Продуктивні сили являють собою матеріальну основу економічної системи І складаються з факторів виробництва, а саме:

- засоби виробництва (речові фактори), до яких відносять засоби праці та предмети праці;

- робоча сила (особистий фактор) - це сукупність фізичних та розумових здібностей людини, що можуть бути використані нею в відповідному віці в виробничій діяльності.

В сучасних умовах до складу продуктивних сил включають також науку, технологію, організацію, інформацію.

Продуктивні сили в процесі історичного розвитку постійно оновлюються, удосконалюються, примножуються.

Виробнично-економічні відносини - це відносини, що виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. Економічні відносини передбачають наявність суб'єктів та об'єктів.

Існує ряд класифікацій:

а) - окремі особи;

- групи або колективи;

- суспільство в цілому, б) - виробник (продавець);

- споживач (покупець);

- посередник.

в) - фізичні;

- юридичні.

г) - вітчизняні;

- зарубіжні (іноземні).

Об'єктами економічних відносин можуть бути:

окремі види підприємницької діяльності та їх результати;

- природні ресурси; робоча сила;

- гроші;

- цінні папери;

- інформація;

- духовні та культурні цінності, тощо. Економічні відносини поділяються на три типи:

- техніко-економічні; організаційно-економічні; соціально-економічні.

Техніко-економічні відносини - це відносини з приводу використання знарядь та предметів праці у процесі виробництва. Вони відображають розвиток техніки та рівень технології.

Організаційно-економічні - це відносини з приводу застосування і методів організації та управління суспільним виробництвом. Тобто - це відносини обумовлені поділом праці, її спеціалізацією, кооперуванням, комбінуванням.

Соціально-економічні - це відносини, що обумовлені пануючою у суспільстві формою власності. Саме вона визначає цілі і мотиви виробництва, форми управління, принципи розподілу створеного продукту та одержаних доходів, класову та соціальну структуру суспільства, пануючу форму економічної та політичної влади.

Господарський механізм являє собою сукупність форм і методів управління та регулювання економічних процесів і дій господарських суб'єктів на основі використання економічних законів, економічних інструментів, правових норм та інституційних структур.

2.Класифікація економічних систем суспільства

Важливим питанням є класифікація економічних систем. Еко-номічна система -- складне, багато структурне соціально-економічне явище. В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма влас-ності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і коор-динації економічної діяльності тощо.

Існує два підходи до періодизації розвитку людського суспільства:

Цивілізаційний підхід передбачає перехід розвитку людства від цивілізації до цивілізації і в основі переходу лежать зміни в усіх сферах функціонування суспільства.

Відомий американський вчений Морган в своїй книзі „Первісне суспільство" виділяє три стадії розвитку суспільства: епохи дикості, варварства, цивілізації. В розвитку цивілізації виділяють такі типи:

доіндустріальне суспільство -- домінує ручна праця та натуральне господарство;

індустріальне су-спільство - домінує машинна праця;

постіндустріальне сус-пільство, - в основі лежить праця техніки. Що оснащена комп'ютерною технікою..

Формаційний підхід пов'язаний з іменем Маркса. Відповідно до нього розвиток людства йде від формації до формації і в основі переходу лежать зміни в економічній структурі, суспільстві. Маркс виділяє три формації: '

первинна (охоплює первісний та аратський спосіб виробництва);

вторинна (базується на приватній власності, охоплює рабоволодіння, феодалізм, капіталізм);

комуністична.

Однак ці системи суттєво розрізня-ються і механізмом господарювання, і домінуючим об'єктом влас-ності, і різноманітністю суб'єктів економічної діяльності.

В сучасних курсах по економічній теорії економічні системи поділяють на:

Ринкова система

адміністративно-командна система

традиційна система

змішана система

3. Ринкова система

Модель круговороту ресурсів, продуктів та доходів в умовах ринкової економіки.

