Система показників оцінки конкурентного середовища підприємства

На рівні самих цукрових заводів необхідно ефективно працювати над цими питаннями, які стосуються самої виробничої діяльності підприємств. Перш за все, в галузі потрібно правильно побудувати роботу по переробці врожаю нинішнього року, а також надалі підготовити підприємства до виробничого сезону поступово, виходячи з конкретних умов кожного заводу.

Головну увагу слід приділяти економії паливно-енергетичних ресурсів, сировини, виробничих матеріалів, та підвищення якості цукру. І, найголовніше, психологічно підготуватися до роботи в ринкових умовах, подбати про підготовку спеціалістів та робітників, створити їм належні умови для високопродуктивної праці.

Розвиток цукрової галузі в Україні потребує необхідного впровадження новітніх технологій вирощування цукрового буряку а також більш повного забезпечення бурякосіючих підприємств високоякісним насінням, засобами хімічного захисту рослин, мінеральними добривами, підвищення якості машинного парку - дедалі актуальнішого значення набуває якнайшвидша реконструкція та модернізація цукрових заводів, розширення їхніх виробничих потужностей до економічно оптимальних меж [61, 90].

Існують відповідні державні заходи, які можуть вивести цукрову промисловість з кризи. Вони поділяються на дві основні групи. До першої належать заходи внутрішньодержавної господарської політики у виробництві та реалізації цукру. Вони пов'язані з проблемою землекористування, організацією управління цукровою промисловістю, забезпеченням виробництва трудовими ресурсами та матеріально-технічними ресурсами. До другої групи належать заходи зовнішньогосподарської політики держави, тобто проблеми регулювання ввезення і вивезення цукру, технічних засобів, хімічних матеріалів, насіння, тарифів перевезення, митні платежі [62, 345].

Для покращення ситуації в галузі з безвиході, необхідно здійснити низку конкретних заходів. Потрібно реформувати схему управління цукробуряковою галуззю з метою тіснішої взаємодії між державними структурами, учасниками цукробурякового комплексу, операторами цукрового ринку, постачальниками ресурсів. Слід розробити систему критеріїв для рейтингового визначення базових цукрових заводів. Визначення таких допоможе раціонально використовувати виробничі потужності галузі, сформувати стабільні зони бурякосіяння, виробляти цукор з оптимальною собівартістю. За основні показники ефективності цукрових заводів пропонується взяти виробничу потужність підприємств і кількість цукру, отриманого в перерахунку на один гектар зони бурякосіяння. Необхідно встановити паритетні мінімальні ціни на цукрові буряки і цукор на рівні, що сприяв би залученню кредитів комерційних банків як на цукрові заводи, так і в бурякосійні господарства, стимулював упровадження грошових розрахунків за буряк і матеріально-технічні ресурси. При визначенні мінімальних цін на цукрові буряки і цукор слід орієнтуватися на показники роботи найефективніших господарств і заводів. При розрахунках собівартості не повинні враховуватися завищені цінові показники на матеріально-технічні ресурси, що виникають при бартерних поставках. Кабінет міністрів має заборонити бартерні схеми переробки цукрових буряків. Лише перехід на грошову форму розрахунків між суб'єктами цукробурякового комплексу дозволить упровадити механізми квотування, ліцензування та дійового контролю за їх виконанням. Необхідно прийняти зміни до закону "Про митний тариф України", яким встановити ввізне мито на тростинний цукор-сирець у розмірі 100 євро за тонну. Таке ввізне мито зрівняє вартість тростинової сировини і бурякової. А за нестачі на внутрішньому ринку цукру-піску і при зростанні цін на нього дасть можливість оперативно завозити для переробки тростину і тим самим запобігти різкому стрибкові цін. Крім того, це сприятиме завантаженню внутрішніх виробничих потужностей і зростанню надходжень до бюджету України. Виходячи із ситуації, що склалася в цукровій галузі, й у зв'язку зі специфікою її сезонної роботи, необхідно відновити дію ст. 9 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства" і внести відповідні зміни до законів "Про податок на прибуток" і "Про податок на додану вартість". На крайній випадок, необхідно розглянути пропозицію про нарахування податкових зобов'язань для цукрових заводів по закінчених операціях (реалізація плюс оплата). Специфіка роботи цукрових заводів полягає в тому, що сам сезон цукроваріння триває всього 60-90 діб, а підготовка до сезону ведеться протягом шести-семи місяців. Реальну можливість розрахуватися більшість цукрових заводів має лише по закінченні сезону і реалізації готової продукції [46, 452].

Доцільно скасувати податок на додану вартість при наданні послуг із переробки цукрових буряків фізичним особам, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. У зв'язку з розпаюванням і приватизацією земель рік у рік зростає питома вага цукрових буряків, які постачають на заводи фізичні особи-неплатники ПДВ. Така ситуація погіршує незбалансованість розрахунків цукрових заводів за цим податком. Потрібно скасувати нарахування й оплату авансових платежів із податку на прибуток. Податок має нараховуватися один раз на рік, за підсумками сезону цукроваріння, але оплачуватися рівними частками протягом наступного року без нарахування пені і штрафних санкцій (або протягом першого півріччя наступного року). Для фінансування ліквідації чи перепрофілювання цукрових заводів, перекваліфікації та соціальної підтримки персоналу цих підприємств слід створити спеціальний позабюджетний фонд, який фінансуватиметься за рахунок відрахувань від кожної реалізованої (чи виробленої) тонни цукру. Щороку в період цукроваріння необхідно проводити тендери на поставку цукру в Держрезерв України. Це не лише сприятиме поповненню державних запасів, а й зменшить пропозицію цукру на ринку в період масового виробництва. Необхідно, щоб у одного керівника, був лише один цукровий завод, а не так як ми бачимо зараз, один власник має 3 -7 заводів. Тоді буде здорова конкуренція, заводи закривати буде не вигідно.

У зв'язку з надзвичайно важливим значенням рівня цін на сировину та цукор, від яких залежить увесь механізм взаємовідносин у цукробуряковій галузі, актуальним є економічно обґрунтоване визначення собівартості продукції. Як на цукросировину, так і на цукор Інститутом цукрових буряків УААН пропонується в основу визначення собівартості продукції покласти нормативний метод визначення рівня врожайності та витрат, оскільки фактичні витрати й існуюча в країні система звітності унеможливлюють виконати науковий аналіз виробництва [63, 127].

