Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз диференціації соціально-економічного стану регіонів в Україні

ЗМІСТ

ВСТУП

ГЛАВА 1. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ РЕГІОНАЛЬНОЇ СТАТИСТИКИ

1.1 Предмет і метод статистики.

1.2 Регіональна статистика як складова інформаційного забезпечення управління

ГЛАВА 2. ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ ТА ПОКАЗНИКИ РЕГІОНАЛЬНОЇ СТАТИСТИКИ

2.1 Основні статистичні показники

2.2 Методика оцінки міжрегіональної та внутрішньо регіональної диференціації соціально-економічного розвитку регіонів

ГЛАВА 3. ПОРІВНЯЛЬНИЙ СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ РЕГІОНІВ В УКРАЇНІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Статистична практика сягає найдавніших часів, її початок датують приблизно тим періодом, коли виникла держава. Відіграючи спочатку лише практичну роль, статистика поступово сформувалася як наука, що досліджує кількісний бік масових суспільно-економічних явищ та процесів у взаємозв'язках і взаємозумовленості. Найважливіші її завдання - це збирання, систематизація та аналіз інформації, виявлення і оцінювання закономірностей формування, розвитку, взаємодії складних соціально-економічних явищ [1. c.20].

На початку 90-х років в Україні розпочалися глибинні соціальні й економічні зміни, спричинені формуванням ринкових відносин та оновленням системи управління народним господарством, і як наслідок, ведення обліку та статистичного аналізу в Україні наблизилося до міжнародних стандартів. Зросла потреба в підготовці економістів. Серед економічних предметів чільне місце посідає теорія статистики.

Статистика як наука почала розвиватися у двох напрямках - як державознавство і політична арифметика. Державознавство - це описова статистика. Її представники вважали основним завданням описування фактів, що визначають майбутнє держави. Політична арифметика, або математичний напрямок статистики, засновником якого був В. Петті, опирались на інший спосіб доведення. Замість словесних порівнянь та абстрактних аргументів, вона використовувала мову чисел, ваги, тобто перевагу віддавала кількісним характеристикам [1. c.20].

ГЛАВА 1. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ РЕГІОНАЛЬНОЇ СТАТИСТИКИ

1.1 Предмет і метод статистики

Статистика, як будь-яка наука, потребує визначення предмета дослідження. У зв'язку з цим розрізняють статистику, яка займається вивченням соціально-економічних явищ, що відноситься до циклу суспільних наук, і статистику, що займається закономірностями явищ природи, яка відноситься до природних наук. Ми вивчаємо статистику, що вивчає соціально-економічні явища. Об'єктом вивчення соціально економічної статистики (або просто статистики) є суспільство в усьому різноманітті його форм і проявів. Кажучи про специфіку предмета статистики, її пов'язують зазвичай з аналізом взаємовідносин кількісних і якісних аспектів вираження соціально-економічних процесів. Прикладом цьому є чисельність населення країни на певну дату, темпи зростання валового внутрішнього продукту, зміни рівня заробітної плати, цін на споживчі товари та інше.

Кількісні зміни суспільних явищ і процесів у нерозривному зв'язку з їх якісним змістом і вивчає статистика як наука. Інакше, статистика - це наука, яка вивчає розміри й кількісні співвідношення масових суспільно-економічних явищ і процесів у нерозривному зв'язку з їхнім змістом; вона кількісно досліджує закономірності розвитку суспільних явищ за конкретних умов місця й часу.

Свій предмет статистика вивчає методом узагальнюючих показників.

Розглянемо складові елементи поняття предмета статистики [2. c.15]:

По-перше, статистика вивчає кількісну сторону суспільних явищ - це, перш за все, їх розміри, а також співвідношення розмірів. Так, за результатами Всеукраїнського перепису населення, який проходив з 5 по 14 грудня 2001 року, чисельність населення України на 05.12.2001 становила 48 млн. 416 тис., населення Києва станом на 01.09.2013 налічувало 2779809 чол. Статистика вивчає кількісну сторону суспільних явищ у тісному зв'язку з якісною стороною. Якість - це внутрішня характеристика предмета, явища, що проявляється через зовнішні ознаки. Кількісні і якісні сторони суспільних явищ взаємопов'язані. Вивчаючи кількісну сторону суспільних явищ, статистика дає у цифрах міру їх якості і виражає цю міру у своїх показниках.

По-друге, статистика вивчає масові суспільні явища, тобто такі, які повторюються у просторі або впродовж часу. Для масового явища характерна наявність певної множини елементів, істотні властивості яких схожі. Ця певна множина елементів, поєднаних умовами існування і розвитку, схожими істотними властивостями, називається статистичною сукупністю. Кожний елемент (явище) як носій істотної властивості є одиницею сукупності (наприклад, кожний житель Києва). Вивчаючи масові явища, статистика визначає закономірності їх розвитку.

Закономірністю називається послідовність, повторюваність, порядок у явищах, процесах. Закономірності масових соціально-економічних явищ властиві лише сукупностям і за своєю природою статистичні. Об'єктивною основою їх існування є складне переплетіння причин, які формують масовий процес: основних, загальних для всіх подій масового процесу і індивідуальних для кожної з них окремо, але випадкових для маси. Якщо кількість подій велика, вплив випадкових причин взаємно урівноважується. Наприклад, продуктивність праці окремих працівників залежить як від загальних для усіх працівників причин (організація виробництва, автоматизація і т.п.), так і від індивідуальних (настрій, стан здоров'я). Якщо дослідити продуктивність праці багатьох працівників в умовах нормальної роботи підприємства, то можна зробити висновок про збільшення продуктивності праці, оскільки загальні причини є основними. Це закон великих чисел. Прикладом може служити також народжуваність: на 100 дівчаток -- 105-107 хлопчиків.

По-третє, статистика вивчає масові явища суспільного життя. Тобто статистика є суспільною наукою. З самого початку свого виникнення вона пов'язана з соціально-економічними явищами життя суспільства. Ще у XIX столітті голландський вчений Б.Гільдебрант визначив статистику як «мистецтво вимірювання політичних і соціальних явищ».

