Фінансова санація підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

платоспроможність ліквідність санація

Сучасна економічна обстановка характеризується фінансовою нестабільністю, інфляцією, фазами спаду, депресії, що циклічно чергуються, незначним зростанням обсягу виробництва. У цих умовах результати діяльності будь-якого підприємства, що залежать від безлічі факторів, істотно коливаються. Це приводить до того, що одні підприємства порівняно благополучно проходять традиційні для життєвого циклу» стадії зростання, інші ж, вичерпавши можливості протистояння тенденціям стагнації і депресії, кризі взаємних неплатежів, наближаються до банкрутства.

Актуальність теми. У процесі становлення ринкових відносин в Україні, питання пов'язані з санацією підприємства мають важливе практичне значення. В умовах, коли майже всі ланки фінансової системи опинилися в кризі, з'явилась необхідність проведення санації підприємств з метою виведення їх з глибокої кризи. В даний час кожен суб'єкт, незалежно від виду основної діяльності і форми власності підприємства повинен реально оцінювати як власний фінансовий стан, так і фінансовий стан потенційних партнерів чи контрагентів.

Недостатній фінансовий стан підприємства є причиною його неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості, які приводять до незапланованих втрат і не досягнення необхідного фінансового результату чи навіть банкротства. Виходячи з цього питання дослідження фінансових засад проведення санації та стабілізації діяльності підприємства є важливим для забезпечення його подальшої роботи в ринкових умовах.

Мета і задачі роботи

Метою роботи можна визначити розробку шляхів вирішення, організаційно-методичних, інформаційних та прикладних проблем, пов'язаних із процесами ліквідації та санації підприємств, визначення заходів і джерел покращення фінансового стану підприємства. Уточнення нормативів ключових коефіцієнтів фінансового аналізу. На базі отриманих результатів - створення методики комплексної оцінки фінансового стану підприємства як основи для діагностики банкрутства підприємства. Як база дослідження взято кризове підприємство ЗАТ " Канівський маслоробний комбінат".

Завдання, які поставлені в даній роботі є такими:

1. Висвітлити теоретичні засади оцінки, та практичне дослідження показників які характеризують санацію підприємства.

2. Дослідити організаційно-економічну характеристику фінансової діяльності ЗАТ «Канівський маслоробний комбінат»).

3. Дати оцінку платоспроможності та проаналізувати основні показники платоспроможності та ліквідності ЗАТ «Канівський маслоробний комбінат»).

4. Визначити шляхи подолання кризових явищ в діяльності підприємства.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є Закрите акціонерне товариство «Канівський маслоробний комбінат».

Предметом дослідження є показники фінансового стану підприємства, щоб усі, хто пов'язаний з підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне та платоспроможне підприємство як партнер у фінансовому відношенні.

При аналізі розрахункових операцій використовувались методи групування, порівняння та розрахункові таблиці, а також була проаналізована фінансова звітність підприємства.

Структура роботи. Виходячи з мети і задач дослідження, структура роботи включає три розділи. Перший розділ присвячений фінансовим засадам проведення санації та ймовірності банкрутства підприємства. Другий розділ присвячено організації та економічній характеристики підприємства, аналізу його господарчої та фінансової діяльності. В третьому розділі міститься розроблені під час написання роботи напрямки стабілізації діяльності підприємства по виходу з кризи.

У роботі використані нормативні документи України, навчальні посібники, періодична література, а також матеріали, що відбивають господарську і фінансову діяльність підприємства. А також наукові розробки таких авторів як Терещенко О.О., Бланка І.А., Поддєрьогіна А.М., Стасюка Г. А., Азаренкова Г.М., Гриньова В.М.

1.Фінансова санація та її економічний зміст та порядок проведення

1.1 Економічна суть санації підприємства

Заходи, спрямовані на оздоровлення фінансової системи України, можуть дати позитивні результати лише за умови санації фінансів базової ланки економіки -- підприємств промислової галузі. Висока собівартість продукції вітчизняного виробництва та істотне зменшення попиту на неї стали головними причинами фінансової кризи переважної більшості українських підприємств.

В умовах дії ринкових відносин суб'єкти господарювання мають постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від «ринку продавця», який діяв за адміністративної системи господарювання, до «ринку покупця». Керівники багатьох суб'єктів господарювання за браком належної кваліфікації (або зумисне) довели свої підприємства до межі банкрутства.

Зауважимо, що банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень до бюджету, зростання безробіття, що зрештою може стати одним із чинників макроекономічної нестабільності. Істотним є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді, значний відсоток становлять такі, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. Проте через недосконале законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших суб'єктивних і об'єктивних причин багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами. [13, с. 452]

Банкрутство підприємств -- це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами:

1) джерелами (факторами) виникнення;

2) видом кризи;

3) стадією її розвитку.

Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів. [20, с. 504]

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

- спад кон'юнктури в економіці в цілому;

- зменшення купівельної спроможності населення;

- значний рівень інфляції;

- нестабільність господарського та податкового законодавства;

- нестабільність фінансового та валютного ринків;

- посилення конкуренції в галузі;

- криза окремої галузі;

- сезонні коливання;

- посилення монополізму на ринку;

- дискримінація підприємства органами влади та управління;

- політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств -- постачальників сировині (споживачів продукції);

- конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства. [24, с.57]

З метою систематизації ендогенних факторів фінансової кризи, їх можна згрупувати в перелічені далі блоки.