Україна є досить потужним виробником цукру з буряку. За останні роки виробництво даного продукту коливається в межах 1,8-2,6 млн. тонн. Побічними продуктами виробництва цукру з буряку в Україні є меляса й жом, які використовуються у виробництві спирту й на корм худобі. Потреба України щороку в цукрі, за оцінками фахівців, становить понад 2,2 млн. тонн. Розраховується вона, виходячи з біологічної норми споживання - понад 45 кг на душу населення. Але неоднозначність оцінки чисельності населення України й кількості приїжджих, що перебувають на її території, дає розбіжність в оцінці потреби. В нашій країні не має практики інтервенційних цін на ринку цукру й цукрового буряку. В окремих випадках Державний комітет з матеріальному резерву України (Держрезерв) закуповує або продає цукор на внутрішньому ринку. Ці дії впливають на ціноутворення, тому що обсяги даних операцій незначні [64, 67].

На сьогодні цукрова промисловість потребує значних капіталовкладень, більша частина яких повинна піти на перепрофілювання цукрових заводів. Три із 14 цукрових заводів Вінниччини закінчили роботу у сезоні 2011 року. Це ТОВ “Кристал”(Браїлів), ТОВ “Турбівська цукрова компанія” та ТОВ “Агропродінвест - 2005” (Ободівський цукрозавод). Решта заводів працювали до кінця листопада, а в окремих сезон цукроваріння захопив початок грудня.

Станом на 16 листопада на Вінниччині вироблено 345.3 тис. тонн цукру. Це на 92 тис. тонн більше, аніж торік на цей час. Загалом до кінця сезону планувалося зварити близько 400 тис. тонн цукру. А це означає, що кожний п'ятий кілограм українського цукру вироблено на Вінниччині. Вінницькій області встановлено квоту А (реалізація цукру на внутрішньому ринку) в розмірі 349.97 тис. тонн (цукор, вироблений з цукрових буряків урожаю 2010 року, понад визначені обсяги, зараховується у встановленому порядку до обсягів квоти "А" для поставки на внутрішній ринок цукру у період з 1 вересня 2011 року до 1 вересня 2012 року) [38, 328].

Цукрова галузь Вінницької області ще досі перебуває в полоні тривалої системної кризи. Не звертаючи уваги на ряд правових, техніко-технологічних та організаційно-економічних заходів, здійсненних державними органами за останній період, кардинальних змін в розвитку цукрової галузі в Україні поки що не відбулось [65, 367].

Сьогодні найпотужнішими у області є два цукрових заводи: Крижопільський та Гайсинський. У 2010 році на Вінниччині було вироблено майже 300 тисяч тон цукру, тобто на 44 відсотка більше порівняно з 2009 роком. Проте конкурентне середовище носить сприятливий характер, адже Вінниччина має дуже потужну ресурсну базу і конкурентам не приходиться змагатись за обмежені вихідні ресурси. Так в 2011 році в області засіяно цукровими буряками на 6 тис. га більше, ніж минулого. На сезон 2011 року було підготовлено понад 82 тис. га глибокої оранки, які можуть бути використані під посіви цукрових буряків. У господарствах йде заготовка якісного насіння і удобрення площ нового сезону. Прогнозоване збільшення посівних площ під цукровими буряками підвищить також і обсяги переробки цукрових буряків. В 2010 р. в області під цукровими буряками було засіяно 76 тис. га, що в 1,5 рази перевищує показник попереднього року. У Вінницькій області, за оперативним даними, в 2010 р. було зібрано 2,6 млн. тонн солодких коренів - це вдвічі більше, ніж в 2009 році. Було вироблено 296,442 тис. тонн цукру, що на 44,32%, або 91,042 тис. тонн, більше, ніж в 2009 р. Урожайність цукрових буряків в 2010 р. також зросла - на 19,4%, або 56,2 ц/га й склала 346 ц/га. В 2010 р. переробкою цукрових буряків у Вінницькій області займалися 14 цукрових заводів проти 11 в 2009 році. Цукрові заводи Вінницької області в сезоні 2011 року збільшили виробництво цукру на 46,7%, або на 140 тис. тонн порівняно з 2010 роком - до 440 тис. тонн. У 2011 році було посіяно 72 тис. га під цукровим буряком, а в 2012 році буде посіяно 105 тис. га під цукровим буряком. Загалом Вінниччина має найбільший бурякоцукровий комплекс, займає провідні позиції по валових зборах. В області сконцентровано 13-14 % наявних в Україні площ цукрових буряків.

Сьогодні підприємство припинило продаж цукру, тому що вартість цукру залежить від кількох складових, зокрема, кількості перероблених буряків і виходу готової продукції. Вона буде в межах 7,5-8,3 гривень за кілограм. Загалом, Турбівська цукроварня планує цього річ переробити близько 120 тисяч тонн сировини і виготовити до 15 тисяч тонн цукру.

Слід зазначити, що після вступу у СОТ цукрова промисловість і Вінниччини й України почала все більше занепадати. Українська влада пом'якшила умови ввезення цукрової тростини, і тим сам завдала значного удару по вітчизняним виробникам. Які ще не в змозі конкурувати з цукром із тростини який має меншу собівартість. Але цього не було б якщо цукрову галузь технічно модернізувати, переозброїти. В галузі а також в цілому в сільське господарство надходить мало інвестицій особливо прямих іноземних, тому, що іноземні інвестори не зацікавлені у вкладанні коштів в сільське господарство із уже відомих усім причинам. Існує істотний брак багатьох ресурсів, необхідних для розвитку цукрової промисловості. Це, насамперед, капітал, енергія та добрива. За кожен КВт енергії, кожну тонну добрив, витрачені на виробництво цукру ТОВ “Турбівській цукровій компанії” треба заплатити, до того ж їх уже не можна буде використати в інших виробництвах. Те саме стосується й кожної гривні інвестицій. Виграє чи програє Україна від того, що ці обмежені ресурси буде використано саме на виробництво цукру, а не на інші цілі, залежить від відносної конкурентоспроможності виробництва цукру.

