Система методів, спрямованих на забезпечення санації підприємств

Поточні зобов"язання

На ЗАТ "Спецмеблі" коефіцієнт загальної ліквідності на початок року дорівнював 0,76.

Кзл = (5832 - 3143,3) / 3522 = 2688,7 / 3522 = 0,76

Це трохи нижче від того, що необхідно. Достатнім вважається коефіцієнт загальної ліквідності, який дорівнює 1. Чим вищий Кзл, тим більша ймовірність погашення підприємством боргів.

На кінць року Кзл склав 1,28, тобто він збільшився на 0,52 або на 68,4%, в порівнянні з минулим роком.

Кзл = (7845,8 - 4274) / 2800,3 = 3571,8 / 2800,3 = 1,28

в) Коефіцієнт поточної ліквідності, або загальний коефіцієнт покриття.

Кпл = поточні оборотні активи / короткострокові забов'язання На початок року Кпл склав 1,66 ( Кпл = 5832 / 3522 = 1,66 ) , а на кінець року - Кпл = 7845,8 / 2800,3 = 2,80 Коефіцієнт покриття ( загальний ) дає загальну оцінку ліквідності активів, і показує, скільки гривень поточних активів підприємства доводиться на 1 гривню поточних обов'язків.

Логіка вирахування даного показника полягає в тому, що підприємство погашає короткострокові обов'язки основним чином за рахунок поточних активів; відповідно, якщо поточні активи перевищують поточні обов'язки, підприємство може розглядатися як успішно функціонуюче ( по крайній мірі теоретично ). Розмір перевищення і задається коефіцієнтом покриття. Значення показника може значно варьювати по галузям і видам діяльності, а його розумне зростання в динаміці звичайно розглядається як благоприємна тенденція.

Окремо можна виділити коефіцієнт банкрутства, що розраховується за формулою:

Кб = забов'язання / підсумок балансу Для нашого підприємства він на початок року складав 0,37

Кб = 3801,1 / 10167,7 = 0,37 ,

а на кінець року коефіцієнт банкрутства став дорівнювати 0,11

Кб = 2906,1 / 25462,9 = 0,11 .

Отже Кб на кінець 2002 року зменшився на 0,26 або на 70,3 %

0,26/0,37 х 100% = 70,3 %.

Це добре, адже значення цього показника не повинно перевищувати 0,5.

Якщо цей рівень перевищенно, можна зробити припущення, що підприємство

перебуває на межі банкрутства.

2.3. Заходи, які можуть бути вжиті до підприємства, що фактично є банкрутом.

Основою наступного етапу є формування груп фінансової стійкості підприємств за визначеними критеріями. Пеердбачається, що такими критеріями можуть бути коефіцієнт поточної ліквідності ( нормативне значення - 2 ) та показник оптимального співвідношення позикових і власних засобів ( значення показника нее повинно пербільшувати 1 ). Залежно від цих значень сформовані такі групи підприємств:

- платоспроможні й фінансово стійкі підприємства, у яких коефіцієнт поточної ліквідності у ретроспективі не опускається нижче від мінімально допустимого значення, а коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів не перевищує 1. Вони характеризуються регулярним перевищенням поточних активів над поточними зобов"язаннями, постійним погашенням виникаючої заборгованості як перед кредиторами, так і перед бюджетом і преважанням розміру власного капіталу над розміром позикового;

- підприємства-банкрути, у яких коефіцієнт поточної ліквідності не досягає мінімального рівня, а коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів перевищує 1 і постійно зростає. Такі господарюючі суб'єкти характеризуються стійким перевищенням величини позикових засобів над сумою власного капіталу і хронічною неплатоспроможністю;

- підприємства з недостатнім рівнем фінансової стійкості, у яких один із коефіцієнтів, що розглядаються, перебуває у допустимих межах, а другий виходить за встановлені межі. Особливість подібних господарюючих суб'єктів полягає у тому, що платоспроможність у них періодично знижується, потім вона знову може зростати. Це виникає залежно від умов, що складаються на даний момент, і викликає коливання фінансової стійкості. Але такі підприємства, як правило, мають потенційні можливості для підвищення своєї фінансової стійкості

у разі використання певних стабілізуючих заходів. До цієї групи належить більшість господарюючих суб'єктів України. Саме подібні підприємства складають резерв національної економіки.