Низька якість менеджменту;

Дефіцити в організаційній структурі;

Низький рівень кваліфікації персоналу;

Недоліки у виробничій сфері;

Прорахунки в галузі постачання;

Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

Прорахунки в інвестиційній політиці;

Брак інновацій та раціоналізаторства;

Дефіцити у фінансуванні;

Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Всі названі причини кризи досить тісно взаємопов'язані та становлять комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до щойно перелічених. [33, с.546]

Найдійовішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. Термін «санація» походить від латинського „sапаrе» -- оздоровлення, видужання. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів, здійснюваних для запобігання банкрутств промислових, торгівельних, банківських монополій, визначаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства. [31, с.380]

Деякі з вітчизняних авторів (наприклад, І. А. Бланк) із санацією ототожнюють лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються з допомогою сторонніх юридичних, а також фізичних осіб і спрямованих на попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації. Із цим не можна погодитись, оскільки мобілізація внутрішніх фінансових резервів є невід'ємною складовою процесу оздоровлення будь-кого підприємства. (Додаток А)

Згідно із Законом України «Про банкрутство» від 1992 р., під санацією розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання відповідних зобов'язань. Отже, згідно з таким підходом санація за своєю правовою основою є лише інститутом переведення боргу. Проте з цим аж ніяк не можна погодитися. [2]

Нова редакція Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», прийнята у 1999 році, розрізняє поняття «санація» та «досудова санація». У цьому документі санація розглядається к система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника. Досудова санація -- система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником боржника, інвестор, з метою запобігати його ліквідації, вдавшись до реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство. Недоліки наведених визначень санації також цілком очевидні . [1]

Своє тлумачення поняття «санація» має і Національний банк України: режим фінансової санації -- це система не примусових і примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом визначеного періоду з метою відновлення ліквідності та платоспроможності й усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень.

Із наведеного широкого спектра думок щодо сутності поняття санації можна синтезувати єдине визначення, яке має ввібрати в себе раціональне зерно кожного з наведених варіантів. Таким можна вважати визначення, дане відомими зарубіжними економістами (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг), провідними фахівцями у питаннях виведення підприємств із фінансової кризи: санація -- це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Тобто санація -- це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення. [7]

На практиці досить часто із санацією ідентифікується поняття «реструктуризація». Реструктуризація суб'єкта господарювання -- це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну його структури, системи управління, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні відновити прибутковість, конкурентоспроможність та ефективність виробництва.

Можна стверджувати, що „санація» є ширшим поняттям, ніж „реструктуризація». Реструктуризацію доцільно розпочинати на ранніх стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин стратегічної кризи та кризи прибутковості. А санація включає в себе к реструктуризацію (заходи щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності), так і заходи фінансового характеру (спрямовані на відновлення ліквідності та платоспроможності). [9, с. 350]

В економічній літературі часто згадується концепція швидкого виявлення фінансової кризи та радикальних санаційних дій («Primat des Handelns»). Прихильники цього напрямку (здебільшого економісти-практики) не враховують, що в разі його вибору не залишається часу для досконалого дослідження причин кризи та розробки оптимальної санаційної стратегії. На противагу цим поглядам теоретики додержують думки, що цейтнот у підготовці санаційних заходів -- основний фактор майбутніх невдач, оскільки втрачається шанс для розробки імпровізованих та гнучких дій.

На методи та форми проведення санації вплинули розвиток економічної теорії; еволюція ролі держави як регулятора ринкової економіки; макроекономічні зміни в країнах колишнього соціалістичного блоку та зумовлений цими змінами трансформаційний спад; нові підходи до приватизації (реприватизації) підприємств. Вивчаючи теоретичну і практичну базу санації підприємств, ознайомлюємося з основними проблемами, що становлять предмет досліджень зарубіжних економістів у цій галузі. Предметом дискусій провідних учених Німеччини, США, Великобританії є питання, пов'язані з методами прогнозування банкрутства підприємств, класифікацією фінансових джерел санації та послідовністю їх мобілізації; змістом контролінгу санації, порядком проведення санаційного аудиту; формами та розмірами державної фінансової підтримки підприємств; санаційними пріоритетами; швидкістю фінансового оздоровлення; приватизаційними аспектами санації підприємств тощо. [22, с. 240]

1.2 Визначення ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання

Для оцінки загрози банкрутства необхідно провести аналіз фінансового стану підприємства. При цьому насамперед слід перевірити його сумарну кредиторську заборгованість. Адже справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше ніж триста мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. [28, с. 168]

Для аналізу фінансового стану аудитори використовують методики, які не завжди є доступними для всього кола осіб, задіяних у процедурі провадження у справі про банкрутство. Однак фінансисту підприємства доцільно знати основні критерії, за допомогою яких можна було б самостійно зробити висновок щодо визнання підприємства банкрутом на підставі даних його балансу. Зокрема встановити, чи дійсно це підприємство є неплатоспроможним, або перевірити достовірність висновку щодо визнання підприємства банкрутом на підставі даних ліквідаційного балансу. У цьому випадку можна використати методику ДПА, яка передбачає розрахунок таких параметрів:

1. Коефіцієнт покриття (Кп) характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів протягом року і визначається відношенням оборотних активів підприємства до поточних зобов'язань.

2. Коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к) характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової стабільності, і визначається як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних коштів виробничих запасів, незавершеного будівництва, готової продукції, коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Ка.л) характеризує негайну готовність підприємства погасити свою заборгованість і визначається як відношення суми коштів підприємства до суми поточних зобов'язань.

Відповідно до цієї методики структура балансу підприємства визнається незадовільною, а підприємство -- неплатоспроможним у разі, коли:

· значення коефіцієнта покриття (Кп) менше ніж 1;

· значення коефіцієнта забезпечення власними коштами (Кз.к) менше ніж 0,1;

· значення коефіцієнта абсолютної ліквідності (Ка.л) менше ніж 0,2.

