Якщо пригадати основну мету економіки, економічної системи, то можна дійти висновку, що підприємство як основна ланка народного господарства і покликане реалізувати цю мету, тобто випускати максимально можливу кількість товарів і послуг за мінімальних витрат для задоволення суспільних потреб. Для реалізації цієї мети підприємство повинно виконувати певні функції. Розглянемо, який критерій треба покласти в основу класифікації функцій. Найлогічніше таку класифікацію органічно пов'язати зі структурою економічних відносин й доповнити основними аспектами власності. Оскільки в системі економічних відносин розрізняють техніко-економічні, організаційно-економічні та виробничі відносини (відносини економічної власності), то відповідні функції повинні виконувати і підприємства.

Техніко-економічна функція передбачає запровадження нової техніки і технології, впровадження досягнень науки у виробництва, придбання якісних комплектуючих виробів та предметів праці, наймання або підготовку робочої сили відповідної якості, раціоналізацію виробничих процесів тощо.

Організаційно-економічна функція означає управління процесами виробництва та збуту товарів, раціональну організацію праці найманих працівників (або асоційованих працівників на підприємствах трудової колективної власності) шляхом впровадження прогресивних форм та методів праці, укладання контрактів, вивчення ринку та ін. Ця функція є реалізацією таких форм організаційно-економічних відносин, як менеджмент і маркетинг.

Функція реалізації відносин економічної власності передбачає управління власністю, контроль за процесом ціноутворення, розподілом доходів, випуском акцій та їх продажем, залученням зовнішніх джерел фінансування тощо.

Функції, зумовлені власністю.

Якщо ці функції доповнити аналізом функцій, які впливають з основних аспектів власності, то слід вирізнити правову, соціальну, психологічну та інші функції.

Так, виходячи з правового аспекту власності, підприємство через союзи підприємців повинно впливати на удосконалення законодавства, економічну політику держави.

Щодо соціального аспекту власності, підприємство має створювати належні умови для підвищення загальноосвітнього рівня працівників, охорони їх здоров'я, надавати допомогу працівникам та членам їх сімей, організовувати відпочинок тощо.

Психологічний аспект власності передбачає створення належного психологічного клімату, формування у працівників почуття господаря, ставлення до власності підприємства як до своєї, набуття рис колективізму. У цьому відношенні взірцем є Японія: японець, знайомлячись, називає не своє прізвище, а фірму, на якій він працює. Виходячи з національного аспекту власності, підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності повинно піклуватися про інтереси своєї країни.

Залежно від функцій підприємства значною мірою формуються функції підприємця, зміст категорії “підприємництво”.

4. КЛАСИФІКАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ

Для практики господарювання в ринкових умовах, кваліфікованого управління підприємствами виключно важливим є їх чітка і повна класифікація за певними ознаками. Загальна кількість відокремлених і згрупованих видів підприємств залежить від числа відібраних класифікаційних ознак. Достатньо повна класифікація підприємств має бути забезпечена за умови використання таких ознак:

1) мета і характер діяльності;

2) форма власності майна;

3) належність капіталу;

4) правовий статус і форма господарювання;

5) галузево-функціональний вид діяльності;

6) технологічна і територіальна цілісність;

7) розмір за чисельністю працівників.

Для переважної більшості підприємств властивим є комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться звичайно благодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства невиробничої сфери народного господарства.

Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на власності майна однієї особи або членів однієї сім'ї, виключно їх особистій праці.

Ефективна робота підприємства можлива лише тоді, коли функції господаря закріплені не за однією особою, а хоча б за невеликою, але згуртованою групою людей, що відображає інтереси всього колективу.

Господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Товариства є юридичними особами. Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третейському суді.

Господарські підприємства відповідають таким ознакам юридичної особи:

- організаційна єдність. З цієї ознаки випливає, що юридична особа має відповідну стійку структуру. Виступ юридичної особи, як єдиного цілого забезпечується тим, що на чолі відповідного утворення стоять наділені визначеною компетенцією органи, що здійснюють внутрішнє керування юридичною особою і діють від його імені зовні. Ті, хто знаходиться у середині юридичної особи - керівники, робітники, повинні знати, що являє собою відповідне утворення, чим воно буде займатися, хто і як їм управляє, що являє собою його майно й ін. Це ж важливо і для тих, хто вступає або тільки має намір вступити з даним утворенням у правові відношення.

