Типи і моделі економічних систем

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема

ТИПИ І МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

Поняття “система” є одним з найважливіших в усіх і науках, а також в усіх видах практичної діяльності. Воно підкреслює ту обставину, що всі явища і процеси у світі взаємопов'язані, взаємодіють, впливають одне на одне. Система - це сукупність елементів, що знаходяться між; собою у певних відносинах та зв'язках і створюють певну цілісність. Система характеризується деякими ознаками. До найважливіших ознак належить, по-перше, те, що вона складається з множини елементів, по-друге, що вони певним чином, впорядковані і взаємопов'язані та взаємодіють між собою, по-третє, її елементи складають цілісність, єдність. Одна з найхарактерніших ознак системи - підпорядкованість її певній меті. Виходячи з такого поняття системи, можна визначити й економічну систему. Це сфера суспільства, що включає всю взаємопов'язану сукупність різноманітних видів економічної діяльності, здійснюваної у межах певного природного середовища. Вона виступає як цілісна єдність усіх суб'єктів економічної діяльності, що знаходяться між; собою у взаємозв'язку та взаємодії.[12]

Економічна система включає такі елементи: 1) провідний тип власності на ресурси; 2) основні групи суб'єктів суспільного виробництва і відносини між ними; 3) економічну форму результатів виробництва; 4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання; 5) загальні економічні закони. У літературі така структура економічної системи розглядається, як правило, через призму взаємозв'язку продуктивних сил, виробничих відносин (соціально-економічних, організаційно-економічних) та надбудовних відносин у тій їх частині, яка “обслуговує” економіку через формування “стереотипів” господарської поведінки людей. Слід зауважити, що підхід до системного аналізу економічних процесів, побудований на характері власності, не дозволяє, на думку багатьох учених, пояснити істотні відмінності в організації господарства в країнах однієї суспільно-економічної формації, оскільки він абстрагується від реальних товарно-грошових відносин.

Історія розвитку суспільства являє собою цілий ряд економічних систем, які змінювали одна одну. В економічній науці існують різні підходи щодо їх класифікації. Найбільш поширена класифікація всього розмаїття підходів на основі двох ознак: за формою власності на засоби виробництва, за способом управління господарською діяльністю. Відповідно до цих класифікаційних ознак виокремлюють традиційну, адміністративно-командну, ринкову та змішану економічні системи. Проте існують різні підходи до класифікації економічних систем: формаційний, цивілізаційний та загальний економічний закон розвитку економіки.[4]

У вітчизняній політичній економіці тривалий період панував формаційний підхід до класифікації економічних систем, який розроблено і обґрунтовано у працях К. Маркса. Поняття економічної формації є наріжним каменем його методу. Саме економічна формація є основою суспільно-економічної формації, яка являє собою спосіб виробництва, що розглядається в єдності з ідеологічною і політичною надбудовою, з усіма характерними для нього формами діяльності людей.

Спосіб виробництва як єдність і взаємодія продуктивних сил і даного типу суспільно-виробничих відносин становлять економічну формацію суспільства.

К. Маркс досить детально розкрив сутність таких економічних формацій (способів виробництва), як первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична. Це сукупності специфічних соціально-економічних відносин у взаємодії з рівнем і характером розвитку продуктивних сил.

З точки зору формаційного підходу доцільно в курсі політичної економії розглядати дві протилежні, можна сказати антагоністичні економічні системи або формації - капіталістичну у вигляді моделі чистого капіталізму і комуністичну (соціалістичну).

Чистий капіталізм характеризується приватною власністю на ресурси і використанням системи ринків для координації економічної діяльності та управління нею. У такій системі поводження кожного її учасника мотивується його особистими, егоїстичними інтересами. Кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень.

Комуністична економіка характеризується суспільною власністю практично на всі матеріальні ресурси, централізованим прийняттям рішень та їх реалізацією через директивне планування, інструкції і команди. Підприємства є державною власністю і здійснюють виробництво на основі централізованих планових показників. Ринок робочої сили відсутній. Виробничі і фінансові ресурси розподіляються централізовано між галузями і підприємствами. Роль товарно-грошових відносин в економічних відносинах мінімізована.

В останні роки у вітчизняній економічній науці дедалі важливіше місце посідає цивілізаційний підхід, який по-іншому визначає закономірні ступені розвитку економічної системи.