Існує багато підходів до прогнозування фінансової неспроможності суб'єктів господарювання. Будь-яка методика оцінки кредитоспроможності за своєю суттю є одночасно методикою прогнозування банкрутства. У зарубіжній практиці досить поширеними є модель Альтмана та модель Спрінгейта. [29, с. 265]

Модель Альтмана (А) була запропонована в 1968 р. відомим західним економістом Е. Альтманом. Індекс кредитоспроможності, побудований за допомогою апарата мультиплікативного дискримінантного аналізу, і дозволяє в першому наближенні розділити господарські суб'єкти на потенційних банкрутів і небанкругів.

Під час побудови індексу Альтман обстежив 66 підприємств, половина з яких збанкрутувала в 1946--1965 рр., а половина працювала успішно, і досліджував 22 аналітичних коефіцієнти, що могли бути корисні для прогнозування можливого банкрутства. Таким чином, індекс Альтмана являє собою функцію від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період. У загальному вигляді індекс кредитоспроможності (2-рахунок) має вигляд;

Z=1.2X1+1.4X2+3.3X3+0.6X4+X5

де Х1 -- (обігові активи -- поточні зобов'язання) / баланс;

Х2 -- чистий прибуток / загальна вартість активів;

Х3 -- прибуток до виплат / загальна вартість активів;

Х4 -- ринкова вартість акцій / зобов'язання;

Х5 -- виручка / загальна вартість активів.

Результати чисельних розрахунків за моделлю Альтмана показали, що узагальнюючий показник 2 може приймати значення в межах [-14, +22], при цьому підприємства, для яких Z > 2,99 потрапляють до фінансово стійких; підприємства, для яких Z< 1,81, є безумовно-неспроможними; інтервал [1,81- 2,99] є зоною невизначеності. Z-коефіцієнт Альтмана використовується для великих компаній, що котирують свої акції на біржах. [32, с. 210]

Модель Спрінгейта була побудована Гордоном Л. В. Спрінгейтом в університеті Симона Фрейзера в 1978 р. за допомогою покрокового дискримінантного аналізу методом, який розробив Едуард І. Альтман у 1968р. При створенні моделі Спрінгейт використовував дані 40 підприємств і досяг 92,5 % точності пророкування платоспроможності на рік уперед, проте з часом цей показник зменшується. Пізніше Бодерас, використовуючи модель Спрінгейта, за даними 50 підприємств із середнім балансом у 2,5 млн дол., досяг 88 % точності пророкування.

У процесі створення моделі з 19 фінансових коефіцієнтів в остаточному варіанті залишилося тільки чотири:

Z=1.03Х1, +3,07Х2 +0,66X3+0,4X4,

де X1 -- оборотні активи / загальна вартість активів;

Х2 -- прибуток до виплат / загальна вартість активів;

Х3 -- прибуток до виплат / поточні зобов'язання;

Х4 -- виручка / загальна вартість активів.

Якщо Z < 0,862, то підприємство є потенційним банкрутом. [23, с. 248]

Для визначення ймовірності банкрутства того чи іншого суб'єкта господарювання розрахунковий індекс Z необхідно порівняти з критичним його значенням. Для точнішого визначення ступеня ймовірності банкрутства підприємства (організації) користуються загальноприйнятими визначними індексами. Зрозуміло, що в процесі розподілу підприємств та інших суб'єктів господарювання, та підприємницької діяльності часто виникає потреба вирахувати специфіку даної галузі (сфери діяльност іпідприємства), а відтак визначити іншу шкалу градації індексів. У вітчизняній практиці господарювання застосування моделі Е.Альтмана зв'язане з певними труднощами.

По-перше, коефіцієнти регресії - розраховувались за результатами діяльності компанії , що функціонували у зовсім іншому конкурентному середовищі.

По-друге, у шкалі Альтмана не враховано галузевих особливостей господарювання.

По-третє, вітчизняним спеціалістам бракує інформації для розрахунку коефіцієнта через недорозвиненість ринку цінних паперів.

Тому запропоновані принципи визначення ймовірності банкрутства можна використовувати у вітчизняній практиці господарювання за такої умови: коефіцієнт регресії та критичні значення індексу Z треба обов'язково розрахувати для конкретних галузей з використанням оптимальних критеріїв, які відображали б специфічні умови господарювання вітчизняних підприємств (організацій).

Таблиці. Можливість банкрутства підприємства (організації ) за Е.Альтманом.

Значення індексу Z	Можливість банкрутства
1,8 і нижче	Дуже висока
Від 1,81 до 2,6	Висока
Від 2,61 до 2,9	Достатньо ймовірна
Від 2,91 до 3,0 і вище	Дуже низька

1.3 Фінансові джерела санації підприємства

Внутрішні фінансові джерела санації підприємства.

У літературі з питань фінансової санації розрізняють два види реакції підприємств на фінансову кризу.

Захисна стратегія, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін і (або) обсягів реалізації продукції.

Наступальна стратегія передбачає активні дії: модернізацію обладнання, упровадження нових технологій та ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробку й реалізацію прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління. [10, с. 523]

Залежно від обраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог внутрішньогосподарських санаційних заходів. Використовуючи внутрішні фінансові резерви, підприємство може не тільки подолати внутрішні причини кризи, а й значною мірою зменшити залежність ефективності санації від залучення зовнішніх фінансових джерел.

Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації підприємства спрямована насамперед на підвищення (або відновлення) його платоспроможності та ліквідності. Цього можна досягти збільшенням обсягів вхідних грошових потоків (наприклад, за рахунок збільшення виручки від реалізації, продажу частини основних фондів, рефінансування дебіторської заборгованості) або в результаті скорочення вихідних грошових потоків (зменшення витрат, які відносяться на собівартість продукції чи покриваються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства). [9, с. 350]

Класифікація вхідних та вихідних грошових потоків є підставою для розробки заходів, спрямованих на мобілізацію внутрішніх джерел фінансової санації.

Вхідні грошові потоки підприємства класифікують таким чином:

виручка від реалізації основної продукції;

надходження у вигляді інших операційних доходів;

доходи від інвестиційної діяльності;

кошти, залучені в результаті емісії корпоративних прав;

кошти, залучені на умовах позики;

державні дотації та субсидії.

До внутрішніх джерел збільшення грошових надходжень відносять перші три позиції. (Додаток Б)

1. Збільшення виторгу від реалізації. Першим симптомом фінансової кризи на більшості підприємств є зниження рівня реалізації продукції. І навпаки, досягнення необхідного рівня реалізації продукції є головним критерієм успіху санації підприємства. У довгостроковому періоді збільшення виторгу від реалізації і на цій основі досягнення прийнятого рівня прибутковості є головним завданням санації підприємства, тому що всі короткострокові заходи для поліпшення фінансового стану підприємства не мають сенсу, якщо через дефіцит у сфері збуту продукції підприємство через якийсь час знову стане фінансово неспроможним.

Розмір виторгу від реалізації залежить від двох основних факторів:

обсягу реалізованої продукції;

ціни одиниці продукції.

Щоб збільшити обсяг реалізації необхідно максимально активізувати збутову (маркетингову) політику підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і зниженням цін; як використанням масової реклами, так і її припиненням. Не існує єдиних для всіх підприємств рецептів щодо збільшення обсягів реалізації. Успіх у цьому залежить від багатьох факторів. Тип санаційних заходів залежить від конкретного підприємства й обраної ним стратегії маркетингу.

У цілому до основних санаційних заходів у сфері збуту належать:

аналіз ринків збуту готової продукції;

перевірка порядку ціноутворення;

підвищення якості обслуговування клієнтів;

аналіз сервісних послуг;

застосування гнучкої системи преміювання продавців (реалізаторів);

затвердження гнучкої системи знижок;

аналіз шляхів збуту;

застосування рекламних акцій;

підвищення ефективності роботи з громадськістю;

використання системи знижок за прискорену оплату продукції.

2. Реструктуризація активів пов'язана зі зміною структури і складу активів балансу. З цією метою виділяємо такі види санаційних заходів:

мобілізація прихованих резервів (частина капіталу підприємства, що не відображається в балансі) - індексація балансової вартості майнових об'єктів;

використання поворотного лізингу. Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративний будинок з одночасним укладанням договору про лізинг цього об'єкта нерухомості;

здавання в оренду основних засобів, що не повною мірою використовуються у виробничому процесі;

оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частини низьколіквідних оборотних коштів). Визначення оптимального обсягу і структури запасів із застосуванням контролінгу матеріальних потоків. При цьому широко використовують метод АВС-аналізу;

продаж окремих низькорентабельних структурних підрозділів, філій і об'єктів основних засобів;

рефінансування дебіторської заборгованості: факторинг; дисконтування векселів; форфейтинг - кредитування зовнішньоекономічних операцій.

3. Зменшення вихідних грошових потоків є одним з головних напрямів підвищення платоспроможності й відновлення фінансової стійкості підприємств, що знаходяться у фінансовій кризі. Вихідні грошові потоки підприємства класифікують так:

оплата товарів, робіт, послуг, що становлять собівартість продукції;

оплата товарів, робіт, послуг, що не належать до валових витрат;

зниження реальних і валових інвестицій;

сплата податків і інших платежів до бюджету;

повернення капіталу, що був залучений на фінансовому ринку.

У короткостроковому періоді санаційні резерви, пов'язані зі зниженням собівартості продукції, значно легше виявити та мобілізувати. [26, с.271]

Зовнішні фінансові джерела санації підприємства. З точки зору походження зовнішніх джерел фінансування санації, фінансова санація може здійснюватися за рахунок:

- коштів державного бюджету (для державних підприємств);

- використання кредитних ресурсів;

- коштів основних кредиторів;

- коштів від залучення інвестицій.

Найбільш зацікавленими в санації неспроможного підприємства є власники. Вони, як правило, несуть найбільший тягар фінансування санаційних заходів. Фінансування санації власники проводять у таких формах:

внески для збільшення статутного фонду;

надання позик;

цільові внески на безповоротній основі.

Основні цілі збільшення статутного фонду підприємства:

мобілізація фінансових ресурсів для виконання санаційних заходів виробничо-технічного характеру, модернізації діючих потужностей, переустаткування чи розширення виробництва;

збільшення частини капіталу, у межах якого власники підприємства відповідають за його зобов'язання перед кредиторами, спрямоване на підвищення кредитоспроможності суб'єкта господарювання і його фінансової стійкості;

підвищення ліквідності і платоспроможності підприємства (збільшення капіталу пов'язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів);

акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у тому числі з метою посилення впливу на них.

Якщо мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел не вистачило для успішного проведення санації чи реструктуризації, то в певних випадках може бути прийнято рішення про надання державної фінансової підтримки. Приймаючи таке рішення, виконавча влада виходить з принципу фінансової підтримки передовсім життєздатних виробничих структур, підприємств і організацій. [17, с. 213]

Підтримка орієнтується передовсім на підприємства, які здатні її використати з максимальною віддачею та забезпечити збільшення виробництва продукції, що позитивно вплине на дохідну частину бюджету.

