Діагностика ймовірності банкрутства суб'єкта господарювання (ПАТ ДТЕК Дніпроенерго)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема диплома: Діагностика ймовірності банкрутства суб'єкта господарювання (ПАТ ДТЕК «Дніпроенерго»)

РЕФЕРАТ

Дипломна робота - робота: 129 с., 18 рис., 26 табл., 83 джерела, 4 додатка

Об'єкт дослідження - ПАТ ДТЕК «Дніпроенерго».

Мета роботи - проведення діагностики ймовірності банкрутства суб'єкта господарювання.

Завдання: розкрити теоретико-методичну сутність банкрутства суб'єкта господарювання як економічного явища; охарактеризувати методи діагностики ймовірності банкрутства суб'єкта господарювання в Україні; ознайомитись з факторними моделями визначення ймовірності банкрутства в зарубіжній практиці; надати характеристику досліджуваного підприємства; розглянути основні техніко-економічні показники діяльності ПАТ ДТЕК «Дніпроенерго»; провести діагностику ймовірності банкрутства ПАТ ДТЕК «Дніпроенерго»; запропонувати напрями стабілізації підприємства при загрозі банкрутства; здійснити обґрунтування вибору стратегії антикризового управління підприємством; визначити стан охорони праці на підприємстві.

Методи використані в дипломній роботі: аналітичний, графічний, порівняльний, розрахунковий, математичний, методи кореляційного аналізу, статистичні методи.

СУТНІСТЬ БАНКРУТСТВА, МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ ЙМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА, ЕНЕНРГЕТИЧНА ГАЛУЗЬ, МОДЕЛІ БАНКРУТСТВА, НАПРЯМИ СТАБІЛІЗАЦІЇ, ВЗАЄМОЗАЛІК, КОЛЕКТОРСЬКІ ПОСЛУГИ, РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДІАГНОСТИКИ ЙМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА СУБ'ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1 Сутність банкрутства підприємств як економічного явища

1.2 Методи діагностики ймовірності банкрутства суб'єкта господарювання, їхні позитивні риси та недоліки

1.3 Однофакторні й багатофакторні моделі визначення ймовірності банкрутства підприємств в зарубіжній практиці

2. АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ ДТЕК «ДНІПРОЕНЕРГО» ТА ОЦІНКА ЙМОВІРНОСТІ ЙОГО БАНКРУТСТВА

2.1 Загальна характеристика господарської діяльності підприємства ПАТ ДТЕК «Дніпроенерго»

2.2 Аналіз економічного стану ПАТ ДТЕК «Дніпроенерго»

2.3 Оцінка ймовірності банкрутства підприємства ПАТ ДТЕК «Дніпроенерго»

3. НАПРЯМИ СТАБІЛІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА ПРИ ЗАГРОЗІ БАНКРУТСТВА

3.1 Пошук механізмів стабілізації підприємства при загрозі банкрутства та заходи щодо відновлення фінансової стабільності ПАТ ДТЕК «Дніпроенерго»

3.2 Економічна ефективність реструктуризації дебіторської заборгованості

4. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА ТЕХНОГЕННА БЕЗПЕКА

4.1 Характеристика потенційних небезпечних та шкідливих виробничих факторів у відділі

4.2 Заходи з поліпшення умов праці.

4.3 Виробнича санітарія.

4.4 Електробезпека.

4.5 Пожежна безпека.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

В умовах нестабільності податкової та політичної систем, невизначеності в фінансових рішеннях в Україні інститут банкрутства стає повсякденним явищем в діяльності суб'єктів господарювання. Це пов'язано з погіршенням та втратою важливих фінансових та економічних зв'язків як зовнішнього, так і внутрішнього характеру, спадом промисловості, відсутністю інвестицій та поглибленням кризових явищ в країні.

Банкрутство - це один із ключових елементів ринкової економіки й інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами. Саме тому вкрай важливою є діагностика банкрутства, тобто оцінка ймовірності його настання.

Діагностика ймовірності банкрутства підприємства є комплексним економічним дослідженням, яке має власну логіку, структуру та передбачає проведення низки послідовних етапів роботи. Вони включають створення інформаційної бази дослідження, діагностику кризового стану та загрози банкрутства, прогнозування наслідків виникнення ситуації банкрутства, дослідження та оцінку потенціалу виживання підприємства.

Вивчення літературних джерел означеної проблематики вітчизняних та закордонних авторів дало можливість чітко структурувати процес дослідження, виокремити завдання та об'єкти окремих етапів діагностики, надати керівництву підприємства та іншим користувачам діагностики (власникам, інвесторам, санаторам, кредиторам) об'єктивну й повну інформацію для прийняття управлінських рішень та обґрунтування програми необхідних антикризових заходів.

Відповідно із законодавством України банкрутство трактується як визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури. Відповідно можна зробити висновок, що головним критерієм визнання підприємства банкрутом є його неспроможність вчасно розраховуватись за своїми зобов'язаннями.

Слід зазначити те, що нормативно-правова база, яка існувала ще до 1999 року та регламентувала процес банкрутства виявилася неефективною в сучасних умовах та призвела до поглиблення кризи неплатежів з боку підприємств. Однак з кожним роком спостерігається факт зростання кількості справ про неспроможність підприємств, які були розглянуті арбітражними судами. Це свідчить про те, що незважаючи на всілякі перепони інститут банкрутства в Україні займає одне з провідних положень в розвитку нормальних економічних відносин серед учасників господарчого циклу.

Наукова спільнота виділяє безліч факторів банкрутства, які необхідно розкрити та враховувати. Згідно з аналізом зарубіжної практики було виявлено, що в країнах з розвинутою ринковою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств зумовлена зовнішніми факторами, а 2/3 - внутрішніми. Щодо вітчизняних умов, то вплив зовнішніх факторів на виникнення стану банкрутства підприємств, безумовно, значно більший, серед яких нестабільність законодавчої бази, непередбачені зміни цін на товари, різке коливання курсу гривні.