Ринок ресурсів %,рента

з\п, прибуток

витрати

виробництва Ресурси

фактори

виробництва

Фірми, підприємства Домогосподарства

вироблена споживчі споживчі

продукція блага витрати

валова

виручка

Ринок товарів і послуг

Ринкова система або система вільного, або чистого ринку - це така економічна система, в якій держава здійснює найменше регулювання економічних процесів, а вільна конкуренція та ринкове саморегулювання досягають найбільшого розповсюдження.

Така економічна система існувала в розвинених країнах світу приблизно з другої половини 18 ст. до кінця 19 - початку 20 ст.

Основними ознаками є приватна власність, вільне підприємництво, особистий інтерес, так звана „невидима рука” Адама Сміта, вільна конкуренція, мінімальне державне втручання. Але зупинимось на кожній з ознак детальніше. Приватна власність, на мою думку, є ключовою ознакою. Вона надає можливість володіти факторами виробництва будь-кому, вільно розпоряджатися ними і використовувати. Проте на противагу цьому, приватна власність породжує соціальну нерівність, виникає несправедливість, що в кінцевому може призвести до суспільних конфліктів. Наприклад, Америка, яка фактично вся „приватна” і має найбільшу різницю між бідними і багатими.

Іншою ознакою є вільне підприємництво. Це означає, що окремі групи людей за своєю ініціативою виступають в якості вільних підприємців, які беруть на себе функцію організації економічних сил: вони мобілізують необхідні ресурси, організують виробництво та реалізацію вироблених товарів. Вони повністю приймають на себе господарський ризик, який є неминучим, так як ніхто заздалегідь не може знати, чи буде проданий товар, яка буде ціна його реалізації. Вільне підприємництво становиться масовим явищем, воно забезпечує більшу частину вироблення національного продукту. До того ж воно є більш ефективним порівняно з тим, якщо б воно знаходилось у державній власності, бо існує стимул до покращення виробництва, його обсягів, масштабів, а також впровадження досягнень НТР для зменшення витрат виробництва.

Важливим є і особистий інтерес, коли економічні суб'єкти діють згідно зі своїми особистими інтересами і прагнуть найкращим чином реалізувати власні ресурси. Це є основним мотивом економічних вчинків. Цим самим максимізується прибуток: у найманого робітника - заробітну плату, землевласник - орендну плату та ін.

Так звана „невидима рука” [5} c.210, яку описав Адам Сміт. Під нею слід розуміти взаємодію попиту, пропозиції, ціни та конкуренції. Попит і пропозиція найкраще ураховує інтереси покупців і продавців, і утворена ринкова ціна в результаті їх взаємодії, відображає реальні тенденції на ринку, його насиченість, на відміну від, наприклад, при централізованому встановленні цін. Це дає більшу економічну свободу учасникам ринкових відносин.

Вільна конкуренція є невід'ємною частиною ринкової економіки. Вона припускає наявність багатьох незалежних як продавців, так і покупців кожного ресурсу та кінцевого товару або послуги. Кожний з цих економічних суб'єктів сам по собі не в змозі вплинути на ціну, за якою реалізується той чи інший товар. Тому виробники прагнуть впровадити нові технології виробництва для зниження витрат виробництва, чи інші шляхи зниження витрат. Це призводить до зниження ціни і більшої доступності товарів. До того ж при вільній конкуренції всі рівні і знаходяться в рівних умовах, що сприяє економічній справедливості. Проте як і приват власність вона не гарантує соціальної рівності.

Мінімальне державне втручання є одною з ключових ознак. Державне втручання в економіку в основному обмежується захистом приватної власності та формуванням правового середовища діяльності економічних суб'єктів через закони, укази, постанови. Проте як ми побачили криза 29-33 років вказала на низку недоліків цієї ознаки.

Тож, якщо проаналізувати все вище сказане можна виділити, що головними перевагами ринкової системи є те, що ресурси ефективно розподіляються і спрямовуються у ті галузі, які найбільш необхідні суспільству, що призводить до максимальної економічної ефективності. Також ринок може функціонувати при наявності обмеженої кількості інформації, досить мати інформацію про витрати виробництва та ціну.

