Застосування інституту державно-приватного партнерства у регулюванні регіонального розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Застосування інституту державно-приватного партнерства у регулюванні регіонального розвитку

Черничко Т.В.

доктор економічних наук, професор, завідувач кафедрою фінансів Мукачівського державного університету

Черничко С.Ф.

кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри товарознавства та комерційної діяльності Ужгородського торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету

АНОТАЦІЯ

Статтю присвячено дослідженню досвіду європейських країн щодо механізмів забезпечення державно-приватного партнерства на регіональному і місцевому рівнях. Висвітлено особливості міжнародного досвіду використання проектів державно-приватного партнерства. Проаналізовано активність державно-приватного партнерства у різних країнах.

Ключові слова: держава, приватний сектор, партнерство, регіональний розвиток, державно-приватне партнерство.

партнерство регіональний приватний

АННОТАЦИЯ

Статья посвящена исследованию практики европейских стран государственно-частного партнерства, использования его инструментов и механизмов на региональном и местном уровнях. Освещены особенности международного опыта использования проектов государственно-частного партнерства. Проанализирована активность государственно-частного партнерства в различных странах.

Ключевые слова: государство, частный сектор, партнерство, региональное развитие, государственно-частное партнерство.

АNNOTATЮN

The article is devoted research of experience of practice of the European countries of public-private partnership, uses of his instruments and mechanisms on regional and local levels. It were highlighted the features of international experience in the application of public-private partnership. The activity of public-private partnerships in various countries and areas was analyzed.

Keywords: government, private sector, partnership, regional development, public-private partnership.

ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

Практична реалізація заходів державного регулювання економічного розвитку регіонів напряму залежить від пошуку та впровадження внутрішніх джерел фінансових ресурсів на регіональному рівні. Постійне зменшення обсягів бюджетних ресурсів і децентралізація їх формування та розподілу викликають необхідність пошуку варіантів залучення фінансових ресурсів приватного сектору для вирішення питань соціально-економічного розвитку регіонів.

Одним з варіантів залучення приватного бізнесу та активізації його ініціативи у забезпеченні економічного розвитку на регіональному рівні є застосування інституту державно-приватного партнерства. Мета даного інституту -- підвищення ефективності та результативності організаційно-економічної діяльності держави на основі використання механізму поведінки та потенціалу приватного сектору економіки регіону.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання дослідження світового досвіду та застосування практики державно-приватного партнерства досить ґрунтовно висвітлені у працях закордонних та вітчизняних вчених. Заслуговують на увагу праці Б. Акитоби [1], В. Вар- навського [2--4], Д. Делмона [5], В. Михєєва [6], М. Хаммамі [7] та В. Якуніна [8].

В останні роки у зв'язку із загостренням бюджетної ситуації в країні та розвитком перспективи становлення державно-приватного партнерства дана проблема активно піднімається також у працях вітчизняних вчених, зокрема: О.М. Вінник [9--10], С.Ф. Єрмілова [11], І. Запатріної [12; 13], А. Павлюк, Д. Ляпін [14] та багатьох інших. Однак, незважаючи на численні дослідження, недостатньо висвітленими залишаються проблеми адаптації існуючого досвіду до вітчизняних реалій.

Мета статті полягає в обґрунтуванні ролі державно-приватного партнерства як одного з інструментів державного регуляторного впливу на розвиток регіонів України.

Виклад основного матеріалу дослідження. Протягом останніх років у багатьох країнах відбуваються значні зміни у діяльності галузей економіки, які до цього часу знаходились у державній власності та державному управлінні: електроенергетиці; автомобільному, залізничному, комунальному господарствах; транспортній інфраструктурі. Питання повної та часткової приватизації стають актуальними для таких галузей, які до цього часу вважалися природними монополіями, а отже, застосування приватного капіталу в їх діяльності вважалось недоречним, а саме: житлово-комунальне та енергетичне господарство, водопостачання та водовідведення, транспортні та комунікаційні системи.

У розвинених країнах, а останнім часом і країнах, що розвиваються, держава приймає рішення про передачу об'єктів переліче-

них галузей у приватну власність, а частіше у тимчасове довгострокове або середньострокове користування, проте залишає за собою право регулювання та контролю їх діяльності.

Основною причиною зміни підходів держави до інституційної та організаційної належності об'єктів мережевих та монопольних сегментів є недостатній обсяг бюджетних фінансових ресурсів для їх утримання, а тим більше їх розширеного відтворення.

Одним з варіантів налагодження економічних відносин між державою та приватним бізнесом є запровадження інституту державноприватного партнерства.

Інститут державно-приватного партнерства (ДПП, Public-Private Partnership -- РРР) -- це альтернатива приватизації життєво та стратегічно важливих об'єктів державної власності.