На практиці дуже часто поняття «банкрутство» ототожнюють з поняттям «криза підприємства», вважаючи банкрутство останньою стадією прояву фінансової кризи. Отже, економічний стан підприємств можна умовно розділити на дві зони: зону перебування у кризовому стані та зону економічної безпеки підприємства.

Визначаючи банкрутство як кризовий стан, науковці наголошують на спеціальних методах антикризового фінансового управління. Така система повинна складатися як на рівні підприємства, так і на загальноекономічному рівні. Відсутність та недосконалість такої антикризової системи наразі розглядається як одна з головних проблем українського підприємництва.

Ринкова економіка виробила обширну систему фінансових методів попередньої діагностики й можливого захисту підприємства від банкрутства та кризових явищ, яка одержала назву «система антикризового управління». Суть цієї фінансової системи управління полягає в тому, що загроза банкрутства діагностується ще на початкових стадіях її виникнення.

В цілому методи антикризового управління можуть ефективно використовуватися задля подолання стану, яке може погрожувати існуванню підприємства, і де основним питанням стає можливість виживання.

Таким чином, в Україні об'єктивно склалися умови порушення діяльності підприємств, через що дуже вірогідною стає ситуація банкрутства. Виходом зі становища, яке склалося серед українських підприємств можна вважати систему антикризового регулювання, при ефективному впровадженні якої можливо сприяти збереженню та розвитку промислового потенціалу країни.

Питання сутності, специфіки завдань та інструментарію діагностики ймовірності банкрутства суб'єкта господарювання в умовах ринкової економіки стали предметом наукових досліджень зарубіжних науковців Е. Альтмана, К. Беєрмана, Р. Капонінго, Р. Келлера, І. Ансоффа, Т. Таффлера, Ш. Тішоу, І. Адізеса та інших. Їх висновки не можна розглядати як універсальні навіть щодо багатоманіття країн з розвиненою ринковою економікою.

Вітчизняні роботи, присвячені проблематиці діагностики ймовірності банкрутства, представлені такими науковцями як В. Желябін, А.Беліченко, О. Попов, О. Венгер, С. Салига, Є. Ляшенко, Н. Дацій, І.Булєєв, М. Герасимчук, О. Раєвнева, О. Єлець, А. Ткаченко, Л. Лігоненко, М. Пашута, В. Порохня, О.Попов, О. Терещенко, Л.Федулова, А. Чернявський, А.Череп та інших.

Метою роботи є проведення діагностики ймовірності банкрутства суб'єкта господарювання.

Завдання:

– розкрити теоретико-методичну сутність банкрутства суб'єкта господарювання як економічного явища;

– охарактеризувати методи діагностики ймовірності банкрутства суб'єкта господарювання в Україні;

– ознайомитись з факторними моделями визначення ймовірності банкрутства в зарубіжній практиці;

– надати характеристику досліджуваного підприємства

– розглянути основні техніко-економічні показники діяльності ПАТ ДТЕК «Дніпроенерго»;

– провести діагностику ймовірності банкрутства ПАТ ДТЕК «Дніпроенерго»;

– запропонувати напрями стабілізації підприємства при загрозі банкрутства

– здійснити обґрунтування вибору стратегії антикризового управління підприємством;

– визначити стан охорони праці на підприємстві.

Об'єкт дослідження - ПАТ ДТЕК «Дніпроенерго».

Предмет дослідження - діагностика ймовірності банкрутства суб'єкта господарювання.

Методи використані в дипломній роботі: аналітичний, графічний, порівняльний, розрахунковий, математичний, методи кореляційного аналізу, статистичні методи.

Інформаційною базою дослідження виступили наукові дослідження українських та зарубіжних вчених, нормативно-законодавча база щодо визначення та аналізу банкрутства підприємства, практична частина роботи виконана на матеріалах ПАТ ДТЕК «Дніпроенерго».

1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДІАГНОСТИКИ ЙМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА СУБ'ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1 Сутність банкрутства підприємств як економічного явища

Перехід до ринкової економіки викликав появу нового для нашої фінансової практики поняття - банкрутства підприємства. Банкрутство характеризує реалізацію катастрофічних ризиків підприємства в процесі його фінансової діяльності, внаслідок якої воно нездатне задовольнити у встановлені терміни пред'явлені з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом [64, с.208].

Хоча банкрутство підприємства є юридичним фактом (тільки господарський суд може визнати факт банкрутства підприємства), в його основі лежать переважно фінансові причини.

Поняття банкрутства охоплює різні його види. В законодавчій і фінансовій практиці виділяють такі види банкрутства підприємств [64, с.209]:

1. Реальне банкрутство. Воно характеризує повну нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність через реальні втрати капіталу, що використовується. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність у майбутньому періоді, внаслідок чого воно оголошується банкрутом юридично.

2. Технічне банкрутство. Термін, що використовується, характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликане істотним простроченням його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевершує обсяг його фінансових зобов'язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризовому управлінні підприємством, включаючи його сану- вання, зазвичай не приводить до його юридичного банкрутства.

3. Навмисне банкрутство. Воно характеризує навмисне створення (або збільшення) керівником або власником підприємства його неплатоспроможності; нанесення ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах або на користь інших осіб; явно некомпетентне фінансове управління. Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються в кримінальному порядку.

4. Фіктивне банкрутство. Воно характеризує явно помилкове оголошення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оману кредиторів для отримання від них відстрочення (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов'язань або знижки з суми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються в кримінальному порядку.

5. Прихована стадія банкрутства. Проведемо аналіз прихованої стадії банкрутства, використовуючи одну з можливих формул «ціна підприємства». На прихованій стадії починається непомітне, особливо якщо не налагоджений спеціальний облік, зниження «ціни» підприємства унаслідок несприятливих тенденцій як усередині підприємства, так і зовні.

Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов'язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди [64, с.207].

Закон України «Про банкрутство» - під банкрутством розуміє зв'язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом [23, с.226].

Причини банкрутства підприємств можуть бути найрізноманітнішими. Беручи загалом, їх можна поділити на дві групи: 1) зовнішні, які практично дуже важко (іноді неможливо) врахувати; 2) внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на самому підприємстві [21, с.109].

Результатом одночасного впливу всіх чинників є настання банкрутства (рисунок 1.1) [5, с.29] .