Ринок швидко змінюється, відповідно до змін потреб у тому чи іншому товарі чи послузі. Виробники також прагнуть до оптимально використання досягнень НТР, нових технологій, що дає тимчасову, але перевагу над конкурентами. Виробники та споживачі вільні у своїх діях, можуть виробляти та споживати, що бажають.

Необхідно згадати і недоліки ринкової системи, які призвали до величезної кризи. Ринкова система допускає і навіть стимулює згасання її головного контролюючого механізму - конкуренції. Вільна конкуренція - є ідеалом, якого досягти неможливо, і в міру її згасання втрачається суверенітет споживача, втрачається ефективність розподілу ресурсів, в чіткій відповідності до бажань споживача. Тому на практиці ми спостерігаємо це у тому, що ринок орієнтується на виробництво не суспільно важливих товарів, а тих, що принесуть найбільший прибуток виробнику. Приватна власність дозволяє найбільш „спритним” підприємцям нагромаджувати величезну кількість матеріальних ресурсів, а право спадщини посилює з часом це нагромадження, що призведе до нерівномірного розподілу грошових доходів.

Також у ринковій системі не існує механізмів для боротьби з негативним впливом виробництва, захисту навколишнього середовища, перерозподілу ресурсів, використання тих ресурсів, що належать усьому людству. Також абсолютно відсутні стимули до виробництва суспільних благ, фундаментальних досліджень в науці.

Разом з тим, треба пам'ятати, що за умов ринку загострюються соціальні проблеми, виникає проблема зайнятості працездатного населення, проходить розшарування різних верств населення, загострюється проблема соціального захисту малозабезпечених сімей та окремих соціальне вразливих груп громадян (молодь, пенсіонери, інваліди), можливе також зростання злочинності, особливо організованої, з'являються нові види злочинів, зокрема у сфері економіки.

4. Командно-адміністративна система

Командно-адміністративна - на основні питання економіки відповідає централізованим плануванням та директивними методами управління. Прикладом такої системи була економіка колишнього СРСР та інших соціалістичних країн. Нині офіційно цієї системи дотримуються Кубі і Північна Корея.

Основні ознаки:

Держава є монопольним власником усіх ресурсів навіть стосовно праці (робоча сила тут не є товаром), оскільки можливості пересування громадян обмежуються паспортною пропискою і відсутність можливості альтернативного використання (крім держпідприємств) здібностей людей, і забезпечує виробників засобами виробництва за допомогою їх прямого розподілу. Виробники створюють продукт, що стає власністю держави. Держава частину створеного продукту (предмети споживання) держава поставляє на псевдо ринок ( псевдо ринок тому, що обсяг та структура даного ринку визначається не споживачем, а державою, ціни формуються під впливом держави, а не під впливом попиту й пропозиції). Держава відшкодовує робітникам їх премію, сплачуючи зарплату. А витрати на споживання привласнює як доходи від реалізації.

Негативною рисою є існування чорного ринку. Він є результатом незадоволених потреб з одного боку., а з іншого боку - невикористаних ресурсів ( за причини неможливості їх раціонального використання.

Також держава бере на себе прийняття основних управлінських та виробничих рішень, щодо розвитку економіки на всіх рівнях. Найчастіше це робилось навмання, як, наприклад, в колишньому СРСР. Вироблялося продукції більше, ніж потрібно. Це робилося лише задля збільшення показників. Часто траплялось так, що надлишок продукції йшов за безцінь на експорт.

Одною з головних ознак є директивні методи управління, які були обов'язкові для виконання, що обмежувало економічну свободу. Наприклад, ціноутворення проводилось без урахування реальних тенденцій на ринку, що призводило за часту до надлишків та дефіцитів. Ресурси централізовано виділялися для реалізації державних програм.

Конкуренція відсутня, як і мотивація до розширення виробництва, його покращення та впровадження нових технологій, тощо. Тому, не дивно, що наслідком є монополізм та панування виробника над споживачем.