Використання статистичних методів дослідження у різних галузях знань привело до того, що деяка частина вчених стала вважати статистику наукою універсальною, що вивчає будь-які масові явища.

Слід сказати, що навколо визначення предмета статистики вчені сперечаються давно. Одні статисти вважають, що предметом статистики є метод пізнання масових явищ (А.Чупров, А.Кауфман, Н.Дружинін та ін.), інші дотримуються точки зору, що предмет статистики -- кількісна сторона масових явищ і процесів (Ю.Янсон, В.Німчинов, А.Пасхавер). Ми будемо дотримуватися офіційної точки зору, яка була сформульована вище.

Статистика -- багатогалузева наука, яка складається на даний момент з 4 частин (галузей) [3, c.10]:

1. Теорія статистики (основи статистики), у якій розглядаються категорії статистичної науки, загальні способи і методи аналізу і прогнозу суспільних явищ.

2. Економічна статистика, яка вивчає масові явища іпроцеси в економіці, розробляє систему економічних показників, методи вивчення галузей національної економіки як єдиного цілого.

3. Галузеві статистики, які розробляють методи обчислення показників, що відображають особливості кожної окремої галузі.

4. Соціальна статистика, котра вивчає соціальні умови праці, рівня життя, прибутків, споживання матеріальних благ та послуг населенням.

Статистика тісно пов'язана з такими науками, як філософія, економічна теорія, соціологія, бухгалтерський облік, економічний аналіз, математика тощо.

Методи статистики -- це комплекс загальних та спеціальних, властивих лише статистиці методів та способів дослідження [3, c.16].

Загальні правила статистичного дослідження базуються на положеннях економічних теорій та принципах діалектичного методу пізнання.

Теоретичний аналіз явищ завжди передує статистичному дослідженню і є необхідною умовою правильної організації статистичного дослідження. Необхідною умовою статистичного вивчення є розуміння суті досліджуваного явища або процесу, знання законів його розвитку, особливостей конкретних обставин. Так, коли треба провести статистичне дослідження впливу окремих факторів на зміну (динаміку) продуктивності праці робітників торговельного підприємства, передусім слід з'ясувати поняття продуктивності праці, обґрунтувати метод розрахунку показника для торгівлі і визначити склад факторів та характер їх дії на показник. Рішення цих питань вимагає відповідних знань економіки торгівлі.

Відповідно до діалектичного методу пізнання, статистика вивчає усі явища [3, c.16]:

Ш по-перше, у взаємозв'язку, взаємозалежності одне від одного;

Ш по-друге, у розвитку, динаміці;

Ш по-третє, вивчає перехід кількісних змін у якісні, бо у процесі розвитку поряд з кількісними змінами у досліджуваному предметі відбуваються докорінні якісні зміни, і статистика повинна помітити нове, прогресивне, що зароджується у існуючому і визначити напрямок його розвитку.

Опираючись на теоретичну базу, статистика розробила свої специфічні методи вивчення предмета статистики. Будь-яке статистичне дослідження складається з 3 етапів:

1. Збір первинної статистичної інформації.

2. Зведення, систематизація, групування зібраного статистичного матеріалу.

3. Обробка статистичних показників, отриманих під час зведення та групування, розрахунок узагальнюючих показників, їх аналіз для одержання обґрунтованих висновків про стан явищ, що вивчаються, та закономірностейїх розвитку.

Кожному етапу дослідження притаманні свої методи [3, c.17]:

Ш метод масових спостережень;

Ш метод зведення та групування;

Ш метод узагальнюючих показників (середніх, показників варіації, відносних величин, індексів і т. п.).

1.2 Регіональна статистика як складова інформаційного забезпечення управління

статистика регіональний розвиток показник

В останні роки регіональна політика в Україні набуває все більшого значення. Постановка завдання соціальної переорієнтації економіки, необхідність якої визначена еволюцією всієї системи економічних відносин, зумовила зміну пріоритетів в оцінці регіонального розвитку.

Указом Президента України від 25 травня 2001 року було затверджено Концепцію державної регіональної політики, яка носила досить загальний характер і не містила достатньої кількості критеріїв та показників, які б давали змогу забезпечити якісний моніторинг її виконання у просторі та часі. Тому виникла необхідність у прийнятті нової законодавчої бази щодо державної регіональної політики в Україні:

- прийнято Закон України “Про стимулювання розвитку регіонів” від 08.09.2005р. (зі змінами),

- затверджено Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2015 року постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2006р. №1001;

- запроваджено комплексну оцінку соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим, областей, мм.Києва та Севастополя постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007р. №833 (зі змінами);

- запроваджено оцінку міжрегіональної та внутрішньорегіональної диференціації соціально-економічного розвитку регіонів постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009р. №476;

- визначено порядок здійснення моніторингу соціально-економічних показників розвитку регіонів, районів та міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення для визнання територій депресивними постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2013р. №235.

Відповідно до статті 2 Закону України “Про стимулювання розвитку регіонів” стимулювання розвитку регіонів здійснюється з метою:

а) забезпечення їх сталого розвитку в інтересах усієї України, підвищення рівня життя населення, подолання бідності та безробіття, формування середнього класу;

б) ефективного використання економічного, наукового, трудового потенціалу, природних та інших ресурсів, а також особливостей регіонів для досягнення на цій основі підвищення рівня життя людей, оптимальної спеціалізації регіонів у виробництві товарів та послуг;

в) створення рівних умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України;

г) забезпечення додержання визначених державою соціальних гарантій для кожного громадянина незалежно від місця його проживання;

д) подолання депресивного стану окремих територій, своєчасного й комплексного розв'язання проблем охорони довкілля.

Одним з основних завдань Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року є визначення ключових проблем регіонального розвитку, пріоритетів державної регіональної політики.

У зв'язку з необхідністю досягнення поставлених завдань стає все більш актуальною потреба в повному і надійному інформаційному забезпеченні процесів, що відбуваються на регіональному рівні. Провідне місце в цьому займає регіональна статистика. Ця галузь статистики є теоретичним і практичним підґрунтям розробки показників економічного та соціального розвитку регіонів у територіальному аспекті.