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.1 - Основні причини кризових ситуацій і банкрутства підприємств [5, с.29].

Зовнішні фактори можуть бути міжнародними та національними. Міжнародні фактори формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнародного капітал та ін.

Закон України "Про банкрутство" був прийнятий у 1992 р., але в процесі його дії вносились відповідні зміни. Остаточні зміни до цього закону були внесені Верховною Радою України 30 червня 1999 р., з того часу він називається Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 784-ХІУ. Законом встановлені умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності -- боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Основні положення Закону викладені у семи розділах. З введенням цього Закону доручено центральним виконавчим органам України забезпечити розробку та привести у відповідність наявні нормативно-правові акти, а також внести зміни до законодавчих актів України [1, с.413].

Саме необґрунтована економічна політика уряду, не керовані інфляційні процеси, тотальна економічна криза, політична нестабільність суспільства, спад ділової активності в економіці найбільш впливають на результати діяльності підприємств передусім через недосконалість законодавчої бази. На сучасному етапі дуже уповільнився розцінок науки і техніки, знов-таки через глибоку кризу в інвестиційній сфері. Низький рівень інтегрованості вітчизняної економіки, неефективне використання зарубіжного капіталу, різке погіршання кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків спричиняють помітні симптоми банкрутства в багатьох підприємствах України.

Рух до кризового стану починається в момент виникнення кумулятивного зростання величини відхилення тих чи інших показників, які характеризують стан зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування фірми, від довгострокових тенденцій динаміки цих показників.

Існують і цілком конкретні симптоми настання тотальної заборгованості та повної неплатоспроможності підприємства. Найбільш характерні з них показано у Додатку А.

Процес зростання процентних ставок і цін зумовлює подорожчання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, яке випереджає підвищення цін на готову продукцію, збільшує, за інших однакових умов, кредиторську заборгованість підприємства. Усе це потребує додаткових кредитних ресурсів і, як наслідок, призводить до негативних змін у структурі зобов'язань, підприємства через підвищення середньої вартості пасивів [7, с.346].

У подальшому наростають кризові явища, які зумовлено різкими змінами структури балансу підприємства, а саме: труднощі з готівкою та різке зменшення грошових коштів на рахунках; збільшення дебіторської заборгованості, збільшення кредиторської заборгованості; зниження обсягів продажу. Крім того, характерною є затримка з поданням звітності, наявність конфліктних ситуацій на підприємстві.

Банкрутство може виникнути на кожному з етапів життєвого циклу конкурентної переваги фірми (ЖЦКПФ). Дослідники називають такі основні фактори, що сприяють банкрутству фірми.

Першим детермінантом є параметри факторів виробництва. Вплив цих факторів спостерігається на всіх етапах ЖЦКПФ, але особливо важливі вони на стадії зародження. На даній стадії є сім причин, унаслідок дії яких фірма може зазнати банкрутства [22, с.508]:

-- неправильне визначення місії фірми та її виробничого профілю;

-- низькі підприємницькі здібності власника фірми;

-- низька кваліфікація управлінського персоналу фірми;

-- неадекватний маркетинг;

-- велика частка позикового капіталу;

-- низька кваліфікація виконавців (робітників, інженерів і т. п,);

-- неадекватність трансакційних витрат.

Наступним етапом життєвого циклу КПФ є прискорення зростання. Даний етап характеризується тим, що фірма має добрий попит на свою продукцію, сильну маркетингову стратегію, високу кваліфікацію управлінського персоналу; що дає змогу процвітати та збільшувати виробництво. У цій ситуації для фірми є небезпечною тільки велика частка позикових коштів у загальній масі капіталу що використовується. Фірма може своєчасно не забезпечити виплат своїм кредиторам і збанкрутувати.

На етапі уповільнення зростання загрозу банкрутства створюють: погане використання оборотного капіталу втрата гнучкості в управлінні, неадекватний маркетинг, неадекватність трансакційних витрат.

Рівень використання капіталу можна визначити, аналізуючи коефіцієнти ліквідності активів. Швидкість обороту коштів, тобто швидкість перетворення їх на гроші, безпосередньо впливає на платоспроможність підприємства. Брак гнучкості в управлінні призводить до неефективних управлінських рішень, несвоєчасного прийняття таких і, як наслідок, до збільшення витрат на управління та до втрат прибутку від неадекватного й несвоєчасного реагування на зовнішні та внутрішні відхилення.

Етап зрілості характеризується стабільним станом фірми, стабільним прибутком, насиченням усіма виробничими ресурсами. На цьому етапі небезпечною є низка таких факторів: високий ступінь неліквідності оборотного капіталу, старіння основного капіталу, неадекватний маркетинг, неадекватність трансакційних витрат. Так, фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння основного капіталу призводить до зниження продуктивності праці, як порівняти з іншими фірмами, до втрати конкурентної переваги фірми, а внаслідок цього -- до банкрутства.

На етапі спаду виробництва діють ті самі фактори, що й на, етапі зрілості. Але стан погіршується загальним незадовільним фінансовим становищем суб'єкта господарювання. Він втрачає споживачів, а негативна дія внутрішніх факторів може призвести до прискореного його банкрутства.

Іншим важливим детермінантом є параметри попиту. Аналіз свідчить, що ці параметри діють на всіх стадіях ЖЦКПФ і, як правило, є однаковими для всіх етапів. Різке зниження сукупного попиту негативно впливає на всі види діяльності: скорочуються обсяги виробництва, збільшуються витрати на одиницю продукції, зменшується прибуток на одиницю продукції та загальний обсяг прибутку.

У разі розвитку виробництва товарів-заміиників настає процес витискання товарів, що їх виробляє фірма, з ринків, зменшення попиту на цю продукцію і. як можливий наслідок, утрата фірмою прибутку та банкрутство.

Аналогічно діють і інші фактори параметрів попиту, але їхній вплив різний на різних етапах ЖЦКПФ. Так, на стадії інтенсивного зростання до банкрутства може призвести тільки один фактор -- різке зниження сукупного попиту інші фактори не мають вирішального значення, оскільки фірма на цій стадії завжди має можливість ужити потрібних запобіжних заходів.