Відмінна риса людської цивілізації - її гуманістична спрямованість. Задоволення потреб людини є кінцевою метою виробництва. Задоволення потреб у свою чергу народжує нові потреби, для задоволення яких потрібен подальший розвиток виробництва. Отже, суперечність між потребами та інтересами людини, з одного боку, і рівнем розвитку виробництва - з другого, взаємодія між ними є рушійною силою економічного прогресу, тобто розвитку суспільного виробництва і людини. Людина - не лише головна продуктивна сила виробництва, але і його безпосередня мета.

Систематизуючим елементом цивілізаційного методу є розвиток продуктивних сил і такої їх складової, як технологічний спосіб виробництва. Він являє собою знаряддя праці в поєднанні з матеріалами, технологіями, енергією, інформатикою та організацією виробництва.

За цивілізаційним підходом ми можемо виділити три типи економічних систем:

- аграрну, або традиційну;

- індустріальну;

- постіндустріальну.

Розвиток і вдосконалення засобів виробництва породжують нові технології та нову організацію виробництва, нові системи управління. Це неминуче зумовлює виникнення нових виробничих відносин, оскільки так чи інакше змінюються їх складові; соціально-, техніко-, і організаційно-економічні відносини. Проте виробничі відносини мають специфічну властивість з часом відставати від рівня розвитку продуктивних сил, здійснюючи таким чином гальмівний вплив на останні. У такій ситуації виробничі відносини підлягають реформуванню з метою створення умов для подальшого прогресивного розвитку продуктивних сил. Реформуються відносини власності, розподілу, ринкові відносини тощо.

Діалектика взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин підпорядковується загальному економічному закону розвитку як економічної, так і суспільно-економічної формації чи системи. Цей закон називають загальним економічним законом відповідності. За ним усі структурні елементи економічних відносин за якісними параметрами і співвідношеннями між собою мають відповідати досить адекватно рівню розвитку і характеру продуктивних сил.

Даний закон має враховуватися як при формаційному, так і при цивілізаційному підході до вивчення типів економічних систем, закономірностей їх розвитку. Він регулює розвиток економічних систем і економічних формацій, усуваючи суперечності між продуктивними силами і виробничими та іншими економічними відносинами, приводячи останні у відповідність до характеру і рівня розвитку продуктивних сил.[10]

Критерії існування та розвитку економічних систем в сучасній економічній літературі обґрунтовуються здебільшого на основі цивілізаційного та формаційного підходів, а також похідних від них критеріїв. Водночас деякі вчені використовують критерії, які не можна точно класифікувати. Українські вчені А. Задоя та Ю. Петруня розмежовують три типи економічних систем (вільний, або “чистий”, ринок; змішану економіку; централізовану планову або командну економіку) залежно від співвідношення ринкового і державного регулювання, що склалося в економіці тієї чи іншої країни.

Американський економіст Річард Вітлі виокремлює шість типів економічних систем залежно від інтенсивності зв'язків між економічними операторами:

1) роздрібнені системи (конгломерати малоорганізованих і не пов'язаних між собою фірм, які стихійно виникають);

2) координовані промислові райони (сукупність малих, абсолютно незалежних фірм, що встановлюють зв'язки між собою шляхом створення різних союзів);

3) роз'єднані системи (відрізняються протистоянням великих організованих сил, не схильних вступати у будь-які зв'язки між собою);

4) державно організовані системи (ринкові системи, що характеризуються високим ступенем державного втручання);

5) системи, основані на співробітництві (економічні системи, яким властивий високий рівень концентрації і широкий розвиток різних видів союзів і співробітництва між великими фірмами);

6) системи з високим ступенем координації (здійснюються через різного роду внутрішньогалузеві і міжгалузеві об'єднання, які, оминаючи ринок, координують значну частину економічної діяльності).

Трьома основними вимірами економічної системи автор називає власність, сукупність реальних відносин ринкової конкуренції, управління.[12]

Розглянувши основні теоретико-методологічні підходи до типологізації економічних систем, охарактеризуємо типи цих систем за класифікацією на традиційну, командно-адміністративну, ринкову та змішану.