Проблеми інформаційного забезпечення регіонального розвитку у вітчизняній науковій літературі останнім часом розроблюються досить активно. Серед дослідників проблем розвитку регіональної економіки є також доктор наук з державного управління, проф. О.Г.Осауленко, який зокрема відзначив, що для сучасних потреб державного регулювання регіонального розвитку статистика повинна поряд з обліковою функцією задовольняти потреби аналізу, моніторингу і прогнозування регіонального розвитку і з цією метою, необхідна “ревізія показників і методів збору статистичної інформації, що є ключовим моментом розвитку статистичної діяльності на найближчу перспективу”.

Як відзначив О.Г.Осауленко, регіональна статистика “є однією з найбільш ”проблемних” галузей статистики, для якої потрібно виробити стратегію реформування з урахуванням реальних потреб користувачів і можливостей виробників даних”. Один із підходів до визначення поняття “регіональна статистика” базується на твердженні, що це система збирання, обробки, аналізу, поширення, збереження, захисту й використання статистичної інформації оцінки соціально-економічного стану регіонів. Однак термін “регіональна статистика” - це складне і можливо, ще не цілком сформоване поняття. Наприклад, на думку доктора економічних наук В.І.Колеснік регіональна статистика - це система об'єктивної економіко-статистичної інформації, побудованої за територіальною ознакою [11, c.51].

Регіональна статистика у теперішній час є розділом макроекономічної статистики і виділяється у самостійну галузь наукового знання. “Рівень розвитку сучасної статистичної науки дозволяє стверджувати, що регіональна статистика є її складовою, тобто самостійною її частиною”. Необхідно відзначити, що особливість регіональної статистики полягає в тому, що вона є проміжною ланкою між макроекономічною статистикою і статистикою підприємств з погляду ієрархії рівнів управління економікою. З одного боку, регіональна статистика відображає підсумки господарської діяльності підприємств і організацій, що знаходяться на території регіону.

У цьому аспекті статистичні показники характеризують ефективність використання всіх видів ресурсів у межах визначеної територіальної системи. З іншого боку, система показників регіональної статистики відбиває комплексність і взаємозалежність видів діяльності в регіоні, спеціалізацію його економіки, пріоритетність розвитку галузей господарського комплексу території.

Регіональний і макроекономічний аспекти статистичної науки зближає той факт, що використовується єдина методологічна база, єдина система статистичних показників.

Однак регіональна статистика має специфіку, що відрізняє її від інших розділів статистичної науки. Це пов'язано, насамперед, із таким її розділом, як регіональний статистичний аналіз. Специфіка полягає втому, що об'єктом статистичного аналізу є територіально розподілені статистичні дані. У цьому випадку можна говорити про типологізацію регіонів, зумовлену територіальною диференціацією показників економічного та соціального розвитку, а також про аналіз факторів, що визначають стан економіки певної території.

На підставі показників регіональної статистики виконується оцінювання рівня економічного розвитку регіону, його інвестиційної привабливості, ринкової економічної кон'юнктури, яке, в свою чергу, дозволяє визначити цілі та завдання управління, розробити програми соціально-економічного розвитку, приймати рішення, контролювати їхнє виконання. Процес прийняття управлінських рішень буде тим ефективніший, чим достовірнішими та повнішими будуть дані регіональної статистики. Цим і визначається значення розвитку регіональної статистики для території.

Важливим питанням сьогодення є забезпечення статистичною інформацією місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Наприклад, Законом України “Про місцеві державні адміністрації” визначено, що до повноважень, які вирішуються місцевими державними адміністраціями, відносяться [11, c.53]:

1) розробка та виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля;

2) підготовка та виконання відповідних бюджетів;

3) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

4) взаємодія з органами місцевого самоврядування.

Наведений перелік свідчить про те, що повноваження місцевих державних адміністрацій поширюються практично на всі сторони життєдіяльності територій. Зрозуміло, що реалізація таких широких повноважень не може здійснюватись без копітких досліджень регіонального соціально-економічного розвитку, які базуються на достовірній статистичній інформації. Поряд з прийняттям обґрунтованих управлінських рішень статистичні дані дедалі ширше використовуються для складання прогнозів, які враховуються відповідними органами управління в процесі економічного регулювання територіального розвитку.

На даний час в Україні дуже поширеною є практика побудови різноманітних рейтингів: на центральному рівні - областей, а на місцевому - міст обласного підпорядкування та районів області. Причому, останнім цікавляться не тільки місцеві органи влади, а й центральні.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №833 від 20.06.2007р. “Про запровадження комплексної оцінки соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим, областей, мм.Києва та Севастополя” (зі змінами) та розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації від 10.07.2007р. №438-р “Про запровадження комплексної оцінки соціально-економічного розвитку районів області” облдержадміністрацією щомісяця здійснюється моніторинг показників соціально-економічного розвитку відповідних територій. Із 55 показників, за якими здійснюється моніторинг, 39 - надаються органами державної статистики.

Своєчасне забезпечення статистичною інформацією органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування області дало можливість останнім приймати виважені управлінські рішення, внаслідок чого за підсумками комплексної оцінки за січень-березень 2013р. Кіровоградська область поліпшила показники в більшості сфер соціально-економічного розвитку порівняно з січнем-березнем 2009р. і внаслідок перемістилась у рейтингу серед областей України з 11 на 6 місце.

Зазначене було досягнуто завдяки поліпшенню позицій у сфері інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності (з 14 на 3 місце), соціального сектору (з 22 на 13), споживчого ринку (з 15 на 10).

Також для області за підсумками І кварталу 2013р. характерним був один з найвищих показників зростання промислового виробництва (115,9%), вищий за середньоукраїнський показник (94,8%) рівень виконання місцевих бюджетів - 103,1% (2 місце), оплати за спожиту електроенергію - 95,9%, 98,6% та 11 місце відповідно.

Ще одним з важливих напрямків регіонального розвитку є розвиток малих міст. З метою вирішення проблем, властивих малим містам, діє Загальнодержавна програма розвитку малих міст, затверджена Законом України від 04.03.2004р. “Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст на 2004-2013рр.”. На виконання цієї програми в Кіровоградській області щороку у програмі соціально-економічного розвитку передбачається комплекс заходів, спрямованих на розв'язання проблем малих міст через реалізацію програм, спрямованих на розвиток малого підприємництва, освіти, охорони здоров'я та інших.

