терміни реалізації, згідно з якими відрізняють:

- короткострокові (термін виконання до одного року);

- середньострокові (термін виконання від одного до п'яти років); довгострокові програми (термін виконання понад п'ять років).

Ще однією особливістю, котра характеризує державні цільові програми є можливість їх застосування як для розв'язку загальнодержавних проблем (тобто проблем притаманних усій території держави або значній кількості її регіонів) так і для вирішення окремих проблем розвитку економіки і суспільства, а також проблем розвитку окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць, що потребують державної підтримки.

Основною перевагою застосування державних цільових програм як інструменту державного регулювання якості життя є можливість концентрації навколо конкретних проблем, визначаючи конкретні завдання і заходи, необхідні для їх реалізації з обов'язковим визначенням обсягів та джерел фінансування. Усі проекти таких програм обов'язково аналізуються з метою визначення соціально-економічної ефективності програми та її впливу на соціально-економічний розвиток України, а пропозиції щодо внесення змін до державних цільових програм погоджуються центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, що гарантує дотримання соціального значення виконання програми [22, с. 32].

Серед державних цільових програм найбільший вплив на якість життя реалізується через соціальні цільові програми, котрі безпосередньо спрямовані на розв'язання проблем підвищення рівня та якості життя, проблем безробіття, посилення соціального захисту населення, поліпшення умов праці, розвиток охорони здоров'я та освіти.

Досягнення цілей, визначених стратегіями розвитку регіонів, має базуватися на створенні умов для вирішення існуючих проблем за допомогою застосування програмно-цільового методу у системі планування та розвитку регіону.

Безпосередніми виконавцями основних завдань, пов'язаних із реалізацією на практиці положень стратегії, є місцеві владні структури, органи місцевого самоврядування, державні установи та організації. Їх діяль ність у напрямах, передбачених стратегією, створюватиме умови для заохочення та спрямування дій комерційних підприємств, приватних осіб, громадських та самоврядних організацій згідно з передбаченими стратегією цілями, пріоритетами та завданнями.

Таким чином, реалізація стратегії має стати результатом злагоджених загальних зусиль, консолідуючим чинником для всіх конструктивних сил. Запровадження стратегії розвитку регіону відбувається в процесі розроблення та реалізації на її базі комплексу програмно-планових і нормативних документів, зокрема таких.

1. План заходів щодо реалізації стратегії, під час яких мають реалізовуватися визначені нею завдання, відповідальні організації, терміни виконання, орієнтовний обсяг фінансування, джерела фінансування та очікувані результати. Розробник - обласна державна адміністрація. План має затверджувати обласна рада.

2. Щорічні програми соціально-економічного розвитку регіону, що розробляються на основі стратегії та плану заходів щодо реалізації стратегії. Розробник - обласна державна адміністрація. План має затверджувати обласна рада.

3. Цільові регіональні програми, спрямовані на вирішення специфічних проблем регіональної економіки, досягнення гарантованого соціального захисту населення, розв'язання проблемних ситуацій у сфері житлово-комунального господарства, зовнішньоекономічної діяльності та екологічної безпеки тощо [15, с. 203].

Розробляються з метою конкретизації положень стратегії та плану заходів щодо реалізації стратегії у конкретній сфері.

Фінансування регіональних цільових програм здійснюється в межах затверджених бюджетних призначень на відповідний рік, та із залученням небюджетних джерел фінансування.

4. Стратегії розвитку внутрішніх територій регіону, що визначають основні пріоритети та цілі розвитку територій в рамках реалізації загальних пріоритетів та завдань, передбачених стратегією та цільовими програмами. Розробник - місцеві органи виконавчої влади, затверджуються органами місцевого самоврядування відповідного рівня [15, с. 204].



Висновки до 3 розділу

Програма повинна бути спрямована на рішення проблеми, а правильно сформулювати проблему - значить створити передумови для концентрації коштів на рішення принципово розв'язуваних завдань.

Важливо відповісти при характеристиці проблеми, що претендує на програмний статус, на питання про її характер (галузева, територіальна, державна проблема), відношення населення регіону до неї, можливості її рішення різними засобами й необхідність використання саме пропонованих засобів програмного типу. Із цієї сторони виділення об'єкта програмного рішення - сама відповідальна дія. Нечіткість виділення в остаточному підсумку стає однією з головних причин невдалої розробки й мало результативної реалізації програми.

Регіональне цільове програмування є інструментом прямого державного впливу на ринкову економіку тієї або іншої території, забезпечуючи сполучення принципів саморегулю- вання й цілеспрямованості в її розвитку. Програмно-цільовий метод господарського й територіального управління служить одним з найважливіших заходів активного впливу держави на соціально-економічний комплекс "проблемних" регіонів - депресивних, слабко розвинених, освоюваних, а також промислово розвинених, дозволяючи успішно вирішувати як поточні так і стратегічні завдання.

Незважаючи на перешкоди в реалізації цільових комплексних програм на рівні регіону, вони залишаються актуальним інструментом управлінського впливу, спрямованим на реалізацію стратегічної мети розвитку економіки регіону - досягнення сталого економічного зростання та вирішення соціально-економічних задач задоволення потреб сучасного і майбутнього поколінь у підвищенні якості їх життя.

Для підвищення ефективності регіональних програм необхідно забезпечити їх оптимальну кількість, пріоритетне фінансування, адресність та конкретність переліку їх заходів, впровадити дієвий механізм обміну інформацією між виконавцями регіональних цільових програм та здійснення координації цієї роботи.