Зіставивши результати дослідження динаміки розвитку окремо взятого підприємства з характеристиками кожної групи, можна однозначно визначити, до

якої групи належить це підприємство.

Для підтвердження й уточнення отриманих результатів також додатково розраховується коефіцієнт банкрутства. Для підприємств, які віднесені до першої чи третьої групи, він не повинен перевищувати 0,5. Якщо ж визначено належність підприємства до другої групи, коефіцієнт банкрутства матиме значення вище від 0,5. Чим ближче цей показник до 1, тим вища вірогідність банкрутства.

Якщо підприємство визнане платоспроможним і фінансово стійким, тобто належить до першої групи, воно не є предметом нашого дослідження. Якщо ж підприємство за визначеним рівнем фінансової стійкості потрапляє у другу чи третю групу, для нього розробляється комплекс управлінських рішень.

Якщо господарюючий суб'єкт віднесений до групи хронічно неплатоспроможних

підприємств і значення розрахованого коефіцієнта банкрутства у нього наближається до 1, його подальше функціонування видається економічно недоцільним. Таке підприємство фактично є банкрутом, і щодо нього можуть бути вжиті такі заходи:

- реорганізація: якщо після виплати всієї суми заборгованості у суб'єкта підприємницької діяльності залишається майнових активів менше, ніж необхідно для його функціонування згідно із законодавством;

- санація: процедура, при якій юридична особа, що надає боржнику фінансову допомогу і преписує на себе його борги, встановлює умови його оздоровлення з

урахуванням власних інтересів ;

- ліквідація: якщо підприємство неплатоспроможне і його не можна продати,

воно повинне бути ліквідоване, а весь персонал звільнений.

Розділ 3. Ефективні схеми санації на підставі діючого законодавства України.

У редакції Закону України "Про банкрутство" від 14.05.92 р. №2343-XII все саме так і було. Дії арбітражних суддів і кредиторів були спрямовані на ліквідацію підприємств-боржників і продаж їх власності. На практиці з'ясовувалося, що під час ліквідації не задовольнялася жодна із сторін. А кредитори, як правило, отримували мізерні компенсації і зазнавали значних додаткових збитків під час процедури. Майно боржника у вигляді цілісного комплексу часто продати було неможливо.

Через два-три роки стало зрозуміло - в законодавстві про банкрутство необхідно змінити сам підхід до проблеми боргів, оскільки, незважаючи на наявність Закону, проблема боргів в Україні все-таки не розв'язувалася. Навпаки, до кінця 1999 року утворилися двісті з лишком мільярдів гривень "завислих" боргових зобов'язань. Як з'ясувалося, в структурі боргів переважала заборгованість перед бюджетом разом з відсотками і пенею.

Тому принцип задоволення вимог кредитора був змінений. В основу нової редакції Закону було покладено поняття "відновлення платоспроможності боржника". Основна роль в новому законі відведена керівникам санації або ліквідаторам: саме вони примусово, в рамках закону, зобов'язані вживати заходів з оздоровлення підприємства і задоволення безспірних вимог кредиторів. При цьому Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що набрав чинності з 01.01.2000 р. (далі - Закон про відновлення платоспроможності), передбачає кілька судових процедур - розпорядження майном боржника, мирову угоду, санацію, відновлення платоспроможності і, як надзвичайний захід, - ліквідацію боржника.

Боржнику дається змога самому оголошувати себе банкрутом, що надає йому переважне право при затвердженні санаційної програми і реальний шанс відновити платоспроможність підприємства. Ця практика в дев'яноста випадках із ста використовується на Заході. На жаль, переважна більшість директорів через незнання або за звичкою зволікають, очікуючи поки не вони самі, а їх кредитори розпишуть їм "правила поведінки". Передбачена досудова санація здійснюється на підставі ст. 3 Закону про відновлення платоспроможності та Постанови КМУ "Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств" від 17.03.2000 р. №515 (далі - Постанова №515).

На сьогодні роботі багатьох, навіть перспективних, підприємств перешкоджає величезна кредиторська заборгованість перед постачальниками, бюджетом, трудовим колективом. Жоден інвестор не буде вкладати кошти, знаючи, що його гроші підуть на погашення боргів підприємства.

У період з 1992 до 2000 року економіка країни "випробувала" чимало варіантів законного способу звільнення від боргового тягаря. До вашої уваги один з найпростіших і найрезультативніших способів звільнення підприємства від боргів.