Організаційно-правовий механізм державноприватного партнерства та його об'єкти не є чітко окресленими. У більшості праць їх основу формують контрактні відносини між державним і приватним партнерами, а об'єктом виступають транспортна та виробнича інфраструктури.

Так, на думку головного спеціаліста Світового банку по питанням участі приватного сектору в інфраструктурі у сфері здійснення угод, фінансів та політики Дж. Делмона, державно-приватне партнерство -- це один з інструментів в арсеналі держави, завдячуючи якому передбачається збільшення інвестицій в інфраструктуру та підвищення її ефективності. Партнерство передбачає будь-які форми контрактних або юридичних відносин між державними та приватними структурами з метою покращання та/або розширення інфраструктурних послуг [5].

Обмеження автора стосовно визначення в якості об'єктів державно-приватного партнерства лише інфраструктурних проектів не в повному обсязі відповідають теоретичним та практичним підходам до організаційно-правового механізму партнерства.

За визначенням Міжнародного банку реконструкції та розвитку, державно-приватне партнерство -- це довгостроковий договір між приватним партнером і державним органом для забезпечення громадських потреб або надання суспільної послуги, в яких приватна сторона, з одного боку, несе значний ризик і відповідальність управління, з іншого -- отримує винагороду за виконану роботу [15].

Більш узагальнюючим та об'ємним є трактування змісту даного поняття російським економістом В.Г. Варнавським. Учений зазначає, що в сучасному розумінні ДПП -- це інститу- ційний та організаційний альянс між державою та бізнесом з метою реалізації національних і міжнародних, масштабних та локальних, проте завжди суспільно вагомих проектів у широкому спектрі сфер діяльності -- від розвитку стратегічно важливих галузей промисловості до НДДКР. Кожний такий альянс є тимчасовим, оскільки укладається, як правило, на визна- чении термін з метою здійснення конкретного проекту та зупиняє своє існування після його реалізації [3].

Запропоноване В.Г. Варнавським визначення є більш широким, оскільки охоплює не тільки різні форми економічних відносин між партнерами (інституційні та організаційні), а й визначає широкий спектр сфер діяльності, в яких можливим є застосування інституту державно-приватного партнерства.

У міжнародній практиці вираз «державно- приватне партнерство» іноді використовується для відображення й інших типів взаємодії між державними та приватними організаціями, які сприяють досягненню цілей державної політики. Вони можуть включати:

механізми взаємовигідного обміну інформацією;

добровільні дії приватних компаній, які поряд з громадськими долучаються до важливих проектів у сферах охорони здоров'я та освіти;

приватне фінансування громадських інвестиційних проектів на благодійній основі;

спільно керовані проекти наукових досліджень та інновацій, що здійснюються шляхом використання потенціалу державного і приватного секторів;

державні заходи з підтримки розвитку приватного сектора.

Як засвідчує досвід краї з розвиненою економікою, основними рисами ДПП є такі:

довгостроковий період дії угоди партнерства (від 10--20 років та до 50 років у випадку концесії);

конкурентні умови укладання угод, які передбачають участь декількох потенційних приватних партнерів;

два варіанта фінансування проектів: за рахунок приватних інвестицій, доповнених державними фінансовими ресурсами, або спільне інвестування декількох приватних партнерів;

більш високий рівень ефективності функціонування або створення об'єкту партнерства ніж за умови державного фінансування;

збереження пріоритетної ролі держави: держава визначає доцільність проекту з позицій інтересів суспільства, визначає вартісні та кількісні параметри, здійснює контроль реалізації проекту; приватний партнер здійснює операційну діяльність на всіх стадіях упровадження проекту партнерства;

розподіл ризиків інвестиційної діяльності на основі домовленостей обумовлених у договорах партнерства.

Однією з найбільших проблем запровадження інституту державно-приватного партнерства в Україні є формування відповідного правового середовища та розробка ефективних правових методів державного регулювання. Правову основу державно-приватного партнерства формує Закон України «Про державно-приватне партнерство» [16], у якому зазначається, що «державно-приватне партнерство -- співробітництво між державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами в особі відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) та юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами -- підприємцями (приватними партнерами), що здійснюється на основі договору». Таким чином, організаційні моделі партнерства обумовлюються відповідними договорами, які укладаються між державою та приватними партнерами.

Якщо узагальнити світовий досвід ДПП з позицій оцінювання трьох основних ключових позицій -- власність, фінансування та управління, -- можна виділити такі базові моделі партнерства (табл. 1).

Таблиця 1

Базові моделі державно-приватного партнерства [17]

Для економіки України на сьогоднішній день найбільш типовою є модель концесії, що пов'язано із застосуванням інституту державноприватного партнерства переважно у проектах з тривалим терміном реалізації та у сферах діяльності, де передача прав власності приватному партнеру виключається за правовими або політичними чинниками.