Наступним детермінантом є рівень галузевої конкуренції. Збільшення конкурентних переваг інших фірм галузі може бути каталізатором банкрутства фірми на будь-якому етапі ЖЦКПФ. Цей процес свідчить про те. що інші фірми використовують ліпші технології, маркетингову стратегію та управлінські кадри. Відставання фірми погіршує її становище на ринку і також може призвести до банкрутства.

Таким чином, банкрутство може виникнути на будь-якому етапі життєвого циклу конкурентної переваги підприємства з виробництва відповідної товарної продукції. Визначення зони ризику банкрутства обумовлюється чинниками виробництва, які спостерігаються на всіх стадіях. Потрібні кардинальні заходи спрямовані на загально масштабний розвиток економіки України. Цьому має сприяти відповідна комплексна програма забезпечення суспільства власними товарами широкого вжитку і витіснення з ринку імпортних товарів. Вплив державної політики є важливим фактором, що впливає на розвиток та функціонування фірми через фіскальну та кредитно-грошову системи.

1.2 Методи діагностики ймовірності банкрутства суб'єкта господарювання, їхні позитивні риси та недоліки

Для діагностики ймовірності банкрутства використовується кілька методів, заснованих на застосуванні:

а) аналізу широкої системи критеріїв і ознак;

б) обмеженого кола показників;

в) інтегральних показників [53, с.640]

Ознаки банкрутства при багатокритеріальному підході відповідно до рекомендацій Комітету з узагальнення практики аудіювання (Великобританія) звичайно поділяють на дві групи.

До першої групи належать показники, що свідчать про можливі фінансові труднощі і ймовірність банкрутства в недалекому майбутньому:

— повторювані істотні втрати в основній діяльності що виражаються у хронічному спаді виробництва» скороченні обсягів продажів і хронічній збитковості;

— наявність хронічно простроченої кредиторської і дебіторської заборгованості;

— низькі значення коефіцієнтів ліквідності і тенденція їх до зниження;

— збільшення до небезпечних меж частки позикового капіталу в загальній його сумі;

— дефіцит власного оборотного капіталу;

— систематичне збільшення тривалості обороту капіталу;

— наявність наднормативних запасів сировини і готової продукції;

— використання нових джерел фінансових ресурсів на невигідних умовах;

— несприятливі зміни в портфелі замовлень;

— падіння ринкової вартості акцій підприємства;

— зниження виробничого потенціалу і т. ін. [53, с.641]

До другої групи входять показники несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний, але сигналізують про можливість різкого погіршення його в майбутньому, якщо не вжити дійових заходів. До них належать:

— надмірна залежність підприємства від якого-небудь одного конкретного проекту, типу обладнання, виду активу, ринку сировини чи ринку збуту;

— втрата ключових контрагентів;

— недооцінка оновлення техніки й технології;

— втрата досвідчених працівників апарату управління;

— вимушені простої, неритмічна робота;

— неефективні довгострокові угоди;

— недостатність капітальних вкладень і т. ін. [25, с.241]

До достоїнств цієї системи індикаторів можливого банкрутства можна віднести системний і комплексний підходи, а до недоліків -- більш високий ступінь складності ухвалення рішення в умовах багатокритеріального завдання, інформативний характер розрахованих показників, суб'єктивність прогнозного рішення.

В Україні розроблена і діє Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств і організацій, затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств і організацій 27 червня 1997 р. Наведена методика відповідає положенням Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.95 № 2343-ХІІ (рисунок 1.2) [64, с.128].



Аналізу стану	Складення програм	Підготовки та підбору

Рисунок 1.2 - Методичне забезпечення системи банкрутства[64, с.128]

банкрутство економічний діагностика стабілізація

Основним завданням аналізу є оцінка результатів господарської діяльності за прогнозний і поточний роки, виявлення факторів, які позитивно або негативно вплинули на кінцеві показники роботи підприємства, прийняття рішення про визначення підприємства платоспроможним (неплатоспроможним) і представлення пропозиції щодо доцільності внесення цього підприємства в Реєстр неплатоспроможних підприємств і організацій.

Джерелами інформації для здійснення аналізу є форми фінансової звітності, розрахунки нормативу власних оборотних засобів, розшифровка дебіторської і кредиторської заборгованості, бізнес-план, матеріали маркетингових досліджень, інша інформація.

Методика передбачає аналіз [64, с.129]:

— динаміки валюти балансу і його структури;

— джерел власних засобів на основі коефіцієнтів автономії, фінансової стабільності, фінансового левериджу, забезпеченості власними засобами;

— структури кредиторської заборгованості. Особлива увага приділяється наявності простроченої заборгованості перед бюджетом, з оплати в фонд соціального (у тому числі пенсійного) страхування і перед іншими кредиторами;

— активів підприємства і їх структури як з погляду їх участі у виробництві, так і з погляду рівня їх ліквідності;

— структури оборотних коштів на базі коефіцієнта оборотності оборотних коштів, часу обороту, коефіцієнта оборотності запасів і середньої тривалості одного обороту запасів;

— власних оборотних засобів і платоспроможності;

— робочого капіталу (власні оборотні кошти); оптимальний розмір залежить від сфери діяльності, обсягу реалізації, кон'юнктури ринку тощо;

— маневреності робочого капіталу Мк -- часткою запасів в його загальній сумі; коефіцієнта покриття Кп (критичне значення Кп= 1);якщо Кп< 1, підприємство має неліквідний баланс; якщо Кп == 1-1,5, підприємство своєчасно має можливість оплатити борги;

— витрат на виробництво;

— прибутковості підприємства;

— використання прибутку.

Поряд з аналізом фінансового стану, який дозволяє прогнозувати банкрутство методика передбачає аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства.

Результати аналізу заносять у зведену форму «Основні фінансово-економічні показники і коефіцієнти». Після цього комісія робить висновок щодо доцільності або недоцільності внесення підприємства в Реєстр неплатоспроможних підприємств і організацій.