Традиційна (самодостатня) економіка ґрунтувалась на традиціях, звичаєвому праві, обрядах, які віками визначали виробничу та інші види діяльності людей. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як розподіляти та споживати. Такі економічні системи дуже неохоче сприймали технічний прогрес, нові форми економічних відносин, тобто все те, що визначає поступальний соціально-економічний розвиток суспільства. Хоча традиційні економічні системи притаманні далекому минулому, деякі їх риси і нині властиві слабко розвиненим країнам.

Найбільш характерними рисами традиційних економічних систем є те, що їм притаманне панування натурально-общинних форм господарювання, багатоукладність економіки, виробництво, розподіл та обмін здійснюються на основі звичаїв, традицій і культових обрядів, які є первинними порівняно з новими формами економічної діяльності. Виробництво матеріальних і нематеріальних благ здійснюється за допомогою примітивної техніки з широким застосуванням ручної некваліфікованої праці з найпростішими формами її організації та за наявності слабкорозвиненої інфраструктури. Наслідком такого стану основних складових традиційної економічної системи є соціально-економічний застій, бідність і зубожіння основної частини населення. Стійке зростання його чисельності порівняно з низькими темпами економічного розвитку супроводжується високим рівнем безробіття та низькою продуктивністю праці.

В сучасних умовах країни зі значними залишками традиційної економіки розвиваються під впливом іноземного капіталу, є постачальниками сировини та матеріалів для світового господарства, слугують ринками збуту готової продукції економічно розвинених країн світу.[4]

Адміністративно-командна система господарювання (яку називають централізовано-плановою) характеризується тим, що в ній усі ресурси є власністю держави, яка здійснює централізоване управління економікою на всіх рівнях. Особливостями цієї системи є те, що ще до початку процесу виробництва визначається перелік і обсяги вироблюваних матеріальних і нематеріальних благ та як, ким і за допомогою яких ресурсів вони будуть вироблятись. Спостерігається надмірна централізація ресурсів, їх розподіл здійснюється не на основі попиту і пропозиції, а з єдиного центра шляхом прикріплення виробників до споживачів, завдяки залежності останніх від перших. Сфера товарно-грошових відносин обмежена, не повністю задовольняються суспільні потреби внаслідок наявності хронічного дефіциту товарів і послуг, слабко поєднуються економічні інтереси учасників виробництва, і як наслідок - їх незацікавленість в інтенсивній праці та низька ефективність виробництва. Також відбувається колективне прийняття господарських рішень за допомогою централізованого планування та централізованого ціноутворення, відсутня конкуренція, адже планом визначаються такі обсяги вироблюваної продукції, які необхідні для задоволення потреб на певному часовому проміжку.

Головні елементи цієї системи - жорстке директивне планування, контроль держави над економікою, пріоритет адміністративних стимулів виробництва над економічними, монополізм виробників і їх панування над споживачами, переважання державного сектора в народному господарстві.

Адміністративно-командній економічній системі притаманний ряд переваг:

– можливість нагромадження значних за обсягом виробничих ресурсів для вирішення тактичних і стратегічних завдань шляхом їх перерозподілу в ті галузі і сфери, які визначені пріоритетними;

– забезпечується повна, хоча не завжди раціональна та ефективна зайнятість населення, що дає змогу уникнути масового та хронічного безробіття, зубожіння людей;

– беруться до уваги такі основні суспільні потреби, як освіта, охорона здоров'я тощо, які задовольняються за рахунок централізованих коштів на певному рівні і доступні усім членам суспільства.[4]

Третім типом економічної системи є ринкова економіка. Це економіка, що базується на повній самостійній відповідальності та економічній свободі дій суб'єктів економіки, її основою є товарно-грошові відносини, приватна власність і вільна конкуренція виробників і споживачів. Ринкова економіка, насамперед, пов'язана з приватною власністю на економічні ресурси. Основні економічні рішення приймаються самостійно як виробниками, так і споживачами. Перші на власний ризик вирішують, що і як виробляти, а другі самостійно вибирають, яку і у кого придбати продукцію. На вибір впливає ряд чинників, насамперед ціна продукції.

Характерною ознакою ринкової економіки є ринкові механізми її збалансованості. Саме вони забезпечують поєднання інтересів виробників і споживачів та підтримують збалансованість між потребами та економічними ресурсами. Поведінка ринкового суб'єкта цієї системи визначається його економічними інтересами, реалізація яких завдяки конкуренції та іншим ринковим механізмам забезпечує суспільні інтереси. При цьому держава не втручається у вільну гру сил, підприємець в економічній сфері може робити, що бажає, або не робити, крім випадків, коли він вступає у конфлікт із законами.