На першому етапі керівництво організації скуповує акції у своїх працівників через підставні фірми. Досягти цього, зрозуміло, нескладно в умовах багатомісячної затримки виплати заробітної плати. Таким чином, поступово контрольний пакет акцій концентрується в одних руках.

На другому етапі реєструють три-чотири або більше нових організацій, засновниками яких є підставні особи. З цими новоствореними юридичними особами укладають договори оренди майна з правом викупу.

На третьому етапі здійснюється "викуп" майна, причому як засіб платежу часто використовують векселі різних фірм з тривалим терміном погашення.

На четвертому етапі власники майна виступають засновниками нового товариства, а все "викуплене" майно передається в статутний капітал новоствореної організації.

Внаслідок здійсненої операції виникає нова організація, не обтяжена боргами, як правило, приваблива для інвесторів, розширюється виробництво, створюються додаткові робочі місця, починають надходити податки та інші платежі до бюджету та до позабюджетних фондів, працівникам виплачують заробітну плату.

Статутний капітал старої організації оплачений або векселями, або неліквідним майном, або і першим, і другим. У цьому випадку кредитори, в тому числі держава, позбавляються можливості хоч якимось чином задовольнити свої претензії.

Тепер Закон про відновлення платоспроможності дає шанс кредиторам самостійно або об'єднавши зусилля навести порядок на проблемному підприємстві. Якщо керівництво або акціонери не хочуть "жити по-новому", санаційна програма кредиторів може реально змінити ситуацію і допомогти повернути кошти.

Реальними коштами при впровадженні антикризових програм є проекти оперативної і фінансової реструктуризації, глибокий санаційний аудит проблемного підприємства, комплекс юридичних заходів у роботі з дебіторською і кредиторською заборгованістю, переговори з усіма кредиторами і акціонерами і вироблення спільних дій, розробка інвестиційного проекту і залучення додаткових коштів.

Правова колізія на сьогодні полягає ще і в тому, що більшість справ про банкрутство ведеться в старому законодавчому полі, оскільки справи були порушені до 1 січня 2000 року. Кредитори, що подали свої позови після 1 січня, у жодному разі не могли задовольнити свої вимоги. Справа в тому, що, згідно з Законом про відновлення платоспроможності, від моменту подання позову до початку санації або ліквідації минає мінімум 395 днів.

Протягом всього цього часу проводяться підготовче, попереднє і підсумкове засідання арбітражного суду. У деяких країнах суди, які регулюють відносини в рамках законодавства про банкрутство, існують автономно через специфіку розглядів і складність процедури. В Україні прийняте рішення про призначення декількох десятків судів у Києві і областях для ведення справ про банкрутство. Досвід таких судів поки що невеликий, однак вже на сьогодні стали помітними деякі огріхи в законі, і надалі, очевидно, буде потрібне додаткове роз'яснення ВАСУ з окремих питань.

При вольовому рішенні кредиторів підприємства чекає довга процедура санації шляхом реорганізації і/або процедура фінансової санації. Оздоровлення підприємства - це завжди тривала, але результативна процедура, якщо сторони виявляють належну зацікавленість у її успіху. На цьому етапі можуть далі розвиватися симптоми банкрутства або, навпаки, підприємство почне відновлюватися. Загальних рекомендацій тут бути не може - кожне підприємство індивідуальне, хоч, звичайно ж, розроблені методики, що дозволяють жорстко витримувати курс, намічений кредиторами. Існує поняття як позасудової (досудової), так і судової санації боржника. Особливістю судової санації можна назвати контроль кредиторів боржника за вжиттям комплексу заходів щодо фінансово-економічного оздоровлення останнього, поновлення його платоспроможності і запобігання банкрутству. При проведенні позасудової (досудової) санації боржника роль кредиторів також значна, але ініціатором заходів щодо фінансового оздоровлення боржника виступає або він сам, або державний орган з питань банкрутства (для державних підприємств або підприємств зі значною часткою участі держави в статутному фонді - понад 25%).

Окремі нормативні акти, що набрали чинності за останні роки, регулюють діяльність держави з фінансового оздоровлення державних підприємств, що виявилися неспроможними (наприклад, Методика розробки планів реструктуризації державних підприємств і організацій, затверджена наказом Агентства з банкрутства від 02.06.97 р. №73).