Також зазначимо, що сприятливі агрокліматичні умови, які переважають в області, також автоматично не гарантують конкурентоспроможність для ТОВ “Турбівська цукрова компанія”. Високі врожаї цукрових буряків самі по собі не є достатньою умовою для, конкурентоспроможності виробництва цукру, бо кінцевий продукт - цукор - являє собою поєднання виробництва цукрового буряку та його переробки. Без ефективної переробної промисловості, навіть найкращі врожаї буряку не принесуть користі. І це не зважаючи на те, що цукрова галузь одна з рентабельних в аграрному бізнесі і з одного гектара поля цукрових буряків реально отримати до 2 тисяч доларів прибутку. Що ж до вирощування солодких коренів та виробництва цукру, то це було і залишається пріоритетним для Вінниччини.

Для ТОВ “Турбівська цукрова компанія” найбільшими стабільними витратами за снуючої технології буряковиробництва є підвищення витрат на нафтопродукти, але влада обіцяє їх зниження в 1,7 рази. Якщо за існуючої технології їх витрачається в розрахунку на один гектар посіву цукрових буряків 1,7 центнера, то за зниженою ціною в 1,7 вони не будуть перевищувати одного центнера, а це вагома економія в розрахунку на всю бурякову площу. Підприємство планує покращити родючість землі за допомогою сидератів. Вони відновлюють природну родючість ґрунтів, покращують їх хімічні та фізичні властивості, забезпечують якісне живлення сільськогосподарських культур. Дані органічні добрива є досить дешевими і приносять ефективний результат від правильного і вчасного їх застосування. Взагалі Турбівська цукрова компанія планує застосувати багато напрямів підвищення ефективності свого господарювання. Одними з таких напрямів є: вилучення живої малопродуктивної праці від процесу збирання цукрових буряків, застосувавши найсучасніші бурякозбиральні комплекси; запровадження ґрунтозахисної системи для посівних площ яка підвищує родючість землі; зменшення хімічного обробітку землі; застосування сидератів; досягти запланованої врожайності при існуючих технологіях та наявних технічних засобах можна шляхом оптимізації мінімуму додаткових витрат; придбання нової якісної техніки.

Основним завданням, яке повинно бути розв'язаним в найближчій перспективі підприємство вважає забезпечення збалансованості переробної і сировинної бази за допомогою пільгових кредитів, стимулювання розвитку вітчизняної науки, ширше запровадження лізингу в діяльності цукрових підприємств. Отже, можна сказати що економічні і організаційні заходи повинні бути доповнені технологічними, бо без запровадження нових технологій виробництва і переробки цукрових буряків неможливо значно підвищити врожайність цукросировини, зменшити витрати на її виробництво, тобто забезпечити конкурентоздатність продукції цукрового виробництва на світовому ринку.

Успішна діяльність ТОВ «Турбівська цукрова компанія» не можлива без розумного планування собівартості продукції, прибутку та рентабельності. Для досягнення необхідного раціонального планування показників господарювання на ТОВ «Турбівська цукрова компанія» необхідно створити умови для виживання фірми в умовах конкурентної боротьби; практикувати запобігання банкрутства і великих фінансових невдач; спонукати лідерство в боротьбі з конкурентами; провести максимізацію ринкової вартості фірми; запровадити прийнятні темпи росту економічного потенціалу фірми; забезпечити ріст обсягів виробництва і реалізації; досягти максимізації прибутку та мінімізації витрат.

Для формування концепції цінової політики на підприємстві важливою є достовірна оцінка системи факторів, що впливають власне на ціну того чи іншого виду продукції. Іншими словами, ефективність ціноутворення, а відповідно і реалізації цінової політики, залежить від підходів до визначення ціни [66, 105].

Істотний вплив на конкурентне середовище і цінову політику цукрових підприємств має якість продукції, яка передусім залежить від якості сировини. Вартість сировини в структурі виробничих витрат, зазвичай, займає найбільшу частку. А це означає, що чим якісніша, а відповідно і дорожча сировина, тим якісніший і цінніший кінцевий продукт. Цінова політика підприємства, зазвичай, передбачає встановлення високих цін на товари високої якості, проте в умовах недобросовісної конкуренції споживачі можуть отримати неякісний продукт за дорогою ціною. Цінова політика конкретного виробника повинна бути сформована таким чином, щоб максимально мінімізувати цей ризик. Таким чином, цінова політика як фактор формування конкурентного середовища у діяльності цукрових підприємств повинна виступати не тільки інструментом загальної маркетингової політики, але й бути спрямованою на врахування усіх можливих вимог потенційних споживачів з позицій формування і застосування ціни [60, 469].

Встановлення рівнів ціни на продукцію є досить складним і трудомістким завданням у процесі ціноутворення на підприємстві. На сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки підприємства не приділяють достатньої уваги теоретичним питанням і практичному досвіду формування цінової політики на кваліфікованому рівні. Як результат, припускаються суттєвих помилок у процесі ринкового ціноутворення. Недоліки вітчизняного ціноутворення в основному зумовлені двома основними причинами. По-перше, дається взнаки спадщина планової економіки. По-друге, підприємства не мають певного досвіду у формуванні цінової політики і у використанні ринкової ціни в процесі реалізації продукції. Все це значною мірою ускладнюється недостатнім методичним забезпеченням процесу формування цінової політики підприємства з урахуванням специфіки розвитку вітчизняної економіки. Встановлення індикативних цін допомагає захистити українських споживачів на внутрішньому ринку, проте такі ціни нерідко заподіювали шкоду національному товаровиробнику, оскільки виявлялися штучно завищеними, особливо під час сезонного продажу цукру. В березні 2011р. мінімальні ціни на цукор становили 3885 грн./т. Останнім часом ціни на внутрішньому ринку стабілізуються під впливом зростаючого попиту. Ціни на цукрові буряки є визначальними для ціни на цукор, оскільки частка вартості сировини у собівартості цукру в Україні становить 65 %, у роздрібній ціні цукру-піску з ПДВ - 40 % (вартість переробки та прибутку цукрових заводів - 30 %, витрати і прибуток торгівлі - 10 %, ПДВ - 20 %).