Ринкова економіка пройшла тривалий шлях розвитку. Першою моделлю цієї системи була економіка вільної конкуренції, або класичного капіталізму, що виникла у XVII ст. та існувала до початку XX ст. Вона функціонує на основі приватної, як правило, індивідуальної власності на економічні ресурси. Економічну діяльність здійснює велика кількість незалежних виробників, кожен з яких самостійно вирішує, які блага виробляти, у якій кількості, якими засобами і кому їх реалізувати. У той самий час існує і значна кількість незалежних споживачів, кожен з яких самостійно обирає, яку продукцію і у яких виробників купувати. Поведінка кожного учасника економічної діяльності мотивується його особистими інтересами, спрямованими на максимізацію свого доходу. Вона базується на особистій свободі кожного суб'єкта економіки, що дозволяє кожному підприємцю самостійно визначати сферу бізнесу, а кожному працівнику вільно пересуватися на ринку праці.

Ринкова економіка вільної конкуренції, як показала практика її функціонування, характеризується рядом позитивних рис. Вона забезпечує ефективне використання економічних ресурсів, сприяє розвитку науково-технічного прогресу, забезпечує економічне зростання і підвищення рівня життя. Водночас їй притаманні також: значні недоліки. Це і породження монополізму, і нездатність забезпечити виробництво так званих суспільних благ, і поглиблення диференціації доходів, і нездатність розв'язати важливі соціальні та економічні проблеми. Ці недоліки економіки вільної конкуренції особливо рельєфно виявились у першій половині XX ст. їх загострення призвело до змішаної економіки, тобто економічної системи, що функціонує на основі ринкового механізму та державного регулювання економіки.

Найхарактернішою ознакою змішаної економіки є активна роль держави у економічній сфері, що виявляється як у створенні державного сектора економіки, так і у істотному впливі держави на грошовий обіг, фінансово-кредитну систему, механізм ціноутворення та монополії. Основою цієї системи залишається приватна власність, але відбувається її розпорошення, бо переважаючу роль в економіці відіграє її акціонерна форма. Водночас формується і значно розширюється державна власність як у сфері виробництва, так і, особливо, у сфері розподілу благ. У змішаній економіці певною мірою обмежується вільність ринку, бо поряд із конкуренцією на нього впливає держава, зокрема на процес ціноутворення. При цьому активно використовуються такі методи впливу держави на економіку, як індикативне планування, державні замовлення, економічне стимулювання, протекціонізм, програми розвитку окремих галузей економіки та регіонів. Державне регулювання економіки дає можливість скоригувати попит та пропозицію на макрорівні, впливати на збалансованість економіки.

Різновидом змішаної економіки є так звана шведська модель. Це своєрідне поєднання соціальних цілей із системою вільного підприємництва. Основоположним принципом цієї моделі є розмежування двох функцій: 1) створення багатства і 2) його розподіл. Перша виконується приватним сектором за принципом вільного підприємництва. Друга здійснюється шляхом прямого втручання уряду, аби компенсувати і виправити способи розподілу доходів через механізми вільного ринку, визнані несправедливими. Основою системи залишається приватна власність, відчуження якої вважається економічно неефективним. Вона зумовлює і максимізацію прибутку як дієвого стимулу ефективного господарювання, насамперед використання економічних ресурсів. У цьому напрямі діє і ринковий механізм. А роль уряду полягає у сприянні створенню багатства соціальне справедливими способами та гарантії справедливого розподілу. Таку модель називають соціальною ринковою економікою.[12]

У сучасному глобалізованому світі функціонують і розвиваються різні моделі економічних систем. Відомо, що всі країни, які йдуть ринковим шляхом, мають різні ринкові моделі. Світовий досвід виробив три основних види моделей переходу до ринкової економіки: еволюційну; “шокової терапії”; жорсткого регулювання. Модель еволюційного переходу до ринку, ґрунтуючись на поетапному і поступовому введенні ринкових відносин, припускає надто тривалий шлях переходу (10-15 років), що в умовах гострої кризи економіки є неприйнятним. Модель “шокової терапії”, пов'язана з одночасним введенням у дію всіх атрибутів ринку та одночасним переведенням економіки на ринкові рейки, призводить на першому етапі до надмірної інфляції, безробіття і падіння виробництва. Модель жорсткого регулювання переходу до ринкової економіки базується на державному регулюванні цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків населення - з другого. У її основу покладено стимулювання підприємництва і “заморожування” соціальних гарантій. Ця модель вимагає сильних дій уряду і по суті зберігає диктат адміністративно-бюрократичної системи.[6]

Українська держава, що утворилася після розпаду СРСР на даному етапі перебуває на шляху трансформації економічної системи. Проте, цей процес є досить складним, оскільки від адміністративно-командної системи ми відійшли, а до стійкої ринкової системи так ще і не дісталися. В чому ж проблема?