У новій редакції Закону про банкрутство вже є норми, що регулюють заходи щодо запобігання банкрутству боржника, які здійснюються в рамках позасудових (досудових) процедур. Відповідно до ст. 3 Закону про відновлення платоспроможності, фундатори (учасники) боржника - юридичної особи, власник майна, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутству боржника.

Передбачена можливість отримання боржником фінансової допомоги в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань перед кредиторами, в обмін на зобов'язання перед особами, що надали таку допомогу. У порядку, встановленому ст. 3 Закону про відновлення платоспроможності, санатором визнається громадянин або юридична особа, що звернулася до арбітражного суду з відповідною заявою. Така заява, згідно зі ст. 10 Закону про відновлення платоспроможності, повинна бути подана протягом одного місяця від дня опублікування оголошення про порушення провадження справи про банкрутство в офіційному друкованому органі Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України. Заява санатора повинна містити письмове зобов'язання про переведення на нього боргу, а також умови проведення санації.

Включення цих норм до зазначеного Закону має чисто декларативний характер. Абсолютно очевидно, що особи, так або інакше зацікавлені в нормальному функціонуванні боржника, повинні щось робити для запобігання його банкрутству.

Суттю санації, згідно з Законом про відновлення платоспроможності, є переведення боргу на санатора

Дуже важливою в згаданому Законі є наявність особливостей позасудової (досудової) санації державних підприємств. Визначено, що така санація проводиться за рахунок коштів державних підприємств і інших джерел фінансування. Обсяг коштів для проведення санації за рахунок коштів державного бюджету України (читай - коштів, що відраховуються платниками податків) щорічно встановлюється Законом про державний бюджет України.

Щодо проведення судової процедури санації боржника, то в нині чинному Законі про відновлення платоспроможності санація боржника, у справі про банкрутство якого порушене провадження, передбачає переведення його боргу на санатора (санаторів).

Статтею 12 Закону про відновлення платоспроможності встановлено, що тільки в тому випадку, якщо до арбітражного суду надійшли пропозиції від бажаючих задовольнити вимоги кредиторів до боржника і виконати його зобов'язання перед бюджетом, за згоди зборів (комітету) кредиторів щодо термінів, приймається рішення про санацію. Якщо в санації підприємства-боржника виявили бажання брати участь кілька громадян або юридичних осіб, то добір санаторів здійснюється відповідними органами на конкурсній основі.

Далі у вказаній статті лише згадується, що:

- умови проведення санації державних підприємств шляхом реорганізації узгоджуються з відповідним органом, уповноваженим керувати державним майном, і Антимонопольним комітетом України в межах його компетенції;

- умови проведення санації державних підприємств шляхом приватизації узгоджуються з відповідним органом приватизації;

- якщо провадження у справі про банкрутство порушене проти державного підприємства, його трудовий колектив має право вимагати передання підприємства йому в оренду за умови переведення на себе боргів підприємства-боржника.

Тоді, зі згоди кредиторів, арбітражний суд ухвалює постанову про припинення провадження у справі про банкрутство. У постанові арбітражний суд затверджує узгоджені кредиторами, санаторами і боржником умови санації юридичної особи - боржника.

І все. Як бачимо, багатослівністю згадана стаття Закону про відновлення платоспроможності не вирізняється. Аналізуючи статтю, можна зробити висновок про те, що суттю санації, згідно з Законом про відновлення платоспроможності, є переведення

Неврегульованість багатьох питань, що виникають на практиці під час провадження у справах про банкрутство, і пропуски в самому Законі про банкрутство породили безліч роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України, якими керуються арбітражні суди. Наприклад, в пункті 26 Роз'яснень ВАСУ №01-8/106 від 07.03.96 р. "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при розв'язанні суперечок", що уточнюють деякі моменти проведення процедури санації, визначено, що арбітражний суд затверджує умови:

1) угоди між боржником і санатором про переведення боргу;

2) реструктуризації статутного капіталу юридичної особи - боржника;

3) виплати санатором боргів кредиторам.

Висновок

Ринкова економіка, тобто економіка, коли товари виробляються і розподіляються не в плановому порядку, а завдяки приватній ініціативі незалежних підприємців, орієнтованих на попит споживачів, довела свою життєздатність протягом тривалого часу, оскільки вона:

споконвічно орієнтована на платоспроможний попит споживачів;

заснована на приватній ініціативі підприємців, змушених з метою максимізації своїх доходів орієнтуватися на споживачів (ринок) і на зниження власних витрат.