Проте ця система має ряд переваг, які в свій час дали змогу вийти з економічної кризи. По-перше, оскільки держава є монополістом усіх видів ресурсів, тому вона в змозі швидко централізувати та нагромаджувати капітал і швидко його спрямовувати у пріоритетні галузі. По-друге, це можливість забезпечення повної зайнятості, яка, до речі, не завжди є ефективною. Тобто, це запобігання масовому безробіттю, убожінню, шляхом перерозподілу доходів, надання коштів на утримання безробітних. Або направляючи їх на колективні роботи ( до речі, так були збудовані більшість автобанів у Німеччині). Адміністративно-командна система є більш соціально спрямованою, тому забезпечується безкоштовна освіта, охорона здоров'я та вирішення цілої низки соціальних проблем.

Модель круговороту ресурсів, продуктів та доходів в умовах командно - адміністративної економіки

Чорний ринок

виручка від Споживчі витрати

реалізації товари і

послуги продукти

Підприємства ресурси Держава зарплата Населення

товари праця

послуги

продукти

продукти споживчі витрати

Псевдоринок

5. Змішана економічна система

Змішана економіка [2] c.150 - це така економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком, так і державою, без переважання одного з них.

Ідеї змішаної економіки виникли Із XIX ст. І об'єктивної необхідності розв'язання цілої низки соцІально-економічних проблем ( кризовість, інфляція, безробіття, зубожіння). На думку окремих вчених, розв'язувати ці проблеми може лише держава. Подальший розвиток теорії змішаної економіки отримала в працях вчених як Кейнс, Чейс, Самуельсон тощо. Сутність змішаної економіки полягає в тому, що в ній поєднуються регулююча роль ринкового механізму та державне регулювання економіки.

Універсальної моделі змішаної економіки не існує, в реальній дійсності сформулювалися окремі її національні моделі ( Японія, Німеччина, США). Вони відрізняються в першу чергу співвідношенням ринку та держави.

У сучасних умовах прийнято розрізняти три основні варіанти моделі змішаної економіки: 1) консервативний; 2) ліберальний; 3) соціал-реформістський.

Економічна система змішаного типу зберігає риси, що належать вільному ринку: приватна власність, вільне підприємництво, особистий інтерес, функціонування ринкового координуючого механізму.

Разом з тим з'являються нові властивості економічного співробітництва людей. Вони пов'язані зі змінами в конкуренції та новою економічною ролю держави.

Економічна діяльність держави розширює свої економічні функції, активно здійснює регулювання економічних процесів.

Змішані системи мають такі загальні риси:

1. Переплетіння, взаємопроникнення і взаємодоповнення ко-лективного, приватного і державного господарств, а також взаєм-ний перехід одного типу господарства в інший. Саме тому змішане суспільство називають ще поліформічним.

Багатоукладність і взаємопроникнення економік різних типів зумовлене економічною і соціальною доцільністю за умов об'єк-тивного процесу розвитку економіки, для якої характерно, з одно-го боку, зростання усуспільнення господарства і піднесення на цій основі економічної ролі держави, а з іншого -- зростання ролі економічного відособлення, що зумовлює все більш широке вико-ристання ринкових відносин.

2. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Досягти цього можна лише на основі зро-стання регулюючої ролі держави, яка має, з одного боку, втру-чатись в економіку там, де ринок не може реалізувати певні по-треби суспільства: захист недієздатних верств населення, розвиток охорони навколишнього середовища і обороноздатності країни, держава має регулювати економічні та соціальні процеси. А з ін-шого боку, діяльність певних господарських структур може бути ефективною лише за умов ринкового саморегулювання. В такому випадку держава не повинна втручатися в їхню діяльність. Отже, для поліформічного суспільства характерно поєднання саморегу-лювання і регулювання економіки.

3. Демократична форма управління спроможні забезпечити еко-номічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалі-зації потенцій кожної людини. Лише на цьому шляху може сфор-муватися громадянське суспільство, у якому домінує соціальна злагода.

4. Динамізм, висока ефективність економіки плюс гарантія екологічної безпеки. Держава заохочує сприятливі екстерналії та штрафує шкідливі.

5. Економіка країни відкрита і розвиток країни спрямовується на рівень необхідний для виходу на світовий ринок, але із забезпечення конкретно спроможності вітчизняних підприємств.