У березні 2011 року ціни на цукор Турбівського заводу у роздріб становили 7,10 грн./кг. Станом на квітень 2011 року ТОВ «Турбівська цукрова компанія» уже продала усі свої запаси цукру оптовим підприємствам за ціною 300 грн. за мішок цукру, а це 6,00 грн./кг (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 Ціна на товари ТОВ «Турбівська цукрова компанія» станом на квітень 2011 року

Аналізуючи табл. 3.1 бачимо, що різниця між гуртовою та роздрібною ціною досить значна (приблизно 20%), а це означає, що покупці даного товару закуповують продукцію оптом. Даний товар не швидко псується, тому і купляють його великими партіями. Це стосується жому та меляси, оскільки вони купуються для худоби.

Якщо порівнювати цю ціну з іншими виробниками цукру, то вона є майже однаковою, оскільки всі заводи ведуть таку стратегію ціноутворення як рівняння на конкурента.

Крім якісно-цінових факторів конкурентоспроможності існують й інші фактори, які можуть суттєво вплинути на її загальний рівень (товаропросування, сервісне супроводження товару). Точне визначення загального рівня конкурентоспроможності є неможливим без визначення відповідного рівня по “сервісних” факторах.

Аналіз впливу цих факторів на ступінь мотивованості споживача дає змогу виділити найважливіші з них: сервісне обслуговування, реклама, імідж фірми, для умов доставки - термін доставки товару споживачеві та точність його дотримання; для умов оплати - наявність і розмір знижок та наявність, розмір і строк кредиту. Рівень реклами оцінюється за ступенем інформаційної забезпеченості споживачів [68, 564].

Проведемо оцінку коефіцієнту конкурентоздатності за організаційними факторами. Для цього згрупуємо початкові дані (табл. 3.2).

Таблиця 3.2 Початкові дані для оцінки коефіцієнту конкурентоздатності за організаційними факторами

Бальна оцінка організаційних факторів:

1. Для цукрового буряка сорту «А»:

умови оплати - 0;

інформованість споживача - 2;

імідж фірми-виробника - 4 бала.

2. Для цукрового буряка сорту «Б»:

умови оплати - 1;

інформованість споживача - 1;

імідж фірми-виробника - 4 балів.

Формуємо шкалу бальних оцінок організаційних факторів конкурентоздатності (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

Шкала бальних оцінок організаційних факторів конкурентоздатності

Виходячи з даних таблиць 3.2 та 3.3 розрахуємо коефіцієнт конкурентоздатності Ккз.

Отже: .

Так як Ккз >0 (1,15), то цукровий буряк сорту «Б» за організаційними факторами найбільш конкурентоздатний.

На основі розрахованих рівнів конкурентоспроможності нового сорту (за якісно-ціновими характеристиками та за сервісними факторами) може бути визначено індекс загальної конкурентоспроможності виробу (І кз):

І кз

де г1, г2- вагомість, відповідно якісно-цінових та сервісних факторів конкурентоспроможності (г1+ г2=1).

Конкретні значення даних вагомостей великою мірою залежать від специфіки товару. Разом з тим у більшості випадків г1 перебуватиме в межах 0,65-0,85.

Враховуючи специфіку даного товару: г1 = 0,75, тоді г2 = 0,25.

І кз.

Таким чином, цукровий буряк сорту «Б» є конкурентоздатним на ринку порівняно з товарами аналогами.

Отже, ТОВ «Турбівська цукрова компанія» можна віднести до великих підприємств, з стабільними фінансовими ресурсами та надійністю. Завдяки цьому підприємство здобуло собі авторитет, популярність. Виробництво на ЗАТ «Подільський цукор» зростає, разом з цим зростає частка ринку, а відтак і рівень прибутковості.

Основною сировиною для виробництва цукру є цукровий буряк. Основними постачальниками даної сировини для ТОВ «Турбівська цукрова компанія» є сільськогосподарські господарства Липовецького, Погребищанського та Калинівського районів наведені у таблиці 3.4.

Таблиця 3.4

Постачальники сировини для ТОВ «Турбівська цукрова компанія»

Аналізуючи табл. 3.4. видно, що постачальниками сировини для ТОВ «Турбівська цукрова компанія» є багато підприємств, які займаються вирощуванням цукрового буряка. Найбільшим постачальником сировини є СВК „Ранок" с. Біла Липовецького району (2600 т), а найменшим -СТОВ „Перемога" с. Лісова Лисіївка Калиновського району (200 т). САТ «Турбівське» постачає всього 700 т. сировини, що є не досить ефективним, оскільки на постачання буряка витрачається найменше коштів, тоді коли з с. Біла (найбільший постачальник) завозиться більше цукрового буряку, а, отже, і витрачається значно більше коштів на транспортування.

Постачальником газу для здійснення виробничого процесу є ТОВ „Політрейд"; ДП „УПК Ресурс". Постачальником основних виробничих матеріалів таких як камінь вапняковий, вугілля, хімреагентів тощо є ТзОВ „Невоста"; ЧППКФ „Востокпромснаб"; ПП „Вітас-Мед"; ТОВ „Укртара-папір"; ВАТ „Вінницяоблпаливо" та інші.. Постачальником мішків для фасування цукру, бірок, тканин фільтрувальних є ТзОВ „Галцукор".

Основні покупці готової продукції наведені у таблиці 3.5.

Таблиця 3.5

Основні покупці готової продукції ТОВ «Турбівська цукрова компанія»

Аналізуючи табл. 3.5 видно, що найбільшим покупцем продукції ТОВ «Турбівська цукрова компанія» є ТзОВ „Юкос" (580 т), а найменшим - ТзОВ „Перун" (180 т). Також покупцями ЗАТ «Турбів цукор» є велика кількість оптових та роздрібних підприємств та інших споживачів цукру. Потрібно зазначити, що ціни на цукор залежать від сезонних коливань - в травні ціни зростають, а з початком цукрового сезону (у вересні - листопаді) відбувається їх падіння. Так, в травні 2011 року ціни на цукор сягнули 3900-4000 грн/т (позаминулого року ціни були 4200 грн/т і вище), однак реального дефіциту цукру не спостерігалося, тому незабаром ціна стабілізувалася і зростання припинилося. Таке підвищення ціни завдало би різкого удару по рентабельності цукрових заводів і багатьох з них привело б до банкрутства. Однак , все ж внаслідок цього сьогодні призупиняється викопування буряка, на багатьох сільгосппідприємствах поширюється паніка і невизначеність. Це може призвести до зриву сільськогосподарських робіт у цій сфері внаслідок можливої негоди й сезону дощів.