Сучасна економіка напередодні її реформування іменувалася економікою розвитого соціалізму. Вона формувалася багато десятків років і знайшла ряд специфічних характеристик, зовсім невідомих ринковій економіці.

1. На відміну від ринкової економіки, де підприємства створюються і знаходять своє місце на карті країни як продукт ініціативи підприємців, зацікавлених у доходах від ринків, що відкриваються, радянська економіка в основному була вибудована після 30-х років на основі централізованих планів з розрахунку єдиних і досить низьких енергетичних і транспортних тарифів.

Підприємства будувалися дуже великими і, у силу цього, негнучкими. Кожне підприємство звичайне спеціалізувалося на своїх виробничих функціях. Дублювання (і потенційної конкуренції) допускалося дуже мало.

У результаті створилася мережа дуже великих, малогибких підприємств із високим ступенем монополізму, з високою енергоємністю і значною залежністю від транспортної мережі. Багато хто з них виявилися зовсім неконкурентоспроможними, коли на російський ринок стали надходити імпортні товари.

2. Якщо в одні підприємств вкладалося багато засобів, інші через дефіцит капітальних вкладень ледь розвивалися. У результаті нагромадилася досить висока частка відверто застарілих підприємств - малопродуктивних шахт, чавуноливарних заводів. На жаль, багато таких підприємств є градо- і

У 1930-1950 р. узагалі не існувало поняття прибутку. Доходи підприємств вилучалися в повному обсязі, ще в момент відвантаження підприємствами продукції. На верхніх рівнях керування народним господарством ці доходи складалися і перерозподілялися. Частково вони поверталися на підприємства, але не як зароблене, а як отримане.

Підприємства одержували капітальні вкладення, фонд заробітної плати і так аж до суми витрат на відрядження, тобто фактично були поставлені в умови твердого кошторису витрат, що ніколи не погоджувалася з реальною прибутковістю підприємства.

Відповідно розвився менталітет, орієнтований:

виконувати плани і кошториси, але не навчений навичкам управління фінансами;

при будь-якому підходящому випадку просити в держави, вважаючи це природним правом;

витрачати зароблені й отримані на те, що раніш особливо не допускалося або стримувалося. Іншими словами, багаторічні стримування і змушений аскетизм підспудно породили тягу до марнотратства, що виявила себе, як тільки представилися відповідні умови.

Уся ця сукупність специфічних характеристик визначила особливу схильність багатьох українських підприємств до кризи і передбанкрутним явищам в умовах реформування економіки.

Безпосередньому початкові ринкових реформ передував короткостроковий період первісного становлення приватних комерційних структур. Доходи дуже багатьох з них ґрунтувалися на цінових ножицях між установленими державними цінами на продукцію і фактичними ринковими.

Ринкові ціни стали орієнтиром для підприємств в умовах скасування державного регулювання цін.

Україна фактично підтвердила положення економічної теорії про те, що в умовах монополії при відсутності ринкового регулювання ціп коливаннями попиту та пропозиції і державного контролю за цінами неминучий ріст цін і одночасне скорочення обсягів виробництва.

Спад промислового виробництва придбав структурний характер. Одночасно зі скороченням виробництва окремих видів продукції стала спостерігатися стабілізація випуску продукції інших видів. Така ситуація в промисловості мала місце вперше з початку економічних реформ.

Ріст цін і спад виробництва одночасно супроводжувалися прогресивним ростом усіх видів неплатежів і, насамперед, між підприємствами.

Певною мірою у формуванні неплатежів брала участь держава. Основна причина неплатоспроможності визначалася складом оборотних коштів, де абсолютно переважав позиковий капітал.

Якщо господарюючий суб'єкт віднесений до групи хронічно неплатоспроможних підприємств і значення розрахованого коефіцієнта банкрутства у нього наближається до 1, його подальше функціонування видається економічно недоцільним. Таке підприємство фактично є банкрутом, і щодо нього можуть бути вжиті такі заходи:

- реорганізація: якщо після виплати всієї суми заборгованості у суб'єкта підприємницької діяльності залишається майнових активів менше, ніж необхідно для його функціонування згідно із законодавством;

- санація: процедура, при якій юридична особа, що надає боржнику фінансову допомогу і переписує на себе його борги, встановлює умови його оздоровлення з урахуванням власних інтересів ;

- ліквідація: якщо підприємство неплатоспроможне і його не можна продати,

воно повинне бути ліквідоване, а весь персонал звільнений.