Проте в останні роки багато українських вчених, які займаються питаннями ДПП, наголошують на необхідності запровадження в нашій державі не лише договірної, а й інституційної (корпоративної) форми партнерства, яка передбачає створення та/або спільну участь державного та приватного партнера в господарській організації корпоративного типу (зазвичай акціонерному товаристві) [9--10].

Основною метою запровадження інституту ДПП на рівні регіонів України є розширення ресурсного потенціалу регіонів за рахунок балансу державних (місцевих, регіональних та загальнодержавних) ресурсів та ресурсів при-

ватного бізнесу. Залучення приватного капіталу до стимулювання соціально-економічного розвитку регіонів забезпечує, з одного боку, зростання мотивації регіональної та місцевої складових бізнесу у активізації економічних процесів на рівні регіону, з іншого -- стимулює легалізацію бізнес-процесів, вихід бізнесу з «тіні».

Інститут державно-приватного партнерства забезпечує координацію інтересів влади та бізнесу за трьома основними напрямами: бюджетно-фінансовому, ресурсному та інституційному (рис. 1).

ВИСНОВКИ

За результатами дослідження практики державно-приватного партнерства в економічно розвинених країнах можна стверджувати, що основними пріоритетами його запровадження є: скорочення обсягів бюджетних витрат на розвиток та реконструкцію стратегічно важливих об'єктів регіону; залучення фінансових ресурсів приватних партнерів до інвестиційних проектів; використання підприємницької ініціативи приватного сектору; запровадження прогресивних технологій. Подальші дослідження будуть спрямовані на формування рекомендацій щодо складових механізму державно-приватного партнерства на регіональному рівні.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

Акитоби Б. Государственные инвестиции и государственночастные партнёрства / Б. Акитоби, Р Хемминг, Г. Шварц; пер. с англ. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: https:// www.imf.org/extemal/russian/pubs/ft/issues/issue40/ei40r.pdf.

Варнавский В.Г. Новая концепция государственно-частного партнерства в Великобритании / В.Г. Варнавский // Мировая экономика и международные отношения. - 2014. - № 8. - С. 67-75.

Варнавский В.Г. Государственно-частное партнёрство: некоторые вопросы теории и практики / В.Г. Варнавский // Мировая экономика и международные отношения. - 2011. - № 9. - С. 41-50.

Варнавский В.Г. Процессы институциональной адаптации частно-государственного партнерства к реальной экономике очень сложны / В.Г. Варнавский [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.opec. ru/1052252.html.

Делмон Дж. Государственно-частное партнерство в инфраструктуре: практическое руководство для органов государственной власти / Дж. Делмон. - Астана: Апельсин, 2010. - 250 с. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.ppiaf.org/sites/ppiaf.org/files/publication/Jeff%20 Delmon_PPP_russian.pdf.

Михеев О.Л. Частно-государственное партнерство в условиях смешанной экономики: теория и практика становления и функционирования: [монография] / О.Л. Михеев. - М.: Анкил, 2011. - 279 с.

Mona Hammami, Jean-Francois Ruhashyankiko, Etienne

Yehoue. Determinants of Public Private Partnerships in Infrastructure // IMF Working Paper / IMF Institute [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.imf.org/external/ pubs/ft/wp/2006/wp0699.pdf.

Якунин В.И. Партнерство в механизме государственного управления / В.И. Якунин // Социологическое исследование. - 2007. - № 2.

Вінник О.М. Акціонерна форма державно-приватного партнерства: проблеми правового регулювання / О.М. Вінник // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Юридичні науки». - 2010. - № 83. -7-9.

Вінник О.М. Інституційна форма державно-приватного партнерства: проблеми правового регулювання /

О.М. Вінник // Актуальні питання інноваційного розвитку. - 2011. - № 1. - С. 6-19.

Єрмілов С.Ф. Розробка основних напрямів розвитку державно-приватного партнерства в Україні / С.Ф. Єрмілов // Право та державне управління. - 2012. - № 1. - С. 123-128.

Запатріна І.В. Публічно-приватне партнерство в Україні: перспективи застосування для реалізації інфраструктур- них проектів і надання публічних послуг / І.В. Запатріна // Економіка і прогнозування. - 2010. - № 4. - С. 62-86.

Лебеда Т Державно-приватне партнерство як фактор економічного зростання та проблеми його розвитку в Україні / Т Лебеда, І. Запатріна // Економіст. - 2011. - № 3. - С. 52-58.

Павлюк А., Ляпін Д. Щодо розвитку державно-приватного партнерства як механізму активізації інвестиційної діяльності в Україні / А. Павлюк, Д. Ляпін // Національний інститут стратегічних досліджень [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.niss.gov. ua/articles/816/#_ftn1.

Размещено на Allbest.ru