Централізована фінансова підтримка здійснюється:

прямим бюджетним фінансуванням;

непрямими формами державного впливу.

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств здійснюється на поворотній і безповоротній основі.

Фінансова підтримка на безповоротній основі надається у випадках:

якщо збитки, у результаті стихійних лих перевищують суми відрахувань, передбачених законодавством про обов'язкове страхування;

для покриття збитків конкретним підприємствам у випадку, якщо чинним законодавством встановлені умови господарювання, при яких не забезпечується покриття витрат на виробництво товарів, що можуть призвести до банкрутства;

для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов'язана з особливо важливими суспільними інтересами.

Однак більшість західних дослідників, які вивчають джерела фінансування санації, вважають, що державне фінансування підприємств на безповоротній основі не тільки стимулює бюджетний дефіцит, а й справляє негативний побічний ефект на макро- і мікро-рівнях.

Аналіз ефективності використання державної кредитної підтримки на поворотній основі показує, що отримані кошти спрямовуються на поточні потреби, а не на збільшення виробництва і проведення санаційних заходів. Тому існує проблема своєчасного погашення підприємствами отриманих кредитів.

Одним з непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є надання їм дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства. Згідно із Законом України "Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" для запобігання монопольному становищу окремих підприємств на ринку такі форми санації, як реорганізація, злиття, приєднання, придбання активів, створення концернів і ряд інших, здійснюють за згодою Антимонопольного комітету. Якщо підприємці зловживають монопольним становищем на ринку, антимонопольні органи можуть прийняти рішення про реорганізацію монопольних дозволів. [16, с. 94]

Залежно від напряму економічного розвитку держави може бути використана санаційна підтримка підприємств фіскального характеру, що може здійснюватися списанням чи реструктуризацією податкових зобов'язань, податковим кредитуванням, наданням цільових податкових пільг підприємствам, яким необхідна санація. Прикладом надання фіскальної санаційної підтримки підприємствам є Закон України "Про списання і реструктуризацію податкових зобов'язань платникам податків".[2]

Списанню й реструктуризації підлягає заборгованість по податку на додану вартість, податку на прибуток, податку на землю й ін.

На сьогодні проблемами санації і банкрутства підприємств займається Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств і організацій.

Основні завдання Агентства:

реалізація методів запобігання банкрутству підприємств;

проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств з метою визначення глибини фінансової кризи, у якій воно знаходиться;

ведення реєстру неплатоспроможних підприємств;

здійснення функцій управління майном суб'єктів господарювання, внесених до реєстру;

проведення експертизи проектів програм оздоровлення фінансового стану і запобігання банкрутству підприємств, внесених до реєстру;

здійснення заходів щодо реорганізації та санації неплатоспроможних підприємств;

методологічне забезпечення рішення питань, пов'язаних з неплатоспроможністю підприємств;

забезпечення контролю за цільовим використанням коштів, виділених на реорганізацію і санацію неплатоспроможних підприємств;

забезпечення реалізації антимонопольної політики в процесі реорганізації підприємств;

організація роботи, пов'язаної із залученням вітчизняних і зарубіжних інвесторів, спрямованих на реорганізацію й санацію неплатоспроможних підприємств;

організація конкурсів, тендерів, пов'язаних з вибором інвесторів;

організація роботи зі створення та функціонування фонду стабілізації для здійснення реорганізації й санації неплатоспроможних підприємств.

Кабінет Міністрів України прийняв Положення про реєстри неплатоспроможних підприємств. Реєстр - це документ, у який вносять дані про неплатоспроможні підприємства й інформацію про фінансово-економічний стан на дату внесення до реєстру. Після внесення підприємства до реєстру Агентство має здійснювати управління його майном, підписувати й розривати контракти з керівництвом, готувати пропозиції щодо реструктуризації боргів і їх погашення, здійснювати контроль за проведенням санаційних заходів, приймати рішення про ліквідацію підприємства.

Використання того чи іншого методу державної підтримки санації й реструктуризації залежить від конкретних характеристик підприємства. У цілому найбільш економічно раціональним вважається надання гарантій і різних форм підтримки фіскального характеру. [22, с. 44]

1.4 Закордонний досвід санації підприємств

Як відомо, німецький валютний союз істотно вплинув на хід економічних перетворень у східних землях. Миттєво опиналась на межі банкрутства майже вся промисловість НДР, у стадії глибокого занепаду опинилась і цукрова промисловість. Наприкінці 80-х рр. загальне співвідношення між якісними параметрами, що характеризують фінансово-господарський рівень організації цукровиробництва в країнах ЄС та в нових федеральних землях, склало 8 до1.

Щоб запобігти тотальному банкрутству східнонімецьких цукрових фабрик, Опекунське відомство, під юрисдикцією якого була передана вся власність НДР, вирішило забезпечити короткострокову ліквідність всіх підприємств. Для цього видали гарантії на суму, що становила 41% фінансових потреб кожної фінансової одиниці. Другим важливим кроком стало запровадження мораторію на погашення „старих позик» і виплату процентів по ним. [12, с. 179]

З урахуванням вимог законодавства, реального стану цукрової промисловості НДР було вироблено такі принципи санації:

— єдиним можливим шляхом санації підприємств галузі є їх приватизація перед санацією;

— приватизації мають підлягати всі без винятку цілісні майнові комплекси. А не окремі об'єкти цукрової промисловості;

— врахування регіональних інтересів при проведенні санаційних заходів та збереження цукрового виробництва у всіх існуючих бурякоцукрових зонах;

— участь у санації та приватизації третіх осіб. [25, с. 100]

Сільськогосподарським виробникам -- постачальникам сировини було надано приватизаційну квоту (з правом її викупу протягом 5 років). З метою підготовки підприємств до приватизації було засновано акціонерне товариство „Східнонімецький цукор АТ» (DOZAG). Стовідсотковим власником DOZAG залишилась Опікунська Рада.