Поряд з цим з метою визначення оцінки соціально-економічного становища малих міст та селищ, своєчасного виявлення негативних тенденцій їх розвитку та забезпечення прийняття управлінських рішень запроваджено моніторинг соціально-економічного розвитку малих міст та селищ.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009р. №476 запроваджено оцінку міжрегіональної та внутрішньорегіональної диференціації соціально-економічного розвитку регіонів.

Серед пріоритетів нинішньої державної політики вагоме місце займає питання вирівнювання економічного розвитку регіонів. Одним з інструментів такого вирівнювання може бути розробка програм подолання депресивного стану територій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2013р. №235 визначено порядок здійснення моніторингу соціально-економічних показників розвитку регіонів, районів та міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення для визнання територій депресивними, який здійснюється за 11 показниками, з яких 8 надаються органами державної статистики [11, c.57]:

- обсяг валового регіонального продукту (до 2004 року - обсяг валової доданої вартості) у розрахунку на одну особу у фактичних цінах, гривень;

- обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) на одну особу, гривень;

- обсяг реалізованої сільськогосподарської продукції (робіт, послуг) на одну особу, гривень;

- частка осіб, зайнятих у промисловості, відсотків;

- частка осіб, зайнятих у сільському господарстві, відсотків;

- середньомісячна заробітна плата одного найманого працівника, гривень;

- щільність сільського населення, осіб на 1 кв. кілометр;

- коефіцієнт природного приросту (скорочення) населення, на 1 тис. осіб.

Відповідно до Закону України “Про стимулювання розвитку регіонів” депресивним може бути визнано:

- регіон, в якому протягом останніх п'яти років середній показник обсягу валового регіонального продукту (до 2004 року - обсягу валової доданої вартості) на одну особу є найнижчим;

- промисловий район, в якому протягом останніх трьох років рівень зареєстрованого безробіття та частка зайнятих у промисловості є значно вищими, а обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) на одну особу та рівень середньомісячної заробітної плати є значно нижчими за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи;

- сільський район, в якому протягом останніх трьох років щільність сільського населення, коефіцієнт природного приросту населення, рівень середньомісячної заробітної плати та обсяг реалізованої сільськогосподарської продукції (робіт, послуг) на одну особу є значно нижчими, а частка зайнятих у сільському господарстві є значно вищою за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи;

- місто обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення, в якому протягом останніх трьох років рівень зареєстрованого, зокрема довготривалого, безробіття є значно вищим, а рівень середньомісячної заробітної плати є значно нижчим за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи.

Важко переоцінити важливість цієї роботи, так як за результатами моніторингу Кабінет Міністрів України визначає території, яким надається статус депресивних та заходи державного стимулювання розвитку території з метою подолання депресивного стану.

Слід зауважити, що за період 2006-2008 років було встановлено, що в кожному із типів територій (регіони, промислові райони, сільські райони, міста республіканського і обласного значення) не існувало жодної території, що задовольняє умовам депресивності, встановленим Законом України “Про стимулювання розвитку регіонів”.

Вважаємо, що при розробці програм розвитку депресивних територій доцільно розглядати не регіон або його соціально-економічний стан, а конкретну проблему, що передбачається вирішити. Відбір проблем депресивних територій повинен здійснюватись на конкурсній основі, із забезпеченням гласності, відкритості, прозорості. Для цього повинні бути встановлені критерії відбору депресивних територій. Відбір здійснювати на принципах пріоритетності вирішення проблем. Передбачити обов'язкове фінансове забезпечення програми з бюджетів усіх рівнів (державного, місцевого), визначення умов персоніфікованої відповідальності за виконання програми, оцінки її результативності та ефективності.

Отже, для забезпечення виконання заходів щодо реалізації на державному рівні та в регіонах програм та стратегій розвитку необхідна відповідна інформаційна база.

Таку інформацію надає, насамперед, регіональна статистика, що будується, виходячи з загальнодержавних інтересів України як суверенної держави та члена міжнародного співтовариства. Це вимагає використання відповідних методологічних підходів для забезпечення участі України в програмах міжнародних зіставлень.

Вимагають вирішення також завдання, що постають при переході статистики України в цілому та регіональної статистики зокрема від суцільних до вибіркових спостережень. Так, у перші роки після набуття Україною незалежності джерелом первинної інформації для Державного комітету статистики була переважно суцільна статистична звітність підприємств, тимчасом як у міжнародній практиці вже широко застосовувалися вибіркові обстеження підприємств. Подальше розширення використання вибіркових обстежень та спрощення форм державної статистичної звітності зумовило зменшення видатків на отримання даних, а також сприяло поліпшенню якості даних, оскільки отримана інформація детальніше характеризує одиниці спостереження. Водночас для того, щоб дані державної статистики, які є основою оцінки економічної та соціальної діяльності регіонів, відповідали міжнародним стандартам у частині повноти, своєчасності й об'єктивності, треба впроваджувати нові форми статистичного спостереження, зокрема суцільне анкетування великих і середніх підприємств та організацій. При цьому питання репрезентативності даних вибіркових обстежень та дотримання конфіденційності інформації на регіональному рівні можуть бути вирішені шляхом комплексного використання таких джерел інформації, як [17, c.85]:

- переписи населення; статистична звітність підприємств, установ, організацій; обстеження домогосподарств; адміністративна інформація.

Крім того, для вирішення вказаних завдань необхідним є:

1. забезпечення репрезентативності даних щодо так званих “малих” територій шляхом розроблення для них спеціальних форм звітності та проведення спеціальних обстежень, які враховуватимуть масштаби та специфіку цих територій;

2. розроблення системи показників для порівняльного аналізу регіонів України соціально-економічний простір якої є неоднорідним через відмінності у природно-ресурсних, економічних, транспортно-інфраструктурних, соціальних, національно-етнічних, конфесійних та інших характеристиках.