- майнова відособленість юридичної особи - об'єднання матеріальної бази в один єдиний комплекс (для досягнення загальної цілі), що належить даної організації, і відокремлення майна даної юридичної особи від майна інших осіб. Під "відособленим майном" припускається майно в його широкому змісті, тобто речі, права на речі й обов'язки з приводу речей. Дана норма припускає, що майно юридичної особи відокремлюється від майна його засновників.

- самостійний виступ у цивільному обороті від свого імені. Він означає, що юридична особа може від свого імені одержувати і здійснювати майнові й особисті права, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

- самостійна майнова відповідальність. Мається на увазі, що юридична особа відповідає за своїми обов'язками майном, що належить йому на однім із трьох речових прав. Проте, варто зауважити, що ні засновники, ні учасники юридичної особи не відповідають по його боргах, якщо інше не передбачено в законі або в установчих документах, і точно так само юридична особа не відповідає по боргах засновників (учасників).

Господарські товариства є суб`єктами підприємницької діяльності, тому вони відповідають тим положенням які закріплені у Господарському кодексі України.

Господарські товариства - звичайна і найбільше поширена в нормальному майновому обороті форма колективної підприємницької діяльності. Ця форма універсальна, у рамках її може здійснюватися будь-яка підприємницька діяльність, яка не суперечить законодавству України. Вони являються комерційними організаціями, вони ставлять основною задачею одержання прибутку і розподіл її між учасниками.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства (Додаток А).

Усім їм властиві деякі загальні ознаки:

- товариство - це добровільний союз, об'єднання не менше двох осіб. Максимальне число учасників не обмежується, але на практиці в товаристві поєднується невелике коло осіб;

- господарські товариства є договірними об'єднаннями. Як юридичні особи, вони створюються на підставі укладання засновницького договору;

- забезпечення діяльності господарських товариств здійснюється на основі об'єднання майнових засобів і нематеріальних активів.

Залежно від основ виникнення господарські товариства поділяються на договірні і статутні.

До договірних товариств належать повні і командитні товариства. В основі створення таких об'єднань, як відзначалося вище, є договір, що визначає права не тільки між особами, які його підписали, але також між учасниками і створеним ними об'єднанням - навіть у випадках, якщо об'єднання не є юридичною особою. Особливий характер засновницького договору виявляється також у тому, що він допускає можливість внесення змін у його зміст за рішенням не всіх учасників товариства, а їх кваліфікованої більшості.

До статутних товариств належать товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, акціонерні товариства. Статут визначає правові основи організаційної форми товариства, взаємини між учасниками, органи управління і їх функції.

Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і мету його діяльності, склад засновників і учасників, найменування і місцезнаходження, розмір і порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків і збитків, склад і компетенцію органів товариства і порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідне одноголосне рішення або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів, ліквідації й реорганізації товариства та інші дані, передбачені законодавством.

Усі види господарських товариств є юридичними особами, вони можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, що не суперечить законодавству України.

Товариства, що здійснюють господарську діяльність, працюють під своєю фірмовою назвою. Найменування товариства має визначати його тип, для повних і командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні дані. Найменування товариства зберігається в установчих документах товариства.

Засновниками й учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками й учасниками господарських товариств нарівні з громадянами і юридичними особами України, крім випадків, установлених законодавчими актами України.

Товариство здобуває права юридичної особи від дня його державної реєстрації.

Державна реєстрація товариства проводиться за правилами, встановленими Господарським кодексом України. Товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструються Національним банком України в порядку, визначеному Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Розглянемо більш детально сутність та види акціонерного товариства.

Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Акціонерне товариство не відповідає за зобов'язаннями акціонерів. До товариства та його органів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення акціонерами протиправних дій. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій. До акціонерів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами. Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, визначених статутом товариства, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство. Товариство створюється без обмеження строку діяльності, якщо інше не встановлено його статутом. Товариство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації в установленому законодавством порядку.

Акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.

Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. Акціонерне товариство не може мати у своєму складі лише акціонерів - юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та ж особа. Будь-які обов'язки акціонерів, що суперечать закону, не можуть визначатися статутом або іншими документами товариства.

Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства. Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів.

Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій.

Приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства - з приватного на публічне. Зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Акціонери публічного акціонерного товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. Статутом приватного акціонерного товариства може бути передбачено переважне право його акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі. У разі, якщо статутом приватного акціонерного товариства передбачено таке переважне право, воно реалізовується відповідно до частин третьої - шостої цієї статті.