Після комерціалізації цукрових заводів весь бурякоцукровий простір нових федеральних земель був розділений між п'ятьма цукровими компаніями-санаторами. Для проведення санаційних заходів за період 1991--1994 рр. потрібно було мобілізувати фінансових ресурсів загалом більш як 2 млрд ДМ. Паралельно у всіх колишніх бурякоцукрових регіонах передбачалося приведення до найвищих вимог Європейського цукрового устрою восьми цукрових заводів (будівництво трьох нових та реконструкція п'яти старих підприємств).

У результаті реорганізаційних заходів на початок 1995 р. в східних землях із 42 цукрових фабрик (15000 працюючих) залишилось 8 (15000 працюючих). Цей процес відбувався досить помірковано і у взаємозв'язку із санаційними заходами соціального характеру.

Радикальний ріст продуктивності праці в міру проведення санації свідчив про правильність вибраної стратегії та про беззаперечні якісні зрушення в організації виробничого процесу. Виробництво цукру на одного працюючого зросло із 43 т до 700 т. [19]

Складовою санаційної концепції цієї галузі НДР була розробка механізму приєднання до організації цукрового устрою країн ЄС. Це питання включало в себе узгодження розмірів виробничих квот на цукрову продукцію, запровадження особливих умов експорту та імпорту, додержання європейських стандартів якості.

Інші принципи проведення санації продемонстрував автомобільний концерн «BMW». У результаті стратегічних прорахунків у виробничій та збутовій політиці протягом 1952--1957 рр. загальна сума збитків від основної діяльності досягла 70 млн ДМ. До основних слабких місць на підприємстві належали недосконала виробнича та збутова програма й дефіцит оборотних засобів. [11, с. 354]

Групою фахівців був розроблений план санації. Основні його положення зводилися до таких заходів:

1. Санація бізнесу. Покриття збитків здійснювалося за рахунок санаційного прибутку та прибутку від іншої реалізації (продаж мопедів). зменшення основного капіталу здійснювалося за рахунок зменшення номінально участі в статутному фонді найбільших акціонерів.

2. Поточна ліквідність та платоспроможність була забезпечена за допомогою платіжних поступок кредиторів, зацікавлених у збереженні підприємства.

3. Оновлення виробничої та збутової програми здійснювалося на основі проведення масштабної реструктуризації підприємства.

4. Основним фінансовим джерелом проведення санації став капітал, мобілізований додатковою емісією акцій, з відповідним збільшенням статутного фонду до 37,5 млн. ДМ.

5. Зміна вищої ланки менеджменту.

У результаті цих заходів суттєво зросла продуктивність праці: оборот на одного працюючого зріс із 34,3 тис. марок у 1960 р. до 53,4 тис. марок в 1965-му. Поряд з розробкою нових моделей автомобілів це стало вирішальним фактором майбутнього оздоровлення підприємства.

В економічній літературі, присвяченої фінансовому оздоровленню підприємств, санація концерну «BMW» вважається класичним прикладом економічного виживання із фінансової кризи в умовах конкуренції. Невтручання держави, дотримання антимонопольного законодавства та інших законів ринку сприяли підвищенню мотивації стимулів працюючих, відповідальності управлінського персоналу, що, зрештою, і привело до загального успіху санації. [16, с. 220]

2. Аналіз фінансово-економічного стану ЗАТ «Канівський маслоробний комбінат»

2.1 Організаційно - економічна характеристика ЗАТ «Канівський маслоробний комбінат»

Підприємство, що аналізується знаходиться за адресою м. Канів, Черкаська обл., Україна, вул. Урожайна, 12.

Канівський маслоробний комбінат було введено в експлуатацію у 1976 році. Державний акт на право користування землею видано комбінатові Канівською міською радою народних депутатів у тому, що зазначеному землекористувачу надається постійне користування 9,019 гектарів землі.

Річний випуск продукції (проектна потужність) в натуральному виразі становить по цеху сухого знежиреного молока - 5000 т, по цеху продукції з незбираного молока - 900 т, по масло цеху - 3108 т. Площа основних цехів складає: цех сухого знежиреного молока - 755,2 кв.м.; масло цеху - 693,7 кв. м.; цеху продукції з незбираного молока - 1064 кв.м.

ЗАТ «Канівський маслоробний комбінат» засноване згідно з рішенням засновників, протокол №1 від 3 листопада 1993 р. шляхом перетворення суб'єкта підприємницької діяльності приватизованого виробничо-комерційного підприємства «Канівський маслоробний комбінат» у закрите акціонерне товариство, зареєстроване Канівською держадміністрацією. Товариство є юридичною особою від дня його реєстрації.

Засновниками акціонерного товариства є юридичні і фізичні особи. У юридичних осіб знаходиться у володінні 88,9% акцій, у фізичних - 11,1%.

Підприємство випускає більш як 40 видів готової молочної продукції .В асортименті масло комбінату високоякісні продукти з незбираного молока, сухе цільне та знежирене молоко, м'які, плавлені та тверді сири, йогурти, сирки глазуровані, суха молочна сироватка. Масло вершкове «Селянське», виготовлено з екологічно чистого молока Канівського краю, в 2005 році в номінації „Продовольчі товари" визнане Лауреатом Всеукраїнського конкурсу якості продукції «100 кращих товарів України».