3.2 Ринкові фактори формування конкурентного середовища підприємства

Самим вагомим творцем конкурентного середовища підприємства є ринок. Адже конкурентне середовище підприємства це і є ринкове оточення підприємства, представлене суб'єктами господарювання різних форм власності та приналежності, які займаються подібною сферою діяльності і мають вагомі конкурентні позиції на досліджуваному ринку. Проаналізуємо найголовніші ринкові фактори формування конкурентного середовища підприємства. ці фактори є вагомими не тільки для ТОВ «Турбівська цукрова компанія», вони визначають загальні тенденції виробництва цукру в Україні, формують проблеми і перспективи конкурентоздатності галузі.

Сьогодні існує істотний брак багатьох ресурсів, необхідних для розвитку української цукрової промисловості. Це, насамперед, капітал, енергія та добрива. За кожен КВт енергії, кожну тонну добрив, витрачені на виробництво цукру в Україні, треба заплатити, до того ж їх уже не можна буде використати в інших галузях. Те саме стосується й кожної гривні інвестицій. Виграє чи програє Україна від того, що ці обмежені ресурси буде використано саме на виробництво цукру, а не на інші цілі, залежить від відносної конкурентоспроможності виробництва цукру. Той факт, що галузь історично відігравала в певній країні істотну роль, не означає, що ця галузь автоматично є конкурентоспроможною. У минулому виробництво цукру в Україні визначалось планом, а тому, з погляду критеріїв ринкової економіки, тут не обійшлось без істотних викривлень.

Сприятливі агрокліматичні умови, які переважають в Україні, також автоматично не гарантують конкурентоспроможність. По-перше, високі врожаї цукрових буряків самі по собі не є достатньою умовою для, конкурентоспроможності виробництва цукру, бо кінцевий продукт - цукор - являє собою поєднання виробництва цукрового буряку та його переробки. Без ефективної переробної промисловості, навіть найкращі врожаї буряку не принесуть користі.

По-друге, високоякісні українські ґрунти також обмежені. Поля, які можуть давати 80-90 т цукрового буряку з гектара, можуть також давати найвищі врожаї, скажімо, пшениці, соняшнику чи інших культур. Рішення про те, щоб засіяти гектар насінням цукрових буряків, одночасно є рішенням не засівати цей гектар насінням пшениці чи якоїсь іншої культури. Якщо прибуток, що його можна одержати від пшениці чи іншої культури, перевищує прибуток від цукрового буряку, тоді це рішення не є оптимальним з економічного погляду, хоч яким вражаючим буде врожай цукрового буряку з чисто агрономічної точки зору.

Виробництво цукру в Україні буде конкурентоспроможним лише тоді, коли доходи від продажу цукру на міжнародному ринку перевищуватимуть сумарні витрати на виробництво цього цукру, оцінені у світових цінах. Визначити відповідні світові ціни на цукор та такі фактори виробництва, як енергія чи добрива, відносно легко, оскільки ці продукти добре визначені, достатньо гомогенні, крім того вони продаються на міжнародному ринку. А от визначити світові ціни на такий фактор виробництва, як земля, набагато складніше, бо земля не продається на міжнародному ринку. У таких випадах економісти застосовують концепцію оптимальних витрат. Оптимальною витратою щодо певного фактора виробництва є прибуток, який він може принести при найкращому можливому альтернативному використанні. Звідси, оптимальною витратою гектара землі, що використовується для виробництва цукру, є найвищий прибуток, який може принести цей гектар, якщо на ньому посадити якусь іншу культуру, наприклад, пшеницю. Більше того, при оцінці фактичних економічних витрат виробництва цукру слід враховувати знос обладнання на цих заводах. Слід також зважати на той факт, що, хоча ціни на енергію в Україні зросли, вони все ще не досягли світового рівня.

Собівартість цукру, виробленого цукровими заводами в Україні, складає у кращому випадку близько 450 дол. США за тонну (або 20 центів за фунт), сягаючи аж 750-850 доларів за тонну (35-40 центів за фунт) у багатьох інших випадках. Вищі чи нижчі ці оціночні витрати за світові ціни на білий цукор визначити складно. Єдиної світової ціни на цукор не існує. Натомість, на світових ринках постійно застосовують декілька цін на цукор. Ці ціни відрізняються, залежно від якості та ступеня очищення конкретного цукру (сирець це чи білий цукор, колір, вміст золи, вологість), а також від умов поставки (дата, наявність упаковки, місце, ціна СІF чи FОВ). Хоча ці ціни справді відрізняються, але вони тісно взаємопов'язані, оскільки арбітраж гарантує, що коливання цін на одному ринку швидко позначається на інших ринках [71].

Широко застосовується такий показник світової ціни на цукор, як так звана ціна ІSА. Ціна ІSА - це середня величина декількох цін на цукор-сирець. Цукор-сирець продають інтенсивніше, ніж білий цукор, бо білий цукор є чутливим харчовим продуктом, який слід захищати від вологи та забруднень, тому транспортування його насипом на великі відстані є ризикованим та дорогим.

Оскільки український цукор через його низьку якість на світових ринках можна реалізувати лише із знижкою, ці ціни на білий цукор являють собою верхню межу ціни на український цукор на світовому ринку, а ціна ІSА, яка переважно буває нижчою на 3-4 центи за фунт, є нижньою межею. Загалом, український цукор можна оцінити десь на рівні від 200 до 260 дол. США за т (9-12 центів за фунт). Ціна ІSА завжди, за винятком двох міжнародних товарних “криз” у 70-х роках, була нижчою від 13 центів за фунт (290 дол. США за т), протягом тривалих періодів вона залишалась навіть нижчою за 10 центів за фунт (220 дол. США за т). Аналітики Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) та інших організацій не прогнозують можливостей зростання цього рівня цін у найближчі роки. Нинішня ситуація, що характеризується надлишковою пропозицією на світових ринках, ще більше ускладнилася б, якби Україна істотно збільшила експорт цукру, тим самим додатково збільшивши тиск на ціни в бік їх зниження [71].