Акціонери приватного акціонерного товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства, за ціною та на умовах, запропонованих акціонером третій особі, пропорційно кількості акцій, що належать кожному з них. Переважне право акціонерів на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства, діє протягом двох місяців з дня отримання товариством повідомлення акціонера про намір продати акції, якщо коротший строк не передбачено статутом товариства.

Статутом приватного акціонерного товариства може бути передбачено переважне право придбання товариством акцій, що продаються його акціонерами, якщо акціонери не використали своє переважне право на придбання акцій.

На думку провідних економістів та юристів одним з найпоширеніших видів господарських товариств в економічній сфері України є товариства з обмеженою відповідальністю, через відносну простоту у створенні, легітимізації та функціонування. Відповідно до ст.50 Закону України "Про господарські товариства" товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Називаючи цей вид товариства "товариством з обмеженою відповідальністю", законодавець не має на увазі обмеження відповідальності товариства як суб'єкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна або грошових коштів (наприклад, лише розміром статутного фонду). Насправді йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть її ризик у межах своїх вкладів до статутного фонду. Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються норми статей 4, 11, 52-64 Закону "Про господарські товариства" тобто які застосовуються до товариств з обмеженою відповідальністю з урахуванням особливостей, передбачених законом щодо товариств з додатковою відповідальністю.

Повним товариством згідно зі ст.66 Закону України "Про господарські товариства" визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Повне товариство створюється і діє на підставі установчого договору (статуту цей вид товариства не має). Крім загальних вимог щодо змісту установчих документів господарських товариств, установчий договір про повне товариство повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму участі у справах товариства. Такі вимоги випливають з особливого характеру товариства, зокрема з ведення його справ, яке здійснюється за загальною згодою всіх учасників.

Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов'язані надавати решті учасників на їхню вимогу повну інформацію про дії, виконувані від імені та в інтересах товариства.

Учасник повного товариства має право передати свою частку або її частину іншим учасникам товариства або третім особам тільки за згодою всіх учасників. З передачею частки (її частини) третій особі до останньої переходять всі права та обов'язки, що належали учасникові, який вибув.

Оскільки всі учасники повного товариства займаються спільною підприємницькою діяльністю, вони не мають права від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності. У разі порушення цієї вимоги, учасник товариства зобов'язаний компенсувати збитки, заподіяні товариству. Законодавством (ст.71 Закону України "Про господарські товариства") встановлено особливий порядок виходу учасника з повного товариства. Якщо товариство було створено на невизначений строк, його учасник може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніше як за 3 місяці. Вихід з товариства, створеного на визначений строк, можливий лише з поважних причин та з попередженням не пізніше як за 6 місяців. Учаснику, який вибув, сплачується вартість його частини прибутку, одержаної товариством у цьому році.

Командитне товариство можна кваліфікувати як товариство змішаного типу, в якому разом з одним або більше учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном (повні товариші), є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників або командитистів).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше повних товаришів, вони несуть солідарну відповідальність щодо боргів товариства.

Правовий статус командитного товариства визначається нормами статей 67-74 Закону України "Про господарські товариства" (тобто законодавством про повні товариства) з урахуванням особливостей, передбачених у спеціальних статтях (статті 78 - 83) Закону України "Про господарські товариства", безпосередньо присвячених командитним товариствам.

Зокрема, установчий договір про Командитне товариство, крім відомостей, які містить установчий договір про повне товариство, має відображати участь вкладників у такому товаристві, а саме: стосовно вкладників вказується тільки сукупний розмір їхніх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Зупинимося на особливостях участі вкладників у командитному товаристві.

Вкладник може вступати до командитного товариства шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів. Вкладники командитного товариства мають право:

- діяти від імені командитного товариства тільки у разі наявності доручення і згідно з ним;

- вимагати першочергового повернення вкладу (ніж учасникам з повною відповідальністю) у разі ліквідації товариства;

- вимагати подання їм річних звітів і балансів, а також забезпечення можливості перевірки правильності їх складення.

Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади й додаткові внески у розмірі, способами й порядком, передбаченими установчим договором, проте сукупний розмір їхніх часток має не перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного в установчому договорі. На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менш як 25 відсотків свого внеску.

Таким чином, вкладники беруть участь у діяльності командитного товариства лише своїми вкладами, розмір яких визначає суму отримуваного ними прибутку. Будь-якої участі в управлінні товариством вони не беруть.

Висновки