Давно славиться в Україні вироблене на комбінаті, знежирене сухе молоко, сухе цільне молоко, суха молочна сиворотка, що є прекрасною харчовою добавкою для виробництва ковбас, кондитерських та хлібобулочних виробів. Останнім часом ці продукти із задоволенням закуповують також харчовики Німеччини, Голландії, Росії та Японії.

Справжньою гордістю комбінату є продукція, вироблена за власними розробками. Багатьом прийшлася до смаку ряжанка „Канівська" і сир „Здоров'я", сир плавлений „Янтар", сирки глазуровані „Лаккі", кисломолочний продукт „Лактобіон", що містить мікроелементи, серія двосекційних йогуртів „Оригінал" з різними добавками, сметана та інші види продукції.

На даний час спеціалістами підприємства розробляється новий напрямок розвитку підприємства на найближчі роки. Так береться напрямок на спеціалізацію виробництва сухих молочних продуктів та м'яких сирів з підвищенням їх якості для реалізації на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Проведемо аналіз основних техніко-економічних покаників, які характеризують діяльність підприємства протягом 2007-2008 рр. Дані показників та їх зміни наведені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Основні показники фінансово-господарської діяльності підприємства протягом 2007-2008 рр. (тис.грн.)

№ п/п	Показники	2007 р.	2008р.	приріст (+) зниження (-)
				абсол., тис. грн. (гр.4-гр.3)	відн., %(гр.5/гр.3)
1	2	3	4	5	6
1.	Середньомісячна заробітна плата працівників, тис. грн.	243,7	249,8	6,1	2,5
1	2	3	4	5	6
2.	Середньорічна вартість майна, тис. грн.	26006,0	39023,4	13017,4	50,1
3.	Середньорічна вартість основних засобів, тис. грн.	11424,1	12953,8	1529,7	13,4
4.	Середньорічна вартість оборотних засобів, тис. грн.	11514,7	14996,7	3482,0	30,2
5.	Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) без ПДВ і акцизів, тис. грн.	59309,2	38492,0	-20817,2	-35,1
6.	Затрати на виробництво реалізованої продукції (робіт, послуг), включаючи комерційні і управлінські витрати, тис. грн.	58545,4	36497,1	-22048,3	-37,7
7.	Питома вага затрат у виручці від реалізації (стр.7/стр.6), %	98,7	94,8	Х	Х
8.	Прибуток (збиток) від реалізації продукції(робіт, послуг), тис. грн.	763,8	1994,9	1231,1	161,2
9.	Питома вага прибутку від реалізації продукції у виручці (стр.9/стр.6), %	1,3	5,2	Х	Х
10.	Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування, тис. грн.	-3867,9	-2697,6	1170,3	-30,3
11.	Чистий прибуток, тис. грн.	-3499,3	-2387,1	1112,2	-31,8
12.	Податок на прибуток (відстрочені податкові активи), тис. грн.	368,6	310,5	-58,1	-15,8
13.	Середньорічна кількість простих акцій, шт.	-	-	-	-
14.	Чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію (грн.)	-	-	-	-
15.	Дивіденди на одну просту акцію(грн.)	-	-	-	-

Таким чином, аналізуючи показники таблиці, бачимо, що середньомісячна заробітна платня працівників зросла в 2008 р. порівняно з 2007р. на 6,1 тис. грн.. або на 2,5% і становить 249,8 тис.грн. Середньорічна вартість майна збільшилась на 13017,4 тис. грн. або на 50,1% і становить 39023,4 тис.грн. Це відбулось в основному за рахунок збільшення незавершеного будівництва. Також, збільшилась, але не значно середньорічна вартість основних засобів на 1529,7 тис.грн. або 13,4% в 2008 р. порівняно з 2007 р. і становить 12953,8 тис.грн. Середньорічна вартість оборотних засобів, також, збільшилась на незначну суму, а саме на 3482 тис. грн.. або на 30,2% і становить 14996,7 тис.грн. Виручка від реалізації продукції, в свою чергу, зазнала негативних змін, так як зменшилась на -20817,2 тис грн.. або на -35,1% в 2008 р. порівняно з 2007р. Це свідчить про зменшення обсягів виробництва продукції. Позитивним є факт зменшення собівартості реалізованої продукції в 2008 р. порівняно з попереднім на -22048,3 тис. грн.. або на -37,7%. Це свідчить про те, що сировина з якої виготовляється продукція маслозаводу стала дешевшою. Питома вага затрат у виручці становить в 2007 р. 98,7%, у 2008р. - 94,8%. Прибуток від реалізації продукції (валовий) збільшився в 2008 р. на 1231,1 тис.грн. або на 161,2 %. Це є звичайно ж, позитивним результатом, але не настільки, щоб в кінцевому результаті мати прибутки, а не збитки. Питома вага валового прибутку у виручці становить в 2007 р. 1,3%, а в 2008 р. 5,2%. Як, бачимо тенденція прямує до збільшення.

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування становить в 2008 р., як і в 2007 р. від'ємне значення, а саме -2397,6 тис.грн., що свідчить про збиток. Але позитивним є зменшення суми збитку в 2008 р. порівняно з 2007 р. на 1170,3 тис. грн.. або на -30,3%. Податок на прибуток від звичайної діяльності, а саме відстрочені податкові активи становлять в 2008 р. 310,5 тис.грн., в загальній сумі вони зменшились (що є позитивно) в 2008 р. на -58,1 тис.грн. або на 15,8%. Виходячи з цього, сума чистого прибутку в 2008 р. становить негативний результат - збиток в сумі -2387,1 тис. грн. (у 2007 р. -3499,3 тис. грн.). Але динаміка збитку свідчить про його зменшення, а саме в 2008 р. порівняно з 2007 р. сума збитку зменшилась на 1112,2 тис. грн.. або на -31,8%. Але тим не менш підприємство перебуває у скрутному збитковому фінансовому становищі, яке може призвести до негативних наслідків. Варто підкреслити, що все ж, тенденція збитковості прямує до покращення, про що свідчить зменшення збитку. Збитковий стан комбінату свідчить про те, що підприємство не виплачує дивіденди по акціях їхнім власникам, а отже - втрачає свої конкурентні позиції на ринку.