Специфікою економіки України є і те, що в ній переважного розвитку набули промисловість (особливо важка) і сільське господарство. Тут виробляється понад 80 відсотків суспільного продукту. Враховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, нам недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів Адама Сміта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення у “стихійному режимі”, самопливом. Такий шлях не тільки неефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України повинні бути сучасні розвинені країни, для яких характерна змішана економіка, що ґрунтується на різних формах власності, однак домінуючою при цьому є приватна власність, високий ступінь конкуренції та помірковане державне втручання в економіку, високий соціальний захист населення, - соціальна орієнтація щодо економічного розвитку.

Слід враховувати, що ринкову економіку не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимось зразком, як до цього дехто закликає. Ринок - невід'ємний елемент економіки, її розвитку, особливостей. Тому і моделі ринкової економіки різні в Японії, Італії, Бразилії, Алжирі. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове забезпечення його інститутів, науково обґрунтовані правові засади.

Побудова такого ринку зайняла значний час і базувалася на добре розвинених товарно-грошових відносинах. Сучасні розвинені країни на це витратили весь повоєнний період (3-4 десятиліття); Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур - приблизно два десятиліття. При цьому ринок “маленьких азіатських драконів”, як називають себе ці країни, хоч і є розвиненим, істотно відрізняється від ринку європейських країн та американського. Він, як вважають спеціалісти, не є тиловою моделлю відкритої ринкової економіки.[7]

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в режимі самопливу призводить до великих втрат і відкидає суспільство на десятки років назад. Орієнтиром для нас повинні бути розвинені країни зі змішаною економікою. Україна не повинна нікого копіювати, повторювати, а має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям нашого розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу.

конкуренція капіталізм командний ринок

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Дідківська Л. Державне регулювання економіки. [Електронний ресурс] / Дідівська Л. - Режим доступу // http://library.if.ua/book/72/5234.html

2. Крайник О., Третяк Г.Сучасна економічна теорія./Крайник О., Третяк Г.// Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2012. 240с.

3. Самуельсон П. Підприємство в системі ринкових відносин. [Електронний ресурс] - Режим доступу // http://optikomt.narod.ru

4. Федоренко В.Політична економія. [Електронний ресурс] / Федоренко В. - Режим доступу // http://pidruchniki.ws/12281128

5. Шевчук О. Особливості розвитку підприємства в Україні. [Електронний ресурс] - Режим доступу //http://www.nbuv.gov.ua

6. Концепція переходу Української РСР до ринкової економіки. [Електронний ресурс] - Режим доступу //http://uazakon.com

7. Особливості становлення ринкової економіки в України. Моделі і шляхи переходу до ринкової економіки. [Електронний ресурс] - Режим доступу //

http://pidruchniki.ws/13290511/politekonomiya/osoblivosti_stanovlennya_rinkovoyi_ekonomiki_ukrayini_modeli_shlyahi_perehodu_rinkovoyi_ekonomiki

8. Підприємство як підприємницька структура. [Електронний ресурс] - Режим доступу //http://agroua.net/economics/documents/category-67/doc-136/

9. Типи економічних систем: їх характеристика. [Електронний ресурс] - Режим доступу // http://cybportal.univ.kiev.ua/wiki

10. Типи економічних систем та критерії їх класифікації. [Електронний ресурс] - Режим доступу //http://studentam.net.ua/content/view/5347/132/

11. Типи і моделі економічних систем та їх еволюція. [Електронний ресурс] - Режим доступу // http://pidruchniki.ws/ekonomika

12. Суть, структура та типи економічних систем. [Електронний ресурс] - Режим доступу // http://lawukr.com/struktura-i-etapi-ekonomichnih-sistem

Размещено на Allbest.ur