Щоб запобігти включенню «власного» підприємства у вказаний Реєстр, його фінансово-аналітичній службі необхідно наперед за наведеною методикою здійснити самоаналіз фінансово-господарської діяльності.

Отже, відповідно до чинного законодавства України про банкрутство підприємств для діагностики їхньої неспроможності застосовується обмежене коло показників [16, с.767]:

— коефіцієнт поточної ліквідності (загальний коефіцієнт покриття);

— коефіцієнт забезпеченості власним оборотним капіталом;

— коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності.

За цими правилами підприємство визнається неплатоспроможним за наявності однієї з таких умов:

— коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду нижчий від нормативного значення;

— коефіцієнт забезпеченості підприємства власними оборотними коштами на кінець звітного періоду нижчий від нормативного значення;

— коефіцієнт поновлення (втрати) платоспроможності < 1.

Коефіцієнт поточної ліквідності визначається за формулою 1.1 [53, с.612]:

(1.1)

Коефіцієнт забезпеченості власним оборотним капіталом визначається за формулою 1.2 [53, с.613]:

(1.2)

Якщо коефіцієнт поточної ліквідності і частка власного оборотного капіталу у формуванні оборотних активів менша від нормативу (Кпл<2, а Квок<0,1), але намітилася тенденція зростання цих показників, то визначається коефіцієнт поновлення платоспроможності (Кпп) за період, що дорівнює шість місяців за формулою 1.3 [53, с.614]:

, (1.3)

де Кпл1 і Кпл0 - відповідно, фактичне значення коефіцієнта ліквідності в кінці й на початку звітного періоду;

Кпл норм -- нормативне значення коефіцієнта поточної ліквідності;

6 -- період поновлення платоспроможності, міс.;

Т -- звітний період, міс.

Якщо Кпп>1, то у підприємства є реальна можливість поновити свою платоспроможність, і навпаки, якщо Кпп<1 -- у підприємства немає реальної можливості поновити свою платоспроможність у найближчий час.

Якщо ж фактичний рівень Кпл дорівнює нормативному значенню або вищий від нього на кінець періоду, але намітилася тенденція до його зниження, то за формулою 1.4 розраховують коефіцієнт втрати

платоспроможності - (Квп) за період, що дорівнює трьом місяцям [53, с.615]:

, (1.4)

Якщо Квп>1, то підприємство має реальну можливість зберегти свою платоспроможність протягом трьох місяців, Навпаки, якщо величина цих коефіцієнтів нижча від нормативного рівня і намітилася стійка тенденція до зниження їх, то це свідчить про критичну ситуацію, яка може призвести до реальної загрози ліквідації підприємства шляхом процедури банкрутства.

Недоліками цієї системи показників є, по-перше, те, що вони дублюють один одного. Знаючи рівень одного з них, легко знайти значення другого:

Другий недолік полягає в тому, що не може бути єдиного нормативу цих коефіцієнтів для всіх галузей економіки. Так, якщо для торгового підприємства, у якого висока швидкість обороту капіталу, частки власного капіталу 10 % цілком достатньо, то для промислового або сільськогосподарського підприємства цього явно мало. При такій забезпеченості оборотних активів власним капіталом коефіцієнт ліквідності становитиме лише 1,11 (1/1-0,1).

Отже, цієї системи показників явно недостатньо, щоб зробити правильний висновок про ступінь платоспроможності підприємства, її слід доповнити показниками ефективності використання капіталу, ділової активності підприємства і його фінансової стійкості.

1.3 Однофакторні та багатофакторні моделі визначення ймовірності банкрутства підприємств в зарубіжній практиці

Банкрутство -- складний процес, який може бути охарактеризований з різних сторін: юридичної, управлінської, організаційної, фінансової, обліково-аналітичної тощо. Власне процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій, зазвичай, передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень. Банкрутство рідко буває несподіваним, особливо для досвідчених фінансистів та менеджерів, які намагаються регулярно відслідковувати тенденції у розвитку підприємств більш жвавих контрагентів та конкурентів [64, с.212].

Нерівномірний розвиток економіки і, тим більше, окремих її частин, зміна обсягів виробництва і збуту, значне падіння виробництва, що характеризується як кризова ситуація, слід розглядати не як збіг незадовільних ситуацій (хоча для окремого підприємства це буде саме так), а як деяку загальну закономірність, властиву ринковій економіці.

Кризові ситуації, що виникають у результаті відсутності відповідних профілактичних заходів, можуть призвести до надмірної розбалансованості економіки підприємства і нездатності продовження фінансового забезпечення виробничого процесу, що кваліфікується як банкрутство підприємства [21, с.110].

Запобігання цьому стану потребує застосування спеціальних процедур або припинення діяльності даного підприємства та його ліквідації, що, як свідчить світова практика, також не можна вважати випадковістю. Банкрутство значної частини підприємств, особливо нових, зафіксовано в усіх країнах, де ведеться така статистика. Наприклад, англійські дослідники підкреслюють, що близько 70 - 80% нових фірм припиняють свою діяльність в кінці другого року існування. Для кожного підприємства існує межа зростання обсягів діяльності, причому одні й ті ж процеси можуть виступати і стимуляторами розвитку, і факторами, які стримують розвиток.

Американські дослідники зафіксували визначену закономірність виникнення кризових ситуацій і банкрутств: по-перше, періодичне виникнення кризових ситуацій на всіх стадіях життєвого циклу підприємства, а, по-друге, математично визначена тривалість циклів падіння та зростання, характерних для фірм малого і середнього бізнесу. Наприклад, фаза зростання досліджуванних американських фірм в середньому триває 3 роки (від 3,1 до 7,7 років), а фаза падіння - 2,8 роки (від 1 року до 4 років).

Ринкова економіка, яка протягом багатьох десятиліть і століть є основою розвитку західних країн, розробила визначену систему контролю, діагностики і, по можливості, захисту підприємств від повного краху, або систему банкрутства і підтримки підприємства (рисунок 1.3) [64, с.214].

Рисунок 1.3 - Система банкрутства підприємств в ринковій економіці західних країн [64, с.214]

Універсальність цієї системи робить її придатною для застосування механізму захисту підприємств і запобігання їх банкрутству в Україні, однак слід враховувати особливості національної економічної політики.