Проаналізуємо власний капітал підприємства за основними статтями балансу в таблиці 2.2.

Таким чином, з таблиці видно, що власний капітал підприємства має негативну тенденцію зменшення. А саме в 2007 р. на -3499,3 тис.грн. або на -28,1% і становить 8968,6 тис.грн. і в 2008 р. порівняно з попереднім - на -2387,1 тис.грн. або на -26,6% і становить 6581,5 тис.грн. Це зменшення відбулося за рахунок збільшення нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) на 3499,3 тис.грн. в 2007 р. або на 103% і на 2387,1 тис.грн. або на 34,6% в 2008 р. Суми непокритого збитку становлять в 2007р. -6897,1 тис.грн. і в 2008 р. - -9284,2 тис.грн. Статутний, інший додатковий і резервний капітали не зазнали змін і становлять протягом трьох останніх років 4913,9 тис.грн., 10905,7 тис.грн., 46,1 тис.грн. відповідно. У питомій вазі найбільшу частку займає інший додатковий капітал - у 2008р. 165,7%, статутний 74,7%, резервний 0,7%, нерозподілений прибуток - 141,1%. Зменшення власного капіталу є негативним явищем і потребує збільшення внесків власників у статутний капітал підприємства. Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити вартість його залучення з різних джерел. До того, як звертатись до зовнішніх джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані можливості його формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні внутрішні джерела - прибуток та амортизаційні відрахування.

Таблиця 2.2. Аналіз власного капіталу підприємства протягом 2006-2008 рр. (тис. грн..)

Показник	Абсолютні величини, тис. грн.	Пит.вага,%	+,-відхилення в абс. вел., тис.грн.	Темп приросту, %
	2006	2007	2008	2006	2007	2008	2007 від 2006	2008 від 2007	2007до 2006	2008 до 2007
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
1.Статутний капітал	4913,9	4913,9	4913,9	39,4	54,8	74,7	0,0	0,0	0,0	0,0
2. Інший додатковий капітал	10905,7	10905,7	10905,7	87,5	121,6	165,7	0,0	0,0	0,0	0,0
3.Резервний капітал	46,1	46,1	46,1	0,4	0,5	0,7	0,0	0,0	0,0	0,0
4.Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	3397,8	6897,1	9284,2	-27,3	-76,9	141,1	-3499,3	-2387,1	103,0	34,6
Разом власний капітал	12467,9	8968,6	6581,5	100,0	100,0	100,0	-3499,3	-2387,1	-28,1	-26,6

Таблиця 2.3 Аналіз залучених коштів підприємства протягом 2006-2008 рр. (тис.грн.)

Показник	Абсолютні величини, тис. грн.	Пит.вага,%	+,-відхилення в абс. вел., тис.грн.	Темп приросту, %
	2006	2007	2008	2006	2007	2008	2007 від 2006	2008 від 2007	2007 до 2006	2008 до 2007
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
1.Довгострокові позики
- довгострокові кредити банків	7300,0	1207,0	23200,0	63,8	6,3	53,4	-6093,0	21993,0	-83,5	1822,1
2. Поточні зобов'язання
- кредити банків	-	9392,1	3298,9	-	49,1	7,6	-	-6093,2	-	-64,9
- кредиторська заборгованість	3244,9	5662,7	12483,3	28,3	29,6	28,7	2417,8	6820,6	74,5	120,4
- поточні зобов'язання за розрахунками	656,5	2367,1	4191,2	5,7	12,4	9,6	1710,6	1824,1	260,6	77.1
- інші поточні зобов'язання	246,5	497,8	309,1	2,2	2,6	0,7	251,3	-188,7	101,9	-37,9
Разом залучений капітал	11447,9	19126,7	43482,5	100,0	100,0	100,0	7678,8	24355,8	67,1	127,3

Таким чином, аналізуючи дані таблиці 2.1.3, можна сказати про те, що залучені кошти комбінату значно зросли, особливо за 2008 р. В 2007 р. збільшились на 7678,8 тис.грн. або на 67,1% і становлять 19126,7 тис.грн., а в 2008 р. збільшились на 24355,8 тис.грн. або на 127,3% і становлять 43482.5 тис.грн. Це відбулося в основному за рахунок значного збільшення довгострокових кредитів банку, а саме на 21993,0 тис.грн. або 1822,1% в 2008р. Їх сума становить в 2008 р. 23200,0 тис.грн. Також збільшилась кредиторська заборгованість з 5662,7 тис.грн. в 2007 р. до 12483,3 тис.грн. в 2008 р. (на 6820,6 тис.грн або 120,4%). Збільшились, також, поточні зобов'язання за розрахунками в 2007 р. на 1710,6 тис.грн. або 260,6% і становлять 2367,1 тис.грн. та в 2008 р. на 1824,1 тис.грн. або на 77,1% і становлять 4191,2 тис.грн. Поряд з тим, зменшились кредити банків в 2008 р. порівняно з 2007 р. на -6093,2 тис.грн. або на -64,9% і становлять 3298,9 тис.грн. та інші поточні зобов'язання на -188.7 тисгрн або на -37.9%.