Акціонерне товариство "Спецмеблі" відноситься до підприємств з недостатнім рівнем фінансової стійкості. У нього коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів, на початок і на кінець 2002 року, перебуває у допустимих межах, тобто значення показника не перевищує 1. На початок року цей показник дорівнював - 0,597, а на кінець року він, навпаки, зменшився і складав 0,129. Це дуже добре. А ось коефіцієнт поточної ліквідності АТ "Спецмеблі" на початок року не досягав встановленого нормативного значення - 2, а дорівнював лише 1,66. Хоча на кінець року він зріс і складав 2,80. Отже, можна сказати, що платоспроможність у данного підприємства періодично знижується, але потім вона знову зростає. Це виникає залежно від умов, що складаються на даний момент, і викликає коливання фінансової стійкості.

Але такі підприємства, як правило, мають потенційні можливості для підвищення своєї фінансової стійкості у разі використання певних заходів.

Такими заходами можуть бути:

- реструктуризація боргів;

- корекція збутової і цінової політики;

- приведення витрат у відповідність із доходами;

- ведення політики обмеженого бюджету і т.ін.

Метою розробки подібного комплексу заходів є поступове погашення заборгованості господарюючого суб'єкта за рахунок власних коштів. Якщо це не можливо, аналізується варіант додаткового залучення позикових засобів під проведенням вищевказаних заходів, при цьому розмір коштів, що залучаються має бути зведений до мінімуму. Таким чином, більшість господарюючих суб'єктів України - це підприємства із недостатнім рівнем фінансової стійкості. Саме ці підприємства складають резерв національної економіки і за відсутності санації вони просто не мають права на життя.

Список використаних джерел

1. Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 01.01.2000 р. з сайту www.rada.gov.ua

2. Бізнес-план, постанова КМУ від 19.09.94р. №645.

3. Постанова КМУ №1 від 4.01.98р. “Програма реструктуризації Укртелеком і Укрпошта”.

4. Бандурин В. В., Ларицкий В. Е. Проблемы управления несостоятельными предприятиями
в условиях переходной экономики. - М.: Наука и экономика, 1999.

5. "Баланс" 1999, N 39, N 42 октябрь 1999 г.

6. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. - Киев: ИТЕМлтд, АДЕФ-Украина, 1997 г.

7. Крейнина М.А. Анализ финансового состояния и инвестиционной привлекательности акционерных обществ в промышленности, строительстве и торговле. - М.: ДИС, МВ-Центр, 1997 г.

8. Теория и практика антикризисного управления. Под ред. Беляева С.Г. и Кошкина В.И. - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997 г.

9. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономика: принципы, проблема и политика: пер. с англ. Т. 1, 2. - М. Республика, 1996 г.

10. Практикум по финансовому менеджменту: Учебно-деловые ситуации, задачи и решения. Под ред. Стояновой Е. С. - М.: Перспектива, 1998 г.

11. Финансовое управление компанией. Под ред. Е. В. Кузнецовой. - М.: Фонд «Правовая культура», 1997 г.

12. Витрянский В. Банкротство: ожидания и реальность // Экономика и жизнь, 1994, № 49.

13. Иванов Г.П. Антикризисное управление: от банкротства к финансовому оздоравлению. М. ЮНИТИ 1995.

14. В.В.Ковальов "Фінансовий аналіз" Москва: Фінанси і статистика.- 1996 р.

15. Шульга Н.П., Гаманкова О.О., Ковганич I.М. "Оцінка кредитоспроможності клієнта: Рекомендації банкіру при видачі кредиту". - Київ: "Київський інститут банкірів банку "Україна", 1995 р.

16. . "Фінансовий стан підприємства ( оцінка, аналіз, планування)" Під ред. А.В.Чупіса. - Суми: Університетська книга. - 1999 Р.

17. Журнал "Фінанси України" 10 / 2000 р., 4 / 1999 р., 11 / 1999 р.

18. Журнал "Економіка України" 12 / 1999 р., 2 / 2000 р.