Система банкрутства включає в себе цілий ряд логічних і причинно-наслідкових організаційних і методичних процедур, які забезпечуються державними органами влади. Вихідним пунктом системи є встановлення принципів і цілей, які повинні бути досягнуті в результаті функціонування її механізмів.

Основна ланка цієї системи -- об'єктивна необхідність в доведенні структури виробництва до реального платоспроможного попиту, що формується ринком. Мета створення і приведення вдіюсистеми банкрутства в Україні -- необхідність структурної перебудови всього народного господарства відповідно до ринкового попиту населення за умови досягнення прибуткової діяльності основних структур, які виробляють товари та надають послуги. Як свідчить світова практика, досягнення цієї мети відбувається при дотриманні таких основних принципів (рисунок 1.4.) [64, с.215]:

— встановлення єдиної стабільної і надійної для всіх суб'єктів господарювання системи комерційних взаємовідносин в ситуації банкрутства підприємств;

— надання боржникам, що виконують свої зобов'язання, можливості поновити свою діяльність;

— створення системи заходів для відродження бізнесу;

— створення механізму регулювання фінансових справ підприємств-боржників з метою їх оздоровлення без припинення бізнесу;

— створення комерційної і правової системи для заохочення роботи надійних партнерів і формування процедури вирішення фінансових спорів;

— збереження перспективних підприємств, які мають фінансові ускладнення (в тих випадках, де це можливо і економічно доцільно).

Стабільність, рівність всіх учасників		Введення безпечних заходів при банкрутстві
Санація		Заохочення відродження
Ліквідація		Зберігання перспективних підприємств
Запобігання		Ефективна правова структура
		Забезпечення інтересів всіх учасників
		Соціальний захист

Рисунок 1.4 - Цілі і принципи системи банкрутства [64, с.215]

Цей перелік принципів функціонування системи банкрутства спрямований на зберігання підприємств, які мають шанси на виживання і пристосування до потреб ринку.

Сьогодні є багато різноманітних методів і підходів до прогнозування банкрутства (кризи) і оцінки ймовірності його настання в майбутньому. Більшість із них можна розділити на три групи [24, с.168]:

1) балона система оцінювання з визначенням класу (індексу) ризикованості фінансового стану підприємства;

2) однофакторний дискримінантний аналіз;

3) багатофакториий дискримінантний аналіз.

Класичним прикладом використання бальної системи оцінювання є тест М.Тамарі , що був розроблений ще в 1964 р. й є першою спробою прогнозування банкрутства. При цьому М.Тамарі використано 6 індикаторів фінансового стану, по кожному з яких визначається відповідна кількість балів [25, с.109]:

— коефіцієнт забезпеченості власним капіталом (до 25 балів);

— темп приросту прибутку (до 25 балів);

— відношення короткострокових оборотних активів до поточних зобов'язань (до 20 балів);

— відношення скоригованого на величину запасів незавершеного виробництва обороту від реалізації до запасів готової продукції (до 10 балів);

— коефіцієнт оберненості дебіторської заборгованості (до 10 балів);

— обсяг реалізації продукції, скоригований на величину незавершеного виробництва (до 10 балів).

Загальний висновок про наявність кризи формулюється на підставі загальної кількості балів, які отримало аналізоване підприємство. Продовженням цього методу є А-рахунок Аргенті. У даному методі, окрім фінансових показників, проводиться бальна оцінка системи управління та оргструктури підприємства. Недоліком бального методу є відсутність врахування вагомості кожного з базових показників і більший ступінь суб'єктивізму в процесі присвоєння балів.

Дискримінантний аналіз являє собою комплекс методів і прийомів математичної статистики, за допомогою яких проводиться класифікація аналізованих елементів в залежності від значень обраної сукупності показників відповідно до побудованої шкали (ключа) інтерпретації. Таким чином, якщо при вільній оцінці нормативи задаються експертним шляхом, то в дискримінантному аналізі - повністю методами статистики, шляхом аналізу репрезентативної вибірки окремо по «хворих» і по «здорових» підприємствах. Це значно підвищує вірогідність отриманих результатів. Засновником дискримінантного аналізу вважається В.Бівер, що ще в 1966 р. у роботі уперше провів відповідний аналіз на базі ряду американських корпорацій. У теорії фінансового аналізу розрізняються однофакторний і багатофакторний дискримінантний аналіз. У процесі однофакторного аналізу по кожному базовому показнику методами статистики розраховуються нормативи (граничні значення). Іноді розробляється ціла шкала нормативів відразу для декількох рівнів фінансової стійкості. Потім по кожному базовому показнику окремо встановлюється наявність кризи. Головним недоліком однофакторного дискримінантного аналізу є можливі протиріччя у висновках по різних базових показниках: по одним може бути позитивний висновок, по іншим - негативний [24, с.310].

Найбільш відомими однофакторними моделями є системи показників американського економіста В.Бівера та його німецького колеги П.Вайбера. У таблиця 1.1 проведений порівняльний аналіз системи показників зазначених економістів. Як бачимо в обох системах по 6 базових показників, але В.Бівер вводить 2 показники в співвідношенні із сумарною величиною активів підприємства, а П.Вайбер - 2 показники, засновані на середньоденному залишку кредиторської заборгованості. Обидва економіста вважають, що базових показників повинно бути якнайменше, тому що це знижує одержання суперечливих висновків. У той же час вибір показників проводився таким чином, щоб кожен показник відображав принципово різні групи фінансових коефіцієнтів, які будуть розглянуті нижче [64, с.135].

Слід зазначити, що у вітчизняних методиках фінансового аналізу [32; 33; 34; 35; 38] акцент робиться на перші два методи діагностики кризи - бальний або однофакторний. На думку О.О.Терещенко, недоліком перших двох методів є наявність мультиколінеарності в результатах оцінки, тобто базові показники часто відображають взаємозалежні об'єкти оцінки, що зайво підсилює їх значимість в отриманих результатах порівняно з іншими показниками та, відповідно, погіршує результати оцінки [56, с.134].