Висновки та пропозиції

Отже, регіональні соціально-економічні програми - це сукупність взаємопов'язаних завдань і заходів, узгоджених за строками та ресурсним забезпеченням з усіма задіяними виконавцями, спрямованих на розв'язання найактуальніших проблем розвитку регіону або окремих галузей економіки чи соціально-культурної сфери регіону, реалізація яких здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету і є складовою щорічної програми соціально-економічного розвитку.

Таким чином, важливими аспектами розв'язання проблеми є визначення напрямів стратегії розвитку регіону. Вона узагальнює і розвиває накопичений досвід публічного управління, державного регулювання економікою на регіональному рівні, а також містить нові положення щодо організації стратегічного управління в межах регіону. Однією з найважливіших передумов здійснення місцевою владою своїх повноважень по управлінню регіоном та одночасно одним із головних інструментів територіального регулювання економічних процесів є стратегічне управління. Стратегія розвитку регіону відображає головний напрям господарської діяльності, вказує на можливі шляхи та пріоритети в досягненні стратегічної мети. Регіональні цільові чи комплексні програми виступають у ролі інструменту, що сприяє виконанню перспективних напрямів, узгоджує конкретні оперативні дії із загальною довгостроковою стратегією.

Сам процес формування програми соціально-економічного розвитку України буде більш ефективним, якщо його проводити відповідно до системи методичних принципів, особливо принципу пріоритетності національних інтересів перед регіональними, принципу комплексного розвитку економіки, принципу використання програмно-цільового підходу, принципу правового регулювання стратегії. Ці принципи повинні використовуватись на постійній основі, інші можуть мати кон'юнктурний характер, тобто коригуватись залежно від ситуації.

Актуальне соціально-політичне становище в Україні та на Львівщині, недавні революційні події докорінно змінили особовий склад владних структур, що вплинуло і на економічне становище держави та Львівського регіону. На основі статистичного звіту про соціально-економічне становище Львівської області.

Проведений аналіз дозволив зробити висновок про актуальний стан області, проаналізувати та сформулювати прогнози розвитку Львівщини.

Базовими секторами економіки Львівщини є промисловість (17,6% від обсягу ВДВ регіону), торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку (16,6% ВДВ регіону), транспорт і зв'язок (14,1%), операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям (10,1%), сільське господарство (9,8%), мисливство і лісове господарство (9,8%).

Обсяги послуг зростали в середньому на 23% в рік та досягли 6 млн. дол. США у 2014 р.

Товарообіг оптової та роздрібної торгівлі зростав у середньому на 32% в рік та сягнув 1,2 млн. дол. США.

Економічна криза 2008 р. Також відобразилась у рівні середньої заробітньої плати, яка є нижчою за середньоукраїнську та суттєво нижчою за зарплату у інших великих містах України, середньомісячна заробітна плата працівника склала у 2014 році 3760 грн.

Найбільшими за чисельністю зайнятих видами економічної діяльності є сільське господарство, промисловість і сектор торгівлі.

Сільське господарство продовжує залишатись значним сегментом економіки області, у валовому виробництві сільськогосподарської продукції продукція рослинництва складає 61%, тваринництва - 39%.

Львівська область є регіоном з високою інвестиційною привабливістю для інвестора, інвестиції залучено у 673 підприємства міста. Обсяг прямих іноземних інвестицій у м. Львові з розрахунку на одне підприємство на 1 жовтня 2013 року становив 1,2 млн. дол. США.

Демографічний розвиток Львівської області впродовж останніх 20 років характеризується тенденцією до поступового спаду чисельності населення особливо у сільській місцевості.

Порівняно з підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року кількість населення області зменшилася на 85,6 тис. осіб, або на 3,3% (в Україні - на 2823,5 тис. осіб, або на 5,8%), у тому числі міського населення - на 13,9 тис. осіб (0,9%), сільського - на 71,7 тис. осіб (6,7%)

Мережа установ культури клубного типу складається з 1349 клубів та будинків культури на 238,3 тис. місць, у тому числі в сільській місцевості - 1257 закладів на 203,9 тис. місць. Населення області обслуговує 1343 масові та універсальні бібліотеки, що складає майже 6,5% від загальної кількості зазначених установ України.

На Львівщині функціонує 766 дошкільних навчальних закладів. Загальна середня освіта представлена 1399 денними загальноосвітніми навчальними закладами.

Оцінка стану земельних ресурсів шляхом розрахунку коефіцієнта екологічної стабільності землекористування свідчить, що ситуація в галузі землекористування на території Львівської області належить до середньо-стабільної, що зумовлено наявністю достатньо високого ступеня антропогенного навантаження на земельні ресурси, проте меншого, ніж в середньому по Україні.

Аналіз соціально-економічного розвитку Львівської області свідчить про недосконалість виконання програми, причиною такого стану є соціально-політичне становище в Україні та на Львівщині, недавні революційні події докорінно змінили особовий склад владних структур, що вплинуло і на економічне становище держави та Львівського регіону.

Отже, головною умовою ефективності Програми розвитку Львівської області є узгодженість пріоритетів та найперспективніших напрямів розвитку регіону з його можливостями - природно- ресурсним, інноваційним, людським, науково-технічним та іншими потенціалами. Однак для ефективного програмного управління необхідні відповідний правовий статус та цілеспрямоване об'єднання зусиль усіх суб'єктів господарювання в регіоні. Отже, головною функцією регіонального управління в процесі збільшення економічної безпеки території є регуляторна, що базується на постійному контролі соціально-економічної ситуації. Планування процесу забезпечення економічної безпеки України повинно об'єднати державні та ринкові регулятори, а також громадську позицію з приводу напрямів та ходу економічного розвитку регіону. Процес регіонального планування повинен обов'язково містити