Україна має давню традицію виробництва та експорту цукру. Для багатьох українців нема жодного сумніву, що цукор повинен і буде відігравати вирішальну роль у сільському господарстві країни. За останні роки, однак, цукрове виробництво в Україні істотно скоротилось. Цукрові заводи працюють збитково, а доходи від експорту цукру зійшли практично нанівець. Криза, охопивши всі галузі агропромислового комплексу, особливо відчутно позначилась на цукробуряковому виробництві і призвела до глибокого занепаду буряківництва як провідної рослинницької галузі та руйнування матеріально-ресурсного потенціалу цукрової промисловості. Однак, українські цукрові заводи внаслідок скорочення посівних площ та падіння врожайності хоч і знижували обсяги виробництва цукру, проте ще трималися на плаву. Така ситуація тривала до 1996 року. Бо саме тоді Росія, що була основним споживачем нашого білого золота, ввела проти нього високе ввізне мито - 40 відсотків вартості. Україна не змогла заповнювати навіть невеликі експортні квоти на цукор. Цукрозаводи відчули серйозні проблеми. Гостро забракло обігових коштів, переробка сировини почала провадитися виключно за давальницькими схемами, тобто обходитися без грошей.

Площі посівів скоротилися з 1605 тис. га у 1990 році до 747 тис. га у 2010 році. Врожайність цукрових буряків знизилась з 276 ц/га у 1990 році до 177 ц/га у 2010 році. Валовий збір зменшився з 44264 млн. тонн до 13199 млн. тонн у 2010 році [71].

В результаті руйнування системи оптової торгівлі цукром втрати зовнішніх ринків його збуту, бартеризації розрахунків та диспаритету цін на матеріально-технічні ресурси і цукор, реалізація його здійснювалася за цінами нижче собівартості. Це призвело до вимивання обігових коштів у бурякосіючих господарств і цукрових заводів. Протягом останніх років бурякоцукрова галузь терпіла збитки. Кількість збиткових цукрових заводів - 165 або 86 відсотків. Якщо порівняти кредиторську заборгованість цукрових заводів з дебіторською, а це відповідно 1,6 та 0,4 млрд. грн., то кредиторська заборгованість перевищує дебіторську в 4 рази. У ряді цукрових заводів ці показники ще гірші. Практично галузь повинна працювати цілий рік тільки на погашення боргів. Тобто, ситуація, яка склалася у цукровій промисловості України, може призвести до фактичного руйнування галузі.

Низький ступінь вилучення цукру - менше 60 відсотків - є результатом роботи підприємств з коротким терміном сокодобування (протягом 1-2 тижнів). При цьому багато цукру на таких заводах безповоротно втрачається.

Це свідчить про недоцільність запуску цукрових заводів на 2 тижні, оскільки підприємства мають лише збитки, тому що собівартість 1 тонни цукру при цьому становить близько 3500 гривень, що більше середньої собівартості по Україні у 3 - 4 раза. Загалом цукробурякове виробництво в нашій державі перетворилося з експортно-стратегічної галузі економіки на дотаційну, що реально загрожує неповним забезпеченням навіть власних потреб цим важливим продуктом.

Отже основними причинами кризових явищ у бурякоцукровій галузі є: загальна економічна криза і послаблення ролі держави у розвитку бурякоцукрового виробництва; втрата економічної зацікавленості виробників у вирощуванні цукросировини; недосконалість механізмів економічного регулювання виробництва, що призвело до серйозних соціальних наслідків - втрати робочих місць, зниження рівня заробітної плати, росту забіоргованості, зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів; незавершеність і недосконалість приватизаційних процесів у бурякоцукровій галузі; порушення цінового паритету, що спричинило вимивання обігових коштів спочатку сільськогосподарських товаровиробників, а згодом і цукрової промисловості; втрата зовнішніх ринків збуту цукру; практична відсутність кредитування виробника, щог вимушено призвело до переходу на давальницькі схеми переробки сировини і бартерні відносини у галузі; нерозвиненість ринкових відносин у сфері виробництва, переробки і реалізації цукру; інтервенція на український ринок цукру з тростини, цукромістких продуктів та насіння; майже повна відсутність інвестицій у галузь, її непривабливість для вітчизняних і зарубіжних стратегічних інвесторів; відсутність чіткого законодавства та правових основ організації виробництва та регулювання ринку цукру; різке скорочення матеріально-технічного забезпечення буряко-сіючих господарств і цукрових заводів.

Відродження та подальший розвиток цукробурякового підкомплексу України потребує комплексної системи постійних і довгострокових заходів на рівні державної програми з відповідними законодавчими і регулюючими механізмами. Для розв'язання проблеми необхідно забезпечити структурні, функціональні, енергетичні, сировинні та інвестиційні зміни. Щодо конкретних пропозицій до вирішення проблем я можу запропонувати наступні дії. Розробка програм реструктуризації та технічного переобладнання галузі. Формування державної політики в сфері виробництва цукрових буряків і цукру та оптової торгівлі цукром, спрямованої на захист економічних інтересів держави, прав споживачів і вітчизняних товаровиробників. Розробка і здійснення програм організації виробництва обладнання, приладів, машин та систем для підприємств бурякоцукрового комплексу. Розробка нормативно-законодавчої бази щодо формування і подальшого функціонування ринку цукру. Інтеграція товаровиробників і переробників цукросировини з метою збільшення обсягів виробництва цукрових буряків, здешевлення їх вартості та підвищення якості. Ініціювання заходів для запобігання незаконного ввезення цукру, цукромісних продуктів та насіння цукрових буряків. Розробка спільної програми дій на цукровому ринку країн СНД з метою визначення концепції і вироблення загальної стратегії його формування. Співпраця із спілками цукровиробників та трейдерами ринку цукру країн СНД та країн далекого зарубіжжя. Співробітництво з країнами, які не мають власного цукрового виробництва (наприклад країни Закавказзя). Тут співробітництво має будуватись на умовах міждержавної виробничої кооперації, використовуючи можливості українських цукрових заводів по переробці цукру-сирцю тростинного. Вивчення і розповсюдження передового світового досвіду в галузі буряківництва та цукроваріння. Організація міжнародного навчання спеціалістів, проведення міжнародних виставок, ярмарок аукціонів, відряджень українських фахівців за кордон та прийому іноземних партнерів. Створення єдиної електронної інформаційної мережі підприємств і організацій бурякоцукрового комплексу. Створення інформаційно-технічної бази даних, що стосується виробництва та оптової торгівлі цукром. Розробка класифікаторів, стандартів на насіння і фабричні цукрові буряки, товарів експлуатаційної надійності, безпеки та ін.