Таким чином, на основі вищенаведених фактів доцільно зробити такі висновки:

– регіон слід розглядати як соціально-економічну систему, дослідження розвитку якої потребує комплексного інформаційного статистичного забезпечення. Наукове та практичне значення вивчення економічної і соціальної складових регіону визначається тим, що саме воно зумовлює та забезпечує розробку основних напрямів регіональної політики;

– регіональна статистика як інформаційна база регіонального управління має свою специфіку, що відрізняє її від інших розділів статистичної науки. Відмінність, насамперед, полягає в тому, що спостерігаються та аналізуються територіально розподілені статистичні дані. У межах регіональної статистики забезпечується побудова комплексної системи статистичних показників, яка характеризує структуру економіки регіону;

– розвиток регіональної статистики повинен здійснюватися у контексті виконання завдань щодо задоволення потреб в інформаційному забезпеченні управління. Обґрунтування завдань регіональної статистики та їх реалізація забезпечать підвищення якості статистичної бази та задоволення потреб в інформаційному забезпечені управління.

ГЛАВА 2. ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ ТА ПОКАЗНИКИ РЕГІОНАЛЬНОЇ СТАТИСТИКИ

2.1 Основні статистичні показники

Для вивчення кількісного аспекту масових суспільно-економічних явищ і процесів статистика використовує цілу низку понять і категорій [10, c.25]:

· ознака;

· варіація;

· статистична сукупність;

· показник;

· система показників.

Ознакою в статистиці називають відмітну рису, властивість, якість, що є характерною для окремих одиниць, об'єктів (явищ). Так, ознаками промислового підприємства можуть бути: обсяги виробництва. Демографічними і соціально-економічними ознаками людини можуть бути вік, рівень освіти тощо.

У статистиці ознаки умовно поділяють на якісні (атрибутивні) та кількісні.

До якісних ознак належать ті ознаки, варіанти яких, характеризуючи особливості окремих одиниць, не мають кількісного вираження. Наприклад, у разі вивчення складу атрибутивними ознаками можуть бути: стать людини -- жінка, чоловік. Якщо якісні ознаки набувають лише одне з двох протилежних значень, їх називають альтернативними.

Кількісні ознаки мають числове вираження. Наприклад, стаж роботи працівника, врожайність певної культури, вага певного виробу - це кількісні ознаки.

Розрізняють ознаки основні і другорядні.

Основні ознаки розкривають головну суть досліджуваних явищ і процесів.

Другорядні ознаки не пов'язані безпосередньо зі змістом явищ.

Статистика веде спостереження і реєстрацію переважно основних ознак, оскільки в її завдання входить вивчення головних рис досліджуваних явищ. Тому при складанні переліку ознак важливо відокремлювати основні ознаки від другорядних.

Ознаки поділяються на варіаційні і постійні.

Варіаційні ознаки набувають різні значення в окремих одиниць досліджуваного явища. Так, у разі вивчення підприємницької діяльності обсяг виробленої чи реалізованої продукції є ознакою варіаційною, оскільки в окремих підприємств він, як правило, різний.

Постійні ознаки мають незмінні значення усіх одиниць досліджуваного явища.

Важливою особливістю статистики є те, що вона, вивчаючи свій предмет, утворює статистичні сукупності (колективи).

Статистична сукупність - це велика кількість одиниць, об'єктів, явищ, об'єднаних будь-якими загальними властивостями (ознаками), які підлягають статистичному вивченню (наприклад, сукупність промислових підприємств України).

Окремі об'єкти, явища, що складають статистичну сукупність, називають одиницями сукупності.

Всі соціально-економічні явища і процеси статистика вивчає за допомогою статистичних показників, і в такий спосіб створюється, передається і зберігається статистична інформація.

Під статистичним показником розуміють узагальнену кількісну характеристику соціально-економічних явищ і процесів у їх якісній визначеності щодо конкретних умов місця й часу. Так, за статистичні показники можуть правити: чисельність населення, товарна й нормативно-чиста продукція промислового підприємства, рівень продуктивності праці, рівень рентабельності тощо.

Сукупність показників, які всебічно характеризують розвиток суспільства, утворює систему показників.

Складний комплекс економічних явищ описують зведені економічні показники, їх інколи називають синтетичними. Наприклад, національне багатство, національний дохід держави, валовий національний продукт.

Значення показника є результатом вимірювання об'єктів (елементів) і змінюється залежно від методологічних особливостей його побудови, зумовлених, у свою чергу, ступенем охоплення досліджуваних процесів. Показники називають натуральними, якщо їх виражено у фізичних одиницях (штуках, метрах, тоннах тощо), та вартісними, якщо вони відповідають грошовій оцінці економічних об'єктів.

Часто статистичні показники умовно поділяють на об'ємні та якісні.

До першого типу належать ті, за допомогою яких вимірюють обсяг сукупності об'єктів (елементів), наприклад, виробленої продукції, чисельність працівників на підприємстві чи в галузі тощо; до другого - ті, що характеризують рівень розвитку явища, наприклад, собівартість одиниці продукції, рівень рентабельності роботи підприємства, рівень продуктивності праці тощо

2.2 Методика оцінки міжрегіональної та внутрішньо регіональної диференціації соціально-економічного розвитку регіонів

Методика оцінки міжрегіональної та внутрішньо регіональної диференціації соціально-економічного розвитку регіонів визначає механізм проведення оцінки і порівняльного аналізу економічного стану та якості життя населення регіонів, районів, міст з метою прийняття відповідних управлінських рішень на державному, регіональному та місцевому рівні, спрямованих на розв'язання проблеми міжрегіональної та внутрішньо регіональної диференціації соціально-економічного розвитку регіонів, районів, міст та запобігання поглибленню диференціації [30].

Об'єктом оцінки міжрегіональної диференціації є соціально-економічний розвиток Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

Об'єктом оцінки внутрішньорегіональної диференціації є соціально-економічний розвиток міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районів, районів у мм. Києві та Севастополі.

Оцінка внутрішньорегіональної диференціації проводиться окремо у розрізі:

· міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення;

· районів, районів у мм. Києві та Севастополі.