Таблиця 1.1 - Порівняльний аналіз однофакторної системи показників

№	Показники за методикою В. Бівера	Показники за методикою П. Вайбера
1	Відношення суми чистого прибутку та амортизації до позикового капіталу - коефіцієнт Бівера	Відношення суми чистого прибутку та амортизації до поточних зобов'язань
2	Відношення чистого прибутку до валюти балансу - коефіцієнт рентабельності активів	Відсутній
3	Відношення позикового капіталу до валюти балансу	Відношення позикового капіталу до валюти балансу
4	Відношення оборотних активів до поточних зобов'язань - коефіцієнт покриття	Відношення оборотних активів до поточних зобов'язань
5	Відношення робочого капіталу {власних оборотних коштів} до валюти балансу	Відсутній
6	Відношення різниці між грошовим потоком і поточними зобов'язаннями до витрат підприємства (без амортизації)	Відношення різниці між грошовим потоком і поточними зобов'язаннями до витрат підприємства (без амортизації)
7	Відсутній	Відношення середнього залишку кредиторської заборгованості до вартості закупівель, помножене на 365
8	Відсутній	Відношення середнього залишку кредиторської заборгованості до величини витрат на сировину та матеріали, помножене на 365

Найбільш точним, на думку більшості як вітчизняних, так і закордонних економістів, є третій метод - багатофакторний дискримінантний аналіз. Зазначений метод заснований на використанні інтегрального показника фінансового стану підприємства (Z):

(1.5)

де xj - значення фінансових показників;

аj - коефіцієнти вагомості відповідних показників, отримані на основі дискримінантного аналізу статистичної вибірки підприємств.

У зарубіжних країнах для оцінювання ризику банкрутства і кредитоспроможності підприємств широко використовують факторні моделі відомих західних економістів Е.Альтмана, Дж.Ліса, Р.Тоффлера, Г.Тишоу й ін., розроблені за допомогою багатомірного дискримінаитного аналізу.

Найбільшу популярність має модель Альтмана [13, с.296]:

Z = 0,717x1 + 0,847x2 + 3,107x3 + 0,42x4 + 0,995x5

де x1 -- власний оборотний капітал/сума активів;

x2 -- нерозподілений прибуток/сума активів;

x3 -- прибуток до сплати процентів/сума активів;

x4 -- балансова вартість власного капіталу/позиковий капітал;

x5 -- обсяг продажів (виручка)/сума активів.

Константа порівняння -- 1,23.

Якщо значення Z<1,23, то це ознака високої ймовірності банкрутства, тоді як значення Z>1,23 і більше свідчить про невелику його імовірність.

Дискримінантна модель, яку розробив Дж.Ліс для Великобританії, дістала таке вираження [25, с.421]:

Z = 0,063x1 + 0,092x2 + 0,057x3 + 0,001x4

де x1 -- оборотний капітал/сума активів;

x2 -- прибуток від реалізації/сума активів;

x3 -- нерозподілений прибуток/ сума активів;

x4 -- власний капітал/позиковий капітал.

Тут граничне значення дорівнює 0,037.

Р.Тоффлер розробив таку модель[25, с.423]:

Z = 0,53x1 + 0,13x2 + 0,18x3 + 0,16x4

де x1 -- прибуток від реалізації/короткострокові зобов'язання;

x2 -- оборотні активи/сума зобов'язань;

x3 -- короткострокові зобов'язання/сума активів;

x4 -- виторг/сума активів.

Якщо величина Z- рахунка більше 0,3, це свідчить про те, що у фірми непогані довгострокові перспективи, якщо менше 0,2, то банкрутство більш ніж імовірне.

У таблиці 1.2 наведена порівняльна характеристика складу інтегральних показників у різних методиках:

Таблиця 1.2 - Порівняльна характеристика складу інтегральних показників у закордонних методах

№	Найменування показника	Наявність у методиках
		1	2	3	4
1	Відношення робочого капіталу {власних оборотних коштів) до валюти балансу	+		+
2	Відношення нерозподіленого прибутку до валюти балансу	+		+
3	Відношення прибутку до оподатковування плюс відсотки за кредит до валюти балансу	+
4	Відношення ринкової вартості підприємства до позикового капіталу	+
5	Відношення чистої виручки від реалізації продукції до валюти балансу	+	+		+
6	Відношення прибутку до оподатковування до поточних зобов'язань				+
7	Відношення чистого прибутку до валюти балансу		+	+
8	Відношення власного капіталу до позикового			+
9	Відношення поточних зобов'язань до валюти балансу		+		+
10	Відношення оборотних активів до сумарних зобов'язань		+		+
11	Відношення чистого прибутку до чистої виручки від реалізації продукції
12	Коефіцієнт Бівера

Де 1 - методика Альтмана; 2 - методика Тишоу; 3 - методика Ліса; 4 - методика Тофлера.

Як випливає з таблиця 1.2, моделі різних закордонних економістів містять аналогічні показники. Практично у всіх моделях використовується показник №5 - відношення чистої виручки від реалізації продукції до валюти балансу. Дійсно, це один з найважливіших показників, що відображає оберненість активів підприємства. Також часто зустрічається коефіцієнт покриття активів власними оборотними коштами (показник №1), а також коефіцієнт рентабельності поточних зобов'язань (показник №6), що є покращеною версією коефіцієнта, який відображає рентабельність сумарних зобов'язань (показник №12). У всіх методиках є коефіцієнт рентабельності активів у різних модифікаціях (показники №2, №3, №7). В той же час розроблений Е.Альтманом в 1968 р. коефіцієнт відношення ринкової вартості підприємства до позикового капіталу (показник №4) не одержав поширення через недостатню інформацію про ринкову вартість по підприємствах, акції яких активно не котируються на фондовому ринку [23, с.315].

Проте слід зазначити, що застосування таких моделей вимагає обережності. Тестування підприємств за допомогою цих моделей засвідчило, що вони не повною мірою підходять для оцінювання ризику банкрутства суб'єктів господарювання з таких причин [53, с.423]:

— ці моделі розроблялися дуже давно, в 1960--70 рр., тобто після їх створенню минула ціла епоха. За цей час змінилась макро- і мікроекономічна ситуація у США та інших країнах. Змінилось багато нормативів (наприклад, співвідношення позикових і власних засобів). Моделі, розраховані на основі статистичних даних того часу, не можуть правильно описати і спрогнозувати ситуацію сьогодні.