Створення вітчизняних і спільних високопродуктивних гібридів з високою якістю насіння та технологічними якостями сировини. Збільшення питомої ваги високопродуктивних гібридів з переходом на них протягом 2-3 років на всій площі. Забезпечення внутрішньої сертифікації насіння еліти і фабричної генерації з видачею сертифіката встановленої форми. Вирішення питання щодо реального надання пільгових кредитів, як це передбачено Законом України “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру”. Здійснення оснащення машинно-технологічних станцій при цукрових заводах та забезпечення необхідною кількістю засобів захисту рослин за рахунок виділення коштів по лізингу. Передбачити державну підтримку в забезпеченні цукрових заводів, паливно-мастильними матеріалами. Визначення на конкурсних засадах базових підприємств, які будуть працювати для забезпечення цукром внутрішнього ринку України. Переорієнтація цукрових заводів на виробництво цукровмісних продуктів (меляса, сиропи та інш.) для випуску паливного етанолу, використовуючи наявну нормативно-правову базу та напрацьований досвід [71].

Подолання кризової ситуації й відродження конкурентоспроможності українського цукру на світовому ринку стало національною проблемою, розв'язання якої водночас на макро- і мікрорівнях має не тільки важливе економічне, а й політичне значення. Тож зусилля державних владних структур у центрі, їхніх органів в областях та районах, а також виробничо-господарських формувань на місцях мають спрямовуватися насамперед на організацію відновлення виробництва цукрових буряків з одночасним значним підвищенням його ефективності, здійсненням реконструкції та технічного переоснащення цукрових заводів, застосуванням нових організаційно-правових форм інтеграції виробництва цукрової сировини та її промислової переробки.

Керуючись відомою тезою про те, що “цукор виробляється на полі, а не на заводі”, відродження галузі українського буряківництва слід почати з запровадження сучасних високоінтенсивних ресурсозберігаючих технологій насамперед на найбільш бурякопридатних грунтах зі сприятливими кліматичними умовами, що відповідають лісостеповій зоні України. Держава мала б створити бурякосійним підприємствам умови для одержання необхідних довгострокових кредитів на придбання технологічних машин і знарядь, пально-мастильних матеріалів, насіння, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин від хвороб, шкідників та бур'янів.

Вектор усіх організаційно-технологічних і економічних заходів має спрямовуватися на збільшення урожайності та валових зборів. Тільки підвищивши в 1,8 - 2 рази урожайність цукрових буряків, можна забезпечити їх рентабельне вирощування. Водночас важливо стабілізувати на оптимальному рівні посівні площі. Аналіз свідчить, що в Україні під цукрові буряки доцільно щорічно виділяти 1,1 - 1,2 млн. га орних земель у регіонах із бурякопридатними грунтами, достатньою кількістю опадів та необхідним запасом робочої сили. Це відповідає насамперед умовам Тернопільської, Хмельницької, Вінницької, Київської, Черкаської, Полтавської, Сумської, Харківської, частково Львівської, Рівненської, Волинської та Житомирської областей.

У найближчі два-три роки урожайність цукрових буряків в Україні слід довести до 300-350, а через чотири-п'ять років - до 400-500 ц/га. Таким чином валовий збір цукрової сировини може досягти 40 млн. т, а виробництво цукру, при 14% його виходу - 5-5,3 млн. тонн. Це дозволить щорічно виділяти на експортні поставки до 3-3,5 млн. тонн цукру. Реальними ринками збуту української продукції є насамперед Росія, східноазійські країни та Близький Схід. Якщо порівняти карту зон бурякосіяння з дислокацією цукроварень, то побачимо значні розбіжності у рівнях концентрації двох складових. Річ у тім, що ми вкладали кошти у реставрацію, капітальний ремонт діючих заводів, віддаляючи тим самим прогрес галузі. Натомість ринкові умови потребують як сучасних підприємств, так і повного перекроювання галузевої і територіальної структур. Тим більше, що аналогічну “революцію” у цукровій промисловості здійснили західноєвропейські країни. Вивели з експлуатації малопотужні неперспективні і нерентабельні підприємства, наростили потужності діючих, реконструювали, і ось що вийшло. Середньодобова потужність цукрових заводів у Нідерландах становить 12,1 тис. т буряків, Австрії - 9, Франції - 8,7, США - 5,2 тис. т. А в Україні - 2,67 тис. т буряків. Свого часу було прийнято закон про регулювання ринку цукру. В цілому він створив позитивну тенденцію до оздоровлення галузі. Проте є проблемні аспекти, на які варто звернути увагу. Найперше - це квотування цукру [71].

Однак реальна картина можливостей кожного заводу вимальовується лише з початком сезону цукроваріння. Група квоти “А” передбачає реалізацію продукції на внутрішньому ринку. Як правило, одні підприємства не виходять на обсяги квоти, а інші виробляють надлишок. Відтак наш цукор іде за кордон, а звідти (в рамках режиму вільної торгівлі з Росією, Білоруссю, Молдовою) надходить інший. Тобто інвестуємо закордонного товаровиробника.

Отже, відновлення виробництва цукрового буряку в Україні залежатиме від приватних внутрішніх та іноземних інвестицій. Отже, необхідною умовою підвищення виробництва цукрового буряку в Україні є істотне поліпшення інвестиційного клімату.

Сучасний цукровий завод - це не тільки близько тисячі робочих місць, а й джерело теплової та електричної енергії, своєрідна теплоелектростанція, яка освітлює і зігріває (здебільшого - у кредит) довколишні селища та міські райони. За цих обставин у агропромислового менеджменту не залишається нічого іншого, як прискорити одночасно і лібералізацію внутрішньої та зовнішньої торгівлі сільгосппродукцією, і деколективізацію на селі, і адміністративну реформу органів управління АПК.