Для проведення оцінки міжрегіональної та внутрішньорегіональної диференціації соціально-економічного розвитку регіонів, районів, міст використовують такі методи, що визначають:

1) перший - розбіжності між найбільш благополучними і найбільш проблемними регіонами, районами, містами за формулою

(1)

де Сі - величина диференціаціїі-го показника;

Xmax і - максимальне значення i-го показника серед визначених регіонів, районів, міст;

Xminі - мінімальне значення i-го показника серед визначених регіонів, районів, міст.

У разі коли значення показника хminі є малим і отримана величина диференціації. С наближається до нескінченності, для коректної інтерпретації отриманого результату необхідно ураховувати якісну оцінку явища. Якщо значення одного з показників хmaxі або хminі становить нуль, такий показник не використовується під час проведення розрахунку.

2) другий - діапазон відхилення значення показників регіонів, районів, міст відносно їх середнього значення у три етапи.

На першому етапі визначається середнє значення показників регіонів, районів, міст за формулою

(2)

де xj - значення показника регіону, району, міста;

n - кількість регіонів, районів, міст.

На другому етапі визначається значення стандартного відхилення показників регіонів, районів, міст за формулою

(3)

де різниця між xj та xср становить абсолютне відхилення значення показників регіонів, районів, міст від їх середнього значення.

На третьому етапі визначається коефіцієнт варіації за формулою

(4)

Ступінь міжрегіональної та внутрішньо регіональної диференціації соціально-економічного розвитку регіонів, районів, міст залежить від значення коефіцієнта варіації - чим більше значення коефіцієнта варіації, тим більшим є ступінь диференціації.

Коефіцієнт варіації дає можливість проводити оцінку міжрегіональної та внутрішньорегіональної диференціації соціально-економічного розвитку регіонів, районів, міст шляхом порівняння його значення за одним показником за кілька років або за кількома показниками за один рік.

У разі коли за певними аспектами міжрегіональної та внутрішньорегіональної диференціації соціально-економічного розвитку регіонів, районів, міст статистичні дані відсутні, недостатні або недостовірні, доцільно використовувати експертні оцінки або дані соціологічних опитувань.

ГЛАВА 3. ПОРІВНЯЛЬНИЙ СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ РЕГІОНІВ В УКРАЇНІ

Будь-яка схема регіоналізації країни не спроможна врахувати всю складність просторової диференціації історико-географічних, природно-ресурсних, соціально-демографічних, економічних та інших умов, особливостей розміщення та територіальних поєднань різних видів господарської діяльності, всієї множини соціально-економічних зв'язків [23, c.16].

І, тим не менш, для потреб планування та управління, для розроблення ефективної державної регіональної політики, яка б забезпечила збалансований, сталий і екологічно безпечний розвиток регіонів і країни в цілому, потрібна обґрунтована схема регіоналізації України.

Природні регіони фіксують просторові відмінності у природному середовищі для життєдіяльності людей. Соціально-демографічні регіони показують території, в межах яких спостерігається достатньо однорідна демографічна ситуація, і які мають однаковий рівень соціального розвитку. Економічні регіони виділяють за характерною структурою та спеціалізацією господарства [1, с. 59].

Межі регіонів, особливо природно-географічних, історико-географічних, можуть не збігатися з адміністративним поділом. Але суспільно географічна регіоналізація країни повинна певною мірою враховувати існуючий адміністративно-територіальний устрій [1, с. 61].

Адміністративно-територіальний устрій - це законодавчо закріплена система поділу держави на територіальні утворення, відповідно до яких здійснюється організація та функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування. Особливістю адміністративно-територіального устрою України є політичні регіональні відмінності у принципах його створення, що пов'язане з тим, що ці окремі регіони були протягом недавньої історії включені до адміністративних систем різних країн.

Вочевидь, що реформування адміністративно-територіального устрою повинне базуватися на певних принципах, які сприяють поліпшенню стандартів життя, наближають надання певних послуг населенню, сприяють розвитку місцевого самоврядування [6, с. 4].

Згідно з проектом Закону України "Про територіальний устрій", реформування територіального устрою має здійснюватися "знизу догори", тобто перетворення відбуватимуться на рівні громад та районів. При цьому слід зазначити, що, акцентуючи увагу на проведені реформ, неабияка увага повинна бути приділена аналізу наявної ситуації в тих територіальних утвореннях, які у своїй більшості розташовані в сільській місцевості.

Офіційним джерелом даних для здійснення аналізу сьогодні є статистичні збірники, які готуються територіальними підрозділами Державного комітету статистики України.

Проведемо аналіз соціально-економічної диференціації регіонів України за наступними показниками:

1) регіональний валовий продукт

2) індекс споживчих цін

3) рівень інвестицій в економіку регіону

4) рівень безробіття

1) Визначимо рівень розбіжності між регіонами з найбільшим та найменшим показником валового регіонального продукту:

На регіональному рівні узагальнюючим показником, який характеризує рівень розвитку економіки регіону, є валовий регіональний продукт (ВРП) .

Валовий регіональний продукт у ринкових цінах визначається як сума валової доданої вартості усіх видів економічної діяльності, включаючи чисті податки на продукти.

Валова додана вартість розраховується як різниця між випуском та проміжним споживанням кожного виду економічної діяльності, зменшена на величину оплати послуг фінансових посередників. Вона містить у собі первинні доходи, що створюються учасниками виробництва.

Чисті податки - це податки на продукти за виключенням субсидій на продукти.

Податки на продукти - це податки, які справляються пропорційно кількості або вартості товарів і послуг, вироблених, реалізованих або імпортованих виробничою одиницею-резидентом. До них відносяться податок на додану вартість, акцизний збір, імпортні та експортні мита, податок з реклами, готельний збір, єдиний податок на підприємницьку діяльність, збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, митні збори, відрахування від плати за транзит природного газу, нафти та аміаку через територію України тощо.

Субсидії на продукти - це, перш за все, субсидії, які надаються пропорційно кількості або вартості продуктів та послуг, реалізованих на внутрішньому ринку або експортованих виробничою одиницею-резидентом. Вони включають відшкодування із державного та місцевих бюджетів підприємствам у порядку державного регулювання цін на сільськогосподарську та іншу продукцію. Другий різновид таких субсидій призначається для покриття поточних збитків підприємств (зокрема, житлово-комунального господарства, установ культури тощо), поліпшення їхнього фінансового становища шляхом поповнення оборотних коштів або компенсації окремих витрат.