— не може бути універсальних моделей, які б ідеально підходили для всіх галузей економіки навіть окремо взятої країни, оскільки внаслідок особливостей різних галузей значимість окремих індикаторів істотно відрізняється. Так, для торговельних підприємств норматив і фактичне значення коефіцієнта фінансового левериджу може бути більше одиниці, а для сільськогосподарського підприємства величина цього коефіцієнта 0,5 -- досить значна. Є суттєві відмінності і за швидкістю оборотності капіталу, і за рівнем доходу на вкладений капітал тощо.

Одним з найбільш істотних недоліків існуючих методів є відсутність врахування тимчасових обмежень у системі антикризового управління. Жоден із загальноприйнятих показників не дозволяє встановити близькість банкрутства в тимчасовому розрізі. Всі вони вказують лише на ймовірність настання банкрутства в поточному періоді або найближчим часом, але не вказують наскільки швидко воно наступить. Тим часом у більшості випадків саме від Тимчасових обмежень повністю залежить вибір підприємством тих або інших антикризових заходів. Дійсно, якщо захід не може бути повністю завершений до фінансової катастрофи, то його здійснення після катастрофи втрачає економічний зміст, тому що підприємство не одержить очікуваний економічний ефект у повному розмірі.

Таким чином, заслуговує на увагу сам підхід до розробки подібних моделей, але вони мають розроблятися для кожної галузі і підгалузі окремо, і при цьому періодично уточнюватися за новими статистичними даними з урахуванням нових тенденцій та закономірностей в економіці. Разом з тим слід зазначити, що недоліком дискримінантних моделей є відсутність чітких меж для віднесення підприємств до класу банкрутів або не банкрутів. Якщо підприємство за моделлю набирає значення Z-рахунка, що близьке чи дорівнює константі дискримінації, то його важко кваліфікувати стосовно фінансової стійкості чи нестійкості.

Таким чином в першому розділі дипломної роботи розглянуто поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно може виникнути на будь-якому етапі життєвого циклу конкурентного підприємства. Саме необґрунтована економічна політика уряду, не керовані інфляційні процеси, тотальна економічна криза, політична нестабільність суспільства, спад ділової активності в економіці найбільш впливають на результати діяльності підприємств передусім через недосконалість законодавчої бази. Для діагностики ймовірності банкрутства використовується кілька методів, але вони мають свої недоліки - більш високий ступінь складності ухвалення рішення в умовах багатокритеріального завдання, інформативний характер розрахованих показників, суб'єктивність прогнозного рішення; в іншій системі показники дублюють один одного; також не може бути єдиного нормативу для всіх галузей економіки; деякі з моделей були складені дуже давно, с того часу змінилася макро- і мікроекономічна ситуація. Подібні системи показників потрібно доповнювати показниками ефективності, рентабельності, та ін. показниками економічного аналізу.

У системі антикризового управління необхідна розробка принципово нового показника, що по-перше, відображав би реальний вплив кожного фінансового показника, по-друге, повністю ґрунтувався на показниках даного підприємства, що відображають його індивідуальні особливості, по-третє, дозволяв установити близькість банкрутства в тимчасовому розрізі. Крім того, при оцінці ефективності проведених антикризових заходів також обов'язковим є врахування фактора часу. При цьому необхідно визначити структуру витрат на банкрутство та ліквідацію, а також тривалість періоду їх здійснення. З метою врахування впливу фактору часу може бути використаний традиційний метод дисконтування майбутніх грошових потоків.

2. АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ ДТЕК «ДНІПРОЕНЕРГО» ТА ОЦІНКА ЙМОВІРНОСТІ ЙОГО БАНКРУТСТВА

2.1 Загальна характеристика господарської діяльності підприємства ПАТ ДТЕК «Дніпроенерго»

ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» - один з найбільших постачальників електроенергії в тепловій генерації України. До складу «ДТЕК Дніпроенерго» входять три теплові електромтанції: Криворізька, Придніпровська і Запорізька. Крім виробництва електроенергії «ДТЕК Дніпроенерго» також забезпечує теплом населені пункти Дніпропетровської та Запорізької областей.

ВАТ «Дніпроенерго» починає свій історичний шлях 7 червня 1931 р. У цей день організоване Придніпровське Районне Управління Державних електричних мереж «Дніпроенерго» з розміщенням у м.Дніпропетровську. У 1995 р. шляхом корпоратизації створена генеруюча компанія ПАТ ДТЕК «Дніпроенерго» Перші загальні збори акціонерів ПАТ ДТЕК «Дніпроенерго» відбулися 24 березня 1998 р.

З травня 2005 року по січень 2008 року була реалізована процедура санації, в результаті якої ДТЕК вдалося консолідувати 47% акцій компанії.

Товариство є юридичною особою із новим найменуванням, у результаті проведення державної реєстрації змін до статуту, які пов'язані із набранням чинності Закону України «Про акціонерні товариства» та зміною найменування з відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго» на публічне акціонерне товариство «Дніпроенерго». Публічне акціонерне товариство «Дніпроенерго» перейменовано у публічне акціонерне товариство «ДТЕК Дніпроенерго» відповідно до рішення загальних зборів акціонерів публічного акціонерного товариства «Дніпроенерго».

Місцезнаходження товариства: 69006, Україна, Запорізька область, місто Запоріжжя, вул. Добролюбова, 20.

Метою діяльності товариства є одержання прибутку на основі здійснення виробничої, комерційної, посередницької та іншої діяльності.

Статутний капітал товариства становить 149 185 800,00 гривень (сто сорок дев'ять мільйонів сто вісімдесят п'ять тисяч вісімсот) гривень.

Статутний капітал товариства поділено на 5 967 432 (п`ять мільйонів дев`ятсот шістдесят сім тисяч чотириста тридцять дві) прості іменні акції номінальною вартістю 25,00 (двадцять п'ять) гривень кожна. Кількість привілейованих акцій - 0 (нуль).