Сьогодні для розвитку цукробурякового комплексу України - крім необхідності впровадження сучасних технологій вирощування цукрових буряків, достатнього забезпечення бурякосіючих господарств високоякісним насінням, мінеральними добривами і засобами хімічного захисту рослин, підвищення якості машинного парку - дедалі актуальнішого значення набуває якнайшвидша реконструкція та модернізація цукрових заводів, розширення їхніх виробничих потужностей до економічно оптимальних меж.

Очевидно, що реконструкцію та модернізацію слід здійснити насамперед на тих ділянках технологічного процесу переробки цукрових буряків і наступних супутніх продуктів (сік, сироп, рафінад), де можна чекати принципово позитивного впливу на споживання теплової й електричної енергії. Одночасно досягається істотне підвищення якості як проміжних продуктів, так і кінцевого, а також підвищення економічних параметрів їх виробництва. Важливо також перебудувати ті ланки виробництва кінцевого продукту, які забезпечуватимуть його реалізацію на ринку, а це стосується насамперед розширення асортименту готової продукції цукрових заводів і підвищення їхньої ринкової вартості. Адже реальними споживачами можуть бути не тільки промислові підприємства, які використовують цукор як виробничу сировину, а й ринкова мережа оптової та роздрібної торгівлі.

Диверсифікація виробництва цукрової продукції потребує комплексного підходу та системи заходів на рівні державної програми. Нею слід передбачити ширше використання цукру в інших галузях, зокрема в кондитерській, спиртовій промисловості, на продукцію яких є попит на зарубіжних ринках. Ще один ефективний шлях технічного переоснащення і на цій основі - забезпечення підвищення конкурентоспроможності цукрової промисловості - створення спільних цукропереробних підприємств із залученням іноземних інвестицій.

Підсумовуючи, можна сказати, що собівартість виробництва цукру в Україні значно вища за нинішні й прогнозні ціни на цукор на світових ринках. Тому на сьогодні й на передбачуване майбутнє цукрова промисловість України не є конкурентоспроможною. Конкуренція з боку виробників дешевого, переважно тростинного цукру, а також виробників дорожчого цукру, які проте одержують субсидування, дуже жорстка. Оскільки перевезення білого цукру обходиться дорого, існує тенденція розміщувати виробництво поблизу великих центрів споживання. Тому цукрові заводи в Україні й надалі матимуть конкурентну перевагу на внутрішньому ринку. Диспаритет цін і невиконання державою нею ж встановлених правил гри відчутно б'є по переробнику та інвестору, який уже замислиться, чи доцільно вкладати кошти в цукрову галузь наступного року. Ці негативні фактори можуть загальмувати досягнуте вперше за останні вісім років зростання цукрового виробництва і призвести до його глибокого занепаду.

Сьогодні в Україні потрібно формувати регульований ринок цукру, а основною фігурою на ньому має бути його виробник. З теоретичних позицій і на практиці доведено, що ефективне функціонування такого ринку можливе за умови його цілісності й завершеності. Якщо бракує хоч одного елемента, ринок не може нормально функціонувати або не функціонуватиме зовсім. Сьогоднішні проблеми на ринку цукру свідчать про недосконалість і невідпрацьованість механізму формування внутрішнього ринку й виходу на зовнішній. Потрібно сформувати відповідний ринковий економічний механізм, і насамперед механізм цінового управління з урахуванням особливостей виробництва сировини, збуту й споживання цукру. Вільний, стихійно створений, нерегульований ринок цукру несе велику загрозу аграрному секторові економіки України.

Зміна стратегії і тактики формування ринкових відносин у цукробуряковому виробництві, чітке дотримання правил гри, тобто використання відповідних економічних, організаційних і правових методів, дозволить змінити на краще соціально-економічну ситуацію у галузі, відновити гідне становище сільськогосподарських товаровиробників на вітчизняному ринку цукру, дати нові робочі місця, поліпшити соціальні умови життя працівників та їхніх родин і загалом сформувати конкурентоздатну галузь цукровиробництва.

Висновки до 3 розділу

Конкурентним середовищем ТОВ «Турбівська цукрова компанія» є, звісно, ринок цукру та цукровиробництво нашої держави. Саме ж виробництво цукру значно скоротилося за роки незалежності. На це вплинули такі фактори як скорочення посівних площ цукрового буряку, відсутність капіталовкладень оновлення виробничих потужностей, недостатня підтримка галузей державою, низька зацікавленість імпортерів, нецільове використання виробничих потужностей то байдуже ставлення з боку приватних власників. Нині Україна за наявного рівня виробництва здатна забезпечити свої потреби, проте, нажаль експорт цукру значно скоротився, тому Україна втратила багато зарубіжних споживачів, а в 2010 році Україна була змушена імпортувати цукор із інших країн. Імпорт здійснювався переважно з Білорусії, куди раніше країна постачала цукор на експорт у великих об'ємах.

Цукровий завод в останні роки виробляв цукор протягом 1.5-2 місяців, що свідчить про значне падіння виробництва порівняно з попередніми роками. Тому сьогодні головним завданням Турбівської цукрової компанії є збільшення обсягу виробництва з цукрових буряків. Керівництво ТОВ «Турбівська цукрова компанія» не бачить успішною свою діяльність без розумного планування собівартості продукції, прибутку та рентабельності. Метою для досягнення необхідного раціонального планування даних показників на ТОВ «Турбівська цукрова компанія» є: виживання фірми в умовах конкурентної боротьби; запобігання банкрутства і великих фінансових невдач; лідерство в боротьбі з конкурентами; максимізація ринкової вартості фірми; прийнятні темпи росту економічного потенціалу фірми; ріст обсягів виробництва і реалізації; максимізація прибутку; мінімізація витрат. Взагалі підприємство Турбівська цукрова компанія планує застосувати багато напрямів підвищення ефективності свого господарювання і вистояти в агресивному конкурентному середовищі. До таких напрямів підприємство відносить:

1) вилучення живої малопродуктивної праці від процесу збирання цукрових буряків, застосувавши найсучасніші бурякозбиральні комплекси;

2) запровадження ґрунтозахисної системи для посівних площ яка підвищує родючість землі;