5.1 Традиційна економічна система

Традиційна економічна система мас такі основні ознаки.

1. Виробництво, розподіл та обмін базується на звичаях, тра-диціях, культових обрядах. Релігійні та кастові цінності первинні щодо інших форм економічної діяльності. Саме спадковість і ка-стовість домінантно визначають економічну роль індивідів. Тому люди займаються тим, чим займалися їх батьки і так далі.

2. У традиційній економічній системі продукт виробляється для потреб самого виробника. Тобто тут немає суспільного поді-лу праці. Кожна господарська одиниця спирається на власні виробничі ресурси і виконує всі роботи, починаючи з добування сировини та закінчуючи підготуванням продуктів до споживання. Відповідно, у традиційній системі переважає універсальна праця. Поділ праці певною мірою наявний лише всередині даного виробничого осередку (насамперед за статтю і віком).

Зі зростанням виробництва та розвитком поділу праці зв'язки між виробниками і споживачами ускладнюються. Уже і в тради-ційній системі виробництво та споживання відокремлені одне від одного в часі і просторі: виробник споживає вироблені продукти не тоді, коли він зайнятий їх виробництвом, і не там, де він їх ви-робляє. Проте в традиційній системі це відокремлення відбувається в межах єдиної виробничої одиниці. Отже, традиційна економічна система -- замкнута виробнича система.

3. Економічний суверенітет виробника в традиційній системі необмежений зовнішніми умовами (ринковим або іншим механіз-мом). Тут найпростіше розв'язуються головні проблеми органі-зації виробництва-- чого і скільки створювати, як це робити і для кого призначаються продукти, -- усе це визначають суб'єкти Господарювання, орієнтуючись на внутрішньогосподарське спо-живання. І лише обмеженість виробничих ресурсів (найчастіше природного походження) може бути чинником, який детермінує дії виробника, не дає змоги виконати ті чи інші бажані завдання. Інакше кажучи, традиційній системі (як і будь-якій іншій) прита-манна суперечність між обмеженістю ресурсів і безмежністю по-треб.

4. У традиційній економічній системі природною формою ба-гатства є натуральний продукт-- матеріальні блага, що безпосе-редньо задовольняють потреби людей (засоби виробництва або життєві блага).

5. Традиційна економічна система є механічною цілісністю, тобто між виробничими осередками немає економічних взаємо зв'язків. Економічний суверенітет виробників має абсолютний характер. Зрозуміло, що сказане вище справедливе лише щодо національних економік із суто традиційною системою виробництва. Виробництво та споживання тут не опо-середковані обміном, а тому немає суперечності.

6. Традиційна економічна система початкове ґрунтувалася на общинній власності. Потім розвинулася приватна власність. Вона також використовувалася самим власником або іншими особами, Тому поєднання засобів виробництва в традиційній економічній системі може бути безпосереднім або опосередкованим. Останнє знову-таки може набирати форми позаекономічної (особистої) спонуки до праці або економічної (наймана праця).

7. Для традиційної економічної системи характерне використання найпростіших знарядь праці (мотика, соха, лопата, плуг, граблі, серп і т. ін.) і кустарного інструменту.

У ціло-му, традиційна система відповідала тому рівневі розвитку проду-ктивних сил і виробничих відносин, що уможливлюють задово-лення потреб людей, незначних за обсягом і примітивних за структурою.

6. Перехідна економіка

В структурі сучасного світового господарства найбільш молодою є група країн з перехідною економікою. Це країни, які здійснюють перехід від адміністративно-командної до сучасної ринкової( змішаної) економіки. Ця група країн поділяються на 3 групи

- центральна та східна Європа - початок переходу 3 80-х років;

- республіки колишнього СРСР - початок переходу в 90-х роках;

- Китай, Монголія, В'єтнам - початок переходу в 70-х роках.

При з'ясуванні сутності перехідної економіки, слід відзначити, що саме поняття перехідної економіки не є новим в економічній науці і історії. Так, зокрема історії знайомі переходи від аграрної до індустріальної цивілізації, від феодалізму до капіталізму, від капіталізму до соціалізму.