Таблиця 3.1.

Аналіз диференціації розміру валового регіонального продукту за регіонами в 2014 році [27]

Регіон	Валовий регіональний продукт, млн. Грн
Автономна Республіка Крим	32426
Вінницька	23589
Волинська	14429
Дніпропетровська	116136
Донецька	128986
Житомирська	18743
Закарпатська	15299
Закарпатська	42736
Івано-Франківська	20466
Київська	44953
Луганська	15749
Львівська	45541
Миколаївська	41655
Одеська	24055
Полтавська	53878
Рівненська	44291
Сумська	15882
Тернопільська	18333
Україна	12726
Харківська	65293
Херсонська	15649
Хмельницька	18096
Черкаська	22354
Чернівецька	9892
Чернігівська	17008
м. Київ	196639
м.Севастополь	7785

Розбіжності між найбільш благополучними і найбільш проблемними регіонами, районами, містами обчислюємо за формулою (1):

Таким чином, розбіжність між регіонами за обсягом валового регіонального продукту становить більш ніж 25 разів.

Середнє значення регіонального валового продукту визначаємо за формулою (2):

млн. грн.

Середнє квадратичне відхилення визначаємо за формулою (3):

млн. грн.

Коефіцієнт варіації визначаємо за формулою (4):

Таким чином, регіони України є неоднорідними за розміром валового регіонального продукту, різниця між найбільш розвиненими і найменш розвиненими регіонами України більша, ніж в 25 разів.

Це обумовлено тим, що структура промислового комплексу регіонів за останні роки не зазнала вагомих змін, тому для більшості регіонів вирішальне значення продовжує відігравати одна-дві галузі. Так, пріоритетною галуззю промислового виробництва для 16 реґіонів є харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів; для Дніпропетровської, Запорізької та Донецької областей - металургія та оброблення металу; для Закарпатської та Сумської областей - машинобудування, для Луганської та Полтавської областей - виробництво коксу, продуктів нафтопереробки та ядерного палива; для Івано-Франківської, Миколаївської, Рівненської областей та м. Севастополь - виробництво та розподілення електроенергії, газу та води.

Найбільш розвиненими промисловими регіонами є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Полтавська, Харківська області та м. Київ

Найменш розвиненою є промисловість Волинської, Закарпатської, Кіровоградської, Тернопільської, Херсонської, Чернівецької областей та м. Севастополь.

2) Визначимо рівень розбіжності між регіонами за показником індексу споживчих цін

Індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді до його вартості у базисному періоді.

ІСЦ є найважливішим показником, який характеризує інфляційні процеси в економіці країни і використовується для вирішення багатьох питань державної політики, аналізу і прогнозу цінових процесів в економіці, перегляду розмірів грошових доходів та мінімальних соціальних гарантій населення, рішення правових спорів, перерахунку показників системи національних рахунків у постійні ціни.

Побудова ІСЦ складається з наступних етапів:

· визначення регіонів та базових підприємств для реєстрації цін (тарифів);

· формування споживчого набору товарів (послуг) -- представників;

· визначення порядку збору інформації про ціни і тарифи (період, періодичність, інструментарій);

· визначення формули розрахунків;

· формування бази зважування;

· розрахунок середніх цін та індивідуальних індексів цін.

Спостереження за змінами цін (тарифів) проводиться в усіх регіонах країни. Інформація про ціни (тарифи) збирається в обласних центрах, містах Києві, Сімферополі, Севастополі та інших адміністративно-територіальних одиницях, які відібрані з урахуванням чисельності міського населення, а також представництва у соціально-економічному і географічному положенні регіонів та фактору насиченості споживчого ринку товарами і послугами.

Відбір базових підприємств здійснюється спеціалістами територіальних органів державної статистики. При цьому до спостереження залучаються підприємства торгівлі та сфери послуг усіх форм власності та ринки, розташовані як у центральних районах адміністративно-територіальної одиниці, так і віддалені від центру та різні за розмірами (великі, середні, дрібні). Для забезпечення репрезентативності базових підприємств використовуються дані статистики торгівлі щодо розподілу роздрібного товарообороту за формами власності та обстеження умов життя домогосподарств щодо грошових витрат на купівлю товарів та отримання платних послуг за місцем придбання. Структура відібраних базових підприємств переглядається щорічно.

Таблиця 3.2.

Аналіз диференціації індексів споживчих цін за регіонами в 2014 році [27]

Регіон	2014
Україна	109,1
Автономна Республіка Крим	109,6
Вінницька	107
Волинська	108,1
Дніпропетровська	109,3
Донецька	110,3
Житомирська	108,9
Закарпатська	108,5
Закарпатська	109,7
Івано-Франківська	108,3
Київська	107,9
Луганська	108,5
Львівська	110,5
Миколаївська	109,7
Одеська	110
Полтавська	110,5
Рівненська	108,4
Сумська	108,3
Тернопільська	108,9
Харківська	108,5
Херсонська	109
Хмельницька	110,6
Черкаська	109,6
Чернівецька	109
Чернігівська	108,2
м.Київ	109,5
м.Севастополь	112,8

Розбіжності між найбільш благополучними і найбільш проблемними регіонами, районами, містами обчислюємо за формулою (1):

Середнє значення індексу споживчих цін визначаємо за формулою (2):

Середнє квадратичне відхилення визначаємо за формулою (3):

Коефіцієнт варіації визначаємо за формулою (4):

Таким чином, регіони України є однорідними за показником індексу споживчих цін.

3) Визначимо рівень розбіжності між регіонами за показником прямих інвестицій в економіку регіонів

Інвестиція -- господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками:

За об'єктами вкладень розрізняють реальні та фінансові інвестиції. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи: як матеріальні, так і нематеріальні (інноваційні інвестиції). Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні папери.

За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі і непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).

За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.

За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.

За регіональною ознакою розрізняють внутрішньодержавні та закордонні інвестиції. Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.

У 2014р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 6473,1 млн.дол. США прямих інвестицій (акціонерного капіталу).

Обсяг унесених з початку інвестування в економіку України прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) на 31 грудня 2014р. становив 49362,3 млн.дол. США, що на 10,2% більше обсягів інвестицій на початок 2014р., та в розрахунку на одну особу становив 1084,3 дол. З країн ЄС унесено 39411,2 млн.дол. інвестицій (79,9% загального обсягу акціонерного капіталу), із країн СНД - 4011,3 млн.дол. (8,1%), з інших країн світу - 5939,8 млн.дол. (12,0%).

Інвестиції надійшли зі 128 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає більше 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр - 12645,5 млн.дол., Німеччина - 7386,4 млн.дол., Нідерланди - 4822,8 млн.дол., Російська Федерація - 3594,5 млн.дол., Австрія - 3423,1 млн.дол., Велика Британія - 2508,2 млн.дол., Франція - 2230,7 млн.дол., Швеція - 1744,0 млн.дол., Віргінські Острови (Брит.) - 1607,0 млн.дол. та США - 1043,1 млн.дол.

У фінансових установах акумульовано 16318,5 млн.дол. (33,1% загального обсягу) прямих інвестицій. На підприємствах промисловості зосереджено 15238,6 млн.дол. (30,9%), у т.ч. переробної - 13056,8 млн.дол. та добувної - 1492,4 млн.дол. Серед галузей переробної промисловості у металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів унесено 6084,2 млн.дол. прямих інвестицій, у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів - 2065,7 млн.дол., хімічну та нафтохімічну промисловість - 1375,8 млн.дол., машинобудування - 1226,0 млн.дол., виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції - 893,0 млн.дол. В організації, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, унесено 5721,5 млн.дол. (11,6%), у підприємства торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку - 5193,5 млн.дол. (10,5%).

Заборгованість українських підприємств за кредитами та позиками, торговими кредитами та іншими зобов'язаннями (борговими інструментами) перед прямими іноземними інвесторами на 31 грудня 2014р. становила 7960,0 млн.дол.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу та боргових інструментів) на 31 грудня 2014р. становив 57322,3 млн.дол.

Таблиця 3.3.

Аналіз диференціації прямих інвестицій в економіку за регіонами в 2014 році [27]

Регіон	Обсяг прямих інвестицій, млн. Дол..
Автономна Республіка Крим	1166,3
Вінницька	226
Волинська	241,2
Дніпропетровська	8006,2
Донецька	2513,6
Житомирська	339,3
Закарпатська	349,2
Запорізька

Подобные документы

• Показники соціально-економічного розвитку регіонів України

  Аналіз основних показників економічного і соціального розвитку регіонів України, розвиток господарських комплексів. Особливості сучасної програми регіонального розвитку. Класифікація регіональних програм: рівень значущості, територіальна приналежність.
  
  реферат [62,6 K], добавлен 21.05.2012
  

• Регулювання соціально-економічного розвитку регіону

  Етапи розробки рекомендацій щодо напрямів регулювання соціально-економічного розвитку регіону. Способи оцінки ефективності використання потенціалу регіональної економіки Львівської області. Аналіз транспортної складової розвитку продуктивних сил регіону.
  
  курсовая работа [766,4 K], добавлен 17.12.2013
  

• Формування та реалізація програм соціально-економічного розвитку

  Дослідження теоретичних аспектів стратегічного формування програм соціально-економічного розвитку. Аналіз виконання програми соціально-економічного розвитку на прикладі Львівської області. Пропозиції напрямків забезпечення цільового програмування.
  
  дипломная работа [1,9 M], добавлен 08.07.2015
  

• Управління розвитком регіону

  Визначення сутності регіонального розвитку. Загальна характеристика соціально-економічного стану Золочівського району та стратегічний аналіз можливостей його розвитку. Особливості регіональної політики в країнах Європейського Союзу та в Україні.
  
  магистерская работа [946,3 K], добавлен 15.07.2014
  

• Розвиток регіональної статистики на сучасному етапі

  Статистичне вивчення валового регіонального продукту в Україні (2005-2009 рр.), тенденції розвитку та прогноз на 2010 р. Сутність регіональної статистики, її основні завдання. Розвиток регіональних рахунків. Розрахунок ряду динаміки, її середні показники.
  
  курсовая работа [148,1 K], добавлен 08.04.2012
  

• Історія виникнення та розвитку регіональної економіки як науки

  Генетичні корені регіональної економіки. Класичні теорії та концепції регіонального розвитку. Сучасні теорії та концепції регіонального розвитку. Теорії економічного районування. Принципи соціально-економічного районування. Компонентна структура.
  
  реферат [54,2 K], добавлен 07.11.2008
  

• Побудова системи діагностики резервів соціально-економічного розвитку підприємства

  Визначення місця соціально-економічної політики в управлінні розвитком фармацевтичного підприємства, дослідження структури його соціально-економічного потенціалу. Діагностика існуючого рівня соціально-економічного потенціалу і розвитку ЗАТ "Біолік".
  
  дипломная работа [1,8 M], добавлен 07.07.2011
  

• Аналіз економічного та соціального розвитку в Україні та м. Харкові

  Організація місцевого самоврядування в м. Харкові. Формування цілей і завдань системи планування і управління містом. Технології управління соціально-економічними процесами. Аналіз Державної програми економічного і соціального розвитку в Україні.
  
  магистерская работа [169,1 K], добавлен 15.08.2011
  

• Регіональна інвестиційна програма як форма державного управління інвестиційною діяльністю у регіоні

  Роль інвестиційної діяльності у соціально-економічному розвитку регіонів. Мета розробки та етапи формування регіональної інвестиційної програми, здійснення її моніторингу та оцінка результату впровадження. Проблеми залучення інвестицій у регіони України.
  
  реферат [76,8 K], добавлен 29.10.2013
  

• Аналіз соціально-економічного розвитку міста Рівне

  Теоретичні засади проведення аналізу соціально-економічного розвитку. Методи аналізу стану і розвитку виробничої та соціальної сфери міста, його бюджетного формування. Розвиток машинобудування, паливно-енергетичного комплексу. Інвестиційна привабливість.
  
  курсовая работа [296,1 K], добавлен 26.10.2010
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам